Аналіз радикальних перетворень в сільському господарстві України
Вивчення складових виробничих сил і економічних стосунків в сільському господарстві України. Аналіз процесу проведення реформ і наслідків радикальних перетворень в сільському господарстві України. Ефективність сільського господарства в умовах ринку.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.03.2012 |
| Размер файла | 722,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
КУРСОВА РОБОТА
з теми: «Аналіз радикальних перетворень в сільському господарстві України»
Зміст
Вступ
Розділ 1. Продуктивні сили і відносини у сільському господарстві
1.1 Сільське господарство і особливості його розвитку
1.2 Ціноутворення в сільском господарстві України
1.3 Податкова система в АПК на сучасному етапі
Розділ 2. Аналіз радикальних перетворень в сільскому господарстві України
2.1 Аграрні реформи в сільському господарстві
2.2 Аграрно-промисловий комплекс України на сучасном етапі
3. Ефективність переходу до ринкових відносин в аграрному секторі України та його особливості
3.1 Шляхи створення конкурентного середовища і перспективи входження до нього сільськогосподарських товаровиробників
3.2 Шляхи створення конкурентного середовища і перспективи входження до нього сільськогосподарських товаровиробників
Заключення
Список використаної літератури
Вступ
Сільське господарство -- одна з пріоритетних галузей народного господарства, в якій процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання мають свої особливості, де діють нові економічні закони, а дія притаманних всьому суспільному способу виробництва законів набуває специфічних форм. ці особливості значною мірою залежать від природних факторів. Для забезпечення життя більшості населення планети сільське господарство залишається найважливішою галуззю народного господарства. Так, наприкінці ХХ ст. з 6 млрл. населення земної кулі у слаборозвинутих країнах світу голодує близько 1 млрд. чол. Проблема нормального забезпечення продуктами харчування гостро стоїть для сотень мільйонів населення в різних куточках нашої планети, в т.ч. в Україні. Сільське господарство є також важливою сировинною базою для харчової та легкої промисловості. Крім того, у цій галузі відбувається безпосередня взаємодія людини з природою, від якої значною мірою залежить здоров`я людини, її психологічний, нервовий, емоційний стан тощо.
Мета роботи -- з`ясувати особливості сільськогосподарського виробництва, сутність рентних відносин та основні шляхи радикальних перетворень власності у сільському господарстві України, провести аналіз відносин власності та АПК і визначити ефективність та особливості ринкових відносин в аграрному секторі України.
Безкоштовність користування землею було однієї з головних причин неефективного використання в сільському господарстві, високої землеемкости в містобудуванні і промисловості.
Тільки в цих умовах могла сформуватися ситуація, коли при масовому нераціональному землекористуванні, наявності закинутих і невикористовуваних земель створений штучний дефіцит землі для бажаючих одержати її під фермерське господарство, особисте подворье, чи сад город. При наявності значних територій, що пустують, у містах, території, зайняті малоцінною старою забудовою, займаються особливо коштовні родючі придатні землі. перетворення виробництво сільське господарство
Але останні глобальні перетворення і зміни системи цінностей породило деякий інтерес суспільства до земельної проблеми.
Недавно Верховна Рада переборола вето Президента на Земельний кодекс України. Головним спірним питанням між президентом і парламентом було питання про сільськогосподарські землі, що, на думку глави держави, повинні продаватися і купуватися. Протягом останніх п'яти років, поки продовжується робота над Земельним кодексом, парламент займав тверду позицію, що виключає можливість купівлі-продажу сільськогосподарських земель.
Розділ 1. Продуктивні сили і відносини у сільському господарстві
1.1 Сільське господарство і особливості його розвитку
Різке скорочення чисельності зайнятих у сільському господарстві у розвинутих країнах зумовлено значним зростанням продуктивності праці у цій галузі, що дає змогу малою кількістю працівників прогодувати основну масу населення. Наприклад, у США один зайнятий у цій сфері забезпечує їжею близько 139 жителів країни, а в Україні лише приблизно 12-13. Тому умовно частка продукції у США в розрахунку на зайнятого на початку 90-х рр. становила близько 30 тис. дол., а в Україні -- приблизно 3 тис. дол. У Німеччині цей показник наближався до 19 тис. дол., у Франції -- до 21 тис. дол.
Сільському господарству України було завдано величезних збитків під час насильницької колективізації 1929-1932 рр., штучного голодомору, непродуманої аграрної політики в часи панування адміністративно-командної системи. Внаслідок цього найбагатіша чорноземна країна світу, яка, згідно з оцінками спеціалістів, може прогодувати не менше 250 млн. чол., неспроможна поки що забезпечити продовольством власне населення.
Жодна галузь народного господарства не залежить такою мірою від природно-кліматичних умов, як сільське господарство. Це зумовлено насамперед використанням землі як специфічного засобу виробництва, її родючістю, місцерозташуванням. У сільському господарстві виробництво продукції рослинництва і тваринництва пов`язано з дією природних та біологічних законів. Так, строки зростання і визрівання рослин і тварин надзвичайно мало піддаються регулюванню. Частково на ці процеси впливає селекційна робота. Такі особливості вирощування сільськогосподарської продукції зумовлюють і ритм роботи підприємств переробної промисловості, які переводять та переробляють продукцію.
Специфіка сільськогосподарського виробництва вимагає значної мобілізації сил працівників села. Адже посіяти й зібрати врожай без втрат треба у дуже стислі строки. У цій сфері має місце значний розрив між робочим періодом і кінцевим результатом. Внаслідок цього працівники села повинні бути забезпечені комплексом сільськогосподарської техніки. Щоб вона не простоювала у міжсезонний період, необхідно створювати універсальні машини (наприклад, трактори) з набором кількох десятків пристроїв. Велика залежність сільського господарства від природних умов вимагає створення страхових фондів від посухи, надмірних опадів тощо. Так, в Україні у 1994 р. через несприятливі погодні умови довелося пересівати значну частину сільськогосподарських угідь.
Великий розрив між робочим періодом і кінцевими результатами значно впливає на формування доходів працівників села, оскільки остаточний розмір таких доходів стає відомим лише після реалізації сільськогосподарської продукції.
1.2 Ціноутворення в сільском господарстві України
Головна причина, що обумовила кризовий стан в АПК України, -- це тривала відсутність еквівалентності обміну між продукцією сільського господарства та товарами і послугами що надаються йому. Вона зумовила величезну заборгованість сільськогосподарських товаровиробників, хронічну збитковість сільськогосподарського виробництва, економічну базу бартеризації, ускладнення кредитної системи та товарно-грошових відносин.
