Суть собівартості та особливості її формування

План по собівартості промислової продукції складається за єдиними для всіх підприємств правилами, встановленими в інструкціях по плануванню, врахуванню і калькулюванню собівартості промислової продукції. В цих інструкціях міститься перелік витрат, що включаються в собівартість продукції, і визначаються методи калькулювання собівартості. Встановлення загальних, єдиних для всіх підприємств правил має важливе значення для вірного планування і врахування собівартості продукції. Зокрема загальним для всіх галузей промисловості є порядок включення в собівартість продукції тільки тих витрат, які прямо або побічно пов'язані з виробництвом продукції. Тому не можна включати в планову собівартість продукції витрати, що не відносяться до виробництва продукції, наприклад витрати, що пов'язані з обслуговуванням побутових потреб підприємства (утримання житлово-комунальних господарств, витрати інших непромислових господарств та інше), по капітальному ремонту і будівельно-монтажним роботам, а також витрати культурно-побутового призначення.

Деякі витрати хоча і враховуються у фізичних затратах на виробництво, однак в силу їх особливого характеру також не можуть включатися в планову собівартість продукції. До таких витрат відносяться різного роду невиробничі витрати і втрати, наприклад обумовлені відхиленнями від встановленого технологічного процесу, виробничий брак.

Визначення планової собівартості окремих видів продукції виступає основою планування витрат на виробництво. Планова собівартість всієї товарної продукції розраховується на основі даних про обсяги випуску товарної продукції і планової собівартості окремих видів виробів.

Оцінка виконання плану по собівартості всій товарної продукції здійснюється з урахуванням змін цін на матеріали та тарифів на перевезення та енергію, що відбулися протягом звітного року.

Вся товарна продукція при плануванні й обліку собівартості на підприємствах підрозділяється на порівнянну і непорівнянну. Порівнянною вважається продукція, що випускалася в попередньому (стосовно планового) року, а також вироби з тривалим циклом виробництва, що випускалися торік в одиничних екземплярах. До складу порівнянної продукції не включаються роботи з замовленнями на сторону, роботи з капітального ремонту і продукція, що виготовлялася в порядку дослідів і експериментів. До непорівнянної відноситься продукція, освоєна виробництвом у поточному році.

В плані підприємства визначається завдання по зниженню собівартості порівнянної продукції. Воно виражається відсотком зниження собівартості продукції стосовно минулого року. Поряд з цим може бути зазначена і сума економії, що планується, в результаті зниження собівартості порівнянної продукції.

В плануванні собівартості продукції на промислових підприємствах, як правило, використовуються два методи: нормативний і розрахунок собівартості по найважливіших техніко-економічних факторах.

Застосування тих чи інших методичних прийомів обґрунтування планів по собівартості продукції в більшій мірі залежить від стадії розробки плану. Так, на стадії розробки проектів перспективних і річних планів застосування традиційних прийомів планування собівартості з використанням кошторису витрат на виробництво і планові калькуляції не є досить ефективним, тому що ці документи не відбивають у повній мірі основних напрямків, за рахунок яких намічається зниження собівартості продукції. На цій стадії план по собівартості продукції визначається шляхом розрахунку зміни витрат по основних техніко-економічних факторах.

При складанні розгорнутих річних планів на підприємствах розрахунки собівартості по факторах сполучаються зі складанням калькуляцій собівартості окремих видів продукції і кошторису витрат на виробництво.

Планування зниження собівартості продукції здійснюють шляхом планування зменшення витрат на одну гривню виробленої продукції. Всі фактори, що впливають на зміну цих витрат, можуть бути об'єднанні окремі групи.

Методика визначення впливу окремих (сукупності) техніко-економічних чинників на зміну (зменшення, збільшення) поточних витрат здійснюються в такій послідовності:

1. визначають витрати на 1грн. виготовленої продукції в базовому році:

В1грн.тпб = Стпб.\ Qтпб. , (2.1),

де В1грн.ТПб. -- витрати на одну гривню виготовленої продукції в базовому році, грн.;

Стпб. -- собівартість виготовленої продукції в базовому році;

Qтпб. -- обсяг виробництва виготовленої продукції в базовому році.

