Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ

ТЕМА 4. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ КОНКУРЕНТНОГО РИНКУ

Ключові поняття: ринок, ринкові структури, інфраструктура ринку, попит, обсяг попиту, закон попиту, чинники попиту, нормальні блага, нижчі блага, товари-субститути, товари-комплементи, пропонування, обсяг пропонування, закон пропонування, чинники пропонування, ринкова рівновага, ціна рівноваги, дефіцит і надлишок товару, еластичність попиту та пропонування, часові періоди.

4.1 Ринок і ринкові структури. Інфраструктура ринку

Мікроекономіка як складова сучасної економічної теорії вивчає поведінку індивідуальних господарських суб'єктів - споживачів і фірм - в різних ринкових структурах.

Всі економічні суб'єкти діють у ринковому середовищі. Ринок є способом організації економічної діяльності людей, формою їх взаємодії, механізмом координації їх рішень. Специфічними сигналами, які координують поведінку економічних суб'єктів, головним засобом передачі інформації в ринковій економіці слугують ринкові ціни. Їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання чи виробництва того чи іншого продукту, в результаті чого формуються попит і пропонування на ринку.

Сучасний ринок представляє собою надзвичайно розгалужену систему зв'язків між численними економічними суб'єктами, як приватними, так і державними. Ринок має дуже складну багаторівневу структуру, тому існує чимало її класифікацій в залежності від вибору критерію угрупування. За територіальним принципом розрізняють національний, міжнародний, світовий, регіональний, місцевий ринки. За об'єктами виділяють ринок товарів і послуг, ринок праці, ринок природних ресурсів, фінансовий ринок, ринок науково-технічних розробок та ін.

В свою чергу кожен вид ринку має свою внутрішню структуру. Так, ринок товарів і послуг поділяється на споживчий ринок і ринок товарів виробничого призначення; оптовий і роздрібний. Споживчий ринок в свою чергу охоплює ринки продовольства, одягу, побутової техніки, меблів та ін. Фінансовий ринок ділять на ринок грошей, капіталів і цінних паперів; первинний і вторинний ринок; організований і неорганізований і т.п.

Важливим видом ринку є валютний ринок, на якому купують і продають різні національні валюти. Виділяють за критерієм відповідності законодавчим нормам ринок легальний і тіньовий („чорний”).

В мікроекономічному аналізі основну увагу приділяють ринковим структурам, виділеним за ступенем розвитку (обмеження) конкуренції, які відрізняються характерними типами поведінки мікроекономічних суб'єктів.

Окремі суб'єкти виступають на ринку як відкриті мікросистеми, незалежні у прийнятті рішень та їх виконанні. Для ринкової діяльності економічних суб'єктів, незалежно від їх розмірів чи сфери функціонування, існують рівні можливості, які забезпечує конкуренція. Ступінь розвитку конкуренції відрізняє ринкові структури і визначає особливості поведінки учасників ринку - споживачів і фірм.

Розрізняють кілька основних ринкових структур з характерними типами поведінки мікроекономічних суб'єктів. Їх об'єднують у дві групи ринків: досконалої та недосконалої конкуренції.

Ринок досконалої конкуренції - це структура, яка має низьку концентрацію продавців і покупців, регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами попиту, пропонування, ціни, без втручання будь-яких інституцій - державних чи недержавних.

Група ринків недосконалої конкуренції включає кілька ринкових структур - чисту монополію (монопсонію), олігополію (олігопсонію), монополістичну конкуренцію. Це ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну.

Досконалу конкуренцію і чисту монополію називають ідеальними ринковими структурами. У сучасній практиці господарювання країн світу лише деякі галузі наближено нагадують ці полярні випадки, а найбільш поширеними є олігополія та монополістична конкуренція, які відносять до реальних ринкових структур. Мікроекономічні дослідження реальних ринкових структур ґрунтуються на моделях ідеальних ринкових структур.

Ефективне функціонування різних ринкових структур забезпечують допоміжні господарські ланки, які називаються інфраструктурою. Ринкова інфраструктура - це сукупність господарських інституцій (служб, установ, підприємств), які опосередковують взаємодію ринкових суб'єктів, забезпечують переміщення матеріальних і фінансових ресурсів, їх розподіл, полегшують укладання ринкових угод, їх реалізацію, фінансовий та правовий контроль.

В реальному секторі економіки інфраструктура представлена біржами, торговими центрами, ярмарками, крамницями та іншими видами торговельної мережі. Крім того в неї входять освітні заклади, система перепідготовки кадрів, служба зайнятості, тощо. У фінансовому секторі - це банки, небанківські фінансово-кредитні установи (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, тощо). Важливу роль відіграють інформаційно-консультативні фірми, аудиторські, податкові, маркетингові установи, рекламні агентства, лізінгові та консалтінгові фірми. Державні установи, такі як біржі праці, митна і патентна служби та ін., здійснюють законодавче забезпечення ринкових відносин.

Серед багатьох посередників головну роль відіграють біржі (товарні, фондові, товарно-сировинні, валютні, біржі праці), а в фінансовому секторі - банки. Біржа - це місце, де у визначений час відбувається торгівля товарами, активами, тощо. Біржі організовують торгівлю, вони надають інформацію про якість товару, а головне - вони регулюють ціноутворення, здешевлюють торговельні угоди і операції. В сучасних умовах поширились термінові угоди: форвардні - на реальну купівлю чи продаж товару (або активу), ф'ючерсні - на майбутню поставку за попередньо узгодженими цінами, опціони - торгівля за попередніми контрактами. Своєю діяльністю біржі збалансовують попит і пропонування, стимулюють розвиток ринку. Вони є важливим індикатором ділової активності. Діяльність банківської системи детально розглядається в розділах макроекономіки.

Ринок характеризують такі основні змінні: попит, пропонування, ціна. Вони тісно пов'язані і взаємно впливають одна на одну, формуючи ринковий механізм саморегулювання. Поведінку покупців описує категорія „попит”, поведінку продавців - категорія „пропонування”. Ринкова ціна визначається як результат складної взаємодії продавців і покупців.

