Підприємництво: суть, види, роль у ринковій економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансово-кредитний факультет

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

«Підприємництво: суть, види, роль у ринковій економіці»

ЗМІСТ

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні аспекти підприємництва
• 1.1 Суть, види і характеристика підприємницької діяльності
• 1.2 Особливості різних видів підприємницької діяльності
• 1.3 Державна реєстрація і набуття прав суб'єкта підприємництва
• Розділ 2. Проблеми державного регулювання підприємницької діяльності
• 2.1 Правове забезпечення та оподаткування підприємництва в Україні
• 2.2 Моніторинг виконання регіональних програм підтримки малого підприємництва на 2009-2010 роки
• Розділ 3. Шляхи вдосконалення правового регулювання підприємницької діяльності в Україні
• Висновок
• Список використаних джерел
• ВСТУП
• підприємницький оподаткування бізнес регіональний
• Актуальність теми. Будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожний її окремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереження її національного духу і національної гордості.
• Проблема становлення та розвитку підприємництва в економіці будь-якої країни, а тим більше України, що перебуває в умовах трансформації всієї економічної системи, належить до категорії особливо актуальних, оскільки вона прямо пов'язана з рівнем соціальної комфортності населення. При цьому необхідно усвідомити, що переведення вітчизняної економіки на ринкові засади саме собою не здатне поліпшити умови життєдіяльності людей. Для цього необхідна зважена політика виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що повинна базуватися на пріоритетності людського розвитку. Визнання і законодавче закріплення приватної власності в Україні стало тим фундаментальним фактором, який спонукав до прискореного розвитку ринкових відносин і підприємницької діяльності. Успішне розв'язання цього завдання вимагає вирішення цього комплексу задач, пов'язаних з підготовкою кадрів, з освоєнням нових знань щодо розуміння ринкових механізмів та підходів в організації сучасного бізнесу.
• Тема глибоко вивчена у літературних джерелах. Написано не тільки безліч підручників, в які включена ця тема або вона є провідною, а й існує велика кількість статей із періодичних видань. Серед підручників досить цікавими і зрозумілими для сприйняття є «Основи ринкової економіки і підприємництва» Боброва, «Основи підприємництва» Виноградської, «Основи підприємництва в Україні» Петровича, «Основи підприємництва» Шваба, «Економіки підприємства» Петровича. Автори використовували у своїх працях такі загальнонаукові методи економічної теорії, як спостереження, аналіз, синтез.
• Метою написання роботи є на основі аналізу діяльності вітчизняних підприємств визначити основні проблеми підприємництва в Україні та запропонувати шляхи забезпечення умов для його функціонування.
• Предметом дослідження - підприємницький хист, талант як систематизована, самостійна, ініціативна, здійснювана на власний ризик діяльність, спрямована на отримання максимального прибутку.
• Головними завданнями є: дослідження сутності підприємництва, його функцій, принципів, видів, організаційно-правових форм, проблем функціонування, показ перспектив розвитку шляхів подолання кризи в економіці на основі досвіду інших країн.
• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

1.1 Суть, види і характеристика підприємницької діяльності

Уява про підприємництво формувалася протягом тривалого часу еволюції і змінювалась залежно від рівня продуктивних сил, відносин власності, поширення в суспільстві певних форм організації виробництва. Кожний виток розвитку суспільства істотно доповнював зміст підприємництва новими гранями, суттєво збагачуючи його.

Розуміння підприємництва і підприємця як посередника (підприємець-«антрепренер») панувало в середні віки і вживалося у подвійному значенні: як організатор масових видовищ чи як керівник певного виробничо-будівельного проекту. Особлива риса підприємця того часу - організаторський хист, тобто організація конкретної справив межах виділених ресурсів. [1 с. 9]

Поняття «підприємництво» уперше ввів у науковий обіг англійський учений Річард Кантільйон (1680-1734). Він розглядав його як особливу економічну функцію, важливою рисою якої є ризик. [2 с. 8]

Вчені-економісти минулого виокремлювали три фактори виробництва: 1) землю; 2)працю; 3)капітал. Сучасний досвід господарювання свідчить про те, що процвітання країн з розвинутою ринковою економікою забезпечує вміла реалізація їх підприємницького потенціалу як четвертого фактора виробництва. [3 с. 10]

Чітке розмежування між бізнесом та іншими видами праці викликало необхідність теоретично осмислити це, і Р. Кантильйон започатковує у науковому вжитку термін «підприємець», а підприємництво визначає як функцію особливого роду, для якої характерний ризик.

Довгий час поняття «підприємець» ототожнювалося із поняттям «власник». Однак, із другої половини ХІХ ст. з'явилася необхідність чітко окреслити відмінність між підприємцем і власником-капіталістом, оскільки відбулось відособлення капіталу-власності від капіталу-функції. Процес прийняття рішення все частіше переходив від власника капіталу до капіталіста-управлінця (менеджера). Ця тенденція посилилась із виникненням корпоративної форми підприємств, яка виключає строгий зв'язок між підприємцем і власником. [1 с. 11]

Французький економіст Жан-Батист Сей (1767-1832) стверджував, що підприємець діє на власний рахунок і ризик з метою отримання вигоди, володіє при цьому знаннями і досвідом, комбінує фактори виробництва.

Відомий англійський економіст Адам Сміт (1723-1790) розглядав підприємця як власника, пов'язував підприємницьку діяльність насамперед з власною зацікавленістю підприємця (особистим збагаченням), у процесі реалізації якої він сприяє найефективнішому задоволенню потреб суспільства. З цією метою підприємець сам планує та організовує виробництво, розподіляє отримані доходи. Інший англійський економіст Давид Рікардо (1772-1823) вбачав у підприємці звичайного капіталіста. Аналогічно оцінював роль підприємця Карл Маркс (1818-1883).

