Ринкове ціноутворення

Размещено на http://allbest.ru/

Размещено на http://allbest.ru/

1. Структура ціни та характеристика її складових

В умовах ринкової економіки основною є вільна ціна, яка складається з різних елементів (рис. 1).

Рис. 1.

Однією із складових вільної ціни є виробнича ціна підприємства. Важливим елементом виробничої ціни є повна собівартість продукції.

Повна собівартість виробу (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції сировини, матеріалів, палива, електроенергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також з інших Витрат на виробництво та реалізацію продукції. Всі витрати підприємства, які пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, її транспортуванням та організацією продажу, можна класифікувати за різними ознаками

За економічними елементами собівартості:

* матеріальні витрати;

* витрати на оплату праці;

* відрахування на соціальні заходи;

* амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

* інші витрати.

До матеріальних витрат належать витрати, що пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва нової продукції та освоєнням нового обладнання, використанням природної сировини; витрати на обслуговування виробничого процесу, зокрема витрати на сировину, матеріали, паливо, предмети праці; витрати на поточний ремонт, дотримання правил техніки безпеки і пожежну охорону, матеріально-технічне забезпечення апарату управління підприємством, а також витрати на оплату послуг інформаційного характеру та ін.

Витрати на оплату праці включають виплати основної і додаткової заробітної плати робітникам і службовцям підприємства; оплату відпусток та іншого невідпрацьованого на підприємстві часу згідно з положеннями чинного законодавства, витрати, які пов'язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів, та ін.

Відрахування на соціальні заходи включають відрахування на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витрати, зумовлені народженням і походженням, відрахування на загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття і загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Також до цих витрат можна віднести відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, на оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, що не пов'язано з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства та ін. Ставки відрахування визначаються чинним законодавством України.

Витрати на амортизацію основних фондів і нематеріальних активів включають витрати на повне відтворення основних фондів, у тому числі у вигляді прискореної амортизації нематеріальних активів; витрати, які пов'язані з капітальним ремонтом орендованих споруд нежитлового призначення, та ін.

До інших витрат відносяться всі витрати, що не ввійшли до розглянутих чотирьох груп і пов'язані зі зберіганням, збутом, реалізацією виробленої продукції і рекламою, а також різні податкові платежі, які включають у собівартість продукції.

За включенням у собівартість:

* прямі витрати;

* непрямі витрати.

До прямих витрат належать витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом і можуть бути віднесені на конкретний виріб і розподілені згідно з техніко-економічними розрахунками. Вони включають вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих, виплату заробітної плати виробничого персоналу та соціальні відрахування з неї, витрати на експлуатацію виробничого обладнання і його амортизацію та ін.

Непрямі витрати включають витрати, які не можна безпосередньо віднести на конкретні вироби. До них належать різні адміністративні та управлінські витрати, витрати на опалення й освітлення приміщень, страхування майна, витрати, пов'язані зі збутом продукції, та ін.

За ступенем впливу обсягів виробництва на рівень витрат:

* умовно-постійні витрати;

* змінні витрати.

До умовно-постійних витрат належать витрати, які не залежать від обсягів виробництва підприємства, зокрема орендна плата за приміщення, витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, на амортизацію обладнання та ін. Втім, їх можна збільшити або зменшити за рахунок певного управлінського рішення (наприклад, збільшення або зменшення витрат на охорону праці, застосування прискореної амортизації та ін.).

Змінні витрати залежать від обсягів діяльності. У разі збільшення виробництва збільшуються витрати на сировину, матеріали, комплектуючі, оплату праці робітників за відрядною формою і відповідно відрахування на соціальні заходи, витрати на транспортування товарів, їх зберігання та ін.

За ступенем корисності:

* корисні витрати;

* некорисні витрати.

Корисними є витрати, що сприяють результативному здійсненню виробничої та господарської діяльності підприємства.

До некорисних належать витрати, які пов'язані з обслуговуванням невикористаної частини всіх видів ресурсів. Наприклад, стосовно трудових ресурсів -- це виплата заробітної плати робітникам, які не зайняті в виробничому або іншому господарському процесі; щодо матеріальних ресурсів -- амортизація ще не встановленого або не . використовуваного обладнання; стосовно фінансових ресурсів -- виплата відсотків за банківськими або іншими позичками, які не були використані, та ін.

За місцем виникнення.

За цією ознакою витрати поділяються залежно від того, де вони виникають: у підрозділах, службах, відділах підприємства.

Залежно від календарного період.

* поточні витрати;

* одноразові витрати.

Поточні витрати є постійними витратами, які виникають періодично, і цей період не перевищує один місяць.

Одноразові (або однократні) витрати спрямовані на забезпечення процесу виробництва протягом досить тривалого часу, і періодичність їх виникнення перевищує один місяць.

Витрати обігу:

* додаткові витрати,

* чисті витрати.

Додаткові витрати пов'язані з операціями, які зумовлені переміщенням продукції зі сфери виробництва в сферу обігу, і включають витрати на зберігання товарів, транспортування їх до місця реалізації, на підсортування, фасування, підготовку до продажу та ін.

До чистих витрат належать витрати, які пов'язані з продажем товарів, зміною його власника. Вони включають витрати на оплату праці касирів, касирів-контролерів, на сплату відсотків за користування кредитом та ін.

Собівартість продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції, яка буде реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат. Виробнича собівартість продукції складається з таких елементів:

* прямі матеріальні витрати;

* прямі витрати на оплату праці;

* інші прямі витрати;

* загальновиробничі витрати, а саме -- змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Причому перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції визначає підприємство.

Прямі матеріальні витрати включають вартість сировини та основних матеріалів, що становлять основу виробленої продукції, а також вартість напівфабрикатів, комплектуючих, допоміжних та інших матеріалів і сировини, яка може бути безпосередньо віднесена до конкретного об'єкта витрат.

