Ціноутворення на лікарські засоби в Україні. Характеристика підходів до ціноутворення на ліки в різних країнах

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

на тему: "Ціноутворення на лікарські засоби в Україні. Характеристика підходів до ціноутворення на ліки в різних країнах"

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Особливості системи ціноутворення на лікарські засоби та вироби медичного призначення в Україні

Розділ 2. Цілі цінової політики і фактори, що на неї впливають

2.1 Аналіз факторів, що впливають на цінову політику

2.2 Оцінювання витрат

Розділ 3. Базові моделі ціноутворення

Розділ 4. Цінові стратегії

4.1 Стратегічні рішення щодо рівня цін

4.2 Стратегії єдиних чи перемінних цін

Розділ 5. Пристосування цін

Розділ 6. Ціноутворення на ГЛЗ в Країнах Центральної та Східної Європи

6.1 Ціноутворення у Словаччині

6.2 Ціноутворення в Угорщині

6.3 Ціноутворення у Польщі

6.4 Ціноутворення у Румунії

6.5 Ціноутворення у Росії

Розділ 7. Експериментальна частина

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЛЗ - лікарський засіб

ВМП - вироби медичного призначення

ЛЗВМП - лікарські засоби і вироби медичного призначення

ЦУЧ - ціноутворюючі чинники

ЛП - лікарський препарат

ВВП - валовий внутрішній продукт

ЖННЛЗ - життєво необхідні і найважливіші лікарські засоби

ВСТУП

Ціноутворення - основний важіль стабільності фармацевтичного ринку. Політика ціноутворення вимагає аналітичного підходу, узагальнення та наукового дослідження процесів, що відбуваються на вітчизняному фармацевтичному ринку.

Лікарські засоби і вироби медичного призначення мають особливості ціноутворення. Ліки - це особливий товар: з однієї сторони - виробники ЛЗ, торгові компанії, аптеки в нових умовах господарювання повинні отримувати прибуток, а з другої - всі верстви населення повинні мати можливість отримання необхідної медичної допомоги. Ці два аспекти фармацевтичної галузі часто вступають в противоріччя, особливо при відсутності прогресивної системи соціального захисту населення, адже основними споживачами ЛЗ частіше за все являються люди похилого віку, інваліди, хронічні хворі з обмеженою працездатністю, тобто найбільш вразливі і малозабезпечені категорії населення. Через ці та багато інших причин вивчення системи ціноутворення є дуже важливим та актуальним сьогодні.

Метою даної курсової роботи є висвітлення системи та підходів до ціноутворення на лікарські засоби і вироби медичного призначення в Україні та інших країнах.

Завдання курсової роботи наступні:

- ознайомитися із системою ціноутворення на ЛЗ і ВМП;

- встановити цілі цінової політики;

- вивчити фактори, що впливають на ціноутворення;

- проаналізувати базові моделі ціноутворення;

- обгрунтувати цінові стратегії.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ ТА ВИРОБИ МЕДИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ

Ціноутворення на лікарські засоби та вироби медичного призначення (ЛЗВМП) відноситься до однієї із найскладніших організаційно-економічних систем, діючих на фармацевтичному ринку. У світовій практиці є в основному, такі системи ціноутворення:

- централізована, яка передбачає утворення цін державними органами на основі витрат виробництва й обігу ( регульована система ціноутворення);

- ринкова, заснована на взаємодії попиту і пропозиції ( вільна система ціноутворення).

Змішана система ціноутворення ґрунтується на поєднанні вільних та регульованих цін. Системі ціноутворення змішаного типу властивий такий порядок управління, коли державні органи створюють ефективну систему регулювання цін, не порушуючи при цьому механізму ринкового регулювання. Як показує міжнародний досвід, у більшості країн на ЛЗВМП використовуються саме змішані системи ціноутворення.

Величезна кількість чинників, що впливають на процес формування цін, необхідність управління даним процесом, щоб не допустити стихійності ціноутворення і зростання цін, зумовлюють важливість проведення системних досліджень у цій галузі на основі використання методології системного аналізу.

Ураховуючи, що до цього часу не існує загальновизнаного поняття "система ціноутворення", і виходячи з основних принципів системного аналізу, при якому об'єкт дослідження розглядається як система, дане поняття може бути визначене як ієрархічний комплекс підсистем, що дозволяє здійснювати певним способом процес формування цін в існуючих умовах функціонування народного господарства країни і в умовах, що прогнозуються [2].

Системний аналіз ціноутворення на ЛЗВМП дозволяє також визначити комплекс основних завдань, від вирішення яких залежить ефективність функціонування всієї системи ціноутворення.

Виходячи з "Концепції розвитку охорони здоров'я населення України", основну мету системи ціноутворення на ЛЗВМП відносно забезпечення потреби країни в ліках можна сформулювати як досягнення гарантованої економічної доступності ефективних ЛЗ для всіх верств населення при одночасному забезпеченні умов ефективного розвитку вітчизняного виробництва шляхом гармонізації ринкових механізмів з механізмами соціального захисту людини. Тому функціонування всіх підсистем, що входять у структуру системи ціноутворення на ЛЗВМП, і вирішення відповідних завдань, що стоять перед цими підсистемами, повинно бути спрямоване на забезпечення реалізації цієї мети [4].

Центральною процедурою в системному аналізі є побудова узагальненої моделі досліджуваної системи, яка відбиває основні чинники та взаємозв'язки реальних умов, що можуть виявлятися у процесі діяльності. Нами пропонується концептуальна організаційно-концептуальна модель системи ціноутворення на ЛЗВМП змішаного типу, яку можна подати у вигляді взаємопов'язаних підсистем. Система ціноутворення на ЛЗВМП, що розглядається, є підсистемою більш великої системи, яка включає цінові процеси народного господарства загалом. У свою чергу, остання є підсистемою в системі, що охоплює економіку всієї країни.



Схема 1.1 Концептуальна організаційно-функціональна модель системи ціноутворення на лікарські засоби та вироби медичного призначення

Одне з центральних місць у системі ціноутворення займає підсистема цін. Усі діючі в економіці ціни взаємопов'язані й утворюють єдину підсистему, яка знаходиться в постійному русі під впливом безліч ринкових чинників. Ця підсистема складається з окремих блоків взаємозалежних і взаємодіючих цін. Найважливішими й основними блоками єдиної підсистеми цін є оптові, закупівельні та роздрібні ціни, тарифи на послуги, ціни, що реєструються та еталонні (референтні) ціни [6].