Якісно нову оцінку підприємництва дав наприкінці ХІХ ст. англійський економіст Алан Маршалл (1842-1924), виділивши організацію виробництва, а згодом підприємницьку здатність до такої організації як окремий фактор виробництва (разом із працею, землею і капіталом).

Повнішу характеристику підприємництва наводять у своїх працях американський економіст Йозеф Шумпетер (1883-1950) та англійський - Фрідріх Хаєк (1899-1992). На думку Шумпетера, зміст підприємництва розкривається в його функціях: 1) реформування й докорінна перебудова виробництва виробництва внаслідок впровадження нових видів техніки і технологій, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини; 2) використання наукових розробок, маркетингу. Виконання функцій підприємництва залежить від господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, види, мотивацію. Тому основні функції підприємця за Й.Шумпетером, - це виготовлення нового блага або старого нової якості; освоєння нового ринку збуту, джерел сировини або напівфабрикатів; впровадження нового методу виробництва; відповідна реорганізація виробництва. Підприємцем, на його думку, може бути не лише капіталіст, власник, а й управляючий. Найбільшою мірою відокремлення власності від управління (а отже від підприємництва) виявляється в гігантських акціонерних компаніях. Нове трактування, яке сформував Й. Шумпетер у 1912 р., підкресливши характерні риси підприємця - творчий характер, пошук, ініціативність. Однак, ця концепція утвердилася значно пізніше, і тільки в середині ХХ ст. остаточно склалось розуміння підприємця як новатора, оскільки пошук нових ідей та їх реалізація - це одне із найскладніших завдань підприємництва. [1,2]

Ф.Хаєк пов'язував підприємництво насамперед з особистою свободою, яка дає людині змогу раціонально розпоряджатися своїми здібностями, знаннями, інформацією та доходами. Підприємець прагне оптимально використати ці компоненти, враховуючи насамперед ситуацію на ринку (перспективність щодо інвестування, попиту і пропозиції певної галузі економіки, рівень цін та ін.), знайти найкращі засоби для задоволення власних і суспільних потреб.

За американським економістом Полом Самуельсном, підприємництво пов'язане з новаторством, а сам підприємець є сміливою людиною з оригінальним мисленням, яка домагається успішного впровадження нових ідей. [2 с. 14]

Підприємець завжди є власником капіталу (хоча б у тій частині, в якій він отриманий прибуток інвестує як власний капітал), а також у тій або іншій мірі менеджером. При цьому важливо зазначити, що підприємництво можна вважати особливою сферою професійної діяльності, сутність якої полягає у постійному перетворенні ресурсів і майна в реальний капітал, тобто в те, що приносить прибуток.

Отже, підприємництво - це багатопланове явище, що може бути описаним з економічного, психологічного і політичного поглядів. У зв'язку з цим можна дати таке тлумачення терміна «підприємництво».

Підприємництво - це самостійна, ініціативна господарсько-фінансова діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені і під майнову відповідальність юридичної особи - підприємства (організації).

Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не зв'язана з отриманням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою. Головне, що вирізняє підприємця серед інших агентів суспільно-корисної діяльності, - це можливість і обов'язковість отримання певного зиску.

Підприємництво не можна відносити до звичайної трудової сфери діяльності: воно за своєю сутністю характеризує творчу і активну діяльність бізнесменів. Підприємцям притаманні особлива етика і навіть своєрідний світогляд, що дозволяє виокремлювати специфічну філософію підприємництва (бізнесу), яку кваліфікують як практично корисну філософію системи господарювання. В міру розвитку виробництва і суспільства, зміни умов його життєдіяльності й загальної культури філософія бізнесу не залишається незмінною; вона завжди адаптується до сучасних вимог господарювання. [3 с. 18]

Підприємництво згідно із Законом України «Про підприємництво» визначається як певний вид діяльності, тобто процес, який вимагає послідовного виконання логічно взаємопов'язаних стадій та етапів. В основі цього процесу лежить ідея, з якої починається кожна нова справа-бізнес. Така ідея може бути як власною, так і запозиченою, наприклад, через механізм придбання уже діючого підприємства. Шляхів та джерел появи ідей є багато, і вибір її залежить від конкретної особи. Саме життя дає широке поле можливостей для вибору ідеї. Вона може виникнути спонтанно, але для забезпечення її реалізації необхідно брати до уваги свої професійні, організаційні здібності, а також постаратися чесно відповісти на питання: любите ви працювати з речами чи з людьми; хочете ви бачити результат своєї праці в матеріально-речовій формі; чи є у вас для цього відповідні знання, навики.

Будь-яке підприємство за своє існування проходить декілька фаз (циклів), які необхідно врахувати підприємцям при започаткуванні підприємницької діяльності (табл.1.1) (див. додаток Б).

Процес підприємництва буде протікати успішно, якщо у своїй діяльності підприємець керуватиметься принципами, передбаченими Законом України «Про підприємництво».

Одним з найважливіших є принцип вільного вибору підприємницької діяльності. Цей вибір безумовно буде визначатися потребам ринку, фінансовими, матеріальними можливостями підприємця та багатьма іншими факторами і економічними умовами. Але головне, що цей вибір вільний і незалежний від будь-яких вкладних чи управлінських структур та державних органів.

Другим важливим принципом підприємницької діяльності є залучення на добровільних засадах майна і коштів громадян та коштів юридичних осіб.

Третій принцип полягає в можливості самостійно формувати програму діяльності та обирати постачальників і споживачів продукції, встановлювати ціни відповідно до чинного законодавства. Цей принцип розкриває простір для ініціативи підприємців і розрахований саме на її широке використання.

