Проблема економічних систем суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

Вступ

1. Економічна система та її основні частини

1.1 Продуктивні сили

1.2 Виробничо-економічні відносини

1.3 Господарський механізм

1.4 Свобода вибору видів і форм діяльності

1.5 Рівноправність форм власності в ринковій економіці

2. Класифікація економічних систем суспільства

2.1 Ринкова система

2.2 Командно-адміністративна система

2.3 Змішана економічна система

2.4 Традиційна економічна система

3. Перехідна економіка

3.1 Зміст перехідної економіки, її ознаки

3.2 Моделі переходу

3.3 Завдання країн з перехідною економікою

4. Економічні моделі провідних найрозвиненіших країн

4.1 Шведська модель економічної системи

4.2 Американська модель

4.3 Німецька економічна модель

4.4 Японська модель

4.5 Китайська модель економічної системи

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблема економічних систем суспільства, їх генезису, внутрішніх чинників та логіки становлення і розгортання є однією з найактуальніших у сучасній економічній теорії. Це зумовлено як теоретичними, так і практичними аспектами дослідження, а також особливою важливістю глибокого розуміння закономірностей трансформації економічних систем суспільства для відповідного конструювання економічної політики держави. Цивілізаційний вектор сучасних економічних систем зумовлює значні трансформаційні зміни у всіх складових архітектури суспільного ладу. Набуває нових вимірів демократична організація суспільства, з'являються нові ціннісні орієнтири і переосмислюються вже відомі, а справді докорінні перетворення відбуваються у вирішальній сфері функціонування соціуму - економічній діяльності та економічній системі суспільства в цілому. Це особливо актуалізує проблему людини як головного чинника економічного розвитку.

Сучасна економічна теорія істотно розширює предмет свого наукового аналізу, спостерігається її гуманізація та етизація. Тому вивчення проблеми людської діяльності нині неможливе тільки у межах філософських наук, а лише на їх «стиках» з економічною теорією або навіть у межах останньої. А, зокрема, загальна теорія економічних систем ставить проблему людини та її економічної діяльності у центрі наукового дискурсу. Необхідність наукового дослідження вищевказаних проблем викликана потребами суспільної практики, а також є наслідком значного підвищення ролі етики відповідальності в умовах відкритого суспільства та «олюднення» економіки на порозі третього тисячоліття. Подібні процеси спостерігаємо і в економіці сучасної України, яка перебуває у стані ринкової трансформації. З концептуальної точки зору становлення національної економіки України зазнає істотних впливів з боку цивілізаційних чинників розвитку. Серед них насамперед варто виділити екологічний, гуманістичний, соціалізаційний, інформаційно-комунікативний та ін., які переводять розгортання економічної системи у якісно нову площину.

Проблема економічних систем суспільства набула особливої актуальності протягом останньої чверті минулого століття. Більшість наукових досліджень економічних систем суспільства і відповідно навчальних посібників мають емпіричний характер. Натомість вбачається відсутність відповідної філософії економічних систем, недостатня розробленість філософсько-методологічних проблем економічних систем у контексті пошуку парадигми соціально-економічного прогресу на порозі ХХІ століття.

Теоретичними причинами особливої актуалізації методологічної проблеми типологізації економічних систем суспільства є намагання упорядкувати понятійний апарат сучасної економічної теорії, зафіксувати основні типи суспільних економічних систем на порозі ХХІ ст., збагнути вектор їх подальшої еволюції, виявити фундамент і головні чинники трансформації економічних систем суспільства, з'ясувати механізм функціонування тих чи інших економічних систем.

Стан дослідження теми. Проблеми сутності економічних систем та їх типологізації широко висвітлюються як у зарубіжній, так і у вітчизняній економічній теорії.

Таким чином, тема курсової роботи заслуговує на детальне вивчення і дослідження. Незважаючи на різноманітність та широту її вивчення у науковій літературі, проблема сутності економічних систем суспільства та їх класифікації залишається актуальною і на сучасному етапі розвитку економічної науки.

Об'єктом дослідження є економічні системи.

Предметом дослідження є зміст та особливості економічних систем та її основні типи. Мета роботи: вивчити та проаналізувати основні методологічні погляди на економічну систему, її типи та структуру, зробити певні узагальнюючі висновки.

Виходячи з мети дослідження, завданнями роботи є:

- вивчити та проаналізувати основні теоретико-методичні аспекти дослідження економічних систем та принципів їх типологізації;

- зробити детальний аналіз різних поглядів на класифікацію економічних систем та їх структуру;

- дослідити функції, основні ознаки кожного типу економічної системи та структуру.

- зробити власні узагальнення стосовно даної теми дослідження.

При написанні курсової роботи було використано такі методи дослідження, як аналіз та дослідження літературних джерел, праць видатних вітчизняних та зарубіжних науковців, періодичної та тематичної преси. Важливим є метод аналізу та синтезу опрацьованої інформації, розробка власних висновків та припущень, порівняльний метод, історико-хронологічний, критично-літературний.

При написанні роботи було використано літературні джерела іноземних та вітчизняних авторів.

Теоретичне і практичне значення роботи полягає у тому, що вивчені та досліджені теоретичні положення підвищують рівень наукових знань у сфері економічної діяльності суспільства, а зроблені узагальнення можуть бути використані при розробці нових досліджень з даної теми.

Структура курсової роботи та обсяг. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Робота викладена на 39 сторінках тексту, бібліографічний покажчик вміщує 25 джерел.

1. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА ТА ЇЇ ОСНОВНІ ЧАСТИНИ

1.1 Продуктивні сили

Економічна система є сукупність взаємопов'язаних та впорядкованих елементів економіки, що в цілому складають економічну структуру суспільства. Без системного характеру економіки не могли б відтворюватися ( постійно відновлюватись) економічні відносини та інститути, не могли б існувати економічні закономірності, не могло б скластися теоретичне осмислення економічних явищ та процесів, не могла б бути сформована ефективна та скоординована економічна політика. Коректне та науково обґрунтоване визначення закономірностей функціонування економічної системи завжди мало важливе значення. У важких умовах нашої держави проблема розкриття сутності економічного розвитку набуває додаткової актуальності, так як уже протягом великого проміжку часу не вдається вийти на шлях стійкого економічного росту. До того ж зміна політичного курсу нашої країни також змушує критично оцінювати попередню модель економічного розвитку. Головною проблемою сучасного періоду формування наукових економічних систем у вітчизняній науці можна вважати проблему суміщення універсальних, розроблених світовою економічною думкою , з необхідністю відображення важкої картини сучасної економічної дійсності в Україні.

Економічна система - це надзвичайно складна категорія, яка має дуже розгалужену структуру, цілу систему законів її функціонування і розвитку. Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є основні системо утворюючі елементи, які визначають природу економічних систем.

Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці, політології, політиці. Проте в його трактуванні відсутня єдність поглядів. Зумовлено це тим, що поняття, яке розглядається, є складним системним утворенням з багатоманітними характеристиками, кожна з яких, хоч і «відображає суттєві сторони економічної системи, не є повною. Саме тому в на­уковій літературі економічна система визначається як економіка, спосіб виробництва, тип господарства, сукупність виробничих відносин (економічний базис), сукупність видів господарської діяльності тощо. Між цими поняттями часто ставлять знак рівності, розглядають їх як синонімічні.

Поняття «економічна система» можна доповнити суб'єктивним фактором у зв'язку з тим, що, по-перше, економічна система не існує без людей, по-друге, до складу продуктивних сил входять не тільки люди, а й продукти їхньої інте­лектуальної діяльності (наука, технологія), менталітет, що відрізняє один народ від іншого. Невід'ємною складовою економічної системи є природне середовище, що перетворюється людьми.

Основними елементами економічної системи є:

- продуктивні сили;

- виробнично-економічні відносини;

- господарський механізм.

Продуктивні сили являють собою матеріальну основу економічної системи І складаються з факторів виробництва, а саме:

- засоби виробництва (речові фактори), до яких відносять засоби праці та предмети праці;

- робоча сила (особистий фактор) - це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, що можуть бути використані нею в відповідному віці в виробничій діяльності.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил включають також науку, технологію, організацію, інформацію.

Продуктивні сили в процесі історичного розвитку постійно оновлюються, удосконалюються, примножуються.

Оригінальний підхід до типологізації економічних систем суспільства, без чіткого поділу на певні, зокрема, антагоністичні їх типи, спробували обґрунтувати П. Семюелсон, У. Нордгауз та Дж. МакКоллум у канадському виданні підручника «Економіка» (1998 р.). Вони спробували проілюструвати залежність економічної системи від політичних та економічних свобод. Серед вітчизняних економістів цю проблему досить широко проаналізував класик теорії економічних систем суспільства Б. Гаврилишин, а згодом І. Грабинський зробив спробу творчо розвинути його ідеї у своїх працях. Найбільша увага до методологічної проблеми типологізації економічних систем суспільства приділена у працях сучасного ученого, засновника львівської школи економічних систем Г. Башнянина. Так, зокрема у монографії «Економічні системи: проблеми структуризації та типологізації» викладено розгорнуте трактування окресленої проблеми. На думку Г.Башнянина, економіка в історичному розрізі може бути типологізована (поділена на етапи розвитку, типи свого існування) з різних позицій, кількість яких необмежена; нині існуючі в світі економічні системи необхідно розглядати як перехідні, оскільки вони завжди перебувають у стані переходу від однієї своєї історичної форми до іншої.

1.2 Виробничо-економічні відносини

Виробнично-економічні відносини - це відносини, що виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Економічні відносини передбачають наявність суб'єктів та об'єктів.

Існує ряд класифікацій:

а)

- окремі особи;

- групи або колективи;

- суспільство в цілому, б) - виробник (продавець);

- споживач (покупець);

- посередник.

в)

- фізичні;

- юридичні.

г)

- вітчизняні;

- зарубіжні (іноземні).

Об'єктами економічних відносин можуть бути:

окремі види підприємницької діяльності та їх результати;

- природні ресурси; робоча сила;

- гроші;

- цінні папери;

- інформація;

- духовні та культурні цінності, тощо. Економічні відносини поділяються на три типи:

- техніко-економічні; організаційно-економічні; соціально-економічні.

Техніко-економічні відносини - це відносини з приводу використання знарядь та предметів праці у процесі виробництва. Вони відображають розвиток техніки та рівень технології.

Організаційно-економічні - це відносини з приводу застосування і методів організації та управління суспільним виробництвом. Тобто - це відносини обумовлені поділом праці, її спеціалізацією, кооперуванням, комбінуванням.

Соціально-економічні - це відносини, що обумовлені пануючою у суспільстві формою власності. Саме вона визначає цілі і мотиви виробництва, форми управління, принципи розподілу створеного продукту та одержаних доходів, класову та соціальну структуру суспільства, пануючу форму економічної та політичної влади.

1.3 Господарський механізм

Господарський механізм являє собою сукупність форм і методів управління та регулювання економічних процесів і дій господарських суб'єктів на основі використання економічних законів, економічних інструментів, правових норм та інституційних структур.

Господарське життя людства може бути влаштована різним чином. Ці відмінності найсильніше проявляються в способах прийняття господарських рішень та типі власності на основні види ресурсів. Людству відомі чотири типи економічних систем: традиційна, ринкова, командна і змішана.

Отже, ринкова система припускає такий пристрій економічного життя суспільства, при якому всі економічні ресурси знаходяться у приватній власності, а всі рішення приймаються на відповідних ринках.

Діяльність цих «ринків» ніким не обмежується і не регулюється.

