Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра міжнародної економіки

Курсова робота

з курсу «Регіональна економіка»

на тему «Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків в економіці України»

Київ 2009

Зміст

Вступ

1. Економічна сутність і роль зовнішньоекономічних зв'язків для економіки України

2. Передумови розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України

3. Сфери розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України

4. Регіональна структура зовнішньоекономічних зв'язків України

5. Проблеми та напрями удосконалення регіональної структури зовнішньоекономічних зв'язків України

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Однією із характерних рис сучасного етапу розвитку світового господарства є зростаюча інтернаціоналізація, яка об'єктивно диктує значне підвищення ролі зовнішньоекономічного фактора стосовно національної економіки. Враховуючи процеси інтернаціоналізації, кожна країна прагне вибрати найбільш перспективні форми участі у міжнародному розподілі праці і включитися в існуючу систему світо господарських зв'язків.

В економіці України зовнішньоекономічні зв'язки відіграють особливо важливу роль, набуваючи специфіку, обумовлену, з одного боку, сучасним етапом розвитку національної економіки, її реформуванням, ставленням ринкових відносин, з іншого - особливостями включення України у світове співтовариство.

Україна як незалежна держава є відносно молодим самостійним суб'єктом зовнішньоекономічних зв'язків, що диктує необхідність вирішення ряду задач, пов'язаних із ефективним використанням світо господарських зв'язків, кардинальною переоцінкою основних принципів зовнішньоекономічної політики, розробкою нової стратегії зовнішньоекономічних зв'язків. У першу чергу це відноситься до визначення ролі і місця зовнішньоекономічного фактора у господарському розвитку, напрямів, характеру і особливостей його впливу на процеси відтворення.

Цим обумовлено актуальність обраної теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є аналіз теоретичних і практичних аспектів здійснення і регіональної структури зовнішньоекономічних зв'язків України.

Для досягнення мети роботи поставлено наступні завдання:

· дослідити поняття, економічну сутність і роль зовнішньоекономічних зв'язків для економіки України;

· визначити передумови розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України;

· охарактеризувати сучасний стан і галузеву структуру зовнішньоекономічних зв'язків України;

· дослідити регіональну структуру зовнішньоекономічних зв'язків України;

· проаналізувати напрямки удосконалення регіональної структури зовнішньоекономічних зв'язків України.

Об'єктом дослідження є процес розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України.

Предметом дослідження є теоретичні положення, основоположні принципи, методи, прикладні аспекти організаційно-економічного забезпечення розвитку і регіональної структури зовнішньоекономічних зв'язків.

Методологія і методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, міжнародної і регіональної економіки, праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених з питань організаційно-економічного забезпечення розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Загальносистемним уявленням про розвиток світової економіки і зовнішньоекономічного співробітництва присвячені роботи зарубіжних економістів К. Акамацу, Р. Вернона, Дж. Даннінга, Р. Джонса,Д. Дорнбуша, М. Кастельса, Т. Хагерстанда, Б. Оліна, Д. Рікардо і інші. Різні аспекти розвитку зовнішньоекономічних зв'язків знайшли відображення у дослідженнях вітчизняних і російських вчених: Є. Ф. Авдокушина, Б. І. Адамова, В. Н. Амітана, А. І. Балабанова, Б. М. Данилишина, Ю. В. Макогона, М. Г. Чумаченка, Г. Г. Шестопалова.

1. Економічна сутність і роль зовнішньоекономічних зв'язків для економіки України

В теперішній час розвиток міжнародних економічних відносин України визначається її економічною спадщиною, що дісталась від СРСР. Зовнішні економічні зв'язки поки що зорієнтовані на країни колишнього Радянського Союзу. Разом з тим, відбувається інтенсивна переорієнтація їх до країн Заходу.

Економічна інтеграція України у світове господарство гальмується затратним виробництвом, яке в декілька разів перевищує рівень затрат в розвинутих країнах.

І все ж, незважаючи на такий стан, Україна активно налагоджує зовнішньоекономічні зв'язки з іншими країнами. Теоретичною основою активізації України є об'єктивна необхідність економічного співробітництва в першу чергу з країнами Заходу.

За умов державної незалежності саме Захід є взірцем для України в формуванні демократичного устрою та життєвого рівня населення. Проте Європа не поспішає приймати Україну до своєї спільноти. Вона висуває умови досягнення європейського рівня.

Економічна політика України спрямована на негайне входження до ЕС за аналогом колишньої НДР (Німецької Демократичної Республіки). Така політика є корисною для європейських країн, бо розширює їх конкурентну зону і для України, бо стимулює її економічний розвиток. Реалізацію цієї політики доцільно здійснювати не на марксистських теоретичних засадах структури економіки (групи «А» і «Б»), а на основі сучасної теорії секторного структурного розвитку. [7]

Окремі галузі економіки України уже сьогодні відповідають вимогам міжнародних стандартів. Зокрема, авіаційна, космічна промисловість, послуги і вироби для поліпшення навколишнього середовища, харчова промисловість, сільське господарство, система інтелектуального розвитку населення.

Стратегічні напрями зовнішньоекономічної політики України реалізуються в конкретних заходах держави та інших господарських суб'єктів. Позитивний вплив очікується від іноземних інвестицій. В економіку України іноземними інвесторами в І півріччі 2012 р. вкладено до 3 млрд. 224,2 млн. дол. прямих інвестицій (акціонерного капіталу). Таким чином, у порівнянні з даними за І півріччя 2011 р. - 2 млрд. 788,2 млн. дол., інвестиції збільшилися на 15,6%. Обсяг внесених з початку інвестування в економіку України ПІІ на 1 липня 2012 р. склав 52 млрд. 426,7 млн. дол., що на 4,7% більше обсягів інвестицій на початок 2012 р., і в розрахунку на одну особу населення становить 1 тис. 151,6 дол.

Зовнішньоекономічна політика України зосереджується на оптимальному збереженні і використанні традиційних експортних та імпортних ринків, скороченні невиробничого імпорту й раціональному використанні виробничого потенціалу, оптимізації торговельного балансу, поетапному вдосконаленні структури експорту та імпорту.