Підприємницька діяльність, зумовлена ринком товарів, в свою чергу визначає необхідність створення ринку праці, робочих рук, що складає четвертий принцип - вільний найм праці. Закон дозволяє підприємцям використовувати найману працю.

П'ятий принцип полягає в наданні підприємцю можливості залучати і використовувати всі види ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством.

Ефективним стимулом розвитку підприємницької діяльності є шостий принцип, який надає підприємцям право вільно розпоряджатися прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством. Цей прибуток використовується підприємцем на власний розсуд - на подальший розвиток функціонування підприємства, поліпшення якості та конкурентоспроможності продукту діяльності; на соціальний захист працівників; на розширення діяльності.

Сьомий принцип надає підприємцеві право самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо цей підприємець є юридичною особою. Зазначений принцип сприяє виходу на міжнародний ринок і спонукає до випуску конкурентоспроможної продукції.[1 с. 13-18]

Основними суб'єктами ринкової економіки виступають підприємства, об'єднання громадян, окремі підприємці та державні установи, громадські організації. Основні суб'єкти господарської діяльності в процесі взаємодії між собою здійснюють неперервний кругообіг ресурсів, продуктів, послуг, доходів.

У класичній економічній теорії при розгляді процесу взаємодії підприємств суб'єктами ринку вважаються державні установи, підприємства і домашні господарства.

На рис.1.1.(див. додаток Б) представлена схема взаємодії суб'єктів господарювання і кругообігу ресурсів. Основна функція підприємства, як видно із рис.1.1., передбачає закупівлю за встановленими цінами факторів виробництва на ринку ресурсів, виготовлення товарів та надання послуг. Маса товарів та послуг надходить до споживачів (домашніх господарств і державних установ) для задоволення всієї гами індивідуальних і суспільних потреб. Платежі, котрі здійснюють підприємства за надані економічні ресурси (праця, капітал, підприємницькі здібності) складають собівартість виробленої продукції (витрати підприємства).

У процесі витрат грошового доходу домогосподарства виражають свій попит на необхідні їм товари і послуги. Взаємний вплив цих послуг і пропозиції підприємств визначають ціну й на продукти і на послуги. З погляду підприємств, споживчі витрати на товари і послуги утворять доходи від реалізації ними цих товарів і послуг.

Варто врахувати, що домогосподарства і підприємства виступають на двох ринках: ресурсному і ринку продуктів. При цьому щораз вони виявляються на протилежних сторонах. На ресурсному ринку підприємство виступає на стороні попиту, тобто, як покупець, а домогосподарства як власники ресурсів - на стороні пропозиції, тобто, як постачальники. На ринку продуктів (нижня частина схеми) вони міняються місцями: домогосподарства виявляються на стороні попиту, а підприємства - на стороні пропозиції.

З рис.1.1.(див. додаток Б) випливає, що всі типи господарських суб'єктів діють на одному ринку. Однак характер взаємозв'язків «підприємства-домашні господарства» і «підприємства-державні установи» різний.

При цьому підприємство в значній мірі піддається ризику недоодержати прогнозований дохід, навіть зацікавивши покупця більш низькими цінами чи пільгами через інтенсивну рекламу.

Підприємство як суб'єкт ринку в порівнянні з централізовано керованим, самостійно орієнтується на попит споживачів, погоджує з вимогами ринку питання забезпечення ресурсами, реалізує свою продукцію за ринковими цінами, розпоряджається своїм прибутком за власними міркуваннями. Але підходи до вирішення вказаних питань, методів обґрунтування своїх рішень можуть змінюватися в залежності від форми власності.[5 с. 5-8]

Суть підприємництва розкривається також, виходячи із тієї ролі, яку воно відіграє в суспільстві. Отже, роль підприємництва полягає насамперед у тому, що воно виступає каталізатором економічного розвитку. Зміни в структурі економіки, ріст конкуренції стимулюють інвестиційну діяльність, а також створенню нових підприємств. Інвестиції в свою чергу, сприяють зростанню як сукупного попиту, так і пропозиції. Отже, створення нових підприємств одночасно означає і зростання ринку нових товарів, послуг, тобто сприяє прискоренню темпів економічного розвитку суспільства в цілому.[1 с.18]

У зв'язку з переходом до ринкової економіки, поглибленням соціально-економічних реформ все більшого значення набувають підприємницькі відносини. У суспільстві підприємництво:

· виступає діловою силою, що прискорює шлях до ринкових перетворень, подальше удосконалення законодавчо-нормативної бази, зміну тих положень, що перешкоджають сприятливому розвитку бізнесу; впливає на структурну перебудову в економіці, збільшення обсягів виробництва, збуту товарів і надання послуг; прискорює темпи економічного розвитку національної економіки в цілому;

· забезпечує господарську належність ринку, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції, сприяє економії та раціональному використанню усіх ресурсів;

· стимулює ділову активність, забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці, постійного пошуку ефективних форм роботи, сприяє здійсненню інноваційних процесів, швидкому оновленню технологічної бази і номенклатури продукції з урахуванням споживчого попиту;

· створює нові робочі місця, залучає працюючих та непрацюючих у суспільно-корисну діяльність, сприяє формуванню нового типу суспільного способу життя та підприємницької культури;

· проводить благодійну та спонсорську діяльність, здійснює підтримку політичних рухів та економічних структур, які сприяють подальшому розвитку та виходу України з після кризового стану;

Основними тенденціями розвитку підприємництва в Україні є:

А. Інтенсивне розширення підприємництва,що виявляється у територіальному охопленні сфери бізнесу, зростанні кількості юридичних осіб та індивідуальних підприємців. Підприємницька активність характеризується також появою на ринку різноманітних організаційно-правових форм бізнесу, банків, товарних і фондових бірж, брокерських контор, страхових компаній, бізнес-центрів, консультаційних фірм. Підвищується ступінь інтенсивності потоку інновацій, інвестиційних вливань у підприємницькі структури, міжгалузевого і між фірмового переливу (руху) капіталів.

