Суть собівартості та особливості її формування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суть собівартості та особливості її формування

Вступ

Дана курсова робота складається з теоретичної та розрахункової частин.

Метою написання курсової є: надати ґрунтовних знань щодо «собівартості продукції», як одного з найбільш багатогранних показників господарської діяльності підприємств, а також набути практичних навичок у знаходженні основних показників підприємства та визначення його фінансових результатів.

Основним завданням є: повне теоретичне ознайомлення з цією темою та здобуття певних практичних знань, що є ще більш важливим. Актуальність вивчення полягає у тому , що підрахунок собівартості та складання кошторису витрат на виробництва є однією з основних частин діяльності кожного підприємства, а теоретичні і практичні знання по цій темі дадуть змогу ближче ознайомитись студенту із порядком діяльності підприємств у цілому та добре орієнтуватись у порядку створення та підрахунку собівартості.

Головна мета діяльності кожного підприємства в умовах ринкової економіки - максимізація прибутку. Підприємство реалізує свою продукцію споживачам, отримуючи за неї грошову виручку. Однак, це ще не означає, що підприємство отримує прибуток.

Для виявлення фінансового результату необхідно співставити виручку з витратами на виробництво продукції і її реалізацію, тобто з собівартістю продукції. Підприємство отримує прибуток, якщо виручка перевищує собівартість продукції; якщо виручка дорівнює собівартості, то вдалося лише повернути витрати на виробництво і реалізацію продукції; якщо витрати перевищують виручку, то підприємство зазнає збитку, тобто негативного результату, що ставить його у важке фінансове становище, яке не виключає банкрутства.

Рівень витрат виробництва є головним результатом виробничої діяльності підприємства. Заключним показником господарської діяльності підприємства є доход і прибуток. Вони характеризують ефект, отриманий в результаті виробничо-господарської діяльності підприємства.

Тому визначення собівартості продукції - одне з основних облікових завдань підприємства. Основою вирішення великого кола проблем, пов'язаних з ефективною діяльністю підприємства, є саме собівартість, тобто шляхи її зменшення.

Ефективність роботи підприємства в значній мірі залежить від інформацію про формування собівартості. Тому є причини:

-витрати на виробництво продукції є базою для встановлення ціни;

- інформація про собівартість лежить в основі прогнозування і управління виробництвом.

В собівартості знаходить відображення якість усієї виробничо-господарської діяльності підприємства: чим краще використовуються його основні і оборотні фонди, менші витрати праці на одиницю продукції, чим чіткіше та більш узгоджено працює апарат управління, ефективніше запроваджуються передові форми організації виробництва і прогресивна технологія, тим нижче собівартість продукції. Упущення, які виникають при роботі підприємства, викликають збільшення собівартості.

Підсилення значення прибутку в розвитку підприємства, галузі і усього господарства призводить до збільшення ролі собівартості, як одного з найважливіших якісних показників виробничо-господарської діяльності підприємства. Приріст прибутку в промисловості відбувається приблизно на одну третину за рахунок зростання об'єму виробництва і на дві третини за рахунок зниження собівартості продукції.

Проблема віднесення різних витрат на собівартість продукції є однією з найважливіших для підприємств. За допомогою механізму формування собівартості продукції можна стимулювати або, навпаки, “подавляти”, робити невигідними різні види витрат. А в сукупності з податковими пільгами цей механізм є потужним важелем фінансово-господарської діяльності підприємства.

Щоб успішно вести боротьбу за зниження собівартості продукції, потрібно знати з чого вона складається і які фактори впливають на її величину для більш повного обліку їх при розробці плану по витратам на виробництво, прибутку і рентабельності.

Зниження собівартості - це не одноразовий акт, а повсякденне завдання, яке стоїть перед керівництвом підприємства, багатоплановий процес, який потребує системного підходу і єдиного управління.

До факторів, що забезпечують зниження собівартості продукції відносяться: використання найновіших технологій, економія сировини, електроенергії, підвищення продуктивності праці, зниження збитків від браку і простоїв, поліпшення використання основних виробничих фондів, зниження витрат на збут продукції, упорядкування витрат на апарат управління, зміна структури виробничої програми в результаті асортиментних зрушень та ін.

Собівартість продукції може знижуватись і за рахунок скорочення умовно-постійних витрат в результаті зростання об'єму виробництва і реалізації. Щоб уникнути виникнення перевитрат коштів підприємство може використовувати різні норми і нормативи витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів - галузеві (стандарти) або самостійно розроблені підприємством.

Варто зауважити, що в останні роки спостерігається тенденція до зростання витрат на виробництво і реалізацію продукції. До збільшення собівартості призводять збільшення вартості сировини, матеріалів, палива, енергії, обладнання, збільшення процентних ставок за користування кредитом, підвищення тарифів на транспортні послуги, збільшення витрат на рекламу. Збільшується сума амортизаційних відрахувань, в тому числі через переоцінку основних фондів і введення індексації. Велику роль відіграє збільшення питомої ваги заробітної плати в структурі витрат в умовах лібералізації цін і соціальної напруженості. Одночасно збільшуються витрати на соціальне і медичне страхування, пенсійне забезпечення, в державний фонд зайнятості, на різні компенсаційні витрати. Все це зумовлює наступний виток інфляції.

