Розвиток малого приватного бізнесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток малого приватного бізнесу

Зміст

Вступ

Розділ 1. Метод розрахунку чисельності основних робітників по трудомісткості робіт

Розділ 2. Розвиток малого приватного бізнесу, як одна із форм попередження і обмеження безробіття

2.1 Суть та рівень безробіття

2.2 Види безробіття та їх характеристика

2.3 Роль і значення малих підприємств ринкових умовах господарювання

2.4 Розвиток малого підприємництва як стратегія реалізації політики зайнятості

Розділ 3. Практичне завдання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В плануванні діяльності підприємств важливе місце належить визначенню потреби в трудових ресурсах. Планування трудових ресурсів на підприємствах починається з аналізу забезпеченості робочих місць працівниками відповідної кваліфікації та рівня їх використання. Необхідна чисельність персоналу підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема специфіки підприємства, його профілю, обсягу виробництва продукції, її номенклатури і складності, техніко-технологічної бази та досягнутого технічного рівня виробництва, прогресивності організації виробництва і праці тощо.

Згідно з даними зарубіжних і вітчизняних досліджень малий бізнес забезпечує в розвинутих країнах 50% ВВП та до 60% нових робочих місць. Малі підприємства, які не потребують великого стартового капіталу та яким притаманні високі темпи обороту, можуть швидко й ефективно вирішувати проблеми зайнятості населення.

В Україні частка малих підприємств становить 7,7% обсягу виробництва продукції та 20% загальної кількості найманих працівників. Цей сектор економіки поки що не виконує функцій, покладених на нього суспільством.

Малі підприємства -- досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.

Перспективи розвитку малих підприємств дуже великі. Зарубіжний досвід переконливо свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємства давно оформилися в самостійні структурні підрозділи малого бізнесу; вони зайняті виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляють компоненти для великих підприємств.

Для активізації діяльності у сфері малого бізнесу в Україні є відповідне економічне підґрунтя -- виробничий науково-технічний і кадровий потенціал. Необхідність розвитку малого підприємництва в Україні підтверджує чинна законодавча база.

Поряд зі створенням сприятливих умов для підприємництва на державному рівні посилюється роль у цій сфері органів місцевої виконавчої влади. Розробляються комплексні регіональні програми розвитку малого бізнесу, створюються фонди підтримки підприємництва. Все це допомагає вирішенню проблеми зайнятості та пом'якшенню соціальної напруженості у регіонах.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Метод розрахунку чисельності основних робітників по трудомісткості робіт. Розвиток малого приватного бізнесу, як одна із форм попередження і обмеження безробіття».

Об'єкт дослідження - сучасний стан економіки України.

Предмет дослідження - малі підприємства.

Мета дослідження - розглянути метод розрахунку чисельності основних робітників по трудомісткості робіт, а також особливості розвитку малого приватного бізнесу, як одна із форм попередження і обмеження безробіття.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) вивчити метод розрахунку чисельності основних робітників по трудомісткості робіт;

2) розглянути теоретичні основи безробіття;

3) проаналізувати роль і значення малих підприємств в ринкових умовах господарювання.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Метод розрахунку чисельності основних робітників по трудомісткості робіт

Основою для розрахунку необхідної чисельності персоналу є плановий обсяг виробництва продукції, продуктивність праці та її ріст, показники інших розділів плану підприємства (планові норми часу і виробітку, норми обслуговування устаткування і робочих місць, планові коефіцієнти виконання норм; дані про вивільнення працівників під впливом окремих техніко-організаційних факторів).

Обсяг виробництва найчастіше виражають у трудових одиницях виміру - в нормо-годинах. Нормо-години характеризують витрати нормованого робочого часу на виготовлення продукції (виконання робіт).

Витрати часу в нормо-годинах на виконання виробничої програми або на одиницю продукції називаються трудомісткістю.

Витрати праці усіх категорій промислово-виробничого персоналу підприємства на виготовлення одиниці (або всього обсягу) продукції утворюють повну трудомісткість продукції. Складовими її частинами є технологічна трудомісткість (витрати праці основних робітників), трудомісткість обслуговування і управління (витрати праці допоміжних робітників, керівників, спеціалістів, службовців).

Чисельність персоналу планують (розраховують) окремо за кожною категорією і загальну по підприємству. При цьому розраховують явкову, облікову і середньооблікову чисельність працівників.

Явкова чисельність - це чисельність працівників, які І Іовинні щоденно з'являтися на роботу.

Облікова чисельність включає постійних і тимчасових працівників прийнятих на роботу терміном на один і більше днів, у тому числі осіб; відсутніх на роботі з причин, передбачених трудовим законодавством. Це, зокрема, працівники, які перебувають у службових відрядженнях, на навчанні, виконують державні обов'язки, тимчасово непрацездатні. Враховуються і працівники, які зайняті неповний робочий день.

Середньооблікова чисельність - це число працівників, у середньому включених до списку підприємства за певний період. Розраховується відношенням сумарної кількості працівників за списком за усі календарні дні цього періоду до числа днів у періоді (число працівників за вихідний день приймається рівним числу їх за попередній робочий день) [1, 178].

Середньооблікова чисельність за місяць визначається як сума кількісного складу працівників за кожний календарний день місяця, поділена на кількість днів місяця. Середньооблікова чисельність працівників за рік визначається як сума середньмісячної чисельності, поділена на 12.

Для розрахунку загальної чисельності промислово-виробничого персоналу на підприємствах застосовують два методи:

1. метод коригування базової чисельності;

2. метод розрахунку на основі повної трудомісткості виготовлення продукції.

При застосуванні методу розрахунку на основі повної трудомісткості продукції, який є точнішим порівняно з методом коригування, формула для визначення загальної чисельності персоналу має вигляд:

де tсум - повна (сумарна) трудомісткість виробничої програми в плановому періоді (яка включає технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування виробництва та управління ним), нормо-годин;

Теф - ефективний фонд часу роботи одного середньооблікового працівника в плановому періоді, годин;

Квн - очікуваний коефіцієнт виконання норм у плановому періоді.

