Грошово-кредитне регулювання економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни «Економічна теорія»

на тему:

Грошово-кредитне регулювання економіки України

Ужгород 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Недоліки та шляхи вдосконалення грошово-кредитного регулювання в Україні

Розділ 2. Основні проблеми використання інструментів грошово-кредитної (монетарної) політики в Україні

Список використаної літератури

Вступ

Гроші є особливим елементом системи економічних відносин.

З одного боку, вони породжуються системою економічних відносин товарного виробництва та забезпечують взаємозв'язок між виробництвом, обміном, розподілом і споживанням, з іншого - імітуються зовнішнім стосовно економічної системи інститутом і тим самим створюють потенційну можливість для порушення цього зв'язку, до виникнення суперечностей в економічній системі. Ця неоднозначність місця та ролі грошей в економічній системі означає необхідність і можливість використання грошового обігу для регулювання окремих макроекономічних показників і макроекономіки в цілому. Головною умовою вдалого використання монетарних інструментів у державному регулюванні є правильно визначені фундаментальні положення з приводу ролі грошей в економіці та ступеня впливу державного регулювання на формування самої грошової пропозиції. Але різними школами та напрямками теорії грошей ці положення трактуються неоднозначно, а за деякими з них - кардинально протилежно, що ускладнює побудову ефективної моделі монетарного регулювання економіки.

У ринковій трансформації економіки України грошовий обіг набуває суттєво нового значення для вирішення проблем збалансованості процесу відтворення, забезпечення економічного зростання. Грошовий обіг України в період переходу до ринкових відносин став найбільш вразливим елементом системи економічних відносин. Діючі інститути грошово-кредитного регулювання вітчизняного господарства, намагаючись подолати існуючі проблеми в даній сфері, впливають насамперед на самі монетарні показники, не досягаючи при цьому завдання комплексної стабілізації всієї національної економіки. Процес трансформації в перехідних економіках передбачає створення грошово-кредитної системи, що відповідає потребам розвитку ринкової економіки, забезпечує ефективність виробництва та включення національної економіки в міжнародний поділ праці. З іншого боку, в умовах ринкової економіки особливого значення набувають важелі непрямого впливу держави на економіку, серед яких методи монетарної політики посідають провідне місце. Відповідно, грошово-кредитна політика держави набирає нових форм та якості, і одним із пріоритетних завдань ринкових реформ стає формування ефективної системи грошово-кредитного регулювання, що дає можливість прискорити вирішення проблем фінансової стабільності, стимулювання інвестиційної активності, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників, забезпечення економічного зростання, покращення рівня життя населення. Головним результатом функціонування грошової системи економіки є розробка та реалізація визначеної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи.

Ринкове господарство, його розвиток вимагають стабільності грошового обігу, зовнішнім виявом якого є усталеність вартості грошової одиниці. Стабільність не означає незмінність грошової пропозиції чи незмінність приростів грошової маси. Стабільність - це еластичність грошової пропозиції, тобто здатність її автоматично розширюватися чи звужуватися залежно від потреб народного господарства в грошах.

Процес відтворення порушується як від нестачі, так і від надлишку грошей. Існуючі методи формування грошової пропозиції в Україні забезпечити таку еластичність не в змозі.

Теоретичну основу дослідження грошового обігу становлять праці класиків світової економічної думки: Д. Юма, Д. Рікардо, Дж.С. Мілля, А. Маршалла, А. Пігу, І.Фішера, М. Тугана-Барановського, К. Вікселля, Д. Патинкіна, Дж. Кейнса, М. Фрідмена, А. Шварц, Р. Манделла таінших. Проблеми грошового обігу та можливостей використання його інструментів у державному регулюванні економікою стали особливо актуальними для вітчизняної економічної науки з початку 90-х роківХХ ст. Ці питання досліджуються в роботах В. Бурлачкова, А. Гальчинського, В. Гейця, А. Гриценка, М. Головіна, Б. Кваснюка, Т. Ковальчука, І. Лукінова, І. Лютого, О. Мельника, В. Найдьонова, М. Павловського, Б. Панасюка, М. Савлука, В. Стельмаха, А. Чухно, В. Ющенка та інших. Аналогічні проблеми та окремі їх аспекти знаходяться в центрі уваги російських вчених, зокрема В. Андронова, С. Глазьєва, Б. Гранвілла, А. Ілларіонова, Л. Красавіної, О. Лушина, Н. Райської, Я. Сергієнко та інших. Однак активізація позитивного аналізу майже витіснила з наукового дослідження нормативний аналіз фундаментальних положень з приводу ролі грошей в економіці та ступеня впливу державного регулювання на формування грошової пропозиції. Крім того, в сучасній економічній літературі недостатньо висвітлені причини розбалансу вання грошової пропозиції в умовах трансформації економіки України.

Тому метою нашого спільного наукового дослідження є виявлення причин існуючих проблем грошового обігу економіки України, аналіз розвитку та особливостей використання інструментів монетарної політики у практиці державного регулювання та розробки методологічноконцептуальних підходів і практичних рекомендацій щодо удосконалення грошово-кредитних засобів, підвищення ефективності державного втручання в економіку.

Досягненню поставленої мети наукового дослідження підпорядкована структура колективної монографії. Книга містить три розділи.

У першому розділі “Теоретичні основи грошово-кредитних засобів регулювання економіки” аналізуються фундаментальні положення теорії грошей, сутність монетарної політики, засоби грошово-кредитного регулювання, їх субординація та місце у загальній стратегії державної економічної політики. У цьому ж розділі висвітлюються найвідоміші теорії, що стали теоретичною основою сучасної практики монетарного регулювання, а саме: кейнсіанство, монетаризм, теорія Манделла, теорія таргетування, де аналізуються не лише найсуттєвіші положення даних вчень, а також дано критичну оцінку можливості використання засобів та інструментів, розроблених і рекомендованих даними теоріями відповідно до сучасного стану економіки України. У другому розділі “Аналіз використання грошово-кредитних засобів регулювання: вітчизняний і зарубіжний досвід” аналізується досвід використання грошово-кредитних засобів регулювання економіки в країнах з розвинутою ринковою економікою та в країнах з трансформаційною економікою. Висвітлюються питання фінансово-кредитної підтримки інноваційної діяльності в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Розглядаються етапи еволюції грошово-кредитних відносин в Україні.