Для того, щоб отримати якнайбільший прибуток (забезпечити собі технічний і соціально-економічний розвиток) підприємству потрібно намагатись максимально знижувати витрати виробництва (собівартість). Для цього необхідно постійно слідкувати за співвідношенням між доходами і витратами, пов'язаними з випуском продукції. Саме це співвідношення є визначальним для прийняття рішення про те, яку продукцію виробляти, яким чином і які послуги надавати.

Розділ 1. Теоретичні основи собівартості продукції

1.1 Суть собівартості та особливості її формування

В економічній теорії собівартість визначається як відокремлені від категорії вартості витрати на споживчі засоби виробництва і заробітну плату для забезпечення їх повернення в процесі відтворення продукту.

В собівартості продукції знаходить своє конкретне вираження дія економічних законів через процеси, що допомагають зниженню витрат. Характером виробничих відносин і дією економічних законів зумовлена об'єктивна необхідність систематичного зниження собівартості за рахунок прискорення НТП, поліпшення якості продукції, ресурсозбереження, впровадження маловідходних і безвідходних технологій, інтенсифікації всього суспільного виробництва, якості управління, природних, географічних та інших факторів.

Найбільш повно проявляється взаємозв'язок собівартості з такими категоріями як прибуток і ціна.

В економічній науці природа собівартості досліджується в нерозривному зв'язку з вартістю. Для теорії калькулювання принципово важливе значення має склад витрат, границі собівартості в рамках підприємства.

Собівартість характеризує витрати конкретних підприємств на виробництво і реалізацію продукції і розкриває економічний механізм повернення цих витрат з виручки від реалізації. Відображаючи процеси виробництва, обертання і розподілення, вона виступає як один з найважливіших синтетичних показників їх діяльності.

Собівартість залежить від характеру виробничого процесу, а її показник відображає зусилля трудового колективу з пошуку резервів підвищення ефективності виробництва. Зниження собівартості значною мірою пов'язане з внутрішньовиробничими факторами: збереженням норм витрат живої праці і матеріальних ресурсів, їх зниженням при проведенні організаційно-технічних і наукових заходів, удосконаленням техніки і технології та ін.

В собівартості знаходять відображення рівень спеціалізації і кооперації, транспортні витрати, стан матеріально-технічного забезпечення, якість продукції і праці.

Собівартість - це синтетичний показник ефективності, тому при його розрахунку і використанні в системі управління виробництвом потрібно бути особливо уважним. Він є одним з найважливіших економічних важелів в господарському механізмі управління виробництвом.

В склад собівартості входять:

· вартість засобів праці, що переноситься на продукт праці частинами;

· вартість предметів праці, яка повністю споживається в процесі виробництва;

· заробітна плата як частина вартості, створена необхідною працею;

· елементи розподілу чистого доходу (через ціни на спожиті засоби виробництва, відрахування на соціальне страхування та інші обов'язкові платежі).

В основу формування собівартості продукції покладені наступні найбільш загальні принципи:

1.чітке розмежування витрат підприємств по сферах господарської діяльності - основна діяльність, капітальні вкладення, непромислові виробництва і господарства;

2.безпосередній зв'язок витрат з процесами виробництва і обігу;

3.відшкодування витрат в процесі відтворення для оновлення основної виробничої діяльності;

4.повний облік фактичних витрат незалежно від ступеню відповідності нормам, стандартам якості, технічних та інших умов, що відображають існуючий рівень техніки, технології і організації виробництва;

5.прямий зв'язок витрат на виробництво продукції з визначеним періодом

Кожне підприємство повинно знати витрати на виробництво продукції. Даний фактор особливо важливий в умовах ринкових відносин, оскільки рівень витрат на виробництво продукції впливає на конкурентоспроможність підприємства, його економіку.

Для того, щоб знати витрати на виготовлення продукту, підприємство повинно проводити його вартісну оцінку за уречевленим і кількісним складом (засоби і предмети праці), а також за складом і кількістю витрат праці, необхідних для його виготовлення.

Прийнято вважати, що витрати (собівартість) - це грошове вираження виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством виробничої і комерційної діяльності, пов'язаної з випуском і реалізацією продукції чи наданням послуг, тобто витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Згідно з визначенням витрат (собівартості) виробництва продукції слід розрізняти собівартість виробництва і реалізації, випуску продукції і продажу. Собівартість випуску (виробництва) продукції характеризує в грошовому вимірі всі матеріальні витрати і витрати на оплату праці, які в тому чи іншому виробництві падають на одиницю і на весь об'єм виробленої продукції.

До складу повної собівартості входять:

· витрати на підготовку і освоєння виробництва;

· витрати, пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва;

· витрати на оплату праці;

· витрати, пов'язані з використанням природної сировини;

· витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технології і організацією виробництва, а також з поліпшенням якості продукції;

· витрати, пов'язані з винахідництвом, технічним удосконалюванням і раціоналізаторськими пропозиціями;

· витрати з обслуговування виробничого процесу (поточний, середній і капітальний ремонт);

· витрати із забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки;

· витрати, пов'язані з набором робочої сили;

· поточні витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного значення;

· витрати, пов'язані з управлінням виробництвом;

· витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;

· витрати на транспортування робітників до місця роботи, відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, в державний фонд зайнятості від витрат на оплату праці робітників, що зайняті в виробництві продукції;

· відрахування з обов'язкового медичного страхування;

· платежі із страхування майна підприємства;

· витрати на оплату відсотків за короткостроковим кредитом банків, оплати послуг банків;

· витрати з гарантійного обслуговування;

· витрати, пов'язані зі збутом продукції;

· витрати на відтворення основних виробничих фондів (амортизація на повне відшкодування);

· знос (амортизація) за нематеріальними активами;

· втрати від браку;

· втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин.

