Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

“ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАН УКРАЇНИ”

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

УДК 330.341.2: 338.43.01

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ТРАНСФОРМАЦІЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА

ЛОПАТИНСЬКИЙ ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державній установі “Інститут економіки та прогнозування НАН України”.

Науковий консультант академік НАН України,

доктор економічних наук, професор

Онищенко Олексій Мусійович ,

Державна установа “Інститут економіки та прогнозування НАН України”.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Гудзинський Олексій Дмитрович,

Національний аграрний університет, професор кафедри менеджменту

ім. Й.С. Завадського;

член-кореспондент УААН, доктор економічних наук

Лупенко Юрій Олексійович,

Апарат Прем'єр-міністра України, завідуючий відділом з питань економічної політики;

доктор економічних наук, старший науковий співробітник

Осташко Тамара Олексіївна,

Державна установа “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, головний науковий співробітник.

Захист відбудеться 20 червня 2007 р. о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Державної установи “Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011, Київ - 11, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи “Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011, Київ - 11, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий 20 травня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Процес реформування вітчизняного аграрного сектора має суперечливий характер і поки що залишається незавершеним. Теоретико-методологічні засади, які використовувалися, та практика трансформацій у аграрному секторі виявилися неадекватними його об'єктивним атрибутам та інституціональним особливостям суб'єктів реформ - сільськогосподарських товаровиробників. Продовжується дискусія як про наукові основи та оцінку результативності реформ, так і про стратегію конкурентного розвитку аграрної сфери.

Актуальність теми. Реформування аграрних відносин ґрунтувалося на засадах лібералізації господарської діяльності. Економічні реалії виявили проблемність застосування неоліберальних концепцій у транзитивному суспільстві, відсутність комплексу необхідних передумов для їх запровадження, інерційність економічних суб'єктів і невизначеність соціальної бази структурних перетворень. Процес трансформування національної економічної системи є об'єктивним підтвердженням необхідності теоретико-методологічного обґрунтування здійснюваних реформ на основі міждисциплінарного підходу на засадах різних суспільних наук. Таким вимогам більше відповідає інституціональна економічна теорія, методологія якої покладена в основу даного дисертаційного дослідження.

Загальні положення теорії інституціоналізму та її складових розроблено в західній економічній науці. Розвиток інституціональної теорії пов'язаний з іменами Т. Веблена (соціально-психологічний напрям), Р. Коуза, О. Вільямсона, Дж. Ходжсона (теорія трансакційних витрат, прав власності та ін.), Д. Норта (економічна історія), Дж. Б'юкенена, М. Олсона (теорія суспільного вибору), А. Алчіана, Г. Демсеца, С. Пейовича (теорія прав власності), Ф. Найта, К. Менара (економіка організації), Л. Тевено, О. Фавро (економіка угод), Г. Саймона (теорія обмеженої раціональності), Г. Беккера, Т. Еггертссона (теорія економічної поведінки), Р. Нельсона, С. Вінтера (еволюціонізм) та багатьох інших. Зауважимо, що окремі вчені інституціонального напряму економічної думки одночасно представляють різні відгалуження інституціоналізму.

Як прикладну концепцію теорії перехідної економіки інституціоналізм висвітлено у російській економічній літературі, зокрема у працях Р. Капелюшникова, Р. Нурєєва, А. Олейника, В. Полтеровича, А. Шастітка. Набувають активного розвитку інституціональні підходи й в Україні, про що свідчить зростання кількості публікацій з окремих питань трансформації національної економіки: С. Архієреєва та А. Гриценка (інституціональна архітектоніка), В. Гейця (трансформаційні процеси), В. Дементьєва (інституціональна економічна теорія), В. Мандибури (нормативно-правова складова), О. Прутської (економічна поведінка), В. Тарасевича (економічна синергетика), О. Яременка (інституціональні зміни) та інших авторів.

Ринковій трансформації національного аграрного сектора та його складових присвячено праці В. Андрійчука, О. Бородіної, П. Гайдуцького, О. Гудзинського, Ю. Лупенка, В. Месель-Веселяка, О. Могильного, Л. Молдован, О. Онищенка, Т. Осташко, Б. Пасхавера, І. Прокопи, П. Саблука, В. Трегобчука, О. Шубравської, А. Юзефовича, В. Юрчишина та ін.

Водночас подальшого розвитку потребують теоретичні та методологічні засади трансформаційних зрушень у аграрному секторі економіки, зокрема в контексті теорії інституціоналізму як однієї з наукових течій, яка поєднує економічні, політичні, соціологічні, психологічні та інші підходи. Це дозволить розробити стратегічні напрями конкурентної трансформації аграрного сектора, охопивши різнобічні елементи цього складного та багатоаспектного процесу. Світова практика адаптації господарських комплексів до глобальних змін засвідчує важливість формування сприятливих умов розвитку аграрного сектора, серед яких пріоритетними є інституціональні фактори.

Недостатність і водночас затребуваність теоретичного та прикладного опрацювання процесу інституціональної трансформації аграрного сектора зумовили актуальність теми дисертаційного дослідження, визначили його мету, завдання, логіку та структуру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу економіки і політики аграрних перетворень ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” у межах теми “Агропромисловий комплекс України в контексті здійснення сучасної аграрної політики” (номер державної реєстрації 0104U000957). Особистий внесок здобувача у виконання цієї науково-дослідної роботи полягає у дослідженні процесу аграрної трансформації та закономірностей становлення аграрних інститутів, опрацюванні стратегічних напрямів формування ефективного аграрного сектора на основі інституціональних принципів.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення й поглиблення теоретико-методологічних і прикладних засад інституціональної трансформації аграрного сектора економіки та обґрунтування напрямів стратегії його ефективного розвитку з урахуванням національних особливостей та світового досвіду.

