Основи підприємницької діяльності та підприємництва

j - коефіцієнт використання граничного комерційного навантаження;

Vр - рейсова швидкість ПС, км/г.

Собівартість льотної години містить у собі прямі та непрямі витрати:

Елг = Епр + Енепр,

де Епр., Енепр - відповідно прямі та непрямі витрати, що припадають на одну виробничу годину.

Розрахунок прямих витрат (Епр):

Епр = Езп + Есз + Епмм + Еам + Ето,рем + Еін.льот. + Еап.зб. + Еан.зб.,

де Езп - витрати на оплату праці членів екіпажу;

Есз - нарахування на оплату праці;

Епмм - витрати на авіаПММ;

Еам - витрати з амортизації ПС на повне відновлення;

Ето,рем - витрати на технічне обслуговування та ремонт;

Еін.льот. - інші льотні витрати;

Еап.зб. - аеропортові збори;

Еан.зб. - аеронавігаційні збори.

Витрати на оплату праці членів екіпажу визначаються:

 Д

Езп = {(------) + lг} Кзп,

tек

де Д - місячна сума посадових окладів для середньої чисельності і класності членів екіпажу;

tек - середньомісячний нальот годин на екіпаж;

lг - годинна ставка оплати праці членів екіпажу;

Кзп - коефіцієнт, що враховує додаткову оплату праці командно-льотного складу.

Розрахунок витрат за статтею “Нарахування на оплату праці” (Есз):

Есз = Кнар х Езп,

де Кнар - коефіціент нарахувань на оплату праці, у тому числі на соціальне страхування, до фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, до фонду зайнятості.

Розрахунок витрат з авіаПММ (Епмм):

Епмм = (1 + Енвир) qг Впал,

де Енвир - коефіцієнт, що враховує невиробничий нальот годин (прийняти рівним до 0,05);

qг - середньогодинна витрата палива, т/г;

Впал - вартість тони палива.

озрахунок витрат на амортизацію ПС:

Нам Впс

Еам = -------------,

100 Тс

де Нам - норма амортизації на повне відновлення ПС;

Впс - балансова вартість ПС; Тс - річний виробничий нальот годин на одне ПС.

Розрахунок витрат з технічного обслуговування та ремонту (Ето,рем):

Ето,рем = (Мточ + Цкрпл Nрпл / Тм/рпл + Цкрдв.пдв. Nрдв / Тм/рдв,

де Мто - матеріальні витрати по перілдичному технічному обслуговуванню, грн/г.,

Цкрпл, Цкрдв - вартість капітального ремонту, відповідно планера та двигуна,грн.

Інші льотні витрати містять у собі витрати з страхування життя льотного складу, повітряних суден, відповідальності перевізників.

Еінльот = Кстр Впс/Тс,

де Кстр - коефіцієнт, що враховує розмір інших льотних витрат;

Впс - вартість ПС;

Тс - річний виробничий нальот годин на один літак.

Аеропортові збори містять у собі:

- посадочний збір (збір за зліт-посадку) без обслуговування повітряного руху;

- збір за технічне обслуговування ПС;

- збір за комерційне обслуговування пасажирів;

- збір за забезпечення понаднормативної стоянки ПС;

- збір за забезпечення авіаційної безпеки.

Ставка збору за зліт-посадку ПС за кожну тону від максимальної злітної маси ПС при виконанні польотів у теперішній час складає:

- для внутрішнього сполучення у межах України - 2,0 долара США;

- для міждержавного сполучення у межах країн СНД - 3,5 долара США;

- для міжнародного сполучення за межами країн СНД - 8,5 доларів США.

Ставки збору за комерційне обслуговування у аеропорті одного пасажира такі:

- для внутрішнього сполучення у межах України - 2,0 долара США;

- для міждержавного сполучення у межах країн СНД - 3,5 долара США;

- для міжнародного сполучення за межами України - 9,0 доларів США.

Ставка збору за понаднормативну стоянку пасажирського ПС за кожну годину стоянки на кожну тону від максимальної зльотної маси ПС - 0,1 долара США.

Нормативний час безплатної стоянки пасажирського ПС - 3 г. Збір не зтягується при затримці ПС з метеоумов чи з вини робітників аеропорту.

Збір за забезпечення авіаційної безпеки за кожного відправленого пасажира:

- для внутрішнього сполучення у межах України - 0,7 долара США;

- для міжнародного сполучення - 1,3 доларів США.

Ставки аеропортових зборів приведені без урахування податку на додану вартість.

Аеронавігаційні збори містять:

- посадочний збір за обслуговування повітряного руху ( за аеродромне диспетчерське обслуговування та диспетчерське осблуговування підходу);

- збір за аеронавігаційне обслуговування на маршруті.

Аеронавігаційний посадочний збір за обслуговування повітряного руху у аеропортах України при міжнародних перевезеннях прийняти рівним 9,75 долара США, для внутрішніх перевезень - 2,8 долара США за кожні 1000 кг максимальної зльотної маси ПС.

Ставки збору за аеронавігаційне обслуговування на маршруті за кожні 100 км ортодромної відстані прийняти рівними для ПС з максимальною зльотною масою:

- до 50 т - 30 доларів США;

- від 51 до 100 т - 41 долар США;

- від 101 до 200 т - 51 долар США;

- від 201 до 300 т - 53 долара США;

- від 301 до 400 т - 54 долара США;

- більш 400 т - 56 доларів США.

