Теоретико-методологічні засади економічного зростання в Україні: регіональні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

ПЕТКОВА Леся Омелянівна

УДК 332:330.366.001.8(477)

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В УКРАЇНІ: РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

Спеціальність 08.10.01 - Регіональна економіка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ - 2006р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор Чернюк Людмила Григорівна, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу проблем комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Пила Василь Іванович, Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України, завідувач відділу проблем регіональної економіки;

доктор економічних наук, професор Лисецький Анатолій Степанович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу проблем розвитку і розміщення сільськогосподарського виробництва;

доктор економічних наук, професор Сологуб Олена Петрівна, Національний університет харчових технологій МОН України, завідувач кафедри маркетингу.

Провідна установа: Одеський державний економічний університет МОН України, кафедра екології, розміщення продуктивних сил і технології, м. Одеса. Захист відбудеться 27 березня 2006 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60. З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “24” лютого 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук, професор Дейнеко Л.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Період системної суспільної трансформації в Україні має закласти підґрунтя для збалансованого комплексного розвитку країни та її регіонів. Основним інструментом досягнення цієї мети є економічне зростання, і за сучасних умов пріоритетними стають його якісні характеристики, в першу чергу, - рівень взаємозалежності економічної динаміки та соціального поступу. Регіон як відносно цілісна частина території країни виступає місцем зосередження інтересів держави, суб'єктів господарювання і населення, що обумовлює його значущість як об'єкта політики економічного зростання.

Негативні тенденції і проблеми розвитку регіонів, які загострились в трансформаційний період, зокрема поглиблення економічних, соціальних, демографічних, екологічних диспропорцій, потребують комплексного дослідження і вирішення для забезпечення збалансованого розвитку на основі довгострокового зростання при узгодженні загальнодержавних та регіональних інтересів. Удосконалення регіонального рівня розвитку країни передбачає повноту та раціональність використання внутрішнього потенціалу для підвищення конкурентних переваг та поглиблення міжнародної спеціалізації регіональних господарських систем в умовах глобалізації.

Системне формування засад довгострокового економічного зростання та нової якості життя в Україні потребує поглибленої теоретичної розробки сучасних концептуальних підходів, які дадуть змогу практично реалізувати ідею сталого розвитку, що є провідною для національної економічної стратегії. Становлення сучасної конкурентоспроможної національної економіки обумовлює актуальність та прикладну значущість проблеми розробки методології довгострокового економічного зростання в трансформаційний період і підвищення на цій основі якості життя, а також значний науковий інтерес до неї.

Сучасна теорія економічного розвитку та зростання представлена концепціями відомих зарубіжних вчених Дж.М. Кейнса, Р. Харрода, Є. Домара, Й. Шумпетера, Р.М. Солоу, У.А. Льюїса, Т. Шульца, Р. Нурксе, У. Ростоу, Г. Мюрдаля, Я. Тінбергена, Г. Манківа, Д. Ромера, Д. Уейла, М. Тодаро, Е. де Сото й інших. Вагомий внесок в розробку даної проблематики зробили вітчизняні вчені О.М. Алимов, О.І. Амоша, С.І. Бандур, П.П. Борщевський, І.К. Бистряков, В.М. Геєць, З.В. Герасимчук, Б.М. Данилишин, М.І. Долішній, С.І. Дорогунцов, Л.М. Зайцева, В.С. Кравців, В.І. Куценко, А.С. Лисецький, І.І. Лукінов, А.Ф. Мельник, Я.Б. Олійник, В.І. Пила, М.Д. Пістун, В.А. Поповкін, В.Ф. Семенов, О.П. Сологуб, М.Ф. Тимчук, М.І. Фащевський, А.М. Федорищева, Л.Г. Чернюк, М.Г. Чумаченко, В.С. Яцков, чиї наукові здобутки мають велике наукове і практичне значення. Проте, незважаючи на високий рівень і міждисциплінарний характер існуючих теоретичних розробок, теорія, методологія та практика забезпечення соціально спрямованого економічного зростання в Україні та її регіонах потребують поглибленого обґрунтування на основі концепції сталого розвитку та підвищення ролі інституціональних факторів на сучасному етапі.

Потребує подальшої розробки методика збалансування розвитку регіональних господарських комплексів з регіональним потенціалом, застосування з цією метою диференційованих заходів регіональної політики, поглиблення понятійно-термінологічного апарату. Все це обумовило необхідність комплексного дослідження теоретико-методологічних засад економічного зростання України та її регіонів за умов формування соціально ефективної економіки ринкового типу. Наукова актуальність та практична необхідність розв'язання нагальних проблем довгострокового розвитку економіки регіонів на основі їх потенціалу обумовили вибір теми дисертаційного дослідження, його мету та завдання.