У третьому розділі розглядаються питання підвищення ефективності використання грошово-кредитних засобів для забезпечення стабільності гривні як монетарної передумови і фактора економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі. Проводиться аналіз кредитного забезпечення інноваційної діяльності в сучасних умовах в Україні.

Досліджується зв'язок між показниками кредитно-грошової політики.

На основі проведеного дослідження була розроблена економетрична модель, що відображає взаємозв'язок між емісійними, інфляційними процесами та сеньйоражем. Крім цього, в розділі аналізуються особливості адаптації інструментів грошово-кредитної політики до умов української економіки, досліджуються основні проблеми використання інструментів монетарної політики в Україні.

Авторський колектив: д-р екон. наук, проф. Л.В. Кривенко (вступ, розділ 1.1, висновки), канд. екон. наук, доц. Т.І. Гончарук (розділ 1.3), канд. екон. наук, доц. О.М. Дутченко (розділ 2.2), канд. екон. наук, доц. Л.В. Лощина (розділ 2.3), канд. екон. наук, доц. Н.М. Нілова (розділ 3.3), канд. екон. наук, доц. Т.О. Семененко (розділ 3.4), канд. екон. наук, доц. Є.О. Балацький (розділ 2.2), канд. екон. наук, доц. Л.А. Батюк (розділи 1.3, 1.4), канд. екон. наук М.І. Синюченко (розділ 1.2), канд. екон. Наук О.О. Євтух (розділ 3.1), канд. іст. наук І.В. Ткаченко (розділ 2.3), канд. екон. наук В.С. Домбровський (розділ 2.3), канд. екон. наук Т.В. Процик (розділ 1.1), канд. екон. наук В.С. Подлєсна, (розділи 2.1, 3.2), О.В. Мелешко (розділ 3.5), М.М. Гузь (розділ 3.1), М.В. Нілова (розділ 3.3).

Розділ 1. Недоліки та шляхи вдосконалення грошово-кредитного регулювання в Україні

Визначення обумовленості, необхідності, ступеня і сили державного втручання в ринкові процеси - актуальне питання не тільки сьогодення, але і всієї історії співіснування цих двох регулюючих економіку механізмів. Монетаризм, як теорія, і побудована на її засадах державна грошово-кредитна політика, можуть бути ефективним інструментом регулювання, а можуть не виправдати покладених на них надій. Дискредитацію інструменту іноді викликає неврахування або незнання деяких специфічних особливостей, що йому притаманні. Виявлення деяких сильних та слабких сторін монетарної політики за допомогою аналізу, а, в подальшому, синтез їх в єдине ціле, обумовить доцільність вибору інструменту серед інших і посприяє підвищенню ефективності загальної економічної політики держави.

Переваги грошово-кредитної політики:

1. відповідає ринковій природі економіки;

2. позбавляє надмірного диктату з боку уряду, лояльна до самостійності окремих суб'єктів економіки;

3. найбільш результативна у вирішенні питання підтримки цін, стабілізації їх рівня;

4. найбільш ефективна при перегріві економічної кон'юнктури для досягнення кон'юнктурної рівноваги;

5. має складну багатоваріантну систему важелів (вбудованих інструментів) впливу;

6. варіативна;

7. відсутня наочність при проведенні (у порівнянні з валютною політикою).

Недоліки грошово-кредитної політики:

1. існують проблеми, пов'язані з конкретним інструментом;

1.1. проблеми, пов'язані з обліковою ставкою:

регулювання ставки відсотка суперечить ринковій природі;

процентна політика убік росту в коротко- та довгостроковому періоді може створити ефект інфляції через перекладання банками і їх позичальниками своїх витрат на плечі кінцевого споживача;

різноспрямованість впливу зміни дисконтної ставки на грошову масу, що обумовлюється існуванням активного, ділового попиту на гроші та спекулятивного, а, відтак, і різною реакцією на зміну розміру ставки (вартості грошей) різних суб'єктів грошового ринку - інвесторів та спекулянтів, - попит і поведінка яких діаметрально протилежні, оскільки адекватні різним функціям грошей;

існування меж ефективності зміни дисконтної ставки й обмеженість застосування: суттєво і надовго відірвати ставку проценту від її ринкового рівня неможливо;

взаємозумовленість облікової ставки й інфляції, трансформація їх відносин, зміна лідерства в часі;

коливання дисконтної ставки негативне для галузей-боржників;

адміністративне встановлення рівня відсотка «зверху» і інші адміністративні заходи (наприклад, ліцензування, кількісне обмеження кредиту) не є ринково орієнтованою дією, тому за надмірного використання призводить до тінізації економіки та спрямування бізнесу до офшорних зон;

1.2. суперечливість цілей і результатів операцій на відкритому ринку: в умовах, коли для пожвавлення кон'юнктури бажано викуповувати у суб'єктів економіки державні цінні папери, щоб виручені кошти пішли на інвестиції або були пущені в оборот, важкий стан економіки змушує економічну владу емітувати цінні папери для підтримки бюджету, тим самим відволікаючи кошти з ринку вільного капіталу. Такі заходи можуть у певних випадках привести, по-перше, до проблем з ліквідністю банківської системи, унеможливлення для банків виконувати функцію кредитора реального сектора економіки, а для активних економічних суб'єктів стає проблемою отримати дешевий кредит, в той час, коли вони найбільше цього потребують; по-друге, пріоритетність держави у питаннях фінансування може призвести до негативної зміни співвідношення пропозиції позикових коштів та попиту на кредити. Тим самим, державна політика наповнення бюджету може ввійти у протиріччя сама із собою: за рахунок емісії цінних паперів і розміщення їх на первинному ринку за участю, як правило, центробанку, уряд отримує кошти для поповнення бюджету. Ці кошти, скоріш за все, підуть на соціальні, а не інвестиційні, потреби, тобто в короткостроковому періоді вийдуть на ринок, чим спричинять інфляційний тиск. Адекватним заходом протидії зростанню цін інструментами грошово-кредитної політики стане продаж цінних паперів на вторинному ринку, що вилучить кошти з ринку, але вилучені вони будуть не у тих, хто їх отримав, тобто не у споживачів, а у банків та виробників, які як раз і потребують підтримки пропозицією дешевих кредитів;

