Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Формування системи показників ефективності виробничо-господарської діяльності

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи ефективності виробництва

1.1 Економічна суть, поняття та критерії виробничо-господарської діяльності

1.2 Загальна методологія вимірювання ефективності виробництва

1.3 Види та чинники зростання ефективності виробництва

2. Система показників та вимірювання ефективності виробництва

2.1 Критерій і система показників

2.2 Вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат

2.3 Оцінка соціальної ефективності

3. Проблема підвищення показників ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства

3.1 Розгляд досліджень проблеми підвищення економічної ефективності підприємства

3.2 Дегресивні і прогресивні витрати в економічному оцінюванні виробничо-господарської діяльності підприємств

3.3 Рекомендації для підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства

Висновок

Вступ

Україна вступила у період формування ринкових відносин. Ринкова економіка за своєю сутністю є засобом, що стимулює зростання продуктивності праці, всебічне підвищення ефективності виробництва. Однак і в цих умовах важливим є визначення основних напрямків підвищення ефективності виробництва, факторів, що визначають зростання ефективності виробництва, методів його визначення.

Для підприємств будь-якої форми власності дуже важливо враховувати фінансові результати, що відображають динаміку витрат і доходів протягом певного часу. Однак, сама фінансова інформація, виражена в грошовій формі, без належного аналізу виробничої стратегії, ефективності використання виробничих ресурсів та розвитку ринків збуту не дають повної оцінки поточного стану та перспектив розвитку_підприємства.
У даній роботі спочатку будуть розглянуті критерії та показники економічної ефективності, загальна й порівняльна економічна ефективність витрат, а потім вже основні шляхи підвищення ефективності виробництва. Головними аспектами розгляду є такі, як економія різноманітних ресурсів виробництва, впровадження нових технологій, урбанізація виробничого процесу, нові шляхи та напрямки підприємства які відповідають вимогам ринкової економіки.

Також требо додати, що економіка підприємства - це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством своїх цілей за умов раціонального використання ним всіх видів ресурсів. Предметом вивчення економіки підприємства є способи ефективного використання ним всіх видів ресурсів та елементів виробничого процесу.

Актуальність даної тематики в даний час підтверджено працями ряду провідних економістів, які на перше місце високої ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства ставлять, перш за все,ефективну систему техніко-економічного обгрунтування діяльності, що дозволить оптимізувати рух матеріальних потоків, знизить втрати фінансових,матеріальних і трудових ресурсів, дозволить провести скорочення зайвої і неефективною чисельності персоналу, і як наслідок додасть підприємству необхідний рух у бік підвищення прибутковості та ефективності діяльності, а також дозволить приймати оперативні управлінські рішення з усіх аспектів виробничо-економічної, фінансової та інвестиційної діяльності. У працях багатьох вчених викладаються не тільки комплексні проблеми теорії економічного аналізу ефективності виробництва, а й знаходять відображення окремі питання, пов'язані з вивченням методичних аспектів визначення показників ефективності суспільного виробництва. До таких робіт слід віднести праці Л.І. Абалкін, С.А. Аханова, М.З. Бора, П.Г. Бунич, М.П. Голіка, А.І.Касьянова, І.Я. Каца, Д.С. Львова, А.І. Муравйова, С.А. Нікітіна, В.В.Новожилова, P.M. Пєтухова, В.Н. Рибіна, Т.С. Хачатурова.

Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або іншого успіху. В основі прогреса лежить підвищення ефективності виробництва. Тут розуміється економічна і соціальна результативність господарської діяльності. При знаходженні ефективності потрібно порівнювати очікувану цінність того, що буде отримано, з очікуваної цінністю того, що буде загублено. В практичних розрахунках цей показник знаходиться відношенням результатів виробництва до витрат.

Для оцінки такого важкого та багатогранного процесу як економічний прогресодного показника, хай навіть найдосконалішого, недостатньо. Потрібна система вимірників для його різних сторін. Для характеристик використання живої праці застосовується показник продуктивності праці. Своєрідним барометром ефективності господарювання є норма прибутку та ін.

Існує бодай дві загальні і постійно діючі мети вимірювання ефективності: 1) виявлення, оцінка і узагальнення відносної ефективності виробничих підрозділів і діяльності функціональних ланок з наступним вишукуванням пріоритетних напрямків мотивації та реальних механізмів впливу на її позитивну динаміку у майбутньому; 2) порівняння ступеня ефективності, досягнутого даним підприємством і його конкурентами на ринку, щоб не допустити зниження престижу і конкурентоспроможності у сфері бізнесу.

Метою цієї роботи є дослідження методів і практики розрахунків показників ефективності виробництва підприємства. Тут, даються характеристики показників ефективності виробництва, які необхідно застосовувати при оцінці ефективності виробництва підприємства. На підставі розрахунків даних показників управління підприємством повинна коректувати процеси виробництва, удосконалювати управління виробництвом підприємства з метою підвищення ефективності виробництва.

