Ринкове ціноутворення

Регуляторна функція держави повинна бути спрямована й на досягнення цінового паритету в усіх сегментах внутрішнього ринку. Враховуючи інтереси споживачів, необхідно збалансувати ціни на продукцію галузей, що постачають засоби виробництва й виробничі послуги виробникам продуктів споживання; оптові ціни виробників продуктів споживання; роздрібні ціни на товари споживчого призначення.

Державне регулювання цін передбачає використання системи прямих і непрямих методів. До прямих методів, як правило, належать: встановлення фіксованих цін і тарифів, меж можливого зростання цін, граничного нормативу рентабельності й торговельних націнок, декларування цін та ін. Непрямі методи - це регулювання чинників, які впливають на ціни. Йдеться про використання податків, дотацій, змін валютного курсу, експертно-імпортних мит та ін. Слід підкреслити, що в реальній практиці взаємодіють і переплітаються різні методи та інструменти регулювання цін. Проблема полягає у виборі правильного за даних соціально-економічних умов набору форм, методів, механізмів та інструментів регулювання цін.

Державне регулювання цін являє собою діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність суб'єктів господарювання, паритет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітної плати, стійкість валюти й інші економічні параметри в державі. Державне регулювання цін -- це не разовий акт встановлення рівня цін, їх динаміки і співвідношення, а комплекс заходів щодо активізації всіх ціноутворюючих факторів.

Загалом перехід будь-якої економіки до ринкових відносин у кінцевому підсумку сприяє розвитку економіки. Однак при цьому збільшується кількість кризових ситуацій, тому держава повинна втручатися в економічні процеси з метою пом'якшення наслідків негативних явищ, адже, впливаючи на ціни, держава намагається зменшити циклічні коливання процесів виробництва та реалізації, а також перерозподілити фінансові ресурси між галузями та підприємствами. Загалом такий вплив має антикризовий характер. При цьому важливого значення набуває правильно обрана мета державного регулювання ціноутворення.

Мета державного регулювання цін у будь-якій країні залежить від багатьох чинників: національних особливостей, кліматичних умов, наявності сировини, матеріалів, політичної ситуації в країні, становища держави у світовому поділ і праці. Метою державного регулювання цін в Україні на сучасному етапі розвитку економіки є:

* забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке б не призводило до руйнівних наслідків для економіки, здійснення соціальної політики держави та захист окремих верств населення;

* стримування інфляційного підвищення цін через запровадження заходів, які б усували причини його виникнення;

* соціальний захист населення, тобто диференційований підхід до встановлення чи змін роздрібних цін на окремі товари або послуги. Це здійснюється з урахуванням ролі товарів у формуванні реальних доходів населення, у забезпеченості продуктами різних груп і верств населення, які мають різний рівень доходів. Такі заходи можуть передбачати надання пільг на житлово-комунальні послуги, проїзд у транспорті тощо;

* формування нового попиту населення та культури споживання завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава прагне збільшити;

* запобігання споживанню соціальне шкідливих товарів або тих, що можуть загрожувати життю та здоров'ю людини.

Повноваження щодо визначення заходів та напрямків державного регулювання цін має Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, в складі якого функціонує Управління розвитку конкуренції та цінової політики. Його головним завданням є формування організаційно-економічних механізмів реалізації цінової політики. У цілому світова практика господарювання довела, що державне регулювання цін може включати заходи законодавчого і судового характеру, адже в одних випадках ціноутворення в державі регламентується законами Верховної Ради та розпорядженнями державних і місцевих органів влади, в інших - ті чи інші спірні питання вирішуються в судовому (арбітражному) порядку. Ми спробуємо охопити обидві сторони цієї проблеми.

Досягнення поставлених цілей (мети) державного регулювання ціноутворення здійснюється системно, через вирішення основних завдань економічного розвитку країни, формування державної політики ціноутворення, визначення пріоритетів регулювання. Так, в першу чергу державному регулюванню і контролю підлягають ціни на продукцію і послуги підприємств державної власності. До них належать тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги, квартирна плата, послуги зв'язку та ін. Крім того, фіксовані і регульовані ціни встановлюються на ресурси, які здійснюють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також продукцію, товари і послуги, виробництво яких сконцентроване на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку. Так, практика засвідчує, що найчастіше як в Україні, так і світі ціни регулюються на електроенергію. Зростання цін на цей вид ресурсу означає однозначне підвищення цін на всі товари, що виробляються в даній економіці.