Відповідно до вказаної мети поставлено та вирішено такі основні завдання дослідження:

визначити сутність інституціональної трансформації аграрного сектора у категоріальному аспекті;

обґрунтувати доцільність застосування конкретних наукових концепцій як теоретико-методологічних засад процесу трансформації аграрного сектора;

розкрити природу аграрних соціально-економічних інститутів, здійснити їх класифікацію; категоріально узагальнити сукупність інститутів аграрного сектора;

обґрунтувати методологічні принципи інституціональної аграрної трансформації;

на основі системного підходу (з доповнюючими компонентами структурно-функціонального аналізу, синергетики, еволюційної економіки), використовуючи загальну методологію інституціоналізму, дослідити процес функціонування та трансформації аграрного сектора, становлення аграрних інститутів;

виявити закономірності еволюційних змін у аграрній системі як сукупності економічних, соціальних, екологічних, організаційних, управлінських, психологічних підсистем (структур і відносин, взаємозв'язків між ними);

визначити методологічні засади та обґрунтувати науково-практичні рекомендації щодо оптимальних параметрів сільськогосподарських підприємств регіону на основі методів економетричного моделювання;

розкрити особливості впливу екзогенних факторів на процес аграрної інституціоналізації, окреслити напрями їх взаємної координації з урахуванням соціально-економічних пріоритетів, необхідності мінімізації трансакційних витрат та ін.;

узагальнити досвід зарубіжних країн з питань аграрної трансформації; виявити вплив глобалізаційних процесів на агропродовольчі ринки з урахуванням зобов'язань стосовно вступу України до Світової організації торгівлі;

обґрунтувати концептуальні складові стратегічного розвитку аграрного сектора, реалізації економічних інтересів аграрних суб'єктів у контексті удосконалення процесу інституціоналізації аграрного середовища.

Об'єктом дослідження є соціально-економічні відносини, притаманні аграрній сфері у процесі структурних змін.

Предмет дослідження - сукупність теоретичних, методологічних і прикладних складових інституціональної трансформації аграрного сектора, її основних тенденцій, напрямів і закономірностей.

Гіпотеза дослідження: вихід на траєкторію сталого розвитку аграрного сектора пов'язаний з усуванням трансформаційних протиріч, зумовлених становленням нових ринкових інститутів та інерційністю економічної поведінки суб'єктів аграрних відносин, які перебувають під впливом набутих господарських практик, що в суперечливій взаємодії визначає інституціональний характер проваджуваних змін.

Носіями ознак досліджуваної предметно-практичної діяльності є економічні одиниці різних організаційних форм господарювання аграрного сектора - сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, господарства населення, професійні та міжпрофесійні об'єднання, а також суб'єкти аграрної інтеграції та кооперування. До досліджуваних одиниць відносяться підприємці, керівники господарств і менеджери, фермери, окремі громадяни - виробники сільськогосподарської продукції.

Методи дослідження. Методологія дослідження базується на законах діалектики, наукової абстракції, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, історичному підході до явищ перехідної економіки, що дозволило вивчати процеси аграрної трансформації із загальнонаукових позицій. Для досягнення поставленої мети використані ключові положення теорій інституціоналізму (інституціональних змін, прав власності, контрактних угод, економіки організацій, трансакційних витрат, опортуністичної поведінки та ін.). В основу аналізу покладено системний, структурно-функціональний та синергетичний підходи, що дало можливість оцінити магістральний напрям і результативність трансформації вітчизняного аграрного сектора.

Для виявлення впливу основних факторів, які характеризують тенденції та закономірності досліджуваного процесу, використані спеціальні методи економічних досліджень:

емпіричні - спостереження (збору первинних статистичних даних щодо об'єкта дослідження); порівняння (зіставлення кількісних та якісних характеристик процесу інституціональної аграрної трансформації);

статистичні - групування; кореляційного аналізу (для виявлення залежностей основних параметрів аграрного виробництва регіону); дисперсного аналізу (для визначення міри впливу окремих факторів на явища, процеси); дослідження динаміки економічних параметрів вітчизняного аграрного сектора; табличного та графічного подання одержаних результатів;

факторного та порівняльного аналізу (при оцінці впливу факторів на фінансову результативність сільськогосподарських підприємств);

математичні - метод найменших квадратів (знаходження параметрів рівнянь регресії); логарифмування (знаходження параметрів виробничих функцій);

граничного аналізу (розрахунок оптимальних параметрів змінних факторів аграрного виробництва) та ін.

Економіко-математичні методи дозволили здійснити економетричне моделювання базових параметрів сільськогосподарських підприємств Чернівецької області.

Для розробки рекомендацій щодо прискорення інституціональної трансформації аграрного сектора використаний програмно-цільовий принцип.

Інформаційну базу дослідження становили офіційні статистичні дані Держкомстату України, Міністерства аграрної політики України, міжнародних організацій; законодавчі та інші нормативно-правові акти; монографічні праці та наукові публікації вітчизняних і зарубіжних авторів; результати спеціально проведеного спостереження за участю автора.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації набули розвитку теоретико-методологічні та прикладні аспекти трансформації аграрного сектора як процесу зміни його інституціонального стану. При цьому в дисертації:

вперше:

дано авторське визначення інституціональної трансформації аграрного сектора, яка розглядається не тільки як зміна існуючих інституціональних структур і формування нових аграрних відносин, а й визначається поведінкою соціальних акторів та їхніми позиціями у балансі розстановки сил у процесі інституціональних змін і відбувається під впливом ендогенних і екзогенних факторів. Це дозволило охарактеризувати сутність, категоріально-елементний склад, основні функціональні завдання інституціональної трансформації, соціальні та економічні відносини, що її опосередковують;

