Формування системи показників ефективності виробничо-господарської діяльності

За допомогою методів лінійного програмування у промисловому виробництві обчислюється оптимальна загальна продуктивність машин, агрегатів, потокових ліній (при заданому асортименті продукції та інших заданих величинах), вирішується завдання раціонального розкрою матеріалів. Цими ж методами вирішуються транспортна задача, задача раціонального прикріплення підприємств-споживачів до підприємств-виробників.

2. Методи динамічного програмування. Методи динамічного програмування застосовуються при вирішенні оптимізаційних задач, в яких цільова функція і / або обмеження, характеризуються нелінійними залежностями.

Використання в економічному аналізі методу динамічного програмування необхідно наприклад, для вирішення завдання заповнення транспортного засобу вантажем таким чином, щоб вартість всього вантажу виявилася максимальною.

3. Математична теорія ігор. Теорія ігор досліджує оптимальні стратегії в ситуаціях ігрового характеру. До них відносяться ситуації, пов'язані з вибором найвигідніших виробничих рішень системи наукових і господарських експериментів, з організацією статистичного контролю, господарських взаємовідносин між підприємствами промисловості та інших галузей. Формалізуючи конфліктні ситуації математично, їх можна представити як гру двох, трьох і т. д. гравців, кожен з яких переслідує мету максимізації своєї вигоди, свого виграшу за рахунок іншого.

На промислових підприємствах теорія ігор може використовуватися для вибору оптимальних рішень, наприклад, при створенні раціональних запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, у питаннях якості продукції та інших економічних ситуаціях. У першому випадку протиборствують дві тенденції: збільшення запасів, у тому числі і страхових, гарантують безперебійну роботу виробництва; скорочення запасів, що забезпечують мінімізацію витрат на їх зберігання, у другому - прагнення до випуску більшої кількості продукції, що веде до зниження трудових витрат; до підвищення якості , що супроводжується часто зменшенням кількості виробів і, отже, зростанням трудових витрат.

Природні умови нерідко позначаються і на ефективності роботи промислових підприємств. Тому використання математичної теорії ігор дозволить виявити і використовувати оптимальну стратегію підприємства з випуску продукції, наприклад.

4. Математична теорія масового обслуговування. Теорія масового обслуговування уперше застосовувалася в телефонії, а потім і в інших областях господарської діяльності, де мають місце масові процедури.

Наприклад, організація нормального процесу обслуговування покупців пов'язана з правильним визначенням наступних показників: кількості підприємств даного торгового профілю, чисельності продавців у них (у тому числі і "механічних"), наявності відповідних основних фондів, частоти завезення товарів, кількості населення, щільності обращаемости іпотреби у відповідних товарах (по груповому і внутрішньогрупової асортиментом).

Якщо припустити, що підприємство має необхідні основними фондами, торгує товарами, які є в достатній кількості (при нормальній частоті завезення), то і тоді в процесі обслуговування залишаються такі змінні величини, які можуть істотно вплинути на якість обслуговування. Слід, отже, вибрати такий оптимальний варіант організації торговельного обслуговування населення, при якому час обслуговування буде мінімальним, якість високим, не буде зайвих народногосподарських витрат, Математичний апарат теорії масового обслуговування полегшує вирішення цього завдання.При цьому розрізняють дві форми обслуговування: з неявними втратами і з явними втратами.

Фахівці вважають, що вибір оптимального варіанту з тисячі альтернативних, якщо він визначається вручну, зажадав б часу, рівного людського життя довгожителя. Зараз розрахунки набагато полегшуються застосуванням швидкодіючої обчислювальної техніки. Але, тим не менш, глибокий і комплексний економічний аналіз - справа доволі складна.

Висновки

Перехід до ринкової економіки потребує від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва і т.п. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обгрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і робітників.

Сутність економічної ефективності полягає у тому, що це комплексне відображення кінцевих результатів використання робочої сили (працівників) і засобів виробництва за певний проміжок часу.

У зарубіжній практиці для характеристики результативності господарювання широко застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», тобто ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) для виготовлення різноманітних товарів і надання послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи -- це, по суті, терміни-синоніми, що характеризують ті самі результати діяльності. До цього можна лише додати, що загальна продуктивність системи є поняттям ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.

Сутнісна характеристика ефективності виробництв тивності системи) відображається в загальній методології її визначення: Ефективність(продуктивність) = Результати / Ресурси (витрати).

Розрізняють результат самого процесу виробництвава, який може виступати у вигляді прибутку і кінцевий народно-господарський результат, який крім обсягу виготовленої продукції враховує її споживчу вартість, її значимість для суспільства.

