Організація та принципи діяльності малих підприємств
Малі підприємства: їх роль в економічному прогресі. Соціально-економічна суть малого бізнесу. Політика держави щодо регулювання цього виду бізнесу. Аналіз розвитку інфраструктури малого підприємництва. Стратегія та принципи діяльності малих підприємств.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.03.2012 |
| Размер файла | 149,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
6
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Організація та принципи діяльності малих підприємств
Зміст
Вступ
1. Малі підприємства та їх роль в економічному прогресі
1.1 Соціально-економічна суть малого бізнесу
1.2 Політика держави щодо регулювання малого бізнесу
1.3 Аналіз розвитку інфраструктури малого підприємництва
1.4 Закордонний досвід державної фінансової політики в сфері малого бізнесу
2. Організація та принципи діяльності малих підприємств
2.1 Організація діяльності малого бізнесу
2.2 Принципи діяльності малих підприємств
2.3 Стратегія розвитку малих підприємств
3. Проблеми державної фінансової політики щодо регулювання малого бізнесу в Україні
Висновки
Література
Вступ
В останнє десятиліття, починаючи з моменту одержання Україною державної самостійності, на її території інтенсивно відбуваються процеси відродження підприємницької діяльності її населення. Успішність цих процесів за роками не рівномірна, немає динамічності, що не очікувалася на перших порах росту підприємництва, його масовості. Розуміючи безперечну ефективність і значення для вітчизняної економіки розвитку в країні підприємництва, економісти-практики, вчені і педагоги намагаються знайти пояснення появи причин, що стримують процеси цього відродження.
Підприємець, починаючи малий бізнес, часто змушений одночасно виконувати функції виробника, постачальника, збутовика - маркетолога, менеджера, фінансиста, плановика і бухгалтера. Для ефективного виконання цих функцій бізнесмену в малому підприємництві необхідно одержати базовий комплекс знань з них.
Дуже часто малі підприємства припиняли своє існування або функціонували на грані виживання через складні взаємини усередині колективу їхніх працівників. Основою організації здорових і високорезультативних відносин усередині будь-якого колективу працівників часто служить спеціалізована діяльність з персоналом у рамках управління людськими ресурсами, що одержала назву «кадровий менеджмент» (менеджмент персоналу). політика держава малий бізнес
Мале підприємництво є першою сходинкою в розвитку підприємницької діяльності людини, у всьому суспільному виробництві. Часто в його надрах зароджуються інновації, що визначають цілі шари прогресивного розвитку суспільства. Разом з тим, рівень малого підприємництва - це найбільш незахищений рівень діяльності людини. Тут, насамперед, виявляється будь-який збій у діяльності інституціональної інфраструктури держави. Тому в 1998 році Президент України видав Указ про державну підтримку малого підприємництва. Ще раніше (у 1996 році) Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова « Про концепцію державної політики розвитку малого підприємництва». Також у 1998 році був виданий Указ Президента України про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва. Для координації процесів підтримки малого підприємництва розробляються відповідні державні програми для кожного регіону України. Тому дана тема на даний момент є актуальною.
1. Малі підприємства та їх роль в економічному прогресі
1.1 Соціально-економічна суть малого бізнесу
Перехід від централізовано керованої системи господарства до ринкової зробив проблему підприємництва, у тому числі малого, предметом інтенсивних наукових досліджень і дискусій. З розвитком цього сектора економіки пов'язують перспективи виходу вітчизняної економіки з кризи, забезпечення стійких темпів економічного росту, формування цивілізованих ринкових відносин.
У формуванні сучасних поглядів на підприємництво важливу роль зіграли праці Є. Тоффлера, П. Друкера, С.Соломона,
П. Самуельсона, Б. Харрісона, Дж. Стіглера. Всесвітньо відомі підприємці-менеджери Татеісі К., Р. Уочі, Б. Карлоф, Т. Коно, К.Картер зробили глибокі теоретичні узагальнення із перспектив розвитку підприємництва. Блискучі публіцистичні твори з проблем розвитку підприємництва дозволили одержати світову славу Т. Пітерсу, Р. Уотермену, Дж. Мак-Дональду, Р. Форстеру [16].
Дослідження проблем підприємництва почалися в колишньому СРСР тільки з початком ринкових трансформацій. Серед вітчизняних вчених, що займаються науково-теоретичним обґрунтуванням суті й об'єктивної необхідності розвитку підприємництва варто назвати О.Барановського, Ю. Єханурова, С. Реверчука, З. Варналія, І.Жиляєва, А.Кисельова, Ю. Клочко, В. Корнєєва, С.Соболя, В.Черняка, О.Щура й ін. Окремі питання із створення умов розвитку підприємництва розглядаються в наукових працях українських вчених-економістів: Л. Безчасного, В. Бородюка, В. Гейца, В. Голікова, І.Лукінова, В.Новікова, Ю.Пахомова, А. Чухно, В. Савчука й ін.
Науковий аналіз практики підприємницької діяльності дозволяє виділити її специфічні риси, що трактуються як принципи підприємництва.
1. Підприємець виступає як самостійно господарюючий суб'єкт, що веде власну справу. Незалежність як вихідну ознаку підприємництва не можна розуміти спрощено. В економіці абсолютної волі нема, а самостійність підприємця полягає в тім, що над ним немає інстанції, що примушує щось робити. Але він не вільний від ринку, його жорстоких вимог, при цьому незалежність відносна, тому що вона визначена законами ринку.
2. Підприємницька діяльність пов'язана з ризиком, тобто імовірністю виникнення збитків, недоодержання доходів чи навіть руйнування. Ризик звичайно вважають зворотним боком волі і незалежності підприємництва. Причини ризику - це непередбачуваність ринкової ситуації і новаторський характер підприємництва. Ризик може бути виробничим, комерційним і фінансовим. Ступінь ризику може мати три рівні: повна втрата прибутку (ризик, що допускається), недовідшкодування витрат і банкрутство (катастрофічний ризик). Основною формою запобігання ризику є страхування, але немаловажне значення мають тактика смиренності і тактика відваги підприємця.