В умовах введення в системи державної реєстрації цін на ЛЗ, включені в Національний перелік основних (життєво необхідних) ЛЗ і ВМП, важливого значення набуває створення блоку цін, що реєструються. Аналогічно в умовах функціонування системи медичного страхування і відшкодування вартості ліків виникає необхідність у створенні блоку еталонних цін.

Це забезпечить можливість непрямого регулювання цін на ЛЗ, вартість яких підлягає відшкодуванню, і оптимізації витрат МОЗ України на придбання ліків.

У рамках системи ціноутворення у країні має діяти єдина методологія для всіх рівнів встановлення цін, тобто основні положення і правила формування цін не повинні змінюватися залежно від того, хто і на який термін їх встановлює. Це є необхідною передумовою створення системи ціноутворення і єдиної підсистеми цін, діючих в економіці країни.

Види цін, що входять як складові елементи в єдину підсистему цін, формуються під впливом безліч чинників, що визначають стан відповідного ринку. Результати фармако-економічного аналізу ЛЗ також можуть розглядатися як чинники, що впливають на ціни [1].

У системі ціноутворення, яка розглядається, ціноутворюючі чинники (ЦУЧ) і проведення фармако-економічного аналізу ЛЗ виділяються як самостійні підсистеми нижче лежачого рівня ієрархії порівняно з підсистемою цін.

В умовах ринкової економіки серед безлічі чинників, що впливають безпосередньо або опосередковано на ціну ЛЗВМП, можна виділити такі основні шість груп: чинники макроекономічної кон'юктури; чинники, що визначаються державними органами при регулюванні цін; чинники попиту; чинники пропозиції; чинники зумовлені альтернативними виробничими можливостями; інші чинники.

Усі зазначені ціноутворюючі чинники спрямовують далеко не рівноцінний вплив на процес формування цін на ЛЗВМП. Системний аналіз сукупності ЦУЧ дозволяє провести їх ранжування за важливістю. Результати ранжування ЦУЧ подано.



Схема 1.2 Підсистема ціноутворюючих чинників, що впливають на процес формування цін на лікарські засоби та вироби медичного призначення

Зрештою, домінуючий вплив на формування цін справляють чинники, що формують ціни умовами ринку, які об'єктивно складаються. Це насамперед чинники макроекономічної кон'юктури, що визначають напрям і темпи зміни цін або їх стабілізацію. Основними макроекономічними ЦУЧ є кредитно-грошова політика, темп інфляції, рівень бюджетного дефіциту, стан виробництва (зростання, падіння) тощо [11].

У даний час основними напрямами реформування охорони здоров'я в усіх цивілізованих країнах є соціалізація, підвищення ролі держави у процесах забезпечення доступності якості медичної допомоги, в т. ч. ЛЗ. Оскільки у більшості країн світу немає достатніх фінансових ресурсів для покриття потреб національної охорони здоров'я, оптимізація витрачання коштів є загальною світовою проблемою. У той же час фармакоекономічні дослідження, будучи інструментом контролю цін на ЛЗ, дозволяють оптимізувати планування ресурсного забезпечення охорони здоров'я, тому створення в системі ціноутворення на ЛЗ в Україні підсистеми фармако-економічного аналізу лікарських препаратів (ЛП) дозволить перевести процес оптимізації витрат на лікарське забезпечення на науково обґрунтовану базу не тільки без втрат, але і з підвищенням якості надання медичної допомоги населенню. Основними блоками підсистеми фармако-економічного аналізу повинні стати моніторинг фармакоекономічних досліджень ЛЗ і оцінка їх споживчої вартості. Блок оцінки споживчої вартості ЛЗ передбачає проведення оцінки їх споживчих властивостей (терапевтичної ефективності, безпеки, надійності, тощо). Блок моніторингу фармакоекономічних досліджень передбачає клініко-економічну оцінку ефективності фармакотерапії на основі аналізу вартості (витрат) і ефективності застосування ЛП. Реалізація даного блоку підсистеми дозволить при встановленні цін на ЛЗ урахувати їх споживчу вартість та фармакоекономічні ефективність [10].

У запропонованій концептуальній організаційно-функціональній моделі системи ціноутворення на ЛЗВМП (схема 1) на одному ієрархічному рівні з підсистемою цін розташовуються нормативно-правова, інформаційно-довідкова й організаційно-контрольна підсистеми.

Нормативно-правове забезпечення системи ціноутворення на ЛЗВМП засноване на сукупності нормативно-правових актів і нормативних документів у цій галузі.

Для забезпечення реалізації організаційно-контрольної підсистеми необхідна наявність двох вхідних в неї підсистем: підсистеми, основу якої становлять органи виконавчої влади, і підсистеми, що включає в себе органи контролю за ціноутворенням.

Інформаційно-довідкова підсистема включає інформацію, необхідну і достатню для вирішення поставлених завдань у рамках системи ціноутворення на ЛЗВМП. Використовуються як внутрішні, так і зовнішні джерела інформації. Наприклад, для ефективного проведення реєстрації цін на ЛЗВМП необхідне створення і введення баз даних інформаційно-довідкового забезпечення проведення експертизи цін, що реєструються [9].

Застосування системного аналізу дало можливість визначити основні завдання системи ціноутворення на ЛЗВМП, спрямовані на підвищення ефективності її функціонування. Так, принципового значення для нормативно-правової підсистеми ціноутворення в сучасних умовах набуває прийняття концепції формування системи ціноутворення на ЛЗВМП в Україні, затвердження методичної бази державної реєстрації цін на ЛЗВМП, опрацювання механізму реєстрації цін, затвердження методичної бази формування цін на ЛП з урахуванням їх споживчої вартості і фармакоекономічної ефективності тощо.

РОЗДІЛ 2. ЦІЛІ ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ І ФАКТОРИ, ЩО НА НЕЇ ВПЛИВАЮТЬ

Установлення ціни на новий товар здійснюється у декілька етапів

На першому етапі слід визначити цілі ціноутворення, які є похідними від загальнофірмових цілей. Найбільш поширені з них:

* Максимізація поточного прибутку. Оцінюють попит на товар і витрати стосовно різних рівнів цін і відповідних обсягів збуту та обирають ціну, яка забезпечує максимальний поточний прибуток. У такому разі фірма орієнтується на сьогодення і менше уваги приділяє перспективі.

* Збільшення частки ринку. Фірма знижує ціни і сподівається, що зростання обсягу збуту поліпшить її позиції на ринку і приведе до збільшення прибутків у майбутньому.

