Запуск пожвавлення і піднесення починається з посилення грошових імпульсів - зростання і перерозподілу грошової маси для збільшення кредитних ресурсів (хоч зв'язок може бути зворотний -- грошова маса може бути збільшена за рахунок кредитної емісії). Збільшення кредитних ресурсів на першому етапі є необхідним насамперед для поповнення гострого дефіциту оборотних засобів підприємств, підвищення їх платоспроможності і подолання на цій основі кризи платежів. Але це подолання може здійснитися не просто за рахунок додаткових грошей, а при одночасному багатосторонньому кліринговому розчищенні заборгованостей, кредитуванні потенціально платоспроможних підприємств, введенні майнової відповідальності за борги. Все це разом підвищить платоспроможність підприємств, зміцнить їх фінанси, сприятиме пожвавленню платежів, зменшенню необхідності в бартері.

Уряд вживає заходів щодо неемісійного розчищення неплатежів. Так, постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 6 березня 1999 р. затверджено порядок викупу кредиторської та погашення дебіторської заборгованості держави з використанням казначейських векселів. Спільною з Національним банком Постановою № 621 від 19 квітня 1999 р. встановлено порядок проведення заліків простроченої взаємної заборгованості підприємств та організацій електроенергетики, вугільної та газової промисловості. Проведено суцільну інвентаризацію дебіторської і кредиторської заборгованостей і постановою КМУ № 750 від 29 квітня 1999 р. затверджено заходи щодо їх скорочення. Передумови для зменшення взаємних заборгованостей створюються. Але, очевидно, без введення додаткових грошей в обіг проблема не може бути розв'язана, що позначається на продовженні зростання заборгованостей.

Зростання платоспроможності підприємств водночас впливатиме на погашення заборгованостей щодо зарплати, збільшення виробництва і платоспроможності населення. На платоспроможність населення справляють вплив також виплати з бюджету, а вони залежать від стану виробництва. Платоспроможність підприємств та населення разом створюють місткість внутрішнього ринку. Для того, щоб ця місткість не заповнювалася імпортом, тобто сприяла зростанню збуту продукції вітчизняних підприємств, є необхідним включення тарифних і нетарифних обмежень імпорту, насамперед безпосередньо конкуруючого з вітчизняними товарами. Такий двосторонній вплив на внутрішній ринок створює платоспроможний попит, що стимулює виробництво. Такий самий стимулюючий вплив справляє розширення зовнішніх ринків та зростання експорту.

Зростання і поліпшення розподілу грошової маси, чому сприяє і зростання експорту (валютної виручки) дасть пусковий ефект лише за умови припинення (або мінімізації) відпливу валюти за кордон. Один з каналів відпливу - імпорт. Тому на першому етапі стимулювання пожвавлення є необхідним обмеження імпорту -- не тільки для збереження місткості внутрішнього ринку, але й для мінімізації відпливу валютних коштів. Нестача валютних коштів зумовлює зниження обмінного курсу гривні, що змушує Національний банк для підтримання курсу вживати заходів для зменшення грошової маси. Відплив валюти є рівнозначним відпливу грошей. Він паралізує механізм впливу грошей на пожвавлення і зростання. Необхідність перекривання відпливу грошей існує доти, доки гроші «відштовхуються» економікою, оскільки їх інвестування всередині країни є неефективним. Але ця ефективність визначається насамперед активною роботою виробництва.

Після пожвавлення і формування передумов зростання становище починає змінюватися, виробництво починає притягувати гроші. Це і є переломний момент, після якого інвестиційні процеси входять у нормальне русло. Пожвавлення виробництва включає інвестиційний акселератор: приплив кредитів та інвестицій посилюється, ринок активізується, пожвавлення наростає, формуючи кредитоспроможний попит на інвестиції та економічне зростання.

До переломного пожвавлення інвестиції надходять, але слабо, вони виконують пускову роль поряд з додатковою грошовою масою і кредитами. Цьому допомагають спеціальні заходи: законодавчі гарантії та пільги інвесторам. Коли процес «запуску» почався, пожвавлення виробництва починає само стимулювати приплив інвестицій. Пожвавлення поступово переходить у зростання.