Методики визначення й аналізу системи показників ефективності, використані в роботі, допоможуть керівникам будь-якого рівня повніше виявити резерви подальшого підвищення ефективності виробництва і намітити конкретні шляхи його вдосконалення.

Розділ 1. Теоретичні основи ефективності виробництва

1.1 Економічна суть, поняття та критерії виробничо- господарської діяльності

В економічному словнику зазначається, що термін “ефективність” походить від слів “effectus” - виконання, дія, результат та “efficientia” - результативність [1]. Тобто ефективність будь-якого виробничо-господарського процессу визначається рівнем результативності діяльності, яка досягається за рахунок раціонального використання й оптимального поєднання та співвідношення наявного ресурсного протенціалу. Ефективність - це результат, який сприяє досягненню цілей як окремого суб'єкта господарювання, так і всього суспільства.

Але варто зазначити, що “ефективність” передбачає, як правило, отримання позитивного результату, додатнього значення показника або системи показників, за допомогою яких вона визначається. Однак в умовах сьогодення, зумовленних нещодавною економічною кризою та змінами у законодавчо-правовому полі, значна кількість підприємств працують збитково, тому щодо них доцільнише вживати термін “результативність діяльності”, а не “ефективність діяльності”.

С.С. Герасименко, А.В. Головач та А.М. Єріна під ефективністю розуміють відношення результату виробництва до витрат на його одержання, а збільшення цього відношення тлумачать як підвищення ефективності виробництва [2]. О.І. Ожерельєв стверджує, що “ефективність полягає у співвідношенні суспільної користі і затрат суспільної праці, ща забезпечує її” [3].

Загалом, процес віробництва зумавлений взаємодією та раціональним використанням наявних ресурсів й об'єднує економічні, техничні та соціальні аспекти. Тому в економічній літературі виділють економічну, техничну та соціальну ефективність виробництва.

Поняття "економічна ефективність" є важливою категорією економічної науки, яка застосовується для аналізу й оцінки розвитку як економічних і суспільних явищ в економиці в цілому, так і в окремих галузях економіки зокрема. Сутність економічної ефективності виробництва полягає в одерженні максимального результату від використання наявних виробничих ресурсів.

Економічну ефективність суспільного виробництва досліджував К. Маркс, який писав, що для суспільства важливо "виробляти даниц продукт з можливо найменшими затратами сил і засобів, ... кономно витрачати свої сили і досягати виробничої мети з найменшими затратами засобів" [4].

К.Р. Макконелл і С.Л. Брю економічну ефективність визначають як співвідношення між витратами ресурсів і виробленими в результаті їх використання обсягів товарів чи послуг; виробництвопродукту визначеної вартояті за найменшої затрати ресурсів; досягнення найбільшого обсягу виробництва товару чи послуги із застосуванням ресурсів визначенної вартості [5].

А.П. Шваб вважає, що ефективність як економічна категорія характеризується співвідношенням отриванних економічних результатів і відповідних витрат, завдяки яким були отримані ці результати. Економічна ефективніть передбачає досягнення максимального виробничого результату за найменшого ризику втрат [6].

На думку Ю.В. Николенка, економічна ефективність виражає результативність суспільного виробництва шляхом зіставлення затрат і одерданого результату. Чим дешевше, з меншими затратами обходиться суспільству виготовлення матеріальних і духовних благ та чим більше їх створюється, тим буде вищою економічна ефективність суспільного виробництва [7].

У зарубіжній практиці як синонім терміна «результативність господарювання» зазвичай застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів і послуг. Не варто забувати також, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва. Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

1.2 Загальна методологія вимірювання ефективності виробництва

Математично (у формалізованому виразі) закон економії робочого часу, який відображає механізм зниження сукупних витрат на виробництво продукції або надання послуг, має такий вигляд:

де

Вс -- сукупні витрати на виробництво продукції (надання послуг) протягом_життєвого_циклу_товару; 
Вуп -- затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання_товару; 
Вжп -- затрати живої праці, тобто заробітна плата всіх працівників, що припадає на даний товар на тій чи тій стадії його життєвого циклу, плюс прибуток на цій стадії (необхідна й додаткова праця);

Вмп -- затрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації) товару; 
Еск-- сумарний корисний ефект (віддача) товару для споживача за нормативний строк служби.

Процес формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на рис. 1.1

Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Йдеться про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання підприємства).

Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, вимірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, другий включає не лише кількість виготовлюваної продукції, але й охоплює її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності - прибуток.

Ресурси Персонал Засоби Предмети

(робоча сила) праці праці

Взаємодія Результати

і витрати ВИРОБНИЦТВО ефект)

Ефективність виробництва

(продуктивність системи)

Рис. 1.1. Схема формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи).

