Типи ринків

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання

2. Ринки виробничих ресурсів: попит і пропозиція

3. Ринок капіталів

4. Основні проблеми функціонування ринків в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сучасний ринок є складним, полісистемним утворенням. Пізнати ринок неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою. Для цього слід обрати критерій, за яким можна розмежувати складові елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, оскільки ринок є складним і багатоманітним утворенням економічного життя. Ринок розмежовують на різні елементи (сектори або сегменти) за такими критеріями:

економічне призначення об'єктів ринкових відносин;

ступінь зрілості ринкових відносин;

відповідність окремих ринків чинному законодавству;

територіально-адміністративна ознака.

Найбільш поширеним є розгляд структури ринку з точки зору економічного призначення. За цим критерієм складовими елементами ринку є:

1) ринок предметів споживання;

2) ринок виробничих ресурсів;

3) ринок капіталів (капітальних благ);

4) ринок фінансово-кредитних ресурсів;

5) фондовий ринок;

6) ринок науково-технічних розробок та інформації.

Перелічені ринки, зберігаючи загальні риси, відрізняються за об'єктом купівлі-продажу, специфікою ціноутворення, формування попиту та пропозиції, способом споживання і відтворення. Кожний ринок має своє місце реалізації (товарна, фондова, валютна біржа, біржа праці). Однак при цьому всі вони є елементами єдиного цілого, що утворює інституцію ринку.

Кожний з названих ринків дуже різноманітний і в свою чергу поділяється на ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних, м'ясних, рибних товарів, що існують всередині ринку предметів споживання. Ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля органічно входять до складу ринку засобів виробництва. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку.

Існує і такий критерій розмежування ринку, як ступінь зрілості ринкових відносин: розвинений ринок, ринок, що формується, ринки з різним ступенем обмеженості конкуренції (монопольний і олігопольний).

Ринок можна характеризувати відповідно до чинного законодавства як легальний (офіційний) і нелегальний (тіньовий).

Структура ринку може бути охарактеризована за адміністративно-територіальною ознакою: місцевий ринок, окремих територій, регіонів, країн (внутрішній), ринок коаліцій різних країн, світовий (зовнішній) ринок. Регіональні ринки поєднані між собою і взаємодіють як певний органічний механізм. Саме цьому порушення у будь-якій ланці відразу передаються решті ланок через ціни, попит, пропозицію, конкуренцію. Це означає , що ринок єдиний, а кожний його елемент - невід'ємна складова.

При розгляді структурної організації ринку визначальне значення має кількість виробників (продавців) і кількість споживачів (покупців), що беруть участь у процесі обміну загального еквівалента вартості (грошей) на якийсь товар. Ця кількість виробників і споживачів, характер і структура відношень між ними визначають взаємодію попиту і пропозиції.

Розвиток ринкових відносин долає територіальні перепони, ліквідує економічний сепаратизм, веде врешті-решт до інтеграції національного ринку у світовий.

У цій роботі ми детально розглядаємо такі три сегменти ринку, як ринок предметів споживання, ринок виробничих ресурсів та ринок капіталів. Також нас цікавлять проблеми функціонування ринків в Україні.

1. Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання

Пізнання ринку як економічної категорії неможливе без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається, і які взаємодіють між собою. Для цього слід обрати критерій, за яким можна розмежувати складові елементи ринку.

Ринки розглядають і класифікують за різними ознаками:

За економічним призначенням об'єктів ринкових відносин:

Ринок предметів споживання і послуг призначений для задоволення фізіологічних та соціальних потреб людини. Він безпосередньо відображає виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів.

Ринок засобів виробництва спрямований на задоволення виробничих потреб. Його суб'єктами є фізичні та юридичні особи, що займаються економічною діяльністю.

Ринок нерухомості формується для торгівлі землею, об'єктами, що на ній збудовані, в тому числі житловими будинками.

Ринок науково-технічних розробок та інформації включає науково-технічну продукцію, технічні засоби інформації, інформативні системи. Цей сектор ринку обслуговує всі сфери людської діяльності.

Фінансовий ринок (ринок капіталу, фондовий ринок) - це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає: кредитний ринок і ринок цінних паперів. Такий ринок формується на основі коштів підприємств, організацій і населення й обслуговує обіг платіжних коштів, кредитів та цінних паперів. Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі. Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов'язань державного казначейства, ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим продовженням кредитного ринку, з яким він взаємодіє, а й має багато особливостей, одна з яких полягає у необхідності правового регулювання відносин між усіма його учасниками.

Валютний ринок - це такий специфічний ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти, їхнє функціонування зумовлене розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків.

Ринок праці (робочої сили) є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму.

За ступенем зрілості ринкових відносин ринки класифікуються на:

Розвинений ринок - це система товарно-грошових відносин, які є визначальною формою зв'язку між суб'єктами господарської діяльності, покупцями і продавцями, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції товаровиробників і споживача. Ціна на такому ринку формується під впливом закону вартості, попиту і пропозиції, граничної корисності. Вона є головним регулятором економічного життя. Поряд з цим держава виступає замовником значної кількості товарів і послуг, здійснює контроль за деякими цінами, встановлює мінімальну заробітну плату, а отже є регулятором ринкових відносин.

Ринок, що формується перебуває у стадії становлення і тому, природно, не може бути розвиненим, зрілим. Для нього характерні наявність елементів неринкових відносин (натуральний обмін, або бартер, надмірне втручання держави у господарське життя), не відпрацьованість законодавчих документів, анти ринкова психологія багатьох верств населення. Варіантів такого формування може бути два. Перший - коли відбувається перехід від натурального до товарного господарства. Другий - пов'язаний зі зміною послідовності економічних перетворень. Останній являє собою формування ринкової системи в умовах індустріального суспільства, що склалося. Це характерно для всіх постсоціалістичних країн, в тому числі для України, де тривалий час пануючою була директивно-планова форма зв'язку, яка поєднувала елементи ринкових і неринкових відносин.

