Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність, функції, форми та види підприємств

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Поняття, ознаки та основна мета діяльності підприємств

1.1 Поняття підприємства

1.2 Ознаки підприємства

Розділ 2. Організаційно - правові форми підприємств.

2.1 Поняття організаційно - правової форми підприємств

2.2 Приватне підприємство

2.3 Колективне підприємство

2.4 Державне підприємство

2.5 Казенне підприємство

2.6 Спільне підприємство

2.7 Іноземне підприємство

2.8 Господарські товариства

2.9 Малі підприємства

2.10 Об'єднання підприємств

РОЗДІЛ 3. Проблеми становлення та перспективи розвитку бізнесу

3.1 Проблеми розвитку та функціонування підприємств в Україні

3.2 Шляхи забезпечення позитивного розвитку підприємництва в Україні

3.3 Форми державної та регіональної підтримки підприємництва

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження.

Сьогодні, тема розвитку вітчизняних підприємств є однією з найактуальніших для України. Одним з основних елементів ринкового господарства є підприємство. Під підприємством розуміється економічний суб'єкт, що займається виробничою діяльністю і має господарську самостійність. Підприємство об'єднує ресурси для виробництва економічних благ із метою збільшення прибутку.

Подивившись на історію розвитку підприємства, бачимо, що її коріння сягають сивої давнини, коли разом з розвитком перших мануфактур відбувався перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин. З того часу підприємство сильно змінило свою зовнішність, ускладнилася його організаційна структура, але суть і мета залишалася незмінною - одержання прибутку.

Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонування суб'єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинного законодавства.

Становлення національного господарського законодавства в Україні пов'язане з труднощами, спричиненими насамперед економічними та соціально - політичними факторами. Суперечності нового законодавства зі старим не лише перешкоджають творенню правопорядку в господарських відносинах, а й іноді безпосередньо є причиною правопорушень та зловживань з боку суб'єктів підприємництва.

Підприємницька діяльність у країні має певні особливості, що визначаються політичними, соціальними, економічними, правовими та іншими умовами. Ці особливості мають враховувати підприємці та фахівці у своїй діяльності. Вивчення середовища, в якому підприємцеві доведеться приймати комерційні та управлінські рішення, має дуже важливе значення.

Зважаючи на все вище зазначене дана проблема є актуальною. Тому ми обрали тему курсового дослідження «Сутніть, функції, форми та види підприємств».

Метою нашого дослідження є теоретичне узагальнення та аналіз проблеми дослідження такої соціально-економічної системи управління господарюванням, яка забезпечить ріст виробничих потужностей держави, стабільність процесу розвитку підприємств.

Мета курсової роботи зумовлена виконанням наступних завдань:

- уточнення суті економічної категорії “підприємство”;

- аналіз факторів формування та розвитку підприємств в перехідний період;

- аналіз функціонування різномантних форм підприємств;

- визначення шляхів забезпечення позитивного розвитку та форм державної та регіональної підтримки підприємництва в Україні.

Структура курсової роботи. Робота складається з вступу, трьох основних роздів, висновку та переліку використаної літератури.

Розділ 1. Поняття, ознаки та основна мета діяльності підприємств

1.1 Поняття підприємства

підприємство товариство розвиток державний

Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах та послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Усі основні ознаки та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Поняття “підприємство” є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм та видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загально галузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгівельні та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ст.1 Закону України “Про підприємства в Україні”, уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності ї галузей народного господарства.

Підприємство - основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інший рахунки в установах банку, печатку із своїм найменуванням, а промислове підприємство - товарний знак [7].

Підприємство є самостійним суб'єктом права . З одного боку закон визначає його компетенцію (права та обов'язки ) як господарюючого суб'єкта, з другого - зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ст.1 Закону України “Про підприємства в Україні”). Цим підприємство істотно відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань ), до складу яких входять юридичні особи.