1.3 Види ефективності виробництва

В економічній літературі наводяться різні класифікації ефективності. Так, І.Я. Петренко та П.І. Чужинов розрізняють: національну ефективність (включає в себе економічний і соціальний ефекти, які одержані в усіх галузях національної економіки з розрахунку на одиницю витрат); галузеву ефективність (відображає відношення ефекту і чинників виробництва в галузі та її структурних підрозділах); регіональну ефективність (характерізує відношення ефекту і витрат в економічному районі, області, адміністративн-територіальному районі) [8].

А.М. Ємільянов виділяє: загальну ефективність - ефективність будь-якого завершенного процесу виробництва в галузі, господарстві, регіоні; часткову (локальну) - ефективність проміжних процесів або технологічних прийомів [9].

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень. З огляду на це важливим є вирізнення за окремими ознаками відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення (рис. 1.2).

Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект) виробництва буває економічним або соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товар-ної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо.

За наслідками - Економічна

- Соціальна

За місцем одер- - Локальна (госпрозрахункова)

- Народногосподарська

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА

(ПРОДУКТИВНІСТЬ СИСТЕМИ)

За ступенем збіль- - Первісна

шення ефекту - Мультиплікаційна

За метою - Абсолютна

визначення - Порівняльна

Рис. 1.2. Види ефективності виробництва (продуктивності системи) за окремими ознаками.

Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні нас-лідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативни-ми (наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення еколо-гічних показників).

Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяль-ності даного підприємства, внаслідок якої воно має певний зиск. Якщо ж виробництво продукції на даному підприємстві вимагає додаткових вит-рат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитив-ними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногоспо-дарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і спо-живання відповідних виробів (послуг).

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підпри-ємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, органі-заційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багатонапрямковому та багаторазовому вико-ристанню таких заходів не лише на даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву (рис. 1.3).

Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, ор-ганізаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш ніж знайти широке застосування у чорній металургії метод безпе-рервного розливання рідкого металу був започаткований на підприємст-вах кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у пев-ній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема отримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва нових видів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).

Ефект стартового вибуху - це ланцюгова реакція у перспективі. Він можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту у тій же самій або іншій галузі виробництва чи діяльності (яскравий приклад - застосування економіко-математичних методів та моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).

1 дифузійний 3 Ефект стартового вибуху

МУЛЬТИПЛІКАЦІЙНИЙ 4 Ефект супроводжуваль-

ЕФЕКТ них можливостей

2 Резонансний 5 Ефект акселерації

Рис. 1.3. Специфічні форми мультиплікаційного ефекту.

У процесі створення будьяких матеріальних цінностей з'являються супроводжувальні можливості з певним ефектом. Такі можливості проявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів, використання виробничих і побутових відходів тощо. Зрештою у будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації, що означає позитивний наслідок не лише самого по собі конкретного результату, але й прискорення темпів його розповсюдження і застосування.

Необхідні для одержання певного результату (ефекту) усі витрати поділяються на поточні (повсякденні) і одноразові. До поточних (повсякденних) витрат відносять витрати на оплату праці різних категорій персоналу (робочої сили) і обсяг засобів виробництва, які постійно ви-користовуються (вартість витрачених предметів праці і сума амортизаційних відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються у повну собівартість продукції (послуг). Одноразові витрати являють собою авансовані кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді капітальних вкладень. При цьому капітальні вкладення справляють віддачу (ефект, результат) лише через деякий час, що дорівнює тривалості відтворювального циклу засобів праці і враховується при визначенні їх ефективності.

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від чисельних чинників, що її визначають (табл 1.1).

Таблиця 1.1. Інтегрована модель чинників ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної системи).

Класифікаційні ознаки чинників ефективності виробництва
Види витрат і ресурсів (джерела підвищення ефективності)	Основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва	Місце реалізації чинників у системі управління виробництвом
Продуктивність праці Фондомісткість продукції Матеріаломісткість продукції Природні ресурси	НТП Структура виробництва Організаційні системи управління Форми і методи органі-зації виробництва Якість продукції Планування і мотивація виробництва	внутрішні	зовнішні
		“Тверді Технологія Устаткування Матеріали і енергія Вироби “М'які” Працівники Організація і системи Методи роботи Стиль управління	Державна економічна і соціальна політика Інституційні механізми Інфраструктура Структурні зміни
Чинники зростання ефективності виробництва

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління виробництвом.

ефективність ресурс виробничий господарський

Розділ 2. Система показників та вимірювання ефективності виробництва

2.1 Критерій і система показників

Вимірювання загальної ефективності (продуктивності) діяльності підприємства методологічно зв'язане перш за все з визначенням критерію і формуванням відповідної йому системи показників.

