Проблема економічних систем суспільства

Помилковість прийнятої на старті реформ моделі ринкової трансформації полягала (як це нині стає очевидним) в оцінці України як держави нерозвиненої не лише з економічної, а й науково-технічної і технологічної точок зору, з усіма наслідками, що з цього випливали. Ця хибна позиція не дозволила створити необхідні умови для примноження та зміцнення інтелектуального потенціалу суспільства, інноваційного розвитку економіки, освоєння нових високих технологій, подолання структурних деформацій, успадкованих від адміністративно-командної системи. У кінцевому підсумку економічна динаміка не набула сучасної постіндустріальної спрямованості, що мало стати стрижнем трансформаційного процесу. Ми фактично почали рухатися у зворотному напрямі - демонтажу відповідного потенціалу розвитку, до запровадження стандартів країн, що нині спеціалізуються на обслуговуванні потреб постіндустріального центру.

Слід відзначити, що через допущені прорахунки, насамперед низьку дієздатність держави, становлення ринкових відносин супроводжувалося глибокими деформаційними процесами. Набули поширення нецивілізовані форми нагромадження капіталу, істотні суперечності в практиці приватизації, зростали рівень тінізації економіки, корупції та економічної злочинності, обсяги позабанківського грошового обігу.

Наша держава є дуже молодо і її економіка також. Процес переходу нашої економіки від командно - адміністративної до сучасної ринкової є дуже важливим і складним, проте розпочався набагато пізніше, ніж в країнах Центральної на Східної Європи. До того ж перехідний період в Україні характеризується не тільки, що почався набагато пізніше, ніж в інших країнах, але й тим, що всі зміни проходять тут набагато повільніше, ніж десь у іншій країні.

У зв'язку з відносною замкненістю України і відсутністю досвіду будівництва незалежної держави, знання про ринкову економіку були мінімальні. Пояснюється це тим, що комуністична ідеологія та принципи управління у нашій державі були набагато глибше укорінені, ніж у інших країнах Східної Європи. По-друге, тому, що в економічній політиці не розрізнялися перехідний період і сама ринкова економіка й нерідко застосовувались ринкові методи в умовах, коли економіка ще не стала ринковою. Все це безперечно, значно поглиблювало економічну кризу, зумовлювало спад виробництва і падіння життєвого рівня народу, посилювало соціальну напруженість у державі, а також зумовлювало нестабільність внутрішньої політичної ситуації. Слід також зазначити, що спад економічного розвитку почав простежуватись у Радянському Союзі пізніше, ніж в інших соціалістичних країнах, а в Україні - ще пізніше, ніж в інших республіках СРСР. Тому готовність як економіки, так і суспільства до реформ була в Україні з самого початку значно меншою.

Сьогодні більшість людей в Україні на собі відчули, у що обійшлась нам політика «спроб і помилок» урядового ешелону. Головними помилками економічної політики стали ігнорування специфічності умов ринкової трансформації економіки України, стратегічні прорахунки у здійсненні зовнішньоекономічного курсу, неузгодженість між фінансовою та монетарною політикою, необґрунтованість соціальної політики, не розробленість структурної політики, непослідовність політики економічної лібералізації тощо. Багато хто з економістів вважає, що найбільш прийнятною для України є модель, використана з 1959 року в Німеччині: за цією моделлю будувала свою систему господарства більшість країн Європи. Сьогодні там розвивають традиції Аденауера, Ерхардта, Брандта та Шмідта і міцно утримують кермо економіки, яке може бути взірцем для України.

Отже, ми бачимо, що проблема формування змішаної, тобто сучасної ринкової системи, є вкрай важливою для нашої держави. І шлях до ринку не усіяний трояндами. Він вимагає від кожного громадянина незалежної України уяснення суті процесу, який проходить зараз у нашому суспільстві, змоги дати належну оцінку тих заходів, які вживають для досягнення зазначеної мети, а також зробити відповідні висновки для визначення свого місця у цих подіях.

