Бюджет України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Тема державного бюджету завжди була актуальною, такою вона залишається і зараз, адже від цього, здавалося б, на перший погляд, звичайного документу насправді багато що залежить. Візьмемо для прикладу стан бюджету, а точніше його дефіцит, якщо він великий ( більше 3% ), то з'являється інфляція, яка призводить до знецінення грошей по всій країні та втрати заощаджень. Або інший приклад: у бюджеті змінено розміри допомоги при народженні дитини, чи допомоги по безробіттю, чи мінімальну заробітну плату, від цього відповідно змінився фінансовий стан людей у цих категоріях, а якщо змінити відсоток централізації до бюджету? І таких прикладів можна навести безліч. Отже, можна зробити висновок, що державний бюджет безпоседньо впливає на кожного громадянина і від нього залежить будуть люди жити добре, чи не дуже( у фінансовому плані ). Мета цієї курсової роботи розкрити структуру державного бюджету, тобто показати його дохідну і видаткову частини, проблему державного дефіциту та державного боргу . Суб'єктом дослідження у цій курсовій є - сам державний бюджет, а об'єктом дослідження виступає - його структура та дефіцит державного бюджету. Сукупність фінансових інститутів, що об'єднують визначені фінансові відношення по утворенню і використанню відповідних централізованих і децентралізованих фондів коштів, являє собою фінансову систему України.

У умовах переходу до ринкової економіки всім інститутам фінансової системи додається велике значення, тому що, вони вносять визначений внесок у розвиток економіки держави. Однак, в інститутах, де фінансові відношення регулюються нормами, не погодженими з діями економічних законів, або суміжними фінансовими інститутами, вони створюють передумови або безпосередньо діють на поглиблення економічної кризи. В даний час такими інститутами є інститути банківського кредитування, державного бюджету, а також діюча система безготівкових розрахунків, як усередині країни, так і в розрахунках із закордонними країнами.

Різноманітна фінансова діяльність в Україні, регульована нормами різних фінансових інститутів будується на економічній основі держави. Фінансова діяльність спрямована на забезпечення функцій держави, це його бюджет.

Бюджет - це план створення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим і місцевими Радами народних депутатів. Державний бюджет України затверджується законом України.

Головне місце у фінансовій системі України займає державний бюджет України і місцеві бюджети місцевих рад народних депутатів.

Державний бюджет - розпис прибутків і витрат держави на визначений період (на рік). Являють собою централізовані фонди коштів, акумульовані, головним чином, за допомогою податків і використовувані для державного регулювання економіки, стимулювання господарської кон'юнктури, фінансування соціальних програм, науки і культури, збройних сил, утворення фінансових і матеріальних резервів, утримання органів державного керування.

Державний бюджет України є загальнодержавним централізованим фондом коштів, що стверджується актом вищої юридичної чинності, законом. Бюджет будується на принципах цілісності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності всіх бюджетів, що входять у бюджетну систему України.

державный бюджет дефіцит



1. Сутність і роль бюджету

Сутність бюджету розкривається при вивченні його як економічної категорії та як основного фінансового плану. Бюджет як економічна категорія - є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової системи в цілому. Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і перерозподілу вартості ВВП з метою фінансового забезпечення реалізації функцій держави. Суб'єктами цих відносин є юридичні й фізичні особи та держава, об'єктом -- ВВП. За певних умов об'єктом фінансових відносин може бути національне багатство, виражене у вартості накопичених у суспільстві благ та природних ресурсів.

Бюджет держави як відособлена ланка фінансової системи відображає ту частину розподільних відносин, яка пов'язана із формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів. Характерними ознаками цих відносин є те, що вони, по-перше, відбивають двосторонні відносини держави з юридичними та фізичними особами; по-друге, регламентуються державою в законодавчій формі; по-третє, пов'язані зі створенням фінансової бази для забезпечення виконання державою її функцій -- управлінської, оборонної, економічної та соціальної; по-четверте, характеризують перерозподіл доходів і коштів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення; по-п'яте, спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соціального розвитку країни. Отже, бюджет держави являє собою сукупність законодавчо регламентованих відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов -- і національного багатства з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Як система розподільних відносин, що характеризують рух вартості від одного суб'єкта до іншого, бюджет держави виражає певні фінансові протиріччя у суспільстві. Кожний суб'єкт хоче віддати до бюджету якомога менше, а отримати -- якнайбільше. Це об'єктивне явище, притаманне і фінансам у цілому. Адже об'єкт фінансових відносин один -- ВВП, а суб'єктів -- троє: юридичні та фізичні особи і держава. Ці протиріччя обов'язково мають бути збалансованими, інакше підривається економічна база і порушується соціальний спокій у суспільстві. Тобто необхідно досягти оптимальних пропорцій розподілу ВВП через бюджет. Проблема полягає в тому, що науково встановлених пропорцій не існує.

Для бюджету зростання ВВП має дуже важливе значення. По-перше, при цьому за стабільних пропорцій розподілу зростають доходи держави, як і решти суб'єктів фінансових відносин. По-друге, і це головне, стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави. Розглядаючи цю залежність, слід спинитися на факторах, які визначають рівень бюджетної централізації ВВП. Основним із них є обсяг і характер виконання державою її функцій.