Б. Відбувається інтеграція комерції з виробничою діяльністю. В результаті таких процесів з'являються складні організаційні утворення у формі корпорацій, концернів, асоціацій, консорціумів, холдингових компаній. В Україні функціонують виробничо-торгівельні, виробничо-комерційні підприємства, фірмові магазини, торговельні будинки.

Прикладом інтеграції виробництва і комерції є виробничі кооперативи. Ці малі підприємства не тільки займаються виготовленням продукції, але й виконують комерційні функції, пов'язані з реалізацією товарів, пошуком постачальників і покупців, вивченням споживчого попиту, просуванням продукції на географічні ринки, укладанням комерційних угод. Обмеженість власних фінансових ресурсів, необхідність проведення оновлення і модернізації виробничих потужностей, підвищення рівня конкурентоспроможності на ринку змушують все більшу кількість суб'єктів, які займаються виробничим або комерційним підприємництвом, брати кредити в банках. Отже, формуються та розвиваються взаємозв'язки між сферами бізнесу на основі кредитного договору, проведення лізингових операцій. В інтеграційних процесах зацікавлені учасники підприємницької активності, оскільки дають можливість утриматись і нормально функціонувати в ринкових умовах на основі взаємовигідних партнерських відносин.

В. Відбувається зрощення капіталу вітчизняних і зарубіжних підприємців шляхом створення спільних фірм, підприємств з іноземними інвестиціями.

Г. Інтенсивний розвиток комерційного посередництва при стриманому розвитку виробничого підприємництва. Організація та чітке налагодження виробництва - не проста справа, адже для цього потрібні приміщення, відповідне обладнання, стабільна система закупівлі сировини і матеріалів, робоча сила, вагомий стартовий капітал. Для того, щоб швидше «зняти вершки» у ринковому просторі, багато початківців прямують у торгово-посередницьке русло.

Д. Розширення сфери послуг (консалтингові, юридичні, страхові, транспортні, туристичні,готельні, рекламні, виставкові, громадське харчування, охоронні, мобільний зв'язок та Інтернет).

Е. Співробітництво великого та малого бізнесу, активне впровадження нововведень. Малі та середні підприємства проводять розробки в основному на перших етапах досліджень (зародження винаходів), коли ще не потрібні значні матеріальні, кадрові та організаційні витрати. Малий бізнес проникає на початковій стадії виробництва - проведення науково-дослідних, конструкторських, лабораторних робіт,у галузь фундаментальних досліджень. З'являються міні-заводи як приклад технологічних та управлінських нововведень. Сьогодні потрібно приділяти більше уваги підтримці венчурних (ризикових) та інноваційних фірм у високотехнологічних галузях економіки та у сфері науки. За кордоном вони є рушійним фактором розвитку науково-технічного прогресу, двигуном економіки і користуються відповідною державною підтримкою.[4]

Серед стадій підприємницького процесу як самостійну виділяють стадію вибору виду діяльності, хоч уже під час появи ідеї відбувається попередня орієнтація на певну діяльність. Конкретизація виду діяльності вимагає строгого визначення, оскільки мова йде про те, що любить підприємець - працювати з речами чи з людьми, працювати в команді чи осібно, а це значною мірою залежить як від характеру та вміння людини, так і від реальних можливостей реалізації самої ідеї.

Законодавство проголошує свободу у виборі підприємницької діяльності. Зокрема, підприємницька діяльність включає: будь-які види виробничої діяльності, різноманітні види торгівельної діяльності, надання послуг, комерційне посередництво, торгово-закупівельну діяльність, діяльність в сфері будівництва, інноваційну діяльність та інші види, які представлені на рис.1.2.(див. додаток В)

Таке різноманіття видів діяльності вимагає відповідної класифікації.

Підприємницьку діяльність можна класифікувати за певними ознаками, які представлені на рис.1.3.(див. додаток Г)

За функціональним характером підприємницька діяльність поділяється на чотири види: а) виробництво продукції; б) виконання робіт; в) надання послуг; г) торгівельна діяльність.

За ступенем обмеження законодавством підприємницька діяльність поділяється на три види: вільну, дозвільну (ліцензовану) і державну.

Вільна підприємницька діяльність проголошена в ст. 3 Закону України «Про підприємництво» і характеризується тим, що підприємець має право без обмежень здійснювати самостійно діяльність, що не суперечить чинному законодавству. [1 с.23-27]

Дозвільна (ліцензована) підприємницька діяльність умовно поділяється на 4 групи:

Перша група стосується виготовлення і реалізації певних продуктів і речовин: виготовлення лікеро-горілчаних та тютюнових виробів; торгівлі алкогольними напоями; виготовлення та реалізації ветеринарних медикаментів і препаратів; виготовлення та реалізації медикаментів і хімічних речовин.

Ліцензування цієї групи видів діяльності обов'язкове, оскільки вони пов'язані з потенційною небезпекою для здоров'я людини.

Друга група стосується транспорту і зв'язку: міжнародні та внутрішні перевезення пасажирів і ватажів всіма видами транспорту; будівництво та технічне обслуговування загальнодержавних мереж передачі та документального зв'язку; міжнародні та міжміські поштові перевезення; обробка поштової кореспонденції, видача і прийняття грошових переказів.

Третя група складає перелік спеціальних робіт: пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин; виробництво, ремонт і реалізація спортивної, мисливської, вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї; виготовлення цінних паперів, грошових знаків і знаків поштової оплати; видобування дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів; виконання інженерно-пошукових та проектних робіт для об'єктів енергетики, державного зв'язку; розробка, випробування, виробництво та експлуатація космічних апаратів і їх складових частин.