Ринок з різним ступенем обмеження конкуренції (монопольний, олігопольний).

Класифікація ринку відповідно до чинного законодавства. Нелегальний (тіньовий) ринок заборонений законом. Він є продовженням тіньової економіки, що являє собою несанкціоновану господарську діяльність. Така економіка існує у всіх країнах незалежно від соціально-економічного устрою. Тіньовий ринок має таку саму структуру, що й легальний (офіційний), тобто його елементами є і предмети споживання, і засоби виробництва, і кредит, і робоча сила, Боротьба з тіньовою економікою може бути успішною лише при подоланні товарного дефіциту, монопольних явищ у процесах виробництва, обміну, розподілу і споживання. Ніякими адміністративними карними методами при збереженні їхньої економічної бази мафіозні структури побороти не вдасться.

З територіальної точки зору ринок може бути:

Національний (внутрішній) - це весь внутрішній ринок деякої країни, обмежений рамками її кордонів;

Регіональний - ринок окремого територіального підрозділу (республіки, краю, області);

Локальний - ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність населених пунктів. Регіональні і локальні ринки не мають чітко окреслених кордонів.

Світовий ринок - сукупність національних ринків, пов'язаних між собою стійкими товарно-грошовими відносинами. Він ґрунтується на міжнародному поділі праці.

За співвідношенням між попитом і пропозицією ринки бувають:

Збалансований - ринок на якому підтримується повна відповідність між попитом і пропозицією. В умовах збалансованого ринку забезпечується повна реалізація ( з найменшими затратами) всіх запропонованих товарів, а також найбільше повне задоволення платоспроможного попиту.

Незбалансований ринок - той, на якому немає повної відповідності між попитом в пропозицією. Кількісна незбалансованість ринку може виявлятися як у надмірному перевищенні пропозиції над попитом(що ускладнює реалізацію товарів), так і в перевищенні попиту над пропозицією.

Як бачимо, перелічені ринки, зберігаючи загальні риси, відрізняються за об'єктом купівлі-продажу, специфікою ціноутворення, формування попиту та пропозиції, способом споживання і відтворення. Кожний ринок має своє місце реалізації (товарна, фондова, валютна біржа, біржа праці). Однак при цьому всі вони є елементами єдиного цілого, що й утворює інституцію ринку.

Найбільш поширеним є розгляд структури ринку з точки зору економічного призначення об'єктів ринкових відносин, ступеня зрілості, відповідності окремих ринків чинному законодавству, територіально-адміністративної ознаки.

Один з найважливіших компонентів суспільного ринку -- ринок предметів споживання, призначений для задоволення різноманітних особистих потреб людей.

Цей ринок безпосередньо характеризує взаємозв'язок виробництва і особистого споживання, націленість виробництва на максимальне задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб членів суспільства. Кожна економіка має вибирати кошик споживчих товарів, які повинні бути вироблені. Безпосередньо споживчі товари і послуги виробляє так званий другий підрозділ суспільного виробництва, а в промисловості -- галузі групи «Б». До галузей, які безпосередньо виробляють споживчі блага, належать легка і харчова промисловості, значна частка виробництва машинобудівного, аграрного, будівельного, транспортного комплексів і галузей нематеріального виробництва (охорона здоров'я, освіта, культура тощо).

На ринку споживчих товарів функціонують товари особистого споживання. Вони поділяються на дві великі групи: матеріальні блага і послуги. Матеріальні блага задовольняють особисті потреби людей своїми фізичними, хімічними і біологічними властивостями. Корисність багатьох матеріальних благ перебуває в прямій залежності від природних властивостей речі. Так, хліб, масло, фрукти та інші продовольчі товари мають корисність, тому що містять у собі білки, жири, вуглеводи та вітаміни, необхідні для людського організму. Нафта є корисною як паливо, бо в процесі її згорання виділяється велика кількість теплової енергії.

З розвитком виробництва корисність все більшої кількості матеріальних благ особистого споживання формується в процесі виробництва. Це стосується таких економічних благ, як посуд, меблі, холодильники, телевізори, одяг, будинки і т. д. Праця та інтелект людини в поєднанні з наукою дають можливість виробляти матеріальні блага з більш високими рівнями корисності. Це легко простежити на поколіннях холодильників, легкових машин, телевізорів, комп'ютерів та багатьох інших предметів споживання.

Усезростаючу роль на ринку споживчих товарів виконують послуги.

Послуги -- відповідна діяльність людини, що спрямована на задоволення особистих потреб, але не набуває речовинно-матеріальної форми. Відмінність корисності послуг від корисності речових благ полягає в:

фізичній невідчутності, тому що їх неможливо відчути органами чуття;

невід'ємності від свого джерела (трудової діяльності), тоді як продукт у вигляді речі існує незалежно від наявності або відсутності джерела його виникнення;

неможливості їх накопичення та зберігання; послуга існує одночасно в момент «виробництва» та «споживання»;

індивідуальності та плинності якості: однакові продукти-речі мають одні й ті самі якості, тоді як однакові послуги можуть надаватися на більш високому або більш низькому рівні.

Послуги, які формують ринок споживчих товарів, обумовлюються набором бажаних характеристик. Саме цей набір диференціює їх як блага і є умовою формування різних галузей у сфері послуг особистого споживання. Це такі галузі:

оптова і роздрібна торгівля;

транспорт і зв'язок;

освіта, культура та мистецтво;

кредитно-фінансова сфера в тій частині, яка обслуговує особисті потреби людей;

комунальні послуги;

потреби відпочинку: готельні та ресторанні послуги, туризм тощо.

Особливим елементом ринку товарів особистого споживання є духовні блага: книжки, журнали, газети, наукові відкриття, частка яких на ринку товарів особистого споживання неухильно зростає.

Місткість ринку споживчих благ залежить від виробничих можливостей кожної окремої галузі.