Величина цих витрат залежить від цін на ресурси, необхідні для виробництва товарів, а також від технології їх використання.

1.2 Класифікація витрат та групування витрат за економічними елементами

Витрати підприємства є комплексним показником, в якому при плануванні повинна бути відображена велика кількість факторів, що впливають на його рівень. Усі фактори діляться на зовнішні та внутрішні.

До основних зовнішніх факторів відноситься зміна:

- цін на ресурси, які підприємство одержує від постачальників;

- розмірів мінімальної заробітної плати та обов'язкових платежів.

Основними внутрішніми факторами є зміна:

- продуктивності праці;

- трудомісткості та матеріаломісткості продукції.

Планові витрати підприємства визначаються, виходячи з планових обсягів господарської діяльності та нормативної потреби у виробничих запасах, трудових ресурсах і необоротних матеріальних та нематеріальних активах.

Під час складання проектів річних планів планові витрати визначаються шляхом розрахунків зміни базового рівня витрат за основними техніко-економічними факторами, вплив яких на рівень витрат спричинений розвитком виробництва, зміною структури продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, впровадженням нових технологій, змінами в організації виробництва тощо.

Результати розрахунків економії витрат, пов'язаних із впливом окремих факторів, узагальнюються в зведеному розрахунку зниження собівартості продукції за техніко-економічним факторами.

Конкретизуємо класифікацію витрат за основними ознаками.

За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за:

- виробництвами;

- цехами;

- дільницями;

- технологічними переділами;

- службами;

- іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на:

- основне;

- допоміжне (підсобне).

До основного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва; виконання робіт по ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії (парою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього належать: ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.

Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.

За єдністю складу витрати поділяються на:

- одноелементні;

- комплексні.

Одноелементні - складаються з одного елементу витрат, комплексні - з кількох економічних елементів.

За видами витрати класифікуються за:

- економічними елементами;

- статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на запитання, що витрачено на даний об'єкт).

Статті калькуляції “показують” як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції - одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші - за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на:

- прямі;

- непрямі.

Прямі - це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці тощо), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

Непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (загальновиробничі), що включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на:

- змінні;

- постійні.

До змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням. Змінні витрати включають витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється. До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

За календарними періодами витрати на виробництво поділяються на:

- поточні;

- довгострокові;

- одноразові.

Поточні - це постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша ніж місяць.

Довгострокові витрати - це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Одноразові, тобто однократні витрати, або витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більш ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрачання витрати поділяються на:

- продуктивні;

- непродуктивні.

Продуктивні - передбачені технологією та організацією виробництва.

Непродуктивні - не обов'язкові, що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють:

- витрати на продукцію;

- витрати періоду.

Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація основних засобів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

Витрати періоду - це витрати, що не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші операційні витрати.

Це групування є єдиним для всієї промисловості.

1.3 Калькулювання собівартості

Конкретний зміст окремих етапів калькулювання в значній мірі залежить від системи калькулювання собівартості продукції, яку використовують на підприємстві.

Показна система калькулювання собівартості продукції засновується на послідовному відображенні всіх видів прямих і непрямих витрат, пов'язаних з виконанням робіт (випуском продукції) за індивідуальними замовленнями (контрактами). При цьому індивідуальні вироби, які виконуються за замовленням або їх партія розглядаються як самостійний єдиний об'єкт обліку і планування витрат.

На кожне замовлення відкривається відомість (карта) аналітичного обліку витрат, яким присвоюється окремий код. В цьому документі відображаються: найменування продукції; замовлена кількість виробів; вимоги до якості і строків виконання замовлення; виробничі структурні підрозділи, які забезпечують виконання замовлення, та інші показники.

В процесі виконання замовлення витрати окремих структурних підрозділів враховуються в розрізі статей звітної калькуляції. В ряді випадків відомість (карта) аналітичного обліку операційних витрат по замовленню може передбачати їх накопичення по наступних позиціях:

а) прямі матеріальні витрати (сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати; паливо і електроенергія);

б) прямі витрати праці виробничих працівників, зайнятих виконанням замовлення (і згідно з цим нарахована пряма заробітна плата);

в) інші прямі витрати;

г) непрямі витрати, які відносять на замовлення.

Віднесення непрямих витрат на замовлення здійснюється, як правило, на наступній базі: відробленим людино-годинам; відробленим машино-годинам; вартість замовлення за контрактом.

Калькулювання собівартості за замовленням здійснюється шляхом підрахунку суми всіх видів витрат на виготовлення індивідуального виробу (або шляхом поділення загальної суми витрат на кількість випущених виробів, якщо замовлення було оформлене на їх партію).

Використання цієї системи калькулювання собівартості продукції потребує ретельного і своєчасного документування витрат по всіх виконаних роботах і здійснення великого об'єму розрахунків, пов'язаних з розподіленням непрямих видів витрат. Ця система калькулювання собівартості використовується в основному в дрібносерійному виробництві продукції або в індивідуальному її виготовленні згідно з технічними вимогами замовника (в будівництві, авіаційній промисловості, випуску нестандартної продукції і т.д.).