Наведена модель відбиває не тільки описану позитивну послідовність зв'язків, але й небезпеку щодо негативних наслідків. Оскільки початковим вузлом імпульсів до пожвавлення є збільшення обсягів кредитування, отже, і грошової маси, виникає небезпека інфляції. Вона негативно впливає на платоспроможність, заважає скорочувати державні витрати, сприяє дефіциту бюджету. Інфляція також послаблює стимули припливу інвестицій. Усе це нейтралізує стимулюючу силу додаткових грошей. Тому важливо, за можливістю, уникнути інфляційного зростання грошової маси. Воно має спиратися на зростання експорту і поліпшення торговельного балансу, приплив іноземних інвестицій, внутрішніх і зовнішніх позичок, припинення відпливу капіталів, зменшення частки грошей поза банківським контролем. Це найскладніший вузол механізму пожвавлення. Слід взяти до уваги, що перехід до пожвавлення і зростання, як правило, супроводжується зростанням цін -- циклічною інфляцією. Тому, всупереч панівній концепції, певне підвищення інфляції при переході до зростання є неминучим. Завдання полягає в тому, щоб утримати процес у межах, що дають ефект зростання і не дозволяють інфляції некеровано наростати. Фактором, який стримує інфляцію порівняно із зростанням грошової маси, є збільшення виробництва, що стимулюється цим зростанням. Це тепер відбувається в Росії: інфляція відстає від зростання грошової маси, збільшується монетизація, а за нею -- виробництво.

Скорочення витрат бюджету поряд з позитивним впливом на стабільність грошей, негативно впливає на зайнятість та купівельну спроможність населення і частини підприємств. Відомо, що бюджетний дефіцит певний час дає імпульси до зростання. Очевидно, в період стимулювання переходу до пожвавлення абсолютне скорочення бюджетних витрат є небажаним. Але структуру витрат бажано змінювати, добиваючись поступового збільшення в них питомої ваги інвестицій.

Неоднозначно впливають на державні доходи позички. З одного боку, це -- приплив коштів, але водночас - збільшення витрат на обслуговування і погашення боргів. Державні (та регіональні) позички є ефективними і виправдовують себе, якщо вони виступають засобом стимулювання піднесення: наприклад, якщо на час позички знижуються податки або кошти позички направляються у програми, що дають прибуток.

Двоїстим є вплив на затрати і рентабельність підприємств збільшення вартості основних фондів. Зростання затрат на ремонт та амортизацію підвищує загальну суму витрат. Але якщо введено нові основні фонди, які є ефективними, це може перекрити зростання затрат і підвищити рентабельність.

Збільшення кількості грошей у легальному обігу не означає тільки додаткову емісію. Дія поповнення економіки грішми необхідно розв'язати два стратегічно важливих завдання: знизити обсяг тіньового обороту, перемістити частину грошової маси в легальну сферу, під контроль банків; зменшити і припинити відплив капіталів з країни.

У поза банківському обігу тепер перебуває 46% гривневої маси, а якщо взяти до уваги долари -- то не менше 80% усіх грошей. Правда, частина цих грошей осіла в заощадженнях. Але все ж такий високий процент неконтрольованих грошей свідчить про нездоров'я економіки. Розв'язання завдання легалізації тіньової економіки залежить від рівня оподаткування, дебюрократизації управління підприємствами з боку держави, надійності банківської системи, рівня депозитного процента, довіри до національної валюти як засобу нагромадження.

Нині обговорюються варіанти змін податкової системи, які зробили б її простішою і менш важкою для платників податків. Пропонується, наприклад, податки з прибутку і з доданої вартості замінити одним -- з реалізації. Це значно спростило б систему. Такому спрощенню певною мірою заважає бажання копіювати європейську методологію, хоча входження до ЄС більше залежить від виробництва внутрішнього валового продукту на душу населення та рівня життя, ніж від формальних ознак.

Зниженню ставок оподаткування заважає необхідність при цьому зменшення й так гостро недостатніх витрат бюджету. Як розв'язати проблему «перехідного» періоду, ніхто не пропонує, якщо не вважати прагнення Уряду збільшити питому вагу доходів від грошової приватизації. Враховуючи заінтересованість широких кіл, проблема якось розв'язуватиметься, хоча, можливо, і болючими методами.