У світовій економіці розробка та запровадження у широку виробничу практику тих чи інших інновацій опирається на системний аналіз. Методологія цього аналізу будучи надзвичайно складною опираться на прості та відомі істини. Завдяки застосуванню системного методу складаються реальні передумови для об'єктивної оцінки явищ та процесів, що відбуваються у природі, суспільстві, галузях людської діяльності тощо.
На теренах держави, в якій відбуваються такі глобальні зміни, його застосування чине єдино правильний та обгрунтований шлях. Особливо на етапі реформувань земельних відносин та оцінки земельних ресурсів. При їх оцінці (як і іншої системи) потрібно дати відповідь на питання: при яких затратах коштів і в яких умовах буде забезпечено прибутковість землі. Таким же чином оцінюється будь-яка соціально-економічна або технічна система. Вже давно встановлено, що високу вартість має виробництво, на продукцію якого є попит. І чим вищий попит, тим вища його ціна. Сільське господарство не може бути винятком із правил. Правда, у процесі реформування АПК України зафіксовано у багатьох випадках дещо інші тенденції. На наш погляд, такі варіації є тимчасовими, оскільки наше життя відбувається в реальному світі. І рано чи пізно все стане на свої місця. Але про це по порядку.
У процесі реформування земельних відносин на селі, почала набувати широкого поширення практика продажі сертифікатів на право володіння земельними паями. В цілому для ринкових умов факт продажі товару є явищем позитивним. Що ж стосується України, то процес продажі землі (сертифікатів на право володіння) селянами можна розуміти як негативне явище. Особливо, коли вона продається за надзвичайно низькими цінами та й у більшості селян окрім невеличкої діляночки землі (2-5 га) практично нічого немає. Цей феномен окремими представниками аграрної науки (до речі, близьких до правлячих у державі кіл) та рядом депутатів необізнаністю наших селян. Можливо К.Ващук правильно ставить питання, виступаючи по радіо і на телебаченні, що українські селянину зовсім не розуміють які вони багаті - мають дуже дорогу землю і не цінять цього (щось поробилося з цими українцями). В неї є величезне прохання до селян: станьте розумнішими і не продавайте землю та чекайте до часів, коли вона стане дорогою (на рівні офіційної оцінки - в середньому 10 тис.грн. за 1 га ріллі). Фактично ж ця земля в основному продукує збитки або ж незначні прибутки (за 2000 р. всього 7,35 дол. з 1 га ріллі). Враховуючи, що на селі проживають в основному пенсіонери, то виникає запитання до К. Ващук: як довго чекати селянам того часу, коли земля стане дорогою?
Із великої маси питань, які виникають при розгляді даної проблеми хочеться зупинитись на такому. Чи може мати високу вартість об'єкт, якщо володіння ним приносить одні збитки та борги?
Для того щоб зрозуміти ті складності, які мають місце у питаннях оцінки землі, зупинимось на такому прикладі українського феномену. В Україні є в наявності дуже багато промислових об'єктів, в які у свій час було вкладено дуже багато будівельних матеріалів, технологічного обладнання тощо. Цей об'єкт виробляє якусь продукцію (може виробляти її багато), але вона не має свого споживача і можливо не скоро буде його мати. Таке підприємство можна оцінити двояко. Перша оцінка - за вартістю вкладених в нього матеріалів та ресурсів. За цим критерієм оцінки підприємства ціна його буде дуже низькою. Споживчу цінність будуть мати тільки будівельні матеріали та ресурси, вкладені в об'єкт. Друга оцінка підприємства може здійснитись за споживчою цінністю продукції, виробленої ним.
Для об'єкта, який не приносить доходів власнику, ціна не може бути високою, що стосується об'єкта, продукція якого користується попитом і приносить високі доходи власнику, ціна, звичайно, буде досить високою. І чим вищою буде доходність (рентабельність) об'єкта, тим вищою буде його ціна.
Подібні аналогії повинні братись до уваги і при оцінці землі. Для нас дуже важливо вияснити, чому в Україні існують 10-кратні розбіжності між фактичними і офіційними (встановленими владою) цінами на землю. Крім того, нам дуже важливо уточнити: скільки років пройде до того часу, коли ці розбіжності скоротяться до нуля, а скільки залишиться селян, які доживуть до цієї благодатної пори враховуючи, що частка пенсіонерів вже давно перевищила 50 відсотків від загальної чисельності сільського населення.
Прийняття Земельного кодексу України є центральною віхою у проведенні реформування аграрного сектору економіки. Від того, як чітко і науково-аргументовано буде розроблено низку нормативно-правових актів з питань землекористування буде залежати ефективність всієї системи попередньо прийнятих стратегічно важливих для завершення процесів реформування аграрних законодавчих актів.
Нагадаємо, що у всіх цивілізованих країнах світу ціна землі залежить від рівня доходності агропромислового комплексу країни. І оскільки існують різні умови виробництва, то у них ціна землі залежить саме від того, вирощування якої продукції може бути найбільш ефективним (мається на увазі обов'язкова наявність ринків збуту) і при цьому буде вміщено принципи збереження та відтворення навколишнього середовища в економічні рамки - максимізацію доходу (прибутку) товаровиробників.
Основне в оцінці землі - її продуктивність і одержання ренти (доходу). Величина земельної ренти залежить від рівня ринкової ціни попиту на продукцію, який визначає, чи буде товар доставлятися на ринок, чи ні. А більш конкретно - від продуктивності товарної (або реалізаційної) і ні в якому разі не валового виробництва сільськогосподарської продукції. Аргумент на користь використання зернових в якості чинника оцінки землі тільки тому, що зернові вирощуються практично на всіх землях, є недоказовим. В структурі затрат споживчого кошика населення України на зерно припадає близько 20 відсотків (2000 р.). А чому землю не оцінювати за урожайністю амаранту, який дає надвелику урожайність зеленої маси на корм і росте на всіх землях?
Для прикладу проаналізуємо взаємозв'язок товарного потенціалу аграрного сектора і ціни землі в США. Так, товарна продукція (реалізація) в 1939 р. в США складала 6,7 млрд. дол., в 1964 р. - 45,3 млрд. дол, а ціна землі - відповідно 79 і 300 дол. за 1 гектар . Внаслідок постійного збільшення валового внутрішнього продукту (ВВП), а відповідно сукупних доходів населення, зростання обсягів виробництва і переробки продукції агропромислового комплексу США на тлі впровадження наукоємного типу інтенсифікації збільшувалися обсяги споживання продукції, її експорту, скорочувалися затрати постійного і змінного капіталу на одиницю продукції внаслідок чого зростали ціни на землю: 388 дол. (1970 р.), 1451 (1980 р.), 2033 дол. (1982 р.). В результаті законодавчого обмеження виробництва кукурудзи в США (найбільш дохідної культури для штатів кукурудзяного поясу) ціна землі у 1987 р. зменшилася і складала всього 1354 доларів.