4.2 Аналіз попиту і пропонування

Попит є формою вираження потреб, представлених на ринку і забезпечених грошовими засобами. Розрізняють індивідуальний (попит окремих економічних суб'єктів) та ринковий (агрегований з попиту окремих суб'єктів) попит. У будь-якому випадку попит формується двома складовими: ціною та кількістю товару чи послуги, яку бажають придбати покупці.

Попит - це множина співвідношень цін і відповідних кількостей товару. Наприклад, щоденний попит на яблука може відобразити така множина співвідношень цін і кількостей:

	А	Б	В	Г	Д	Е
Ціна (Р), грн. за кілограм	10	8	6	4	2	1
Кількість (Q), кг за день	0	3	10	20	35	45

Обсяг попиту - це конкретна кількість товару, яку покупці бажають і можуть придбати за деякий період часу за певного значення ціни. Його можна визначити за таблицею або за графіком (рис. 4.1) як параметр точки на кривій попиту.

Закон попиту твердить, що між ціною і обсягом попиту існує обернений зв'язок: обсяг попиту скорочується з підвищенням ціни і зростає зі зниженням ціни.

Математичним виразом закону попиту є функція попиту: Графічним відображенням функції попиту є крива попиту, яка звичайно є спадною і у більшості випадків - нелінійною (рис. 4.1). Лінійна функція попиту описується рівнянням: . Застосовується у теоретичних дослідженнях.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Важливо розрізняти зміни в обсязі попиту і зміни у попиті, які визначаються різними чинниками. Ціна є внутрішнім (ендогенним) чинником попиту. Зміна ціни спричиняє зміни в обсязі попиту, що графічно відповідає руху між точками вздовж даної кривої попиту (рис. 4.2.а).

Нецінові (зовнішні або екзогенні) чинники, що формуються поза ринком, спричиняють зміни у попиті за даної ціни, тобто змінюють всю множину співвідношень цін і обсягів благ, що графічно відповідає зміщенню всієї кривої попиту (рис. 4.2.б).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нецінові чинники попиту - це смаки та уподобання споживачів; кількість покупців на ринку; доходи споживачів; ціни сполучених товарів; очікування споживачів відносно зміни цін і доходів у майбутньому.

Доходи споживачів чинять неоднозначний вплив на попит. Відповідно до динаміки попиту в залежності від динаміки доходів розрізняють:

§ нормальні блага - це товари, попит на які зростає зі зростанням доходів споживачів (крива попиту зрушується праворуч від до ;

§ нижчі блага - це товари, попит на які скорочується зі зростанням доходів споживачів (крива попиту зрушується ліворуч від до .

Ціни сполучених товарів також чинять неоднозначний вплив на попит залежно від характеру взаємозв'язку товарів:

§ товари-субститути або взаємозамінники - це пари товарів, для яких підвищення ціни одного викликає зростання попиту на інший, і навпаки.

§ товари-комплементи або взаємодоповнювачі - це пари товарів, для яких підвищення ціни одного призводить до зменшення попиту на інший, і навпаки.

З врахуванням нецінових чинників функція попиту може бути представлена як: , де - нецінові чинники попиту.

Пропонування - це кількість товарів, яка перебуває на ринку або може бути доставлена на ринок. Розрізняють індивідуальне пропонування (окремої фірми) та ринкове пропонування (сумарний обсяг індивідуального пропонування всіх фірм галузі).

Пропонування - це множина співвідношень цін і відповідних кількостей товару. Обсяг пропонування - це конкретна кількість товару, яку продавці бажають і можуть поставити на ринок за деякий період часу за певного значення ціни.

Закон пропонування твердить, що між ціною і обсягом пропонування існує прямий зв'язок.

Математичний виразом закону пропонування є функція пропонування: . Графічним відображенням функції пропонування є крива пропонування, яка звичайно є висхідною і нелінійною. Лінійна функція пропонування описується рівнянням: і застосовується у теоретичних дослідженнях.

Зміни ціни спричиняють зміни в обсязі пропонування, що графічно відповідає руху між точками вздовж даної кривої пропонування (рис. 4.3.а).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нецінові чинники спричиняють зміни у пропонуванні, що графічно відповідає зміщенню всієї кривої пропонування (рис. 4.3.б).

Неціновими чинниками пропонування виступають ціни ресурсів, технологія виробництва; кількість продавців на ринку; податки та субсидії; зміни цін інших товарів; очікування відносно зміни цін у майбутньому. Наприклад, підвищення цін ресурсів або встановлення податку на виробника збільшують витрати виробництва і скорочують пропонування, зрушуючи криву пропонування ліворуч від до . Більш продуктивні технології виробництва або надання субсидій збільшують пропонування і зрушують криву пропонування праворуч від до . З врахуванням нецінових чинників функція пропонування може бути представлена рівнянням: , де - нецінові чинники пропонування.

4.3 Ринкова рівновага: утворення ринкової ціни та її роль

Взаємодія попиту і пропонування визначає ринкову рівновагу.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ринкова рівновага - це стан ринку, за якого обсяги попиту та пропонування збігаються.

Рівновага, що стосується окремого ринку певного товару, називається частковою рівновагою і встановлюється за умови: . Графічно відповідає точці перетину кривих попиту та пропонування (рис. 4.4).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ціна рівноваги - це ринкова ціна, за якої обсяг попиту дорівнює обсягу пропонування. Це ціна, яка задовольняє і продавців, і покупців, за цією ціною їхні інтереси збігаються, а на ринку не існує ні дефіциту, ні надлишку продукції. Рівноважний обсяг продукції - це обсяг попиту та пропонування за ціною рівноваги.

Ринок не завжди перебуває в стані рівноваги, але завжди існує тенденція до вирівнювання обсягів попиту і пропонування. Якщо ціна вища за рівноважну (рис. 4.5), з'являється надлишок товарів у продавців . Загострення конкуренції і прагнення переманити до себе покупців, змушує їх знижувати ціни. Якщо ціна нижча за рівноважну, виникає дефіцит товарів і, користуючись конкуренцією за придбання товару серед покупців, продавці піднімають ціну. Отже, зміна ціни повертає ринок до рівноваги. Таким чином, самі дії покупців і продавців спрямовують рух ціни в напрямку до рівноваги.