При виконанні міжнародних польотів аеропортові збори розраховуються виходячи з системи зборів у даному аеропорту. Аеронавігаційні збори розраховуються виходячи з тарифів тієї країни, повітряний простір якої перетинає дана повітряна лінія.

На годину польоту аеропортові, аеронавігаційні збори визначаються шляхом ділення загальної суми на час безпосадочного польоту.

Розрахунок непрямих витрат (Енепр).

До непрямих витрат відносяться наземні витрати у аеропортах та представництвах авіакомпаній, витрати з обслуговування пасажирів, з продажу, оформленню перевезень та реклами, а також загальні накладні та адміністративні витрати.

На годину польоту непрямі витрати розраховуються:

л-в.прив

Е непр Vр і

Енепр = --------------- Кn,

Lбп

л-в.прив

е Е непр - непрямі аеропортові витрати у розрахунку на приведений літако-виліт;

Lбп - безпосадочна далекість польоту;

і

К n - коефіцієнт приведення фізичних літако-вильотів по ПС даного типу.

Основною перевагою даного методу є можливість визначення собівартості перевезень за типами ПС. У той же час звітність не дозволяє одержувати витрати за типами ПС. Тому застосовується ряд аналітичних виборок та розрахункових засобів, однак це призводить до ряду неточностей у розрахунках, оскільки вплив багатьох факторів приховано через середню величину собівартості льотної години.

Метод визначення собівартості перевезень на основі собівартості транспортних операцій широко застосовується при техніко-економічному аналізі.

При використанні даного методу транспортний процес з переміщення вантажів чи пасажирів ділиться на дві операції: початково-кінцеву та рухову. До першої відносяться всі роботи, що виконуються у початковому, проміжному та кінцевому пунктах рейсу; до другої - роботи з безпосереднього переміщення вантажів та пасажирів. Відповідно до цього визначаються ставки собівартості початково-кінцевої і рухової операції, які повинні відповідати таким умовам:

а) собівартість початково-кінцевої операції розраховується на тону вантажу чи на одного пасажира і не повинна змінюватися при зміні відстані перевезень;

б) собівартість рухової операції розраховується на тоно-кілометр чи пасажирокілометр і також не повинна змінюватися при зміні відстані перевезень.

Даний метод одержав широке розповсюдження на залізничному та водному транспорті і може застосовуватись у багатьох сферах діяльності авіапідприємств, проектних та науково-дослідних організаціях.

Сфера застосування даного методу ширша, ніж методу на основі собівартості льотної години та годинної продуктивності польотів. Він застосовується для визначення рентабельності перевезень та експлуатації ПС, економічно раціональних сфер застосування типів ПС, що знаходяться у експлуатації, оптимального розподілу СВП по лініях та місцях базування, оперативного аналізу собівартості продукції із застосуванням ЕОМ, удосконалювання господарського розрахунку, правильної побудови цін (тарифів) на авіа траспортну продукцію, визначення економічно раціональних сфер застосування повітряного транспорту у єдиній транспортній системі країни та ін.

Метод визначення собівартості авіаперевезень на основі собівартості літако-кілометру застосовується головним чином для економічної оцінки ефективності вітчизняних ПС у порівнянні с закордонними. При використанні цього методу спочатку визначається собівартість літако-кілометру у розрізі статей витрат, а потім діленням її на комерційну завантаженість розраховується собівартість авіаперевезень.

Як було відмічено, у теперішній час облік та планування витрат за типами ПС на підприємствах не здійснюється. Тому для визначення собівартості перевезень за типами ПС застосовуються спеціально розроблені такі методи: коефіцієнтів розподілу, комбінований та спрощений.

4. Фактори, що визначають рівень собівартості, їх кількісна оцінка

Фактори, які впливаюгь на рівень собівартисті -- це конкретні умови гос-подарювання, які об'єктивно визначають величину собівартості перевезень чи робіт. Їх не можна змішувати зі шляхами зниження собівартості. Незважаючи на близькість цих понять, вони мають різну економічну природу, шляхи є похідними від факторів. Знання останніх дає змогу обгрунтовано, на науковій основі визначати шляхи зниження собівартості.

На прикладі авіаційного транспорту покажемо, як рівень собівартості авіаперевезень залежить від таких основних факторів: типу літаків, що експлуатуються; далекості безпересадочного польоту та характеру авіалінії за кількістю посадок; потужності вантажо-, пасажиропотоку; району базування підрозділу і району проходження авіаліній; напрямку перевезень (прямий, зворотний); періоду року та сезонності роботи авіатранспорту; класу підприємств, аеропорту й групи АТБ; ступеню використання літаків за нальотом годин, вантажопідйомністю, пасажиромісткістю.

Характер і ступінь впливу кожного фактору на рівень собівартості перевезень різні. Тип літака, що знаходиться в експлуатації, впливає на собівартість перевезень через собівартість льотної години та годинну продуктивнісгь літака, яка, у свою чергу, визначається граничним комерційним навантаженням, ступенем її використання та рейсовою швидкістю для даної далекості перевезень. Далекість безпосадочного польоту впливає на собівартість авіаперевезень по даному типу літака своєрідно (мал. 17).

