Особливості структури народногосподарського комплексу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

34

ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Зміст

Вступ

1.Теоретичні основи народногосподарського комплексу

2. Загальна характеристика структури народногосподарського комплексу України

2.1. Особливості розвитку господарства в Україні

2.2. Сучасна галузева структура народного господарства

2.3. Територіальна структура

3. Економічний потенціал народного господарства

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Народногосподарський комплекс України охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу та обміну на всій території.

Народногосподарський комплекс України протягом останнього десятиріччя ХХ ст. перебував у стані затяжної економічної кризи. Серед причин цього є й те, що він був частиною так званого єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, сформованого свого часу не на ринкових, а на соціалістичних господарських відносинах. Багато виробництв, що знаходяться на території України, мають неповний цикл, а зв'язки з підприємствами, які залишилися поза Україною і є ланками єдиного виробничого процесу, часто розірвані й втрачені. Господарство України здебільшого розвивалося екстенсивним шляхом. Це означає, що збільшення обсягів виробництва досягалося за рахунок кількісного приросту виробничої бази, а не якісного переоснащення її.

На даний час існуюча багатоланкова структура управління вугільною промисловістю не виправдовує себе. Галузь втратила керованість і зазнала великих втрат внаслідок недосконалості цієї структури. Крім цього, кам'яновугільна галузь дуже капіталоємна. Зокрема, Донбаське вугілля через складні гірничо-геологічні умови досить дороге, тим більше, що підприємства давно не реконструювалися. Багато проблем виникає у нашій країні із забезпеченням народного господарства вуглеводневими ресурсами власного видобутку з урахуванням збереження навколишнього середовища та вирішення соціальних питань, адже забезпечення ресурсами нафти і газу - основа енергетичної безпеки країни. Не приділено серйозної уваги формуванню ринкової інфраструктури агропромислового комплексу. АПК, як галузь з сезонним циклом виробництва й реалізації продукції, без сучасного ефективного середньо- й довгострокового кредитування просто не має перспективи. Неабияк впливає на фінансові результати господарств нерозвинутість у цілому аграрного ринку та відсутність чіткої стратегії розвитку сільського господарства, яка б спрямовувалась на формування справді ринкового середовища в АПК. У харчовій промисловості є низка нерозв'язаних проблем. Найболючіша - неповне завантаження потужностей. Населення України дедалі більше надає перевагу продуктам вітчизняного виробництва, які вигідно відрізняються своїми споживчими і смаковими якостями та виготовлені на натуральній основі.

Проблеми виховання, формування духовно-моральних якостей особистості, її соціалізації в суспільстві завжди були і залишаються одними з головних у виборі поступу суспільства. Складною проблемою залишається питання освітньої галузі. Як відомо, сотні тисяч наших спеціалістів з вищою освітою виїжджають за кордон у найрозвиненіші країни світу і там, коли можна так сказати, або повноцінно „продають” свої знання, які отримали в Україні, або ж „закопують” цю вищу освіту, миючи в ресторанах посуд чи прибираючи квартири іноземців. Оновлення змісту освіти вимагає створення сучасних засобів навчання, побудованих на новій елементній базі, з широким використанням комп'ютерної техніки та інформаційно-комунікативних технологій. Також причиною більшості сучасних гострих проблем вітчизняної економіки є неуважне ставлення до питань створення і захисту конкурентного середовища у відповідних сферах.

На народногосподарський комплекс України має великий вплив рівень розвитку продуктивних сил. Адже, від рівня розвитку продуктивних сил - факторів, які забезпечують потреби людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці, - залежать виробництво товарів та послуг, їх якість, оплата праці.

Тому народногосподарський комплекс України і його галузі потребують компетентного втручання та визначення перспективних завдань їх розвитку.

1. Теоретичні основи народногосподарського комплексу

З того часу як людина стала суспільною істотою, вона здійснює господарську діяльність. Господарство існувало вже тоді, коли первісні люди займалися збиральництвом дикорослих плодів, ягід, грибів, рибальством та полюванням з метою одержання продовольства, шкур, матеріалів, вчилися готувати сирі продукти до вживання, будувати примітивне житло - курінь, землянку, виготовляти мисливські чи рибальські знаряддя. Власне господарство з'являється там, де людина починає виготовляти, відтворювати чи відновлювати засоби праці, дбає про збереження землі, яку обробляє, одомашнює диких тварин, створює запаси продуктів для їх використання як предметів праці (наприклад, насіння культурних та дикорослих рослин). Отже, виробництво предметів споживання (харчів, одягу, взуття), предметів праці (палива, сировини, напівпродуктів) і засобів праці (інструментів, машин, устаткування) тощо, яке здійснюється індивідуально, сім'єю чи у суспільно організованих формах (общиною, колективно, з суспільним поділом та інтеграцією праці), називається господарством.

Господарство (господарювання) тісно пов'язане з діяльністю людей, а саме з працею, тобто з такою доцільною діяльністю людини, в результаті якої виготовляються матеріальні чи духовні цінності та блага (товари та послуги), іншими словами - споживачі вартості. Праця є важливою стороною життєдіяльності людини, засобом її існування як біологічної і соціальної істоти, фундаментальною основою розвитку та виживання суспільства, створення суспільного багатства.

У сучасному світі народногосподарський комплекс будь-якої країни, в т.ч. і України, є складовою частиною світового господарства, пов'язаною з ним міжнародними ринками товарів, капіталів, валюти, інформації і робочої сили, що проявляється у формуванні міждержавних економічних співдружностей та інтеграцій, у посиленні ролі транснаціональних корпорацій.

Для виникнення народного господарства обов'язкові, як мінімум, дві умови: 1) наростання і поглиблення суспільного, зокрема територіального поділу праці, який веде до виникнення різноманітних видів діяльності, спеціалізації територій; 2) формування міцних централізованих держав. За таких умов народне господарство з часом перетворюється у народногосподарський комплекс, тобто у таке територіальне утворення, у якому усі компоненти економічного життя - підприємства, заклади, галузі, окремі регіони функціонують як єдиний організм, що забезпечує матеріальні і духовні потреби суспільства.