Точка ринкової рівноваги є стійкою, а коливання ціни відіграє роль механізму саморегулювання ринкової системи.

Рівновага може змінитися під впливом будь-якого з нецінових чинників, які змінюють попит чи пропонування. Точка рівноваги переміщується в нове положення і не повертається назад, ринкова система набуває нової рівноваги з іншими параметрами рівноважних ціни і обсягу.

Зміни у стані рівноваги за зміни попиту (рис. 4.6.а): якщо на ринку за інших рівних умов зростає (скорочується) попит, то рівноважна ціна і рівноважний обсяг продукції зростуть (скоротяться).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміни у стані рівноваги за зміни пропонування (рис. 4.6.б): якщо на ринку за інших рівних умов зростає (скорочується) пропонування, то рівноважна ціна знизиться (підвищиться), а рівноважний обсяг зросте (скоротиться).

У всіх випадках, коли попит чи пропонування змінюються на абсолютну величину, відбувається паралельне зміщення відповідних кривих. У випадку відсоткових змін криві будуть зміщуватись з одночасною зміною кута нахилу.

Зміни параметрів ринкової рівноваги можна визначити аналітично. Наприклад, у разі встановлення потоварного (як суми з одиниці товару) податку на виробника параметри нової рівноваги визначаються шляхом корекції рівняння пропонування:

,

де - сума податку. Відтак у точці нової рівноваги:

,

звідки визначаються нові рівноважні ціна та обсяг продукції. Надання субсидії потребує іншого коригування рівняння пропонування:

У разі встановлення відсоткового податку рівняння пропонування матиме вигляд:

де - ставка податку. У точці нової рівноваги:

,

звідки можна визначити нову рівноважну ціну та обсяг продукції. Якщо відсоткові зміни стосуються попиту, наприклад він збільшується на 25%, то відповідно коригується рівняння попиту:

,

звідси також можна визначити парамерти нової рівноваги за рівнянням:

,

де - відсоткова зміна попиту.

Втручання держави або інших регулюючих інституцій в процес ринкового ціноутворення може бути спрямованим на відхилення цін від рівноважних. Якщо ціна встановлюється на рівні, вищому за рівноважну (нижня межа або „підлога” ціни), з'являється надлишок продукції. Якщо ціна відхиляється вниз від рівноважної (верхня межа або „стеля” ціни), з'являється дефіцит. Таке втручання розбалансовує ринок, ціна втрачає свою роль регулятора, а ринкова система втрачає здатність до саморегулювання.

4.4 Поняття еластичності, її види та показники. Аналіз еластичності попиту

Попит і пропонування мають властивість реагувати на зміну численних чинників. Еластичність показує ступінь їх чутливості до цих змін.

Еластичність - це міра чутливості функціонально пов'язаних величин. Вона обчислюється як співвідношення процентних змін залежної і незалежної змінних: якщо , то , або

,

звідки отримуємо базову формулу для обчислення будь-якого виду еластичності:

Показник є коефіцієнтом лінійної еластичності, який визначає еластичність у початковій точці зміни і може застосовуватись лише у випадку незначних змін або для лінійної функції.

Показник дугової еластичності визначає процентну зміну в центральній точці інтервалу. Для розрахунку дугової еластичності беруть середні значення змінних:

Відтак незалежно від того, зростає чи зменшується змінна, результат, виміряний цим показником, буде один і той же.

Основними видами еластичності попиту є: цінова еластичність попиту, перехресна еластичність та еластичність попиту за доходом.

Еластичність попиту за ціною - це процентна зміна обсягу попиту, спричинена однопроцентною зміною ціни даного товару:

або

Ці показники вимірюють процентну зміну обсягу попиту вздовж кривої попиту і мають від'ємний знак, який часто не враховують.

Еластичність лінійної функції попиту не постійна. Кожна лінійна крива попиту має два відрізки: верхній, у межах якого попит є еластичним, і нижній, у межах якого попит стає нееластичним, вони розмежовуються точкою одиничної еластичності. Для нелінійної функції попиту ця закономірність може виконуватись, а може й не виконуватись. Існують також нелінійні функції, які мають постійну еластичність.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розрізняють наступні випадки цінової еластичності попиту (рис. 4.7).

Попит еластичний, якщо , тобто однопроцентна зміна ціни призводить до більшої процентної зміни обсягу попиту.

Попит нееластичний, коли , тобто однопроцентна зміна ціни спричиняє менш ніж однопроцентну зміну обсягу попиту.

Попит з одиничною еластичністю має місце, коли , тобто однопроцентна зміна ціни веде до однопроцентної зміни обсягу попиту.

Існують також граничні випадки еластичності.

Абсолютно еластичний попит має місце, коли , і означає, що споживачі купують товар у необмеженій кількості, але лише за однією ціною. Найменше підвищення ціни зменшує попит до нуля, а будь-яке зниження ціни веде до безмежного його зростання. Крива попиту є горизонтальною прямою.

Абсолютно нееластичний попит має місце, коли , і означає, що покупці зовсім нечутливі до зміни ціни, незалежно від її рівня попит пред'являється на одну й ту саму кількість товару. Крива попиту має вигляд вертикальної прямої.

Чинниками цінової еластичності попиту виступають:

Ш наявність товарів-замінників: чим більше близьких і досконалих замінників має товар, тим більш еластичним є попит на нього, і навпаки;

Ш питома вага товару у видатках споживача: чим більшу частку займає товар у видатках, тим більш еластичним є попит на нього, і навпаки;

Ш фактор часу у споживанні: у короткостроковому періоді попит менш еластичний, ніж у довгостроковому, оскільки для зміни смаків, уподобань і структури споживання потрібен час;

Ш важливість товару для споживача: попит на товари першої необхідності є нееластичним, на предмети розкоші - еластичним за ціною.

За неціновими чинниками попиту розрізняють перехресну еластичність попиту та еластичність попиту за доходом. Обидва показники вимірюють процентне зміщення кривої попиту під впливом відповідного нецінового чинника.

