Економічні аспекти інтеграції науки, освіти і виробництва

Американські університети притягували до себе не лише бізнес, але й інститути влади. Це відображалося в їх структурі, оскільки досить популярними спеціальностями стали програми по управлінню бізнесом і державному управлінню. Паралельно в університетській системі США відбувалося виокремлення особливої групи закладів - "дослідницьких університетів", які стали провідними науково-освітніми комплексами, а їх економічна роль і соціальний статус з плином часу підвищувались.

Як результат, на сьогодні за ступенем інтеграції освіти і науки США лідирують. Наукові дослідження в їх ВНЗ відрізняються масштабністю, ціленаправленістю, різноманітністю напрямків, організаційних форм, джерел фінансування, а також широким спектром наукових розробок, успішним розповсюдженням результатів досліджень серед зацікавлених осіб та організацій [21]. Про це свідчить опублікований Шанхайський рейтинг кращих університетів світу, де три найвищі щаблі посідають американські вищі навчальні заклади - Гарвардський університет, Стенфордський і університет Берклі. Саме на досвіді Гарвардського університету сформувався сучасний дослідницький університет США, освіта в якому складається з двох елементів - першого ступеню - у вигляді чотирирічного коледжу - і другого, представленого дослідницькими школами, які здійснюють фундаментальні дослідження і підготовку наукових кадрів, а також професійними школами, де ведуться прикладні дослідження.

Специфічні структурні фактори дозволяють американським університетам посідати найвищі щаблі авторитетних світових рейтингів. Сьогодні американські університети - це потужні освітні, дослідницькі і науково-виробничі комплекси, тісно пов'язані з галузями нових технологій, які опосередковують упровадження в господарство сучасних систем організації і управління. Будучи традиційно центрами підготовки дослідницьких кадрів і проведення фундаментальних досліджень, вони стали осередком підприємницької інноваційної активності, "підприємницькими університетами", які ставлять за мету сприяти впровадженню інновацій в промисловість [21].

Концепція дослідницького університету базується на тісній інтеграції освіти і наукових досліджень у рамках університету, включаючи використання досліджень у практиці навчання студентів. Ознаки, характерні для дослідницьких університетів США:

Ш поліфункціональність університету або здатність як генерувати, так і забезпечувати трансферт сучасного знання;

Ш орієнтація на наукові дослідження і розробки, перш за все на фундаментальні дослідження;

Ш наявність системи підготовки спеціалістів з науковим ступенями;

Ш орієнтація на сучасні напрямки науки, високі технології і на інноваційний сектор в економіці, науці, техніці;

Ш широкий спектр спеціальностей і спеціалізацій, включаючи соціальні та гуманітарні;

Ш високий професійний рівень викладачів, прийнятих на роботу на конкурсній основі, в тому числі і міжнародних;

Ш висока ступінь інформаційної відкритості та інтеграція в міжнародну систему освіти і науки;

Ш конкурсна основа і селективний підхід при наборі студентів;

Ш формування особливого інтелектуального середовища навколо університету;

Ш прагнення до лідерства в освітньому середовищі як всередині регіону, так і країни, світу в цілому [9].

Високий ступінь мобільності американських університетів є наслідком двох взаємозалежних особливостей: ці установи діють у децентралізованій системі, і вони на декількох рівнях інтенсивно конкурують один з одним. Конкуренція - це визначна риса американських університетів. Вони конкурують для того, щоб залучити найкращих студентів і за рахунок коштів від оплати за навчання значно поліпшують свої фінансові можливості. При цьому значна кількість найвідоміших університетів у даний час починає надавати фінансову підтримку студентам, відповідно до їх академічних здібностей, а не їх скрутного фінансового становища. Бажання великої кількості молоді отримати університетську освіту стимулюється тим, що існує потенційна можливість влаштуватися на привабливу роботу після закінчення вищого навчального закладу.

Університети США є свого роду інтелектуальними центрами, в яких фундаментальні й прикладні дослідження тісно пов'язані з підготовкою фахівців. Обсяги державної підтримки науково-дослідної діяльності університетів США (поза залежністю "приватних" або "державних") значно вищі, ніж в інших країнах, а ступінь "раціонального використання" результатів інтелектуальної діяльності співробітників університетів США найвищий у світі. Науково-дослідні проекти університетів одержують фінансову підтримку від федерального уряду у формі грантів, контрактів, угод про спільну діяльність [40].

Система державних замовлень на створення нової техніки і технологій також сприяє додатковому залученню коштів у науково-освітню діяльність та сприяє розвитку інновацій. Поряд з цими прямими методами державного фінансування застосовують і непрямі - зокрема, до них відносять амортизаційні пільги для підприємств інноваційної діяльності, надання пільгових кредитів.

Фінансові ресурси позабюджетних фондів, в тому числі благодійні внески багатих осіб, у першу чергу своїх власних випускників, а також надходження від промислових фірм та різноманітних спеціалізованих фондів, є сферою конкурентної боротьби. Більшість потужних університетів мають у своїй структурі відділи пошуку джерел фінансування, так звані "Відділи розвитку".

Згідно із законодавством США університети розробили нормативні документи, які регламентують ланцюг процедур від правил подачі заявок на НДДКР, визначення їх вартості (прямі і непрямі витрати) до ліцензування результатів і розподілу отриманих доходів. Політика університетів у сфері НДДКР будується відповідно до принципів і пріоритетів, закладених у статутних документах університетів. Базисним елементом політики є право власності університетів на результати інтелектуальної діяльності, що були створені в процесі виконання НДДКР, і це право закріплене федеральним законодавством. Уже на етапі підписання контракту з персоналом (про прийом на роботу) обумовлюється, що співробітники, приймаючи участь у проектах, фінансованих з федерального бюджету, повинні розкривати університету всі, на їхню думку, патенто-спроможні результати й виконувати необхідні процедури, пов'язані з патентуванням і можливим ліцензуванням. Назви винаходу також є власністю університету. Дотримання цих норм контролюється Опікунською радою університету. У свою чергу університет бере на себе зобов'язання, пов'язані з патентуванням, ліцензуванням (якщо експертиза підтвердить доцільність) і виплатою певної частки отриманих ліцензійних платежів (якщо такі будуть надходити).