виокремлено категорію інституціональної аграрної матриці, яка визначається як сукупність інститутів та інституцій, що забезпечують і регламентують функціонування аграрного сектора та його структурних складових з урахуванням їхньої специфіки, а також сприяють трансформації сектора у напряму зростання його ефективності. Інституціональна аграрна матриця об'єднує поняття інституціонального середовища, інституціональних структур та інституціональних відносин аграрного сектора, базується на синтезі різних класифікаційних типів, ознак і складових аграрних інститутів з урахуванням їхньої специфіки та функцій;

запропоновано категорію просторово-часового континууму (нерозривності та взаємоузгодженості) функціонування аграрної системи, оцінка якого дозволяє математично формулювати вплив інституціонального середовища на ефективність аграрного сектора. Розроблена методика оцінки просторово-часового континууму, сутність якої полягає в розрахунку його основних параметрів: ресурсної складової (грошовий вимір), інституціональних умов аграрного господарювання (індексна оцінка з коригуючим коефіцієнтом);

удосконалено:

обґрунтованість доцільності використання теорії інституціоналізму як теоретичної основи та методологічного інструментарію аналізу трансформації аграрного сектора з виокремленням особливої ролі та місця інститутів у здійсненні реформ і ефективному функціонуванні сектора після їх завершення;

категоріальний апарат інституціональної економічної теорії - запропонована категорія вихідного інституціонального співвідношення (логічної формули аграрної матриці) як співвідношення між аграрними інститутами різного виду, що може слугувати одним із критеріїв при класифікації окремих типів інституціональних аграрних матриць;

концепцію інтегрованих взаємовідносин видів економічної діяльності (секторів) - запропонована шестисекторна модель інституціональної аграрної інтеграції, що відрізняється від існуючих наукових підходів додаванням сектора державного регулювання й дозволяє чіткіше окреслити структурно-функціональні взаємодії аграрного сектора та зовнішнього середовища;

поняття особливого типу корпоративної культури - аграрної - як різновиду неформальних інститутів внутрішньої структури агроформувань, що сприяло розкриттю природи мотиваційних і поведінкових характеристик суб'єктів аграрного середовища;

систему економічних показників, яка доповнена критерієм оцінки рівня інтенсивності / екстенсивності аграрного виробництва - коефіцієнтом тісноти кореляційної залежності між первинними факторами аграрного виробництва (земля і праця). Запропонований показник підтверджує переважаючий (при даному рівні технічного забезпечення) вплив зазначених ресурсних факторів на результативність виробництва, що визначає в цілому екстенсивний характер сучасного вітчизняного аграрного господарювання;

набули подальшого розвитку:

трактування сутності аграрної кризи попередніх років, яку доречно розглядати не тільки як системну, а як кризу орієнтації еквівалентного обміну - втрати довіри до норм і правил, які самі перебувають у процесі трансформування від усталеної форми попереднього устрою до нового змісту, конфігурацію якого ще не сформовано остаточно. Авторський підхід відрізняється від існуючих оцінок урахуванням імперативного впливу процесу трансформації інституціональних складових;

методологічні підходи до обґрунтування етапності інституціональної аграрної трансформації на засадах концепції синергетики, що, на відміну від існуючих наукових позицій, дозволило прогнозувати сутність наступного етапу перетворень аграрного сектора, а саме: пореформених змін, які характеризуватимуться метаморфозами “нових” суб'єктів господарювання, створених у процесі реформування 2000-го і наступних років;

методологічні та прикладні аспекти розрахунку оптимальних параметрів сільськогосподарських підприємств на основі розробленої економетричної моделі;

концептуальні підходи до інституціональних перетворень та їх складових у контексті диверсифікованого розвитку й формування ефективних “точок” росту економіки аграрного сектора.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність одержаних наукових результатів полягає в подальшому розвитку теорії інституціоналізму в частині її прикладного застосування щодо процесу трансформації аграрного сектора економіки. Впровадження результатів дисертаційного дослідження вирішує методологічні питання системного завершення реформ аграрного сектора, прогнозування подальших інституціональних змін із урахуванням світогосподарських тенденцій.

Основні положення та результати дослідження, викладені автором у дисертаційній роботі, доведені до рівня практичних рекомендацій і використані при підготовці проекту “Стратегії розвитку агропромислового комплексу України” (довідка № 135-16/887 від 17.10.06).

Розробки у частині інституціональних напрямів стратегії формування ефективного аграрного сектора використано у процесі підготовки проекту “Комплексної програми підтримки розвитку українського села на 2006-2010 рр.” (довідка Міністерства аграрної політики № 17-1-10/127 від 17.10.06).

Розроблена економетрична модель сектора сільськогосподарських підприємств використана при здійсненні прогнозу оптимальних параметрів сільськогосподарського виробництва Чернівецької області у процесі підготовки “Концепції соціально-економічного розвитку Чернівецької області на період до 2010 року” (довідка № 07.12/16-405 від 30.03.05). Результати здійсненого моделювання можуть бути використані керівниками та менеджерами сільгосппідприємств у прийнятті конкретних управлінських рішень щодо вибору пріоритетних елементів ресурсного забезпечення, масштабів господарювання тощо.

Рекомендації автора щодо формування нових інституціональних структур у аграрному секторі економіки використовувалися у Проекті приватизації землі та реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств у Чернівецькій області, який здійснювався Міжнародною фінансовою корпорацією (відділення Світового банку) (довідка від 01.04.99).