Завершився процес вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ). Через підготовку до укладання двосторонніх угод про вільну торгівлю держава адаптується до вступу у Центральноєвропейську зону вільної торгівлі. Розв'язується питання щодо торгівлі з Північноамериканською зоною вільної торгівлі (НАФТА). [3]

Дуже важливого значення Україна надає розвиткові двосторонніх відносин держав. Вона активно розвиває двостороннє співробітництво з країнами світу, спрямовуючи його на забезпечення економічної та політичної підтримки своїх реформ, непорушності кордонів та територіальної цілісності.

У розбудові відносин з Російською Федерацією Україна продовжує проводити послідовний курс на зміцнення добросусідських партнерських відносин. Цей курс був і залишається одним з головним пріоритетів зовнішньої політики України.

Незважаючи на позитивні моменти розбудови українсько-російських відносин, тут мають місце значні недоліки. Так, Росія пішла на порушення Угоди про вільну торгівлю, ввела акцизний збір на підакцизні товари українського виробництва. З 1 січня 1997 р. РФ ввела квоти на ряд товарів, причому всупереч загальноприйнятим міжнародним процедурам, що викликало негативну реакцію міжнародних організацій.

Важливе місце у зовнішній політиці України займає Білорусь. Україна в цілому посідає друге місце в зовнішньоторговельному обороті Білорусі.

Взаємини України з Молдовою визначаються активною конкретною діяльністю - створені транспортні коридори та митниці, узгоджено розподіл майна залізничного транспорту та інших об'єктів.

Активно розвиваються відносини з Азербайджаном, Грузією та Вірменією. З першими двома державами укладено багатообіцяючі угоди про створення транспортного коридору Закавказзя - Європа.[10]

Динамічно розвиваються відносини з Республікою Казахстан. Досягнуто ряд важливих домовленостей щодо кооперації в галузі машинобудування, енергетичного комплексу та енергомістких виробництв.

Особливе значення мають для України її стосунки з безпосередніми західними сусідами: Польщею, Словаччиною, Угорщиною.

Українсько-польські відносини набрали характеру стратегічного партнерства. Тісною є координація дій двох країн у європейських політичних та економічних структурах, міжнародних організаціях. Істотно зріс зовнішньоторговельний товарообіг.

Розпочалася практична реалізація ряду взаємовигідних економічних проектів, зокрема - щодо спільного виробництва зернозбиральних комбайнів типу «Бізон».

Значно розширилася географія зв'язків з країнами Західної Європи.

Важливим чинниками зміцнення політичної та економічної незалежності України стали українсько-американські відносини, які сьогодні вийшли на рівень стратегічного партнерства. Відносини з США набули надзвичайно високого рівня. У створеній Українсько-Американській Міждержавній комісії (УАМК) розв'язуються питання зовнішньої політики, безпеки, торгівлі та інвестицій. (Таблиця 1)

Має місце динамічний розвиток українсько-канадських економічних відносин. Підписані угоди сприятимуть надходженню значних інвестицій з Канади в економіку України (понад 600 млн. доларів США).

Таким чином, економічна політика інтеграції України в світове господарство та регіональні економічні структури має достатньо передумов та може забезпечити позитивні результати. (Додаток Б)

Таблиця 1. Зовнішньоторговельний баланс України 2011 - 2012 рр.

	Експорт	Імпорт	Сальдо
	2011	2012	2011	2012	2011	2012
Усього (товари і послуги)	82186,4	82337,4	88843,4	91364,4	-6657,0	-9027,0
Країни СНД	32420,0	31313,9	38385,7	35695,1	-5965,7	-4381,2
Інші країни світу	49766,4	51023,5	54457,7	55669,3	-691,3	-4645,8
у т.ч. країни ЄС	21579,8	20876,1	29147,8	29827,9	-7568,0	-8951,8
Товари	68394,2	68809,8	82608,2	84658,1	-14214,0	-15848,3
Країни СНД	26177,0	25302,6	37212,4	34452,6	-11035,4	-9150,0
Інші країни світу	42217,2	43507,2	45395,8	50205,5	-3178,6	-6698,3
у т.ч. країни ЄС	17970,0	17081,3	25752,9	26156,4	-7782,9	-9075,1
Послуги	13792,2	13527,6	6235,2	6706,3	7557,0	6821,3
Країни СНД	6243,0	6011,3	1173,3	1242,5	5069,7	4768,8
Інші країни світу	7549,2	7516,3	5061,9	5463,8	2487,3	2052,5
У т.ч. країни ЄС	3609,8	3794,8	3394,9	3671,5	214,9	123,3

За географічною ознакою теперішні зовнішньоекономічні зв'язки України доцільно поділити на:

1 відносини з країнами СНД і рештою держав, що входили до складу колишнього СРСР;

2 відносини з іншими зарубіжними державами, серед яких виділяється підгрупа економічно найрозвиненіших країн. [11]

Обсяги експорту товарів до країн СНД становили 36,8% від загального обсягу експорту, Азії - 27%, Європи - 24,7%, у т.ч. до країн ЄС - 24,2%, Африки - 7,8%, Америки - 3,5%, Австралії і Океанії - 0,1%.

Найсуттєвіші експортні поставки здійснювались до Російської Федерації - 26,1% від загального обсягу експорту, Туреччини - 5,6, Єгипту - 4,1%, Польщі - 4%, Казахстану - 3,9%, Індії - 3,5% та Італії - 3,5%.

