Регулювання монополізму в умовах ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Регулювання монополізму в умовах ринку»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи монополізму

1.1 Сутність та головні риси монополізму

1.2 Основні види монополій

1.3 Роль монополізму в економіці країни та боротьба з ним

Розділ 2. Регулювання монополізму в умовах ринку

2.1 Досвід державного регулювання монополій у зарубіжних країнах

2.2 Регулювання монополій в Україні та напрями його вдосконалення

Розділ 3. Комплексне розрахункове завдання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У наш час розвиток інфраструктури, міжнародних торговельних зв'язків та інформаційних мереж нестримно тягне за собою створення і розвиток величезних міжнаціональних компаній. Розмір обороту найбільших з них залишає позаду навіть ВВП деяких країн. Нічого дивного немає у тому, що такі компанії займають лідируючу позицію на національному або й на міжнародному ринку, а деколи навіть запишаються єдиними на ринку, викидаючи з нього конкурентів - стають монополістами

Монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-небудь діяльності. В той же час монополія -- це концентрація виробництва, об'єднання технологічних, інтелектуальних та фінансових ресурсів.

У процесі інституційного розвитку ринкових структур різноманітних галузей реального сектора економіки України особлива увага повинна приділятися тим видам економічної діяльності, що відносяться до природних монополій. У природних монополіях через технологічні, економічні та інші умови виключаються або обмежуються фактори конкуренції, а результативність їх діяльності пов'язується, головним чином, з "ефектом природного масштабу", який дозволяє підприємству-монополісту забезпечувати товарами або послугами всю місткість ринку.

Серед досліджень, які висвітлюють окремі аспекти державного регулювання суб'єктів природних монополій, слід відзначити праці таких науковців, як; В. Базилевича, З. Борисенко, О. Бутиркіна, В. Кокорєва, В. Ліра, В. Студенцова, Г. Филюк тощо. Вони розробили загальні організаційно-економічні підходи щодо регулювання природних монополій, визначили їх сутність і межі застосування у трансформаційний період.

Незважаючи на велику кількість робіт із регулювання монополій, дослідження питань щодо створення ефективного та дієвого механізму регулювання цін (тарифів), доцільності реформування відносин власності та створення конкурентних відносин, на таких ринках в Україні не знайшлося достатнього висвітлення та практичного застосування.

Актуальними питаннями монополії науковці займалися у всі часи, до цього спонукають об'єктивні причини, адже нерегульований державою ринок тяжіє до монополізації. Нормальне функціонування ринкової системи можливе лише за певного організаційного, правового та інституціонального забезпечення на ринку адекватної поведінки суб'єктів господарювання. Основу такого забезпечення становлять конкурентна політика підприємницьких структур, законодавство про захист конкуренції, а також діяльність державних органів, котрі відповідальні за реалізацію означеної політики та дотримання чинного законодавства.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Монополізм та його регулювання в умовах ринку».

Об'єкт дослідження - монополізм.

Предмет дослідження - регулювання монополізму в умовах ринку.

Мета дослідження - розглянути сутність та роль монополізму в економіці країни, а також дослідити державне регулювання в Україні в контексті підвищення його дієвості.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути сутність та головні риси монополізму;

2) проаналізувати основні види монополій;

3) дослідити роль монополізму в економіці країни та боротьбу з ним;

4) розглянути досвід державного регулювання монополій у зарубіжних країнах;

5) дослідити регулювання монополій в Україні та напрями його вдосконалення.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні основи монополізму

1.1 Сутність та головні риси монополізму

монополія ціна регулювання власність

Що ж є монополія -- шкода чи благо і яке місце вона займає в економіці?

В Концепції національної безпеки однією з «економічних» загроз названа й наявність монополізму виробників «Монополія», «монополізований ринок», «монопольна ціна», «монополістичний протекціонізм» -- все це є антиподи обов'язковому атрибуту ринкової економіки, без якого не можна будувати ринкові відносини -- вільній та необмеженій конкуренції

Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні договірних зобов'язань, «відкачку» з економіки і без того недостатніх коштів; вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залучення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чинячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чиновницьку владу.

Монополії встановлюють надто високі ціни порівняно з цінами, що утворюються на основі суспільних граничних витрат Такі ціни створюють додаткові прибутки монополю там і водночас обкладають споживачів своєрідною «даниною» на свою користь. Покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку і тому вони отримуватимуть надто мало продукту за свої гроші. Це зростання цін спостерігається, головним чином, на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли на внутрішньому ринку ціни вищі, ніж на зовнішньому.

Доведено, що монополія зумовлює застій та загнивання господарського механізму, паралізує конкуренцію, загрожує нормальному ринку. Недаремно лауреат Нобелівської премії, видатний американський економіст Поль Самуельсон, зважуючи позитивні та негативні риси і наслідки монополії, робить однозначний висновок: «це економічне та соціальне зло».

Процес монополізації економіки має як негативні так і позитивні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію робітників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Наприклад, австрійський економіст Шумпетер стверджував, що фірми, що володіють монопольною владою можуть витрачати свої монопольні прибутки на дослідження для захисту або зміцнення своєї монопольної влади. Займаючись дослідженнями, вони роблять користь собі і суспільству. Конкурентні фірми не мають таких прибутків для досліджень [3, 234].

