Основи підприємницької діяльності та підприємництва

де М_баз, М_пл - сума матеріальних затрат, відповідно, в базовому і плановому періодах, грн.;

Ід - індекс обсягу випуску продукції в плановому періоді.

Основними джерелами економії сировини і матеріалів є:

- Зниження ваги виробів;

- Скорочення відходів і втрат сировини та матеріалів;

- Використання відходів;

- Використання вторинної сировини;

- Зменшення і ліквідація браку.

Шляхи економії матеріальних ресурсів:

1) виробничо-технічні (якісна підготовка сировини до виробничого споживання, вдосконалення конструкції виробів, комплексна переробка сировини, застосування безвідходних та маловідходних технологій);

2) організаційно-економічні (підвищення рівня науковості нормування, розробка технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів).

Поряд з оборотними фондами, які функціонують у сфері виробництва продукції, процес її реалізації забезпечуються фондами обігу. До фондів обігу належать:

Сукупність грошових коштів підприємства, вкладених в оборотні фонди і фонди обігу, становлять оборотні кошти підприємства.

Оборотні кошти поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства. До ненормованих належать: відвантажена готова продукція, готівкові і безготівкові грошові кошти підприємства, дебіторська заборгованість.

Структура оборотних коштів характеризується співвідношенням окремих елементів у загальному її обсязі, яке виражається у відсотках. Ця структура може бути досить різною залежно від галузі, до якої належить підприємство, але в цілому по промисловості 2/3 оборотних коштів авансується в оборотні фонди, а 1/3 - у фонди обігу.

За джерелами формування оборотні кошти підприємства поділяються на:

* власні;

* залучені.

Власні оборотні кошти - це ті, які виділені підприємству при його створенні і поповнені згодом за рахунок прибутку, а також внаслідок використання стійких пасивів (тих грошових коштів, які є тимчасово вільними і використовуються в господарському обороті підприємства - резерв майбутніх платежів, внески на соціальне страхування, заборгованість по заробітній платі та ін.).

Залучені оборотні кошти - це кредити банків, кредиторська заборгованість та інші пасиви.

Норматив оборотних коштів - це грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей.

Процес встановлення нормативу оборотних коштів, необхідних для нормальної діяльності підприємства, називається нормуванням.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основним методом нормування оборотних коштів є метод прямого рахунку.

Норматив власних оборотних коштів у виробничих запасах (Н_{вир.зап}) визначається шляхом множення денної потреби у певному виді матеріальних ресурсів (Д) на норму запасу, в днях (З_дн):

Денна потреба визначається за формулою:

де М_заг - загальна річна потреба в даному виді ресурсів, натур. одиниць, грн.

де q_і - маса (площа) заготовки однієї деталі (виробу) i-го виду, натур, одиниць.

Масу (площу) заготовки знаходимо виходячи із коефіцієнта використання матеріалу (К_{вик.матер}) і чистої ваги деталі (виробу) (Мi):

Виробничі запаси залежно від їх призначення поділяються на:

* Транспортний запас (З_тр) - на час знаходження товарно-матеріальних цінностей в дорозі від постачальника до споживача;

* Підготовчий запас (З_підг) - на час приймання, перевірки якості і складування сировини і матеріалів;

* Технологічний запас (З_техн) - на час підготовки сировини і матеріалів до виробничого споживання;

(Кожен із цих видів запасів обчислюється множенням даної потреби в матеріальних ресурсах (Д) на відповідну величину запасу, в днях);

* Поточний запас (З_поточн) - Для забезпечення безперебійного процесу виробництва матеріальними ресурсами між двома черговими поставками; визначається:

де Т_пост - період поставки даного матеріального ресурсу, в днях.

Середній поточний запас обчислюється:

* Страховий запас (З_стр) - це мінімальний запас на випадок непередбачених перебоїв у постачанні, визначається:

де Т_{зрив пост} - період зриву поставки, у днях.

Максимальний виробничий запас (3_мах) обчислюється:

Середній виробничий запас (З_сер) можна знайти:

Мінімальний виробничий запас (3_мін):

Норматив власних оборотних коштів у незавершеному виробництві (Н_нзв) визначається за формулою:

де С_р - собівартість річного випуску продукції, грн.;

Т_ц - тривалість циклу виготовлення продукції, днів;

К_нз - коефіцієнт наростання затрат. Норматив оборотних коштів в запасах готової продукції (Н_гп) визначається як добуток одноденного випуску продукції за виробничою собівартістю (В_д) на норму запасу готової продукції на складі, у днях (З_дн):

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів (Н_{майб.пер}) розраховується, виходячи із залишків коштів на початок періоду (В_поч) і суми витрат, які слід буде зробити у плановому році (В_пл), за мінусом суми для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції (В_{погаш пл})

Сукупний норматив власних оборотних коштів підприємства (Н_сукупн) обчислюється:

6.6 Оборотні кошти підприємства перебувають у безперервному русі, переходячи із однієї стадії кругообігу в іншу. Оборот оборотних коштів, виміряний у часі, називається їх оборотністю.

В загальному вигляді кругообіг оборотних коштів можна представити схемою:

На І стадії оборотні кошти змінюють грошову форму на товарну (виробничі запаси); на II стадії йде процес споживання предметів праці у виробництві і їх перетворення у готову продукцію, включаючи стадію незавершеного виробництва. На III стадії обігові кошти у формі готової продукції вступають у сферу обігу і знову перетворюються на грошову форму.

Економічне значення оборотності полягає в тому, що від неї залежить величина необхідних підприємству сум грошових коштів для здійснення процесу виробництва і реалізації продукції.

Показниками оборотності оборотних засобів є:

* коефіцієнт оборотності;

* коефіцієнт завантаження;

* тривалість одного обороту.