Попроцесна система калькулювання собівартості полягає в відображенні всіх видів прямих і непрямих витрат, пов'язаних з випуском і реалізацією продукції, в розрізі окремих процесів (стадій, фаз і т.д.). Така система калькулювання характерна для виробництва якісно однорідної продукції з безперервним або масовим технологічним процесом. Різний ступінь складності використання цієї системи калькулювання собівартості продукції визначається кількістю виробничих процесів, структурно виділених на підприємстві; об'ємом незавершеного виробництва і широтою номенклатури продукції, що потребує окремого самостійного обліку.

Основу цієї системи калькулювання складає облік витрат по кожному процесу в розрізі окремих статей з розділенням обліку готової продукції і незавершеного виробництва. Процес калькулювання витрат при використанні цієї системи проходить наступні чотири етапи:

а) на першому етапі визначається об'єм незавершеного виробництва продукції в “еквівалентних одиницях”. Цей об'єм розраховується шляхом

множення кількості одиниць продукції, що знаходиться в процесі обробки, на ступінь завершеності їх обробки (наприклад, 100 одиниць продукції, обробка яких завершена на 30%, буде складати 30 еквівалентних одиниць);

б) на другому етапі визначається загальна кількість продукції, вироблена (реалізована) в звітному періоді часу. Цей розрахунок проводиться за наступною формулою:

ЗК = ЗНПп + ПП - ЗНПк, (1.1),

де ЗК - загальна кількість виробленої продукції в звітному періоді;

ЗНПп - запаси незавершеної продукції в еквівалентних одиницях на

початок періоду;

ПП - кількість повністю завершеної і переданої далі продукції;

ЗНПк - запаси незавершеної продукції в еквівалентних одиницях на

кінець періоду.

в) на третьому етапі визначається загальна сума прямих і непрямих витрат на виробництво продукції по всіх її процесах;

г) на четвертому етапі розраховується питома собівартість продукції, тобто визначається об'єм сукупних витрат на одиницю продукції.

Перевагою використання даної системи калькулювання собівартості є її простота, можливість ефективного управління незавершеним виробництвом і запасами готової продукції, групування витрат на виробництво і реалізацію продукції в розрізі центрів відповідальності. В цей же час основним недоліком цієї системи калькулювання є непомірне усереднення собівартості продукції. В ній не враховуються сезонні особливості її виробництва, особливості витрат на зберігання запасів і т.д.

Попроцесна система калькулювання собівартості продукції широко використовується на підприємствах вугільної, нафтової, хімічної, фармацевтичної, легкої, харчової промисловості та інших аналогічних за організацією технологічних процесів галузях економіки.

3. Нормативна система калькулювання собівартості продукції (або система “стандарт-костинг”) полягає в її здійсненні на основі розроблених норм і нормативів витрат. При цьому фактичні операційні витрати різних видів порівнюються з нормативними з метою виявлення і відображення в обліку розмірів відхилень (тому цю систему часто називають “управління витратами за відхиленнями”).

Нормативна система калькулювання собівартості продукції здійснюється за наступними основними етапами:

а) розробка системи норм і нормативів витрат матеріальних ресурсів, живої праці, окремих видів інших прямих і непрямих витрат. Ці нормативи розробляються на одиницю продукції, на окремі види робіт і т.д. Нормативи формуються в розрізі окремих статей облікової калькуляції;

б) поточний облік витрат у розрізі норм з одночасним визначенням розміру відхилень від цих норм;

в) поточний облік зміни значень норм і нормативів, які використовуються підприємством в процесі здійснення своєї діяльності;

г) визначення фактичної собівартості виробленої (реалізованої) продукції. Цей розрахунок здійснюється за формулою:

ФСП = НС ВФВ ЗН (1.2),

де ФСП - фактична собівартість одиниці виробленої (реалізованої) продукції в звітному періоді;

НС - сумарна нормативна собівартість одиниці продукції, встановлена на підприємстві;

ВФВ - сумарне відхилення (економія або перевитрата) фактичних витрат на виробництво (реалізацію) одиниці продукції від нормативів в звітному періоді;

ЗН - сумарна зміна (збільшення або зменшення) норм, які визначають нормативну собівартість продукції, в звітному періоді.

Перевагою використання даної системи калькулювання собівартості продукції є впровадження в операційну діяльність підприємства прогресивних норм і нормативів витрат; високий зв'язок цих нормативів з розробленою ціновою політикою підприємства; підвищення ефективності контролю управління витратами; отримання більш точних результатів калькулювання.

Разом з тим, вона має і деякі недоліки, основними з яких є: складність обліку широкої системи витрат; необхідність постійного управління системою норм і нормативів; нетиповість окремих звітних періодів з позицій здійснення витрат, неврахована в системі їх нормативів.

Нормативна система калькулювання собівартості продукції може використовуватися як самостійно, так і в якості додаткової до системи показного або попроцесного її калькулювання. Її можна використовувати на підприємствах з масовим постійним технологічним процесом виробництва і реалізації продукції, яка має стабільний збут і для якої використовують однорідні види сировини, матеріалів, напівфабрикатів - в машинобудуванні, нафтохімічній, текстильній, швейній, харчовій та інших галузях економіки.

4. Система калькулювання змінних витрат (“директ-костинг”) полягає в тому, що калькулюється не повна собівартість виробництва і реалізації продукції, а тільки питомі змінні операційні витрати (їх основу складають прямі види операційних витрат).

Основна мета впровадження цієї системи калькулювання - забезпечити контроль за формуванням маржинального прибутку підприємства в розрізі конкретних видів продукції.

