Економічні аспекти інтеграції науки, освіти і виробництва

Ш залучення працівників академічних установ до наукової діяльності в університетах украй обмежене за браком коштів;

Ш проведення наукових досліджень студентів і працівників ВНЗ в академічних наукових установах не має відповідного фінансового забезпечення, а участь у цій роботі фахівців самих установ - достатньої економічної мотивації.

Таким чином, можна констатувати, що сьогоднішній рівень інтеграції системи вищої освіти і академічної науки хоча і є недостатнім для вирішення завдань державної політики, але відповідає існуючому нормативно-правовому полю, фінансово-економічним чинникам та забезпеченню. В цих умовах створення та розвиток науково-освітніх комплексів, що саме по собі не є новою ідеєю має довести свою привабливість та економічну ефективність. У світовій системі науки та освіти все сильніше проявляються тенденції інтеграції і глобалізації. Створення в нашій країні структур, подібних до провідних закордонних, дозволить більш швидко та ефективно інтегруватися в міжнародну освітню та дослідницьку діяльність, підвищити конкурентноздатність української науки, вищої освіти та виробництва.

З урахуванням регіональної специфіки, наприклад, Харківської області, яка має один з найбільших в Україні потенціал у науковій та освітянській сферах, за погодженням з МОН України та Президією НАН України та за участі Харківської облдержадміністрації і Харківського обласного відділення Української спілки промисловців та підприємців у 2003 році був заснований Академічний науково-освітній комплекс (АНОК) "Ресурс". Аналогічні тенденції вже почали спостерігатися і в інших регіонах країни.

Інтеграція університетів і академічної науки має певні фахові й територіальні обмеження, але при наявності сучасних інформаційних засобів це не є критичними для проведення спільних наукових досліджень. При можливостях сучасних інформаційно-комунікаційних технологій відпадає потреба фізичної присутності науковців і науково-педагогічних працівників на певній території в певний час, що вирішується створенням віртуальних наукових центрів колективного користування та вирішує потенційні проблеми супроводження наукової і практичної підготовки студентів у регіонах країни.

Створення інтегрованих науково-освітніх комплексів має бути як на базі провідних національних університетів, так і на основі академічних інститутів. Обидві моделі вже відпрацьовуються у країнах колишнього СРСР. При створенні таких інтегрованих науково-освітніх комплексів необхідно враховувати не тільки існуючі моделі їх функціонування на Заході, але і багаторічні національні надбання, уникаючи формального перенесення західних моделей на національне підґрунтя [23].

Ураховуючи вищенаведене, слід відзначити, що другий варіант розв'язання проблеми є більш реальним для нинішніх умов України, оскільки він базується на об'єднанні наукових, кадрових, інформаційних та інших. ресурсів учасників таких комплексів. Це дозволить швидше досягти цілей інтеграції з меншими витратами державних фінансових ресурсів, а також зберегти науково-технічний потенціал провідних наукових і освітніх центрів країни. Таким чином, другий варіант можна вважати оптимальним.

Третій варіант спрямовується на комплексне вирішення проблеми і передбачає:

Ш приведення законодавства та інших нормативно-правових документів у відповідність до завдань державної політики щодо розвитку в університетах наукової та науково-технічної діяльності, наукової підготовки студентів і аспірантів;

Ш започаткування реформування системи державних ВНЗ ІV рівня акредитації на основі створення проектів університетів нового типу, зокрема дослідницьких, інноваційних, регіональних та інших, університетських комплексів з метою цілеспрямованої підтримки їх розвитку, виходячи з потреб держави;

Ш нарощування бюджетного фінансування наукових досліджень і розробок університетів з метою зміцнення їх кадрового наукового потенціалу.

Реалізацію третього варіанту доцільно розпочинати із напрацювання змін до законодавства, створення концепції і пілотних проектів університетів дослідницького, інноваційного та регіонального спрямування на базі державних класичних і політехнічних університетів, спільних вузівсько-академічних науково-освітніх комплексів, що мають найбільший науковий і науково-технічний потенціал, зміцнення їх матеріально-технічної бази проведення наукових досліджень, що повинно бути предметом державної цільової програми. Бюджетне фінансування процесу інтеграції академічних інститутів і ВНЗ має відбуватися як через НАН України згідно своєї цільової програми, так і через МОН України через державне замовлення.

Реалізація даного варіанту повинна супроводжуватись нарощуванням бюджетного фінансування наукових досліджень і розробок, які слід спрямовувати в першу чергу на збільшення чисельності платних наукових і науково-технічних працівників на кафедрах та оплати наукової роботи студентів.

Варіанти перший і третій носять однобічний характер, оскільки розглядають лише реформування і розвиток наукової складової ВНЗ, а не науки в цілому і вищої освіти. Це не є найбільш ефективний шлях вирішення сформульованих проблем. Дієвою базою для вирішення поставлених задач було б об'єднання наукових, освітніх, інформаційних та кадрових ресурсів науково-дослідних інститутів системи Національної академії наук України та провідних державних навчальних закладів вищої категорії акредитації, як це пропонується у другому варіанті. Саме другий варіант створення науково-освітніх комплексів можна вважати оптимальним [23].

3.3 Практика інтеграційного співробітництва НОВ в Україні

На сьогодні все більше уваги з боку провідних науковців країни, урядових організацій, громадськості приділяється питанням інтегрованого розвитку науки, освіти і бізнесу . Тема "Наука і освіта в побудові знаннєвого суспільства" була наскрізною на міжнародному симпозіумі "Інтеграція науки і освіти -- ключовий фактор побудови знаннєвого суспільства" (жовтень 2007 р.), організованому Міжнародною асоціацією академій наук, Національною академією наук України, Міністерством освіти і науки України, Національною комісією України у справах ЮНЕСКО, Центром досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України за підтримки ЮНЕСКО. Цей форум мав на меті узагальнення національного та міжнародного досвіду інтеграції науки й освіти, а також пошук рішень для досягнення нової якості освіти, що відповідає вимогам суспільства, заснованого на знаннях [18].