Основу товарної структури українського експорту складали чорні метали та вироби з них - 29,3% від загального обсягу експорту (зменшення на 9,4% проти І півріччя 2011р.). Мінеральні продукти становили 12,1% (зменшення на 13,8%), продукти рослинного походження - 11,9% (збільшення на 76,2%), механічні та електричні машини - 9,6%(збільшення на 7,3%), засоби наземного транспорту, літальні апарати, плавучі засоби - 8% (збільшення на 17,2%), продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості - 7,3% (зменшення на 2,3%), жири та олії тваринного або рослинного походження - 6% (збільшення на 6,2%), готові харчові продукти - 4,6% (збільшення на 12,6%).[5]

У загальному обсязі експорту товарів у порівнянні з відповідним періодом попереднього року збільшилась частка зернових культур з 4,5% до 9,3%, залізничних локомотивів - з 5,5% до 6,2%, жирів та олій тваринного або рослинного походження - з 5,8% до 6%, механічних машин - з 4,9% до 5,2%. Натомість зменшилась частка чорних металів - з 28,8% до 24,8%, палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки - з 8% до 6%, руд, шлаку і золи - з 5,6% до 5,1%.

Імпорт з країн СНД становив 41,7% від загального обсягу, Європи - 32%, у т.ч. з країн ЄС - 30,5%, Азії -19,2%, Америки - 5,8%, Африки - 1%, Австралії і Океанії - 0,3%.

У загальному обсязі імпорту найбільші надходження здійснювались з Російської Федерації - 33,3%, Китаю - 8,2%, Німеччини -8,1%, Білорусі - 6,1%, США - 4%, Польщі - 3,9% та Італії - 2,7%.

2. Передумови розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України

Серед комплексу невідкладних завдань щодо забезпечення ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування механізму зовнішньоекономічних зв'язків, його теоретична розробка та практичне втілення в життя. При цьому йдеться про створенні фактично нового механізму, який має регулювати взаємовідносини України з навколишнім світом на принципово нових засадах.

Під механізмом зовнішньоекономічних зв'язків розуміють сукупність конкретних їх форм, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян.[15]

Виходячи з принципу міжнародного поділу праці, геополітичного становища України, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючих науково-технічного та ресурсного потенціалів, механізм зовнішньоекономічної діяльності, що формується в країні, необхідно орієнтувати на реалізацію головної стратегічної мети у сфері зовнішньоекономічної політики - інтеграцію народногосподарського комплексу України у світову господарську систему. Ця інтеграція передбачає досягнення таких цілей:

* формування розвинутої ринкової системи господарства, яка базувалася б на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах;

* використання можливостей світового ринку для структурної перебудови національного господарства;

* перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

На відміну від раніше діючої системи державного адміністрування у зовнішній економічній сфері сьогодні повинен забезпечуватися абсолютний пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів у регулюванні даної сфери діяльності. Саме вони в країнах з ринковою економікою є основними елементами механізму управління господарською діяльністю як на національному, так і на міжнародному рівнях. Тому при розробці нового механізму зовнішньоекономічних зв'язків необхідно відмовитися! від старої методологічної основи регулювання цих процесів. [13]

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути покладені принципи демократизації, демонополізації зовнішніх економічних зв'язків, які передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт імпорт, підвищення ролі митного та валютного регулювання народних господарських зв'язків, надання об'єктам зовнішньоекономічної діяльності широкої самостійності згідно з міжнародною практикою.

Водночас зовнішня економічна політика має відповідати національним інтересам держави, забезпечувати взаємовигідне співробітництво з іноземними партнерами, стимулювати конкуренцію між учасниками зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку. Для створення нового дієвого механізму зовнішньоекономічних зв'язків необхідне вирішення таких основних проблем:

* формування необхідної законодавчої бази;

* створення відповідного економічного середовища;

* розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішньоекономічні зв'язки.

Важливою передумовою і водночас необхідною основою находження та поглиблення економічного співробітництва із зарубіжними партнерами є розвиток правової бази для такого співробітництва. Світова практика свідчить про те, що у міру інтенсифікації міжнародних господарських зв'язків, якісного та кількісного їх зростання надзвичайно ускладнюється характер взаємовідносин між учасниками. А це потребує чіткого правового регулювання як на національному, так і міжнародному рівні.[8]

Важливими елементами механізму зовнішньоекономічної діяльності в умовах розвитку ринкової системи господарювання є валютна, податкова, кредитна, депозитна, цінова і митно-тарифна політика.

Одним з факторів підвищення ділової активності як серед національних товаровиробників і експортерів, так і серед зарубіжних інвесторів є формування сучасної податкової системи на експортно-імпортні операції та прибуток спільних підприємств.

Дуже важливим інструментом державного впливу на зовнішні економічні зв'язки є кредити та субсидії. Кредитування експорт-імпортних операцій, великих будівельних проектів є невід'ємною частиною міжнародної ділової практики, що прискорює процес кругообігу капіталу.[14]

Складовою частиною механізму зовнішньої економічної діяльності є митна політика держави, покликана передусім виконувати функцію захисту внутрішнього ринку. Митна політика України повинна передбачати укладання митних союзів із заінтересованими країнами, що посилять їх взаємну довіру, приведе їхню митну політику до узгодженості.

Ставши на шлях лібералізації зовнішніх економічних зв'язків та побудови відкритої економічної системи, Україна постійно відчуватиме зростаючий вплив тенденцій світового розвитку на свої внутрішні господарські процеси.

Зовнішньоторговельні операції послугами проводяться з партнерами 217 країн світу (Таблиця 2). За 2011р. експорт товарів склав 68409,8 млн.дол. США, імпорт - 82606,9 млн.дол. Порівняно з 2010р. експорт збільшився на 33,1%, імпорт - на 36%. Від'ємне сальдо становило 14197,1 млн.дол. (за 2010р. також від'ємне - 9337 млн.дол.). На формування негативного сальдо вплинули окремі товарні групи: палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки (-22913,4 млн.дол.), засоби наземного транспорту, крім залізничного (-4810,1 млн.дол.) та механічні машини (-3541,3 млн.дол.).

Обсяги експорту товарів до країн СНД становили 38,3% від загального обсягу експорту, Європи - 27% (у т.ч. до країн Європейського Союзу - 26,3%), Азії - 25,9%, Африки - 4,9%, Америки - 3,7%.