* Завоювання лідерства за якістю продукції. Фірма прагне запропонувати ринку найкращий товар за високою ціною, яка повинна покрити витрати на науково-дослідні розробки і виробництво високоякісної продукції. Незважаючи на високу ціну, товар знаходить своїх покупців. Ця ціль найчастіше встановлюється для інноваційних лікарських засобів.

* Забезпечення виживання фірми у складній ринковій ситуації. Труднощі можуть виникнути внаслідок надлишкових потужностей, інтенсивної конкуренції чи змін в уподобаннях споживачів. Щоб забезпечити роботу підприємства і збут продукції, ціни знижують. У такій ситуації виживання важливіше за прибутковість. Доти, доки знижені ціни ще покривають витрати, фірма може деякий час існувати. Однак зрозуміло, що така ціль може бути лише тимчасовою [5].

2.1 Аналіз факторів, що впливають на цінову політику

Аналіз ситуаційних факторів

Цей етап процесу ціноутворення доволі трудомісткий. Від того, наскільки ретельно виконано аналіз, значною мірою залежить обґрунтованість стратегічних і тактичних рішень щодо цін. Формування ціни фармацевтичних товарів здійснюється з урахуванням позиціонування товару та аналізу ситуаційних факторів, так званих факторів ціноутворення.

Фактори, що впливають на формування ціни лікарського засобу, поділяються на три основні групи:

-- фактори попиту;

-- фактори пропозиції;

-- фактори зовнішнього середовища.

Фактори попиту:

-- властивості лікарського засобу (ефективність, наявність побічної дії тощо);

-- терапевтичні властивості лікарського препарату стосовно до інших лікарських засобів;

-- категорії лікарів, які можуть виписувати рецепти на даний лікарський засіб;

-- добова доза, періодичність вживання лікарського засобу, тривалість курсу лікування;

-- характеристика і величина сегмента можливих споживачів (вікова група, рівень доходів тощо);

-- можлива тривалість життєвого циклу лікарського засобу тощо.

Фактори пропозиції:

-- кількість аналогів лікарського засобу;

-- кількість фармацевтичних фірм на ринку;

-- патентний захист лікарського препарату;

-- можливість модифікації лікарського засобу (після закінчення терміну патентного захисту на активну речовину);

-- урядові процедури щодо реєстрації лікарських засобів;

-- контролювання якості і контролювання виробничого процесу;

-- тривалість терміну придатності лікарського засобу;

-- джерело сировини (субстанції) для виробництва лікарських засобів;

-- розміщення виробництва і складів;

-- затрати на наукові дослідження і розробки;

-- розвиток каналів розподілу лікарських засобів;

-- розроблення конкурентами перспективних лікарських препаратів для лікування тієї самої хвороби або тих же симптомів тощо.

Фактори зовнішнього середовища:

-- величина валового внутрішнього продукту і темпи його зростання;

-- валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу населення;

-- витрати на охорону здоров'я у відсотках від ВВП (характер розподілу ВВП);

-- витрати на лікарські засоби у відсотках від витрат на охорону здоров'я;

-- витрати на лікарські засоби на душу населення;

-- життєвий рівень населення (середня заробітна платня тощо);

-- характер споживання лікарських засобів;

-- політична та економічна стабільність (політичні, економічні, кредитні ризики тощо);

-- роль уряду в оплаті витрат на охорону здоров'я;

-- державне регулювання цін на лікарські засоби;

-- регулювання експорту, імпорту лікарських засобів та інші [5,7].

2.2 Оцінювання витрат

Фірма завжди прагне встановити на товар ціну, яка повністю покриває усі її витрати на виробництво і збут, а також дає можливість отримати справедливу норму прибутку. Коли ж ці витрати не покриваються, подальша комерційна діяльність втрачає сенс [8].

Важливе значення при проведенні аналізу витрат має їх поділ на постійні і змінні.

Постійні витрати фірми за певний період (рік, квартал, місяць) при даних виробничих потужностях не змінюються із збільшенням обсягів виробництва і збуту продукції. Це орендна плата, проценти за кредит, плата за опалення, оплата праці менеджерів тощо.

Змінні витрати навпаки -- безпосередньо залежать від обсягів виробництва. До них належать, зокрема, витрати на сировину і матеріали, комплектувальні, заробітна платня робітників тощо. Але на одиницю продукції ці витрати, як звичайно, залишаються незмінними. Постійні ж витрати на одиницю продукції навпаки -- можуть суттєво коливатися залежно від обсягів виробництва і збуту товару, що видно з формули собівартості одиниці продукції:

де V-- змінні витрати на одиницю продукції;

F-- постійні витрати за певний період часу;

N -- обсяг виробництва (збуту) продукції за цей період.

Для обґрунтованого визначення рівня ціни на товар доцільно проаналізувати, як змінюються витрати залежно від обсягу його виробництва. Сума постійних і змінних витрат на виробництво і збут товару визначає нижню межу ціни на нього [3,12].

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ЦІНОУТВОРЕННЯ

Після визначення цінових стратегій можна переходити до вибору моделі й конкретного методу розрахунку ціни. У практиці ціноутворення використовують різноманітні методи визначення вихідної ціни на товари, які можна об'єднати у три базові моделі, відповідно до факторів, що визначають цінову політику фірми:

1) модель ціноутворення, що ґрунтується на витратах виробництва;

2) модель ціноутворення, що ґрунтується на попиті;

3) модель ціноутворення, що ґрунтується на конкуренції.

Використання будь-якої з цих моделей передбачає урахування факторів, які покладено в основу двох інших моделей. Так, якщо використано витратну модель, визначену ціну на товар доцільно скоригувати з урахуванням ринкового попиту на цей товар і цін на товари конкурентів. Кожна, модель містить конкретт метода ціноутворення. Найпоширенішими з них.

Метод надбавок

Цей найпоширеніший метод ціноутворення належить до витратної моделі. Згідно з цим методом ціну товару визначають додаванням до витрат на його виробництво і збут певної надбавки. Існує два способи визначення цієї надбавки і внесення її у ціну товару.

1) Розрахунок здійснюють, виходячи із собівартості продукції:

,

де S - собівартість товару;

Н_S - надбавка у відсотках до ціни продажу.

2) Розрахунок роблять, виходячи з бажаного доходу з обороту (ціни продажу):

,

де Н_ЦП - надбавка у відсотках до ціни продажу.

Загалом надбавки вищі для товарів із великими витратами на складування та зберігання і уповільненим обігом.