Облікова чисельність робітників на нормованих операціях Ч°_рн розраховується за формулою [1, 179]:

де ti -трудомісткість i-го виду виробу, нормо-годин;

m_i - кількість виробів i-го виду, одиниць;

n - кількість видів виробів;

Теф - ефективний фонд часу роботи одного робітника за рік, годин;

К_вн - плановий коефіцієнт виконання норм виробітку робітниками даної професії.

Облікову чисельність робітників на нормованих машинних операціях Ч°_р.н.м. визначають за формулою:

де Ку - кількість одиниць устаткування, необхідного для виконання річної програми;

Тр - фонд часу роботи одиниці устаткування за рік, годин (в одну зміну);

Чбр - чисельність бригади, яка обслуговує одиницю устаткування, осіб;

К_зм - коефіцієнт змінності роботи устаткування.

Чисельність робітників на ненормованих операціях визначають на основі даних про загальне число робочих місць (кількість об'єктів, що обслуговуються) К_р.м., діючих норм обслуговування (кількість об'єктів на одного робітника) Н_об, змінності роботи K_зм і коефіцієнта переводу явкової чисельності в облікову Коб:



Коефіцієнт Коб розраховують за формулою

де В_п - плановий відсоток невиходів робітників на роботу [1, 179].

Чисельність робітників на ненормованих операціях, де неможливо встановити норми обслуговування, визначають за формулою:

Явкове число робітників Ч*_р визначається виходячи із облікової чисельності Ч°_р і коефіцієнта явки Кя

Коефіцієнт явки розраховують відношенням ефективного фонду часу одного робітника за рік Т_еф до номінального фонду робочого часу за рік Тном:

Чисельність керівників, спеціалістів і службовців розраховують на основі діючих в галузях типових структур апарату управління (типових штатних розкладів) і нормативів чисельності.

Розділ 2. Розвиток малого приватного бізнесу, як одна із форм попередження і обмеження безробіття

2.1 Суть та рівень безробіття

Зайнятість і безробіття - найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі. Разом з інформацією про інші аспекти економіки вони є базою для оцінки та аналізу макроекономічної політики уряду будь-якої країни.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого - великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Навіть в таких країнах з розвинутою, соціально орієнтованою економікою, як Японія, США, Німеччина, кількість безробітних не була меншою 0,6 % загальної кількості робочої сили. Взагалі експерти Міжнародної організації праці вважають, що найближчими роками в середньому в світі рівень безробіття досягне 10 % і повністю ліквідувати його не зможе жодна країна.

У період 2004-2010 роки рівень безробіття в Україні становитиме 4,2-4,4%.

Рівень безробіття визначається за формулою [8, 78]:

Для виміру безробіття, крім цього показника, користуються ще показниками абсолютної кількості безробітних (тисяч чоловік) та кількістю працівників, що претендує на одне вакантне місце.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактичного валового національного продукту від потенційного зробив американський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, відповідно до якого щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові два відсотки приросту реального ВН П зменшують кількість безробітних на один відсоток.

Аналогічним чином кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на два відсотки викликає зростання норми безробіття на один відсоток.

Закон Оукена дозволяє визначити рівень нормального безробіття, який, як встановлено, підвищується з розвитком ринкової економіки.

Із даного закону випливає, що певна величина приросту ВНП необхідна для того, щоб не було можливості зростання безробіття. У зв'язку зі збільшенням кількості працездатного населення і продуктивності праці необхідно 2,5-3 % щорічного приросту реального ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць, здатних утримувати безробіття на певному рівні.

Безробіття -- це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. До 90-х років XX століття у всіх постсоціалістичних країнах безробіття офіційно не визнавалось. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям Закону «Про зайнятість населення» законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці.

До безробітних в Україні відносяться особи, що досягли 16-ти років і старші і які в період, що розглядається [8, 79]:

* не мали роботи (доходного заняття);

* займались пошуками роботи, тому звертались у державну або комерційну службу зайнятості;

* шукали роботу через засоби масової інформації, безпосередньо звертались до адміністрації підприємств (роботодавця), використовували особисті зв'язки та інші способи;

* здійснювали кроки до організації власної справи.

При віднесенні працівників до безробітних треба дотримуватись перерахованих критеріїв.

До безробітних, зареєстрованих в органах державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної служби зайнятості.

Важливо підкреслити, щодо безробітних відносять не тільки звільнених за різноманітними причинами, але й осіб, які добровільно залишили роботу з метою знайти нову, відповідну професійному рівню.

Згідно з рішеннями, прийнятими XIII Конференцією статистиків (Женева, 1992) з питання статистичних даних про активність населення, зайнятість, безробіття, безробітні визначаються як особи, що досягли законодавчо встановленого працездатного віку і протягом обумовленого періоду перебувають в такому становищі:

* без роботи, не мали зайнятості;

* були незайняті найманою працею протягом певного періоду;

* знаходились у пошуках роботи, тобто вживали заходів протягом певного періоду, щоб знайти найману чи не найману роботу.

У ситуаціях, коли ринок праці організований погано або обмежений, коли пропозиція праці перевищує попит, коли кількість незайнятого населення більше зайнятого, то для визначення безробіття не потрібний критерій пошуку роботи.

Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання ріст створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство -- персонал. Зростають ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних.

2.2 Види безробіття та їх характеристика

Сучасні теорії ринку праці розрізняють переважно три типи безробіття: фрикційне, структурне й циклічне.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок того, що:

* ринкам праці притаманний динамізм (постійно відбуваються звільнення та працевлаштування; випадкові коливання попиту спричиняють, з одного боку, банкрутства і звільнення, а з іншого -- створення нових підприємств і робочих місць; на ринку праці постійно з'являються нові люди, які займаються пошуком роботи, в той час як інші можуть виходити зі складу робочої сили);

* інформаційні потоки про стан ринку праці є недосконалими;

* потрібен певний час для того, щоб безробітні й роботодавці, які мають вакансії, знайшли один одного.