Головна ідея дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі узагальнення вітчизняних і зарубіжних напрацювань та практичного досвіду на регіональному рівні розробити теоретико-методологічні засади економічного зростання на етапі становлення ринкової економіки і на цій основі визначити основні напрями соціально спрямованого розвитку регіонів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась відповідно до планів науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України у рамках теми 3.1.5.63 Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу (номер державної реєстрації 0100V000657), в межах якої автором обґрунтовано дію факторів, що визначили економічне зростання в Україні упродовж 2000 - 2004 рр. Результати дисертаційного дослідження відображено у темі “Теорія та методологія формування економічної моделі України в умовах глобалізації” (2003 - 2005 рр., номер державної реєстрації 0103V003684), що виконувалась у Черкаському державному технологічному університеті. Участь автора у її виконанні полягала в розробці методологічних підходів до формування національної економічної моделі на основі економічних та інституціональних факторів суспільного розвитку; сучасних методик управління господарською системою регіону.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних основ економічного зростання в трансформаційний період та цілісного механізму реалізації сучасної регіональної моделі соціально-ефективного розвитку на основі раціонального використання інтегрального потенціалу регіонів.

Відповідно до цієї мети в роботі послідовно ставились і розв'язувались такі задачі:

розробка методологічних засад довгострокового економічного зростання України та її регіонів на якісно новій основі, із посиленням соціальної спрямованості, які б дали змогу виявити детермінуючі факторита проблеми, що потребують вирішення;

виявлення особливостей економічного розвитку в умовах економіки трансформаційного типу, врахування прогресивного світового досвіду суспільно-економічної трансформації та адаптації його до національних умов;

визначення закономірностей і принципів регіонального розвитку на етапі стабілізації та зростання економіки із урахуванням сучасних глобалізаційних тенденцій;

розробка концептуальних підходів до формування регіональних стратегій економічного зростання на засадах раціонального використання інтегрального потенціалу регіону;

формування методологічних і науково-методичних основ оцінки ефективності економічного зростання та його соціально спрямованого характеру;

здійснення комплексної оцінки сучасного економічного зростання в Україні та її регіонах на основі врахування складових потенціалу з метою оптимізації регіонального розвитку;

розробка методики формування організаційно-економічного механізму управління економічним зростанням на рівні регіону з використанням системного підходу;

створення регіональної моделі забезпечення економічного зростання в рамках вдосконалення системи управління розвитком регіону.

Вирішення окресленого кола теоретичних і прикладних завдань сприятиме формуванню ефективної національної економіки та практичній реалізації ідеї сталого розвитку в Україні на основі економічного зростання.

Об'єкт дослідження - процеси формування довгострокового економічного зростання в Україні та її регіонах в умовах системної трансформації економіки.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні, методичні і прикладні проблеми вдосконалення регіонального економічного зростання у трансформаційний період та забезпечення його довгострокового характеру і соціальної спрямованості засобами регіонального управління.

Методи дослідження - методологічною основою дисертаційного дослідження стали фундаментальні положення економічної теорії та регіоналістики, праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань просторового розвитку, трансформаційних процесів в економіці, сучасного регіонального управління.

У процесі наукового дослідження використано системний, монографічний, балансовий, порівняльний, історичний, графічний, економіко-статистичний, картографічний методи тощо. Зокрема історичний і логічний методи застосовувались для дослідження проблеми економічного зростання та розвитку і закономірностей її сучасного вирішення в науковій літературі та на практиці; системно-структурний аналіз - для обґрунтування суті, складових, проблем та напрямів вдосконалення процесу економічного зростання в Україні та її регіонах; порівняльний метод - для оцінки динаміки і стану основних макроекономічних та регіональних показників; економіко-математичні методи (кореляційно-регресійний аналіз) - для встановлення залежності між потенціалом регіонального розвитку та рівнем економічного зростання регіону; логіко-структурні методи - для розробки інструментарію політики управління на регіональному та місцевому рівні; економетричне моделювання та прогнозування - для обґрунтування перспективного розвитку регіональних господарських комплексів на основі їх потенціалу та підвищення його соціальної спрямованості; картографічний метод - для наочного відображення стану та результативності сучасного економічного розвитку регіонів України, з метою вироблення рекомендацій щодо управління регіональним економічним зростанням, удосконалення процесів прийняття рішень на основі обґрунтованого вибору альтернатив розвитку регіону.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі здійснено системне теоретико-методологічне обґрунтування механізмів забезпечення економічного зростання регіонів на основі використання їх потенціалу для підвищення якості життя населення і на цій основі визначені стратегічні напрями підвищення соціально-економічної ефективності регіонального розвитку.

Основні наукові результати, які отримано особисто здобувачем, характеризуються новизною і виносяться на захист:

Вперше:

розроблено теоретико-методологічні засади забезпечення довгострокового економічного зростання регіонів України в умовах системної суспільно-економічної трансформації та з огляду на специфіку сучасних глобалізаційних впливів, з обґрунтуванням та поглибленням економічної сутності таких понять, як економічний розвиток, потенціал економічного розвитку регіону, регіональний розвиток;

здійснено класифікацію економічного зростання з позиції його якості та впливу на загальний рівень життя населення, (соціально-прогресивне, соціально-нейтральне та соціально-регресивне економічне зростання); обґрунтовано якісні характеристики економічного зростання в розрізі чотирьох основних аспектів - якість факторів, що забезпечили економічну динаміку, якість створених товарів та послуг, якість управління економічним зростанням, якість досягнутого рівня життя населення;

