Основи економіки праці
Основні кількісні та якісні характеристики праці. Методи прогнозування, планування та розрахунку потреби в трудових ресурсах. Концепція повної та глобальної, примусової та добровільної зайнятості. Призначення державних стандартних класифікаторів.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.05.2012 |
| Размер файла | 38,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА ім. А. Нобеля
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ІНСТИТУТ
КАФЕДРА «ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА»
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З дисципліни «ЕКОНОМІКА ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ»
Студентки групи ФкЗ-31
Довбиш Т.В.
Роботу перевірив:
доц. Яременко В.А.
Кременчук 2012
ПЛАН
1 Кількісні та якісні характеристики праці
2 Методи прогнозування, планування, розрахунку потреби в трудових ресурсах
3 Вартість робочої сили та її формування
4 Планування заробітної платі
5 Концепція повної та глобальної, примусової та добровільної зайнятості
6 Розробка державних стандартних класифікаторів (видів економічної діяльності ; професій інше)
Список використаної літератури
1 КІЛЬКІСНІ ТА ЯКІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПРАЦІ
Ринок праці - це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками. Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави. У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:
- особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);
- особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;
- особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.
Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці. Отже, ринок праці - це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення. Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.
Покупцем товару «робоча сила» на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.
Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця - інтересам працівника.
Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.
Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін. Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: роботу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.
Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.
Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом купівлі-продажу. Купівля товару «робоча сила» називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник - найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.
Найманий працівник і підприємець юридичне рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).
Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним. Сукупний попит на робочу силу - це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку. Індивідуальний попит на робочу силу - це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:
- попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як виробничий ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;
- стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу, розмірів і ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;
- якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;
- фонду заробітної плати, який може роботодавець запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята.
Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.
Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.
Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги за плату до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.
У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, встановлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.
Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і Незайнятого населення, використання мало конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.
Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.
Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією в Україні свідчить про загострення ситуації на ринку праці. Триває стійка тенденція до зростання пропозиції робочої сили та скорочення попиту на неї.
Кон'юнктура ринку - це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.
Виділяють три типи кон'юнктури:
- трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;
- трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;
- рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції.
Кожен тип ринкової кон'юнктури властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворюючи в сукупності загальний ринок праці в країні.
Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. У міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і відповідно зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча - дефіцит працівників.
На практиці загальна і структурна рівновага попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили.
Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Зауважимо, що висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць.
Ринок праці виконує такі функції:
- узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;
- забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;
- забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;
- підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;
- формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;
- сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;
- стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;
- впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;
- дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон'юнктуру ринку тощо.
Основними суб'єктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець є покупцем цього товару. Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця.
Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками - держава, профспілки і спілки роботодавців.
Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси. Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.
В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією, попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; співвідношення між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.
2 МЕТОДИ ПРОГНОЗУВАННЯ, ПЛАНУВАННЯ, РОЗРАХУНКУ ПОТРЕБИ В ТРУДОВИХ РЕСУРСАХ
Активною частиною населення є трудові ресурси. Це - населення у працездатному віці (чоловіки 16-60 років та жінки 16-55 років), крім інвалідів І і ІІ груп, а також підлітки та пенсіонери, які працюють. Вони є основною продуктивною силою суспільства, одним з головних чинників його територіальної організації. Але позаяк одні і ті самі трудові і ресурси в різних умовах можуть виробляти різну кількість продукції з неоднаковою якістю, тим самим по різному впливаючи на соціально-економічний розвиток регіону; можливості людей щодо праці можуть бути різними в умовах неоднакових виробничих відносин. Тому поряд з поняттям «трудові ресурси» вживають термін «трудоресурсний (або працересурсний) потенціал». Під останнім розуміють поряд з трудовими ресурсами можливості людей до праці. Працересурсний потенціал визначається як кількістю та якістю (статево-віковий, професійний склад) трудових ресурсів, так і особливостями соціально-економічного розвитку території, впровадженням досягнень науково-технічного прогресу, матеріальними і духовними потребами населення регіону, екологічними особливостями її діяльності. Людей із їх знаннями, професійною підготовкою і навичками до праці ще називають «трудовим капіталом» або «людським капіталом».