Отже, фрикційне безробіття пов'язане з пошуками або очікуванням роботи, що відповідає кваліфікації безробітних, їхнім уподобанням щодо умов праці.

Різновидом фрикційного безробіття є сезонне безробіття, яке виникає, коли причини, що мають кліматичний (зима, літо) характер, призводять до тимчасових, але таких, що повторюються, коливань.

Структурне безробіття є наслідком змін у структурі споживчого попиту і в технологіях, що, у свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Означене безробіття виникає тому, що робоча сила повільно реагує на вказані зміни, і її структура повністю не відповідає новій професійній та регіональній структурам робочих місць.

Фрикційне та структурне безробіття мають більш-менш сталий характер і разом утворюють природне безробіття, що віддзеркалює реальні адаптаційні можливості в економіці. Навіть якщо в цілому попит дорівнюватиме пропозиції праці, завжди існуватимуть фрикційне і структурне безробіття. Інакше кажучи, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень називається природним.

Циклічне безробіття спричиняється спадом виробництва, тобто тією фазою економічного циклу, що характеризується недостатністю сукупного попиту. Якщо, незважаючи на можливості виробництва, сукупний попит на товари та послуги скорочується, зайнятість зменшується і безробіття зростає.

Слід зазначити, що на практиці непросто розмежувати фрикційне, структурне й циклічне безробіття [8, 82].

У класичній теорії існує поняття «класичного безробіття», що є наслідком дуже високої реальної заробітної плати стосовно до тієї, яка врівноважувала б попит на робочу силу та її пропозицію, зафіксованої, наприклад, профспілками. Висока ставка заробітної плати примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу.

В ринковій економіці обов'язково повинен існувати оптимальний резерв працівників і підтримуватись природна норма безробіття, тобто перевищення пропозиції над попитом, отже, не може бути як повної зайнятості, так і масового безробіття.

Природна норма безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, здібної досить швидко здійснювати міжгалузеві і міжрегіональні переміщення в залежності від попиту і пропозиції робочої сили. В економічно розвинутих країнах природна норма безробіття знаходиться нарівні 5--12%; слід зауважити, що зусилля багатьох держав, утому числі і нашої, довгий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті у суспільному виробництві. Проте час показав, що таку повну зайнятість забезпечити неможливо тому, що існує фрикційне та структурне безробіття, які є невідворотними.

У залежності від причин вивільнення робочої сили безробіття є добровільним та вимушеним. До добровільного відносять фрикційне та інституційне безробіття [11, 56].

Інституційне безробіття створюється інститутом соціального захисту безробітних (чим більші виплати по безробіттю, тим триваліший час пошуку нового місця роботи), а також таким фактором, як підвищення гарантованого мінімуму заробітної плати. Це безробіття пов'язане також з недосконалістю податкової системи. Так, чим вища ставка податку і менші доходи працівників, тим менша різниця між доходами і соціальними допомогами, тому менше бажання працювати і триваліший час пошуку роботи.

До вимушеного безробіття відносяться такі види: технологічне, структурне, конверсійне, економічне, маржинальне і молодіжне.

Технологічне безробіття виникає внаслідок переходу до нових поколінь техніки, технології, коли частка ручних робіт стає меншою, а нові технології потребують більш високого рівня кваліфікації і перепрофілювання працівників.

Структурне безробіття спричиняється масштабним перетворенням економіки, закриттям неперспективних підприємств, скороченням чисельності управлінського персоналу. До цього виду безробіття дуже близьке конверсійне, яке виникає внаслідок скорочення армії і персоналу у галузях військової економіки.

Економічне безробіття спричиняється кон'юнктурою ринку, недостатнім попитом на товари і послуги і веде до згортання виробництв і звільнення працівників. Цей вид безробіття зникає в період зростання виробництва.

Маржинальне безробіття -- безробіття слабо захищеного населення. Сюди відноситься молодь, жінки з малими дітьми.

Молодіжне безробіття (до молоді, за статистикою, відносяться громадяни у віці від 16-ти до 30-ти років). Молодим людям після закінчення навчання, як правило, дуже важко влаштуватись на роботу. Останніми роками питома вага молоді в загальній кількості безробітних досягла 30 %. Молодіжне безробіття досить економічно небезпечне тому, що з молодіжного середовища поповнюються ряди злочинців, і, як наслідок, загострюється кримінальна ситуація.

За часом і місцем виникнення безробіття може бути сезонним, циклічним, регіональним. Особливо високий рівень безробіття має місце в Західному регіоні України.

В залежності від величини часового інтервалу безробіття може бути тривалим (4-8 місяців), довготривалим (8-18 місяців) і застійним (більше 18-ти місяців). У випадку застійного безробіття наступають незворотні зміни у відношенні до праці; зменшується бажання шукати роботу самостійно, відбувається дискваліфікація, втрата трудових навичок, звикання до низького рівня життя [11, 58].

Безробіття може бути прихованим і легалізованим.

Вимушене безробіття в умовах економіки з деформованими ринковими відношеннями виступає як приховане, що пов'язане з так званою неповною зайнятістю.

Приховане безробіття є однією із ознак кризи в економіці та недосконалої політики України з питань зайнятості.

Приховане безробіття у державній статистичній звітності визначається двома показниками: «вимушені відпустки без збереження заробітної плати», «вимушена неповна зайнятість у режимі неповного робочого часу».

У зв'язку з тим, що економічні, моральні та соціальні втрати від безробіття великі, уряди всіх країн прикладають зусилля, щоб досягти зниження безробіття нижче природного або нормального рівня. Тому вводиться ще одне поняття -- оптимального безробіття, що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід багатьох країн є свідченням того, що в міру падіння рівня безробіття нижче природного, випуск продукції збільшується вище потенційного. І тут ми зустрічаємося з таким парадоксом, що навіть при досягненні оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується. Це відбувається внаслідок дії законів ринкової економіки: існує тісний зв'язок і залежність заробітної плати, цін на споживчі товари від розмірів безробіття.