Існує видова класифікація: За одержаним результатом (наслідками)- Економічна і Соціальна; За типом економічного зростання виробництв- Екстенсивного розвитку та Інтенсивного розвитку; За структурою організації виробництва- Робочого місця, Виробничого підрозділу, (дільниці, цеху, виробництва) і Підприємства в цілому; За місцем одержання ефекту- Локальна (комерційна) і Народногосподарська; За напрямком інноваційне-інвестиційної діяльності- науки, техніки і технології, організаційно-управлінських інновацій та інвестиційних проектів; за методом розрахунку- абсолютна і порівняльна; за ступенем збільшення ефекту - первинна, мультиплікаційна, синергічна; за характером витрат - поточних витрат та одноразових; за обєктом оцінки - повна(інтегральна), часткова(окрема) і чинникова; за масштабом міжнародного співробітництва- зовнішної економічної діяльності фірми.

Економічний ефект відображають різні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва в первинних виробничо-господарських ланках, галузях чи територіальних утвореннях. До таких показників належать: обсяг продукції (товарної, реалізованої); прибуток (дохід); економія окремих видів ресурсів; величина зниження валових поточних витрат на виробництво (повної собівартості продукції) тощо.

Соціальний ефект звичайно зводиться до збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості працездатного населення; поліпшення умов праці, побуту та відпочинку; формування екологічно безпечного навколишнього середовища тощо. Також виділяють: Локальний (комерційний, госпрозрахунковий) ефект, Народногосподарський ефект--спільний (загальний) ефект, Абсолютний ефект, Порівняльний ефект, Первинний ефект, Мутльтитікаційний ефект, Дифузійний ефект, Резонансний ефект, Ефект «стартового вибуху», Ефект акселерації, Синергічний ефект.

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб 'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака).

Чинники ефективності поділяються на внутрені і зовнішні. До внутреніх відносять «Тверді» чинники: технологія, устаткування, матеріали та енергія, вироби «М'які» чинники: працівники, організація та системи, методи роботи, стиль управління. До зовнішніх відносять державна економічна та соціальна політика, інституціональні механізми, інфраструктура, структурні зміни.

Основні напрямки розвитку та вдосконалення діяльності: науково-технічний прогрес, структура виробництва, організаційні системи управління, форми та методи організації діяльності, конкурентоспроможність продукції (послуг), планування та мотивація діяльності, зовнішньоекономічна діяльність. Джерела підвищення ефективності: Зростання продуктивності праці, зниження: фондомісткості продукції, матеріаломісткості продукції, зарплатомісткості продукції, раціональне використання природних ресурсів.

Вимірювання загальної ефективності (продуктивності) діяльності підприємства методологічно зв'язане перш за все з визначенням критерію і формуванням відповідної йому системи показників.

Одже, вимірювання еффективності виробництва передбачає встановлення критерію економічної ефективності, який повинен бути єдиним для усех ланок економіки - від підприємства до народного господарства в цілому. Таким чином загальним критерієм економічної ефективності виробництва є ріст продуктивності суспільної праці.

В наш час економічна ефективність виробництва оцінюється на основі данного критерию, що виражається в максимізації роста національного доходу (чистой продукції) на одиницю праці. На рівні підприємства формою єдиного критерія ефективності його діяльності може слугувати максимізація прибутку.

Критерій - це головна відрізнювальна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня. Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва - від підприємства до народного господарства в цілому. Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, що на кожну одиницю витрат - трудових, матеріальних, фінансових - досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці.

При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись певних принципів. До них можна віднести:

забезпечення взаємозв'язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництв;

відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;

важливість застосування показників ефективності в управлінні різни-ми ланками виробництва на підприємстві;

виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємств.

Системи показників ефективності, що побудована з урахуванням визначених принципів, має включати декілька груп: 1) узагальнюючи показники ефективності виробництва (діяльності підприємств); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів.

Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, покращання умов праці та побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідки можуть бути не лише позитивними, а й негативними (поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників

У зв'язку з цим визначають, оцінюють і регулюють як економічну, так і соціальну ефективність діяльності фірми.

Дослідники проблеми підвищення економічної ефективності головними критеріями економічної ефективності визначали підвищення продуктивності суспільної праці, збільшення обсягів національного доходу, фондоотдачу, а також строки окупності капітальних вкладень. Це обумовлює той факт, що й досі тривають дискусії щодо головного критерію, системи показників і методів визначення економічної ефективності використання основних засобів.

Протягом аналізу витрат в економічному оцінюванні виробничо-господарської діяльності виявлено, що при зміні обсягу виробничо-господарської діяльності змінності можуть мати певний характер (пропорційний, дегресивний чи прогресивний) відносно до зміни обсягу як певні види витрат, так і витрати в цілому.