Все ширше у науковій літературі та у практиці поширюється термін «економічно активне населення». Ним позначають працездатне населення, яке впродовж певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. До складу економічно активного населення відносяться люди, які зайняті господарською діяльністю, що приносить прибуток, та безробітні люди. Із цього виходить, що економічно неактивне населення включає людей, які зайняті в домашньому господарстві, учнів та студентів, осіб, що не шукають роботи і не бажають працевлаштуватись. Економічно активне населення становить в Україні 22.8 млн. осіб (2001 р.), а економічно неактивне населення - 13.5 млн. осіб. Значну частку серед осіб останньої групи становлять студенти та люди пенсійного віку (за методикою обчислення економічно активного і неактивного населення враховуються люди у віці 15-70 років).
Усе зайняте населення ще називають робочою силою, або самодіяльним населенням. За методикою ООН самодіяльне населення поділяється на такі категорії:
- підприємці, які володіють засобами виробництва і користуються найманою працею;
- дрібні власники, орієнтовані на сімейну працю;
- члени сімей власників засобів виробництва, які працюють без фіксованої заробітної плати;
- наймані робітники і службовці;
- люди, які не мають визначених місць у суспільному виробництві. Населення, яке не належить до самодіяльного, відноситься до т.з. «утриманців».
Величина і структура працересурсного потенціалу, особливості його розміщення значною мірою впливають на галузеву і територіальну структуру господарства, процес природокористування. В тих регіонах, де трудових ресурсів не вистачає, розміщують трудодефіцитні виробництва, а там, де їх надлишок - трудомісткі. До трудових ресурсів тяжіють виробництва легкої промисловості, точного машинобудування, вирощування технічних та овочевих культур та ін. Певні вимоги до статевого складу ресурсів висувають галузі важкої промисловості (чоловіча праця), легкої і харчової промисловості, сфери послуг (переважно жіноча праця). Високі вимоги до кваліфікації працівників постають у приладобудуванні, електро- і радіотехнічній промисловості, літако- і ракетобудуванні та ін.
Особливо значна роль трудових ресурсів у розвитку господарства густозаселених регіонів, які недостатньо забезпечені трудовими ресурсами: тут вони визначають провідний розвиток трудомістких галузей в структурі господарства, значною мірою обумовлюють потужність і структуру потоку продукції, яка вивозиться за межі даної території, розвиток виробництв внутрішньо регіонального значення та ін.
За забезпеченістю працересурсним потенціалом всі регіони України в сучасний кризовий період відносяться до праценадлишкових, але за умови соціально-економічного піднесення багато з них належали до працедефіцитних. Про це свідчать показники, що характеризують сучасний працересурсний потенціал (частка працездатного населення, рівні зайнятості, освіченості, безробіття), а також природний і механічний рух населення.
Найбільшу чисельність трудових ресурсів мають відповідно ті області, які мають найбільшу кількість населення і високу частку працездатних людей. В Україні трудові ресурси становлять майже 30 млн. осіб, в їх структурі переважають працездатні люди - 91.2%, незначну частку становлять зайняті особи старшого віку (8.7%) та підлітки (0.1%).
За забезпеченістю працересурсним потенціалом всі регіони України можна поділити на три групи:
- із значною часткою працездатного населення, але дуже низькими показниками природного руху, значним механічним відтоком людей (Харківська, Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Київська області).;
- із значною часткою працездатних людей, високими показниками «старіння» населення, від'ємними або незначними додатними показниками природного приросту населення, значним механічним відтоком населення (Одеська, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Львівська, Тернопільська, Волинська, Рівненська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області, Автономна Республіка Крим;
- з найнижчою в Україні часткою працездатного населення, дуже низьким (від'ємним) природним приростом населення, найвищою часткою осіб пенсійного віку, із значним відтоком населення (Хмельницька, Житомирська, Вінницька, Черкаська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Чернівецька області).
Найгірший стан щодо збільшення працересурсного потенціалу в областях третьої групи, тому реструктуризація їх господарства повинна відбуватись у напрямі розвитку непрацемістких галузей.
Якщо звернути увагу на особливості зайнятості населення у регіонах України, то побачимо, що найнижчий рівень зайнятості населення спостерігається в тих областях, де найбільші темпи спаду виробництва, де обмежена сфера прикладання праці. Одночасно збільшується кількість безробітних людей. Безробітними в Україні вважають працездатних громадян, які не мають заробітку або інших передбачених законодавством прибутків, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до роботи. Вони становлять 8.7% (в 1995 - 5.6%) від працездатного населення. За визначенням Міжнародної організації праці, безробітними вважаються особи працездатного віку, зареєстровані і незареєстровані у державній службі зайнятості), які або не мають роботи (прибуткового заняття), або шукали роботу та намагались організувати власну справу на обстежуваному тижні, або готові приступити до роботи впродовж двох наступних тижнів.
