Оцінка інноваційного потенціалу ПАТ "Сумська обласна друкарня"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Реферат

Вступ

1. Процес формування інноваційної політики України

1.1 Принципи і пріоритети інноваційної політики України

1.2 Інструменти державного регулювання інноваційної політики

1.3 Інноваційна діяльність підприємств України

2. Інноваційний потенціал підприємства як основа інноваційної політики

2.1 Аналіз інноваційного розвитку підприємства

Складові інноваційного потенціалу

Діагностика достатності потенціалу підприємства для реалізації проектів інноваційного розвитку

3.Аналіз інноваційного потенціалу ПАТ «Сумська обласна друкарня»

3.1 Загальна характеристика ВАТ «Сумська обласна друкарня»

3.2 Оцінка складових інноваційного потенціалу

Висновок

Список використаної літератури

Реферат

Комплексний курсовий проект на тему «Оцінка інноваційного потенціалу підприємства на прикладі ПАТ «Сумська обласна друкарня» містить 66 сторінок, 10 таблиць , 2 малюнки та 30 формул. Список використаної літератури складає 54 найменування.

Ціллю даної роботи є оцінка інноваційного потенціалу підприємства.

Об'єктом вивчення є - ПАТ «Сумська обласна друкарня».

Перелік ключових виразів: підприємство, інноваційна політика, інноваційний потенціал, державний контракт, екстенсивний шлях розвитку, інноваційна діяльність

Робота складається з трьох розділів. Перший розділ містить розгляд процесу формування інноваційної політики України та сучасні моделі державної інноваційної політики в цьому розділі, також характеризуються принципи і пріоритети інноваційної політики України, інструменти державного регулювання в інноваційній сфері.

В другому розділі розглянуті такі питання:

§ Аналіз інноваційного розвитку підприємства.

§ Чинники інноваційного потенціалу

§ Діагностика достатності потенціалу підприємства для реалізації проектів інноваційного розвитку.

У третьому розділі оцінено інноваційний потенціал ПАТ «Сумська обласна друкарня». Наведено розрахунок складових інноваційного потенціалу та інноваційного потенціалу підприємства в цілому.

Вступ

В умовах зростання конкуренції активна інноваційна діяльність на підприємствах дедалі більше визначає успіх підприємницької діяльності. Нові ідеї і продукти, нові технології та організаційні рішення виводять підприємства з кризових ситуацій і гарантують їм фінансову стабільність.

Успішна діяльність підприємства в умовах ринку багато в чому залежить від їх здатності до інноваційного розвитку. Формування і вибір стратегічних напрямків інноваційної діяльності базується на результатах всебічної оцінки як середовища, в якому працює підприємство, так і визначенні внутрішніх інноваційних можливостей підприємства, які характеризуються станом і рівнем використання інноваційного потенціалу. При цьому інноваційні можливості підприємств істотно розрізняються в залежності від конкретних особливостей підприємства, його галузевої приналежності і стратегічної спрямованості. У зв'язку з цим оцінка інноваційного потенціалу в сучасних умовах стає об'єктивно необхідним елементом у процесі управління інноваційною діяльністю підприємства.

Інноваційна діяльність підприємства залежить від його інноваційного потенціалу, який розглядають як сукупні можливості підприємства щодо ефективного впровадження нових технологій у господарський обіг.

Інноваційний потенціал підприємства є основою інноваційної політики оскільки виконання завдань та цілей інноваційної політики неможливі без потенціалу підприємства.

Інноваційна політика - форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності та оптимальне використання наявного виробничого потенціалу.

Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової, виробничої та економічної діяльності в процесі реалізації нововведень. Вона втілена у відповідних планах і програмах: стратегічних, тактичних та поточних. Це, у свою чергу, передбачає формування відповідної інноваційної політики для забезпечення реалізації обраної стратегії.

Інноваційний потенціал - це сукупність виробничих, наукових, фінансових, маркетингових, кадрових, організаційних ресурсів і можливостей, що забезпечують готовність і здатність підприємства здійснювати інноваційну діяльність при постійному удосконалені системи управління нею з урахуванням факторів нестабільності ринкового середовища.

Інноваційний потенціал підприємства залежить від ряду факторів, що визначають його формування, розвито і рівень використання. На процес формування інноваційного потенціалу впливають в основному такі фактори, як: стан інноваційного клімату регіону діяльності підприємства; особливості інноваційної діяльності підприємства; розвиненість і гнучкість оргструктури управління інноваційною діяльністю, системи мотивації; оптимізація комплексу маркетингу. Рівень використання інноваційного потенціалу, у свою чергу, залежить від якості прийнятих інноваційних і інвестиційних рішень на кожному етапі інноваційного процесу, а також від ступеня інформаційної забезпеченості цього процесу.

Ціллю даної роботи є оцінка інноваційного потенціалу підприємства.

Об'єкта дослідження - ПАТ «Сумська обласна друкарня».

1. Процес формування державної інноваційної політики України

1.1 Принципи і пріоритети інноваційної політики України

Ефективна державна інноваційна політика є однією з передумов успішного впровадження інвестиційно-інноваційної моделі розвитку національної економіки.

Головною метою державної інноваційної політики в Україні є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго - та ресурсозберігаючих технологій,виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції [1].

Інноваційна політика складається з двох понять: «інновація» і «політика».

«Політика» -- походить від давньогрецького слова «рolitikе» і означає державний, суспільний, уміння (мистецтво), управління.

«Інновація» -- новина, нововведення.