Насилу, повільно але розв'язується завдання зменшення бюрократичного тиску і так званого дерегулювання. Цьому заважає необхідність валютно-фінансового і податкового контролю, які хоч якоюсь мірою перешкоджають тінізації. Якщо буде знайдено спосіб спростити податкову систему, легше вирішуватиметься й це питання.

Національний банк намагається вести боротьбу з переливанням гривні в тінь: обмежувати розрахунки готівкою. Напрям дій правильний. Він є недостатньо ефективним насамперед тому, що сума доларів, яка перебуває в обігу (в тому числі зберігається) поза банками, приблизно в 7-8 раз є більшою від суми гривень. Грошова основа тіньової економіки більш як у 4 рази ширша, ніж легальної. На цьому фоні дискусії про емісії та спроби обмеження зростання готівки здаються просто іграшковими. Потрібні кардинальніші заходи щодо витіснення з внутрішнього обігу іноземної валюти. Завдання це надзвичайно складне, яке містить суперечливі вимоги. З одного боку, для його розв'язання потрібна стабільна, така, що користується довірою, національна валюта. Водночас стан виробництва не забезпечує національній валюті необхідної стійкості. Більше того - інфляція для економіки України поки що є неминучою.

Для поступового витіснення долара з обігу давно пропонувався випуск паралельної гарантовано стабільної грошової одиниці. Така «золота гривня» могла б забезпечуватися золотовалютним резервом держави і бути номінованою, як еквівалент євро або долара.

Витіснення долара допомогло б розв'язати і другу згадану стратегічну проблему -- перешкоджати відпливу капіталу з України. Розуміючи важливість проблеми, Президент України підписав Указ «Про недопущення відпливу з України валютних та інших майнових цінностей», що передбачає посилення контролю за інвестуванням проектів за рубежем, діяльністю нерезидентів (обов'язковість утворення юридичних осіб, розрахунків лише через українські банки), конкретизує відповідальних за своєчасність повернення валютної виручки при експорті. Однак указ стосується тільки частини каналів відпливу. Можна зазначити ряд напрямів, у яких ще необхідно працювати:

- обмеження імпорту, насамперед споживчого, і стимулювання розвитку імпортозаміщуючих виробництв;

- обмеження, пильний ціновий контроль та припинення товарообмінних зовнішньоторговельних операцій;

- припинення реімпорту (фальшивого експорту, коли наша ж експортована продукція завозиться назад, але за підвищеною ціною);

- обмеження і, по можливості, припинення давальницьких схем обробки;

- скорочення строків повернення виручки при експорті;

- стимулювання реінвестицій капіталу: пільгове оподаткування реінвестицій і тонка політика щодо репатріації прибутку;

- підвищення процентних ставок на валютні кредити, які в основному обслуговують імпортні угоди;

- встановлення контролю за рухом капіталу в офшорні зони;

- вивчення і перекриття каналів нелегального вивезення валюти;

- зменшення питомої ваги іноземних кредитів у фінансових джерелах;

- витіснення з обігу іноземної валюти (зокрема, введення паралельної «золотої гривні», прив'язаної до валютних резервів);

- амністування і залучення депортованого вітчизняного капіталу.

Таким чином, наповнення господарського обороту грішми має розв'язуватися не тільки і не стільки за рахунок грошової емісії, скільки за рахунок перерозподілу розміщення грошової маси. Однак без певного форсування емісії не обійтися. До цього підштовхне, зокрема, необхідність розрядки накопиченого за останні роки інфляційного потенціалу у вигляді величезних внутрішніх заборгованостей. І це, звичайно, підвищить інфляцію, особливо якщо не вжити заходів щодо її гальмування. Крім того, треба нейтралізувати роботу «інфляційних генераторів», вбудованих в усі ланки нашої економіки.