4. ЕКОНОМІЧНІ МОДЕЛІ НАЙРОЗВИНЕНІШИХ КРАЇН

4.1 Шведська модель економічної системи

Термін «шведська модель» виник в зв'язку зі становленням Швеції як одного з найбільш розвинених у соціально-економічному відношенні держав. Він з'явився в кінці 60-х років, коли іноземні спостерігачі стали відзначати успішне поєднання в Швеції швидкого економічного росту з обширною політикою реформ на фоні відносної соціальної безконфліктності в суспільстві. Цей образ успішної і безтурботної Швеції особливо сильно контрастували тоді з зростанням соціальних і політичних конфліктів в навколишньому світі.

Зараз цей термін використовується в різних значеннях і має різний зміст в залежності від того, що в нього вкладається. Деякі відзначають змішаний характер шведської економіки, що поєднує ринкові відносини і державне регулювання, переважну приватну власність у сфері виробництва і усуспільнення споживання.

Інша характерна риса післявоєнної Швеції специфіка відносин між працею і капіталом на ринку праці. Протягом багатьох десятиліть важливою частиною шведської дійсності була централізована система переговорів про укладення колективних договорів в області заробітної плати за участю потужних організацій профспілок і підприємців в якості головних діючих осіб, причому політика профспілок ґрунтувалася на принципах солідарності між різними групами трудящих.

Ще один спосіб визначення шведської моделі виходить з того, що у шведській політиці явно виділяються два домінуючі цілі: повна зайнятість і вирівнювання доходів, що і визначає засоби економічної політики. Активна політика на високорозвиненому ринку праці і виключно великий державний сектор розглядаються як результати цієї політики.

У самому широкому сенсі шведська модель це весь комплекс соціально-економічних і політичних реалій в країні з її високим рівнем життя і широким масштабом соціальної політики. Таким чином, поняття «шведська модель» не має однозначного тлумачення.

Основними цілями моделі, як вже зазначалося, протягом тривалого часу були повна зайнятість і вирівнювання доходів. Їх домінування може бути пояснено унікальною силою шведського робочого руху.

До числа специфічних чинників, притаманних саме Швеції, треба віднести незмінний зовнішньополітичний нейтралітет з 1814р., Неучасть в обох світових війнах, рекордне за тривалістю перебування при владі Соціал-демократичної робітничої партії, історичні традиції мирних способів переходу до нових формацій, зокрема від феодалізму до капіталізму, тривалі сприятливі і стабільні умови розвитку економіки, домінування реформізму в робітничому русі, яким затвердили ці принципи у своїх відносинах з капіталом, пошук компромісів на основі врахування інтересів різних сторін.

На економічний розвиток, певний вплив зробили культура та історичні передумови. Невід'ємною частиною шведських традицій є підприємництво. Ще з часів вікінгів в Швеції відомі підприємства з виробництва зброї і коштовностей. Перша в світі компанія «Струра Коппарберг», заснована більше 700 років тому, з'явилася в Швеції і до цих пір є одним з найбільших експортерів країни.

Успішне функціонування економічної системи залежить від динаміки цін, конкурентоспроможності шведської промисловості і економічного зростання.

Шведська модель виходить з положення, що децентралізована ринкова система виробництва ефективна, держава не втручається у виробничу діяльність підприємства, а активна політика на ринку праці повинна звести до мінімуму соціальні витрати ринкової економіки. Сенс полягає в максимальному зростанні виробництва приватного сектора і як можна більшій перерозподілі державою частини прибутку через податкову систему і державний сектор для підвищення життєвого рівня населення, але без впливу на основи виробництва. При цьому наголос робиться на інфраструктурні елементи і колективні грошові фонди.

Це привело до дуже великої ролі держави у Швеції в розподілі, споживанні і перерозподілі національного доходу через податки і державні витрати, які досягли рекордних рівнів.

4.2 Американська модель

Американська модель - це ліберальна ринково-капіталістична модель, що припускає пріоритетну роль приватної власності, ринково-конкурентного механізму, капіталістичних мотивацій, високий рівень соціальної диференціації.

США - провідна держава капіталістичного світу, що володіє найбільшим економічним і науково-технічним потенціалом. Ні в одній іншій країні протиріччя капіталізму не виступають так гостро, як в США.

