Методологічні засади розроблення програм соціально-економічного розвитку на регіональному рівні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВО-ДОСЛIДНИЙ ЕКОНОМIЧНИЙ IНСТИТУТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового

ступеня доктора економічних наук

методОЛОГічні засади РОЗРОБЛЕННЯ ПРОГРАМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

САВЧЕНКО Володимир Федорович

УДК: 65.012.2:33

Спеціальність 08.00.03 - економіка

та управління національним господарством

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Науково-дослідному економічному інституті (НДЕІ).

Науковий консультант - доктор економічних наук, професор

Беседін Василь Федорович

НДЕІ, начальник відділу державного управління та макроекономічного прогнозування (м. Київ)

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Гришко Володимир Васильович

Полтавська обласна рада, голова постійної комісії з питань бюджету, підприємництва та управління майном (м. Полтава)

доктор економічних наук, професор

Дудченко Микола Андрійович

Київський гуманітарний інститут,

проректор з наукової роботи

доктор економічних наук, професор

Музиченко Анатолій Степанович

Уманський державний педагогічний університет ім. П.Тичини, завідувач кафедри

економіки підприємства (м. Умань)

Захист відбудеться 24 січня 2007 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.801.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук НДЕІ за адресою: 01103, Київ - 103, бульвар Дружби народів, 28, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці НДЕI за адресою: 01103, Київ - 103, бульвар Дружби народів, 28, перший поверх.

Автореферат розісланий 21 грудня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.Ю. Рудченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стан економіки України, перетворення і процеси, які відбувалися в минулому, а особливо в останні роки, переконливо свідчать, що розв'язання проблем соціально-економічного розвитку перейшло в розряд стратегічних і глобальних, стало одним з найбільш важливих в державі. Подолання кризових явищ, перехід до сталого економічного зростання потребують подальшого відпрацювання механізмів регулювання економіки як на державному, так і на регіональному рівні.

Це підтверджує аналіз ситуації в національній економіці та суспільстві в цілому, а також досвід розвинених країн, де регулюючі економічні системи включають в себе централізоване державне і регіональне прогнозування та програмний підхід до соціально-економічних процесів на територіях. Подібний напрямок вирішення проблем можна і навіть необхідно наслідувати, але його повне копіювання нереальне, помилкове та шкідливе, оскільки при цьому не враховується ситуація в державі і регіонах, менталітет населення, напрацювання минулого та інше.

Складність в раціональному розв'язанні і подоланні проблем та перешкод посилюється відсутністю власної регіональної політики в Україні в минулі роки, коли всі економічні процеси в регіонах були підпорядковані принципу першочерговості галузевого розвитку та територіальному поділу праці на величезній території радянської держави. Зміни в геополітичному становищі, одночасний перехід до ринкової моделі господарювання, підсилений процесами реструктуризації та конверсії, теж диктують необхідність першочергових науково обґрунтованих, методично і документально оформлених та впроваджених на високому організаційному рівні регіональних перетворень.

За роки державності України створена значна кількість програм переходу держави до ринкової економіки, проте в жодній з них в достатній мірі не відпрацьовані питання економічного регулювання, які охоплювали б повний спектр програмних документів державного і регіонального розвитку. В економічній теорії та практиці залишаються недостатньо повно вирішені питання визначення методів і шляхів регулювання соціально-економічних процесів у регіоні, формування регіональних програм, концепцій територіального розвитку, використання пріоритетів та інші.

Широкий спектр вказаних проблем в різні періоди активно досліджувався у працях вітчизняних та зарубіжних вчених. В першу чергу можна назвати таких вчених, як О.Амоша, О.Алимов, В.Беседін, В.Геєць, В.Гриньова, В.Гришко, Б.Данилишин, С.Дорогунцов, М.Дудченко, І.Крючкова, А.Музиченко, М.Некрасов, Б.Панасюк, В.Пила, М.Скрипніченко, Д.Стеченко, М.Чумаченко, О.Чмир. Проте життя ставило все нові завдання та проблеми. Тому не всі багатогранні та різнобічні характеристики проблем розроблені і вивчені повністю. Особливо це стосується регіональних аспектів регулювання в умовах переходу до економічної моделі ринкового типу.

В сучасних умовах методи командно-адміністративної економіки неефективні, а економічні - не завжди доступні через важкий економічний стан, у зв'язку з чим державне інвестування в значних обсягах стає нереальним. Між тим нерівномірність регіонального розвитку в частині депресивних територій весь час наростає. Тому доцільно визначитись із шляхами регулювання регіонального розвитку, задіяти для їх реалізації можливості держави, області, населення, а також суб'єктів господарювання всіх форм власності, включивши та ефективно використавши механізм планування і програмування, його системні методичні та методологічні аспекти. Теоретичні, методологічні та методичні напрацювання щодо даних складових на регіональному рівні недостатні і носять розрізнений некомплексний характер. Особливо це стосується програмних документів. Все це зумовило вибір теми дисертаційної роботи, визначення цілей і завдань, а також методів і напрямів вирішення проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з планами науково-дослідних робіт Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України, зокрема по темах: "Розроблення методологічних основ аналізу і прогнозування основних макроекономічних показників за фазами відтворення і секторами економіки з урахуванням структурних зрушень і за умов реалізації інноваційно-інвестиційної моделі розвитку" (2005-2006 pp., № державної реєстрації 0106U011445), особистий внесок автора - розроблення пропозицій щодо прогнозування регіональних показників розвитку; "Вдосконалення методичних рекомендацій з прогнозування основних макроекономічних показників на коротко- і середньостроковий період в методології системи національних рахунків (СНР)" (2006 p., № державної реєстрації 0106U011446), особистий внесок автора -- розроблення рекомендацій з прогнозування показників соціального розвитку.

Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних та методологічних засад, обґрунтування системи основних напрямів комплексного регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні, визначення шляхів реалізації результатів програмування на найближчу і віддалену перспективу при взаємоєднанні заходів на державному, регіональному та місцевому рівнях.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

аналіз досвіду наукових та методичних підходів до регулювання соціально-економічного розвитку за тривалий період часу;

визначення взаємозв'язку і взаємодії державної макроекономічної і регіональної політики в Україні, впливу процесів на макрорівні на розвиток територій;

визначення стану економічних і соціальних процесів на регіональному рівні, а також регіональних пріоритетів;

окреслення кола питань, що мають реально вирішуватись в межах окремої території;

виділення першочергових завдань соціально - економічного розвитку регіону як частини господарського комплексу держави;

визначення місця та ролі регіонального програмного регулювання;

розробка науково-методичних засад програмування розвитку економіки регіону, формування регіональної системи програмних документів, практичні пропозиції щодо їх підготовки;

розроблення заходів впровадження важелів реалізації регіональної соціально-економічної політики, яка спирається на ефективні бюджетні, податкові, фінансові, кадрові складові, реструктуризацію виробництва відповідно до змін, що відбулися;

розрахунок ефективності річної програми соціально-економічного розвитку регіону з використанням сучасних наукових підходів.

Объектом дослідження є процес регулювання економічного розвитку на регіональному рівні у відтинку часу та у взаємозв'язку з державним і місцевим рівнями управління.

Предметом дослідження є теоретично-методологічні і методичні засади розроблення програм соціально-економічного розвитку на регіональному рівні.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою досліджень є: головні положення і принципи теорії ринкової економіки, наукові праці вчених-економістів щодо питань регулювання розвитку економіки, фундаментальні дослідження наукових організацій відносно проблем регулювання розвитку економіки на регіональному рівні.

В роботі задіяні наступні методи дослідження: системний підхід (при визначенні системи показників і планових документів регіону), логічне узагальнення окремих фактів і результатів (при обґрунтуванні теоретичних основ регулювання на регіональному рівні), аналізу і синтезу (при дослідженні стану і факторів розвитку регіону), економіко-статистичний (при визначенні взаємозв'язку між факторами і результатами виробництва), прогнозування (при прогнозі основних показників розвитку на 2008 рік), економіко-математичне моделювання (при обґрунтуванні методологічних питань економічного розвитку), нормативний і балансовий методи (при розробленні регіональних балансів), а також методи оцінки ризиків, порівняльного аналізу, методи експертних оцінок (при оцінці ефективності програм).

Наукова новизна одержаних результатів. Найбільш суттєвими результатами досліджень, що мають наукову новизну, можна вважати наступні:

одержано вперше:

* науково-методологічні засади програмування соціально-економічного розвитку на регіональному рівні, що доповнили теорію державного регулювання методами і моделями регулювання економічних процесів на рівні регіонів шляхом вдосконалення системи програмних документів на довго- та короткостроковий період, котра охоплює концепцію розвитку регіону, програми соціально-економічного розвитку на середньостроковий і короткостроковий періоди, заходи по виконанню планових завдань. Надано конкретні пропозиції щодо їх розробки;

* обґрунтування ітеративної взаємодії державних, регіональних і місцевих органів влади у процесі розроблення та реалізації програм економічного і соціального розвитку країни і регіонів, коли процес планування ітеративно узгоджується між суміжними рівнями влади до повної збалансованості цілей і ресурсів;

* організаційно-економічний механізм розроблення і реалізації програм економічного і соціального розвитку на регіональному рівні, що методологічно передбачає такі етапи управління, як аналіз, прогноз, розробку програми, моніторинг, облік та звітність у розрізі сфер регулювання, видів економічної діяльності та із збалансуванням показників розвитку за допомогою регіональних балансів, виходячи з внутрішніх, міжрегіональних і зовнішніх попиту та пропозиції продукції і послуг;

* запропоновано метод визначення ефективності програми соціально-економічного розвитку, згідно з яким абсолютна ефективність визначається як різниця сумарного приросту валового регіонального продукту (ВРП) за відрахунком матеріальних витрат і приведених капітальних вкладень. Такий підхід відрізняється від існуючих методів, які базуються на показнику прибутку, тим, що ефективність розраховується не лише з позиції бізнесу, а з позиції всіх факторів виробництва, тобто враховує доходи як бізнесу, так і найманих працівників та держави. Відповідно, ефективність капітальних вкладень розглядається як відношення ефекта до сумарних капітальних витрат. Такий підхід дозволить більш повно врахувати результати програми до їх розподілення між найманими працівниками, бізнесом і державою;

удосконалено:

* методи визначення регіональних пріоритетів, основними серед яких є: підвищення конкурентоспроможності виробництва і збільшення експортного потенціалу; посилення соціальної орієнтації економіки; освоєння випуску нових конкурентоспроможних товарів широкого вжитку та тривалого користування; реалізація енерго- і матеріалозберігаючої моделі економіки; оновлення виробництва на інноваційній основі; реструктуризація підприємств; створення ефективних ринкових структур. Доведена доцільність, ефективність і визначені напрями реалізації попередньо обгрунтованих геополітичного, історичного, сільськогосподарського, транспортного та інших пріоритетів регіону для його розвитку;

* методи узгодження основних показників розвитку господарських комплексів регіонів з намірами центральних органів виконавчої влади та безпосередньо з підприємствами і організаціями за рахунок виділення у державній програмі економічного і соціального розвитку регіонального зрізу, а у програмі розвитку регіонів - місцевого зрізу. На основі регіонального зрізу державної програми економічного і соціального розвитку можна здійснювати порівняльний і факторний аналіз макропоказників за регіонами та оцінювати не лише вклад регіонів у виробництво ВВП країни, а й визначати інші характеристики економічного стану, включаючи продуктивність праці тощо;

* структуру програми економічного і соціального розвитку регіону шляхом включення додаткових розділів: розвиток територій пріоритетного розвитку; регіональні баланси; основні показники соціально-економічного розвитку міст та районів;

отримало подальший розвиток:

* методи і моделі розроблення окремих розділів програми економічного і соціального розвитку регіону, а саме, програмування розвитку економіки за видами економічної діяльності, визначення потреби в інвестиціях, прогнозування фінансів і бюджету, доходів і витрат населення, показників соціального розвитку, регіональних балансів найбільш важливих видів продукції;

* склад системи програмних документів на регіональному рівні, де новим є концепція розвитку економіки і соціальної сфери регіону на довгостроковий період, відповідно до якої головним фактором виробництва є чисельність і фаховий рівень населення території, а першочерговими важелями позитивних зрушень - зміни соціальної інфраструктури та підвищення доходів населення. Комплексний системний аналіз розвитку України та її складових засвідчив про наявність застарілих та нових проблем і суперечностей, особливості розвитку окремих територій, що підтверджують необхідність реформування регіональної політики держави, змін та нововведень в самих регіонах. Надані пропозиції щодо концепції регіонального розвитку України;

* обґрунтовано пріоритети і заходи до програми соціально-економічного розвитку та здійснений прогноз основних показників розвитку Чернігівської області на 2008 рік, якими передбачено підвищення конкурентоспроможності виробництва, збільшення експортного потенціалу, покращання рівня життя населення, освоєння випуску нових видів продукції тощо.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в дисертації наукові результати мають реальне практичне значення як поєднана в комплексний документ сукупність окремих систем регулювання соціально-економічних процесів, що включають в себе аналіз, узагальнення та пропозиції, направлені на розробку і реалізацію заходів щодо поточного та перспективного розвитку економіки і соціальної сфери в Чернігівському регіоні в умовах переходу до економічної моделі ринкового типу. Проведення комплексного дослідження і отримання наданих в дисертації результатів є особливо доцільним у зв'язку з недостатністю в регіоні теоретичних розробок у цьому напряму і, як наслідок, їх практичного втілення, а також потужних наукових центрів щодо економічних проблем та опублікованих аналітичних результатів в наукових і науково-прикладних виданнях.

Наукові розробки дисертаційної роботи доведені до рівня теоретико-методологічних узагальнень, концептуальних положень, методичних та практичних рекомендацій щодо комплексного регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні. Основні положення і висновки дисертації були використані:

Міністерством економіки України - при підготовці прогнозів основних макроекономічних показників на короткострокову і середньострокову перспективу у частині обґрунтування показників розвитку економіки в ув'язці з регіональними прогнозами і програмами (довідка №47-23/255 від 16.10.2007 р.);

НДЕІ Міністерства економіки - у процесі виконання тематики науково-дослідних робіт (довідка № 5/467 від 16.10.2007 p.), а також при розробці "Методичних рекомендацій з розробки програми соціально-економічного розвитку регіону", 1997р. та "Методичних рекомендацій з розробки програм соціально-економічного і культурного розвитку міста та адміністративного району", 1999р.;

Чернігівською обласною державною адміністрацією - в процесі розроблення програм економічного і соціального розвитку регіону в частині діагностики стану та дослідження факторів соціально-економічного розвитку регіону, методології планування, а також при розробці балансу фінансових ресурсів та річного бюджету області (довідка № 01.03 - 02/2535 від 30.08.2007 р.);

Сумською обласною державною адміністрацією - в процесі розроблення програм і стратегії розвитку області на період до 2015 року (довідка № 02-03/2847 від 20.09.2007 p.);

Бахмацькою районною державною адміністрацією - при розробці і реалізації плану соціально-економічного розвитку району в частині встановлення пріоритетів і завдань розвитку, визначенні потреб в інвестиціях та складанні бюджету (довідка № 02-12/3478 від 02.11.2007 p.).

Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації наукові результати, висновки, рекомендації і пропозиції належать особисто автору і є його науковим доробком. Особистий внесок автора у спільних роботах наведений у переліку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях і семінарах, у тому числі: Міжнародна науково-практична конференція „Соціально-економічні проблеми перехідних процесів в народному господарстві" (Харків, 28-29 листопада 1996 p.); І науково-практична конференція „Современная контрольно-испытательная техника промышленных изделий и их сертификация" (Мукачево, 12-16 травня 1997 р.); науково-практична конференція ЧДІЕУ „Соціально-психологічні, економічні та виробничі аспекти сучасної економіки і освіти" (Чернігів, 1998р.); Всеукраїнська наукова конференція студентів та молодих учених „Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання" (Донецьк, 2000 p.); Всеукраїнська наукова конференція молодих учених-аграрників „Економіка, менеджмент, освіта в системі реформування агропромислового комплексу" (Харків, 11-13 жовтня 2000 p.); обласна науково-практична конференція „Підприємництво Чернігівщини: тендерний підхід. Місце, роль і проблеми становлення малого і середнього бізнесу серед жінок" (Чернігів, 2000 p.); II Міжнародна науково-практична конференція „Науковий потенціал світу-2005" (Дніпропетровськ, 19-30 вересня 2005 р.); XI науково-практична конференція викладачів, співробітників та студентів ЧДІЕУ „Сучасні тенденції розвитку економіки, освіти та науки в контексті євроінтеграції" (Чернігів, 2007р.); XII Міжнародна науково-практична конференція „Інвестиції XXI століття: соціальні аспекти інноваційної моделі розвитку" (Умань, 1-2 червня 2007 р.).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 39 опублікованих роботах, в тому числі 10 монографій, книг та брошур обсягом 153,78 друкованих аркушів та 29 статей в збірниках фахових наукових праць обсягом 17,16 друкованих аркушів. Загальний обсяг публікацій - 170,94 друкованих аркушів, з них 166,2 друкованих аркушів належить особисто дисертантові.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (384 найменування). Основний зміст роботи викладено на 368 сторінках, робота містить 43 таблиці, 24 рисунки і схеми.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

соціальний економічний держава регіональний

У першому розділі "Теоретичні основи державного регулювання розвитку економіки країни і її регіонів" наведено теоретичне обґрунтування необхідності регулювання економіки країни у взаємоув'язці з регіонами, проаналізований світовий досвід програмування та планування економічних процесів, показані роль і завдання держави в прогнозуванні і плануванні соціально-економічного розвитку регіонів та розглянуті методологічні підходи щодо регулювання планових процесів, що пропонуються сучасною наукою.