Прямі витрати па оплату праці включають заробітну плату та різні виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Інші прямі витрати містять всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних та майнових паїв, амортизацію тощо.

До загальновиробничих витрат належать такі елементи:

* витрати, які пов'язані з управлінням виробництвом -- виплати заробітної плати та відрахувань на соціальні заходи, а також витрати на відрядження апарату управління цеху;

* амортизація обладнання цеху та нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

* витрати на утримання, експлуатацію, ремонт і страхування основних засобів та позаобігових активів загальновиробничого призначення;

* витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

* витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інші витрати на утримання виробничих приміщень;

* витрати на обслуговування виробничого процесу, на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища;

* інші витрати, які пов'язані з внутрішньозаводськими переміщеннями вантажів, з незавершеним виробництвом, втратами від псування матеріальних цінностей та ін.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні. Перелік і склад постійних та змінних загальновиробничих витрат встановлюються безпосередньо підприємством.

Постійні загальновиробничі витрати. До них відносять витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними або майже незмінними при зміні обсягів діяльності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляють на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включають до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичний розмір.

Змінні загальновиробничі витрати. До них відносять витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо або майже прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Крім виробничої собівартості до загальної собівартості входять витрати, які пов'язані з операційною, фінансовою, інвестиційною та іншою діяльністю підприємства. Витрати, які пов'язані з операційною діяльністю і які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на такі види:

* адміністративні витрати;

* витрати на збут;

* інші операційні витрати.

Адміністративні витрати. Це загальновиробничі витрати, які спрямовані на обслуговування та управління підприємством. До них належать:

* загальні кооперативні витрати, які пов'язані з витратами на проведення річних та інших зборів, представницькі витрати та ін.;

* витрати на відрядження та утримання апарату управління підприємства;

* витрати на утримання основних засобів і нематеріальних позаобігових активів загальногосподарського призначення;

* амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення;

* різні податкові збори, які повинно сплачувати підприємство згідно з чинним законодавством України і які включаються в собівартість продукції;

* інші витрати підприємства загальногосподарського призначення.

Витрати на збут продукції. До таких витрат відносять:

* вартість пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

* вартість ремонту тари;

* витрати на оплату праці та виплату комісійних винагород продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, які забезпечують збут;

* витрати, які пов'язані з транспортуванням та страхуванням готової продукції, оплатою транспортно-експедиційних послуг згідно з укладеною угодою;

* витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування виробленої продукції;

* витрати на рекламу продукції та дослідження ринку;

* інші витрати, пов'язані зі збутом продукції.

Інші операційні витрати, які включають:

* собівартість реалізованої іноземної валюти, яка перераховується в грошових одиницях України за курсом Національного банку України;

* розмір безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

* втрати від знецінення запасів;

* втрати від нестачі та псування товарів;

* витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

* штрафи, пені, неустойки та ін.

Витрати операційної діяльності можна також згрупувати за такими економічними елементами:

* матеріальні витрати, до яких входить вартість сировини, основних матеріалів та ін.;

* витрати на оплату праці;

* відрахування на соціальні заходи;

* амортизація; до цих витрат включають суму нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів;

* інші операційні витрати.

До витрат фінансової діяльності належать витрати, які пов'язані зі сплатою процентів за користування кредитами, з випуском облігацій, фінансовою орендою, та інші витрати підприємства, зумовлені залученням позикового капіталу.

Витрати інвестиційної діяльності -- це витрати підприємства в результаті залучення інвестиційних коштів інших господарюючих суб'єктів і виконання відповідних зобов'язань.

Важливим елементом виробничої ціни підприємства є прибуток.

По суті це найпростіша і водночас найскладніша категорія ринкової економіки. Простота цієї категорії визначається тим, що прибуток є стрижнем і головною рушійною силою ринкової економіки, основним стимулом і мотивом діяльності підприємства. Проте ця категорія дуже складна, що зумовлюється багатьма чинниками.

Загалом прибуток відображає у грошовій формі чистий дохід підприємства на вкладений капітал. Він визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності.

Прибуток має певні характерні властивості.

1. Прибуток -- це особлива форма доходу підприємця від певного виду діяльності. Ця найпростіша форма визначення прибутку є водночас неповною і недостатньою його характеристикою, тому що активна діяльність у деяких сферах не завжди пов'язана з отриманням прибутку (благочинна діяльність, політична діяльність тощо).

2. Прибуток є формою доходу підприємця, який вклав власний капітал з метою досягнення певного успіху. Категорія прибутку пов'язана з категорією капіталу як одного з чинників виробництва і в опосередкованому вигляді характеризує ціну капіталу.

3. Прибуток не є гарантованим доходом підприємця на капітал, вкладений у той або інший вид бізнесу. Це результат діяльності підприємця. У разі невдалих дій або форс-мажорних ситуацій підприємець може не мати прибутку або навіть втратити частину власного капіталу. Тому прибуток є також платою за ризик підприємницької діяльності.

4. Прибуток характеризує не весь дохід, отриманий у процесі підприємницької діяльності, а лише частину, з якої відраховано загальні витрати. Іншими словами, прибуток є залишковим показником діяльності підприємця.

5. Прибуток є вартісним показником, що виражається у грошовій формі. Це пов'язано з практикою вартісного обліку всіх пов'язаних З ним основних показників. Тому він відіграє дуже важливу роль в умовах ринкової економіки.

6. Прибуток -- головна мета підприємницької діяльності, основний спонукальний мотив здійснення будь-якого бізнесу, кінцевою метою якого є підвищення добробуту підприємця.