Таким чином, фірми, що інвестують у дослідження, повинні бути значних розмірів і певна влада над ринком тут може допомогти. Але технічний прогрес у більшості областей, очевидно, залежить не від гігантських фірм, що володіють монопольною владою.

Крім того, монополія, використовуючи фактор масового виробництва, сприяє економії на витратах факторів виробництва, забезпечує споживачів дешевими та якісними товарами. Доведено, що подвоєння обсягів виробництва зменшує витрати на одиницю продукції на 20%. Отже, з іншого боку, монополії здебільшого є крупними підприємствами з найвищою ефективністю і найнижчими виробничими витратами.

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на крупних підприємствах.

Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об'єднання компаній або поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Централізація капіталу -- це збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об'єднання можуть слугувати акціонерні компанії.

Ще однією важливою причиною монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає. що під впливом ряду нових прогресивних винаходів (нові методи виплавки сталі, нові види двигунів і т. ін.) потрібно було будувати нові великі заводи, будівництво яких було не під силу окремим капіталістам, и вони стали об'єднуватися.

Монопольна діяльність -- це не лише дії чи бездіяльність підприємців, що займають монопольне становище на ринку, а й дії (бездіяльність) органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції, що викликає дискримінацію підприємств. Дискримінація підприємців органами влади і управління становить третю групу порушень антимонопольного законодавства [3, 236].

Отже, монополізм -- не нове явище в світовій практиці, проте для замонополізованої в минулому України проблеми контролю та координації монополій є досить новими і, як наслідок, мало досліджуваними. Вивчаючи історію розвитку монополій і світовий досвід їх державного врегулювання, слід зазначити, що існування монополій при чіткій правовій регламентації їх діяльності можуть принести корись економіці і суспільству, незважаючи на значний перелік їх недоліків. Як кожна партія прагне прийти до влади, так і кожна фірма хоче зайняти монопольне становище на ринку. Проте монополії та ринкова економіка можуть успішно співіснувати, що доводять приклади багатьох країн.

1.2 Основні види монополій

Розглядаючи причини виникнення монополій, слід зазначити, що існують різні види монополій, які можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної.

Природна монополія виникла внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється одними або декількома фірмами. В її основі -- особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом можуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т.д.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. Монопольні структури створює безпосередньо держава. В цьому випадку, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними немає конкуренції. Так, економіка колишнього СРСР була однією з найбільш змонополізованих у світі. Провідну роль відігравала саме адміністративна монополія, де основна влада знаходилася у руках всесильних міністерств і відомств. У СРСР взагалі існувала абсолютна монополія держави на організацію та управління економікою, що базувалася на державній власності на засоби виробництва. Істотною ознакою цієї системи є прямий розподіл всіх основних ресурсів, що також є потужним помічником адміністративній монополії. Кінцевим її результатом стає гігантоманія, прагнення перетворити галузь в один величезний завод. Спираючись на галузеві міністерства, підприємства-гіганти через галузеві НДІ контролюють і об'єктивно гальмують науково-технічний прогрес у своїй країні, їм не загрожує конкуренція товарів-субститутів, оскільки виробництво більшості з них прямо чи опосередковано регулюється даним міністерством. «Залізна завіса» надійно захищає їх і від іноземних конкурентів [1, 35].

Економічна монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблеми монополізму найбільше торкаються в економічній літературі; її поява зумовлена економічними причинами; вона виростає на базі закономірностей господарського розвитку. Ці причини пов'язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва Передумовою цих змін була промислова революція кінця XVIII -- початку XIX ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед, у легкій промисловості.

Сучасна економічна теорія розрізняє декілька видів монополістичних станів: проста або повна (чиста) монополія, олігополія. монопсонія. олігопсонія. Повна або чиста монополія означає ситуацію, коли існує єдиний виробник або продавець якогось виду продукції. Це означає, що виключне право на володіння і розпорядження певним матеріальним або нематеріальним благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь складається з однієї фірми, тобто поняття «фірма» та «галузь» співпадають. Для прикладу: в США 5% ВНП створюється в умовах, близьких до чистої монополії.

У сучасному ринковому середовищі найбільш поширеною є олігополія Це cлово грецького походження і означає «мало (небагато) продавців». Справді, в економіці розвинутих західних країн спостерігається така ситуація, коли в окремих галузях домінують 3-4 крупних фірми. Так у середині 80-х років частка чотирьох провідних автомобільних фірм становила у національному виробництві Японії 71 %, ФРН -- 79,5%. США - 97.8%. Великобританії - 95.5%, Франції -- 99,8%. Схожа ситуація спостерігається і в інших галузях [1, 36].

Монополістичні тенденції можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони існують також і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія. Монопсонія має місце тоді, коли на ринку існує лише один покупець певного товару, який, користуючись своїм становищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим самим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом монопсоніста може бути держава, яка являється єдиним покупцем зброї у приватних фірм.

Іншою і більш поширеною ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує невелика група покупців певного товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю товарів, узгоджуючи ціни, вони добиваються зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. Така ситуація дуже часто має місце на ринку продовольчих товарів, де група крупних промислових фірм-олігопсоністів диктує свої умови фермерам.