До безробітних також відносяться, за оцінками цієї організації:
- особи, які приступають до роботи впродовж найближчих тижнів;
- ті, що знайшли роботу і чекають відповіді;
- ті, що шукають роботу і зареєстровані у службі зайнятості;
- які навчаються за направленням служби зайнятості.
Крім офіційно зареєстрованих безробітних, близько 30-40% працездатного населення регіонів тимчасово не працюють, або зайняті неповний тиждень чи декілька днів на місяць (т.з. «приховане безробіття»). Ці люди разом з офіційно визнаними безробітними реально відображають рівень зайнятості трудових ресурсів (цей рівень майже в 3 рази нижчий від офіційного).
В умовах постійно зростаючого безробіття відбувається формування ринку праці. Ринок праці - це співвідношення між попитом і пропозицією на робочу силу. Зміна економічних відносин, реструктуризація економіки та інші чинники сприяють, з одного боку, появі дедалі більших резервів працездатного населення, а з іншого, наявність таких резервів є основою для подальшого розширення виробництва, розвитку нових галузей. Для того, щоб встановити шляхи раціонального використання резервів праці, необхідно виявити не тільки їх кількісні, але й якісні параметри (віковий, освітній та професійний склад). Важливе значення при цьому має професійно-кваліфікаційний рівень незайнятого населення і виявлення потреби господарства у працівниках різних спеціальностей, тобто попит і пропозиція на робочу силу.
Потреба у працівниках різних галузей господарства на 1.01.2005 р. в Україні становила 166.5 тис. осіб, найбільше - у промисловості. Але попит і пропозиція робочої сили не є збалансованими ні за професіями, ні за регіонами. Найбільше навантаження працівників на одне вільне робоче місце спостерігається у тих областях, які мають невисокий рівень диверсифікації виробництва, в яких ринкові перетворення в економіці відбуваються повільно (Івано-Франківська, Полтавська, Рівненська, Тернопільська та ін.,).
В сучасних умовах важливою проблемою, яка постала перед працересурсним потенціалом, є припинення його виснаження та забезпечення найбільш економічно ефективної його зайнятості (на відміну від забезпечення повної зайнятості у період планової економіки). Її вирішення не передбачає повністю ліквідації безробіття, бо наявність безробіття у певних межах (1-3%) стимулює певним чином виробництво. Необхідне створення механізму підвищення рівня і ефективності зайнятості трудових ресурсів, регулювання ринку праці та ін.
В умовах переходу економіки до ринкових відносин важливою є проблема підвищення якості робочої сили. Велика кількість працівників втратили високу кваліфікацію внаслідок тривалого простоювання підприємств, багато із них змінили професію, або виїхали на заробітки за кордон. А значна частина тих, що здобувають вищу та середню професійну освіту, зовсім не працевлаштовані. Із країни, яка відзначалася донедавна одним із найвищих показників освіченості населення, Україна поступово зійде до рівня відсталих країн, якщо не буде здійснено реформування економіки.
праця трудовий ресурс зайнятість
3 ВАРТІСТЬ РОБОЧОЇ СИЛИ ТА ЇЇ ФОРМУВАННЯ
Праця - це фізичні і розумові здібності людей, яки використовуються при виробництві товарів, виконанні робіт та наданні послуг.
Процес нормування праці на підприємстві - це визначення максимально припустимої кількості часу для виконання конкретної роботи або операції в умовах конкретного виробництва або мінімально припустимої кількості продукції, яка повинна бути вироблена працівником або бригадою за одиницю часу.
За одиницю роботи приймають операцію, тонну, кг та інші фізичні показники, маси виробленої продукції, виріб або його частину.
Одиниці роботи краще визначати у відповідності до калькуляційних одиниць (останні наведені у типовому положенні про планування, облік та калькування одиниці продукції (робіт та послуг) ).
Н(ч) вимірюється у нормо-хвилинах , нормо-годинах.
Н(в) - норма виробітку - це величина, зворотна нормі часу. Вона визначає кількість одиниць роботи, визначеного різновиду, яка виробляється одним працівником (або групою) за даний відрізок часу (час, зміну, місяць).
Одиниці вимірювання : операцій, тонн, кг, г, .... , м.
