Бюджет України

Наявність державного боргу призводить до певних соціальних наслідків:

1) тягар державного боргу несуть на собі всі громадяни - платники податків, а вигоду дістають лише деякі - цінні папери державного боргу розміщуються здебільшого серед високоприбуткових підприємств і заможних громадян. Отже, лише вони мають доходи, а відшкодовують сам борг і відсотки по ньому усі громадяни;

2) державний борг, що виник з вини одного покоління може лягати тягарем на плечі наступних поколінь - відсотки по державному боргу збільшують загальну суму самого боргу. Ситуація загострюється, якщо взяті кошти держава використовує не на ефективні інвестиції, а, наприклад, на поточні споживання. Подібне використання коштів у майбутньому призведе до скорочення споживання, зниження рівня добробуту громадян, адже для покриття боргу доведеться або збільшувати податки або зменшувати соціальні витрати.

Зовнішній державний борг, що перевищує 80% від ВВП, вважається небезпечним для стабілізації економіки.

У разі фінансування дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх позик, уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає державні цінні папери і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг.

Платежі по внутрішньому боргу підвищують сукупний попит і позитивно впливають на економіку, а платежі по зовнішньому боргу - негативно.

Грошово-кредитна емісія означає, що випускаються нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансується уряд.

Позики як джерело фінансування бюджетного дефіциту створюють державний борг, що є негативним проявом. Грошово-кредитна емісія не створює державного боргу, але є інфляційною. Інфляційні процеси у свою чергу ведуть до неконтрольованого різкого зростання дефіциту бюджету. Тому доцільно використовувати такі напрямки подолання дефіциту бюджету як збільшення дохідної частини або скорочення видаткової частини бюджету. Витрати мають бути доцільні і ефективні.

Щоб уникнути дефіциту державного бюджету потрібно проект бюджету розробляти на реальних прогнозах економічного розвитку, потрібно порівнювати дві частини бюджету - видатки і доходи - і збалансувати суми запланованих видатків у відповідності з доходами.

Для збільшення дохідної частини бюджету необхідно вдосконалювати податкову систему - побудувати чіткий механізм оподаткування та сплати податків, використовувати з ціллю їх через бюджет.

Необхідна розробка якісно нових економічних, правових, законодавчих та нормативних актів щодо створення кредитної, податкової, цінової політики, що відповідають завданню стабілізації та розвитку економіки.

Важливу роль у процесах скорочення дефіциту бюджету відіграє участь органів влади й управління, яка полягає в управлінні податковою політикою, бюджетним фінансуванням і регулюванням бюджетів усіх рівнів відповідно до економічного розвитку регіонів.

5. Державний борг. Теоретичні аспекти проблеми державного боргу

Державний борг розглядається як важливий елемент ринкової економіки. Державний борг - сума заборгованості держави по випущених і не погашених державних внутрішніх позиках, а також сума фінансових зобов'язань держави по відношенню до зовнішніх кредиторів. Залежно від того, з внутрішніх чи зовнішніх джерел здійснюються запозичення, державний борг визначається як внутрішній чи зовнішній борг. Зовнішній державний борг виникає у зв'язку із залученням державою зовнішніх позик. Державний внутрішній борг відображає підсистему економічних відносин між державою (включаючи місцеві органи влади) та кредиторами з числа юридичних та фізичних осіб. Класичною формою державного внутрішнього боргу є борг центрального уряду та місцевих органів влади.

Стан державного боргу залежить від щорічних операцій пов'язаних з отриманням нових позик, з одного боку, і розмірів погашень і виплат процентів по цих позиках - з іншого. Державні позики - це кредитні відносини між державою та фізичними і юридичними особами, в результаті яких держава одержує обумовлену суму грошових коштів на визначений термін за встановлену плату, вони є розповсюдженою формою мобілізації фінансових ресурсів. Розмір державної позики включається в суму державного боргу країни. За їх допомогою мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Державні позики з одного боку, спричинені дефіцитом державного бюджету, з іншого - обумовлюють подальше збільшення дефіцитності бюджету, що пов'язано з виплатою процентів по раніше випущених позиках, необхідністю сплачувати капітальну суму боргу. Випуск позик дає змогу уряду покрити дефіцит бюджету та розширити фінансування державних потреб. Щоправда, випуск облігацій державних позик без ретельного та всебічного врахування всіх факторів та обставин може загрожувати економічній безпеці, витісненню приватних інвестицій тощо.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів. Обслуговування державного боргу - це комплекс заходів з погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик.