2. триваюча концентрація капіталу і ріст самозабезпечення потреб великих фірм своїм капіталом ведуть до відносного зниження в багатьох країнах ролі позикового капіталу у фінансуванні інвестицій;

3. існування часового лагу;

4. низька ефективність у вирішенні проблеми зайнятості;

5. чутливість до впливу зовнішньоекономічних процесів;

6. ріст інтернаціоналізації банківської сфери підсилює її незалежність від ЦБ, знижуючи ефективність національної монетарної політики;

7. через взаємозалежність ланок національної економіки вплив відчувають не тальки ті, на кого він спрямований, тощо.

Світова практика монетарної політики нагромадила значний досвід використання певних інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів. Всі їх можна поділити на дві групи:

Інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси.

Інструменти прямого впливу.

Розглянемо детальніше механізм використання окремих інструментів опосередкованої дії як більш ефективних і перспективних вумовах України.

Операції на відкритому ринку - це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з високорозвиненими ринковими економіками. У країнах з перехідними економіками застосування цього інструмента обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці чинники стримування операцій на відкритому ринку досить відчутно проявляють себе і в умовах України. Проте цей інструмент у перспективі відіграватиме ключову роль і в монетарній політиці НБУ.

В умовах високорозвиненого ринку цінних паперів цей інструмент монетарної політики має суттєві переваги.

1. Він має високу оперативність і чіткість дії. Якщо центральний банк вирішив збільшити чи зменшити пропозицію грошей і їх розмір, то він може негайно дати розпорядження своїм дилерам купити чи продати цінні папери на відповідну суму, і проблема буде вирішена досить швидко. При цьому не має значення обсяг операції - він може бути незначним чи будь-яким великим.

2. На дію цього інструмента не можуть впливати ніякі інші суб'єкти ринку, крім центрального банку, що робить його регулюючий вплив досить значним, точним і ефективним.

3. Цей інструмент має властивість “гальмування”, тобто якщо допускається помилка при проведенні певної операції, то можна негайно запустити операцію протилежної дії і виправити ситуацію з пропозицією грошей: при надмірному збільшенні пропозиції грошей негайно продати відповідну суму цінних паперів і зменшити пропозицію до потрібного рівня.

Регулювання норми обов'язкових резервів - високопотужний інструмент впливу на пропозицію грошей, що має невідворотну і негайну дію.

Цей інструмент монетарної політики має ту перевагу, що він однаково впливає на всі банки, змінюючи пропозицію грошей негайно і досить потужно. Але він має і значні недоліки. По-перше, підвищення норми обов'язкового резервування може привести всі банки з невеликими надлишковими резервами в неліквідний стан, підірвати їх становище на ринку. Щоб урятувати такі банки, центральному банку довелось би вживати компенсуючих заходів,наприклад, посилити їх рефінансування чи збільшити купівлю цінних паперів, що буде розмивати регулятивний ефект від застосування інструмента обов'язкового резервування.

По-друге, підвищення норми резервування негативно позначається на фінансах банків, оскільки обмежує їхні доходи за активними операціями. У цьому зв'язку таке застосування даного інструмента рівноцінне підвищенню оподаткування банків.

По-третє, якщо потрібно змінити пропозицію грошей на короткий строк і в невеликих обсягах, то цей інструмент просто непридатний, бо зміна норми резервуванняна 1 % мож е д а ти зн ачно б іл ьшу зм інупропозиції, ніж це потрібно. А часті зміни норми резервування взагалі можуть паралізувати діяльність банків.

Зазначені недоліки цього інструмента обумовили дуже обережне його використання в розвинутих країнах: норма резервування там установлюється на невеликому рівні і змінюється дуже рідко, а деякі країни взагалі відмовилися від нього. У країнах з перехідною економікою, де амплітуди коливання грошової маси дуже великі, цей інструмент застосовується значно ширше. Він дає змогу оперативно зменшити надмірну пропозицію грошей і урівноважити кон'юнктуру навідповідних ринках. Досить широко він застосовується НБУ протягом усього перехідного періоду. Для української практики монетарного регулювання характерні досить високий рівень норми обов'язкового резервування, широка амплітуда та висока частота їх зміни. Таке використання цього інструмента давало можливість НБУ оперативно впливати на пропозицію грошей, на інфляційні й девальваційні процеси.

Проте вказані вище недоліки цього інструмента в умовах України ані скільки не були усунуті. Їх повністю відчули на собі комерційні банки, розплачуючись своєю ліквідністю й фінансовою стабільністю. Але іншого виходу в НБУ в цей період не було, бо операції на ринку цінних паперів були розвинуті слабо.

Процентна політика - один із м'яких інструментів монетарної політики, подібний за характером впливу на пропозицію грошей до операцій на відкритому ринку.

Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ досягає таких регулятивних наслідків:

стримує попит комерційних банків на свої позички, гальмує зростання їх надлишкових резервів і банківського кредитування економічних суб'єктів, стримує мультиплікацію депозитів і зростання пропозиції грошей;

сигналізує економічним суб'єктам про свій намір “здорожчити” гроші, що саме по собі спонукає економічних суб'єктів до більш обережної поведінки і зумовлює падіння ринкової кон'юнктури.

Зниження центральним банком облікової ставки має протилежні наслідки - збільшує попит комерційних банків на позички та їх надлишкові резерви, що спричиняє зростання пропозиції грошей.