2. визначають вихідну собівартість виготовленої продукції в плановому році (Свих. грн.):

Свих. пл. = В1грн.тпб * Qтп пл. , (2.2),

де Qтп пл.. -- плановий обсяг виготовленої продукції підприємства, грн.

3. визначають економію витрат за техніко-економічними чинниками методом прямого розрахунку:

· підвищення технічного рівня виробництва може спричинити економію витрат за рахунок зниження норми витрат матеріалів (Ем.):

Ем.= (Нб.* Ц - Ні * Ц)*Ni , грн.. (2.3),

де Нб. і Ні. -- норми витрат матеріалів до і після здійснення заходу в натуральних одиницях;

Ц -- ціна одиниці ресурсу;

Nі -- обсяг випуску продукції після здійснення заходу, у натуральних одиницях.

· зростання продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості виготовлення продукції (Ет.):

Ет. = [ to* (C2б - ti* C2i)*(1+%дод.\ 100)*(1+%соц.зах.\100)]*Ni , (2.4),

де to, ti -- трудомісткість одиниці продукції до і після здійснення заходу, н.- год.;

С2б і С2і -- середньогодинна тарифна ставка робітників до і після здійснення заходу, грн.\ год.;

%дод. -- середній відсоток відрахувань на соціальні заходи.

Визначають планову собівартість продукції (Стп.пл.):

Стп.пл. = Свих.пл. +;- Есум., (2.5),

де Свих.пл. -- собівартість вихідної виготовленої продукції за планом;

Есум. -- сума економії витрат за всіма техніко-економічними показниками, грн..

На зміну обсягу та структури продукції впливають також умовно-постійні витрати (крім амортизації). У мовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Із збільшенням обсягу виробництва їхня кількість на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості. Відносна економія на умовно-постійних витратах визначається за формулою:

Ен = (Т*Пб)/100 (2.6),

де Ен. -- економія умовно-постійних витрат;

Пб -- сума умовно-постійних витрат у базовому році;

Т -- темп приросту виготовленої продукції в порівнянні з базисним роком.

Значні резерви закладені в зниженні витрат на підготовку й освоєння нових видів продукції і нових технологічних процесів, у зменшенні витрат пускового періоду по цехах, що вводяться знову в дію. Розрахунок суми зміни витрат здійснюється по формулі:

Еп = (З1/Д1--З0/Д0)*Д1, (2.7),

де Еп -- зміна витрат на підготовку й освоєння виробництва;

З0, З1 -- суми витрат базисного і звітного року;

Д0, Д1 -- обсяг виготовленої продукції у базисному і звітному році.

Ці економічні показники є визначальними для підприємства, тобто допомагають визначити витрати, що безпосередньо впливають на формування собівартості продукції.

Розділ 3. Резерви та фактори зниження собівартості

3.1 Шляхи та резерви зниження собівартості продукції

Основні напрями розв'язування проблеми. Зниження цін - це легкий спосіб швидко привернути увагу клієнтів, але поганий спосіб для забезпечення успіху на довгостроковий період. Причина в тому, що, знизивши ціну на 10%, ви ризикуєте понизити свій прибуток на 50%. Підприємства часто намагаються понизити ціну, але “знизити ціни взмозі кожний, але не кожному вистачає розуму зробити товар кращим.

Собівартість продукції - це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а ї; ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:

дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;

підготовку і освоєння нової продукції;

виробництво, включаючи витрати на сировину, ,матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

обслуговування виробничого процесу і управління ним;

збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);

розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів);

набір і підготовку кадрів;

поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці не існує повної відповідності між дійсними витратами на виробництво і собівартістю продукції. Так, згідно з їм порядком не включаються у собівартість її, а відшкодовуються за рахунок прибутку або джерел витрати на підготовку і освоєння нової продукції серійного і масового виробництва. Разом з тим є витрати, які включаються у собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку з виробництвом. До них належать оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року та ін.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрата від браку, недостач і псування матеріалів, простоїв тощо), включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які включаються у собівартість, не є незмінним. Він може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво продукції.