Народногосподарський комплекс є серединною ланкою і початковою „точкою відліку” між двома граничними масштабами у геопросторовій організації господарства, верхньою межею якого є світове господарство, нижньою - підприємство. Існують різні форми суспільної організації виробництва, у яких беруть участь підприємства: концентрація виробництва, його спеціалізація, кооперування і комбінування.

Концентрація являє собою процес оптимального зосередження виробництва на великих підприємствах. Спеціалізація - це звуження профілю підприємства, орієнтація на виготовлення певного продукту, його частини або обмеження його окремою стадією послідовного технологічного ланцюга (наприклад, виготовлення деревних плит у меблевому виробництві). Кооперування - це регулярні, спеціально зумовлені зв'язки між спеціалізованими підприємствами, які є надзвичайно важливим чинником комплексного розвитку народного господарства як у цілому, так і на окремих територіях. Нарешті, комбінування являє собою зосередження на одному підприємстві кількох виробництв на основі спільної чи комплексної переробки певної сировини (лісокомбінат), її послідовної переробки (текстильний, металургійний комбінати), спільного використання енергетичних, транспортних чи складських засобів.

Всі елементарні клітини народного господарства поділяються на дві великі групи - підприємства й установи. Різняться вони тим, що підприємства виготовляють товари, а установи - надають послуги. Відповідно у народногосподарському комплексі виділяються два великих структурних підрозділи, дві сфери - виробнича і сфера послуг.

Виробнича сфера складається з окремих секторів (їх ще називають народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість, сільське господарство, лісове господарство, рибальство, будівництво, транспорт, матеріально-технічне постачання, заготівля і збут тощо. За видом продукції, що випускається, галузі об'єднують у важку, легку й харчову промисловість. Сукупність галузей, які виробляють сировину, паливо, знаряддя праці, складає важку промисловість. До неї належать паливна, електроенергетична, металургійна, хімічна, машинобудівна, лісова і деревообробна, промисловість будматеріалів. До легкої відносять галузі промисловості, які виробляють товари народного споживання - одяг, взуття, тканини, парфумерію тощо. Харчова промисловість об'єднує галузі, що виробляють продукти харчування. Іноді для того, щоб розрізнити галузі за використанням їхньої продукції, вдаються до поділу галузей промисловості на галузі груп „А” і „Б”. До групи „А” відносять галузі, які випускають засоби виробництва, а до групи „Б” - товари споживання. У такому випадку до першої групи відносять галузі важкої промисловості та деякі - легкої промисловості, а до другої - харчову та деякі галузі важкої і легкої промисловості. У сфері послуг сектори не виділяються, бо чітку грань між ними провести важко, деякі їх складові частини відносяться одночасно до різних галузей (наприклад, торгівля, транспорт, побутове обслуговування).

Сектори виробничої сфери поділяють на галузі - широкі і вузькі. Наприклад, паливно-енергетична промисловість є широкою галуззю, а нафтовидобувна - вузькою.

Існує ще й поділ народногосподарського комплексу на структурні підрозділи. Замість двох - виробничої і послуг - виділяються три сфери: первинна, вторинна і третинна. До первинної сфери відносяться галузі і виробництва, пов'язані з добуванням і виготовленням сировинних необроблених продуктів; до вторинної сфери - переробні галузі та виробництва, а до третинної сфери - усі інші, особливо галузі сфери послуг.

Міжгалузевий народногосподарський комплекс - це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний) або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування чи виготовлення (лісовиробничий, агропромисловий), або розв'язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, продовольчий комплекси).

Залежно від співвідношення між секторами виділяють типи народногосподарських комплексів, які визначаються за співвідношенням зайнятого населення і вартістю виробленої продукції двох ведучих секторів - промислового та аграрного.

1. Промисловий (індустріальний) тип включає два підтипи - промислово-видобувний і промислово-обробний. Сюди відносяться ті народногосподарські структури, у яких промислове виробництво різко переважає над сільськогосподарським.

2. Промислово-аграрний, де оптимально поєднуються промисловий та сільськогосподарський сектори при деякій перевазі першого з них. Тут, як правило, добре розвинена видобувна і переробна промисловість.

3. Агропромисловий, де сільське господарство переважає над промисловим виробництвом, але останнє у своєму розвитку і розміщенні значною мірою орієнтується на аграрний сектор.

4. Аграрний, у якому повністю переважає сільське господарство, що нерідко має односторонню спеціалізацію (орієнтація на виробництво сировини для інших країн) і технічно відстале (колишні колонії).

У своєму розвитку народне господарство окремих країн може переходити із одного типу (підтипу) в інший - переважно від аграрного або промислово-гірничовидобувного до агропромислового і промислово-аграрного, рідше - до індустріального типу обробного підтипу з агробізнесом.

2. Загальна характеристика структури народногосподарського комплексу України

2.1 Особливості розвитку господарства в Україні

Напрям, динаміка, склад і структура господарства України зумовлювались значною мірою її політичним статусом. Він характеризувався тим, що Україна в основному не мала своєї повноцінної державності. У ті короткі періоди, коли ця державність формувалася (Хмельниччина, УНР), не було змоги організувати господарське життя, виходячи з національних інтересів українського народу. Крім того, Україна у більшості випадків була поділена між сусідніми державами. У різний час це були Польща, Росія, Литва, Австрія, Туреччина та ін.