Для менеджерів, які не є власниками підприємства, прибуток -- основний критерій успішної діяльності.

Інші працівники підприємства так само вважають прибуток сильним спонукальним мотивом своєї діяльності, особливо якщо вони задіяні у прибутках як наймані працівники.

7. Прибуток підприємства створює базу економічного розвитку держави загалом. За допомогою механізму перерозподілу прибутку підприємства через податкову систему поповнюється дохідна частина державного бюджету всіх рівнів (загальнодержавного та місцевих).

8. Прибуток підприємства є критерієм ефективності його конкретної виробничої діяльності. Індивідуальний рівень прибутку підприємства порівняно з галузевим характеризує вміння (досвід, підготовленість, ініціативність) менеджерів успішно здійснювати господарську діяльність в умовах ринкової економіки. Середньогалузевий рівень прибутку підприємства характеризує ефективність виробничої діяльності, регулює переміщення капіталу в галузі, де він використовуватиметься ефективніше.

9. Прибуток як основне внутрішнє джерело формування фінансових ресурсів підприємства забезпечує його розвиток. Що більший прибуток як основне внутрішнє джерело формування фінансових. ресурсів підприємства забезпечує його розвиток.

10. Прибуток є основним джерелом збільшення ринкової вартості підприємства.

11. Прибуток підприємства є важливим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства. Кошти, які підприємство перерахувало до бюджетів різних рівнів у вигляді податків, водночас дають змогу реалізовувати різноманітні соціальні програми для населення, особливо для незахищених верств.

12. Прибуток як захисний механізм дає змогу запобігти банкрутству підприємства. Завдяки високому рівню прибутковості підприємство може зменшити частину залученого капіталу й ефективніше використовувати власний капітал.

В умовах ринкової економіки прибуток сприяє подальшому розвитку будь-якого підприємства і є важливим показником його діяльності. елементом ціни виробу є податки. Акцизний збір -- це прямий податок, що встановлюється на високоприбуткові товари, а також на товари підприємств-монополістів. Платниками цього податку є організації та підприємства усіх форм власності і відомчої підпорядкованості, їх філії та інші підрозділи, що розташовані на території України і діють від свого імені, юридичні особи, які займаються виробничою або підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи на території України.

Акцизний збір сплачують з обороту з продажу цих товарів і визначають виходячи з вартості фактично реалізованих товарів і встановлених ставок оподаткування. Сума акцизного збору перераховується в державний бюджет. Акцизний збір сплачується лише один раз і, як правило, виробниками. В окремих випадках цей податок сплачують торговельні підприємства, які купують підакцизні товари за кордоном і реалізують їх на території України.

До підакцизних товарів належать продовольчі (лікеро-горілчані вироби, продукція із цінних сортів риб і морепродуктів, кофе та вироби з нього, шоколад, цукор та ін.) і непродовольчі (дорогоцінні метали та вироби з них, фарфор, вироби з хутра, легкові автомобілі та ін.), а також тютюн і тютюнові вироби.

Ставки податку встановлюються залежно від виду виробу (наприклад, на кофе ставки податку значно нижчі, ніж на горілку) та місця виробництва (на продукцію вітчизняного виробника ставка значно менша, ніж на продукцію, що виробляється за кордоном). Ставки встановлюються у відсотках до вартості товару (нині перелік товарів, на які встановлюються ставки у відсотках, обмежений) і в кількісному вираженні на одиницю виробу (одиницею оцінки є єдина європейська валюта -- євро).

Акцизний збір сплачується, як правило, за фактом реалізації підакцизних товарів і подання податкової декларації до державної податкової адміністрації. Щодо алкогольних і тютюнових виробів акцизний збір сплачується авансовим методом. Підприємство, яке планує завезти ці товари з-за кордону і реалізовувати їх в Україні, має заздалегідь купити акцизні марки й наклеїти їх на ці товари. В Україні реалізовувати алкогольні та тютюнові вироби без акцизних марок забороняється.

Варто зазначити, що акцизний збір не поширюється на певні товари вітчизняного виробництва, на імпортовані в Україну товари (наприклад, які використовуватимуться для власного виробництва). Крім того, акцизний збір не сплачується в разі реалізації підакцизних товарів за межами митного кордону України.

До складу ціни входить також податок на додану вартість (ПДВ). Це непрямий податок, який сплачується з новоствореної вартості на кожному етапі виробництва та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг.

Цей податок сплачують усі підприємства та організації, які відповідно до законодавства України займаються виробничою та комерційною діяльністю, індивідуальні та приватні підприємства, які виробляють і реалізують на території України товари (роботи) і надають послуги від свого імені, а також спільні та іноземні підприємства, які здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.

Об'єктами оподаткування є обороти з реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг на території України. Базою оподаткування є операції з продажу товарів"(робіт, послуг), що визначаються виходячи з договірної (контрактної) вартості, обчисленої за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів, за винятком ПДВ, що включається до ціни товарів згідно із законами УІ раїни з питань оподаткування).

Згідно з чинним законодавством України на її території діють дві ставки ПДВ для більшості операцій -- 20 %, пільгова -- 0.

Податок на додану вартість сплачується у строки, що визначаються чинним законодавством України і нормативними документами. Відповідальність за дотримання строків сплати та достовірність даних, зазначених у податкових деклараціях, несе платник. Розрахунок ПДВ і порядок його сплати визначаються методичними рекомендаціями та іншими підзаконними актами Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації України та Міністерства фінансів України.

Складовою відпускної ціни товару є цінова знижка. Загалом це частина ціни товару, яку підприємства-виробники можуть встановлювати з метою стимулювання та підвищення зацікавленості підприємств-реалізаторів, які здійснюють продаж їх продукції. Цінові знижки мають добровільний характер і не є обов'язковими. Розглянемо найпоширеніші з них.