2.3 Роль і значення малих підприємств в ринкових умовах господарювання

робітник мале підприємство зайнятість безробіття

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства -- це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.

Малі підприємства -- досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.

Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу а цьому плані свідчить досвід промислово розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90--95% усіх підприємств і до 20--60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі [4, 56].

Істотно впливає малий бізнес на формування конкурентного середовища, що для нашої високо монополізованої економіки має першочергове значення. Мале підприємництво антимонопольне за своєю природою. Це проявляється в різних аспектах його функціонування. З одного боку, воно в силу численності функціонуючих господарств і їхньої високої динаміки меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, мале підприємництво виступає досить відчутним конкурентом, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця якість малого бізнесу, до речі, зіграла неабияку роль у послабленні, а часом і в подоланні промислово розвинутими країнами властивої крупному капіталу тенденції до монополізації і затримки технічного прогресу.

Чимала роль малого бізнесу в здійсненні прориву на важливіших напрямах науково-технічного прогресу, насамперед у галузях електроніки, кібернетики та інформатики. В США на малий бізнес припадає близько 50% науково-технічних розробок. Значення цієї справи для нашої економіки важко переоцінити, маючи, зокрема, на увазі необхідність кардинальної структурної перебудови економіки й широкого розгортання процесу конверсії.

Розвиток малого бізнесу також виступає дійовим фактором, що пом'якшує соціальну напругу і сприяє демократизації ринкових відносин, тому що саме він є фундаментальною основою формування «середнього класу», а отже, й послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації.

Усі зазначені вище та інші властивості малого підприємництва переконливо свідчать, що його розвиток -- це могутній фактор реформування економіки: створення соціально орієнтованого ринкового механізму, подолання нинішнього кризового спаду виробництва й забезпечення передумов для економічного піднесення. Звичайно, йдеться не про якісь магічні властивості малого бізнесу, взятого ізольовано. Він дає ефект лише в органічному поєднанні з середнім і великим підприємництвом.

Невідповідність між величезною кількістю малих підприємств, чисельністю зайнятих на них працівників, з одного боку, та відносно незначною величиною валового доходу, внеску у створення товарів і послуг - з іншого, пояснюється такими чинниками [4, 58]:

1) нижчою продуктивністю праці на таких підприємствах (порівняно з крупними);

2) неспроможністю впроваджувати новітні вагомі досягнення науки і техніки;

3) про монополістичною політикою ножиць цін (завищених на товари і послуги крупних підприємств та занижених на створювані блага в малих підприємствах);

4) вищими відсотками на отримувані кредити;

5) певною мірою дискримінаційними контрактними відносинами значної кількості малих підприємств з гігантськими компаніями;

6) намаганням багатьох людей, які не мають підприємницького хисту, створювати нові підприємства; відсутністю належного досвіду в управлінні ними тих осіб, які мають такий хист.

Незважаючи на ці негативні тенденції, чисельність малих підприємств у розвинутих і слаборозвинутих країнах постійно зростає. Наприклад, у США на початку XX ст. налічувалося всього 300 тис. таких підприємств, в середині 60-х років -- майже 5 млн, а наприкінці XX ст. -- понад 18 млн. Щорічно в цій країні виникають понад 600 тис. малих підприємств, у Великобританії щотижня -- до 900.

Своєрідний «ренесанс» малого бізнесу почався з розгортанням НТР, яка посилює процес спеціалізації, кооперування виробництва, формує великий попит на вузькоспеціалізовану продукцію, на інтелектуальні види продукції -- нові ідеї, «ноу-хау», роль малих підприємств як експериментаторів тощо. Тому не випадково широкого розвитку набули ризикові (або венчурні) підприємства, які працюють над втіленням у виробництво певної ідеї чи проекту, беручи на себе ризик нововведень тощо. Так, кожна п'ята новинка науки і техніки, швидко впроваджена крупними компаніями розвинутих країн, запозичена у невеликих фірм і дає високий комерційний ефект.

Якщо розвитку малих підприємств властиві зазначені вище негативні тенденції, то цілком логічно виникає запитання, яким чином вони не лише виживають, а й кількісно зростають? Це пояснюється такими сторонами цих підприємств:

1) вища інтенсивність праці, в тому числі за рахунок подовження робочого дня;

2) нижча заробітна плата;

3) економія на техніці безпеки, умовах праці;

4) нижча організованість та самосвідомість найманих працівників, що, в свою чергу, пояснюється відсутністю профспілок і сприяє додатковій експлуатації.

Незважаючи на це, у США із приблизно 600 тис. нових підприємств щорічно розорюється понад 400 тис. Високий ступінь збанкрутіння малих підприємств має місце і в інших країнах.

У промислово розвинутих країнах розвиткові малого бізнесу надається велике значення. Наприклад, у прийнятому в 1953 р. у США законі про малі підприємства підкреслюється: «Захист і заохочення вільної конкуренції становлять основу не лише економічного добробуту, а й безпеки країни. Безпека і добробут не можуть бути забезпечені без стимулювання наявних і потенційних можливостей малого бізнесу. Конгрес вважає, що уряд повинен тою мірою, якою це можливо, надавати підтримку підприємствам малого бізнесу, консультувати, допомагати І захищати їхні інтереси, з тим щоб зберігати вільне конкурентне підприємництво» [11, 78].

У нашій країні малому підприємництву поки що не приділяється належної уваги. Сьогодні фактично ще не розроблена чітка концепція і всебічно не обгрунтована програма розвитку цієї форми господарювання. Недосконалою є система фінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення і розвитку малого бізнесу. Багато в чому не відпра-цьованими залишаються правові й організаційні питання діяльності мікрофірм.

За даними Міністерства статистики, на початок 1998 р. було зареєстровано 91 601 мале підприємство. Переважна більшість малих підприємств функціонувала в сфері торгівлі та громадського харчування (44 542), значно менше в сфері промисловості (13 132), в будівництві (11269). У цілому в промисловості, побутовому обслуговуванні та будівництві діє близько третини (32%) малих підприємств, а в торгівлі та громадському харчуванні майже половина від загальної чисельності [4, 61].