Виникає запитання: чи доцільно використовувати в ціноутворенні тверді надбавки? Найчастіше відповідь негативна, оскільки при тому не враховують поточні зміни попиту й конкурентне оточення. Це означає, що використання твердих надбавок доволі часто веде до неоптимальних цінових рішень. І все ж даний метод дуже популярний з огляду на декілька причин:

* по-перше, він простий у використанні, адже фірма значно більше знає про власні витрати, ніж про ринковий попит;

* по-друге, якщо всі виробники галузі застосовують саме цей метод, то ціни на їх товари будуть близькі, і цінова конкуренція не набуде жорстких форм;

* по-третє, багато виробників і споживачів вважає, що метод середніх надбавок найбільш коректний і не дає можливості кожній із сторін збагачуватися за рахунок іншої.

Найбільшого ефекту від використання цього методу можна очікувати, якщо брати середні надбавки по галузі лише за орієнтир, а далі ціну коригувати з урахуванням кон'юнктури конкретного ринку [4,8].

Метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал

Він також належить до витратної моделі ціноутворення. Фірма прагне встановити таку ціну, яка дасть їй змогу покрити всі витрати й отримати заплановану норму прибутку на інвестований капітал.

Ціну розраховують за формулою:

де S - собівартість одиниці продукції;

Н_пр - запланована норма прибутку на інвестований капітал у відсотках;

К_інв - величина інвестованого капіталу;

N_пл - запланований обсяг виробництва і збуту продукції.

Однак, використовуючи цей метод, слід пам'ятати, що значні відхилення фактичних обсягів збуту від запланованих суттєво вплинуть на величину норми прибутку на капітал. Тому фірмі треба проводити аналіз беззбитковості, який розглянемо в кінці цього параграфа, оскільки його варто виконувати і при використанні інших методів ціноутворення.

Метод максимізації поточного прибутку

Належить він до другої моделі ціноутворення -- моделі, що ґрунтується на ринковому попиті на товар.

Оскільки згідно із законом попиту зниження ціни на товар збільшує попит на нього (обсяг його збуту) і навпаки, фірма хоче знайти таку точку ціни на кривій попиту, яка забезпечить максимальний прибуток у найближчій перспективі.

Даний метод доцільно використовувати для товарів із доволі високою еластичністю попиту щодо ціни. Математично модель цієї задачі має вигляд:

П=[Ц·N - (F+V·N)] > max,

де П - прибуток фірми;

Ц - ціна товару;

N - обсяг його збуту;

F - постійні витрати фірми за певний період;

V - змінні витрати на одиницю продукції.

Найскладнішим при використанні даного методу є встановлення залежності між ціною товару і попитом на нього (обсягом його збуту).

Для отримання необхідних даних можна практикувати ринкове тестування товару, в ході якого ціну декілька разів знижують і фіксують кількість товару, реалізованого при кожному значенні ціни. Результати дослідження обробляють із використанням прийомів кореляційно-реґресійного аналізу й отримують рівняння регресії:

N=b₀ + b₁· Ц

Оскільки взаємозв'язок між ціною і попитом, як звичайно, обернено пропорційний, коефіцієнт регресії b₁ має від'ємне значення.

Після визначення взаємозв'язку між Ц і N функцію прибутку максимізують із використанням першої похідної dП/dЦ.

У наслідку знаходять оптимальну ціну, використання якої забезпечує фірмі максимальний прибуток протягом певного періоду. Якщо надалі ситуація зміниться, ціну слід скоригувати [8].

Метод встановлення ціни на підставі „відчутної" цінності товару

Даний метод зорієнтований на споживачів, їх купівельне сприйняття, що є дуже важливим для соціальне важливих товарів, до яких належать лікарські засоби. Для формування у свідомості споживачів уявлень про цінність фармацевтичних товарів фірми повинні використовувати нецінові прийоми впливу.

„Відчутна" цінність товару в населення формується через рекомендації лікаря і провізора. За даними фірми „Сміт Кляйн Бічам" за рекомендацією провізора купують 59% препаратів. З розвитком фармацевтичного ринку цей метод набуває розповсюдження.

Методи встановлення договірних цін на лікарські засоби в умовах інфляції

Вказані методи стосуються виробництва і гуртової торгівлі. У найпростішому варіанті ціна узгоджується у момент укладання угоди і не підлягає перегляду протягом її виконання ні за яких обставин - це тверда або фіксована ціна. Метод дійовий при незначній різниці в часі між укладанням угоди і оплатою або оплатою і поставкою товару при незначних темпах інфляції.

В умовах інфляції вигідніше користуватися ціною, яка зафіксована на певну дату (а), або її розраховують за наперед узгодженою формулою (б), або встановлюють в еквіваленті до твердої валюти (в):

а) Метод полягає у встановленні ціни не на момент укладання угоди, а на дату, на яку буде визначена ціна (день поставки (відвантаження) або її оплати тощо); в угоді неодмінно вказують джерело інформації про ціни (приміром, прайс-лист);

б) Метод передбачає встановлення в угоді базової ціни, тобто ціни, прийнятної для обох сторін на момент її коригування (із вказанням джерела інформації для його здійснення -- наприклад, індекса інфляції, індекса цін на групу лікарських засобів, які надані органами статистики й офіційно опубліковані).

Розрахунок проводять за формулою:

Ц_д= Ц_б · (100 + П_р + К_д)

де Ц_д - ціна договірна, грн.;

Ц_б - ціна базова, грн.;

П_р - приріст індексу інфляції, цін товарної групи або іншого аналогічного показника за період виконання угоди, %;

К_д - договірний коефіцієнт, %.

Договірний коефіцієнт (коефіцієнт „гальмування") застосовують тоді, коли покупця не задовольняє, що в договірній ціні завдяки множенню на індекс інфляції закладено повний захист продавця від інфляції. У міру зменшення коефіцієнта зменшується захист продавця від інфляції, але зменшуються і втрати покупця від інфляції. Метод не є достатньо ефективний, коли інфляція і зміна курсу національної валюти мають різні темпи;

в) Метод передбачає установлення ціни в еквіваленті до твердої валюти. Він розповсюджений, і його часто застосовують не лише в зовнішньо-економічних, а й внутрішніх угодах [10].

Метод ціноутворення на основі рівня поточних цін

Цей метод належить до конкурентної моделі ціноутворення. Його широко застосовують на олігопольному ринку лікарських засобів, де коливання цін на однорідні товари незначні. У такій ситуації фірми орієнтуються передусім не на власні витрати чи попит, а на ціни конкурентів.