Таблиця 2. Географічна структура торгівлі товарами України

	Експорт	Імпорт	Сальдо
	тис. дол. США	у% до 2011 р.	тис. дол. США	у% до 2011 р.
Всього	68809810,6	100,6	84658059,9	102,5	-15848249,3
Країни СНД	25302631,2	96,7	34452564,8	92,6	-9149933,6
Білорусь	2251118,5	117,1	5068567,1	120,3	-2817448,6
Російська Федерація	17631749,5	89,0	27418296,1	94,1	-9786546,6
Інші країни світу	43507179,4	103,1	50205495,1	110,6	-6698315,7
Європа	17423972,2	94,5	28556004,8	101,8	-10132032,6
Азія	17676848,4	99,7	17132686,4	129,0	544162,0
Африка	5638236,7	168,0	851312,1	90,5	4786924,6
Америка	2607330,0	102,2	4453203,8	113,8	-1845873,5
Австралія і Океанія	50915,1	171,0	195680,0	100,9	-144764,9

3. Сфери розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України

До особливостей розвитку зовнішньоекономічних відносин України необхідно віднести і те, що входження нашої держави у світове співтовариство відбувається в умовах глибокої кризи національної економіки та економік країн.

Під впливом економічної кризи наша держава зазнала великих втрату виробничому і науково-технічному потенціалі, допустила істотне погіршення структури виробництва та експорту, нажила великий зовнішній борг і великі суми по його обслуговуванню.

Форми зовнішніх економічних зв'язків України - різноманітні: зовнішня торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування, вкладення капіталів, обмін робочою силою, науково-технічне співробітництво, міжнародне спільне підприємництво, сумісне будівництво підприємств, інтуризм, проведення на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукціонів тощо.[18]

Зовнішня торгівля - одна з найдавніших форм економічних зв'язків між країнами, яка полягає Україна вивозі одних товарів за межі держави (експорт)та ввезення інших із закордону (імпорт). Обсяги її, як правило, визначають зовнішньоторговим обігом, тобто сумою експорту та імпорту, виражених у грошовій формі.

Міжнародна спеціалізація і кооперування здійснюється між підприємствами різних країн. Найхарактерніші вони для машинобудівного комплексу при спільному в-ві деталей, вузлів, і готової продукції.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби.

Важливу роль у забезпеченні життєво необхідних потреб України відіграє виробнича кооперація з іншими державами, яка в останні роки набула в світі стрімкої динаміки. Міжнародна практика свідчить, що коопераційні угоди є доцільними й економічно обґрунтованими в трьох випадках:

1) якщо в країні відсутні сировина чи інші матеріали, необхідні для виробництва даної продукції;

2) якщо в структурі готової продукції частина закордонних постачань перевищує 50%;

3) якщо за технічними й експлуатаційними якостями вироби, що ввозяться по коопераційних постачаннях, кращі, ніж національні аналоги.[13]

Базою економічної співдружності колишніх республік Союзу й їх економічної інтеграції виступив поділ праці, тобто спеціалізація та кооперація республік на виробництві окремих видів продукції, якою вони обмінювалися. При цьому за каналами міжреспубліканського обороту реалізувалося понад 20% валового національного продукту. Ця цифра є навіть трохи вищою, ніж у країнах Європейського Союзу, де аналогічний показник дорівнює 18%.

Вкладення капіталів полягає Україна наданні коштів чи матеріальних ресурсів підприємцями однієї країни для будівництва, переобладнання господарських обєктів іншої, створення спільних підприємств. [6]

Обмін робочою силою відбувається в результаті виїзду громадян на роботу в інші країни.

Головні чинники масової міграції:

- велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;

- відсутність перспектив професійного зростання для багатьох здібних людей;

- економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;

- відсутність безпеки громадян.

Міграція - це двосторонній процес. Експортуючи власну робочу силу, Україна неминуче імпортуватиме іноземну робочу силу. Впровадження у виробництво закордонних технологій, освоєння «ноу-хау», створення СГТ,їх участь у приватизації спричинювати приплив із-за кордону бізнесменів, менеджерів, комерсантів та інших фахівців.

Все більшої ваги Україна наш час набирає обмін науково-технічною інформацією, тобто найновішими досягненнями Україна науці, техніці, технології.

Важливу роль в економіці країн відіграють міжнародні послуги, серед яких найпоширеніші такі: надання фінансових кредитів, обмін туристськими групами і ін.

Зовнішня торгівля належить до тих секторів економіки, які сьогодні залишилися стабільним джерелом надходжень до бюджету, що сприятливо впливає на стан економіки в цілому. Чим більше обсяги експорту, тим кращий фінансовий стан підприємств і місцевих бюджетів, нижче рівень безробіття, вище добробут населення. Здійснений аналіз дозволяє зробити висновок, що ці залежності характерні перш за все для суб'єктів з металургійною, сировинною спеціалізацією. Орієнтація на експорт металів, хімічної продукції забезпечує низці областей відносне благополуччя в умовах низького внутрішнього платоспроможного попиту. Області, що не мають мінеральних ресурсів, з відносно розвиненою оброблювальною промисловістю, опинилися в гіршому стані, вони слабо інтегровані у світову економіку.[11] Частка експорту сировини у світовій торгівлі має тенденцію до зниження, а світові ціни на неї схильні до різких коливань. Однак у найближчій та середньостроковій перспективі український експорт збереже сировинну спрямованість. Отже, потрібно зміцнювати матеріально-технічну базу відповідних галузей. Разом із тим інтеграція України у світову економіку як рівноправного партнера, посилення її ролі на зовнішніх ринках неможлива без поліпшення структури і пропорцій зовнішньоекономічного обміну на користь підвищення питомої ваги готової продукції. Основним напрямом зростання ефективності зовнішньоекономічної діяльності є збільшення постачань на світовий ринок продукції оброблювальної промисловості, високотехнологічних товарів, послуг.