Територія України першою серед просторів Східної, Центральної і Північної Європи була втягнута у міжнародний поділ праці у середині першого тисячоліття до Христа (грецькі поліси на чорноморсько-азовському узбережжі). У ті часи все населення тяжіло до передової елліністичної культури, в т.ч. і економічної: вирощування товарного зерна, торгово-зернова спеціалізація, заморська торгівля, судноплавство тощо. Тобто з самого початку Україна була економічно орієнтована на південь. У пізніші часи ця орієнтація змінилася на західну і східну. Але основна господарська діяльність - сільськогосподарське виробництво і відповідно матеріальна і духовна культура залишились, і розвивались упродовж багатьох віків, незважаючи на усі політичні складнощі.

Динаміка господарювання України у минулому була синхронним відображенням (суміщення за часом) розвитку господарських структур тих країн, до складу яких входила її територія. Це означає, що внаслідок поділу території між різними державами господарство України тривалий час функціонувало асинхронно (принаймні до 1945 р.).

„Воз'єднана” Україна у повоєнні роки майже повністю копіювала динаміку господарства СРСР, а довготривалий період економічного застою (від 60-х років) в останній імперії світу повністю відобразився у такому ж застої в Україні. Окремі злети в господарському розвитку України пояснюються тим, що її активно залучали до розв'язання всесоюзних програм - передусім продовольчої, енергетичної, міліарної. Саме цим можна пояснити створення тут всеімперської житниці, першої вугільно-металургійної бази і великої бази важкого машинобудування.

Однак у динаміці господарства республіки були і свої особливості. В роки криз, застою, економічних депресій в колишньому СРСР ці явища в Україні відображались у більш гострій формі. Це проявилось у глибшому, ніж у імперії в цілому, руйнуванні продуктивних сил. Класичним прикладом може бути „перебудова” сільськогосподарського виробництва на засадах колективізації (1929 р.), що призвело до повної деградації економіки України уже у 1933 р.

В економіці України завжди панував іноземний капітал, особливо у галузях промисловості й транспорту. Так, розвиток нафтовидобувної промисловості Передкарпаття у другій половині ХІХ - першій чверті ХХ століття контролювався французьким, англійським, американським та єврейським капіталом. У вугільно-металургійному Донбасі-Придніпров'ї теж панував іноземний капітал (70% видобутку кам'яного вугілля, 80% видобутку залізних руд, 90% випуску коксу, 60% гірничорудного виробництва). Під контролем цього капіталу знаходилось і залізничне будівництво на сході України. Аналогічна картина склалася і в радянський час. Тільки тепер іноземним був всесоюзний капітал, інвестований центральними міністерствами, з тою лише поправкою, що левова його частка створювалась в Україні, але присвоювалась і перерозподілялась так званим центром.

Імперії завжди вносили дезорганізацію в господарство України, що проявлялось у посиленому руйнуванні попереднього економічного укладу. Зокрема, королівська Польща, зайнявши Україну після Люблінської унії (1569 р.), максимально знищила хоч не високорозвинене, проте відносно добре організоване тут міське і сільське господарство. Велика економічна, а не лише політична руїна спостерігалась в Україні після російсько-польського „вічного миру”. Австрія, окупувавши Галичину, Буковину і частково Волинь у другій половині XVIII ст., майже дощенту ліквідувала непогано розвинені тут ремесла. Тільки після революції у Європі - „весни народів” поступово почала розвиватися промисловість на капіталістичних засадах.

Унаслідок розвитку первинних секторів структура господарства України мала колоніальну односторонню сировинно-продовольчу орієнтацію. У результаті особливостей колоніального положення України її господарство було економічно, соціально та екологічно малоефективним.

Стан постійної руїни - це ознака, притаманна розвитку господарства України в усі періоди її перебування під окупаційною владою держав-сусідів.

2.2 Сучасна галузева структура народного господарства

Галузь - сукупність підприємств, установ і закладів, що виробляють однорідну продукцію чи надають однорідні послуги, які задовольняють потреби населення. На галузеву структуру економіки України впливають різні економічні та природні чинники, в тому числі наявний рівень розвитку продуктивних сил, темпи зростання (занепаду) виробництва, рівень забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації досягнень науки й техніки, міжнародний поділ праці, економічна інтеграція. Розрізняють галузі виробничої сфери (виробництво матеріальних цінностей) і галузі невиробничої сфери.

Виробнича сфера народного господарства України надзвичайно складна. Вона включає: промисловість, будівництво, сільське господарство, лісове господарство, транспорт і зв'язок, торгівлю, громадське харчування, матеріальне-технічне постачання, заготівлю та збут. Кожна з цих великих галузей (секторів) народного господарства однаково важлива для його розвитку, структури та функціонування.

Размещено на http://www.allbest.ru/

34

Саме у виробничій сфері продукуються засоби виробництва (сировина, паливо, енергія, машини, будівельні матеріали, споруджуються підприємства, прокладаються шляхи сполучення тощо), на що припадає близько 64% вартості усієї продукції. На предмети споживання (продовольство, одяг, взуття, меблі, легкові автомобілі, побутова радіоапаратура, електроприлади і т.д.) - 36%. Таким чином, економічна структура виробництва України є дуже однобокою і потребує корінної перебудови, спрямованої на збільшення виробництва предметів споживання.

Промисловість є провідною галуззю господарства України. В її складі виділяють видобувні й обробні галузі. Видобувна промисловість займається видобутком різних видів палива і сировини з надр Землі, тому її розвиток і поширення залежать від розміщення і запасів корисних копалин. До обробної промисловості відносяться галузі, які займаються обробкою чи переробкою сировини й напівфабрикатів. У 2003 р. промисловістю України вироблено продукції на 220,6 млрд. грн., у тому числі видобувною промисловістю - на 21,9 млрд. грн., обробною промисловістю - на 171,6 млрд. грн.

На промисловість припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарству. Однак більшість основних виробничих фондів фізично зношено: у промисловості загалом на 49%, металургійному комплексу - на 61%, машинобудуванні - на 47%, хімічній та нафтохімічній - на 56%.