У цілому бюджет держави як економічна категорія є дуже складним явищем, яке відіграє важливу роль у суспільстві. Він урівноважує фінансові інтереси суб'єктів розподільних відносин, забезпечує збалансований розвиток країни. Через бюджет фінансуються основні державні видатки. Велика роль бюджету виявляється й у ставленні до нього. В усіх країнах світу бюджетні відносини регулюються в законодавчому порядку, що дає підстави розглядати бюджет і як правову категорію.

Правова характеристика бюджету пов'язана з розглядом його як фінансового плану, що являє собою розпис доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави. Правове регламентування бюджету здійснюється у загальних рисах головним законом -- Конституцією і деталізується у бюджетному законодавстві, яке охоплює три рівні. Перший -- це законодавчий акт, що здійснює загальне регламентування бюджету і бюджетних відносин. До 2001 р. в Україні таку роль виконував Закон «Про бюджетну систему України», а нині -- «Бюджетний кодекс України». Він визначає засади формування бюджету і принципи побудови бюджетної системи, її склад, розмежування доходів і видатків між бюджетами, регламентує бюджетний процес та міжбюджетні відносини[3;5]. Другий -- ухвалення законів, що регламентують окремі статті доходів і видатків. Стосовно формування доходів основним є Закон України «Про систему оподаткування» і закони, які регламентують стягнення окремих податків: «Про податок на додану вартість», «Про акцизний збір», «Про податок на прибуток підприємств» та ін. Податкове законодавство може бути систематизоване й у єдиному документі -- податковому кодексі, проект якого розроблено і підготовлено до затвердження в Україні. Стосовно видатків таких прямих законів немає, але є закони, які визначають основи і пріоритети фінансування, наприклад Закон України «Про освіту». І нарешті, третій рівень -- це щорічне прийняття закону про Державний бюджет і відповідних рішень місцевих органів влади про місцеві бюджети. Прийняття цих актів являє собою законодавче затвердження бюджету як основного фінансового плану.

Розглядаючи бюджет як фінансовий план, слід зазначити, що його вертикальна структура (за рівнями органів влади й управління) відповідає структурі бюджетного устрою. Оскільки зараз немає єдиного бюджету країни, то відсутній і відповідний єдиний фінансовий план. Зведений бюджет України як фінансовий план не затверджується, хоча в Бюджетному кодексі України і зазначено, що бюджетна система базується на принципі єдності. Зведений бюджет використовується як аналітико-статистичне узагальнення планових і фактичних показників. Він є довідковим документом, який показує суму ресурсів, що мобілізуються і перерозподіляються через бюджет, роль і місце бюджету в економічній системі.

З позиції фінансового плану бюджет держави розглядається як сукупність Державного бюджету України, Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів. Державний бюджет України є фінансовим планом центральних органів влади й управління. Він відображає загальнодержавні потреби в грошових коштах, джерела їх формування, розподіл і перерозподіл. Саме Державний бюджет насамперед характеризує економічну й соціальну політику держави. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети є фінансовими планами регіональних органів представницької та виконавчої влади і відображають їх фінансову діяльність.

В Україні бюджет як фінансовий план певною мірою відрізняється від бюджету як економічної категорії, оскільки до складу Державного бюджету при затвердженні зараховувалися також фонди цільового призначення. Так, у різні роки до Державного бюджету входили Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд, Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу, Фонд соціального захисту інвалідів та Державний дорожній фонд. До 1997 р. до Державного бюджету входив Пенсійний фонд. Частка цільових фондів у 1997 р. становила 21 % загального обсягу доходів і 16 % видатків зведеного бюджету України та близько третини Державного бюджету. Зазначений підхід не є правомірним, хоча і має свої причини: у такий спосіб установлюється законодавче регулювання формування і використання вказаних фондів. У зв'язку з цим посилюється контроль за цільовим і раціональним використанням коштів. Однак зарахування цільових фондів до бюджету змінює структуру його доходів і видатків і не дає можливості точно проаналізувати фінансову політику держави[2;25]. Бюджет як фінансовий план характеризується складом доходів і видатків, які відбивають фінансову діяльність держави, їх структуризація може мати офіційний і науковий характер. Офіційна бюджетна класифікація, що являє собою систематизоване згрупування доходів і видатків та фінансування бюджету, затверджується відповідними уповноваженими органами. В її основу кладуться ті ознаки, що мають визначальну роль у бюджетному процесі. Наукова класифікація дає можливість оцінити склад та структуру доходів і видатків передусім за економічним змістом. У класифікації видатків основним є їх суспільне призначення, а в класифікації доходів -- методи мобілізації.

За суспільним призначенням видатки об'єднуються в такі групи:

* соціальний захист населення і соціальне забезпечення;

* фінансування соціальної сфери;

* фінансування фундаментальних досліджень;

* економічна діяльність держави;

* національна оборона;

* державне управління та зовнішньополітична діяльність;

* обслуговування державного боргу;

* інші видатки.

Доходи бюджету за методами їх мобілізації поділяються на дві основні групи:

* податкові надходження;

* неподаткові доходи.

Склад і структура видатків бюджету як основного фінансового плану відображають економічну і соціальну політику країни, її воєнну доктрину.