Президенти та представники академій наук, що входять у МААН, ректори провідних університетів, представники органів законодавчої та виконавчої влади зацікавлених країн і міжнародних організацій, видатні вчені та організатори науки й освіти розглянули питання еволюції концепції інтеграції науки й освіти в контексті знаннєвого суспільства; узагальнення досвіду участі науки, зокрема академічної, в розвитку сучасної освіти; формування наукового світогляду і високої наукової етики у студентів; розробки сучасних технологій можливостей їх практичного використання для отримання молоддю якісної освіти та посилення інноваційної спрямованості освіти; підвищення ролі МААН та інших міжнародних організацій у розробці та впровадженні перспективних підходів до інтеграції науки й освіти тощо. Учасники симпозіуму зазначили, що попри наявність прогалин у сфері інтеграції освіти, науки і виробництва, в Україні вже зроблено реальні кроки на шляху до ІНОВ. Уже сьогодні багато наукових колективів ВНЗ навчилися успішно співпрацювати з бізнесом і промисловістю. Стабільно збільшуються обсяги науково-дослідних робіт, що виконують ВНЗ за рахунок замовника [18].

Активно відгукуються наші ВНЗ й на сучасні виклики, якими, без сумніву, можна вважати проблеми енерго- і ресурсозбереження. Так, у Національному гірничому університеті створено технологію виробництва твердого органічного палива з відходів в вуглевидобувних і сільськогосподарських підприємств. Використання цієї технології забезпечить додаткові енергоресурси й переробку відходів - понад 120 мільйонів тонн. Економічний ефект від кожної установки становить шість мільйонів гривень на рік, а її собівартість - 700 тисяч гривень. Цей же університет одержав грант Сьомої рамкової програми ЄС - сім мільйонів євро на дослідження, пов'язані з екологічними проблемами.

Нестача запасів вітчизняного газу загальновідома. В Івано-Франківському національному технічному університеті нафти й газу розроблено нову технологію підвищення продуктивності газових і газоконденсатних свердловин. Її впровадження забезпечить збільшення на 10-20 % видобуток газу й конденсату, а також підвищить рівень стабільності роботи устаткування.

В Одеському національному політехнічному університеті створено систему автономного виробництва електричної й теплової енергії для опалення приміщень із використанням електрогенераторів нового покоління. Це дає змогу підвищити ефективність використання палива в 1,8 раза. У Криворізькому технічному університеті розроблено комплекс засобів оперативного контролю якості руд чорних металів. Це дасть змогу розширити сировинну базу України більш як удвічі, знизити втрати при видобутку й переробці руди до 75 %, а також мати економічний ефект близько 7,5 мільйона гривень. Така інноваційна активність значною мірою обумовлена існуванням на базі провідних ВНЗ країни мережі технологічних парків. Близько половини вітчизняних технопарків зосереджено у ВНЗ. Аналіз винахідницької діяльності в університетах доводить значний потенціал наших ВНЗ, що може бути реалізований у сфері реального сектора економіки країни. Останніми роками винахідницькою активністю вирізнялися Національний технічний університет України „КПУ", Національний університет харчових технологій, Вінницький національний технічний університет, Київський національний університет технологій і дизайну. Створена спільними зусиллями МОН і Національної академії наук Національна науково-освітня інформаційна мережа „УРАН" поєднує ресурси понад 60 університетів і наукових організацій усіх регіонів України. Це крок на шляху до створення наукових електронних ресурсів країни [18].

Заслуговує на увагу досвід роботи з підготовки наукових кадрів у Київській політехніці. Тут щорічне поповнення аспірантури - це здебільшого магістри, які через систему підготовки наукового резерву вже повністю або частково здали кандидатські іспити. Третина аспірантів кожного набору вже має публікації й винаходи. В університеті у 2009 р. на штатних посадах працювало 2658 науково-педагогічних працівників, серед них 341 доктор наук, 1391 кандидат наук, зокрема майже 20 % молодих (до 35 років) викладачів. Високий рівень виконання наукових досліджень здійснюють 740 штатних співробітників НДЧ університету, що становить 25 % від загальної кількості всіх науково-педагогічних та наукових кадрів. Серед них - 25 докторів наук та 142 кандидати наук, наукових штатних співробітників 246 осіб та 213 осіб інженерного складу. Упродовж 2009 р. ряди науковців поповнили 20 аспірантів та 37 молодих спеціалістів [42]. Основні результати, отримані в рамках наукових досліджень, викладачами, студентами, аспірантами регулярно доповідаються та обговорюються на конференціях, семінарах, публікуються в фахових виданнях, впроваджуються у діяльність органів державної влади.

Варто також відзначити успішне співробітництво ВНЗ і наукових організацій НАН України на базі загальних філій, кафедр, факультетів, лабораторій, інститутів, науково-освітніх комплексів і центрів. Нині на базі науково-дослідних центрів академії працює більш як сто філій, кафедр, лабораторій, факультетів. Якісно новим рівнем творчої співдружності стали спільні наукові підрозділи, що об'єднують працівників академічних установ і вищих навчальних закладів. Вони проводять дослідження, організовують впровадження результатів розробок за єдиним планом, створюють і використовують необхідне обладнання. Вихованню молодої наукової зміни служать і кафедри цільової підготовки, яким забезпечено статус відділень вищих навчальних закладів при академічних установах.

Названі відділення повинні готувати кадри і для галузевих науково-дослідних інститутів та підприємств, виходячи з потреб останніх, передусім у фахівцях з пріоритетних і нових спеціальностей. Академік Б.Є.Патон підкреслює, що при організації відділень цільової підготовки необхідно використовувати досвід, нагромаджений Київським відділенням Московського фізико-технічного інституту у доборі, підготовці і залученні до наукової діяльності талановитої молоді. Успіх "фізтехівської системи" забезпечує такі принципи як завчасна орієнтація здібних школярів на вибір напряму майбутньої наукової діяльності, формування на молодших курсах глибоких теоретичних знань, спеціальна і практична підготовка старшокласників на місцях їх майбутньої роботи [1].