Ринкова економіка грунтується на фундаменті матеріальних інтересів. Ринок спонукає до раціонального господарювання, стимулює диференціацію прибутків відповідно до кінцевих результатів діяльності. Конкурентно-ринкове середовище приймає тільки найжиттєздатніші структури.

Існуючі концепції ринкового господарювання, підтримуючи в окремих випадках систему прямого централізованого впливу, водночас вказують на небезпеку перевищення міри централізації, відриву вказівок і рекомендацій державних регулюючих органів від економічних інтересів суб'єктів економіки.

Роль держави і суспільства в становленні та ефективному функціонуванні економічних процесів залежно від ситуації, історичного етапу розвитку, теоретичних напрацювань вчених трактуються по різному. Представниками різних напрямів економічної думки висловлювались іноді полярні погляди на сутність, межі, форми та методи державного впливу на економіку. Проте періодичні кризи нерегульованої ринкової економіки дозволяють стверджувати,

що без активної регулюючої ролі держави неможливе саме існування капіталістичної системи. При цьому ринкові регулятори також не втрачають своєї цінності. Вони повинні використовуватися в органічній єдності з державним регулюванням при визначальній ролі держави. Ефективний розвиток кожної економічної системи вимагає постійного пошуку оптимальних варіантів сполучення державних і ринкових складових та інтересів.

Як заходи економічного характеру, залежно від стану економіки країни, використовуються різні інструменти: субсидії, регулювання цін, додаткові податки чи податкові пільги, кредити, прискорену амортизацію тощо. Проте стержнем державного управління є регулювання, включаючи прогнозування, планування, програмування та інше. Управління соціально-економічним розвитком без збалансованих планів неефективне і неможливе. Планові процеси охоплюють соціально-економічний розвиток держави та її складових на всіх рівнях: макрорівні; мезорівні; регіональному рівні; мікрорівні.

Планування займає особливе місце в системі управління соціально-економічними процесами, що відбуваються в суспільстві, регулюванні їх напряму і динаміки, забезпеченні нормального функціонування комерційних організацій. Прогнози, програми і плани, які розробляються в країні на всіх рівнях національної економіки - найбільш важливі інструменти реалізації політики відповідних суб'єктів управління. Вони дозволяють організувати чітку, продуману, всебічно обгрунтовану роботу щодо досягнення поставлених перед суспільством і суб'єктами господарської діяльності завдань. Тому державна регіональна політика - це сукупність організаційно-правових і економічних заходів, що здійснюються державою у сфері регіонального розвитку відповідно до її стратегічних і поточних цілей та завдань.

На етапі становлення ринкової економіки в країнах посткомуністичного табору доцільно виділити найбільш важливі специфічні завдання державного регулювання: формування нової системи відносин власності, які характерні багатоукладній економіці; створення конкурентного середовища; забезпечення інфраструктури економіки ринкового типу; досягнення макроекономічної стабілізації, цінової лібералізації; проведення довготермінового прогнозування та програмування соціально-економічних процесів у державі і регіонах.

Країнами Західної Європи, Північної Америки і Південно-Східної Азії накопичено великий досвід планового регулювання економічних та соціальних процесів на макроекономічному та регіональному рівнях. Національне планування, як форма реалізації власне структурного програмування, має на меті довгострокову оптимізацію національної галузевої структури і нівелювання рівнів економічного розвитку окремих регіонів. Форма цього планування в більшості країн світу індикативна. Документи планового та прогнозного характеру в розвинених країнах націлені на задіяння таких регулюючих факторів, як податкова та цінова політика, дотаційні механізми, вирішення митних проблем, використання ресурсного потенціалу тощо. Вони здебільшого діють не методом адміністративної заборони, а шляхом економічного заохочення або стримування тих чи інших процесів.

ХХ століття надало людству можливість вирішувати проблеми ринкової капіталістичної економіки двома шляхами: еволюційним і революційним. Еволюційну модель обрали країни Заходу. Вони реформували класичне товарне господарство, зберігши при цьому його базу і позитивні якості. Водночас з допомогою важелів державного регулювання були якщо і не зовсім усунені, то пом'якшені від'ємні чинники ринкової економіки. Відбувся перехід від ринкової економіки вільної конкуренції до сучасних моделей економіки ринкового типу, які істотно відрізняються від попередньої. їх характеризують наступні ознаки: ринкове господарство як опора всього "економічного порядку"; багатоукладність форм власності і господарювання, багатогранність механізмів регулювання; соціальна спрямованість процесів; значні масштаби державного втручання.

Соціалістичні країни пішли по революційному шляху. В них держава взяла на себе функції ринку. В результаті на практиці були усунені не тільки недоліки, але і позитивні риси ринкової економіки. Успішно подолавши проблеми, характерні для товарного господарства, централізована директивна адміністративно-командна економіка створила нові проблеми, подолати які самостійно вона була не в силі. Тільки через десятиріччя постсоціалістичним країнам з великими труднощами доводиться переходити до регульованої ринкової економіки, використовуючи досвід розвинених держав та відповідним чином переосмислені власні напрацювання.

Впровадження в Україні основних засад та постулатів ринкової економіки супроводжувалось демонстративною і категоричною відмовою від практично всіх складових ще недавно домінуючої в Радянському Союзі командно-адміністративної системи розвитку економічних та соціальних процесів. Серед них особливо принципово стояло питання неприйняття планування на макро- і мікрорівні, а також як важеля розвитку регіональних складових. При цьому головним аргументом було посилання на досвід розвинених країн світу. Інформація надавалась дещо упереджено, дозовано і непослідовно.