4. Регіональна структура зовнішньоекономічних зв'язків України

зовнішньоекономічний регіон експорт

Для України збільшення економічної самостійності регіонів продиктовано, по-перше, необхідністю врахування сучасних загальносвітових тенденцій, серед яких економічна взаємодія регіонів виступає як пріоритетний напрямок; по-друге, поглибленням процесу європейської інтеграції, в основі якого лежить ідея створення Європи регіонів, проведена Європейським Союзом у рамках політики включення регіонів у сферу зовнішньоекономічної діяльності.[21]

З метою комплексного розвитку території в роботі використаний підхід, згідно якого суттю зовнішньоекономічної діяльності є міжнародний розподіл праці, у процесі якого об'єктивно формується загальноукраїнський і регіональні зовнішньоекономічні комплекси. У рамках дослідження національна економіка України розглядається у вигляді ієрархічно організованої системи взаємодіючих регіонів. Під регіоном, з одного боку, розуміється відносно відособлений територіальний і соціально-економічний комплекс, кожний з яких характеризується багатогалузевим господарством зі складною системою внутрішніх і міжрегіональних зв'язків; з іншого боку, регіон як господарська система становить собою частину території, на якій розвивається система зв'язків і залежностей між підприємствами і організаціями. Таким чином, регіон представлено як проміжну поліфункціональну систему між найбільш великою системою, якою є держава, і більш простими системами, якими є райони або населені пункти.

Включення економіки регіонів України в процес економічної глобалізації визначає необхідність обґрунтування наукового інструментарію аналізу розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, до якого віднесено: системний, статистичний і діалектичний методи, метод економічного і економіко-математичного аналізу, метод економічного моделювання. На основі комплексного використання зазначених методів у дисертації запропоновано методику дослідження регіональних зовнішньоекономічних зв'язків, в основі якої масштабне обстеження учасників зовнішньоекономічної діяльності, інфраструктури розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, організації управління і контролю за здійсненням зовнішньоекономічної діяльності у межах регіону.[19]

Дослідження принципів і основ розвитку регіональних зовнішньоекономічних зв'язків забезпечене аналізом і оцінкою зарубіжного досвіду, визначенням характерних рис, шляхів і методів зміцнення країнами своїх зовнішньоекономічних позицій. Світовий досвід свідчить про те, що процес поширення зовнішньоекономічних зв'язків на регіональний рівень має об'єктивний характер. Більш того, практично в усіх країнах спостерігається явно виражене прагнення створити умови, які дозволили б регіонам цілком реалізувати свій потенціал, і, таким чином, максимально збільшити свій внесок у національну економіку. Доведено, що методи державного регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності в більшості держав співпадають незалежно від ступеня “ринковості” національної економіки. За державою залишаються важелі формування загальнонаціональної зовнішньоекономічної політики і стратегії, вироблення зовнішньоекономічних пріоритетів. Встановлення торгового режиму, митний режим, нетарифні методи регулювання і інші питання публічно-правового характеру відносяться до виняткової компетенції органів державної влади. У свою чергу, за регіонами визнається право на підписання угод із закордонними партнерами в межах предметів своєї компетенції, регіони розробляють власну самостійну зовнішньоекономічну політику і стратегію. Розмежування повноважень встановлюється, як правило, у конституціях держав, рідше - у спеціальних законах.

Як показують дослідження, важливу роль у розвитку регіональних зовнішньоекономічних зв'язків відіграє вироблення “партнерського” типу відносин, що припускає поєднання інтересів центра і регіонів. Пріоритети центра в питаннях міжнародних відносин і зовнішньоекономічних зв'язків доповнюються можливістю участі регіонів у їх вирішенні. Механізм врахування інтересів регіонів входить у коло активно розроблювальних питань при формуванні зовнішньоекономічної політики держави.[9]

Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків на рівні регіонів виступає центральною ланкою нової регіональної політики України. Для прискорення цього процесу, надання йому усвідомленого і цілеспрямованого характеру необхідне вироблення уявлення про її сутність, виділення методологічних проблем, які потребують першочергової розробки.

Виконуючи перетворюючу, мобілізуючу і балансуючу функції, регіональна зовнішньоекономічна політика відіграє особливу роль у стратегії економічного розвитку держави. Перетворююча функція обумовлена політикою розвитку регіонів в області ввозу і вивозу товарів, капіталу, робочої сили тощо; мобілізуюча - припускає утримання політики регіонів на тих або інших ринках, а також розширення зовнішніх ринків; балансуюча - пов'язана з представленням регіональних і національних інтересів у поєднанні з інтересами блоків країн.[6]

Обґрунтовано, що формування регіональної зовнішньоекономічної політики повинно містити у собі структуризацію інтересів регіону в зовнішньоекономічній сфері, чітке визначення пріоритетів регіону в даній сфері, формулювання на цій основі стратегічних задач розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, а також вироблення планів конкретних заходів. Розробку і реалізацію регіональної зовнішньоекономічної політики запропоновано здійснювати на основі загального алгоритму, який включає визначені етапи і враховує своєрідність кожного суб'єкта, що здійснює цей напрямок діяльності. (Рис. 1)

Рис 1. Обсяги експорту товарів за окремими регіонами

Розглянемо зовнішньоекономічні зв'язки з точки зору їх історичного розвитку, на прикладі Київської області, яка займає важливе місце в міжрегіональному товарному обміні України, дослідимо умови залучення інвестицій та перспективи розвитку прикордонного співробітництва, вплив зростання конкурентоспроможності економіки Київської області на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків.[10]

Обсяг експорту товарів та послуг Київської області за 2012 р. становив 2409 млн. дол. США, імпорту - 5153,6 млн. дол.. Порівняно з 2011 р. експорт збільшився на 11,3%, а імпорт - на 14,1%. Від'ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу області склало 2744, 6 млн. дол.. (за 2011р. також від'ємне - 2353,8 млн. дол.).

Зовнішньоторговельні операції товарами проводилися з партнерами із 142 країн світу.

Обсяг експорту товарів області за 2012 р. становив 1983 млн. дол. США, імпорту - 4793,2 млн. дол.. Порівняно з 2011 р. експорт збільшився на 16,9%, імпорт - на 12,5%. Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 2810,2 млн. дол., у 2011 р. також від'ємне - 2564,1 млн. дол.. Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 0,41 (у 2011 році - 0,40).