Процентна політика як монетарний інструмент має певні недоліки. Вплив його на пропозицію грошей не досить чіткий і оперативний.

Для комерційних банків та інших економічних суб'єктів важлива не просто зміна облікової ставки, а зміна її співвідношення з ринковими процентними ставками, за якими вони одержують позички в інших кредиторів і самі надають позички. Якщо, наприклад, ринкові позичкові проценти зросли більше, ніж облікова ставка НБУ, то комерційним банкам буде вигідно не зменшувати свої запозичення в центрального банку. Тому НБУ не досягне ефекту гальмування пропозиції грошей підвищенням облікової ставки. Крім того, комерційні банки можуть не відреагувати відповідним чином на зміну облікової ставки і з інших причин: через інфляційні очікування, стан своєї ліквідності тощо. У разі високих інфляційних очікувань, погіршення ліквідності комерційним банкам доцільно збільшувати попит на позички НБУ навіть при підвищенні облікової ставки.

Рефінансування комерційних банків - інструмент, що застосову ється в тісному поєднанні з процентною політикою. Тому цей інструмент має певні переваги перед процентною політикою. Проте для його широкого застосування не завжди є достатні передумови, зокрема в портфелях комерційних банків немає достатніх запасів векселів чи142 інших цінних паперів, які слугували б забезпеченням позичок рефінансування. Особливо актуальна ця обставина для українських банків у перехідний період, коли вексельний обіг і ринок цінних паперів тільки починають формуватися.

З огляду на це застосування зазначеного інструмента було обмеже ним. Тривалий час НБУ надавав свої кредити безпосередньо господарюючим суб'єктам (міністерствам, галузям, виробництвам), Міністерству фінансів на покриття бюджетного дефіциту, адміністративно чи через аукціони розподіляв їх між банками, що істотно деформувало його регулятивний вплив на пропозицію грошей через процентну політику та політику рефінансування.

Регулювання курсу національної валюти - інструмент дуже чіткої, оперативної та потужної дії. За характером впливу на масу грошей він нагадує операції на відкритому ринку. Застосування цього інструмента монетарної політики пов'язано з певними економічними та організаційними труднощами. По-перше, у центрального банку повинен бути достатній золотовалютний запас, щоб у разі потреби можна було використати його для впливу на грошову масу. Накопичення такого запасу можливе за умови тривалого економічного зростання та активного сальдо платіжного балансу, що вимагає від країни значного економічного напруження. По-друге, кон'юнктурні ситуації на валютному і на товарних ринках можуть змінюватися неодночасно і в різних напрямах. Тому інтервенційні операції центрального банку в інтересах валютного ринку можуть виявитися небажаними для товарних ринків. З огляду на це одночасно з проведенням інтервенційної операції на товарному ринку центральний банк повинен здійснити компенсуючі (стерилізаційні) заходи, щоб не допустити зменшення чи збільшення пропозиції грошей і платоспроможного попиту на товарних ринках. При такому комплексному підході операції з регулювання валютного курсу можуть успішно слугувати й інструментом регулювання пропозиції грошей.

Певний вплив центрального банку на пропозицію грошей і на кон'юнктуру ринків досягається також через установлення економічних нормативів діяльності комерційних банків, передусім нормативів ліквідності, а також через публічне роз'яснення цілей своєї монетарної політики, рекомендацій діяти відповідно до спільно визначених цілей (стримувати кредитну діяльність, уникати дій, що дестабілізують ринок цінних паперів чи валютний курс тощо) [52].

Ефективність застосування інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів безпосередньо залежить від обраної грошово-кредитної політики країни.

Політика у сфері грошового обігу та кредиту має велике значення для кожної країни, оскільки шляхом регулювання пропозиції грошей вона спрямована на забезпечення ефективного функціонування економіки, а її ключовими цілями є цінова стабільність, стабільність обмінного курсу, зростання економіки, забезпечення зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання добробуту населення тощо.

Грошово-кредитна політика в Україні в різні періоди розвитку її економіки здійснювалась адекватно до тих процесів, які відбувалися в сферах макроекономіки, фіскальної і структурної реформ. Вона сприяла економічному зростанню, зупиненню галопуючої інфляції, а також спрямовувалася на забезпечення стабільності національної валюти.

Грошово-кредитна політика впливає на економіку через ряд каналів, які мають назву “трансмісійний механізм”. Центральний банк впливає на окремі показники грошово-кредитної системи, а цей вплив за допомогою відповідних каналів передається на інші частини економічної системи. Причому в різних країнах цей процес може відбуватись неоднаково. Причини цього подано нижче.

По-перше, в ряді країн не всі механізми працюють ефективно та повноцінно (наприклад, внаслідок недостатнього розвитку фінансових ринків). Якщо центральний банк буде використовувати механізми, які не працюють повноцінно, тоді реакція економіки може несподівано вийти за рамки очікуваної як у позитивному, так і в негативному напрямку. По-друге, можливість використання та ефективність окремих інструментів залежить від стабільності основних макроекономічних показників, рівня інтегрованості економіки країни у світову економічну систему, умов функціонування економіки країни в цілому. Тобто стан економічної системи значною мірою визначає тип монетарної політики, яка може бути використана.

Аналізуючи питання підвищення ефективності монетарного регулювання, доцільно розглянути досвід тих країн, де рівні розвитку економіки й труднощі у грошово-кредитному регулюванні є аналогічними або принаймні подібними до України. А Україна має ряд відмінностей від розвинутих країн, зокрема відсутність рівноваги платіжного балансу та стабільності національної грошової одиниці, слабка залежність обсягів грошової маси від процентної політики НБУ, нерозвиненість фінансових ринків, значна інфляція, незбалансованість бюджету, слабка інтеграція України у світову фінансову систему.

Починаючи з 80-х років ХХ ст. у світовій науковій думці набув поширення термін “ринки, що швидко розвиваються” (emerging markets).