Схема державного регулювання на рівні суб'єктів господарської діяльності, яка включає в себе його загальні функції, засоби, сферу та об'єкти і в основному прийнятна для діяльності моделі ринкової економіки на макрорівні, надається на рис. 1. Як показує аналіз, розробка і реалізація документів планового характеру повинні мати таку спрямованість: науковість і директивність в частині державного замовлення та управління державною власністю; попередній аналіз сучасного стану економіки; орієнтація на більш повне задоволення потреб суспільства; збалансованість; реальність; визначення і реалізація пріоритетів; системний комплексний підхід; альтернативність шляхів розвитку; взаємодоповнюваність перспективних та поточних планів; поєднання програмно - цільового, регіонального і галузевого планування; раціональне використання та відтворення всіх видів природних ресурсів; поєднання особистих, колективних і суспільних інтересів; створення системи аналізу, контролю за виконанням та внесення коректив.

Важливим елементом системи планування є прогнози і програми соціально-економічного розвитку на довгострокову перспективу. Вони розробляються на 10 років і більше і особливо необхідні при реалізації значних проектів, коли помилки в тому чи іншому напрямку можуть дорого обійтись суспільству. В основу довготермінового прогнозу закладаються тенденції розвитку науки, техніки, передбачувані відкриття та інше. Матеріали прогнозу використовуються при подальшій розробці планів і програм.

Проблеми регіонального розвитку в країнах ринкової економіки вирішуються за допомогою регіональних програм. В деяких державах ці програми носять загальнонаціональний, в інших - обмежений, територіальний характер. Державні регіональні програми, як і всі інші в країнах ринкової економіки, носять індикативний характер, оскільки головну частину регіональних заходів виконує приватний сектор.

Регіональним плануванням в повному розумінні слова охоплені лише заходи, які розповсюджуються на державний сектор економіки, а їх виконання забезпечується централізованим державним фінансуванням. Загальні завдання планових і прогнозних документів регіонів - оптимізація структури економіки, її соціологізація, подолання депресивного стану окремих територій, розвиток міжрегіональних транспортних систем, охорона довкілля, підтримка рівноваги регульованого ринкового середовища.

У другому розділі "Аналіз стану регулювання економічних процесів в Україні і регіонах" наведено аналіз сучасного стану регулювання економіки України, показана об'єктивна необхідність подальшого вдосконалення державного регулювання розвитку економіки регіонів, обгрунтована необхідність розроблення регіонального зрізу у Державній програмі економічного і соціального розвитку України та визначені основні напрями вдосконалення сучасних процесів прогнозування і планування на регіональному рівні.

Аналіз становлення системи державного регулювання економіки незалежної України дав змогу визначити, що основною помилкою, яка була допущена при формуванні макроекономічної політики, була майже повна відмова від важелів планового впливу на економіку, спроба провести економічні реформи без жодної науково обґрунтованої комплексної стратегії. Відсутність цілісної стратегії реформування зумовила хаотично-ситуаційний підхід до формування нормативно-правової бази економічної діяльності, податкової, фінансової, бюджетної систем тощо. Наслідком цього стала десятирічна стагнація економіки.



Рис.1. Схема державного регулювання економіки

Аналіз діючої в Україні системи планування та прогнозування економічного і соціального розвитку дозволив виявити ряд її суттєвих недоліків. Вона, по-перше, ґрунтується на недостатньо якісних статистичних даних, що знижує достовірність прогнозів та планів; по-друге, відсутність на початкових стадіях процесу прогнозування законодавчо закріплених цілей, пріоритетів та основних напрямів соціально-економічної політики; по-третє, не охоплює основні елементи економічної структури, які відносяться до реального сектора економіки; по-четверте, не забезпечує узгодженості макроекономічного, регіонального та галузевого аспектів прогнозування. Така ситуація вимагає формування раціональної та ієрархічно узгодженої системи прогнозних документів і чіткого визначення порядку та методології розробки регіональних планів та прогнозів.

Дослідження особливостей програмного управління і процесів прогнозування та планування дозволяє стверджувати про доцільність удосконалення державного стратегічного регіонального планування, поліпшення механізму державної підтримки розвитку регіонів, використання змішаної системи планування з використанням директивних і економічних важелів. Першочерговими завданнями у напрямку вдосконалення процесів прогнозування та планування регіонального розвитку на сьогодні є: вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку України; забезпечення єдності взаємопов'язаних процесів: "стратегічне прогнозування - соціально-економічне планування - програмування - фінансове планування" на усіх рівнях; удосконалення нормативно-правової бази щодо розмежування компетенції та відповідальності різних рівнів влади.

Важливу роль в державному регулюванні соціально-економічних процесів відіграють місцеві державні адміністрації. Згідно із Законом України "Про місцеві державні адміністрації" вони є органом виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, забезпечують виконання Конституції, Законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів, інших органів влади вищого рівня, реалізацію державних і регіональних програм соціально-економічного розвитку, підготовку та виконання відповідних бюджетів.

Як показує аналіз та досвід інших країн, а також згідно з положеннями регіональної політики у Державній програмі економічного і соціального розвитку України, повинен складатися окремий самостійний розділ (відповідний том) "Основні показники економічного і соціального розвитку регіонів" з пояснювальною запискою. Матеріали цього розділу характеризуватимуть основні прогнозні параметри розвитку продуктивних сил регіонів обласного рангу та їх місце у міжрегіональному поділі праці. Цей розділ є своєрідним регіональним зрізом Державної програми і дає уявлення щодо наступних змін у розвитку соціально-економічних процесів у просторовому (територіальному) аспекті. Загальна схема взаємодії і взаємозв'язків найважливіших інструментів регулювання економіки на державному і регіональному рівнях показана на рис.2.

Головною регіональною проблемою для України є нерівномірний економічний і соціальний розвиток областей та їх груп, диспропорції в техногенному навантаженні на окремі території, значні обсяги первинного ресурсоспоживання і затратний тип виробництва, зумовлені рівнем технологій, що використовуються, моральним і фізичним станом основних засобів, наявність зон економічної депресії та інше. В економіці України (в тому числі у промисловості) спостерігається поглиблення регіональної диференціації. Характерною ознакою стану економіки територій є те, що в процесі реформування економіки не лише збільшилась кількість збиткових підприємств, а ставали збитковими регіони в цілому.