Собівартість льотної години зі зростанням далекості зменшується. Годин-на продуктивність літака швидко збільшується (за рахунок зростання рейсової швидкості) до тих пір, поки збільшення безпосадочної далекості польоту проходить без шкоди для граничного комерційного навантаження. На цій ділянці собівартість перевезень різко знижується. Подальше збільшення безпосадочної далекості веде до зниження комерційного навантаження, і, як тільки воно не компенсується збільшенням рейсової швидкості, продуктивність роботи літака починає падати. Зменшення собівартості льотної години, у свою чергу, не компенсує зниження продуктивності, і собівартість перевезень починає зростати. Безпосадочна далекість польоту, при якій собівартість перевезень досягає мінімуму, називається економічною (найвигіднішою) дальністю безпосадочного польоту.

Вид авіатранспортної лінії впливає на рівень собівартості таким чином. На лініях без проміжних посадок вона при інших рівних умовах буде нижча, ніж на лініях з проміжними посадками літака. Однак на останніх можна збільшити навантаження літаків, що приведе до зниження собівартості за рахунок збільшення продуктивності польотів. Очевидно, на практиці варто вибирати оптимальний варіант. Для зниження транспортних витрат треба організувати більше прямих ліній у тих випадках, коли є досить потужний вантажо-пасажиропотік, і відкриття безпосадочної лінії не погіршує обслуговування населення та підприємств у проміжних пунктах. До низької собівартості перевезень тут додається і скоріша доставка пасажирів та вантажів. При відсутності вказаних умов доцільно відкривати лінії з проміжними посадками, що у кожному конкретному випадку повинно підтверджуватись розрахунками.

Потужність грузо-, пасажиропотоку і витрати на одиницю продукції взаємопов'язані через обсяг перевезень. При збільшенні їх знижується питома вага незалежних від розмірів руху витрат у собівартості перевезень.

У тих випадках, коли потужність вантажо-, пасажиропотоку на авіалінії -менша провізної здатності літака, збільшення обсягу перевезень по лінії веде до зростання проценту використання комерційного завантаження, що також приводить до зниження собівартості перевезень на даному типі літака.

Район базування підприємств об'єктивно впливає на собівартість переве-зень через розмір посадових окладів, нормативів витрат палива, а також його вартість (змінюються оптові ціни на авіаПММ та інші види палива, витрати з доставки палива від залізничних станцій, морських і річкових портів у аеропорти). різну трудомісткість проведення технічного обслутовування літаків. обслуговування пасажирів у аеропортах тощо.

Район проходження авіалінії і собівартість перенезень об'єктивно взаємопов'язані через ставки по кілометрової оплати, які змінюються залежно від категорії складності польотів і часу роботи літака на лінії протягом доби (вдень, вночі, а також метео умови, характерні для даної лінії). Ставки по кілометрової оплати праці екіпажів в умовах 4-5 категорій труднощів польотів у 1,4-1,6 рази вищі, ніж при польотах на лініях 1-ої категорії труднощів.



Мал. 17. Залежність граничного комерційного завантаження Gгр, рейсової швидкості Vр, годинної продуктивності польотів Пл, собівартості льотної години Елг, собівартості авіаперевезень Sткмj від далекості безпосадочного польопту ПС.

Напрямок перевезень (туди, назад) впливає на собівартість за рахунок різних метео умов, які переважають при польотах у прямому чи зворотному напрямках, а також нерівномірності перевезень. Нерівномірність перевезень за напрямками впливає на собівартість авіаперевезень через різний процент використання комерційного завантаження у прямому та зворотному напрямках.

Собівартість змінюється протягом року. Вона, як правило, менша у III кв., тобто приблизно на 15 % нижча за середньорічну, а у 1 і ІV кв. - на 24-27 % вища. Це викликано різким збільшенням обсягу перевезень у ІІІ кв., що знижує незалежні від розмірів руху витрати, які припадають на одиницю транспортної продукції. Крім того, в осінньо-зимовий період збільшуються нормативи витрат на роботу двигунів на землі, опалення приміщень, освітлення, погіршуються умови праці при технічному обслуговуванні, що призводить до збільшення трудових витрат, зниження продуктивності праці робітників на техобслуговуванні.

Собівартість авіаперевезень також залежить від класу експлуатаційного авіапідприємства, аеропорту, групи АТБ. Підприємства вищого класу мають виший рівень технічного оснащення виробництва, більш розвинену організаційну структуру. вищі посадові оклади у керівників, інженерно-технічних робітників та службовців, що потребує підвищених витрат. У той же час ці підприємства виконують великий обсяг робіт, що приводить до зниження собівартості авіаперевезень, оскільки витрати, незалежні від обсягу роботи, у розрахунку на одиницю продукції зменшуються.

Підвищення ступеню екстенсивного і інтенсивного використання ПС зни-жує собівартість авіаперевезень, оскільки зі збільшенням нальоту годин (екстенсивний шлях використання ПС) зменшуються незалежні від розмірів руху витрати на льотну годину за рахунок зростання нальоту годин. Зі збільшенням коефіцієнту використання вантажопідйомності літака (інтенсивний шлях) ці витрати зменшуються і на одиницю транспортної продукції. На практиці перераховані фактори діють сукупно. Тому при визначенні собівартості авіаперевезень важливе значення має правилька оцінка впливу усіх діючих факторів. Зниження собівартості авіаперевезень можна досягти за рахунок реалізації заходів, що спричиняють до зменшення собівартості льотної години і збільшують продуктивність польотів літаків. Другий напрям пов'язаним з підвищенням інтенсивного використання ПС. Зниження собівартості льотної години, крім правильного використання розглянутих факторів, може бути забезпечене у результаті економії витрат за всіма статтями. Економії витрат з авіа ПММ можна досягти передусім за рахунок розстановки літаків по повітряних лініях відповідно до їх економічної далекості польотів, вибору раціональних ешелонів польоту літаків і відповідних режимів роботи авіадвигунів, скорочення невиробничого нальоту годин, часу роботи двигунів на землі, грамотної експлуатації і контролю за режимом роботи двигунів у польоті тощо.