У галузевій структурі промисловості України провідне місце традиційно займає важка промисловість (73,7% у 2000 р.), її значне переважання над виробництвом товарів народного споживання постійно призводило до проблем із забезпечення населення продукцією легкої і харчової промисловості. Так, за 1991-2000 рр. частка електроенергетики у загальному обсязі промислового виробництва зросла з 3,2 до 12,1%, паливної промисловості - з 5,7 до 10,1%, чорної металургії - з 11 до 27,4%, кольорової - з 1,1 до 2,4%, хімічної і нафтохімічної - з 5,5 до 5,9%, в той час, як частка галузей, що задовольняють кінцевий попит населення, скоротилась: легкої - з 10,8 до 1,6%, харчової - з 18,6 до 16,8%.

Базовим у економіці країни є паливно-енергетичний комплекс. У структурі видобутку палива в Україні майже 75% припадає на вугілля, 5% займає нафта, а 19% - газ. Запаси кам'яного і бурого вугілля оцінюються у 76 млрд. т. У Донбасі зосереджено 98% кам'яного вугілля, у Львівсько-Волинському басейні - 2%. Сучасний обсяг видобутку власної нафти сягає 8-10% загальних потреб України, а ще 40-43 млн. т нафти доводиться щорічно імпортувати, газом Україна забезпечена на 17-20%. Найбільшим за видобутком є Дніпровсько-Донецький район (родовища нафти - Зачепилівське, Глинсько-Розбишівське, Качанівське, Леляківське, Анастасіївське; газу - Шебелинське, Єфремівське, Хрестищенське та інші).

Також важливою галуззю важкої промисловості є чорна металургія. Загальні запаси залізних руд України оцінюються у 27,4 млрд. т, що становить 22% розвіданих запасів у країнах СНД. Основна маса залізних руд зосереджена в 48 родовищах, сконцентрованих у Криворізько-Кременчуцькому й Білозерсько-Конському басейнах і на сході Криму та у Приазовському залізорудному басейні. Сучасний стан металургійного комплексу України характеризується технологічним відставанням у порівнянні з розвинутими країнами Європи та світу. Структура металопродукції недосконала, низька частка тонкого листа бляхи, прокату з покриттям, гнутих профілів. Тому галузь потребує проведення модернізації та технічної перебудови виробництва. Порівняно з чорною менше розвинена в Україні кольорова металургія, що пов'язано насамперед з відсутністю розвіданих сировинних ресурсів.

Хімічна та нафтохімічна промисловість - одна з найважливіших галузей важкої промисловості України. Вона складається з таких підгалузей: гірничо-хімічна, основна хімія, хімія полімерів, фармацевтична, лакофарбова тощо. Головні райони гірничо-хімічної промисловості - Передкарпаття і Донбас. Сірку видобувають у Львівській області, калійні солі - у Львівській і Івано-Франківській, кухонну сіль - у Донецькій. Хімія полімерів виробляє хімічні волокна, синтетичні смоли, пластмаси, каучук. Центри - Київ, Запоріжжя, Луцьк, Донецьк, Сокаль, Черкаси, Чернігів. Нафтохімічна галузь представлена виробництвом шин і ґумотехнічних виробів (Дніпропетровськ, Біла Церква) та виробництвом вихідних продуктів органічного синтезу. Фармацевтична промисловість виробляє ліки (Київ, Одеса, Харків, Кременчук, Львів, Полтава, Донецьк, Миколаїв).

Лісова й деревообробна промисловість об'єднує заготівлю і переробку деревини та інших лісових багатств (лікарської сировини, ягід, плодів, грибів); основні її галузі - лісозаготівельна, деревообробна, целюлозно-паперова й лісохімічна. Частка лісової і деревообробної промисловості в усьому промисловому комплексу досить низька (менше 2,5%). Основою розвитку галузі є лісове господарство. Воно займається розведенням (насадженням), упорядкуванням, захистом та охороною лісів; розвинене в усіх регіонах України, найбільше - у Карпатах і на Поліссі. Лісозаготівельна промисловість проводить вирубування, вивіз і первинну обробку деревини. Щорічний обсяг деревини, що заготовлюється в Україні, становить 10-12 млн. м³. Приріст виробництва деревини та виробів з неї у 2002 р. становив 23,4%, у 2003 р. - 23,6%. Целюлозно-паперова промисловість розвивається в лісових районах, у місцях, де є електроенергія і вода. Найбільші підприємства - Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Рахівська і Корюківська картонні фабрики та ін. Лісохімічна промисловість продукує кормові дріжджі, синтетичні смоли, оцтову кислоту, метиловий спирт, скипидар тощо. Найбільші підприємства розміщені в Карпатах (Великий Бичків, Вигода, Свалява, Перечин), на Поліссі (Славута, Коростень, Клевань). Основні проблеми розвитку лісової і деревообробної промисловості - дефіцит сировини та її некомплексна переробка. Важливі напрямки розвитку галузі - раціональне використання лісових ресурсів, модернізація підприємств, створення безвідхідних виробництв.

Машинобудування є надзвичайно складною галуззю, до якої входять декілька десятків спеціалізованих галузей. В узагальненому виді структура машинобудівного комплексу складається із галузей: 1) важкого машинобудування: металургійне, гірничо-рудне, енергетичне; 2) середнього машинобудування: транспортне, сільськогосподарське і тракторне, верстатобудування, устаткування для легкої і харчової промисловості; 3) точного машинобудування: приладомашинобудування, електротехнічне машинобудування. Машинобудування розвинуте в усіх регіонах країни, відмінності полягають у різному рівні розвитку та наборі галузей, їх значенні на різних територіях. В одних регіонах вони є галузями спеціалізації, в інших - задовольняють потреби тільки даного регіону.