Необхідно розвивати й вдосконалювати ринок державної закупівлі продукції для загальнонаціональних потреб - як необхідний інструмент регулювання товарного балансу - за тими групами товарів, де виникають труднощі із забезпеченням товарного балансу.

Важливо постійно контролювати достовірність встановлення цін, у тому числі з боку організацій споживачів (покупців). Необхідність будь-якого підвищення цін на товари повинна бути обгрунтована й доведена до відома споживачів. Важливе значення має вдосконалення нормативно-методичних засад формування цін на товари, калькуляції витрат виробництва й обігу. До собівартості продукції повинні заводитися дійсно необхідні витрати.

Моніторинг динаміки та структури цін на споживчі товари повинен проводитися постійно. Йдеться про контроль за рівнем цін та їхніми складовими (собівартістю, прибутком, торговельною націнкою, рентабельністю). При регулюванні цін на окремі, соціальне значущі товари, може застосовуватися метод нормування рентабельності відносно капіталу, що використовується. Необхідно здійснення більш ефективного контролю за співвідношенням між рівнем роздрібних цін і оптовими цінами. Різниця між роздрібними й оптовими цінами - торговельна націнка - відіграє важливу роль у ціноутворенні.

Регулювання торговельних націнок на споживчі товари активно використовується в Білорусії. Розмір таких націнок на соціальне значущі товари в цій країні значно нижче загальновстановленої для всіх інших товарів 30%-ної націнки до відпускної ціни підприємства-виробника або ціни імпортера з врахуванням націнки оптової ланки торгівлі - незалежно від кількості посередників, які беруть участь у товарообороті. Звичайно, будь-який інструмент регулювання ринку не реалізується легко й просто. Недоліком його є те, що встановлені низькі рівні торговельних націнок часто не дозволяють роздрібним торговельним підприємствам навіть відшкодовувати витрати, що виникають у процесі реалізації. Для відшкодування збитків з реалізації особливо важливих у соціальному плані товарів підприємства роздрібної торгівлі вимушені встановлювати завищені торговельні націнки на товари, що не входять до Переліку соціальне значущих товарів (робіт, послуг). Крім того, це спонукає торговельні підприємства до мінімуму звужувати асортимент пропонованих товарів для того, щоб уникнути збитків від їх реалізації.

У структурі зловживань монопольним становищем, які припиняються АМКУ, останніми роками переважають саме порушення цінового характеру: встановлення таких цін щодо придбання або реалізації товарів, які були б неможливі за умов існування конкуренції на ринку; застосування різних цін до рівнозначних договорів із суб'єктами господарювання, продавцями або покупцями без об'єктивно виправданих причин; встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, які обмежують права окремих споживачів; встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів.

У разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних і міських (міст республіканського підпорядкування) рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів. Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв'язку зі зміною умов виробництва і реалізації продукції, що не залежать від господарської діяльності підприємств.

Таким чином, державне регулювання цін -- це гнучка виважена система заходів впливу на процеси ціноутворення, спрямована на забезпечення:

* рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств і регіонів;

* збалансування ринку засобів виробництва і предметів споживання;

* протидія монопольним тенденціям виробництва товарів;

* об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що сприяє еквівалентному обміну;

* розширення сфери застосування вільних цін;

* підвищення якості продукції;

* соціальних гарантій у першу чергу для малозабезпечених прошарків населення;

* створення необхідних економічних гарантій для виробників;

* орієнтація цін внутрішнього ринку на рівень світових цін.

Використана література

1. Корінєв В. Л. Цінова політика підприємства: Монографія. -- К.: вид-во КНЕУ, 2001. -- 257 с.

2. Лагутін В. державне регулювання цін в Україні // Вісник КНТЕУ. - 2005. - № 4. - С. 5-9.

3. Литвиненко Я.В. Сучасна політика ціноутворення: Навчальний посібник. - К.: МАУП, 2001. - 152 с.

4. Марцин B.C. Ціна як важіль економічного впливу на розвиток економіки // Фінанси України. -- 2001. -- № 4. -- С. 9-- 13.

5. Цены и ценообразование: Учебник для вузов / Под ред. И.К. Салимжанова. --Москва: ЗАО «Финстатинформ», 2001. - 304 с.

6. Цены и ценообразование. Уч. для вузов/ Ред. Есипов В. Е. - СПб, 1999 - 464 с.

7. Шкварчук Л. Ціноутворення: Підручник. - К.: Кондор. - 2006. - 460 с.

Размещено на Allbest.ru