Найбільші експортні поставки здійснювалися до Росії - 32,8% від загального обсягу експорту області, Казахстану - 6,6%, Індії - 5,1%, Німеччини - 4,6%, Іспанії - 3,7%, Білорусі та Італії - 3%. Серед основних країн-партнерів порівняно з 2011 роком експорт товарів збільшився до Нідерландів - у 5,6 рази, Італії - у 3,9% рази, Індії - на 81,2%, Іспанії - на 71,4%, Туреччини - на 42,5%, Єгипту - на 35,3% та Білорусі - на 24,8%.

Основу товарної структури експорту області складали готові харчові продукти, продукти рослинного походження, жири та олії тваринного або рослинного походження, маса з деревини або інших волокнистих целюлозних матеріалів, живі тварини; продукти тваринного походження, полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них, механічні та електричні машини.

Основу товарної структури імпорту області складали механічні та електричні машини, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, мінеральні продукти, засоби наземного транспорту, літальні апарати, плаваючі засоби, полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них, недорогоцінні метали та вироби з них, готові харчові продукти, продукти рослинного походження, маса з деревини.

Зовнішньоторговельні операції послугами проводилися з партнерами із 146 країн світу.[12]

Із загального обсягу експорту послуг області 9% складали послуги, надані країнами СНД, 76,2% - країнам Європейського Союзу.

Імпорт послуг від країн СНД становив 4,4% від загального обсягу імпорту, від країн Європейського Союзу - 43,2%.

У структурі зовнішньої торгівлі послугами за 2012 рік переважали послуги транспорту та зв'язку, послуги, пов'язані з будівництвом, послуги, пов'язані з фінансовою діяльністю, послуги в оборотній промисловості, послуги в операціях з нерухомістю, здаванням під найом та послуги юридичним особам.

Протягом звітного періоду управлінням зовнішньоекономічної політики головного управління економіки Київської облдержадміністрації вживалися заходи щодо попередження незаконного витоку валютних коштів та контролю за діяльністю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовані спеціальні санкції, згідно ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

За результатами заходів, у2012 році сума повернутих в регіон валютних коштів за зовнішньоекономічними операціями, збільшилась, у порівнянні з минулим періодом, у більш ніж у 2 рази.

З метою збільшення обсягів зовнішньої торгівлі та прямих іноземних інвестицій протягом 2012 року в області проведено 60 зустрічей-переговорів з дипломатичним корпусом іноземних держав і іноземними інвесторами.

У 2012 році в економіку Київської області іноземними інвесторами вкладено 227,3 млн. дол. США прямих інвестицій (акціонерного капіталу).[7]

У регіональній структурі прямих іноземних інвестицій в економіку області найбільша частка припадала на Броварський (27%), Києво-Святошинський (10,4%), Миронівський (6,3%), Бориспільський (6,2%), Вишгородський (5%) райони та міста Бровари (10,3%), Бориспіль (7,1%).

Обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу), спрямованих підприємствами Київської області в економіку світу, на 01 січня 2013 року станови 7 млн. дол. США.

Можна порівняти всі зовнішньоекономічні процеси Київської області з іншими регіонами України. (Додаток А)

Оцінка положення будь-якого об'єкта дається з використанням показників системи, до якої цей об'єкт входить. У нашому випадку систему утворюють 25 об'єктів - регіони України (Таблиця 3). Вони ранжовані за показниками зовнішньоекономічної діяльності у 2012 р. Таке ранжування дозволяє виявити регіони-лідери та регіони-аутсайдери за визначеними показниками.

Таблиця 3. Ранжування регіонів України за показниками, що характеризують зовнішньоекономічну діяльність за результатами 2012 року (млн. доларів США)

№	Обсяг експорту товарів	Обсяг імпорту товарів	Сальдо зовнішньоторговельного балансу	Обсяг експортних послуг	Обсяг прямих іноземних інвестицій
1.	Донецька	Дніпр-ська	Донецька	Одеська	Дніпр-ська
2.	Дніпр-ська	Донецька	Дніпр-ська	Донецька	Харківська
3.	Запорізька	Запорізька	Запорізька	Дніпр-ська	Донецька
4.	Полтавська	Київська	Луганська	Харківська	Київська
5.	Закарпатська	Одеська	Полтавська	АРК	Одеська
20.	Чернівецька	АРК	Рівненська	Хмельницька	Вінницька
21.	Хмельницька	Херсонська	Херсонська	Черкаська	Хмельницька
22.	Херсонська	Кіровоградська	Кіровоградська	Житомирська	Чернівецька
23.	Кіровоградська	Тернопільська	Хмельницька	Тернопільська	Кіровоградська
24.	Чернігівська	Чернігівська	Чернігівська	Чернівецька	Тернопільська
25.	Тернопільська	Сумська	Тернопільська	Чернігівська	Чернігівська

Відтворювальна модель економіки регіону, її технологічний базис і конкурентоспроможність формуються в результаті інтегральної дії зовнішніх і внутрішніх факторів, за допомогою участі регіону в системі міжрегіональних і світогосподарських зв'язків. Основу господарського комплексу регіону складають галузі спеціалізації, в яких виробляють продукцію для вивозу в інші регіони країни і на експорт, тобто як соціально-економічна система регіон інтегрований у національний простір (за допомогою мережі міжрегіональних економічних зв'язків) і, відповідно, у світове господарство.[6] Визначено, що держава на рівні регіону виступає і як рівноправний економічний агент, і як гарант законності і правопорядку, стабільності макроекономічного стану, розвитку міжнародних економічних відносин, соціального забезпечення і освіти на рівні світових стандартів якості, визначених пріоритетів структурної перебудови економіки і системної трансформації. Кожне підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, переслідує свою певну мету, що у сукупності призводить до існування множинності приватних інтересів і можливості прояву і посилення відцентрових тенденцій як у самій зовнішньоекономічній сфері, так і в розподілі ефекту від зовнішньоекономічної діяльності, а значить, - до дезінтеграції економічного простору регіону. У зв'язку з цим виникає важливість забезпечення пріоритету національних цілей над регіональними цілями і цілями підприємств, необхідність балансу інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

5. Проблеми та напрями удосконалення регіональної структури зовнішньоекономічних зв'язків України

Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної політики держави набувають на сучасному етапі виняткового значення.