Четверту групу складають обмеження, що стосуються надання населенню специфічних (спеціальних) послуг: медична, ветеринарна і юридична практика; посередницька діяльність із приватизаційними паперами; монтаж, ремонт і профілактичне обслуговування засобів охоронної сигналізації; аудиторська діяльність; страхова діяльність; надання послуг з охорони державної, колективної та приватної власності; діяльність, пов'язана з організацією іноземного та зарубіжного туризму.[1 с.28-29]

1.2 Особливості різних видів підприємницької діяльності

Підприємництво - надзвичайно багатопрофільний вид економічної діяльності, що охоплює практично всі галузі системи господарювання. Кожна з ланок має характерні особливості, розрізняється змістом бізнес-операцій, засобами їх проведення. Підприємницька діяльність може здійснюватись у виробництві, торгівлі, посередництві, наданні фінансових послуг, страхуванні, будівництві, громадському харчуванні, туризмі, готельному господарстві, наданні побутових, консалтингових, транспортних послуг.

При виборі того чи іншого виду підприємницької діяльності слід враховувати такі критерії (фактори), зокрема:

· вид товару, який пропонується на ринок, його якість, асортимент;

· споживчий попит на товар або послугу;

· фінансові можливості підприємця, наявність матеріальних, трудових ресурсів;

· існуючий економічний стан у даній сфері бізнесу, рівень розвитку конкуренції;

· досвід роботи підприємця, його кваліфікацію;

· перспективність виду підприємницької діяльності, можливості одержання достатнього прибутку.

Пріоритетне значення з огляду на загальнодержавні (національні) інтереси має підприємницька діяльність у виробничій сфері. Це найбільш перспективний і привабливий шлях до справжнього успіху, хоча він більш складний, потребує залучення різних факторів виробництва, характеризується більш тривалим періодом від зародження бізнес-ідеї до реалізації виробленої продукції та отримання економічного ефекту. Результати дослідження зарубіжних економістів свідчать про те, що серед промислових видів бізнесу швидкозростаючими напрямками є: виробництво комп'ютерів, оргтехніки, упаковки, фармацевтичних товарів, засобів зв'язку.

Можливо, початківець не хоче займатися виробництвом. Існують й альтернативні рішення. Так, великою популярністю користуються такі види бізнесу: організація кафе, барів, магазинів роздрібної торгівлі, стоянок для автотранспорту, надання посередницьких послуг з нерухомістю, автосервіс, продаж і обслуговування комп'ютерів, підключення їх до мережі Інтернет, туристичне обслуговування, будівництво жилих будинків поліпшеного планування, ремонт офісів і квартир. Міжнародна практика підтверджує досить високий відсоток виживання цих видів бізнесу та наявність попиту з боку клієнтів. [4 с.23-24]

Виробниче підприємництво - це діяльність, яка безпосередньо пов'язана з виробництвом продукції, робіт, послуг, інформації для подальшої реалізації покупцям, споживачам.

Мета - одержання прибутку в результаті продажу виробленої продукції, виконаних робіт, послуг. Виробнича підприємницька діяльність розрізняється за формами і видами (рис.1.4.) (див. додаток Д)

Існують дві форми виробничого підприємництва:

1. Традиціоналістське підприємництво. Орієнтоване на виробництво традиційних товарів для постачання на ринок. Асортимент товарів, який вже давно випускається виробником, відносно стабільний, не підлягає суттєвим змінам за різновидами.

2. Інноваційне підприємництво. Передбачає організацію виробництва з широким використанням інновацій. Результатом такої організації виступає новий (раніше не існуючий) товар або товар з принципово новими характеристиками, властивостями або навіть сферами використання. Практика виробничої підприємницької діяльності у будь-якій формі включає в себе елементи інноваційного процесу.

Види виробничої підприємницької діяльності:

· основні;

· допоміжні;

До основних відносять види виробничої підприємницької діяльності, результатом яких є виробництво товару, готового до споживання (виробничого чи індивідуального). Функція виробництва є для підприємця провідною.

Серед допоміжних розрізняють види підприємницької активності, які обслуговують, супроводжують виробництво (наприклад, інноваційна, науково-технічна, інформаційна, інжинірингова, конструкторська, консультаційна, маркетингова, лізингова діяльність, виробниче споживання товарів і послуг, збут продукції).

Підприємець-виробник має тісний зв'язок з покупцем (споживачем), для якого призначений вироблений товар. Успіх досягається за поєднанням двох сторін (рис.1.5) (див. додаток Ж).

Важливе місце у цивілізованій ринковій економіці посідає підприємництво у сфері торгівлі (комерція), де швидше і з меншим вкладом ресурсів можна отримати доходи від проведених бізнес-операцій.

Комерційне підприємництво - це підприємництво, пов'язане із здійсненням процесів купівлі-продажу товарів для задоволення попиту покупців (споживачів) та отримання прибутку.

Як оперативно-організаційна система цей вид підприємництва має справу також з товарообмінними, товаро-грошовими операціями, які проводяться з урахуванням поточних і перспективних ринкових змін.

Комерційний бізнес відіграє значну роль в активізації економічних процесів, зокрема: забезпечує встановлення збалансованого ринку, сприяє формуванню оптимальних пропорцій між виробництвом з суміжними сферами, виявляє попит на товари, стимулює виробниче підприємництво, здійснює ефективний товарний оборот, задовольняє потреби населення у товарах і послугах, стимулює діяльність суб'єктів ринку, робить відповідний внесок у формування доходів державного і місцевого бюджетів за рахунок сплати податків. Крім того, підприємництво у сфері торгівлі дозволяє усім учасникам комерційного обороту вигідно співпрацювати на основі планування, укладання, реалізації торгових операцій, закладає основу для для формування виробничих програм та перспективних напрямків щодо випуску продукції за кількісними та якісними програмами, асортиментною структурою. А це, у свою чергу, свідчить про те, що комерція визначає економічний стан промислового підприємства, його успіх на товарному ринку. Якщо вироблена продукція не буде реалізована у сфері торгівлі в намічених обсягах, це буде негативно впливати на господарсько-фінансову діяльність промислових підприємств.