А звідси: «інноваційна політика»-- наука і система практичного регулювання (управління) нововведеннями у суспільстві, в умовах конкретного підприємства, галузі, країни [2].

Предметом дослідження інноваційної політики підприємства є підприємницька діяльність, виробництво, але не виробництво взагалі, а впровадження нововведень у виробничі процеси.

На основі результатів таких досліджень інноваційна політика підприємства полягає в розробці шляхів і механізмів впровадження і використання нововведень у виробничій практиці з метою забезпечення розвитку економіки і підвищення її ефективності.

Як свідчить світовий досвід, визначення національних пріоритетних напрямів розвитку науки і нових технологій складається з трьох взаємозалежних процесів: формування головної стратегічної мети держави, облік загальновизнаних снігових пріоритетів та відображення національних особливостей, специфіки країни. Урахування досвіду розвинених країн у той час, коли Україна перебуває на шляху пошуку підходів та інструментів, що змогли б забезпечити стійкий економічний розвиток, має надзвичайно велике значення[3].

Згідно з вимогами часу основою стратегічного курсу розвитку України, її визначальними пріоритетами мають стати розробка й реалізація державної політики, спрямованої на структурну модернізацію господарського комплексу, якнайшвидший його перехід на інноваційний шлях розвитку і становлення України як високотехнологічної держави. Отже, пріоритет інноваційного розвитку національної економіки й активна роль держави у процесі структурних перетворень визначено на найвищому державному рівні. Інноваційний розвиток наразі стає не лише «національною економічною ідеєю», а й тактикою державної економічної н гуманітарної політики. Мета державного регулювання на кожному історичному етані розвитку економіки залежить від багатьох обставин, і в першу чергу від ступеня загального розвитку економіки. Класичний набір цілей державного регулювання економічно розвинених країн передбачає такі складові [14]:

економічне зростання,

повну зайнятість;

економічну ефективність;

стабільний рівень цін;

економічну свободу;

справедливий розподіл доходів:

економічну забезпеченість;

- збалансованість зовнішньоекономічних відносин.

Для України необхідно виділити пріоритетну економічну мету, яка б відповідала новостворюваному ринковому механізму господарювання й відображала національні інтереси.

Розробка системи державного регулювання передбачає також визначення найважливіших соціальних, економічних та інших цілей і завдань на перспективу, в тому числі соціальних орієнтирів, основних пропорцій і структурних зрушень, а також найбільш ефективної соціально-економічної політики, яка сприяє їхній реалізації. При цьому визначення економічної мети має здійснюватись для країни в цілому, окремих її регіонів, сфер економіки, територіально-виробничих формувань, виходячи з нагальної необхідності задоволення потреб суспільства, наявних ресурсів і визначених пріоритетів розвитку виробництва її реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики є [13]:

орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України:

визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній . діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захист вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на інноваційний ринок;

фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

При організації інноваційної діяльності необхідно притримуватися певних принципів. Цим проблемам присвячено цілий ряд законодавчих та нормативно-правових документів, у яких, зокрема, висвітлені ті чи інші принципи інноваційної політики та інноваційної діяльності [16].

Перше, на що необхідно звернути увагу, це те, що в більшості документів, у яких розглядаються принципи інноваційної діяльності та інноваційної політики, відсутнє визначення самого поняття «принципи». Тому в першу чергу зупинимося на цьому основоположному понятті. У «Голковому словнику російської мови» поняття принцип: визначається як основне вихідне положення якої-небудь теорії, вчення, світогляду, теоретичної програми.

В «Економічній енциклопедії» наведено таке визначення поняття принципу: встановлені, загальноприйняті поширені правила господарських дій та властивостей економічних процесів. Це більш прийнятне поняття для нашої роботи, але на нашу думку, воно не повне. Тому ми вважаємо більш прийнятним ніж попереднє таке поняття принципу для використання в інноваційній діяльності: «це поєднання інтересів усіх суб'єктів ринкових відносин: держави, регіонів, інституціональних одиниць, окремих підприємців; порівняння витрат і доходів, затрат і результатів; комплексність, яка передбачає системний підхід у розв'язанні економічних, соціальних, культурних, екологічних, зовнішньоекономічних та інших проблем; індикативність, як спосіб визначення цілей і пріоритетів розвитку економіки, та розробка способів їх досягнення на базі глибокого аналізу об'єктивного етану і динаміки розвитку суспільства; поєднання планового і ринкового регулювання розвитку економіки; безперервність, яка передбачає системну інноваційну діяльність, направлену на розв'язання економічних завдань[11].

Основні принципи, на яких базується інноваційна політика та інноваційна діяльність в Україні, зводяться до наступного.

Головним принципом інноваційної діяльності є принцип управління, який складається з безперервного прогнозування інноваційної ситуації, динамічного попередження технологічного відставання, системного впровадження новинок у взаємопов'язаних сферах підприємницької діяльності, поєднання інвестицій з інноваціями, фінансового та інженерного аналізу результативності нововведень.

Узагальненими принципами державної інноваційної політики є:

орієнтація па інноваційний шлях розвитку економіки та визначення його державних пріоритетів;

формування законодавчої та нормативно-правової бази;

створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу й забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, підтримки підприємництва у науково-виробничій сфері:

здійснення заходів по підтримці міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції па внутрішньому ринку та її просування па зовнішній рийок;

ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, фінансовій підтримці, здійсненню сприятливої кредитної, податкової і митної політики у цій сфері

сприяння розвиткові інфраструктури, інформаційного забезпечення та підготовки кадрів у сфері інноваційної діяльності [13].