Зростання до 2000 р. обсягів виробництва і переробки продукції агропромислового комплексу США до 1 трлн. дол. (600-650 млрд. дол. - переробки, зберігання, транспортування і реалізації) призвело до нового зростання ціни землі. Канада з природно-кліматичними умовами Західного Сибіру має гірші показники в аграрному секторі і відповідно нижчу ціну (в середньому 260-300 дол. США ), але маючи всього на 33 відсотки більше ріллі, ніж у нас, експортує продовольства на суму 22,5 млрд. дол. США і урядовою директивою щодо стратегії експорту планує за п'ять років (до 2005 р.) довести експорт до 40 млрд. доларів з наперед визначеними обсягами конкретних видів продукції. Цікаво відмітити, що ще у 1971 р. експорт сільськогосподарської продукції Канади складав всього 2 млрд. доларів . Сучасна аграрна експортна стратегія вже призвела до зростання цін землі у тих регіонах, які зможуть найбільш ефективно виробляти сільськогосподарську продукцію відповідно до перспектив сегментації і розподілу ключових світових ринків.
У США практикуються два підходи визначення величини грошової оцінки землі сільськогосподарського призначення: за даними земельного ринку (ринковий підхід) та за дохідністю земель. Але ринкова ціна землі є похідною від її дохідності і майбутніх очікувань щодо можливого її дохідності збільшення. Дохідність же є похідною від обсягів внутрішнього споживання, ринкових цін на продукцію, структури споживчого кошику (включаючи ступінь переробки продукції), обсягів експорту сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки. Чинники дохідності, особливо структура споживчого кошику та ступінь переробки продукції, в свою чергу є похідними від багатства країни (ВВП на душу населення).
У нових умовах господарювання ми повинні відмовитися від незрозумілої для логічної побуди оцінки землі за урожайністю зернових культур і перейти до ціни землі залежно від сукупного (внутрішнього і зовнішнього) попиту на сільськогосподарську продукцію і продукти її переробки і оцінки умов виробництва, що найбільш придатні до забезпечення виробництва у відповідності до цього попиту. Зміни у дохідності населення (а відповідно рівнів споживання), їх уподобань, втрата або освоєння нових ринків збуту продукції весь час будуть призводити до змін дохідності підприємств, регіонів тощо, а відповідно як похідна буде коливатися і ціна землі. Тобто, повинна бути система відстеження за зміною визначених параметрів на продовольчих ринках і на їх основі проводити постійні перерахунки ціни землі за природно-кліматичними, технолого-економічними (витратами ресурсів залежно від комплексу нормоутворюючих чинників) та соціально-демографічними (щільність населення, структура за віком тощо) ознаками. Причому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 607 "Про принципи розміщення конкурентоспроможного виробництва сільськогосподарської продукції по природно-економічних зонах залежно від ринкової кон'юнктури" Міністерству аграрної політики дано доручення розробити і до 1 червня 2002 р. та внести Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо механізму реалізації принципів конкурентоспроможного виробництва сільськогосподарської продукції за природно-економічними зонами залежно від ринкової кон'юнктури та разом з обласними державними адміністраціями визначити регіони проведення у 2002-2003 рр. економічного експерименту з його впровадження.
І останнє. Оскільки щорічні темпи зростання ВВП (а відповідно заробітної плати та соціальних виплат) у розвинутих країнах досягають лише 2,5-5 відсотків (у постійних цінах, тобто з поправкою на інфляцію), то найбільш сприятливі темпи підвищення рівня внутрішнього споживання продуктів харчування у нашій країні може досягти 5 відсотків за рік або на 0,51 млрд. дол. (5*10,2/100). Потрібно буде чекати близько 15 років, поки рівень споживання досягне раціональних фізіологічних норм (на сьогодні він за багатьма продуктами на 40-50 відсотків менший раціональних фізіологічних норм). І при цьому ціна землі зросте всього у 2-2,5 рази і складатиме 1 тис. гривень або в 10 разів нижче від офіційної ціни. Звідси єдиний стратегічний вихід у прискоренні зростання дохідності від сільськогосподарської діяльності - завоювання міжнародних ринків збуту. Залежно від того, яким чином і з якими темпами ми їх будемо завойовувати і буде залежати часовий термін зменшення розбіжності у фактичних і офіційних цінах на землю та можливості пенсіонерів дочекатися "зоряної години" і таким чином реалізується турбота депутатів щодо справедливого продажу селянами своїх наділів землі.
1.3 Податкова система в АПК на сучасному етапі
З давніх часів податкова система виконувала одну із головних її функцій - фіскальну, тобто стійке формування доходів державного бюджету. З плином часу та розвитком цивілізації з'явились такі функції податкової системи як стимулювання - створення зацікавленості у вигідному для держави напрямі та регулювання - перерозподілу доходів підприємств і підтримка певних пропорцій між споживанням і нагромадженням.
Якщо суб'єктом оподаткування в сільському господарстві є підприємства і окремі товаровиробники (юридичні і фізичні), то його об'єктом є складові трьохфакторної моделі економічного росту класичних економістів А. Сміта, Дж. Милля, Д. Рикардо и Г. Джорджа: земля, робоча сила і капітал. В їх моделях земля, праця і капітал об'єднуються для виробництва товарів і послуг, що називаються багатством, а замість того кожний фактор одержує свою частку доходу: відповідно ренту, заробітну плату і позичковий відсоток.
Залежно від ціни кожного фактору виробництва складається різна їх комбінація, а відповідно і різна віддача. При надлишку робочої сили в агропромисловому комплексі запровадження капіталомістких технологій призведе до більш високої швидкості росту земельної ренти порівняно з ростом фонду заробітної плати з одиниці земельної площі, а відповідно до безробіття і бідності сільського населення.