Підприємництво у сфері торгівлі здійснюється на основі таких принципів:

· організаційно-господарська незалежність - самостійність і свобода вибору суб'єктами господарювання організаційно-правових форм та видів торгівельної діяльності, характеру відносин з іншими суб'єктами ринку, спеціалізації та асортиментного профілю торгівельних підприємств, методів обслуговування покупців;

· відкритість - доступність торговельних послуг для всіх категорій споживачів, пріоритетне врахування їхніх інтересів, запобігання дискримінації покупців;

· цивілізованість - високий рівень торговельного обслуговування;

· самоокупність - повернення суб'єктами господарювання витрат у процесі торговельної діяльності, запобігання банкрутству і фінансовій неспроможності підприємств;

· конкурентоспроможність суб'єктів господарювання - ефективне функціонування в умовах конкурентного середовища і конкурентної боротьби за умови дотримання антимонопольного законодавства;

· урегульованість - відповідне реагування торговельної сфери на вплив координуючих і коригуючих зовнішніх факторів через систему правових, науково-технічних, інвестиційних, інших механізмів державного регулювання;

· сувора матеріальна і фінансова відповідальність контрагентів за виконання взятих зобов'язань; [4 с.32-35]

На рис.1.6. (див. додаток З). подано типову схему комерційного підприємництва.

Сутність комерційної операції полягає у тому, що спочатку підприємець закуповує товар Т у власника (частіше у виробника). Він сплачує за куплений товар його власнику грошову суму Г₃, яка залежить від кількості товару та його ціни за одиницю. Далі підприємець продає товар покупцю та одержує належну грошову суму Г_р. З суми виручки від реалізації від реалізації товару відраховуються витрати за оплату найманих працівників, транспортування, утримання торгового приміщення, оренду, витрати на зберігання товарів, амортизацію, рекламу, податку.

Підприємницька діяльність може здійснюватися у сфері посередництва.

Посередники - це особи (юридичні або фізичні), що представляють на ринку інтереси виробників чи споживачів.

Мета посередництва - сполучення (інтегрування) економічних інтересів виробників і споживачів, поєднання їх у єдиний ланцюг підприємницької угоди.

Посередники потрібні для здійснення операцій щодо купівлі-продажу, збільшення обсягів реалізації товарної маси, просування продукції на існуючі і нові ринки, зниження загального рівня сукупного товарного запасу, зменшення витрат виробників та споживачів продукції, покращення контактування з покупцями, складськими, транспортними підприємствами та іншими суб'єктами товарного обертання. Крім того, посередники сприяють досягненню оперативності, реакції на зміни споживчого попиту та кон'юктури ринку, забезпечують доступ до первинної інформації, підвищують прибутковість виробництва, позитивно впливають на скорочення строку оборотності капіталу. Як професіонали у збутовій діяльності посередники здатні ефективно довести товар виробника до цільових ринків, створити налагоджений канал товароруху. Розглянемо загальну схему посередництва (рис.1.7.) (див. додаток К). [1 с.29-36]

Особливе місце у структурі підприємництва займають фінансові інститути, які надають послуги фінансово-кредитного характеру з тим, щоб забезпечити фінансове оздоровлення підприємств, підвищити їхню конкурентоспроможність на товарному ринку, провести реконструкцію та модернізацію, переоснащення існуючих виробництв, реалізувати перспективний інвестиційний проект (бізнес-план), купити сировину, обладнання, техніку.

Підприємництво у сфері надання фінансових послуг - це діяльність, яка пов'язана з грошовим обігом, обміном вартостей, торгівлею цінними паперами з метою одержання прибутку.

Об'єктами виступають гроші, іноземна валюта, цінні папери, кредити. Активними суб'єктами підприємництва у фінансовій сфері є комерційні та інвестиційні банки, інвестиційні фонди та компанії, фондові біржі.

На рис.1.8., 1.9. (див. додаток Л,М). зображено типові схеми фінансового і кредитного підприємництва.

Сутність фінансової підприємницької операції полягає у тому, що підприємець одержує основний фактор підприємництва у формі різних грошових надходжень (грошей, іноземної валюти, цінних паперів) за грошову суму П₁ у власників грошей. Одержані гроші надаються покупцям за плату П₂, яка перевищує П₁, в результаті формується прибуток. [1 с.38-42]

Для проведення кредитної підприємницької операції підприємець залучає грошові вклади Г_В, сплачуючи власникові вкладів винагороди у вигляді депозитного проценту П_Д поряд з подальшим поверненням вкладу Г_В через певний строк. Залучені кошти у формі кредиту передаються покупцям кредитів. Покупець повинен повернути вартість кредиту Г_К і кредитний процент П_К. Різниця між кредитним і депозитним процентом є джерелом прибутку підприємств-кредиторів.

Фінансові посередники - це спеціалізовані професійні оператори ринку, інвестиційно-кредитні установи, що перерозподіляють ресурси між постачальниками і споживачами фінансового капіталу.

Найголовніше завдання - спрямувати рух капіталу (заощаджень) до найефективніших споживачів. Базовою основою функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних угод, тобто безпосереднє фінансування.