Критерій це головна відрізнювальна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня. Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва - від підприємства до народного господарства в цілому. Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, що на кожну одиницю витрат - трудових, матеріальних, фінансових - досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому). На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплату праці залежно від кінцевих результатів виробництва. Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію знаходить найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва.

При формуванні системи показників ефективності виробництва, ви-робничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись певних принципів. До них можна віднести:

забезпечення взаємозв'язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництв;

відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;

важливість застосування показників ефективності в управлінні різни-ми ланками виробництва на підприємстві;

виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємств.

Системи показників ефективності, що побудована з урахуванням визначених принципів, має включати декілька груп: 1) узагальнюючи показники ефективності виробництва (діяльності підприємств); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 2.1).

Таблиця2.1 Система показників ефективності виробництва.

Узагальнюючі показники	Показники ефективності використання
	праці (персоналу)	виробничих фондів	фінансових коштів
Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів Прибуток на одини-цю загальних витрат Рентабельність виро-бництва Затрати на одиницю товарної продукції Частка приросту про-дукції за рахунок ін-тенсифікації вироб-ництва Народногосподарський ефект використання одиниці продукції	Темпи зростання про-дуктивності праці Частка приросту про-дукції за рахунок зро-стання продуктивнос-ті праці Відносне вивільнення працівників Коефіцієнт використа-ння корисного фонду робочого часу Трудомісткість одини-ці продукції Зарплатомісткість одиниці продукції	Загальна фондовід-дача (за обсягом продукції) Фондовіддача акти-вної частини основ-них фондів Рентабельність осно-вних фондів Фондомісткість оди-ниці продукції Матеріаломісткість одиниці продукції Коефіцієнт викорис-тання найважливі-ших видів сировини і матеріалів	Оборотність оборот-них коштів Рентабельність обо-ротних коштів Відносне вивільнення оборотних коштів Питомі капітальні вк-ладення (на одиницю приросту потужності або продукції) Рентабельність капі-тальних вкладень Строк окупності капітальних вкладень

Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства поряд з наведеними основними слід використовувати також специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів мінеральних ресурсів тощо.

2.2 Вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат

Конкретні види ефективності можуть відокремлюватись не лише за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності підприємства, про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосовані ресурси - це сукупність живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою поточні витрати на виробництво продукції. В зв'язку з цим у практиці господарювання варто виділяти також ефективність застосовуваних ресурсів і ефективності споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва, тобто мова йде про так звані ресурсний і витратний підходи до визначення її рівня з застосуванням відповідних типів показників.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства можна визначити, користуючись формулою

де Е_зр - ефективність застосовуваних ресурсів;

Р - госпрозрахункова чиста продукція за зіставленими цінами (обсяг реалізованої у розрахунковому році продукції за вирахуваннями матеріальних витрат, плати за ресурси, проценту за кредит);

П - чисельність працюючих на підприємстві;

Ф_ос - середньорічний обсяг виробничих основних фондів за відновною вартістю;

Ф_об - вартість оборотних фондів підприємств;

К_пвп - коефіцієнт повних витрат праці (визначається відношенням чисельності працюючих у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного національного доходу; використовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці у середньорічну кількість робітників).

Узагальнюючим показником ефективності споживчих ресурсів може слугувати показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво (собівартості виготовлення певних виробів). Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси включаються у формі оплати праці (персоналу), амортизаційних відрахувань (основні фонди) і вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди).

До найважливіших узагальнюючих показників ефективності виробництва відноситься частка приросту обсягу вироблюваної продукції за рахунок інтенсивних чинників (інтенсифікація виробництва). Це зумовлюється тим, що в сучасних умовах господарювання економічно і соціально вигіднішим є не екстенсивний (шляхом збільшення обсягу застосованих ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.

Частку прироста продукції за рахунок інтенсифікації виробництва можна визначити за формулою

де У_інт - частка приросту обсягу продукції, що зумовлена інтенсифікацією виробництва;

- приріст застосовуваних ресурсів за певний період, %;

- приріст обсягу виробництва продукції за певний період, %;

Умовний приклад визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва наведено у таблиці 2.2

У процесі вимірювання ефективності виробництва не слід ігнорувати визначення народногосподарського ефекту використання продукції як практично важливого узагальнюючого показника, оскільки при оцінці усіх видів діяльності підприємства обов'язково треба врахувати ступінь задоволення різноманітних потреб споживачів його виробів. Народногосподарській ефект використання продукції того чи іншого підприємства у сфері її споживання обчислюється у вигляді приросту чистого прибутку (доходу), тобто загального ефекту (збільшення прибутку в наслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних ресурсів тощо) за вирахуванням вартості придбання продукції виробничо-технічного призначенн

Таблиця 2.2

Визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва.