Чим потужніші галузі і сфери, що виробляють засоби для життя (їжу, одяг, житло, автомобілі, меблі, побутову техніку і безліч інших речей та послуг), тим більшим, місткішим і з більшою кількістю секторів буде кошик товарів вітчизняного виробника. Українське виробництво тривалий час перебувало у стані глибокої кризи і занепаду, тому ринок вітчизняних споживчих товарів у 1999 р. був утричі меншим ніж у 1990 р. Із 2000 р. ситуація на національному ринку споживчих товарів починає виправлятися на краще, оскільки тепер щорічно виробництво споживчих товарів зростає.

У сучасній економіці України прийняття більшості важливих рішень щодо особистого споживання ґрунтується на системі ринків і цін. У ринковій системі споживачі віддають свої гроші, щоб купувати те, що найбільше хочуть, подібно до виборців, які віддають голоси на виборах. Ті споживачі, що мають найбільше грошей, справляють найбільший вплив на вибір того, що виготовляти і хто користуватиметься благами.

Отже, виробництво взаємодіє з особистим споживанням людей через такі ключові категорії, як пропонування, продуктивність праці, витрати виробництва, якість продукції, уподобання споживачів і їх платоспроможний попит.

На обсяг пропонування засобів до життя впливає фактор часу (див. рис.1).

Припустимо, що підприємства харчової галузі виробляють і постачають на ринок вироби з м'яса, наприклад шинку.

У межах найкоротшого періоду в розпорядженні виробників не має часу, щоб відреагувати на зміни в попиті, тим більше на зміни в пропонуванні. Їм недосить часу, щоб зробити позитивні зміни у виробництві або збільшити обсяг виробництва. Тому, як це видно на рис.1 а, підвищення ціни попиту з P0 до Pm лише нормує споживання фіксованої кількості шинки, але ніяким чином не веде до зростання обсягу її виробництва. Тому крива пропонування шинки SМQ0 буде абсолютно нееластичною, тобто вертикальною.

	Рис.1. Фактор часу, обсяги та еластичність пропонування продовольства: а -- найкоротший період; б -- короткий період; в -- тривалий період

У межах короткого періоду виробничі потужності окремих виробників і всієї галузі залишаються незмінними. Але в підприємств є досить часу, щоб використати свої потужності більш-менш інтенсивно. Так, у межах даного періоду підприємства не здійснюють ніяких змін, але можуть інтенсивніше використовувати працю, а тим самим і технологічні можливості виробництва. Результатом буде зростання виробництва продовольчого продукту як реакція на збільшення попиту. Така реакція з боку виробників галузі означатиме більш високу можливість пропонування шинки, що й показує пряма Ss на рис.1 б. Зверніть увагу, що збільшення попиту в даному разі відносно більше ніж у межах найкоротшого ринкового періоду, зміна кількості пропонування продукції з Q0 до Qs і відносно менша зміна ціни -- з P0 до Ps. Ціна, таким чином, виявляється нижчою ніж у прикладі з найкоротшим ринковим періодом.

У тривалому періоді достатньо часу для того, щоб підприємства галузі встигли прийняти всі рішення щодо пристосування своїх ресурсів до вимог нової ситуації на ринку попиту. Окремі підприємства можуть розширити виробничі потужності; нові підприємства можуть увійти до складу галузі (а старі -- покинути її). Крім того, підприємства можуть піднести продуктивність праці і знизити витрати на ціну пропонування на шинку.

На рис.1в показано, що результатом буде зниження ціни -- з Ps до Pi і до P0 і велика зміна пропонованої продукції (з Q0 до Qi і до Qґi) як реакція на розширення попиту. Останнє свідчить, що затрати праці та витрати виробництва знизилися до вихідного пункту, яким є ціна P0, хоча масштаби виробництва, пропонування і попиту збільшилися.

Виробництво споживчих благ для людей має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо рівновага відсутня, то в суспільстві виникає диспропорція: не вистачає певної кількості товарів однієї групи і виникає перевиробництво товарів іншої. Ринок через конкуренцію, ціни, взаємодію попиту і пропонування та інші механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує ринкову нерівновагу і забезпечує збалансоване функціонування виробництва й особистого споживання.

Таким чином, щоб збільшити обсяги виробництва і пропонування галузі, потрібно:

піднімати продуктивність праці;

знижувати вартість продукції та її ціну;

підвищувати рівень оплати праці, тобто грошові доходи працюючих.

За таких умов крива пропонування шинки буде абсолютно еластичною, ціни можуть не знижуватися через швидке зростання оплати праці; на цій основі зростатимуть доходи населення, а значить, і попит на шинку. Пропонування буде еластичним, що свідчитиме про зростання обсягів виробництва засобів до життя та обсягів його купівлі на ринку населенням.

З розгортанням соціально-економічної кризи та зростанням безробіття в Україні ринкова торгівля стала головним середовищем економічної активності працездатного населення, в яку перекочували тисячі й тисячі громадян, рятуючись від безробіття й злиднів. З початку 90-х років товарні ринки в Україні перетворилися на найбільш динамічну організаційну складову внутрішнього споживчого ринку: національне приватне підприємництво почало свій розвиток саме в межах ринків. Сьогодні ринки залишаються чи не найголовнішим проявом соціально-економічного життя нашого суспільства. За неофіційними даними, на українських ринках задіяно в тій чи іншій мірі близько 6 млн. громадян, для яких ринкова торгівля стала не лише способом виживання, а й середовищем їхнього існування.

На початку 2004 року в Україні налічувався 2891 ринок з продажу споживчих товарів. За роки їх діяльності вже склалася певна усталена система взаємовідносин у сфері ринкової торгівлі між ринками, як окремою категорією суб'єктів господарювання, державою, органами місцевого самоврядування та суб'єктами підприємництва, які безпосередньо здійснюють свою діяльність на ринках. Водночас, з огляду на сучасні тенденції й виклики розвитку ринкових відносин в Україні, рівень розвитку інфраструктури багатьох ринків та умови здійснення на них підприємницької діяльності залишаються вкрай недостатніми, що пов'язано з цілим комплексом проблем.