Наприклад, командна система - така економічна система припускає ліквідацію приватної власності на фактори виробництва і її заміну на державну власність. Основні економічні питання вирішуються державними органами управління і реалізуються за допомогою обов'язкових для виконання розпоряджень і планів. Для цього держава змушена регулювати всі аспекти економічного життя суспільства, включаючи встановлення цін і заробітної плати. Погане функціонування такої системи пов'язане з втратою інтересу людей до праці і оцінкою його результатів за формальними критеріями, які можуть не збігатися з реальними потребами суспільства. Тож, розглянувши основні частини економічної системи, ми можемо говорити про моделі керування економікою, важливістю і значенням для кожного окремого громадянина.

1.4 Свобода вибору видів і форм діяльності

Хоча ринкова економіка і багатозначне поняття, головний її ознака все ж таки можна виділити. Це принцип свободи господарської діяльності.

Природно, економічна свобода, як і політична, соціальна, духовна, моральна, обмежена суспільно встановлюваними межами, що не дозволяють їй вилитися в анархію, перетворитися в засіб неприборканого економічного свавілля. Без системи суспільних обмежень свобода одних стане засиллям для інших. Але у, то, же час наявність обмежень не свідчить, що в умовах їх дії свобода укладена в заздалегідь задані рамки. Все питання в тому, який рівень обмежень. Звужуючи обмеження, можна звести зону економічної свободи до нуля, а, розширюючи вільне економічний простір, можна зробити його і за наявності обмежень не сковує господарську діяльність, ініціативу, підприємливість.

Головний принцип ринкової економіки декларує право будь-якого господарюючого суб'єкта, будь то людина, сім'я, група, колектив підприємства, вибирати бажаний, доцільний, вигідний, кращий вид економічної діяльності і здійснювати цю діяльність в будь допускається законом формі. Закон же покликаний обмежувати і забороняти ті види економічної та господарської діяльності, які представляють реальну небезпеку життю і свободі людей, суспільній стабільності, суперечать нормам моралі. Все інше повинне бути дозволене як в формі індивідуальної трудової, так і в її колективних і державних формах діяльності.

Таким чином, у ринковій економіці діє наступний початковий принцип: «Кожен суб'єкт має право обирати для себе довільну форму економічної, господарської діяльності, крім заборонених законом, з огляду на їх суспільної небезпеки».

1.5 Рівноправність форм власності в ринковій економіці

Слід зазначити, що в ринку реалізується і принцип загальності. Він зумовлює комплексність ринкового господарства, де не повинно бути структур, що не користуються товарно-грошовими відносинами, які є найбільш важливими атрибутами ринку в економіці.

Визначальним принципом ринкової економіки є також рівноправність ринкових суб'єктів з різними формами власності. Цей принцип свідчить: економічні права кожного з даних суб'єктів, включаючи можливості здійснення економічної діяльності, обмеження, податки, пільги, санкції, повинні бути адекватні для всіх суб'єктів. У тому сенсі, що вони не залежать від форми власності, існуючої на даному підприємстві.

Природно, рівноправність або, краще говорити, адекватність прав підприємств з різними формами власності не слід сприймати як абсолютну рівність, однаковість, нерозрізненість. Різні форми власності, самі собою, мимоволі створюють різні виробничі, економічні можливості. До того ж нераціонально мати однакові правила, скажімо, оподаткування для підприємств з великим та малим колективами і приватників.

Мова йде про інше: щоб не створювати особливих умов спеціального режиму сприяння за ознакою форми власності, ставлячи у вигідне положення одну з них і в невигідне - іншу. По суті, це передумова чесної конкуренції різних форм власності.

Друга, не менш важлива сторона принципу, що декларується укладена в наданні всім формам власності права на існування, права бути представленими в економіці. Тут мається на увазі, перш за все усунення геноциду по відношенню до приватної, сімейної, групової власності на засоби виробництва, так властивого в недалекому минулому радянській економіці.

Плюралізм форм власності в ринковій економіці, їх економічну рівноправність породжують різноманіття цих форм, не властиве зазвичай економіці державного типу.

2. КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ СУСПІЛЬСТВА

2.1 Ринкова система

Важливим питанням є класифікація економічних систем. Еко­номічна система - складне, багато структурне соціально-економічне явище. В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма влас­ності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і коор­динації економічної діяльності тощо.

Існує два підходи до періодизації розвитку людського суспільства:

Цивілізаційний підхід передбачає перехід розвитку людства від цивілізації до цивілізації і в основі переходу лежать зміни в усіх сферах функціонування суспільства.

Відомий американський вчений Морган в своїй книзі «Первісне суспільство» виділяє три стадії розвитку суспільства: епохи дикості, варварства, цивілізації. В розвитку цивілізації виділяють такі типи:

- доіндустріальне суспільство - домінує ручна праця та натуральне господарство; індустріальне суспільство - домінує машинна праця;

- постіндустріальне суспільство, - в основі лежить праця техніки. Що оснащена комп'ютерною технікою.

Формаційний підхід пов'язаний з іменем Маркса. Відповідно до нього розвиток людства йде від формації до формації і в основі переходу лежать зміни в економічній структурі, суспільстві. Маркс виділяє три формації: '

- первинна (охоплює первісний та аратський спосіб виробництва);

- вторинна (базується на приватній власності, охоплює рабоволодіння, феодалізм, капіталізм); комуністична.

Однак ці системи суттєво розрізня­ються і механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом влас­ності, і різноманітністю суб'єктів економічної діяльності.

В сучасних курсах по економічній теорії економічні системи поділяють на:

- ринкова система

- адміністративно-командна система

- традиційна система

- змішана система

Ринкова система або система вільного, або чистого ринку - це така економічна система, в якій держава здійснює найменше регулювання економічних процесів, а вільна конкуренція та ринкове саморегулювання досягають найбільшого розповсюдження.