Показники	Періоди
	базисний	розрахунковий
1. Обсяг виробництва продукції, тис. одиниць.	32000	50000
2. Приріст обсягу продукції, %.	-	56,25
3. Чисельність працюючих у сфері матеріального ви-робництва, тис. чол.	15000	-
4. Утворений національний доход, тис. од.	125000	-
5. Коефіцієнт повних витрат праці (15000:125000)	0,12	-
6. Чисельність працюючих на підприємстві, чол.	4000	4800
7. Основні фонди за відновною вартістю, тис. од.	28000	34000
8. Оборотні фонди (запаси товарно-матеріальних цін-ностей), тис. одиниць.	8000	9000
9. Сума основних і оборотніх фондів, тис. одиниць.	36000	43000
10. Ресурси уречевленої праці у перерахуванні на се-редньорічну кількість працівників, тис. чол. (36000*0,12; 43000*0,12)	4320	5160
11. Сума застосовуваних ресурсів, тис. чол. (4000 + 4320; 4800+5160)	8320	9960
12. Приріст застосовуваних ресурсів у розрахунково-му періоді, %.	-	19,8
13. Частка приросту обсягу у продукції за рахунок інтенсифікації виробництва, %. [100(1-19,8/56,25)]	-	64,8

Сферою визначення і постійного контролю повинен бути охоплений також показник загальної рентабельності виробництва, що визначається шляхом розрахунку відношення одержаного прибутку до обсягу застосовуваних виробничих фондів.

2.3 Оцінка соціальної ефективності

Перш за все необхідно зазначити, що неухильне зростання соціальної ефективності є кінцево метою сукупної виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємств. З огляду на це економічна ефективність відносно соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень економічної результативності функціонування підприємств слугує матеріальною і фінансовою базою розв'язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї можливої обставини треба оцінювати соціальну ефективність. Проте об'єктивна оцінка соціальної ефективності зараз наражується на істотні труднощі, пов'язані з відсутністю науковообгрунтованої і загально визнаної методики визначення її рівня. Вочевидь, таке явище зумовлене не лише браком уваги відповідних галузей науки до роз'язання цієї вкрай актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна старатися на дещо інтуїтивне і імперичне уявлення про принципові підходи до оцінки соціальної ефективності.

По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність повинна визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підприємстві її що до ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх робітників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь соціального захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів та держави в цілому).

По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і відносного рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінансових коштів, нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб робітників, які можуть бути задоволені підприємством у певній мірі (залежно від наявних можливостей), зокрема відносяться: збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування підприємств; надання безповоротної позички на придбання кооперативного житла і зведення дачних будинків; будівництво і утримання власного житлового фонду, баз відпочинку, будинків культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (не шкідливих до здоров'я) умов праці і належної охорони навколишнього природного середовища; направлення на навчання до середніх спеціальних і вищих навчальних закладів молодих працівників з виплатою стипендій, підготовка необхідних для ринково-комерційних структер підприємства спеціалістів у спеціальних навчальних центрах (інститутах менеджменту, школах бізнесу і підприємництва), стажування керівників і спеціалістів у зарубіжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприємств тощо.

По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба врахувати також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької діяльності. Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання мінімальної заробітної плати по всім категоріям працюючих на підприємствах і організаціях різних видів та сфер народного господарства; встановлення і виплата пенсій, стипендії, фінансової допомого многодітним сім'ям; індексація заробітної плати і пенсій у відповідності з динамікою роздрібних цін на товари споживання; регулювання продажних цін на певні види товари для населення і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування організацій і підприємств невиробничої сфери; реалізація загальнодержавних соціальних програм тощо.

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а також якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність таких груп заходів, по яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим. Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здійснюваних заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кожному окремому випадку слід застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується консультантами попередницько-впроваджувальної організації чи спеціалістами у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства (міністерства, комітету, чи іншого державного органа влади). Якісна характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на результативність виробництва і життєдіяльність населення (його окремих верств). За інших різних умов результати кількісного вимірювання соціальної ефективності треба доповнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати загальні висновки щодо її рівня і динаміки.

Розділ 3. Проблема підвищення показників ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства

3.1 Розгляд досліджень проблеми підвищення економічної ефективності підприємства

Важливими аспектами проблеми підвищення економічної ефективності виробництва є вибір критерію ефективності виробництва, якому приділяється багато уваги як вітчизняними, так і зарубіжними вченими, фахівцями-економістами і щодо якого й досі тривають численні дискусії. Так, М.А. Голик стверджує, що "як критерій ефективності виробництва на різні галузі й окремих підприємств треба брати валовий дохід, оскільки він ... повніше, ніж інші категорії (прибуток, валова продукція), характеризує кінцеві результати господарювання" [10].