Становлення і розвиток американської моделі проходило в ідеальних умовах. Це пояснюється багатьма причинами, серед яких можна виділити як мінімум дві: по-перше, США виникли на території відносно вільною від попередніх традицій і різних нашарувань соціального характеру. По-друге, європейські переселенці внесли підприємницьку активність та ініціативу, засновані на що зміцнювалися товарно-грошових відносинах у Європі.

США володіють самим великим у капіталістичному світі науково-технічним потенціалом і витрачають на його розвиток більше, ніж Англія, Франція, ФРН і Японія, разом узяті. Щоправда, левова частка цих витрат (близько 1 / 3) йде на військові цілі, але загальні розміри їх такі, що дозволяють США вести наукові дослідження по широкому фронту і домагатися щодо швидкого перетворення результатів фундаментальних досліджень в розробки і технічні нововведення.

Економічний розвиток США, як і інших держав-членів НАТО, беруть участь в гонці озброєнь, переконливо свідчить про згубний вплив нарощування військового потенціалу на економіку. Інакше й бути не може, тому що використання економічних ресурсів для військових приготувань є розтрата частини суспільного продукту, щорічно повторювана безоплатне вилучення їх з відтворювального процесу.

Стратегія монополістичного капіталу США полягає в тому, щоб звалити основний тягар економічних труднощів і протиріч на широкі маси трудящих, перш за все своєї країни, а також на народи інших капіталістичних країн, що розвиваються.

США вдалося за допомогою високих ставок позичкового відсотка забезпечити в 80-х роках у великих масштабах приплив капіталу з-за кордону. Використання зовнішніх джерел фінансування дозволило США, протягом, виряджаючи років долати суперечності між інтересами держави та приватних позичальників капіталу на внутрішньому кредитному ринку. Зворотним боком такий перекачування фінансових ресурсів з інших буржуазних держав стало швидке збільшення зовнішньої заборгованості США.

І все ж зміни фінансового статусу США відображає зрослу нестабільність їхніх кредитно-фінансового становища. Чи буде і далі рости зовнішня заборгованість США або під впливом падіння курсу долара почнеться масовий відплив з країни спекулятивних грошей, поки ще не цілком ясно.

Таким чином, американська модель побудована на системі всебічного заохочення підприємницької активності, збагачення найбільш активної частини населення. Малозабезпеченим групам створюється прийнятний рівень життя за рахунок часткових пільг і допомог. Завдання соціальної рівності тут взагалі не ставиться. Ця модель заснована на високому рівні продуктивності праці та масової орієнтації на досягнення особистого успіху.

4.3 Німецька економічна модель

Німецька модель - це модель соціального ринкового господарства, яка розширення конкурентних засад пов'язує зі створенням особливої соціальної інфраструктури, пом'якшувальною недоліки ринку і капіталу, з формуванням багатошарової інституційної структури суб'єктів соціальної політики.

У німецької економічної моделі держава не встановлює економічні цілі - це лежить в площині індивідуальних ринкових рішень, - а створить надійні правові та соціальні рамкові умови для реалізації економічної ініціативи. Такі рамкові умови втілюються в громадянському суспільстві і соціальній рівності індивідів. Вони фактично складаються з двох основних частин: цивільного і господарського права, з одного боку, та системи заходів з підтримання конкурентного середовища, з іншого.

Найважливіше завдання держави - забезпечувати баланс між ринковою ефективністю і соціальною справедливістю. Трактування держави як джерела і захисника правових норм, що регулюють господарську діяльність, і конкурентних умов не виходить за межі західної економічної традиції. Але розуміння держави в німецькій моделі і, в цілому, в концепції соціальної ринкової економіки відрізняється від розуміння держави в інших ринкових моделях уявленням про більш активне втручання держави в економіку.

Німецька модель характеризується такими рисами:

· індивідуальна свобода як умова функціонування ринкових механізмів і децентралізованого прийняття рішень. У свою чергу, ця умова забезпечується активною державною політикою підтримки конкуренції;

· соціальну рівність - ринковий розподіл доходів обумовлено обсягом вкладеного капіталу або кількістю індивідуальних зусиль, в той час як досягнення відносної рівності вимагає енергійної соціальної політики. Соціальна політика спирається на пошук компромісів між групами, що мають протилежні інтереси, а також на пряму участь держави у наданні соціальних благ, наприклад, у житловому будівництві;

· антициклічне регулювання;

· стимулювання технологічних і організаційних інновацій;

· проведення структурної політики;

· захист і заохочення конкуренції.