У виробничій практиці серед усіх норм найчастіше використовується норма часу на одиницю роботи ,яка називається нормою штучного або нормою штучно-калькуляційного часу. При чому:
-t(ш) використовується у масовому, одиничному виробництві
-t(шк) використовується у серійному (дрібно-, середньо-, велико-) виробництві
Н(чис) - норма чисельності - це кількість працівників визначеного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для виконання обсягу робіт, який заплановано або для обслуговування одного або декілька агрегатів (комплекс агрегатів). Н(обс) - норма обслуговування - це кількість агрегатів, робочих місць, м виробничої площі, яка закріплена для обслуговування (по визначеним функціям) за одним або групою працівників.
Нормоване завдання - це номенклатура (асортимент) та обсяг робіт, який повинен бути виконаний одним працівником або групою за визначений відрізок часу (зміну, добу, місяць).
Нормоване завдання як і норма виробітку визначає необхідний результат праці і можна вважати, що норма виробітку-це поодинокий випадок (частний случай) нормованого завдання, тому що останнє визначає обсяг різнорідної продукції, в той час як норма виробітку тільки однорідної.
Обсяг робіт у нормованому завданні може визначатися не тільки в натуральних одиницях як норма виробітку, а також в нормо-годинах або в нормо-гривнях.
Н(к) - норма керованості - це кількість працівників, які підпорядковані чи підлеглі одному керівникові (бригадиру, майстру, менеджеру).
Можна зробити висновок, що нормування праці встановлює необхідні витрати, результати та співвідношення. Це, у свою чергу, позначає ,що всі норми по праці повинні відповідати найбільш ефективним для даного виробництва варіантам технологічного процесу, організації праці та виробництва, найефективнішим варіантам управління та сприяти найбільш ефективному використанню трудових та матеріальних ресурсів, підрозділів підприємства.
Таким чином, робота по нормуванні праці повинна включати такі основні елементи:
- аналіз виробничого процесу шляхом розділення його на окремі невеликі частини;
- вибір оптимального варіанту технологічного процесу з найкращими його характеристиками або параметрами;
- удосконалення організації праці, режимів праці та відпочинку з урахуванням психо-фізиологічних факторів;
- проектування ефективних методів та прийомів праці з урахуванням технічних, соціальних, економічних та психо-фізиологічних факторів;
- розрахунок норм по праці, їх впровадження в виробництво та постійне корегування цих норм на основі змін організаційно-технічного рівня виробництва.
Існує багато визначень нормування праці. Самий вдалий: нормувати працю - це означає шукати найбільш вигідну організацію праці.
Класифікація витрат робочого часу.
Працівник у свій робочий час виконує не тільки виробничі завдання, а й розмовляє з колегами, ходить за інструментом, відпочиває та використовує час на особисті потреби. З метою зменшення різновидів витрат робочого часу проведена робота по уніфікації цих витрат, що вилилось у класифікації витрат робочого часу. Головний класифікаційний фактор при цьому - це відношення того чи іншого різновиду втрат робочого часу до виконання виробничого завдання.
Підготовчо-підсумковий час витрачається на виконання робіт, пов'язаних з початком та закінченням роботи (отримання виробничого завдання від майстра, вивчення креслення, технічної документації, вибіг заготовок, здача готової продукції, оформлення нарядів на роботу, зміна оснастки).
Оперативний час витрачається на роботу, яка прямо пов'язана з виробничим завданням. При чому:
- основний (технічний) час витрачається на зміну розмірів, форми та властивостей предметів праці та їх взаємного розташування.
- допоміжний час витрачається на загрузку, вигрузку, відвантаження, зняття деталі, зажим з'йому, контроль технологічного процесу.
Час на організаційне обслуговування витрачається 2 рази за зміну (на початку та в кінці: розкладання технічної документації, інструменту, оснащення і збирання їх в кінці зміни).
Технічне обслуговування (підналадка обладнання, оснастки, невеликий поточний ремонт, прибирання стружки).
Розділення ОП та ОБС на елементи виконується тільки в масовому виробництві. t(воп) = (2 24)% від ОП.
Перерви по організаційно-технічним причинам (ремонт по графіку, технологічні перерви, а також час співпадання).
Непродуктивна робота (ходіння працівника в пошуках інструмента, оснастки, контролера, матеріалу, виготовлення бракованої продукції не з вини працівника).
Час чекання (чекання роботи, чекання інструменту і т.д.).
Втрати з вини працівника (запізнення, робить якусь другу роботу).
На підприємствах України та СНД використовуються багато методів визначення норм по праці. Вибір того чи іншого методу залежить від характеру робіт, що нормуються та умов їх виконання.