Коефіцієнт оборотності (К_обор) показує кількість оборотів за рік і визначається відношенням реалізованої за рік продукції (РП) до середньорічного залишку нормованих оборотних коштів (S_ноз):

Середньорічний залишок нормованих оборотних коштів (S_ноз) можна знайти із залежності:



Середньомісячний залишок нормованих оборотних засобів (S_{ноз.міс}) обчислюється:

де S_n,S_k - відповідно залишок нормативних оборотних коштів на початок і кінець місяця, грн.

Якщо відомі суми нормованих оборотних коштів на перше число кожного місяця, то S_ноз можна обчислити:

де - відповідно залишки нормованих оборотних засобів на перше число кожного місяця розрахункового періоду, включаючи перше січня наступного року, грн.

Коефіцієнт завантаження (К_зав) - величина, обернена коефіцієнту оборотності:

Цей показник показує, скільки оборотних коштів підприємства припадає на одну гривню реалізованої продукції.

Тривалість обороту (Т_об) показує тривалість одного обороту оборотних коштів, у днях, і визначається:



Суму вивільнених у результаті прискорення оборотності оборотних засобів (ДS_ноз) можна обчислити за формулою:

де РП_зв - обсяг реалізації у звітному році, грн.;

Т_об.баз, Т_{об зв} - середня тривалість одного обороту оборотних засобів відповідно у базовому і звітному роках, днів.

Оборотність оборотних засобів безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства, зокрема приріст прибутку на рівень рентабельності.

Сума приросту прибутку (збитків) (ДП), одержаного за рахунок зміни оборотності розрахована за формулою:

де П_р.баз - прибуток віл реалізації продукції у базовому році, грн.;

S_баз. S_зв - відповідно середньорічні залишки нормованих оборотних засобів у базовому і звітному роках, грн.

РП - обсяг реалізації у базовому році, грн.

Вплив використання оборотних засобів на рівень рентабельності визначається за формулою:

де ДР -- зміна рівня загальної рентабельності за рахунок зміни середніх залишків нормованих оборотних засобів, %;

П_бал.зв- балансований прибуток у звітному році, грн.;

S_сер.зв - середньорічна вартість основних виробничих фондів у звітному році грн.;

Р_зв - загальна рентабельність виробництва у звітному році, %.

Ефективне використання оборотних коштів є важливим завданням підприємства і повинно забезпечуватись прискоренням їх оборотності на всіх стадіях кругообігу.

На стадії створення виробничих запасів - раціональне використання матеріальних ресурсів, удосконалення нормування, ліквідація наднормативних запасів, налагодження роботи транспорту, оптимальний вибір постачальників та ін.

На стадії незавершеного виробництва - скорочення тривалості виробничого циклу, впровадження прогресивної техніки і технології, розвиток стандартизації та уніфікації, вдосконалення системи економічного стимулювання тощо.

На стадії обігу раціональна організація збуту продукції, прискорення документообороту, дотримання договірної платіжної дисципліни., використання маркетингових важелів активізації продажу (реклама) та ін.

У конкретних умовах виробництва і збуту кожне підприємство самостійно обирає найбільш прийнятні шляхи прискорення оборотності оборотних коштів, що дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва і реалізації продукції без залучення додаткових фінансових ресурсів.

Тема 7. Заробітна плата в умовах ринкової економіки

1. Зміст заробітної плати в умовах ринкової економіки. Принципи оплати праці

2. Законодавство про оплату праці

3. Система організації оплати праці

4. Тарифна система оплати праці

5. Форми та системи заробітної плати

6. Державне регулювання оплати праці, його сфери

7. Договірне регулювання оплати праці. Система тарифних угод

8. Оплата праці різних категорій робітників ЦА

1. Зміст заробітної плати в умовах ринкової економіки

Принципи оплати праці.

Суть заробітної платні розкривається через взаємозв'язок між виміром праці, мірою винагороди за працю (розподіл) та мірою вживання. Формування оплати праці відбувається в процесі виробництва, де споживається робоча сила, і на ринку праці - в сфері обміну. В оплаті праці можна виділити два основних ступеня: формування прибутку (визначення міри винагородження відповідній мірі праці) та їх реалізація (міра винагородження - міра споживання).

Кожному типу економічної системи притаманний свій механізм розподілу: в ринковій економіці він базується на ринкових методах, в командно-адміністративній - на розподілі по праці.

В ринкових умовах оплата праці реалізується через форму обміну між різноманітними власниками. Принципом оплати праці являється формування прибутку на основі міри праці.

В умовах конкуренції величина оплати праці (прибутку) визначається не тільки вартістю робочої сили або капіталом, котрим володіє власник виробництва, а і тим як складеться відношення попиту і пропозиції на ринку праці.

Система оплати праці повинна бути взаємозв'язана з закономірностями перехідного етапу економіки і повинна враховувати становлення ринкових відносин, формування нового мотиваційного механізму з врахуванням процесів власності.

Система оплати праці в перехідній економіці повинна будуватися за наступними положеннями:

1. Наявність нормативної бази оплати праці у вигляді нормативів, мінімальних стандартів, що гарантують певний прибуток для осіб найманої праці, що зайняті на підприємствах всіх форм власності при умові виконання форм праці, технологічних вимог.

2. Удосконалення системи мотивації праці, включаючи матеріальне стимулювання, що засноване на ринкових принципах, і соціальні стимули.

3. Удосконалення механізму розподілу прибутків, отриманих від власності та від підприємницької діяльності.

4. Створення системи суспільного контролю за системою розподілу, що пов'язана з системою державного реєстру прибутків фізичних осіб.

2. Законодавство про оплату праці

Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений, як правило, в грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової оплати праці.