Що ж стосується державної політики розвитку ринків, то найбільш активно формування її принципів й підходів розпочалося з 2001 року, з виданням Президентом України Указу від 23.05.2001 №334 “Про заходи щодо вдосконалення функціонування ринків з продажу продовольчих і непродовольчих товарів” та із затвердженням постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 №1662 Концепції вдосконалення функціонування ринків з продажу продовольчих і непродовольчих товарів.

Відповідно до цієї Концепції ринок - це створений в установленому порядку на відведеній земельній ділянці суб'єкт підприємницької діяльності або його відокремлений підрозділ, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення продавцям і покупцям належних умов для купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозиції.

Досліджуючи роль ринків у процесі розвитку сучасної української економіки, варто враховувати як економічні, так і соціальні фактори. При цьому, соціальний фактор має розглядатися в контексті зменшення рівня безробіття й забезпечення зайнятості населення за рахунок суб'єктів підприємницької діяльності, які організовують власну підприємницьку діяльність на ринках та створюють робочі місця, тобто беруть на роботу найманих працівників.

Зазначимо, що торгівельна діяльність на ринках тривалий час регламентувалася Правилами торгівлі на ринках, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 12.03.96 №157. З плином років, вже наприкінці 90-х ці Правила застаріли й не відповідали реаліям торгівлі на ринках, тому виникла потреба їх оновлення й удосконалення. В той час значний внесок у створення належних умов для здійснення підприємницької діяльності на ринках було зроблено фахівцями Держпідприємництва, який провів роботу з удосконалення Правил торгівлі на ринках. В результаті цього було уточнено параметри одного торгового місця на ринку та врегульовано порядок сплати ринкового збору. Зокрема, спільним наказом Мінекономіки, Міністерства внутрішніх справ, ДПА, Держкомстандартизації від 22.03.2002 р. №57/188/84/105 було затверджено нові Правила торгівлі на ринках.

2. Ринки виробничих ресурсів: попит і пропозиція

Ринки основних виробничих ресурсів. Для діяльності підприємств будь-якої галузі народного господарства потрібні виробничі ресурси: праця, земля, засоби виробництва, підприємницькі здібності. У ринковій економіці підприємства понад 90% виробничих ресурсів придбавають на ринку, тобто за гроші. Таким чином, попит і пропонування, ціноутворення впливають на рух виробничих ресурсів та їх зайнятість у виробничому процесі. В умовах розвинутого товарного виробництва домогосподарства прямо чи опосередковано володіють землею, працею, капіталом і підприємницькими ресурсами і є їх постачальниками через ринок до виробничих структур.

Ринки основних виробничих ресурсів -- це ринки землі, праці і засобів виробництва, що використовуються для задоволення виробничих потреб.

Як і на ринку товарів та послуг особистого споживання, на ринку виробничих ресурсів велике значення мають закономірності формування цін.

Найважливіше в цінах на ресурси те, що вони є основним чинником, який впливає на грошові доходи. Видатки підприємств на придбання виробничих ресурсів -- це доходи (у вигляді заробітної плати, ренти, процента) домогосподарств, що пропонують власні людські та майнові ресурси.

Виробничі ресурси підприємці використовують для того, щоб одержати валовий дохід і таку його складову, якою є прибуток. Підприємець намагається максимізувати прибуток від використання виробничих ресурсів, придбаних на ринку.

Припустимо, що фермер завжди намагається господарювати ефективно, тобто з найнижчими витратами, і виробляти максимальний обсяг продукції за певної величини витрат факторів виробництва. А вирішуючи, що виробляти, фермер максимізує економічні прибутки.

Якщо фермер придбав певну кількість землі, праці, машин і добрив, то який обсяг продукції він отримає? Як зазначалося в темі 3, зв'язок між величиною витрат факторів виробництва і кількістю продукції, яку мають отримати, називають виробничою функцією.

Граничний продукт і граничний дохід. Теорія виробництва пропонує обчислювати три показники результатів виробництва: загальний (фізичний) продукт, середній продукт і граничний продукт. Загальний продукт показує розміри виробленого продукту у фізичних одиницях (тонн пшениці, метрів тканини, штук костюмів).

Розглянемо проблеми загального, середнього і граничного продукту за допомогою даних табл.1 та графіка на рис.2.

Таблиця 1 ЗАГАЛЬНИЙ, СЕРЕДНІЙ І ГРАНИЧНИЙ ПРОДУКТ

У табл.1 стовпець 1 показує кількість праці в одиницях, яка збільшується від 1 до 5 одиниць, тоді як, наприклад, капітал залишається кількісно і якісно незмінним. Застосування всіх одиниць праці забезпечує обсяг загального продукту 3900. На основі загального продукту обчислимо граничний і середній продукти. Ми бачимо, що перша одиниця праці дає 2000 одиниць граничного продукту, тоді як п'ята -- лише 100 одиниць. Загальний продукт дорівнює нулю для нульових затрат праці. Він зростає, якщо застосовують додаткові одиниці праці. Водночас гранична продуктивність додаткових одиниць праці спадає. Це ілюструє дію закону спадної продуктивності виробничого ресурсу. На рис.2 показано графічно дію цього закону.

Графік на рис.2 а показує, що загальний продукт збільшується повільніше, якщо додається більше витрат одиниць фактора виробництва. Графік на рис.2 б показує зниження граничного продукту. Згладжуючи східці, отримуємо спадну криву граничного продукту. Площу під кривою граничного продукту (рис.1 б) або темні прямокутники, додають до загального продукту (рис.1 а).

Рис.2. Виведення граничного продукту із загального:

а -- загальний продукт (ЗП); б -- граничний продукт (ГП)

Якщо відомий загальний продукт, то легко отримати граничний продукт.

Граничний продукт фактора виробництва -- це додатковий продукт або обсяг продукції, отриманий унаслідок збільшення витрат цього фактора на одну додаткову одиницю за сталої величини інших факторів виробництва.