Термін вперше був введений економістом Світового банку Антуаном Ван Агмаелєм у 1980 році і використовується для позначення країн, які144 за рівнем розвитку економічної системи знаходяться посередині між розвинутими країнами (developed countries) та “країнами, що розвиваються” (developing countries) [129]. До ознак “країн з ринками, що швидко розвиваються”, належать швидкий розвиток економіки та середній рівень доходів на душу населення.

Перелік цих країн формується періодичними виданнями, наприклад журналом “The Economist” або світовими рейтинговими агентствами, такими як Морган Стенлі. Суттєвим недоліком подібних (створених з оглядовими цілями) класифікацій є той факт, що перелік країн зазвичай не є вичерпним, невеликі країни, такі як Україна і країни з недостатньою ліквідністю до нього звичайно не включають [129].

З цього приводу слід зауважити, що, незважаючи на відсутність України в переліку, створеному Морган Стенлі, за своїми економічними характеристиками вона є типовою “країною з ринками, що швидко розвиваються”. На підтвердження цього слід навести такі факти:

MSCI Barra (одна з найбільших світових фірм, що займаються консультаціями у сфері фінансових ринків) відносить Україну до переліку цих країн [148]; аналогічного погляду притримується аналітичне агентство “Business Monitor International”[128].

Дуже важливо, що уряди “країн з ринками, що швидко розвиваються”, ставили в 1990-х роках перед собою ті ж завдання, які постають перед Україною сьогодні: це і стабілізація рівнів інфляції, і зниження волатильності валютного курсу, й усунення чинників фінансової та соціальної нестабільності. Як наслідок, дуже актуальним є дослідження такого питання: як конкретно здійснювалась монетарна політика в подібних країнах, які зміни відбувались у її проведенні, які уроки можна винести з даної практики для України.

Стосовно України сьогодні та інших “країн з ринками, що швидко розвиваються” в 90-х роках ХХ ст., то можна навести деякі аргументи як “за”, однак значно більше аргументів “проти” встановлення низької і, головне, прогнозованої інфляції як єдиної мети монетарної політики.

З одного боку, в цих країнах, як правило, існували високі інфляційні очікування населення. Це є наслідком низької довіри до центральних банків і досвідом збільшення цін у попередні роки. Економічні суб'єкти очікують майбутнє збільшення цін, закладаючи свої очікування в ціни на продукцію, що автоматично викликає інфляційні процеси. У цих умовах рекомендації щодо збільшення грошової маси є неефективними. Для економічного розвитку необхідні насамперед чітко прогнозовані рівні цін і валютного курсу.

З іншого боку, така політика зниження інфляції стикається з рядом практичних труднощів.

По-перше, в ряді цих країн у 90-х роках ХХ ст. і в Україні сьогодні (як і в багатьох інших пострадянських країнах) існують дуже великі відмінності у рівнях ризиковості та дохідності бізнесу. Значно вищі доходи від банківської та підприємницької діяльності порівняно з розвинутими країнами одночасно є більш ризиковими. Це викликає значний міждержавний рух капіталів, що негативно відображається на стабільності курсу національної валюти. Адже в разі збільшення політичної нестабільності або підвищення економічного ризику виникає швидкий відтік капіталу, що збільшує нестабільність курсу валюти та викликає негативне сальдо платіжного балансу.

По-друге, концентрація експорту на певній групі продуктів підвищує ризик дестабілізації, викликаної зміною кон'юнктури на цих ринках. Так, в Україні у 2008 році близько 45 % всього експорту було сконцентровано на продажу продукції металургійного комплексу (табл. 3.1) [82].

Відповідно ризик зміни цін на металургійну продукцію є серйозною загрозою для економіки України; фінансова криза в Україні наприкінці 2008 року яскраво показала це. Спостерігалось падіння цін на всі основні товари українського експорту, однак саме виручка від продажу металургійної продукції була основою експортних надходжень, і саме по ній спостерігалось найбільше падіння експортної виручки (на 49,4 %) [2]. Це викликало порушення рівноваги платіжного балансу та, як наслідок, паніку на валютному ринку і різке зниження курсу національної валюти.

По-третє, в країнах з перехідними економіками (від адміністративно-командної до ринкової економіки) та низькими доходами, таких як Україна, існує невідповідність між цінами внутрішнього ринку й цінами за кордоном; а також різниця у заробітних платах всередині країни та за її межами. Цінова невідповідність стосується насамперед споживчих товарів, оскільки значні диспропорції у цінах на товари, що експортуються та імпортуються, усуваються під час зовнішньої торгівлі. Як наслідок, ціни на споживчі товари та заробітні плати в цих країнах є, як правило, нижчими світового рівня, та поступово підвищуються до світового рівня, в той час як ціни на товари, що продаються на зовнішніх ринках, наближаються до світового рівня значно швидше. Результатом цих процесів є те, що ціни на різні товарні групи змінюються з різною швидкістю. На рис. 3.1 подано результати досліджень Ш. Курі, М. Мекані та Е. Офердала [157], які показують, що в країнах, які здійснюють перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки, індекси зміни цін по окремих товарних групах значно відрізняються.

Примітка. Визначено як середньозважена квадратичних відхилень між індексом зміни цін за окремими товарними групами та індексом інфляції в країні.

Така ситуація викликає труднощі у встановленні таргетів (незалежно монетарних чи інфляційних). Адже певний (і часто досить високий) рівень інфляції є природним для перехідної економіки, і штучне його стримування шляхом звуження монетарної бази буде шкідливим для економічної системи. Доказом цього є дослідження Ш. Курі, М. Мекані та Е. Офердала [157], які показали, що близько 5 % інфляційних процесів у країнах колишнього СРСР прямо пов'язано зі змінами у цінах на різні товарні групи. Для інших постсоціалістичних країн це значення ще вище (рис. 3.2).