Шляхи зниження собівартості продукції є чимало: це і використання менш дорогих матеріалів, це і вдосконалення процесу виробництва, автоматизації робочих місць та скорочення кількості працюючих, це і кооперація з іншими підприємствами, які можуть виготовляти ті чи інші складові за меншими цінами тощо. Однак існує чимало проблем пов'язаних з цим. Так, зменшення витрат на придбання якісних матеріалів та заміна більш дешевими може призвести до пониження якості кінцевого продукту, а це може негативно відбитися на реалізації продукції. Зменшення кількості працівників і автоматизація виробництва вимагає на перших етапах чималі капіталовкладення тощо.

Найбільш ефективним шляхом зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, переймання світового досвіду по зменшенню собівартості. Так, Японія навчилася економити все: електроенергію, метали, робочу силу для створення більшості матеріальних продуктів. Чому ми не можемо перейняти їхній досвід? Ресурсоекономні, ресурсозберігаючі технології - це вихід для українського товаровиробника.

Також важливим є дотримання всіх головних принципів ефективного розміщення продуктивних сил: це скорочення шляхів між виробником та покупцем, між виробництвом і сировинною базою.

Дотримання загальних економічних принципів та законів - важливий шлях для зниження собівартості продукції, яка не буде призводити до погіршення кінцевого продукту і дасть для вітчизняного товаровиробника можливість отримувати додаткових покупців та додаткові прибутки.

Головний мотив діяльності будь-якої фірми в ринкових умовах - максимізація прибутку. Реальні можливості реалізації цієї стратегічної мети у всіх випадках обмежені витратами виробництва і попитом на продукцію, що випускається. Оскільки витрати це основний фактор зниження прибутку й одночасно головний фактор, що впливає на обсяг пропозиції, то прийняття рішень керівництвом фірми неможливо без аналізу вже наявних витрат виробництва і їхньої величини на перспективу.

Собівартість продукції є якісним показником, що характеризує виробничо-господарську діяльність виробничого об'єднання, підприємства. Собівартість продукції - це витрати підприємства в грошовому вираженні на її виробництво і збут. У собівартості як в узагальнюючому економічному показнику знаходять своє відображення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва й освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей; економічність використання матеріальних і трудових ресурсів і інші умови і фактори, що характеризують виробничо-господарську діяльність.

На жаль, у багатьох випадках нормативи не відіграють роль стимулу в зниженні витрат підприємств на виробництво продукції. Практика дозволяє затверджувати, що вони найчастіше є середньогалузеві. Підприємства завжди мають можливість довести, що вони працюють в особливих умовах і галузеві нормативи для них неприйнятні.

З позицій трудової теорії вартості К.Маркс у “Капіталі” розглядав витрати як витрати на заробітну плату, матеріали, паливо, амортизацію засобів праці, тобто на виробництво товару. До них він додавав витрати на заробітну плату працівникам торгівлі (оптовий і роздрібної), зміст торговельних приміщень, транспорт і т.п. Перші витрати Маркс називав витратами виробництва, другі - витратами звертання. При цьому він не враховував ринкової ситуації і ряду інших обставин. Маркс виходив з того, що вартість товару утворять утворять витрати виробництва і ті витрати звертання, що являють собою продовження процесу виробництва в сфері звертання, наприклад упакування.

Сучасна економічна теорія зовсім по іншому підходить до трактування витрат. Вона виходить з рідкості використовуваних ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання.

Вирішальною умовою зниження собівартості служить безперервний технічний прогрес. Упровадження нової техніки, комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів, удосконалювання технології, упровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю же продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення і найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами.

Зниження собівартості продукції забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості.

Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує насамперед ріст продуктивності праці робітників, що забезпечує у визначених умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, у яких умовах при росту продуктивності праці на підприємствах знижуються витрати на заробітну плату робітників. Збільшення вироблення продукції на одного робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно їм розцінки за виконувані роботи. Збільшення вироблення може відбутися і за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.