Висока ефективність функціонування ферм США у 70-ті роки (з відповідним зниженням собівартості продукції) дозволила запровадити принципово нову систему калькуляції затрат, а саме: включити в собівартість продукції розрахункові показники - оплати праці, відрахування на власну частину оборотного і рухому частину основного капіталу ферми, а також чисту земельну ренту (що є нетрудовим доходом - прибутком фермера внаслідок приватної власності на капітал і землю) і при цьому не втратити конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому продовольчих ринках. Включення високого розрахункового рівня прибутку в затратах (а відповідно і в ціні) гарантує одержання долі прибутку всіма учасниками ринку (фермерам, державі, кредитним і страховим організаціям), а також гарантує самофінансування відтворення чинників виробництва на фермах. При затратній моделі функціонування аграрного сектору нашої економіки і суцільній збитковості підприємств проблематичним є включення в собівартість сільськогосподарської продукції нових затрат з точки зору можливої остаточної втрати конкурентоспроможності навіть на внутрішньому продовольчому ринку і відтворення виробництва.
Кількість податків може бути багато, мало або навіть єдиний, але незмінними на історично короткому періоді цивілізації є чинники виробництва, що створюють доход. Хоча в давнину, коли землю заселяли нечисленні племена і народи, простори землі були безмежними і спроби ввести податок на цей ресурс приводили до міграції населення на нові землі і застосування вирубної системи землеробства. Навіть в Царській Росії, особливо при Петрі I, постійні переписи населення з метою удосконалення душового оподаткування призводили до втечі їх з європейської частини країни на північ і схід, щоб уникнути дії цього "удосконалення". І тільки з розвитком суспільства та зростанням чисельності населення земля стала об'єктом оподаткування, а з появою капіталізму - капітал.
Формами вилучення податку з об'єктів можуть бути єдині ставки їх оподаткування для всіх підприємств, або прогресивні ставки, що змінюються по деяких, встановлених нами, шкалах (затухаючими або зростаючими прогресіями).
Групування майже 12 тис. сільськогосподарських підприємств суспільного сектору України (1998 р.) показало різнобічну комбінацію показників навантаження ріллі на працівників, їх фондоозброєнності. Так, за фондоозброєнністю працівників групи господарств розрізняються в 20 разів, за навантаженням ріллі на 1 працівника - в 40 разів. Таке розмаїття показників - чинників виробництва вказує на об'єктивно існуючу різну продуктивність: одиниці праці, землі і капіталу - відповідно в 5,3, 10,7 і 7,7 раза (табл. 1).
Цікаво це простежити на прикладі економічних показників початку 80-х років розвинутих країн (США, Франція, Німеччина, Італія, Англія, Данія): при базі оподаткування ріллі податок для всіх країн в розрахунку на 1 га ріллі був би однаковий (52,5 дол./га), при базі капіталу - різниця в оподаткуванні в розрахунку на 1 га ріллі складала б 2,6 раза, а при базі працівників - в 16,5 разів. Розмір податку в розрахунку на 1 тис. дол. валової продукції розрізнявся б при базі: капіталу в 2,1 раза, ріллі - в 2 рази і умовних працівників - в 10 разів.
Все це пояснюється відносною цінністю факторів для кожної з країн. В країнах, де на 1 жителя припадало найбільше ріллі, вона не була дефіцитом. Наприклад (табл. 2), в США на одного жителя припадало 0,74 га ріллі (на 100 га ріллі - більше 100 тис. дол. капіталу і 1 працівник) і вироблялось в цій країні найменше продукції на 1 га ріллі. І тому більш дорогий - робоча сила був замінений більш доступними і відносно дешевими - капіталом і землею (це має сенс при умові, що річна сума амортизації додаткового капіталу витіснить працю з більшим фондом заробітної плати). В результаті тут на 1 га ріллі і 1 тис. капіталу виробили найменше валової продукції (до 2-х разів - близько 900 дол.), але на 1 працівника (продуктивність праці) - найбільше (до 10 разів - 88 тис. дол.). В Англії більш дефіцитним і дорожчим ресурсом була земля (на 1 жителя припадало 0,1 га ріллі) і капітал (більше 50 тис. дол. на 100 га ріллі) і менш дорожча - робоча сила (6 чол. на 100 га ріллі). (Внаслідок виробництво валової продукції в розрахунку на 1 ріллі складало біля 950 дол. (всього на 6 відсотків більше, ніж в США), але на 1 тис. дол. капіталу - біля 1750 дол. (в 2,1 раза більше) і на 1 працюючого - біля 28 тис. дол. (в 3,1 раза менше). Комбінація цих чинників виробництва та їх абсолютна величина дає різний вихід продукції на 1 га ріллі, а тим більше - прибутку.
Одночасно застосування кількох об'єктів оподаткування - капіталу, землі, робочої сили потребує узгодженості величини та структури податкової системи залежно від умов господарювання. Необхідно знайти таке співвідношення між нормами оподаткування чинників виробництва (землі, капіталу, робочої сили), щоб вийти на необхідну загальну суму сільськогосподарського податку по країні, що гарантуватиме відповідну дохідність виробництва та відтворення його чинників.
Для прикладу візьмемо три групи господарств (801, 310 і 718 господарств в групах - всього 1829) з різними співвідношеннями чинників виробництва та параметрами продуктивності ресурсів. При нормі податку 52,5 грн. на 1 га ріллі загальна сума податку по цих господарствах склала б 208 млн. гривень.
Задача зводиться до вирішення системи рівнянь з аргументами-ресурсами та усередненими величинами податків на прибуток з трьома невідомими - нормами податків на капітал, землю і робочу силу. Розрахунки показують, що річна норма податку складала б 161,12 грн. на 1 працівника, 17,5 грн. - на 1 га ріллі і на 3,18 грн. - на 1 тис. вартості основних виробничих фондів.
Окрім структури, співвідношення та обсягів чинників виробництва ефективність виробництва залежить ще і від об'єктивних причин: нормоутворюючих факторів виробництва; відстані до ринку збуту продукції і одержання ресурсів; агрометеорологічних факторів; ступеню придатності земель до інтенсивного використання тощо. Так, наприклад, навіть господарства Лісостепової зони (Полтавської та Черкаської областей) мають велику варіацію в об'єктивних умовах господарювання. Зокрема, за нормоутворюючими факторами виробництва (85 відсотків господарств відносяться до I-III груп полів, 15 відсотків - до IV-VI), відстанню перевезень до ринків продовольства та ресурсів (18 відсотків господарств в середньому розташовані в 7-8 км до ринків, 50 - 18-23 і 32 відсотки - 30-35 км), навантаженням ріллі на одного працівника (49,5 відсотка господарств мають навантаження 4-5,5 га, 50,5 відсотка - 8,5-10 га). Розрахунки показали: якщо застосовувати однакові норми податків на землю (умовно 20 грн. за 1 га ріллі), на продаж (5 відсотків), оплату праці (59 відсотків) прибуток (20 відсотків), то в податкових лещатах опиняться господарства з найгіршими умовами господарювання (IV-VI групи за нормоутворюючими факторами, 30-35 км до ринків і навантаження 4-5,5 га ріллі на одного працівника). Рівень рентабельності в цих господарствах буде до 3-х разів меншим або вони будуть збитковими.