Якщо сутність малого підприємництва аналізувати комплексно, з боку виконуваних ним функцій (новаторської, організаційної, господарської, соціальної та особистісної), то роль малих підприємств неоднозначна. Так, роль їх у реалізації новаторської функції (тобто сприянні процесу продукування нових ідей -- технічних, наукових, організаторських, управлінських тощо) надзвичайно важлива (особливо нових наукових та технічних ідей, створенні проектів, здійсненні дослідно-конструкторських розробок).

Проте в процесі реалізації організаційної функції підприємництва (впровадженні нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати, раціональному поєднанні форм одиничного поділу праці та ін.) їх роль незначна.

Велике значення малих підприємств у процесі реалізації господарської функції підприємництва (тобто ефективному використанні більшості трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів) та соціальної функції (виготовленні товарів і послуг, необхідних суспільству, у працевлаштуванні значної частки працездатного населення тощо). Але найвагомішу роль відіграють малі підприємства в реалізації особистісної функції підприємництва (тобто самореалізації власної мети підприємця, отриманні ним задоволення від своєї діяльності).

2.4 Розвиток малого підприємництва як стратегія реалізації політики зайнятості

Вивчаючи статистичні показники зайнятості та безробіття, можна виділити два етапи в реформуванні економіки. Перший етап (1990-1999 роки) характеризується спадом обсягів виробництва і суттєвим зменшенням зайнятості. При цьому найбільше скорочення зайнятості відбулося в промисловості. Кількість працюючих у цій сфері за період 1990-1999 років скоротилася вдвічі.

Другий етап реформування економіки (2000-2005) характеризується стабілізацією і поступовим економічним зростанням, що сприятливо впливає на вирішення проблем зайнятості. Це можна з'ясувати, проаналізувавши динаміку безробіття. На першому етапі спостерігаємо суттєве зростання безробіття (різке підвищення відбулося в 1998). Саме в цьому році через реструктуризацію підприємств значні обсяги вивільнення працюючих були характерні для всіх регіонів України. Причини цього -- зменшення державних дотацій деяким галузям економіки, банкрутство підприємств, перехід прихованого безробіття у відкриту форму. Пік безробіття припадає на 2000 рік, потім кількість безробітних у цілому знижується. Проте така позитивна тенденція щодо зниження безробіття свідчить про підвищення ділової активності підприємництва як у сфері малого, так і великого бізнесу.

Кількість малих підприємств протягом всього періоду дослідження безперервно зростає. Їх частка в загальній кількості в Україні до 2003 року залишалася однаковою -- приблизно 3%, а в останні роки спостерігається її скорочення до 2,7%. Темпи приросту малих підприємств також зменшились, що свідчить про стабілізацію в утворенні малих підприємств. Аналіз статистичних даних дозволяє виявити й інші тенденції: в статистичній звітності тільки 70% малих підприємств показують реалізацію продукції і малі підприємства в цілому, за підсумками фінансової діяльності, працюють збитково. Крім того, обсяг реалізованої продукції у відсотках від загального обсягу реалізації за 2000-2005 роки скоротився з 14,3% до 7,3%, тобто в 2 рази. Кількість зайнятих працівників у малому бізнесі також скорочувалася і в 2005 році становила 8,58% від загальної чисельності працюючих [9, 42].

Ці факти, з одного боку, можуть бути свідченням низької ефективності діяльності підприємств малого бізнесу, а з другого боку, недостовірності звітності перед державою.

Розподіл підприємств за кількістю працівників, зайнятих у малому бізнесі, є неоднорідним. Так, за результатами 2005 року 81,3% підприємств становлять підприємства з кількістю зайнятих до 10 осіб, підприємства з кількістю працюючих від 11 до 20 осіб становлять 9,4%, від 21 до 50 осіб - 9,3%. У середньому на одне підприємство припадає 6 зайнятих.

Протягом останніх п'яти років відбулися зміни у структурі малих підприємств за основними видами економічної діяльності. За цей період на 303 одиниці збільшилась кількість підприємств у сільському господарстві, у промисловості -- зросла на 153 одиниці. Але найбільш динамічно розвивається бізнес в операціях з нерухомістю: приріст кількості підприємств за 5 років становив 655 одиниць, або 72%. Незважаючи на те, що кількість підприємств торгівлі зменшилась на 425 одиниць, у цілому тут концентрація підприємств залишається, як і раніше, найвищою. На рис. 1 наведено структурну діаграму розподілу підприємств малого бізнесу за видами економічної діяльності в 2005 році. Переважна кількість підприємств функціонувала в оптовій та роздрібній торгівлі - 31,2% (кожне третє), операціях з нерухомістю - 19,7%, промисловості - 15,6% [9, 43].



Рис. 1. Структура кількості малих підприємств в 2005 році

Підприємства малого бізнесу відіграють певну роль у забезпеченні країни робочими місцями. Частка працівників на підприємствах малого бізнесу в загальній чисельності зайнятих в народному господарстві в 2005 році становила 8,58%. Значна кількість робочих місць припадала на малі підприємства, зайняті промисловими видами діяльності - 20,6% від загальної кількості працюючих на малих підприємствах, операціями з нерухомістю - 19%, торгівлею та сільським господарством - 16,3 та 15,2% відповідно.

Для структурних змін зайнятості за видами економічної діяльності характерні такі тенденції:

по-перше, частка працюючих у промисловості, в будівництві, готельному та ресторанному бізнесі і транспорті практично не змінилась і становила 20%;

по-друге, частка працюючих у торгівлі помітно зменшилась;

по-третє, частка працюючих у сільському господарстві та на біржах нерухомості суттєво зросла.

Це свідчить про перерозподіл зайнятих у цій сфері діяльності. Суттєве поліпшення зайнятості в сільському господарстві відбулося під впливом сприятливих процесів у цьому секторі економіки. Очевидно, що аграрна реформа в Україні розвивається і дає перші результати. Чимало селян перейшли на індивідуально-селянський спосіб господарювання, розширили власні земельні ділянки.