Поведінка фірм адекватна їх становищу на ринку. Дрібні фірми „прямують за лідером", змінюючи власні ціни лише в разі відповідних дій ринкового лідера. Іноді вони дозволяють собі маленькі знижки чи надбавки.

Цей метод ціноутворення має популярність. У тих випадках, коли еластичність попиту складно виміряти, фірмам здається, що рівень поточних цін ніби втілює колективну мудрість галузі, є запорукою справедливої норми прибутку і дає змогу зберігати ринкову рівновагу.

Використовуючи цей метод, роблять порівняння цін лікарського препарату з препаратом-аналогом конкурентів: за упаковку, одноразову дозу, добову дозу, вартість курсу лікування тощо. На підставі того формується ціна за упаковку лікарського засобу [10,11].

Метод визначення ціни за рівнем конкурентоспроможності товару

Цей метод також належить до конкурентної моделі ціноутворення. Якщо фірма розробила новий товар із певними технічними та економічними параметрами, кращими чи гіршими за аналогічні параметри товару свого основного ринкового конкурента, то вона може встановлювати ціну з урахуванням інтегрального показника конкурентоспроможності:

Ц=Ц_б · к,

де Ц_б - ціна багаторазового виробу конкурента;

к - інтегральний показник конкурентноспроможності товару.

к =

де І_Ф.П - індекс функціональних параметрів (індекс якості);

І_Е.П. - індекс економічних параметрів (Індекс ціни споживання).

Визначену за цим методом ціну доцільно проаналізувати з огляду витрат на виробництво і збут товару, а також ринковий попит.

Метод встановлення ціни на підставі торгів (тендерне ціноутворення)

Це ще один своєрідний метод конкурентного ціноутворення. Покупець (замовник) оголошує конкурс на поставки фармацевтичних товарів.

Одержавши і порівнявши пропозиції, замовник підписує контракт із виробником, який пропонує найвигідніші умови.

Для організації торгів замовник створює тендерний комітет, який готує документацію, проводить торги, аналізує і оцінює пропозиції - оферти, надані учасниками торгів.

Торги можуть бути відкриті або закриті. Відкриті торги проводять, як звичайно, для порівняно нескладних проектів, у здійсненні яких захоче взяти участь багато фірм. Умови проведення конкурсів публікують у пресі.

До участі в закритих торгах залучають обмежену кількість фірм із високою репутацією. Оголошення про проведення таких торгів не публікують, запрошення надсилають індивідуально.

У ході торгів кожна фірма-конкурсант призначає свою ціну пропозиції. Чим вища ціна, тим менша ймовірність отримання замовлення і навпаки. Множачи прибуток, закладений у тому чи іншому варіанті ціни, на ймовірність отримання за такою ціною замовлення, можна одержати так звану оцінку очікування прибутку. Згідно з теорією рішень треба запропонувати ту ціну, яка веде до найбільшого очікуваного прибутку.

Законодавча база в Україні передбачає проведення торгів при закупівлі лікарських засобів на суму понад 10 тис. грн. бюджетних та позабюджетних засобів. Метод одержав розповсюдження на поставках специфічних груп лікарських засобів, насамперед життєво важливих (інсулінів та інших протидіабетних препаратів) [4,11].

Після визначення вихідної ціни на товар на основі обраного методу ціноутворення фірмі доцільно провести аналіз беззбиткової роботи при даному рівні ціни. Такий аналіз пов'язує будь-який застосований метод із витратною моделлю ціноутворення.

Він опертий на вивченні постійних, змінних і загальних (валових) витрат порівняно з валовим доходом, отриманим від різного рівня продаж.

У реальних ринкових умовах обсяг збуту є дуже динамічним показником і внаслідок впливу різних факторів (зміна економічної ситуації, дії конкурентів тощо) може падати. Аналіз дасть змогу визначити критичний обсяг збуту (N_кр), за якого фірма ще не матиме збитків (при даному рівні вихідної ціни), а також обсяг збуту, за якого забезпечено чистий прибуток на рівні ставки плати за кредит заданої рентабельності (N_рен).

Якщо обсяг збуту буде менший, ніж N_кр, то фірма матиме збитки, а якщо більше - прибутки. Обсяг збуту в критичних точках можна визначити аналітичне за формулами:

, ,

де F - постійні витрати фірми за певний період часу;

П - нормальний балансовий прибуток;

Ц - вихідна ціна на товар;

V - змінні витрати на одиницю продукції.

Незалежно від обсягу продажу постійні витрати залишаються незмінними. Валові (загальні) витрати (сума постійних і змінних витрат) зростають одночасно із зростанням обсягу реалізації. Для забезпечення беззбитковості (самоокупності), тобто для покриття загальних витрат валовими доходами, фірма повинна продати певну кількість товарних одиниць.

Тобто якщо фірма продаватиме свій товар за високою ціною, то для одержання прибутку вона може продавати меншу кількість товару.

РОЗДІЛ 4. ЦІНОВІ СТРАТЕГІЇ

Розроблення цінової стратегії передбачає прийняття великої кількості різних рішень.

4.1 Стратегічні рішення щодо рівня цін

Ці рішення дуже важливі у процесі ціноутворення. Виділяють два принципово відмінні типи стратегій щодо цінового рівня:

* стратегія високих цін;

* стратегія низьких цін.

Вибираючи відповідну стратегію, ураховують цілі цінової політики

фірми, а також психологію ціносприйняття.

Високі, „престижні" ціни асоціюються у споживачів із високою якістю та ефективністю лікарського засобу, їх встановлюють фірми, що мають високий імідж на фармацевтичному ринку. Споживачі сприймають високу ціну як гарантію від підробок, що особливо важливе для лікарських засобів. На фармацевтичному ринку ця стратегія застосовується досить рідко.

Низькі ціни, привабливі для значної частини ринку, дають змогу збільшувати обсяги продажу товарів, вести активну цінову конкурентну боротьбу.

При встановленні цін на принципово нові, „піонерні" товари, захищені патентом, ці дві альтернативні стратегії проявляються найяскравіше і мають свої назви:

* стратегія „зняття вершків";

* стратегія „проникнення".

Стратегія „зняття вершків" фірма спочатку на оригінальні препарати, які не мають аналогів, встановлює високі престижні ціни, які роблять їх досяжними лише для споживачів із високим рівнем достатку. Головним фактором здійснення такої стратегії є високий рівень попиту з боку споживачів. Після уповільнення першої хвилі збуту ціни поетапно знижують, що дає змогу поступово залучати до купівлі лікарського засобу дедалі більшу кількість ринкових сегментів.