Зростання нальоту годин на літак (гелікоптер), збільшення амортизаційних та міжремонтних термінів служби планера, двигунів, покращашія техніко-економічних параметрів ПС, що знаходиться в експлуатації, зумовлюють скорочення витрат з амортизації ПС і на поточний ремонт. Скорочення витрат на поточний ремонт досягається також за рахунок економії матеріальних витрат (матеріалів, запчастин й т.ін.), впровадження прогресивних методів технічного обслуговування (метод обслуговування авіатехніки за станом та ін.). Скорочення витрат із заробітної платні досягається головним чином у результаті зростання продуктивності праці, яке забезпечується перед усім шляхом підвищення технічною рівня виробництва, удосконалення організації праці і виробництва, за рахунок дії соціально-економічних, галузевих і регіональних факторів. Зменшення аеропортових витрат може бути забезпечене за рахунок підсилення режиму економії, покращання організації виробництва.

Тема 9: Оцінка економічної ефективності інвестиційних проектів

1. Економічна сутність інвестиційних проектів, їх склад

2. Загальна (абсолютна) економічна ефективність капітальних вкладень та її показники

3. Порівняльна економічна ефективність капітальних вкладень та її показники

4. Проектний аналіз, його зміст та задачі

5. Економічні показники цінності проекту, методика його розрахунку

Роль інвестицій особливо важлива для такої динамічності галузі, як цивільна авіація, оскільки катастрофічне старіння виробничого потенціалу приведе не тільки до знижки показників безпеки польотів, але і зробить авіакомпанії України не конкурентоспроможними порівняно із зарубіжними.

Ця тема є найбільш складною і новою, оскільки студент (з рахунком перехідного періоду нашої економіки) повинен знати як ті методи оцінки технічних заходів і ефективності капітальних вкладів, сфера застосування яких в теперішній час стала дуже обмеженою, так і нові підходи до оцінки ефективності інвестиційних процесів.

1. Значну частину фінансових коштів підприємств становлять інвестиції. Інвестиції - це довгострокові вкладення коштів (капіталу) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного прибутку.

Юридичні та фізичні особі, що здійснюють вкладення капіталу (інвестування), називаються інвесторами.

Всі інвестиції можуть поділятися на зовнішні і внутрішні, тобто іноземні та вітчизняні, а вітчизняні, в свою чергу, поділяються на реальні (виробничі) та фінансові.

Реальні інвестиції - це вкладення капіталу у різні сфери діяльності і галузі народного господарства з метою створення нових та оновлення існуючих основних фондів („капітальних” матеріальних благ). Реальні інвестиції називаються виробничими, оскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції - це використання капіталу для придбання облігацій, акцій, інших цінних паперів, що випускаються державою або підприємствами. В умовах ринкової економіки найбільш поширеним видом фінансових інвестицій є купівля акцій з метою одержання доходу у вигляді дивідендів.

Крім того, інвестиції можливо розподілити на короткострокові (з терміном вкладення капіталу до одного року) і довгострокові (з терміном вкладення від одного року і більше).

По формам власності інвестиції ділять на власні, державні, іноземні і сумісні.

Джерелами фінансування інвестиційних заходів можуть бути:

- власні кошти підприємств;

- засоби державного бюджету;

- довгострокові кредити банків;

- залучення закордонних інвестицій і створення спільних підприємств та інші.

2. Капітальні вкладення - це кошти, що направляються на розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули новими.

До складу капітальних вкладень входять:

1. Вартість будівельно-монтажних робіт (підготовка території під забудову, саме будівництво будівель і зведення споруд, монтаж обладнання).

2. Вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного устаткування, а також інструментів та інвентаря, які включаються до складу основних фондів.

3. Витрати на проектно-пошукові роботи, вартість земельних ділянок, витрати на технічний нагляд, підготовку експлуатаційних кадрів, вартість придбаних ліцензій і патентів, інші витрати, пов'язані із підготовкою до будівництва та експлуатації об'єкта.

Економічну ефективність виробничих інвестицій можна визначити за допомогою показників їх абсолютної та порівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі та обчислюється співставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат.

Абсолютну ефективність інвестицій можна оцінити за допомогою показників:

1. Коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат (Е_р):

або , 1/рік,

де ?П - приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у реконструкцію , модернізацію, технічне переоснащення, грн.;

К - загальна сума капіталовкладень (кошторисна вартість проекту), грн.;

П - загальна сума прибутку для новостворюваних об'єктів, грн..

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна обчислити також через ефективність використання виробничих фондів:

2. Строк окупності капіталовкладень (Т_р), який є оберненим показником до Е_р:

 ^, років

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень Е_р повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Е_н , який встановлюється Міністерством економіки України на певний період. У наших розрахунках прийматимемо Е_н=0,15. Якщо Е_р>Е_н , то вкладення капіталу вважаються доцільним.

3. Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Показником порівняльної ефективності капітальних вкладень є мінімум приведених витрат (З_прив):

З_прив=С_і+Е_н*К_і > min, грн.

де С_і- собівартість річного випуску продукції по і-тому варіанту капіталовкладень, грн.;

К_і - капіталовкладення по і - му варіанту, грн.

З_прив можуть визначатись і в розрахунку на одиницю продукції.

Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною. Розрахунковий строк окупності додаткових капітальних затрат (Т_ок.р) по певному варіанту обчислюється:

, років

К₁, К₂ - сума капіталовкладень по першому і другому варіантах, грн.;

С₁, С₂ - собівартість річного випуску продукції по першому і другому варіанту, грн.

Якщо варіантів більше двох, то кращий з них вибирають шляхом попарного співставлення зазначених величин.

Е_р , відповідно обчислюється:

, 1/рік.

При Т_{ок р.}<Т_ок.н. або Е_р>Е_н кращим вважається більш капіталомісткий варіант, якщо Т_{ок р.}< Т_ок.н або Е_р<Е_н то кращим є менш капіталомісткий варіант.

Інвестиції, які плануються, реалізуються і здійснюються, приймають форму інвестиційних (капітальних) проектів.

Проектним аналізом називається процес аналізу доходності (прибутковості) інвестиційних проектів на основі порівняння витрат на проект з винагородами від нього.

Головна задача проектного аналізу - це виконання оцінки ефективності інвестиційних проектів.

В ході підготовки та реалізації інвестиційний проект проходить „життєвий цикл”, який складається з ряду стадій:

1. Предіндентифікація проекту

2. Ідентифікація проекту

3. Розробка проекту

4. Оцінка проекту

5. Прийняття проекту

6. Здійснення проекту

7. Експлуатація проекту

8. Оцінка результатів проекту

Інвестиційний проект являє собою комплекс розрахунків та документів стосовно заходів для досягнення поставленої мети. Здійснення цих заходів повинно дати позитивний (економічний або соціальний) результат.

Досягнення ефективності інвестиційних проектів забезпечується перевищенням величини грошового потоку вигод над грошовим потоком витрат.

Розрахунок грошового потоку вигод основам на визначені додає нових обсягів продукції, приріст прибутку, зниженні собівартості продукції.

Для визначення грошового потоку витрат слід враховувати як обсяг капітальних вкладів на здійснення проекту, так і поточні витрати на проект (прямі і непрямі).

Показники економічної ефективності інвестиційних проектів:

а) чиста поточна вартість (чисті дисконтовані вигоди) - NPV;

б)внутрішня ставка доходу (норма рентабельності) - IRR;

в) коефіцієнт „Вигоди/затрати” (В/С);

г) термін окупності інвестицій (Т_ок).

Чиста поточна вартість або чисті дисконтовані вигоди (NPV) розраховують як різницю між поточною дисконтованою вартістю майбутніх витрат обслуговування інвестиційного проекту за весь його життєвий цикл:

B_t та C_t - відповідно повні доходи (вигоди) та повні витрати в рік t, грн., до США або ін. од.;

t - відповідний рік експлуатації проекту (1, 2, 3 ...,n);

n - термін служби проекту, років;

r - відсоткова ставка на позичальник капітал (коефіцієнт).

Відсоткова ставка на позичальник капітал r - це така ставка, за якою позичається або додатково залучається капітал для інвестування у проект.

У розгорнутому вигляді формула має вигляд:



Під внутрішньою ставкою доходу або внутрішньою нормою рентабельності (IRR) розуміють таку відсоткову ставку (r), при якій чиста поточна вартість (NVP) стає рівною нулю:

Внутрішня норма рентабельності (IRR) дає відповідь на питання, яка гранично допустима ставка відсотку на капітал забезпечує життєздатність проекту, або яка гранично допустима вартість капіталу (r) для інвестування у розглядаємий проект. Якщо розрахункове значення IRR більше відсоткової ставки за позичальники інвестиціями у проект, то проект визнають доцільним, і навпаки.

Порівняння розрахункового значення IRR з діючою відсотковою ставкою на капітал дозволяє визначити ступінь „живучості” проекту, запас його „міцності”.

Розрахунок шуканого значення IRR ведуть методом послідовних наближень. Підставляючи у вищенаведену формулу змінні із заданим кроком ставки відсотку (r), визначається таке її значення, при якому NPV стає рівною нулю (NPV=0).

Розрахунок коефіцієнта „Вигоди/затрати”(В/С) ведуть за формулою:

Проект з більшим значенням коефіцієнта, визнають більш привабливим для інвестора, ніж проекти з меншим його значенням.

Термін окупності інвестицій (проекту) є зворотною величиною коефіцієнта „Вигоди/затрати” (В/С):

де Т_ок - термін окупності інвестиції (проекту), років.

