Оцінка ефективності інвестиційного проекту підприємства ВАТ "Бердичівський пивоварний завод" з врахуванням екологічного аспекту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Житомирський національний агроекологічний університет

Кафедра економіки АПК

Курсовий проект

з економіки підприємств на тему:

«Оцінка ефективності інвестиційного проекту підприємства ВАТ «Бердичівський пивоварний завод» з врахуванням екологічного аспекту»

Виконав:

студент 2курсу 1 групи

Факультету аграрного менеджменту

Спеціальності

«Менеджмент організацій»

Коденський Дмитро Олегович

Перевірила:

Грабчук Інна Францівна

Житомир 2010

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи інвестиційних ресурсів та екологічної діяльності підприємств

1.1 Сутність інвестицій і їх значення

1.2 Показники ефективності інвестиційного проекту в підприємстві

1.3 Особливості методики дослідження еколого-економічних понять та показників діяльності аграрного підприємства

Розділ 2. Оцінка інвестиційної діяльності ВАТ «Бердичівський пивоварний завод»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2 Ефективність використання інвестиційного потенціалу в підприємстві

2.3 Дохідність підприємства

Розділ 3. Напрями активізації інвестиційної діяльності в ВАТ «Бердичівський пивоварний завод»

3.1 Форми державного регулювання інвестиційної діяльності ВАТ «Бердичівський пивоварний завод»

3.2 Врахування екологічного ефекту діяльності підприємства ВАТ «Бердичівський пивоварний завод»

3.3 Напрямки підвищення показників інвестиційної привабливості ВАТ «Бердичівський пивоварний завод»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах ведення бізнесу не достатньо займатися лише одним видом економічної діяльності. Це по-перше не розумно, по-друге ризиковано. Адже займаючись, наприклад, виробничою діяльністю, ніхто не застрахований від економічних криз, рейдерства та інших несприятливих явищ. Тому крім виробничої діяльності сучасному підприємству потрібно займатись альтернативним видом бізнесу. Одним з видів такої альтернативи є інвестиційна діяльність.

Досвідчений інвестор може отримувати дохід, не докладаючи при цьому фізичних зусиль. В той час як для підприємства інвестиції є «паливом» для подальшої діяльності та розширення виробництва. Інвестиції можуть бути спрямовані на будь-яку діяльність підприємства.

Для конкретизації і організації руху інвестицій використовується інвестиційний проект. В ньому розробляється план фінансової, виробничої та інших видів діяльності підприємства з урахуванням економічного, екологічного, юридичного, технологічного та соціального аспектів. В проекті повинна також враховуватись можливість посилення конкурентних якостей продукту проекту, економічна ситуація на ринку, матеріально-технічне забезпечення проекту, коло споживачів продукту проекту, потреба в продукції, платоспроможність підприємств-споживачів або населення, обсяг виробництва, канали, методи і прийоми реалізації продукції.

Мета курсової роботи. Метою курсової роботи є дослідження інвестиційних потоків підприємства на прикладі ВАТ «Бердичівський пивоварний завод», обґрунтування основних напрямів інвестування та визначення напрямів покращення інвестиційної діяльності.

Завдання курсової роботи. Вивчити економічну та інвестиційну ситуацію на підприємстві «Бердичівський пивоварний завод». Встановити позитивні та негативні сторони інвестиційної політики підприємства. Запропонувати напрямки покращення діяльності підприємства.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом вивчення є інвестиції та інвестиційна діяльність підприємства. Предметом вивчення є інвестиційний проект як формальна форма плану інвестиційної діяльності підприємства.

Перед розробкою проекту необхідно провести детальний аналіз економічних та фінансових показників діяльності підприємства задля визначення умов функціонування проекту.

Теоретичні й методологічні засади дослідження. Для вирішення поставлених завдань застосовувались загальнонаукові прийоми і методи дослідження: методи якісного аналізу (для оцінювання рівня інвестиційної привабливості суб`єктів господарювання та для встановлення найбільш загрозливих ризиків при їхньому інвестуванні); системного аналізу (для оцінювання впливу макросередовища на інвестиційну привабливість виробничо-господарських структур); статистичного аналізу (для дослідження впливу інвестиційної привабливості регіону і виду економічної діяльності на інвестиційну привабливість виробничо-господарських структур); структурно-логічного аналізу (для обґрунтування необхідності уточнення поняття “інвестиційна привабливість суб`єктів господарювання”); порівняльного аналізу (для систематизації і узагальнення розроблених класифікацій інвестицій; при виборі показників оцінки інвестиційної привабливості; при обґрунтуванні бази для порівняння інвестиційно-привабливих об`єктів).

Інформаційна база дослідження. Інформаційну базу досліджень становлять статистичні джерела Держкомстату України; дані, зібрані за участю автора; фінансова і статистична звітність суб`єктів господарювання; довідкова та монографічна вітчизняна і зарубіжна література; бухгалтерська і фінансова звітність підприємства за останні 3 роки.

Структура і обсяг курсової роботи.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи 72 сторінки комп'ютерного тексту.

Розділ 1. Теоретичні основи інвестиційних ресурсів та екологічної діяльності підприємств

1.1 Сутність інвестицій і їх значення

Термін "інвестиція" походить від латинського "invest" - "вкладати". Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції розглядаються як вкладення капіталу (майнових та інтелектуальних цінностей) в об'єкти підприємницького та іншого видів діяльності з метою його подальшого збільшення, отримання соціального, економічного та ін. ефекту. Джерелом приросту капіталу і головним мотивом інвестування є одержуваний інвестором прибуток (доход).

Деякі зарубіжні автори часто визнають інвестиції тільки в грошовій формі, а інвестування трактують як придбання цінних паперів з метою отримання дивідендів. Разом з тим інвестування капіталу може здійснюватися в будь-якій формі, а не тільки в грошовій.

За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні й фінансові. Реальні інвестиції - це вкладання коштів (майна) у реальні активи - матеріальні й нематеріальні. Вкладання коштів у різні фінансові активи, насамперед цінні папери або інші інструменти фінансового ринку розглядають як фінансові інвестиції. Інвестиції в нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом (патенти, ліцензії, ноу-хау, пакети програм, сукупність науково-технічних знань і практичного досвіду; прав використання землі, води, ресурсів, споруд і ін. майнових прав), відносять до інновацій. У нашій країні термін "інвестування" ідентифіковано з терміном "капітальні вкладення". Проте термін "інвестування" значно ширший.