Слід пам'ятати, що згідно із законом спадної віддачі граничний продукт кожної одиниці фактора виробництва буде зменшуватися, якщо величина цього фактора збільшується, а інші фактори залишаються сталими.

Спадна віддача та граничні продукти стосуються реагування обсягу продукції на збільшення витрат окремого фактора виробництва за інших сталих факторів (див.: Макконнэлл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. -- С. 47--50, 143--144). Але на практиці збільшення одного фактора виробництва, як правило, супроводжується певним збільшенням інших факторів виробництва чи поліпшенням їх якості, чи іншими змінами і т. д.

Виробництво демонструє зростаючу, спадну або сталу віддачу залежно від того, чи супроводжується збалансоване збільшення витрат усіх факторів більшим від пропорційного, меншим від пропорційного чи саме пропорційним зростанням обсягу продукції.

Грошова вартість додатково виробленого продукту, створеного додатковою одиницею виробничого фактора, називається доходом від граничного продукту. За умов досконалої конкуренції, оскільки ціна дорівнює граничному доходу, дохід від граничного продукту дорівнює ціні, помноженій на граничний продукт:

МRРі = МRі Р для кожного фактора виробництва За українським правописом формула має такий вигляд: ГПЦ_і = ГП_і Ц, де ГП -- граничний продукт; Ц -- ціна; ГП_і -- гарничний продукт від фактора і.,

де МR -- граничний продукт (marginal produkt); Р -- ціна в умовах досконалої конкуренції; МRі -- граничний продукт від фактора і.

Кожен фактор виробництва є продуктивним: земля, праця, капітал. Різні виробничі фактори взаємозалежать один від одного. Саме ця взаємозалежність продуктивності землі, праці і капіталу є причиною того, що розподіл доходів -- вкрай складне питання. Значною мірою воно вирішується на ринку -- через попит на фа-
ктори виробництва та їх пропонування.

Особливості попиту на фактори виробництва. Попит на фактори -- похідний попит. Скрупульозний аналіз попиту на фа-
ктори виробництва дає змогу визначити, що від попиту споживачів залежить попит на хліб, борошно, зерно, речі, працю.

Отже, попит підприємства на виробничий ресурс є похідним попитом, оскільки залежить від попиту споживача на його кінцеву продукцію. Тобто підприємства виявляють попит на фактори виробництва, тому що ці фактори дають змогу їм виробляти товар, який споживачі захочуть купити тепер або в майбутньому.

Похідний характер попиту на ресурси означає, що стабільність попиту на будь-який ресурс залежатиме від: 1) продуктивності ресурсу в процесі створення блага і 2) ринкової вартості, або ціни, блага, виробленого за допомогою цього ресурсу. Ресурс, що є високопродуктивним для виробництва блага, яке високо цінує суспільство, користуватиметься великим попитом, тоді як малопродуктивний ресурс має обмежений попит. Ця залежність між продуктивністю ресурсу для підприємця і попиту на нього показана на рис.3 на прикладі попиту на працю.

Рис.3. Попит на фактор виробництва

Попит на працю, як і на будь-який інший фактор виробництва, випливає з доходу від граничного продукту праці. Якщо ціна фа-
ктора (праці, землі, засобів виробництва) зростає так, як це показано на рис.3, то підприємство, використовуючи правило найменших витрат, попит на цей фактор скорочує, замінюючи його більшою кількістю інших факторів. Якщо, наприклад, ціна одиниці праці зросте від 3 тис. грн. до 50 тис. грн., то попит на працю скоротиться з п'яти робітників до одного; зате зросте попит на інші фактори, що є взаємозамінними.

Тим самим підприємство максимізує прибуток, збільшуючи застосування праці (або будь-якого іншого фактора) доти, доки дохід від граничного продукту (МR) цього фактора перевищує додаткові витрати (МС) (marginal cost) на цей фактор.

Підприємство не купує фактори, які не оплачують самі себе.

Пропозиція факторів виробництва. Разом з попитом на ресурси на ринку функціонує пропозиція виробничих ресурсів. Рішення щодо пропозиції ресурсів виробництва залежать від багатьох економічних і позаекономічних факторів. Так, рішення щодо пропозиції праці залежать від ціни робочої сили (тобто ставки заробітної плати) та демографічних факторів, таких як вік, стать, освіта, структура населення. Пропозиція капіталу залежить від попередніх інвестицій, зроблених фірмами, домогосподарствами та державою. У короткому періоді величина основного капіталу, подібно до землі, стала, але в тривалому періоді пропонування капіталу чутливе до економічних факторів, таких як доходи або процентні ставки. Звичайно вважають, що ціна пропозиції землі є сталою і в тривалому періоді.

Пропозиція факторів виробництва -- це готовність їх власників постачати виробничі ресурси на ринок за ціни відповідного рівня та з урахуванням інших чинників.

Крива пропозиції факторів може мати позитивний або негативний нахил або навіть бути вертикальною. Так, уважається, що ціна землі не впливає на пропозицію землі, і в цьому разі пропозиція землі буде абсолютно нееластичним, а крива пропозиції землі -- вертикальною.

Рис.4. Крива пропозиції для факторів виробництва

Різні можливі коефіцієнти еластичності пропозиції факторів виробництва відображає крива пропозиції SS, показана на рис.4. З цього рисунка видно, що зростання ціни спочатку збільшує пропозицію виробничого ресурсу. Починаючи від точки А, зростання ціни не збільшує пропозицію цього ресурсу до точки В. Подальше зростання ціни навпаки стає причиною того, що крива пропозиції повертається у протилежному напрямі, а не піднімається знизу вгору, зліва направо. Наприклад, якщо робітники відчують, що за збільшеної реальної заробітної плати можуть дозволити собі працювати менше годин, то пропозиція праці скоротиться за високої ставки заробітної плати.