Це пов'язано, по-перше, з рядом факторій внутрішнього характеру: знаходженням економіки країни на перехідному етапі до ринкової системи господарювання, яка перебуває в ситуації об'єктивної незбалансованості структури економіки і її повільної структурної перебудови; надмірною енерго- і ресурсоємністю галузей народного господарства; низькою конкурентоспроможністю національного виробництва; поступовим занепадом науково-технічного і високотехнологічного промислового потенціалів та ін.[15]

По-друге, це обумовлено системою зовнішніх факторів: надмірною (від 20 до 90%) залежністю економіки України від монопольних імпортних ринків постачання стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей виробництва; наявністю тисяч українських підприємств, задіяних у виробничих циклах, кінцева продукція яких виробляється за межами України; високою) залежністю процесу структурного та технологічного реформування економіки України від різних форм зовнішніх джерел фінансування; відсутністю розвинутої зовнішньоторговельної інфраструктури (інформаційної, законодавчої, маркетингової, організаційної, трейдерської, біржової, виставочної, рекламної тощо); зберіганням Україною статусу «торговельного аутсайдера» світовій торгівлі через відсутність повного чи асоційованого членства у Світовій організації торгівлі (COT), Європейському союзі (ЄС), Центральноєвропейській асоціації вільної торгівлі (ЦЕФТА) та інших торговельно-інтеграційних угрупованнях системи ГАТТ/СОТ, а через це слабкою конкурентозахищеністю зовнішньоекономічної діяльності України в умовах жорсткої конкурентної боротьби на міжнародних ринках товарів, капіталів і послуг; певним тиском інших країн на зовнішньоекономічну діяльність України через прямі та побічні форми різноманітних торговельних, інвестиційних торговельно-стандартних, фітосанітарних, технологічних і фінансових обмежень.

Перспективи та основні напрями подальшого розвитку зовнішніх економічних зв'язків України з урахуванням їх світової і регіональної геополітичної структури можуть бути визначені таким чином.[17]

Країни СНД і Балтії

Пріоритетним завданням для України є забезпечення взаємовигідних і стабільних економічних зв'язків з країнами СНД, які утворили Економічний союз, та з країнами Балтії. Через створення умов для ефективних торговельних відносин з цими країнами можна прискорити досягнення стабілізації у вітчизняному виробництві. Проте актуальність розвитку цих відносин не зменшуватиме значення розвитку економічних зв'язків з іншими країнами світу.

Зовнішньоекономічні зв'язки з цією групою країн будуть розвиватися переважно на двосторонній основі з одночасним вдосконаленням торговельних режимів на засадах взаємної рівності і спрямовуватимуться на:

* поліпшення торговельного режиму з Російською Федерацією;

* продовження і вдосконалення різних форм торговельно-економічних, коопераційних, інвестиційних двосторонніх стосунків з іншими країнами - членами Митного союзу (Казахстан, Киргизстан, Білорусь);

* поглиблення торговельних та інших форм економічних відносин з країнами, які не є членами Митного союзу (Узбекистан, Туркменістан, Грузія, Вірменія); створення за участю цих країн товарно-транспортних ліній з мінімальним використанням транзитних територій третьої країни (через море - залізниця - автотранспортні шляхи);[13]

* розвиток і поглиблення різнобічного торговельно-економічного співробітництва з Молдовою шляхом обопільної реалізації усіх переваг угоди про вільну торгівлю двостороннього Митного союзу;

* забезпечення стабільних поставок в Україну на взаємовигідних умовах паливно-сировинних товарів відповідно до потреб народного господарства. З цією метою вживатимуться заходи для збільшення експорту українського капіталу, насамперед у формі прямого інвестування відповідних підприємств нафтогазодобувної та гірничодобувної промисловості країн СНД, освоєння розташованих на їхніх територіях окремих родовищ на основі концесій;

* створення спільних підприємств, транснаціональних компаній, спеціалізованих і кооперативних виробництв на базі угод про спільну діяльність;

* відновлення і зміцнення виробничих зв'язків по кооперації на базі традиційної внутрішньо та міжгалузевої спеціалізації; формування і розвиток нових зв'язків на основі спільного використання прогресивних технологій;

* розвиток прямих договірних економічних зв'язків з окремими суб'єктами (регіонами) Російської Федерації, насамперед з такими, як Тюмень, Комі, Карелія, Якутія, Башкортостан, Татарстан, Далекий Схід, де зосереджено паливно-енергетичні ресурси, які становлять інтерес для традиційного експорту України;

* забезпечення конкурентоспроможності традиційних вітчизняних товарів (продукції агропромислового комплексу і чорної металургії, машин, устаткування) на ринках країн СНД і Балтії; збільшення ступеня інтеграції з країнами Балтії шляхом створення умов для ефективної реалізації режиму вільної торгівлі та посилення через ці зв'язки торговельно-економічних відносин з країнами Центральної і Північної Європи.[11]

Країни Європейського Союзу

Розвиток відносин з ЄС у довгостроковій перспективі, з огляду на геополітичний, геоекономічний і історичний європейський статус України, має залишатися одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України. Метою розвитку зовнішньоекономічних відносин України з ЄС є забезпечення економічної інтеграції господарства України у загальноєвропейський економічний простір. Це значною мірою залежить від реалізації положень про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною та тимчасової угоди про торгівлю. Основними пріоритетами мають стати:

* розширення доступу українських товарів, зокрема таких важливих, як текстиль, продукція металургійної промисловості та сільського господарства на європейські ринки;

* підтримка ефективних національних товаровиробників шляхом вдосконалення міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів, зокрема через укладення відповідних галузевих угод; зняття існуючих бар'єрів у торгівлі та поглиблення виробничої кооперації;

* гармонізація економічного законодавства відповідно до стандартів Європейського Союзу та світової системи торгівлі ГАТТ/СОТ з урахуванням національних економічних інтересів і специфіки економіки України.[11]

Основним етапом на шляху набуття Україною повноправного членства в ЄС має стати створення економічних і правових передумов для початку переговорів про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Країни «Великої сімки»

Розвитку відносин з цією групою найбільш розвинутих країн приділятиметься значна увага, оскільки саме вони є потенційно найважливішими постачальниками нових технологій і високотехнологічних виробів, а також найпотужнішим джерелом інвестицій.