Бюджет як фінансовий план також тісно взаємозв'язаний з іншими ланками державних фінансів -- фондами цільового призначення. Частина з них, як уже зазначалося, може безпосередньо зараховуватись до бюджету при його затвердженні, хоча і виконуються вони відособлено. Інші, наприклад Пенсійний фонд, складаються і виконуються окремо. Однак вони теж взаємозв'язані з бюджетом, оскільки можуть мати як цільові надходження коштів з бюджету, так і перерахування до бюджету. Таким чином, бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він визначає її можливості і пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує діяльність держави, робить її конкретною і фінансово забезпеченою[4;34-47].



1.1 Методи, принципи і джерела формування бюджету

Будь-яка держава може виконувати притаманні їй функції лише за наявності відповідних коштів. При цьому існує прямий зв'язок між обсягом функцій, які виконує держава, і обсягом коштів: розширення функцій потребує збільшення доходів, і навпаки, для того щоб істотно зменшити потребу держави в коштах, необхідно переглянути функції, які вона виконує.

Кошти, які централізує держава, акумулюються переважно в бюджеті. Бюджет як економічна категорія з'явився набагато пізніше, ніж такі поняття, як податки або доходи держави. Основною причиною його появи була необхідність планування і контролю за загальнодержавними доходами і видатками.

Формування бюджету може здійснюватись на різних засадах, залежно від чого розрізняють доходи бюджету та джерела його фінансування. Доходами бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Джерелами фінансування бюджету, а точніше бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання на поворотній основі -- державні запозичення. Сюди також належить використання грошової емісії, яка, по суті, є фіктивним доходом.

Мобілізація доходів бюджету може проводитись на податковій і неподатковій основі. Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується податковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав -- у вигляді доходів від використання державного майна та угідь. У такий спосіб виділяються три методи формування доходів держави:

-- від підприємницької діяльності;

-- від державного майна, угідь і послуг;

-- податковий.

Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна його частина залишається на потреби соціально-економічного розвитку підприємства. У сучасних умовах доходи від підприємницької діяльності держави не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені рамки, а державні підприємства переважно є або малоприбутковими, або функціонують на засадах неприбутковості чи взагалі збиткові, що пов'язано насамперед із соціальним спрямуванням їхньої діяльності.

Отримання доходів у вигляді платежів за використання державного майна та угідь і від надання послуг теж не має відчутного фіскального значення, хоча зараз на неї покладають велику надію. Доходи від державного майна можуть надходити на постійній основі -- орендна плата, чи разово -- доходи від приватизації державного майна (так, зокрема, на 2005 рік планується отримати надходжень від приватизації на суму 6 млрд. 748 млн. 994,6 тис. грн. [ 1; 4 ]). Доходи від державних послуг надходять у формі державного мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних документів, патентів, ліцензій тощо.

Окрім розглянутих вище доходів від підприємницької діяльності держави та від державних майна, угідь і послуг, є особлива група надходжень, які можна визначити як супутні доходи бюджету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні стягнення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фінансового впливу на порушників чинного, у тому числі і фінансового, законодавства. Надходження їх до бюджету пов'язане з тим, що при встановленні відповідних санкцій держава визначає їх спрямування в бюджет (слід зазначити, що окремі види штрафних платежів можуть надходити в інші фонди чи окремим суб'єктам).

Основою формування доходів бюджету є податки. Податковий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентіність, законодавчо регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників.

Податки з'явилися у процесі історичного розвитку одночасно з виникненням держави. У міру розвитку товарно-грошових відносин розвивалися форми податку. Цікаво простежити в цьому зв'язку, як змінювалися погляди платників податків на необхідність утримувати державу. Спочатку у відносинах між державою і населенням превалювала ідея подарунка, потім уряд просив народ про підтримку, далі виникла ідея допомоги державі, потім -- жертовності особи в інтересах держави, ще пізніше у платника податку розвивається почуття обов'язку і, нарешті, перемагає ідея примусу з боку держави, без будь-якої залежності від волі платника. Одночасно змінювались і назви відповідних доходів держави: приношення, дар, дань, подать, повинність, податок.

Фінансування бюджету може здійснюватись за рахунок грошової емісії та державного внутрішнього і зовнішнього запозичення. Ці методи суттєво відрізняються як за економічним змістом, так і за ставленням до них. Так, використання грошової емісії як джерела покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу, у тому числі й в Україні, офіційно заборонено. Використання ж державних позик вимагає надійної системи управління державним боргом і певного його обмеження.

Запозичення коштів державою у фізичних і юридичних осіб, урядів інших країн чи міжнародних фінансових організацій відбувається у формі випуску державних позик чи отримання кредитів. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичених коштів не має таких інфляційних наслідків, як грошова емісія, оскільки при цьому не відбувається зростання грошової маси: на державні потреби витрачаються тимчасово вільні кошти. Але при досягненні державними позиками значного обсягу вони також можуть впливати на інфляційний процес.

У цілому, розглядаючи формування дохідної бази бюджету з позицій його збалансованості, важко визначити, у який спосіб -- збільшення податків (зменшення видатків) чи випуск державних цінних паперів -- краще цього досягти, оскільки зловживання і першим, і другим викликає негативні наслідки й суперечності. Так, подальше збільшення податкового тягаря не стимулює розширення виробництва і може навіть призвести до зменшення доходів бюджету. Зростання державного боргу відтягує приватні заощадження і накопичення корпорацій від фінансування капітальних вкладень, сприяє підвищенню реальної процентної ставки за кредитами, оскільки пропозиція позичкового капіталу не змінюється, а попит на гроші держава збільшує.