В.Й. Шиян для розроблення узагальненого показника ефективності виробництва пропонує врахувати такі аспекти: по-перше, слід врахувати, що наявність узагальненого показника не виключає можливості використання системи показників; по-друге, для визначення ефективності необхідно, з одного боку, виміряти ефект, а з іншого - визначити розмір витрат для його одержання; по-третє, всі ресурси, які використовуються у виробництві, можуть і повинні бути зведені до однієї основи - витрат суспільної праці [11].

Для оцінювання ефективності аграрного виробництва П.Т. Саблук пропонує співвідношення прибутку і суми середньорічної вартості основних засобів, середньорічної вартості оборотних засобів та вартості сільськогосподарських угідь для вирощування кормів і виражається у відсотках [12].

В.Г. Андрійук [13], Г.В. Черевко [14] та інші вчені вважають, що одним із найбільш узагальнюючих показників економічної ефективності діяльності підприємства є рентабельність. У цьому показнику відображаються результати витрат не лише живої, а й уречевленої праці, міра використання засобів виробництва, якість реалізованої продукції, рівень організації виробництва та його управління.

О.М. Шпичак поділяє результативні показники ефективності на основні (валову продукцію сільського господарства в порівняльних цінах на 100 га сільськогосподарських угідь, 1 працівника,термін окупності капітальних вкладень і основних виробничих засобів) та побічні (собівартість 1 тонни продукції, витрати праці на 1 тонну продукції, врожайність сільськогосподарських культур тощо) [15].

У контексті аналізу ефективності виробництва особливе місце займає економічна ефективність використання основних виробничих засобів, якв є основною складовою матерільно-технічної бази підприємств. Потужна й ефективно функціонуюча матеріально-технічна база виробничо-господарських формувань є запорукою їх успіху в господарській діяльності, забезпечує безперебійний виробничий процес, визначає ефективність виробництва продукції.

Особливу увагу проблемі підвищення економічної ефективності основних засобів у сільському господарстві приділяли у своїх наукових працях такі вчени-економісти: П.А. Лайко, Г.М. Підлісецький та інші. Дослідники даної проблеми головними критеріями економічної ефективності визначали підвищення продуктивності суспільної праці, збільшення обсягів національного доходу, фондоотдачу, а також строки окупності капітальних вкладень.

Це обумовлює той факт, що й досі тривають дискусії щодо головного критерію, системи показників і методів визначення економічної ефективності використання основних засобів.

3.2 Дегресивні і прогресивні витрати в економічному оцінюванні виробничо-господарської діяльності підприємств

На сучасному етапі господарювання в умовах ринкових відносин характерним є загострення конкурентної боротьби за споживачів, ресурси, інвестиційний капітал тощо. При цьому гостро постає проблема пошуку шляхів підвищення конкурентоспроможності підприємства та його інвестиційної привабливості. Конкурентоспроможність підприємства великою мірою залежить від рівня витрат виробничо-господарської діяльності, що знаходить своє відображення в ціноутворенні та формуванні попиту на продукцію підприємства.

При збільшенні обсягу виробництва можна знизити рівень витрат на одиницю продукції не тільки за рахунок постійних, але й дегресивних витрат, що підвищить конкурентоспроможність продукції підприємства. Прогресивні витрати, у свою чергу, сприяють підвищенню рівня витрат на одиницю продукції. При цьому проблема полягає в оцінюванні рівня впливу дегресивних і прогресивних витрат на ефективність діяльності підприємства і його конкурентоспроможність. Ці питання є особливо актуальними в умовах конкуренції, що зростає через обмеження ресурсів, коли зусилля керівництва підприємства спрямовані на пошук шляхів зниження собівартості продукції.

В економічній літературі прогресивні і дегресивні витрати розглядають А. Аксьоненко, Т. Коцкулич, К. Меллерович, Л. Нападовська, С. Покропивний, Т. Притиченко, А. Яругова, виявляючи лише наявність таких витрат та пояснюючи сутність і формування їх складу. І Коцкулич пропонує класифікацію калькуляційних статей витрат бурових підприємств залежно від реагування на зміну обсягів виконаних робіт, поділяючи їх на пропорційні, прогресивні, дегресивні та умовно-постійні з метою отримання інформації для цілей управління. Для цього автор обирає два показники обсягу діяльності: проходку ствола свердловини та час роботи бурового верстату, за якими і оцінює характер змінності калькуляційних статей витрат.

Вчений-економіст ,Т. Коцкулич , проводив дослідження особливостей впливу дегресивних і прогресивних витрат на ефективність діяльності підприємства та його конкурентоспроможність, оскільки в ринковій економіці, де діють такі ринкові сили, як попит і пропозиція, переважно впливаючи на методи діяльності й систему управління, в центрі завдань керівництва підприємства та інжинірингових структур є пошук шляхів зниження собівартості продукції з метою підвищення ефективності господарювання та забезпечення комерційного прибутку.