Дилерська знижка. Надається посередникам (як юридичним, так і фізичним особам) з метою стимулювання їх до збільшення обсягів реалізації продукції певного підприємства та пошуку нових підприємств-реалізаторів.

Знижка за кількість проданого товару за прогресивною шкалою. Передбачає зниження для споживачів цін на товари, які вони купують у великій кількості. Іншими словами, на кожну наступну партію товару підприємство-виробник знижує відпускну ціну. Наприклад, для споживача, який купує 50 одиниць товару, встановлюється ціна 100 гр. од. за одиницю виробу І Якщо він придбає 100 одиниць товару, відпускна ціна знижується на 2 %, якщо 150 одиниць -- на 4 % і т. д.

Знижка за платежі готівкою (або знижка "скойте"). Незважаючи на назву не має значення форма платежу. Передбачає зниження ціни на товар для споживача, який оперативно оплачує свої рахунки. Наприклад, умова "2/10 нетто 30" означає, що оплату треба здійснити не пізніше 30 днів з моменту придбання товару або укладання угоди. Якщо рахунок сплачено через 10 днів, сума платежу зменшується на 2 %. Ця знижка надається кожному покупцеві, який виконує зазначену умову, і дає змогу поліпшити стан розрахунків покупця з продавцем, а також зменшити витрати, пов'язані зі стягненням виданих кредитів і безнадійних боргів.

Функціональні знижки. Надаються торговельним або іншим підприємствам, які виконують функції з продажу товарів, їх зберігання та обліку. Виробник надає цю знижку відповідно до отриманих послуг різних учасників каналів збуту.

Сезонні знижки. Передбачають зниження ціни для споживачів, юсі закуповують товари і сплачують послуги у міжсезонний період. Це дає змогу виробникові-продавцю підтримувати постійний рівень реалізації протягом усього року.

Знижки па першу партію товару. Надаються споживачеві, який купує партію товару вперше. В умовах насичення ринку виробник не може чітко визначити попит на свій новий товар, тому він пропонує знижку на нього, аби зацікавити підприємство-реалізатора у продажу цього товару.

Експортні знижки. Надаються іноземним партнерам за товари, які реалізуються за кордон.

Особисті знижки. Найчастіше застосовуються для постійних партнерів з метою встановлення тісніших контактів.

Закриті знижки. Можуть бути внутрішньофірмовими (поширюються лише на певному підприємстві, у його підрозділах, філіях) і внутрішньорегіональними (використовуються на окремій території).

Приховані знижки. Передбачають застосування підприємством-Виробником при реалізації товару різних заходів рекламного характеру, наприклад зазначається, в яких торговельних точках можна купити певний товар. При цьому виробник реально зменшує витрати торговельно-посередницького підприємства на реалізацію своєї продукції.

Знижки за комплексну закупівлю товарів. Надаються підприємством-продавцем з метою стимулювання реалізації не лише основних своїх товарів, а й інших, які можуть бути продані в комплекті. Передбачають зниження ціни на всю партію закупівлі. При цьому діє правило, що покупець може відмовитись від товару, який доповнює Основний товар. У деяких випадках як доповняльні можуть продаватися товари, вироблені іншими фірмами.

Знижка за повернення раніше купленого товару. Передбачає зниження фірмою ціни на нову модель товару для тих покупців, які у разі її купівлі повертають придбаний раніше товар цієї ж фірми. Наприклад, купуючи нову модель автомобіля, покупець матиме знижку, якщо поверне на фірму застарілу модель, придбану в цієї ж фірми раніше. При цьому у фірми з'являється постійний покупець і постійний ринок збуту, а також фінансові ресурси для перебудови виробництва та впровадження нових досягнень науково-технічного прогресу, а деякі деталі із застарілих машин можна використати як запасні частини для ремонту.

Знижки за сервісне обслуговування. Надають в деяких випадках підприємствами-виробниками або підприємствами-реалізаторами у вигляді безплатного післяпродажного обслуговування проданого виробу.

Клубні знижки. Надаються членам різних клубів. Такі клуби після свого створення укладають угоди з підприємствами-виробниками (або фірмами-реалізаторами) на надання знижки при купівлі у них товарів. Для цього кожному члену клубу видасться дисконтна картка, за якою і надається знижка. Для членів клубів існує мережа торговельних підприємств, закладів ресторанного господарства, підприємств сфери обслуговування, медичних установ тощо, де діє зазначена знижка. В окремих випадках максимальна знижка може досягати 40 % від вартості покупки. Практика надання таких знижок поширена в різних країнах світу.

Усі перелічені та інші знижки в тій або іншій мірі діють у системі ціноутворення України. При поглибленні ринкових відносин сфера дії знижок розширюватиметься, збільшуватиметься їх кількість.

Загалом перелічені елементи -- виробнича ціна, акцизний збір, ПДВ та цінові знижки -- становлять відпускну ціну товару, тобто ціну, за якою він передається наступній ланці товароруху для подальшої реалізації.

Важливим елементом ціни товару є торговельно-посередницькі надбавки. Встановлюють їх оптово-посередницькі та роздрібні торговельні підприємства, які зберігають товари, готують їх до продажу і реалізують з метою відшкодування власних витрат, а також отримання прибутку, що потрібний для розширення діяльності. Торговельні надбавки складаються з трьох частин: витрат обігу, прибутку торговельного підприємства та ПДВ.

Діяльність торговельного підприємства пов'язана з витратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. За характером вони поділяються на поточні та довгострокові. Поточні витрати зумовлені розв'язанням тактичних завдань: закупівлею товарів, їх транспортуванням, зберіганням та реалізацією, обслуговуванням матеріально-технічної бази, утриманням персоналу та ін.