Стратегія „зняття вершків" зумовлюють такі фактори:

* вона допомагає компенсувати значні витрати на науково-дослідне розроблення „піонерних" товарів і впровадження їх у виробництво, а також витрати на рекламу при виведенні новинок на ринок;

* перша група споживачів нового товару (сегмент із високим рівнем доходів) менш чутлива до високої ціни, ніж подальші сегменти;

* висока початкова ціна створює образ високої якості товару;

* збільшення початкової ціни найчастіше викликає опір ринку, тоді як поступове зниження ціни сприймається доброзичливо.

Cтратегія „проникнення" у ринок є розповсюдженою для вітчизняного ринку лікарських засобів, що перебуває у стадії формування. Ця стратегія характерна для виробників, які тільки починають свою діяльність або освоюють новий сеґмент ринку. Встановлюючи на свої лікарські засоби доволі низькі ціни, виробники сподіваються у такий спосіб залучити велику кількість споживачів та захопити значну частку ринку. Стратегію „проникнення" використовують виробники лікарських засобів, які не мають патентного захисту і торгової марки, тобто препаратів-генериків.

Встановленню ціни проникнення сприяють такі умови:

* ринок характеризується високою ціновою еластичністю попиту;

* збільшення обсягів збуту сприяє зниженню витрат на виробництво і реалізацію продукції;

* виробник має великосерійне виробництво препаратів широкого спектра дії;

* низька ціна не приваблює можливих конкурентів [11].

Стосовно цін на нові препарати, аналоги яких уже існують на ринку, можуть бути використані різні стратегії відносно показників „ціна-якість" з урахуванням кон'юнктури конкретного ринку. У такій ситуації ціна слугує засобом позиціонування даного товару серед товарів конкурентів.

Таблиця 3.1 Стратегії вибору комбінацій показників "ціна-якість товару"

Цінові стратегії 1, 5 і 9 можна водночас використовувати на одному й тому самому ринку. Вони ілюструють диференціацію ціни залежно від рівня якості: фірма пропонує продукт високої якості за найвищою ціною; продукт середньої якості - за середньою ціною і, нарешті, продукт низької якості - за найнижчою ціною. Умовою одночасного використан-ня даних цінових стратегій є лише наявність відповідних сегментів ринку, які виявляють попит на різні за якістю і ціною товари.

Позиції 2, 3 і 6 являють собою різні варіанти цінової стратегії, націленої на витиснення конкурента з діагональних позицій 1, 5, 9. Це стратегії створення цінових переваг, їх представники можуть рекламувати себе так: „Ми пропонуємо товар тієї самої якості, але за прийнятнішими цінами!"

На відміну від них стратегії 4, 7, 8 ілюструють завищення цін відносно корисного ефекту продукції. Якщо фірма використає такі стратегії в умовах розвинутого ринку, її споживачі відчують себе скривдженими, введеними в оману, що, безперечно, зашкодить репутації фірми.

Ще один елемент, який розглядають при визначенні цін і котрий пов'язаний із психологією ціносприйняття - використання стратегії незаокруглених цін. Такі ціни -- на декілька одиниць нижчі від подальшого круглого числа - здебільшого сприймаються споживачами як ретельно розраховані і створюють враження трохи нижчого рівня ціни, ніж насправді. Але якщо фірма прагне створити імідж дорогого високоякісного товару, а не товару, доступного за ціною, їй варто відмовитися від стратегії незаокруглених цін [5].

4.2 Стратегії єдиних чи перемінних цін

При використанні стратегії єдиних цін фірма встановлює однакову націнку для усіх споживачів, які хотіли б придбати товар чи послугу за аналогічних умов. Націнка може змінюватися залежно від рівня сервісу, кількості придбаного товару чи надання кредиту; однак вона єдина для усіх споживачів при однаковому поєднанні товарів та послуг.

Єдину ціну чітко позначають на упаковці чи самому товарі (за умови фінансової стабільності). Такий підхід зміцнює довіру споживачів і зручний у практичному використанні.

Стратегію єдиних цін використовують, як звичайно, для життєво важливих препаратів, маючи на меті підвищення їх доступності споживачам.

Значна кількість виробників і торговельників застосовує диференціацію цін. Перемінні ціни можуть мати різний характер. Якщо витрати на виробництво чи реалізацію продукції змінюються під впливом певних факторів, може бути застосована стратегія гнучких цін.

Стратегія гнучких, еластичних цін, рівень яких залежить від величини партії товару, умов оплати (передоплата, за фактом поставки, під реалізацію на певну кількість банківських днів) тощо. Найчастіше їх використовують при укладанні індивідуальних угод між гуртовиками й аптеками, а також виробниками і гуртовиками.

Якщо фірма при незмінних витратах продає товар за двома чи більше різними цінами, вони можуть мати дискримінаційний характер. У деяких випадках застосування дискримінаційних цін може забороняти законодавство. В інших навпаки - такі ціни вводяться за пропозицією чи схвалюються державою і мають характер пільгових для деяких сегментів ринку.

Стратегія дискримінаційних цін стосовно конкретного сегмента ринку пов'язана з використанням послуг конкретного посередника, митними зборами.

Цінову дискримінацію фірми використовують тоді, коли ринок можна поділити на групи споживачів, яким властива різна еластичність попиту; є можливість ізоляції груп споживачів, що діють на різних сегментах ринку, тобто географічна дискримінація на фармацевтичних ринках України та інших країн СНД.

Ще одним різновидом стратегії перемінних цін є ціни, встановлені за географічним принципом, їх використовують у разі суттєвих коливань транспортних витрат залежно від розміщення споживачів. Це можуть бути зональні ціни, коли виділяють декілька територіальних зон, у межах кожної з яких ціна залежить від середніх транспортних витрат у цій зоні.

Дуже поширеною у світовій практиці є система франкування цін, яка охоплює різні варіанти зарахування транспортних витрат до ціни товару.

„Франко" -- умова продажу, згідно з якою продавець зобов'язується доставити товар у відповідне місце за свій рахунок і на свій ризик, причому до ціни, крім транспортних, можуть входити і страхові витрати, а інколи й митні (якщо товар експортують). Ось деякі з умов франкування:

* ціна „франко-завод" -- це фактично відпускна ціна виробника; покупець сам оплачує усі витрати, пов'язані з доставкою;

* ціна „франко-перевізник" (місце зазначене) означає, що зобов'язання продавця щодо доставки вважається виконаним після передання товару під відповідальність перевізника, названого покупцем, у погодженому місці;

* ціна „франко-кордон" містить у собі всі витрати, пов'язані з доставкою товару до кордону між державами, якщо товар експортують;

* ціна „франко-склад споживача" означає максимальні зобов'язання продавця і до неї входять усі витрати, пов'язані з доставкою, страхові збори і мито (при експорті товару) [5,2].