запропоновано розширити склад економічного потенціалу регіону за рахунок інституціональних складових, що відображають неекономічний аспект діяльності і є основою правових та інституціональних передумов розвитку; застосовано системний підхід щодо забезпечення довгострокового економічного зростання регіонів України на основі комплексного використання їх потенціалу;

на принципово нових засадах з використанням процесного підходу сформовано концепцію управління якістю економічного зростання в регіоні, яка передбачає врахування реальних потреб населення, їх постійний моніторинг та коригування за умов, які змінюються; що забезпечує удосконалення процесу прийняття управлінських рішень на регіональному рівні;

розроблено модель управління регіональним економічним зростанням і виконано її оптимізацію шляхом застосування кореляційно-регресійного аналізу та збільшення інформативності вхідної інформації; впровадження моделі дасть змогу підвищити ступінь використання потенціалу регіону, а також реалізувати принципи повноти та комплексності, що забезпечує можливість вдосконалення регіональної системи управління;

виявлено залежність динаміки валової доданої вартості у регіонах України від найсуттєвіших чинників зростання, якими є фактори фізичного та людського капіталу на тлі недостатньої дієвості інноваційних та фінансових.

Удосконалено:

формулювання сучасної сутності поняття “економічний розвиток” в контексті системи, яка трансформується, що, на відміну від існуючих, враховує необхідність прямої залежності процесу підвищення якості життя людини від економічної динаміки, а також глибину використання потенціалу регіону: економічний розвиток - це динамічний процес підвищення якості життя людини на основі довгострокового економічного зростання, досягнутого за рахунок комплексного використання наявного потенціалу;

обґрунтування системи пріоритетів та інструментів забезпечення довгострокового економічного зростання на основі узагальнення досвіду трансформаційних економік Центральної та Східної Європи;

структуру та розширено зміст потенціалу економічного розвитку регіону, який трактується як сукупність передумов, факторів та засобів, здатних забезпечити економічне зростання та підвищення на цій основі якості життя населення; розкрито його структурно-компонентний склад, який розглядається у взаємозалежності природно-ресурсної, людської, уречевленої, фінансової та науково-технологічної підсистем;

методику формування організаційно-економічного механізму управління економічним зростанням регіону, яка, на відміну від існуючих, спирається на принципи системного підходу, визначено складові організаційно-економічного механізму та пріоритетні напрями подальшого розвитку.

Набули подальшого розвитку:

методологія комплексного аналізу результативності економічного зростання, яка, на відміну від існуючих, враховує повноту та ефективність використання регіонального потенціалу, його компонентно-структурних складових; на цій основі обґрунтовано систему показників оцінки економічного зростання регіону, які відображають як позитивні, так і негативні наслідки економічного розвитку і в комплексі визначають якість життя населення;

методичні підходи до соціально-економічної оцінки розвитку України та її регіонів, які, на відміну від існуючих, дозволяють всебічно відобразити його наслідки;

підходи до виявлення і узагальнення новітніх тенденцій та наявних резервів економічного зростання, запропоновано схему групування регіонів України за якістю економічного зростання.

Відмінність одержаних результатів від існуючих наукових напрацювань полягає також у системності розв'язання проблеми довгострокового регіонального економічного зростання та у застосуванні нової теоретико-методологічної бази, що ґрунтується на пріоритетності якості життя населення при реалізації стратегії формування соціально ефективної моделі національної економіки.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у розробці системного механізму оцінки, забезпечення та управління економічним зростанням на рівні регіону. Викладені у дисертаційній роботі наукові результати дають можливість удосконалити просторові економічні пропорції в контексті реалізації інноваційно-інвестиційної національної економічної моделі. Вони можуть бути використані при формуванні державної регіональної політики, в діяльності регіональних органів управління при вирішенні проблем соціально-економічної оптимізації компонентної та просторової структур регіональних господарських комплексів. Практична цінність дисертаційного дослідження визначається адресною спрямованістю конкретних рекомендацій для місцевого та регіонального рівнів управління економічним розвитком.

Концептуальні засади механізму управління економічним зростанням на рівні регіону використані при складанні “Програми соціально-економічного розвитку Черкаської області на 2005 рік”, окремі висновки наукової роботи використовуються в роботі управління економіки Черкаської обласної державної адміністрації (довідка Головного управління економіки Черкаської ОДА № 488/2 від 23.06.2005 р.).

Окремі результати дисертаційного дослідження були використані при виконанні “Схеми районного планування (схеми планування території) Черкаської області” в частині аналізу параметрів та визначення перспектив розвитку промислового комплексу Черкащини на період до 2020 р. (довідка УДНДІПМ “Діпромісто” № Д 868 від 25.06.2005 р.).

Авторський підхід щодо виявлення та узагальнення тенденцій і закономірностей сучасного регіонального економічного розвитку використано при розробці та проведенні циклу семінарів з економічної тематики: “Інвестиційна політика на місцевому рівні”, “Інвестиційні проекти в місцевому економічному розвитку”, “Агентства регіонального розвитку як засіб управління територією”, “Новітні підходи в управлінні територією” та регіональних конференцій, які були проведені під егідою Фундації “Україна - США” в рамках україно-американської програми “Партнерство громад” (довідка Центральноукраїнського регіонального навчального центру № 293 від 20.05.2005 р.)