Основним надбанням університетів є інтелектуальна власність, комерційна реалізація якої є стимулом і додатковим джерелом доходів університетів. Для практичної реалізації політики університетів щодо питання інтелектуальної власності в більшості університетів США створені офіси ліцензування й трансферу технологій [40].

Американським університетам притаманна стійка послідовна тактика у конкурентній боротьбі і мобільне реагування на потреби ринку. Йдеться не лише про запровадження нових навчальних дисциплін та напрямів відповідно до попиту промисловості, але й про активне завойовування сегментів наукового ринку, навіть якщо інші країни були безсумнівними науковими лідерами в цих галузях.

Тож, серед факторів, які найбільше впливають на переваги американської вищої освіти в конкуренції з ВНЗ інших країн, можна назвати:

Ш різноманітність закладів - від невеликих коледжів з гуманітарним спрямуванням до потужних державних і приватних університетів - дозволяє студентам обрати той навчальний заклад, який найбільш відповідає їх освітнім потребам;

Ш свобода вибору навчальних дисциплін та тематики наукових досліджень для студентів американських ВНЗ;

Ш у науково-дослідницьких університетах навчання і наукова робота переплітаються так, що це збагачує і взаємодоповнює ці види діяльності;

Ш схвалюється прийом іноземних студентів та викладачів. Їх культурний та інтелектуальний потенціал сприяють розвитку американських навчальних закладів;

Ш відповідальність за підтримку передових досліджень бере на себе федеральне правління, яке надає гранти дослідникам, здатним успішно конкурувати з колегами на ринку ідей;

Ш традиції благодійності стимулюються податковим законодавством США, що дозволяє випускникам та іншим громадянам підтримувати університети і коледжі. Сформовані таким чином стипендіальні фонди дозволяють талановитим студентам із малозабезпечених сімей навчатися в найдорожчих вузах, адже вища освіта є виключно платною;

Ш прийом викладачів і студентів на конкурсній основі сприяє підбору кращих студентів та висококваліфікованих викладацьких кадрів.

Всі ці фактори можуть бути інтегровані та адаптовані в культурний і політичний контекст інших країн [52].

Зараз у США існує понад 300 дослідницьких університетів [55]. За класифікацією вищих навчальних закладів комісії Корнегі (1973), головним критерієм є функції навчальних закладів, тому університети розподіляються за такою схемою:

1. Університети дослідницького типу (I категорія). Це понад 50 провідних навчальних закладів країни, які фінансує федеральний уряд. Серед них такі приватні й престижні мультиуніверситети як Гарвардський, Йєльський, Стендфордський. Вони задовольняють потреби в проведенні наукових досліджень та підготовці наукових кадрів і надають понад 50 ступенів доктора філософії.

2. Університети дослідницького типу (II категорія). До них належать ще 50 ВНЗ, які одержують федеральні асигнування й надають, як і вищенаведені, понад 50 ступенів доктора філософії або доктора медичних наук.

3. Університети, що присвоюють ступінь доктора ( I і II категорії). Вони отримують понад 3 млрд. доларів федеральної допомоги та повинні надавати не менше, ніж 40 ступенів доктора філософії в п'яти галузях науки.

Тобто на звання дослідного може претендувати лише той університет, який спроможний забезпечити навчання за докторськими програмами [22].

Одним із найяскравіших прикладів сучасного дослідницького університету є Массачусетський технологічний університет. Сьогодні МТІ - один з кращих світових університетів. В основі освітньої і дослідницької діяльності якого - орієнтація на реальні суспільні проблеми. Прагнення МТІ до поєднання освітньої діяльності з генеруванням нових знань створює сприятливий ґрунт для дослідницької роботи. Серед досягнень якої - розробка сучасної технології консервування харчових продуктів, перший хімічний синтез пеніциліну і вітаміну А, розробка системи інерційної навігації, сучасні технології підготовки протезів тощо. Проведені дослідження показують, що щорічний економічний ефект від винаходів і розробок, здійснених в університеті, складає 20 млрд. дол. і 150000 нових робочих місць. МТІ постійно лідирує серед американських університетів за кількістю патентів і щорічно укладає близько 70 договорів про авторські права з приватними компаніями.

Великі університети США, які є федеральнозначущими науково-освітніми центрами, у більшості випадків, виступають наймогутнішим фактором розвитку регіонів, в яких вони розміщені, у зв'язку з формуванням при них технопаркових структур. Такі форми інтеграції науки й виробництва, як технопарки і бізнес-інкубатори вперше з'явились саме у цій країні й уже звідти почали поширюватися на інші континенти.

Так, перший у світі технопарк "Силіконова долина" у США створено ще у 50-х роках для комерціалізації розробок Стенфордського університету (Каліфорнія) з метою розвитку мікроелектроніки у взаємодії з підприємством-лідером у цій галузі "Hewlett Packard". Протягом 80-90-х років XX ст. 130 тис. працівників технопарку створили понад 200 тис. зразків нової продукції. Венчурні вкладення тут зросли з $2 млрд. у 1991 р. до $68,8 млрд у 2001-му. "Силіконова долина", що є фактично науково-промисловою агломерацією, нині -- найбільший у світі технопарк: тут у науково-виробничій сфері зайнято понад 2,5 млн працівників. Для порівняння: у Європі наймасштабніший євротехнопарк "Софія-Антиполіс", розташований на півдні Франції, зосередив приблизно у 1200 компаніях лише 24 тис. науковців та інженерів.

Створений у 1959 році у Північний Кароліні технопарк "Дослідницький трикутник" ("Research Triangle Park"), розташований на площі 2800 га, об'єднує понад 130 компаній і забезпечує 37 тис. робочих місць. Середній американський технопарк має близько 55 га землі, будинок площею до 20 тис. м², 12 компаній-орендарів із 300 службовцями, бюджет майже $ 1,5 млн.