3. Підприємницька діяльність допускає матеріальну відповідальність за реалізацію ідей. Ця відповідальність може знаходитися в межах усього майна, у межах паю чи в обсязі пакета акцій.
4. Підприємцю властивий динамічний стиль життя, що обумовлено твердою конкуренцією як серед самих підприємців, так і між підприємцями і найманими робітниками.
5. Підприємницька діяльність завжди цілеспрямована. Більш кращим є твердження, що підприємницька діяльність немислима без одержання прибутку. Однак ціль підприємництва не можна зводити тільки до прибутку: вона містить у собі як комерційний успіх у всіх його проявах, так і соціальні аспекти [16].
Соціально-економічні аспекти підприємництва виявляються в тих функціях, що воно виконує в житті суспільства: задоволення потреб ринку, зростання виробництва на мікро-, а в кінцевому рахунку і на макрорівні; перерозподіл ресурсів і створення такої структури національної економіки, що відповідає ринковим потребам; поява і розвиток нових напрямків у всіляких сферах економічного і соціального життя; створення нових робочих місць, залучення найманих робітників до управління й ін.
Таким чином, підприємництво - це особливий вид економічної активності, під якою мається на увазі доцільна діяльність, спрямована на одержання прибутку, заснована на самостійній ініціативі, відповідальності й інноваційній підприємницькій ідеї.
Досвід ведучих індустріальних держав показує, що високоефективна економіка не можлива без розвинутої системи малого підприємництва. Малі господарські структури стали факторами економічного прогресу, соціальної стабільності і політичної консолідації. Малий бізнес став феноменом XX сторіччя, він показав в умовах ринкової економіки свою стійку життєздатність і ефективність.
1.2 Політика держави щодо регулювання малого бізнесу
Здорове економічне середовище може утворитися на фунті функціонування широкого прошарку малих підприємницьких структур, які спроможні стимулювати конкуренцію, сприяти стабільності суспільства, формувати основу розвинутої економіки шляхом створення середнього класу. Розвиток малого підприємництва в Україні повинен стати однією з форм реалізації економічної реформи в Україні. Використання резервів малого підприємництва для прискорення економічного зростання в Україні потрібно здійснювати на тлі глибокого вивчення його стану, тенденцій розвитку і факторів впливу.
Аналіз останніх публікацій і досліджень показав, у проблемі перспектив розвитку малого бізнесу поки що багато дискусійних питань. Вирішенням даних питань займалися відомі вчені економісти С.Ф. Покропивний, З.С. Варналій, В.М. Геєцьта інші.
Розвиток підприємництва активізує структурну перебудову економіки і надає широку свободу ринковому вибору й створенню додаткових робочих місць. Одночасно забезпечується швидка окупність втрат і оперативне реагування на зміни споживчого попиту. Підприємництво допомагає забезпечувати ринок товарами і послугами, сприяє розширенню конкуренції, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу і підвищенню експортного потенціалу [18].
Розвиток підприємництва сприяє вирішенню важливих завдань, які стоять нині перед українською економікою. Серед них слід відзначити значне розширення виробництва споживчих товарів і послуг, забезпечення умов гнучкого своєчасного реагування на зміни ринкового попиту, що спирається при цьому не лише на централізоване ресурсозабезпечення, а й широке використання сировини і відходів великих виробництв.
Держава звільняється від нерентабельних і збиткових підприємств шляхом передачі їх в оренду окремим особам і дрібним кооперативам, які можуть забезпечити їх рентабельне функціонування. Виробництво товарів і послуг наближається до споживачів, при цьому скорочуються транспортні витрати по доставці товарів на периферію із великих промислових центрів і в відповідній мірі вирівнюються умови життя в населених пунктах різних масштабів. У виробництво вкладається частина матеріальних ресурсів і фінансові кошти населення, які раніше використовувалися виключно для особистого споживання. Створюються сприятливі передумови для працевлаштування частини робочої сили, яка вивільнюється з великих підприємств у зв'язку з підвищенням ефективності і продуктивності праці.
Таким чином, розвиток малого підприємництва диктується такими напрямками економічного росту, як соціальне орієнтування, ресурсозбереження, а також захист навколишнього середовища.
Система реальної мотивації підприємців, і в першу чергу малого бізнесу, й інфраструктура для реалізації через ринок, є головною ланкою, яка повинна привести в дію весь механізм ринкової економіки. Створення розгорнутої системи державної і суспільної підтримки малого підприємництва є важливою передумовою його розвитку.
Існують основні принципи перспективного розвитку бізнесу в Україні.
Державна політика повинна бути націлена не на адміністративно-директивне регулювання малого підприємництва, а на створення необхідної ринкової інфраструктури, системи державної й соціальної підтримки його розвитку. Дана підтримка повинна стосуватися системи фінансово-кредитних важелів, які ставлять малий бізнес у рівні умови на ринку у порівнянні з великим підприємством.
Державна політика підтримки підприємництва, як показує світовий досвід, спрямована в двох напрямках [16]:
Перший напрямок визначається широким державним регулюванням діяльності підприємництва в сполученні з протекціоністською політикою його підтримки. Протекціонізм - державна політика, яка передбачає систему заходів, до яких відносять ввізне мито, ліцензування, податки, переваги в наданні кредиту, фінансова допомога тощо по захисту національної економіки і виборчого зображення її розвитку.
Цей напрямок сприяє створенню сприятливих умов, формує необхідні стимули до розвитку і визначає низьку ефективність бізнесу.
Другий напрямок визначається помірним держаним регулюванням підприємництва в сполученні зі створенням ринкових умов для жорсткої конкуренції, які формують виживання та розвиток сильних підприємств.
Даний варіант є природно державною політикою в умовах розвинутого ринку.