Зниження податкового тиску взагалі (на 0,5 млрд. грн.) при затратах виробництва в сільському господарстві 15-20 млрд. грн. і кредиторській заборгованості - 14 млрд. грн. ніякої користі не принесе (це дуже мало). Це ж стосується реструктуризації боргів, санації (невідому, в якому напряму перебудовувати конкретно підприємство без оцінки територій за об'єктивною можливістю виробляти конкурентну продукцію) тощо. Передача майнових паїв селянам за грошовою оцінкою їх по кількості цегли, що витрачена на будівництво, без оцінки корисності майна (можливості виробляти конкурентну продукцію взагалі) є абсурдом і дивідендів тут не дочекаються як самі товаровиробники, так і держава навіть після розробки дуже великих та значних заходів. В цих умовах ми ніколи не залучимо інвестицій як населення, так і зарубіжних, а тим більше під прискорену амортизацію. Остання застосовується в державах: 1)де капітал (відсоток на нього) найдешевший ресурс (порівняно із землею, трудовими ресурсами).
В нас же, де з порту Одеси до товаровиробника ціна на зернозбиральний комбайн зростає в 2 рази, або трактор, одержаний по лізингу - в 1,5-2 рази, важко уявити варіант прискореної амортизації. При прискореній амортизації не оподатковується частка прибутку (в нас його немає), що направляється на капіталовкладення, і тому цей напрям стимулює розвиток сільськогосподарського машинобудування і прискорює технічне переоснащення АПК. Обов'язково при цьому прораховується дохідність, зайнятість населення і рівень його оплати праці, потреба в дотаціях тощо всієї системи АПК і тільки після цього приймається рішення про прискорену амортизацію.
Якби були визначені напрями ефективного виробництва по регіонах, то організаційними заходами та нормативно-правовими актами можна привести сільськогосподарські підприємства на параметри прибуткового виробництва: 1)зниженням податку при умові кооперування і виходу на бажану концентрацію земель (наприклад, 1 тис. га на підприємство в даному регіоні, а при меншій або більшій концентрації площ - податок більший); 2)реструктуризувати борги при умові перспективи досягнення конкурентних параметрів виробництва і спеціалізації (наприклад, 1 тис. га і вирощування картоплі, овочів та молока). Інакше процес реструктуризації буде перманентним (постійним і нескінченним). По забезпеченню виходу на кінцеві конкурентні варіанти виробництва і повинні бути направлені організаційні заходи, а не взагалі.
Все це вказує на те, що запровадження фіксованого податку на землю для всіх без виключення сільськогосподарських підприємств є теоретично не обгрунтованим. Проблема полягає не в розробці інтегрального показника норми податку, а у збереженні та супроводженні величини податку по чітко визначеному економічному просторі на всіх стадіях проходження продукції, сприяння реалізації продукції і вилучення відповідних сум в бюджет. Фіскальна політика у частині оподаткування повинна використовувати стандартизовані ознаки дохідності підприємств і інших суб'єктів економічної діяльності, їх класифікацію за потенційним (стандартним) доходом із встановленням категорії та класу платника податку, а не від величини фактичного прибутку або збитку (що нерідко є результатом безгосподарності) або ж від вартості землі в оцінці якої ще в меншій ступені проглядається зв'язок із прибутковістю підприємств.
На перший погляд перехід до простоти в оподаткуванні (введення тільки одного податку на землю) має переваги. Але управління економічними важелями, при існуючій стагнації сільського господарства і значному навантаженні на фінанси, потребує достатньо різноманітного арсеналу і єдиних правил. Проста і удавана справедливість не дає змоги державі диференційовано діяти на господарства. Тобто, перехід до єдиного податку - на землю залежно від її вартості приховує в собі кілька непередбачених наслідків.
Перший - через відсутність об'єктивної оцінки землі система оподаткування є тим більше несправедливою. Існуюча оцінка землі (за результатами урожайності 10-річної давності і прив'язкою до ціни землі США) є далекою від здорового глузду. В американців, наприклад в 1987 р. в штаті Айова, ціна землі зменшилась в 2,5 раза після державного втручання в регулювання обсягів виробництва зерна кукурудзи. Залежно від поточної зміни структури попиту на окремі види продукції і гарантованого експорту країни буде мати місце пристосування виробництва з відповідними зрушеннями територіального розміщення виробництва та новою ціною ділянок землі. Якщо припустити, що картопля буде мати найбільший гарантований, наприклад терміном на 20 років в обсязі 10 млн. тонн, експортний потенціал та внутрішній платоспроможний попит на рівні 80-х років, то відповідно легкі піщані грунти, де найвища урожайність бульб, будуть мати найвищу ціну землі (порівняно навіть з чорноземами, якщо продукція, що на них вирощується, не потрібна на зарубіжних ринках).
Другий (якби навіть ціна землі була об'єктивною) - втрата деякої суми податку, оскільки високоприбуткові підприємства, де ефективність досягнута дякуючи капіталу і високій продуктивності праці, будуть платити незначну (відносно прибутку) його величину, а з низькою ефективністю - зовсім не платитимуть. Або ж зміна попиту на продукцію може діаметрально протилежно внести корективи в ціну землі (ціну має тільки та земля, на якій вирощується продукція, що має внутрішній і зовнішній попит і забезпечує окупність чинників виробництва) і податковий прес буде тиснути на менш дохідні підприємства (хоч до цього земля отримала найвищу оцінку) в ринковій ситуації.
Взагалі, перехід до єдиного податку є нелогічним. Стратегія оподаткування повинна розроблятись залежно від політики економічного розвитку України в цілому і її регіонів. Зокрема, окрім стимулюючої, регулюючої і фіскальної, ще і функції: 1)стимулювання технічного прогресу (висока ставка на оплату праці і низька на прибуток для господарств з високим навантаженням ріллі на одного працюючого); 2)стимулювання зайнятості і стримування соціальної напруженості (пільгове оподаткування праці при відсутності альтернативних видів людської діяльності для господарств з низьким навантаженням ріллі на одного працюючого); 3)стимулювання підвищення рівня товарності (пільгове оподаткування продажу для інтегрованих підприємств, де напівфабрикат проходить довгий ланцюг між підприємствами-інтеграторами з відповідним безмежним зростанням податку на додану вартість); 4)генерування варіантів розвитку подій і знаходження оптимальних комбінацій між напрямами оподаткування.