Перехресна еластичність попиту - це процентна зміна обсягу попиту на один товар, спричинена однопроцентною зміною ціни іншого товару:

або

Для товарів-субститутів перехресна еластичність попиту додатна , тому що з підвищенням ціни одного товару обсяг його продажу зменшується, а попит на товар-замінник зростає.

Для товарів-комплементів перехресна еластичність попиту від'ємна , оскільки підвищення ціни одного товару призводить до зменшення обсягу попиту на цей товар скорочення попиту на товар-доповнювач.

Еластичність попиту за доходом - це процентна зміна обсягу попиту, викликана однопроцентною зміною доходу:

або

Еластичність попиту за доходом для нормальних благ є додатною , для нижчих - від'ємною . Предмети розкоші мають еластичність попиту за доходом , предмети першої необхідності -

4.5 Еластичність пропонування. Часові періоди і пристосування ринку. Практичне значення теорії еластичності

Еластичність пропонування характеризує чутливість продавців (виробників) до зміни ціни продукції.

Цінова еластичність пропонування - це процентна зміна обсягу пропонування, обумовлена однопроцентною зміною ціни товару:

або

Оскільки крива пропонування має позитивний нахил, то значення коефіцієнта еластичності пропонування завжди є додатним,: зміни цін і обсягів пропонування відбуваються в одному напрямку.

Для пропонування, як і для попиту, розрізняють декілька випадків еластичності: еластичне пропонування , нееластичне пропонування , пропонування з одиничною еластичністю , абсолютно нееластичне пропонування і абсолютно еластичне пропонування .

Кожна точка лінійної кривої пропонування, яка виходить з початку координат, має одиничну еластичність. Криві пропонування, що починаються від перетину з вертикальною віссю, мають , отже, відповідають еластичному пропонуванню. Криві пропонування, які починаються від горизонтальної осі, мають значення і відповідають нееластичному пропонуванню.

Абсолютно нееластичне пропонування означає, що обсяг пропонування не реагує на зміни ціни. Крива пропонування є вертикальною прямою. Абсолютно еластичне пропонування має місце, коли пропонування зовсім відсутнє доти, доки ціна не досягне певного рівня, за якого продавці готові продати будь-яку кількість продукції. У цьому випадку крива пропонування є горизонтальною прямою.

Продавці також можуть переключатись з виробництва одного товару на виробництво іншого, тому і для пропонування застосовується показник перехресної еластичності, значення якого є від'ємним. Перехресна еластичність показує, на скільки процентів зміститься крива пропонування одного товару при зміні ціни іншого.

Основним чинником еластичності пропонування є час.

Часові періоди враховуються при аналізі всіх змін у ринкових процесах. Розрізняють три часових періоди:

· Найкоротший (миттєвий) період - це період часу, протягом якого у попиті чи пропонуванні не відбувається жодних змін: ні продавці, ані покупці не встигають відреагувати на зміну ціни. У цьому випадку і попит, і пропонування є абсолютно нееластичними; їх криві - і - мають вигляд вертикальних ліній (рис. 4.8).

· Короткостроковий період - це період часу, протягом якого відбувається часткова адаптація виробників і споживачів до зміни ціни, а попит і пропонування стають більш еластичними. Виробничі потужності залишаються незмінними, але виробники можуть збільшити випуск продукції за рахунок більш інтенсивного їх використання. Споживачі можуть знайти замінники певного товару або обмежити споживання. Криві попиту і пропонування набувають від'ємного або додатного нахилу (рис. 4.8).

Размещено на http://www.allbest.ru/

· Довгостроковій період - це період, достатній для повної адаптації і покупців, і продавців до зміни ціни. За цей період виробники можуть розширити виробничі потужності. Споживачі можуть змінити смаки і уподобання. Попит і пропонування стають надзвичайно еластичними, а відповідні криві і (рис. 4.8) стають дуже похилими або навіть горизонтальними лініями.

В цілому еластичність попиту і пропонування за ціною у довгостроковому періоді є значно вищою, ніж у короткостроковому.

Аналіз пристосування ринку до змін у попиті та пропонуванні показує, що у короткостроковому періоді на ці зміни найбільше реагує ціна, у довгостроковому періоді - обсяги продукції.

Концепція еластичності має численні сфери практичного застосування:

§ визначення цінової стратегії продавців;

§ аналіз і прогнозування наслідків зміни ринкових умов;

§ визначення наслідків державного втручання у ціноутворення;

§ прогнозування наслідків оподаткування.

Продавцям, результати діяльності яких пов'язані з обсягом купівлі-продажу продукції, важливо визначити, яку ціну призначити, щоб отримати найбільший виторг, чи варто її знижувати або підвищувати. Сукупний виторг продавців одночасно є видатками покупців, тому зв'язок між показником еластичності і зміною видатків представляє інтерес для обох сторін.

Якщо попит на товар еластичний, то незначне зниження ціни набагато збільшує виторг продавців (видатки покупців). І навпаки, підвищення ціни призводить до зменшення виторгу (рис. 4.9). Отже, у випадку еластичного попиту ціна і виторг змінюються у протилежних напрямках.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Якщо попит нееластичний, то зниження ціни зменшує виторг продавців (видатки покупців); підвищення ціни, навпаки, призводить до зростання виторгу. Таким чином, у випадку нееластичного попиту виторг і ціна змінюються в одному напрямку.

У випадку одиничної еластичності видатки покупців і виторг продавців не змінюються зі зміною ціни, а в точці, де , виторг досягає максимальної величини.

У разі державного втручання у ціноутворення і відхилення цін від рівноважних величини дефіцитів та надлишків, котрі виникають в результаті, прямо залежать від еластичності попиту та пропонування.

Важливою сферою застосування концепції еластичності є політика оподаткування. Звичайно податки встановлюються на товари та послуги, попит на які нееластичний, що дозволяє збільшити податкові надходження. Якщо попит на товар еластичний, встановлення чи підвищення податку може призвести до скорочення податкових надходжень.

Законодавче визначення платника податків не впливає на економічний розподіл податкового тягаря. Його величина відповідає сумі податку, а графічно (рис. 4.10) - сумі заштрихованих площ і . Податкове навантаження несуть обидва суб'єкти ринку - і продавці, і покупці. Розподіл податкового тягаря між ними визначається відносною еластичністю попиту і пропонування.