Пріоритети співробітництва з чотирма з них (Великобританія, Італія, Франція, Німеччина) збігаються з їх визначенням стосовно країн ЄС.[9]

Розвиток зв'язків з США і Канадою має бути спрямований насамперед на реалізацію і розвиток тих угод і домовленостей, які були досягнуті протягом 1994-1996 pp., а саме:

* трансформація політичного визначення України як країни з перехідною економікою в юридичний статус з отриманням усіх преференцій, що випливають з цього;

* отримання постійного і повноосяжного статусу найбільш сприятливої нації (РНБ) з метою запобігання дискримінаційних обмежень у торгівлі;

* врегулювання питань щодо обмеження доступу ряду товарів українського походження на північноамериканський ринок (метали, феросплави, ядерні матеріали, текстиль тощо).

Співробітництво з Японією спрямовуватиметься в першу чергу на залучення інвестицій у ті ефективні галузі, де Україна здатна брати участь у загальносвітовій спеціалізації (зокрема, електрозварювальна техніка, штучні алмази, надтверді матеріали, окремі рідкісноземельні метали), а також на спільне проведення науково-технічних досліджень і впровадження їх результатів у виробництво.[21]

Доцільно активно розвивати співробітництво в рамках глобальних науково-технічних проектів, які здійснюються «сімкою» на основі міжнародної кооперації, в тому числі у сферах енергетики, агропромислового комплексу, космосу, екології, охорони здоров'я, транспорту, зв'язку, інформатики, фундаментальних наук.

Країни Центральної Європи.

Структуру економіки України та країн цього регіону (Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, Болгарія, Румунія, Хорватія, Македонія, Словенія, Албанія) сформовано відповідно до вимог колишньої РЕВ. Це обумовлює необхідність співпраці між ними з подальшим створенням зон вільної торгівлі з найбільш розвинутими країнами регіону, насамперед з країнами Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі.[11]

Зовнішньоекономічна політика України стосовно цієї групи країн повинна передовсім передбачити відновлення таких пріоритетів:

* ефективних традиційних зв'язків, міжнародної спеціалізації Кооперування, зокрема у металургії, транспортному і сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості;

* раціональних контактів у сфері науки і техніки, особливо з проблем розроблення нових матеріалів і технологій, біотехнологій, проблем фізики низьких температур, ядерної фізики тощо.

Перспективним напрямом співробітництва має стати участь у спільних конференціях, програмах.

Державна політика в прикордонних областях стимулюватиме розвиток пріоритетних напрямів зовнішньоекономічної діяльності з метою використання вигідного розташування прикордонних територій. Основним напрямом транскордонного співробітництва стане здійснення обміну товарами та робочою силою, координація робіт у сфері охорони навколишнього природного середовища, спільного використання інфраструктурних об'єктів, інформаційного обміну тощо.[8]

Країни Чорноморської зони економічного співробітництва (ЧЕС)

Крім країн зони ЧЕС, що входять до СНД та ЄС, Україна активно співпрацює з Туреччиною з метою виходу на ринки країн Близького Сходу для забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також імпорту для легкої промисловості.

Завдання зовнішньої економічної політики України стосовно Болгарії та Румунії переважно зберігатимуться згідно з визначеними завданнями щодо відносин з країнами Центральної Європи.

Крім того, співробітництво з Болгарією та Румунією матиме важливе значення для розвитку придунайської торгівлі.[17]

Серед заходів, що сприятимуть створенню передумов для плідного співробітництва в рамках ЧЕС є такі, як подолання або зниження митних бар'єрів, укладення міждержавних угод про режим прибережної торгівлі, створення багатосторонньої системи розрахунків з використанням спільного міждержавного банку відповідних країн, створення ряду прибережних спеціальних (вільних) локальних економічних зон.

Країни Близького та Середнього Сходу

Активізація економічних стосунків з Ліваном, Кувейтом, Туреччиною, Єгиптом, Сирією, Саудівською Аравією, Об'єднаними Арабськими Еміратами та іншими країнами регіону має велике значення з точки зору забезпечення економіки України альтернативними джерелами енергоносіїв та фінансовими «портфельними» інвестиціями. Регіон може стати також великим споживачем інженерно-технічних послуг України по спорудженню промислових та цивільних об'єктів, транспортної і комунальної структури. За певних умов доцільно буде співробітничати у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв'язку. Виважена політика дозволить українським підприємствам військово-промислового комплексу одержати необхідні для конверсії кошти від торгівлі військовою технікою, озброєнням та ремонтними послугами. [4]

Індія, Китай

Індія та Китай є одним із головних суб'єктів міжнародної торгівлі для України. Але подальше збільшення масштабів торгових операцій повинно доповнюватися розвитком виробничої кооперації з ефективним використанням фінансово-економічних можливостей Китаю, дешевої сировини для легкої, харчової і хімічної промисловості - з Індії, а також науково-технічного потенціалу України. Необхідним є пошук резервів для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій на взаємовигідній основі, насамперед для реконструкції об'єктів, споруджених за часів колишнього СРСР.

В'єтнам, Індонезія та нові індустріальні країни Азії

В'єтнам, Індонезія та країни Південно-Східної Азії - потенційні партнери для нашої економіки у XXI столітті. Вони можуть стати значними ринками для торгівлі машинно-технічною продукцією, для надання інженерно-технічних послуг, підготовки кадрів тощо. Україна може брати участь у реалізації значного інвестиційного капіталу, що спрямовується на будівництво великих об'єктів енергетичного та промислового призначення.