Поняття "капітальні вкладення" трактується більш вузько, ніж "інвестиції". У відповідності до своєї назви капітальні вкладення являють собою вкладення тільки в основний капітал, тоді як вкладення у інші види економічних ресурсів, такі як інформаційні ресурси, цінні папери, духовний потенціал, матеріальні запаси іменувати капітальними вкладеннями не прийнято або це робиться з застереженнями. Капіталовкладення слід розглядати лише як частку інвестицій у відтворення основних фондів (будинків, споруд, передавальних пристроїв, устаткування та ін.). Вони складаються із витрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими.

Загальний обсяг інвестування, що спрямоване на нове будівництво, реконструкцію або розширення, придбання товарно-матеріальних засобів виробництва за розрахунковий період називають - валовими інвестиціями.

На відміну від них, чисті інвестиції - це сума валових інвестицій зменшена на величину амортизаційних відрахувань.

За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі й непрямі інвестиції. Пряме інвестування виконують інвестори, які безпосередньо беруть участь у виборі об'єктів інвестування та вкладанні в них коштів (майна, активів). Непрямі інвестиції здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники.

За періодом інвестування - короткострокові інвестиції здійснюються на період до одного року( короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Довгострокові інвестиції проводяться на період понад рік (до 2 , від 2 до 3; від 3 до 5; понад 5 років.)

За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні й спільні. Приватні здійснюються фізичними особами, а також юридичними особами з приватним капіталом, державні -- державними й місцевими органами влади, державними (казенними) підприємствами з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні -- фізичними та юридичними особами іноземних держав, спільні -- суб'єктами цієї держави та іноземних держав.

За регіональною ознакою розрізняють внутрішні й іноземні інвестиції. До них належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав -- акцій закордонних компаній, облігацій тощо[16, с.280-286].

У теорії розглядають також інші ознаки в класифікації інвестицій.

На обсяг інвестицій впливає багато факторів: очікувана норма чистого прибутку, ставка позичкового проценту, очікуваний темп інфляції, термін окупності, рівень ризику, відповідність фінансовим ресурсам, фінансовий стан підприємства і підприємця та ін.

Джерела здійснення інвестицій:

- власні кошти підприємства (залишковий прибуток, фонди економічного стимулювання, амортизаційний фонд тощо);

- позичкові фінансові кошти ( банківські та бюджетні кредити, надходження від випуску й продажу облігацій тощо);

- залучені фінансові ресурси (залучений акціонерний капітал, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

- бюджетні інвестиційні асигнування;

- безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, громадян та ін.

Інвестиційна діяльність підприємства являє собою цілеспрямовано здійснюваний процес пошуку необхідних інвестиційних ресурсів, вибору ефективних об'єктів (інструментів) інвестування, формування збалансованої по обраних параметрах інвестиційної програми (інвестиційного портфеля) і забезпечення її реалізації.

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства (компанії, фірми) на окремих стадіях його життєвого циклу, а також формування перспективної організаційної структури й інвестиційної культури.

Істотну допомогу в реалізації цієї мети надає аналіз інвестиційної діяльності підприємства. З його допомогою виробляється стратегія й тактика розвитку інвестиційної діяльності підприємства, обґрунтовуються плани й управлінські рішення в цій сфері, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності інвестицій, оцінюються результати реальних і фінансових інвестиційних проектів у цілому й по окремих їх видах.

Аналіз інвестиційної діяльності є важливою складовою частиною інвестиційного менеджменту (механізму управління інвестиційною діяльністю підприємства). Інвестиційний менеджмент - відносно нова галузь економічних знань не тільки для нашої країни, але й для всього цивілізованого світу. Як самостійна дисципліна при підготовці фахівців економічних спеціальностей за кордоном він оформився в 50-их роках ХХ століття, а у вітчизняній практиці вищої школи тільки в цей час. На сьогоднішній день ця область знань є найбільш динамічною. Тільки за останні десятиріччя значна частина дослідників за розробку проблем інвестиційного аналізу й управління визнані гідними нобелівських премій[19, с. 129-134].

Не є секретом той факт, що в нашій країні багато аспектів оцінки інвестицій перебувають лише в стадії становлення, зіштовхуючись із недосконалістю нормативно-правової бази й недостатнім рівнем підготовки відповідних фахівців. Але все-таки об'єктивною економічною перешкодою розвитку ефективної функціональної системи управління інвестиціями є відсутність активно діючого ринку цінних паперів і недовіра з боку інвесторів.

Отже, в процесі управління інвестиційною діяльністю підприємства інвестиційному аналізу приділяється особлива роль. Про це більш докладно.

Для ефективного управління процесом інвестування потрібно мати інформацію не тільки про хід виконання бізнес-плану, результатах господарської діяльності, але й про тенденції й характер змін, що відбуваються, в економіці підприємства й на фондовому ринку. Осмислення, розуміння інформації досягаються за допомогою аналізу. У процесі аналізу первинна інформація проходить аналітичну обробку: проводиться порівняння досягнутих результатів в області інвестування з даними за минулі відрізки часу, з показниками інших підприємств і середньогалузевими; визначається вплив різних факторів на величину результативних показників; виявляються недоліки, помилки, невикористані можливості, перспективи й т.д.

На основі результатів аналізу розробляються й обґрунтовуються управлінські рішення. Інвестиційний аналіз передує рішенням і діям, обґрунтовує їх й є основою наукового управління інвестиційним процесом, забезпечує його об'єктивність й ефективність. Як функція управління аналіз інвестиційної діяльності тісно пов'язаний з бухгалтерським обліком, плануванням і прогнозуванням. Без достовірних даних бухгалтерського обліку неможливий об'єктивний аналіз, і у свою чергу без глибокого аналізу неможливе здійснення планування й прогнозування, розробка інвестиційної стратегії підприємства.