Якщо попит на товар відносно нееластичний, а пропонування більш еластичне (рис. 4.10.а), то більшу частину податкового тягаря будуть нести покупці, меншу частину - продавці. І навпаки, якщо попит на товар еластичніший за його пропонування, більшу частину податкового тягаря будуть нести продавці, а меншу частину - покупці (рис. 4.10.б).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Отже, теорія еластичності попиту і пропонування має важливе практичне значення для аналізу і прогнозування цінової стратегії продавців, динаміки ринку, наслідків державної політики регулювання цін та оподаткування.

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

ТЕСТИ. Визначте єдино правильну відповідь

1. На ринковий попит не чинять впливу:

а) ціни товарів-замінників;

б) число покупців на ринку;

в) доходи споживачів;

г) ціни ресурсів.

2. Удосконалення технології виробництва товару переміщує:

а) криву попиту на нього праворуч;

б) криву попиту на нього ліворуч;

в) криву його пропонування праворуч;

г) криву пропонування ліворуч.

3. Якщо ринкова ціна нижча за рівноважну, то:

а) виникає дефіцит товару;

б) з'являється надлишок товару;

в) знижується ціна ресурсів;

г) у галузь увійдуть нові фірми.

4. Якщо попит на товар є еластичним за ціною, то з підвищенням ціни товару сукупний виторг продавця:

а) зменшиться;

б) не зміниться;

в) збільшиться;

г) зміни виторгу не пов'язані з еластичністю попиту.

5. Цінова еластичність пропонування залежить головним чином від:

а) наявності товарів-замінників;

б) періоду часу, протягом якого продавці можуть пристосуватися до зміни ціни;

в) того, чи є даний товар предметом першої необхідності або розкоші;

г) того, чи відноситься даний товар до предметів тривалого користування або поточного споживання.

ЗАДАЧІ

Задача 1

Функція попиту на товар задана рівнянням: QD = 4750 - 350 P,

функція пропонування: QS = 1600+100 P.

1. Побудуйте графіки попиту та пропонування, визначте рівноважні ціну (грн.) та обсяг продажу (шт.).

2. Поясніть і проілюструйте графічно, як зміниться стан ринку, якщо на даний товар урядом буде встановлена фіксована ціна у 9 грн.?

3. Порівняйте сукупний виторг продавця за обох значень ціни.

Задача 2

Ціна на ринку пшениці коливається від 15 до 20 грн. за центнер, а попит відповідно від 40 до 20 тис. центнерів за місяць.

1. Визначте коефіцієнти лінійної еластичності попиту за умови зниження і зростання ціни.

2. Обчисліть коефіцієнт дугової еластичності попиту.

Задача 3

Припустимо, що доходи родини зросли з 600 грн. до 1500 грн. на місяць, а її видатки на товар N за цей же період зросли відповідно з 50 грн. до 100 грн.

Обчисліть коефіцієнт еластичності попиту за доходом і визначте, яким є товар N - предметом першої необхідності чи предметом розкоші.

ГРАФОАНАЛІТИЧНІ ВПРАВИ

Вправа 1

На графіку зображені криві попиту. Припустимо, що початковий вибір покупця відповідає точці А. В яку точку переміститься покупець з точки А:

1) якщо ціна на даний товар зросте? Як можна охарактеризувати цей рух?

2) якщо зросте ціна на товар-замінник;

3) якщо зросте ціна на товар-доповнювач? Як охарактеризувати цей рух?

4) чим викликаний рух покупця з точки А в точку В? Якими є його наслідки?

5) чим викликаний рух з точки В у точку С? Якими є його наслідки?

Вправа 2

На графіку зображені криві пропонування. Поясніть:

1) які події могли спричинити зрушення з точки А в точку В? У яких категоріях описуються ці зміни?

2) чим викликаний рух з точки А в точку С? Як називається таке зрушення?

3) чим викликаний рух з точки С в точку D?

4) чим викликаний рух з точки В у точку Е? Як називається таке зрушення?

Вправа 3

Розгляньте графік і дайте відповіді на наступні запитання:

1) яка функція представлена на графіку? яку залежність між якими змінними вона характеризує?

2) яким випадкам цінової еластичності попиту відповідають відрізки кривої, позначені на графіку, які значення показника еластичності їм відповідають?

3) в якому інтервалі продавцям доцільно знижувати ціни, а в якому - не доцільно?

4) за якої умови виторг продавців є максимальним?

5) за даними графіка добудуйте сполучений з ним графік сукупного виторгу продавця.

Відповіді та розв'язки до контрольних завдань

Відповіді до тестів: 1 - г, 2 - в, 3 - а, 4 - а, 5 - б.

Задача 1

1. QD = QS; 4750 - 350P = 1600+100P; Р* = 7; Q* = 2300.

2. За Р=9 виникне надлишок продукції у 9000 шт. (QD=1600<QS=2500).

3. Сукупний виторг продавця зменшиться: TR1= 16100, TR2=14400.

Задача 2

1. За зниження ціни: =?Q/?PЧP0/Q0=20/5Ч20/20=-4; за зростання ціни: =20/5Ч15/40= -1,5.

2. = -2,4 як за зниження, так і за зростання ціни.

Задача 3

=?Q/?I ЧI0/Q0=0,6; предмет першої необхідності, оскільки 0<<1.

Вправа 1

1) у точку С, зміна (зменшення) обсягу попиту;

2) у точку Е;

3) у точку D, зміни у попиті (скорочення попиту);

4) зниженням ціни товару, обсяг попиту зріс;

5) підвищенням ціни, обсяг попиту скоротився.

Вправа 2

1) зниження цін ресурсів, податків, збільшення кількості продавців на ринку та ін., що призводять до зростання пропонування; зміни у пропонуванні, що виникають під впливом нецінових чинників;

2) дія нецінових чинників, що викликає зменшення пропонування;

3) підвищення ціни товару, зміни обсягу пропонування;

4) зниженням ціни товару.