При відборі за цим критерієм приоритетним визнаються проекти з найкоротшим терміном окупності інвестицій або ті, які вкладаються у максимально допустимий термін окупності:

Т_ок >min, або Т_ок ? T_{max доп.}

Тема 10. Комерційний розрахунок та фінанси в ЦА

1. Комерційний розрахунок: його сутність та основні принципи

2. Фінансові ресурси підприємств, їх склад та джерела утворення

3. Найважливіша фінансові показники господарської діяльності підприємства: доходи, прибутку, рентабельність їх економічний зміст та порядок розрахунку

4. Прибуток підприємств ЦА порядок їх визначення та використання

5. Прибуток та рентабельність підприємств ЦА шляхи їх підвищення

6. Фінансовий план підприємств його розділи та зміст

1. Комерційний розрахунок: його сутність та основні принципи

Фінансування поділяється на внутрішнє і зовнішнє залежно від джерел коштів.

Важливими формами фінансування підприємств є кредит (грошовий і майновий), випуск цінних паперів (акцій і облігацій). Спеціальними формами довгострокового кредитування є оренда і лізинг (оперативний і фінансовий).

Фінансова діяльність підприємства може бути організована такими методами:

* комерційний розрахунок;

* неприбуткова діяльність:

* кошторисне фінансування.

Відмінність між окремими методами полягає у схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими результатами і джерелами їх формування (див. тему «Фінансово-кредитні і нематеріальні ресурси підприємства»).

Основним методом фінансової діяльності витупає комерційний розрахунок, який засновується на таких принципах:

^ повна господарська та юридична відокремленість (випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові ресурси, встановлення оптимальних напрямів їх розміщення та відповідальності за використання залучених ресурсів);

*^ самоокупність (означає повне покриття витрат за рахунок отримання доходів);

^ прибутковість (отримані доходи мають не тільки по-1 крити витрати, а й сформувати прибуток);

*^ самофінансування (передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які також погашаються за рахунок прибутку);

*^ фінансова відповідальність (підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності).

і Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності, він націлює підприємство на пошук достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціональне їх розміщення, мінімізацію витрат і максимізацію доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці, саме він, а не ринкові відносини самі по собі сприяють високоефективному господарюванню.

Неприбуткова діяльність - специфічною ознакою формування фінансових ресурсів є те, що досить часто воно здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень, насамперед від засновників. Цей метод організації фінансової діяльності не передбачає принципу прибутковості. Головна мета функціонування неприбуткового підприємства забезпечення певних потреб суспільства, а не отримання прибутку. На таких засадах можуть здійснювати свою діяльність установи соціальної сфери та підприємства муніципального господарства.

Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування за двома напрямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об'єднань.

Установи, що фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними. На внутрішньому кошторисному фінансуванні перебувають відокремлені підрозділи підприємств і організацій, як правило, соціального призначення.

Зрозуміло, що переважна більшість підприємств матеріального виробництва здійснюють свою фінансову діяльність за методом комерційного розрахунку.

Інструментом управління фінансами підприємства є фінансовий план. Основна мета складання фінансового плану (бюджету) підприємства - узгодження доходів із витратами у плановому пе-

Кошторисне фінансування

здійснюється за такими принципами :

** плановість;

о цільовий характер виділених коштів;

=> виділення коштів незалежно від фактичних показників діяльності установи;

<=> підзвітність.

ріоді. Цей план є підсумковим і одним із найважливіших розділів бізнес-плану підприємства. Він включає:

* прогнозні дані щодо обсягів реалізації продукції (обчислюються на основі прогнозів продажу і використовуються для розрахунку потреби в обладнанні, чисельності працівників і т. ін.);

* баланс грошових надходжень і витрат (документ, на основі якого визначається сума коштів, необхідна для реалізації підприємницького проекту в часовому розрізі; є засобом перевірки синхронності надходжень і витрат коштів);



* таблицю доходів і витрат (характеризує формування прибутку підприємства в часі);

* баланс активів і пасивів підприємства (дає змогу оцінити, які суми вкладені в активи і за рахунок яких пасивів підприємець фінансуватиме створення цих активів);

* визначення точки беззбитковості (вона показує ту величину обсягу випуску продукції, за якої досягається самоокупність виробництва, при дальшому нарощуванні обсягів випуску підприємство одержуватиме прибутки).

Фінансовий план складається на кожний поточний рік з поквартальним виділенням двох розділів: надходжень і витрат (платежів). Головним елементом фінансового плану є баланс, тобто деталізована репрезентація фінансового стану підприємства на конкретний момент часу. Баланс складається з двох частин: активу і пасиву. В активі балансу відображається все те, чим володіє підприємство на момент складання балансу. Пасив показує джерела формування і нагромадження капіталу. В Україні з 1 січня 2000 р. введено в дію нову форму балансу підприємства. Вона відповідає міжнародним стандартам здійснення бухгалтерського обліку суб'єктами господарювання. За новою формою в балансі виділяють такі розділи:



Співвідношення між окремими групами активів і паси вів балансу має важливе значення для оцінки фінансового стану підприємства.

У ринкових умовах метою функціонування будь-якого підприємства є виготовлення і реалізація продукції для задоволення ринкових потреб та одержання певної суми доходу.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні (стандарт 3).

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначений як загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг (виручка від реалізації продукції), тобто без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та податків з продажу (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Основними чинниками, що впливають на величину виручки від реалізації продукції, є обсяг виробництва продукції, її асортимент, якість, ритмічність роботи підприємства та ін.

Проте загальний дохід ще не характеризує ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства. Загальна схема формування фінансових результатів підприємства відповідно до діючих нормативних документів може бути представлена:

Податок на додану вартість відображає суму податку на додану вартість, включену до складу доходу (виручки) від реалізації продукції.