Функціонують також наукові підрозділи подвійного підпорядкування у вигляді спільних лабораторій, методичних центів, науково-освітніх установ. Створення спільних підрозділів на розв'язання найважливіших проблем фундаментального і прикладного наукового характеру дає змогу підвищувати рівень підготовки кадрів вищої кваліфікації для вузів, зокрема, докторів наук. Так, Академія наук надає всебічну допомогу передусім тим вузам, які недостатньо укомплектовані такими кадрами. Переваги такої форми наукового співробітництва можна підтвердити на прикладі філіалу інженерного центру електрошлакової технології Інституту електрозварювання, що функціонував у Донецькому політехнічному інституті і в роботі якого брали участь підприємства вугільної та машинобудівної промисловості [1].

Вісімдесят дійсних членів і член-кореспондентів Національної й галузевої академій наук працюють в університетах на штатній основі, а ще понад двісті - за сумісництвом. Крім того, близько тисячі співробітників Національної й галузевої академій наук, що мають ступінь доктора й кандидата наук, викладають у ВНЗ на умовах штатного сумісництва. Позитивним прикладом може слугувати діяльність академіків НАН України Віктора Бар'яхтара - директора Інституту магнетизму НАН і МОН та Юрія Мацевитого - голови Наглядацької ради Регіонального академічного навчально-наукового комплексу „Ресурс". Перспективна й діяльність наукового об'єднання „Рапид", створеного на базі Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича й Інституту термоелектрики НАН і МОН України. Прикладами співробітництва є діяльність Науково-навчального комплексу „Екологічно чисті технології для людини" (Київ), Науково-навчального комплексу „Економосвіта" (Львів) та інших. Нарешті, важливою є практика спільної підготовки підручників, посібників тощо, що дасть змогу уникнути великого часового розриву між змістом нинішніх підручників і сучасним станом науки, підвищення рівня освіти і науки в Україні.

Зміцнення зв'язків науки й освіти було і залишається одним із пріоритетних напрямів діяльності НАН України. Це один із найважливіших шляхів підвищення ефективності роботи насамперед самої Академії. Багаторічний досвід такого співробітництва доводить ефективність цієї форми інтеграції освіти й науки. Завдяки спільній роботі досягнуто вагомих результатів. Так, у Міжвідомчому науково-технологічному центрі „Агробіотех" створено поліфункціональні біостимулятори росту рослин для екологічного землеробства, які здобули міжнародне визнання. Уже укладено договори з Китаєм на виробництво таких біостимуляторів. Національний технічний університет „КПІ" разом з академічними інститутами газу й технічної теплофізики розробив технологію „Водолій" для виробництва електричної й теплової енергії. Ця технологія має принципово нові наукові і технічні рішення. Вона забезпечує скорочення вдвічі витрат паливних ресурсів, зменшує в 2,5 раза забруднення навколишнього середовища, на 24% зменшуються викиди парникових газів. Строк окупності цієї технології - близько трьох років [38]. Значний досвід ефективного зв'язку академічної науки з освітою накопичено в регіональних центрах Академії. Так, зміцненню наукових зв'язків учених академії і вузів сприяло створення навчально-науково-виробничих комплексів та об'єднань у Львові, Харкові та Донецьку.

Накопичений досвід функціонування Академії наук показує, що впровадження в традиційну систему вузівської підготовки молодих спеціалістів нових, прогресивних форм, методів і способів навчання, визначення найперспективніших, найпріоритетніших на певному етапі напрямів наукових досліджень - завдання, які потребують більш тісної інтеграції науки і освіти [1].

Сприяють поглибленню інтеграції і здійснені реальні кроки щодо удосконалення нормативно-правової бази з питань взаємодії освітніх, наукових та бізнесових організацій. З метою підвищення рівня науково-дослідної діяльності в університетах України, як вагомого чинника забезпечення високої якості вищої освіти, підвищення конкурентоздатності університетської освіти України у процесі реалізації Болонської конвенції, створення необхідних умов для інтеграції вищої школи України до світового освітянського і наукового простору шляхом активізації процесів інтеграції науки і освіти, залучення до наукових досліджень талановитої молоді, впровадження досвіду передових університетів світу розроблений проект указу Президента "Про підвищення ролі науково-дослідної діяльності в університетах України". Верховна Рада України затвердила Національну стратегію розвитку інформаційного суспільства в Україні до 2015 року.

У 2008 році на виконання завдань Державної цільової науково-технічної і соціальної програми "Наука в університетах" на 2008-2012 роки та з метою запровадження нових організаційно-структурних форм наукової підготовки висококваліфікованих фахівців та виконання конкурентоспроможних наукових розробок, було затверджено "Положення про науково-навчальний центр університету (академії)".

В червні 2009 року Міністерство освіти і науки України прийняло закон "Про наукові парки". Цей закон регулює правові, економічні, організаційні відносини, пов'язані із створенням та функціонуванням наукових парків, і спрямований на інтенсифікацію процесів розроблення, впровадження, виробництва інноваційних продуктів на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Питанням вдосконалення механізму стимулювання суб'єктів господарювання до впровадження результатів наукових досліджень і науково-технічних розробок, а також стосовно формування та розвитку інноваційної сфери й трансферу технологій був присвячений круглий стіл на тему: "Удосконалення механізму стимулювання молодих вчених та суб'єктів господарювання до впровадження результатів наукових досліджень і науково-технічних розробок з метою підвищення конкурентоспроможності продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках", проведений 31 березня 2010 року Міністерством освіти і науки України, за підтримки Німецького Товариства з Технічної Співпраці (ГТЦ) ГмбХ. У роботі засідання взяли участь понад 80 учасників (представники центральних органів влади, вищих навчальних закладів, наукових установ, неурядових організацій) з різних регіонів України.