При цій системі калькулювання витрат маржинальний прибуток по конкретних видах продукції розраховується за наступною формулою:

МПп = Ц - Взмін (1.3),

де МПп - сума маржинального прибутку по конкретних видах продукції;

Ц - ціна реалізації одиниці виробленої продукції;

Взмін - сума змінних (прямих) витрат, віднесених на конкретні види

продукції.

Перевагами використання даної системи калькулювання собівартості продукції є її простота; мінімум здійснення розрахункових операцій, пов'язаних з розподілом непрямих витрат; висока надійність отриманих результатів, оскільки при цій системі в основному виключені неточності віднесення непрямих витрат на окремі види продукції в процесі їх розподілу; можливість цілеспрямованого управління як змінними витратами, так і маржинальним прибутком.

Розділ 2. Аналіз собівартості продукції та її поанування

2.1 Методика аналізу показників рівня собівартості продукції та фактори впливу на зміну собівартості

Щоб краще зрозуміти суть, формування та резерви, за допомогою яких можна знайти шляхи зниження собівартості продукції на підприємстві, перейдемо до детального аналізу показників рівня собівартості, факторів впливу на зміну собівартості продукції на підприємстві.

Основна мета аналізу собівартості продукції - знаходження шляхів і джерел зниження собівартості продукції та збільшення прибутку.

Об'єктами аналізу собівартості будуть наступ ні показники:

- виробнича собівартість товарної продукції за статтями калькуляції та за елементами витрат;

- витрати на одну гривню виготовленої продукції;

- собівартість окремих виробів;

- прямі статті витрат;

- непрямі статі витрат.

Для аналізу собівартості продукції характерні такі показники:

1.витрати на одну гривню продукції;

2.виробнича собівартість за калькуляційними статтями продукції та за елементами витрат;

3.собівартість одиниці окремих видів продукції.

Як відомо, одним з головних напрямків формування дохідності підприємства повинно бути зниження собівартості продукції. Зростання обсягу виробництва і пеалізації цін на продукцію приносить, як правило, тимчасовий успіх підприємству. Великі резерви знахдяться в галузі зниження рівня витрат.

Найбільш узагальнюючим показником собівартості продукції, який відображає прямий зв'язок з прибутком є, рівень витрат на одну гривню продукції.

Для того, щоб визначити і проаналізувати рівень витрат на одну гривню продукції, необхідно здійснити ряд додаткових розрахунків. Це стосується передусім необхідності перерахунку фактичного обсягу виготвленої продукції на планову собівартість, планові ціни, а також урахування зміни цін на сировину, матеріали і товарну продукцію у звітному періоді.

Витрати на одну гривню обсягу промислової продукції - важливий, найбільш узагальнюючий показник собівартості продукції. Однією з переваг цього показника є його універсальність: його використання дає можливість оцінити не лише виконання плану за собівартістю продукції, а й дати оцінку її динаміки в будь-якій галузі виробництва, провести порівняльний аналіз собівартості продукції на підприємствах, які випускають однорідну продукцію.

Витрати на одну гривню обсягу промислової продукції розраховують діленням загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції на вартість випущеної продукції в оптових цінах підприємства.

Вивченню та оцінці собівартості одиниці найважливіших видів продукції економічні служби підприємства повинні приділити особливу увагу, оскільки результати аналізу цього важливого показника використовуються для виявлення шляхів подальшого зниження собівартості продукції, проведення низки організаційно-технічних заходів щодо економії витрат на конкретних ділянках роботи.

Для формування собівартості досить важливо вивчити усі фактичні витрати, що виникають на підприємстві.

Фактичні витрати порівнюють з плановими за кожним видом використаних матеріалів, розраховують відхилення і вплив факторів на зміну цих витрат.

На відхилення фактичних витрат від планових впливають фактори:

v зміна норм витрат;

v зміна цін на матеріали;

v зміна матеріалів.

Вплив фактора норм розраховується таким чином: фактична норма мінус планова норма витрат множиться на планову ціну.

Вплив фактора цін обчислюється так: фактична ціна мінус планова ціна множиться на фактичну норму.

Відомо, що ціна на матеріали не залежить від діяльності підприємства, але частина ціни -- транспортно-заготівельні витрати -- залежать від підприємства, бо вони плануються і фактично обліковуються.

Вплив фактора «заміна матеріалів» розраховується так: різниця між нормою заміняю чого матеріалу множиться на ціну заміненого матеріалу.

Завданням аналізу є:

1) встановлення ступеню виконання планових (розрахункових) показників собівартості окремих видів продукції;

2) вивчення динаміки собівартості одиниці продукції;

3) дослідження причин відхилень за найвагомішими статтями калькуляції; 4) виявлення резервів щодо зниження собівартості окремих видів продукції.

Аналіз проводять за даними планових та фактичних калькуляцій.

На відхилення фактичної собівартості одиниці продукції від планової впливають зміни:

§ обсяг виробництва;

§ постійних витрат;

§ змінних витрат.

Розрахунок вищеназваних чинників на відхилення фактичної собівартості одиниці проводять методом ланцюгових підстановок.

Аналіз собівартості одиниці продукції передбачає загальну оцінку виконання планових (розрахункових) щодо зниження собівартості одиниці продукції. Цей етап включає:

1) підрахунок загальної суми постійних витрат на одиницю продукції;

2) підрахунок собівартості одиниці продукції;

3) розрахунок собівартості одиниці продукції;

4) трудові витрати на одиницю продукції.