Треба усвідомити, що інфляція Україні потрібна для зняття напружень, породжених рядом диспропорцій: подолання неплатежів та бартеризації, ліквідації нагромаджених заборгованостей, вирівнювання рівня цін між галузями, що працюють на рівні світових цін (з великою часткою експорту та імпорту), і тими, що працюють переважно на внутрішній ринок. Низька купівельна спроможність суб'єктів внутрішнього ринку зумовлює і низьку рентабельність та збитковість виробництва, особливо з урахуванням неплатежів. Ціни на споживчі товари мають підвищитися за незмінного рівня цін на паливо, метал, продукцію хімії, та, можливо, електроенергію. Це означає інфляцію споживчих цін. Інфляцію не можна розглядати тільки як зло. Вона виконує немаловажні функції щодо перерозподілу капіталів і структурної перебудови господарства. В усякому випадку практика показала, що акцент на стабільність гривні, при багатьох позитивних результатах цієї стабільності, однак позитивного імпульсу економіці не надав. Реальна економіка деградує, очікувані інвестиції не надходять.

Передбачаючи певну зумовленість і навіть корисність майбутньої інфляції, треба, проте, враховувати що вона впливає на зниження обмінного курсу національної валюти. А це, всупереч розхожим уявленням, зумовлює додаткові труднощі експортерам, оскільки в затратах українського експорту велика питома вага імпортної складової -- насамперед палива.

Ще одне стратегічне завдання -- розвиток імпортозаміщення. Воно стоїть в одному ряду із завданням зниження енергомісткості. Організована підтримка імпортозаміщення в Україні не здійснюється тому, що з підручників теорії почерпнуто недоліки так званої імпортозаміщуючої моделі розвитку порівняно з експортоорієнтованою. Перша нібито прирікає країну на замкнутість. Це лише ще одна зомбуюча нашу громадськість теза. Для того, щоб сформувати експортоорієнтовану економіку, треба створити затратну базу, що забезпечує конкурентоспроможність. При цьому неминучі аналіз і реструктуризація імпорту. Імпорт становить понад 44% ВВП України, причому не компенсується доходами від експорту. Тільки 15% продукції (за вартістю) Україна здатна виробляти незалежно від імпорту. Тому наша економіка болюче відзивається на зниження обмінного курсу гривні. Цю болючість треба знижувати, зменшуючи частку імпорту в затратах. Отже, імпорт негативно впливає на процес пожвавлення щонайменше по трьох лініях причинно-наслідкових зв'язків. До цього додається ще негативне сальдо поточних операцій. Зрозуміло, йдеться не про просте механічне урізування імпорту.

Прикладом рекомендацій, які не враховують особливостей періоду подолання економічної стагнації, можуть бути такі: держава має усунутися від контролю за економікою і тільки створювати сприятливі умови для приватних підприємств; припинити перекачування грошових ресурсів для підтримування збиткових підприємств і галузей; не припускати протекціоністських обмежень; провести швидку приватизацію не тільки для створення основ структурної перебудови, але й для отримання доходів, щоб уникнути дефолту; формувати бюджет з профіцитом. Усі ці рекомендації з точки зору теоретичних канонів правильні.

Фахівці постійно зважають на підтримку з боку держави різних галузей народного господарства. Задається питання - чи можна раптом перестати

Висновки

Таким чином, в даній роботі були розглянуті основні положення, які стосуються державного регулювання економіки: структура механізму регулювання, основні методи, форми, функції державного регулювання, еволюція моделей регулювання економіки та основні напрямки державного регулювання в Україні в умовах переходу до ринкової економіки.

Можна з впевненістю сказати, що державне регулювання економіки на різних стадіях розвитку суспільства відігравало особливу роль.

Необхідність же державного регулювання полягає у наростанні проблем, як соціальних, так і економічних, вирішення яких і покладається на державне регулювання економіки.

На сьогодні, у період переходу до ринку, особливо важливо державне регулювання. Очевидно, що в арсеналі держави є широкий набір засобів і методів регулювання економіки, від регулювання економічного законодавства, встановлення тим самим правил поводження економічних агентів, до впливу на грошовий ринок за допомогою політики дисконтної ставки. Однозначно визначити, де знаходиться грань між цивілізованим регулюванням економіки і грубого втручання в ринкові механізми на сьогоднішній день дуже важко. Недарма на цей рахунок існує множина думок, деякі з них і були розглянуті вище.

З впевненістю можна лише зробити висновок про те, що державне регулювання економіки необхідно і потрібно визначити лише ступінь державного втручання і його методи. Звісно, неприйнятні міри "фізичного впливу" на ринкові механізми, що можуть підірвати всю економічну систему.