У рамках роботи круглого столу були розглянуті питання, що стосуються: проблем впровадження результатів наукових досліджень і науково-технічних розробок; шляхів вирішення та механізмів стимулювання суб'єктів господарювання та молодих учених до впровадження результатів наукових досліджень і науково-технічних розробок; досвіду та успішних прикладів впровадження результатів наукових досліджень і науково-технічних розробок. Також під час засідання обговорено такі важливі питання, як: інноваційна політика і проблеми правового захисту інтелектуальної власності в Україні; забезпечення збалансованої взаємодії наукового та підприємницького потенціалів; роль держави у стимулюванні впровадження новітніх наукових розробок; проблеми інноваційного розвитку дослідницьких університетів, технопарків, наукових парків, інфраструктури регіонів. Про свій досвід впровадження результатів наукових досліджень і науково-технічних розробок розповіли представники провідних вітчизняних вищих навчальних закладів, наукових установ, неурядових організацій, а також молоді вчені.

Учасниками круглого столу ухвалено рекомендації Кабінету Міністрів України щодо стану, проблем та шляхів удосконалення механізмів стимулювання суб'єктів господарювання до впровадження результатів наукових досліджень і науково-технічних розробок з метою підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств, реалізації політики України у сфері інновацій і трансферу технологій та вироблення відповідних рекомендацій Уряду України.

17 лютого 2010 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про затвердження Положення та Критерії діяльності дослідницького університету". Ухвалене Кабінетом Міністрів України Положення визначає порядок надання університету статусу дослідницького, засади діяльності дослідницького університету, особливості його кадрового забезпечення та фінансування, а також права та обов'язки дослідницького університету.

Наприклад, за останні 5 років в університеті повинні бути захищеними не менше 300 кандидатських і 50 докторських дисертацій, в штаті університету повинні працювати щонайменше 150 професорів (докторів наук) та 500 доцентів (кандидатів наук), 500 аспірантів. Такий університет повинен мати бібліотеку з не менше як мільйоном книг, власне видавництво, не менше 10 власних наукових журналів та видавати від 200 підручників на рік. Його співробітники повинні публікувати щонайменше 150 статей щороку в наукових журналах високого рівня - таких, що входять до світових наукометричних баз даних. Якщо технічний чи технологічний ВНЗ захоче отримати статус дослідницького в нього також має бути не менше 50 патентів або ліцензій на власні винаходи. Ще держава вимагає від дослідницького університету залучати додаткове фінансування на наукові студії в такому ж обсязі, як надаватиме бюджет.

За рішенням Кабінету Міністрів статуси самоврядних (автономних) дослідницьких вищих навчальних закладів одержали: Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут", Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Національний університет "Львівська політехніка", Львівський національний університет ім. Івана Франка, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого (м. Харків), Національний університет "Острозька академія". Іван Вакарчук підкреслив, що статус "дослідницького" не "по життєвий", через сім років після присвоєння його потрібно або підтвердити за усіма без винятку критеріями, або втратити його.

Сьогодні у світі одним з найбільш ефективних механізмів перетворення результатів науково-дослідних робіт у навчальні продукти, технології, послуги є різні інноваційні структури і, насамперед, науково-технічні парки. В Україні перші парки з'явилися у 2000 році як структури, завданням яких є об'єднання наукових досліджень, розробок нових технологій із впровадженням у виробництво і випуск конкурентноздатної на внутрішньому і зовнішньому ринках високотехнологічної продукції. Станом на 2009 рік у Законі "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків" в Україні нараховується 16 парків, із яких дійсно працюють 8 (табл. 1) [14].

Результати роботи технопарків за 2000-2008 рр. переконливо спростовують думку про технопарки, яка нав'язувалася раніше громадській свідомості, як про "діру в бюджеті", де "ніхто нічого не робить, не сплачує податків, а пільги гребуть лопатою" (табл. 2).

Виконання інноваційних проектів дозволило технопаркам за даний період створити стабільні виробництва конкурентоспроможної інноваційної продукції, що постійно нарощували обсяги випуску й перерахування до бюджету і позабюджетних фондів.

Річний випуск інноваційної продукції (рис. 2) за проектами технопарків збільшився в 16,7 разу (з 0,18 млрд. грн. в 2001 р. до 3 млрд. грн. в 2008 р.). Середньорічний темп приросту обсягів виробництва становив близько 50 % (в 5-7 разів вище, ніж у середньому по промисловості).

Таблиця 1 Українські технопарки 2000-2008 рр.

Усього за період з 2000 по 2009 рік було реалізовано 12,3 млрд. грн. інноваційної продукції, з яких понад 14 % - за кордоном. При цьому понад 99 % реалізації інноваційної продукції припадає на три технопарки, створені на базі провідних наукових організацій Національної академії наук України - Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона, Інституту монокристалів і Інституту фізики напівпровідників ім. В. Є. Лошкарьова [2].

Таблиця 2 Техніко-економічні показники діяльності технопарків України (2000 - 2008 рр.)

Позитивний баланс зовнішньоекономічної діяльності технопарків становив 216 млн. грн. (1505 млн. грн. - імпорт, 1721 млн. грн. - експорт). Бюджетний баланс діяльності технопарків (різниця між відрахуваннями до бюджету і всіма видами держпідтримки) становив +424 млн. грн. (відрахування до бюджету - 906 млн. грн., всі види держпідтримки - 482 млн. грн.).

Створено 3246 нових робочих місць (рис. 3). Якщо вважати, що для створення одного робочого місця потрібно не менш як 50 тис. грн., то додатковий економічний ефект становить 160 млн. грн. Але і цей показник різко пішов вниз починаючи з 2005 року внаслідок скасування непрямої державної підтримки технологічних парків у вигляді податкових пільг для виконавців проектів.