Вправа 3

1) лінійна функція попиту, характеризує обернену залежність між ціною і обсягом попиту;

2) верхній відрізок відповідає еластичному попиту, нижній - нееластичному з відповідними показниками еластичності (рис. 4.7);

3) ціни доцільно знижувати в інтервалі від Р = 6 до Р = 3,5, коли попит еластичний (виторг буде зростати) і недоцільно знижувати нижче Р = 3,5, коли попит нееластичний (виторг буде зменшуватись);

4) виторг продавця буде максимальним за ціни Р = 3,5, яка відповідає точці одиничної еластичності на кривій попиту;

5) див. рис. 4.9.

ТЕМА 5. ТЕОРІЇ ФОРМУВАННЯ РИНКОВОГО ПОПИТУ. МОДЕЛІ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА

Ключові поняття: корисність, сукупна корисність, гранична корисність, закон спадної граничної корисності, крива ізокорисності, гранична норма заміни благ, модель бажаного, крива байдужості; бюджетне обмеження, бюджетна лінія, модель можливого, рівновага споживача, еквімаржинальний принцип; крива „ціна - споживання“, ефект заміни, ефект доходу, індивідуальний попит, крива „доход - споживання“, криві Енгеля, ринковий попит, споживчий надлишок.

В основі формування ринкового попиту лежать рішення споживачів. Модель поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання і включає три основних елементи: мету, обмеження, вибір.

Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто у максимізації корисності.

Обмеження - це всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача.

Вибір полягає у прийнятті рішення щодо обсягу і структури оптимального споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.

5.1 Мета споживача в кардиналістській та ординалістській теоріях

Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини. Потреба - це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ. Коли людина придбає потрібне благо і починає його споживати, у неї покращується настрій, вона відчуває задоволення. Для характеристики задоволення як психологічно-суб'єктивного почуття в економічній науці застосовують категорію „корисність”. На основі спостережень економісти прийшли до висновку, що людина прагне отримати від споживання максимальне задоволення, величину якого можна виміряти. Максимізація корисності була визнана основним мотивом економічної поведінки, метою споживача. Однак ряд вчених критикували можливість кількісного виміру корисності, вони зауважили, що можна описати поведінку споживача лише на основі порядкового ранжирування корисності. Так виникли у мікроекономіці два підходи до пояснення поведінки споживача, на основі якої формується споживчий попит: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці - „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить як від властивостей блага, так і від його кількості, тобто визначається функціонально.

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю. Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція:

,

де- кількості споживаних благ.

Для випадку споживання одного блага функція сукупної корисності має вигляд:

.

Для оцінки зміни сукупної корисності при нарощування споживання блага Х застосовують поняття „гранична корисність”.

Гранична корисність - це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю:

Таблиця 5.1
Одиниці блага Х за порядком	Сукупна корисність , ютилів	Гранична корисність , ютилів
1	2	3
0	0 12 22 30 36 40 42 42 40	12 10 8 6 4 2 0 -2
1
2
3
4
5
6
7
8

Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дозволило німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена): величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби.

Цей закон ілюструють дані таблиці 5.1, на основі яких побудовані криві сукупної та граничної корисності (рис 5.1) для споживача, що нарощує споживання блага Х від 0 до 8 одиниць. Зауважте, що значення граничної корисності у таблиці пишемо між рядками, щоб показати, що це прирістні величини.

Крива сукупної корисності (рис. 5.1.а) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Графік граничної корисності (рис. 5.1.б) представлений гістограмою та спадною кривою.

Сукупна корисність досягає максимуму за нульового значення граничної корисності. Кут нахилу кривої сукупної корисності показує величину граничної корисності.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перевага кардиналістської версії полягала у тому, що вона не тільки досить просто пояснювала мотивацію поведінки споживача, але й могла бути застосована до аналізу вибору серед набору благ - двох, трьох і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити важко.

Набір товарів, який купує споживач, називається ринковим споживчим кошиком. Сукупна корисність ринкового кошика утворюється додаванням значень граничної корисності кожної одиниці товарів. Функція сукупної корисності визначається присвоєнням числового показника кожному споживчому кошику. Таким чином можна забезпечити кількісне ранжирування споживчих кошиків: раціональний споживач вибере кошик з найбільшою сумою корисності (ютилів).

Припустимо, що специфічний споживчий кошик містить набір з двох товарів і і має рівень корисності, заданий рівнянням . Якщо корисність - це суб'єктивна оцінка споживачем власного задоволення від споживання набору товарів, то логічно припустити, що він, додавши всі граничні корисності товарів кошика, оцінив його початкову сукупну корисність загальною сумою, наприклад, у 25 ютилів. Згідно з рівнянням ми можемо визначити структуру множини кошиків з різними комбінаціями товарів за даного рівня сукупної корисності: і представити їх у вигляді таблиці 5.2.

На підставі одержаних даних, відкладаючи на відповідних осях кількості товарів і , ми можемо побудувати графік ізокорисності або криву однакової корисності, яка відображає всі комбінації товарів у ринкових кошиках однакового рівня корисності (рис. 5.2). Для нашого прикладу крива ізокорисності відповідає значенню = 25 ютилів.

Таблиця 5.2
Кошики Товари	А	Б	В	Г	Д	Е
X	2,5	3	4	5	7	10
Y	10	8,3	6,25	5	3,57	2,5



Размещено на http://www.allbest.ru/

Крива ізокорисності є опуклою до початку координат функцією з від'ємним нахилом. Це означає, що збільшити кількість одного товару без зміни рівня корисності можна лише за рахунок зменшення кількості іншого блага.

Пропорції заміни одного товару іншим показує гранична норма заміни благ.

Гранична норма заміни - це кількість одного блага, від якої споживач змушений відмовитись, щоб одержати додаткову одиницю іншого блага. Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої ізокорисності в кожній точці:

(5.1)

Наприклад, якщо на відрізку =1,25, це означає, що споживач готовий пожертвувати 1,25 одиниці товару заради того, щоб одержати додаткову одиницю товару .

Крива ізокорисності на рис. 5.2 побудована для споживчих кошиків з . Так само можна побудувати множину кривих, які відобразять кошики з вищими рівнями однакової корисності, кожна з яких має свій числовий показник: і т.д. За висотою розташування кривих в системі координат можна порівняти корисності кошиків різного рівня без визначення в ютилях числового значення корисності. Цей підхід був покладений в основу ординалістської версії поведінки споживача.