Далі на рис.1.1 представлено блок-схему формування інноваційної програми розвитку та реалізації інноваційних проектів[42].



Рис.1.1 - Блок-схема формування інноваційної програми розвитку та реалізації інноваційних проектів.

інноваційний науковий технічний потенціал

Принцип науково-технічного та інноваційного прогнозування характеризується проблемно-цільовим підходом, системністю, безперервністю, варіантністю, можливістю встановлення достовірності.

На основі науково-технічного прогнозу розробляється довгострокова стратегія інноваційного розвитку країни та формується модель інноваційної політики. Розробляється порядок координації дій суб'єктів інноваційної діяльності.

Принципи інноваційної політики повинні враховувати вплив зовнішнього середовища, глобалізацію економічної та науково-технічної діяльності, субрегіональні, національні та регіональні пріоритети; тенденції зрушень у структурі попиту споживачів; науково-технічний прогрес в суміжних видах економічної діяльності.

Принцип генерування інноваційної політики у трьох площинах: по ієрархічних рівнях управління; у межах інноваційного процесу з рахуванням інтересів всіх його учасників; у межах крупних напрямків інноваційної діяльності; необхідність спадкоємності інноваційної політики по ієрархічних ріннях: на державному рівні визначаються національні пріоритети інноваційного розвитку; міждержавні, державні та міжгалузеві науково-технічні програми, законодавча та нормативна база; на регіональному рівні - визначається інноваційна стратегія розвитку, розміщення і територіальної організації виробництва; по видах економічної діяльності формуються науково-технічні пріоритети і програми; на макрорівні - інноваційна політика пов'язується з конкретними виробництвами.

Принцип врахування інноваційного потенціалу кожного з учасників нововведень, передбачення їх ефективної взаємодії в процесі проектування, освоєння виробництва і експлуатації створених основних засобів та нематеріальних активів.

Принцип визначення перспективи крупних напрямків інноваційної діяльності, врахування у кожного з них специфічних особливостей та етапів у залежності від типу нововведень.

Принцип формування інноваційної політики зі створення ефективного організаційно-економічного механізму її реалізації.

Принцип врахування змін у ринковому середовищі та прогресу у суміжних видах економічної діяльності і постійної актуалізації інноваційної політики, а також безперервної модернізації продукції та продуктивних сил і вдосконалення виробничих відносин; у межах інноваційної політики необхідність передбачати проблемно-орієнтований підхід з метою визначення напрямків розцінку і розміщення науково-технічного потенціалу.

Одним з головних принципів є принцип науковості, який базується на вимогах економічних законів, тобто забезпечується розробкою інноваційних документів на науково обґрунтованій основі, з постійним удосконаленням методології та широким використанням світового досвіду. Наукова обґрунтованість базується також па врахуванні реальних умов та особливостей розвитку економіки.

1.2 Інструменти державного регулювання інноваційної політики

Однією з найважливіших умов досягнення Україною. Довгострокових цілей та пріоритетів, визначених Стратегію економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 рр., є створення сприятливого законодавчого середовища, яке б сприяло підвищенню конкурентоспроможності держави шляхом глибокої модернізації української економіки.

Згідно з вимогами часу основою стратегічного курсу розвитку України, її визначальними пріоритетами мають стати розробки й реалізація державної політики, спрямованої на структурну модернізацію господарського комплексу, якнайшвидший його перехід до інноваційного шляху розвитку і становлення України як високотехнологічної держави. Отже пріоритет інноваційного розвитку національної економіки й активну роль держави у процесі структурних перетворень визначено на найвищому державному рівні. Інноваційний розвиток наразі стає не лише «національною економічно ідеєю», а й тактикою державної економічної й гуманітарної політики[60].

Регулювання державою умов інноваційної діяльності здійснюється через певні важелі: систему податків, проведення амортизаційної політики,надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій на розвиток окремих регіонів, галузей виробництв; проведення кредитної політики; антимонопольних заходів.

Важливим принципом державного регулювання є дотримання вимог матеріально-фінансової збалансованості задля забезпечення ресурсного потенціалу суспільства, регулювання фінансових потоків.

Уряд має забезпечити умови, які гарантували б щорічне збільшення загального обсягу інвестицій для забезпечення інноваційного розвитку.

Правові засади функціонування економіки. Однією з найважливіших економічних функцій держави в змішаній економші є створення правової основи її функціонування. Насамперед це прийняття законів і правил, що регулюють економічну діяльність, а також контроль за їх виконання.

Створюючи законодавчу базу, держава встановлює юридичні принципи функціонування економіки, виконувати які зобов'язані всі суб'єкти економічної діяльності. До числа таких правил належать закони, законодавчі програмами, нормативні акти, які захищають права власності, визначають умови функціонування підприємств, їхні взаємозв'язки між собою та державою.

Правове регулювання розвитку економіки України здійснюється шляхом прийняття верховною Радою України законів і законодавчих актів, видання указів Президента, нормативних актів Уряду (постанов, розпоряджень), Національного банку України, а також розроблення механізму їхньої реалізації й контролю за їх виконанням. Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об'єкт і зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання.

На основі законодавства має бути створено сприятливо правове середовище, яке забезпечує сукупність свобод і прав вітчизняних суб'єктів та їхніх іноземних партнерів у виборі видів господарської діяльності, її організаційних форм; у призначенні й використанні джерел фінансування; доступ до ресурсів; у забезпечені прав володіння й розпорядження коштами виробництва. Розробка системи законів має бути спрямованою на функціонування ринкових само регуляторів.