Зростання кількості працюючих на біржах нерухомості може стати випереджальним індикатором, що частково свідчить про активізацію малого бізнесу в області. Розширення сфери посередницьких послуг пов'язано насамперед із пошуком помешкання для офісів тих підприємств, які тільки розпочинають свою діяльність [9, 43].

Загальними показниками, які характеризують вплив малого бізнесу на вирішення питань занятості, є їх питома вага у загальній кількості зайнятих. За статистикою, кількість зайнятого населення в дослідженому періоді зростає, однак кількість працюючих на малих підприємствах поступово знижується. Їх частка в порівнянні з 2000 роком зменшилася з 9,75% до 8,58%.

Отже, виходячи з викладеного, можна зробити певні висновки.

В Україні за останні роки намітилась тенденція до спаду безробіття і зростання зайнятості населення. Проте проведений аналіз не виявив значної ролі в цих процесах розвитку малого бізнесу.

Загальний спад безробіття швидше за все пов'язаний з підвищенням ділової активності населення. Як свідчать дані, протягом 2000-2005 років систематично збільшувалася чисельність приватних підприємств - фізичних осіб.

Поряд із цим позитивним явищем очевидним є стабільне зростання кількості малих підприємств практично за всіма видами економічної діяльності, крім торгівлі. Найбільш інтенсивно малий бізнес розвивається в сільському господарстві та на біржах нерухомості. В торговельній сфері спостерігається витіснення малих форм потужними підприємствами, такими як «Велика кишеня», «П'ятий океан» та інші.

Досвід розвитку малого бізнесу в багатьох країнах свідчить про його суттєву роль у зниженні безробіття. Що ж гальмує становлення й розвиток малого бізнесу в Україні? Це насамперед незахищеність суб'єктів малого підприємництва, корупція в органах влади, нерозвиненість системи судово-правового захисту, проблеми підготовки кваліфікованих кадрів, обмежений доступ до ресурсів тощо.

Для усунення цих негативних факторів і стимулювання подальшого розвитку малого бізнесу в органах виконавчої влади розроблено і прийнято Регіональну програму сприяння малому бізнесу.

На виконання заходів програми у напрямах формування нормативно-правової бази у сфері підприємництва місцевими органами виконавчої влади регулярно здійснюється громадське обговорення, щоб запобігти прийняттю недоцільних та неефективних засобів регулювання. З метою усунення перешкод на шляху розвитку малого підприємництва при органах виконавчої влади створено апеляційні ради з питань розгляду заяв, пропозицій та скарг суб'єктів підприємницької діяльності, а також гаряча лінія з питань підтримки підприємництва.

Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва здійснюється шляхом фінансування програми розвитку малого підприємництва.

Значну роль у кредитуванні суб'єктів малого підприємництва відіграють небанківські фінансово-кредитні установи, в тому числі кредитні спілки.

Для здійснення матеріально-технічної допомоги суб'єктами малого підприємництва створено бази даних нежитлових приміщень і вживаються заходи щодо спрощення процедур передачі нерухомого майна в оренду, виділення земельних ділянок, дозволів на будівництво, а також установлення пільг з орендної плати для підприємств, які працюють у пріоритетних напрямках.

Напрямки підтримки інновацій у сфері малого бізнесу зміцнить створення інфраструктури інноваційного розвитку, системи інформатизації владних і бізнесових інститутів та підготовки кадрів з менеджменту інноваційної діяльності.

З метою використання підприємствами нових технологій у виробничій сфері під егідою Національної академії наук України створено Миколаївський інститут наукових і науково-технічних досліджень, який веде переговори з іноземними представниками, зацікавленими у вкладанні коштів в інвестиційні проекти.

Особлива увага приділяється питанню впровадження кластерної моделі розвитку бізнесу. Ефективно діє створене в рамках туристичного кластеру «Південне туристичне кільце» у м. Вознесенську та Южноукраїнську.

Одним з ефективних механізмів розвитку малого бізнесу є франчайзинг. Нині на умовах франчайзингу функціонує понад 20 відомих марок, серед яких «Челентано», «Картопляна хата», «Слов'янська клініка», «Світ кави» та інші [9, 44].

Створення нових робочих місць здійснюється в основному шляхом професійної підготовки спеціалістів малого підприємництва. За рахунок фондів підтримки зайнятості безробітні спеціалісти для організації власного бізнесу одержують одноразові допомоги.

Формування інфраструктури підтримки малого підприємництва спрямовано на надання методичної, матеріально-технічної, маркетингової, кадрової, освітньої та фінансово-кредитної допомоги.

Отже, кількість малих підприємств протягом останніх років систематично зростає, але ці темпи зменшуються, що свідчить про досягнення певного рівня стабілізації в їх розвитку.

Зростання кількості малих підприємств не супроводжувалось адекватним збільшенням кількості робочих місць. Взагалі відсутня кореляція між загальним збільшенням зайнятості населення і змінами чисельності працюючих у малому бізнесі.

Розділ 3. Практичне завдання

Задача 1.

Провести розподіл відрядного приробітку та премії між членами бригади з урахуванням коефіцієнту трудової участі.

Бригада по єдиному відрядному наряду заробила 16680 грн. Крім того, у відповідності з положенням про преміювання їй нарахована премія в розмірі 1926 грн. Інші необхідні дані наведені в таблиці

№	Професія	Розряд	Відпрацьовано годин
1.	Коваль-штампувальник	ІV	176
2.	Коваль ручного кування	V	176
3.	Коваль на молотах, пресах	ІІІ	176
4.	Комплектувальник виробів	IV	168
5.	Комплектувальник виробів	ІV	168
6.	Шліфувальник	ІІІ	160
7.	Шліфувальник	III	176
8.	Налагоджувальних ковальсько-пресового обладнання	II	160
9.	Шліфувальник	ІІ	176
10.	Коваль-штампувальник	III	168
11.	Коваль ручного кування	ІV	168
12.	Шліфувальник	V	160

Розподіл колективного заробітку бригади, яка працює за спільним нарядом здійснюється пропорційно до відпрацьованого за місяць часу і з урахуванням коефіцієнта трудової участі (КТУ).