Виходячи з принципів становлення норм, всі різновиди методів нормування праці можна звести до двох груп:
- аналітичні методи
- сумарні методи
Аналітичні методи передбачають виконання таких етапів:
- аналіз конкретного трудового процесу;
- поділ його на елементи;
- проектування по кожному елементу найбільш ефективних режимів роботи обладнання та прийомів праці робітників;
- визначення трудовитрат, трудомісткості по всім елементам трудового процесу з урахуванням специфіки конкретних робочих місць;
- встановлення норм часу на всю роботу або операцію шляхом додавання по окремим елементам.
Сумарні методи передбачають встановлення норм по праці без розподілу на елементи, без проектування раціональних режимів роботи обладнання та передової організації праці на основі досвіда нормувальника (технолога або майстра) або статистичних даних про виконання аналогічних робіт. Ці методи називаються досвідно-статистичними. Ці методи не дозволяють ефективно використовувати виробничі ресурси і повинні замінюватись на аналітичні.
Використання досвідно-статистичних норм на дільницях приводить до перевитрат Фонду заробітної плати та великого перевиконання норм. Досвідно-статистичні норми та сумарні методи економічно доцільно використовувати тільки в одиничному та дрібносерійному виробництві. Бувають випадки коли витрати часу на розрахунок однієї норми може бути більшим ніж на сам трудовий процес виконання цієї роботи.
Аналітичні методи є найпоширеніші у виробничий сфері. Їх ,як правило, класифікують за такими ознаками:
- по методиці отримання вихідних даних
- по ступеню диференціації виробничого процесу
По методиці отримання вихідних даних для нормування ,група аналітичних методів розподіляється на:
-розрахунково-аналітичні методи
- експериментально (досвідно) - аналітичні методи
Базою для розрахунку t(ш), t(шк) є нормативно-довідкові матеріали по окремим технологічним процесам. У експериментально-аналітичних методах вихідна інформація отримується самим нормувальником (технологом, майстром) шляхом спостережень та проведення експериментів. В цю програму відносяться такі методи:
- хронометраж;
- фотографія робочого часу (відображення витрат робочого часу);
- метод миттєвих спостережень;
- методи з використанням технічних засобів.
Розрахунково-аналітичні методи є основними тому, що вони забезпечують необхідну ступінь обґрунтованості норм при значно менших витрат часу у порівнянні з експериментальними(чи дослідними) методами витрат на збір вихідної інформації.
В умовах масового та багатосерійного виробництва розрахунково та експериментально-аналітичні методи використовуються в комплексі, тобто попередній варіант норми визначався за допомогою розрахункових методів, а потім уточнений варіант норми визначався за допомогою експериментальних методів.
За другою ознакою по ступеню диференціації трудового процесу аналітичні методи розділяються на диференційовані та збільшені.
Диференційовані методи передбачають поділ процесу, який нормується на елементи типу трудових рухів та трудових дії , дослідження факторів, які впливають на тривалість кожного елементу, проектування нового складу, послідовності та тривалості виконання елементів операції чи роботи з урахуванням передового виробничого досвіду. Диференційовані методи використовуються у тих випадках, коли треба висока точність норм часу (t(ш), t(шк)) в умовах великих обсягів виробництва продукції.
Збільшені методи передбачають розподіл процесу, що нормується до окремих операцій або комплексів трудових прийомів.
Методика нормування праці передбачає використання нормативних матеріалів. Ці матеріали розраховуються попередньо і розподіляються на: збільшені або типові, елементні (диференційовані) та мікроелементні. Крім нормативних матеріалів, де даються значення витрат робочого часу в н-год, н-хв, н-сек. Технологи і нормувальники використовують інформаційно-довідкові матеріали (ІДМ).ІДМ поділяються на 2 групи:
- характеристики технологічного обладнання, оснащення, пристосувань, інструменту, заготовок та іншого;
- конструкторська, технологічна, планова та інша документація, яка теж необхідна при нормуванні.
Оперативний час (t(оп)) для виконання трудового прийому встановити та зняти деталь вручну в самоцентруючому патроні ключем. Може бути визначена в залежності від маси деталі.
t(оп) = 16 Q, де а = 0,38
Нормативні матеріали всіх ступенів диференціації: єдині типові, елементні, мікроелементні передбачають організацію робочого місця у відповідності до затверджених типових проектів (карт організації праці на відповідних робочих місцях).Таким чином, нормативні матеріали (основа аналітичних методів) слугують для встановлення норм по праці і відображають залежність між необхідними витратами праці і впливаючими на це факторами.