Формування доходів бюджету може відбуватись за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. До внутрішніх відносять ВВП і національне багатство, які вироблені на території даної країни, до зовнішніх -- ВВП (а іноді й національне багатство) інших країн, який надходить у вигляді державних позик або репараційних платежів, тощо.



2. Видатки державного бюджету і його види

Видатки з державного бюджету України -- це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням.

Значна кількість певних видів бюджетних видатків обумовлена низкою факторів: природою і функціями держави, рівнем соціально-економічного розвитку країни, адміністративно-територіальним устроєм держави, формами надання бюджетних коштів тощо. Поєднання цих факторів породжує систему видатків державного бюджету України. Однак соціально-економічний розвиток України останніми роками кардинально змінив як систему, так і структуру та класифікацію видатків. Командно-адміністративні методи господарювання засвідчили, що бюджет був дуже перевантажений видатками, які пов'язані з економічною функцією держави. Левова частка бюджетних коштів, майже 65-70%, спрямовувалась у галузі матеріального виробництва. Соціальна функція бюджету, що поширена у розвинених країнах, і яка зорієнтована безпосе-редньо на забезпечення благ людини, не має свого фінансового втілення. Тому з реформою системи господарювання в Україні акценти в розподілі бюджетних коштів повинні зміститись, насамперед, у бік посилення соціальної функції держави і зміни напрямку та змісту економічної функції.

У зв'язку з переходом економіки України на ринкові засади господарювання у бюджеті держави з'явились нові напрямки спрямування коштів централізованого фонду, яких не було за умов командно - адміністративної системи. Так, низку видатків перекладено на позабюджетні, соціальні та економічні фонди у державному бюджеті України та місцевих бюджетах. Знайшли також відображення нові напрямки витрачання і бюджетних коштів, а саме -- соціальний захист населення, надання бюджетних позик, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна діяльність, національна оборона, обслуговування державного зовнішнього боргу, національна космічна програма тощо.

Видатки бюджету поділяються на певні види, які можуть характеризуватись якісно та кількісно.

Якісна ознака видатків характеризує їхнє суспільне призначення, а кількісна -- загальний обсяг. Ці дві Ознаки можуть бути у протиріччі. Так, наприклад, потреби держави, що визначаються якісною ознакою, часто перевищують кількісну, тобто суму видатків, яка потрібна для задоволення відповідних потреб держави. Це призводить до негативних наслідків, а саме -- до недофінансування видатків, передбачених законом про державний бюджет, зростання зовнішнього та внутрішнього боргу, дефіциту бюджету та інфляції.

Під час кризи фінансові можливості держави обмежені, тому потреби суспільства не відповідають обсягам наданих коштів. Видатки бюджету у повному та всебічному обсязі характеризуються тим, яку вони відіграють роль і яке місце посідають у процесах суспільного відтворення, яке їхнє соціальне призначення.

За соціальним призначенням видатки державного бюджету України поділяються на: соціальний захист населення; фінансування соціально-культурних закладів, установ; фінансування науки, народного господарства і державних капітальних вкладень; фінансування національної оборони; правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки держави; утримання органів законодавчої, виконавчої та судової влади; фінансування зовнішньополітичної діяльності; заходів, пов'язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення; видатки з обслуговування державного зовнішнього та внутрішнього боргів та інші видатки.

Співвідношення видатків між окремими групами визначається спрямованістю бюджетної політики. Останніми роками найбільша частка видатків припадає на соціально-культурні заходи та соціальний захист населення. Це викликано кризою в економіці та необхідністю соціального захисту громадян з невеликим рівнем доходів.

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених законом про державний бюджет. Кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів. До державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами України.

Поточні видатки -- це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємству установ, організацій і органів на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення та інших, що не належать до видатків розвитку. У складі поточних видатків окремо вирізняються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку -- це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.



3. Доходи державного бюджету

Державний бюджет країни складається з доходів (надходжень) і видатків (витрат). Кожна країна має свою структуру доходів і видатків. Структура видатків і доходів бюджету кожної держави визначається економічним ладом суспільства, природою і функціями держави ?9, c.126?.

Попри всю різноманітність державних підходів до формування і використання бюджету у них є спільні риси. Доходна частина складається в основному з податкових надходжень, менша частина - це неподаткові надходження.

Державні доходи - це грошові відносини з приводу розподілу вартості ВВП, це частина ВВП, що використовується державою для здійснення своїх функцій. Вони об'єднуються у централізовані фінансові ресурси і зосереджуються у державному бюджеті.

Доходи бюджету утворюються за рахунок сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством.

Доходна база всіх бюджетів формується за рахунок закріплених законами держави джерел доходів по відповідній ланці бюджетної системи. Доходи держави надходять і витрачаються на основі відповідних законодавчих і нормативних документів.

Доходи бюджету формуються за рахунок наступних основних джерел:

1) податки;

2) плата за послуги;

3) позики;

4) продаж активів.

Для забезпечення виконання своїх функцій уряд використовує ці джерела доходів.

Такий вид доходу, як плата за послуги характеризується принципом плати у відповідності з одержаним доходом особи. Особи, які не хочуть купляти певний вид послуг не будуть платити за них. Цей вид державних доходів оплачується відповідно спожитій величині.