Ці два напрямки відповідають двом етапам розвитку ринкових відносин при переході від командно-адміністративної до ринкової економіки.
На нинішньому етапі розвитку підприємницької діяльності слід формувати шляхи створення малих підприємств:
виділення малих підприємств із великих шляхом демонополізації і розукрупнення і приватизації;
створення нових малих підприємств.
За десятирічний період свого розвитку сектор малого підприємництва в Україні здійснив майже повний цикл від „бурхливого старту" і прискорення економічного зростання до стагнації внаслідок недостатньої і багато в чому суперечливої соціально-економічної політики, передусім в частині державного регулювання господарського механізму.
Проведене на ринкових основах реформування системи управління, інститутського складу й інфраструктури промисловості, дозволило зупинити спад виробництва. Промисловість увійшла в фазу стабілізації. За останній рік темпи приросту виробництва товарної продукції становили 12,9%. Найбільше пожвавлення виробничої активності спостерігалося в галузях, що працюють на внутрішній ринок і задовольняють потреби кінцевих споживачів.
Уперше за підсумками роботи економіки за минулий рік в Україні зафіксоване економічне зростання. Реальний валовий внутрішній продукт (ВВП) виріс на 5,4%. Початок економічного зростання можна пов'язати з сприятливою для промисловості кон'юнктурою світових ринків і проведенням внутрішніх реформ. Статистично значущою є залежність між наближенням реформ у сфері власності, розвитком підприємництва і пожвавленням виробництва. Найбільші темпи приросту виробництва виявлено саме в тих галузях, де значно переважає недержавна власність.
Загалом рівень розвитку сектора малого бізнесу в Україні явно недостатній і з точки зору вимог раціональної структури ринкової економіки, потреб перехідного періоду.
Малий бізнес, як і в минулі роки, зорієнтований переважно на діяльність у сфері торгівлі та громадського харчування, що пов'язано з відносно незначними витратами на створення таких підприємств та швидким обігом вкладеного капіталу. Підприємства цієї галузі складають половину усіх малих підприємств.
Позитивною тенденцією останніх років є зменшення питомої ваги торгівельних малих підприємств при одночасному збільшенні виробничих.
Упродовж останніх років простежуються певні тенденції розвитку малого підприємництва:
* приріст кількості малих підприємств стабілізується в межах 11-14%;
* частина малих підприємств становить 86% загального числа підприємств;
* на 1 тисячу українців припадає менше 5 малих підприємств;
* загальний внесок малого бізнесу в забезпечення зайнятості населення складає близько 16%;
* приріст загальної чисельності працюючих у малому бізнесі перебуває в межах 8-13%;
* вироблено продукції і надано послуг на рівні 7% загального обсягу виробництва продукції. Внесок малих підприємств у ВВП держави становить 10%.
Таблиця 1.1 Галузева динаміка малих підприємств в Україні [20]
|
Показники |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
|||||
|
од. |
% до підсумку |
од. |
у% до підсумку |
од. |
у% до підсумку |
од. |
у% до підсумку |
||
|
Всього по економіці |
173404 |
100 |
197127 |
100 |
217930 |
100 |
233607 |
100 |
|
|
Сільське господарство |
3440 |
2,0 |
4589 |
'2,3 |
7839 |
3,6 |
10157 |
4,4 |
|
|
Промисловість |
26166 |
15,1 |
30253 |
1 15,3 |
34497 |
15,8 |
37652 |
16,1 |
|
|
Будівництво |
14873 |
8,6 |
16175 |
8,2 |
18323 |
8,4 |
19889 |
8,5 |
|
|
Оптова та роздрібна торгівля |
89928 |
51,9 |
100146 |
50,8 |
101113 |
46,4 |
100248 |
42,9 |
|
|
Готелі та ресторани |
5959 |
3,4 |
6655 |
3,4 |
7538 |
3,5 |
7939 |
3,4 |
|
|
Транспорт |
5363 |
3,1 |
6598 |
3,4 |
8483 |
3,9 |
9887 |
4,2 |
|
|
Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги користувачам |
17140 |
9,9 |
20827 |
10,6 |
26371 |
12,1 |
32031 |
13,7 |
|
|
Державне управління |
217 |
0,1 |
237 |
0,1 |
208 |
0,1 |
180 |
0,1 |
|
|
Освіта |
11802 |
0,7 |
1439 |
0,7 |
1672 |
0,8 |
1876 |
0,8 |
|
|
Охорона здоров'я та соціальна допомога |
1591 |
0,9 |
1859 |
0,9 |
2042 |
0,9 |
2395 |
1,0 |
|
|
Колективні, громадські та особисті послуги |
6495 |
3,7 |
7209 |
3,7 |
7467 |
3,4 |
8654 |
3,6 |
Але головні проблеми у сфері підприємництва залишаються практично незмінними: високий рівень оподаткування, постійні зміни податкового законодавства, відсутність фінансово-кредитної підтримки з боку держави та малий обсяг прямих іноземних інвестицій, адміністративні перешкоди на шляху підприємництва. Необхідність отримання великої кількості дозволів та погоджень, велика кількість перевірок.
З метою реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва останнім часом було проведено такі заходи:
- розроблено порядок використання коштів, передбачених на здійснення заходів Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні;
- розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України „Про порядок проведення конкурсів на виконання заходів Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні";
- розроблено проект заходів щодо реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні та погоджено його з усіма зацікавленими міністерствами, відомствами, громадськими організаціями. Зокрема, його заходами передбачені удосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності щодо режимів оподаткування, організації особистих селянських господарств, спрощення дозвільної системи; активізація формування єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва; активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва; формування необхідної інфраструктури розвитку малого підприємництва в Україні.
Головною метою урядової політики щодо малого бізнесу є створення умов для творення і нового розвитку сектора малого підприємництва.