По-четверте, в “країнах з ринками, що швидко розвиваються”, як правило, обмежений доступ до позикового капіталу за межами країни в поєднанні з незначними золотовалютними резервами. Причина обмеженого доступу таких країн до закордонних позик - слабкість економіки, яка викликає недостатню кредитоспроможність країни. Нестача стабілізаційних ресурсів призводить до того, що одним із найголовніших завдань монетарної політики цих країн стає підтримання рівноваги платіжного балансу. Ризик валютних криз значно підвищується у випадку негативного або нестабільного стану платіжного балансу. Це яскраво показали події в Україні останнім часом, коли різке зниження надходження валюти в країну викликало кризу в усіх сферах економіки. При незначних золотовалютних резервах питання підтримання курсу національної валюти стає стратегічним.

По-п'яте, ці країни не мають достатньо розвинених фінансових ринків, а відповідно, не завжди і не для всіх учасників фінансового ринку відбувається перелив капіталів, пов'язаний із взаємними змінами дохідності. Це спотворює вплив центрального банку, який здійснюється через використання грошово-кредитних засобів, що може знизити ефективність монетарної політики насамперед при інфляційному та монетарному таргетуванні.

По-шосте, центральні банки більшості країн “з ринками, що швидко розвиваються”, визначали потреби грошово-кредитного регулювання як основну мету надання міжбанківських кредитів через необхідність регулювання за їх допомогою економічної стабільності та підтримку окремих галузей. Крім того, нерозвиненість фінансових ринків і значна конкуренція між підприємствами за кредитні ресурси призводили до того, що рівень процентних ставок центральних банків не мав прямого впливу на кредитну активність банків, як це необхідно для ефективної роботи цього каналу трансмісійного механізму. У результаті центральні банки більшості країн “з ринками, що швидко розвиваються”, використовували насамперед неринкові інструменти грошово-кредитної політики, зокрема пряму емісію та зміну обсягів обов'язкових резервів, і навіть такі жорсткі, як прямі обмеження кредитування (табл. 3.2).

Дані по країнах колишнього СРСР подано двома стовбцями: з урахуванням і без урахування зростання номінальної заробітної плати. Фактори, віднесені до групи “інших”, містять у собі сезонні інфляційні коливання, зміни у валютних курсах та інші.

Результатом викладених вище міркувань є те, що “країни з ринками, що швидко розвиваються” (зокрема й Україна), на етапі недостатньої інтеграції у світову економічну систему повинні у своїй монетарній політиці першочерговим завданням вважати підтримання стабільного валютного курсу. Мета впливу на валютний курс - пом'якшення наслідків можливих криз і збереження рівноваги платіжного балансу. Для цього необхідно дещо занижувати курс національної валюти. По-перше, це стимулюватиме експорт країни й підвищуватиме її конкурентноздатність на світових ринках. По-друге, це дасть змогу зменшити курсові коливання на випадок негативного сальдо платіжного балансу, знизить потребу в іноземній валюті, необхідній для стабілізації курсу, і загалом зменшить руйнівні наслідки можливої валютної кризи.

Головним орієнтиром грошово-кредитної політики, що відображає рівень і тенденції стабільності грошової одиниці, є індекс споживчих цін. Регулювання обмінного курсу потрібно спрямовувати на підтримання цінової і фінансової стабільності, а показники монетарної бази і грошової маси використовувати як проміжний орієнтир для вирішення поточних завдань монетарного забезпечення макроекономічної рівноваги, а також досягати довгострокових соціальних, структурних та інституційних цілей [72].

Розглядаючи питання підвищення ефективності монетарної політики та дії грошово-кредитних засобів на основі впровадження світового досвіду, необхідно проаналізувати політико-економічні напрями розвитку країни, що є основою впровадження монетарної стратегії.

Зараз в Україні продовжує діяти різноплановий монетарний устрій (визначається декілька цілей проведення грошово-кредитної політики, які пов'язані з рівнем обмінного курсу, рівнем інфляції, обсягами окремих монетарних агрегатів). Реалізація грошово-кредитної політики забезпечується змішаним методом (частково з використанням ринкових інструментів, частково - адміністративних) [14].

Відповідно до основних пріоритетів економічної політики України важливою передумовою стійкого економічного зростання є активізація інвестиційної діяльності економічними засобами, серед яких провідна роль належить грошово-кредитній політиці. У посланні Президента України до Верховної Ради “Європейський вибір” (2002 р.) визначено, що стратегічною метою економічної політики держави на 2002-2011 рр. є економічне зростання на основі інвестиційно-інноваційної моделі.

Для здійснення цього завдання засобами грошово-кредитної політики необхідно:

· удосконалити систему валютного регулювання;

· знизити відсоткові ставки до рівня прибутковості операцій у виробничій сфері;

· збільшити кредитування реального сектора економіки;

· підвищити рівень капіталізації банківської системи;

· створити необхідні умови щодо функціонування механізму трансформації заощаджень в інвестиції через банківську систему.

Усе це визначає необхідність реалізації грошово-кредитної політики, спрямованої на створення реальних передумов виходу країни на траєкторію стійкого економічного зростання [39].

Протягом найближчих років НБУ не може відмовитися від певного контролю за обмінним курсом як важливим орієнтиром для населення та суб'єктів господарювання, зважаючи на його значну роль у підтриманні макроекономічної рівноваги та стабільності. Однак удосконалення системи валютного регулювання повинно здійснюватися в

напрямі поступового послаблення керованості валютного ринку та його подальшої лібералізації забезпечення більшої гнучкості обмінного курсу, можливого розширення діапазону його середньорічних значень із подальшою відмовою від його встановлення [23].

Безумовно, для згладжування сезонних коливань і шоків необхідно використовувати інтервенції на міжбанківському валютному ринку. Водночас потрібно створювати умови для розвитку інструментів хеджування валютних ризиків, забезпечити прогнозовану динаміку обмінного курсу залежно від стану платіжного балансу та уникнути його значних коливань. Як важливий індикатор курсової політики доцільно використовувати динаміку реального ефективного обмінного курсу гривні. У цьому контексті має бути визначена і роль валютних резервів як інструмента забезпечення виконання стратегічних завдань при збереженні їх достатнього (за міжнародними критеріями) рівня.