Запропоновані методи розрахунку коефіцієнта та індексу конкурентоспроможності для оцінювання ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства допоможуть визначати, а також порівнювати ефективність роботи підприємства за певні періоди часу з метою підвищення ефективності управління витратами. Дану розробку можуть використовувати переробні підприємства, будівельні організації, інвестиційні компанії і фонди, інжинірингові та консультаційні фірми для економічного обгрунтування конкретних проектів та рішень.

Використання науково-технічного прогресу, підвищення рівня та якості виробництва відіграють величезне значення в ефективній діяльності будь-якого підприємства. Але найчастіше додаткові ресурси можна отримати з вже наявних, шляхом виявлення резервів. Прикладом може служити пошук і розрахунок резервів прибутку і рентабельності на хлібозаводі.Важливий напрямок пошуку резервів зростання прибутку - зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції, наприклад, сировини, матеріалів, палива, енергії, амортизації основних фондів та інших витрат. Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продукції є збільшення суми прибутку від реалізації, зниження собівартості виконаних робіт.

Крім того, можливе застосування економіко-математичних методів для вирішення конкретних аналітичних завдань на підприємство. До них відносяться наступні:

1. Методи лінійного програмування.

2. Методи динамічного програмування.

3. Математична теорія ігор.

4. Математична теорія масового обслуговування.

На закінчення варто зазначити, що обов'язковість у використанні (урахуванні) зовнішних чинників не є такою жорсткою, як по відношенню до внутрішних чинників ефективності виробництва. Певне ігнорування підприємствами цієї вимоги може лише загальмувати темпи зростання ефективності.

Перелік посилань

1. Экономический словарь агропромышленного комплекса / Сост. А.В, Крисальский - К.: Урожай, 2006. - 336с.

2. Герасименко С.С., Головач А.В., Єріна А.М. Статистика: Підручник/ за ред. Герасименко - К.:КНЕУ, 2000 - 467с.

3. Ожерельев О.И. Совершенствование производственных отношений. - М.: Экономика, 2006.-169 с.

4. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. - 2-е изд. - М.: Политиздат, 1962. Т. 26. Ч. 2: Теории прибавочной стоимости. - 676 стр.

5. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика - М.:Республика, 2002 - 399с.

6. Шваб А.П. Методологія оцінки ефективності діяльності підприємств АПК України в складних умовах довкілля. - Житомир: Волинь, 2001. - 150с.

7. Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії: Підручник // ebk.net.ua

8. Петренко И.Я., Чужинов П.И. Экономика сельскохозяйственного производства. Навч. Посібник. - Алма-Ата: Кайнар, 2008. - 416с.

9. Емельянов А.М. Экономика сельского хозяйства. Підручник. - М.: Экономика 2002 - 560 с.

10. Голик М.А. Підвищення ефективності тваринництва. - К.:Урожай, 2001. - 104 с.

11. Шиян В.И. Некоторые вопросы определения обобщающего показателя эффективности сельскохозяйственного производства:Труды ХСХИ. - 1992. - Т.226 - С.13-20

12. Саблук П.Т. Ціна - інструмент управління // Економіка АПК. - 1996. - №4. - С. 3-7

13. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств:Підручник. - К.: КНЕУ, 2002. - 624с.

14. Економіка підприємств: Навч. посібник/ Г.В. Черевко, Ф.В. Гоборонос. - Л.: Апріорі, 2004. - 384 с

15. Шпичак О.М. Реформа ціноутворення в апк України в період переходу до ринку // Республ. міжвід. Темат.-наук.заб. - 1992. С. 428-430.

16. Економіка підприємства : Підручник / За ред. А.С. Покропивного. - Киів: Либідь, 2001. - 448 с.

17. Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.270.

18. Закони України (том I) / за ред. Опришко В. Ф. (голова), Горьовий Л. Є., Мацюк А. Р., Осауленко А. І. та інші, - К., 2006

19. Фарафанова Н. Сутність і складові економічної ефективності господарської діяльності підприємств // Актуальні проблеми економіки 2011. - № 10 - срт 176 - 185.

20. Кузьмін О.Є. Дегресивні і прогресивні витрати в економічному оцінюванні виробничо-господарської діяльності підприємств // Актуальні проблеми економіки 2009 №5 - стр 48 - 60

21. Назаренко Р. Ключові показники ефективності централізованих закупівель у промислових підприємствах // Економіка України - 2011 - №5 - стр. 32-39

22. Шеховцова В.А. Методичні основи управління витратами на промислових підприємствах // Економіка & Держава - 2008, - №8, стр 57-60

23. Могильний А. Критерии ефективности государственного регулирования аграрного сектора економики // Економіка України - 2003 - №2, стр 65-69

Размещено на Allbest.ru