Розміри оплати праці найманого працівника визначаються за результатами його праці з урахуванням наслідків господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у розмірах, не вище встановлених чинним законодавством.

Додаткова оплата праці залежить від результатів господарської діяльності підприємства й встановлюється у вигляді премій, а також надбавок і доплат, які не передбачені законодавством або понад розміри, встановлені чинним законодавством.

Мінімальна заробітна плата - це встановлений державою розмір заробітної плати, нижче якого не може провадитися оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці (робочого часу).

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Працівник має право на оплату своєї праці залежно від її результатів, складності і умов відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Колективним договором може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не нижче собівартості). Забороняється натуральна оплата у вигляді спиртних напоїв або наркотичних речовин. Заробітна плата виплачується регулярно в робочі дні в строки встановлені у колективному договорі. Утримання із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством. При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх утримань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках передбачених законодавством п'ятдесят.

3. Система організації оплати праці

Система організації оплати праці базується на основі:

- законодавчих та інших нормативних актів;

- генеральної угоди на державному рівні;

- галузевих та регіональних угод;

- колективного договору;

- трудового договору.

Основу організації оплати праці складають взаємозв'язані елементи: нормування праці, тарифна системи, форми та системи заробітної плати.

Найважливішою задачею нормування праці є розробка та впровадження прогресивних, технічно обґрунтованих норм та затрат праці, необхідних для правильної організації оплати працівників згідно з його кількістю і якістю. Воно визначає норму праці.

Тарифне нормування заробітної плати полягає в розробці та правильному використанні обґрунтованих нормативів (тарифних ставок, тарифних сіток, посадових окладів і т.п.), визначаючих рівень оплати праці різних груп та категорій працівників залежно від їх кваліфікаційного рівня та умов праці. Тарифна система визначає міру винагороди за працю.

Форми та системи заробітної плати визначають спосіб винагороди за працю.

4. Тарифна система оплати праці

Організація оплати праці будь-якої категорії працюючих повинна забезпечувати встановлення обґрунтованого розміру винагороди за працю в залежності від її кількості і якості. Праця кожного робітника характеризується певною складністю та особливими умовами виконання, а також її народногосподарською значимістю. Важливим елементом організації оплати праці, який враховує ці особливості є тарифна система. Якщо технічне нормування праці дозволяє врахувати її кількість, то тарифне нормування заробітної плати визначає міру винагороди за працю в залежності від її якості і умов, в яких вона протікає.

Тарифна система представляє собою сукупність нормативних документів, які визначають рівень основної заробітної плати робітників і ступінь її диференціації в залежності від складності праці, народногосподарської значимості галузі, територіально-економічного району її застосування.

Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємопов'язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик.

Тарифна система використовується для розподілу робіт і працівників залежно від їх, відповідно, складності та кваліфікації за розрядами тарифної сітки і є основою формування та регулювання (диференціації) заробітної плати.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) встановлює співвідношення в оплаті праці робітників і службовців різної кваліфікації. Вона представляє собою перелік діючих в даній галузі тарифних розрядів і відповідних їм коефіцієнтів оплати праці. Тарифні коефіцієнти показують розбіжності в складності праці та кваліфікації робітників.

По першому розряду тарифікують найбільш прості роботи, виконання яких не потребує спеціальної підготовки. Коефіцієнти наступних розрядів виражають ступінь складності праці робітників кожного даного розряду. Одночасно вони показують, у скільки разів оплата праці відповідного розряду вище першого.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі:

- тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі більшому, ніж законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати;

- міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Диференціація мінімальних тарифних ставок за видами виробництв, робіт, діяльності в залежності від складності праці по галузям народного господарства виробляється на основі коефіцієнтів їх співвідношення до мінімальної заробітної плати.

Розмір тарифної ставки (окладу) першого тарифного розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітної плати.

Тарифні ставки (оклади) інших розрядів та груп визначаються помноженням тарифної ставки (окладу) першого розряду на тарифний коефіцієнт відповідного тарифного розряду та групи тарифних коефіцієнтів.

Тарифні ставки (оклади) встановлюються для кожної групи тарифних коефіцієнтів відповідного тарифного розряду.

Тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) служать для тарифікації робіт (віднесення їх до певного розряду тарифної сітки) і тарифікації робітників та службовців (присвоєння їм кваліфікаційних розрядів). Вони містять характеристики виконуваних робіт робітником певної професії та кваліфікації, а також пред'явлені до нього кваліфікаційні вимоги.

Приклад. Авіаційний технік по планеру та двигунам, шостий розряд.

Характеристика робіт. Технічне обслуговування по періодичним видам регламентних робіт двох або більше типів літаків I-III класів або вертольотів I-II класів, або одного з типів надзвукових чи широко фюзеляжних літаків... Регулювання та доведення органів управління обслуговуваних ПС, двигунів та їх агрегатів; повна технічна підготовка ПС до випробувань в повітрі та ліквідація виявлених несправностей після випробувань. Перевірка всіх видів наземних випробувань: здатних, контрольних, технологічних та спеціальних. Випробування вертольотів I-II класів на прив'язі. Дотримання і вимірювання параметрів роботи агрегатів і систем.

Повинен знати: конструкцію, принципові та монтажні схеми систем і агрегатів, правила технічної експлуатації, регламент і технологічні вказівки обслуговуваних ПС; методи регулювання і наладки складних систем і їх виконання, ліквідація складних дефектів. Особливості технічної підготовки надто складної, опитної та універсальної техніки до випробувань у повітрі; технологію та особливості проведення всіх видів випробувань.

Тарифікація робіт та присвоєння робітникам кваліфікаційних розрядів здійснюється постійно діючою кваліфікаційною комісією підприємства (організації). Головою комісії назначається заступник керівника авіапідприємства (головний інженер організації), заступником голови - начальники служб (відділів, цехів), представники бригад, кваліфіковані робітниками даної професії.