Резерви скорочення цехових і загальнозаводських витрат полягають насамперед у спрощенні і здешевленні апарата керування, в економії на управлінських витратах. До складу цехових і загальнозаводських витрат у значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних робітників. Проведення заходів щодо механізації допоміжних і підсобних робіт приводить до скорочення чисельності робітників, зайнятих на цих роботах, а отже, і до економії цехових і загальнозаводських витрат. Найважливіше значення при цьому мають автоматизація і механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги витрат ручної праці у виробництві. Автоматизація і механізація виробничих процесів дають можливість скоротити і чисельність допоміжних і підсобних робітників у промисловому виробництві.

Найважливіше значення в боротьбі за зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат по обслуговуванню виробництва і керуванню, у ліквідації утрат від браку й інших непродуктивних витрат.

3.2 Фактори зниження собівартості продукції

Економічні чинники якнайповніші охоплюють всі елементи процесу виробництва - засобу, предмети праці і сама праця. Вони відображають основні напрями роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, упровадження передової техніки і технології, краще використовування устаткування, здешевлення заготівки і краще використовування предметів праці, скорочення адміністративно-управлінських і інших накладних витрат, скорочення браку і ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

Економія, що обумовлює фактичне зниження собівартості, розраховується по наступному складу (типовому переліку) чинників:

1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це упровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використовування і застосування нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва.

По даній групі аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду. По кожному заходу розраховується економічний ефект, який виражається в зниженні витрат на виробництво. Економія від здійснення заходів визначається порівнянням величини витрат на одиницю продукції до і після упровадження заходів і множенням одержаної різниці на об'єм виробництва в планованому році:

Э = (СС - СН) * АН (3.1),

де Э - економія прямих поточних витрат;

СС - прямі поточні витрати на одиницю продукції до упровадження заходу;

СН - прямі поточні витрати після упровадження заходу;

АН - об'єм продукції в натуральних одиницях від початку упровадження заходу до кінця планованого року.

Одночасно повинна враховуватися і перехідна економія по тих заходах, які здійснені в попередньому році. Її можна визначити як різницю між річною розрахунковою економією і її частиною, врахованою в планових розрахунках попереднього року. По заходах, які плануються протягом ряду років, економія обчислюється виходячи з об'єму роботи, виконуваної за допомогою нової техніки, тільки в звітному році, без урахування масштабів упровадження до початку цього року.

Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем управління, використовуванні ЕОМ, вдосконаленні і модернізації існуючої техніки і технології. Зменшуються витрати і в результаті комплексного використовування сировини, застосування економічних замінників, повного використовування відходів у виробництві. Великий резерв таїть в собі і вдосконалення продукції, зниження її матеріаломісткості і трудомісткості, зниження ваги машин і устаткування, зменшення габаритних розмірів і ін.

2. Вдосконалення організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використовування основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших чинників, що підвищують рівень організації виробництва.

При одночасному вдосконаленні техніка і організації виробництва необхідно встановити економію по кожному чиннику окремо і включити у відповідні групи. Якщо таке розділення зробити важко, то економія може бути розрахована виходячи з цільового характеру заходів або по групах чинників.

Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалення обслуговування основного виробництва (наприклад, розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, впорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, вдосконалення організації контролю за якістю робіт і продукції). Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при збільшенні норм і зон обслуговування, скороченні втрат робочого часу, зменшенні числа робітників, що не виконують норм вироблення. Цю економію можна підрахувати, якщо помножити кількість робітників, що вивільняються, на середню заробітну платню в попередньому році (з нарахуваннями на соціальне страхування і з урахуванням витрат на спецодяг, живлення і т.п.). Додаткова економія виникає при вдосконаленні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління і в економії заробітної платні і нарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу.