Така економічна система існувала в розвинених країнах світу приблизно з другої половини 18 ст. до кінця 19 - початку 20 ст.

Основними ознаками є приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, так звана «невидима рука» Адама Сміта, вільна конкуренція, мінімальне державне втручання. Але зупинимось на кожній з ознак детальніше. Приватна власність, на мою думку, є ключовою ознакою. Вона надає можливість володіти факторами виробництва будь-кому, вільно розпоряджатися ними і використовувати. Проте на противагу цьому, приватна власність породжує соціальну нерівність, виникає несправедливість, що в кінцевому може призвести до суспільних конфліктів. Наприклад, Америка, яка фактично вся «приватна» і має найбільшу різницю між бідними і багатими.

Іншою ознакою є вільне підприємництво. Це означає, що окремі групи людей за своєю ініціативою виступають в якості вільних підприємців, які беруть на себе функцію організації економічних сил: вони мобілізують необхідні ресурси, організують виробництво та реалізацію вироблених товарів. Вони повністю приймають на себе господарський ризик, який є неминучим, так як ніхто заздалегідь не може знати, чи буде проданий товар, яка буде ціна його реалізації. Вільне підприємництво становиться масовим явищем, воно забезпечує більшу частину вироблення національного продукту. До того ж воно є більш ефективним порівняно з тим, якщо б воно знаходилось у державній власності, бо існує стимул до покращення виробництва, його обсягів, масштабів, а також впровадження досягнень НТР для зменшення витрат виробництва.

Важливим є і особистий інтерес, коли економічні суб'єкти діють згідно зі своїми особистими інтересами і прагнуть найкращим чином реалізувати власні ресурси. Це є основним мотивом економічних вчинків. Цим самим максимізується прибуток: у найманого робітника - заробітну плату, землевласник - орендну плату та ін.

Так звана «невидима рука», яку описав Адам Сміт. Під нею слід розуміти взаємодію попиту, пропозиції, ціни та конкуренції. Попит і пропозиція найкраще ураховує інтереси покупців і продавців, і утворена ринкова ціна в результаті їх взаємодії, відображає реальні тенденції на ринку, його насиченість, на відміну від, наприклад, при централізованому встановленні цін. Це дає більшу економічну свободу учасникам ринкових відносин.

Вільна конкуренція є невід'ємною частиною ринкової економіки. Вона припускає наявність багатьох незалежних як продавців, так і покупців кожного ресурсу та кінцевого товару або послуги. Кожний з цих економічних суб'єктів сам по собі не в змозі вплинути на ціну, за якою реалізується той чи інший товар. Тому виробники прагнуть впровадити нові технології виробництва для зниження витрат виробництва, чи інші шляхи зниження витрат. Це призводить до зниження ціни і більшої доступності товарів. До того ж при вільній конкуренції всі рівні і знаходяться в рівних умовах, що сприяє економічній справедливості. Проте як і приватна власність вона не гарантує соціальної рівності. Мінімальне державне втручання є одною з ключових ознак. Державне втручання в економіку в основному обмежується захистом приватної власності та формуванням правового середовища діяльності економічних суб'єктів через закони, укази, постанови. Проте як ми побачили криза 29-33-х років 20 ст. вказала на низку недоліків цієї ознаки.



модель економічний система перехідний

Тож, якщо проаналізувати все вище сказане можна виділити, що головними перевагами ринкової системи є те, що ресурси ефективно розподіляються і спрямовуються у ті галузі, які найбільш необхідні суспільству, що призводить до максимальної економічної ефективності. Також ринок може функціонувати при наявності обмеженої кількості інформації, досить мати інформацію про витрати виробництва та ціну.

Ринок швидко змінюється, відповідно до змін потреб у тому чи іншому товарі чи послузі. Виробники також прагнуть до оптимально використання досягнень НТР, нових технологій, що дає тимчасову, але перевагу над конкурентами. Виробники та споживачі вільні у своїх діях, можуть виробляти та споживати, що бажають.

Необхідно згадати і недоліки ринкової системи, які призвали до величезної кризи. Ринкова система допускає і навіть стимулює згасання її головного контролюючого механізму - конкуренції. Вільна конкуренція - є ідеалом, якого досягти неможливо, і в міру її згасання втрачається суверенітет споживача, втрачається ефективність розподілу ресурсів, в чіткій відповідності до бажань споживача. Тому на практиці ми спостерігаємо це у тому, що ринок орієнтується на виробництво не суспільно важливих товарів, а тих, що принесуть найбільший прибуток виробнику. Приватна власність дозволяє найбільш «спритним» підприємцям нагромаджувати величезну кількість матеріальних ресурсів, а право спадщини посилює з часом це нагромадження, що призведе до нерівномірного розподілу грошових доходів.

Також у ринковій системі не існує механізмів для боротьби з негативним впливом виробництва, захисту навколишнього середовища, перерозподілу ресурсів, використання тих ресурсів, що належать усьому людству. Також абсолютно відсутні стимули до виробництва суспільних благ, фундаментальних досліджень в науці.

Разом з тим, треба пам'ятати, що за умов ринку загострюються соціальні проблеми, виникає проблема зайнятості працездатного населення, проходить розшарування різних верств населення, загострюється проблема соціального захисту малозабезпечених сімей та окремих соціальне вразливих груп громадян (молодь, пенсіонери, інваліди), можливе також зростання злочинності, особливо організованої, з'являються нові види злочинів, зокрема у сфері економіки.

Аргументи на користь ринкової економіки

Основний економічний аргумент на користь ринкової системи полягає в тому, що вона сприяє ефективному розподілу ресурсів. Згідно з цією тезою, конкурентна ринкова система направляє ресурси у виробництво тих товарів і послуг, в яких суспільство найбільше потребує. Вона диктує застосування найбільш ефективних методів комбінування ресурсів для виробництва і сприяє розробці і впровадженню нових, більш ефективних технологій виробництва.