Слід зазначити, що аналіз інвестиційної діяльності є не тільки засобом обґрунтування інвестиційних проектів і програм, але й контролю за їх виконанням. Планування починається й закінчується аналізом результатів інвестиційної діяльності підприємства. Він дозволяє підвищити рівень планування, зробити його науково обґрунтованим[27, с. 202-203].

Більша роль приділяється аналізу в справі визначення й використання резервів підвищення ефективності інвестиційної діяльності. Він сприяє ощадливому використанню ресурсів, виявленню й впровадженню передового досвіду, попередженню зайвих витрат, різних недоліків у роботі й т.ін. У результаті цього зміцнюється економіка підприємства, підвищується ефективність виробництва.

Таким чином, аналіз інвестиційної діяльності - важливий елемент у системі управління інвестиційною діяльністю підприємства. Він являє собою процес дослідження інвестиційної активності й ефективності інвестиційної діяльності підприємства з метою виявлення резервів їхнього росту[28, с. 98-102].

Як свідчить історія багатьох країн, іноземні інвестиції відігравали і відіграють значну роль у вирішенні важливих питань їх соціально-економічного розвитку. І це цілком зрозуміло, адже інвестиції, як правило, означають довгострокове вкладення грошових коштів та інших цінностей у розвиток економіки, її окремих галузей і підприємств. Цінності можуть вкладатись як усередині країни, тобто в національну економіку, так і за кордоном -- в економіку зарубіжних країн.

Іноземні інвестиції мають велике значення і для соціально-економічного розвитку України. Їх залучення сприятиме подоланню нинішнього спаду виробництва й забезпеченню передумов економічного зростання нашої держави. Враховуючи це, в Україні вже створена і набуває подальшого розвитку і вдосконалення правова база щодо іноземного інвестування. Іноземні інвестиції -- це всі види майнових, інтелектуальних та інших цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності згідно з чинним законодавством України[24, с. 128-130].

Тлумачення поняття «іноземні інвестиції» вперше було офіційно дано у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. Саме цей Закон передбачив і юридично закріпив можливість вкладення всіх видів цінностей іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності.

Більшість країн, що розвиваються, вважають прямі іноземні інвестиції важливим джерелом розвитку. Однак економічні ефекти від прямих іноземних інвестицій майже неможливо виміряти з високою точністю. При оцінюванні ефективності розвитку від застосування прямих іноземних інвестицій використовують один з двох основних підходів:

* економетричний аналіз відносин у структурі ПІІ та різноманітні засоби відображення економічної ефективності;

* кількісний аналіз аспектів внеску ПІІ без спроб урахування нової норми прибутку.

Політика використання ПІІ має протистояти двом тенденціям ринкових невдач. Перша випливає з інформації або координації невдач в інвестиційному процесі, яка може призвести країну до залучення неефективних ПІІ або до їх недостатньої кількості. Друга стає актуальною, коли власні інтереси інвесторів не збігаються з економічними інтересами країни, що їх залучає. Це може призвести до того, що ПІІ негативно впливатимуть на розвиток або дадуть позитивні, але статичні результати.

Приватні та суспільні інтереси звичайно можуть бути різними у кожному конкретному випадку місцевих або іноземних інвестицій: політика спрямована на те, щоб нейтралізувати розбіжності у поглядах усіх інвесторів. Однак деякі розбіжності можуть бути специфічними для іноземних інвесторів. Уряди багатьох країн також відчувають, що закордонна власність має бути контрольована з неекономічних причин, наприклад для того, щоб тримати руку на пульсі культурної та стратегічної діяльності тощо.

Отже, втручання у ПП може мати не тільки економічне забарвлення, а й соціальне та політичне[7, с.150-157].

Аналіз світового досвіду інвестиційних процесів свідчить про прагнення більшості країн з перехідною економікою залучити якнайбільше іноземних інвестицій, створивши при цьому сприятливий інвестиційний клімат.

Слід зазначити, що залучення іноземних інвестицій не може бути панацеєю від економічної кризи. Воно повинне оформитися в ранг самостійного напрямку державної інвестиційної політики й стати свідоцтвом фактичного проведення Україною курсу на цілеспрямовану відкритість для іноземних ділових кіл.

1.2 Показники ефективності інвестиційного проекту

Проект є організаційною формою реалізації процесу інвестування. У цьому понятті зосереджені як стратегічне планування інвестиційної діяльності, так і практична реалізація щоденного оперативного керування нею.

Для того щоб повніше охопити багатофункціональність поняття "проект", визначимо інвестиційний проект у двох аспектах: як документ і як конкретні дії інвестора щодо реалізації своїх інвестиційних намірів.

Інвестиційний проект -- це спеціальним способом підготовлена документація, що містить максимально повний опис і обґрунтування всіх особливостей майбутнього інвестування. У такому розумінні проект є документованим інвестиційним планом.

Інвестиційний проект -- це комплекс заходів, що здійснюються інвестором з метою реалізації свого плану нарощування капіталу. Дії інвестора мають бути оптимальними для досягнення поставлених цілей при обмежених часових, фінансових і матеріальних ресурсах.

Така подвійність визначення дає змогу надалі точніше і повніше представити питання розробки й експертизи інвестиційного проекту. На відміну від поняття "інвестиційний проект" терміном "бізнес-план" позначають спеціальний документ, що містить тільки економічний план реалізації проекту та його обґрунтування. Бізнес-план є складовою інвестиційного проекту.

Слід зазначити, що інвестиційний проект як план дій інвестора в обраному напрямку істотно впливає на якість (тобто ефективність) інвестування. Можна стверджувати, що за наявності плану інвестор (чи його менеджер по проекту) досягне вищих результатів, аніж за відсутності плану (проекту) інвестування. Проект вносить системність та організованість у процес інвестування[23, с. 102-109].

Доцільність проекту розраховується на основі інформації, що міститься в фінансовому плані. Використовуються дані щодо трьох фінансових потоків: інвестиційні витрати, доходи проекту, поточні витрати. Послідовність розрахунків може бути такою:

* розрахунок середньорічної дохідності інвестованого капіталу;

* вибір критеріїв для оцінки проекту;

* розрахунок недисконтованих показників;

* обґрунтування норми дисконтування для приведення грошових потоків до єдиного еквівалента;

* розрахунок чистої приведеної вартості проекту;

* розрахунок внутрішньої норми рентабельності проекту;

* термін окупності інвестицій;

* співвідношення доходів і витрат по проекту;

* порівняння ситуацій "у разі реалізації проекту" і "без проекту" для інвестора і для підприємства, де реалізується проект.