Аналіз собівартості продукції здійснюється в такі етапи:

1.Загальна оцінка виконання планових (розрахункових) завдань по зниження собівартості одиниці продукції. Цей етап включає:

· підрахунок загальної суми постійних витрат на виготовлення всієї продукції;

· підрахунок змінних витрат на одиницю продукції;

· розрахунок собівартості одиниці продукції;

· порівняння фактичної собівартості з плановою, виявлення відхилення і впливу факторів на це відхилення.

Факторами, які впливають на зміну собівартості одиниці продукції є:

1) зміна обсягу виробництва продукції;

2) зміна суми постійних витрат;

3) зміна обсягу виробництва продукції;

4)зміна суми змінних витрат.

Вивчення окремих статей калькуляції даного виробу.

Це дасть можливість знайти на підприємстві значні резерви зниження собівартості продукції за рахунок ефективнішого використання виробничих ресурсів.

Розшифрування матеріальних витрат -- це аналіз витрат окремих видів матеріалів, які витрачають на виготовлення конкретного виробу. Це і є третій етап аналізу собівартості одиниці продукції, який здійснюється за даними другого розділу калькуляції.

Аналіз витрат на одну гривню обсягу промислової продукції проводять методом порівняння фактичних витрат звітного періоду з плановими, або фактичними попереднього року. Визначають відхилення та обчислюють вплив на нього змін таких факторів:

1) структура та асортимент випущеної продукції;

2) рівень витрат на виробництво окремих виробів;

3) ціни і тарифи на спожиті матеріальні ресурси;

4) оптові тарифи підприємства на виготовлену продукцію.

Вплив факторів визначають прийомом ланцюгових підстановок.

Завершальним етапом аналізу є пошук резервів зниження собівартості одиниці найважливіших видів продукції. Розрізняють поточні та перспективні резерви зниження собівартості, які включають всі види непродуктивних витрат (явні і приховані), також перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів, виявлені в ході аналізу.

Дослідженню відносного рівня витрат закордоном надають великого значення. Аналіз відносного рівня витрат закордонні економісти вважають одним із наріжних елементів аналізу конкуренції.

Відносний рівень витрат звичайно виражається індексом, який обчислюють як частку від ділення витрат даного підприємства на середині витрати кожного з його конкурентів. Таким чином, якщо індекс дорівнює одиниці, то це означає, що витрати даного підприємства збігаються з витратами його конкурентів.Якщо індекс менший від одиниці -- витрати нижчі, якщо більший, то конкуренти мають переваги.

Зниження собівартості одиниці продукції і витрат на одну гривню продукції досягається двома способами:

1)збільшення обсягу виробленої продукції;

2)ліквідацією продуктивних витрат і невиправданих перевитрат за елементами витрат, трудових і грошових запасів і запровадження прогресивних організаційних та технічних заходів підвищення ефективності виробництва;

3)упровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Збільшення випуску продукції сприяє зниженню її собівартості за рахунок економії умовно-постійних витрат.

Вирішальною умовою використання виявлених резервів зниження собівартості продукції є підвищення продуктивності праці на основі досягнень науково-технічного прогресу.

На відхилення фактичних витрат від планових впливають такі чинники:

- зміна структури асортименту виготовленої продукції;

- зміна рівня витрат (норм витрат ) у собівартості окремих її видів;

- зміна гуртових цін на спожиті матеріали, паливо, зміна транспортних тарифів;

- зміна цін на продукцію.

На цьому етапі аналізу вивчається собівартість продукції за калькуляційними статтями.

Витрати за статтями калькуляції -- це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництво.

Групування витрат за призначенням, тобто за статями калькуляції, показує, де саме, на які цілі, в якому обсязі використано ресурси. Це групування необхідне для визначення собівартості окремих виробів, установлення центрів зосередження витрат та пошуку резервів їх скорочення.

Планування та облік витрат за калькуляційними статтями дають змогу встановити цільові напрями витрат, зв'язок з технологічним процесом, а також підрахувати собівартість окремих виробів, одиниці продукції, узагальнити витрати за місцем виникнення (дільниця, бригада, цех), і забезпечити контроль за місцем виникнення даних витрат.

Залежно від способу включення витрат у собівартість продукції, усі витрати на виробництво (за статтями) класифікують:

1. прямі витрати -- відносять на вироби за прямою ознакою. Вони утворюють одноелементні витрати.

2. накладні витрати -- попередньо групують у кошторисах з утворенням комплексних статей витрат, які пізніше розприділяють між виробами пропорційно до певних ознак.

Для того, щоб зробити висновок про можливості (резерви) зниження собівартості продукції, необхідно ці витрати вивчити з точки зору їх функціональної ролі у виробничому процесі. З цією метою проводиться групування затрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції. Таке групування показує, куди, для яких цілей та в яких розмірах використані ресурси. Кількість і найменування калькуляційних статей залежить від галузей промисловості і визначається методичними вказівками з планування, обліку, калькулювання собівартості продукції.

Витрати за статтями калькуляції відрізняються від витрат за елементами тим, що вони відображають витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції за звітний період. Групування витрат за статтями калькуляції дозволяє характеризувати зв'язок витрат з результатами, їх роль в технологічному процесі, управлінні й обслуговуванні, відокремити прямі й накладні витрати, змінні й постійні і таким чином детальніше виявити можливості їх економії.