Фотографія робочого часу (ФРЧ ),існують 2 різновиді ФРЧ:
- який виконує нормувальник, технолог, майстер, менеджер (спостерігач);
- який виконує сам виконавець робіт.
Ці 2 різновиди можливо використовувати для дослідження індивідуальних виконавців або груп виконавців (ланок, бригад, дільниць).Крім цього, ФРЧ використовують для аналізу трудового процесу не тільки робітників, а також і управлінського персоналу (керівників, спеціалістів та технічних виконавців).При проведенні індивідуального ФРЧ спостереження ведуть за одним виконавцем і тому, у цьому випадку, є можливість визначити також кількість виробленої продукції, зафіксувати режими роботи обладнання та його завантаження.
Обробка результатів спостережень проста і здійснюється по етапам:
- визначення витрат робочого часу на виконання окремих робіт та функцій, а також простоїв і інших втрат робочого часу;
- індексація витрат робочого часу (по стандартним елементам витрат робочого часу);
- складання фактичного та проектного балансу робочого часу.
Проектний баланс складається по відповідним нормативам витрат (б, в, г), з вилученням непродуктивної роботи, простоїв та втрат робочого часу.
При проведенні групової ФРЧ витрати робочого часу фіксують індексами і точність вимірів залежить від кількості об'єктів.
Самофотографія дозволяє отримати інформацію тільки про втрати робочого часу. Суть полягає у тому, що робітник не відволікаючись від основної роботи у спеціальному бланку визначає початок, закінчення та причини простоїв (втрат). При цьому він може написати свої пропозиції щодо усунення втрат.
Самофотографія дозволяє за короткий час охопити дослідженням весь цех (підприємство). Картки самофотографії аналізує адміністрація цеху і розробляє заходи, щодо їх усунення.
4 ПЛАНУВАННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТІ
Продуктивність індивідуальної праці визначається кількістю продукції, виробленої на робочому місці, у бригаді, на виробничій дільниці, в цеху, на підприємстві на 1-го працюючого за конкретний період (зміну, місяць..).
Продуктивність суспільної праці визначаться, як відношення величини національного доходу до загальної чисельності працюючих у виробничій сфері. Рівень продуктивності праці визначають за допомогою 2-х методів:
- прямого;
- зворотного.
За допомогою прямого методу визначають продуктивність праці через виробіток:
В = Q | Pсоб
де Q - обсяг виробленої продукції за конкретний період часу,
Pсоб - середньо-облікова чисельність працюючих.
Зворотній метод передбачає визначення продуктивності праці через трудомісткість одиниці продукції чи роботи. Трудомісткість визначають через tш, tшк. Є певні складності у визначенні обсягу продукції, яка вироблена на робочому місці бригадою чи дільницею.
Для визначення обсягу використовують 4 різновиди вимірювачів:
- натуральні (шт, м, комплекти і т.п.);
- умовно-натуральні (шт, м, комплекти, але зведені до однієї номенклатурної позиції);
- трудові (нормо-години).
Найбільш універсальним є останній різновид.
Трудомісткість буває декількох різновидів:
- технологічна (tш, tшк _);
- трудомісткість обслуговуючих процесів (наладка, ремонт);
- трудомісткість інформаційних процесів або управлінських.
Загальна трудомісткість виготовлення продукції.
Багато авторів під продуктивністю праці розуміють відношення кількості одиниць на виході до кількості одиниць на вході.
Розрахунок чисельності працюючих на підприємстві.
Найбільш поширеними є 2-а підходи до розрахунку:
- збільшений;
- диференційований.
Згідно із збільшеним підходом до розрахунку чисельності працюючих, чисельність будь-якої категорії працюючих визначається:
Чплпрац.і= Чбазпрац.і* Іа Чнф
де Іа - індекс обсягів виробництва,
Чнф - чисельність непрямих виробничих факторів.
Диференційований підхід найчастіше використовується для розрахунку чисельності тієї чи іншої категорії норми часу та виробітку.
Більшість задач організації та нормування праці зводяться у кінцевому рахунку до визначення максимально допустимих витрат часу. Основним обмежуванням при постановці цих задач є потрібний результат виробництва, який полягає у виконанні виробничих операцій чи виготовленні одиниці продукції у відповідності з визначеними технічними вимогами (властивості продукції, її розміри, форма). Крім результатів виробництва до системи обмежень треба віднести : технічно-допустимі режими роботи обладнання, санітарно-гігієнічні параметри виробничого середовища, допустимі фізичні та розумові завантаження працівників, допустима монотонність праці, обсяг ресурсів, що використовуються при виконанні роботи.