Слід відзначиш, що в Україні для регулювання виробничих відносин уже створено законодавчу систему, яка включає Конституцію як основний закон і комплекс законодавчих і нормативних актів.

Обсяги і джерела інвестування інновацій. Відповідно до Господарського кодексу України основними засобами регулюючою впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є;

державне замовлення, державне завдання;

ліцензування, патентування і квотування;

сертифікація та стандартизація;

застосування нормативів та лімітів:

регулювання цін і тарифів;

надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основні складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.

Державний контракт - не договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.

Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом. Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності. Ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування с засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 Господарського Кодексу України.

У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Стандартизація та сертифікація у сфері господарювання. У сфері господарювання застосовуються:

державні стандарти України

кодекси усталеної практики

- міжнародні, регіональні і національні стандарти інших країн (застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнародних договорів України).

Норми і нормативи. Норми і нормативи як один із важливих засобів державного регулювання використовуються як базовий елемент при розробці територіальних планів, а також при обґрунтуванні варіантів розвитку країни в цілому.

Система норм і нормативів включає в себе: соціально-економічні норми й нормативи; норми та нормативи розвитку матеріальної бази й соціальної інфраструктури; економіко-екологічні норми й нормативи.

Нормативи споживання товарів і послуг повинні містити мінімальні норми споживання у середньому на душу населення основних харчових продуктів, виробів легкої промисловості, а також мінімальні нормативи забезпечення населення та середні терміни використання предметів культурно-побутового й господарського призначення[9].

Важливим елементом системи соціально-економічних нормативів, яка формується на державному рівні, є нормативи забезпечення населення об'єктами соціальної інфраструктури.

Цінове регулювання. За умов виходу економіки України з кризового стану великого значення набуває такий засіб державного втручання, як цінове регулювання. Ціна, як відомо, - це грошовий вираз вартості товарів, послуг, ресурсів. У змішаній економіці ціна є найбільш поширеною економічною категорією. Вона виступає загальним регулятором процесу суспільного відтворення, вплив якого на діяльність господарюючих суб'єктів доповнюються іншими регуляторами, що їх застосовує держава (податками, процентними ставками, валютним курсом, дотаціями). Вартісна оцінка обсягів виробництва і підтримка економічного порядку впродовж коливань ринкової кон'юнктури здійснюються за допомогою системи ринкових цін[23].

Впливаючи на процес ціноутворення, держава може коригувати функціонування економіки в напрямі досягнення рівноваги цін на якомога ширше коло товарів та послуг, що є ознакою здорової економіки. Це потребує розробки конкретних заходів, які можуть забезпечити перехід до ціни рівноваги.

Класична економічна теорія розглядає вільне ринкове ціноутворення як головний елемент підтримки рівноваги між попитом і пропозицією. Проте ідеальної, всезагальної й повної свободи ціноутворення ніколи не існувало. Проблема полягає у визначенні ступеня та форм обмеження вільного ціноутворення.

У перехідний до ринку період цінове регулювання має здійснюватися за кількома напрямами. Одним із істотних є державне регулювання цін лише за природними монополіями (енергетика, транспорт, комунальні послуги) та рядом штучних, які диктують цінові Вимоги, використовуючи своє виняткове становище на ринку країни. Отже, йдеться про необхідність суттєвою обмеження сфери цінового регулювання з боку держави. У разі, коди порушень припускаються підприємства, які посідають монопольне становище на ринку, слід застосовувати норми антимонопольного законодавства, переводити ці підприємства на режим прямого встановлення цін.

Новою проблемою для України є забезпечення державного контролю за ціноутворенням у частині співвідношення внутрішніх і світових цін. Це пов'язано з об'єктивною необхідністю адаптації українського ринку до умов зовнішнього.

Механізм державного регулювання ціноутворення в країні поки що перебуває у стадії становлення, і вирішення цього питання потребує значних зусиль.

Податки та податкові пільги. Основним важелем, найважливішим засобом державного впливу на соціально-економічний розвиток країни та на процеси інвестування є податки га податкові пільги. Саме податки, як засвідчує економічна історія, завжди використовувалися державою як най дієві ший засіб регулювання економічних процесів. Податки є складовою фіскальної політики держави: вирішення тих або інших економічних проблем через державний бюджет завдяки певній системі оподаткування та урядових видатків.

На інноваційну діяльність, яка визначає вихідний момент підприємства, впливають усі податки й платежі, пов'язані з виробничо-господарською діяльністю в цілому

Визначають такі функції податків: фіскальну, стимулюючу, регулюючу та контрольну.

Податкові надходження до бюджету забезпечують державу фінансовими ресурсами, необхідними для її діяльності. У цьому полягає фіскальна функція податків.

Стимулююча функція полягає в тому, що податкові заходи держави (у більшості випадків - податкові пільги) можуть стимулювати виробництво найбільш необхідних видів продукції, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підтримувати режим енерго - й матеріло збереження у виробництві.

Регулююча функція поляки в тому, що через податки та податкові пільги держава впливає на виробництво, розподіл, обмін і споживання. З одного боку, податки скорочують фінансові можливості підприємця як покупця засобів виробництва й особливого товару робочої сили[18].

Грошово-кредитні відносини. Найважливішою сферою державного впливу є грошово-кредитні відносини, оскільки вони є стрижнем усієї економічної системи, незалежно від ступеня розвитку приватного сектора. Держава навіть за умов ринкової економіки надає великого значення, контролю за формуванням і використанням національних кредитних ресурсів. Останні утворюються в процесі суспільною відтворення формування розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Мито і митні податки. Велике значення для відновлення економіки України на сучасному етапі має дотримання методами державного регулювання водночас відкритості економіки й її економічної безпеки. При вирішенні цієї проблеми державний механізм спирається на такі засоби регулювання, як мито й митні податки.