Прибуток торговельного підприємства має таку саму економічну природу, що й прибуток виробничого підприємства.

Загалом прибуток характеризує сукупний ефект господарської діяльності торговельного підприємства і визначається як сума прибутку торговельного підприємства від усіх видів господарської діяльності:

* реалізації товарів і платних послуг (або прибуток від торговельної діяльності);

* реалізації продукції позаторговельної діяльності;

* реалізації іншого майна;

* позареалізаційних операцій.

Різниця між прибутком і сумою податкових платежів, які здійснюються за рахунок прибутку, називається чистим прибутком торговельного підприємства, який залишається у розпорядженні підприємства.

2. Біржові ціни

Класичним інструментом ринкової економіки, який формує оптовий ринок товарів є біржова діяльність. Сучасні товарні, фондові та валютні біржі відіграють вирішальне значення при формуванні основних ринкових цін та курсів. Тому дослідження проблем ціноутворення без аналізу біржових цін було б неповним. Проте, перш ніж перейти до безпосереднього розкриття даного питання приділимо увагу аналізу принципів роботи біржі. Біржова торгівля доволі специфічна сфера обігу товарів, що вимагає глибоких знань її учасників до способів організації торгів.

Біржа має справу з попитом на ті чи інші товари, який безпосередньо не пов'язаний з необхідністю у використанні цих товарів, на біржі завжди має місце пропонування товарів, яке безпосередньо не пов'язане з виробництвом. Купівля заради продажу, а продаж заради купівлі вирівнює попит і пропозицію. На біржовому ринку завжди є попит і пропозиція, питання постає лише щодо того, за якою ціною пропонується і вимагається товар. Біржова торгівля забезпечує можливість того, що при існуючих вданий момент цінах не буде ні дефіциту, ні затоварювання.

Всі існуючі у світі біржі умовно можна поділити на три види: товарну, фондову і валютну, залежно від класів реалізованих біржових товарів. Історично першою виникла товарна біржа. Решта видів бірж є певною мірою похідними від неї. І хоча правила торгівлі на кожному типі біржі індивідуальні, все ж загальні принципи формування біржових цін є універсальними і єдиними для всіх класів товарів. Тому, знаючи принципи формування цін на товарних біржах, можна легко осягнути й особливості ціноутворення на фондових та валютних біржах.

Товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладанні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозиції товарів, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу та пов'язаних з ним торговельних операцій.

В Україні перші біржі з'явилися у XVII ст., і до початку XX ст. біржова торгівля набула великих обертів. Важливу рол ь у розвитку біржової торгівлі в Україні відіграли Одеська і Миколаївська біржі, а пізніше помітний внесок у становлення біржових товарних відносин зробила і Київська біржа.

Сьогодні біржі перестають бути тільки складовою частиною оптової торгівлі, їх роль в оптовій торгівлі має тенденцію до скорочення і біржі стають все більше ціноутворюючими центами, центрами страхування прибутку. Сучасна товарна біржа--це ринок контрактів на поставку товару. Біржовий попит і пропозиція створюють механізм стримування цінових коливань, стримують різкі перепади цін на сировину і товари, що стабілізує економіку в цілому, дозволяє їй обходитись бездержавного регулювання цін. Важливим фактором стабілізації цін є гласність укладання угод, публічне встановлення цін на початку і в кінці біржового дня, обмеження денного коливання цін у межах, встановлених біржовими правилами (наприклад, не більше 2 % вдень відносно ціни закриття біржі в попередній день). Істотну роль також відіграють збір і обробка інформації, яку біржа надає в розпорядження своїх клієнтів. Ця інформація стосується виробництва товарів, динаміки попиту на них, наявності товару на біржових складах, цін на біржових і не біржових ринках інших країн.

На ринку сировини, капіталу та валюти є декілька видів цін. Усі вони публікуються в періодичних економічних виданнях щоденно. Це ціни ф'ючерсних та аукціонних угод, спотові та форвардні ціни на реальні активи.

Для учасника підприємницької діяльності важливо знати, як здійснюється визначення цін у біржових контрактах, оскільки система ціноутворення в останніх значно відрізняється від тих, що використовується при інших формах організації торгівлі.

Прийом товарів та їх розміщення обумовлюються правилами біржової торгівлі. Члени біржі пропонують свій товар після його безпосереднього огляду брокерами на підприємствах або на підставі представлених зразків чи опису. Товар заноситься в книгу обліку та картку брокера «ями» тільки у випадку гарантованої кількості товару на складах біржі, про що робиться відповідна помітка, або на складах продавця. В правилах біржової торгівлі також затверджується перелік товарів, які котируються на біржі.

На купівлю-продаж товару на біржі складається біржова угода.

Біржова угода -- це письмово оформлений документ на реальний товар зі встановленими строками поставки. Угода вважається біржовою, якщо вона укладена між членами біржі на товар, допущений до обігу наданій біржі, відповідно строку і порядку, визначених Статутом і Правилами біржової торгівлі.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному засвідченню, але затверджуються загальними зборами біржі. Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано лише на вимогу органів слідства та суду. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції мають право здійснювати тільки члени біржі або брокери.

Біржовий торг ведеться публічно, голосом і жестом.

На кожен вид біржового товару ціни визначаються залежно від співвідношення попиту і пропозиції на даний момент біржових торгів. На біржі використовують такі поняття ціни: ціна продавця (пропозиції), ціна покупця (попиту), ціна біржової у годи, котирувальна ціна.

Ціна продавця на біржовий товар -- це ціна, вказана учасником біржових торгів у заявці на продаж, а також названа ним під час торгів з метою стимулювання продажу. Щодо ціни товару, виставленого на торги, встановлено чіткі правила: ціна пропозиції не може перевищувати ціну попиту більш ніж на встановлений біржею розмір.