Спочатку визначимо кількість балів, зароблену кожним працівником за формулою:

Бі = Твід * Сгод * КТУ,

де Твід - час, відпрацьований і-тим працівником;

Сгод - погодинна тарифна ставка;

КТУ - коефіцієнт трудової участі

Тоді

Б1 = 176*1,60*1,0 = 281,60

Б2 = 176*1,80*0,9 = 285,12

Б3 = 176*1,44*1,1 = 278,78

Б4 = 168*1,60*1,0 = 268,80

Б5 = 168*1,60*1,0 = 268,80

Б6 = 160*1,44*1,1 = 253,44

Б7 = 176*1,44*1,1 = 278,78

Б8 = 160*1,31*1,2 = 251,52

Б9 = 176*1,31*1,2 = 276,67

Б10 = 168*1,44*1,1 = 264,53

Б11 = 168*1,60*1,0 = 268,80

Б12 = 160*1,80*0,9 = 259,20

Далі розраховуємо загальну суму балів, зароблену всіма працівниками бригади разом:

Бзаг = 281,60 + 285,12 + 278,78 + 268,80 + 268, 80 + 253,44 + 278,78 + 251,52 + 276,67 + 264,53 + 268,80 + 259,20 = 3236,04

Тепер визначимо долю (d) фонду оплати праці, що припадає на один бал:

d = = 5,75

Обчислимо заробітну плату кожного працівника за формулою:

Зі = Бі * d

Значить

З1 = 281,60*5,75 = 1619,20 грн.

З2 = 285,12*5,75 = 1639,44 грн.

З3 = 278,78*5,75 = 1602,99 грн.

З4 = 268,80*5,75 = 1545,60 грн.

З5 = 268,80*5,75 = 1554,60 грн.

З6 = 253,44*5,75 = 1457,28 грн.

З7 = 278,78*5,75 = 1602,99 грн.

З8 = 251,52*5,75 = 1446,24 грн.

З9 = 276,67*5,75 = 1590,85 грн.

З10 = 264,53*5,75 = 1521,05 грн.

З11 = 268,80*5,75 = 1554,60 грн.

З12 = 259,20*5,75 = 1490,0 грн.

Оформимо розрахункові дані у вигляді таблиці:

№п/п	Професія	Розряд	Годинна тарифна ставка	Відпрацьо-вано годин	КТУ	Розрахун-ковий заро-біток з КТУ	Коефіцієнт заробітку	Загальний заробіток, грн.
1	2	3	4	5	7	8	9	10
1	Коваль-штампувальник	ІV	1,60	176	1,0	281,6	5,75	1619,20
2	Коваль ручного кування	V	1,80	176	0,9	285,12	5,75	1638,40
3	Коваль на молотах, пресах	ІІІ	1,44	176	1,1	278,78	5,75	1602,0
4	Комплектувальник виробів	IV	1,60	168	1,0	268,8	5,75	1545,6
5	Комплектувальник виробів	ІV	1,60	168	1,0	268,8	5,75	1552,6
6	Шліфувальник	ІІІ	1,44	160	1,1	253,44	5,75	1457,28
7	Шліфувальник	III	1,44	176	1,1	278,78	5,75	1602,0
8	Налагоджувальних ковальсько-пресового обладнання	II	1,31	160	1,2	2517,52	5,75	1446,24
9	Шліфувальник	ІІ	1,31	176	1,2	276,67	5,75	1580,85
10	Коваль-штампувальник	III	1,44	168	1,1	264,53	5,75	1521,05
11	Коваль ручного кування	ІV	1,60	168	1,0	268,8	5,75	1552,6
12	Шліфувальник	V	1,80	160	0,9	259,20	5,75	1490,0
Всього	х	х	3236,04	х	18606,0

Задача 2.

Визначити норму часу на виготовлення виробу, виходячи з наступних даних: основний час обробки виробу Тос = 40 хв.; допоміжний час Тдоп = 6,7% основного часу; час обслуговування робочого місця Тобс = 3,4% оперативного часу; час перерв на відпочинок та особисті потреби робітника Тпер = 4,7%; підготовчо-заключний час Тпз = 6,0% оперативного часу.

Норма часу на виготовлення виробу визначається за формулою:

Нч = tоп / К,

де tоп - оперативний час;

К - нормативний коефіцієнт використання робочого часу.

В свою чергу tоп = tосн + tдоп

Тоді tоп = 40 хв + (40*6,8%) = 42,68 хв.

А нормативний коефіцієнт використання робочого часу (К) визначають за формулою:

К = ,

де Тзм - тривалість робочого дня, 8 год = 480 хв.;

Тобс - час на обслуговування робочого місця;

Тпер - час перерв;

Тпз - підготовчо-заключний час.

К = = 0,99

Отже, норма часу буде:

Нч = 42,68 /0,99 = 43,1 хв.

Задача 3.

Розрахунок фонду заробітної плати основних робітників механоскладального виробництва.

Вихідні дані:

У механоскладальному виробництві зайнято 290 основних робітників-відрядників. Надбавки за професійну майстерність встанов-лена робітникам: III розряд -15 чол.; IV розряд - 30 чол.; V розряд - 35 чол. Оплата прані робітників здійснюється за годинними тарифними ставками. Трудомісткість виробничої програми цеху 730 510 н\год. Розрахункова кількість робочих місць - 300. Розмір премії за преміальною системою 20%. Кількість нічних годин у розрахунковому періоді - 1715. Питома вага робітників, які працюють у таких умовах праці - 10%. Розмір доплат за шкідливі умови - 12%.