Досвід більшості промислово розвинених країн світу, в яких технопарки є основним ініціатором розвитку інноваційної політики на предмет виробництва конкурентоспроможної продукції, що сприяє технологічному поступу держави, свідчить що досить важливим є збереження і поновлення успішної діяльності технопарків, створення умов розвитку інноваційної інфраструктури, сприйняття економікою в цілому науково-технічних інновацій [2].

Оцінюючи ситуацію в цілому, можна зробити висновок, що попри здобутки та нинішній стан справ у питаннях інтеграції освіти, науки і виробництва не відповідає сучасним потребам нашого суспільства, не забезпечує висококваліфікованих фахівців, у першу чергу з новітніх напрямів науки і техніки. Вироблення нових ефективних форм підготовки таких фахівців, більш широке впровадження моделей, що довели свою ефективність, вимагає концептуальних змін у сфері як науки, так і освіти.

Висновки

В епоху, коли знання відіграють визначальну роль у відтворенні національного багатства, інтеграція науки, освіти і бізнесу стає умовою, необхідною для формування економіки знань. Інтелектуальний капітал, покладений в основу економіки знань, не може створюватися і розвиватися лише в одному із секторів - в бізнесі, науці або освіті. Потрібні не взаємодоповнюючі, а інтегративні структури, в яких спільними зусиллями вчених, викладачів і бізнесменів будуть генеруватися інновації, які визначають обличчя нової економіки. Інтеграція - це процес, взаємовигідний кожній із взаємодіючих сторін - науці, освіті і бізнесу, адже він сприяє:

Ш для ВНЗ: залученню викладачів, студентів у науково-дослідну роботу з найактуальніших проблем розвитку регіону; підвищенню рівня освіти завдяки забезпеченню доступу до новітнього обладнання; посиленню кадрового потенціалу вузу та підвищення рівня його матеріальної підтримки; розвитку матеріально-технічної бази наукових досліджень; оптимізації навчального процесу; залученню додаткових фінансових ресурсів; швидкому впровадженню результатів досліджень у навчальний процес; подальшому працевлаштуванню випускників вузів;

Ш для наукових організацій: розвитку матеріально-технічної бази та прискорення комерціалізації наукових розробок; обміну інноваційними розробками; розширенню доступу до інформаційних ресурсів;

Ш для бізнесових структур: підготовці на базі університету кваліфікованих кадрів, здатних залучатися у виробничий процес з мінімальним терміном адаптації; прямому доступу до розробок, необхідних для створення конкурентоздатної продукції, та можливість їх коригування відповідно до потреб.

Ш держава має можливість більш раціонально розподіляти обмежені ресурси та активізувати економічну активність суб'єктів національної економіки.

Взаємовигідні результати співпраці свідчать, що ці сфери не можуть розвиватися ізольовано. Проте, як показують результати дослідження, в сучасних умовах даний процес не набув належного імпульсу і часто носить егоїстичний характер - кожна сторона взаємодії намагається підкорити дії іншої сторони відповідно до своїх інтересів.

Загалом співпраця закладів освіти, науки і виробництва є багатовекторною. Сере найбільш поширених видів співпраці є :

Ш у сфері освітньої діяльності: залучення вчених в якості викладачів ВНЗ; модернізація змісту освіти; удосконалення методики навчання і розвитку інформаційних технологій; формування системи незалежної оцінки якості підготовки фахівців у ВНЗ; рідше спостерігається діяльність по працевлаштуванню випускників;

Ш у сфері наукових досліджень і розробок: розвиток фундаментальних наукових досліджень; зміцнення кадрового потенціалу наукового сектору вишу і наукової установи; розвиток сумісного моніторингу наукових розробок, інновацій; оновлення засобів наукових досліджень; розробка і впровадження нових продуктів і технологій, розширення сфери застосування наукових розробок; посилення прикладної спрямованості розробок, матеріально-технічної бази наукового сектора вузу; розвиток інформаційних технологій;

Ш у сфері комерційної діяльності: надання платних освітніх, видавничих та інформаційних послуг населенню та організаціям;

Ш у сфері культурно-просвітницької діяльності: видавництво наукових робіт, журналів, монографій; організація конференцій, виставок і фестивалів культури; підтримка національно-культурних спільнот та інших громадських організацій;

Ш у соціальній сфері: надання допомоги соціально незахищеним верствам населення, а також профорієнтаційна робота з молоддю; створення недержавних служб сприяння працевлаштуванню молоді;

Ш у сфері міжнародного співробітництва: організація міжнародних конференцій симпозіумів; реалізація науково-дослідницьких і освітніх проектів, сертифікація освітніх програм тощо.

Проведене дослідження дає змогу виділити основні форми інтеграції бізнесу, освіти і науки, які забезпечують вищеперараховані види співпраці і довели свою ефективність як у нашій країні, так і закордоном. Серед них - створення університетських інтегрованих комплексів, навчально-науково-виробничих комплексів, навчально-науково-інноваційних комплексів; відкриття філій спеціалізованих кафедр вузів на самому підприємстві, навчально-наукових і науково-освітніх центрів, корпоративних університетів, бізнес-шкіл, дослідницьких університетів; діяльність технопарків та бізнес-інкубаторів. Багаторічний досвід роботи університетів різних країн показав, що сьогодні найбільш висока якість підготовки фахівців забезпечується в моделі так званого дослідницького університету.