1.3 Роль монополізму в економіці країни та боротьба з ним

Історія розвитку монополій є, водночас і історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявилися відразу, і це особливо відчули широкі верстви населення. Намагання великих об'єднань цілком захопити ринки викликало невдоволення дрібних і середніх підприємців та широкої громадськості. Навколо монополій формується негативна громадська думка, яка вимагає державного захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження діяльності останніх. Такі настрої населення набули особливого розмаху у США. Канаді та Австралії, де процеси монополізації проходили найбільш швидко, а їх негативні наслідки були разючі. Саме тому в цих. а потім і в інших країнах були прийняті законодавчі акти, які поставили певні перешкоди монополістичному захопленню ринків.

Можна назвати такі дві основні форми боротьби з монополіями: 1) попередження створення монополій; 2) перешкоджання використання монопольної влади Законодавство країн Заходу діє в основному за допомогою першої форми. Це відбувається тому, що на думку провідних спеціалістів у цій області значно легшим є не допустити виникнення монополії, аніж потім боротися з уже існуючою. Такими попереджувальними заходами є заборона об'єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі; тобто, йдеться про заборону створення монополій будь-якого відомого виду. Також існує заборона на придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, як що це веде до монополізації галузі та послаблює конкурентну боротьбу. Наприклад, у Японії з таких міркувань були заборонені холдингові компанії.

Поруч із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, існують також такі, які покликані боротися з уже існуючими фірмами, що можуть вважатися монополістами. Проти них застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій [12, 56].

А яка ж ситуація з антимонопольного діяльністю в Україні? За словами спеціалістів, для нашої країни питання антимонопольної політики є настільки новими та незвичними, що не сприймаються інколи навіть досвідченими експертами.

Разом з тим, специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР вона відрізнялася одним з найвищих рівнів концентрації та централізації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся, але у деякій мірі навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль над виробником, своєчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення і підтримки конкуренції.

Про масштаби монополізму в нашій країні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними цифрами. За твердженням голови Антимонопольного комітету України а 1993 році в Україні було близько 540 підприємств-монополістів, доля яких на загальнодержавних ринках відповідних товарів перевищує 35%, а в подальші роки значних змін не відбулося.

Україна є монополістом в СНД з видобутку та збагачення титанової сировини, а також монопольно виробляє такі рідкісноземельні метали, як цирконій, гафній, ніобій, понад 80% трихлорсилану -- сировини для виробництва напівпровідникового кремнію, близько 70% монокристалічного кремнію. Найбільш змонополізованими в Україні є ринки машинобудування -- 37,7%. медичної промисловості -- 75,7%, хімічної та нафтохімічної промисловості -- 68,9%, металургії -- 44,9%. На початок 1995 року нараховувалось понад 400 підприємств, що займали монопольне становище на 460 регіональних ринках. Занадто монополізовані й посередницькі структури в агропромисловому комплексі [1, 37].

У зв'язку із бурхливим процесом виникнення і розвитку монополій і завзятим використанням ними монопольної влади виникло антимонопольне законодавство Зараз антимонопольне законодавство є актуальним, оскільки чи не щодня порушуються справи про його недотримання, а деякі з них набувають неабиякого розвитку.

Монополізм в нашій державі є породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому визначивши у Законі України від 3 серпня 1990 р «Про економічну самостійність України» мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію цього закону включила до переліку законодавчих актів, які забезпечили б дію Закону «Про економічну самостійність України», антимонопольне законодавство.

На сьогодні зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства. Так 18 лютого 1992 р. прийнято Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності», який визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства; 26 листопада 1993 р. верховна Рада України прийняла Закон «Про Антимонопольний комітет України».

Антимонопольне законодавство визначає поняття «монопольне становище», під яким розуміється домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару, перевищує 35 відсотків. Разом з тим, рішенням Антимонопольного комітету маже визначатися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків.

Саме по собі монопольне становище того або іншого підприємця не визначається порушенням антимонопольного законодавства. Таким порушенням Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Другу групу порушень складають неправомірні угоди між підприємцями.

Розділ 2. Регулювання монополізму в умовах ринку

2.1 Досвід державного регулювання монополій у зарубіжних країнах

Існування та розвиток монополій здебільшого адекватний характеру їх взаємозв'язків із зовнішнім середовищем. З одного боку, ці взаємовідносини визначаються динамічним впливом "рівноваги", яка забезпечується створенням у суспільстві на кожному етапі соціально-економічного розвитку відповідними економічними, політичними та соціальними умовами і принципами, що дозволяють монополістам функціонувати ефективно. З іншого боку, надаючи суспільству життєво необхідну продукцію або послугу, монопольні структури здійснюють вагомий (а нерідко і визначальний) вплив на всі сфери підприємництва. Такий вплив монополій проявляється більшою мірою в негативних наслідках, а саме: у завищенні цін (тарифів) на монопольну продукцію (послуги); нав'язуванні дискримінаційних умов контрагентам; створенні суттєвих перешкод для входу на монополізований ринок потенційних конкурентів. Як противага негативним наслідкам відбувається державне втручання в процес ціноутворення на ринках продукції (послуг) суб'єктів монополій.