Методологічні та прикладні положення дисертації використовуються в навчальному процесі при викладанні дисциплін на економічному факультеті Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича (довідка № 15-38/1670 від 30.06.06).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеною, особисто виконаною науковою працею. Усі наукові результати, викладені в роботі, отримані автором особисто. Конкретний внесок щодо наукових праць, опублікованих у співавторстві, зазначено у переліку публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися на 19 вітчизняних і міжнародних науково-практичних конференціях, серед яких: “Роль фінансово-кредитної системи у стимулюванні економічного зростання в Україні” (Луцьк, 1999); “Стратегія економічного розвитку в умовах глобалізації” (Чернівці, 2000); V міжнародний конгрес українських економістів “Україна в ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку” (Львів, 2000); “Україна в глобальному середовищі: нові алгоритми управління економікою” (Чернівці, 2002); “Концептуальні засади соціально-економічного розвитку Західного регіону України” (Тернопіль, 2002); “Стратегія регіонального розвитку: методологія формування, муніципальна специфіка, механізм реалізації” (Чернівці, 2004); “Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої агропромислової продукції” (Суми, 2005); “Фінансово-економічні та інституційні чинники розвитку регіону” (Чернівці, 2005); “Культура Сыра: прошлое, настоящее и будущее” (Кизилорда, Казахстан, 2005); “Проблемы современной экономики и институциональная теория” (Донецьк, 2006). Апробацією результатів дослідження також є публікації у зарубіжних виданнях (Вірменія, Казахстан, Польща).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження опубліковано у 60 працях загальним обсягом 47,1 д.а. у вигляді: одноосібної монографії (18,8 д.а.), розділів у трьох колективних монографіях (3,6 д.а.), 33 статей у наукових журналах і збірниках наукових праць - 18,2 д.а. (у тому числі 2 публікації за кордоном - 1,1 д.а.), 23 наукових публікацій у матеріалах і тезах конференцій, інших виданнях (6,5 д.а.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 429 сторінок комп'ютерного тексту. Список використаних джерел - 312 найменувань (на 24 сторінках). Робота містить 11 таблиць, 23 рисунки (з них 2 рисунки на 2 окремих сторінках), 22 додатки (на 22 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади інституціональної трансформації аграрного сектора” досліджено економічні теорії лібералізму й інституціоналізму та їхні методологічні основи з позицій аргументованості їх використання у трансформуванні господарських систем (зважаючи на недостатню розробленість відокремленої теорії перехідної економіки). У прикладному аспекті актуальність узагальнених теоретичних напрацювань конкретизується стосовно окремих країн з урахуванням їх національних особливостей, а також специфіки окремих секторів економіки.

Установлено, що застосування теорії лібералізму як концепції реформ на початкових етапах їх здійснення не відповідало історичним особливостям і соціально-економічним умовам України, зокрема щодо аграрного сектора, у зв'язку з відсутністю відповідних інституціональних передумов. Національне сільське господарство виявилося неготовим до швидкої лібералізації, що обернулося для сектора значними соціально-економічними втратами, для характеристики яких пропонується категорія “транзитивних витрат”. Ці втрати зумовлені особливістю трансформаційного періоду, коли здійснювалося запозичення ринкових інститутів і впровадження на непідготовлений місцевий “ґрунт”, привнесення ззовні штучно (без прив'язки до специфіки країни) моделі ринкової економіки. Результати дослідження засвідчують, що причинами цих негативних явищ були: відсутність підготовлених заходів і послідовності у проведенні реформ, становленні формальних інститутів ринку; недооцінка впливу неформальних інститутів - звичок, традицій, менталітету, психології селян; значна інерційність розвитку суспільства, що була задана попередньою системою господарювання. Особливо виразним став консерватизм управлінців різних рівнів, недостатня обізнаність працівників сільськогосподарських підприємств і мешканців села з перевагами ринкової економіки.

Серед основних негативних проявів перших років економічної трансформації зазначено непідготовлену лібералізацію цін та зовнішньої торгівлі, що негативно відбилося на аграрному секторі, посилюючи нееквівалентний товарообмін через диспаритет цін; відхід держави від активного регулювання і переведення ситуації на самоплив в умовах, коли ринкові механізми ще не сформовані, а ринкові інститути створені лише формально.

З'ясовано, що разом із негативними наслідками аграрної трансформації є й суттєві позитивні прояви здійснюваних реформ: більша економічна свобода суб'єктів господарювання, запровадження приватної власності та приватної ініціативи, загальна демократизація суспільних відносин та ін. Це дає підстави стверджувати, що концепція лібералізму сама по собі не може вважатися неадекватною здійснюваним трансформаціям аграрного сектора. На початковому етапі негативні прояви лібералізації зумовлювалися непідготовленістю суспільства та відсутністю належних передумов для проведення реформ. Подальше застосування ліберально-демократичних підходів відбувалося паралельно зі становленням відповідних інституціональних структур і механізмів, що призвело до певної стабілізації ситуації в економіці.

В авторському баченні для теоретико-методологічного обґрунтування реформаційних змін (особливо стосовно консервативного за своєю природою аграрного середовища) більш придатна концепція інституціоналізму, яка передбачає поєднання економічних, політичних, соціокультурних та інших складових. У дослідженні аграрних проблем необхідність використання міждисциплінарного підходу (властивого інституціоналізму) пояснюється тим, що сільськогосподарське виробництво є результатом складної взаємодії природних, технічних, соціально-економічних і психологічних чинників. Доцільність використання інституціоналізму як теоретичної основи та методологічного інструментарію трансформації аграрного сектора обґрунтовується з урахуванням визначальної ролі та місця інститутів у ході реформ і ефективного функціонування підприємств сектора у пореформений період.

Доведено, що методологічне використання інституціональних наукових підходів необхідно для обґрунтування прийнятної для сучасних умов розвитку сільського господарства України стратегії трансформації аграрних інститутів та їх функціональних засад. Актуальним є створення ефективних інститутів, зміна інституціональної структури, у тому числі й побудованих за роки незалежності квазіринкових елементів. Охарактеризовано базові аграрні інститути (до яких відносяться інститут власності, інститут контрактації, інститут державного регулювання), на трансформацію яких бажано спрямувати першочергово інтелектуальні, організаційні та матеріальні ресурси.