В ЦА, як і в інших галузях народного господарства, застосовуються два види тарифно-кваліфікаційних довідників: єдиний (для наскрізних професій) і галузевий.

“Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників” містить кваліфікаційні характеристики професій і робіт, які зустрічаються у всіх галузях народного господарства (токарі, слюсарі, ковалі, каменярі і т.д.).

“Тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників, зайнятих у цивільній авіації” містить кваліфікаційні характеристики професії робітників, які є специфічними для даної галузі і не увійшли в “Єдиний” довідник. Це - роботи і професії робітників, зайнятих на експлуатації та льотних випробуваннях ПС.

В результаті дії науково-технічного прогресу удосконалюється матеріально-технічна база виробництва, з'являються нові професії, підвищується рівень кваліфікації робітників. Це викликає необхідність періодичного перегляду тарифно-кваліфікаційних довідників.

Тарифна сітка встановлює співвідношення в оплаті праці робітників різної кваліфікації. Вона представляє собою перелік діючих у даній галузі тарифних розрядів і відповідних їм коефіцієнтів оплати праці.

Тарифний коефіцієнт першого розряду завжди дорівнює одиниці. По першому розряду тарифікують найбільш прості роботи, виконання яких не потребує спеціальної підготовки. Коефіцієнти наступних розрядів виражає ступінь складності праці робітників кожного даного розряду. Одночасно вони показують, у скільки разів оплата праці відповідного розряду вище першого.

При тарифній системі діють дві форми оплати праці працівників - відрядна і погодинна, які включають ряд систем для різних організаційно-технічних умов виробництва.

5. Форми та системи заробітної плати

Відрядна форма оплати праці включає такі її системи: пряму відрядну, непряму відрядну, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, -акордну, оплату тощо. При відрядній формі оплати праці працівників провадиться за нормами і розцінками, встановленими, виходячи з розряду виконуваних робіт.

При прямій відрядній системі заробітна плата працівника або групи працівників визначається помноженням розцінки за одиницю продукції (виконуваних робіт) на кількість виробленої продукції. При цьому оплата за кожну одиницю виробу здійснюється за однією розцінкою, незалежно від ступеня виконання норм виробки.

Відрядно-преміальна передбачає виплату премій за виконання і перевиконання планових завдань (економію авіаційних паливо-мастильних матеріалів, електроенергії та інших ресурсів).

Відрядно-прогресивна система передбачає оплату за одиницю виробу (виконуваних робіт) за декількома розцінками. За виробку в межах норми роботу сплачують за звичайними розцінками. Продукцію, зроблену понад нормою, сплачують за підвищеними розцінками, причому прогресивно зростають в залежності від ступеню перевиконання робітником встановлених норм виробки.

Непряма відрядна система оплати праці застосовується, як правило, для оплати допоміжних і обслуговуючих працівників. Ці робітники безпосередньо не виробляють продукцію, але від їх праці залежать результати роботи обслуговуючих ними основних робітників. Оплата здійснюється за непрямими відрядними розцінками, встановленими за одиницю продукції, що виготовлена основними робітниками. В ЦА по цій системі нараховується заробітна плата авіатехнікам на авіаційно-хімічних роботах при базуванні на оперативних точках.

Акордна система оплати праці полягає в тому, що працівнику або групі працівників заздалегідь встановлена загальна сума заробітку за весь комплекс робіт. Крім того, за скорочення термінів виконання робіт виплачуються преміальні.

Індивідуальна відрядна передбачає врахування індивідуальної виробки кожного робітника та визначення його особистого заробітку. Її використовують на тих ділянках, де за умовами виробництва можливо виконання робіт одним виконувачем.

На ділянках, де процес праці носить колективний характер, доцільно застосовувати колективну (бригадну) відрядну систему оплати праці. При якій оплату праці здійснюють по зданій бригадою кінцевої продукції (виконання робіт). Заробітну плату нараховують всій бригаді в цілому та розподіляють між її членами в залежності з присвоєним кваліфікаційним розрядом, фактично відпрацьованим часом і коефіцієнтом трудової участі. Коефіцієнти трудової участі встановлюють кожному члену радою бригади у межах, 0-2. За сумою цих коефіцієнтів розподіляють тільки відрядну приробіток і преміальні виплати.

При погодинній формі праця робітників сплачується в залежності від відпрацьованого часу та встановленого посадового окладу чи тарифної системи.

Погодинна форма оплати праці застосовується для оплати праці командно-керівного складу, спеціалістів та службових ЦА, а також деяких категорій робітників. Погодинна форма оплати включає: просту погодинну, погодинну - преміальну оплату тощо.

При простій погодинній оплаті праці заробіток працівника визначається на основі фактично відробленого їм часу і встановленого посадового окладу або тарифної ставки (годинної, денної, місячної). Оплата непов'язана з результатами праці працівника, а лише з відпрацьованим часом.

Погодинно - преміальна система передбачає сполучення погодинної оплати з преміюванням за виконання кількісних та якісних показників праці. Премії встановлюються в процентах до тарифної ставки працівника або в процентах до посадового окладу інженерно-технічних працівників і службовців.

В ЦА широке розповсюдження отримала погодинно - преміальна система з встановленням нормованих завдань.

6. Державне регулювання оплати праці, його сфери

Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій в оплаті праці, міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці, умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях і установах, максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств, а також шляхом оподаткування підприємств і доходів працівників.

Мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням рівнів економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати та вартісної величини прожиткового мінімуму.

Норми оплати праці:

- за роботу в надурочний час;

- у святкові, неробочі та вихідні дні;

- у нічний час;

- за час простою, який мав місце не з вини працівника;

- при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника;

- працівників, молодших вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи.