По-перше треба зазначити, що змінні витрати прямо залежать від зміни обсягу виробництва, але ступінь такої залежності різний. Він може носити пропорційний характер, при якому змінні витрати зростають або зменшуються прямопропорційно до росту або до зниження обсягу виробництва (витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників, паливо і енергія на технологічні цілі тощо). Розшлядаючи дегресивний характер, виділяємо для себе те, що при дегресивному характері змінні витрати зростають меншими темпами, ніж обсяг виробництва (витрати на допоміжні матеріали, на ремонт; заробітна плата допоміжних робітників тощо); прогресивний характер, при якому змінні витрати зростають більшими темпами, ніж обсяг виробництва (витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати тощо). Отже, витрати, які змінюються непропорційно до зміни обсягу виробництва, поділяються на прогресивні та дегресивні.

По-друге при управлінні підприємством важливим є врахування всіх особливостей формування витрат, оскільки не врахування всіх чинників може суттєво деформувати результати розрахунків та економічного обгрунтування.

Для побудови даної моделі використано інформацію таких підприємств як Стрийське ВБМР УБМР «Укргазспецбудмонтаж», ГПУ «Львівгазвидобу- вання», УПГГ та АТ «Галичина». Для цього запропоновано класифікацію економічних елементів витрат даних підприємств залежно від реагування цих елементів на зміну обсягів діяльності. В основі критерію класифікації використано коефіцієнт реагування витрат (К_р.в. ), поняття якого введено в науку німецьким вченим К. Меллеровичем та який визначається співвідношенням відносної зміни витрат за період до відносної зміни обсягу виробництва за аналогічний період (табл. 3.1) .

Таблиця 3.1. Класифікація економічних елементів витрат за характером змінності залежно від зміни обсягу діяльності (на прикладі Стрийського ВБМР УБМР «Укргазспецбудмонтаж»)

Дослідження показали, що характер змінності сукупних витрат залежить від характеру змінності та питомої ваги елементів, які входять до їх складу, ї Важливе значення та відповідний вплив на характер змінності сукупних витрат має питома вага прогресивних чи дегресивних витрат в їхньому складі, а не кількість видів витрат (в даному випадку економічних елементів), які носять прогресивний чи дегресивний характер, оскільки чим більша абсолютна величина витрат, тим більш відчутний вплив її зміни на величину прибутку. Тому, при збільшенні обсягів виробничо-господарської діяльності важливо акцентувати увагу при плануванні і контролюванні на ті види витрат, які займають велику питому вагу в собівартості продукції. На вітчизняних підприємствах це, як правило, матеріальні витрати і різні види заробітної плати.

Для оцінювання діяльності підприємства, на основі проведених досліджень та розрахунків, вченим економистом О.Є.Когутом пропонується розраховувати показники конкурентоспроможності, зокрема, коефіцієнт конкурентоспроможності (розраховується двома методами) та індекс конкурентоспроможності.

За першим методом коефіцієнт конкурентоспроможності (Кс) визначатиметься співвідношенням часток дегресивних і прогресивних витрат у складі собівартості.

Kc = D/P

де Кс - коефіцієнт конкурентоспроможності; О -- частка дегресивних витрат в складі собівартості за певний період як середня арифметична, %; Р -- частка прогресивних витрат в складі собівартості за аналогічний період, %.

За допомогою даного методу розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності можна визначати характер та ступінь зміни прибутковості роботи підприємства при збільшенні обсягів виробничо-господарської діяльності.

Позитивною тенденцією є зростання та перевищення частки дегресивних витрат над прогресивними в складі собівартості, оскільки це буде призводити до зростання економії на змінних непропорційних витратах та відповідно (при інших незмінних умовах) до зростання прибутку підприємства і підвищення його конкурентоспроможності. Таким чином, прибутковість буде зростати, коли коефіцієнт конкурентоспроможності перевищує 1.

Для забезпечення зниження собівартості і підвищення прибутковості роботи підприємства необхідно, щоб різниця відносної зміни обсягу виробництва та відносної зміни дегресивних витрат перевищувала різницю відносної зміни обсягу виробництва та відносної зміни прогресивних витрат за умови, що абсолютні величини дегресивних і прогресивних витрат одинакові, тобто їх частки в складі собівартості є однаковими.

Таким чином, пропонується ще один метод розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності:

Kc' = ?Q-?D / ?Q-?P

де Кс'- коефіцієнт конкурентоспроможності; ?Q - зміна обсягу виробництва (діяльності) за період, %; ?D -- зміна дегресивних витрат за аналогічний пе¬ріод, %; ?P - зміна прогресивних витрат за той же період, %.

Значення даного коефіцієнта представлено в табл. 6.