Проведене дослідження дозволило розширити категоріальний апарат інституціональної економічної теорії - запропонована категорія “інституціональної аграрної матриці”, яка поєднує інституціональне середовище, інституціональні відносини та інституціональні структури аграрного сектора. В авторському визначенні - це сукупність інститутів та організаційних інституцій, які забезпечують і регламентують діяльність суб'єктів аграрного сектора та його структурних складових з урахуванням їхньої специфіки, а також сприяють трансформації сектора у напрямі зростання його ефективності. Інституціональна аграрна матриця має як внутрішнє структурне наповнення, так і визначає, окреслює зовнішні рамки функціонування аграрного сектора. Інституціональну аграрну матрицю структурно формують: 1) інститути у широкому розумінні; 2) сукупність аграрних відносин; 3) організації та інституції; 4) система зв'язків і взаємодій із зовнішнім (по відношенню до аграрного сектора) інституціональним середовищем.

Запропоновано категорію вихідного інституціонального співвідношення (логічної формули аграрної матриці) як співвідношення між аграрними інститутами різних видів - власності, регулювання, форм господарювання. Такий підхід може використовуватися для класифікації окремих типів інституціональних аграрних матриць.

На основі аналізу емпіричної бази встановлено, що в Україні аграрна матриця ринкового спрямування ще не сформована. Для теоретичного обґрунтування становлення інституціональної аграрної матриці запропоновано використання засадничих методологічних принципів аграрної трансформації, а саме: історично-еволюційного, системного, структурно-функціонального, ієрархічного, програмно-цільового. Методологія аграрної трансформації є базисом реформування аграрної сфери, яке спрямоване на зміну інституціональної матриці попереднього аграрного устрою із запровадженням нових інститутів, що ґрунтується на ринкових засадах з урахуванням, зокрема, аграрної специфіки та особливостей національної економічної системи в цілому. Трансформація національної економіки та реформи в аграрній сфері взаємопов'язані та органічно взаємодіють із формуванням нового соціуму в нашій країні.

У категоріальному контексті сутність інституціональної трансформації аграрного сектора визначено як зміну існуючих інституціональних структур (інститутів, інституцій, організацій) та їх якісна заміна, формування нових аграрних відносин, що визначається поведінкою соціальних акторів та їхніми позиціями у балансі розстановки сил у процесі інституціональних змін. Інституціональні зміни відбуваються під впливом ендогенних і екзогенних факторів, формальних і неформальних інститутів, серед яких вагомим є вплив набутих господарських практик, що визначає суперечливість трансформаційного процесу.

Результатом теоретико-методологічного узагальнення поглядів на закономірності аграрного розвитку стало формулювання провідної тези дисертації, яка полягає у визначальному впливі формальних і неформальних інститутів на функціонування та процес трансформації аграрного сектора з урахуванням його інерційності та консерватизму поведінки суб'єктів, структурно-функціональних особливостей, значного екзогенного впливу. Отже, поглиблення трансформації та конкурентний розвиток аграрного сектора потребують адекватних підходів на засадах прикладної економічної стратегії інституціональної спрямованості.

У другому розділі “Об'єктивність реформування аграрного сектора економіки” виявлено передумови та особливості трансформування вітчизняної агросфери, результативність процесу перетворень, запропоновано методологічні підходи щодо оптимізації ключових параметрів сільськогосподарського виробництва.

Дослідження дореформеного періоду розвитку сільського господарства України у складі колишнього СРСР серед інших республік засвідчило, що на фоні значних земельних ресурсів аграрний сектор відрізнявся низькою продуктивністю, високою енерго-, матеріаломісткістю та низькою віддачею праці при значних вкладеннях матеріальних засобів і коштів. Критична оцінка стану справ в аграрному секторі країни зумовлювалася недосконалістю господарського механізму і необхідністю структурної перебудови всієї економічної системи. Суспільна форма власності виявилася неефективною та малорухомою в конкретних умовах господарювання, коли нововведення проводилися повільно, не забезпечуючи відповідного інноваційного розвитку. Для здійснення соціально-економічних перетворень доцільним було формування ринкових відносин власності та господарювання у поєднанні з розвитком самоуправління в економічній сфері, організаційно-економічною збалансованістю її складових.

Результати аналізу доводять, що реформування аграрного сектора відставало від інших видів економічної діяльності та занадто затягнулося у часі, що зумовлювало негативний зворотний зв'язок у вигляді несприйняття значною частиною селян проваджуваних реформ. Та й самі реформи здійснювалися здебільшого формально. Так, перетворення колгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства частково знаменувало собою зміну форми без зміни змісту (сутності соціально-економічних відносин, особливо у внутрішньогосподарських зв'язках). Наслідком цього стало те, що провідними (за обсягами виробництва) агентами аграрного середовища виявилися господарства населення.

Динаміка виробництва валової сільськогосподарської продукції відокремленими структурними групами у кумулятивному виразі подана на рис. 1. Чітко виражені відмінності в динаміці розвитку окремих секторів аграрного виробництва дозволяють передбачати вищу трендову закономірність перспектив економічного зростання для сектора сільськогосподарських підприємств.

Показова і подрібненість сільськогосподарського виробництва, що характеризується превалюванням низькотоварних господарств населення у структурі аграрного господарювання. Сільськогосподарські підприємства також здебільшого розукрупнені, характеристикою чого може бути побудована крива концентрації підприємств за розмірами сільськогосподарських угідь (рис. 2). Розраховане значення коефіцієнта Джині (0,82) підтверджує істотну нерівномірність досліджуваного розподілу сільгосппідприємств.