Найбільш справедливим є постійний прорахунок (і встановлення) рівноважної норми отримання прибутку на 1 га ріллі, величина якої змінюється одночасно із зміною сукупного попиту (платоспроможності населення та гарантованих експортних зарубіжних ринків) на продукцію. Тоді за допомогою податків та їх структури ми дійсно будемо вилучати земельну ренту з господарств, що знаходяться в кращих умовах господарювання при існуючому сукупному попиті на продукцію
Розділ 2. Аналіз радикальних перетворень в сільскому господарстві України
2.1 Аграрні реформи в сільському господарстві
Указ Президента України щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки практично завершує створення законодавчого поля щодо широкого вибору шляхів реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності та запровадженню ефективних ринкових механізмів.
Але це тільки стартові умови до перебудови сільськогосподарського виробництва з метою підвищення загальної ефективності організацій агропромислового комплексу і створення оптимальної конфігурації (структури) системи, конкурентного ринкового середовища і відповідної територіальної адаптації до нього товаровиробників всіх форм господарювання з визначенням перспектив розвитку сільської місцевості. Результативність же реформування агропромислового комплексу залежить (і буде залежати) від того, як міністерства і інші органи центральної виконавчої влади управлятимуть цим процесом на основі організації соціально-економічного моніторингу і прогнозуванню та упередженню негативних явищ.
В основі функціонування аграрної ринкової системи є галузеві ринки продовольства. При обмеженому платоспроможному попиті населення України та незначних обсягах експорту сільськогосподарської продукції незначними є фінансові надходження, недоступні товари на ринку ресурсів, засобів виробництва і відповідно спостерігається примусовий перехід на дрібно-натуральне з кінно-ручним виконанням технологічних операцій в аграрній галузі з відповідною стагнацією підприємств-виробників ресурсів. Так:
1. За аналізами бюджетів сімей України (1998 р.) споживання продуктів харчування населенням країни в середньому зменшилось на 45-50 відсотків порівняно з раціональними фізіологічними нормами (або рівнем споживання в 1990 році).
Скорочення купівельної спроможності населення на продукти харчування трапилось дякуючи різкому зростанню роздрібних цін на сільськогосподарську продукцію та продукти їх переробки. Така поведінка купівельної спроможності населення зобов'язана відсутності достатньо розвинутої ринкової інфраструктури - бірж, оптових ринків, обслуговуючих кооперативів, страхових компаній тощо. Внаслідок цього який уже рік сільськогосподарські виробники реалізують свою продукцію за цінами, що нижчі світових цін та собівартості виробництва продукції. Хоча в господарствах суспільного сектора в 1998 р. порівняно з 1998 р. собівартість сільськогосподарської продукції практично не змінилась (* 5-20 відсотків), ціни її реалізації у товаровиробників зменшились в 1,5-5 разів, а роздрібні ціни для споживача зросли в 1,5-10 разів. Різниця в цінах між роздрібними цінами і цінами, що склалися для товаровиробників в 1998 р., призвела до втрати ними виручки 2,9 млрд. дол. США. В цю суму входять перевитрати в нерозвинутій ринковій торгівельній інфраструктурі, але основна частка - маржа безлічі посередників (зарубіжні трейдери мають до 5 відсотків маржі, а вітчизняні - більше 25 відсотків). Специфічний (перманентний із наростанням) критичний стан заборгованості сільськогосподарських виробників, що створений трейдерами, розгойдує його маховик: в період масового збору товаровиробники за безцінь (в рахунок погашення боргів на ринок викидається надлишок продукції) розлучаються із своєю продукцією, посередницькі структури частку її експортують, а на іншу частку встановлюють свої монопольні ціни, чим сприяють зростанню цін на продукцію галузі рослинництва, зростанню заборгованості і кінцевому знищенню галузі тваринництва;
2. В 2002 р. Україна експортувала сільськогосподарської продукції всього на суму 1,3 млрд. дол. США і імпортувала - на 0,8 млрд. дол. США (сальдо - 0,5 млрд. дол.), тоді як Франція з таким же аграрним потенціалом щорічно експортує продукції на суму до 40 млрд. дол. США.
В такій ситуації будь-які напрями реформування сільського господарства (з надією збільшити обсяги виробництва продукції) тільки можуть привести до обвального падіння цін на внутрішньому ринку і відповідно збитковості виробництва, так як не вся продукція буде реалізована за прийнятними цінами за причиною надвеликої обмеженості сукупного попиту на неї.