Мито - це податки, які встановлюються на імпортні, а в окремих вішалках - і на експортні товари. Держава використовує мито для одночасного вирішення двох основних завдань: спираючись на фіскальне мито, держава запроваджує його, як правило, щодо тих товарів, які не виробляються підприємствами України. Метою за діяння такого мита є забезпечення державного бюджету податковими надходженнями. Функція захисту українських виробників від конкуренції інших держав виконується протекціоністським митом, яке зменшує перевагу іноземного виробника на українському ринку над вітчизняним виробником.

Захист національного ринку - головна мста митних тарифів. Разом із тим їхнє використання призводить до наслідків, на які необхідно зважати при виробленні й реалізації зовнішньоекономічної політики.

У більшості випадків митний тариф застосовується на національному рівні. Але в тих випадках, коли ряд країн об'єднуються у торговельно-економічну групу і створює митний союз, митний тариф стає спільним інструментом зовнішньоторговельного регулювання, єдиним для всіх країн - учасників торговельних відносин з третіми країнами,

Ставки митних тарифів змінюються під впливом процесів, які вибуваються в економіці окремих країн і світового господарства в цілому.

Митне регулювання - це регулювання питань пов'язаних зі встановленням мит і митних зборів, проведенням митного контролю організацією діяльності відповідних структур.

Механізм митного регулювання в Україні регламентується законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та «Про єдиний митний тариф».

Кредитування. Перед нашою кращою стоїть завдання розвитку
ринкової інфраструктури у вигляді нових елементів господарського
механізму, яка б забезпечувала кваліфіковане обслуговування вітчизняних й іноземних інвесторів. До їх переліку входять кредитні інститути, які є суб'єктами інноваційно-інвестиційної діяльності. Створення широкої мережі банківських установ - одна з обов'язкових умов активізації інновацій.

Банківські установи мають здійснювані кредитування проектів на основі їхньої ретельної оцінки та відбору й виконувати функції інформаційного обслуговування і консультації з питань ефективного інвестування. Важливим елементом тут є створення фондових бірж, інвестиційних фондів й інвестиційних компаній, які мають забезпечити створення й функціонування фондового ринку. Великого значення для ефективного здійснення інноваційної діяльності набувають страхові компанії, які повинні надавати необхідний комплекс страхових послуг[33].

Комплексні програми. Розробка й реалізація цільових комплексних програм - це також одна з форм державного регулювання, а в країнах з ринковою економікою вона є основою програмного управління. В основу розробки цільових комплексних програм закладаються такі принципи: цілеспрямованість, комплексність, системність, забезпеченість, пріоритетність, економічна безпека, погодженість, своєчасність. Цільові комплексні програми можна поділити па державні, регіональні, галузеві, об'єктні. Фінансове забезпечення програм здійснюється на підставі заяви до бюджету, у якій обґрунтовуються необхідні витрати.

Приватизаційні програми також можна віднести до прямих засобів регулювання інноваційної діяльності. За сучасних умов в Україні найефективнішою стада грошова форма приватизації. З точки зору залучення приватних інвесторів засобом прямою державною регулювання можна вважати участь держави у частковому фінансуванні інноваційних проектів.

Важелі державного регулювання інноваційної діяльності застосовуються не лише для підвищення інноваційної активності, а й для того, щоб залучати кошти для розбудови пріоритетних галузей економіки за рахунок розвитку паливно-енергетичною комплексу, соціальної сфери, впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій, розширення асортименту та нарощування обсягів виробництва товарів народного споживання і послуг населенню, випуску конкурентоспроможної продукції, , прискорення розвитку медичної та мікробіологічної промисловості, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи [10].

Проведення інноваційної політики необхідно координувати й контролювати державними органами.

1.3 Інноваційна діяльність підприємств України

Гострота проявів сучасної світової фінансово-економічної кризи на Україні в значній мірі є результатом її суттєвого відставання в науково-технічному розвитку на основі новітніх наукоємних технологій, в застосуванні принципово нових підходів до формування та реалізації науково-технічної, інноваційної промислової політики. На сьогодні відсталість технологічної структури, низький технічний рівень, слабке фінансування з боку держави науково-дослідних робіт, нестача фінансових ресурсів не дають можливості українській економіці розвиватися на власній науково-технічній основі, коли наукові та дослідно-конструкторські розробки перетворюються на базовий елемент виробництва.

Процес деіндустріалізації спостерігається майже у всіх видах економічної діяльності промисловості України. Значна частина обладнання переважної більшості видів економічної діяльності демонтована і реалізована, тому неможливо здійснювати повне відновлення попередніх обсягів виробництва. У той же час основна частина обладнання вийшла з ладу внаслідок фізичного зносу.

Згідно з даними Держстату Україні інноваційною діяльністю в промисловості впродовж 2010 р. займалися 1462 підприємств, або 13,8% до загальної кількості обстежених промислових підприємств (2009 р -. 12,8%), табл. 1. Даний показник є найнижчим у зіставленні з країнами Європи, в яких він складає - 26,0% (Португалія), 29,0% (Греція), 71,0% (Данія), 74,0% (Ірландія).