Важливим неекономічним аргументом на користь ринкової системи є та обставина, що вона робить ставку на роль особистої свободи. Одна з фундаментальних проблем організації суспільства полягає в тому, як координувати економічну діяльність безлічі індивідів і підприємств. Відомо, що існує два способи здійснення такої координації: один - це централізоване використання заходів примусу, другий - це добровільна співпраця через посередництво ринкової системи.

Лише ринкова система здатна координувати економічну діяльність без примусу. Ринкова система являє свободу підприємництва і вибору. Природно, на цій основі вона і досягає успіху. Підприємців і робітників не переганяють по урядових директив їх однієї галузі в іншу, щоб забезпечити виконання виробничих завдань, встановлених яким-небудь всемогутнім урядовим відомством. Навпаки, при ринковій системі вони вільно можуть домагатися збільшення власної вигоди, з урахуванням, звичайно, винагород і покарань, які вони отримують від самої ринкової системи.

Підіб'ємо підсумок: конкурентна ринкова система, як стверджують її прихильники, сприяє ефективності розподілу ресурсів і особистій свободі.

2.2 Командно-адміністративна система

Командно-адміністративна - на основні питання економіки відповідає централізованим плануванням та директивними методами управління. Прикладом такої системи була економіка колишнього СРСР та інших соціалістичних країн. Нині офіційно цієї системи дотримуються Кубі і Північна Корея.

Основні ознаки.

Держава є монопольним власником усіх ресурсів навіть стосовно праці (робоча сила тут не є товаром), оскільки можливості пересування громадян обмежуються паспортною пропискою і відсутність можливості альтернативного використання (крім держпідприємств) здібностей людей, і забезпечує виробників засобами виробництва за допомогою їх прямого розподілу. Виробники створюють продукт, що стає власністю держави. Держава частину створеного продукту (предмети споживання) держава поставляє на псевдо ринок ( псевдо ринок тому, що обсяг та структура даного ринку визначається не споживачем, а державою, ціни формуються під впливом держави, а не під впливом попиту й пропозиції). Держава відшкодовує робітникам їх премію, сплачуючи зарплату. А витрати на споживання привласнює як доходи від реалізації.

Негативною рисою є існування чорного ринку. Він є результатом незадоволених потреб з одного боку., а з іншого боку - невикористаних ресурсів ( за причини неможливості їх раціонального використання.

Також держава бере на себе прийняття основних управлінських та виробничих рішень, щодо розвитку економіки на всіх рівнях. Найчастіше це робилось навмання, як, наприклад, в колишньому СРСР. Вироблялося продукції більше, ніж потрібно. Це робилося лише задля збільшення показників. Часто траплялось так, що надлишок продукції йшов за безцінь на експорт. Одною з головних ознак є директивні методи управління, які були обов'язкові для виконання, що обмежувало економічну свободу. Наприклад, ціноутворення проводилось без урахування реальних тенденцій на ринку, що призводило за часту до надлишків та дефіцитів. Ресурси централізовано виділялися для реалізації державних програм.

Конкуренція відсутня, як і мотивація до розширення виробництва, його покращення та впровадження нових технологій, тощо. Тому, не дивно, що наслідком є монополізм та панування виробника над споживачем.

Проте ця система має ряд переваг, які в свій час дали змогу вийти з економічної кризи. По-перше, оскільки держава є монополістом усіх видів ресурсів, тому вона в змозі швидко централізувати та нагромаджувати капітал і швидко його спрямовувати у пріоритетні галузі. По-друге, це можливість забезпечення повної зайнятості, яка, до речі, не завжди є ефективною. Тобто, це запобігання масовому безробіттю, убожінню, шляхом перерозподілу доходів, надання коштів на утримання безробітних. Або направляючи їх на колективні роботи ( до речі, так були збудовані більшість автобанів у Німеччині). Адміністративно-командна система є більш соціально спрямованою, тому забезпечується безкоштовна освіта, охорона здоров'я та вирішення цілої низки соціальних проблем.

2.3 Змішана економічна система

Змішана економіка - це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, без переважання одного з них.

Ідеї змішаної економіки виникли Із XIX ст. з об'єктивної необхідності розв'язання цілої низки соцІально-економічних проблем ( кризовість, інфляція, безробіття, зубожіння). На думку окремих вчених, розв'язувати ці проблеми може лише держава. Подальший розвиток теорії змішаної економіки отримала в працях вчених як Кейнс, Чейс, Самуельсон тощо. Сутність змішаної економіки полягає в тому, що в ній поєднуються регулююча роль ринкового механізму та державне регулювання економіки.

Універсальної моделі змішаної економіки не існує, в реальній дійсності сформулювалися окремі її національні моделі ( Японія, Німеччина, США). Вони відрізняються в першу чергу співвідношенням ринку та держави.

У сучасних умовах прийнято розрізняти три основні варіанти моделі змішаної економіки:

- консервативний;

- ліберальний;

- соціал-реформістський.

Економічна система змішаного типу зберігає риси, що належать вільному ринку: приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, функціонування ринкового координуючого механізму.

Разом з тим з'являються нові властивості економічного співробітництва людей. Вони пов'язані зі змінами в конкуренції та новою економічною роллю держави.

Економічна діяльність держави розширює свої економічні функції, активно здійснює регулювання економічних процесів.

Змішані системи мають такі загальні риси:

1. Переплетіння, взаємопроникнення і взаємодоповнення ко­лективного, приватного і державного господарств, а також взаєм­ний перехід одного типу господарства в інший. Саме тому змішане суспільство називають ще поліформічним. Багатоукладність і взаємопроникнення економік різних типів зумовлене економічною і соціальною доцільністю за умов об'єк­тивного процесу розвитку економіки, для якої характерно, з одно­го боку, зростання усуспільнення господарства і піднесення на цій основі економічної ролі держави, а з іншого - зростання ролі економічного відособлення, що зумовлює все більш широке вико­ристання ринкових відносин.

2. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Досягти цього можна лише на основі зро­стання регулюючої ролі держави, яка має, з одного боку, втру­чатись в економіку там, де ринок не може реалізувати певні по­треби суспільства: захист недієздатних верств населення, розвиток охорони навколишнього середовища і обороноздатності країни, держава має регулювати економічні та соціальні процеси. А з іншого боку, діяльність певних господарських структур може бути ефективною лише за умов ринкового саморегулювання. В такому випадку держава не повинна втручатися в їхню діяльність. Отже, для поліформічного суспільства характерно поєднання саморегу­лювання і регулювання економіки.

3. Демократична форма управління спроможні забезпечити еко­номічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалі­зації потенцій кожної людини. Лише на цьому шляху може сфор­муватися громадянське суспільство, у якому домінує соціальна злагода.

4. Динамізм, висока ефективність економіки плюс гарантія екологічної безпеки. Держава заохочує сприятливі екстерналії та штрафує шкідливі.

5. Економіка країни відкрита і розвиток країни спрямовується на рівень необхідний для виходу на світовий ринок, але із забезпечення конкретно спроможності вітчизняних підприємств.

2.4 Традиційна економічна система

Традиційна економічна система мас такі основні ознаки.

1. Виробництво, розподіл та обмін базується на звичаях, традиціях, культових обрядах. Релігійні та кастові цінності первинні щодо інших форм економічної діяльності. Саме спадковість і ка­стовість домінанто визначають економічну роль індивідів. Тому люди займаються тим, чим займалися їх батьки і так далі.

2. У традиційній економічній системі продукт виробляється для потреб самого виробника. Тобто тут немає суспільного поді­лу праці. Кожна господарська одиниця спирається на власні виробничі ресурси і виконує всі роботи, починаючи з добування сировини та закінчуючи підготуванням продуктів до споживання. Відповідно, у традиційній системі переважає універсальна праця. Поділ праці певною мірою наявний лише всередині даного виробничого осередку (насамперед за статтю і віком).

Зі зростанням виробництва та розвитком поділу праці зв'язки між виробниками і споживачами ускладнюються. Уже і в тради­ційній системі виробництво та споживання відокремлені одне від одного в часі і просторі: виробник споживає вироблені продукти не тоді, коли він зайнятий їх виробництвом, і не там, де він їх ви­робляє. Проте в традиційній системі це відокремлення відбувається в межах єдиної виробничої одиниці. Отже, традиційна економічна система - замкнута виробнича система.

3. Економічний суверенітет виробника в традиційній системі необмежений зовнішніми умовами (ринковим або іншим механіз­мом). Тут найпростіше розв'язуються головні проблеми органі­зації виробництва - чого і скільки створювати, як це робити і для кого призначаються продукти, - усе це визначають суб'єкти Господарювання, орієнтуючись на внутрішньогосподарське спо­живання. І лише обмеженість виробничих ресурсів (найчастіше природного походження) може бути чинником, який детермінує дії виробника, не дає змоги виконати ті чи інші бажані завдання. Інакше кажучи, традиційній системі (як і будь-якій іншій) притаманна суперечність між обмеженістю ресурсів і безмежністю потреб.

4. У традиційній економічній системі природною формою ба­гатства є натуральний продукт - матеріальні блага, що безпосе­редньо задовольняють потреби людей (засоби виробництва або життєві блага).

5. Традиційна економічна система є механічною цілісністю, тобто між виробничими осередками немає економічних взаємозв'язків. Економічний суверенітет виробників має абсолютний характер. Зрозуміло, що сказане вище справедливе лише щодо національних економік із суто традиційною системою виробництва. Виробництво та споживання тут не опо­середковані обміном, а тому немає суперечності.

6. Традиційна економічна система початкове ґрунтувалася на общинній власності. Потім розвинулася приватна власність. Вона також використовувалася самим власником або іншими особами, Тому поєднання засобів виробництва в традиційній економічній системі може бути безпосереднім або опосередкованим. Останнє знову-таки може набирати форми позаекономічної (особистої) спонуки до праці або економічної (наймана праця).

7. Для традиційної економічної системи характерне використання найпростіших знарядь праці (мотика, соха, лопата, плуг, граблі, серп і т. ін.) і кустарного інструменту.

У цілому, традиційна система відповідала тому рівневі розвитку проду­ктивних сил і виробничих відносин, що уможливлюють задово­лення потреб людей, незначних за обсягом і примітивних за структурою.

Отже, Традиційною називають економіку найменш розвинутих країн, до яких, за класифікацією ООН, відносять Бенін, Бангладеш, Гаїті, Гамбію, Малі, Танзанію, Сомалі, Чад, Судан, Ефіопію. Їх економіка має такі характеристики:

- базується на відсталій технології і переважно ручній праці. Вони не пройшли стадію індустріалізації;

- багатоукладність економіки (наявність натурально-общинних, дрібнотоварних форм організації виробництва);

- швидко зростає населення, високий рівень безробіття, основна сфера зайнятості - сільське господарство;

- значний вплив на економіку здійснює іноземний капітал;

- в експорті переважає сировина та сільськогосподарська продукція (за це їх називають «банановими республіками»);

- існує кастовість, поділ людей на соціальні прошарки;

- держава відіграє активну роль у регулюванні економічних відносин, але при цьому існують корупція і хабарництво, несправедлива система оподаткування, недостатній розвиток освіти і соціальних послуг;

- важливу роль відіграють релігійні і культурні цінності, традиції та звичаї.

Вважається, що три чверті населення світу проживають в економічно відсталих країнах. Причини існування такої відсталості можуть бути об'єктивними та суб'єктивними. Вони визначаються історією розвитку та національними традиціями, географічним розташуванням, наявністю економічних ресурсів, соціально-політичними стосунками всередині країни, наявністю колоніального минулого, специфікою взаємовідносин з іншими країнами.