Сучасний дослідницький університет - вищий навчальний заклад, що має статус національного, значний науковий, науково-дослідний, науково-технічний та інноваційний потенціал, бере участь у виконанні науково-дослідних програм і проектів, у тому числі міжнародних, співпрацює з провідними закордонними університетами та іншими впливовими зарубіжними партнерами. Головними завданнями дослідницького університету є: організація навчального процесу на основі інноваційних магістерських і аспірантських програм поглибленої професійної та наукової підготовки; нарощування та ефективне використання кадрового наукового, науково-педагогічного та науково-технічного потенціалу шляхом ефективного проведення науково-навчального процесу; розробка та впровадження у навчальний процес новітніх інтегрованих технологій, методик; виконання фундаментальних досліджень і науково-дослідних розробок загальнодержавного значення як самостійно, так і спільно з науковими установами та організаціями; виконання інноваційних проектів з розроблення, виробництва, впровадження нової високотехнологічної продукції; інтеграція до науково-освітнього інформаційного простору шляхом використання сучасних інформаційних технологій тощо.

Найбільш ефективною організаційно-економічною формою інтеграції освіти, науки і виробництва в усьому світі, як і в Україні, за останні роки стали територіально-виробничі та наукові комплекси - технопарки. Такі інституції є зонами економічної активності, які поєднують потенціал університетів, науково-дослідних структур, промислових та інфраструктурних організацій. У своїй практичній діяльності вони спираються на результати наукових і технологічних досліджень і мають розгалужені зв'язки з промисловими підприємствами, дослідницькими установами як на загальнодержавному та регіональному, так і на міжнародному рівнях.

Дослідницькі університети і технопарки найбільший розвиток отримали в США, де вони і були започатковані. Як наслідок, на сьогодні за ступенем інтеграції освіти і науки США лідирують. Великі університети США досить впевнено обіймають перші сходинки у престижних світових рейтингах вузів. Цьому сприяє: поліфункцірнальність університетів або здатність як генерувати, так і забезпечувати трансферт сучасного знання; високий ступінь мобільності; конкурсність і селективний підхід при наборі студентів; наявність високої конкуренції між вузами за найкращих студентів; диверсифікація джерел фінансування; високий ступінь автономії навчальних закладів. Навколо провідних вузів формуються технопаркові структури, які здійснюють комерціалізацію наукових розробок, дають додатковий заробіток викладачам, аспірантам, студентам і, створюючи біля університетські структури комерційної діяльності, перешкоджають надмірній комерціалізації роботи самих вищих навчальних закладів. Так, наприклад, Массачусетський технологічний інститут має зв'язки майже з 300 корпораціями.

У Європі не така жорстка конкуренція за фінансування досліджень, як у США. Тут, як правило, університети одержують інституційні гранти, які покривають витрати як на дослідницьку, так і на навчальну діяльність. Також у Європі значно нижча питома вага досліджень, які проводяться в університетах.

Оцінюючи в цілому особливості, властиві інтеграційним процесам освіти, науки і виробництва в економічно розвинених зарубіжних країнах, як найбільш цікаве й характерне для них можна виділити наступне:

Ш по-перше, провідна роль у розвитку даних процесів за кордоном належить державі, яка не тільки активно стимулює їх, але й створює необхідні для цього економічні умови та правові передумови;

Ш по-друге, при великій розмаїтості використовуваних форм інтеграції як дійсно загальну тенденцію можна відзначити прагнення до побудови інтегрованих структур за територіально розподіленим принципом, що обумовлене на сучасному етапі появою якісно нових можливостей, надаваних інформаційними технологіями і засобами телекомунікацій.

В Україні процеси інтеграції освіти, науки і виробництва розвиваються менш активно, ніж в західних країнах. Це обумовлено тим, що університети повільно адаптуються до ринкової ситуації і не можуть належним чином задовольнити потреби науки і бізнесу у фахівцях, здатних працювати в економіці знань. Наукові організації здебільшого орієнтовані на фундаментальні, а не прикладні дослідження, а це перешкоджає розвитку партнерства бізнесу і науки. Що стосується підприємств, то найчастіше їхньою метою є отримання прибутку в найкоротші терміни і вони проявляють слабкий інтерес у взаємодії з наукою і бізнесом. Згідно з офіційними даними і Україні менше 5% результатів НДВКР використовуються у промисловому виробництві, тоді як у США, Великобританії - 70. Тож серед основних проблем інтеграції на сьогодні можна виділити:

Ш слабка мотивація партнерів по інтеграції;

Ш відсутність належної нормативно-правової бази інтеграції;

Ш неспівпадіння інтересів основних учасників взаємодії;

Ш недостатнє бюджетне фінансування наукових досліджень і розробок університетів;

Ш низька соціально-економічна привабливість роботи наукових і науково-технічних працівників у державних університетах;

Ш фізичне та моральне старіння переважної частини матеріально-технічної бази наукових досліджень і розробок;

Ш відсутність предмету для інтеграції (спільних ідей, інтересів, конкретних розробок);

Ш ненадійність, низький рівень відповідальності партнерських організацій.

Аналіз перешкод, що стоять на шляху інтеграції освіти, науки і виробництва показує, який складний шлях необхідно пройти Україні, щоб задіяти інноваційний потенціал країни. Частина з перерахованих проблем може бути розв'язана спільними зусиллями представників освіти, науки і бізнесу. До того ж ключовим фактором є позиція керівництва відповідних організацій.

В Україні вже зроблено реальні кроки на шляху інтеграції науки, освіти і виробництва. Заслуговує на увагу поширення досвіду Київського національного університету імені Тараса Шевченка, фізико-математичного факультету Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут", Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут", Науково-освітнього центру Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України і деяких інших центів науки й освіти, в яких науково-дослідна робота ведеться на високому рівні. В останні роки суттєво розширилась участь Академії наук у викладанні в університетах, а також у підготовці нового покоління підручників, зокрема тих, що відповідають вимогам Болонського процесу.