Основні наукові результати дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі Черкаського державного технологічного університету при підготовці лекцій та практичних занять з курсів “Економічна теорія”, “Історія економічних вчень”, “Макроекономіка”, “Особливості місцевих фінансів” та інших (довідка Черкаського державного технологічного університету № 1038/01 від 23.06.2005 р.).

Наукові розробки дисертанта, що стосуються формування нової економічної структури України, її адаптації до економіки Європейського Союзу, використані при написанні рекомендацій і аналітичної записки Шостої міжнародної наукової конференції - літньої школи “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: європейські порівняльні студії”, які надіслані Президенту України, Верховній Раді, Кабінету Міністрів України, міністерствам і відомствам України, представництвам Європейського Союзу в Україні, Комісії Європейського Союзу (Брюссель) для практичного використання (довідка Тернопільської академії народного господарства № 126-17/116 від 12.02.2002 р.)

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено власний авторський підхід до вирішення проблеми забезпечення довгострокового економічного зростання в регіонах України. Наукові положення, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використані лише ті ідеї та положення, які отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження апробовано на 22 українських та міжнародних науково-теоретичних та практичних конференціях і семінарах, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції “Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми” (Львів, травень 1998 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Економічна освіта: проблеми і перспективи” (Черкаси, 1999 р.); Міжнародній науково-методичній конференції “Еволюція економічного розвитку та економічних теорій” (Київ, квітень 2000 р.); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (Київ, травень 2000 р.); науково-практичній конференції “Теорія і практика перебудови економіки” (Черкаси, жовтень 2000 р.); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, травень 2001 р.); VІ Міжнародній науковій конференції - літній школі “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: європейські порівняльні студії” (Ялта-Форос, вересень 2001 р.); науково-практичній конференції “Теорія і практика перебудови економіки” (Черкаси, жовтень 2001 р.); ІІ Міжнародній конференції “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (Одеса, травень 2002 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми теорії і практики залучення інвестицій у розвиток економіки регіонів” (Одеса, жовтень 2002 р.); І Всеукраїнській науково-практичній конференції “Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю” (Черкаси, листопад 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика перебудови економіки” (Черкаси, листопад 2002 р.); ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (Київ, квітень 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання” (Луцьк, травень 2003 р.); ІV Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика сучасної економіки” (Черкаси, жовтень 2003 р.); Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції “Формування регіонального механізму управління народногосподарським комплексом України” (Сімферополь, грудень 2003 р.); VІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта'2004” (Дніпропетровськ, січень 2004 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю” (Черкаси, березень 2004 р.); науково-практичному семінарі “Проблеми та перспективи банківської системи” (Черкаси, травень 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання” (Луцьк, червень 2004 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика сучасної економіки” (Черкаси, вересень 2004 р.); ХІ Міжнародній науково-практичній конференції “Фінансово-кредитне стимулювання економічного зростання” (Луцьк, червень 2005 р.), ІІ Міжнародній науковій конференції „Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах” (Черкаси, вересень 2005 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 49 наукових праць загальним обсягом 41 др. арк., у тому числі 40 др. арк. належить особисто автору. З них 1 індивідуальна монографія, 1 навчальний посібник, 25 статей у наукових фахових виданнях, 6 публікацій, які додатково відображають результати дослідження, 16 тез доповідей на наукових конференціях.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається з вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 443 сторінки комп'ютерного тексту, в тому числі 371 сторінку становить основний текст, який включає 5 таблиць і 7 рисунків, що займають 13 сторінок, список використаних джерел з 320 найменувань викладено на 28 сторінках, додатки - на 44 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Науково-методологічні засади економічного зростання” обґрунтовано теоретичні основи економічної динаміки в Україні та її регіонах в умовах глобалізації та регіоналізації, розкрито економічну сутність цих процесів та їх вплив на регіональний розвиток; удосконалено методологію регіонального розвитку в контексті сучасної економічної теорії та розвитку в Україні ринкової системи господарювання; з позицій сучасної економічної науки розкрито зміст таких понять, як “економічний розвиток”, “економічне зростання”, “регіон”, “економічний потенціал регіону”; узагальнено та систематизовано характерні ознаки видів економічного зростання; запропоновано його нову класифікацію за принципом результативності впливу на якість життя населення; розроблено методичні підходи та систему показників комплексної оцінки регіонального економічного розвитку.

Формування в Україні соціально орієнтованої економіки та досягнення нового технологічного рівня розвитку потребує активізації факторів інтенсивного зростання, здатних змінити напрям використання залучених економічних ресурсів та підвищити на цій основі обсяги виробленого національного продукту. На сучасному етапі розвитку країни з трансформаційною економікою найчастіше цілеспрямовано зростання орієнтують свою політику на імпортозаміщуючий тип, що дозволяє зменшити зовнішню залежність та посилити конкурентні позиції держави. Аналіз доводить, що ситуація в Україні ще не вийшла за межі експортоорієнтованого економічного зростання на тлі об'єктивної доцільності інноваційно-інвестиційного типу та його постіндустріальної спрямованості.