Реалізація інвестиційного проекту - це можливість укласти визначену суму грошей сьогодні для того, щоб одержати доходи в майбутньому. Існує більше п'яти методів оцінки інвестицій, однак найчастіше використовують наступні два методи:

- модель не дисконтування (метод періоду окупності);

- моделі дисконтування (методи визначення внутрішньої норми доходу і чистої поточної вартості).

Для використання вищезгаданих моделей оцінки інвестицій застосовують розрахунок середньозваженої вартості капіталу (СВК), що являє собою середньозважену "ціну" після оподатковування, по якій підприємству обходяться власні й позикові джерела фінансування. Розрахунок СВК застосовується в інвестиційному аналізі:

Для співставлення з внутрішньою нормою прибутковості (IKR) проектів. Якщо IRR > СВК, проект може бути схвалений.

Для дисконтування грошових потоків при розрахунку чистої теперішньої вартості проектів (NPV). Якщо NPV > 0, проект може бути розглянутий.

Строк окупності зведених витрат - це період часу, протягом якого покриваються початкові інвестиції.

Метод окупності (РР) - це кількість років, необхідних для відшкодування стартових інвестиційних витрат. Він є корисним інструментом при виборі проектів, але в сумнівних випадках його варто використовувати поряд з одним із методів дисконтування.

Чиста нинішня вартість (NPV) - це різниця між поточною вартістю результатів і поточною вартістю витрат за проектом.

Будь-яка програма з NPV > 0 коштує того, щоб її здійснити. Крім того, можна порівняти NPV різних програм, якщо вони розраховані за однією тією ж дисконтною ставкою. Перевага повинна бути віддана програмі з максимальним рівнем NPV

Фінансові менеджери фірми розглядають можливість взяти участь у двох проектах, які вимагають такі початкові інвестиції: 1-й проект - 20 000 грн., 2-й проект - 24 000 грн., і які дають при процентній ставці 12% у наступні чотири роки такі потоки коштів. Потрібно вирішити, який із двох проектів вигідніший для фірми.

Приклад.

Таблиця 1.1 Дані для аналізу ефективності двох інвестиційних проектів

Роки	Грошовий потік	Роки	Грошовий потік
	1-й проект		2-й проект
1	7000	1	5000
2	6000	2	9000
3	8000	3	8000
4	6000	4	12000

Для того, щоб визначити, який проект вигідніший, застосуємо метод визначення внутрішньої норми доходу. Для цього необхідно грошові потоки по роках помножити на відповідні фактори дисконтування, які можна знайти у фінансових таблицях, про які йшла мова вище. Для одержання NPV необхідно знайти суму отриманих добутків.

Отже, одержуємо:

NPV1 = 7000 х 0,8929 + 6000 х 0,7972 + 8000 х 0,7118 + 6000 х х 0,6355 - 20000 = 540,9

NPV2 = 5000 х 0,8929 + 9000 х 0,7972 + 8000 х 0,7118 + 12000 х х 0,6355 - 24000 = 959,2

Більш вигідним буде 2-й проект, тому що NPV2 > NPV1. Методика визначення чистої нинішньої вартості проекту має три основних переваги:

1. Усі розрахунки ведуться виходячи з грошових потоків, а не з чистих доходів. Грошові потоки (чисті доходи + амортизація) враховують амортизаційні відрахування як джерела фінансових ресурсів. Це важливо, тому що амортизаційні відрахування не є використаними коштами того року, у якому нараховується знос.

2. Методика визначення NPV враховує зміну вартості грошей у часі. Чим більше фактор часу впливає на вартість грошей, тим вище дисконтна ставка, яку фінансовий менеджер повинен вибирати дуже обережно.

3. Затверджуючи проект із позитивним значенням NPV фірма буде нарощувати свій капітал за рахунок цього проекту. Ріст капіталу фірми - це фактично підвищення курсу її акцій і збагачення акціонерів. З цих позицій ця методика є найбільш оптимальним способом оцінки інвестицій.

Ця методика передбачає високу кваліфікацію менеджерів і їхню здатність детально прогнозувати грошові потоки на наступні роки, адже чим більше віддалена якась дата, тим складніше оцінити майбутні грошові потоки. На них впливає багато факторів, наприклад, об'єм продажу продукції, ціна робочої сили, матеріалів, накладні витрати, відсотки за кредит, політика уряду й інші. Переоцінка чи недооцінка майбутніх грошових потоків може привести до помилок в оцінці проекту. До того ж цей метод передбачає незмінність ставки дисконтування протягом всього періоду реалізації проекту, хоч вона, як і процентна ставка по кредиту, міняється щорічно.

Внутрішня норма прибутковості (IRR) - це альтернативний спосіб досягнення того ж результату. Ціль використання IRR полягає в перебуванні однієї дисконтної ставки, при застосуванні до кожного надходження коштів буде давати таку загальну дисконтну вартість, що дорівнює початковим інвестиціям. Це означає, що ми шукаємо таку дисконтну ставку, при якій IRR дорівнює нулю.

Внутрішня норма доходу фактично є тією максимальною ставкою, при якій програма може дисконтуватися, чи максимальною процентною ставкою, вона може приносити і все-таки окупати початкові інвестиції. Внутрішня норма доходу показує максимальну величину процентної ставки, під яку можна брати кредит.

Слід зазначити, що для проектів, які мають різні річні грошові потоки, процедура розрахунку IRR буде більш складною. Їх необхідно дисконтувати з урахуванням різних ставок доти, поки не буде знайдена ставка, при якій поточна вартість буде дорівнювати початковим інвестиціям. Внутрішня норма доходу стає тим індексом, який можна застосовувати для оцінки чи порівняння програм капітальних вкладень. Як правило, перевага віддається програмі з найвищим показником IRR. Варто також пам'ятати, що при оцінці ефективності капіталовкладень необхідно по можливості враховувати вплив інфляції. Це можна зробити шляхом коректування на індекс інфляції коефіцієнта дисконтування[28, с. 102-120].