Однією з особливостей американських технопарків є їхній тісний зв'язок з університетами і державними дослідницькими центрами. При цьому використовуються декілька моделей взаємовідносин, коли університети створюють технопарк як свій внутрішній структурний підрозділ, як самостійну структуру, як спільне підприємство разом із державною (урядовою) структурою, підписують контракти з виконавцями інноваційних проектів. Більш ніж 50-річний досвід США у створенні й функціонуванні технопарків, як і американської системи комерціалізації технологій у цілому, є найбільш досконалим. Американська концепція технопарків широко використовується з урахуванням місцевих особливостей як базова модель створення технопарків в усьому світі.

Значний внесок в інтеграцію освіти, науки і виробництва роблять також бізнес-школи, де студенти набувають уявлень про реалії ринку, розвивають комерційні здібності і здобувають практичні навички. Це пояснює той факт, що США випереджають багато Європейських країн за рівнем інноваційної підтримки.

У цілому, як в освіті, так і в науці, США все ще володіють конкурентними перевагами перед іншими країнами. У тому числі:

Ш найрозвиненішою освітньою системою у світі, яка мобільно реагує на потреби суспільства та виробництва;

Ш добре розвиненою науковою інфраструктурою, безперечним лідерством у світі щодо провідних напрямках фундаментальної і прикладної науки;

Ш фінансовою системою, яка забезпечує доступ до венчурного капіталу для забезпечення процесу технологічних нововведень в економіку;

Ш ефективна практикою і тривалими традиціями співробітництва держави і приватного сектору у сфері науки та освіти.

Ш розгалуженою системою організаційно-правових форм інтегрованої взаємодії освітніх, наукових, бізнесових структур.

Американські університети значно більшою мірою нагадують не старовинні вежі, що стоять на варті мудрості та традицій, а фабрики, що виробляють знання та щонайважливіше - кмітливих та спритних спеціалістів, які вміють ці знання застосовувати навіть у найбільш несподіваних ситуаціях.

2.2 Особливості інтеграційних процесів у Європі

У Європі не така жорстка конкуренція за фінансування досліджень, як у США. Тут, як правило, університети одержують інституціональні гранти, що покривають витрати як на дослідницьку, так і на навчальну діяльність.

Cуттєві відмінності між США і Європою полягають в тому, що у Європі значно нижча питома вага досліджень, які проводяться в університетах. ЄС значно відстає від провідних світових економік у плані здійснення НДДКР і інвестування в них як у державному, так і приватному секторах. У ЄС валова сума видатків на НДДКР зараз становить 1,9% ВВП у порівнянні з 2,7% у США й 3% у Японії. У Ірландії обсяг НДДКР сьогодні становить близько 2/3 від середнього показника ЄС, а саме 1,4% ВНП, що значно нижче, ніж у таких економіках, як у Швеції (4,27%) і Фінляндії (3,49%).

Європейська Комісія в доповіді "Інвестування в дослідження: план дій для Європи" (2003 р.) визначила партнерство промисловості з державними дослідницькими установами або організаціями та університетами як потужний захід, однаково корисний для промисловості і дослідницького співтовариства. Такі зв'язки лягли в основу фінансування досліджень у сумі 17,5 млрд. євро на період 2002-2006 рр. за базовою програмою ЄС. З перспективою на майбутнє у доповіді Європейської Комісії "Наука і технологія як ключ до майбутнього Європи" (2004 р.) запропоновано ряд ініціатив для наступної базової програми, які сприятимуть співробітництву між промисловістю і академічною наукою [40].

У Європі інтеграційний процес у науці й освіті включає дві складові: формування співдружності провідних європейських університетів на засадах, визначених Великою хартією університетів, і об'єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з однаковими вимогами, критеріями і стандартами. Головна мета - консолідація зусиль наукової й освітянської громадськості й урядів європейських країн для істотного підвищення конкурентоздатності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі, а також для підвищення ролі цієї системи в прискоренні інноваційного розвитку національних економік.

Японська модель інтеграції науки, освіти та виробництва передбачає будівництво абсолютно нових міст-технополісів, які зосереджують в собі НДДКР та науково-промислові виробництва. Стратегія технополісів - це стратегія прориву в нові сфери діяльності на основі мережі регіональних центрів вищого технологічного рівня, в той же час - це стратегія інтелектуалізації всього японського виробництва.

Зразком при формуванні західних університетів зазвичай слугує німецька організаційна модель. У Німеччині університети завжди відзначалися тісними зв'язками з промисловістю, технологічною сферою, а зараз посідають четверте місце за масштабами витрат на наукові дослідження в світі (після США, Китаю, Японії). ФРН привертає увагу багатовекторною структурою організації науки і акцентом на практичні інструменти реалізації науково-дослідницької політики. Особливо це стосується сектору науки у ВНЗ, який забезпечує стабільно високу якість досліджень і підготовки кадрів.

Британські університети - це великі освітньо-науково-виробничі комплекси, які об'єднують навчальні й науково-дослідні інститути, коледжі, факультети, наукові школи, колективи вчених-дослідників і педагогів, які представляють інтелектуальну еліту суспільства [36].

Дослідницько-орієнтоване навчання у вузах Великобританії спрямоване на розвиток критичного та творчого професійного мислення студентів шляхом організації їх пошукової діяльності. При цьому майбутні фахівці самі визначають коло проблем та способи їх розв'язання, викладачі здійснюють лише загальне педагогічне керівництво.

Сьогодні Велика Британія має вигідне становище, адже в ній знаходяться близько 10% кращих вищих навчальних закладів, науковці яких публікують статті в авторитетних наукових журналах, таких як "Nature" або "Science", та наявністю серед випускників та працівників лауреатів Нобелівської премії та володарів медалі Філдса. Особливості розвитку науково-дослідницької підготовки студентів вищих навчальних закладів Великобританії можна побачити на прикладі найстаріших університетів не лише Великобританії, але й світу - Оксфорда та Кембріджа (Оксбріджа).