Всі ці обмеження можна розділити на 4 групи:
а) найголовніша виробничі ресурси (технічні вимоги до продукції чи робіт, виконання виробничої програми, забезпечення належного рівня використання обладнання);
б) обумовлена участю людини у процесі праці (санітарно-гігієнічні вимоги до виробничого приміщення, психофізіологічні, соціальні, правові обмеження). До соціальних відносяться:
- зміст праці,
- різноманітність праці, наявність у ній творчих елементів,
- взаємовідносини в трудовому колективі;
в) технічні характеристики предметів та засобів праці (хімічний склад та властивості предметів праці, конструкція та стійкість оснащення, режими технологічного процесу);
г) визначає організаційно-технічні умови виробництва (кількість одиниць обладнання, запаси предметів праці, співвідношення працівників різних груп, планування робочого місця)
Таким чином, ця система обмежень визначає сферу допустимих значень варіантів норм по праці та їх організації.
З підвищенням рівня механізації та автоматизації частка багато агрегатників, наладчиків, слюсарів-ремонтників, електриків та інших допоміжних робітників помітно зростає і в багатьох виробництвах їх набагато більше ніж основних технологічних робітників. Мета нормування праці вказаної категорії полягає в визначенні оптимальних співвідношень між чисельністю робітників та кількістю одиниць обладнання, яку вони обслуговують. Ці співвідношення визначаються нормами чисельності та нормами обслуговування. Принциповий підхід до встановлення норм обслуговування та чисельності Н / чис, Н / обсл визначається передусім характером взаємодій між робітником та обладнанням. Можливі 2 схеми такої взаємодії:
- «без очікування»;
- «з можливим очікуванням».
У першому випадку при нормативних умовах виробництва не повинні виникати організаційні перерви у роботі обладнання та зайнятості основних робітників. По такій схемі «без очікування» часто працюють верстатники з контролерами, з транспортними робітниками, з слюсарями по ремонту оснастки.
При використанні другої схеми, можливі перерви як в роботі обладнання так і робітників. Така схема використовується у роботі багато агрегатників при взаємодії основних робітників з наладниками, основних робітників з слюсарями по ремонту обладнання.
При використанні першої схеми, розрахункова чисельність облуговуючих робітників:
Чобсл =к(Ni Tpi) Фпл Кв,
де N - кількість робіт i-того різновиду (номенклатури) у загальній номенклатурі К різновидів робіт по обслуговуванню.
ТР - трудомісткість всього виду робіт.
Фпл - плановий фонд робочого часу першого допоміжного робітника за даний період.
Квн - коефіцієнт виконання норм.
Н / чис по даній функції обслуговування встановлюється з урахуванням повного використання нормативного часу , суміщення функцій і розширення зон обслуговування.
Частіше Нчис ? Чобсл (щоб не було очікування).
При використанні другої схеми з можливим очікуванням мають місце організаційні перерви, як зайнятості основних робітників так і в роботі обладнання. Можливі перерви в очікуванні цього обслуговування. Необхідна така чисельність обслуговуючих робітників, при якій заданий виробничий результат досягається з мінімальними витратами виробничих ресурсів.
Таким чином, ми виходимо на 2 типові постановки задач оптимізації норм обслуговування та чисельності:
- перша з них має місце при проектуванні чи реконструкції виробничих підрозділів, коли визначаються не тільки норми обслуговування та чисельності, а й кількість обладнання, його розміщення, система транспортування та інше. У цих випадках нормується по суті діла не чисельність обслуговуючих робітників, а вся структура виробництва;
- друга постановка задачі має місце у тих випадках, коли чисельність робітників визначається при фіксованих параметрах організації виробництва.
5 КОНЦЕПЦІЯ ПОВНОЇ ТА ГЛОБАЛЬНОЇ, ПРИМУСОВОЇ ТА ДОБРОВІЛЬНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ
Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від робітника. Але через те, що об'єктом купівлі-продажу є лише послуги праці робітника, а не сам робітник, поряд із ціною праці не менше важать умови праці, які визначаються трудовими угодами і чинним законодавством.
Обсяг використання праці вимірюються у годинах роботи протягом певного періоду (отже, праця - це потокова величина). Запаси праці в економіці вимірюються показником робоча сила: це працездатне населення, тобто кількість людей, які досягли певного віку (в Україні 16 років) і працюють або хоча й не мають роботи, то шукають її чи очікують, що їм запропонують роботу.