При поліпшенні використовування основних фондів зниження собівартості відбувається в результаті підвищення надійності і довговічності устаткування; вдосконалення системи планово-запобіжного ремонту; централізації і упровадження індустріальних методів ремонту, зміст і експлуатації основних фондів. Економія обчислюється як твір абсолютного скорочення витрат (окрім амортизації) на одиницю устаткування (або інших основних фондів) на середньоарифметичну діючу кількість устаткування (або інших основних фондів).

Вдосконалення матеріально-технічного постачання і використовування матеріальних ресурсів знаходить віддзеркалення в зменшенні норм витрати сировини і матеріалів, зниженні їх собівартості за рахунок зменшення заготовчо-складських витрат. Транспортні витрати скорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини і матеріалів від постачальника до складів підприємства, від заводських складів до місць споживання; зменшення витрат на транспортування готової продукції.

Певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативна витрата сировини, матеріалів, палива, енергії, доплати робітникам за відступ від нормальних умов праці і наднормові роботи, платежі по регресивних позовах і т.п.). Виявлення цих зайвих витрат вимагає особливих методів і уваги колективу підприємства. Їх можна виявити проведенням спеціальних обстежень і одноразового обліку, при аналізі даних нормативного обліку витрат на виробництві, ретельному аналізі планових і фактичних витрат на виробництво.

3.Зміна об'єму і структури продукції, які можуть привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (окрім амортизації), відносного зменшення амортизаційних відрахувань, зміни номенклатури і асортименту продукції, підвищення її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Із збільшенням об'єму виробництва їх кількість на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості. Відносна економія на умовно-постійних витратах визначається по формулі:

ЕП = (Т * ПС) / 100 (3.2),

собівартість продукція витрата

де ЕП - економія умовно-постійних витрат;

ПС - сума умовно-постійних витрат в базисному році;

Т - темп приросту товарної продукції в порівнянні з базисним роком.

4.Поліпшення використовування природних ресурсів. Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, об'ємів підготовчих робіт при здобичі, способів здобичі природної сировини; зміна інших природних умов. Ці чинники відображають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат. Аналіз їх впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик добувних галузей промисловості.

5. Галузеві і інші чинники. До них відносяться: введення і освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка і освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші чинники. Необхідно проаналізувати резерви зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих і введення нових цехів і виробництв на вищій технічній основі, з кращими економічними показниками.

Значні резерви закладені в зниженні витрат на підготовку і освоєння нових видів продукції і нових технологічних процесів, в зменшенні витрат пускового періоду по цехах, що знов вводяться в дію, і об'єктах. Розрахунок суми зміни витрат здійснюється по формулі:

ЕП = ( С1/Д1 - С0/Д0 ) * Д1 (3.3),

де ЕП - зміна витрат на підготовку і освоєння виробництва

С0, С1 - суми витрат базисного і звітного року

Д0, Д1 - об'єм товарної продукції базисного і звітного року.

Систематичне зниження собівартості забезпечує не тільки зростання прибутку підприємства, але і дає державі додаткові засоби як для подальшого розвитку суспільного виробництва, так і для підвищення матеріального добробуту трудящих.

Індексний метод дає змогу врахувати вплив перелічених факторів
на зниження собівартості продукції.

1. Вплив зростання продуктивності праці на собівартість продукції:

, % (3.4),

де І_зп, І_пп ? відповідно індекс заробітної плати та продуктивності праці;

П_зп - питома вага заробітної плати в собівартості продукції.

2. Вплив збільшення обсягів випуску продукції на собівартість:

, % (3.5),

де П_зм, П_пост - відповідно питома вага змінних і постійних витрат собівартості продукції;

І_q - індекс обсягів виробництва.

3.Вплив зниження норми витрат матеріальних ресурсів на собівартість:

, % (3.6),

де І_н, І_ц - відповідно індекс норм витрат матеріалів та цін на них;

П_м ? питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції.

4. Вплив зміни обсягів виробництва продукції по окремим підприємствам на зниження собівартості одиниці продукції по галузі в цілому:

, % (3.7),

де С₀, С₁ ? собівартість одиниці продукції відповідно у базовому та звітному році;

q₀, q₁ ? обсяг виробництва продукції відповідно у базовому і звітному році.