Необхідність подолання наслідків тривалого кризового періоду в економіці України та реалізації євроінтеграційного вектора об'єктивно потребує науково-обґрунтованої, зваженої державної політики, спрямованої на формування засад довгострокового економічного зростання та прямого втілення його результатів у підвищення життєвих стандартів населення. Якість економічного зростання як внутрішня характеристика його сутності та спрямованості має кілька рівнів відображення: якість факторів, що забезпечили зростання; якість створених товарів та послуг; якість управління економічним зростанням; якість життя населення, що ним детермінована. Об'єктивна потреба забезпечення умов довгострокового економічного зростання в Україні на сучасному етапі розвитку закономірно повинна розширитись за рахунок надання йому ознак соціальної прогресивності. Цей концептуальний підхід, доповнений автором методологією обчислення індикаторів соціальної прогресивності та моніторингом започаткованого в Україні економічного зростання, пропонується запроваджувати як пріоритетний в сучасній економічній політиці загальнодержавного та регіонального рівнів.

Основою формування державної та регіональної політики в Україні є глибокий аналіз теоретичних проблем та здобутків країн із соціально спрямованою ринковою економікою. Вирізняються два основні підходи до економічного розвитку регіонів, як і економіки в цілому. Неокласичний підхід акцентує на перевагах дії ринкового механізму для оптимізації структурних пропорцій. До уваги береться можливість вільного руху факторів виробництва, першочергово - капіталу, що забезпечить переливання його на території з привабливими за ціною умовами, здатними забезпечити максимальну прибутковість проектів. Неокейнсіанський підхід як теорія загального державного регулювання економіки наголошує на об'єктивній необхідності активної ролі держави та її органів на місцях щодо організації процесів регіонального розвитку. Разом з тим, значного поширення, зокрема в Європі, набула концепція “нового регіоналізму”, в основу якої покладено принцип використання внутрішнього потенціалу території та несуперечливої взаємодії основних економічних суб'єктів - громади, бізнесу та влади. Аналіз теоретичних концепцій регіональної економіки засвідчує, що універсальних підходів не існує, і для захисту національних інтересів в Україні необхідно творчо використовувати здобутки провідних наукових шкіл з максимальним залученням внутрішніх факторів розвитку.

На основі вивчення та узагальнення досвіду економічної трансформації країн Центральної та Східної Європи запропонована їх класифікація за результативністю здійснюваних реформ. Основу аналізу склали такі співвідношення: обсяг реального ВВП на душу населення (порівняно із величиною 10 тис. дол. США); співвідношення індексу реального ВВП до середнього по групі країн ОЕСР-30; співвідношення досягнутого рівня реального ВВП порівняно із дореформеним рівнем 1989 р. В результаті були визначені три групи: країни високого рівня розвитку - Чехія, Угорщина, Словаччина і Словенія; середнього рівня - Польща, Хорватія, Естонія, Литва; низького рівня - Болгарія, Латвія, Македонія, Румунія. Зроблені висновки в контексті трьох груп країн дозволяють сформулювати основні засади політики подальшого економічного реформування України: скорочення участі держави у процесах перерозподілу національного доходу не приводить автоматично до економічного зростання, що обумовлює домінуючу роль державної політики управління процесами ринкового реформування; лібералізація економічної діяльності повинна здійснюватись поступально, з тим, щоб не підривати трудової мотивації економічних суб'єктів та відповідати процесу формування ринкової інституціональної структури економіки; для створення ефективного ринкового механізму необхідні політична стабільність та відповідальність владних структур всіх рівнів за соціальні наслідки реформ.

При поглибленому розгляді сучасних тенденцій розвитку регіонів було уточнено взаємозв'язок основоположних економічних категорій ”розміщення продуктивних сил” та “регіональний економічний розвиток”. Вони можуть бути порівнянними лише за умови оновленого трактування розміщення продуктивних сил як динамічного процесу розподілу і функціонування продуктивних сил відповідно до природних, соціальних та економічних умов певних територій.

Згідно з таким трактуванням базової категорії розміщення продуктивних сил виступає, по-перше, складовою частиною регіонального економічного розвитку. В економіці ринкового типу кардинально змінюються загальноекономічні та управлінські пріоритети. На перший план виходить інститут приватної власності, що передбачає рівноправність реалізації прав власності всіх економічних суб'єктів та їх об'єднань. Відбувається логічний перехід від централізовано-директивних методів загальнодержавної політики розміщення продуктивних сил до заходів переважно непрямої дії - податкових, кредитних тощо. Проте роль та значення розміщення продуктивних сил в економіці ринкового типу стають набагато вагомішими, оскільки потребують як обґрунтованих рішень щодо конкретних економічних об'єктів, так і вміння досягнути реалізації цих рішень суб'єктами підприємницької діяльності. По-друге, розміщення продуктивних сил здатне стати інструментом підвищення ефективності регіонального економічного розвитку. Помилковою є ідея переваги “вільного ринку” у вирішенні проблем економічної складової регіонального розвитку, наслідки реалізації якої мають місце фактично в усіх регіонах України на початку другого десятиліття економічної трансформації. Тільки цілеспрямована державна політика здатна забезпечити комплексне використання ресурсів та створення на цій основі раціональної галузево-функціональної господарської структури, здатної забезпечити соціально-прогресивне економічне зростання регіонів.