Ординалістська версія поведінки споживача відкидає необхідність кількісного вимірювання корисності і передбачає лише порядкове ранжирування споживачем множини споживчих наборів. Ординальною корисністю або порядковою вимірністю корисності називають впорядкованість наборів благ за ступенем їх привабливості для споживача.

В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення:

? людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе привабливіший;

? споживач встановлює певний порядок уподобань, - якщо набір благ А привабливіший для суб'єкта, ніж набір В, той в свою чергу переважає привабливістю набір С, то набір А буде привабливішим також і за набір С;

? споживач завжди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товарів.

На ринку існує множина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти однаково привабливі, тому що вони мають однаковий рівень корисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості (індиферентності).

Будь-яка комбінація двох благ може бути показана точкою в прямокутній системі координат. З'єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб, ми одержимо криву байдужості.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Крива байдужості - це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ , що забезпечують один і той же рівень корисності.

Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих комбінацій двох товарів застосовується карта байдужості (рис. 5.3) - сукупність кривих байдужості , кожна з яких представляє інший рівень корисності. Кожен з кошиків на вибраній кривій байдужості однаково бажаний для споживача, тому кожна крива байдужості й їх сукупність представляють так звану „модель бажаного”.

У моделі бажаного ми не приймаємо до уваги, що рівнокорисні кошики з різною комбінацією товарів будуть мати різну ціну, і не зважаємо на можливості споживача платити за них. Більше того, ми припускаємо (цілком справедливо), що споживач бажає придбати кошик, розташований на якомога вищій кривій байдужості, оскільки у ньому більша кількість обох товарів, отже, його корисність вища. Рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і тому ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику. Опуклість кривих байдужості до початку координат означає, що збільшення в кошику кількості одного товару супроводжується зменшенням кількості іншого, тобто споживач може лише замінювати один товар іншим.

Кількість одного блага, від якої змушений відмовитись споживач заради одержання додаткової одиниці іншого, є граничною нормою заміни , її визначає кутовий коефіцієнт кривої байдужості у кожній точці:

(5.2)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ринок ціна споживач вибір

Форма кривих байдужості залежить від ступеня замінності благ у споживанні, визначається уподобаннями споживача. Оскільки більшість товарів є неповними замінниками, то їхні криві байдужості є монотонно спадними, опуклими до початку координат. Разом з тим, вони можуть мати й іншу форму (рис. 5.4).

Якщо товари є абсолютними замінниками, споживачу байдуже, який з них споживати (купити учнівський зошит червоного чи синього кольору), гранична норма заміни є сталою, а криві байдужості матимуть вигляд спадних прямих .

Якщо товари є абсолютними взаємодоповнювачами (наприклад, взуття на праву та ліву ногу), то заміна неможлива, дорівнює нулю або є нескінченною, а криві байдужості мають вигляд прямого кута .

Узагальнимо властивості кривих байдужості:

§ криві байдужості не можуть перетинатися, оскільки кожна крива відповідає конкретному рівню корисності;

§ криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповідають наборам благ з вищим рівнем корисності;

§ криві байдужості мають від'ємний нахил для абсолютної більшості благ;

§ в міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється, а значення зменшуються, що є іншим виразом дії закону спадної граничної корисності.

Звичайно, споживач бажав би обрати кошик, який належить найвищій кривій байдужості, з найбільшою кількістю товарів. Однак його бажання стикаються з обмеженнями.

5.2 Бюджетне обмеження споживача

Бюджетне обмеження споживача формують його доход і ціни товарів та послуг. Мікроекономічна модель бюджетного обмеження визначає множину наборів товарів, доступних споживачу, тобто враховує його фінансові можливості, і має назву „модель можливого”.

Рівняння бюджетного обмеження визначає сукупні видатки споживача на придбання двох товарів в межах певного доходу :

. (5.3)

Наприклад, якщо тижневий доход споживача складає 80 грн. і цілком витрачається на покупку двох товарів, ціни яких = 1 грн., а = 2 грн., то він може вибрати будь-який кошик з такими варіантами наборів (табл. 5.3).

Таблиця 5.3
Варіанти	А	Б	В	Г	Д
Товар	0	20	40	60	80
Товар	40	30	20	10	0



Размещено на http://www.allbest.ru/

Графічно ці варіанти відображає пряма з від'ємним нахилом, яка називається бюджетною лінією або лінією бюджетного обмеження (рис. 5.5).

Бюджетна лінія - це лінія рівних видатків. Вона є межею між можливим і неможливим.

Всі споживчі кошики, які відповідають точкам на бюджетній лінії або під нею, доступні для споживача, всі точки над бюджетною лінією відповідають недоступним споживчим кошикам. Точки на бюджетній лінії характеризують множину комбінацій двох товарів, видатки на які не перевищують в сумі доходу споживача.

Бюджетна лінія має від'ємний нахил і показує компроміс, на який повинен піти споживач у виборі між двома товарами: щоб одержати додаткову одиницю одного товару, він повинен відмовитись від певної кількості іншого. Пропорції можливої заміни (кут нахилу бюджетної лінії) визначаються співвідношенням цін товарів або відносною ціною благ.

Властивості бюджетної лінії:

§ бюджетна лінія показує множину можливого вибору споживчих кошиків;

§ бюджетна лінія має від'ємний нахил - це означає, що споживач готовий відмовитись від певної кількості одного товару заради додаткового споживання іншого; пропорції заміни показує співвідношення цін (відносна ціна);

§ зміна доходу споживача зміщує бюджетну лінію паралельно вгору або вниз, відповідно збільшуючи або зменшуючи купівельну спроможність споживача;

§ зміна ціни одного з товарів змінює кут нахилу бюджетної лінії, що також впливає на купівельну спроможність споживача.

Розглянувши дві складові моделі поведінки споживача - мету (модель бажаного) і обмеження (модель можливого), тепер проаналізуємо їх взаємодію цих, в результаті якої споживач приймає рішення про вибір конкретного кошика, який задовольнить його потреби оптимально. Оскільки існують два підходи до пояснення поведінки споживача, розглянемо вибір споживача послідовно з позицій кардиналістської та ординалістської теорій. Кардиналістський підхід вивчаємо за допомогою переважно табличного і аналітичного методів, а ординалістський - на основі графічних моделей оптимізації споживчого вибору.