Перераховані особливості німецької моделі є похідні від основоположних принципів соціальної ринкової економіки, першим з яких є органічна єдність ринку і держави.

4.4 Японська модель

Сьогодні досягненнями Японії нікого не здивуєш. Набагато важливіше зрозуміти і пояснити причини «японського економічного дива», чи, вірніше, феноменального післявоєнного ривка Японії, що вивів її в розряд економічної наддержави. І хоча в японському ривку важливу роль зіграв американський чинник, все-таки головними виявилися власні зусилля нації.

Здавалося б, вихідні позиції, з яких починала свій післявоєнний розбіг Японія, були дуже несприятливими. Економіка була підірвана і виснажена тривалою агресивної війною, великі міста і багато промислових підприємств лежали в руїнах (на початку 1946р. Рівень промислового виробництва становив 14% від середнього передвоєнного рівня). Населення зубожіло, не вистачало елементарних умов для життя - продовольства, житла, роботи.

Обділена багатьма важливими природними ресурсами і відірвана від колоніальних джерел їх надходження, Японія, здавалося, була приречена тягнути жалюгідне існування третьорозрядної країни. Але цього не сталося.

Як це не парадоксально, але саме нищівної поразки Японії у другій світовій війні дало потужний імпульс соціально-економічному розвитку країни, призвело до усунення численних економічних і політичних перепон, що заважали більш вільного і природному розвитку капіталістичного способу виробництва, ринкового механізму, інтеграції Японії в світо господарські зв'язки .

Сьогодні зростання продуктивності праці в Японії обганяє зростання заробітної плати, і темпи приросту продуктивності праці в Японії вище, ніж у багатьох інших країнах Заходу. Втрати від страйків і прогулів на японських підприємствах значно менше, ніж у США і країнах Західної Європи, відпустки коротше, витрати на соціальне забезпечення нижче. Ставлення японських робітників і службовців до дорученої справи відповідальніше, їх зацікавленість у процвітанні свого підприємства чи фірми більш висока, ніж у багатьох інших країнах. Питання про взаємини праці і капіталу в Японії заслуговує окремого розгляду. Зараз же важливо підкреслити, що без працьовитості, дисципліни і до певної міри самообмеження японського народу економічний підйом, навряд чи відбувся б.

Потерпіла поразку у війні Японія не допустила в скільки-небудь значних розмірах іноземний капітал у свою економіку. А сьогодні її закордонні капіталовкладення значно перевершують вклади іноземних інвесторів в японську економіку. Японські страхові компанії, банки й ощадні установи акумулюють величезні кошти, що складаються з безперервного припливу особистих заощаджень японського народу.

У Японії низький рівень військових витрат. Говорячи про післявоєнні успіхи Японії, не можна пройти повз ще однієї дуже важливої обставини: а саме щодо низького рівня військових витрат.

Однак у міру того як Японія підтягується до рівня США та інших промислово розвинених країн, темпи приросту продуктивності праці в японській промисловості будуть неминуче вирівнюватися.

Протягом 50-70-х років японці буквально «вбирали» іноземну технологію після майже 20 років «технічної ізоляції» країни. Приплив цієї технології спрямовувався передусім на технічне оновлення важкої промисловості - машинобудування, в першу чергу електротехнічного і транспортного, хімічної промисловості та чорної металургії.

Масований приплив передової іноземної технології дозволила Японії виграти час і заощадити значні кошти в процесі модернізації своєї економіки. Мабуть, найбільш разючий приклад - це придбання «Соні корпорейшн» в американської компанії «Вестерн електрик» необмеженого права на виробництво транзисторів.

Таким чином, японська модель характеризується певним відставанням рівня життя населення (в тому числі рівня заробітної плати) від зростання продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції і різке підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Перешкод майнового розшарування не ставиться. Така модель можлива тільки при виключно високому розвитку національної самосвідомості, пріоритеті інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви заради процвітання країни.