Працедавець - це фірма, яка, виходячи із попиту на свою продукцію, утворює вторинний попит на працю та надає можливість найманим робітникам працювати та отримувати заробітну плату.
Особливість конкурентного ринку праці як ринку фактора виробництва полягає у припущенні щодо абсолютної мобільності праці - здатності робітників необмежено переміщувати послуги своєї праці від однієї фірми до іншої в межах національної економіки і незалежно від спеціалізації ринків праці. Мобільність праці є аналогом умови вільного входження та виходу фірми на ринок. Однорідність праці полягає в тому, що працедавці не розрізняють послуги праці, які можуть надаватися різними робітниками; різні кваліфікація, досвід робітників не беруться до уваги на повністю конкурентному ринку. Фірма визначає попит на працю, входячи із співставлення вигод від використання праці з її вартістю. Зокрема, при аналізі доцільності збільшення використання обсягів праці на одиницю порівнюють додаткові вигоди із додатковою вартістю. Додаткові вигоди, тобто граничний продукт в грошовому виразі (ГПГВl) - це додаткова виручка, яка виникне від продажу додаткової одиниці продукції, що вироблена завдяки використанню додаткової одиниці праці.
Пропозиція праці - співвідношення між ставкою заробітної плати та обсягом праці, який власник цього ресурсу (домогосподарство) бажає та може запропонувати працедавцям на ринку за інших незмінних умов.
Подобные документы
Класифікація робочої сили. Рівень безробіття - найважливіший показник ринку праці, методика його розрахунку. Поняття економічно неактивного населення. Відмінності між окремими типами безробіття. Сутність повної зайнятості. Основні потоки на ринку праці.
реферат [19,9 K], добавлен 19.01.2011Прогнозування розвитку підприємства, основні принципи прогнозування. Методологічні основи планування. Стратегія розвитку підприємства. Тактичне і оперативне планування. Прогнозування є одним з етапів перспективного планування. Методи планування.
реферат [25,7 K], добавлен 10.12.2008Аналіз сучасного стану зайнятості трудових ресурсів Закарпаття. Проблеми працевлаштування людей з обмеженими фізичними можливостями. Стратегії стабілізації ринку праці і напрямки роботи служби зайнятості Закарпаття по зниженню рівня безробіття населення.
курсовая работа [21,5 K], добавлен 21.04.2009Ринок праці в системі ринкової економіки. Особливості робочої сили як товару. Функції, види ринку праці. Попит та його структура. Пропозиція робочої сили, характеристика. Загальні показники зайнятості. Державні гарантії зайнятості населення в Україні.
курсовая работа [56,8 K], добавлен 05.10.2008Актуальність проблеми безробіття, зайнятості і працевлаштування в Україні. Основні форми організації праці. Класифікація зайнятості: повна, неповна, часткова, первинна та вторинна, легальна, нелегальна. Характеристика системи нормування та оплати праці.
курсовая работа [56,1 K], добавлен 21.12.2011Сутність поняття "продуктивність" і "продуктивність праці". Показники і методи вимірювання продуктивності праці. Планування росту та фактори зростання продуктивності праці. Визначення трудоємності річної виробничої програми по видах і розрядах робіт.
курсовая работа [83,3 K], добавлен 02.12.2007Поняття, структура та економічна природа ринку праці як елемента ринкової економіки. Напрями державного регулювання трудових відносин в Україні, його переваги та недоліки. Основні проблеми та шляхи покращення розвитку сучасного ринку праці в Україні.
курсовая работа [165,1 K], добавлен 18.07.2010Основні поняття організації праці. Аналіз використання робочого часу, продуктивності праці, трудомісткості продукції ВАТ "Електрон-Газ", ефективність нормування праці. Побудова моделі Брауна для короткострокового прогнозування динаміки фонду оплати праці.
дипломная работа [601,0 K], добавлен 16.07.2010Ринок праці як динамічна система та комплекс соціально-трудових відносин з приводу умов наймання. Сукупність соціально-трудових відносин щодо умов зайнятості та використання працівників у суспільному виробництві. Проблеми на сучасному ринку праці.
статья [14,6 K], добавлен 04.06.2009Загальне ознайомлення з ПП "Анро-Тера". Організація техніко-економічного прогнозування на підприємстві. Планування виробництва, збуту і собівартості. Планування матеріально-технічного забезпечення та фінансів. Планування праці і заробітної плати.
отчет по практике [67,3 K], добавлен 15.09.2010