Таблиця 1. Основні показники інноваційної діяльності промислових підприємств України у 2009-2010 рр. .*

Показники	Роки
	2009	2010
Кількість промислових підприємств, одиниць З них займалися інноваційною діяльністю, одиниць	10995	10606
Кількість промислових підприємств, одиниць З них займалися інноваційною діяльністю, одиниць	1411	1462
У тому числі витрачали кошти на (одиниць): внутрішні НДР	240	224
Зовнішні НДР	137	124
придбання машин, обладнання та програмного забезпечення	767	840
інші зовнішні знання	90	100
навчання та підготовку персоналу	263	222
ринкове впровадження інновацій	120	102
інші	199	194
Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації, одиниць	1180	1217
з них впроваджували інноваційні процеси	540	593
в тому числі впроваджували нові або вдосконалені методи обробки або виробництва продукції	452	522
освоювали виробництво інноваційних видів продукції	614	615
в тому числі нових для ринку	179	182
Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації, одиниць	1180	1217
з них
впроваджували інноваційні процеси	540	593
в тому числі впроваджували нові або вдосконалені методи обробки або виробництва продукції	452	522
освоювали виробництво інноваційних видів продукції	614	615
в тому числі нових для ринку	179	182
Кількість підприємств, що впроваджували організаційні інновації, одиниць	233	183
Кількість підприємств, що впроваджували маркетингові інновації, одиниць	251	188
З них маловідходних, ресурсозберігаючих, безвідходних	753	479
Освоєно виробництво інноваційних видів продукції, всього (найменувань)	2685	2408
в тому числі нових для ринку	719	606
З них машин, обладнання, апаратів	641	663
всього в тому числі нових для ринку	329	298
Кількість промислових підприємств, які реалізували промислову продукцію, одиниць	10995	10606
Кількість підприємств, які реалізували інноваційну продукцію, одиниць	994	964
з них продукцію, яка була новою для ринку	288	270
продукцію, яка була новою тільки для підприємства	816	812
Обсяг реалізованої інноваційної продукції (% до загального обсягу реалізованої промислової продукції)	4,8	3,8
Із загального обсягу реалізованої інноваційної продукції:
продукція, що була новою для ринку	27,1	32,6
продукція, що була новою тільки для підприємства	72,9	67,4
Кількість підприємств, які реалізували інноваційну продукцію за кордон Україні (одиниць)	334	343
Обсяг реалізованої інноваційної продукції за кордон Україні (% до загального обсягу реалізованої продукції)	42,0	40,7
Кількість придбаних та переданих нових технологій (одиниць)
в Україні	631	565
за межами України	534	142
Кількість переданих нових технологій (одиниць)
в Україні	3	3
за межами України	4	2

* Складено і розраховано за даними Державної служби статистики України

На інноваційну діяльність промисловими підприємствами України в 2010р.було витрачено за напрямами:

- Дослідження і розробки представляли - 12,4% (внутрішні НДР - 10,2% і зовнішні НДР - 2,2%), тоді, як в 2009 р. - 10,7% (внутрішні НДР - 8,0% і зовнішніНДР-2,7%);

- Придбання нових технологій - 1,8% (2009 рік - 1,4%);

- Виробниче проектування, інші види підготовки виробництва для випуску нових продуктів, впровадження нових методів їх виробництва. Витрати здійснювалися лише в 2006 р. - 15,5% і 2005 р. - 17,5%. У наступні роки спостерігається відсутність розвитку даного напрямку інноваційної діяльності в промисловій економіці;

- Придбання машин, обладнання, установок, інших основних засобів та капітальні витрати, пов'язані з впровадженням інновацій - 62,8% (2009 р - 62,6%.);

- Протягом останніх трьох років кошти на маркетинг і рекламу не витрачалися взагалі. Ці витрати проводилися в 2006 р. (5,8%) і 2005 р. (6,5%);

- Інші витрати - 23,0% (2009 р -. 25,3%).

У 2010 р. 11,5% промислових підприємств Україна займалося впровадженням інновацій (2009 р -. 10,7%). З них 23,4% становили маловідходні, ресурсозберігаючі, безвідходні процеси (2009 р -. 39,8%).

Кількість промислових підприємств, які реалізували інноваційну продукцію на Україну в 2010 р. становило 964 одиниці з 10 606 підприємств, які реалізували промислову продукцію (в 2009 р -. 994 одиниці і 10995 одиниць відповідно). З них продукцію, яка була новою для ринку, - 270 одиниць (2009 р -. 288 одиниць) та продукцію, що була новою тільки для підприємства, - 812 одиниць (2009 р -. 816 одиниць). Показник обсягу реалізованої інноваційної продукції до загального обсягу реалізованої промислової продукції також зменшився, досягнувши в 2010 р. - 3,8%, тоді як в 2009 р. він становив 4,8%. У загальному обсязі реалізованої інноваційної продукції продукція, яка була новою для ринку, становила 32,6% (у 2009 р -. 27,1%), продукція, яка була новою тільки для підприємства, становила 67,4% (у 2009 р. - 72,9%). У 2010 р. інноваційну продукцію експортували 343 підприємства, тоді як в 2009 р. - 334 підприємства. Обсяг реалізованої інноваційної продукції зменшився, досягнувши в 2010 р. рівня в 40,7%, тоді як в 2009 р. він становив 42,0%. Зазначимо, що в 2010 р. на Україні налічувалося 126 підприємств, якими було придбано нові технології, тоді як в 2009 р. цей показник складав 129 одиниць.