Оксбрідж займає особливе місце в усій системі англійської освіти. Саме в Оксбріджі навчається соціальна еліта англійського суспільства, 65% студентів являються випускниками "паблік-скулз". За період з 1800 по 1966 рр. з 34 прем'єр-міністрів країни 28 були випускниками університетів, 26 з них навчалися в Оксбріджі. Однією з особливостей Оксфордського і Кембріджського університетів є система коледжів, які складають структуру університету і нині [36].

Починаючи з XVII століття Кембріджський університет прославився на всю Європу як центр математичних і природничо-наукових досліджень. Саме в Кембріджі з'явилися професори математики, фізики, хімії та астрономії, а також потужна науково-дослідницька база.

Кембрідж - це найбільший науково-дослідницький університет в Європі та п'ятий в рейтингу університетів світу - одних Нобелівських премій більше ніж вісім десятків в найрізноманітніших галузях науки. У Кембріджі працювали саме ті вчені, чиї відкриття не просто відіграли роль у розвитку науки, але й перевернули багато наукових уявлень: Ньютон, біолог Чарльз Дарвін, фізик Ернест Резерфорд, математик Стівен Шокінг і багато інших. Кембрідж складається з 34 коледжів і 100 відділень в якому вчиться близько 16,5 тис. студентів, з яких приблизно 17% студентів - іноземці. Університет вирішує наукові й навчальні завдання, і студенти під час семестру ведуть дуже насичене подіями і працею життя.

У Кембріджі основою якісної освіти вважають науку. Тому всі факультети Кембріджського університету орієнтовані, у першу чергу, на наукові дослідження, причому обов'язково світового рівня. Все спрямовано на створення сприятливих умов для наукової роботи. Студенти мають цілодобовий доступ на факультети, у тому числі в бібліотеку, лабораторії, які мають сучасне обладнання. Факультет підрозділяється на окремі дослідницькі групи, кожну з яких очолює професор. Крім цього, студенти повинні виконувати дослідницький проект в одній з наукових груп. Проект оцінюється за результатами письмової роботи, відгуку керівника та співбесіди. Під час співбесіди студент має змогу детально обговорити отримані науково-дослідницькі результати з кількома викладачами та співробітниками. Це єдиний усний екзамен на весь час навчання, але він найскладніший. Цікаво те, що хоча результат наукової роботи може бути оцінений негативно, єдиний екзамен може бути зарахований, оскільки оцінюються не скільки одержані результати наукової роботи, скільки вміння організовувати свою пошукову роботу, формулювати та відстоювати власну точку зору . В основі навчання в Кембріджі -довіра до розумових здібностей та самостійності студентів. А справа факультету - допомагати студенту одержати освіту [36].

Вісім століть свого існування, Кембрідж був одним із провідних центрів науки і освіти, стверджував цінність академічної свободи, поваги до особистості і єдність університетської корпорації.

Оксфорд був заснований у XIII столітті і має свою 750-річну історію. Він є одним з провідних університетів світу, в якому студенти готують себе до наукової, педагогічної, духовної, медичної, юридичної кар'єри і державної служби. У Оксфорда 47 Нобелівських премій, і у ньому навчалися сім із одинадцяти останніх прем'єр-міністрів Англії. Оксфорд видав диплом трьом святим і одному Папі Римському. Окрім того, в Оксфорді навчалися вісім іноземних королів і 28 президентів.

Ґрунтовну науково-дослідницьку підготовку студентів проводить Лондонський університет - це федерація, яка складається з 20 самостійно керованих коледжів з високою репутацією. Тут проводяться навчання і наукові дослідження, отримують знання близько 125 тис. студентів. Лондонський університет вміщує декілька десятків шкіл, інститутів, коледжів, кожен з яких є фактично самостійним закладом . Всі навчальні заклади, що входять до складу Лондонського університету містять коледжі, які за своєю структурою курсів і факультетів можуть зрівнятися з окремими університетами [36].

Також у Великобританії існує відлагоджена система просування наукових результатів в економіку. Вона включає комплекс структур в кожному університеті: офіси по трансферу технологій, де науковці отримують консультацію зі своєї проблематики; спеціальні державні фонди, які фінансують технічні компанії (стартовий капітал надається безоплатно); незалежні венчурні фонди, створені за державні кошти; навчальні технопарки. Держава вкладає достатньо коштів у розвиток науки у ВНЗ, але й отримує серйозну віддачу - податкові надходження від нових компаній, нові робочі місця, а головне - перспективних фахівців [44].

Російський досвід реалізації Федеральної цільової програми "Інтеграція" академічної та вузівської науки передбачає різноманітні варіанти організаційно-економічного механізму створення і функціонування інтегрованих структур. Це створення навчально-наукових центрів на базі провідних університетів та академічних інститутів Росії з метою забезпечення найефективнішої взаємодії університетської освіти та фундаментальних наук [19].

Модель академічного університету як система навчально-наукових центрів фундаментальних досліджень і елітної освіти розроблена і зреалізована на основі інтеграції провідних науково-педагогічних шкіл Томського державного університету і провідних науково-дослідних інститутів Томська, Новосибірська, Москви. У Калужській області сформований науково-освітній комплекс, який включає в себе спеціалізований вищий навчальний заклад - Обнинський інститут атомної енергетики і 11 науково-дослідницьких інститутів.