1.2 Ознаки підприємства

Основними ознаками підприємства є:

1) Організаційна ознака, яка кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської (“бізнесової”) організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єднають свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення “основна ланка”, з одного боку відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо ), а з іншого - від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових та посередницьких інститутів, органів управління економікою.

2) Закон також встановлює, що підприємство - це господарюючий суб'єкт. Суть визначення “ господарюючий суб'єкт” полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Закон України “Про підприємства в Україні” визначає, що на всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (доход).

Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом підприємства та чинним законодавством.

Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через встановлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України. У випадках, передбачених статутом підприємства, частина чистого прибутку може передаватися у власність членів або трудового колективу підприємства. Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами (конференцією) трудового колективу.

У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати таким підприємствам дотацію, інші пільги.

3) Підприємство - це статутний господарюючий суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому ст.9 Закону України “Про підприємства в Україні” спеціально визначає обов'язкові та альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства, а також визначає, що підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств - власником майна за участю трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та інше.

До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та інше

У статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інше).

Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

4) Підприємство має необхідне для господарюючого суб'єкта майно - основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, повного господарського відання чи оперативного управління).

Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління.

Обсяг прав та обов'язків підприємства в основному залежить від того, є воно власником майна чи ні, хоч вказаний Закон проголошує всі підприємства самостійними суб'єктами господарювання. Однак статус юридичної особи, який мають всі підприємства незалежно від форми власності, на базі якої вони функціонують, організаційно-правової форми господарювання тощо робить їх лише формально самостійними. Фактично такими є лише підприємства - власники майна, які повинні відповідати вимогам закону. До таких господарських організацій ( у тому числі підприємств) належать корпоративні форми підприємницької діяльності - господарські товариства, виробничі кооперативи, а також колективні підприємства (хоч щодо правового режиму майнової бази останніх, наприклад, колективних сільськогосподарських підприємств, Законом передбачена певна специфіка).

Підприємства - не власники майна фактично залежать від вказівок власника, які можуть бути зафіксовані в законі (для державних, казенних підприємств), в статуті (який, до речі, затверджується власником майна або уповноваженим ним органом ) або в тій формі, яку передбачає статут, якщо це не суперечить вимогам закону. За таким підприємством майно може закріплюватись або на праві повного господарського відання (що за змістом подібне до права власності, але вужче від останнього, тому що власник, як правило, обмежує права підприємства щодо розпорядження майном з відповідною фіксацією цього у статуті ), або на праві оперативного управління, яке ще більше обмежує права підприємства щодо використання (насамперед розпорядження ) закріпленого за ним майна [32].

Відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції

Джерелами формування майна підприємства є:

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

надходження від роздержавлення і приватизації власності;

придбання майна іншого підприємства, організації;

безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

Підприємству надається право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути в їх власності. Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України.

Підприємство, як цілісний майновий комплекс може бути предметом іпотеки. При цьому встановлено, що якщо інше не передбачено законом або договором, іпотека підприємства поширюється на все майно, відображене в балансі підприємства [30]. Підприємство як майно включає в себе не просто розрізнені речі, а одну складну сукупність речей, тобто приміщення, земельні ділянки, майнові права, боргові зобов'язання, крім виключних (невідчужуваних ) особистих немайнових прав юридичної особи. У новоприйнятому, але ще неопублікованому в офіційних джерелах Цивільному кодексі підприємство визнається нерухомістю [30].

Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація підприємства є обов'язковою юридичною дією при їх створенні. Вона встановлена ст.6 Закону України “ Про підприємства в Україні “ та ст.8 Закону України “ Про підприємництво “ від 07 лютого 1991р.[8, c.168]. Ці статті визначають державні органи, на які покладено реєстрацію підприємств ( органи державної реєстрації ), а також загальні умови і порядок реєстрації. Детальніше вони визначаються Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 .

Реєстрація підприємств є процесуально - правовою дією, внаслідок якої підприємства включаються до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій. Днем включення визначено день реєстрації підприємства. зазначена дія має за мету надати підприємству формально - юридичних ознак суб'єкта права, згідно з якими воно починає функціонувати у господарсько-правовому обігу як загальновідома для третіх осіб і органів держави юридична особа. Детальніше ми зупинимось на порядку реєстрації підприємств в третьому розділі.