Харчова промисловість України поступається тільки чорній металургії, даючи більше 17% промислової продукції. Харчова промисловість об'єднує понад 40 галузей, які виробляють продукти харчування. Основними серед них є цукрова, борошномельно-круп'яна, олійно-жирова, хлібопекарська, спиртова, плодоовочеконсервна, рибна, молочна, м'ясна, виноробна, кондитерська, пивоварна, тютюнова та інші. Для галузей харчової промисловості характерна певна невідповідність переробних потужностей наявній сировинній базі, тому значна частина продукції не переробляється. Необхідне будівництво і оснащення новітнім обладнанням невеликих підприємств, які могли б швидко переорієнтуватися на випуск високоякісної, конкурентоспроможної продукції.

Легка промисловість - це сукупність галузей промисловості, що спеціалізується на випуску предметів народного споживання (тканини, взуття, трикотаж, одяг, галантерея тощо). До легкової промисловості належать текстильна (бавовняна, вовняна, шовкова, лляна, трикотажна); взуттєво-шкіряна; швейна; хутрова та інші галузі. Основні центри легкої промисловості: бавовняна (Херсон, Тернопіль, Чернівці), вовняна (Одеса, Чернігів, Луганськ, Суми), шовкова (Київ, Черкаси), трикотажна (Харків, Київ, Львів, Одеса, Луганськ, Житомир), швейна (Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Суми та ін.), взуттєво-шкіряна (Київ, Харків, Львів, Донецьк, Дніпропетровськ, Миколаїв, Одеса, Луганськ).

Функціонування народногосподарського комплексу України неможливе без інфраструктури, тобто галузей, які обслуговують процес виробництва. Це вантажний транспорт, системи енерго-, водо- і теплопостачання, матеріальне-технічне забезпечення, ремонт, будівельний комплекс, освіта (підготовка кваліфікованих кадрів), наукове забезпечення, управління.

Провідне місце у інфраструктурі займає вантажний транспорт. Виділяють наземний (залізничний, автомобільний, трубопровідний), водний (морський, річковий, озерний) та повітряний його види. Залізничний транспорт здійснює понад 70 відсотків загального обсягу перевезень, а це мільярди тонн вантажів та десятки мільйонів пасажирів (недаремно залізниці називають сталевими артеріями, які забезпечують життя всієї економіки). Усі види транспорту об'єднуються в єдину транспортну систему країни, яка являє собою територіальне поєднання шляхів сполучення, технічних засобів транспорту, служб перевезень та форм її територіальної організації, які об'єднують види транспорту і всі ланки транспортного процесу у їх взаємодії і забезпечують успішне функціонування народногосподарського комплексу країни в цілому.

Будівельний комплекс включає в себе такі галузі, як будівництво, промисловість будівельних матеріалів, виробництво будівельних конструкцій і деталей. Основні обсяги будівництва в Україні поки що зосереджені у великих містах, значними обсягами цивільного будівництва характеризується м. Київ. У процесі розвитку будівництва в країні виділились окремі галузі спеціалізації - промислове, комунікаційне, житлове, водогосподарське, військове та ін. Промисловість будівельних матеріалів включає виробництво стінових матеріалів, цементну промисловість, видобуток і первісну обробку мінерально-будівельних матеріалів, склоробну промисловість, виробництво облицювальних, оздоблювальних матеріалів та санітарно-технічних засобів. Найпотужнішими центрами промисловості будівельних матеріалів є Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь. Виробництво будівельних конструкцій та деталей включає в себе підприємства з виготовлення збірного залізобетону і залізобетонних конструкцій, які тяжіють до великих промислових центрів і вузлів, населених пунктів зі значним обсягом житлового і промислового будівництва (основними з них є Харківське, Львівське, Криворізьке, Луганське та Сумське), домобудівні комбінати (найбільш потужні зосереджені в Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі).

Другою великою народногосподарською галуззю України є сільське господарство. У ньому зайнятий кожен четвертий працюючий у виробничій сфері, тут виробляється майже п'ята частина національного прибутку, п'ята частина валового суспільного продукту. Сільськогосподарське виробництво - основа всього економічного, соціального і політичного життя України. Більше половини вартості виробленої продукції сільське господарство реалізувало у вигляді сировини, майже четверта частина йшла безпосередньо у фонд споживання, тобто використовувалася як продовольство. Головний засіб виробництва у сільському господарстві - земля, яка одночасно є і предметом праці, бо обробляється з метою одержання передусім продовольства.

Сільське господарство складається з двох великих галузей - рослинництва і тваринництва. За нормальних умов розвитку в загальному обсязі їх виробництва зростає частка тваринництва, в умовах криз, воєн, революцій тощо - навпаки. В Україні останніми роками тваринницька галузь поступово спадає

Рослинництво - це велика галузь сільського господарства, головним засобом виробництва якого є земля. Воно дуже залежить від кліматичних умов, зокрема від кількості тепла та зволоженості. Внутрішня структура рослинництва в Україні представлена такими галузями і виробництвами: рільництвом (зернове господарство, технічні культури, картоплівництво), городництвом, кормовиробництвом (польове та луківництво), садівництвом і виноградарством. Рільництво і городництво базуються на обробітку орних земель, луківництво - на природних кормових угіддях (луки, сіножаті), а садівництво і виноградарство - на культурі багаторічних деревних та кущових насаджень.

Посівна площа України становить біля 27 млн. га. Провідну роль у структурі посівних площ відіграють зернові культури (50,2% всіх посівів). Друге місце в посівах належить кормовим культурам - 26% від усієї посівної площі. Третє місце в посівах займають технічні культури - 15,4%, а картопля і овоче-баштанні культури - 8,4% посівної площі України. В структурі виробництва зерна (посівна площа - 13,6% тис. га) більше половини припадає на озиму пшеницю. Друге місце за валовим збором посідає ячмінь (1/5 збору), на третьому місці знаходиться кукурудза (до 15%), на четвертому жито (до 4%). Далі йдуть овес, просо, гречка, рис, зернобобові. Основними продовольчими круп'яними культурами, що вирощуються в Україні, є гречка і просо. Основними зернофуражними культурами в нашій країні є ячмінь, овес, кукурудза на зерно та зернобобові.