Підвищення ролі регіонів, обумовлене складністю завдань, що стоять сьогодні перед українською економікою, обумовило поглиблення предметної сутності регіональної економіки. До традиційних складових предмета науки - регіональної соціально-економічної системи та розміщення її продуктивних сил, міжрегіональних зв'язків всередині країни та поза її межами - необхідно додати неекономічні аспекти функціонування, які напряму впливають на регіональну господарську систему, зокрема рівень розбудови структур громадянського суспільства, як передумову формування соціально-ефективної економіки ринкового типу.

Для досягнення основоположних цілей регіональної політики, серед яких - підвищення якості життя населення на основі сталого економічного зростання, визначені методологічні принципи як певні правила дій, обґрунтовані теорією та практикою суспільного розвитку. В дисертаційній роботі на основі використання доробку вчених-економістів та узагальнення сучасних тенденцій розвитку визначено та представлено структуровану схему принципів регіонального економічного зростання періоду соціально-економічної трансформації України з обґрунтуванням сутності кожного з них, зокрема: загальні: пріоритету інтересів особистості та громади, політико-правової відповідності, соціальної спрямованості, комплексності, пропорційності, ефективності, програмно-цільовий, оптимальності, варіантності, етапності; специфічні: збереження унітарних засад держави, структурної трансформації, інноваційності, активізації неекономічних факторів. Реалізація цих принципів забезпечує поєднання інтересів державної політики та стратегії розвитку регіонів для підвищення якості життя населення на всій території країни.

Зважаючи на оновлені завдання, що стоять перед державним та регіональним рівнями управління економікою, та специфіку функціонування саме економіки ринкового типу, важливо зазначити, що локалізація економічного розвитку закономірно починається від найнижчого рівня - місцевого або рівня територіальної громади. Включення до об'єкта дослідження регіональної економіки місцевого (муніципального, локального) рівня є відповіддю на потреби періоду посилення самостійності місцевих органів влади, наближення їх функцій до потреб кожного громадянина, розширення прав та обов'язків місцевого самоврядування.

На відміну від традиційного трактування регіону як місця зосередження природних ресурсів і населення, виробництва і споживання товарів, сфери обслуговування, за сучасного розвитку економіки актуальними стали проблеми міжрегіональної взаємодії. Регіон необхідно розглядати як суб'єкт економічних відносин, що має власні економічні інтереси та механізми їх реалізації. Це - багатофункціональна та багатоаспектна система. Зазначені підходи до оцінки регіону актуалізують використання макро-, мікроекономічних та інституціональних теорій при їх дослідженні. Загальною тенденцією залишається підвищення ролі неекономічних факторів регіонального розвитку.

Основу економічного розвитку регіону становить його потенціал. Потенціал економічного розвитку, або економічний потенціал регіону - це сукупність передумов, факторів та засобів, здатних забезпечити економічне зростання та підвищення на цій основі якості життя населення. Тим самим зроблений акцент на необхідності забезпечення економічного зростання переважно за рахунок внутрішніх складових та неодмінній прямій залежності якості життя населення від позитивної економічної динаміки.

Потенціал розвитку регіону визначають дві групи факторів: по-перше, традиційно економічні - природно-ресурсний, трудовий, виробничий, фінансовий, науково-технологічний, стан ринкового середовища, система управління економікою. По-друге, на сучасному етапі світового економічного розвитку активізуються неекономічні фактори, зокрема ступінь довіри населення до процесів економічного розвитку, впевненості у власних діях та можливостях тощо. Встановлено, що інституціональні передумови формування соціально-ефективної ринкової економіки об'єднують: по-перше, створення необхідних ринкових інститутів - приватної та інших форм власності, ринкової інфраструктури, факторних та товарних ринків, запровадження ринкової моделі поведінки економічних суб'єктів тощо; по-друге, формування засад громадянського суспільства як необхідної умови розбудови соціальної ринкової економіки. Саме дієвість другої групи факторів, що становлять потенціал регіонального розвитку, може виявитись вирішальною в період удосконалення якості економічного зростання в Україні. Така постановка питання є актуальною і в контексті новітньої теорії економічного зростання, де основними факторами слід вважати ендогенні.

Структурно-логічна схема економічного розвитку регіону на основі реалізації його потенціалу зображена на рис. 1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Економічний розвиток регіону

Нові умови регіонального соціально-економічного розвитку в період системної суспільної трансформації потребують сучасної методики оцінювання економічного зростання на предмет його відповідності світовим та загальнодержавним тенденціям щодо впливу на якість життя населення. Оцінку результативності використання економічного потенціалу регіону запропоновано здійснювати через систему показників, що відображають його складові: розмір території регіону; кількість населення; питома вага працездатного населення у віковій структурі; середньорічна кількість працівників; введення в дію основних засобів; інвестиції в основний капітал; щільність автошляхів; щільність залізничних колій; вклади населення в національній та іноземній валюті; кредити, надані комерційними банками суб'єктам господарювання; кількість отриманих патентів. Крім того, на економічний розвиток та зростання регіону впливають фактори попиту та інституціональні фактори, що відображають ступінь зрілості та дію соціального капіталу. З них доцільно включити до аналізу: грошові доходи населення; кількість легалізованих політичних партій та їх місцевих осередків; кількість громадських організацій та їх місцевих осередків; загальна чисельність держслужбовців; середньодобовий обсяг місцевого телерадіомовлення.