5.3 Оптимізація споживчого вибору

Кардиналістський підхід до аналізу рівноваги споживача полягає у порівнянні співвідношень між граничними корисностями і цінами товарів. Споживач прагне досягти максимуму корисності за наявних бюджетних обмежень, а корисність кошика обчислюється як сума граничних корисностей кожної одиниці товарів, що входять до нього. Він віддасть перевагу тому товару, який додає на кожну грошову одиницю більше корисності. Порівнюючи граничні корисності кожної одиниці товару з розрахунку на грошову одиницю, споживач послідовно переключає свій вибір з одного товару на інший, доки в межах свого бюджету вже не зможе збільшити сумарної корисності.

Припустимо, що споживач вибирає кошик з товарами і (табл. 5.4). Ціна одиниці товару : =2 грн., а товару : = 4 грн. Тижневий доход споживача дорівнює 20 грн. Граничні корисності кожної одиниці товарів подані у колонках 2 і 4. Граничну корисність на 1 грн. обчислюємо за формулою: (колонки 3 і 5). Як показують дані таблиці, найбільшу граничну корисність на 1 грн. приносить в кошик перша одиниця товару (6 ютилів), далі по 5 ют./грн. додають перша одиниця товару і друга одиниця товару .

Потім споживач обирає третю одиницю - 4,5 ют./грн. І, нарешті, можна додати до кошика ще по одній одиниці товарів і , які мають по 4 ют./грн.. Всього в кошику маємо набір: . Перевіряємо, чи вистачає доходу на такий набір: Споживач витратив весь свій доход.

Таблиця 5.4.
Одиниці товарів за порядком	Граничні корисності благ
	, ютилів	на 1 грн. (ют./грн)	, ютилів	на 1 грн. (ют./грн.)
1	2	3	4	5
1	10	5	24	6
2	8	4	20	5
3	7	3,5	18	4,5
4	6	3	16	4
5	5	2,5	12	3
6	4	2	6	1,5

Обчислимо величину сукупної корисності кошика:

ютилів.

Жодна інша комбінація товарів не дасть більшої сукупної корисності в межах доходу в 20 грн. Останні грошові одиниці, витрачені на товари споживачем, додали до кошика однакову граничну корисність з розрахунку на 1 гривню, тобто 8/2 = 16/4 = 4.

Правило максимізації корисності: корисність максимізується вибором такого кошика в границях бюджетного обмеження, для якого відношення граничних корисностей останніх одиниць кожного виду благ до їхніх цін однакове для всіх благ:

, (5.4)

де - граничні корисності останніх спожитих одиниць відповідних благ, - ринкові ціни відповідних благ.

Це співвідношення має назву принципу рівної корисності або еквімаржинального принципу.

Загальне правило оптимізації вибору споживача можна сформулювати так: вибір є оптимальним, якщо в рамках бюджетного обмеження відношення граничних корисностей будь-якого виду благ дорівнює відношенню їхніх цін:

(5.5)

Прийнявши оптимальне рішення, споживач знаходиться у стані рівноваги. Рівновагу споживача описує другий закон Госсена: для максимального задоволення потреб в умовах обмеженості благ необхідно припинити споживання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від споживання кожного блага стає однаковою.

Якщо умова рівноваги не виконується, наприклад, , споживач має стимул до зміни структури споживання. Він почне перерозподіляти бюджет на користь товару , при збільшенні споживання якого гранична корисність буде спадати, а гранична корисність товару , кількість якого зменшиться, буде зростати до відновлення рівноваги. При цьому сукупна корисність нового набору товарів в межах того ж самого бюджету зросте. Отже, рівновага у споживанні максимізує добробут споживача.

За ординалістською теорією оптимізація споживчого вибору полягає у суміщенні моделі бажаного та моделі можливого і пошуку оптимального кошика, який повинен належати бюджетній лінії, але в той же час найповніше задовольняти уподобанням споживача, тобто досягати найвищої з досяжних кривих байдужості.

Таке поєднання одержимо, сумістивши карту байдужості з графіком бюджетної лінії, як це зображено на рис. 5.6. Найвищою з доступних споживачеві кривих байдужості є , яка лише дотична до бюджетної лінії. Оптимум знаходиться в точці .

Размещено на http://www.allbest.ru/

Напевне, споживач хотів би досягти точки , але цей рівень корисності виходить за межі бюджетної лінії. Також споживач має можливість вибрати набори і , які мають спільні точки з бюджетною лінією, але вони знаходяться на нижчій кривій байдужості . Крім того, ці точки нераціональні. В межах тієї ж суми видатків споживач може обрати єдиний кошик вищого рівня корисності.

Найпривабливіший для споживача кошик називається оптимальним вибором або рівновагою споживача. Досягнувши рівноваги, споживач не має стимулів до зміни свого стану, - за інших рівних умов у не існує жодної можливості покращити його добробут. Будь-який інший набір товарів або недосяжний, або лежить на поверхні байдужості нижчого рівня. Саме тому точка на рис. 5.5 є точкою рівноваги споживача.

Можна обґрунтувати рівновагу споживача алгебраїчно. Лише в точці , де бюджетна лінія і крива байдужості дотичні, їх нахил однаковий. Нахил кривої байдужості відображає гранична норма заміни , а нахил бюджетної лінії - співвідношення цін . Тобто в точці рівноваги: або . Ця рівність є рівнянням рівноваги споживача, аналогічним одержаному за кардиналістською версією еквімаржинальному принципу.

У цій моделі знайшло відображення фундаментальне припущення прихильників теорії граничної корисності про те, що пропорції обміну товарів і ринкове ціноутворення ґрунтуються на корисності.

Умова оптимізації споживчого вибору має й значно ширший вимір, вона відображає умову оптимізації в ринковій економіці в цілому: оптимальний стан досягається, коли гранична норма заміни благ для всіх споживачів стає рівною співвідношенню цін товарів .