Формулювання цілей підтримання стабільності грошової одиниці як умови фінансової рівноваги та економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі віддзеркалює особливості макроекономічних умов 2007-2009 років. Завдання забезпечення фінансової рівноваги значно актуалізується в цей час у зв'язку з підвищенням цін на енергоносії, погіршенням стану поточного рахунку платіжного балансу, появою в Україні іноземних банків та їх філій, зростанням приватних запозичень іноземної валюти, високим рівнем соціальних виплат із бюджету за недостатнього розширення бази надходжень до нього та іншими ризиками.

Світовий досвід здійснення успішної грошово-кредитної політики, яка сприяє економічному зростанню в умовах незбалансованої економіки, вказує на необхідність регулювання відсоткових ставок, розширення грошової пропозиції для забезпечення зростання інвестицій і виробництва, ремонетизації економіки. У більшості країн з розвинутою ринковою економікою при суттєвих порушеннях макроекономічної рівноваги використовувались жорсткі методи грошово-кредитного регулювання. Жорстке адміністративне регулювання відсоткових ставок було одним з інструментів стимулювання економічного зростання в повоєнній Японії та в США при подоланні Великої депресії [8].

Незбалансованість грошового ринку в Україні, а також відсутність розвинутого ринку фінансових інструментів, які у складі грошової маси Єврозони становлять близько 50 %, а у вітчизняній економіці - 1 %, вказують на можливість державного регулювання відсоткових ставок, зокрема й адміністративними методами [54]. Разом з тим після виходу економіки на траєкторію сталого економічного зростання та досягнення збалансованого розвитку між фінансовим і реальним секторами роль державного регулювання відсоткових ставок і грошової пропозиції зменшується.

У зв'язку з необхідністю приведення грошово-кредитної політики у відповідність до нових пріоритетів економічної політики щодо забезпечення сталого збалансованого економічного зростання розглянемо низку напрямів розв'язання цієї проблеми.

Значення централізованого регулювання грошових потоків особ ливо важливе в країнах з неврівноваженою і незбалансованою економікою. Досвід показує, що в країнах “з ринками, що швидко розвиваються”, будь-який серйозний інвестиційний проект вимагає державної підтримки та стимулювання. За відсутності активної державної політики щодо регулювання грошових потоків в інтересах розвитку реального сектора економіки ці країни приречені на відтік капіталу, брак інвестицій і скорочення внутрішнього попиту. Держава повинна відповідати за проведення належної грошово-кредитної та інвестиційної політики.

Сучасна ситуація в Україні характеризується пожвавленням інвестиційного процесу. Втім, незважаючи на певні позитивні результати, рівень інвестування національної економіки залишається дуже низьким. Він не покриває вибуття та зношення основних фондів. Це свідчить про те, що зростання реального ВВП, яке спостерігається за останні роки, відбувалося не за рахунок збільшення основного капіталу, а внаслідок зростання рівня використання наявних виробничих потужностей, що не може бути передумовою сталого економічного зростання. У сучасній ситуації на державному рівні необхідно впровадити методи регулювання грошової пропозиції та відсоткових ставок.

Згідно з новими пріоритетами економічної політики канали грошової пропозиції слід переорієнтувати на забезпечення сталого економічного зростання. Для цього бажано відновити економічний зміст грошової емісії, який полягає в авансуванні економічного зростання.

У методології розрахунку обсягу припустимого зростання грошової маси пропорційно прогнозованому збільшенню ВВП і обернено пропорційно очікуваній швидкості обігу грошей необхідно внести зміни, які пов'язані зі зворотним впливом приросту грошової маси на динаміку ВВП. Оскільки обидва параметри залежать від механізму грошової емісії, величина останньої повинна плануватися диференційовано за різними каналами грошової емісії (купівля валюти і золота, рефінансування комерційних банків, кредити уряду, купівля цінних паперів). В Україні два перші канали грошової пропозиції спрямовували грошову емісію на сферу фінансових спекуляцій, що зумовлювало високу швидкість обігу грошей. У результаті збільшення коштів на валютно-фінансових ринках відбувалося зниження обмінного курсу гривні та зростання цін.

Таким чином, інфляція характеризувалася високою еластичністю до грошової емісії. До основних каналів грошової емісії можна додати ще один - кредитування інститутів розвитку. Емісія грошей на фінансування виробничих інвестицій через інститути розвитку має значно менший інфляційний потенціал, ніж існуючий механізм рефінансування банків під заставу державних цінних паперів. Зниженню інфляційного потенціалу грошової емісії через комерційні банки сприятиме перехід до технології їх рефінансування під векселі виробничих підприємств. Комплекс цих заходів дасть змогу підвищити рівень монетизації економіки без порушення цінової стабільності, яка згідно з довгостроковою стратегією соціально-економічного розвитку України є першоосновою моделі економічного зростання [17].

У сфері регулювання грошової пропозиції необхідно створити канали і механізми залучення капіталу у виробничу сферу. Нині з усіх каналів надходження виробничих інвестицій діє лише один - власні кошти підприємств. При цьому основний механізм розширеного відтворення - трансформація заощаджень в інвестиції через банківську систему.

Відповідно до нових пріоритетів економічної політики необхідно розробити концепцію реструктуризації банківської системи, основним елементом якої має бути механізм трансформації заощаджень в інвестиції. При цьому доцільно використовувати світовий досвід. Технологія регулювання грошової пропозиції повинна забезпечити необхідний рівень кредитних ресурсів за відсотковими ставками, які є доступними для виробничої сфери. При цьому рівень кредитних ставок не повинен значно перевищувати рівень прибутковості реального сектора економіки. Наприклад, у Франції відповідний процес здійснювався за допомогою використання поштово-ощадних і спеціалізованих кредитних установ для надання цільових кредитів компаніям у таких сферах, як житлове будівництво, сільське господарство, транспортне машинобудування. У Китаї та інших країнах, що успішно розвиваються, основні грошові потоки проходять через державні банки, які відповідають за інвестування акумульованих заощаджень, залучених кредитних ресурсів у розвиток виробництва відповідно до визначених пріоритетів соціально-економічного розвитку і за регульованими відсотковими ставками [65].154