Для аналізу економічного потенціалу регіону автором запропонована методика співставлення величини сукупного (інтегрального) потенціалу із одним чи кількома показниками результативності економічного зростання. Встановлення територіальних відмінностей потенціалу економічного розвитку здійснювалось на основі відносних значень, сума яких становить величину інтегрального економічного потенціалу регіону.

Інший підхід був застосований для аналізу впливу окремих факторів економічного розвитку як складових потенціалу регіону на основний показник зростання - величину регіональної валової доданої вартості (ВДВ). Для цього був використаний інструментарій кореляційно-регресійного аналізу, що дало змогу визначити ступінь впливу того чи іншого значущого фактора економічного розвитку на динаміку ВДВ. Додатково це дає можливість прогнозувати динаміку ВДВ залежно від динаміки одного чи кількох вхідних факторів та припущення про незмінність інших.

Управління економічним зростанням на рівні регіону пропонується здійснювати на основі моделі управління якістю ISO 9001:2000 IDT (рис. 2). Дана модель дозволяє підвищити результативність управління регіональним економічним зростанням з метою максимального задоволення потреб населення регіону; діагностувати численні взаємопов'язані види діяльності на регіональному рівні та забезпечити ефективне управління ними; дотримуватись неперервного контролю над зв'язками окремих процесів в межах регіональної економічної системи та управлінням ними.

Необхідною складовою процесного підходу в управлінні якістю регіонального економічного зростання є запропоновані показники якості останнього. Сукупність індикаторів економічної динаміки охоплює три блоки, які забезпечили багатосторонність та комплексність оцінки: показники матеріально-грошового забезпечення, показники забезпечення базових потреб населення, показники якості умов життя. Серед зазначених показників є стимулятори, тобто їх зростання підвищує якість життя населення. Для їх нормування була використана формула:

Yij=Xij-Xi min / Xi max- Xi min (1)

Де Xij - значення i-го показника в j-му регіоні;

Xi min - мінімальне значення i-го показника;

Xi max - максимальне значення i-го показника.

Для нормування показників-дестимуляторів застосовувалася формула:

Yij= Xi max - Xij/ Xi max- Xi min. (2)

Інтегральний рейтинговий бал якості економічного зростання був визначений як сума нормованих показників якості економічного зростання в регіоні. Проведене дослідження доводить об'єктивність посилення соціальної спрямованості економічної динаміки як стратегічного пріоритету політики на національному та регіональному рівнях за умов системної суспільно-економічної трансформації.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Регіональна модель управління якістю економічного зростання

В другому розділі роботи “Характер і особливості потенціалу економічного зростання регіонів України” досліджена специфіка функціонування складових потенціалу в трансформаційний період української економіки, зокрема особливості та необхідність ощадливого обмеження використання природно-ресурсного потенціалу (ПРП), тенденції та перспективи формування трудового потенціалу регіонів, сучасні пропорції виробничо-господарської діяльності, проаналізовані фінансові засади регіонального розвитку та його інноваційно-інвестиційні передумови.

Аналіз залучення природно-ресурсного потенціалу регіонів, однієї з основ економічної динаміки, відобразив як значумість цієї складової загального потенціалу розвитку, так і недоліки її використання. Період трансформації економічної моделі в Україні від централізованої до ринкової супроводжується загостренням екологічних проблем, посиленням нераціонального використання природних ресурсів. Для визначення сутності цієї складової потенціалу регіону з позиції його обмежуючого впливу на господарську діяльність в період економічного зростання запропоновано визначення природно-ресурсного потенціалу як сукупності природних умов та ресурсів, що згідно з екологічними обмеженнями можуть бути залучені до суспільного відтворення та спрямовані на підвищення якості життя населення.

В роботі запропонована методика визначення коефіцієнта екологічної ємності економічного зростання, використання якої дозволить ефективно та оперативно відслідковувати спрямованість регіонального економічного розвитку та при необхідності - коригувати її. Для реалізації соціально спрямованого економічного зростання на етапі його моніторингу пропонується розширити перелік індикаторів зростання, доповнивши його показниками якості та ступеня відповідності економічного результату використаному природно-ресурсному потенціалу. Уточнення рівня соціально-економічної ефективності використання природно-ресурсного потенціалу в регіональному економічному зростанні можливе за рахунок використання спеціальних оціночних показників якості. До переліку показників якості регіонального економічного зростання на основі аналізу використання наявного природно-ресурсного потенціалу пропонується включити: коефіцієнт природно-ресурсної ємності валової доданої вартості регіону; коефіцієнт економічної ефективності використання ПРП регіону; коефіцієнт соціальної ефективності використання ПРП регіону. Моніторинг природно-ресурсної ємності валової доданої вартості регіону є основою для диверсифікації залучених факторів економічного зростання в напрямку розширення участі технологічних. Зазначений підхід стає ще актуальнішим з точки зору формування в Україні та її регіонах засад інноваційної економіки постіндустріального типу.