4. Розрахункова частина

Варіант 45

4.1 Оцінка основних фондів

1.Розрахунок первісної вартості основних фондів(ОФ) за групами на початок року.

1 група:

- будівлі : 192439000 грн;

- споруди : 116921000 грн;

- передавальні пристрої : 29823000грн;

Пві = Вбуд+Всп+Впр (4.1),

Вбуд - первісна вартість будівель

Всп - первісна вартість споруд

Впр - первісна вартість пристроїв

ПВ 1гр:192439000+116921000+29823000=339183000 грн.

2 група:

- автомобільний транспорт : 110205000грн;

- офісні меблі : 12000*45=540000 грн.

ПВ 2гр : 110205000+540000=110745000грн.

3 група:

- машини і обладнання : 86156000грн.

ПВ 3гр:86156000грн.

4 група: (339183000+110745000+86156000)*0,1=53608400грн.

ПВ 4гр: 54862700 грн.

2.Розрахунок суми зносу:

?АВ=ПВ*Від (4.2),

Від - відсоток спрацювання

?АВ 1гр=192439*0,75+116921*0,49+29823*0,67=221601,95 тис.грн.

?АВ 2гр=110205*0,56+540*0,12=61779,6 тис.грн.

?АВ 3гр=86156*0,63=54278,28 тис.грн.

?АВ 4гр=53608,4*0,42=22515,528 тис.грн.

3.Розрахунок балансової вартості основних фондів на початок року:

БВп.р.=ПВ-?АВ (4.3),

БВп.р.1гр=339183-221601,95=117581,05 тис.грн.

БВп.р.2гр=110745-61779,6=48965,4 тис.грн.

БВп.р.3гр= 86156-54278,28=31877,72 тис.грн.

БВп.р.4гр=53608,4-22515,528=31092,872 тис.грн.

Результати розрахунків заносимо в таблицю:

Таблиця 4.1. Розрахуеок балансової вартості основних фондів (ОФ) за групами

Група ОФ	Первісна вартість ОФ, тис. грн.	Сума зносу, тис.грн.	Балансова вартість групи ОФ на початок року, тис. грн.
1група	192439	144329,25	48109,75
	116921	57291,29	59629,71
	29823	19981,41	9841,59
Разом	339183	221601,95	117581,05
2 група	110205	61714,8	48490,2
	540	64,8	475,2
Разом	110745	61779,6	48965,4
3 група	86156	54278,28	31877,72
Разом	86156	54278,28	31877,72
4 група	53608,4	22515,528	31092,872
Разом	53608,4	22515,528	31092,872
Всього	589692,4	360175,36	229517,042

Балансова вартість по всьому підприємству склала 229517,042 тис.грн.: по 1гр. ОФ - 117581,05тис.грн., по 2гр. ОФ - 48965,4 тис.грн., по 3гр. ОФ - 31877,72тис.грн., а по 4гр.ОФ - 31092,872 тис.грн.

4.2 Розрахунок амортизаційних відрахувань

Розрахунок амортизаційних відрахувань здійснюємо за податковим методом, використовуючи відповідні норми амортизації (по квартально): 1гр. - 2%, 2гр. - 10%, 3гр. - 6%, 4гр. - 15%.

Для визначення квартальних амортизаційних відрахувань застосовується балансова вартість окремої групи основних фондів на початок розрахункового періоду і відповідно її норма амортизації ( з урахування квартальної (1/4) частини від річної норми).

В розрахунок по нарахуванню амортизації включаються витрати на ремонт основних фондів, розмір яких не перевищує 10% балансової вартості відповідної групи на початок розрахункового року.

Витрати на ремонт в межах 10% вартості основних фондів відносяться на собівартість продукції.

АВ=БВп.кв*На (4.4),

БВп.кв - балансова вартість на початок кварталу;

На - норма амортизації.