Стратегічним завданням управління державним боргом є мінімізація вартості його обслуговування. При нарощуванні розмірів державного внутрішнього боргу всі зусилля слід спрямовувати на зменшення реальної вартості його обслуговування та на врахування динаміки заборгованості з темпами економічного росту.

Аналіз теорій державного боргу дозволяє виділити три парадигми поглядів на згадане явище, що сформувались в рамках класичної школи політекономії, кейнсіанства і кейнсіансько-орієнтованих та неокласичних напрямів економічної теорії.

Класична школа сформулювала в основному негативне ставлення до державного боргу: його зростання призводить до зменшення продуктивного капіталу суспільства. В доповнення до цього, Д. Рікардо виявив еквівалентність державного боргу податкам, згідно чого економічні агенти індиферентні до способу покриття бюджетних видатків. Споживання в економіці не зміниться, оскільки збільшення державного боргу сьогодні означатиме підвищення податків завтра, через що вільні кошти заощаджуватимуться та вкладатимуться у державні облігації.

Доповнюючи класиків, К. Маркс твердив, що капітал, представлений у облігаціях державної позики, є найспотворенішою формою капіталу, який дає право його власникам антиципіювати податки. У межах кейнсіанської парадигми було радикально переглянуто погляди на державний борг. За нею державні запозичення повинні здійснюватись з метою розширення сукупного попиту в економіці, суспільна ціна безробіття є набагато вищою за вартість боргового тягаря, а мультиплікативне розширення виробництва та зайнятості зменшуватиме його.

Основним висновком неокейнсіанських концепцій (теорія автоматичних стабілізаторів, функціональних фінансів) є необхідність збалансування бюджету на циклічній основі, а державні запозичення розглядаються як інструмент циклічного згладжування. Неокласичні теорії розглядають, по-перше, вплив запозичень уряду на економічну поведінку суб'єктів ринку, по-друге, проблеми оптимального розподілу боргового тягаря між поколіннями. Так, Р. Барро розвиває ідеї Рікардо про еквівалентність боргу податкам, окремо виділяючи роль заощаджень підприємців та домогосподарств у нейтральності запозичень уряду щодо динаміки макроекономічних величин.

На думку Р. Масгрейва, оптимальний розподіл боргового тягаря між поколіннями матиме місце за еквівалентного нагромадження боргу і зростання інвестицій публічного сектора. В подібних моделях обслуговування державного боргу виступає як участь майбутніх поколінь у оплаті суспільних благ капітального характеру, якими вони будуть користуватись. Водночас, на думку неокласиків, запозичення держави як з метою циклічного згладжування, так і з метою розширення суспільних благ, призводить до появи ефекту витіснення приватних інвестицій, які чутливіші до процентних ставок, ніж державні, та до ірраціонального розміщення ресурсів, оскільки останні могли б бути використані ефективніше саме у приватному секторі. Отже, теорії державного боргу, які з'явились при аналізі сформованих ринкових систем, повинні обережно використовуватись при його досліджені у трансформаційних економіках, оскільки ознаки останніх відмінні від перших.

Формулюючи положення з теоретичного обґрунтування державного боргу за ринкової трансформації, автор відзначає, що в умовах командної економіки бюджетний дефіцит перебував у прихованому стані. На основі теоретичних висновків Я. Корнаї доведено, що трансформуючись у відкритий стан у перехідній економіці, бюджетний дефіцит, на тлі поступового роз'єднання фінансів держави та фінансів мікроодиниць, не розв'язував проблему інвестицій, а загострював її. Як наслідок, підтримка попиту в державному секторі та секторі державних підприємств визначала масштаби монетизації дефіциту як способу запобігання трансформаційному спаду. З цією проблемою зіткнулись практично всі трансформаційні економіки, особливо вітчизняна.