Втручання держави у сферу ціноутворення на монопольних ринках є об'єктивною необхідністю, що покликана підвищити соціально-економічну ефективність дії ринкового механізму. Державне регулювання цін не означає встановлення їх конкретного рівня. Йдеться про необхідність ефективної взаємодії механізмів ринкового ціноутворення та державних регуляторів. Насамперед, це вплив держави за допомогою економічних методів на прийняття монопольними товаровиробниками оптимальних рішень щодо цін, про надання їм методологічної та методичної допомоги, про розробку правових норм із ціноутворення. Тобто регулююча роль держави в цій сфері має виявлятися, насамперед у запобіганні неправомірних дій природних монополістів щодо визначення цінових і тарифних умов. Держава, з одного боку, захищає споживачів від можливих зловживань монопольним становищем суб'єктів природних монополій, а з іншого - сприяє розвитку монополізованих галузей та зниженню їх витрат.

Хвилі монополізації економіки внаслідок злиття компаній спостерігалися в 20-ті, 30-ті та 60-ті роки XX століття. Кінець XX та початок XXI століть також ознаменувалися безпрецедентними злиттями найбільших компаній, які відіграють провідну роль в світовій економіці. Наприклад, в аерокосмічній промисловості «Боїнг» поглинув «Локхід», у нафтоочищенні - відповідно «Екссон» - «Мобіл», а «Шеврон» - «Тексако», в автомобілебудуванні «Даймлер-Бенц» - «Край-слер». У банківській сфері завдяки злиттю «Дж.Л. Морган» і «Чейз Манхетен» провідну позицію зайняв комерційний банк «Дж.Л. Морган-Чейз». Така ж тенденція спостерігалася і в Росії: відбулася спроба об'єднати «КЖОС» та «Сибнафту», утворивши тим самим четверту за своїм значенням світову нафтову компанію. Список можна продовжити [4, 78].

У різних країнах реформування монополій відбувалося по-різному. Так, у США у 80-ті pp. XX ст. було відкрито для конкуренції ринок газу. Мета реформ - реструктуризація газових компаній. Транспортування газу відділено від його видобування й розподілу, а його транспортування проголошено послугою загального доступу, і власникам газопроводів заборонили перепродаж газу. Аналогічні реформи в енергетичному секторі проводить і Європейський Союз.

Так, типовою тенденцією є реформування та приватизація державних вертикально-інтегрованих компаній. Якщо раніше приватна власність впроваджувалась, у першу чергу, у галузі видобутку, то сьогодні приватизація часто розпочинається з постачання. Зростає кількість країн, де споживачі мають можливість вибирати постачальника газу. У багатьох країнах продовжується процес перегляду чи навіть відмови від довготермінових контрактів з гарантованими для постачальників цінами та обсягами (так звані угоди take-or-pay). Впроваджується гнучкий ринок газопостачання. Здійснюється рух у напрямі створення максимально можливої конкуренції у галузі (споживачі можуть вибирати постачальника). Вимогами європейського законодавства є створення конкурентного ринку та відокремлення обліку за різними видами діяльності для забезпечення прозорого ціноутворення та запобігання перехресного субсидування. Крім того, характерною тенденцією є процес концентрації підприємств енергетичної галузі в межах мультинаціональних промислово-фінансових груп з метою забезпечення міжнародної конкурентоспроможності галузі. Тобто продавати частки компаній енергетичного сектора дозволено тільки фінансово сильним приватним інвесторам.

Головним учасником нафтогазової галузі Італії є ENI - інтегрована нафтова і газова компанія, що здійснює діяльність через шість основних операційних підрозділів, включаючи Agip (основний виробник газу в Італії) та Snam (головна газотранспортна та газопостачальна компанія). У 1992 p. ENI була перетворена у акціонерну компанію з 100% державною власністю. Права по видобутку і управлінню газотранспортною системою передані ENI у формі концесії. Поетапна приватизація ENI розпочалася у 1996 р. та передбачала такі вимоги, зокрема: спеціальні застереження щодо обмеження прав голосування окремих акціонерів; право отримання дозволу на концентрацію акцій у власності одного акціонера; право вето держави щодо значних змін у діяльності компаній тощо [14, 342].

У сфері залізничного транспорту такі країни, як Швеція і Фінляндія - відокремили інфраструктуру і експлуатаційну роботу, внаслідок чого виникли дві незалежні компанії.

Німеччина, Франція, Іспанія, Голландія пішли шляхом збереження єдиної залізничної структури - акціонерного товариства, 100% акцій якого знаходиться у державі.

У США залізничні сполучення з моменту їх виникнення є приватними. Вантажні перевезення з самого початку були прерогативою залізничних компаній. На сьогодні вони здійснюються в умовах жорсткої конкуренції. Пасажирські перевезення відокремлені від вантажних і виконуються корпорацією "Arntrack". Обсяги пасажирських перевезень у США незначні, нерентабельні, і тому корпорація "Arntrack" дотується державою.

Багато країн пішли шляхом регіоналізації пасажирських перевезень - фінансування пасажирських перевезень за рахунок коштів місцевих бюджетів.

У цілому залізничні компанії кожної окремої країни суттєво відрізняються за характером і обсягами експлуатаційних робіт. Однак усіх їх об'єднують великі борги перед державою, і на сьогодні вони переживають період структурно-організаційних реформ, націлених на зміну їх взаємовідносин з державою і суспільством, підвищення фінансового стану та посилення позицій у конкурентній боротьбі з іншими видами транспорту на ринку вантажних і пасажирських перевезень.