Головними напрямками цієї роботи повинні бути:
* оздоровлення сфери фінансування, поліпшення доступу підприємств до банківських і поза банківських джерел зовнішнього фінансування;
* створення податкової системи, що заохочуватиме інвестиції і стане прийнятною для платника податків;
* обмеження тиску і бар'єрів, які призводять до зниження конкурентоспроможності підприємства;
* розвиток системи фондів кредитних гарантій для малого підприємництва.
1.3 Аналіз розвитку інфраструктури малого підприємництва
Актуальність питання полягає у тому, що однією з найпоширеніших організаційних форм підприємництва, яка дозволяє ефективно вирішувати економічні та соціальні проблеми переходу до нових умов господарювання, є мале підприємництво. Його становлення та розвиток сприяє структурним перетворенням у народному господарстві, оперативному насиченню ринку товарами та послугами, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу, зростанню експортних можливостей як держави в цілому, так і регіонів, забезпеченню зайнятості значної частини населення за рахунок створення нових робочих місць, послабленню монополізму та розвитку добросовісної конкуренції.
Період бурхливого збільшення кількості малих підприємств в Україні у 1992-1993 роках, коли темпи зростання становили 148,5 відсотка, змінився періодом стабілізації і навіть їх зниження. Але в подальші роки динаміка кількості малих підприємств також була неоднакова. У 1997 році темп зростання малих підприємств становив 141,5% з подальшим їх зниженням і переходом у стадію стабілізації (у 2001 році темп зростання - 107,2%, у 2002 році - 108,6%) [11].
Підприємництво, а особливо мале, для свого ефективного функціонування потребує такої інфраструктури підтримки, якої раніше не було в економіці. Відомо, що в соціалістичній економіці над кожним підприємством височіла ціла піраміда органів управління, побудованих за територіально-галузевим принципом. Ці органи здійснювали функції технічної підтримки, нового будівництва, реконструкції, постачання, збуту, ціноутворення тощо. Діяльність підприємств жорстко регламентувалася, наприклад, техпромфін-планом, основні показники якого затверджувалися державними органами управління вищого рівня. В умовах ринкової економіки підприємства, засновані на приватній формі власності, які не мають над собою органів управління, як правило, не можуть самостійно здійснювати весь комплекс робіт, пов'язаних з їх господарською діяльністю. Особливо це стосується суб'єктів малого підприємництва.
Для їх нормального функціонування, перш за все, необхідно створити правові умови розвитку інфраструктури підтримки малого підприємництва.
Перед тим як перейти до характеристики цих умов, визначимо, що таке інфраструктура взагалі і малого підприємництва зокрема.
В економічній літературі наводяться різноманітні визначення інфраструктури, причому в одних випадках мова йде про інфраструктуру, в інших - про ринкову інфраструктуру, що обумовлено відсутністю єдиного підходу в розумінні її сутності. Тому в хронологічному плані можна зустріти такі визначення інфраструктури: інфраструктура представляє собою сукупність галузей і підгалузей народного господарства, що надає виробничі послуги матеріальному виробництву, які забезпечують економічний оборот в народному господарстві, виробництво послуг і духовних благ для населення, створення умов для охорони і відтворення навколишнього середовища [9]; це комплекс специфічних трудових процесів по виробництву послуг, що забезпечують обмін діяльністю в суспільному виробництві і житті людини [9]; сукупність допоміжних підгалузей і засобів, що організаційно і матеріально забезпечують основні ринкові процеси -- взаємний пошук продавця і покупця, а також господарсько-економічну і фінансову діяльність [3]; сукупність видів діяльності, що забезпечують ефективне функціонування об'єктів ринкової економіки та їх єдність у визначеному реальному ринковому просторі [10]. Характерним в цих визначеннях інфраструктури є те, що їй відводиться допоміжна роль в реалізації цілей суспільного відтворення.
Найбільш повним, на нашу думку, є таке визначення інфраструктури підприємництва: це сукупність державних, приватних та громадських інститутів (організацій, установ, об'єднань, фондів], які обслуговують інтереси суб'єктів підприємницької діяльності і забезпечують їхню господарську діяльність та сприяють підвищенню її ефективності [6].
Складність інфраструктури як системи обумовлена різноманітністю функції, які виконують її такі складові елементи:
* фінансово-кредитна;
* інформаційно-аналітична;
* організаційно-технічна.
Фінансово-кредитну інфраструктуру утворюють установи, які акумулюють тимчасово вільні грошові ресурси, а саме банки, фондові та валютні біржі, страхові компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, фонди громадських об'єднань тощо.
До інформаційно-аналітичної інфраструктури належать інформаційні, аудиторські, консалтингові, юридичні, інформаційні фірми, бізнес-центри, бізнес-інкубатори. До функцій установ, що складають цю підгрупу інфраструктури, входить: надання консультацій підприємцям, підготовка спеціалістів для малих підприємств, прогнозування та моделювання наслідків тих чи інших рішень, розробка економічної поведінки підприємств на ринку тощо.
Організаційно-технічна інфраструктура включає в себе товарні біржі, торгові дома, лізингові, франчайзингові компанії, гарантійні фонди, асоціації підприємців, тендерні центри підприємництва, транспортні комунікації та засоби зв'язку.
В 2002 році існувала відповідна кількість інфраструктурних елементів малого підприємництва: 182 комерційні банки, 8 технопарків, 107 фондів підтримки підприємництва, 164 лізингові компанії, 915 інвестиційних та інноваційних фондів, 667 кредитних спілок, 1091 інформаційно-консультативна установа, 1209 регіональних громадських об'єднань [3].
На сьогодні правова регламентація малого підприємництва здійснюється значною кількістю нормативно-правових актів як загального, так і спеціального характеру. Основними серед яких є Цивільний і Господарський кодекси України, закони «Про державну підтримку малого підприємництва», «Про сільське [фермерське) господарство», «Про фінансовий лізинг» та інші. І зовсім мало нормативно-правових актів, котрі були б зорієнтовані на розвиток інфраструктури малого підприємництва.