Загальна кількість та професійний склад основних робітників

№ п/п	Професія	К-ть чол.	В тому числі по розрядах
			І	ІІ	ІІІ	IV	V
1	Токарі	70	5	9	25	21	10
2	Фрезерувальники	50	4	13	22	6	5
3	Свердлувальники	57	3	12	21	14	7
4	Шліфувальники	50	-	15	12	13	10
5	Слюсарі	15	2	3	7	3	-
6	Різальники	10	3	5	1	1	-
7	Пакувальники	10	-	8	2	-	-
8	Гальваніки	13	-	3	5	3	2
9	Оператори автоматів	15	-	-	5	7	3
Всього:	290	17	68	100	68	37

Фонд заробітної плати основних робітників за окремими елементами визначається в певній послідовності. Спочатку розраховується прямий фонд (тарифний), потім - погодинний, денний, місячний (річний), які відрізняються між собою включеними в них елементами заробітної плати.

Для визначення тарифного фонду заробітної плати робітників відрядників використовується формула:

Ф осн. = Ф тар. + Д пр.

Ф тар. =

де Чі - чисельність погодинників, чол.,

Фд - дійсний фонд часу роботи одного погодинника, н-год./рік,

С1і - годинна тарифна ставка погодинника першого розряду, грн./ год.,

Кс. - середній тарифний коефіцієнт погодинників, який визначається:

,

де Чі - чисельність погодинників і-го розряду, чол.,

Кі - тарифний коефіцієнт і-го розряду.

Отже, Кс = (17*1,2 + 68*1,31 + 100*1,44 + 68*1,6 + 37*1,8) / 290 = 428,88 /290 = 1,48

Тоді фонд тарифної заробітної плати буде:

Фтар = 730510*1,48*1,20 = 1296418,30 грн.

Тепер розрахуємо розмір премій за преміальною системою:

Д пр = Ф тар. * Р пр./100

де Р пр. - розмір премії за преміальною системою, %.

Д пр = 1296418,3 * 20% / 100% = 259283,66 грн.

Отже, Ф осн. = 1296418,3 + 259283,66 = 1555701,9 грн.

Розрахуємо розмір доплат за роботу в нічний час:

Д н.ч. = Ч * Кс. * Т н.ч.,

де Кс - середній тарифний коефіцієнт погодинників, грн.

Ч - чисельність робітників, що працювали в нічний час, чол.

Т н.ч. - фактично відпрацьовано робітниками даного розряду в нічний час, н.год.

Д н.ч. = 300* 10% * 1715*1,48 = 76146 грн.

Розрахуємо розмір доплат за шкідливі умови праці:

Д ш.у.п. = 1555701,9 * 12% / 300*10% = 6222,81 грн.

Розрахуємо надбавку за професійну майстерність:

Д п.м. =

де Фд - дійсний фонд часу роботи одного погодинника, н-год./рік,

Ч - чисельність робітників з професійною майстерністю, чол.,

Кс. - середній тарифний коефіцієнт погодинників, який визначається:

,

де Чі - чисельність погодинників і-го розряду, чол.,

Кі - тарифний коефіцієнт і-го розряду.

Отже, Кс = (15*1,44 + 30*1,6 + 35*1,8) / 290 = 21,6 + 48 + 63 / 80 = 1,66

Тоді надбавку за професійну майстерність буде:

Дп.м. = 730510*1,66 / 80 = 15158,1 грн.

Таким чином фонд заробітної плати основних робітників механоскладального виробництва буде:

Ф = Ф осн. + Д н.ч. +Д ш.у.п. + Д п.м. = 1555701,9 + 76146 + 6222,81 + 15158,1 = 1653228,8 грн.

Задача 4.

Розрахунок економічної ефективності від впровадження заходів з організації виробництва та праці.

З метою ліквідації пристроїв формувальників через несвоєчасне забезпечення дільниці формувальними сумішами та зменшення браку лиття, які виникають з вини землеробів здійснено переведення землеробів з погодинної форми оплати на відрядну.

Вихідні дані:

№ п/п	Назва	Од. вим.	Кількість
1	Чисельність землеробів	чол.	4
2	Годинна тарифна ставка землеробів	грн.	12,40
3	Премія землеробам з погодинною оплатою	%	15
4	Місячний фонд робочого часу	год.	174,4
5	Брак лиття з вини землеробів до впровадження заходів	%	2,3
6	Річний випуск лиття дільницею формувальників	т	24
7	Собівартість 1 т лиття	грн.	67,43
8	Умовно постійні витрати в структурі собівартості лиття	грн.	35000
9	Додаткова заробітна плата	%	8
10	Вартість формувальних машин	грн.	3000

Для землеробів погодинна заробітна плата буде: 174,4*12,40 = 2162,56 грн.

премія: 2162,56*15% = 324,38 грн.

вартість браку: 2162,56*2,3% = 50 грн.

Тоді місячна заробітна плата землероба буде:

ЗПм = 2162,56 + 324,38 - 50 = 2436,94 грн.

А місячний фонд оплати праці: 2436,94*4 = 9747,76 грн.

При відрядній оплаті праці заробітна плата буде: 174,4*12,40 = 2162,56 грн.

Додаткова заробітна плата: 2162,56*8% = 173 грн.

Сума преміальних доплат буде: Дв = 5*24*67,43/100 = 80,92 грн.

Отже, місячна відрядна заробітна плата буде: 2162,56 + 173 + 80,92 = 2416,8 грн.

Отже, підприємство зекономить на одному працівнику 2436,94 - 2416,8 = 20,14 грн.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної економіки України - метод розрахунку чисельності основних робітників по трудомісткості робіт, а також розвиток малого приватного бізнесу, як одна із форм попередження і обмеження безробіття.

Мале підприємство -- підприємство з незначною кількістю працівників (що визначається національним законодавством), невеликими обсягами виробничої, наукової, торговельної діяльності та ін., власник (або власники) якого несе повну відповідальність за результати господарювання, самостійно приймає управлінські рішення і привласнює прибуток.

Малі підприємства кількісно переважають, проте їх частка у створеному ВВП, обсягах промислової продукції і привласнюваного доходу відносно незначна (внаслідок нижчої продуктивності праці, дискримінаційної політики цін з боку монополій, гірших умов отримання кредитів та інших чинників).