На базі Орловського державного технічного університету був організований експеримент зі створення глибоко інтегрованого навчально-науково-виробничого комплексу, який спроможний вирішувати наукові, інноваційні, економічні, виробничі та освітні проблеми для галузей регіону. Створення ННВК полягало в реалізації концепції переходу на новий рівень інтеграції освітнього процесу, наукової і виробничої діяльності, шляхом організації єдиної організаційно-правової і фінансово-економічної структури ВНЗ, НДІ, промислових підприємств. Ядром ННВК є університет, який має розвинуту освітню структуру, де ведеться підготовка за 40 базовими спеціальностями, 30 спеціальностями в аспірантурі і 15 в докторантурі. Університет має наукові підрозділи при кафедрах, факультетах, інститутах, які входять у його структуру. На різних юридичних правах у його структуру ввійшли промислові підприємства, науко-дослідницькі інститути, конструкторські та технологічні бюро. Створення такого комплексу дозволило університету здійснити широкопрофільну підготовку і підвищення кваліфікації спеціалістів, створити умови для професійної адаптації випускників до умов сучасного ринку праці, значно розширити матеріально-технічну та дослідницько-експериментальну базу (в 170 раз збільшились основні фонди і в 8,5 розширилися площі навчально-лабораторної бази), суттєво збільшити кількість запатентованих винаходів, підвищити рівень заробітної плати співробітників від 20% до 150% [10].

Однією з форм інтеграції в Росії є створення на базі наукових організацій наукоградів. Наукоград - це форма інноваційної інфраструктури, в якій закладений вагомий потенціал інтеграції науки, освіти і бізнесу. Статус російського наукограду близький до статусу технополіса в розвинутих країнах. На даний час в Російській федерації розвивається 14 офіційно визнаних наукоградів. В більшості з них проводяться дослідження в багатьох напрямках. Проте кожен з них має один-два пріоритетних напрямків спеціалізації. Серед основних спеціалізацій наукоградів виділяють: авіаракетобудування, електроніка і радіотехніка, автоматизація, машино- і приладобудування, енергетика, ядерний комплекс, біотехнології. Першим російським наукоградом став Обнінськ, в ньому ведуться розробки в галузі мирного атома. Серед проблем створення наукоградів - відомча роз'єднаність підприємств і організацій на їх території.

Загалом в рамках заходів програми "Інтеграція" створено 153 навчально-наукових центри в 39 регіонах країни і 116 центрів високопродуктивної обробки інформації і центрів колективного користування приладами та обладнанням [39].

Оцінюючи в цілому особливості, властиві інтеграційним процесам освіти, науки і виробництва в економічно розвинених зарубіжних країнах, як найбільш цікаве й характерне для них можна виділити наступне:

по-перше, провідна роль у розвитку даних процесів за кордоном належить державі, що не тільки активно стимулює їх, але й створює необхідні для цього економічні умови та правові передумови;

по-друге, при великій розмаїтості використовуваних форм інтеграції як загальну тенденцію можна відзначити прагнення до побудови інтегрованих структур за територіально розподіленим принципом, що обумовлене на сучасному етапі появою якісно нових можливостей, що надаються інформаційними технологіями і засобами телекомунікацій [40].

Розділ 3. Інтеграція науки і вищої освіти в україні: сучасний стан та перспективи

3.1 Причини виникнення проблеми у сфері ІНОВ

В Україні історично склався великий науковий комплекс, що користується авторитетом у світовому науковому співтоваристві. Достатньо високим рівнем підготовки фахівців володіла і вища школа країни.

Однак, в останнє десятиліття у сфері науки і освіти намітилися серйозні негативні тенденції. Якщо в 80-ті роки XX ст. за багатьма науковими напрямками Україна займала лідерські позиції або знаходилась на світовому рівні, а результати досліджень широко впроваджувались в економіку країни, то зараз досягнення учених не знаходять відповідного попиту у суспільстві. Неблагополучними є справи і у вищій школі - головному джерелі висококваліфікованих кадрів. Останнім часом серед молоді країни інтерес до науки, як сфери своєї майбутньої діяльності значно знизився. Кількість аспірантів та кількість дисертацій, захищених ученими, зменшилися, а їхня якість знизилася. Середній вік науковців з ученими ступенями перевищив 60 років. Стан настільки серйозний, що існує небезпека переривання процесу передачі знань від покоління до покоління.

Входження України на правах рівноправного члена у світове науково-освітнє співтовариство ставить нові задачі перед системою підготовки кадрів, кваліфікація яких повинна випереджуючим чином задовольняти зростаючі потреби держави і відповідати рівню світових освітніх стандартів.

Одним із реальних і діючих інструментів для подолання негативних тенденцій може стати інтеграція фундаментальної науки, вищої освіти та виробництва, оскільки вони мають єдині суспільні функції: одержання та передача знань. В умовах недостатнього фінансування результати фундаментальних і поглиблених прикладних наукових досліджень можуть і повинні бути використані вищою школою з метою збереження інтелектуального потенціалу країни.

Інтеграція є не тільки природним, але і, мабуть, єдиним способом розвитку післядипломної освіти та підготовки елітних національних кадрів. Тільки в умовах інтеграції планів, ресурсів та економічних механізмів існує реальна можливість виживання як науки, так і системи вищої освіти в цілому.

У світовій системі науки та освіти все сильніше проявляються тенденції інтеграції і глобалізації. Створення в нашій країні структур, подібних до провідних закордонних, дозволить швидше та ефективніше інтегруватися в міжнародну освітню та дослідницьку діяльність, підвищити конкурентноздатність української науки вищої освіти та виробництва [23].

Як зазначається у Концепції державної програми інтеграції науки і вищої освіти України, кадровий науковий і науково-технічний потенціал, матеріально-технічну базу вищої освіти України на сьогодні не можна вважати такими, що відповідають завданням державної політики щодо розбудови економіки та суспільства знань, інтеграції в європейський та світовий науково-освітній простір. У той же час система вищої освіти має в особі академічної науки важливого потенційного партнера щодо проведення спільних наукових досліджень, наукового забезпечення навчального процесу.

На фоні зниження чисельності наукових, науково-педагогічних та науково-технічних працівників вища освіта України набуває рис масовості. За роки незалежності суттєво зросла кількість осіб, що одержують дипломи про вищу освіту в університетах, академіях та інститутах, - у 2009-2010 н.р. діє 350 вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації різних форм власності з контингентом студентів у 2245, 5 тис. чоловік, у той час, як у 1990 році діяло 149 ВНЗ із кількістю студентів 881,3 тис. [42].