Розширення функцій держави у перехідній економіці відображається на ускладненні функції державного боргу. Його накопичення певною мірою дозволяє компенсувати шок пристосування суспільного сектора економіки до ринкового оточення, що формується, не зменшуючи радикально обсяги споживання суспільних благ. Запозичення уряду можуть виступити як інструмент Паретто - вдосконалення при вирівнюванні корисності від споживання суспільних благ, пов'язаних з розбудовою нової системи та підтримкою елементів командної економіки

Нагромадження державного боргу у різних формах із стабілізаційною метою виступить реальною альтернативою інфляційному оподаткуванню, як наслідку монетизації дефіциту. Однак, якщо запозичення здійснюються на тлі або за для системно-структурних реформ, державний борг не виступить, як еквівалент майбутнім інфляційним податкам. У іншому випадку, накопичені макроекономічні та відтворювальні диспропорції реалізуються у борговій кризі, вивільняючи інфляційний потенціал, і державний борг виступить, як еквівалент інфляційного оподаткування у майбутньому. Інвестиційна напруженість та проблема технологічного оновлення економіки формують значний попит на державний борг, як на інструмент генерування інвестицій та вихід із стагфляційної пастки.

Аналізуючи проблеми міжпоколінного розподілу боргового тягаря, можна стверджувати, що він тяжітиме до рівномірності у випадку, коли видатки, здійснювані у борг, спрямовуватимуться на розбудову ефективнішої економічної системи, тобто на економічну трансформацію.

Закономірним проявом розвитку державного боргу в перехідній економіці є низька ефективність дефіцитного фінансування у процесі реформ. Гіперінфляція початку трансформації є визначальним чинником формування короткострокової структури ринкового капіталу та підтримання високих процентних ставок. Ефект витіснення у трансформаційній економіці носить більш загострений характер, ніж у розвинутій, у зв'язку із низьким рівнем її монетизації. А перебування мікрорівня у стані збурення пристосування до ринкового оточення визначає, що за активного дефіцитного фінансування перехід до нового рівня макрорівноваги буде здійснюватись за рахунок зростання інфляції та посилення зовнішнього дисбалансу.

5.1 Механізм управління державним боргом України

В умовах формування та функціонування ринкової економіки важливою складовою державних фінансів є державний борг. Дефіцит державного бюджету, залучення та використання позик для його покриття призвели до формування і значного зростання державного боргу в Україні. Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також відповідно зростання витрат на його обслуговування обумовлюють необхідність вирішення проблеми державного боргу, а відтак і пошуку шляхів вдосконалення механізму його управління. Як свідчить досвід багатьох країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений зовнішній та внутрішній борг, тим його обслуговування активніше включається у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи.

В перехідній економіці України державний борг все більше набуває характеру не лише фінансової, але і соціально-політичної проблеми. Державний борг прямо пов'язаний з проблемою економічної безпеки країни. Питання управління та обслуговування державного боргу є особливо важливим в контексті тих економічних труднощів, які впродовж останніх років переживає Україна. Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів економічної стабільності в країні. Від характеру врегулювання боргової проблеми в значній мірі залежить бюджетна дієздатність держави, стабільність її національної валюти, а відтак фінансова підтримка міжнародних фінансових організацій. Необхідність розв'язання цих питань потребує пошуку шляхів вдосконалення механізму управління та обслуговування державного боргу в Україні.

Існує позитивний взаємозв'язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. На обсязі бюджетного дефіциту відбиваються всі зміни у величині державного боргу, в тому числі обумовлені впливом інфляції. Саме тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалася також в реальних, а не лише в номінальних величинах. Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів та видатків. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові - це наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема "витіснення". Довгострокові - економічні наслідки державного боргу, відомі, як "тягар боргу".