Деякі послуги тільки частково оплачуються користувачами, а решта видатків субсидуються з інших джерел. Причинами субсидування є:

1) не кожен споживач може дозволити собі платити повну вартість послуг;

2) одержання кожним прямої і непрямої вигоди від користування даним видом послуги. Прикладом прямої і непрямої вигоди може бути - пряму вигоду отримують громадяни, які користуються громадським транспортом і потрапляють на потрібне місце, непряму - інші особи від зменшення скупченості на тротуарах та вулицях.

3.1 Податкова система

Головним засобом надходження до державного бюджету є податок. Податки займають центральне місце в системі доходів. В доходах бюджету податки становлять від 80 до 90%.

Податкова система - це певний порядок стягування податків та сукупність органів, які цей порядок забезпечують [6, c.278]. Податками називають обов'язкові платежі, які держава стягує з окремих осіб, установ, організацій у центральний і місцевий бюджети.

Суб'єктами оподаткування можуть бути:

а) власники доходів - фізичні та юридичні;

б) власники майна (землі та нерухомості);

в) споживачі товарів та послуг.

Об'єктами оподаткування можуть бути: заробітна плата, дохід на індивідуальні капіталовкладення, дохід з майна, виручка від реалізації.

Розрізняють два принципи стягнення обов'язкових платежів:

- пропорційний (податкова ставка незмінна і не залежить від рівня доходу; забезпечується зацікавленість у зростанні доходів; відтворюється соціальна несправедливість у разі, якщо надвисокі доходи отримані випадково або незаконно);

- прогресивний (податкова ставка збільшується із зростанням доходу; забезпечується обмеження зростання доходів, у тому числі отриманих випадково або незаконно; стимулюється приховування доходів після досягнення певної межі).

За рахунок податкових джерел у формі перерахувань з державного бюджету створюється ряд соціальних урядових фондів.

Кожен податок у законодавчому порядку закріплюється за відповідною владою. Центральні уряди мають у своєму розпорядженні найбільші за розміром податки (податок з корпорацій, основні непрямі податки). Вони надходять у державний бюджет, забезпечують функціонування центрального урядового апарату і здійснення покладених на нього завдань.

За механізмом стягування, податки поділяються на:

1) прямі - це податки на доходи. Механізм їх стягування - очевидний, неприхований;

2) непрямі - податки на споживання, що стягуються в залежності від обсягу придбаних товарів, їх збільшення безпосередньо збільшує ціну. Вилучення цих податків відбувається неявно.

Прямими податками є:

1. Особистий прибутковий податок.

2. Податок на прибуток корпорацій.

3. Податок на майно.

4. Платежі по соціальному страхуванню.

Особистий прибутковий податок - платниками є наймані працівники і власники підприємств, або інакше можна сказати, що їх сплачують домогосподарства і власники некорпоративних підприємств. Особистий прибутковий податок - це найбільш важливе джерело доходів. Його переваги:

* дає можливість об'єднати всі джерела доходів в один оподаткований дохід;

* прямий зв'язок податкової відповідальності особи з її здатність плати;

* обов'язкове для сплати на всій територій країни;

* можливість управляти ефективністю оподаткування за допомогою національної системи утримання роботодавців.

Звичайно цей податок має і свої недоліки:

* в період інфляції громадяни часто змушені сплачувати податок по більш високій ставці перед тим як буде змінена податкова шкала;

* може бути важко виявити доходи, які не виплачуються в формі заробітної плати.

Проте особистий прибутковий податок - це саме той податок, за рахунок якого уряди формують більшу частину доходів з власних джерел.

Податок на прибуток корпорацій - платниками є юридичні особи - корпорації. Корпорація залучає капітал, випускає акції та облігації, сплачує відсотки по облігаціях, дивіденди на звичайні і привілейовані акції. Об'єктом оподаткування є прибуток корпорацій після вилучення відсотків по банківських позичках, облігаціях та інших боргових зобов'язаннях.

Податок на майно - об'єктом оподаткування при стягуванні цього податку є вартість особистого багатства (будинків, квартир, земельних ділянок). Платниками цього податку є власники майна, коли вони ним самостійно розпоряджаються; орендатори - при оренді; споживачі, коли власність дає дохід. Податок виконує перерозподільну функцію, поповнюючи державний бюджет за рахунок осіб, які нагромаджували багатство.

Цей вид податку є найбільшим джерелом доходів бюджетів місцевих рівнів. Важливим при розгляді цього податку є визначення аспектів регулювання його. Вони такі:

1) оцінка - це дуже спірне і складне питання, оскільки вона проводиться здебільшого некваліфікованими службовцями. Важливою проблемою є своєчасна та якісна переоцінка майна. Оцінка повинна відображати ринкову вартість власності;

2) визначення податкової суми - потрібно врахувати пільги по податку в даній адміністративній одиниці;

3) збір податків - проводиться на тому ж рівні, що визначає податкову суму, це право надається підлеглим ланкам адміністративної системи.

Платежі по соціальному страхуванню - податок стягується з метою формування фондів по соціальному страхуванню. Він виплачується з фонду зарплати і є страховим внеском. Платниками податку стають підприємці з одного боку і наймані працівники з іншого.

Непрямими податками є:

1. Акцизи (податок на продажі).

2. Податок на додану вартість.

3. Мито.