4.5 Китайська модель економічної системи

Стверджується, що китайська економіка зростає так швидко тому, що рівень розвитку в Китаї був низьким, а темпи зростання слаборозвинених країн вище, ніж більш розвинених країн. Проте дослідження середньорічних темпів зростання ВВП на душу населення показує, що такої закономірності не існує. При одних і тих же душових показниках ВВП можливий і швидкий ріст і глибоке падіння. Жодна інша слаборозвинена країна не мала темпів зростання, скільки-небудь близьких до китайських. Більш того, темпи зростання Китаю виявилися унікальними для всієї світової економіки. Вирішальний внесок у прискорення економічного зростання внесла структура китайської економіки - низька частка промисловості і висока частка сільського господарства. Насправді всупереч широко поширеним помилкам питома вага промисловості у ВВП в Китаї був не нижче, а вище, ніж у Росії. Стверджується, що феноменальні результати економічного розвитку Китаю обумовлені унікальними рисами китайського національного характеру, в тому числі такими, як працьовитість, самовідданість, невибагливість. Якби це було так, то Китай відрізнявся б високими темпами економічного розвитку протягом всієї своєї історії. Однак протягом перших трьох чвертей XX століття китайська економіка мала дуже низькі темпи зростання, які періодично ставали негативними. До недавнього часу Китай ставився до найбільш бідним країнам світу, а реальна загроза голоду була ліквідована лише кілька років тому. Лише наприкінці 70-х років відбувся перелом у тенденціях розвитку, і Китай з величезною швидкістю став скорочувати своє відставання від багатьох країн світу. Таким чином, лише наприкінці 70-х років у Китаї сталося те, що привело в рух гігантський потенціал розвитку, про існування якого багато хто і не підозрювали. Очевидно, ці радикальні зміни були викликані саме економічними реформами.

Успіхи китайської економіки обумовлені застосованої моделлю економічного реформування. У Китаї держава зберегла значний контроль за економікою, а його роль в економічному розвитку помітно зросла. Зовнішньоекономічна політика. Лібералізації зовнішньоекономічної діяльності в Китаї призвела до скорочення реально стягуються імпортних мит з 17,7% від обсягу імпорту в 1978 р . до 2,5% у 1996 р . На відміну від цього в Росії відбувся перехід від відносно ліберальної зовнішньоторговельної політики до протекціонізму - відношення імпортних мит до загального обсягу імпорту зросла з 0,7% у 1992 . до 5,3% у 1997 р .У тезах цієї роботи абсолютно очевидно визначається місце Китаю у світовій економіці. Весь світ заповнений китайськими товарами, якість яких часто дуже висока. Це радіоелектроніка, верстати та технологічне обладнання, метали, тканини, килимові вироби, продукція сільськогосподарського виробництва, тисячі видів сучасних іграшок, вироби легкої промисловості. Розвинений експорт озброєнь, що виробляються, в основному, за російськими ліцензіями.

За короткий період Китай перетворився в економічно розвинену країну і зайняв гідне місце у світовій економіці.

ВИСНОВКИ

Центральна проблема будь-якої сучасної економіки - це забезпечення економічного зростання. Але без чітких правил та їх точного виконання неможливо вирішити, жодної проблеми. Якщо у скарбницю не сплачують податків, не можна допомогти соціально незахищеним. Якщо всі навколо пронизане корупцією, не можна побудувати цивілізований ринок. Якщо чиновник залежить від капіталу, неможливий ніякий економічний прогрес.

Сьогодні необхідно створити сприятливе середовище, як для підприємців, так і для найманих працівників. Органи влади повинні завершити формування державних і приватних інститутів ринкової інфраструктури, сприяти їх ефективному функціонуванню та координації діяльності. Права власності підлягають чіткому юридичного визначення і практичному здійсненню, фінансові інститути потребують строгого і ефективному державному регулюванні, механізм оподаткування покликаний дотримуватися принципу посильності податкових зобов'язань.

Дуже важливо забезпечити ефективний правовий захист державою приватної власності і бізнесу від вимагання з боку кримінальних структур, мінімізацію процедур і витрат ліцензування нового бізнесу, належну державну відповідальність за реєстрацію прав приватної власності та правочинів щодо її передачі, проведення відкритих і чесних конкурсів та аукціонів з продажу державної власності і розподілу державних замовлень.