Таким чином, підсумовуючи перелічене вище, можна представити основні методи вибору інвестиційних проектів у табличному варіанті. Основні методи вибору інвестиційних проектів(табл. 1.2).

Роблячи висновок, можна стверджувати, що розгляд будь-якого інвестиційного проекту обов'язково вимагає попереднього аналізу й оцінки за допомогою методик, про які ми вже згадували. Слід зазначити також, що при оцінці ефективності інвестицій необхідно по можливості враховувати і вплив інфляції.

Таблиця 1.2 Основні методи вибору інвестиційних проектів

Назва методу	Переваги методу	Недоліки методу	Сфера застосування методу
Простий метод окупності інвестицій (модель недисконтування)	Дозволяє судити про термін ліквідності й ризикованості проекту	Ігнорує грошові надходження після завершення строку окупності проекту, а також можливості реінвестування доходів і вартість грошей у часі	Придатний для швидкого відбраковування проекту, а також в умовах інфляції, дефіциту ліквідних засобів, політичної нестабільності
Метод чистої поточної вартості проекту (модель дисконтування)	Орієнтований на досягнення головної мети фінансового менеджменту - збільшення доходів акціонерів	Величина NPV не є абсолютно вірним критерієм при: - виборі між проектами з різними початковими витратами, але однаковими NPV; - виборі між проектом з більшої NPV і великим періодом окупності і проектом з меншої NPV і меншим строком окупності. Складно спрогнозувати ставку дисконтування	При схваленні чи відмовленні від єдиного проекту. При виборі між взаємозамінними проектами. При аналізі проектів із нерівномірними грошовими потоками
Метод внутрішньої норми доходу (модель дисконтування)	Нескладний для розуміння, добре узгоджується з головною метою фінансового менеджменту - збільшення прибутків акціонерів	Передбачає складні розрахунки. Не завжди виділяється найбільш прибутковий проект. Передбачає малореалістичну ситуацію реінвестування всіх проміжних грошових надходжень від проекту по ставці внутрішньої прибутковості	Див. перші дві сфери застосування попереднього методу

Повнота та рівень розробленості бізнес-плану не лише сприяють інформаційному забезпеченню процесу прийняття рішення стосовно інвестування, а й свідчать про кваліфікацію та обізнаність у своєму бізнесі розробника проекту, рівень його ділових якостей. Розробка інвестиційного проекту є методом аналізу та прогнозування роботи підприємства. Це той випадок, коли важливі і результат, і процес роботи над бізнес-планом.

Бізнес-план проекту має бути простим і зрозумілим за формою, глибоким і деталізованим за змістом і складом, містити лише перевірену інформацію, конкретні твердження, необхідні показники і розрахунки, бути стислим і добре оформленим документом.

Незалежно від того, хто і як розроблював бізнес-план для інвестора, слід виокремити етап аналізу бізнес-плану як складової процесу управління інвестуванням[26, с. 205-220].

Аналіз інвестиційних проектів -- це комплекс методичних і практичних прийомів розробки, обґрунтування і оцінки доцільності peaлізації проекту. Лише невелика частина інвестицій не дає очікуваного результату з незалежних від інвестора причин. Велика частина проектів, що виявилися збитковими, могли бути не допущені до реалізації якби попередньо був проведений якісний аналіз з урахуванням зовнішніх умов і внутрішніх якостей кожного проекту.

Аналіз інвестиційних проектів здійснюється на основі комплексного вивчення всіх аспектів майбутнього інвестування: економічне середовище, правильно поставлена мета і завдання проекту, маркетинговий, виробничий, фінансовий, організаційний план інвестора, технічна база проекту, його соціальна значущість, екологічна безпека, фінансова достатність і спроможність проекту, організація керування проектом, аналіз інвестиційного ризику, чутливість проекту до зміни окремих найсуттєвіших факторів, достатність показників ефективності, оцінка можливостей учасників проекту, ділових якостей його менеджерів. Це перелік питань, що мають бути опрацьовані у процесі підготовки інвестиційного проекту, розглянуті в ході його аналізу, враховані в разі прийняття рішення щодо інвестування, мають відслідковуватися під час його реалізації аж до завершення чи припинення проекту[18, с. 35-39].

1.3 Особливості методики дослідження еколого-економічних понять та показників діяльності аграрного підприємства

Дедалі більшої популярності у розвинутих країнах світу набуває екологічна, або біологічна, система землеробства. Можна стверджувати, що за рівнем застосування такої системи визначається ступінь розвитку економіки країни: чим вагоміша частка екологічно чистої продукції, тим вищий рівень розвитку суспільства.

В Україні склалася складна не тільки економічна, але і екологічна ситуація, зумовлена наслідками аварії на ЧАЕС, деградацією ґрунтового покриву, зростанням ерозійних процесів, зменшенням гумусу у верхньому шарі ґрунту, традиційно високим рівнем розораності земель та іншими чинниками.

В умовах пореформованого розвитку підприємств України, поглиблення екологічної кризи, значного загострення виробничих відносин в усіх галузях економіки і, в першу чергу, в одному з найскладніших комплексів країни - агропромисловому назріла об'єктивна необхідність поглибити теоретичні засади щодо виробництва і оцінки екологічно чистої сільськогосподарської продукції.

Найвагоміший внесок у вивчення поставлених проблем зробили такі відомі вчені, як Трегобчук В.М., Мацибора В.І., Перепелятникова Г.П., Прістер Б.С. Проте, у зв'язку із необхідністю екологізації виробництва сільськогосподарської продукції в Україні, ряд питань з порушених проблем потребують нових підходів.

Зокрема, ще не сформовано чіткого понятійного апарату стосовно біологічного, або екологічного виробництва в цілому, його окремих чинників; не існує також загальноприйнятих світових стандартів технологій виробництва екологічно чистої продукції; відсутня загальноприйнята досконала методика визначення еколого-економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції. Недостатньо відпрацьовані механізм визначення впливу окремих факторів на ступінь екологічної чистоти кінцевої сільськогосподарської продукції та методика визначення еколого-економічної ефективності заходів щодо зменшення надходження шкідливих речовин у кінцеву продукцію.