Для отримання найбільш реальних прогнозних показників соціально-економічного розвитку регіонів в ув'язці із завданнями державної економічної політики регіональні органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування забезпечують узгодження основних показників розвитку господарських комплексів регіонів з намірами центральних органів виконавчої влади та безпосередньо з підприємствами і організаціями відповідно до діючих законів України.



Державна програма економічного і соціального розвитку повинна мати регіональний зріз, а програми розвитку регіонів - місцевий зріз.

На основі регіонального зрізу Державної програми економічного і соціального розвитку можна здійснювати порівняльний і факторний аналіз макропоказників за регіонами. У табл. 1 наведено таке співставлення за даними 2006 року. Воно дає можливість оцінювати не лише вклад регіонів у виробництво ВВП країни, а й визначати інші характеристики економічного стану, включаючи продуктивність праці тощо.

Так, з табл. 1 видно, що за всіма показниками лідирує м. Київ, що пояснюється не лише кращим використанням його потенціалу, а і тією обставиною, що у Києві зареєстровано багато установ, які звітують і за свої філії, розташовані за межами міста.

За обсягами виробництва як у цілому по регіону, так і на одну особу перші місця займають (крім м. Києва) Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Луганська області. Низькі показники мають західні області (крім Львівської), а середину складають області, що розташовані у центрі держави. Доцільно при цьому виділити Полтавську область, яка наближається до лідерів.

За виробництвом ВРП на 1 особу перші 5 місць займають, відповідно, м. Київ, Донецька, Дніпропетровська, Полтавська і Запорізька області. Останні місця - за Тернопільською,Чернівецькою, Закарпатською областями. Хоча це і не характеризує якість роботи та рівень життя населення регіонів, але спонукає до подальших пошуків причин разючої різниці. Не в останньому ряду серед причин - форми, методи та важелі державного регулювання розвитку регіонів.

Пожвавлення економічної ситуації, яке спостерігається починаючи з 2000 року, певною мірою зумовлене задіянням інвестиційного фактора завдяки створенню виробництв у спеціальних економічних зонах (СЕЗ) і на територіях пріоритетного розвитку (ТПР).

Таблиця 1.Основні макроекономічні показники за регіонами у 2006 році

Показники Території	Територія, тис. км2	Кількість населення, тис. осіб	Валовий регіональний продукт (ВРП), млн.грн.	Частка регіону у ВРП країни, %	ВРП на одну особу, тис. грн.	Індекс обсягу промисловості 2006 до 2005 р.	Індекс обсягу сільгосппродукції	Інвестиції в основний капітал, млн. грн.	Інвестиції на 1 особу, тис. грн.	Уведення в експл. житла на 1 особу, м2	Середньомісячна зар- плата, грн.	Роздрібний товарообоот на 1 особу, тис.грн.	Кількість безробітних, тис. осіб	Місце регіону по ВРП на 1 особу
Україна	603,5	46646	441452	100	9372	106	100	125254	2,69	0,19	1041	2777	759,5
АРК	26,1	1977,1	12848	2,9	6460	103	3,3	4684	2,37	0,19	952	2416	28,7	17
Вінницька	26,5	1686,5	10207	2,3	5966	106	5,7	2494	1,48	0,23	793	1747	36,2	21
Волинська	20,1	1038,0	6553	1,5	6285	119	3,0	1839	1,77	0,17	773	2313	19,0	19
Дніпропетровська	31,9	3422,9	41227	9,3	11909	108	6,3	10737	3,14	0,12	1139	3341	39,9	3
Донецька	26,5	4580,6	58044	13,1	12490	106	5,3	11728	2,56	0,08	1202	2484	44,6	2
Житомирська	29,8	1317,1	7430	1,7	5554	105	3,4	1546	1,17	0,15	793	1836	28,6	24
Закарпатська	12,8	1243,8	6700	1,5	5373	127	2,2	2019	1,62	0,24	868	2332	21,1	25
Запорізька	27,2	1846,9	19968	4,5	10683	110	4,0	3896	2,11	0,08	1091	2687	31,0	5
Івано-Франківська	13,9	1385,4	9622	2,2	6916	91	2,6	2620	1,89	0,28	923	1636	28,9	12
Київська	28,1	1751,1	15362	3,5	8673	114	6,7	7032	4,02	0,40	1058	2692	21,7	7
Кіровоградська	24,6	1053,1	6877	1,6	6394	112	4,0	1777	1,69	0,10	819	1906	24,4	18
Луганська	26,7	2381,9	19716	4,5	8131	102	3,0	5538	2,33	0,10	1022	1572	32,6	9
Львівська	21,8	2568,4	17192	3,9	6657	109	4,5	5875	2,29	0,19	923	2675	42,0	14
Миколаївська	24,6	1211,9	9553	2,2	7801	106	3,2	3118	2,57	0,12	955	2101	25,0	10
Одеська	33,3	2395,5	20762	4,7	8619	91	4,9	7339	3,06	0,28	966	3104	28,7	8
Полтавська	28,8	1540,5	18099	4,1	11574	107	5,2	4760	3,09	0,15	961	2241	36,8	4
Рівненська	20,1	1154,4	7263	1,6	6269	109	2,9	2144	1,86	0,20	888	1811	31,7	20
Сумська	23,8	1211,4	8025	1,8	6497	104	3,0	1508	1,25	0,12	857	1768	26,6	15
Тернопільська	13,8	1105,4	5137	1,2	4603	118	3,0	1214	1,10	0,19	727	1560	34,0	27
Харківська	31,4	2812,1	25618	5,8	9025	106	5,3	7957	2,83	0,15	974	3249	42,4	6
Херсонська	28,5	1117,1	6469	1,5	5713	81	3,7	1503	1,35	0,15	800	2223	22,6	23
Хмельницька	20,6	1361,4	7958	1,8	5764	113	3,8	2075	1,52	0,20	792	1832	29,4	22
Черкаська	20,9	1328,0	9014	2,0	6681	104	5,3	3304	2,49	0,13	846	1750	33,7	13
Чернівецька	8,1	906,3	4234	1,0	4654	108	2,0	1451	1,60	0,25	819	1991	20,0	26
Чернігівська	31,9	1151,9	7627	1,7	6474	103	3,7	1520	1,32	0,11	790	1828	22,2	16
м. Київ	0,8	2718,1	77124	17,5	28780	111		24858	9,15	0,48	1729	9545	6,2	1
м. Севастополь	0,9	379,2	2823	0,6	7452	136		718	1,89	0,24	1005	3203	1,5	11