Аналіз собівартості продукції за статтями калькуляції передбачає наступні етапи:

1. аналіз виробничої собівартості в цілому, у тому числі окремих статей калькуляції;

2. детальний аналіз окремих статей калькуляції, тобто аналіз прямих і непрямих витрат на виробництво продукції.

Аналіз собівартості продукції закінчується виявленням можливостей подальшого зниження собівартості продукції, підрахуванням загальних резервів цього зниження.

У кінцевому підсумку калькуляція є документом, в якому представлені всі витрати на виробництво і реалізацію одиниці конкретного виду продукції у вигляді витратних статей.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції, калькулювання передбачає розв'язування таких методичних завдань:

o визначення об'єкта калькулювання;

o вибір калькуляційних одиниць;

o визначення калькуляційних статей витрат;

o методики їхнього обчислення.

Аналіз собівартості фактично випущеної продукції за калькуляційними статтями проводять, порівнюючи фактичні витрати витратами за минулий період. При цьому визначають абсолютне та відносне відхилення.

Аналіз собівартості за елементами витрат здійснюється є метою вивчення зміни рівня собівартості продукції під впливом використання ресурсів підприємства (трудових, засобів праці, предметів праці). Такий аналіз необхідний також для того, щоб вивчити матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість, та фондомісткість і встановити вплив технічного прогресу на структуру витрат. Наприклад, якщо питома вага зарплати у витратах виробництва зменшується, то це свідчить про підвищення технічного рівня підприємства, про зростання продуктивності праці.

Методика аналізу собівартості за елементами витрат має деякі особливості. Це, перш за все, можливість вивчати тільки структуру даних витрат, тобто зазначити питому вагу кожного елемента витрат в загальній сумі виробничих витрат і потім порівнювати фактичну питому вагу з плановою ( розрахунковою), робити висновок щодо зміни структури цих витрат, встановлювати причини цих змін і давати якісну оцінку впливу цих причин на витрати виробництва.

На основі результатів аналізу собівартості продукції за елементами витрат складається довідка і надається керівникам заінтересованих та відповідальних служб підприємства є метою прийняття управлінських рішень, спрямованих на усунення негативних аспектів у формуванні собівартості продукції.

При аналізі виробничої собівартості продукції доцільно використати елементні витрати.

Елементні витрати - це однорідні за складом витрати підприємства. Вони характеризують використані ресурси за їхнім економічним змістом незалежно від форми і місця їх використання. Елементи витрат є однаковими для всіх галузей.

Аналіз витрат за елементами дає змогу:

Ш дослідити зміни у структурі собівартості порівняно з бізнес - планом;

Ш оцінити динаміку структури витрат;

Ш охарактеризувати галузеві особливості (матеріаломісткість, фондомісткість, енергомісткість, трудомісткість виробництва);

Ш встановити вплив науково-технічного прогресу, рівня кооперації та спеціалізації на зміну структури витрат;

Ш визначити найважливіші напрями пошуку резервів зниження собівартості.

Аналіз проводиться методом порівняння фактичної питомої ваги кожного елемента витрат на виробництво з питомою вагою витрат попереднього року або планом. Оцінюють зміни в питомій вазі кожного елементу витрат у загальній їх сумі, тобто досліджують структуру витрат.

Даний аналіз потрібний для того, щоб виявити витрати, які є найбільш значущими для підприємства або можуть стати такими в майбутньому.

Найбільш корисним для вивчення змін у структурі витрат на виробництво є аналіз собівартості за елементами витрат.

До елементних витрат належать:

¬ матеріальні витрати;

¬ оплата праці;

¬ відрахування на соціальні заходи;

¬ амортизаційні відрахування;

¬ інші витрати.

Аналіз витрат за елементами витрат дає змогу не лише вивчити зміни у структурі собівартості, а й охарактеризувати галузеві особливості (матеріаломісткість, фондомісткість, енергомісткість, трудомісткість виробництва).

Аналіз звичайно починають з оцінювання загального виконання плану собівартості продукції. Потім переходять до вивчення відхилень по окремих видах витрат. При цьому слід урахувати, що деякі відхилення по статтях собівартості можуть бути наслідком дії одного і того самого фактора. Наприклад, підвищення механізації праці може спричинити зниження витрат на заробітну плату, але підвищити певною мірою витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

Ще один комплексний фактор -- збільшення купованих виробів і напівфабрикатів. Він збільшує суму відповідних матеріальних витрат, а це обов'язково веде до зниження витрат на заробітну плату, відрахувань на соціальне страхування, зменшує витрати на сировину та матеріали й імовірно за іншими статтями.

Аналіз матеріальних витрат полягає в порівнянні фактичного їх обсягу з плановим чи базовим і в обчисленні впливу окремих факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна методика їх дослідження залежить від особливостей технології, а також від використовуваних видів сировини, матеріалів, та енергоносіїв.

Проте завжди слід виявити вплив таких факторів:

> зміна питомих витрат сировини та матеріалів на одиницю продукції;

> зміна собівартості заготівлі одиниці сировини та матеріалів.

У більшості галузей промисловості витрати на оплату праці мають меншу питому вагу в собівартості продукції, ніж матеріальні витрати. Проте загальновідомо, що одним із найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці. Тому аналізові витрат на оплату праці слід завжди приділяти увагу в першу чергу.

Оплату праці аналізують за двома напрямами:

1) аналіз фонду оплати праці як елемента на виробництво на підставі спеціальної статистичної форми 1-ПВ;

2) аналіз оплати праці за окремими статтями калькуляції.