Акцизи - це податки на споживання, тобто непрямі. Вони стягуються у момент придбання певних товарів. Існує, наприклад, акцизний збір як податок на високорентабельні товари і товари, вироблені монополістами. Він встановлюється у відсотках з одиниці товару, що реалізується за вільними цінами. Цей податок має регресивний характер, оскільки особи з різними доходами сплачують одну і ту ж суму податків, але в доході менш забезпечених верств придбання якоїсь речі веде до більш питомих витрат, ніж придбання цього продукту більш забезпеченими. Даний вид податку стимулює збереження, тому що він сплачується тільки у випадку придбання товарів, які оподатковуються цим видом податку.

Податок на додану вартість є універсальним акцизом, що міститься у ціні всіх товарів і стягується залежно від величини їхнього обороту, тобто від виручки за реалізовані товари.

Мито є податком на товари, що імпортуються, експортуються та перевозяться по території країни транзитом. У розвинутих країнах значення мита як джерела державних надходжень постійно зменшується. Це є природним, адже в світі активно здійснюються інтеграційні процеси: від політики протекціонізму держави переходять до вільної торгівлі.

Певні види податків встановлюються не з метою поповнення бюджету. Їхньою метою є дещо інше. Насамперед це:

1) високі податкові ставки припиняють або скорочують небажані види діяльності;

2) податки призначені перешкодити здійсненню певних видів діяльності.

Затрати на збір податків повинні бути встановлені на найнижчому можливому рівні. Потрібно враховувати такі фактори:

1) витрати на процес оподаткування - тут мається на увазі ціна необхідних бланків, поштові витрати, оплата праці людей;

2) справедливість - з різними людьми треба поводитися в плані оподаткування по різному. Податки повинні встановлюватися з урахуванням доходу або багатства кожного платника.

Від своєчасного і повного надходження доходів залежить безперебійне фінансування усіх галузей господарства держави і соціально-культурних заходів.

Стабілізація економіки і її поступальний розвиток є гарантією доходності бюджету. Розвиток економіки дасть змогу забезпечити виконання доходів бюджету, звідси з'являються необхідні кошти й для видатків бюджету.



4. Бюджетний дефіцит. Визначення та причини виникнення бюджетного дефіциту

Питанням дефіциту бюджету приділяється дедалі більше уваги як у науковій літературі, так і в практичній діяльності.

Під час спаду виробництва стан державного бюджету погіршується. В таких випадках дуже часто з'являється явище бюджетного дефіциту. Це викликається зменшенням чистих податків внаслідок автоматичного скорочення податкових надходжень до бюджету і збільшенням трансферних витрат.

Бюджетний дефіцит з'являється в результаті вибору такої політики, що веде до зростання дисбалансу між доходами та видатками протягом значного періоду, або дисбаланс є відносно короткостроковий і відображає ситуацію, що відрізняється від прийнятої за основу при розробці бюджету.

У науковій літературі під дефіцитом бюджету розуміють такі об'єктивні економічні відносини, які виникають між учасниками суспільного виробництва щодо використання коштів понад наявні закріплені джерела доходів бюджету в силу зростання граничних витрат виробництва.

Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів порівняно з потребою в них для фінансування необхідного обсягу державних витрат.

Як стверджує економічна наука, державний бюджет, необов'язково має бути збалансований щороку за доходами і видатками. В окремі роки з метою регулювання економічної активності держава може допускати дефіцит бюджету. Якщо йдеться про ринкову економіку, то дефіцит бюджету може бути корисним, коли при спаді виробництва держава втрачає більше, ніж одержує; він забезпечує збільшення попиту, в тому числі й купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати, підприємства - більше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття. Проте, в період піднесення економіки, держава не може дозволити собі дефіциту бюджету, оскільки він стимулюватиме інфляцію.

За своєю природою державний дефіцит має конкретний інтервал дії, що визначається з одного боку законами зростання вартості, з іншого - законами інфляції, якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він набирає активної економічної форми, якщо ж до законів інфляції - то пасивної.

Регулювання бюджету в тому й полягає, щоб за умов готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту ефективно адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва.

Бюджетний дефіцит виникає як результат негативних явищ в економічному та політичному житті держави і посилює їх, якщо він перевищує встановлені світовим досвідом показники, в рамках яких бюджетний дефіцит, як правило, керований у цивілізованому суспільстві .

Рівень дефіциту визначається по відношенню до ВВП, ВНП або до затверджених витрат бюджету, але він не може бути постійним і залежить від різних чинників, які впливають на розвиток економіки (зростання або зменшення капіталу, розвиток інфляційних процесів).

Саме на цій основі можна і виділити активні і пасивні форми дефіциту державного бюджету. Активний дефіцит бюджету дає змогу підштовхнути подальший розвиток економіки і зростання капіталу. Активний дефіцит характеризує комплекс заходів, спрямований на розвиток відтворювальних процесів у виробництві і розвиток економіки в цілому. Пасивний дефіцит бюджету виникає в умовах економічної кризи, розвитку інфляційних процесів, згортання виробництва, зменшення доходів бюджету, і, як результат, зростання його дефіциту.

Важливо зазначити, що в зарубіжній літературі розрізняють реально спостережуваний, структурний і циклічний дефіцити бюджету.

Під реально спостережуваним розуміють дефіцит, обсяг якого дорівнює загальним доходам від податків за мінусом витрат на державні закупівлі і платежі.