Технічні культури в Україні - соняшник, цукрові буряки, льон-довгунець - займають дещо більше десятої частини посівних площ. „Найсолодшою” областю України є Вінницька, найбільш олійною (соняшниковою) - Дніпропетровська, а „шовковою” - Чернігівська.

Картоплівництво - галузь, що задовольняє продовольчі, кормові та технічні (сировинні) потреби суспільства. В основному зосереджена у підсобному господарстві громадян (сім десятих усього виробництва картоплі).

Овочівництво розвинене в Україні недостатньо. У 80-90-х роках скоротилися як площі, так і валові збори овочів - столового буряка, капусти, огірків, помідорів, перцю, моркви тощо. Овочівництво - трудомістка і маломеханізована галузь. Деякі культури - помідори, перець, баклажани - найбільш продуктивні на Півдні й у Закарпатті, решта - вирощуються повсюдно й особливо навколо великих міст, де організовано приміські овочеві господарства. На Півдні країни розвинене баштанництво - вирощування кавунів, динь тощо.

Садівництво - в Україні ще не стало високотоварною галуззю, хоч має сприятливі для цього природні умови Степу, Лісостепу і Закарпаття. Воно включає у себе ягідництво (вирощування агрусу, порічок, смородини тощо) та плодівництво (вирощування сім'ячкових - яблука, груші та кісточкових - вишня, черешня, слива, абрикоси, персики).

Тваринництво - галузь сільськогосподарського виробництва, рівень розвитку якої є свідченням інтенсивності аграрного сектора економіки загалом. Крім продовольства, тваринництво дає сировину для харчової (м'ясо, молоко) та легкої (вовна, шкури) промисловості. Скотарство і свинарство - дві визначальні галузі тваринництва України. На початок 2001 р. в Україні нараховувалось 9,4 млн. голів великої рогатої худоби, в тому числі корів - 4,9 млн. голів. Найвища концентрація поголів'я великої рогатої худоби в Правобережному Степу і на заході Поліської зони. Найбільше поголів'я свиней в Поліссі і лісостепу, особливо в Рівненській, Черкаській, Київській, Хмельницькій областях. Іншими галузями тваринництва є птахівництво (вирощування курей, гусей, качок, індиків), кліткове звірівництво (розведення песця, нутрії, чорно-бурих лисиць), кролівництво, шовківництво (розведення тутового шовкопряда на Півдні), бджільництво (традиційна українська галузь) та конярство. У тісному зв'язку з сільським господарством розвивається рибне господарство (ставкове вирощування коропа, білого амура, товстолобика, ляща, судака, а у Карпатах - річковий райдужної форелі). В даний час в Україні розвиток тваринництва - це проблема, яка виникла через практичне винищення худоби і руйнації продуктивних сил виробництва. Але цей розвиток має економічні та соціально-економічні переваги.

Сільське господарство разом з промисловими виробництвами, що переробляють його сировину, і тими видами діяльності, які обслуговують цей процес, утворює потужний народногосподарський агропромисловий комплекс. Він в значній мірі визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а переробну промисловість - сільськогосподарською сировиною.

Сфера послуг народного господарства України має у своєму складі дві важливі групи галузей. Перша з них включає освіту, культуру і мистецтво, науку і наукове обслуговування, охорону здоров'я, соціальне забезпечення та фізкультуру і задовольняє в основному духовні та фізичні потреби населення. Друга група галузей сфери послуг - це в основному види діяльності, що задовольняють інші матеріальні потреби в послугах. Сюди входять: житлово-комунальне господарство, невиробничі види побутового обслуговування населення, пасажирський транспорт, зв'язок, управління, кредитування та державне страхування.

Освіта в Україні представлена дошкільними та загальноосвітніми навчально-виховними закладами, професійно-технічними та вищими навчальними закладами (ВНЗ) різних рівнів акредитації. Розміщення дошкільних закладів цілком залежить від наявності дітей відповідного віку та рівня зайнятості матерів у суспільному виробництві. Професійно-технічні заклади освіти та ВНЗ розміщуються відповідно до потреб населення регіону, а їх спеціалізація визначається структурою господарського комплексу. Внаслідок обмеженої діяльності чи зупинки багатьох підприємств і появи в Україні значної кількості безробітних людей зменшилась потреба в підготовці працівників для різних галузей господарства, у професійно-технічних закладах і ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. Натомість у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації набори і випуски студентів зросли за період 1990-2000 рр. удвічі.

Культура охоплює установи й заклади, що виробляють товари культурного призначення, пропонують духовні цінності для населення (бібліотеки, театри, клуби, музеї, кіностудії, телебачення, радіо, газетно-журнальні видавництва), їх розміщення також пов'язане з особливостями розселення людей: найвища концентрація об'єктів культури - у великих містах.

Лікувально-оздоровчий комплекс включає систему медичних та рекреаційних установ, які забезпечують охорону здоров'я, оздоровлення та відпочинок людей. Закладами охорони здоров'я є понад 10 тис. лікарень, амбулаторій та поліклінік, розташованих у містах і кущових поселеннях - селищах, великих селах.

Житлово-комунальне господарство задовольняє потреби людей у житлі, забезпечує функціонування житлових будинків, готелів, невеликих підприємств і установ. Весь житловий фонд в Україні становить 980 млн. м², 60% його зосереджено в містах.

Побутове обслуговування включає індивідуальне виготовлення і ремонт одягу, взуття та трикотажних виробів, ремонт і будівництво житла, послуги перукарень і майстерень з ремонту побутової техніки, транспортних засобів, радіо- і телеапаратури. Воно постійно зазнає змін, бо удосконалюються старі й запроваджуються нові види та форми обслуговування.