Ефект "витіснення" виникає через підвищення ринкових процентних ставок, яке трапляється у разі фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних цінних паперів на відкритому ринку країни. При борговому фінансуванні бюджетного дефіциту ставки процента зростають найбільше в тому випадку, коли поєднуються стимулююча фіскальна й антиінфляційна грошово-кредитна політики. Боргове фінансування бюджетного дефіциту збільшує попит на гроші, в той час як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Таке поєднання заходів економічної політики й стимулює швидке зростання процентних ставок.

Зростання процентних ставок призводить до зменшення інвестицій у приватному секторі і частково - до скорочення споживчих витрат. У підсумку в економіці відбувається падіння доходу. Отже, боргове фінансування бюджетного дефіциту значно послаблює ефективність стимулюючої фіскальної політики. Але якщо економіка перебуває в стані спаду, то зростання державних витрат буде справляти на неї стимулюючий вплив завдяки ефекту мультиплікатора. Це може покращити очікування щодо прибутків у приватному бізнесі і викликати збільшення інвестиційного попиту. Приріст інвестиційного попиту може частково елімінувати ефект "витіснення".

Початковий сприятливий вплив бюджетного дефіциту на економіку послаблюється не лише за рахунок ефекту "витіснення", але й за рахунок негативного ефекту чистого експорту. При зростанні внутрішніх процентних ставок відбувається збільшення зовнішнього попиту на вітчизняні цінні папери, що супроводжується підвищенням загальносвітового попиту на національну валюту, необхідну для їх придбання. В результаті обмінний курс національної валюти підвищується і спричиняє зниження експорту та збільшення імпорту. Скорочення чистого експорту стримує економічний розвиток: в експортних і конкуруючих з імпортом галузях знижується зайнятість і випуск, зростає рівень безробіття. З другого боку, притік капіталу збільшує фінансові ресурси й сприяє відносному зниженню процентних ставок на внутрішньому ринку. Завдяки ефекту скорочення чистого експорту масштаби ефекту "витіснення" частково зменшуються.

Довгострокові наслідки державного боргу пов'язані з його впливом на нагромадження капіталу і споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання.

Основна дилема, перед якою зараз стоїть українське керівництво, полягає в тому, що воно повинно або повністю покрити дефіцит бюджету шляхом обмеження видатків, або запустити внутрішні засоби його фінансування. Останній варіант, тобто монетизація дефіциту, передбачає емісію грошей, яка, в свою чергу, живитиме інфляцію та знищуватиме грошово-кредитну стабільність. Крім того, продовження хибної політики, наприклад, підтримання бюджетними коштами підприємств, які не додають, а зменшують вартість, -- найімовірніше посилить негативні ефекти монетизації дефіциту бюджету для економіки.

Монетарне фінансування дефіциту бюджету є неприйнятним варіантом для України. Крім неминучої фінансової дестабілізації, це буде потужним популістським (а відтак контр продуктивним) сигналом для ринків, адже емісія грошей знову спонукатиме підприємства до пошуку ренти. Таке рішення фактично стане виправданням патерналістської політики, яка проводилася раніше.

Фіскальна політика вважається стабільною, якщо вона не веде до загрозливого зростання відношення державного боргу до ВВП. Необмежене зростання цього коефіцієнта означає, що на певному етапі країна муситиме спрямовувати всі свої доходи на обслуговування державного боргу, чого економіка та суспільство витримати не можуть. Стабільна фіскальна політика, з іншого боку, передбачає вибір комплексу фіскальних параметрів, які дозволяють досягти стабільного планованого рівня державного боргу як частини національного доходу. Якщо фіскальна політика є нестабільною, то в майбутньому слід чекати одного з трьох наслідків чи їхньої комбінації. Або доведеться міняти фіскальну політику, або міняти якусь іншу політику, наприклад, грошово-кредитну, або ж шукати можливості досягнення стабільності фіскальної політики в зміні зовнішніх факторів.

Зважаючи на головні засади функціонування найважливіших міжнародних фінансових організацій, можна дійти висновків, що для відстоювання своїх національних інтересів Україні необхідне активне співробітництво з іншими країнами у тих органах, де приймаються стратегічно важливі рішення і здійснюється повсякденне регулювання міжнародних фінансово-валютних відносин; для інтеграції економіки України у світове співтовариство потрібно забезпечити сумісність національних інструментів валютно-грошового і фінансового регулювання із загальноприйнятими у всьому світі нормами.

Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них є такі:

- загальний дефіцит бюджету, що утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи;

- зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

- внутрішній дефіцит - це загальний дефіцит "мінус" зовнішній дефіцит;

- операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

- первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів.

Для будь-якої країни важлива не стільки величина бюджетного дефіциту, як основні джерела його покриття. Уряд, як і кожна людина, повинен мати гроші на своїх рахунках, з яких розплачується готівкою або чеками. Коли податкових надходжень для покриття витрат недостатньо, уряд змушений позичати. Це означає, що він випускає боргові зобов'язання, які продаються на відкритому ринку або в центральному банку. У країнах перехідної економіки дефіцитне фінансування часто провадиться за рахунок позик у центральному банку або набуває форми інфляційного фінансування.

Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Неінфляційні джерела містять в собі:

- внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;

- трансферти - фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Фінансуючи свій бюджет і продаючи боргові зобов'язання на відкритому ринку, уряд вдається до боргового фінансування. Приватні особи і фірми, у тому числі комерційні банки або інші фінансові установи, розплачуються за цінні папери чеками або готівкою. Потім уряд може використовувати ці кошти так само, як і податкові надходження.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту. Уряд позичає у центрального банку для фінансування дефіциту бюджету, тобто вдається до монетарного фінансування. За монетарного фінансування центральний банк купує певну частину боргових зобов'язань уряду, тобто центральний банк створює гроші для фінансування цих боргових зобов'язань.

Фінансування постійних дефіцитів шляхом емісії грошей вестиме до тривалої підтримуваної інфляції. Однак одноразове збільшення пропозиції грошей у зв'язку з тимчасовим дефіцитом генерує тільки разове збільшення рівня цін, а інфляція не розвивається.

Якщо країни, що розвиваються, або країни з перехідною економікою хочуть дати раду бюджетним дефіцитам, то вони не можуть фінансувати їх шляхом випуску облігацій, тому що не мають ні розвинутого ринку капіталів, на якому можна продавати державні облігації у необхідних розмірах, ні довіри з боку населення та комерційних установ, через що повинні вдаватися до іншої альтернативи - емісії грошей. Як результат, коли вони мають великі дефіцити стосовно їхнього ВНП, то пропозиція грошей зростає значними темпами, що викликає інфляцію.

Реальні гроші держава може лише позичити і тільки в реальних їх власників - громадян, підприємств, банків, а також зарубіжних джерел. Шлях позичання коштів для фінансування дефіциту державного бюджету в іноземних кредиторів - це не вирішення проблеми, а тимчасове її відкладення і навіть її ускладнення. Цей шлях лише посилює фінансову залежність України від зарубіжних кредиторів, перекладає розв'язання даної проблеми на майбутні покоління.

В умовах великих бюджетних дефіцитів і зростання відсоткових платежів за державними зобов'язаннями казначейства намагаються максимально зволікати з виплатою заборгованості. З цією метою широко застосовується практика конверсії державних позик. Суть заходів, що вживаються, зводиться до того, щоб відстрочити погашення позик, по можливості перетворити короткострокові зобов'язання держави на середньо- та довгострокові. При цьому можуть використовуватися різні методи.

Казначейство може обмінювати з дозволу інвесторів на середньо- та довгострокові папери свої короткострокові зобов'язання, а також викупити останні за рахунок випуску нової довгострокової позики під вищий відсоток. Такі заходи можуть забезпечити короткостроковий ефект і полегшити на певний час фінансове становище уряду, але вони не можуть сприяти стабілізації бюджету, оскільки пов'язані переважно з подальшим збільшенням відсоткових ставок і, зрештою, зі зростанням суми заборгованості. До цього способу вдається і сучасна Україна.

Аналіз показує, що поки в Україні можливості для випуску цінних паперів обмежені як щодо обсягу, так і щодо строків.