Діяльність провідних вищих навчальних закладів країни, які успішно співпрацюють з науковими організаціями з метою дослідження актуальних проблем розвитку регіонів ілюструється кількістю виконаних і впроваджених науково-дослідних робіт. Так, наприклад, протягом 2009 р. було виконано науково-технічних робіт загальною вартістю 8653,7 млн. грн., з яких фундаментальних досліджень на суму - 1916,6 млн. грн., прикладних - 1412,0 млн. грн., науково-технічних розробок - 4215,9 млн. грн., науково-технічних послуг - 1109,2 млн. грн. в тому числі за рахунок держбюджету - на суму 3398,6 млн. грн. Порівняно з минулим роком цей показник зріс на 1,3%. Щорічно ВНЗ створюють майже 800 технологій [43]!

Поступово набирає обертів діяльність єдиних у країні інноваційних структур - технопарків. Найактивнішими за обсягом реалізації інноваційної продукції у минулому році визнано такі технопарки: "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка" (м. Київ), "Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона" (м. Київ), "Інститут монокристалів" (м. Харків), "Київська політехніка" (м. Київ).

Досвід ефективної взаємодії освітніх, наукових та бізнесових структур може бути розширений шляхом:

Ш узагальнення світового досвіду діяльності інтегрованих структур інноваційного типу;

Ш розробки загальнонаціональної стратегії розвитку науки, освіти та інноваційної діяльності в Україні;

Ш приведення законодавства та інших нормативно-правових документів у відповідність до стратегії державної політики;

Ш визначення механізмів реального фінансування і конкретної підтримки інтеграції органами місцевої і державної влади, бізнес-структурами;

Ш відновлення раніше діючих податкових і митних пільг структурам інноваційного типу - технопаркам, бізнес-інкубаторам, зокрема через зміни до: Закону України „Про податок на прибуток", щодо скасування податків з юридичних осіб, кошти яких спрямовані на інноваційну діяльність, науково-технічні дослідження, створення нової техніки; до Закону України „Про додану вартість" щодо включення операцій з оплати вартості НДДКР, що виконуються за кошти, які зараховуються до спеціального фонду Державного бюджету України, до переліку діяльності об'єктів, які не підлягають оподаткуванню на додану вартість; до Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" щодо звільнення наукових установ та вищих навчальних закладів від необхідності проведення тендеру при закупівлі матеріалів та обладнання за рахунок коштів, зароблених цими установами; до Митного кодексу України щодо звільнення наукових установ та вищих навчальних закладів від митної оплати літератури та дослідного обладнання для виконання наукових досліджень;

Ш формування інформаційної бази фундаментальних досліджень з метою вдосконалення навчального процесу у вищих навчальних закладах;

Ш розвитку дослідно-експериментальної і прикладної баз фундаментальних досліджень для спільного використання науковцями, викладачами, студентами й аспірантами університетів і науково-дослідних організацій.

Сучасна система вищої освіти України знаходиться у процесі реформування, оновлення змісту. При цій умові актуальності набувають інтеграційні процеси пов'язані із посиленням наукової складової у навчальному процесі та поширенням новітніх знань, які базуються на наукових відкриттях, досягненнях сучасної науки. У той же час комерціалізація винаходів та новітніх технологій залишається одною з найбажаніших цілей багатьох науковців. Освіта, наука, виробництво - це ті опори, на яких має будуватися нова стратегія нашої держави, адже освітня сфера у передових країнах давно стала підоймою економічного зростання: встановлено, кожна одиниця затрат на освіту дає віддачу на рівні 1,7-1,9 одиниць виробленого ВВП.

Список використаних джерел

1. Амоша О.І. Сучасні підходи щодо здійснення взаємодії академічної науки, освіти і промислового виробництва / О.І. Амоша // Економіка та держава. - 2007. - № 3. - С. 4-7.

2. Аналіз діяльності технологічних парків України у 2008 та на початку 2009 року [Електронний ресурс] . - Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/science/innovation/analiz2008_2009.doc.

3. Астахова В. Повернення науки в університети - найважливіше завдання вищої школи / В.І. Астахова // Освiта України. - 2007. - № 24 - C. 9.

4. Балыхин Г. А. Интеграция науки и образования в контексте приоритетного национального проекта "Образование" - путь к инновационному развитию России /Г. А. Балыхин //Высшее образование сегодня = Higher education today: Реформы. Нововведения. Опыт. - М. - 2006. - №7. - С. 2-5.

5. Барабаш В.А. Інноваційне середовище на базі університету дослідницького типу [Електронний ресурс] / В.А. Барабаш, К.О. Бояринова // Проблеми системного підходу в економіці. - 2008. - № 2. - Режим доступу до журн: http://nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2008-2/Boyarinova_208.htm.

6. Волков О.І., Денисенко М.Г. та ін. Економіка і організація інноваційної діяльності: Підручник. - ТОВ Видавничий дім "Професіонал", 2004. - 960 с.

7. Водичев Е. "Исследовательские" университеты США и российская университетская система: опыт сравнительного анализа - Новосибирск. - 2001 [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.prof.msu.ru/PC/omsk/2_02.htm.

8. Гагауз І. Українські технопарки [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=3355744&cat_id=3185423.

9. Галаган А.И. Международный опыт создания и функционирования исследовательских университетов / А.И. Галаган. - М., 1999. - 56 с. (Проблемы зарубежной высшей школы: Обзор. информ. / НИИВО; Вып. 2).

10. Голенков В.А. Создание учебно-научно-производственного комплекса как фактор реформирования высшей школы и стабилизации экономики региона / В.А. Голенков, Ю.С. Степанов // Университетское управление. - 2003. - № 3.

11. Голиченко О.Г. Высшее образование и наука: интеграция или партнерство? / О.Г. Голиченко // Экономика и математические методы. - 2005. - Т. 41. - № 1. - С. 119-127.

12. Егорова Ю.А. Проблема интеграции науки и образования [Електронний ресурс] / Ю.А. Егорова // Современные наукоемкие технологии. - 2008. - № 1. - С. 74 . - Режим доступу до журн.:

http://www.rae.ru/snt/?section=content&op=show_article&article_id=2879.