Торгівля і громадське харчування охоплюють підприємства роздрібної торгівлі й заклади громадського харчування. В загальному обсязі товарообігу продовольчі товари становлять 67%, непродовольчі - 33%. Найвищі показники роздрібного товарообігу на одну людину - у м. Києві, АР Крим, Донецькій, Харківській, Запорізькій, Одеській і Львівській областях.

Зв'язок як галузь господарства складається з підприємств, ліній і вузлів, які забезпечують процес передачі інформації на відстань. Сюди входять відділення зв'язку, телефонно-телеграфні станції, пошта радіомовлення, телебачення та ін. Останніми роками ситуація в галузі телекомунікацій різко змінюється на краще, а сама галузь належить до найбільш динамічних у національній економіці.

Україна має добре розвинений науковий комплекс, який налічує понад 1300 наукових установ. Найбільшими осередками української науки є ті міста, що виступають як найбільші освітні центри країни. Наукові заклади виконують як теоретичні, так і прикладні дослідження, втілюють наукові розробки в національне господарство, удосконалюють організацію виробництва та управління.

Страхування як галузь володіє могутнім інвестиційним потенціалом, що вкрай важливо для фінансово дефіцитної економіки. Правильне застосування інструменту страхування для деяких галузей (приміром, медицини) загалом дає змогу вивести їх на якісно інший рівень функціонування.

2.3 Територіальна структура

Підприємства різних галузей господарства по-різному розташовані на території по відношенню одне до одного, а також відносно населених пунктів, своїх сировинно-ресурсних баз тощо. В одних випадках вони мають одиничне розміщення, в інших - групове. Ці групи на одній території утворюють певні територіальні об'єднання, підприємства в них більшою чи меншою мірою використовують спільну виробничу й соціальну інфраструктуру або ж об'єднуються виробничими зв'язками, взаємними поставками деталей, матеріалів, напівпродуктів, відходів. Таким чином виникають територіальні елементи господарства. Сукупність певним чином взаєморозміщених і поєднаних територіальних елементів господарства називається територіальною структурою господарства. Територіальна структура господарства тісно пов'язана з розселенням, транспортною мережею, а також особливостями природного середовища, його природно-ресурсним потенціалом. Елементи територіальної структури можуть мати точкові, вузлові, лінійні, кущові, ареальні форми. Зокрема, галузі первинного сектора економіки - сільське й лісове господарство, рибальство, добувна промисловість, які тісно взаємодіють із природним середовищем, мають переважно ареальні форми: сільськогосподарські зони й райони, лісогосподарські й лісопромислові райони та ділянки, рибопромислові зони та райони, гірничобудівні басейни, райони, ареали. Окремі виробництва мають кущову форму територіального поєднання. Наприклад, машинобудівний кущ формується головним (складальним) підприємством і багатьма заводами, що постачають деталі, вузли, агрегати і знаходяться у навколишніх поселеннях. Територіальна структура транспорту представлена такими елементами, як транспортні лінії, транспортні пункти, транспортні вузли. Елементи територіальної структури можуть бути спеціалізовані (зернова зона, цукровобуряковий пункт, центр харчової промисловості) і багатогалузеві (хіміко-машинобудівний центр, металургійно-машинобудівельно-хімічний вузол, залізнично-річковий вузол). Переважна більшість підприємств обробної промисловості розміщена в населених пунктах і утворює такі елементи територіальної структури, як промисловий пункт (одне підприємство), промисловий центр - населений пункт із кількома мало пов'язаними підприємствами, промисловий (господарський) вузол - місто або група близько розташованих міст із великою кількістю взаємозв'язаних підприємств. При наявності значного центру вузол може перетворитися на промислову агломерацію. Поєднанням вузлів та агломерацій, що мають взаємозв'язки, на певній території утворюється промисловий район.

В Україні сформувалися 4 багатогалузеві промислові райони: Донецький, Придніпровський, Прикарпатський і Прибузький. Найбільший із них - Донецький - спеціалізується на вугільній, електроенергетичній, металургійній, машинобудівній та хімічній промисловості. Придніпровський промисловий район характеризується розвитком електроенергетики, хімічної, машинобудівної та металургійні промисловості. Прикарпатський промисловий район виділяється нафтовою і газовою, лісовою, машинобудівною і хімічною промисловістю. Прибузький промисловий район спеціалізується на вугільний, хімічній та електроенергетичній промисловості. Багато промислових вузлів та агломерацій знаходяться в межах промислових районів. Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакіївська, Луганська промислові агломерації входять, наприклад, до Донецького промислового району; Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Запорізька, Криворізька - до Придніпровського району; Львівська агломерація - до Прикарпатського, а Нововолинська і Червоноградська - до Прибузького промислового району. Поза межами промислових районів є Київська, Харківська, Одеська промислові агломерації, багато промислових вузлів (Вінницький, Полтавський, Миколаївський, Херсонський, Сімферопольський та інші). Всі ці елементи територіальної організації промисловості поєднані між собою різноманітними зв'язками й формують промисловий комплекс України.

3. Економічний потенціал народного господарства

Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості створюються всіма наявними ресурсами - виробничими, матеріальними, трудовими, природними, фінансовими, науково-технічними, інформаційними тощо. Відповідно економічний потенціал включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші види потенціалів.

Виробничий потенціал формується основними виробничими фондами, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо. В Україні існує понад 100 тис. підприємств, однак більшість із них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.

Трудоресурсний потенціал характеризується кількістю і якістю робочої сили. Тривалий час приріст трудових ресурсів різної кваліфікації в Україні задовольняв потреби її економіки, частина робочої сили була задіяна в інших республіках колишнього СРСР. В останнє десятиріччя чисельність трудових ресурсів у країні зменшилася, що є наслідком несприятливої демографічної ситуації, тоді як якість робочої сили залишається високою (зокрема, зростає частка осіб із вищою освітою). Економічна криза в країні спричинила появу безробіття і неповної зайнятості населення, масову трудову еміграцію як у Росію, так і в країни Європи, Америки, інших регіонів світу. Серед тих, хто виїжджає на заробітки, велика кількість висококваліфікованих спеціалістів, які в нових умовах не реалізовують свої професійні можливості.