До факторів, які гальмують перехід промислових підприємств реального сектора економіки країни до нових технологічних укладів, необхідно віднести: відсутність власних коштів у промислових підприємств, відсутність державних коштів, високі кредитні ставки, високий рівень інфляції; технічна недосконалість, висока ступінь екологічних ризиків; проблеми в доставці сировини, відсутність коштів у замовника; відсутність попиту на продукцію, відсутність інформації про ринок збуту, відсутність експериментальної бази, недосконалість нормативно-правового забезпечення; розвиток експортоорієнтованого сировинного сектора економіки, внаслідок чого доходи від експорту сировини залишаються за кордоном, і лише в незначній мірі трансформуються в попит на вітчизняну продукцію, відсутність розробленої та дієвої програми підтримки перспективних напрямів розвитку п'ятого та шостого технологічного укладів, нерозвиненість інфраструктури, особливо транспортних мереж (дорожнє будівництво, лізинг нових літаків вітчизняного виробництва, будівництво і модернізація трубопроводів, водних шляхів і інше); відсутність мережі фондів кредитування малого бізнесу, відсутність мережі венчурних фондів для фінансування проривних інноваційних проектів та ін.

З метою підвищення якісних і кількісних характеристик інноваційної діяльності промислових підприємств реального сектора економіки Україні необхідно забезпечити істотне поліпшення техніко-економічного стану промислових підприємств; кардинальна зміна підходів до визначення пріоритетів наукових досліджень, впровадити сучасні механізми фінансування досліджень. Необхідно здійснити поглиблений аналіз ефективності та перспективності наукових досліджень установ наукової та інноваційної діяльності[29].

В даний час до загальнонаціональних середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності віднесені: медицина та біотехнології, електроніка, лазерна техніка та нелінійна оптика, машинобудування, авіа-і ракето-космічна техніка; приладобудування, хімічна промисловість; енергетика і електроенергетика, інформаційні технології, агропромисловий комплекс, охорона навколишнього середовища.

2. Інноваційний потенціал підприємства як основа інноваційної політики

2.1 Аналіз інноваційного розвитку підприємства

В умовах нестабільного ринкового середовища, яке характеризується значними змінами пріоритетів і умов проведення інноваційної діяльності, важливою ознакою інноваційного розвитку є здатність підприємства адаптуватись до внутрішніх змін та впливу зовнішнього оточення. Ці елементи можна вважати основними складовими організаційного середовища підприємства.

У наш час результати інноваційної діяльності, ініційовані при скороченням темпів науково - технічного прогресу (НТП), істотно позначаються на всіх аспектах розвитку людського суспільства, змінюються саме середовище життя і діяльності людини, способи забезпечення його існування і розвитку.

З погляду конкретних підприємств інноваційну діяльність необхідно розглядати як один з основних засобів їхньої адаптації до постійних змін умов зовнішнього середовища.

Інноваційна діяльність (інноваційний процес) - означає процес створення, впровадження і поширення інновацій [46].

Сутністю інновацій і інноваційної діяльності є зміни, які розглядаються як джерело доходу.

Загалом розвиток суб'єктів господарської діяльності й економіки країни в цілому можна забезпечити різними шляхами.

Екстенсивний - засіб збільшення обсягів виробництва за рахунок кількісних факторів економічного зростання; додаткового залучення робочої сили, розширення посівних площ, збільшення видобутку сировини, будівництва нових об'єктів. Можливості екстенсивного розвитку, як правило, визначаються наявністю обмежених природних і трудових ресурсів.

Екстенсивний шлях розвитку носить застійний характер, фактично не має технічного прогресу, морально і фізично зношуються виробничі основні фонди, знижується фондоозброєність робітників. Екстенсивний шлях розвитку відбувається в умовах насичення ринку, при відсутності гострої конкуренції, в умовах відносної стабільності середовища господарювання; пов'язаний зі зростаючими витратами ресурсів. У наш час у більшості регіонів світу даний підхід практично вичерпав себе через те що, наявні ринки вже заповнені товарами.

Інтенсивний науково - технічний - передбачає використання досягнень науки і техніки для удосконалення конструкцій і технологій виробництва традиційних продуктів з метою зниження собівартості їх виробництва, підвищення якості, а в підсумку підвищення конкурентоспроможності.

При інтенсивному типі росту головне - підвищення виробничої ефективності, ріст віддачі від використання всіх чинників виробництва, хоча кількість застосовуваної праці, капіталу може залишатися незмінним. Головне тут - удосконалювання технології виробництва, підвищення якості основних чинників виробництва. Найважливіший чинник інтенсивного економічного росту - підвищення продуктивності праці. Цей показник можна уявити у виді дробу:

ПТ=П/Т, (2.1)

де ПТ- продуктивність праці,

П - створений продукт у натуральному або грошовому вираженні,

Т- витрати одиниці праці (наприклад, людино-година).

Інтенсивний тип економічного росту характеризується збільшенням масштабів випуску продукції, що ґрунтується на широкому використанні більш ефективних і якісно зроблених чинників виробництва. Ріст масштабів виробництва, як правило, забезпечується за рахунок застосування більш зробленої техніки, передових технологій, досягнень науки, більш економічних ресурсів, підвищення кваліфікації робітників. За рахунок цих чинників досягається підвищення якості продукції, ріст продуктивності праці ресурсозбереження .

Перехід на цей шлях розвитку відбувається в міру насичення ринків, вичерпання дефіцитних ресурсів, зростання конкуренції товаровиробників.

Інноваційний науково - технічний - передбачає безпосереднє оновлення асортименту продукції і технологій виробництва, удосконалення системи управління виробництвом і збутом.