СЕЗ і ТПР охоплюють майже 10% територій держави. Вихід з кризи депресивних регіонів шляхом утворення в них спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, який розповсюджений в світовій практиці і досить широко використовується в Україні, абсолютно реальний.

У третьому розділі "Методологичні основи планування розвитку економіки на регіональному рівні" здійснено обґрунтування системи показників і планових документів, наведені результати дослідження соціально-економічних факторів розвитку господарського комплексу регіону, визначені загальні вимоги до програм економічного і соціального розвитку регіону як найбільш важливого інструменту регулювання на регіональному рівні, показана методологія планування економічного розвитку регіону та сформульований організаційно-економічний механізм розроблення програми.

На етапі переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки одним з головних критеріїв вважався повний відхід від планування розвитку регіонів як короткострокового, так і перспективного. Подібна точка зору стала домінуючою впродовж кількох років, починаючи з 1991 р. В цей період було допущено чимало помилок, зроблено ряд хибних кроків. В результаті регіон отримав ослаблені планові органи, підірваний авторитет до плану як організуючого і управлінського важеля для вирішення питань стабільного функціонування та розвитку народногосподарського комплексу держави і її структурних одиниць, нерозвинену методику та методологію створення планових документів.

Вирішення регіональних проблем економічного і соціального розвитку набрало особливої актуальності на сучасному етапі функціонування. Виявлення тенденцій і закономірностей соціально-економічного розвитку, визначення основних факторів, що впливають на нього, природно-ресурсної та соціально-економічної бази складають основу для подальшої розробки прогнозних і програмних документів з питань комплексного розвитку регіону.

Вирішення регіональних проблем економічного і соціального розвитку набрало особливої актуальності на сучасному етапі функціонування. Виявлення тенденцій і закономірностей соціально-економічного розвитку, визначення основних факторів, що впливають на нього, природно-ресурсної та соціально-економічної бази складають основу для подальшої розробки прогнозних і програмних документів з питань комплексного розвитку регіону.

Життя показало необхідність відновлення довгострокового планування. На думку автора, план повинен бути обгрунтованим, всебічно розглянутим, затвердженим після детального обговорення. План має стати механізмом забезпечення бюджету території та держави в цілому на відповідний період. Документи перспективного планування безпосередньо уточнюються і конкретизуються при формуванні річних програм економічного та соціального розвитку області і обласного бюджету, виходячи з потреб та наявних ресурсних можливостей економіки регіону.

Відповідно до функцій і завдань регіональних органів влади у роботі , виходячи з необхідності їх взаємоузгодженості на всіх рівнях планування та обґрунтованості у частині пріоритетності і можливості реалізації, визначено наступний перелік планових документів (рис. 3):

* Концепція розвитку економіки і соціальної сфери регіону на довгостроковий період;

* Прогнози і програми економічного і соціального розвитку Автономної республіки Крим, областей, районів та міст на середньостроковий період;

* Прогнози і програми економічного і соціального розвитку Автономної республіки Крим, областей, районів та міст на короткостроковий період;

* Прогнози і програми розвитку окремих галузей і сфер економіки регіону.

Досить складним залишається питання взаємодії в процесі розробки програм і бюджетів. Раніше паралельно з розробкою плану йшла розробка бюджету. Проте в останні роки став відбуватися розрив у часі при складанні бюджету та плану. Досвід і теоретичні дослідження показують, що найбільш доцільно програму і бюджет розробляти разом або (як варіант) зупинитися на одному документі, який би об'єднав переваги того і другого.

Відповідно до проведеного автором дослідження, головним документом на регіональному рівні повинна бути Концепція соціально-економічного розвитку регіону, яка визначала б стратегію його розвитку щодо наступних основних складових:

* кінцеві цілі розвитку регіону на довготривалий період;

* шляхи досягнення цілей;

* основні напрями розвитку соціальної сфери та інфраструктури міст і сіл;

* зміни демографічного характеру;

* оптимальні рішення щодо екологічних проблем;

* структурна перебудова, основні галузеві зміни, система переходу на енерго- та матеріалозберігаючі технології;

* фінансові та інвестиційні можливості, їх розвиток;

* ефективне використання переваг і пріоритетів;

* зовнішньоекономічна діяльність, необхідність досягнути позитивного торгового балансу регіону з іншими територіями та країнами;

* тісні міжрегіональні і міждержавні (це особливо важливо для прикордонних областей) зв'язки, їх напрямок;

* освоєння місцевих ресурсів, їх задіяння на потреби території;

* нетрадиційні форми розвитку: вільні економічні зони різного типу, спільні підприємства промислового, фінансового, торговельного напрямку.

Концепція розвитку регіону, як стратегічний глобальний документ, повинна розроблятись після вивчення всіх матеріалів, що характеризують життєдіяльність регіону, проведення детального аналізу його стану в усіх напрямках. Особливо мають бути опрацьовані питання, чому в тій чи іншій мірі не спрацювали раніше прийняті довготривалі планові документи. До підготовки концепції необхідно підключати академічні, а також регіональні та міжрегіональні інститути, всі необхідні галузі і організації, відповідні планові та адміністративні служби регіону.