Слід відмітити, що суспільство в цілому ще не готове до сприйняття екологічної проблеми на тому рівні, якого воно заслуговує. І це теж вимір рівня розвитку суспільства: тільки багаті країни можуть собі дозволити впритул займатися екологічними складовими виробництва. Але вже сьогодні ця проблема представляє значний інтерес: її теоретичні, методологічні, методичні та практичні аспекти.

Більшість вчених притримуються наступного визначення біологічної, або органічної, системи землеробства: це така система, що заснована на вилученні або значному скороченні застосування мінеральних добрив та пестицидів. Органічне (біологічне) сільське господарство розглядається як система виробництва, що не передбачає використання синтетичних пестицидів, добрив, регуляторів росту та кормових добавок і базується на застосуванні системи сівозмін, органічних та зелених добрив, посівів бобових культур, механічної культивації та біологічних методів контролю за шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур.

Найбільшого поширення ця система ведення сільськогосподарського виробництва знайшла у таких країнах, як США, Великобританія, Німеччина, Франція, Швеція, Швейцарія, Нідерланди. У Міжнародну федерацію руху за органічне землеробство входить понад 50 країн світу. Середньорічні темпи приросту реалізації екологічно чистої продукції складають:

*у США - 20-30 %;

* у Німеччині - 5-10 %;

* Данії -30-40%.

Щодо визначення екологічно чистої продукції відомі два підходи. Перший ґрунтується на тому, що хімічні препарати і самі норми -- це породження людини, значить екологічно чистою можна вважати тільки ту продукцію, характеристики якої відповідають характеристикам рослин, що вирощені без втручання людини.

Другий підхід найбільш поширений і переважає в Україні. Екологічно чиста продукція - це продукція, вміст шкідливих речовин в якій не перевищує встановлених норм» Так, наприклад, за вмістом радіоактивного цезію в Україні встановлені так звані тимчасово допустимі рівні (ТДР) у продуктах харчування. І якщо, наприклад, ТДР по молоку і молокопродуктам в Україні становить 74 Бк/л, то в Білорусії -111 Бк/л, Росії - 370 Бк/л, а рекомендації МАГАТЕ становлять 1000 Бк/л. Приблизно таке ж співвідношення між ТДР цих країн і стосовно інших продуктів харчування. Жорстка позиція України з цього питання пояснюється тим, що населення постійно у більшій чи меншій мірі споживає продукцію, вирощену на території радіаційного забруднення.

В останніх економічних публікаціях в Україні все частіше зустрічаються нові поняття і терміни, пов'язані з екологічними проблемами. Перше вітчизняне визначення еколого-економічної ефективності сільськогосподарського виробництва знаходимо у Мацибори В.І. (автор називає "економіко-екологічна ефективність сільського господарства"), Андрійчука В.Г. ("екологічна ефективність").

Слід сказати, що визначення еколого-економічної ефективності сільськогосподарського виробництва як "збільшення виробництва продуктів харчування і сільськогосподарської сировини з найменшими затратами праці, коштів і природних ресурсів на одиницю продукції при збереженні або поліпшенні навколишнього природного середовища" (за Мациборою B.І.) беззаперечно і сьогодні залишається актуальним.

Поряд із цим автор наводить ряд показників, які, на його думку, характеризують еколого-економічну ефективність. Це, насамперед, економічна ефективність витрат на відновлення родючості ґрунту та на відновлення еродованого ґрунту і показники ефективності виробництва екологічно чистої продукції: додатковий прибуток на 1 ц продукції та на 100 грн додаткових витрат, рівень її рентабельності.

Цілий ряд показників еколого-економічної ефективності використання земельних ресурсів, наведених в економічній літературі, навряд чи знайшли і знайдуть у майбутньому широке застосування у практиці економічних розрахунків у зв'язку із проблематичністю визначення їх складових, відсутністю цих даних у статистичній звітності підприємств. Тобто їх можна визначити, але для цього потрібно провести додаткові обстеження. Що ж стосується показників ефективності виробництва екологічно чистої продукції, наведених у Мацибори В.І., то з ними можна погодитися за умови, що заходи по екологізації виробництва не завади дають можливість отримати додатковий прибуток.

У зв'язку з вищенаведеним пропонується до показників еколого-економічної ефективності виробництва в першу чергу відносити наступні:

* питому вагу екологічно чистої продукції - продукції, вміст шкідливих речовин (нітратів, нітритів, важких металів, радіонуклідів -- в залежності від конкретики науковою дослідження) в якій не перевищує ТДР;

* додаткові затрати або приріст затрат на одиницю виробленої екологічно чистої продукції, грн/ц, гол.;

* окупність додаткових затрат на виробництво екологічно чистої продукції: приріст затрат поділити на приріст прибутку, років (місяців);

* додатковий прибуток (збиток) на одиницю продукції;

* додатковий прибуток (збиток) на 100 грн додаткових затрат;

*рівень рентабельності продажу екологічно чистої продукції: прибуток ділиться на товарну продукцію, множиться на 100%, (показує на скільки можна зменшити ціну за умови незмінного об'єму товарної продукції і беззбиткового виробництва);

* традиційний рівень рентабельності виробництва, %.

Важливо, щоб визначення еколого-економічної ефективності не обмежувалось тільки цим набором показників. їх підбір залежатиме від конкретних мети та завдань наукового дослідження, специфіки об'єкту, інших факторів. Але найдоступніший варіант за стандартних умов запропонований вище.

У Житомирському національному агроекологічному університеті створена оригінальна методика визначення еколого-економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, що засвідчена патентом на винахід.

Опрацювання цієї методики відбувалося на прикладі кормових культур, тобто, встановлювалась послідовність культур за місцем, що вони займають за еколого-економічною ефективністю. Дана методика більше десяти років успішно випробовується у наукових економічних дослідженнях вузу, на практичних заняттях з економіки підприємства. А нещодавно знайшла своє продовження щодо визначення еколого-економічної ефективності варіантів вирощування нагідок лікарських на радіаційно забруднених територіях Полісся в залежності від систем удобрення.