Для ефективного розвитку малого підприємництва необхідно прийняти цілий пакет законодавчих та нормативних актів, які б сформували правове поле для розвитку інфраструктури малого підприємництва. У цих законодавчих актах, окрім загальних положень, потрібно визначити і дати тлумачення таких понять інфраструктури, як бізнес-центр, бізнес-інкубатор, товариство взаємного страхування та кредитування, інвестиційний центр, тендерний центр малого підприємництва, оскільки на сьогодні мають місце різні визначення цих термінів.
Складовими елементами організаційно-технічної інфраструктури є лізингові фонди та компанії, які здійснюють підтримку суб'єктів підприємництва. Лізинг спрямований на інвестування вільних або залучених фінансових ресурсів. За угодою фінансової оренди (лізингу) орендодавець (лізингодавець) надає у виключне користування на визначений строк орендарю [лізингоотримувачу] майно, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоотримувачем у відповідного продавця майна за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів. Але лізингові компанії залишаються відносно слабкими через високий рівень зносу основних засобів, низький рівень поінформованості малих підприємств про застосування лізингу. Ці послуги є дорогими для лізингоотримувача, що пов'язано з неврегульованістю низки проблем, зокрема невизначеністю юридичного статусу лізингової компанії, відсутністю обґрунтування лізингу інтелектуальної власності та прав, широко розповсюджених у світовій практиці, обмеження, що стосуються віднесення лізингових платежів на валові витрати лізингоотримувача [для окремих предметів лізингу встановлена 50-відсоткова квота такого віднесення); строків використання лізингу, обмеження переліку видів лізингу (хоча світова практика дає їх майже 20 видів), невідповідність основних понять лізингу нормам світової практики тощо.
Нова редакція Закону «Про лізинг» - «Про фінансовий лізинг» - ще більше звужує коло діяльності та значно обмежує доступ до нього з боку малого підприємництва. На рис. можна побачити частку українських підприємств, які зверталися в лізингові компанії, як зазначалося на минулорічній січневій конференції в Києві «Лізинг: можливості, проблеми і перспективи».
Якщо порівняти річний обсяг ринку лізингових послуг, то в Україні за 2003 рік він становив 0,2 млн. грн., в Росії - 20 млрд. руб., в Польщі - 2,0 млрд. злотих, в Чехії - 2,6 млрд. крон [5].
Україна стоїть на порозі вступу до Світової торгової організації і їй потрібно буде зважати на особливості міжнародних лізингових операцій, оскільки в усіх європейських країнах лізинг є основною формою фінансування суб'єктів малого та середнього підприємництва. За даних умов не можна очікувати суттєвого збільшення обсягів цього ринку без дієвої підтримки держави. Вітчизняна практика доводить нескоординованість дій учасників лізингових відносин: лізингових і страхових компаній, а також банків. Крім того, часта зміна законів [а не тільки їх назв) не завжди сприяє досягненню мети таких змін. З одного боку, цього потребує час, умови господарської діяльності, що змінюються. Вони вимагають теоретичних уточнень тих чи інших понять і положень, що, в свою чергу, має супроводжуватися змінами умов і методів регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності. Але, з іншого боку, прийняття нових законів не повинно вступати у протиріччя з іншими законодавчими актами, щоб не порушити цілісну систему правового і економічного поля діяльності суб'єктів господарювання, у тому числі й малого бізнесу.
Виникла нагальна потреба в прийнятті відповідних нормативних актів щодо розвитку франчайзингу, товариств взаємного страхування та кредитування.
Франчайзинг є одним із елементів організаційно-технічної інфраструктури підтримки малого підприємництва. Мова йде про угоду двох економічних агентів щодо надання права одному з них [суб'єкту малого підприємництва - франчайзингоотримувачу) діяти на ринку збуту від імені другого (франчайзингодавця). Останній надає свою торгівельну марку франчайзингоотримувачу, дістає можливість розширити своє виробництво з мінімальними витратами. З іншого боку, франчайзингоотримувач, користуючись відомою торгівельною маркою, може відкрити свою справу без підготовчого періоду і витрат на рекламу. Окрім того, він користується правом здійснювати торгівельну діяльність на пільгових умовах.
Одним із важелів розвитку малого підприємництва міг би бути такий елемент інфраструктури, як факторинг. В багатьох країнах цей елемент ринку представлений невеликою кількістю факторингових компаній, або факторингових відділів банків, які охоплюють майже весь ринок цих послуг, що позитивно впливає на зміцнення фінансового стану підприємства.
В нашій державі ці послуги надає невелика кількість комерційних банків, а факторингових компаній взагалі не існує. Частка факторингу в балансах комерційних банків, що надають цю послугу, становить 0,5-5%, що пов'язано з їх відносною дорожнечею для підприємств, а також великим ризиком для тих, хто їх надає [10]. Значну роль у розвитку малого підприємництва можуть виконати кредитні спілки. Саме вони складають конкуренцію банківському кредитуванню. Діяльність кредитних спілок регулюється Законом «Про кредитні спілки» [1]. В ньому спілка визначається як неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб їх членів у взаємному кредитуванні та надання фінансових послуг. Однак обсяг кредитування з їх допомогою ще незначний порівняно з банками. Це пов'язано, перш за все, із законодавчим обмеженням надання кредиту одному постачальнику, а також відносно високою ставкою відсотків за надані кредити, яка може коливатися в межах 18-60% [4]. Дещо спрощений механізм надання кредитів сприяє більшому доступу до кредитних ресурсів суб'єктів малого підприємництва, про що свідчать такі дані: якщо у 2000 році спілки об'єднували понад 73 тис. осіб, то вже у 2002 році - більш 174 тис, а їх кредитний портфель збільшився з 9 млн. грн. - до 36,5 млн. грн. [4].