РОЗДІЛ 5. ПРИСТОСУВАННЯ ЦІН

Після того, як цінова стратегія починає втілюватися у життя, вона

потребує постійного коригування для урахування змін у витратах, конкуренції, попиті, умовах придбання товарів тощо. Ціни можна пристосовувати, використовуючи поправки (знижки, надбавки), а також зарахування [8].

Найпоширеніші види поправок до ціни

Поправки на умови платежів (отримання авансу, надання кредиту, прискорення платежів, розрахунки готівкою):

* оскільки при авансі (часткова попередня оплата замовлення) покупець кредитує постачальника та вилучає зі свого обороту часом значну суму коштів, продавець найчастіше встановлює йому знижку. У фармацевтичному бізнесі буває передоплата замовленого аптекою у гуртової фірми товару, при тому рівень націнки на ціну виробника (митну) є найнижчий;

* у разі надання кредиту навпаки - продавець кредитує покупця, тому ціна має бути підвищена;

* під знижкою за прискорення платежів та розрахунки готівкою („сконто") розуміють зниження ціни для покупців, які оперативно оплачують рахунки. Типовим прикладом є умова „2/10, нетто ЗО". Це означає, що платіж має бути здійснений протягом ЗО днів, але покупець може відняти від суми платежу 2%, якщо розрахується упродовж 10 днів. Такі знижки допомагають поліпшити стан ліквідності продавця. Аптеки часто практикують оплату по факту поставки товару, рівень націнки на товар при тому такий самий, як і при передоплаті замовлення.

Знижки за кількість товару, який купують

Ці знижки стимулюють придбання товарів у великій кількості, що веде до економії витрат на зберігання, транспортування і реалізацію товарів, а також прискорює швидкість обороту капіталу фірми-виробника або гуртової фірми. Це дає їй змогу отримувати додаткові прибутки.

Функціональні знижки

Це знижки для сфери гуртової торгівлі. Виробники пропонують їх фірмам, які спеціалізуються на організації товарного руху і збуту товарів, їх різновид - ділерські знижки, які дають можливість ділерам покрити витрати на реалізацію товарів і надання сервісу, а також забезпечують їм зумовлений прибуток.

Бонусні знижки

Надають їх постійним споживачам, якщо вони за певний період придбали зумовлену кількість товару. Найчастіше під кількісним бонусом розуміють знижку з річного обороту.

Сезонні знижки

Надають їх споживачам, які здійснюють позасезонні покупки товарів чи послуг. Ці знижки дають можливість виробникові (продавцеві) підтримувати стабільніший рівень виробництва і збуту впродовж року.

Спеціальні знижки

Це знижки для тих споживачів, в яких продавець найбільш зацікавлений, а також для постійних споживачів (привілейовані) [8,3].

РОЗДІЛ 6. ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ГЛЗ В КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Функціонування систем медикаментозного забезпечення населення, передусім соціально незахищених верств, а також умови розвитку внутрішнього фармацевтичного виробництва в кожній країні мають свої особливості. Відповідно системи ціноутворення на ЛЗ, які діють в різних країнах світу, також суттєво відрізняються. В країнах, які перебувають на етапі формування ринкових відносин і долають кризовий стан економіки, питання ціноутворення на ЛЗ постає особливо гостро: це пояснюється, зокрема, тим, що фармацевтична продукція належить до категорії соціально значущої -- від її якості, кількості та цін на неї значною мірою залежать здоров'я нації, соціальна та економічна стабільність у державі. Сьогодні особливо актуальним є вивчення досвіду в сфері розробки стратегій та методів ціноутворення на ЛЗ тих зарубіжних країн, які після розпаду соціалістичного табору, як і Україна, пішли шляхом розвитку ринкової економіки. Тому об'єктом порівняльного огляду обрано системи ціноутворення на ЛЗ у країнах Центральної та Східної Європи: Чеській Республіці (ЧР), Словаччині, Словенії, Угорщині, Польщі, Румунії та Російській Федерації (РФ) [7].

6.1 Ціноутворення у Словаччині

У Словаччині питаннями ціноутворення також опікується МФ, яке видає директиви про рівень цін на медичні послуги та ЛЗ і тісно співпрацює з МОЗ щодо здійснення державного контролю за діяльністю страхових компаній, а також у галузі планування державних витрат на охорону здоров'я.

Витрати на ЛЗ у Словаччині значно зросли після 1991 р. (до цього часу рівень цін на ліки в країні був дуже низьким, що призводило до їх надмірного призначення лікарями і підтримувало високий попит на найсучасніші коштовні препарати); сьогодні витрати на ЛЗ становлять близько 30% загального фінансування системи охорони здоров'я.

У Словаччині, подібно до ЧР, ціни на всі ЛЗ підлягають державному регулюванню шляхом встановлення фіксованої максимальної ціни. Після реєстрації препарату компанія представляє ціну на затвердження в МФ (ця процедура проводиться двічі на рік -- у травні й листопаді).

Вартість близько 55% всіх зареєстрованих у Словаччині ліків як власного, так і імпортного виробництва підлягає відшкодуванню, яке здійснюється з державного бюджету через страхові компанії. З метою зниження витрат на лікування МФ запровадило максимальні ціни відшкодування вартості препаратів (еталонні ціни). Крім того, у лікувальних закладах (стаціонарах і амбулаторіях) запроваджено формулярну систему, що дозволяє певною мірою скоротити державні витрати на відшкодування вартості ЛЗ.

Прийнятий у Словаччині порядок жорсткої регламентації цін на всі ЛЗ створює певні труднощі для фармацевтичних компаній-виробників, проте, як очікується, новим законом про ліки, який нині розглядається в парламенті країни, буде введено більш сприятливу для підприємств систему регулювання цін [7].

6.2 Ціноутворення в Угорщині

Щодо ОТС - препаратів, вартість яких не підлягає відшкодуванню, діє вільне ціноутворення, а вартість рецептурних препаратів частково відшкодовується за рахунок страхових фондів. Ціни на рецептурні препарати підлягають регулюванню з боку держави шляхом їх реєстрації. Ці питання належать до компетенції Національного фонду страхування здоров'я (НФСЗ), який проводить щорічну реєстрацію максимальних цін виробника і цін на препарати зарубіжного виробництва. Ціну, яка пропонується, порівнюють з цінами виробника на цей препарат в інших європейських країнах. Остаточне рішення про рівень ціни приймається у ході переговорів між НФСЗ (основним покупцем ЛЗ в Угорщині) та фармацевтичними компаніями.