Розглянувши загальні ознаки підприємств можна перейти до їх основних організаційно - правових форм, про що і піде мова в другому розділі, який присвячений поняттю та видам організаційно - правових форм підприємств та проблемам їх діяльності.

Розділ 2. Організаційно - правові форми підприємств

2.1 Поняття організаційно - правової форми підприємств

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційно-правові форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційно - правова форма - це передбачена або санкціонована правом організаційна структура, в якій діє суб'єкт господарського права. Це або одна з форм підприємства, або установа (наприклад міністерство), або організація (наприклад об”єднання громадян, яке є учасником господарських відносин). За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційно - правових форм суб'єктів господарського права визначається законодавством України (підприємства, об”єднання підприємств, міністерства тощо). Крім того підприємець має право вибору організаційно - правової форми свого підприємства. Це може бути одна з передбачених законодавством форм, або навіть запозичена з-за кордону. У цьому разі підприємець повинен керуватись Законом України “Про підприємництво” та своїм статутом.

Організаційно - правова форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України і Законом України “Про власність”, та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі України ”Про підприємства в Україні” і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Загалом організаційно - правова форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми ст.2 Закону України “Про підприємства в Україні” виділяє такі види підприємств:

Приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

господарське товариство;

підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Слід мати на увазі, що відповідно до чинного на момент створення підприємства законодавства в Україні були створені і діють до цього часу й інші види підприємств: індивідуальні, сімейні, спільні ( в тому числі з іноземними інвестиціями) підприємства.

2.2 Приватне підприємство

Приватне підприємство - це організаційно - правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.

Визначення приватне, крім форм власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у даному разі не розмежовується. [46, с.66] Приватна власність в Україні, як і в інших державах - республіках колишнього СРСР, має незначну питому вагу в економічному житті. І хоч у процесі приватизації вона зростатиме, проте, враховуючи економічні та історичні умови розвитку України, ця форма власності навряд чи матиме найближчим часом вирішальне значення і зможе стати основою господарювання. Діючим законодавством приватне підприємство безпосередньо як об'єкт права власності не передбачений. Однак, аналізуючи положення Закону України “Про власність”, зокрема ст.13, випливає, що заборони на право мати в приватній власності підприємство не встановлено. Тобто, якщо виходити з принципу “дозволено все, що прямо не заборонено законом “ можна прийти до висновку, що приватне підприємство може бути об'єктом права приватної власності.

Для створення та державної реєстрації приватного підприємства необхідний статут, в якому містяться дані про вид підприємства, його назва та місцезнаходження, перелік видів діяльності, майно тощо. Так, наприклад, статут приватної фірми “Алекс - Продінвест” складається з 9 розділів. Зокрема в першому розділі вказується, приватна фірма “Алекс - Продінвест” створена з метою задоволення потреб підприємств, установ, організацій та населення у товарах та послугах з високим споживчими якостями та технічним рівнем. Вказано, що засновником Фірми є громадянин України, його прізвище, паспортні дані, а також місцезнаходження Фірми. В другому розділі перераховані всі види діяльності Фірми. Третій розділ закріплює юридичний статус Фірми, зокрема говориться, що Фірма є юридичною особою з усіма її ознаками. Тому Фірма має право : - продавати та передавати іншим організаціям, підприємствам, громадянам, будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби та інше майно, а також обмінювати, здавати в оренду, надавати його безоплатно в тимчасове користування або позику.

- купувати, продавати і обмінювати товари, сировину, матеріали та інвентар ;

- укладати будь-які угоди, крім заборонених законодавством ;

- вступати в товариства, об'єднання ;

- створювати дочірні підприємства, структурні підрозділи, філії, представництва ;

- організовувати та утворювати автогосподарства ;

- реалізовувати товари, роботи, послуги за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно, або на договірних засадах, а у випадках передбачених законодавством - за регульованими цінами ;

- надавати безпроцентні позики працівникам та Засновнику Фірми;

- здійснювати інші дії, що не суперечать даному Статуту і не заборонені законодавством.