Під ціною покупця розуміють ціни, вказані покупцем у заявках на купівлю, а також ті, які він називає безпосередньо під час торгів, при обговоренні пропозиції продавця.

Ціною біржової угоди є остаточна з тих, які було названо покупцем (продавцем) і зафіксовано біржовим маклером.

Ціна біржових угод (біржового товару) - це ціна, за якою здійснюються операції купівлі-продажу великих партій матеріально-сировинних ресурсів, продукції виробничо-технічного призначення, сільськогосподарської продукції, товарів народного споживання на товарних біржах. Така ціна формується на базі біржового котирування (попиту й пропозиції) та надбавок або знижок із неї залежно від якості товару, відстані товару від місця поставки, які вказуються у біржовому контракті. Угоду за даною ціною заключає той, хто першим прийняв пропозицію. Для завершення операції повинні бути зафіксовані три параметри: ціна, сума і строк поставки.

Ціна біржових угод є одним із видів вільних цін, який дає змогу повніше виявити попит і пропозицію на товари у масштабі регіону, країни та світового ринку як на час проведення торгів, так і майбутній період. У країнах із ринковою економікою ціни біржових угод регулярно публікуються в періодичній пресі та електронній інформаційній мережі.

При формуванні біржової ціни важливо врахувати можливості її встановлення з використанням різних умов постачання. Розподіл витрат на транспортування, зберігання і страхування визначається умовами поставки. Залежно від виду франко розподіляються господарські зобов'язання й економічна відповідальність постачальника і покупця, а також визначаються витрати, включені в продажну ціну.

Залежно від типів угод, які укладаються на товарній біржі, розрізняють два види біржових цін: ціни на реальні товари і ціни на ф'ючерсні або строкові угоди. У свою чергу ціни на реальні товари поділяються на ціни за спотовими («кеш»-угоди) і форвардними контрактами.

Ціна за спотовим контрактом являє собою ціну на наявний стандартний товар, який протягом тижня після укладання угоди поставляється до сертифікованого біржового складу за рахунок продавця. Оплата за цим контрактом повинна бути проведена протягом двох днів після укладання угоди. Таким чином, ціна при умові негайної поставки одиниці товару і відповідній негайній оплаті за нього називається ціною спот або спотовою ціною.

У практиці зарубіжного ринкового господарства певне місце займають форвардні контракти. Форвардні контракти -- це договірні зобов'язання приватних осіб з позабіржового обороту про поставку товарів у майбутньому без будь-якого офіційного гаранта.

Ціна за форвардним контрактом являє собою ціну на поставку товару в майбутньому (через місяць, три, шість або через дев'ять місяців). Як і при спотовому контракті, оплата за товар має бути проведена впродовж двох днів після укладання угоди. Особливість угоди на умові форвард полягає в різниці у часі між укладанням угоди та поставкою товару покупцеві. Тому такі угоди називають ще угодами з відстроченою поставкою. У ви падку укладання форвардної угоди покупець авансує продавця за товар визначених якісних характеристик, який він повинен виробити й поставити у встановлений час. Так, сільськогосподарський товаровиробник може восени підписати контракт на поставку зерна певних стандартів у період збирання врожаю за попередньо узгодженою ціною. Такий форвардний контракт дає змогу гарантувати сприятливу ціну для покупця, а для товаровиробника -- поповнити грошові кошти для здійснення процесу виробництва. Крім цього, перевага укладання таких угод виявляється у значній економії витрат на зберігання продукції. У міру становлення і розвитку ринкових відносин в Україні обсяги форвардних угод будуть зростати. В торгівлі реальним товаром форвардні угоди, як правило, домінують.

Ф'ючерсні угоди укладаються між покупцем і продавцем з метою страхування від можливого росту цін на нього на реальному ринку. Тобто, ф'ючерсний контракт - це, пoсуті, той же форвардний контракт, торгівля яким здійснюється на деяких біржах. Його умови визначеним чином стандартизовані. Стандартизація означає, що умови ф'ючерсних контрактів (тобто кількість і якість поставлених товарів) однакові для всіх контрактів. Товар може реалізуватися за різними цінами. Система визначення ціни у фінансових ф'ючерсних контрактах суттєво відрізняється від тих, що використовуються у звичайних комерційних операціях. Ф'ючерсна торгівля переважає над усією іншою діяльністю бірж.

Ціна за ф'ючерсною угодою являє собою ціну за стандартний контракт, в якому передбачається поставка в майбутньому визначених обсягів певного виду товару певної якісної характеристики. Ф'ючерсні угоди -- це стандартні типові контракти. Ціна такого контракту визначається на публічному аукціоні на біржових торгах. На відміну від угод на реальний товар, за ф'ючерсними угодами реалізується не реальний товар, а лише договір на його можливу поставку в майбутньому періоді. Укладання таких угод здійснюється не з метою купівлі-продажу реального товару, а для страхування від можливих несприятливих змін ціни. Практика показує, що переважна більшість ф'ючерсних угод має фіктивний характер, оскільки лише 2 % угод завершується поставкою товару, а решта -- виплатою різниці в цінах. Згідно з ф'ючерсною угодою різницю між ціною контракту на момент її укладання та реальною ціною, що склалася на ринку на день закінчення дії контракту, виплачує або покупець, або продавець. Якщо за цей період ціна зросте, то таку різницю виплачує продавець. Для цього він укладає офсетну, або зустрічну (протилежну) угоду, яка передбачає купівлю такої ж партії товарів за новою, вже реальною ціною на момент закінчення терміну ф'ючерсної угоди. Покупець також укладає офсетну угоду на продаж такої ж партії товару за новою ціною й одержує виграну різницю. При зниженні ціни дія відбувається навпаки. В момент укладання офсетної угоди ф'ючерсна у года ліквідується.