Слід зазначити, що формування інфраструктури малого підприємництва в Україні хоч і повільно, але відбувається. В цьому процесі беруть участь як держава, так і ділові кола, а також міжнародні фінансові організації. Державна фінансова допомога малим структурам підприємництва здійснюється через український фонд підтримки підприємництва та його регіональні відділення. Окрім цього, в областях для підтримки підприємництва залучаються кошти місцевих бюджетів, асоціацій, громадських об'єднань, добродійних організацій, а також підприємців.
На жаль, національна програма підтримки малого бізнесу фінансується із Державного бюджету недостатньо. Якщо в 2003 році із держбюджету на такі цілі було направлено 50 млн. грн., то в 2004 році - лише 1,8 млн. грн. Для порівняння: в Японії щорічно виділяється $6 млрд., в США -$15 млрд., в Англії - СВР 3 млрд. [5].
З огляду на зазначене вище, можна зробити висновок, що ефективне формування та розвиток інфраструктури малого підприємництва можливе за умов прийняття необхідних законодавчих та нормативних актів, орієнтованих на інтеграційний поступ держави до європейських структур, конструктивної підтримки малого та середнього підприємництва з боку держави, що в кінцевому рахунку сприятиме активізації господарської діяльності та появі нових суб'єктів підприємництва.
1.4 Закордонний досвід державної фінансової політики в сфері малого бізнесу
Важливою складовою успіхів малого та середнього підприємництва є цілеспрямоване сприяння йому. Тому в розвинутих країнах існує розгалужена мережа державної підтримки малого та середнього бізнесу, що складається з урядових, змішаних та приватних організацій. Вони діють як на комерційних засадах, так і в умовах бюджетного фінансування.
У США ще у 1953 р. на правах федерального відомства було створено Адміністрацію в справах малого бізнесу, її компетенція -- інформаційно-консультативна та кредитно-фінансова підтримка дрібного, приватного бізнесу, що включає забезпечення підприємців-початківців довідковою літературою, брошурами, відповідями на практичні питання, пов'язані з діловою діяльністю, порадами, інформуванням про наявний досвід найбільш успішно діючих фірм, про нормативно-правові умови виробництва, збуту, зовнішньоекономічної діяльності, а також умови одержання пільгових позик. У системі Адміністрації, що складається з 10 відділень (по укрупнених регіонах країни) працює понад 4000 чол.
У Франції визначаються перспективи децентралізованого стимулювання малого бізнесу в так званих «зонах економічного пожвавлення» при координуючій ролі місцевих структур управління, які давали б можливість оцінювати основні економічні показники діяльності малих підприємств, полегшувати пошук джерел фінансування тощо.
В Японії важливими структурами, що здійснюють підтримку малого та середнього бізнесу, є держбюджетні Національна фінансова корпорація (фінансова підтримка малих, приватних підприємств), Корпорація фінансування малого бізнесу (інвестиційні позики, підтримка технічних проектів, модернізації та технічного переоснащення виробничої сфери малого бізнесу), а також міський банк «Секо Тюкін Банк» (фінансування кооперованих об'єднань малих та середніх підприємств), сукупний кредитний ресурс яких становить 20 млрд. ієн.
У Республіці Корея також є 15 організацій, переважно--урядових, що підтримують розвиток малих та середніх підприємств (МСП). У Міністерстві торгівлі й промисловості є Бюро малого бізнесу, яке сприяє створенню малих підприємств, допомагає цьому процесові, виступає гарантом перед банками, видає безповоротні субсидії та здійснює різнобічну адміністративну підтримку -- допомагає реєструвати, навчає фахівців.
На це міністерство покладено завдання формування, координації та здійснення політики сприяння малим і середнім підприємствам у країні. Серед них є декілька спеціалізованих -- з питань фінансування.
Корейська Федерація малого бізнесу; Індустріальний банк Кореї; Банк дрібної і середньої промисловості; Корейський фонд по гарантіях кредитування (дає гарантії по всіх кредитах малого бізнесу, допомагає діям держави); Корпорація сприяння малому і середньому бізнесу; Корейський фонд по гарантіях кредитування у сфері технології (фонд займається підтримкою нових технологій в малому бізнесі).
Водночас у Кореї на всіх рівнях викорінюється «утриманський» погляд на те, що уряд, державні органи можуть вирішувати всі проблеми і для кожного малого чи середнього підприємства. Та успіх останніх перш за все залежить від самих господарів підприємств. І тому завдання політики сприяння малим і середнім підприємствам (ПСМСП) полягає не в тому, щоб просто передати в руки МСП фінансові, технічні чи інші ресурси, а в тому, щоб створити умови для їх діяльності та зростання. Штучно створені «парникові» умови не приведуть до зростання й процвітання малих і середніх підприємств.
Але і це -- не все. Є ще в Кореї великі зовнішньоторговельні організації, які стимулюють експорт продукції малого бізнесу. Вони добиваються зменшення податків і митних тарифів, одержання пільгових кредитів, а також полегшують вивезення прибутків з інших країн до Кореї, проводять дослідження ринків, забезпечують підприємців інформацією і підшуковують торгових партнерів, іншими словами--озброюють тих, хто бажає вийти на зовнішній ринок. Серед останніх -- Корейська зовнішньоторговельна асоціація для малого бізнесу. Корейська торговельна корпорація і Корейська міжнародна торговельна корпорація малого бізнесу.
Відомо, що Японія у свій час стала першою азіатською державою, яка ступила на шлях побудови орієнтованого на економічну та соціальну активність середнього класу індустріального суспільства. Цей курс став особливо помітним після 1952 р., коли різко скоротилася кількість японських фермерів, а в промисловості та торгівлі спостерігалися бурхливе розширення конкуренції і створення нових фірм. На те, що ці зміни стали не лише наслідком об'єктивної господарської закономірності, а й результатом цілеспрямованих зусиль у рамках державних програм, вказує наявність нормативно-правової бази діяльності малого бізнесу, в центрі якої -- закон про малі та середні підприємства, прийнятий у 1963 р. Він визначає принципи державного регулювання в цій галузі, спрямований на самостійні зусилля малих та середніх підприємств, надаючи в разі необхідності державну підтримку -- насамперед у сприянні кооперативним починанням.