Отже, ринковий попит на фактори виробництва формується як сума індивідуального попиту кожного виду продукту (див. рис.5). Так само визначається і ринкова пропозиція факторів виробництва. Рівноважна ціна фактора виробництва на конкурентному ринку зупиниться на тому рівні, де величини пропозиції та попиту збігаються, тобто там, де крива похідного попиту DD перетинає криву пропозиції фактора SS, що показано точкою Е на рис.5. За цієї і тільки цієї ціни кількість фактора виробництва, що його пропонують власники, саме відповідає тій кількості, яку покупці готові купити. З цього рисунка ми бачимо, як впливають зміни у пропозиції або попиті на певний фактор виробництва.

Рис.5. Визначення кількості виробничого ресурсу і його ціни на конкурентному ринку

Теорія попиту і пропозиції, застосована до факторів виробництва, дає змогу дійти такого важливого висновку про доходи в ринковій економіці: ціни факторів виробництва і доходи людей є певною мірою випадковими. Сили попиту та пропозиції діють так, що забезпечують високу віддачу на фактори, які мають або обмежену пропозицію, або на них існує високий дохід від граничного продукту. З іншого боку, дохід від землі, праці або капіталу буде знижуватися, якщо щоразу більша кількість кожного фактора стає доступнішою, якщо для факторів знайдено інші близькі замінники або люди не потребують товарів, для виробництва яких ці фактори найбільше підходять.

3. Ринок капіталів

Складовою ринку ресурсів є ринок капіталів. Політична економія ділить фактори виробництва на три групи: землю, працю і капітал. Перші два називають первинними факторами виробництва, що наявні ще до процесу виробництва. До первинних факторів зараховують фактор, що виробляється економікою, -- капітал, або, по-іншому, інвестиційні товари, або капітальні блага. Капітал політична економія розглядає двояко: як фактор виробництва і як ресурс, що приносить процент позичальнику.

Капітал як фактор виробництва складається з тих виготовлених товарів, які, відповідно, застосовують для продукування інших товарів.

Окремі капітальні блага можна використовувати протягом кількох років, тоді як інші -- протягом століття і навіть більше. Проте суттєва риса капітального блага полягає в тому, що воно є і фактором виробництва, і продуктом одночасно.

Є три різновиди капітальних благ: будівлі й споруди (такі як заводи і будинки), устаткування (споживче, такі як автомобілі, і виробниче -- устаткування тривалого використання та інші знаряддя праці) та запаси (наприклад, верстати на складах торговця).

Капітальні блага купують і продають на ринках капітальних благ. Наприклад, «Краматорськтяжмаш» продає різноманітне устаткування іншим підприємствам. Це устаткування використовують, щоб підвищити ефективність виробництва та розширити його масштаби. Механізм функціонування ринку капітальних благ описано нами вище на прикладі ринку засобів виробництва.

Ринок капіталів на відміну від ринку капітальних благ, тобто засобів виробництва, слід розглядати з інших позицій: оренди або такого її різновиду, як лізинг.

Більшість капітальних благ є власністю підприємств, що їх використовують. Окремі з них власники віддають в оренду, тобто в тимчасове використання.

Оренда -- договір, що його укладають між собою орендодавець майна і орендар щодо тимчасового використання певного капітального блага (фабрики, споруди, верстата тощо) за відповідну плату. У цих економічних відносинах капітальне благо виступає як капітал, тобто суспільно-економічною категорією. Безпосередньо він відображає в собі позичкові відносини.

Платежі за тимчасове використання капітальних благ називають орендною платою. У зв'язку з орендною платою розглянемо норму прибутку на капітал. Часто орендна плата включає в себе дві складові: амортизацію основного капіталу і процент. Орендна плата за вирахуванням амортизації є чистою орендною платою.

Співвідношення чистої орендної плати до капітальних витрат у гривнях і є нормою прибутку на капітал. Вона показує суму грошей, яку отримують на кожну інвестовану гривню, виміряну як кількість гривень за рік на гривню інвестицій.

Норма прибутку на капітал -- це щорічний чистий дохід (орендна плата мінус витрати) на вкладену одиницю капіталу. Її вимірюють у процентах за рік.

Отже, орендовані капітальні блага -- це довгострокові активи, що дають орендну плату орендодавцям протягом деякого періоду. Власник офісу може збирати орендну плату протягом строку його амортизації, як власник фруктового саду збирає плоди з дерев кожної осені.

Виникає питання: що є причиною оренди підприємцями капітальних благ? Це зумовлено тим, що споруди, машини, верстати забезпечують вищу продуктивність виробництва і праці. Тому люди зацікавлені в підвищенні капіталозабезпеченості виробництва та праці.

Яким чином визначається чиста орендна плата, тобто ставка процента на орендований капітал? Класичну теорію визначення процентної ставки і доходу на капітал можна проілюструвати за допомогою простого випадку, в якому всі реальні капітальні блага однакові. Крім того, припускається, що економіка перебуває в стаціонарному стані, тобто відсутнє зростання населення і науково-технічного прогресу.

На рис.6 DD -- це крива попиту орендарів на капітал. Вона відображає взаємозв'язок між величиною попиту на капітал та нормою прибутку на капітал. Звідки походить попит на капітал? Попит на капітал, як і попит на працю, -- «похідний попит». Його виводять із граничної продуктивності капіталу, яка є додатковим обсягом продукту, що його продукують додаткові одиниці капіталу. Крива DD характеризує не тільки рух попиту на капітал, але й віддачу кожної додаткової одиниці капіталу.

Рис.6. Визначення ставки процента і доходу в короткостроковому періоді

Закон спадної віддачі можна зрозуміти з того факту, що крива попиту на капітал на рис.6 має нисхідну траєкторію. Перші одиниці капітальних благ більш продуктивні, дають більший прибуток, і на них є попит. Наступні одиниці капіталу менш продуктивні: вони користуються попитом за нижчої ставки процента. На рис.6 вертикальна лінія SS являє собою пропонування капіталу в короткому періоді, протягом якого величина капіталу не може змінитись. Перетин пропонування SS із кривою попиту DD на капітал указує дохід на капітал у короткому періоді та реальну процентну ставку в цьому самому періоді. На нашому рисунку це 10% за рік. За цієї короткострокової рівноваги підприємці-орендарі готові платити 10-процентну ставку щорічно, щоб орендувати капітальні блага. У точці Е, де перетинаються попит і пропонування, величина капіталу саме відповідає потребам орендарів.