3. ПЕРЕХІДНА ЕКОНОМІКА

3.1 Зміст перехідної економіки, її ознаки

В структурі сучасного світового господарства найбільш молодою є група країн з перехідною економікою. Це країни, які здійснюють перехід від адміністративно-командної до сучасної ринкової( змішаної) економіки. Ця група країн поділяються на 3 групи:

- центральна та східна Європа - початок переходу 3 80-х років;

- республіки колишнього СРСР - початок переходу в 90-х роках;

- Китай, Монголія, В'єтнам - початок переходу в 70-х роках.

При з'ясуванні сутності перехідної економіки, слід відзначити, що саме поняття перехідної економіки не є новим в економічній науці і історії. Так, зокрема історії знайомі переходи від аграрної до індустріальної цивілізації, від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму.

Перехідна економіка - це перехід від однієї соціально-економічної системи до іншої, зміну основ даної системи, що призводить до її радикальних змін.

В сучасних умовах перехідні процеси розглядають на 3 рівнях:

- перехід процеси у розвинутих країнах ( від індустріалізму до постіндустріалізму );

- передні процеси у країнах, що розвиваються;

- перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.

Риси перехідної економіки:

- нестійкість, нестабільність розвитку;

- альтернативний характер розвитку;

- співіснування старих та нових форм економічного життя та управління господарством;

- відносна тривалість перетворень у перехідній економіці;

- зміни в політиці, зростання її ролі, посилення значення різного роду реформаторських програм, законотворчої діяльності держави;

- якісні зміни в економіці супроводжуються активними змінами в соціальній структурі, соціальних стосунках, політичний надбудові;

- історичність перехідної економіки.

Основними чинниками перехідної економіки є:

- природнокліматичні фактори;

- виробничо-економічні;

- соціокультурні.

Типи перехідних економік. За масштабами перехідних процесів:

- локальні;

- глобальні.

За характером перехідних процесів:

- природно-еволюційні;

- реформаторсько-еволюційний;

3.2 Моделі переходу

Найбільш поширеним є поділ системних перетворень на:

- радикальні реформи;

- еволюційні, поступові реформи.

Радикальні - рішучі широкі та швидкі перетворення, спрямовані на най скоріше створення ринкової економіки. Він пов'язаний з більшими соціальними тратами( падіння виробництва, розшарування населення, зниження рівня життя населення), з труднощами психологічної адаптації населення, але при цьому, сам економічний механізм проведення реформ є більш цілісним і менш суперечливим, що дозволяє в стислі терміни провести необхідні реформи. Прикладом такої реформи є метод «шокової терапії» в Польщі.

Поступальні - більш тривалий і менш радикальний шлях ринкових перетворень. Такі перетворення характеризуються меншими втратами у темпах виробництва і соціальній сфері, але присутній більш тривалий період співіснування старих і нових форм, що може призвести до суперечностей між ними і до хронічного затягування самих реформ.

3.3 Завдання країн з перехідною економікою

Завдання переходу від адміністративно - командної до сучасної ринкової економіки в історії виникло вперше. До того ж стартові умови в різних країнах суттєво відрізняються.

Відсутність досвіду, внутрішніх і зовнішні суперечності призвели до вибору свого варіанту проведення реформ. Але незважаючи на це, всі реформи мають спільні завдання, які слід вирішити в перехідний період.

1. Лібералізація господарства - вона означає ліквідацію обмежень для функціонування ринку підприємництва. Вона включає відміну директивного планування, ліквідації державної монополії, перехід до вільного ціноутворення, забезпечення принципів свободи підприємницької діяльності.

2. Реформування відносин власності - ліквідація монополії державної власності, перехід до різноманітних форм власності, створення ефективної системи захисту прав людини.

3. Формування суб'єктів ринку, а саме підприємств, корпорацій, фінансово - промислових груп, банків, інвестиційних фондів.

4. Створення системи соціального захисту населення. Воно покликане забезпечити захист безробітних, малозабезпечених, сприяння зайнятості.

5. Подолання економічної кризи, фінансова та загальна макроекономічна стабілізація, забезпечення економічного зростання, включення економіки країни у міжнародний поділ праці.

Дані закономірності реалізуються у специфічних умовах кожної з країн, а тому проявляються і вирішуються по різному.

Підсумки перехідного періоду Україні

Перехідний період позначений докорінною зміною соціально-економічних відносин, утвердженням принципово нової економіки. Фактично з нульової позначки сформовано її визначальні атрибути - фінансову, грошову, бюджетну, банківську, митну та інші системи, які в сукупності визначають економічну інфраструктуру незалежності держави.

За ці роки демонтовано основні підвалини адміністративно-командної системи економічних відносин. Особливо відчутним став перелом у реформуванні відносин власності. Нині понад 75 % від загального обсягу промислової продукції виробляється недержавними підприємствами. Здійснено роздержавлення сфери будівництва та транспорту, на приватних засадах розвиваються підприємства торгівлі.

Принципові, кардинальні зміни відбулися на селі, де активно реалізуються завдання розпочатої ще в 1994 р. земельної реформи. За час її проведення 6,4 млн. селян безоплатно одержали у власність 26,5 млн. га сільськогосподарських угідь. Ще 6,2 млн. га земель передано в приватну власність для ведення фермерських, особистих підсобних та присадибних господарств. На недержавній основі нині виробляється практично вся аграрна продукція. Цей найскладніший крок у комплексі ринкових перетворень докорінно змінює систему економічних відносин не лише на селі, а й у всій державі.

Протягом 90-х років сформовано основний каркас ринкової інфраструктури та ринкових інститутів, утверджено основи відповідної законодавчої бази. Здійснено важливі заходи в лібералізації господарських зв'язків, зокрема цінового механізму, грошового та валютного ринків, ринків товарів та капіталів. Наслідком цих кроків стало подолання хронічного дефіциту товарів, нескінченних черг, які 70 років були невід'ємним атрибутом повсякденного життя кожної сім'ї. Змінюється характер поведінки суб'єктів господарювання, які щодалі більше орієнтуються на платоспроможний попит, кон'юнктуру ринку, максимізацію прибутку.