Якщо значення даного коефіцієнта за модулем менше від 1, то це симптома потенційних збитків для підприємства, і навпаки, коли значення даного коефіцієнта за модулем більше від 1, то це означатиме зростання прибутку.

На основі вищенаведеного індекс конкурентоспроможності пропонуєть¬ся визначати за формулою:

I_k = Kc'₁ / Kc'₂

де I_k - індекс конкурентоспроможності; Kc'₁-- коефіцієнт конкурентоспро¬можності у звітному періоді; Kc'₂ -- коефіцієнт конкурентоспроможності в ба¬зовому періоді.

Завдяки даним коефіцієнта та індексу конкурентоспроможності можна визначати, а також порівнювати ефективність роботи підприємства за певні періоди часу, наприклад, порівняти ефективність роботи підприємства за перший квартал 2008 р. та перший квартал 2009 р., або порівняти квартальні показники у 2009 р. і виявити певну тенденцію. Якщо пропонований індекс більший за 1, то це свідчить про підвищення ефективності діяльності та зростання конкурентоспроможності підприємства, і навпаки, якщо даний індекс менший за 1. Визначати індекс конкурентоспроможності потрібно не спорадично (час від часу), а послідовно і постійно, спостерігаючи його динаміку. Наведемо приклади розрахунку коефіцієнта (Кс'₁) та індексу (І_к ) конкурентоспроможності.

Для розрахунку коефіцієнтів та індексів конкурентоспроможності як приклад використаємо дані АТ «Галичина», оскільки частки дегресивних і прогресивних витрат у складі собівартості є приблизно одинаковими. Обчислимо і порівняємо дані коефіцієнти за 2001 р. і 2010 р. між 1-им та 2-им кварталами:

Kc'(2001) = ?Q-?D / ?Q-?P= 3,70-3,00/3,70-4,47= 0,67 < 1

Kc'(2010) = ?Q-?D / ?Q-?P= 3,77-3,2/3,7-4,6 = 0,83 < 1

Як показують розрахунки, значення даних коефіцієнтів за модулем менші від 1, тобто це симптома потенційних збитків для підприємства, але наближення даного коефіцієнта до 1 у 2010 р. свідчить про позитивну тенденцію щодо конкурентоспроможності даного підприємства.

I_k = Kc'₁ / Kc'₂ = 0,83/0,63 = 1,24

Даний індекс більший за 1, що свідчить про підвищення ефективності діяльності та зростання конкурентоспроможності АТ «Галичина».

Слід зазначити, що при зміні обсягу виробничо-господарської діяльності змінності можуть мати певний характер (пропорційний, дегресивний чи прогресивний) відносно до зміни обсягу як певні види витрат, так і витрати в цілому.

Запропоновані методи розрахунку коефіцієнта та індексу конкурентоспроможності для оцінювання ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства допоможуть визначати, а також порівнювати ефективність роботи підприємства за певні періоди часу з метою підвищення ефективності управління витратами. Дану розробку можуть використовувати переробні підприємства, будівельні організації, інвестиційні компанії і фонди, інжинірингові та консультаційні фірми для економічного обгрунтування конкретних проектів та рішень.

3.3 Рекомендації для підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства

Шляхи підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності - це комплекс конкретних заходів щодо зростання ефективності виробництва в заданих напрямках. У тих випадках, коли підвищення якості продукції, впровадження нової техніки, передового досвіду, технічне переозброєння і реконструкція, впровадження нового господарського механізму впливають на кінцеві результати роботи підприємств, можна як при плануванні, оцінці і стимулюванні діяльності трудових колективів, так і при економічному аналізіповністю виявити і врахувати весь ефект, отриманий за рахунок таких чинників Використання науково-технічного прогресу, підвищення рівня та якості виробництва відіграють величезне значення в ефективній діяльності будь-якого підприємства. Але найчастіше додаткові ресурси можна отримати з вже наявних, шляхом виявлення резервів. Прикладом може служити пошук і розрахунок резервів прибутку і рентабельності на хлібозаводі.Важливий напрямок пошуку резервів зростання прибутку - зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції, наприклад, сировини, матеріалів, палива, енергії, амортизації основних фондів та інших витрат. Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продукції є збільшення суми прибутку від реалізації, зниження собівартості виконаних робіт.

Крім того, можливе застосування економіко-математичних методів для вирішення конкретних аналітичних завдань на підприємство. До них відносяться наступні.

1. Методи лінійного програмування. Всі економічні завдання, які вирішуються із застосуванням методів лінійного програмування, відрізняються альтернативністю рішення і певними обмежують умовами. Вирішити таке завдання - значить вибрати з значної кількості всіх допустимих варіантів кращий, оптимальний. У цьому полягає важливість і цінність використання в економіці методів лінійного програмування. За допомогою інших способів вирішувати такі завдання практично неможливо.