Отже, у безкризовому економічному середовищі норма прибутку на капітал дорівнює ринковій процентній ставці. Залишається додати, що цими самими чинниками регулюється як попит, так і пропонування на інвестиції та нагромадження капіталу.

Варто пам'ятати таке: ринкова процентна ставка виконує дві функції: вона скеровує обмежене пропонування капітальних благ суспільства в ті сфери, що забезпечують найвищу норму прибутку, та спонукає людей жертвувати поточним споживанням, щоб збільшити розмір капіталу.

Складовою ринку виробничих ресурсів і споживчих благ є ринок нерухомості. Під нерухомістю розуміють земельні ділянки, об'єкти, збудовані на ній, у тому числі житлові будинки, офіси тощо. У ринковій економіці на них існує попит, а платою виступає орендна плата. У темі 14 детально розглядатиметься ринок такого виду нерухомості, як земельні ділянки.

Формування ринків виробничих ресурсів і капіталів в Україні. Окремо слід зупинитися на проблемах формування ринків праці, землі та капіталів в Україні. Процес формування цих ринків у нашій країні ще не завершено, проте, такі його атрибути, як попит і пропонування, ставки заробітної плати, служби зайнятості, армія безробітних, допомоги по безробіттю тощо уже діють і використовуються в процесі господарювання. Найменших успіхів досягнуто у формуванні ринку землі. Земельний кодекс України відкриває деякі можливості для торгівлі земельними ділянками як товаром. Складним є процес становлення цивілізованого ринку капіталів, що пов'язано з глибокою економічною кризою та формуванням нелегального ринку капіталів. На нелегальному ринку України функціонує від 40 до 55 % капіталу і товарів.

4. Проблеми функціонування ринків в Україні

На фоні загалом позитивних тенденцій в економіці України сформований в цьому році ціновий тренд звертає увагу на розбалансованість економіки, високу затратність, невідповідність між динамікою росту продуктивності праці і заробітної плати, потребами реального сектору та потоками ресурсів, що і надалі значною мірою спрямовуватимуться не на інвестиції, а на споживчі цілі.

За даними Всесвітнього Економічного Форуму у 2006 році конкурентноздатність України знизилася з 68 на 78 місце у щорічних рейтингах глобального індексу конкурентноздатності. Відповідно до його звіту ріст української економіки прогресував останні кілька років, але для збереження такої ситуації необхідна більш тверда політика в сфері державних фінансів та уповільнення інфляції. Крім того, важливою для України залишається реалізація ряду реформ для поліпшення економіко-правового середовища та інвестиційного клімату. За нинішньої структури економіки її подальший швидкий розвиток - а тільки так можна скоротити відставання від розвинутих країн - багато у чому обмежений кон'юнктурними перспективами сировинного, матеріало- та капіталомісткого експорту, недостатнім розвитком обробної промисловості, внаслідок чого задоволення найважливіших споживчих та інвестиційних потреб покладається на імпорт. Залишається неприпустимо високою енергоємність виробництва та побутової сфери.

Вищі технологічні уклади - п'ятий (інформаційно-комунікаційні технології, аерокосмічна техніка, наукоємні виробництва, нові джерела енергії) та шостий (біотехнології, генна інженерія, дослідження у сфері штучного інтелекту) - становлять в структурі валового внутрішнього продукту України менше 4 відсотків, причому шостий уклад - менше 0,1 відсотка. Понад половину виробленої продукції припадає на третій технологічний уклад. Це свідчить як про наявність у реальному секторі національної економіки значних диспропорцій між постіндустріальним укладом, який формується, і традиційним господарським укладом (індустріальним), так і про істотний дефіцит інвестиційних ресурсів, необхідних для усунення диспропорцій між старою (традиційною) і новою економікою.

Усе це відбувається в період, коли найрозвиненіші країни світу на 85-90 відсотків забезпечують приріст валового внутрішнього продукту у результаті виробництва та експорту високотехнологічної наукоємної продукції, створюють нову економіку, ефективність якої визначаює вже ринок не матеріальних (сировина, робоча сила, устаткування), а інтелектуальних ресурсів (знання, інформація, високі технології).

Поки що нерозв'язаними залишаються численні проблеми інституційного характеру, що суттєво стримує подальший розвиток. Це призводить до тінізації ринку та корупції. Нестабільним залишається податкове законодавство: для нього є характерним високий податковий тиск та неефективність системи адміністрування податків. Не розв'язано питання оптимізації суспільного розподілу між споживанням та нагромадженням з використанням податкових засобів, що призводить до пригнічення інвестиційної та інноваційної активності. Високим залишається ступінь зарегульованості підприємницької діяльності, мають місце прояви нерівноправної конкуренції на окремих ринках.

Недостатньо ефективною є приватизація та її вплив на пожвавлення інвестиційних процесів в країні. Захист прав власників, інвесторів та кредиторів перебуває на низькому рівні.

У 2001-2002 роках вдалося досягти певних позитивних зрушень у забезпеченні випереджаючих темпів зростання внутрішнього ринку по відношенню до темпів зростання експорту. Якщо в 2000 році темпи зростання експорту порівняно із 1997 досягли 280%, а темпи зростання внутрішнього ринку - 164%, то в 2002 порівняно з 2000 - відповідно 117% і 137%.

Позитивні зрушення мали місце й у галузях з відносно низькою спрямованістю на внутрішній ринок, зокрема в чорній металургії, деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості. Разом із хімічною і нафтохімічною промисловістю вони були виділені як такі, що мають надзвичайно низьку питому вагу у внутрішньому споживанні. Якщо в 1997-2000 роках частка продукції цих галузей у внутрішньому споживанні постійно зменшувалась, то протягом 2001-2002 років вона дещо стабілізувалась. Однак цю стабілізацію не можна визнати надійною, оскільки дані за 2003-2004 роки знову вказують на зростання частки експорту у випуску продуктів деревообробної та целюлозно-паперової промисловості.