Водночас монополії як цілісні організаційні структури є надто стійкими щодо реформ. Так, найрадикальніший варіант реорганізації був впроваджений у Великобританії, де у результаті реструктуризації залізничної компанії "British Rail" було утворено декілька десятків малих приватизованих компаній. Досвід їх роботи виявив низький рівень внутрішньогалузевої конкуренції на транспортному ринку. Більшість відносно невеликих приватизованих компаній після реорганізації здали свої конкурентні позиції і були поглинуті великими структурами, що об'єктивно знову стають монопольними. Одразу зазначимо, що концентрація має свої позитивні сторони, зокрема: посилення позицій великих компаній у конкурентній боротьбі з іншими операторами ринку; усувається дублювання паралельних видів діяльності; проводиться централізація управлінського апарату; утворюється можливість для більш ефективного використання технічних засобів [14, 343].

Концентрація як характеристика структури ринку визначає поведінку його учасників і, відповідно, ефективність використання ними наявних ресурсів. Сучасна економічна теорія відкидає ототожнення монополізму лише з великими розмірами підприємств і високою часткою виробництва та реалізації на ринку. Оцінка високого рівня концентрації як неефективного себе не виправдовує. Тому формальне застосування норм конкурентного законодавства до процесів концентрації є неприпустимим. Як показує світовий досвід, у сучасних умовах концентрація капіталу є важливим фактором досягнення "економії від масштабу".

2.2 Регулювання монополій в Україні та напрями його вдосконалення

На сьогодні в Україні нараховується 11 загальнодержавних та понад 2300 регіональних і локальних ринків монополій. За результатами аналізі статистичних даних, частку послуг суб'єктів природних монополій у загальному обсязі реалізованих у 2004 р. в Україні товарів, робіт і послуг підприємствами (за винятком перепродажу товарів і послуг без додаткової обробки) можна оцінити приблизно у 7-8% [7, 8].

У сфері транспорту і зв'язку на початок 2005 р. частка валової доданої вартості становила 12,4%, у сфері виробництва та розподілення електроенергії, газу та води - 5,6%, що відповідно на 8,8 та 2,0 відсоткових пункту більше ніж у добувній промисловості. Оплата праці найманих працівників у сфері транспорту і зв'язку за 2001-2004 pp. зросла у 1,6 рази, у сфері виробництва та розподілення електроенергії, газу та води більше ніж у 2,0 рази. У добувній промисловості оплата праці найманих працівників за аналогічний період зросла майже у 1,9 рази [8].

Галузі монополій протягом останніх років залишаються одними із найбільш прибуткових галузей економіки, крім галузі житлово-комунального господарства. Першопричиною збитковості зазначеної галузі вважається факт позбавлення її державної підтримки та не приведення у повну відповідність тарифів щодо реальних витрат на утримання помешкань.

Висока прибутковість у сфері транспорту і зв'язку певною мірою зумовили підвищений рівень рентабельності. Так, у 2003 р. рівень рентабельності операційної діяльності у сфері транспорту і зв'язку становив 11,0%, що на 8,6 процентних пункту більше, ніж у 2000 р. порівняно з підприємствами промисловості, рівень рентабельності операційної діяльності у зазначеній галузі протягом 2001-2003 pp. був вищий у 2,2-3,3 рази [9-11].

Перевищення рівня рентабельності у галузі транспорту і зв'язку порівняно з промисловістю в цілому є однією із причин випереджаючого зростання тарифів на послуги суб'єктів природних монополій над цінами на продукцію галузей-споживачів їх продукції.

У сфері виробництва та розподілення електроенергії, газу, тепла та води рівень рентабельності у 2003 р, становив (-0,2%). Така ситуація свідчить про жорстке утримання цін (тарифів) на реалізовані послуги порівняно з витратами.

Таким чином, вітчизняні монополії являють собою визначальний сектор, який міцно утвердився в національній економіці й нерідко зловживає своїм монопольним (домінуючим) становищем на внутрішньому ринку. Існуючий механізм формування цін і тарифів дозволяє природним монополістам завищувати розміри необхідних витрат і встановлювати самостійно монопольні ціни відповідно до діючих методів державного регулювання цін і тарифів і здебільшого на рівні, що забезпечуватиме отримання надвисокого прибутку. Монополісти, як правило, не бажають знижувати витрати, оскільки мають можливість відшкодовувати їх саме через завищені тарифи. У результаті частина витрат перекладається на підприємства немонополізованого сектора економіки та населення.

Відсутність прозорої методологічної основи, ефективних методів калькулювання витрат та визначення цінових параметрів на продукцію (послуги) суб'єктів природних монополій в Україні створює передумови для економічних зловживань.

Так, за даними Антимонопольного комітету України (АМКУ), останніми роками збільшилися кількість припинених органами АМКУ зловживань монопольним становищем (табл. 1). Якщо протягом 2000-2005 pp. виявлено понад 7800 порушень законодавства цього виду, то близько їх половини вчинено суб'єктами природних монополій.

Таблиця 1. Кількість зловживань монопольним становищем суб'єктами природних монополій за 2000-2005 pp.