Законодавчим актом 1972 р. визначено коло підприємств, які вважаються середніми або малими і працюють, у зв'язку з цим, у відносно пільгових умовах. Такими в Японії вважаються підприємства з штатом до 300 робітників (для підприємств оптової торгівлі--до 100, роздрібної--до 50) чи з капіталом, не більшим від 100 млн. ієн (близько 790 тис. доларів), а для підприємств торгівлі--не більшим від 10 млн. ієн.
Окремі сфери діяльності малих фірм Японії регулюються спеціальними законами, які прийняті в різні роки і доповнюють один одного. Це, зокрема, закон про кооперативні асоціації малих підприємств, закон про організацію об'єднань малих та середніх підприємств, закон про модернізацію на малих та середніх підприємствах, закон про страхування малих та середніх підприємств, закон про кредитні гарантії асоціаціям.
Аналіз звітності свідчить, що обсяги продукції малих підприємств невеликі. Тому вони ще не відіграють скільки-небудь помітної ролі у формуванні виробництва товарної маси, а тим більше -- експортного потенціалу країни. Проте свідовий досвід і тут вказує на значні резерви. Так, у Німеччині малі та середні фірми забезпечують значну частину виробництва товарної маси і близько 40 % національного експорту, в Японії -- 39 %, у Франції -- 36 %. Тому в умовах гострого дефіциту валютних ресурсів та неконкурентоспроможності багатьох видів продукції нашої країни на світовому ринку природним є запитання: а чи можливе й для українського малого бізнесу досягнення 50-процентного показника експорту продукції, що має місце в окремих передових країнах?
Звичайно, такі високі показники можна передбачити лише на перспективу. Разом з тим це свідчить про необхідність перенесення в нашу дійсність ряду практичних напрямів організації цієї справи: створення системи зовнішньоекономічних організацій, які б стимулювали експорт продукції підприємств малого бізнесу, добивалися зниження податків і митних тарифів, одержання пільгових кредитів, забезпечення інформацією як складовою загальноекономічної бази даних при максимально можливій інтеграції з аналогічними структурами Європейського Співтовариства, державне сприяння проведенню різного роду ярмарків, виставок.
Важливими критеріями при опрацюванні методів регулювання діяльності невеликих підприємств є належність до тієї чи іншої галузі та характер підприємницької діяльності. Не секрет, що значна частина малих підприємств у нашій державі, зареєструвавшись як виробничі, в дійсності не займається безпосередньо виробництвом товарів, які б користувалися попитом, і своєю діяльністю аж ніяк не сприяє вирішенню загальнонаціональних завдань виходу з кризи і подальшого господарського розвитку. Тому цілком природним був би диференційований підхід до цього типу господарських організацій, як це має місце, наприклад, в Японії, де у законодавчому порядку визначаються короткострокові пріоритетні напрями господарської діяльності малих підприємств. З 1992 р. це--зростання продуктивності праці, технічне переозброєння та вдосконалення технології, оновлення й модернізація парку машин і обладнання, структурна реорганізація малих підприємств у плані оптимізації управлінських систем, стимулювання попиту.
Звичайно, державне регулювання малого підприємництва не повинне обмежуватися заходами стимулюючого характеру. Світова практика, та й досвід нашої держави, говорять про необхідність чіткого нормативного й оперативного контролю. Так, у Китаї під забороною перебувають необгрунтоване завищення ціни, пересортиця, недоважування, спекуляція, контрабанда з боку малих фірм. В сучасних умовах значна частина таких недоліків має місце і у нас, а це вимагає активних дій відповідних владних структур і громадських організацій.
Насичення ринку товарною масою є метою розвитку малого бізнесу. В умовах гострої нестачі товарів масового попиту, що є результатом економічної кризи, саме з малим бізнесом пов'язані надії щодо стабілізації споживчого ринку. Малі підприємства завдяки своїй наближеності до споживача більшою мірою, ніж великі, здатні забезпечити випуск різних видів виробів малими серіями, заповнюючи існуючі на ринку пустоти різних видів виробів малими серіями, заповнюючи існуючі на ринку пустоти потрібною продукцією, та задовольнити попит покупців. Крім того, невеликі господарські організації здатні швидше оновлювати асортимент продукції, освоювати виробництво модернізованих товарів, які б задовольняли мінливий попит населення.
2. Організація та принципи діяльності малих підприємств
2.1 Організація діяльності малого бізнесу.
Господарське законодавство України оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.
Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України і Законом «Про власність», та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, особливостей правового становища підприємств окремих видів.
Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. В залежності від форм власності Господарський кодекс України виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, комунальні, державні (втому числі казенні), засновані на змішаній формі власності. В Україні діють також Підприємства з іноземними інвестиціями, іноземні підприємства, унітарні і корпоративні підприємства..
Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.
Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.
Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство колективної власності») - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства.
Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке
володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту. Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє - це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, вкладів) у майні підприємства.
Інакше визначає поняття колективного підприємства Закон України «Про власність», згідно з яким видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності:
* колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене в інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство);
* акціонерне або інше статутне господарське товариство, виробничий кооператив;
* підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян (наприклад, профспілкове); підприємство релігійної організації (підприємство, створене господарським об'єднанням).
Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство.
Крім того відповідно до організаційно-правової форми, залежно від того, якою вона є, підприємства можуть бути одновласницькими (унітарними) та багатовласницькими (корпоративними).
Одновласницьке підприємство створюється одним засновником, який надає для цього необхідне майно, затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо чи через призначеного ним керівника управляє підприємством і формує його трудовий колектив на підставах трудового найму, вирішує питання його реорганізації або ліквідації.