Суть цієї методики полягає в тому, що пропонується набір показників, зокрема енергетична урожайність (для кормових культур), урожайність - для інших культур, трудоємкість, рівень собівартості та вміст шкідливих речовин (це можуть бути радіонукліди, важкі метали, нітрати та інші) в 1 ц продукції. Далі коефіцієнтним методом визначається сума коефіцієнтів за всіма названими показниками і місце за еколого-економічною ефективністю.

При порівнянні місць за традиційною економічною та новою -еколого-економічною ефективністю (табл. 5.1) отримуємо зовсім різні варіанти, відмінність яких визначається фактором вмісту радіоактивного цезію у кормах.

Поліпшені сінокоси та пасовища з першого місця за економічною оцінкою спускаються до восьмого за еколого-економічною, багаторічні трави на сіно - з другого на шосте. Кукурудза на силос (третя позиція) при врахуванні екологічного фактора просувається на перше, кормові коренеплоди замість восьмого В на друге. Однорічні та багаторічні трави на зелений корм, силосні культури за еколого-економічною оцінкою піднялися на одну позицію. Однорічні трави на зелений корм та природні сінокоси і пасовища посідають Восьме та дев'яте місця.

Таблиця 1.3 Ефективність кормових культур поліської зони Житомирської області до і після аварії на ЧАЕС

Культури і угіддя	Сума коефіцієнтів	Місце за ефективністю
	за економічною оцінкою	за еколого-економічною оцінкою	за економічною оцінкою	за еко-лого-економі-чною оцінкою
Кормові коренеплоди	1,19	2.07	8	2
Кукурудза на силос	2,33	2,28	3	1
Силосні (без кукурудзи)	1,30	1,61	6	5
Багаторічні трави на з/к	1,37	1,65	5	4
Однорічні трави на з/к	1,43	1,78	4	3
Багаторічні трави на сіно	2,72	0,73	2	6
Однорічні трави на сіно	1,20	0,64	7	7
Природні сінокоси та пасовища на сіно	0,90	0,51	9	9
Поліпшені сінокоси та пасовища на сіно	3,0	0,2	1	8

Ідеологія екорозвитку займає провідне положення у системі виробничих відносин радіаційно забрудненої зони. Тому, користуючись навіть традиційними методами наукових економічних досліджень, слід пам'ятати про особливості використання екологічних моделей розвитку.

Зокрема, при проведенні багатофакторного кореляційно-регресійного аналізу економічних процесів, які відбуваються у зоні радіаційного забруднення, рішенні оптимізаційних економіко-математичних задач, необхідно обов'язково включати показники вмісту радіонуклідів у кінцевій сільськогосподарській продукції, враховувати фактори, що зменшують рівень забруднення продовольства.

Так, моделюючи екологічно чисте кормовиробництво на прикладі поліських районів Житомирської області, результативним фактором залежно від варіанту нами запропоновані:

сумарний вихід радіоцезію з одного гектара кормової площі, МБк/га;

вміст радіоцезію в 1 ц к.од. у всіх кормах, КБк;

вміст радіоцезію в 1 ц сухої речовини у всіх кормах, МБк.

Серед 14-ти змінних перевага надана факторам, що зменшують надходження радіонуклідів: питома вага меліорованих площ кормових культур і угідь у площі сільськогосподарських угідь, внесення вапна на 1 га кормової площі, внесення органічних та мінеральних (окремо) добрив на 1 га кормової площі, а також включена питома вага кожного виду кормової площі та вартісна оцінка 1 га сільськогосподарських угідь.

Будь-яка оптимізаційна економіко-математична модель, розрахована щодо зони радіаційного забруднення, крім традиційної цільової функції на мінімум затрат (коштів, кормів, площі тощо) або максимум прибутку, зобов'язує включати і мінімум накопичення радіоактивного цезію чи стронцію у кінцевій продукції чи в розрахунку на 1 га площі.

Якщо ми проводимо наукові дослідження не на прикладі радіаційно забруднених об'єктів і ставимо за мету врахувати екологічні аспекти, то у кожному конкретному випадку можемо замість "вміст радіонуклідів" включити "вміст шкідливих речовин", користуючись вищенаведеними рекомендаціями.

Отже, поглиблено понятійний апарат таких категорій, як екологічне виробництво, еколого-економічна ефективність сільськогосподарського виробництва, уточнені показники її визначення; на конкретних прикладах об'єктів зони радіаційного забруднення показана можливість застосування запропонованої методики визначення еколого-економічної ефективності та моделювання екологічного сільськогосподарського виробництва за умови використання багатофакторного кореляційно-регресійного аналізу та економіко-математичного оптимізаційного програмування[10, с526-532].

Розділ 2. Оцінка інвестиційної діяльності ВАТ «Бердичівський пивоварний завод»

2.1 Організаційно-економічна характеристика ВАТ «Бердичівський пивоварний завод»

Пиво займає особливе і значне місце в культурі харчування і споживання багатьох народів. А хто перший варив пиво - ми не дізнаємося ніколи. Воно настільки древнє, що встановити його першотворців просто неможливо. Кажуть, що Ной перевозив пиво у своєму ковчегові.

В Україні, як і в цілому світі, пиво варили з незапам'ятних часів. А в 19ст. найбільше пивоварень було у Волинській губернії - 28%. Причина в тому, що саме тут інтенсивно розвивалася сировинна база пивоварної промисловості.

Ще в 1798 році Бердичів, який входив до складу названої губернії і нараховував 4820 жителів, мав свою пивоварню.

Так, в 1845 році в місті була одна пивоварня, а в Бердичівському повіті в діяло сім пивоварних заводів. Число відер виробленого пива за 1845 рік складало 35380. У 1845 році в Бердичівському повіті функціонувало 934 питних закладів. Влада міста з 1839 по 1848рр. одержала прибуток від пивоваріння та продажу дріжджів 82649 рублів 38 коп.

Згодом, в 1861р., чеський колоніст Станіслав Еммануїлович Чеп купив в Бердичеві ділянку землі і на вулиці Білопільській будує пивзавод. До цього в місті, що інтенсивно розвивалося, вже були три невеликих пивзаводи. Чеп не лише будує цехи заводу, але й артезіанську свердловину, проби води якої дали величезні результати, обіцяли якісне пиво. Було побудовано багато допоміжних приміщень, квартири для службовців. Поблизу заводу підприємець заклав хмільник, на якому вирощувався хміль для потреб заводу, за хмільником - маєток для себе - гарний двоповерховий будинок з великим фруктовим садом.