Гарантії для працівників:

- оплата щорічних відпусток;

- за час виконання державних обов'язків;

- для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад;

- для переведених за станом здоров'я на легшу нижче оплачувану роботу;

- для вагітних жінок і жінок, які мають дітей у віці до трьох років, переведених на легшу роботу;

- при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей;

- гарантії та компенсації працівникам при переїзді на роботу до іншої місцевості, при службових відрядженнях.

7. Договірне регулювання оплати праці. Система тарифних угод

Договірне регулювання оплати праці найманих працівників підприємств здійснюється на основі системи тарифних угод, що укладаються на міжгалузевому (генеральна тарифна угода) , галузевому (галузева тарифна угода), виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору) рівнях.

Тарифна угода - це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Норми генеральної тарифної угоди обов'язкові для врахування на подальших рівнях колективних переговорів, норми галузевої, регіональної тарифної угоди - на виробничому рівні, як мінімальні гарантії.

Предметом генеральної тарифної угоди є:

- диференціація мінімальних тарифних ставок за видами виробництв, робіт і діяльності у виробничих галузях залежно від важкості праці, але не нижче встановленої державою мінімальної заробітної плати;

- єдині для всієї території України мінімальні ставки компенсаційних доплат за роботу в несприятливих, шкідливих і небезпечних умовах праці, які диференціюються за видами і категоріями умов праці;

- єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними професіями та посадами.

Предметом галузевої, а також регіональної тарифної угоди, що укладається на комунальному рівні, є:

- єдині для підприємств відповідно галузі, території тарифна сітка працівників і шкали співвідношень мінімальних посадових окладів за групами посад керівників, спеціалістів і службовців;

- єдині для різних категорій працівників відповідно галузі, території мінімальні розміри доплат і надбавок що враховують специфіку умов праці окремих професійних груп.

Предметом тарифної угоди на виробничому рівні як складової частини колективного договору є:

- форми і системи оплати праці, що застосовуються для різних категорій та груп працівників;

- мінімальна тарифна ставка диференційована за видами і типами виробництв у межах рівнів, передбачених генеральною тарифною угодою для відповідних видів і типів виробництв галузі;

- розміри тарифних ставок і посадових окладів за розрядами робіт і посадами працівників;

- види і розміри доплат, надбавок, премій та інших заохочувальних і компенсаційних виплат і умови їх надання;

- умови оплати праці за роботу в надурочний час, час простою, який мав місце не з вини працівника, при виготовлені продукції, що виявилася браком не з вини працівника тощо;

Предметом тарифної угоди можуть бути й інші питання оплати праці та соціальних гарантій працівників, що не суперечать законодавству.

Норми тарифної угоди виробничого рівня, що допускають рівень оплати праці нижчий від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною тарифною угодою, але не нижчий від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися тільки у разі, коли фінансові труднощі підприємства мають тимчасовий характер, на період їх подолання, але строком не більше шести місяців.

8. Оплата праці різних категорій робітників ЦА

Всі робітники підприємств цивільної авіації в залежності від виконуваних робіт класифікуються по групам (категоріям): льотно-підйомний склад (ЛПС), інженерно-технічні робітники (ІТР), службовці, молодший обслуговуючий персонал (МОП), учні.

Заробітна плата льотно-підйомного складу (ЛПС) побудована на поєднанні погодинно-преміальної та відрядної форм оплати праці.

Розрахунок погодинно-преміальної частини заробітної плати () кожного члену екіпажу:

- для льотного складу

,

де - посадовий оклад спеціаліста III класу, грн.;

- надбавка за класність;

- коефіцієнт преміальних;

- для бортпровідників

.

Розрахунок відрядної частини заробітної плати ():

- для командира корабля

,

де 0.75 і 0.25 - коефіцієнти, що показують розподіл загального нальоту, який виконано днем та вночі, відповідно;

- наліт кілометрів екіпажем за місяць, км;

- оплата праці командира корабля за кожні 10 км шляху;

1.3 - коефіцієнт, що показує розмір збільшення кілометрової ставки за наліт кілометрів, який виконано у нічний час;

- для бортпровідників

,

де 0.2 - коефіцієнт, що визначає розмір відрядної заробітної плати бортпровідників від її розміру для командира корабля;

1.15 - коефіцієнт, що показує розмір збільшення кілометрової ставки оплати праці бортпровідників за наліт кілометрів, який виконано у нічний час.

Посадові оклади ЛПС диференціюються в залежності від типів літальних апаратів, їх польотної маси, займаної посади в екіпажі. З зростом польотної маси літаків до 5,5 т, від 5,5 до 20 т, і більше 20 т оклади членів екіпажів зростають на 18-25%. Посадові оклади членам екіпажів встановлені по третьому, а пілотам, крім того, і по четвертому класу. За клас (з врахуванням підвищення) льотно-підйомному складу виплачується щомісячна надбавка у розмірі: 15% за II клас і 40% за I клас. Бортпровідникам посадові оклади встановлені з врахуванням надбавки за клас: 6,3% за II клас, 12,5% за I клас.

Відрядна частина заробітної плати виплачується за виконання льотної роботи: за нальоти кілометрів (на транспортній роботі), кількість оброблених гектарів площі (авіахімроботи), відзнятих кілометрів площі (аеро фотозйомні), виконання інших видів робіт по застосуванню авіації в народному господарстві (обслуговування геологорозвідувальних партій, розвідки надр і т.д.). Розміри по кілометрової (погектарної) оплати праці встановлені в залежності від типу літака (вертольоту) і складності польотів. Прийнято шість груп робіт в залежності від складності та трудності польотів, на транспортній роботі - п'ять груп. Найбільш складними вважаються польоти у високогірній місцевості, по розвідці льоду та проведенню суден у морях Північного Льодовитого океану. Погодинні розрахункові ставки командира кораблю при переході від першої до шостої групи складності польотів збільшуються, наприклад, для літаків Іл-62 на 52%, Ту-134 на 53%, Мі-8 на 68%.