Інноваційний розвиток визначають як процес господарювання, що спирається безупинні пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємства у мінливих умовах зовнішнього середовища у рамках обраної місії та прийнятої мотивації діяльності і який пов'язаний з модифікацією існуючих і формуванням нових ринків збуту.

Процес інноваційного розвитку необхідно, насамперед, розглядати з. позицій конкурентного суб'єкта господарської діяльності, тобто з позицій конкретного підприємства, що здійснює господарську діяльність у взаємодії з постачальниками вихідної сировини і матеріалів, конкурентами торговими і збутовими посередниками, споживачами та ін., у конкретній економічних, політичних, екологічних, правових та інших умовах. При цьому така взаємодія має ймовірнісний характер і не піддається однозначній оцінці.

Підприємство, що стало на інноваційний шлях розвитку, повинно функціонувати згідно з такими принципами [41]:

* адаптивності - прагнення до підтримання певного балансу зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх спонукальних мотивів діяльності господарюючого суб'єкта і зовнішніх, що генеруються ринковим середовищем);

* дина містичні - динамічне приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів(стимулів) діяльності підприємства ( у тому числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників);

* самоорганізації - самостійне забезпечення підтримання умов функціонування, тобто самопідтримна обміну ресурсами (інформаційними,

матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо - збутової системи підприємства, а також між підприємством і зовнішнім середовищем;

* саморегуляції - коригування системи управління виробничо збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціонування; саморозвитку - самостійне забезпечення умов тривалого виживання і розвитку підприємства ( відповідно до його місії і прийнятої мотивації" діяльності).

Узагальнення аналітично-статистичних джерел інформації дозволяє видати такі групи факторів інноваційного розвитку підприємств:

законодавчі - формують правову основу інноваційного розвитку підприємств в Україні на основі системи законних та підзаконних актів;

організаційно-управлінські - здійснюють вплив через інституційно-управлінські та інституційно-організаційні зміни в інноваційній сфері;

- фінансово-економічні - визначають особливості здійснення інноваційної діяльності підприємств з позицій грошово-кредитних, бюджетно-податкових, амортизаційних важелів інноваційного розвитку;

- техніко-технологічні - здійснюють вплив на технічні та технологічні
боки інноваційної діяльності промислових підприємств;

соціальні - відділяють вплив соціальних наслідків інноваційного розвитку від впливу багатьох інших факторів;

екологічні - визначають вплив нових технологій, нових матеріалів, нових видів енергії на довкілля в процесі інноваційної діяльності підприємств:

гуманітарні - впливають на інноваційний розвиток через ступінь освіченості населення, рівень знань і науки в країні;

-інформаційні-визначають особливості інноваційного розвитку підприємств на основі використання інформаційних ресурсів.

Практично всі успішні підприємства зобов'язанні своїм успіхом інноваціями, але далеко не всі підприємства що займаються інноваційною діяльністю, домагаються успіху.

Відповідно інноваційна стратегія розвитку суб'єктів господарської діяльності має відображати особливості шляху розвитку. Найбільш важливіші серед них:

Специфіка методів ринкових досліджень, що передують розробці нововведень.

Збільшення глибини прогнозування майбутнього розвитку подій як результату інноваційної діяльності.

Різке збільшення обсягів інформації, що опрацьовується, безупинне її накопичення й аналіз з метою обґрунтованого прийняття управлінських рішень, своєчасного реагування на можливості і загрози, що з'являються на ринку.

Багатоваріантний характер прогнозів, оскільки, як правило розвиток подій може відбуватися по кількох можливих напрямках, . Імовірності яких різні.

Оцінка здатності підприємства сприймати інновації (аналіз інноваційного потенціалу)

Детальний аналіз чинників ризику й оцінка ступеня їхнього впливу

Ретельний добір методів і джерел фінансування інновацій, включаючи детальний аналіз альтернативних варіантів.

Тісне узгодження цілей, етапів і термінів реалізації стратегії з прогнозованими параметрами стадій життєвого циклу нововведення.

Висока мобільність і адаптивність стратегії, можливість її оперативної переорієнтації відповідно до зміни умов зовнішнього і внутрішнього середовища господарювання.

Необхідність оцінки інноваційної стратегії за комплексом різних критеріїв[51].

Урахування особливостей дозволить підвищити інноваційний розвиток підприємства, сформулювати моделі їх інноваційного розвитку.

Таким чином, головною метою інноваційного розвитку в Україні є підвищення соціально-економічної ефективності виробничої сфери на базі системного удосконалення всіх елементів та матеріалізації наукових знань і підвищення соціального забезпечення.

2.2 Складові інноваційного потенціалу

Комплексною характеристикою спроможності підприємства до інноваційної діяльності є його інноваційний потенціал, та науково-технічний потенціал.

Інноваційний потенціал підприємства є основою інноваційної політики оскільки виконання завдань та цілей інноваційної політики неможливі без потенціалу підприємства.

Інноваційна політика -- форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності та оптимальне використання наявного виробничого потенціалу.

Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової, виробничої та економічної діяльності в процесі реалізації нововведень. Вона втілена у відповідних планах і програмах: стратегічних, тактичних та поточних. Це, у свою чергу, передбачає формування відповідної інноваційної політики для забезпечення реалізації обраної стратегії.

Інноваційний потенціал - це сукупність виробничих, наукових, фінансових. маркетингових, кадрових, організаційних ресурсів і можливостей, що забезпечують готовність і здатність підприємства здійснювати інноваційну діяльність при постійному удосконалені системи управління нею з урахуванням факторів нестабільності ринкового середовища.