13. Ефремов С.В. Формы и условия интеграции образования и науки в системе инновационной экономики : автореф. дисс. на соиск. научн. степени кандидата эконом наук : спец. 08.00.05 "Экономика и управление народным хозяйством" / С.В.Ефремов. - Москва, 2007. -20 с.

14. Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.

15. Зарубіжний досвід роботи технопарків. "Наукові" технопарки [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //www.raexpert.ru/researches/technopark/part2/.

16. Згуровский М. Исследовательские университеты: шанс для Европы / М. Згуровский // Зеркало недели. - 2006. - № 39(618). - С. 14.

17. Журавлев В. А. Классический исследовательский университет: концепция, признаки, региональная миссия / В.А. Журавлев // Университетское управление: практика и анализ. - 2000. - № 2(13). - С. 25-31.

18. Інтеграція науки і освіти - ключовий фактор побудови знаннєвого суспільства [Електронний ресурс]// Освіта України. - 2007. - № 81 (869). - Режим доступу:

http://www.pleyady.kiev.ua/index.php?go=Pages&in=view&id=377.

19. Интеграция науки и высшего образования России: тез. докл. Всерос. конф. с междунар. участием (14-17 сентября 2001 г.). Ч. 1. Самара: "Изд-во Самарского науч. центра Российской акад. наук", 2001. - С.100.

20. Китова Г. Интеграция науки и образования в экономике знаний / Г.Китова, Т.Кузнецова // Информационное общество. - 2005. - № 5.

21. Кольчугина М. Синергия образования и науки как инновационный ресурс/ М. Кольчугина // Мировая экономика и международные отношения. - 2008. - № 10. - С. 84-92.

22. Концепція державної цільової програми інтеграції науки та освіти в університетах на 2008-2012 роки "Наука в університетах" // Освіта України. - 2007. - №37. - С. 6-7.

23. Концепція державної програми інтеграції науки і вищої освіти України 2007 рік [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.anok.kharkov.ua/Koncepciya_2007(ru).doc.

24. Коптяев А.М. Интеграция науки и образования на региональном уровне (Политико-экономический аспект) : автореф. дисс. на соиск. научн. степени канд. эконом. наук : спец 08.00.01 "Экономическая теория и история экономической мысли" / А.М.Коптяев. - Кострома, 1999. - 20с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/77226.html.

25. Криворучко Н. Глобалізація та інноваційно-інвестиційний розвиток промисловості: міжнародний аспект [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bdpu.org/scientific_published/conf021009/articles/Section_3/Krivoruchko.pdf/view.

26. Лартев В.В Интеграция науки и образования как фактор развития общества / В.В. Лартев, С.А. Писарева // Инновации. - 2004 - № 6. - С 8-13.

27. Лебедева Е. Инновацонное развитие и образование / Е. Лебедева // Мировая экономика и международные отношения. - 2007. - №12. - С. 45-54.

28. Левицький Ю.В. Становление целосности образования, науки и производства в информационном обществе: автореф. дисс. на соискание научной степени д-ра филос. наук: спец. 09.00.01/Ю.В. Левицкий. - Омск, 2007. - 30 с.

29. Левчишена О.М. Інтеграція вищої освіти і науки України в умовах реформування та соціально-економічних змін (1996-2007 рр.) / О.М. Левчишена // Історія науки і біографістика. - 2009. - № 2.

30. Наука, образование, бизнес: векторы взаимодействия в современном обществе. Коллективная монография [Електронний ресурс] / Под ред. И.Д. Демидовой, В.Н. Мининой, М.В. Рубцовой. - СПб.: Скифия-принт, 2008. - 288 с. - Режим доступу: http://www.rcenter.spb.ru/texts/books/Integration.pdf.

31. Ніколаєнко С.М. Розвиток науки в університетах - ключовий фактор побудови суспільства, заснованого на знаннях / С.М. Ніколаєнко // Вісник Національної академії наук України. - 2007. - № 11. - С. 21-25.

32. Ніколаєнко С.М. Наука і освіта: поки ще не пізно [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lib.nau.edu.ua/press/statti/arxiv/2006/naukaosvita.htm

33. Онопрієнко В. Магістральні напрями інтеграції науки і освіти / В. Онопрієнко // Вісник Національної академії наук України. - 2007. - № 11. - С. 10-17.

34. Оюунцэцэг Л. Инновационная направленность интеграции науки-образования-индустрии [Електронний ресурс] / Л. Оюунцэцэг, С. Давааням // Известия. - 2007. - № 1. - С. 33-37. - Режим доступу до журн.:

http://izvestia.isea.ru/pdf.asp?id=4052.

35. Підоричева І. Законодавче забезпечення інтеграційних процесів науки, освіти й виробництва в Україні / І. Підоричева // Держава та регіони: економіка та підприємництво. - 2009. - №3. - С. 134-137.

36. Погребняк Н.М. Наукові дослідження в галузі вищої освіти Великобританії [Електронний ресурс] / Н.Погребняк // Проблеми сучасної педагогічної освіти: педагогіка і психологія: зб. наук праць. - 2008. - № 19. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pspo/2008_19_2/doc_pdf/Pogrebnyak_st.pdf.

37. Положення про дослідницький університет. - [Електронний ресурс. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=163-2010-%EF.

38. Походенко В. Співробітництво НАН України з університетами: стан і перспективи / В. Походенко // Вісник Національної академії наук України. - 2007. - № 11. - С. 18-21.

39. Проворов А.С. Интеграционные процессы в науке и высшем профессиональном образовании / А.С. Проворов, А.И. Шадрин// Университетское управление. - 2003. - №5-6.

40. Радзієвська Л. Ф. Інтеграція наукового потенціалу вищих навчальних закладів та виробництва у країнах світу, як фактор науково-технологічного розвитку регіонів / Радзієвська Л. Ф., Євтушенко В. М. //Інновації & промисловість (Центр ВІТІ). - 2007. - № 1.