Докорінно перебудовано й економічні функції держави. Замість системи директивного управління сформовано основні важелі та інструменти державного макроекономічного регулювання.

Нині економіка України на противагу системній замкнутості, характерній для попереднього періоду, є у своїй основі відкритою. Маємо стабільну конвертовану національну валюту, а також законодавство, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, яка останнім часом дедалі більше наближається до стандартів і вимог Світової організації торгівлі.

Зважаючи на всі зміни в економіці можна дійти до принципового висновку: незважаючи на проблеми і труднощі, за перехідний період в економіці України, практично в усіх її сферах в основному сформовано фундамент ринкової економіки, нагромаджено критичну масу ринкових перетворень. Це відкриває реальну перспективу динамічного зростання та якісного розвитку вітчизняної економіки, підвищення рівня життя народу. У суспільстві зміцнюється переконаність у тому, що альтернативи обраному шляху ринкових перетворень немає. Також важливим підсумком попереднього етапу стало подолання тривалої руйнівної економічної кризи, що сягає корінням у часи радянської системи. За роки кризи (1990 - 1999 рр.) обсяг ВВП скоротився на 59,2 %, промислової продукції - на 48,9, сільськогосподарської - на 51,5 %. Реальна заробітна плата зменшилася в 3,82 раза. Найвідчутніші втрати припали на стартовий етап перехідного періоду - 1991 - 1994 рр. За цей час обсяг ВВП зменшився на 45,6 %, промислового виробництва - на 40,4, сільськогосподарського - на 32,5 %. Були повністю розбалансовані грошова та фінансова системи. Особливо болісними виявилися наслідки найвищої у світі гіперінфляції, яка в 1993 р. досягла 10256 %. Дефіцит державного бюджету покривався грошовою емісією НБУ.

Проте слід відзначити , що перехід від збанкрутілої адміністративно-командної системи до ринкової економіки не міг не супроводжуватися глибоким падінням виробництва, яке у своїй основі було неконкурентним та неефективним. Водночас потрібно враховувати й складність органічного поєднання реалізації завдань системної трансформації з розв'язанням всього комплексу проблем, пов'язаних з утвердженням державності. Через специфіку економічних, соціально-політичних, гуманітарних та екологічних чинників утвердження та зміцнення державного суверенітету виявилося в Україні набагато складнішим, ніж це уявлялося на перших порах.

Треба визнати і надто завищені сподівання на зовнішню допомогу. До того ж фінансово-кредитна підтримка українських реформ супроводжувалася (і часто супроводжується тепер) умовами та вимогами, які далеко не завжди адекватні об'єктивним обставинам та специфіці здійснюваних трансформаційних процесів.

Далася взнаки і відсутність не тільки практичного досвіду, а й суто теоретичного осмислення шляхів переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової. У багатьох випадках неадекватними були і рекомендації міжнародних фінансових інституцій та зарубіжних експертів, які часто зводилися до застосування штучно сконструйованих стандартних стереотипів, були механічною калькою з чужого досвіду, не враховували специфіку нашої держави. Ці рекомендації ми сприймали некритично. Давалася взнаки недосвідченість кадрового потенціалу, а точніше - «кадровий голод», який був особливо відчутним на старті реформ. Звідси - численні помилки та прорахунки, невпевненість у здійсненні управлінських рішень. Вони цілком закономірні. Уникнути їх було вкрай важко або просто неможливо.

Економічна криза та суперечності попереднього етапу реформ мають ще одне підґрунтя. Життя потребує неупередженої оцінки трансформаційної моделі, яка сформувалася в перші роки перетворень. Змінити її спрямованість у період глибокої економічної кризи, яка сама по собі деформує соціально-економічні та політичні відносини, було практично неможливо.

За своєю економічною сутністю та спрямованістю це була модель, що базувалася на рекомендованих ззовні спрощених принципах ринкової трансформації і здебільшого безрезультатно (або з низькою ефективністю) упроваджувалася протягом багатьох десятиліть у Латинській Америці й Африці.

Потреба в критичному перегляді моделі трансформації з відповідним коригуванням вектора суспільних перетворень постала не лише перед Україною, а й перед іншими пострадянськими державами. Ця модель фактично зводилася до логіки однобічного економізму без урахування пріоритетності інституційних перетворень, необхідності посилення в процесі реформ дієздатності держави, взаємозв'язку економічних та неекономічних чинників суспільного розвитку, економіки та суспільства загалом. Тому значна частина проблем, що накопичилася, породжена саме розбалансуванням економічних, соціальних та політичних чинників суспільних перетворень.

Запроваджена модель ринкової трансформації не мала необхідної соціальної спрямованості. Формула «спочатку реформи, а потім реалізація завдань соціального розвитку», визначена вже на початку перехідного періоду, виявилася не просто помилковою, а глибоко деструктивною. На практиці вона звелася до того, що реформи здійснювалися ціною соціальних утрат. У багатьох випадках демонтовано навіть ті соціальні цінності, які свого часу були запозичені західними країнами та інтегровані в сучасні цивілізаційні процеси. Відповідно економічні реформи не сприяли досягненню визначальної мети трансформаційного процесу - становлення середнього класу як основного носія демократії, соціальної та політичної стабільності в суспільстві, економічного прогресу. Не було забезпечено становлення принципово нової, адаптованої до ринкової економіки соціальної інфраструктури. Реформи не сприяли подоланню бідності, глибокого матеріального розшарування населення, яке набагато перевищує відповідні показники розвинених країн і не сприяє утвердженню в суспільстві надійної соціальної та політичної стабільності.