Зокрема, п.6.2. передбачає, що Фірма самостійно визначає фонд оплати праці. Мінімальний розмір оплати праці найманих працівників не може бути меншим прожиткового мінімуму, який встановлюється законодавчими актами України [41]. На мій погляд цей пункт захищає працівників Фірми вже тим, що мінімальний розмір оплати праці не може бути меншим саме прожиткового мінімуму, а не мінімальної заробітної плати. Адже відомо, що в нашій державі, на жаль, прожитковий мінімум набагато більший від мінімальної заробітної плати.

Наступною організаційно - правовою формою підприємств є колективне підприємство, на якому ми детальніше зупинимось нижче.

2.3 Колективне підприємство

Колективне підприємство ( точніше його можна було б назвати “підприємство колективної власності”) - це організаційно - правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту ( статті 6,20, 21 Закону України “Про власність”) [6]. Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє, - це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники та учасники є власниками часток (паїв, вкладів) у майні підприємства.

Як викладено у статті “Трансформування відносин власності” сам по собі колектив, який би він не був - трудовий чи якийсь інший неспроможний виступати суб'єктом правовідносин власності. Він як суб'єкт є аморфним, без єдиної волі та єдиного інтересу, без стану присвоєння, що тільки й може характеризувати право власності. Участь в управлінні господарським товариством, колективним підприємством, кооперативом тощо - це ще не присвоєння, це - виконання управлінських функцій щодо певної організаційно-правової форми, для якої тільки при одержанні статусу юридичної особи стає можливим набуття права власності. Лише юридична особа може здійснювати правомочності володіння, користування та розпорядження майном, отже, тільки юридична особа і є суб'єктом права власності [32, с.9].

Інакше визначає поняття колективного підприємства Закон України “Про власність”, згідно з яким видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в ст.20 Закону України “Про власність: колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене на інший вид ; колективне сільськогосподарське підприємство); акціонерне або інше статутне господарське товариство (ст.25,26 Закону України “Про власність”) виробничий кооператив (ст.24 Закону); підприємство, яке засноване на власності об”єднання громадян (наприклад профспілкове - ст.28 Закону); підприємство релігійної організації (ст.29 Закону); підприємство, створене господарським об'єднанням (ст.27 Закону).

Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство (ст.22 Закону України “Про власність”).

Наступною і самою вагомою на сьогодні організаційно - правовою формою підприємств є державне підприємство, адже державна власність на сьогодні залишається самою важливою і основною формою власності в Україні. Про це і піде мова в наступній главі.

2.4 Державне підприємство

Державне підприємство - являє собою організаційно - правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єктові права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна.

Відповідно до ст.37 Закону України “Про власність” майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Державні підприємства як суб'єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види : а)державні підприємства засновані на державній власності; б)державні підприємства, засновані на республіканській ( Автономної республіки Крим) власності; в) казенні підприємства. Усі ці підприємства - державні юридичні особи.

З юридичної точки зору повне господарське відання і оперативне управління є правовими формами реалізації, як правило, права державної власності спеціально створеними суб'єктами різних організаційно - правових форм, які у встановленому порядку набувають статусу юридичних осіб.

Державні підприємства, наділені правом повного господарського відання, отримують певну сукупність прав та обов'язків, яка дає змогу їм здійснювати функції власники. При цьому власником майна державних підприємств залишиться держава. Тому людство активно вело пошук оптимальних правових форм, які б гармонійно забезпечували інтереси як власників, так і господарюючих суб'єктів не власників.

Щодо здійснення права державної власності, в багатьох зарубіжних країнах сформувалося три основні організаційно - правові форми державних підприємств:

- відомчі (казенні) підприємства,

- публічні корпорації

- державні компанії.