Показник	2000	2001	2002	2003	2004	2005
Кількість зловживань монопольним становищем	721	847	962	1524	1570	1747
Темпи зростання кількості зловживань монопольним становищем відносно 2000 р.	1	1,18	1,33	2,11	2,18	2,43
Темпи приросту кількості зловживань монопольним становищем	1	1,18	1,14	1,58	1,03	1,11

У структурі зловживань монопольним становищем переважають порушення цінового характеру, а саме: встановлення таких цін щодо придбання або реалізації товарів, які неможливо було б встановити за умови існування конкуренції на ринку; застосування різних цін до рівнозначних договорів із суб'єктами господарювання без об'єктивно виправданих причин; встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів; встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів. При цьому розмір дискримінаційних цін (тарифів) нерідко перевищує економічно обґрунтований рівень у 1,5-2 рази [12, 278].

Сума безпосередньої шкоди (збитків), які були чи могли бути завдані юридичним і фізичним особам лише виявленими і припиненими порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, становила понад 690 млн грн. Розмір перерахунків суб'єктів природних монополій підприємств тепло- та водопостачання зі споживачами за ненадані або надані не в повному обсязі послуги за 2001-2005 pp. становив 1 млрд 825 млн. грн., у тому числі за опалювальний сезон 2004-2005 pp. - 329,121 млн грн.

За даними кон'юнктурних опитувань Державного комітету статистики України, серед чинників, які стримують виробництво, значна кількість промислових підприємств відзначає саме високі тарифи на продукцію суб'єктів природних монополій. Негативний вплив цього фактора постійно зростає: якщо у 2000 р. його відчували 12-15% опитаних промислових підприємств, то у III кварталі 2005 р. - 21%. При цьому серед підприємств низки галузей, що становлять значну частку народногосподарського комплексу України питома вага тих, хто оцінює завищені тарифи суб'єктів природних монополій як негативний фактор у 2005 р. перевищила 30% [7, 9].

В економічній площині необґрунтовано завищені тарифи на послуги суб'єктів природних монополій перешкоджають розвитку конкурентного сектора, адже встановлення завищених тарифів на послуги природних монополій є суттєвим бар'єром до вступу нових підприємців на ринки, оскільки передбачає суттєве зменшення прибутковості підприємницької діяльності на ринку, у зв'язку з низькою платоспроможністю населення та його неможливістю мінімізувати споживання послуг суб'єктів природних монополій чи взагалі максимально відмовитися від нього.

Завищення цін (тарифів) на продукцію (послуги) суб'єктів природних монополій здійснюється різноманітними методами: включення до ціни необґрунтованих або фактично не здійснених затрат; економічно необґрунтованого завищення рентабельності; стягування плати за фактично не надані послуги; повторного стягування плати за одні й ті самі послуги. Мають місце й інші види порушень цінового характеру, зокрема: встановлення закупівельних цін на рівні нижчому від того, який міг бути встановлений за умов існування значної конкуренції на ринку; нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не належать до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту тощо. Така ситуація ще раз свідчить про те, що процес державного регулювання цін у природних монополіях в Україні зводиться фактично до їх адміністративного коригування.

Так, відповідно до "Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень" [13] регулювання цін (тарифів) на продукцію суб'єктів природних монополій здійснюється шляхом встановлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних і посередницько-збутових надбавок (націнок), граничних нормативів рентабельності або запровадження обов'язкового декларування зміни цін. Однак ці методи не знайшли широкого використання у світовій практиці. Крім того, практично всі вони недосконалі або обмежені у застосуванні (виняток становить метод декларування зміни цін). Так, наприклад, метод встановлення граничних нормативів рентабельності є ефективним лише у короткостроковому періоді, але при тривалому його застосуванні виявляються негативні риси, що зумовлюються пропорційною залежністю розміру прибутку від собівартості продукції. Це стимулює компанії до нарощування витрат і призводить до необґрунтованого підвищення тарифів. До того ж Національна комісія регулювання електроенергетики розглядає подання компаній про підвищення тарифів і затверджує прогнозний рівень операційних витрат (на основі рівня витрат за попередній рік) та плановий прибуток (його достатність оцінюється за величиною рентабельності, що дорівнює прибутку, поділеному на собівартість). Таким чином, компанії зацікавлені в нарощуванні операційних витрат, тому що чим більші витрати в поточний період, тим більші витрати і прибуток будуть дозволені в наступний період. Крім того, зростання витрат на інвестиції збільшує вартість приватних компаній, збагачуючи їхніх власників (акціонерів). Негативним є відсутність можливості регулюючим органом хоча б приблизно порівняти надані їм для контролю затрати та ціни з аналогічними показниками діяльності інших суб'єктів господарювання. Тому не виключено, що інформація може бути невірною, а можливість маніпулювання нею дозволяє схилити органи контролю до прийняття вигідних рішень на користь монопольних суб'єктів господарювання.

Недосконалість існуючого механізму регулювання діяльності суб'єктів монополій в Україні призводить до гальмування їх науково-технічного розвитку, а їх монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу. Саме тому всі суб'єкти природних монополій, що діють на ринках України, мають, як правило, незадовільний технологічний стан і дуже великі втрати продукції, що покриваються за рахунок споживачів.