Структурний дефіцит - це обчислення різниці між доходами і витратами за певної фіскальної політики і базового рівня безробіття. Під фіскальною політикою розуміють сукупність фінансових заходів країни щодо регулювання бюджетних доходів і витрат з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни. Базовий рівень безробіття дорівнює 6%.

Коли економічна система входить у період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, реально спостережуваний дефіцит перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплат допомоги по безробіттю й інші соціальні програми, а також частково через падіння доходів населення. Різницю між реально спостережуваним дефіцитом і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету.

Слід зазначити, що дефіцит бюджету впливає на можливості економічного зростання. Бюджетний дефіцит характеризує стан національної економіки, фіксує істотні її зміни у цьому році. Встановлено закономірність: із зростанням часток дефіциту бюджету у ВВП та державних витрат у ВВП зменшується темп економічного зростання. Іншими словами, дефіцит державного бюджету «пригнічує» економіку. Спираючись на цю закономірність, можна припустити, що бюджетний дефіцит є не лише наслідком кризового спаду, а й, певною мірою, його причиною.

Бюджетний дефіцит значно посилює напруження на ринку позичкових капіталів, спричиняючи зростання позичкового відсотка, перешкоджаючи зниженню високих процентних ставок. Високі процентні ставки, в свою чергу, негативно позначаються на валютній сфері, призводять до подорожчання товарів за кордоном, викликають негативні наслідки на ринку праці. За даними американських економістів, кожний мільярд доларів дефіциту зовнішньої торгівлі призводить до втрати 52 тис. робочих місць.

Отже, дефіцит державного бюджету не таке вже й «безневинне» явище.

Дефіцит бюджету виникає на основі дії різних чинників. Загальновідомим чинником дефіциту бюджету є неможливість держави забезпечити наповнення бюджету необхідними доходами. Причиною цього можуть бути спад виробництва, високий рівень собівартості виробництва товарів, потреби у новітньому обладнанні та реконструкції виробництва за рахунок впровадження нових технологій, не збалансування економіки, а в цілому - зниження ефективності господарювання.

Другим чинником бюджетного дефіциту є непомірне зростання видатків без урахувань фінансових можливостей. Причому витрати проводять не зважаючи на їх доцільність та ефективність.

Третім чинником дефіциту бюджету і найголовнішим є інфляційні процеси, розбалансування грошового обігу та системи розрахунків, не виважена податкова, інвестиційна та кредитна політика.

Інфляцію спричиняє нераціональне використання грошей при зниженні рівня виробництва. Головними негативними наслідками інфляції є те, що вона зупиняє процес відтворення як у сфері виробництва, так і в грошовому обігу, призводить до повного розвалу фінансів держави, спричиняє тяжкі економічні і соціальні потрясіння. Характерною ознакою інфляції є різке зростання грошової маси, що потребує все більшої емісії грошової маси. Інфляційні процеси спричиняють різке підвищення бюджетного дефіциту.

Варто зазначити, що одним із головних недоліків процесу формування бюджету є те, що економічні прогнози та проекти витрат складаються практично незалежно один від одного.

Часто процес бюджетного планування розробляється на нереальних прогнозах економічного розвитку при одночасному складанні планів видатків, на підставі яких вишукуються доходи на покриття запропонованих витрат.

Якщо доходів не вистачає, то в межах встановленого рівня планується дефіцит, коригуються в бік зменшення витрат, вишукуються нові джерела частіше податкових надходжень. Тому, потрібно порівнювати підготовлені незалежно один від одного дві частини бюджету, скоригувавши суми запланованих видатків у відповідності до доходів.

Дефіцит державного бюджету виникає, тому що головні фактори, які визначають якість бюджету, мають негативний прояв: економіка нестабільна, економічна політика невизначена, розрахунки проекту бюджету недосконалі, суб'єктивний вплив визначається відповідальністю.

Визначальними чинниками, які впливають на дефіцит державного бюджету в країнах з перехідною економікою є:

1) характер політики;

2) рівень інфляції;

3) рівень безробіття;

4) курс національної валюти.

Ці чинники відображають особливості і причини можливого зростання державних витрат.

Прорахунки як в економічній так і фінансовій політиці призводить до розвитку позаекономічних методів перерозподілу фінансів - розкрадання державного майна, розвитку тіньової економіки, що не можна назвати позитивним; це негативно впливає на бюджет. Неефективне використання державних фінансів порушує фінансові відносини, за якими завжди стоять реальні матеріальні цінності, оскільки рух фінансових ресурсів відображає процес утворення, розподілу і використання доходів та їх вагомої частки - державного бюджету. Це й спричиняє постійний дефіцит бюджету.

Отже, досліджуючи характеристики бюджетного дефіциту, можна констатувати, що його причинами є:

- загальний спад виробництва, зниження ефективності роботи окремих галузей виробництва;

- невчасне проведення структурних змін в економіці;

- жорстка податкова політика, яка не стимулює виробництво;

- розвиток інфляційних процесів (інфляційні процеси закономірно призводять до економічної кризи, різкого зниження доходів бюджету та різкого зростання дефіциту бюджету), кредитна та цінова політика;

- незбалансованість доходів і видатків бюджету, зростання видатків при зменшенні доходів.

Можна виділити політичні, економічні, методологічні й технологічні фактори, які спричиняють виникнення негараздів в економіці, зменшення надходжень доходів бюджету та збільшують його дефіцит.