Казенні підприємства не мають статусу юридичної особи, фінансово-господарської самостійності і фінансуються з державного бюджету. Публічна корпорація має статус юридичної особи, формуються за рахунок первісного державного капіталу, а на далі діє на засадах господарської самостійності та фінансової самоокупності. Нарешті державна компанія має статус юридичної особи акціонерного типу, діє, як і публічна корпорація, на підставі індивідуального статусу (меморандуму), що його затверджує відповідний державний орган.

У статті 1 Закону України “Про підприємства в Україні “ підприємство визначено як “самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)”.

Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство, на характеристиці якого ми зупинимось у наступній главі.

2.5 Казенне підприємство

Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання, а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном [47, с.67]. Відповідно до вище згадуваного Закону України “Про підприємства в Україні” управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.

Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Казенне підприємство діє на підставі статуту, який затверджується органом, уповноваженим управляти державним майном, та розробляється на основі Типового статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Статут казенного підприємства, крім положень, передбачених статтею 9 Закону України “Про підприємства в Україні”, встановлює:

обов'язкову звітність казенного підприємства за формою, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

відповідальність керівника казенного підприємства за результати господарської діяльності підприємства. Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності у казенного підприємства таких коштів та майна відповідальність за його зобов'язаннями несе власник. Казенні підприємства мають право вступати до асоціацій, консорціумів, концернів та інших об'єднань підприємств лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Важливе значення для правового регулювання діяльності казенних підприємств мають постанови Кабінету Міністрів України “Про перетворення державних підприємств у казенні” від 30 червня 1998 року № 987 [24], якою визначено перелік державних підприємств, які не підлягають приватизації що мають бути перетворені на казенні без зміни їх належності до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. ; “Про деякі питання управління казенними підприємствами від 22 липня 1998 року № 1129 [26], якою зокрема, затверджено Положення про складання плану розвитку казенного підприємства та Положення про складання фінансового плану казенного підприємства.

Керівник казенного підприємства подає проект фінансового плану органові управління казенним підприємством до 1 червня року, що передує плановому. Постанова Кабінету Міністрів України “Про типовий статут казенного підприємства” від 16 червня 1998 року № 914 визначає форму Типового статуту казенного підприємства [26].

Основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток або інший показник ефективності його діяльності, визначений органом управління. Порядок використання чистого прибутку підприємства визначається органом управління шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку. Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є чистий прибуток, кошти, виділені в установленому порядку з державного бюджету і державних позабюджетних фондів, амортизаційні відрахування, кредити та інші надходження.

Ліквідація і реорганізація казенного підприємства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України.

Під час відомої всім перебудови та переходу до ринкової економіки стали створюватись спільні підприємства, деякі з яких ще й діють до цього часу. Їм варто приділити особливу увагу, що буде зроблено в наступній главі.

2.6 Спільне підприємство

Спільне підприємство - це організаційно - правова форма підприємства, заснованого за законами України на базі об”єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності [47, с. 68].

Господарськими товариствами Законом України “Про господарські товариства” визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Товариства є юридичними особами.

Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств :

а) звичайні (національні) спільні підприємства;

б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за наявності, становить не менше 10 відсотків.

Важливою стає готовність працювати за західними стандартами : впроваджувати системи бухгалтерського обліку, інформаційні системи управління, аудиторської експертизи, притаманні західним фірмам. Ясна річ, це означає необхідність перебудови організаційної структури виробництва та управління, форм і методів винесення рішень, оволодіння сучасним менеджментом [38, с 122].

Формуючи статутний фонд СП можуть вкладати :

всі види майна - будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності ;

грошові кошти у валютах країн місцезнаходження та у вільно конвертованій валюті ;

всі види майнових прав на користування землею та іншими природними ресурсами, речовими об'єктами;

права на використання винаходів, “ноу-хау”, інших об'єктів інтелектуальної власності ;

інші права, що не належать до майнових але мають товарну форму тощо.