Підприємництво у сфері надання страхових послуг - це об'єктивний необхідний елемент ринкової економіки, стабільного і впевненого розвитку системи господарювання. Закон України «Про страхування» регулює відносини у сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі, коли відбуваються певні події (страхові випадки), визначені договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів.

Суб'єктами страхової угоди є страховик і страхувальник.

Страховиками є юридичні особи, засновані у формі акціонерних, повних, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю, а також, товариств що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

Розглянемо сутність страхової підприємницької операції (рис.1.10.) (див. додаток Н).

Підприємець-страховик, який виступає як продавець страхових послуг, пропонує особисто або через посередників (страхових агентів, страхових брокерів) придбати такі послуги потенційному покупцю-страхувальнику.

Страхувальник для придбання страхової послуги СП сплачує страховику грошовий страховий внесок Г_В. Договір страхування, який передає страховик страхувальнику, гарантує грошову компенсацію втрат Г_К при появі страхового випадку.

В умовах розподілу праці сфера уваги власника або управлінця стає більш широкою, а прийняття рішень - дуже складним процесом, керувати яким одній людині або певній групі працюючих не під силу. Виникає потреба у тому, щоб, проаналізувавши, декілька варіантів, відібрати той необхідний, який найкращим чином призведе до очікуваного результату. А для цього потрібні спеціалісти, здатні виконати таку роботу. Такими спеціалістами є професійні консультанти. [5 с. 45-49]

Бізнес-консалтинг - це набуття спеціалізованого досвіду, методології техніки поведінки, професійних навичок, які допомагають клієнту покращити фінансово-економічний стан підприємства.

Існують такі групи послуг з бізнес консалтингу:

1. Управлінське консультування. Це послуги із загальних питань управління, до яких відносять: розробку стратегії; маркетинг; управління виробництвом, трудовими ресурсами, збутом; екологію і безпеку праці; структуру управління; аналіз ринку;

2. Фінансове консультування. Це послуги з питань бухгалтерського обліку і аудиту; оцінка майна, бізнесу, ризиків, майнових і немайнових прав, операцій з цінними паперами, розробка фінансової стратегії, оцінка фінансових результатів діяльності, управління фондами та інвестиціями, оптимізація витраті системи фінансового обліку, розрахунок ефективності окремих проектів.

3. Юридичне консультування. Це послуги, пов'язані з юридичними аспектами оподаткування; створенням, реорганізацією та реєстрацією підприємств; зовнішньоекономічною діяльністю, ліцензуванням та патентуванням; поверненням боргів, банкрутством;

Консалтинг дозволяє сформувати імідж фірми-клієнта, звести до мінімуму ризик при визначенні інвестиційної, цінової, товарної, комерційної політики, є дійовим засобом підвищення ефективності виробничої та комерційної діяльності. Все більший інтерес до нього проявляють підприємницькі та державні структури. [5 с. 50-54]

Закон України «Про фермерське господарство» визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств.

Фермеське господарство - це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Фермерське господарство:

· може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї;

· має своє найменування, печатку і штамп;

· діє на основі статуту. У статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адрема, предмет і ммета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України;[4 с. 54-55]

1.3 Державна реєстрація і набуття прав суб'єкта підприємництва

Для створення підприємства початківцю потрібно пройти державну реєстрацію згідно з встановленим порядком з тим, щоб мати право на законних підставах здійснювати підприємницьку діяльність. Це регулюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Господарським кодексом України.

Згідно з чинним законодавством України з 1 липня 2004 р. реєстрація, ліквідація і перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється за принципом «єдиного вікна»: замість початківців (власників) з податківцями, соціальними фондами і органами статистики спілкується спеціально уповноважений державний службовець.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація поширюється на усі юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців.[4 с. 65-66]

Початок підприємницької діяльності настає з моменту державної реєстрації суб'єктів підприємництва і здійснюється за такою послідовністю:

1. Проводяться збори засновників, де приймається рішення про створення підприємства відповідного статусу та організаційної форми.

2. В установі банку відкривається тимчасовий рахунок для внесення 30% СФ (для ТзОВ), у філії Ощадбанку вноситься плата за державну реєстрацію.

3. Нотаріально засвідчуються підписи засновників на статуті та установчому договорі.

4. У виконавчому комітеті міської або районної Ради народних депутатів або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням (місцем проживанням) суб'єкта підприємництва проводиться державна реєстрація, для якої (згідно з Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності від 25.05.1998 р.) подаються такі документи:

А) установчі документи - оригінал рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб'єкта підприємницької діяльності (установчий договір), а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом; у випадку реєстрації певного підприємства рішення власника не подається; оригінал статуту (якщо це необхідно для створення певної організаційної форми підприємства);

Б) реєстраційна картка (три примірники), яка одночасно є заявою про державну реєстрацію;

В) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору (квитанція філії Ощадбанку). Якщо власником (співвласником) суб'єкта підприємництва є юридична особа, додатково подається нотаріально завірена копія свідоцтва про державну реєстрацію цієї юридичної особи;

Г) документ, що засвідчує сплату власником внеску до СФ суб'єкта підприємництва в розмірі, передбаченому законодавчими актами.

На місцях, як правило, додатково вимагають ще й довідку власника приміщення, в якому буде розташовано офіс фірми, довідку з бюро координації, контролю державної реєстрації господарських формувань і об'єднань про узгодження назви підприємства.

Громадяни, які мають право здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію; дві фотокартки, а також пред'являють документ, що посвідчує особу.

Порядок надання органом державної статистики органам державної реєстрації ідентифікаційних кодів регулюється Держкомстатом за погодженням з Ліцензійною палатою.

Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб'єктом протягом усього періоду його існування. Використання ідентифікаційного коду є обов'язковим для всіх видів звітних та облікових документів, які використовуються за межами суб'єктів господарської діяльності.[1с. 110-118]

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Правове забезпечення та оподаткування підприємництва в Україні

Об'єктивна проблема переходу від командно-адміністративного державного управління до ринкового підприємницького самоуправління диктується незаперечними перевагами останнього. До таких переваг, наприклад, відносять: оптимальний розподіл ресурсів між господарськими сферами і галузями; високу адаптованість до мінливих умов; виховання «економічної людини», оптимальне використання результатів НТР; свободу підприємницької поведінки.

Державна участь в економічному житті зумовлена існуванням певних неспроможностей, властивих ринку. Вони породжені недосконалістю ринкового механізму, що зумовлює його нездатність успішно справлятися з усіма проблемами соціально-економічного розвитку країни.

У перехідній економіці роль держави, крім того, об'єктивно має бути вищою, оскільки сам ринковий саморегулюючий механізм ще не повністю сформувався і ще не здатний належним чином підтримувати стан рівноваги. Звідси як існуючі в ринковій економічній системі неспроможності, так і породжувані ними протиріччя викликають об'єктивну потребу взаємодії держави і ринку.

Розглянемо найбільш значущі за своїми економічним значущі за своїми економічними та соціальними наслідками неспроможності ринку. До таких насамперед необхідно віднести внутрішньо властиву ринкові тенденцію до породження сили монополії. Дія такої тенденції є однозначно негативною для економіки. Наприклад, там, де існує монополістична влада, механізм цін не може забезпечити ефективне використання ресурсів. Тобто монополія витісняє досконалу ринкову конкуренцію з її урівноважуючою та стимулюючою функціями.

Монополія не лише перешкоджає ефективному використанню у ринкових умовах існуючих чинників виробництва, а й породжує суспільні проблеми. У перехідній економіці наслідки монополії ще руйнівніші, бо тут вона, опанувавши першою ринкові відносини, перешкоджає їх формуванню на здоровій підприємницькій основі.

Таким чином, ринок досить успішно виконує свої функції за умови, що його механізм не зустрічає перешкод з боку монополії, які спотворюють його роботу. Українська ж економіка успадкувала від колишнього Радянського Союзу невиправдано високий рівень концентрації у багатьох галузях господарства. Така висока концентрація виробництва неминуче вступає у протиріччя з умовами використання сучасної технології, що, у свою чергу, спричиняє низьку ефективність її використання.

Отже, звільнені у процесі проринкових реформ в Україні від директивного планування, зокрема у галузі ціноутворення, надконцентровані виробництва, по-перше, виявилися неефективними, що призвело до невиправдано високих витрат виробництва і низької якості продукції. По-друге, не маючи відчутної конкуренції з боку національних підприємств, надвеликі компанії отримали можливість диктувати свої ціни, щоб відшкодувати за рахунок споживачів свою неефективність. Більше того, випускаючи продукцію, яка не відповідає вимогам світового ринку, вони потребують державного захисту від конкуренції з боку зарубіжних виробників, що, у свою чергу, стає обґрунтуванням для проведення різного роду протекціоністських заходів. [6 с.23-29]

Тобто існуюча в українській економіці монопольна влада дає змогу встановлювати монопольно високу ціну на рівні, що завдає збитків споживачам і суспільству загалом. Через спотворення співвідношення рівня цін та обсягу виробництва відбувається неефективний перерозподіл сукупного між монополізованими і немонополізованими сферами економіки.

Установлюючи ціни вищі, ніж ті, які склалися б в умовах конкуренції, монополіст поглинає платоспроможний попит немонополізованого сектору економіки. Прагнучи запобігти зниженню ринкових цін монополісти обмежують її виробництво, чим перешкоджають зниженню витрат до рівня, можливого при більшому обсязі випуску продукції. У результаті суспільство задовольняє свої потреби за рахунок порівняно вищих сукупних витрат.

Держава використовує кілька важелів регулювання негативних зовнішніх ефектів. Серед них - штрафи, субсидії, регламентація (розпорядження, обмеження, норми), створення юридичної системи прав власності. З їх допомогою можна домогтися суспільно-ефективного рівня негативних зовнішніх ефектів. За такого рівня враховується як користь, що приноситься виробництвом і споживанням товарів і послуг, з якими пов'язане виникнення таких екстерналій, так і співвідношення між витратами на зменшення екстерналій і скороченням шкоди від їх зниження до рівня, який дав би змогу природі самоочищатися.

Один із способів зменшення негативних зовнішніх ефектів - штрафи, що накладаються на винуватця їх появи. Якщо розмір штрафу рівний різниці між суспільними і приватними витратами, то виробник стимулюється до зменшення обсягу випуску, і зрівноважений рівень виробництва, пов'язаного з негативними зовнішніми ефектами, установлюється на ефективному рівні. Однак тут виникає проблема визначення розміру штрафу, що відповідає вимогам ефективності. Значної величини досягають витрати контролю за забрудненням. Для зменшення цих витрат може бути встановлений порогів (заборонений) рівень забруднення, за перевищення якого винуватець зобов'язаний сплатити дуже високий штраф і (або) припинити виробництво.

Для зменшення негативних зовнішніх ефектів можуть застосовуватися субсидії. Вони можуть надаватися для компенсації витрат, наприклад, на установлення очисних споруд, що дають змогу знизити забруднення навколишнього середовища, або з метою скорочення «брудного виробництва» до суспільно-ефективного рівня. Для платників податків, за рахунок яких держава видає субсидії, краще, якщо з метою впливу на джерела екстерналій використовуються штрафи. Вибираючи спосіб регулювання негативних зовнішніх ефектів, необхідно врахувати оцінку, яку суспільство змушене платити за зменшення негативних екстерналій у вигляді трансакційних витрат та інформаційних витрат. Вони вищі при штрафах і регламентаціях.