До політичних факторів, насамперед, слід віднести часту зміну керівництва як уряду так і міністерств. Основними економічними факторами є податки, кредити, інвестиції, а тому вкрай необхідно вдосконалювати податкову систему в напрямку її децентралізації (урахування інтересів як держави так і регіонів, зменшення загальної частки ВВП, перерозподілюваної через бюджет, побудови чіткого механізму оподаткування та сплати податків цільового використання їх через бюджети різних рівнів). Реформування й розвиток й податкової системи має провадитись у чіткій відповідності з розвитком економіки.

Методологічний фактор характеризується необхідністю розбудови незалежної держави, що потребує якісно нових економічних, правових, законодавчих та нормативних актів щодо створення кредитної, податкової, цінової політики, що відповідають завданню стабілізації розвитку економіки і не тільки на макроекономічному, але й на мікроекономічному рівнях.

Процес відпрацювання методики підходів до розв'язання питань становлення фінансової, кредитної систем і економіки в цілому потребує великого проміжку часу, залучення до цієї справи широкого загалу науковців і політиків, вивчення процесу побудови цих систем у передових країнах світу і на цій основі видання методичних вказівок, положень, рекомендацій органам державної влади і управління.

Неабияке значення для процесу економіки відіграє технологічний фактор. В цілому необхідна глибока структурна перебудова економіки, модернізація підприємств за рахунок впровадження ресурсозберігаючих технологій і особливо оновлення технологічного обладнання, підвищення якості продукції та зниження її собівартості.

Проаналізувавши вищесказане, слід зазначити, що явище бюджетного дефіциту має негативний прояв. В цей період держава живе не за своїми доходами, витрачає більше, ніж отримує. Нестача надходжень у державний бюджет призводить до затримки виплат пенсій, зарплат працівникам бюджетних установ, до додаткового випуску грошей, які не забезпечені товарами і послугами. Дефіцит державного бюджету має негативний вплив на економічне зростання в країні, тому проблема потребує вирішення.

4.1 Механізм вирішення проблеми дефіциту

Дефіцит державного бюджету не може бути ліквідований, якщо не буде вжито заходів щодо стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами.

Подолання бюджетної кризи слід почати з вирішення проблем формування державного бюджету. Пропозиції щодо напрямків вирішення проблеми: пропонувалось розробити і застосувати науково обґрунтовану систему макро- та мікроекономічних показників, на основі яких складався б бюджет; планувати бюджет на сформованій, сталій податковій базі; розширити систему бюджетної класифікації та бюджетної статистики, яка б відповідала міжнародним стандартам.

Основною базою успішного планування бюджету має стати єдина база визначення доходів і видатків, тобто матеріали, прогнози та розрахунки, на основі яких складатиметься майбутній бюджет. Якщо формування бюджету починається з визначення структури й обсягу його доходів, які дозволяють встановити обсяг видатків, то його вдосконалення має починатися з визначення структури і обсягу видатків.

Визначено три концепції збалансування бюджету:

1. Збалансування бюджету на щорічній основі - це означає, що державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Для цього потрібно підвищити чисті податки або зменшити державні закупки.

2. Збалансування бюджету на циклічній основі - бюджет повинен балансуватися в межах економічного циклу. Під час падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, зменшує чисті податки і збільшує державні закупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати економіку держава підвищує чисті податки і скорочує державні закупки, що спрямовує бюджет до надлишку. Бюджетний надлишок під час інфляційного зростання повинен покривати бюджетний дефіцит під час падіння виробництва.

3. Концепція функціональних фінансів - тут мається на увазі, що стабілізація економіки є важливішою проблемою, ніж збалансування державного бюджету. Державний бюджет є інструментом досягнення цієї стабілізації.

Для того, щоб ліквідувати дефіцит бюджету, треба неухильно провадити лінію на випередження зростання доходів порівняно з видатками держави.

Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання дефіциту бюджету:

1) збільшення дохідної частини бюджету;

2) скорочення видаткової частини бюджету;

3) здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;

4) проведення грошової і кредитної емісії.

Перший напрямок - збільшення дохідної частини бюджету - може бути пов'язаний з проведенням оптимальної податкової політики, яка б стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів. Це стане передумовою збільшення національного доходу як основного джерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто віднести проведення реформ заробітної плати, зростання доходів основної частини населення, що прямо пов'язано із зацікавленістю виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, зростанням обсягів виробництва і бюджетних засобів за рахунок бюджетних відрахувань.

Другий напрямок - скорочення витрат державного бюджету. Сюди варто віднести насамперед скорочення витрат на народне господарство, зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Витрати, пов'язані з проведенням інноваційної політики та подальшим розвитком виробництва повинні бути покладені переважно на самі підприємства, які для цього можуть використати частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій з цінними паперами, банківські кредити.

Скорочення видаткової частини бюджету може бути пов'язане, наприклад, зі скороченням військових витрат на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військовослужбовців і скорочення закупівель військової техніки, тимчасового скорочення витрат на соціально-культурні заходи (освіту, охорону здоров'я) і що особливо важливо зі скороченням витрат на управління.

Третій напрямок - здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався.

Зовнішні позики можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні форми. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає виникнення можливості здійснення додаткових державних витрат без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Водночас є можливість виникнення нового явища - державного боргу, що тісно пов'язане з дефіцитом державного бюджету.