Вартість майна, що вноситься до статутного фонду, визначається за цінами міжнародних ринків, а в разі відсутності інформації - за домовленістю учасників [38, с.124].

Реєстрація СП має ту особливість, що дане підприємство виступає не тільки звичайним суб'єктом підприємницької діяльності, а й учасником проведення валютних операцій та зовнішньоекономічної діяльності.

В Україні діяли і продовжують діяти такі вид організаційно - правових форм як іноземне підприємство, які докладніше висвітлені у наступній главі.

2.7 Іноземне підприємство

Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцем знаходження в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю перебуває у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави [47, с.68].

Вказане визначення “іноземне” (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, який воно належить. Законодавство України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності.

Із здобуттям незалежності наша держава почала швидко розбудовуватися. У зв'язку із цим, відбулися позитивні зрушення у всіх сферах життя країни. Проте, все ще існуюча недосконалість політичної системи України тягне за собою ряд проблем, особливо це торкається сфери цивільного законодавства. Непослідовність прийняття рішень і їх невизначеність створює досить нестабільний правовий і економічний клімат в країні. А це означає, що іноземні інвестори не можуть планувати в Україні свою довгострокову діяльність. Зараз наша країна потребує законів, які б гарантували приватну власність і вільний ввіз і вивіз капіталу, стабільність у законодавстві. Все це дає підставу говорити, що не дивлячись на певний прогрес в даній галузі, правові засади режиму власності як національних так і іноземних осіб, потребують детального розгляду і реформування [15, с.13].

Перехід до ринкової економіки обумовив появу нових організаційно-правових форм, покликаних забезпечити поєднання майнових та інших інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері підприємницької діяльності. Саме для цього створюються численні господарські товариства, про які і піде мова у наступній главі.

2.8 Господарські товариства

Законом України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку [10]. Такі товариства є юридичними особами.

Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, арбітражному суді та третейському суді від свого імені.

Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

Господарські товариства можна поділити на дві групи : об”єднання капіталів та об”єднання осіб. До першої групи відносяться такі товариства, які при їх створенні передбачають об”єднання майна засновників та учасників і необов'язково - особистої участі (тобто підприємницької діяльності). До другої групи належать товариства, в яких їх засновники беруть участь не тільки майновими внесками, але й безпосередньою особистою участю.

Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Підприємства, установи та організації, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

Господарські статутні товариства кваліфіковано законом як організаційно - правову форму підприємства, заснованого на колективній власності. Ця форма має істотні особливості щодо створення, діяльності та юридичного статусу. Тому товариства діють на основі Закону України “Про господарські товариства”, який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права та обов'язки їх засновників та учасників. Статутні товариства є різновидом підприємств, тому вони діють також на підставі законодавства про підприємства [10].

Історично товариства є традиційною формою підприємництва. Світовий бізнес відпрацював кілька видів товариств, які різняться способами формування та функціонування статутного капіталу, межами відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства. Згідно з першим критерієм Закону України “Про господарські товариства” розрізняє акціонерні та неакціонерні (інші) товариства (класичний поділ : товариства капіталів - акціонерні товариства, особові - інші). Відповідно до другого критерію (межі відповідальності) розрізняють товариства:

а) з обмеженою відповідальністю;

б) з додатковою відповідальністю;

в) повні;

г) командитні.

Три перші види товариств (акціонерне, з обмеженою відповідальністю та з додатковою відповідальністю) створюються і діють на підставі установчого договору і статуту. Це статутні господарюючі суб'єкти - підприємства колективної власності. Повне і командитне товариства діють на підставі установчих договорів.

З наведеної класифікації випливає, що категорія господарюючих суб'єктів типу товариств включає в себе загальні ознаки для всіх видів товариств і особливі ознаки окремих їхніх видів, які відповідним чином закріплені в Законі України “Про господарські товариства”.