В Угорщині, як і в ЧР, відсутні прозорі критерії, згідно з якими препарати включаються до переліків ЛЗ, вартість яких підлягає відшкодуванню. Тут існує перелік ЛЗ для незаможних хворих (Kozyogy), переважну більшість в якому становлять ліки місцевого виробництва. Навіть якщо ЛЗ зарубіжного виробництва продається за однаковою або нижчою ціною, перевага віддається вітчизняному препарату-аналогу. Компанії не інформують про причини, з яких їх препарати не включено до переліку, процедуру апелювання не передбачено. З метою посилення контролю за рівнем інфляції в липні 2000 р. в Угорщині було "заморожено" ціни на всі ЛЗ (незалежно від фармакотерапевтичної групи) до вирішення питання про укладення довгострокової угоди з фармацевтичними компаніями. Річ у тому, що протягом останніх років особисті витрати громадян на придбання ліків збільшилися (до 35%) у зв'язку з підвищенням цін на препарати, вартість яких не відшкодовувалася системою соціального забезпечення, а також зі зменшенням розміру субсидій. Мета цього заходу -- допомогти пенсіонерам та іншим малозабезпеченим верствам населення оплатити їхні рахунки в аптеках, адже можливості НФСЗ щодо субсидування цін на ліки обмежені. Як стверджує МОЗ Угорщини, встановлюючи ціни на ліки в умовах гострої нестачі коштів на соціальне забезпечення, воно наслідує приклад деяких розвинених країн: Швейцарії, Німеччини, Бельгії, Австрії, Італії та Великобританії, які протягом останніх років проводять державну політику, спрямовану на зниження й "заморожування" цін. Загалом адміністративні органи охорони здоров'я Угорщини проводять політику протекціонізму щодо місцевих підприємств і заохочують лікарів призначати більш дешеві вітчизняні ліки замість їхніх аналогів, які пропонують світові виробники [7].

6.3 Ціноутворення у Польщі

У Польщі ціноутворення на ЛЗ грунтуються на застосуванні як вільних, так і регульованих цін. Зазвичай у вільному режимі визначаються ціни на препарати, вартість яких не підлягає відшкодуванню. Однак ринок таких препаратів дуже обмежений через малу кількість населення, здатного сплачувати повну вартість ЛЗ.

Вільно формуються також ціни на ЛЗ зарубіжного виробництва, однак вони підлягають узгодженню шляхом переговорів між виробниками і МФ Польщі після реєстрації препарату. Узгоджені ціни -- мало не найнижчі в Європі, оскільки при їх встановленні враховується наявність на ринку препаратів-конкурентів. Проте порівняно з цінами на польські ЛЗ вартість імпортних препаратів залишається високою, що зумовлює відносно невеликі обсяги продажу останніх і їх незначну частку на ринку в натуральному виразі (однак достатньо високу -- у вартісному виразі).

Ціни на препарати місцевого виробництва підлягають державному регулюванню і встановлюються МФ: вони виконують роль еталонних для відшкодування вартості, в тому числі й для імпортних аналогів, представлених на ринку.

Для призначення ціни на вітчизняні препарати користуються методом "витрати плюс фіксований прибуток". Ціни на препарати, вартість яких відшкодовується, підлягають щорічній перереєстрації. Роздрібні націнки та націнки дистриб'юторів також встановлюються МФ і в середньому складають 16-40% (залежно від рівня ціни на препарат) і 14,3% відповідно.

Еталонні ціни охоплюють значну частину польського ринку, тому розмір доплати хворими утворюється з частини еталонної ціни плюс будь-яке перевищення останньої. Існує зв'язок між статусом ЛЗ стосовно відшкодування його вартості та обсягом його продажу.

Загалом ціни на польські препарати є надто низькими для того, щоб підтримувати інтенсивний розвиток внутрішньої фармацевтичної промисловості, однак це дозволяє обмежувати витрати уряду на відшкодування вартості ЛЗ. Тим часом державна політика Польщі щодо фармацевтичного сектора певною мірою є протекціоністською: для місцевих виробників діє спрощена процедура ліцензування препаратів, створюються деякі умови для підвищення конкурентоспроможності останніх на ринку.

МФ Польщі у 2002 р. підготувало нові пропозиції щодо ціноутворення в країні. Це дало поштовх для поновлення роботи над новим проектом закону про ціноутворення. Проект охоплює загальні питання ціноутворення на товари та послуги, зокрема на ЛЗ. Положення закону стосуються ліків, вартість яких підлягає відшкодуванню. Передбачається розглядати питання про ціни на препарати вітчизняного та зарубіжного виробництва в рамках однієї процедури (замість існуючої зараз системи фіксації цін на препарати вітчизняного виробництва в адміністративному порядку). Передбачається, що ціни узгоджуватимуться з МОЗ на основі рекомендацій консультативної групи з менеджменту ліків, яка складатиметься з двох представників кожного з міністерств: фінансів, охорони здоров'я, економіки і Ради фондів страхування здоров'я.

Рекомендації розроблятимуться з урахуванням:

* рівня цін в країнах з аналогічним показником валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення;

* результатів порівняння цін на препарати вітчизняного та зарубіжного виробництва;

* співвідношення досягнутого і заявленого обсягів продажу;

* результатів фармакоекономічного аналізу.

При підготовці цього проекту закону були використані деякі положення Директиви ЄС 89/105/ЕС від 21 грудня 1988 р. щодо прозорості ціноутворення в ЄС для встановлення критеріїв і процедур [7].

6.4 Ціноутворення у Румунії

У Румунії за встановлення норм, згідно з якими здійснюється регулювання ціноутворення на препарати як зарубіжного, так і вітчизняного виробництва, відповідає МОЗ. Відповідно до чинних нормативно-правових документів вітчизняним виробникам надається право періодично коригувати рівень цін на свою продукцію залежно від індексу інфляції, однак вони зобов'язані повідомляти про свої дії МОЗ. Ціни на нові ліки встановлюються традиційно -- витрати плюс прибуток (суми витрат слід обґрунтовувати). Необхідну документацію щодо рівня ціни необхідно надавати МОЗ не пізніше ніж за 15 днів до випуску препарату на ринок (його надходження до роздрібної мережі). Цей механізм є досить чутливим, оскільки дозволяє суттєво зекономити час при регулюванні цін у зв'язку з інфляцією.