Повноваження державного органу з цінних паперів потрібно розширити так, щоб він міг вимагати від емітентів повного розкриття інформації, припиняти обман і махінації, гарантувати акціонерам захист їх прав і дотримання корпоративного (акціонерного) права.

Останнє необхідно вдосконалювати з тим, щоб виключити самоуправство менеджерів і директорів, забезпечити їх підконтрольність наглядовим радам з представників акціонерів і трудових колективів, не допускати участі урядових чиновників у бізнесі як директорів або членів наглядових рад та лобіювання корпоративних інтересів через уряд.

Особливої уваги вимагає впровадження сучасних методів бухгалтерського обліку та аудиту. Необхідно змусити учасників ринку розкривати владі свої дійсні витрати і доходи. У цьому зв'язку також доцільно розширити можливості і компетенцію спеціального державного органу у забезпеченні дотримання прийнятих стандартів звітності, нагляду за адміністративними порушеннями і зловживаннями, у вживанні заходів для покаранню винних. Від його уваги не повинні вислизати спроби штучного роздування витрат, створення зайвих посередницьких ланок у процесі руху товарів і послуг на ринку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Башнянин Г.І., Копич І.М., Шевчик Б.М. Економічні системи: проблеми структуризації та типологізації. - Львів.: Коопосвіта, 1999. - 220 с.

2. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 328 с.

3. Ващишин А.М. Наукова діяльність профессора Г.І. Башнянина. - Львів.: Каменяр, 2001. - 716 с.

4. Галиця І. Державне регулювання в умовах ринкових відносин // Економіка України. - 2002. - С.52.

5. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 1998. - 532 с.

6. Гальчинський А. Україна: поступ у майбутнє. - К.: Основи, 1999. - 220 с.

7. Грабинський І.М. Сучасні економічні системи: Навч. посіб. - Львів.: Інтереко, 1997. - 176 с.

8. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. - К.: Альтернативи, 2001. - 716 с.

9. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - 5-те вид., стер. - К.: Знання-Прес, 2006. - 615 с.

10. Задоя А.А. Задоя А.А., Петруся Ю.Е. Основы экономики: Учеб. Пособие. - К.: Вища шк. - Знання. - 1998. - 478 с.

11. Кульчицький Б.В. Сучасні економічні системи: Навч. посіб. - Львів.: Афіша, 2004. - 279 с.

12. Мочерний С. Проблеми людини в економічній теорії // Економіка України. - 1999. - №1. - С.72-79.

13. Ніколенко Ю.В. Політекономія: Підручник. - Київ: ЦУЛ, 2003. - 412 с.

14. Павлишенко М. Економічна система чи спосіб виробництва? // Економіка України. - 2000. - №3. - С.64-72.

15. Політична економія. Навч. посіб. / За ред. В.О. Рибалкіна В.Г. Бодрова. - К.: Академвидав, 2007. - 672 с.

16. Семюелсон П.А., Нордгаус В.Д. Макроекономіка / Пер. З анг. - К.: Основи, 1995. - 735 с.

17. Семюелсон П. Економіка: Підручник. - Л.: Світ, 1993. - 637 с.

18. Селезнев В. Основы рынковой экономики Украины. - К.: Изательство А.С. К., 2003. - 656 с.

19. Економічна теорія: Підручник / За ред. В.М. Тарасевича. - Київ: Центр навчальної літератури, 2006. - 784 с.

20. Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: Навч. посіб. - К.: Знання, 2000. - 174 с.

21. Федоренко В.Г., Ніколенко Ю.В., Віденко О.М., Денисенко М.П., Руженський М.М. Основи економічної теорії: Підручник / За науковою ред. проф. Федоренка В.Г. - К.: Алерта, 2005. - 511 с.

22. Чепінога В.Г. Основи економічної теорії: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 456 с.

23. Чухно А. Проблеми теорії перехідного періоду: від командної до ринкової економіки // Економіка України. - 1996. - №4. - С.15-18.

24. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України // Економіка України. - 2001. - №11. - С.42-49.

25. Яковець Ю. Глобальні тенденції соціокультурної динаміки і перспективи взаємодії цивілізацій у XXI ст. // Економіка України. - 2006. - № 3. - С.11-13.

Размещено на Allbest.ru