Особливістю вітчизняних монополій є те, що у їх структурі існують суб'єкти господарювання, що займаються потенційно конкурентними видами діяльності. Наприклад, у залізничному транспорті є маса допоміжних видів діяльності та підрозділів, які не відносяться до основного монопольного виробництва (ресторанні послуги, прання білизни, ремонт, будівництво і т.д.), які хоч і мають певну спеціалізовану спрямованість, але успішно можуть діяти на конкурентних принципах. Як наслідок, зазначені підрозділи є інтегрованими у загальну монопольну структуру та працюють на однакових умовах, зокрема поточне фінансування, амортизаційна політика, оновлення основних фондів тощо. У виробничу інфраструктуру залізничного транспорту входять і об'єкти соціально-культурного призначення (лікарні, поліклініки, лінійні амбулаторії, аптеки, санаторії-профілакторії, бази відпочинку, дитячі табори, будинки культури, стадіони, басейни, сауни тощо). Такі тенденції спостерігаються й на інших ринках природних монополій. Це пов'язано з особливістю вітчизняних природних монополій, насамперед з тим, що зазначена виробнича інфраструктура дісталась у спадок від командно-адміністративної системи господарювання та залишилась майже незмінною [5, 115].

Доцільно використати накопичений досвід розвинених країн, в яких набула значного поширення практика організаційного відокремлення діяльності суб'єктів природних монополій від суміжних ринків, а реформи привели до зміни правового статусу природних монополій, до нових взаємовідносин з державою і до створення нових ринкових структур.

Очевидно, що досконала ринкова структура є певним ідеалом, за якого згідно з економічною теорією досягаються найвища результативність ринку. Відхилення від раціональної структури ринку спричиняє економічні втрати і результативність, меншу за оптимальну.

У цілому позитивні результати на ринках природних монополій після реформування вкрай очевидні: зниження цін, прискорення темпів росту продуктивності праці тощо. Досвід реформ ще раз підтвердив тезу про те, що саме реальна, а не потенційна конкуренція, є ефективним фактором господарювання.

З метою підвищення ефективності державного регулювання монополій необхідно, насамперед, розробити механізм визначення природно монопольного ядра кожного природно монопольного суб'єкта господарювання (відокремлення немонопольних видів діяльності, що за своєю суттю с конкурентними, від природно монопольних утворень України), що унеможливить включення нехарактерних витрат у базу розрахунку монопольних цін. Крім цього, необхідно вирішити питання запровадження в повному обсязі сучасних механізмів регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, передбачених Законом України "Про природні монополії" [17, 137].

Так, Закон України "Про природні монополії" передбачає, що діяльність суб'єктів природних монополій підлягає державному регулюванню, та здійснюється національними комісіями. Національні комісії - це органи, що виступають від імені уряду, проте зазвичай не входять до його складу. Така особливість комісій дає їм змогу ефективно вирішувати суперечності між різними зацікавленими сторонами, встановлювати правила та стежити за їх виконанням. Регуляторні повноваження комісій, зазвичай, спрямовані на конкретну галузь чи конкретну проблему.

Існує низка вагомих аргументів на користь передачі функцій регулювання національним комісіям, а саме:

¦ деполітизація процесу регулювання для того, щоб забезпечити можливість довгострокового планування галузі;

¦ незалежні регуляторні комісії менше схильні втручатися у повсякденну діяльність регульованих галузей, ніж міністерства;

¦ міністерства та установи уряду не завжди можуть забезпечити необхідний рівень професійних знань.

Удосконалення державного регулювання діяльності природних монополій не можна зводити лише до створення незалежних регулюючих органів. Досвід роботи Національної комісії регулювання електроенергетики свідчить, що це умова, хоч і необхідна, але сама по собі недостатня. Потрібно забезпечувати також належний рівень і зміст регулювання: обґрунтованість тарифів, забезпечення стандартів якості і доступності послуг, які забезпечується, насамперед створенням механізму прозорого, обґрунтованого формування тарифів на послуги.

Такий підхід має базуватися на основі глибокого розуміння теоретичних напрацювань і здобутків зарубіжного досвіду. При застосуванні зарубіжного досвіду, безумовно, необхідно враховувати додаткові труднощі, пов'язані із перехідними процесами в українській економіці, що передбачають особливі вимоги до гнучкості і адаптування стратегій реформування. Слід також враховувати й генезис українських природних монополій, що утворилися адміністративним шляхом у централізовано керованій системі.

Якщо у будь-якій західній країні сфера економічної діяльності визначається як природна монополія і для регулювання застосовується відповідний набір заходів, то не зовсім не означає, що для України така сфера економічної діяльності може бути віднесена до природної монополії. Одразу зазначимо, якщо йдеться про перенесення зарубіжного досвіду, то необхідно використовувати інструментарій, який дозволяє обґрунтувати кожен крок щодо реформування природно монопольної сфери діяльності, їх послідовність, а відповідно, кваліфіковано проводити реформування, опираючись на розвинену теорію і адаптуючи її до конкретних умов і часу нашої країни.

Спеціальним інструментом для регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні є Закон України "Про природні монополії". Закон був розроблений із урахуванням переважаючих у світі тенденцій регулювання діяльності природних монополій і є важливим етапом на шляху інституційного забезпечення державного регулювання природно монопольних сфер української економіки.