У переважній більшості ВНЗ на сьогодні склалася ситуація, за якої чисельність штатних наукових і науково-технічних працівників скоротилась настільки, що їх науково-дослідні частини значною мірою втратили можливість масового одержання вагомих наукових і науково-прикладних результатів, наукового забезпечення підготовки фахівців.

Відповідно до існуючих на сьогодні норм навчального навантаження, а також науково-методичної та організаційної роботи, що забезпечує навчальний процес, на наукову та науково-технічну діяльність викладача в університеті залишається менше чверті робочого часу. За таких умов науково-педагогічному працівнику вітчизняного закладу досить складно залишатись на передньому краї світової науки, конкурувати як із професійними дослідниками та розробниками, так і з колегами, що мають менше викладацьке навантаження в університетах інших країн. Поряд з цим відзначається низький рівень їх заробітної плати. Це спричиняє звичайну буденну економічну необхідність пошуку роботи за сумісництвом. Неухильне виконання статті 23 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", яка гарантує науковцям встановлення окладів на рівні посадових окладів викладачів, могло б бути першим кроком до подолання цієї проблеми, але цей норматив фактично не працює. У діючій Схемі тарифних розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій розряди і коефіцієнти для наукових посад значно нижчі, ніж для посад науково-педагогічних працівників. Середня заробітна плата науковців університетів у 2006 році була на 10 % нижча за середню у промисловості, хоча відповідно до законодавчо визначеного нормативу повинна бути на рівні подвійної середньої заробітної плати у промисловості.

Науковий потенціал кафедр переважної більшості ВНЗ не відповідає вимогам сьогодення. Вони є мало чисельними, і це призводить до проблем якісного забезпечення як навчального процесу, так і наукових досліджень та розробок. За даними МОН України, на сьогодні змістовні наукові дослідження проводяться лише у 164 з 350 вищих навчальних закладів.

Систематичне скорочення чисельності штатних наукових і науково-технічних працівників в НАН України у сукупності зі зростанням чисельності викладачів у ВНЗ без суттєвих змін їх навчального навантаження і прагнення до здобування вчених звань призводить до загального зменшення ваги наукових досліджень і розробок в університетах. Оскільки чисельність студентів зростає швидше, ніж викладачів, не може не відбуватись зниження якості навчального процесу. Що стосується наукового забезпечення підготовки фахівців, то воно має всі підстави погіршуватись.

Ще одним критичним фактором, що перешкоджає успішним науковим дослідженням у ВНЗ, є матеріально-технічне забезпечення їх наукової та науково-технічної діяльності. Так, за результатами аудиторського дослідження ГоловКРУ України, за останні 3 роки середній рівень зносу основних засобів зріс на 10 % і становить для вимірювальних, регулюючих приладів та лабораторного устаткування, яке експлуатується понад 10 років, понад 85 %. Спричинили такий стан багато факторів.

Показники фінансування наукових досліджень і розробок 107 ВНЗ МОН у цілому свідчать про низький рівень фінансування університетської науки (в середньому на один заклад щорічно - від 0,7 до 1,7 млн. грн.). Спостерігається певне зростання коштів вітчизняних товаровиробників, що залучаються закладами на наукові роботи, це свідчить про підвищення ефективності використання науково-технічного потенціалу університетів.

Слід зазначити, що в Україні наявних обсягів бюджетного фінансування та залучених коштів недостатньо для здійснення наукових досліджень світового рівня у багатьох розділах науки (вся експериментальна фізика, нанофізика і нанотехнології, біотехнології тощо). За кордоном, наприклад, обсяги фінансування наукових досліджень, що забезпечують одержання результатів світового рівня у природничих науках, знаходяться в широкому діапазоні від 200 тис. дол. США на рік на 1 науковця й вище. У той же час в Україні для наукових установ і провідних університетів цей показник становить в середньому 15-50 тис. грн., відображаючи, головним чином, зарплату, нарахування та мінімальні витрати на забезпечення досліджень [23].

Невідповідне фінансування значною мірою унеможливлює й створення конкурентноздатних наукоємних високотехнологічних розробок, що потребують вартісного сертифікованого обладнання та сучасних приладів. Інтелектуальна євроінтеграція вимагає не тільки подолання різниці в нормативах та регламентах підготовки фахівців, забезпечення їх мобільності, реалізації прав і свобод. Необхідність узгодження норм вищої освіти України із стандартами країн ЄС засвідчує очевидні диспропорції у розвитку вітчизняних університетів, форми навчальної та наукової діяльності яких тривалий час фактично адаптувались лише до вимог наявної соціально-економічної системи, що змінювалась.

Проблемою є стан інноваційної діяльності ВНЗ. Із зареєстрованих в Україні технологічних парків лише чотири створені реально діють у ВНЗ МОН У: на базі Національного університету харчових технологій - технопарк "Агротехнопарк", на базі Херсонського національного технічного університету - технопарк "Текстиль", на базі Національного технічного університету України "КПІ" - технопарк "Київська політехніка". Окрім цього на базі "КПІ" створено єдиний в Україні науковий парк, покликаний сприяти створенню високоінтелектуальної продукції, здійснювати науковий і кадровий супровід її промислового випуску та виведення на ринки. При цьому на практиці поєднуються інтереси основних учасників інноваційного процесу від науки, освіти, виробництва і бізнесу.

Розв'язання проблеми інтеграції вищої освіти і науки може бути здійснене в процесі започаткування реформування науки університетів країни. При цьому науково-організаційне ядро заходів не може бути реалізоване шляхом поточних незначних змін і потребує запровадження реально діючої державної цільової програми інтеграції науки і вищої освіти.

Отже, тенденції щодо занепаду наукового і науково-технічного потенціалу вищої освіти, зниження ефективності його використання при підготовці фахівців, катастрофічного старіння наукових кадрів НАН України і науково-педагогічних працівників МОН України, зниження рівня наукових і науково-прикладних результатів набули системного характеру та мають загальноекономічні чинники. При цьому ВНЗ, наукові установи та виробничі підприємства, що мають безпосереднє відношення до реалізації відповідних завдань державної політики, знаходяться у віданні декількох центральних органів виконавчої влади [23].