Для встановлення відповідності між величиною агроформувань та результатами їхньої діяльності побудована економетрична модель оцінки оптимальних параметрів сільськогосподарських підприємств, які демонструють вищу результативність і продуктивність, за показниками забезпеченості земельними та трудовими ресурсами, основними й оборотними активами (на основі емпіричних даних Чернівецької області). Одержані результати можуть бути орієнтирами під час прийняття конкретних управлінських рішень щодо впливу на структуризаційні процеси.

Для характеристики загальної віддачі виробничих ресурсів визначено вплив досліджуваних факторів на обсяг виробництва валової сільськогосподарської продукції. Встановлено, що істотний рівень мультиколінеарності площі сільськогосподарських угідь з фактором “праця” зумовлює некоректність визначення сукупного впливу цих двох чинників (хоча ця мультиколінеарність статистична, а не зумовлена тим, що один фактор акумулює вплив іншого). Результати дослідження також дали можливість запропонувати додатковий критерій оцінки рівня інтенсивності / екстенсивності аграрного виробництва, яким може бути показник тісноти кореляційної залежності між первинними факторами аграрного виробництва (землі та праці).

Методологічно обґрунтовується побудова виробничої функції канонічного зразка залежності обсягів виробництва валової сільськогосподарської продукції від обсягів застосованих капіталу та праці. Отримана виробнича функція для сектора сільськогосподарських підприємств Чернівецької області у відповідних позначеннях має такий вигляд:

, (1)

де TVP - обсяг виробництва валової сільськогосподарської продукції;

K - обсяг застосованого капіталу;

L - обсяг застосованої праці.

Одержані результати підтверджують переважаючий вплив фактора праці на результативність виробництва порівняно із забезпеченістю іншими ресурсами (насамперед, капіталом). Низька вартість робочої сили зумовлює меншу норму граничної заміни праці капіталом, водночас визначаючи та підтверджуючи напрями підвищення результативності сільськогосподарського виробництва.

В авторському баченні, виробничу функцію доцільно доповнити третім компонентом - середньорічною вартістю оборотних засобів. Залежність набуває такого вигляду:

, (2)

де М - середньорічна вартість оборотних засобів.

Як і в попередньому випадку, сума коефіцієнтів еластичності виробництва більша від одиниці, що зумовлюється наявністю позитивного ефекту масштабу (при даному техніко-технологічному рівні виробництва). Проведене дослідження засвідчує, що на практиці розв'язання оптимізаційної задачі двоїсте: вибір як оптимальної комбінації ресурсів, так і оптимальної структури виробництва, можливої за наявних ресурсів.

Водночас сільське господарство традиційно належить до галузей з високим рівнем конкуренції. З метою емпіричної перевірки цього твердження в роботі розрахований індекс Герфіндала-Гіршмана за обсягами реалізованої продукції сільськогосподарськими підприємствами Чернівецької області за досліджуваний період. Одержане числове значення індексу I_h=0,018 засвідчує, що даний сегмент мінімально концентрований і може розглядатися як ринок з досконалою конкуренцією. Саме це зумовлює можливість одночасного функціонування в аграрному секторі розмаїття різних за величиною сільськогосподарських підприємств, а також фермерських, селянських та інших господарств населення. У секторі з таким рівнем конкуренції позитивний ефект масштабу нетривалий і швидко змінюється на від'ємний, що зумовлює високу ймовірність подальших трансформаційних процесів у аграрному секторі.

У третьому розділі “Закономірності комплексного формування аграрних інститутів” на основі системного підходу, структурно-функціонального аналізу, концепцій синергетики, еволюційної економіки у рамках загальної методології інституціоналізму досліджено процес становлення та функціонування аграрних інститутів. Наголошено на тому, що аграрний сектор - складна відкрита композиційно цілісна і водночас доволі різнорідна система, яка має функціонувати оптимально, узгоджуючи економічні інтереси, які є формою реалізації потреб її суб'єктів, проявом чого є ефективність як результат віддачі окремих елементів (рис. 3).

Застосування методології системного підходу дозволило охарактеризувати інституціональну аграрну трансформацію як взаємодію організаційних, економічних, соціальних, правових перетворень, що мають забезпечувати оптимальне розміщення ресурсів, реалізацію інтересів економічних агентів і на цій основі - ефективне функціонування аграрної системи, її динамічну рівновагу, стійкість і сталий розвиток. Невід'ємним елементом досліджуваної системи є інститути, ринкова трансформація яких сприяє реалізації механізму взаємодії основних інституціональних складових системи: аграрної організаційної структури, аграрного виробництва й аграрних відносин.

Вирішальна роль належить розвитку інститутів власності, внутрішньогосподарських взаємин, трансакцій і контрактації, земельної ренти, державного регулювання, господарського права та ін. Не менше значення має збалансованість становлення формальних ринкових і відповідних неформальних інститутів, які забезпечують рівноважність процесів аграрної трансформації та розвитку.

Для характеристики впливу інституціональних змін запропоновано категорію просторово-часового континууму (нерозривності та взаємоузгодженості) функціонування всіх елементів аграрної системи - аграрного простору, який можна розглядати як багатовимірний простір, що формується такими параметрами:

S=F (T, K, L, I, t), (3)

де S - аграрний простір;

T - земельні ресурси;

K - активи;

L - чисельність задіяних працівників;

I - інституціональні умови аграрного господарювання;

t - часовий параметр.

Запропонована категорія дозволяє кількісно врахувати вплив інституціонального середовища. Характерна і нерівномірність розвитку окремих складових аграрного простору. Стійкі складові (земельні ресурси, основні активи) здебільшого функціонують неефективно; нестійкі (оборотні активи, трудові ресурси) - більш еластичні, що зумовлює ускладнення досягнення перспективних цілей розвитку сектора і домінування поточних інтересів суб'єктів господарювання. Проте лише у своїй збалансованій взаємодії системні складові породжують позитивний синергетичний ефект.