Акціонерне товариство це так зване товариство капіталів. Особливості його правового статусу виражає визначення акціонерне. Ці особливості обумовлені акціонерною власністю, акціонерним способом формування і функціонування статутного фонду товариства. Акціонерним вважається товариство, яке має статутний фонд, поділений на певне число акцій рівних номінальній вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства лише у межах належних їм акцій. У випадках передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплачених сум. З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу. По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам. По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах визначених Законом України “ Про цінні папери та фондову біржу “, іншими актами про фондовий ринок. По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів. Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 10 і 11 Закону України “Про господарські товариства”, статтями 4, 5, 8 і 9 Закону України “ Про цінні папери та фондову біржу”. По - четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають ( точніше - несуть ризик відповідальності ) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.

Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях ). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.

Чинним законодавством України передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово - промисловій палаті України [10].

За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні товариства. Акції відкритих товариств можуть розповсюджуватись як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі - продажу на біржі (статті 6-8 Закону України “ Про цінні папери та фондову біржу”, ст.30 Закону України “ Про господарські товариства”). В закритому акціонерному товаристві акції розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки або купівлі - продажу на біржі.

Засновники закритих акціонерних товариств до дня скликання установчих зборів повинні внести не менш як 50 відсотків номінальної вартості акцій.

Одним з найпоширеніших видів господарських товариств в економічній сфері України є товариства з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ст.50 Закону України “ Про господарські товариства” товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Називаючи цей вид товариства “ товариством з обмеженою відповідальністю “, законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб'єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів ( наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її ризик у межах своїх вкладів до статутного фонду. Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

Однією з особливостей змісту установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю є те, що вони, крім відомостей, загальних для всіх видів господарських товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30 відсотків зазначеного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою.

Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше одного року після реєстрації товариства.

Будь-який з учасників має право вийти з товариства зі сплатою його вартості частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, що складаються з учасників або призначених ними представників. Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше як два рази на рік, якщо інше не передбачене установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники ( представники учасників ), які володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів, а з питань, що потребують одностайності - всі учасники.

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа у кількості не менше трьох осіб. Її діяльність регламентовано ст.63 Закону України “ Про господарські товариства”.

Повним товариством згідно зі ст. 66 Закону України “ Про господарські товариства” визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору (статуту цей вид товариства не має). Крім загальних вимог щодо змісту установчих документів господарських товариств, установчий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму участі у справах товариства. Такі вимоги випливають із особливого характеру товариства, зокрема з ведення його справ, яке здійснюється за загальною згодою всіх учасників.

Ведення справ товариства може здійснюватись або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов'язані надавати решті учасників на їхню вимогу повну інформацію про дії, виконувані від імені та в інтересах товариства.

Учасник повного товариства має право передати свою частку або її частину іншим учасникам товариства або третім особам тільки за згодою всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі до останньої переходять всі права та обов'язки, що належали учаснику, який вибув.

Оскільки всі учасники повного товариства займаються спільною підприємницькою діяльністю, вони не мають права від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь - яких товариствах (крім акціонерних), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності. У разі порушення цієї вимоги учасник товариства зобов'язаний компенсувати збитки, заподіяні товариству.

2.9 Малі підприємства

Ст.2 Закону України “Про підприємства в Україні “ визначає, що відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік [19, с.18].

Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються чинним законодавством України. Особливості правового становища малих підприємств, крім спеціальних статей Закону України “Про підприємства в Україні”, врегульовані ще постановою Ради міністрів УРСР “Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств” від 22 вересня 1990 року в редакції від 19 жовтня 1991 року та інші.

Відповідно до Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, облік та звітність суб'єктів малого підприємництва “ (01.01.1999 р.) для суб'єктів малого підприємництва вводиться спрощена система оподаткування, обліку та звітності. Вона передбачається насамперед для таких суб'єктів малого підприємництва : фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з ними, включаючи членів їх сімей, за рік не перевищує 10 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг ) не перевищує 500 тис. грн.; юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно - правової форми та форми власності, в яких за рік середньо облікова чисельність не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 1 млн. грн.