Природний потенціал складають усі види природних ресурсів, що є на території країни чи в підконтрольній їй частині Світового океану: мінерально-сировинні, земельно-ґрунтові, агрокліматичні, водні, гідроенергетичні, біологічні, рекреаційні. За сумарними запасами деяких із них Україна посідає одне з провідних місць у Європі. Натомість відчувається загальний дефіцит водних, гідроенергетичних, лісових ресурсів.

Фінансовий потенціал країни визначається сукупністю грошових фондів підприємств, громадян, держави. Фінансові можливості України поки що дуже скромні. Річний державний бюджет країни менший, аніж бюджети окремих міст розвинених країн Заходу. Велика кількість українських підприємств є фінансовими боржниками або перебувають на межі банкрутства, а більшість громадян країни отримують доходи, нижчі від установленого прожиткового мінімуму. Багато фінансових операцій відбувається поза легальними рамками економіки, встановленими законодавством (у так званій „тіні”). Усе це не сприяє нормальному функціонуванню національної економіки.

Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і відомств, їх працівниками є десятки тисяч фахівців вищої категорії - докторів і кандидатів наук. У деяких напрямках науки Україна проявила себе як один із світових лідерів, наприклад, у кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці. Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки суттєве. У наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, виїздом фахівців високої кваліфікації за кордон.

Ефективність використання економічного потенціалу в країні залежить від господарського механізму. Недосконалість останнього може призвести до нераціонального, малоефективного, а то й витратного використання складових економічного потенціалу, що негативно впливатиме на економіку в цілому.

Висновок

Аналіз структури національного господарства показує, що вона дуже невдала: у ній мала частка соціально зорієнтованих виробництв, велика питома вага галузей важкої, особливо видобувної промисловості, значна частка галузей ВПК тощо. В сучасних умовах загальної економічної кризи попит на багато видів послуг зменшився внаслідок невисоких прибутків населення, але зростає на окремі види послуг (інформаційні, рекламні, рекреаційні, у тому числі туристичні, охорони здоров'я та інші).

Економічна криза в Україні є у великій мірі кризою структурною. Тому важливою умовою виходу з кризи є структурна перебудова (реструктуризація) народногосподарського комплексу України.

Стан промислової галузі України, якісні зміни, що супроводжують його нинішній розвиток, є важливим і впливовим фактором стабілізації роботи народногосподарського комплексу в цілому.

Зараз структурна перебудова (реструктуризація) господарства України визнана пріоритетною, бо у спадщину від соціалістичного господарювання залишилася економіка із застарілими енерго- і ресурсномісткими технологіями, високою часткою екологічно небезпечних виробництв із низькою їх ефективністю. У процесі реформування промисловості виявилося, що її структура не раціональна: в ній - значна частка важкої промисловості, передусім галузей, які обслуговують військово-промисловий комплекс, і незначна частка галузей, що виробляють товари народного споживання. Це й зумовлює необхідність розвитку галузей легкої і харчової промисловості, які, в свою чергу, зменшать залежність України від імпорту найнеобхіднішої продукції. Для України характерна також висока частка гірничобудівної промисловості у випуску промислової продукції, а звідси - й експорт різноманітної мінеральної сировини (будівельних матеріалів, залізних і марганцевих руд, солі, сірки та ін.). Це призводить до великих втрат, бо сировина реалізується на світовому ринку за низькими цінами. Необхідний розвиток галузей обробної промисловості, підвищення її конкурентноздатності на світовому ринку. Важливе значення має реструктуризація машинобудівного комплексу, оскільки в ньому створювалися засоби виробництва для всього національного комплексу колишньої держави. Необхідна організація нових виробництв, які завершували б технологічні цикли, переорієнтація підприємств на випуск нових видів машин і устаткування, які користуються найбільшим попитом як в Україні, так і за кордоном. Важливу роль у цьому відіграють конверсія підприємств військово-промислового комплексу та вкладання іноземних інвестицій. Важливе значення для економіки України має удосконалення структури паливно-енергетичного комплексу, зменшення енергозатратності галузей промисловості. Розвиток легкої і харчової промисловості в Україні пов'язаний із впровадженням нових форм організації виробництва, створенням мережі малих підприємств, які б випускали продукцію широкого асортименту і могли б швидко переорієнтовуватись на потреби ринку. Маючи достатню кількість трудових ресурсів, потужну сировинну базу, Україна може не тільки вирішити свої внутрішні проблеми щодо забезпечення населення промисловими товарами народного споживання, але й стати важливим експортером цієї продукції на світовий ринок. Вже зараз багато промислових виробів (метал, літаки, ракетоносії, тканини, швейні вироби, продовольчі товари тощо) користуються великим попитом на світовому ринку.

Особливо складною для реструктуризації є саме вугільна промисловість. Закриття нерентабельних шахт може призвести до масового безробіття у цілих регіонах (Донбас, Придніпров'я) і соціального вибуху. Тому необхідно впроваджувати сучасні методи видобутку вугілля, які дозволяють заглиблюватися в надра до 1800 м, провести реконструкцію шахт, зберігати соціальну інфраструктуру, що створена навколо шахт, не втрачати кваліфікованих інженерно-технічних і робітничих кадрів.

Про ступінь впливу хімічного комплексу на розвиток української економіки свідчить той факт, що в міжгалузевій структурі споживання хімічна продукція становить сьогодні майже четверту частину. Продукція хімічного комплексу вкрай потрібна суспільству, зокрема агропромисловому комплексу. Адже важливим завданням хімічної галузі є забезпечення АПК мінеральними добривами. Однак у галузі існує ще багато проблем, які зумовлені відставанням структурних, технологічних та інноваційних змін. Ще й досі хімічний комплекс є одним з найбільших споживачів електроенергії та природного газу.