Державне регулювання економіки в умовах переходу до ринкового господарства в України представляє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, що здійснюється правоздатними установами і суспільними організаціями з метою стабілізації та пристосування існуючої соціально-економічної системи відповідно до умов, що постійно змінюються, передусім до потреб та інтересів розвитку головної продуктивної сили - людини.

Державне регулювання виконує кілька завдань, зокрема, стимулювання економічного росту, регулювання зайнятості, заохочення прогресивних зрушень в галузевій та регіональній структурах, підтримка експорту.

В залежності від гостроти соціально-економічних проблем наша країна і визначає конкретні напрямки, форми та масштаби державного регулювання економіки.

Основні напрямки державного регулювання в Україні на сучасному етапі відрізняються від напрямів державного регулювання у розвинутих країнах, що пояснюється кризовим станом нашої економіки, відсутністю законодавчої бази, яка б забезпечила ефективність державного регулювання економічних процесів, а також залишковим впливом командно-адміністративних методів у регулюванні економіки. Все це вимагає постійних змін у застосуванні важелів державного регулювання вітчизняної економіки.

Список використаних джерел

1. Балабанов И.Т. Анализ и планирование финансов хозяйствующего субъекта - М.: Финансы и статистика, 1998.

2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. - М.: Финансы и статистика,1995.

3. Бандурка О.М., Коробов М.Л., Орлов П.І., Петрова К.Л. Фінансова діяльність підприємства. - К., Либідь, 1998.

4. Белолипецкий В.Т. Финансы фирмы. - М.: ИНФРА - М,1998

5. Беркер Коллас Управление Финансовой деятельностью предприятия - М.:1997.

6. Бюджет і фінансова політика України. Навч. посібник / А.О. Епіфанов та ін. - 2е видання. - К.: Наукова думка, 1999. - 301с.

7. Волинський Г. Державне регулювання ринкової економіки // Економіка України, - №11, 1996

8. Гальчинський А.С., Єщенко А.С., Палкін Ю.І.. Основи економічної теорії - К., 1995.

9. Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі. - К.: Знання, 1998.

10. Долішний М., Козоріз М. Моделі державного регулювання в ринковій економіці // Економіка України, - №6, 1999.

11. Єрмошенко М.Н. Фінансова безпека держави. - К., 2001.

12. Залотогоров В.Г. Инвестиционное проектирование: Учеб. пособие.- Мн-:Экоперспектива, 1998.

13. Ковалёв В.В. Финансовый анализ.- М : Финансы и статистика, 1996.

14. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. - К.: Знання, 2000. - 378с.

15. Кравченко В. Місцеві фінанси України. Навчальний посібник. - К.: Знання, 1999.

16. Мозговой О.М. Фондовий ринок: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 1999.

17. Моринець С. Міжнародні фінансові відносини. Підручник. - К.: Знання, 2000. - 305с.

18. Опарін В.М., Малько В.І. Бюджетна система: Навч. метод. посібник для самост. вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2000.

19. Осадець С. Страхування. Підручник. - К.: КНЕУ, 1998.

20. Основи предпринимательства (Під ред. А. С. Пелиха). М., «Гардарика», 1996.

21. Пилипенко І.І., Жук О.П. Цінні папери України. Навч. Посібник. - К., 2001.

22. Романенко Н.Л. Регулювання міжнародних фінансових ринків. Навч. посібник - К., 2000.

23. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка - Київ, “Либідь”, 1999.

24. Саниахметова Н. А. Регулирование предпринимательской деятельности в Украине: Организационно-правовые аспекти. Одеса, 1998.

25. Сатановська О. Роль держави в регулюванні економічних відносин // Економіка України, - №11, 1999.

26. Финансы предприятий: Учебник для вузов / Под ред. Н.В. Колчиной - М.: Финансы, Изд. Объединение ЮНИТИ, 1998.

27. Шошин Н.В. Инвестиции. Организация управления и финансирования / Учебник для вузов. - М.: Финансы ЮНИТИ, 1999.

28. Ястремський О.І. - Основи теорії економічного ризику: Навчальний посібник для студентів екон. Спец. Вищ. Навч. Закладів - К.:Артек, 1997.

Размещено на Allbest.ru