Перший напрям має певні переваги, оскільки ґрунтується на всебічній інформації звітності за трудовими показниками. Аналіз виконання фонду оплати праці розпочинають з визначення абсолютного відхилення від минулорічного фонду або фактичного відхилення за базовий період. Після цього досліджують причини такого відхилення, виявляючи вплив двох факторів: зміни середньооблікової чисельності (кількісний фактор) і зміни середньої заробітної плати (якісний фактор).

Середньорічна заробітна плата, у свою чергу, залежить від дії таких факторів:

· кількості робочих днів у періоді;

· тривалості робочого дня (зміни);

· середньогодинної оплати.

Під час аналізу складу фонду заробітної плати робітників потрібно встановити співвідношення між різними видами оплати праці, а також виявити непродуктивні витрати. Серед останніх відомі такі:

· доплата зі змінами у зв'язку зі змінами умов праці;

· доплата за роботу в понаднормовий час;

· оплата цілодобових простоїв і годин внутрішньо змінних простоїв;

· заробітна плата у складі браку продукції.

Як зазначалося, важливим показником загальної собівартості є собівартість її окремих видів. Для аналізу використовуються планові та фактичні калькуляції собівартості продукції. Об'єктом калькулювання можуть бути продукція чи роботи. Проте головний об'єкт калькулювання -- це готові вироби, які поставляються за межі підприємства.

Під час аналізу встановлюють ступінь виконання плану за собівартістю окремих видів продукції, вивчають відхилення за статтями калькуляції від плану або базових показників, визначають причини, що зумовили значні відхилення за найбільш вагомими статтями калькуляції.

Якщо підприємство тривалий час випускає певний вид продукції, обов'язково треба вивчити динаміку показників її собівартості за цей період.

Аналіз собівартості окремих видів продукції слід закінчувати пошуком резервів її зниження.

Поточні резерви собівартості включають усі види непродуктивних витрат, а також виявлені під час аналізу перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів.

Перспективні резерви зниження собівартості продукції, як правило, передбачають проведення значних організаційних, технологічних, конструкторських та інших видів робіт, що, до речі, потребує певних додаткових інвестицій. Насамперед це стосується можливого збільшення обсягів виробництва.

Добре відомо, що за інших рівних обставин збільшення обсягів виробництва знижує собівартість через відносно сталі витрати на управління виробництвом (так звані умовно-постійні витрати). Цей шлях зниження собівартості хоч і дуже простий, але має певні згасаючі можливості одержання позитивного ефекту.

До того ж, наявні виробничі потужності підприємства і попит на даний виріб можуть обмежувати збільшення обсягів виробництва продукції.

2.2 Планування зниження собівартості продукції

План по собівартості продукції є одним з найважливіших розділів плану економічного та соціального розвитку підприємства. Планування собівартості необхідно для виявлення резервів зростання рентабельності виробництва; вибору та обґрунтування найбільш ефективних напрямків капітальних вкладів; визначення оптимальних варіантів спеціалізації виробництва на підприємстві і впровадження нової техніки; встановлення економічно виправданих меж підвищення якості виробництва. Планування собівартості продукції на підприємстві дозволяє знати які затрати будуть необхідні підприємству для випуску продукції, які фінансові результати можна очікувати в плановому періоді.

Планування собівартості продукції на підприємстві в умовах діючих нормативних актів уряду включає у себе калькулювання собівартості продукції, розрахунок собівартості для визначення величини оподатковуваного прибутку.

Метою планування собівартості продукції є визначення оптимального рівня витрат на виготовлення продукції високої якості при найбільш раціональному використанні матеріальних і трудових ресурсів.

Планування собівартісті продукції за структурними підрозділами необхідно розглядати як складову частину системи управління підприємством і неодмінною умовою організації внутрівиробничого господарського розрахунку. Дієвість цього показника в значній мірі залежіть від того, наскільки економічно обґрунтовано вирішуються методологічні питання її планування.

Для розробки плану по собівартості використовуються наступні вихідні дані:

· обсяг виробництва продукції в натуральному та вартісному вимірі;

· норми витрат живої та упредметненої праці на одиницю продукції;

· ціни, тарифи, ставки податків та зборів;

· норми амортизаційних відрахувань на повне відтворення основних фондів;

· нормативи відрахувань на соціальне та медичне страхування та інше;

· плани технічного розвитку, удосконалення організації виробництва, праці та управління;

· матеріали аналізу господарчої діяльності за попередній період.

Розробці плану по собівартості повинен передувати ретельний техніко-економічний аналіз господарської діяльності підприємства і його структурних підрозділів. Головним змістом аналізу повинно бути глибоке дослідження шляхів удосконалення техніки, технології, організації праці і управління, ліквідації невиробничих витрат та втрат від браку.

Плани по собівартості повинні виходити з прогресивних норм витрат праці, використання обладнання, витрат сировини, матеріалів, палива, та енергії з урахуванням досвіду інших підприємств. Тільки при науково обґрунтованому нормуванню витрат можна виявити та використовувати резерви подальшого зниження собівартості продукції.

План по собівартості продукції включає наступні розділи:

1. Кошторис витрат на виробництво продукції (складається за економічними елементами).

2. Собівартість всій товарної та реалізованої продукції.

3. Планові калькуляції окремих виробів.

4. Розрахунок зниження собівартості товарної продукції за техніко-економічними факторами.