Акцизний збір - платники акцизного збору відображають суму, яка врахована у складі доходу (виручки) від реалізації продукції.

Інші вирахування з доходу відображають надані знижки, повернення товарів та інші суми, що підлягають вирахуванню з доходу.

Прибуток - це частина чистого доходу, що залишається підприємству після відшкодування всіх витрат, пов'язаних з виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності.

В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства. Величина прибутку характеризує фінансові результати роботи підприємства та визначає його фінансовий стан.

Розрізняють такі найважливіші види прибутку:

1. Валовий (балансовий) прибуток - розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Валовий прибуток може бути зменшений на величину супутніх платежів:

*^ податок на майно;

^ податок з власників транспортних засобів;

^ плата за землю;

^ утримання дошкільних закладів тощо.

2. Операційний прибуток -- це балансовий прибуток, скоригований на різницю інших операційних доходів та операційних витрат.

Інші операційні доходи відображають суми від операційної діяльності підприємства, крім доходу (виручки) від реалізації продукції, а саме:

*^ дохід від оренди майна;

*^ дохід від операційних курсових різниць; ^ доходи від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій);

^ відшкодування раніше списаних активів тощо. Операційні витрати включають:

*^ адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства);

*/ витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, на рекламу, доставку продукції споживачам тощо);

**/ інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні (безнадійні) борги та втрати від знецінення запасів, втрати від операційних курсових різниць, економічні санкції, відрахування на забезпечення таких операційних витрат, а також усі інші витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства (крім витрат, що включаються до собівартості продукції).

3. Прибуток від звичайної діяльності - це операційний прибуток, скоригований на величину фінансових та інших доходів і фінансових та інших витрат.

До фінансових та інших доходів належать:

^ дохід від інвестицій в інші підприємства;

^ дивіденди;

*^ відсотки та інші доходи від фінансових інвестицій;

*^ дохід від не операційних курсових різниць та ін. До фінансових та інших витрат належать:

^ сплата відсотків на позиковий капітал;

*^ втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів;

*^ інші втрати і витрати, не пов'язані з операційною діяльністю.

Саме цей скоригований прибуток є прибутком до оподаткування (оподатковуваним прибутком).

В особливих випадках прибуток від звичайної діяльності після оподаткування коригується на суму оподаткованого надзвичайного прибутку, який може мати місце внаслідок надзвичайної події (стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії тощо або такі події, які не повторюватимуться періодично або в кожному наступному періоді).

4. Чистий прибуток - це прибуток, що надходить у розпорядження підприємства після сплати податку на прибуток.

Чистий прибуток підприємства використовується у двох напрямах:

1. Фонд нагромадження (реінвестований прибуток) -створення резервного фонду, фонду розвитку виробництва, інвестиційної потреби.

2. Фонд споживання - виплати власникам, акціонерам, матеріальні заохочення персоналу за результатами роботи, вирішення соціальних проблем.

Отже, прибуток будь-якого підприємства формується за рахунок таких джерел:

а) Прибуток від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг); інакше цей прибуток називають прибутком від операційної діяльності, тобто такої, яка відображає основну мету існування підприємства на ринку та профіль діяльності.

Прибуток від реалізації визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (без врахування податку на додану вартість і акцизного збору) та повною собівартістю продукції.

б) Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу матеріальних (основних фондів) і нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо; визначається як різниця між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається.

в) Прибуток від позареалізаційних операцій - це прибуток від спільної діяльності підприємств, проценти за придбаними акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, штрафи, що сплачуються іншими підприємствами за порушення договірних зобов'язань, доходи від володіння борговими зобов'язаннями, роялті.

Фінансовий стан підприємства можна оцінити за допомогою групи показників:

* ліквідності;

* платоспроможності;

* прибутковості;

* ефективності використання активів.

Показники ліквідності характеризують здатність фірми виконувати свої поточні (короткострокові) зобов'язання за рахунок поточних активів.



Чим вищим є значення цього показника, тим краще використовуються основні і оборотні фонди підприємства.

Ефективність виробництва - це узагальнене і повне відображення кінцевих результатів використання засобів, предметів праці і робочої сили на підприємстві за певний проміжок часу. Загальну економічну ефективність виробництва ще називають загальною продуктивністю виробничої системи.

Загальна методологія визначення економічної ефективності полягає у відношенні результату виробництва до затрачених ресурсів (витрат), тобто одержаного економічного ефекту до витрат на його досягнення.

Розрізняють результат самого процесу виробництва, який може виступати у формі чистої продукції підприємства, прибутку, і кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства, який, крім обсягів виготовленої продукції, враховує її споживну вартість, значимість для суспільства.

Проблема підвищення ефективності виробництва полягає в забезпеченні максимально можливого результату на кожну одиницю затрачених трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Тому критерієм ефективності виробництва в макроекономічному масштабі є зростання продуктивності суспільної праці.

Кількісне вираження цього критерію відображається через систему показників економічної ефективності виробництва.

Ця система містить такі групи показників:

/. Узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва (рівень задоволення потреб ринку, виробництво продукції на одиницю витрат ресурсів, витрати на одиницю товарної продукції, прибуток на одиницю загальних витрат, рентабельність виробництва, народногосподарський ефект від використання одиниці продукції).