Даний підхід означає відмову від монетарних методів планування грошової пропозиції шляхом встановлення кількісних показників приросту грошової бази. Відповідно до сучасних умов економічного розвитку України раціональною є технологія визначення грошової маси, яка ґрунтується на встановленні орієнтирів відсоткових ставок і забезпеченні відповідного їм рівня пропозиції грошей. Орієнтири відсоткових ставок не повинні перевищувати рівня прибутковості виробничої сфери. Основна проблема, що виникає при такій методології визначення грошової пропозиції, полягає в можливості поповнення економіки “дешевими” грошима в разі їхньої концентрації у сфері надприбуткових фінансових спекуляцій. Регулювання кількості грошей в обігу у межах розглянутого підходу визначається політикою відсоткових ставок. При цьому необхідно враховувати об'єктивно існуючі диспропорції в економіці, що характеризуються неоднаковими рівнями прибутковості в різних галузях економіки. Для вирішення цієї проблеми доцільно використовувати диференційований підхід до визначення відсоткових ставок. Наприклад, для галузей, які характеризуються низькими рівнями рентабельності (сільське господарство, транспортне машинобудування та легка промисловість), необхідно встановлювати нижчі ставки кредитування. Головні труднощі, що виникають при практичній реалізації такого підходу, пов'язані з контролем щодо цільового використання пільгових кредитів. Одним зі шляхів розв'язання цієї проблеми є спрямування останніх тільки через державні банки розвитку, до яких застосовуються адміністративні санкції за їх нецільове використання.

В умовах дефіциту власних фінансових ресурсів банківський кредит є важливим джерелом інвестування.

До причин низького кредитування української економіки можна віднести:

· високі відсоткові ставки за кредити;

· низький рівень капіталізації банків;

· незначні обсяги строкових депозитів;

· великі кредитні ризики.

Таким чином, основними напрямами вдосконалення механізму грошово-кредитної політики в умовах стабілізації розвитку національної економіки є:

1.Мета монетарної політики повинна бути двоякою: підтримання низького рівня інфляції і одночасно стабільного валютного курсу.

2.Встановлення цільових орієнтирів відсоткових ставок і формування програми грошової пропозиції, яка відповідає величині попиту на гроші.

3. Підвищення рівня монетаризації національної економіки на неінфляційній основі через удосконалення структури грошової емісії; формування державних інститутів розвитку; рефінансування комерційних банків під заставу векселів виробничих підприємств.

4. Реформування банківської системи в межах програми її розвитку.

5. Підвищення ролі кредитного механізму в інвестуванні національної економіки шляхом збільшення рівня капіталізації банків внаслідок їх злиття або приєднання, запровадження механізму захисту прав кредиторів на основі створення ефективної системи кредитного гарантування.

6.Стимулювання банківських заощаджень населення через наближення української системи гарантування депозитів фізичних осіб до стандартів ЄС.

Отже, враховуючи вищезазначене, можна сказати, що основні напрями підвищення ефективності використання грошово-кредитних засобів безпосередньо залежать від ефективності та раціональності обраної монетарної політики країни. Складаючи план застосування інструментів монетарної політики на наступні роки, слід враховувати специфіку взаємозв'язку макроекономічних і монетарних параметрів, притаманних економіці на даному етапі її розвитку, розвиток економіки, що органічно пов'язаний із певним рівнем інфляції, поєднувати підтримання динамічного розвитку та структурної перебудови економіки з підвищенням життєвого рівня і добробуту населення. Необхідно проводити заходи щодо забезпечення стабільності гривні як монетарної передумови та фактора економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі з урахуванням можливих коливань зовнішньої та внутрішньої кон'юнктури та змін в інституційному середовищі, тому що стабільність грошової одиниці включає (як свої складові) внутрішню і зовнішню стабільність, яка відображається в динаміці інфляції та обмінного курсу.

Отже, прийняття монетарної політики потребує формування окремого блоку монетарного аналізу з метою управління перебудовою емісійного й трансмісійного механізмів монетарної політики. Це і можна назвати першою опорою прийняття монетарних рішень у 2007-2009 роках. Другою опорою буде аналіз широкого кола макроекономічних і фінансових показників з точки зору їх впливу на цінову динаміку.

грошовий обіг кредитний монетарний

Розділ 2. Основні проблеми використання інструментів грошово-кредитної (монетарної) політики в Україні

Грошово-кредитна політика - це комплекс взаємопов'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк [43, с. 31]. Інструменти монетарної політики та їх вплив на такі макроекономічні показники, як обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту бюджету та джерела його покриття неодноразово досліджено та описано багатьма теоретиками [16; 23; 43; 77; 101]. Але застосування інструментів грошово-кредитної політики, як і будь-якої моделі, що абстраговано описує економічні взаємозв'язки, потребує адаптації до певних умов.

Розглянемо деякі особливості використання інструментів грошовокредитної політики в Україні. Національний банк використовує інструменти монетарної політики, які поділяються на інструменти прямого та непрямого впливу. До інструментів прямого впливу належать такі: ліміти кредитування для окремих банків, пряме регулювання процентної ставки, ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окреми галузям. До інструментів непрямого впливу належать: операції на відкритому ринку цінних паперів, зміна облікової процентної ставки, зміна вимог до рівня обов'язкових резервів депозитних інститутів. Як бачимо, монетарна політика є високоефективним інструментом формування конкурентоспроможності національної економіки, оскільки має безпосередній вплив на чинники, пов'язані з ціною та ціноутворенням (формування конкурентної ціни, доходів, прибутків) і з відтворювальним процесом загалом (інвестиції, технологічні та організаційні інновації, формування виробничих витрат, зростання продуктивності праці).

Проголошена політиками на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки необхідність здійснення переходу української промисловості від стадії виживання до стадії наукомісткого розвитку безпосередньо пов'язана з проведенням грошово-кредитної політики Національним банком.