Другим плановим документом, що визначає життя регіону на тривалий період, є комплексна регіональна програма соціально-економічного розвитку на середньостроковий період. Дана програма повинна стати інструментом виконання вищеназваної концепції розвитку. Вона носить комплексний характер, охоплює всі питання розвитку регіону. Галузеві програми, що розроблюються по цій же території, повинні бути ув'язані з середньостроковою програмою, не йти з нею врозріз, входячи до неї на правах частин (розділів та підрозділів) єдиного живого організму. Як правило, в часі програма розробляється на 3-5 років.

Такий підхід дає можливість як перспективного, так і поточного регулювання економіки, забезпечує струнку систему прийняття та виконання планових показників, дозволяє стабілізувати економічні процеси.

У методологічному плані програму економічного і соціального розвитку економіки регіону можна розглядати як баланс сукупного попиту і сукупної пропозиції товарів і послуг з урахуванням міжрегіональних та зовнішньоекономічних зв'язків. Тобто, внутрішня пропозиція регіону плюс пропозиція інших регіонів та зовнішня пропозиція повинні дорівнювати сумі внутрішнього попиту, попиту інших регіонів і зовнішньому попиту. Ця теза справедлива не лише для регіону у цілому (у цьому випадку доцільно використовувати показник ВРП), але і для сфер економіки регіону, видів економічної діяльності, окремих видів продукції і послуг (тут можна використовувати відповідні показники як у вартісному, так і в натуральному вимірі).

Автор пропонує розроблення показників програми здійснювати не шляхом узагальнення і підсумовування даних підприємств та організацій, а на основі попередньо розрахованих загальноекономічних і соціальних цільових завдань, що задаються. При цьому важливе факторне обґрунтування основних показників шляхом виконання необхідних балансових розрахунків, а також використання нових якісних показників, що характеризують тенденції перетворення форм власності, розвиток малого та середнього підприємництва.

Фінансове забезпечення програми полягає в отриманні джерел фінансування, неухильному контролі за надходженням фінансових ресурсів за джерелами утворення і їх використанням на конкретні заходи програми. В сучасних умовах функціонування регіональної економіки слід використовувати всі можливі джерелами надходження фінансових ресурсів, як то:

* обласний бюджет;

* субсидії, дотації, субвенції із Державного бюджету;

* кошти підприємств, установ і організацій;

* кошти населення;

* зарубіжні інвестиції;

* обласні, районні, міські цільові позики;

* кошти приватних осіб.

Забезпечення своєчасного надходження фінансових ресурсів та їх ефективне використання на заходи програми є найважливішим засобом місцевих органів влади і самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів на території регіону.

Зміст програми повинен відображати найважливіші проблеми і питання, що стоять на перешкоді досягнення поставлених цілей, а також шляхи та методи розв'язання визначених питань і найбільш суттєві показники, які є базою для деталізації при розробці річних програм соціально-економічного розвитку області та районів, а також (при необхідності їх наступної розробки) інших галузевих документів. Програма має бути спрямована на вирішення нагальних проблем, а саме: стабілізацію виробництва; поступове нарощування обсягів виробництва продукції та послуг з урахуванням загальнодержавних завдань і пріоритетів та наявних ресурсних можливостей і стану фінансово-економічного потенціалу регіону.

Для складання програми пропонується застосування системного підходу, завдяки якому процес розробки програм регіонального рівня повинен передбачати виконання окремих стадій, етапів та процедур, а саме: формування дерева цілей; розробку проектів програм на альтернативних засадах; вибір оптимального варіанту; розробку сітьових графіків для контролю за формуванням і реалізацією програм; оцінку фактичних кінцевих результатів.

Автор пропонує також розробляти для сільськогосподарських регіонів річну програму розвитку агропромислового виробництва, метою якої буде поетапний розвиток сільського господарства за всіма сферами діяльності, визначення основних напрямів реформування економічних і соціальних відносин в аграрній сфері, стабілізація економічних та фінансових умов для здійснення відтворювального процесу в усіх галузях продовольчого комплексу, створення економічного механізму функціонування різних форм власності і господарювання. В програмі обґрунтовуватимуться напрями техніко-технологічного переоснащення аграрного виробництва, розвиток інноваційних процесів виробництва із залученням банківської системи, поліпшення соціально-культурного рівня життя населення. За рахунок нарощування виробництва зерна, льону, картоплі, цукру, м'ясомолочної та плодоовочевої продукції, насіння сільськогосподарських культур і племінної худоби збільшиться експортний потенціал АПК. Причому, структурні зміни у виробництві м'ясних ресурсів відбуватимуться у напрямі прискореного розвитку свинарства, м'ясного скотарства, створення мережі репродуктивних господарств великої рогатої худоби м'ясних порід та свиней вітчизняних і зарубіжних порід, а також м'ясного птахівництва.

Необхідним є поєднання інтересів усіх учасників єдиного технологічного процесу - від виробництва сировини до реалізації готової продукції - при умові забезпечення господарської незалежності і економічної відповідальності кожного, рівноправності всіх форм власності та господарювання. У конкретному вираженні це означає поглиблення інтеграції сільськогосподарських виробників, торговельно-збутових і переробних підприємств шляхом створення на їх базі господарських об'єднань, компаній, асоціацій та інших формувань.

В центрі інтеграційних процесів стає виробництво конкурентоспроможної продукції рослинництва і тваринництва в сільськогосподарських підприємствах та приватних господарствах.

Організаційно-економічний механізм регулювання розвитку економіки на регіональному рівні (рис. 4) передбачає на кожному етапі відповідні процедури складання програми за сферами економіки, видами економічної діяльності і основними видами продукції та послуг. Методологічно він передбачає такі етапи управління, як аналіз, прогноз, розробку програми, моніторинг, облік та звітність у розрізі сфер регулювання, видів економічної діяльності та із збалансуванням показників розвитку за допомогою регіональних балансів, виходячи з внутрішніх, міжрегіональних і зовнішніх попиту та пропозиції продукції і послуг.