Важливе значення для активізації ендогенних факторів розвитку має зростання частки внутрішнього споживання у валовому внутрішньому продукті. Це важливо, тому що нераціональне збільшення експорту автоматично призводить до відносного зменшення валових нагромаджень і кінцевого споживання. В цьому відношенні в 2001-2002 роках вдалося досягти певних позитивних змін. Зокрема частка експорту у ВВП зменшилась з 62.4% в 2000 році до 55,5% в 2001 і стабілізувалась на цьому рівні.

Слід зазначити, що таку стабілізацію не можна визнати переломною, оскільки дані за 2003-2004 роки знову вказують на зростання частки експорту у ВВП.

Іншим негативним чинником, який пригальмував розвиток внутрішнього ринку, була надмірна інфляція 2004 року, викликана переважно неекономічними причинами. Якщо в першому півріччі 2004 року інфляція не перевищувала рівнів 2003, то в другому півріччі із розгортанням президентської виборчої кампанії вона почала швидко зростати. В структурі споживчого кошика найбільше зросли ціни на продовольчі товари, особливо в жовтні і грудні. Інфляція викликала напруження на фінансовому ринку, підвищений попит на конвертовану валюту ( курс євро збільшився з 6,42 грн./євро у вересні до 7,46 грн./євро в грудні), масове зняття коштів із депозитних рахунків тощо. Тому стабілізація стану внутрішнього фінансового і споживчого ринку потребує проведення заходів з нормалізації інфляційних процесів.

Важливе місце займає проблема імпортної залежності внутрішнього ринку. Абсолютно і відносно продовжує зменшуватись споживання вітчизняних вуглеводнів. Більш швидкими темпами зростає споживання імпортних машин і устаткування.

Зменшенню імпортозалежності на споживчому ринку певним чином перешкоджає надмірна різниця в доходах населення, яка виникла внаслідок недосконалої податкової системи, великого «тіньового» сектору, надмірної корупції тощо. За окремими оцінками доходи громадян в Україні відрізняються більш як в 25 разів, тоді як граничною нормою вважається різниця в 10 разів [13]. Свої надприбутки фізичні особи витрачають, як правило на предмети розкоші, які здебільшого мають імпортне походження. Більша рівність доходів сприяє раціональному споживанню та орієнтації, за інших однакових умов, на вітчизняного товаровиробника.

Поліпшення конкурентноспроможності вітчизняної продукції є складним, багатоаспектним процесом, який важко виміряти якимось одним макропоказником. Позитивний вплив на конкурентноспроможність має зростання інвестицій в основний капітал і збільшення прямих іноземних капіталовкладень.

Основою внутрішнього ринку України продовжує залишатись аграрний сектор та продовольчий ринок. Торгова інфраструктура аграрного сектору

Є найслабшою ланкою у системі «сільське господарство - переробка - торгівля». В Україні торгова інфраструктура аграрного ринку розвивається повільно та нерівномірно: переважно розвинута інфраструктура експорту сільськогосподарської продукції, а ринкова інфраструктура, що забезпечувала б вихід на ринок особистих селянських господарств , фактично відсутня. І це в той час, коли понад 60% валової продукції сільського господарства виробляється в господарствах населення.

Деякі кроки щодо створення ринкової інфраструктури для особистих селянських господарств були зроблені протягом 2003-2004 років, проте суттєво на ситуацію вони не вплинули.

З урахуванням обмежених фінансових можливостей державна підтримка цін сільськогосподарських товаровиробників повинна забезпечуватися шляхом обмеження адміністративного втручання у формування закупівельних цін; необхідно також забезпечити прозорість товарних ринків, зокрема ринків зерна, та запровадити заставні закупівлі зерна.

Необхідно обмежити монополізацію окремих суб'єктів ринку сільськогосподарської продукції, а також ринку ресурсів і послуг для сільського господарства з метою забезпечення конкуренції.

Ринок праці. Потребує поліпшення ситуація у соціальній сфері. Внаслідок наявності ряду проблем на ринку праці, пов'язаних передусім з неефективним використанням робочої сили, продовжує зберігатися доволі низький рівень життя переважної частини населення.

Державна політика щодо регулювання ринку праці має:

- сприяти створенню робочих місць, працевлаштуванню незайнятого населення, особливо тих категорій, що не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, та соціальному захисту працюючих;

- забезпечити: стимулювання зацікавленості роботодавців у підвищенні професійного рівня працівників; удосконалення механізмів формування, розміщення і виконання державного замовлення на підготовку кадрів вищими та професійно-технічними навчальними закладами;

- розробити концепцію захисту національного ринку праці від нелегальних мігрантів-іноземців;

- розробити нормативно-методичне забезпечення гнучких форм зайнятості та оплати праці залежно від бажання працівника та економічних можливостей роботодавця;

- забезпечити захист інтересів громадян України, які працюють за межами країни, шляхом: виконання укладених та підписання нових двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів (угод) з питань працевлаштування громадян України за кордоном, їх соціального захисту та пенсійного забезпечення (Королівство Іспанія, Італійська Республіка); сприяти наданню першого робочого місця випускникам навчальних закладів, підготовленим за державним замовленням, зокрема, за рахунок надання дотації роботодавцям.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

Ринок капіталів. Політика Уряду також має сприяти розвитку нових фінансових інструментів, розбудови інфраструктури ринків капіталу, підвищення захисту прав споживачів фінансових послуг, проведення збалансованої політики щодо всіх учасників фінансового ринку -- емітентів, інвесторів, професійних учасників. Ринки капіталу є складовою фінансового сектору України. Фінансовий сектор є однією з найважливіших складових національної економіки, що сприяє підвищенню добробуту нації і забезпечує стабільний розвиток усіх галузей народного господарства.