Після реформування колективних сільськогосподарських підприємств на продовольчих ринках будуть присутні наступні групи сільськогосподарських підприємств:
1. індустріальні на базі новітніх зарубіжних і вітчизняних технологій високотоварні підприємства експортного спрямування (товарність - 60-90 відсотків), які спеціалізуються на виробництві культур, що легко механізуються. Пакетні технології цих підприємств (мінімальний і нульовий обробіток, включаючи прямий посів поєднують в одному комплексі робочі органи для проведення операцій по обробітку грунту, посіву, підживлення рослин, боротьби з шкідниками, бур'янами і скорочення деяких технологічних операцій з економією 30-70 відсотків енергетичних ресурсів) передбачають для забезпечення окупності затрат досягнення конкурентних стандартів урожайності сільськогосподарських культур (а це 50-70 ц зерна з 1 га, картоплі - 300-400, цукрових буряків - 400-500, соняшнику - 25-30 ц з 1 га, молочної річної продуктивності корів - 4-6 тонн, приросту живої маси великої рогатої худоби та свиней - відповідно 0,7-0,9 і 0,5-0,7 кг за добу). При умові їх 100-відсоткового запровадження в країні за таких рівнів продуктивності ріллі і худоби буде вироблятись в 2,5 раза більше валової і товарної продукції від внутрішніх потреб населення за фізіологічними раціональними нормами харчування, а при фактичному рівні споживання - в 4,2 раза більше. Залучення іноземних інвестицій, створення машинно-технологічних станцій (МТС) з парком зарубіжної потужної техніки, що одержана за іноземні кредити під гарантії Уряду на умовах валютної самоокупності (забезпечила досягненню конкурентних переваг перед господарствами з технологіями застійних часів), не тільки витіснить з виробництва, в першу чергу людей, але й приведе до суцільної індустріалізації сільських районів із значним перевиробництвом продукції та вимушеним орієнтуванням на обмежене коло підприємств навіть за умови зростання попиту на внутрішнього і зовнішнього продовольчому ринку;
2. середні і великі приватно-орендні, фермерські та інші підприємства із відносно затратними технологіями (на базі існуючої і частини нової техніки) з товарністю до 20-70 відсотків і низькою продуктивністю праці та проблемами входження в конкурентне середовище (навантаження ріллі на працівника до 3-15 га, а в зарубіжних країнах - в 10-40 разів більше). Із-за відсутності обгрунтованих програм досягнення конкурентоспроможних рівнів продуктивності тварин і урожайності сільськогосподарських культур за економічними чинниками ці підприємства до 70 відсотків продукції витрачають на внутрішні технологічні потреби і тільки 30 відсотків - працюють на кінцеву продукцію. Щоб бути конкурентними на внутрішньому і зовнішньому ринках при таких технологіях з врахуванням низького рівня урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин оплата праці працівників буде в 30-100 разів меншою, ніж у розвинутих країнах. Потенційні можливості таких підприємств також істотні - можуть виробити валової і товарної продукції до 1,2-1,5 разів більше від внутрішніх фактичних потреб (але залишаться проблеми заборгованості);
3. дрібні фермерські та інші господарства із розміром 10-100 га сільськогосподарських угідь (з товарністю 10-50 відсотків і проблемами майбутньої ефективності із-за економічної неможливості застосовувати прогресивні технічні засоби). В світовій еволюції сільського господарства відмічена наступна закономірність: із збільшення розміру ферм виробництво продукції на 1 га зменшується, але зростає їх товарність і відповідно - прибутковість (в США, наприклад, ферми із середнім розміром 48 га реалізували в 1986 р. продукції на 69 дол. в розрахунку на 1 га ріллі, а з площею 1500 га - на суму 650 дол., або майже в 10 разів більше). Якби ми мали тільки такі розміри сільськогосподарських підприємств (по 48 га), то дали б товарної продукції всього на 2,2 млрд. дол. (32 млн. га ріллі*69 дол.) або 11 млрд. грн., що становить всього 26 відсотків до вартості споживчого кошика за раціональних норм харчування. Статистичне групування більше 11 тис. господарств суспільного сектору України (1998 р.) показало таку закономірність: відносно дрібні господарства (до 400 га ріллі) виробили в 2-3,5 раза більше продукції, ніж великі (3-5 тис. га ріллі), але мають в розрахунку на 1 га ріллі в 20 разів більший збиток в галузі рослинництва і до 3-х разів - тваринництва;
4. особисті підсобні господарства населення з ручною працею і наднизькою її продуктивністю. Такі господарства ведуть натуральне виробництво. Ще за часів Царської Росії товарними були господарства розміром більше 10-12 десятин землі. Інші обмежуючі чинники - з розвитком суспільства посилюються вимоги до якості продукції і їх зараз задовольняють більш великі господарства. Наприклад, молоко, що одержано на дрібних фермах (до 15 корів), не відповідає сучасним стандартам вищого і першого гатунків із-за технологічних особливостей (відсутності машинного доїння з маніпуляторами, молокопроводу, фільтрування та охолодження молока) і виробляють з нього масло та обмежений асортимент низькоякісної іншої молочної продукції. Щоб вийти на ринки ЄС з цих причин, наприклад Уряд Польщі постановою заборонив переробним підприємствам закуповувати молоко з ферм, на яких утримується менше 14 корів. Зараз із зростанням вимог до кількості і якості сільськогосподарської продукції для задоволення попиту одного трейдера із стандартизацією угоди по кількості і якості товару (з визначенням ціни, місця доставки тощо) виникає необхідність об'єднувати продукцію багатьох навіть великих виробників, що неможливо виходячи з вимог ринку зробити без розвинутої широкої мережі обслуговуючих кооперативів.
При низькому рівні внутрішнього попиту на продукти харчування та відсутності експортних угод в країні вимушено знайдуть найбільший розвиток особисті підсобні господарства населення і менший - індустріальні товарні підприємства. Цей процес буде проходити із соціальними потрясіннями, так як злиденність буде ще довго примушувати виходити селян на ринок і за безцінь реалізувати свою продукцію аж поки вони не працевлаштуються в інших галузях або ж суттєво зросте попит на сільськогосподарську продукцію.
Навіть при умові зростання дохідності населення та рівня споживання продукції за раціональними нормами і укладення експортних угод в межах аграрного потенціалу країни тривалий час існуватимуть проблеми з експортом із-за нерозвиненості торгівельної інфраструктури (в 1,5-5 разів більших витратах та втратах при зберіганні на великих елеваторах, завантаженні і розвантажені, під час зберігання, транспортування тощо), не говорячи про проблеми з доступом до зарубіжних ринків внаслідок чого наприклад вітчизняний виробник зерна при експорті одержує 40-49 відсотків світової ціни, а зарубіжний - 70-75 відсотків. Тільки із-за цього, щоб бути ефективними, при експорті з такими торгівельними перевитратами виробникам потрібно мати нижчу на 25-50 відсотків собівартість продукції порівняно із зарубіжними виробниками.
За даними експертів, якби сільське господарство розвивалось успішно, реалізація експортного потенціалу стримувалась би пропускною можливістю потужностей портів і вантажних станцій України (на рівні 7 млрд. гривень).
Відсутність експортних угод і розвиненості торгівельної експортної інфраструктури при наявності значного аграрного потенціалу незалежно від дій трейдерів буде створювати несприятливу ситуацію в країні: внутрішні ціни для товаровиробників будуть нижчими від світових і спостерігатиметься постійний дефіцит стратегічної продукції. Після чого для забезпечення внутрішніх потреб державі уже за світовими цінами прийдеться її імпортувати. Закупівля за світовими цінами у своїх товаровиробників обсягів основних видів продукції у межах повних державних потреб (дехто пропонує закуповувати до 10 млн. тонн зерна) буде фінансово неможлива для неї.