Для зменшення дефіциту Український Уряд змушений буде піти на істотне зниження державних видатків. Сьогодні частка державних доходів, яка направляється на обслуговування і погашення попередніх боргів, є постійно зростаючою. Зростання процентних виплат значно знижує частку державних надходжень, яка буде використовуватись для фінансування поточних та інвестиційних видатків. Ситуація погіршується тими обставинами, що 20% загальних доходів держава отримує в негрошовій формі, тоді як боргові зобов'язання мають виконуватися грошима. Бартерні й залікові операції не надають ресурсів ні для обслуговування боргу, ні на виплату зарплат чи пенсій. Ймовірно скорочення в найближчій перспективі торкнеться державної інвестиційної діяльності. Як рекомендації завжди наводяться докази, що державні інвестиції мають бути спрямовані тільки в інфраструктуру, основною метою чого є покращання умов для бізнесу. В такому випадку розвиток бізнесу вже у відносно короткий час зможе забезпечити необхідні надходження до бюджету. Разом з тим, зменшення дефіциту у довгостроковому аспекті можливе лише за умови зростання заощаджень в цілому.

Висновок

З усього вищесказаного можна зробити висновок, що дійсно державний бюджет країни йог прибуткова та видаткова частини, його дефіцит та державний борг є важливими питаннями сучасності, що стосуються економічної сторони життя країни. Вони потребують детального обговорення та аналізу, і в результаті вирішення всіх проблем, пов'язаних з ними, усунення всіх недоліків.

Бюджет - основний інструмент економічного планування та макроекономічної стабілізації та зростання. Тому робота, яка проводиться у бюджетній сфері має приділятись значна увага.

Через бюджет держава фінансує економічний та соціально - культурний розвиток, керує цими процесами. Отже, бюджет відображає як економічну, так і соціально - культурну сторону життя суспільства.

Бюджет - провідна ланка фінансової системи. Через бюджет здійснюється перерозподіл більшої частини національного доходу держави.

Державний бюджет країни складається з доходів та видатків. Тому в ньому об'єднуються основні фінансові інститути - видатки, різні види доходів, державні позики.

Державний бюджет - централізований грошовий фонд, що витрачається державою для здійснення її функцій та завдань. Він необхідний для забезпечення існування сучасної демократичної держави, розвитку економіки та культури.

Бюджет відіграє важливу роль для стимулювання довгострокового економічного зростання, забезпечення стратегічних умов розвитку економіки і підвищення її ефективності та конкурентноспроможності.

Бюджет повинен бути контрольованим і не мати ніяких негативних проявів для економіки країни. З цим пов'язана проблема збалансованості бюджету по видатках та доходах. Перевищення видатків над доходами призводить до бюджетного дефіциту.

Доходами бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Виділяють три методи формування доходів держави: 1) від підприємницької діяльності; 2) від державного майна, угідь і послуг; 3) податковий.

Наукова класифікація видатків бюджету здійснюється за такими ознаками:

1. роллю у відтворенні виробництва ( поточні; капітальні;);

2. суспільним призначенням;

3. галузями економіки і соціальної сфери;

4. цільовим призначенням;

5. рівнями бюджетної системи (Державний бюджет України; місцеві бюджети);

Фінансування видатків бюджету може здійснюватись у таких формах:

-- кошторисне фінансування;

-- фінансування інвестиційних проектів (бюджетні інвестиції);

-- державні субсидії, субвенції, дотації (державні трансферти);

-- бюджетні кредити.

Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Основним джерелом податкових надходжень є прямі і непрямі податки, роль яких у формуванні доходів бюджету постійно змінюється. Серед окремих податків у формуванні доходів бюджету особлива роль належить податку на додану вартість і податку на прибуток (доходи) підприємств, які разом забезпечують значну суму надходжень до бюджету. Склад неподаткових доходів бюджету, на відміну від податкових, є досить широким.