На основі синергетичного підходу етапність розвитку вітчизняної аграрної системи визначено у контексті становлення аграрних інститутів як сукупність фазових переходів, рух до нової динамічної рівноваги під одночасним впливом механізмів ринкового саморегулювання та засобів державного регулювання. На відміну від існуючих підходів, запропонована періодизація дала можливість визначити сутність зароджуваного етапу аграрної трансформації. Так, перший етап сучасної вітчизняної аграрної трансформації - з 1991 р. по 1999 р. включно - характеризується повільними змінами інституціонального характеру. Другий етап аграрної трансформації розпочався з 2000 р. і триває по даний час, визначається суттєвими змінами інституціональної аграрної матриці. Водночас у межах існуючої аграрної системи зароджується третій етап - пореформена трансформація, яка характеризуватиметься адаптацією нових суб'єктів господарювання до умов ринкового конкурентного середовища. У цьому процесі реалізується трансформаційний потенціал, нагромаджений на попередньому етапі, проявляються синергетичні взаємодії між елементами аграрної системи.

Дослідження причинності та механізмів виникнення інституціональних змін довело, що вони зумовлені процесами самоорганізації та зовнішнього впорядковуючого впливу, які мають бути збалансовані. Рушієм аграрного розвитку стає економічний інтерес суб'єктів господарювання. Для сучасного аграрного сектора характерна різноманітність видів власності та форм господарювання, їхнє поєднання та переплетіння. В умовах вільного економічного вибору всі вони мають право на існування, а їхні переваги повинні доводитися шляхом конкурентної боротьби, яка і визначить пріоритети в дискусії щодо ефективності кожної з форм. У розвитку форм господарювання у вітчизняному аграрному секторі яскраво проявляються, за інституціональним трактуванням, складні зворотні зв'язки між власністю й економічною організацією виробництва.

Масове розповсюдження дрібного сільськогосподарського виробництва у вітчизняному пореформеному аграрному секторі відповідає тезі синергетики про те, що руйнація систем вищого рівня призводить до домінування менш розвинених систем. Проте позитивний синергетичний ефект властивий якраз організаціям, адже кооперативність - загальна риса синергетики, отже, обґрунтовується перспективність саме сільськогосподарських підприємств та об'єднань учасників аграрного виробництва.

Установлено, що поступальний розвиток національної економіки залежить не лише від переваг тієї чи іншої форми власності чи господарювання, але й від системи економічних відносин. Аграрні відносини визначені як особливий вид соціально-економічних відносин, які виникають між членами суспільства, господарюючими суб'єктами, державою з приводу володіння і використання землі та інших об'єктів власності, а також виробництва, розподілу й реалізації сільськогосподарської продукції та послуг. Інститут аграрних відносин - особлива складова та забезпечуючий механізм функціонування інституціональної матриці, від розвитку якого залежить загальний суспільний прогрес. Водночас сам інститут аграрних відносин є багатовимірною категорією, до якої належать економічні, політичні, соціальні, культурні, історичні, психологічні та інші складові. У структурно-функціональній класифікації інститут аграрних відносин має багаторівневий характер і охоплює внутрішньогосподарські, внутрішньосекторальні, міжсекторальні відносини.

Реалізація повноважень щодо аграрних відносин залежить від економічного середовища, у якому здійснюється агробізнес, від наявності механізму реалізації конкурентних переваг агентів ринку. Визначальний вплив на аграрні відносини має опортуністична поведінка контрагентів із зовнішнього середовища, що слугувало вагомою причиною аграрної кризи 1991-1999 рр. Визначено причини та наслідки опортуністичної поведінки контрагентів аграрного сектора, а також запропоновано шляхи становлення ефективних інститутів трансакцій, контрактації в аграрному середовищі. На практиці потребують подальшого розвитку земельні та рентні відносини, інститути та механізми ціноутворення, виконання угод і контрактів з урахуванням формальних і неформальних норм і правил економічної поведінки.

Враховуючи деяке відставання вітчизняних інституціональних аграрних перетворень і активізацію міжнародних інтеграційних процесів, актуальним є узагальнення досвіду зарубіжних країн щодо аграрних перетворень і перспектив застосування позитивних здобутків в Україні.

У четвертому розділі “Екзогенні фактори аграрної інституціоналізації” виявлено вплив факторів зовнішнього середовища (державного регулювання, інституціональних умов реалізації сільськогосподарської продукції, фінансово-кредитних інструментів активізації аграрного підприємництва, глобалізаційних процесів) на становлення аграрних інститутів і функціонування сектора.

Обґрунтовано пріоритетність таких напрямів удосконалення державного регулювання агробізнесу:

1) організаційно-інституціональний:

- установлення та регулювання державою інститутів (правил) поведінки на аграрному ринку;

- реорганізація структури та механізму державного регулювання агропродовольчого виробництва з метою побудови раціональної системи регіонального управління, унеможливлення адміністративного втручання у прийняття господарських рішень та ін.;

2) економічний:

- виважений підхід до ціноутворення шляхом створення належної законодавчої та нормативної бази для функціонування ринків аграрної продукції та дієвих механізмів їхнього доповнення засобами державного регулювання у разі дестабілізації;

- збалансована фінансова підтримка аграрного виробника за програмами й обсягами, які відповідають правилам СОТ;

3) моніторингово-інформаційний:

- загальнодержавний моніторинг внутрішнього та зовнішнього аграрного ринку;

- інформаційне забезпечення всіх заінтересованих учасників ринку з метою зниження трансакційних витрат;

4) техніко-технологічний - стимулювання впровадження сучасних засобів виробництва та біотехнологій, розвитку селекційної та племінної роботи;

5) державний нагляд за якістю продукції (послуг) - стандартизація та сертифікація, впровадження стандартів, гармонізованих з міжнародними вимогами (ЄС, СОТ та ін.);

6) екологічний - створення умов для органічного (біологічного) виробництва з метою одержання екологічно чистої продукції та охорони навколишнього середовища;

7) соціальний - забезпечення соціальних стандартів життя сільських мешканців.