На основі погодинних розрахункових ставок розробляються кілометрові розцінки для командира корабля за виконання льотної транспортної роботи. Їх отримають діленням погодинної розрахункової ставки на розрахункову швидкість літаків (вертольотів), яка встановлюється МЦА для оплати праці на основі середньо мережних умов експлуатації літаків кожного типу. Розцінки диференціюються по п'яти групам складності польотів. При переході від першої до п'ятої групи складності польотів вони збільшуються, наприклад, для літаків, Іл-62 на 51.3, Ту-134 на 53.7%, АН-2 - в 2.24 рази.

Діючі схеми оплати передбачають відрядні розцінки для командирів кораблів (перших пілотів). Іншим членам екіпажу відрядні розцінки встановлюються у відсотках від розцінок кораблю, зокрема другим пілотам поршневих літаків - 70%, а газотурбінних - 75, відповідно штурманам 60 і 75%, бортмеханікам (бортінженерам) - 60, бортрадистам - 50, бортпровідникам - 20%.

Робота, що виконується льотно-підйомним складом у нічний час (від приходу темряви до світанку) сплачується в підвищеному розмірі, членам екіпажу відрядні розцінки підвищуються на 30%, бортпровідникам на 15%. Оплата праці ЛПС за погодинними розрахунковими ставками відбувається при умові якісного виконання роботи. За порушення правил виконання польотів, порушення розкладу з вини екіпажу розміри цієї оплати знижаються. У випадках аварії чи поломки матеріальної частини ЛА, що відбулись з вини екіпажу, а також при порушенні екіпажем правил та наставлянь, виплата кілометрової і погектарної оплати за цей рейс (завдання) не здійснюється.

З метою підсилення матеріальної зацікавленості в результатах своєї праці, підвищення її продуктивності, повного забезпечення безпеки польотів і високої регулярності руху керівникам підприємств надано право по узгодженню з відповідними комітетами профспілки вводити преміювання осіб льотно-підйомного складу. Преміювання членів екіпажів здійснюється з фонду матеріального заохочення за виконання плану по продуктивності польотів і за якісне виконання планового об'єму робіт.

Преміювання за виконання місячного плану по продуктивності польотів на транспортних роботах здійснюється у розмірі до 20% посадового окладу при умові виконання встановленого плану по нальоту годин.

Льотний склад екіпажів літаків (вертольотів), що виконує авіаційно-хімічні роботи, преміюється за виконання місячного плану в гектарах при забезпеченні планової продуктивності польотів при здачі продукції з оцінкою “відмінно” до 20%, з оцінкою “добре” до 15% до погектарного погодинного заробітку при відсутності льотних пригод і передумов до них, а також браку в роботі. Льотний склад, що виконує аерофотозйомні роботи преміюється за виконання плану робіт при добрій і відмінній якості не нижче 95% виконаного об'єму до 20%, при добрій якості не нижче 85% виконаного об'єму робіт до 15% до посадового окладу при умові виконання погодинної продуктивності польотів і відсутності авіаційних пригод і передумов до них.

Бортпровідники, борт-оператори вантажних літаків преміюються із фонду заробітної плати за виконання плану по нальоту годин при умові якісного обслуговування пасажирів, забезпечення збереження багажу, пошти, вантажів, відсутність відмін, затримок літако-вильотів з їх вини у розмірі 15-18% за типами літаків.

Основною формою оплати праці технічного складу і робітників є погодинно-преміальна система. Оплата праці технічного складу, безпосередньо зайнятого технічним обслуговуванням літаків і вертольотів, відбувається за шести розрядною тарифною сіткою і часовими тарифними ставками. Для присвоєння кваліфікаційних розрядів авіаційним технікам і механікам, зайнятим технічним обслуговуванням авіаційної техніки, необхідно мати спеціальну технічну освіту, обумовлену “Положенням про присвоєння класів спеціалістам цивільної авіації”.

Оплата робітників авіа технічних баз (АТБ) і аеропортів (слюсарі, токарі, монтери, столярі та ін.) відбувається за тарифною сіткою в залежності від розряду і характеру виконуваної роботи (важкі, шкідливі умови і т. п.). Для робітників автотранспортних служб аеропорту оплата здійснюється за формами і системами, прийнятими на автотранспортних підприємствах країни.

Кваліфікаційні розряди технічному складу присвоюються:

6 розряд - авіаційним технікам I класу;

5 розряд - авіаційним технікам II класу;

4 розряд - авіаційним технікам III класу і авіаційним механікам I класу;

3 розряд - авіаційним механікам II класу і авіаційним мотористам I класу;

2 розряд - авіаційним мотористам II класу і авіаційним механікам по приладам, які не мають присвоєного класу.

Преміювання з фонду заробітної плати здійснюється в індивідуальному і колективному порядку за виконання наступних показників:

· безпека польотів;

· виконання і перевиконання особистих планів, технічно обґрунтованих норм виробки, місячних і змінних нормативних завдань, засвоєння нових прогресивних норм виробки;

· бездефектне виконання планового об'єму робіт і здачу їх з першого пред'явлення;

· висока якість обслуговування пасажирів, вантажовідправників (вантажо-отримувачів) і іншої клієнтури; забезпечення збереження багажу і вантажів;

· дотримання встановлених термінів виконання робіт і скорочення їх проти затверджених норм;

· висока якість технічного обслуговування ЛА, ремонту і обслуговування машин, механізмів та іншого обладнання, гарантуючого їх безаварійну роботу;

· економію проти плану чи встановлених нормативів розходу матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, запасних частин, інших матеріальних цінностей при забезпеченні високої якості виконуваних робіт.