//. Показники ефективності використання живої праці (трудомісткість одиниці продукції, відносне вивільнення працівників, темпи росту продуктивності праці, частка приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці, коефіцієнт ефективності використання робочого часу, економія фонду оплати праці, випуск продукції на 1 грн. фонду оплати праці).

///. Показники ефективності використання основних виробничих фондів (фондовіддача основних фондів, фондомісткість продукції, рентабельність основних фондів, фондовіддача активної частини основних фондів).

IV. Показники ефективності використання матеріальних ресурсів (матеріаломісткість продукції, матеріало віддача, коефіцієнт використання найважливіших видів сировини і матеріалів, витрати палива і енергії на 1 грн. чистої продукції, економія матеріальних витрат, коефіцієнт вилучення корисних компонентів із сировини).

V. Показники ефективності використання фінансових коштів (коефіцієнт оборотності обігових коштів, тривалість одного обороту нормованих оборотних коштів, відносне вивільнення обігових коштів, питомі капіталовкладення, капіталовкладення на одиницю введених потужностей, рентабельність інвестицій, строк окупності інвестицій).

VI. Показники якості продукції (економічний ефект від поліпшення якості продукції, частка продукції, яка відповідає кращим світовим і вітчизняним зразкам, тощо).

Під резервами підвищення економічної ефективності виробництва розуміють невикористані можливості збільшення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.

Основні чинники підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

Економічна ефективність діяльності підприємства безпосередньо пов'язана із соціальною ефективністю цієї діяльності, оскільки результати роботи підприємства є базою для вирішення цілого ряду соціальних проблем. Соціальну ефективність слід розглядати як на рівні окремо взятого підприємства (локальна ефективність), так і на загальнодержавному чи муніципальному рівнях. Визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати ті заходи, які піддаються кількісному вимірюванню, а також ті, які не піддаються прямому кількісному вираженню.

Тема 11. “Податки та податкова політика держави”

1. Економічна сутність та види податків

2. Система оподаткування та принципи її побудови

3. Державна податкова служба України, її функції та задачі

1. Податки є найважливішою формою фінансових відносин між державою і членами суспільства. Під податком і збором до бюджетів і державних цвілевих фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державний цільовий фонд, що здійснюється платниками в порядку і на умовах, які визначені законами України про оподаткування.

Сутність податків як економічної категорії проявляється в її функціях. Основними функціями податків є фіскальна та регулююча. Через фіскальну функцію системи оподаткування задовольняються загальнонаціональні необхідні потреби, а за допомогою регулюючої функції формуються протидії надлишковому фіскальному тиску, тобто створюються спеціальні механізми, які забезпечують баланс економічних інтересів держави, юридичних та фізичних осіб.

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві, які відповідно встановлюються вищими або місцевими органами влади.

До складу загальнодержавних податків і обов'язкових платежів належать:

1). податок на додану вартість;

2). акцизний збір;

3). податок на прибуток підприємств;

4). податок на доходи фізичних осіб;

5). мито;

6). державне мито;

7). податок на нерухоме майно (нерухомість);

8). плата (податок) на землю;

9). рентні платежі;

10). податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11). податок на промисел;

12). збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13). збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14). збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15). збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16). збір на обов'язкове соціальне страхування;

17). збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

18). плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

19). фіксований сільськогосподарський податок;

20). єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва;

21). збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

22). єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

До місцевих податків відносяться:

1). податки з реклами

2). та комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових) платежів належать:

1). Готельний збір;

2). Збір на припаркування автотранспорту;

3). Ринковий збір;

4). Збір на видачу ордера на квартиру;

5). Курортний збір;

6). Збір за участь у перегонах на іподромі;

7). Збір за виграш на перегонах на іподромі;

8). Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9). Збір за право використання місцевої символіки;

10). Збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11). Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12). Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13). Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14). Збір з власників собак;

15). Збір за право використання суб'єктами підприємницької діяльності приміщень, пов'язаних з їх діяльністю, що знаходяться у центральній частині населеного пункту та у будинках, що є пам'ятками історії та культури.

Місцеві податки і збори, механізм їх стягнення та порядок їх сплати встановлюються сільськими, поселковими, міськими радами згідно переліку та в рамках обмежених розмірів ставок, що встановлюються законами України.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Це: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на землю та інші.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. До непрямих податків відносять податок на додану вартість, акцизи, мито.

Непрямі податки не впливають на процеси нагромадження, але вони регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення.

2. Податкова система - це сукупність різних видів податків, які справляються в державі. Побудова податкової системи повинна спиратися на наукові основи, які передбачають застосування таких вимог, як систематичність. Встановлення визначальної бази цієї системи, формування правової основи і вихідних принципів.

Вимога системності полягає в тому, що податки повинні бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не заходити в суперечність із системою в цілому та іншими її елементами.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг коштів, якого потребує держава, для виконання покладені на неї функцій.

Правову основу системи доходів держави становлять відносини власності, а вихідними принципами побудови податкової системи є:

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

- обов'язковість;

- рівнозначність;

- пропорційність;

- недопущення будь - яких проявів податкової дискримінації;

- соціальна справедливість;

- стабільність;

- економічна обґрунтованість;

- рівність сплати;

- єдиний підхід;

- доступність;

Система оподаткування в Україні представлена на схемі 1.

Размещено на Allbest.ru