Загальна формула визначення ф'ючерсної ціни має вигляд:

Ф'ючерсна ціна = Спот-ціна + витрати на зберігання даного товару для посередника.

ціноутворення попит ринковий біржа

Тобто існує певний паритет ф'ючерсних та спот цін. Проте в ході торгів реальна ф'ючерсна ціна може бути як вищою спотової, так і нижчою, залежно від очікувань щодо попиту та пропозиції даного товару в майбутньому. А запропонована формула розрахунку ф'ючерсної ціни використовується в таких випадках для прийняття рішення щодо купівлі та продажу товару за наявною спотовою ціною.

Отже, форвардні та ф'ючерсні контракти -- це інструменти, згідно з якими одна сторона угоди зобов'язується купити, а інша продати визначені активи за вказаною ціною та у встановлений контрактом час. Проте, досить часто учасникам біржових торгів вигідніше не взяти на себе пряме зобов'язання купівлі-продажу, а отримати (купити) право на участь у торгах даним товаром за наперед відомою ціною, тобто купити опціон.

Опціоном називається будь-який контракт, за яким одна із сторін отримує право купити або продати будь-що за завчасно визначеною ціною. Фіксована ціна, обумовлена в опціоні, називається ціною страйк або ціною виконання опціону. Для оцінки вартості опціонів використовують складні фінансово-аналітичні розрахунки, що дає можливість існуванню декількох альтернативних концепцій ціноутворення опціонів: двоступінчатої модель, біноміальної моделі та моделі Блека-Шоулза.

Розпорядження про купівлю чи продаж товару надходить безпосередньо брокерам-членам біржі в торговий зал по телефону чи факсу. На торг брокер-член біржі може прийти з пакетом замовлень клієнтів. Замовники можуть супроводжувати свої розпорядження різними інструкціями: зазначення мінімальної або максимальної ціни, кількості контрактів на продаж чи купівлю, вказівки щодо заміни контрактів тощо. На замовленні вказується час надходження цього документа брокеру в «яму». При укладанні угоди брокер вносить в спеціальний бланк кодовий номер свого контракту, час укладання угоди, місяць постачання, ціну, обсяг товару. Ці дані негайно передаються присутнім у кожній «ямі», спостерігачам біржі та в комп'ютерну систему обліку. Інформація про ціни демонструється на спеціальному табло торгового залу біржі, а також передається на інші біржі і через біржові служби інформації -- засобам масової інформації.

Біржові котирування є визначними цінами біржових угод, які укладаються на стандартну кількість стандартизованого товару передбаченого правилами біржової торгівлі у біржовій ямі в офіційні години роботи біржі. Котирувальна ціна - це ціна, визначена котирувальною комісією біржі шляхом аналізу цін біржових угод, цін продавців, цін покупців на підставі єдиних критеріїв та спеціальних методик.

Розрізняють фіксингове котирування, або простий аукціон, та безперервне котирування, або безперервний аукціон. При фіксинговому котируванні замовлення на купівлю-продаж товарів збираються брокерами і подаються на біржу перед проведенням котирування. У визначений час відбувається зіставлення реального попиту та пропозиції даних товарів. У результаті котирування встановлюється єдина ціна, за якою виконуються всі заявки і яку називають ціною дня. Як правило, протягом одного біржового дня відбувається одне котирування. Момент встановлення єдиної ціни називається фіксингом.

Безперервне котирування, або мультифіксинг, полягає в постійному зіставленні попиту і пропозиції на товари. Учасники торгів можуть виставляти заявки на купівлю та продаж товарів у будь-який момент торгової сесії. Допускається котирування ціни та обсягу заявок, а також їхнє зняття з торгів до моменту укладання угоди. Ціною товару на певний момент часу є ціна, за якою були виконані останні замовлення, а протягом дня існує безліч цін. При безперервному котируванні протягом дня фіксуються максимальна, мінімальна ціни та ціна угоди «на закриття», або ціна товару за угодою, що укладається перед закриттям біржі. Наступного дня саме ця ціна буде вважатися ціною дня при оприлюдненні результатів торгів та розрахунку цінових змін на ринку.

Розрізняють котирування офіційне та позаофіційне (довідкове).

Котирування офіційне здійснюється Щодо цін біржових угод на визначені біржею групи продукції стандартної якості з єдиним базисом поставки після кожного біржового товару. Процес визначення офіційної котирувальної ціни передбачає об'єктивну оцінку коливань цін протягом біржового дня.

Відповідно до кон'юнктури ринку певного дня за певним товаром при великій кількості угод котирувальну ціну обчислюють як середню ціну укладених угод, або як ціну закриття торгів.

Котирування позаофіційне (довідкове) здійснюється на підставі аналізу всіх цін (попиту, пропозиції, угод) з врахуванням оцінки котирувальною комісією кон'юнктури попиту та пропозиції за трьома напрямками: за цінами продавців (котирувальна ціна пропозиції); за цінами покупців (котирувальна ціна попиту); за найтиповішою на біржі на конкретний період часу ціною на конкретний вид (групу) товару (котирувальна ціна біржі). Котирувальна комісія визначає котирувальні ціни, аналізуючи ціни біржових угод, ціни продавців, покупців на підставі єдиних критеріїв та спеціальних методів.

Довідкова котирувальна ціна не є офіційною або твердою ціною біржі, а лише відбиває думку котирувальної комісії про найбільш типову ціну. Довідкове котирування можна здійснювати на підставі підсумків кількох біржових торгів. Дані котирування не можуть бути оскаржені членами біржі та змінені за рішенням біржового комітету. Спірні питання, що виникають під час торгів, розглядаються арбітражною комісією.

Дані офіційного котирування сповіщаються на біржі наступного дня після проведен их торгів.