Оплата праці керівних, інженерно-технічних робітників та службовців. За своїм характером праця цих категорій робітників важко піддається нормуванню, тому застосовується погодинно-преміальна система оплати праці. Організація оплати їх праці базується на схемах посадових окладів та застосовуваних системах заробітної плати. Схема посадових окладів представляє собою перелік посад всіх найменувань і розмірів їх місячних окладів.

Посадові оклади встановлюються з врахуванням посади, яку займають і виконуваних обов'язків, складності і об'єму робіт, кваліфікації робітника. Крім того, посадові оклади залежать від групи, класу підприємства, підрозділу.

Керівні, інженерно-технічні робітники преміюються з фонду матеріального заохочення. Показники, умови преміювання і розміри премій керівним, інженерно-технічним робітникам і службовцям підрозділів, цехів, служб, ділянок і відділів підприємств встановлюються керівником підприємства за узгодженням з відповідним комітетом профспілки виходячи з об'єму, складності планових завдань, досягнутого рівня використання виробничих фондів, а також значення структурних підрозділів.

З фонду матеріального заохочення керівним інженерно-технічним робітникам і службовцям виплачується також річна винагорода за підсумками за рік з врахуванням вкладу кожного робітника у загальні результати діяльності, тривалості безперервного стажу роботи на даному підприємстві. З метою закріплення кадрів на підприємствах цивільної авіації всім робітникам введена виплата за вислугу років з фонду заробітної плати в наступних розмірах: при безперервному стажі роботи в ЦА: 3-5 років - 5%; 5-10 років - 10%; 10-15 років - 15%; більше 15 років - 20%.

В області удосконалення організації заробітної плати передбачається підсилення залежності заробітної плати від кінцевих результатів роботи колективу і кожного робітника, підвищення її стимулюючої ролі в підйомі продуктивності праці, в поліпшенні якості продукції і економії усіх видів ресурсів, удосконалення тарифної системи і нормування праці, більш тісна залежність премій від трудового вкладу.

Тема 8. Собівартість продукції підприемств ЦА. Авіаціїні тарифи

1. Економічна суттєвість собівартості транспортної продукції

2. Склад та класіфікація експлуатаційних витрат в ЦА

3. Методи визначення собівартості продукції ЦА

4. Фактори, що визначають рівень собівартості, їх кількісна оцінка

5. Економічна сутність та принципи побудування тарифів на авіаперевезення та роботи по ЗАНГ

1. Економічна суттєвість собівартості транспортної продукції

Транспортна продукція, як і продукція інших галузей матеріального виробництва, має вартість і собівартість. У загальному вигляді вартість транспортної продукції включає вартість спожитих засобів виробництва і знову створену вартість. У свою чергу, вартість спожитих засобів виробництва включає вартість спожитих основних фондів (транспортних засобів, обладнання, постійних пристроїв транспорту), перенесених на вартості транспортної продукції, і вартість спожитих обігових коштів (паливно-мастильних матеріалів, електроенергії, матеріалів, запасних частин, комплектуючих виробів, інструментів, пристроїв та інших засобів та предметів праці).

Знову створена у процесі транспортного виробництва вартість також складається з вартості необхідного та додаткового продукту. Вартість необхідного продукту іде на покриття витрат на оплату праці працівників транспорту, а додатковий продукт є джерелом розширеного відтворення і споживання.

Собівартість продукції (або послуг) за своїм економічним змістом є частиною вартості і в загальному вигляді вона являє собою сукупність усіх витрат виробництва, тобто це поточні витрати підприємств за спожиті основні та обігові фонди і на оплату праці робітників, виражені у грошовій формі (мал.).

	Вартість транспортної продукції
Собівартість спожитих засобів виробництва, с		Знову створена вартість у процесі транспортного виробництва, v+m
Вартість основних фондів, яку перенесено на собівартість продукції, с 1		Вартість спожитих обігових фондів, с 2		Вартість необхідного продукту, v		Вартість додаткового продукту, m
Собівартість транспортної продукції с 1 + c 2 + v = c + v

Мал. Формування вартості і собівартості транспортної продукції

Собівартість транспортної продукції є важливою і специфічною економічною категорією транспорту, яка відображає у сукупності виробничі відношення транспорту з іншими галузями народного господарства, транспортних підприємств та його працівників. Наявність даної економічної категорії - об'єктивна необхідність виробництва, яку обумовлено дією закону вартості, наявністю товарно-грошових відносин, дією ринкового механізму, внутрішньогосподарського розрахунку транспортних підприємств.

Для транспорту, крім розглянутих економічних категорій, слід розрізняти такі поняття: поточні, або експлуатаційні витрати, собівартість перевезень, повні експлуатаційні витрати та собівартість доставки, транспортні витрати, транспортні витрати народного господарства.

Експлуатаційні витрати - це поточні витрати транспортних підприємств на загальний обсяг продукції, виконаної за якийсь відрізок часу (місяць, квартал, рік). Експлуатаційні витрати підприємства пов'язані з власними витратами на купівлю матеріалів, на паливо й електроенергію, амортизацію основних фондів, оплату праці і т.і.

Експлуатаційні витрати, віднесені до одиниці продукції, називаються “собівартістю перевезень”. На транспорті термін “собівартість перевезень” вживається у випадку, коли мова йде про поточні витрати на одиницю продукції (собівартості одиниці продукції).

На відміну від транспорту у промисловості термін “собівартість продукції” вживається переважно для виразу суми витрат на виробництво певного обсягу продукції. А термін “собівартість одиниці продукції” вживається по відношенню до питомої ваги витрат.