До сфери діяльності суб'єктів природних монополій, як правило, належать:

¦ транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

¦ транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

¦ транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

¦ передача та розподіл електричної енергії;

¦ користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та ін. об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом;

¦ централізоване водопостачання та водовідведення;

¦ централізоване постачання теплової енергії;

¦ спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

До суміжних ринків належать:

¦ постачання природного газу та ін. речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом;

¦ зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу;

¦ внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним, повітряним, річковим та морським транспортом;

¦ виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії;

¦ постачання електричної енергії;

¦ виробництво теплової енергії (крім випадків, коли вона використовується виключно для внутрішніх потреб) в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва теплової енергії;

¦ надання послуг міжміського та міжнародного телефонного зв'язку.

У супереч чинному законодавству України, природні монополії досі залишаються переформованими. Ведуться окремі дискусії щодо створення економічно обґрунтованих методик із регулювання цін у природних монополіях, які, врешті-решт ні до чого не призводять. Адже для того щоб створити зазначені методики, необхідно, в першу чергу, провести реформування природних монополій [17, 140].

Першим кроком щодо реформування підприємств природних монополістів, має стати їх реструктуризація. Реструктуризація повинна включити в себе визначення природно монопольного ядра. Визначення природно монопольного ядра потребує дотримання певної послідовності.

На першому етапі визначення природно монопольного ядра проводиться інвентаризація основного виробництва, допоміжного виробництва, підрозділів, які не відносяться до основного виробництва, об'єктів соціально-культурного призначення.

Другий етап передбачає роз'єднання (відокремлення) основного виробництва підприємства природного монополіста від зайвих підрозділів, допоміжного виробництва та підрозділів, які не відносяться до основного

виробництва. Відбувається відокремлення об'єктів соціально-культурного призначення.

На третьому етапі визначення природно монопольного ядра відбувається процес створення підприємства, яке відповідно до чинного законодавства відноситься до сфери діяльності природних монополій. Одночасно проводиться реструктуризація, приватизація та ліквідація відокремлених підрозділів. Об'єкти соціально-культурного призначення передаються у комунальну власність.

Варто наголосити, що реформування у сфері природних монополій не повинно зводитися до примітивного поділу, а, по суті, до розпаду І деградації. Адже така політика генерує архаїчні ринкові відносини, які у розвинених індустріальних країнах активно витісняються на "узбіччя" економічного життя [17, 142]].

Такий підхід вигідний для України, адже існуюча недосконалість цінового механізму у зазначених сферах приводить до посилення регіоналізації національного і локалізації місцевого ринків. Але найголовніше -- державне регулювання цін на продукцію природних монополій в принципі недосконале та неефективне.

Проблема визначення сфери природної монополії та виділення природно монопольного ядра виникає внаслідок того, що в Україні природні монополісти мають досить складну структуру, багато елементів якої не є природно монопольними. У зв'язку з цим виникає необхідність у межах галузі виділити структуру, що є носієм найсуттєвіших, специфічних для природної монополії, властивостей.

Нерідко ступінь природної монополізації виробництва переоцінюється. Гак, у інтегрованій компанії риси природної монополії характерні лише одному виду діяльності. Цією діяльністю є залізничні шляхи, а не потяги з вагонами; канали телефонного дротового зв'язку, а не передавальні пристрої; трубопроводи, а не компресорне обладнання. Відповідно, конкуренція неможлива, скоріш за все, у перших видах діяльності, але не в других.

Успішне відокремлення природно монопольного ядра залежить від наявності єдиної методологічної бази, правильного визначення мети на всіх етапах реформування. Забезпеченню єдиного підходу до визначення природно монопольного ядра сприятиме відповідна законодавча база, направлена: на безперервність на всіх етапах реформування; підвищення інвестиційної привабливості підприємств природних монополістів, врахування галузевих особливостей здійснення приватизаційних процесів в Україні. Крім того, відокремлення природно монопольного ядра забезпечить: баланс інтересів споживачів (доступні ціни) і природних монополій (фінансові результати); виділення структури тарифів на основі принципів справедливого і ефективного розподілу витрат; стимулювання підприємств до скорочення витрат, підвищення якості продукції та ефективності інвестицій; створення умов для розвитку конкуренції.

Правильно проведене відокремлення природно монопольного ядра від суміжних ринків не тільки обмежить сферу регулювання, а й підвищить його ефективність безпосередньо через розподіл регулюючих і не регулюючих видів діяльності.

При розробці необхідних заходів щодо реформування природних монополій в Україні слід враховувати ряд їх загальних особливостей:

¦ у ході технологічного прогресу використовується складна інженерна інфраструктура, що прив'язана до конкретної території. Таким чином, для даних сфер діяльності характерна територіальна специфічність ресурсів, що суттєво впливає на формування відносин між зацікавленими сторонами;

¦ багато видів продукції (послуг) суб'єктів природних монополій (наприклад, електроенергія, послуги зв'язку і транспорту) неможливо запасати і зберігати, їх недовиробництво в один період не може бути компенсовано перевиробництвом в інший. Відповідно, така продукція (послуги) є специфічним в часі благом, а виробництво та перерозподіл таких благ повинно бути стійким і ритмічним;