Видатки бюджету обумовлюються насамперед їхнім суспільним призначенням, адже саме такий їх розріз найповніше відбиває сутність і призначення бюджету. Економічну функцію держави забезпечують видатки на економічну діяльність та науку, соціальну -- видатки на соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальну сферу, оборонну -- на оборону, управлінську -- на утримання управлінських структур та на міжнародну діяльність. Окремо в бюджеті виділяються видатки, пов'язані з системою державного кредиту, -- на обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргу. У цілому видатки, пов'язані з економічною (народне господарство і наука) та соціальною (соціальний захист і соціальна сфера) функціями держави, є домінуючими.

Дефіцит бюджету - це та сума, на яку за даний рік видатки перевищують доходи. Причинами його виникнення є те, що основні фактори, які впливають на якість бюджету, мають негативний прояв. Це, насамперед, нестабільна економіка, невизначена економічна політика, недосконалі розрахунки проекту бюджету.

Явище бюджетного дефіциту має негативний прояв. Коли виникає бюджетний дефіцит, це означає, що держава живе не за своїми доходами, витрачає більше, ніж одержує, тобто вона не може забезпечити наповнення бюджету необхідними доходами при непомірному зростанні витрат. Нестача надходжень у державний бюджет призводить до погіршення добробуту людей. Тому проблема бюджетного дефіциту потребує вирішення.

Вирішення даної проблеми слід почати з розв'язання проблем формування бюджету. Дуже часто проект державного бюджету складається на нереальних основах економічного розвитку, що в подальшому і призводить до бюджетного дефіциту. Тому при підготовці бюджетного проекту основною базою його складання має стати єдина база визначення доходів і видатків. Державні видатки не повинні перевищувати доходи держави.

Щоб ліквідувати бюджетний дефіцит потрібно вжити заходи по забезпеченню стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами.

Для подолання дефіциту державного бюджету доцільно або збільшити дохідну його частину, або зменшити видаткову. Звичайно є й інші шляхи подолання бюджетного дефіциту - це державні позики, грошово-кредитна емісія. Але вони мають негативні прояви для економіки держави: державні позики спричиняє державний борг, а грошово-кредитна емісія веде до інфляційних процесів.

Для збільшення дохідної частини бюджету необхідно вдосконалити насамперед податкову систему, бо податки - головний засіб надходження до державного бюджету.

Щоб зменшити видаткову частину державного бюджету, потрібно визначити, які витрати перш за все є доцільними і ефективними для розвитку держави.

Отже, проблема бюджетного дефіциту має бути вирішена. Дефіцит має бути подоланий, щоб забезпечити нормальний розвиток економіки країни.

Список використаної літератури

державный бюджет дефіцит

1.Борисова Т., Волошка Л. «Помаранчевий» бюджет // Україна молода. - 2005. - №55. - с.1,4.

2.Буковінський С.А. Шляхи розвитку бюджетної системи України // Фінанси України. - 1998. - №9. - с. 3-9.

3.Бюджетний кодекс України // Урядовий кур'єр. - 2001. - №131.

4.Бюджетний менеджмент: Підручник / В.Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.; За заг. ред. В. Федосова. - К.: КНЕУ, 2004. - 864 с.

5.Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури. - 2004. - 544с.

6.Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. - К.: НІОС. - 2002. - 608 с.

7.Єпіфанов А.О., Сало І.В., Дьяконова И.И. Бюджет і фінансова політика України - К., - 1997. - 234 с.

8.Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. - 2-ге видання, виправлене та доповнене. - Львів: Видавництво «Центр Європи». - 1997. - 576с.

9.Опарін В.М. Фінанси: Загальна теорія: Підручник. - К., - 1999.

10.Макроекономіка: Підручник. - за ред. А.Г. Савченка. - К.: «Либідь», - 1995.

11.Мітюков І. О. Державній бюджет Україні і бюджетна політика в1998 році // Фінанси України, - 1998. - №3, - с. 26-36.

12.Родіонова І. Макроекономічні чинники дефіциту бюджету в Україні // Економіка України, - 1998. - №9. - с.15-24.

13.Сладкевич В.П. Методичні рекомендації щодо підготовки та оформлення курсових робіт. - К.: МАУП, - 1999. - 16с.

14.Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. - К., - 2000.

Размещено на Allbest.ru