На транспорті розрізняють собівартість вантажних перевезень, що вимірюються у гривнях на тонокілометр, або на 1 т вантажу; пасажирських - у гривнях на пасажирокілометр. При визначенні загального показника приймаються до рахунку сумарні експлуатаційні витрати на вантажні та пасажирські перевезення.

Термін “собівартість транспортної продукції” можна вживати за аналогією з промисловістю для відображення загальної суми поточних витрат. У цьому випадку він буде рівнозначний поняттю “експлуатаційні витрати”.

Транспортні підприємства у собівартість перевезень включають поточні витрати тільки з безпосереднього переміщення вантажів та пасажирів. Витрати за межами підприємств на операції з передання вантажів від одного виду транспорту до іншого у пунктах перевалки (на виконання операції по пересадці пасажирів), на вантажно-розвантажувальні роботи, операції прийому та видачі вантажів у початкових та кінцевих пунктах транспортного процесу до собівартості перевезень не включаються. Виняток складає повітряний транспорт, де витрати на вантажно-розвантажувальні роботи включаються до собівартості авіаперевезень. Ці витрати на повітряному транспорті мають невелику питому вагу.

На відміну від “експлуатаційних витрат”, “повні експлуатаційні витрати” включають усі поточні витрати з переміщення вантажів і пасажирів. Повні експлуатаційні витрати віднесені до одиниці транспортної продукції або до тони вантажу, або до пасажиру, називаються собівартістю доставки. Інколи застосовують точніший термін - “експлуатаційні витрати на доставку тони вантажу (пасажира)”. Цей вимірювач рівня поточних витрат дуже важливий для правильного визначення порівняльної ефективності перевезень різних видів транспорту.

Експлуатаційні витрати транспортної системи держави слід відрізняти від транспортних витрат народного господарства.

Транспортні витрати промислових, будівельних, сільськогосподарських підприємств, установ невиробничої сфери і населення формуються на основі тарифів на перевезення, які базуються на його вартості (на відмінність від експлуатаційних витрат, які складають собівартість).

Таким чином, загальна сума платежів за перевезення у державі повинна давати вартість транспортної продукції (якщо тарифи вірно відображають суспільно-необхідні витрати). а транспортні витрати народного господарства повинні відрізнятись від експлуатаційних витрат транспортної системи на величину додаткової вартості.

2. Склад та класифікація експлуатаційних витрат в ЦА

До собівартості перевезень (робіт, послуг) включаються витрати трудових і матеріальних ресурсів, витрати на відтворення основних виробничих фондів та інші поточні витрати, пов'язані з підготовкою та здійсненням перевезень (робіт, послуг).

До складу витрат, що включаються до собівартості перевезень (робіт, послуг), належать витрати:

- безпосередньо обумовлені технологією та організацією процесів перевезень вантажів і пасажирів, інших робіт та послуг, що виконуються транспортними підприємствами, і пов'язані із забезпеченням необхідної їх якості та безпеки руху, включаючи витрати на контроль за процесами перевезень і якістю робіт та послуг;

- пов'язані з платнею за використання природних ресурсів у межах затверджених лімітів, а також платежі за використання інших природних ресурсів, за викиди та зкиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу у межах лімітів;

- некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням процесу перевезень та технології інших робіт, організацією виробництва і покращенням якості перевезень з використанням нематеріальних активів;

- на винахідництво і раціоналізацію, проведення дослідно-експериментальних робіт, виготовлення та випробування моделей та зразків, виплати авторських винагород тощо;

- на обслуговування процесу перевезень: забезпечення паливом, енергією, матеріалами, інструментом, пристроями та іншими засобами і предметами праці, підтримання основних виробничих фондів у робочому стані (витрати на технічний огляд та обслуговування, на проведення поточного, середнього та капітального ремонтів або на створення резерву на ремонт основних фондів);

- забезпечення виконання санітарно-гігієнічних вимог, забезпечення протипожежної та сторожової охорони, інших спеціальних вимог, передбачених правилами технічної експлуатації підприємств, а також нагляду та контролю за їх діяльністю;

- на забезпечення нормальних умов праці та техніки безпеки;

- поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення, витрати на поховання екологічно небезпечних відходів, очищення стічних вод, інші види поточних витрат на природозбереження;

- пов'язані з управлінням перевезень (робіт, послуг: утримання працівників апарату управління підприємства та його структурних підрозділів, матеріально-технічне забезпечення їх діяльності, оплата службових відряджень, оплата консультаційних та інформаційних аудиторських послуг, утримання та обслуговування технічних засобів управління і т.ін.);

- пов'язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів;

- пов'язані з передбаченим чинним законодавством набором робочої сили;

- суми нарахованих зборів (обов'язкових платежів), від суми витрат на оплату праці та інших виплат працівникам, у тому числі збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

- збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

- платежі на обов'язкове страхування майна підприємства. що належить до складу основних виробничих фондів, а також окремих категорій працівників, зайнятих у виробництві відповідних видів продукції (робіт, послуг), безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя та здоров'я , передбачених законодавством;

- на сплату відсотків за короткотермінові позички банків, одержання яких пов'язане з поточною виробничою діяльністю;

- на сплату послуг банків за виконання відповідно до укладених угод торгівельно-комісійних (факторингових) операцій з платіжними документами;

- пов'язані зі зберіганням, навантаженням, пакуванням та транспортуванням продукції до станції (порту, пристані) відправлення, крім тих випадків, коли ці затрати відшкодовуються покупцями понад тарифи (ціни) на перевезення (роботи, послуги), оплата послуг транспортно-експедиційних та посередницьких організацій, комісійні збори, вивізне (експортне) мито, митний збір, реклама перевезень (робіт, послуг);