Але якби були вирішені названі проблеми (зокрема, держава заключить угоди на експорт продукції в межах його потенціалу та регулюватиметься імпорт), виробництво сільськогосподарської продукції буде тяжіти до стану збитковості із-за інших основних причин:
1. нестабільності виробництва за різних природно-кліматичних умов. Як відомо, наприклад 10-відсоткове перевищення пропозиції сільськогосподарської продукції над сукупним на неї попитом призводить до падіння цін на 20-40 відсотків, чим створюється по країні ситуація суцільної збитковості виробництва. Інтервенцією на ринках займаються країни, які стабілізували за роками виробництво і в урожайні роки скуповують незначні відхилення продукції (3-10 відсотків) від обсягів сукупного попиту. Цим заходом, як відомо, забезпечується стабільність ринкових цін і доходів фермерів. В нас же варіація урожайності, наприклад зерна (а відповідно обсягів виробництва) за останні 10 років складала близько 20 відсотків (близько ±7 млн. тонн зерна), цукрових буряків - 22, соняшнику - 25 відсотків. Якщо закуповувати в урожайні роки ці обсяги відхилень, рік зберігати, що дорожче собівартості їх виробництва, і реалізовувати в неурожайні роки, то для цього потребується не менше 6,5 млрд. грн. бюджетних коштів;
2. відсутності оптимального розміщення виробництва сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарські підприємства України мають різні природо-кліматичні, агроекологічні та соціально-економічні умови господарювання. Вони диктуються такими чинниками: нормоутворюючими (рівнем витрат ресурсів залежно від довжини полів, їх конфігурації, еродованості і питомому опорі грунту тощо), типами грунтів і окупності на них мінеральних добрив приростом визначеної продукції, відстанню до ринків збуту тощо. При середньому ступені еродованості грунтів (рівень їх еродованості досягає 48 відсотків) урожайність цукрових буряків зменшується у 2,8 раза, соняшнику і ярої пшениці - у 2,2, інших зернових - 1,5-2, однорічних трав - 1,5 та багаторічних трав - у 1,1 раза, або відповідно в стільки ж разів зростають потреби в мінеральних добривах.
Відповідно до закону нормального розподілу можна сказати, що тільки 33 відсотка сільськогосподарських підприємств мають кращі умови господарювання для інтенсивних культур і по стільки ж відсотків - середні і погані. При науково-обгрунтованому зменшенні високого (80 відсотків - в Україні) рівня розораності сільськогосподарських угідь (а не стихійному, як це є зараз у нас) частка підприємств з кращими умовами господарювання буде зростати. Виходячи із цього, розвинуті країни мають у 2-3 рази меншу розораність земель і в кращих умовах найбільшу частину розміщують виробництво інтенсивних культур (як правило найбільш дохідних) і найменшу - виробництво продукції молочного скотарства (тут відповідна незначна частина тварин тільки утилізує побічну продукцію галузі рослинництва). З погіршенням умов в підприємствах зростає частка екстенсивних культур (зернових, кормових, включаючи пасовища) та частка продукції молочного скотарства і вівчарства. Якщо зробити навпаки, то господарства з кращими умовами з 1 га будуть одержувати прибутку від галузі молочного скотарства і зернового господарства на рівні підприємств з гіршими умовами. Останні ж від сільськогосподарської діяльності при вирощуванні інтенсивних культур матимуть одні збитки. Тобто, господарства не будуть використовувати свої відносні переваги щодо виробництва інтенсивних і екстенсивних культур та галузі молочного скотарства.
2.2 Аграрно-промисловий комплекс України на сучасном етапі
За останній час і навіть при розгляді проекту Державного бюджету України на 2003 рік підтримується думка про необхідність продовжувати суттєво підтримувати агропромисловий комплекс за рахунок бюджетних коштів з метою підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників. Одним же із заходів щодо досягнення достатнього для відтворення виробництва рівня прибутковості визнано нарощування ступеню переробки продукції. Чи можу бути ці заходи в дійсності, або ж є стримуючі соціально-економічні чинники. Проведений економічний аналіз вносить деяку ясність в розуміння цих складних проблем.
Головною функцією державної аграрної соціально-економічної політики має стати створення економічних передумов для нормального функціонування сільського господарства з умовою стабілізації ринків продуктів сільського господарства - створення та підтримка конкурентного (прибуткового) ринкового середовища.
Подобные документы
Організація господарювання у сільському господарстві, кооперативах та інтеграція агропромисловості України; державне регулювання. Характеристика стану і перспективи розвитку спеціалізації фермерських господарств, заходи щодо підвищення їх ефективності.
курсовая работа [82,5 K], добавлен 25.09.2011Класифікація виробничого капіталу з урахуванням його особливостей у сільському господарстві. Визначення сучасного рівня забезпеченості сільського господарства виробничим капіталом, джерел його формування та впливу факторів на ефективність використання.
автореферат [36,0 K], добавлен 11.04.2009Дослідження окремих економічних та соціальних аспектів відміни спецрежиму оподаткування у сільському господарстві України в умовах реформування системи податкових пільг. Аналіз наслідків відміни спецрежиму оподаткування ПДВ у аграрному секторі.
статья [53,4 K], добавлен 21.09.2017Зміни в аграрних відносинах та сільському господарстві. Зрушення в промисловому виробництві. Формування внутрішнього і зовнішнього ринку. Зрушення в сільському господарстві та аграрних відносинах, у промисловому виробництві, торгівлі.
реферат [33,3 K], добавлен 01.04.2006Поняття та сутність державного регулювання в сільському господарстві, його правові методи. Державний вплив на сільськогосподарське підприємництво в умовах ринкової економіки. Кооперація, її особливості та шляхи вдосконалення державного регулювання.
курсовая работа [34,7 K], добавлен 03.10.2010Соціально-економічне значення і завдання статистики праці в сільському господарстві. Поняття продуктивності праці і методика її визначення. Показники продуктивності праці, особливості їх обчислення. Проблеми продуктивності праці в сучасних умовах.
курсовая работа [442,8 K], добавлен 30.01.2014Необхідність і цілі реформ. Підвищення продуктивності праці та якості продукції. Реформи в сільському господарстві, в промисловості. Підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію. Причини краху реформ. Наслідки реформ для України.
презентация [528,2 K], добавлен 03.04.2014Поняття продуктивності праці і методика її визначення. Соціально-економічне значення, завдання і особливості статистики праці. Методи, завдання та джерела статистики праці. Проблеми продуктивності праці в сучасних умовах розвитку сільського господарства.
курсовая работа [414,6 K], добавлен 08.01.2014Вивчення сутності світового господарства та його структури. Розгляд функцій та форм міжнародного поділу праці. Аналіз основних показників участі України у світовому господарстві. Вплив фінансової кризи на місце України в системі міжнародних відносин.
курсовая работа [640,0 K], добавлен 05.02.2015Сутність, склад, структура оборотних коштів та принципи їх організації. Нормування, показники стану і використання оборотних коштів. Специфіка використання оборотних коштів в сільському господарстві. Аналіз прибутку та рентабельності ТОВ "ЗОРЯ".
курсовая работа [284,4 K], добавлен 12.04.2014