Рішенням котирувальної комісії біржа має право встановлювати граничні рівні коливання цін на товари, що офіційно котируються на біржі, відхилення від яких дає підставу для припинення торгу за даним видом товару.

Особливо слід зазначити серед реально діючих в Україні бірж аграрну біржу.

Аграрна біржа -- це різновид товарної біржі, на якій здійснюється торгівля сільськогосподарською продукцією. На такій біржі працюють ті самі учасники, у неї ті ж функції, що й у товарної біржі. Торгові угоди, порядок їх укладання та виконання, техніка проведення торгів, інші питання організації і функціонування товарних і аграрних бірж багато в чому збігаються.

На кожен вид сільськогосподарської продукції ціни визначаються залежно від співвідношення попиту і пропозиції на даний момент біржових торгів. На агробіржі використовуються такі ж поняття цін, як і на товарній біржі: ціна продавця (пропозиції), ціна покупця (попиту), ціна біржової угоди, котирувальна ціна.

Рівень цін для закупівлі сільськогосподарської продукції та продовольства на державні потреби має визначатися з урахуванням середньозважених цін за результатами попередніх торгів.

3. Основні засади державного регулювання цін

Для створення дієвого конкурентного середовища важливим є встановлення ринкових цін на економічно обґрунтованому рівні. Лише на основі таких цін забезпечуватиметься баланс інтересів виробників (продавців) і споживачів (покупців) товарів і послуг. Для виробників вирішальне значення має відшкодування обґрунтованих витрат і отримання нормального прибутку. Споживачі ж мають отримати якісний, доступний за ціною товар (послугу), який відповідає вимогам стандартів.

В економічній теорії вважається, що на ціну товару впливають різноманітні чинники: витрати виробництва й обігу, співвідношення попиту й пропозиції, якість і цінність товару, стратегія виробництва й продажу, поведінка споживача (покупця), правові обмеження та ін. Динаміка цін визначається, насамперед, зміною структури ринку й ринкової поведінки економічних агентів. Отже, ціна на ринку визначається умовами конкуренції, що спонукає суб'єктів господарювання використовувати гнучкі методи ціноутворення, які найбільш повно враховують попит і ринкову кон'юнктуру. Недосконалий механізм ціноутворення шкодить конкурентній ситуації на ринку. Ціни конкурентів є визначальним чинником при прийнятті рішень про ціни на ринках з багатьма однотипними конкурентами.

Класична економічна теорія розглядає вільне ринкове ціноутворення як основний елемент підтримки рівноваги між попитом і пропозицією. Однак ідеальної загальної та повної свободи ціноутворення ніколи не було та й не може бути. Оскільки, по-перше, в будь-якій економіці діють об'єктиви і економічні закони, що обмежують ціни: з одного боку, будь-який виробник не може запровадити ціну на свій товар, яка буде нижчою від його витрат; з іншого боку суб'єкти ринку не можуть встановлювати ціну, що перевищуватиме попит. По-друге, в умовах ринкової економіки діє система саморегулювання цін. Так, виробник не зацікавлений встановлювати надто високі ціни, тому що це об'єктивно зменшує обсяги реалізації його продукції й отриманий прибуток. По-третє, в будь-якій країні державні органи влади впливають на процеси ціноутворення.

Аналіз дій держави на провідних вітчизняних товарних ринках останніх 10--15 років свідчить про несистемність, фрагментарність і непослідовність дій з регулювання цін. На жаль, досить чітко проявилася тенденція до непрогнозованості державної політики у сфері ціноутворення. Наприклад, заходи щодо обмеження рівня рентабельності та встановлення граничних оптових цін на нафтопродукти в кризових умовах травня 2005 р. лише підкреслили безсистемність дій державних органів в Україні щодо регулювання цін.

Як показує досвід розвитку країн з ринковою економікою, ще в XIX столітті деякі держави намагались регулювати ціни. За останні 150 років уряди багатьох держав вдавалися до різних заходів з метою регулювання цін, і на сьогодні заходи впливу на ціноутворення стали невід'ємною складовою системи державного регулювання економіки. Проблема ж полягає у визначенні ступеня та форм обмеження вільного ціноутворення.

Головне завдання у сфері ціноутворення з точки зору перспектив сталого економічного зростання - це забезпечення доступних для покупців (споживачів) цін на товари. Для регулювання динаміки цін важливе значення має використання суб'єктами господарювання більш дієвих цінових стратегій. Цінові стратегії повинні бути адекватними завданням розвитку ринку споживчих товарів. У цьому плані найбільші перспективи має стратегія цінового прориву, тобто отримання більшого прибутку за рахунок зменшення цін і зростання обсягу продаж. Традиційно вважається, що ця цінова стратегія ринкової поведінки є найкращою для виробників-продавців в умовах наявності на ринку великої кількості покупців (ця ситуація є типовою для багатьох сегментів вітчизняного ринку). Безумовно, на практиці здійснення стратегії цінового прориву стикається із серйозними проблемами, адже виробники-продавці не охоче йдуть на зниження цін.

Для захисту внутрішнього ринку споживчих товарів необхідна орієнтована на споживача політика регулювання цін . Стратегічне значення мають заходи держави, спрямовані на лібералізацію ринків, підвищення конкуренції на них, розбудову ринкової інфраструктури та зниження маркетингових витрат. Одним із основних чинників стабілізації цін є державне сприяння розширенню місткості ринків -- збільшення пропозиції та зростання сукупного попиту. Більш місткий ринок пожвавлює конкуренцію, змушує товаровиробників знижувати витрати, активніше виготовляти й продавати нові товари. Неринкові заходи втручання держави в систему ціноутворення пов'язані, насамперед, з адміністративним тиском на ринкових суб'єктів.