Загальний розмір амортизаційних івдрахувань за рік визначається як сума квартальних величин. При розрахунку балансової вартості на кожний квартал враховуємо введення ОФ (придбання) та виведення ОФ (ремонт, реконструкцію та консервацію). Балансову вартість таких об'єктів для цілей амортизації прирівнюємо до нуля.

БВ= БВп.р.+Вп.р.+Впол-Ввив-АВ (4.5),

БВп.р. - балансова вартість на початок року;

Вп.р. - вартість на придбання;

Впол - вартість поліпшення;

Ввив - вартість виведення ОФ;

АВ - амортизаційні відрахування.

1 група ОФ:

БВп.1кв=117581,05 тис.грн.

БВк.1кв=117581,05 -117581,05 *0,02=115229,43 тис.грн.

БВп.2кв=115229,43 тис.грн.

БВк.2кв=115229,43 -115229,43 *0,02-99,624=112825,23 тис.грн.

БВп.3кв=112825,23тис.грн.

БВк.3кв=112825,23-112825,23*0,02=110568,73 тис.грн.

БВп.4кв=110568,73 тис.грн.

БВк.4кв=110568,73 -110568,73 *0,02+95,727=108453,08 тис.грн.

Вартість ремонту не перевищує 10% балансової вартості 1гр. ОФ, тому цю суму відносимо на собівартість. У 2-му кварталі зменшилась балансова вартість групи основних фондів на суму вартості складу, на якому розпочата реконструкція. У 4-ому кварталі відбулося збільшення балансової вартості ОФ на суму введеної в експлуатацію автостоянки.

2 група ОФ:

Розраховуємо первісну вартість введених в експлуатацію на протязі року об'єктів 2-ої групи:

Впер=Вобл+Вдост+Вмонт (4.6),

Вобл - вартість одиниці лінійного обладнання;

Вмонт - вартість монтажних робіт;

Вдост - транспортні виплати на доставку одиниці обладнання.

Впер 2гр.=770+0,773+7,06=777,833 тис.грн.

БВп.1кв=48965,4 тис.грн.

БВк.1кв=48965,4 -48965,4 *0,1-226=43842,86 тис.грн

БВп.2кв=43842,86 тис.грн.

БВк.2кв=43842,86 -43842,86 *0,1=39458,574 тис.грн.

БВп.3кв=39458,574 тис.грн.

БВк.3кв=39458,574 -39458,574 *0,1-2*777,833=33957,051 тис.грн.

БВп.4кв=33957,051тис.грн.

БВк.4кв=33957,051-33957,051*0,1+5*777,833-97,8=34352,711 тис.грн.

3 група ОФ:

Розраховуємо первісну вартість введених в експлуатацію на протязі року об'єктів 3-ьої групи:

Впер 3гр.=1072+0,773+7,06=1079,833 тис.грн.

БВп.1кв=31877,72 тис.грн.

БВк.1кв=31877,72 -31877,72 *0,06=29965,057 тис.грн

БВп.2кв=29965,057 тис.грн.

БВк.2кв=29965,057 -29965,057 *0,06 +3*1079,833-9*1079,833=

=21688,156тис.грн.

БВп.3кв=21688,156тис.грн.

БВк.3кв=21688,156-21688,156*0,06=20386,867 тис.грн.

БВп.4кв=20386,867 тис.грн.

БВк.4кв=20386,867 -20386,867 *0,06=19163,655 тис.грн.

4 група ОФ:

БВп.1кв=31092,872 тис.грн.

БВк.1кв=31092,872 -31092,872 *0,15=26428,942 тис.грн

БВп.2кв=26428,942 тис.грн.

БВк.2кв=26428,942 -26428,942 *0,15=22464,601 тис.грн.

БВп.3кв=22464,601 тис.грн.

БВк.3кв=22464,601 -22464,601 *0,15=19094,911 тис.грн.

БВп.4кв=19094,911 тис.грн.

БВк.4кв=19094,911 -19094,911 *0,15=16230,675 тис.грн.

Результати розрахунків заносимо в таблицю:

Размещено на Allbest.ru