Які мають бути перші кроки у підвищенні ефективності наукових досліджень в університетах? Позиції Міністерства освіти і науки України 2006-2007 рр. з цього приводу висловив колишній Міністр С. Ніколаєнко на Міжгалузевій нараді з питань розвитку науки у вищих навчальних закладах України. Варто відзначити, що проголошені завдання та механізми поліпшення стану в науково-освітньому просторі не втратили актуальності і в наш час. Зокрема, було зазначено, що по-перше, необхідно напрацювати механізми, які забезпечать підготовку висококваліфікованих фахівців з вищою освітою на основі творчої науково-дослідної роботи. Кожен викладач університету повинен володіти методологією наукових досліджень і вже на цій основі бути носієм знань з відповідної навчальної дисципліни. Вищій школі не має бути притаманне "шкільництво" як пряме механічне відтворення змісту освіти. По-друге, в кожному університеті треба створити систему мотивації наукової та науково-методичної діяльності викладачів диференційованим підходом до визначення обсягу їхнього навчального навантаження та заохочення за отримані наукові результати. Для цього необхідно запровадити в практику діяльності університету норми часу на навчальну роботу і норми на наукову роботу. Також вкрай потрібно розробити реальну систему обліку результатів наукової роботи, спираючись на яку, можна диференціювати навчальне навантаження викладачів. Відразу стане видно викладачів, доцентів -- тих, що справді займаються наукою, і тих, котрі лише говорять про неї. Тож у ректорів буде обґрунтована підстава вимагати отримання вагомих наукових результатів. При реалізації такого підходу кафедра перестає бути лише формальним об'єднанням викладачів певних дисциплін, а функціонує як навчально-науковий підрозділ, де навчання і наукові дослідження є взаємопов'язаними складовими. Приклади таких підрозділів є у Східноукраїнському національному університеті, Донбаському державному технічному університеті, Одеському національному університеті та інших [32].

У наш час особливої уваги потребує проблема участі студентів у науковій роботі. Сьогодні, незважаючи на певні позитивні зрушення, глибокого розуміння важливості науково-дослідної діяльності студентів у деяких вищих навчальних закладах, на жаль, ще немає. Зрозуміло, не ставиться завдання, щоб кожен випускник університету став у майбутньому дослідником. Але формування в кожного з них дослідницьких навичок, творчого підходу є обов'язковим. Як гарний приклад організації такої роботи назву Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Кожна дипломна робота, та й навіть курсова, повинні містити дослідницьку складову, мають віддзеркалювати творчу індивідуальність кожного студента. Необхідно значно посилити роботу з обдарованими студентами. Такий інтелектуальний потенціал треба плекати для його подальшого наукового зростання [32].

Надзвичайно важливо вдосконалити механізм заохочення викладачів за залучення студентів до наукової роботи. Заохочення треба урізноманітнити, здійснювати його як наданням кращим науковцям грантів на наукове стажування, відрядження на наукові конференції, в тому числі й закордонні, так і шляхом видання та впровадження їхньої наукової продукції та підтримки розвитку дослідної бази кафедри чи лабораторії [32].

Таким чином, необхідна така еволюція системи вищої освіти, яка б привела її у відповідність до сучасних вимог і створила умови для інтеграції вузівської і академічної науки, реалізації міждисциплінарного підходу до підготовки фахівців, а також сприяла комерціалізації винаходів і розробок, здійснених в результаті науково-дослідної роботи. Необхідно розробити реальнодіючу, фінансовозабезпечену програму підтримки дослідницьких університетів, наукових установ, покликаних створювати національне багатство.

3.2 Основні напрямки підвищення ефективності співпраці наукових, освітніх установ та бізнесу

Розв'язання проблеми інтеграції освіти, науки і виробництва можливе з проведенням заходів щодо:

Ш розроблення концепції та нормативно-правової бази створення і функціонування науково-освітніх центрів (НОЦ) та науково-технічних навчальних центрів (НТНЦ). Прикладом розробки концептуальних засад і нормативно-правових документів функціонування спільних комплексів МОН України і НАН України є, наприклад, Академічний науково-освітній комплекс „Ресурс" (м. Харків);

Ш удосконалення нормативно-правових засад наукової та науково-технічної діяльності на кафедрах та в інших основних навчально-наукових підрозділах університетів;

Ш формування інформаційної бази фундаментальних досліджень з метою вдосконалення навчального та наукового процесу у вищих навчальних закладах;

Ш реформування системи наукової та науково-технічної діяльності викладачів і студентів;

Ш забезпечення економічної привабливості наукової діяльності в університетах;

Ш підтримки участі аспірантів і молодих учених у міжнародних конференціях, семінарах і симпозіумах, навчання і стажування у провідних наукових установах;

Ш поліпшення дослідно-експериментальної і приладної бази для навчання, здійснення фундаментальних наукових досліджень і розробок;

Ш розробка та впровадження механізмів стимулювання участі промисловців і підприємств у наукових програмах та наукових дослідженнях, залучення приватного капіталу;

Ш приведення законодавства та інших нормативно-правових документів у відповідність до стратегії та завдань державної політики через зміни до:

1) Закону України „Про податок на прибуток" щодо скасування податків з юридичних осіб, кошти яких спрямовані на інноваційну діяльність, науково-технічні дослідження, створення нової техніки. Відносити до валових витрат кошти, які спрямовуються підприємствами та ринковими структурами на підтримку науки. Знизити податкову ставку на прибуток у виробництві виробів, захищених патентами України в перші п'ять років їх дії в Україні.

2) Закону України „Про додану вартість" щодо включення операцій з оплати вартості НДДКР, що виконуються за кошти, які зараховуються до спеціального фонду Державного бюджету України, до переліку діяльності об'єктів, які не підлягають оподаткуванню на додану вартість.

3) Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" щодо звільнення наукових установ та вищих навчальних закладів від необхідності проведення тендеру при закупівлі матеріалів та обладнання за рахунок коштів, зароблених цими установами.

4) Митного кодексу України щодо звільнення наукових установ та вищих навчальних закладів від митної оплати літератури та дослідного обладнання для виконання наукових досліджень.

Важливим принципом участі наукових організацій, в тому числі і академічних, в освітньому процесі повинна стати підготовка нового покоління фахівців не тільки для дослідницької діяльності, а й для всіх сфер суспільства.

Концепцією Державної програми інтеграції науки і вищої освіти України передбачено 3 варіанти розв'язання проблеми інтеграції науки, вищої освіти і виробництва в Україні.

Перший варіант - поступове нарощування фінансування фундаментальних досліджень і прикладних розробок державних університетів до законодавчо визначеного рівня в 10 % від коштів на утримання університетів, суттєве зростання обсягів видатків державного бюджету на придбання сучасних приладів для ВНЗ.

Слід відзначити, що з доступних на сьогодні джерел фінансування проведення наукових досліджень в країні, лише базове бюджетне фінансування здатне забезпечити стабільне утримання в університетах штатних наукових і науково-технічних працівників. При відсутності стратегії щодо цілеспрямованого збільшення чисельності штатних наукових і науково-технічних працівників зростання обсягів базового бюджетного фінансування фундаментальних досліджень і прикладних розробок може призвести до пропорційного розподілу цих коштів за категоріями працюючих, у першу чергу - науково-педагогічних працівників, що є керівниками та відповідальними виконавцями робіт. Оскільки на сьогодні далеко не всі навчально-наукові підрозділи мають достатнє фінансування наукових досліджень і розробок, додаткове фінансування дасть можливість задовольнити ці потреби. Можна очікувати загальних позитивних змін результативності наукових досліджень та більш повного залучення до наукової роботи студентів. Але якщо не буде здійснено цілеспрямованих заходів щодо збільшення чисельності наукових і науково-технічних працівників на кафедрах, а їх праця не стане більш економічно привабливою, радикальних змін кадрового наукового потенціалу ВНЗ може не відбутися.

У сьогоднішніх умовах робота науково-педагогічних працівників у порівнянні з науковими працівниками відповідає деякому попиту, вона є більш економічно привабливою та перспективною, ніж діяльність наукових і науково-технічних працівників у ВНЗ. Тому, як правило, відбувається перехід останніх на посади викладачів, а не навпаки. Резервом наукового штату кафедр можуть бути студенти та аспіранти, але залученню їх після отримання дипломів на посади наукових і науково-технічних працівників заважають економічні чинники.

Можна прогнозувати, що лише прирівняння обсягів виплат науковим працівникам, як за основною зарплатою та надбавками, так і за сумісництвом, до науково-педагогічних працівників (відповідної кваліфікації) створить умови для поступового нарощування чисельності перших у навчально-наукових підрозділах університетів.

Що стосується суттєвого нарощування матеріально-технічної бази університетів при наявному складі фахівців, то це, безумовно, сприяє одержанню нових наукових і науково-прикладних результатів, науковому забезпеченню навчального процесу в галузях природничих і технічних наук. Але без зростання чисельності наукових і науково-технічних працівників відповідних підрозділів, що здатні професійно обслуговувати та використовувати прилади, супроводжувати наукову діяльність студентів, використання сучасної матеріальної бази навряд чи буде максимально повним.

Зрозуміло, що в умовах дефіциту бюджетних ресурсів на зазначені цілі, цей варіант потребує ретельного підходу до їх використання тому, що створення умов для розвитку наукової діяльності ВНЗ та поглиблення її інтеграції з навчальним процесом потребує вкладання великих державних коштів. Крім цього, їхнє раціональне використання, без розтину ресурсів, з концентрацією на найбільш ефективних підходах до інтеграції має бути пріоритетною задачею. Інакше „дослідницькі університети" в такому вигляді і за такі кошти можуть повторити долю національних університетів в Україні де процеси інтеграції проходять дуже повільно. Саме тому, доцільніше буде сконцентрувати фінансові, кадрові та матеріальні ресурси програми на укріпленні найбільш розвинених у науковому відношенні регіональних науково-освітніх комплексів, що власне і пропонує другий варіант розв'язання цієї проблеми.

Таким чином, запропонований варіант, що не передбачає суттєвого підвищення економічної привабливості праці наукових і науково-технічних працівників у ВНЗ, можна використовувати лише після здійснення необхідних радикальних змін для подальшої стабілізації та повільного нарощування кадрового наукового і науково-технічного потенціалу цих закладів [23].

Другий варіант - формування науково-освітніх центрів при університетах за участю академічних наукових установ у межах існуючого нормативно-правового забезпечення та наявних обсягів фінансування.

Здійснення заходів щодо поглиблення інтеграції діяльності університетів і академічних наукових установ, збільшення кількості спільних науково-навчальних центрів, факультетів, філій кафедр в установах здатне сприяти більш повному та ефективному використанню кадрового наукового та матеріально-технічного потенціалу країни, підвищенню рівня наукової підготовки фахівців. Залучення до діяльності підрозділів університетів фахівців академічної науки здатне певною мірою компенсувати незначну чисельність штатних наукових працівників. Крім того, на сьогодні гостро відзначається проблема недостатності сучасного експериментального обладнання в більшості ВНЗ країни. Ефективним варіантом її вирішення може бути створення регіональних центрів колективного користування унікальним обладнанням в рамках науково-освітніх комплексів, що пропонується у другому варіанті. За основу таких центрів колективного користування можуть бути взяті унікальні експериментальні комплекси та устаткування (як у ВНЗ, так і в академічних інститутах), що мають на сьогодні статус об'єктів національного надбання, які вже профінансовані відповідними відомствами [23].

Але можливості такої інтеграції на сьогодні не можуть бути повністю реалізовані з наступних причин:

Ш діючі нормативно-правові документи обмежують потенційні можливості спрощеного створення гнучких організаційно-функціональних академічних структур при університетах;