Поряд із державним регулюванням ринковою формою допомоги сільському господарству має стати розвиток інфраструктури, функціонування біржового та оптового ринків тощо. Інституціональною ознакою організованого ринку є оптимізовані канали просування продукції від виробника до споживача, що характеризується мінімізацією числа посередників, зниженням трансакційних витрат, а отже, й кінцевих цін реалізації продукції, що важливо як з урахуванням реального платоспроможного попиту внутрішніх споживачів, так і з посиленням рівня відкритості національної економіки у зв'язку з очікуваним вступом України до СОТ. Здійснювані заходи також мають посилити рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників аграрної продукції, задіяти механізм отримання завдатків і кредитів під строкові контракти та ін.

Аналіз фінансово-кредитних інструментів активізації вітчизняного аграрного підприємництва та проведені у процесі дослідження розрахунки рівня секторального операційного лівериджу дозволили оцінити запас фінансової стійкості сектора аграрних підприємств (33,8 %), що, в результаті, дало можливість аналітично підтвердити їхню перспективність. Водночас, якщо операційний ліверидж позитивний, то фінансовий ліверидж оцінюється як від'ємний, що окреслює напрями активізації запозичення коштів. На основі побудованих факторних моделей оцінки впливу окремих чинників на прибутковість діяльності сільськогосподарських підприємств з'ясовано, що лімітуючим фактором насамперед є низька оборотність (віддача) основних активів аграрних товаровиробників.

Вітчизняна інституціональна аграрна матриця не є відокремленою системою, а пронизана мережею зв'язків як із національними контрагентами, так і з глобальним економічним середовищем. Динаміка розвитку сучасної світової економіки характеризується значним впливом глобалізаційних процесів на внутрішні ринки, уніфікацією технічних стандартів і регламентів, споживчих уподобань незалежно від національної, релігійної, культурної та соціальної специфіки. Формування світової економічної структури супроводжується посиленням відкритості національних економік. Існування національно-господарських комплексів у відриві від сучасних тенденцій чи формування закритого (напівзакритого) аграрного ринку стає невигідним із погляду економічної ефективності.

Глобалізаційні процеси формують зовнішнє щодо вітчизняного аграрного сектора інституціональне середовище, й не враховувати їхній вплив неможливо. У зв'язку з найближчими планами вступу України до СОТ набули своєї актуальності питання захисту конкурентних переваг національного сільського господарства.

Конкретизуючи місце інституціональної трансформації в системі аграрного реформування, наголошено, що через окремі інститути діють об'єктивні закони, отже, зміна формальних і неформальних інститутів відображає вплив глибинних внутрішніх і зовнішніх сил, потенційно спрямованих на оптимізацію інституціонального середовища аграрного сектора, стабілізацію аграрного виробництва, становлення ефективної системи аграрних відносин, збалансованість міжсекторальних взаємин тощо. Дія цих сил ґрунтується на довгостроковій заінтересованості усіх учасників виробничо-збутового ланцюжка у збереженні кожного елемента агропродовольчої системи, особливо її центральної ланки - аграрного сектора. Проте у перехідній економіці короткострокові інтереси суб'єктів господарювання домінують над довгостроковими, тож сучасний розподіл рушійних сил - не на користь сільського господарства.

Узагальненням впливу екзогенних факторів установлено, що інерційність вітчизняного аграрного сектора зумовила слабке його реагування на зовнішні ризики, повільність формування ринковоорієнтованих інститутів. Окреслене зумовлює необхідність напрацювання стратегічних напрямів розвитку вітчизняного аграрного сектора, серед яких визначальна роль належить інституціональній компоненті.

У п'ятому розділі “Стратегія формування ефективного аграрного сектора” на основі розглянутих у попередніх розділах роботи теорій, методології, концепцій та здійсненого дослідження інституціональної аграрної трансформації сформульовано стратегічні напрями становлення ефективного аграрного сектора національної економіки, подано прогноз його розвитку.

Однією із визначальних складових підвищення ефективності вітчизняного аграрного господарювання є утвердження належного рівня конкурентоспроможності сільськогосподарських товаровиробників. Оцінку конкурентного статусу вітчизняних сільськогосподарських підприємств здійснено за трьома позиціями, що дозволило дійти висновку про розподіл рівнів їхньої конкурентоспроможності: 1) потенційна - висока; 2) поточна - низька; 3) динамічна - зростає. Поєднання оцінок потенційного, поточного та динамічного конкурентного статусу сільгосппідприємств дає можливість визначити рівень перспективної конкурентоспроможності аграрного сектора як високий. Водночас зазначається, що конкурентоспроможність формується на основі двох складових: самого сільськогосподарського підприємства та його продукції. Специфіка розподілу елементів конкурентоспроможності агропродовольчого сектора засвідчує, що конкурентний рівень продовольчих товарів значно вищий, ніж конкурентоспроможність агроформувань чи сільськогосподарської сировини. А конкурентоспроможність сектора визначається саме наявністю сукупності конкурентоспроможних суб'єктів господарювання. На даному етапі вітчизняний аграрний сектор залишається малоефективним через низький конкурентний рівень сільськогосподарської продукції при достатньо високій конкурентоспроможності продовольчих товарів.