Вагомою складовою економічного потенціалу регіону є його трудовий потенціал, який виступає підсистемою людського потенціалу регіонального розвитку і обумовлює здатність соціально-економічної системи до відтворення на регіональному рівні. Основу трудового потенціалу території становить зайнятість населення. Дослідження показали, що період системної трансформації української економіки характеризується появою нових тенденцій зайнятості населення, що принципово змінює структуру регіональних ринків праці та деформує передумови економічного зростання. Найбільш впливовими змінами стали:

значне скорочення державного та розширення недержавного секторів економіки, зростання самозайнятості населення;

зміна міжгалузевої структури зайнятості населення на користь сфери послуг, виробництва нематеріальних благ;

розподіл економічно активного населення на дві групи - зайнятих та безробітних;

зрушення трудової мотивації зайнятих, в першу чергу молоді, в напрямку високої дохідності бажаного місця прикладання праці, зростання в цьому зв'язку попиту на фінансові, юридичні спеціальності;

падіння привабливості робочих спеціальностей через тривалий період економічної стагнації, банкрутства підприємств, пов'язаних з цим процесів декваліфікації працівників робітничих спеціальностей та вищезазначеної зміни мотивації молоді;

інтеграція української економіки до світогосподарського простору, в тому числі міжнародного ринку праці, за поширеного обмеження прав на ньому українських громадян;

нееквівалентний міждержавний обмін робочою силою за рахунок відпливу з України через механізми легальної та, переважно, нелегальної міграції осіб у найбільш працездатному віці, фізично здорових, освічених;

становлення інфраструктури вітчизняного ринку праці за рахунок збільшення кількості державних та недержавних посередницьких структур між працівниками та роботодавцями.

На основі аналізу використання трудового потенціалу в період економічної трансформації в Україні визначено основні закономірності даного процесу. Здійснена оцінка трудового потенціалу економічного зростання регіонів України із використанням індексного методу, для чого були відібрані показники, які комплексно відображають різні аспекти формування та функціонування трудового потенціалу регіону. Запропоновані три блоки показників, що розкривають: демографічну складову як основу формування трудового потенціалу регіону, стан ринку праці та специфіку державної політики сприяння зайнятості в певному регіоні.

Згідно з результатами аналізу визначено, що формування та використання трудового потенціалу України в період стабілізації та започаткування економічного зростання має позитивні ознаки. Складними залишаються демографічні процеси - депопуляція, постаріння населення. Стабілізувався та має тенденцію до поліпшення стан регіональної політики сприяння зайнятості, що знаходить відображення у значній диференціації напрямків діяльності регіональних служб зайнятості, зростанні чисельності студентів вищих навчальних закладів тощо. Однак якісних змін стану та використання трудового потенціалу регіонів досягти не вдалося, і це обумовлює необхідність узгодження регіональної політики зайнятості населення із потребами інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку.

Залишається недостатньою якість використання виробничого потенціалу економічного зростання регіонів України. Аналіз макроекономічних співвідношень в розрізі регіонів України відобразив значну їх диференціацію та гіпертрофованість розвитку столичного регіону. В дисертаційному дослідженні здійснено групування регіонів України за показниками макроекономічної ефективності в розрізі трьох категорій: високого, недостатнього та слабкого економічного розвитку. Міжрегіональні порівняння макроекономічних показників дають змогу зробити певні висновки. По-перше, статистично підтверджується гіпертрофованість розвитку столиці країни як у плані економічної активності, так і з позиції споживання національного продукту. В контексті основоположних принципів регіонального економічного розвитку така ситуація є неприйнятною ні з огляду на однобічну спрямованість фінансово-матеріальних потоків національної економіки, ні враховуючи необхідність узгодження регіональних інтересів. По-друге, вищий рівень макроекономічної ефективності зафіксований у південно-східному та східному регіонах (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Полтавська та Одеська області). В цих же регіонах показники продуктивності праці та грошових доходів і витрат населення є вищими за середні значення по країні. По-третє, регіони, що мають нижчі за середньоукраїнські показники економічного розвитку та продуктивності праці, можна умовно поділити на дві групи: недостатнього (перша) та слабкого (друга) економічного розвитку. До першої групи областей належать АР Крим, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Сумська, Харківська, Чернігівська області та м. Севастополь. Величина ВДВ на одну особу в даних регіонах коливається від 70 до 98,6 %; близька до зазначеного діапазону і диференціація продуктивності суспільної праці в зазначених областях. Регіони першої групи за обсягами витрат населення не поступаються показникам виробництва (різниця відносних показників виробленої ВДВ і витрат населення коливається в межах від 0,1 до 12,3 процентних пунктів). При цьому лише в Івано-Франківській та Київській областях має місце переважання відносних показників виробництва над витратами. Три регіони цієї групи - АР Крим, Харківська область та м. Севастополь - мають значне перевищення показників споживання ВВП, що пояснюється їх роллю як курортно-рекреаційного та промислово-торговельного центрів. Друга група областей характеризується низьким рівнем економічного розвитку (нижче за 70 % середньоукраїнського рівня) та продуктивності суспільної праці. Це Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська і Чернівецька - переважно західні та центральні області. Саме ці регіони першочергово потребують заходів економічного та соціального вирівнювання.