У першій чверті 20ст. справи на заводі йдуть не зовсім добре, власники часто змінюються. За десять років змінилася ціла когорта персон по утриманню заводу. Колишній власник Чеп і його послідовники, не довго тримаючись на заводі, розорювались і ставали абсолютно банкрутами. Цьому частково сприяла конкуренція привізного пива з одного боку, але головним чином давалося взнаки відсутність необхідної кількості лагерних діжок та бродильних чанів, що не давало можливості набути необхідний для обігу масштаб виробництва.

23 липня 1927 року пивоварний завод бере в оренду на два роки Давид Козловський. В акті передачі відзначалося, що на серпень цього року завод мав:

- лагерних діжок місткістю на 2600 відер (місткість лагерного посуду в довоєнний час (до 1914 року) складала 8000 відер);

- бродильних чанів на 750 відер.

У 1928 році в порядку обмеження приватного капіталу в промисловості постає питання про одержавлення Бердичівського пивоварного заводу.

21 червня 1925 року вийшов перший номер міської газети “Радянський шлях”, в якому рекламувалися такі сорти бердичівського пива: “Пльзенське”, “Березневе”, “Мюнхенське столове”, “Чеський Лежок”, “Баварське”.

За роки довоєнних п'ятирічок завод значно виріс і розширився, досяг хороших результатів у виконанні якісних показників плану. На заводі бли встановлені додаткові бродильні чани і лагерні танки, устаткований цех по розливу пива в пляшки і діжки з установкою ізобарометричного апарату, що набагато поліпшило якість продукції і полегшило працю робітників. Лабораторія також поповнювалася новим обладнанням для здійснення якіснішого контролю. Були закуплені сушильні шафи, мікроскоп, титрувальні установки, РН- метр, апарат для аналізу гірких речовин хмелю, млинок для переробки зерна. Показники роботи заводу були високими, якість пива доброю і відмінною.

Під час Великої Вітчизняної війни завод уцілів, але був пошкоджений дах, деякі будівлі, устаткування заводу теж мало плачевний вигляд. На початку 1944 року завод відновив роботу. Очолював його директор Пилипенко, а через деякий час - Старчеус Лазар Павлович. Люди працювали по 10-15 годин на добу: варили пиво, виготовляли безалкогольні напої, ремонтували, відбудовували завод. Майже всі виробничі процеси в той час виконували вручну. Вручну мили діжки, “йоржами” - пляшки. Але пиво випускали відмінної якості.

У 1962 році на основі досліджень Харківського філіалу ВНДЧПП на заводі був побудований перший і єдиний протягом тривалого часу цех хмелевих екстрактів потужністю 160-180 тон екстракту в рік.

З 1965 року цехом беззмінно керує ентузіаст своєї справи В.Ф. Руденко. В якості розчинника використовується етиловий спирт, котрий дозволяє одно стадійним способом виробництва одержувати продукт з вмістом основних компонентів хмелю ( гірких речовин, поліфенолів та ефірних масел). Спочатку для виготовлення екстракту використовували пресовий спосіб, а з часом перейшли на ефективніший - дифузійний. Свою продукцію цех відправляв у всі куточки СРСР. За роботу по впровадженню хмелевих екстрактів і по його застосуванню у виробництві Бердичівського пивзаводу у 1975 році. було присвоєно звання “експериментальний”.

Реконструкція заводу здійснювалась поступово, розширювалися всі виробничі дільниці, або ж будувалися нові. У 70-их роках була побудована нова варниця з сучасним обладнанням, керівництво заводу постійно займається ремонтами і вдосконаленням існуючих приміщень. Виробнича структура підприємства наведена в додатках.

У 1980 році завод очолює новий директор - Леон Романович Ліпецький, який продовжив розбудову підприємства.

Леон Романович Ліпецький і донині є головою правління ВАТ “Бердичівський пивоварний завод”. Під його керівництвом Бердичівський пивзавод став економічно міцним підприємством, в якому на перший план виноситься якість продукції, а вже потім - ціни і прибутки. Найважливішим кроком до високих показників став компетентний підхід до формування робочого колективу підприємства: професійне навчання, матеріальне і моральне стимулювання. Це дало можливість сформувати висококваліфікований колектив.

Робочий стаж працівників в пивоварній галузі 20 років. Сучасне підприємство ВАТ “Бердичівский пивзавод” має виробничу потужність 910 тис.дал. пива в рік, на якому працює 144 людини. На виробництво пива використовується вода з власної артезіанської свердловини глибиною 110 м . Загальна площа підприємства складає 1,85 га.

Технологічні процеси виробництва пива можна об'єднати в такі стадії: очистка та дроблення зерно продуктів (солоду та ячменю), виготовлення пивного сусла (виготовлення та фільтрування затору, кип'ятіння сусла з хмелем з наступним його освітленням та охолодженням), зброджування пивного сусла дріжджами, доброджування й дозрівання пива, освітлення та розлив пива (готового). Послідовність технологічних процесів виробництва пива можна представити у вигляді схеми.

Сучасний Бердичівський пивоварний завод відноситься до невеликих підприємств, де на високому рівні приділяється увага впровадженню у виробництво найкращих світових технологій, враховуючи, звичайно, фінансові можливості підприємства.

Відкрите акціонерне товариство “Бердичівський пивоварний завод” створене згідно з Законами України “Про господарські товариства”, “Про підприємства в Україні”, “Про цінні папери та фондову біржу” та на базі орендного підприємства “Бердичівський пивзавод” від 13 грудня 1994 року Регіонального відділення Фонду Держмайна України по Житомирській області.

Засновниками товариства є фізичні особи, які набули права власності на акції товариства у процесі приватизації, емісії додаткової кількості акцій.

З моменту державної реєстрації товариство є юридичною особою, має відокремлене майно, що враховується на самостійному балансі, розрахункові та інші поточні рахунки в банках, печатку та кутовий штамп, а також знаки та інші притаманні юридичній особі реквізити.

Основні відомості про ВАТ “Бердичівський пивоварний завод” наведено в таблиці 2.1.