Одновласницькими є державні, комунальні, приватні, дочірні, підприємства, що належать кооперативам, господарським товариствам, господарським об'єднанням, підприємства політичних партій, громадських, релігійних організацій і т. ін.
Багатовласницькі підприємства створюються двома чи більше засновниками на підставі їхньої спільної угоди (договору) і діють на основі об'єднання майна і трудової діяльності засновників (учасників), їхнього спільного управління справами, в тому числі через створювані ними органи, участі в розподілі прибутків і ризиків
Дочірне підприємство -- це підприємство, майно якого повністю сформоване за рахунок підприємства-засновника або цьому "материнському" підприємству належить контрольний пакет акцій дочірнього підприємства.
Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.
Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Усі інші підприємства визнаються середніми. До 2004 року законодавство розрізняло підприємства виробничої і невиробничої сфери, при відношенні підприємств до категорії малих, що зумовлювало неоднаковий підхід до віднесення підприємств до малих по галузям господарювання.
Згідно зі статтею 62 Господарського кодексу “Підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку передбаченому законодавством».
законом України “Про підприємство” підприємством як об'єктом прав визнається майновий комплекс, що його використовують для здійснення підприємницької діяльності Схоже, що невдовзі ми повернемося до такого розуміння підприємства, про яке свого часу писала відомий правознавець Е. А. Флейшиць: «Підприємство це «учасник господарського обороту».
2.2 Принципи діяльності малих підприємств
Підприємства створюються для виробництва потрібних суспільству матеріальних благ, для надання різноманітних послуг населенню, трудовим колективам тощо. Безпосереднім стимулом для організації виробництва, заснування підприємства є перспектива одержати прибуток і використати його для задоволення відповідних потреб. Інакше кажучи, завданням всіх виробничих, науково-дослідних, комерційних підприємств є задоволення суспільних потреб у продукції, роботах, послугах і реалізація на основі одержаного прибутку соціальних і економічних інтересів членів трудового колективу і власника майна підприємства.
Кожне підприємство незалежно від форм власності на засоби виробництва діє на принципах господарського розрахунку. Такими принципами за умов формування планомірно-ринкової економіки є самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість і економічна відповідальність, свобода господарської діяльності, конкуренція між товаровиробниками, контроль за їх господарською діяльністю. Адже господарський (він же комерційний) розрахунок є об'єктивною економічною категорією товарного виробництва і його скасувати не можна. Як економічна категорія господарський розрахунок виражає складну систему економічних відносин, які виникають у процесі продуктивного використання засобів виробництва, реалізації виробленої продукції, надання послуг, при розподілі й використанні одержаного доходу (прибутку).
Комерційний розрахунок і господарський розрахунок мають один зміст. Це слова-синоніми. Правда, наприкінці 20-х -- на початку 30-х років термін «господарський розрахунок» остаточно утвердився у радянській економічній літературі, витіснивши поняття «комерційний розрахунок». Останній розглядався виключно як капіталістичний метод господарювання і протиставлявся госпрозрахунку -- «соціалістичному методу господарювання». Відмінності між ними вбачали у меті комерційного та господарського розрахунку. Якщо метою комерційного розрахунку було одержання максимального прибутку, то метою госпрозрахункових підприємств, переконували науковці, було найбільш повне задоволення потреб суспільства, населення. У такому визначенні комерційного та господарського розрахунку яскраво проглядається ідеологічне навантаження. Насправді ніякої істотної відмінності між комерційним і господарським розрахунком немає, хоча мали місце особливості, які спричинені неоднаковими умовам» господарювання за планомірно-ринкової економіки й адміністративно-командної системи. Вони полягають у ступені економічної свободи і відповідальності підприємств. Підприємства в СРСР ніколи, за винятком невеликого періоду НЕПу, не мали тієї економічної свободи, яку мають аналогічні підприємства на Заході. Не було ії справжньої економічної відповідальності за результати господарської діяльності.
Якщо при капіталізмі підприємство внаслідок нераціонального використання ресурсів, неефективного виробництва зазнає збитків, то воно розорюється. Його власник стає банкрутом із всіма наступними наслідками. Адміністративно-командна система забезпечувала існування і збитковим підприємствам за рахунок перерозподілу прибутку або прямих бюджетних дотацій. Це й дало підставу говорити про «формальний», «неповний», «урізаний» господарський розрахунок, про необхідність впровадження повного господарського розрахунку. Саме таким він повинен стати за умов планомірно-ринкової економіки, її багатоукладності та конкуренції.
Подобные документы
Аналіз впливу законодавчого регулювання діяльності малих підприємств та його наслідків. Етапи формування малого підприємництва в Україні. Основні проблеми процесу розвитку малого підприємництва та шляхи їх подолання. Малі підприємства в сфері обігу.
статья [203,7 K], добавлен 22.02.2018Методологія виникнення та становлення малого бізнесу. Зарубіжний і вітчизняний досвід його розвитку. Аналіз діяльності підприємства "Підгір’я". Елементи регіональної інфраструктури і модель функціонування фінансової стратегії підтримки малих підприємств.
курсовая работа [299,1 K], добавлен 20.10.2012Роль і місце малих підприємств в національній економіці, їх державна підтримка. Аналіз показників функціонування малих підприємств в Україні, проблеми і перспективи їх розвитку. Характеристика та оцінка діяльності малих підприємств Миколаївської області.
курсовая работа [692,6 K], добавлен 06.09.2015Основи малого та середнього підприємництва. Суть і система організації та принципи діяльності підприємств. Форми державної і недержавної підтримки підприємництва. Проблеми, які потребують вирішення у сфері підтримки малого і середнього підприємництва.
курсовая работа [124,0 K], добавлен 20.03.2009Роль малих підприємств у економіці. Малий бізнес-ріст, структура та якість валового національного продукту. Державна підтримка малого підприємства: принципи та напрямки. Державна підтримка малих підприємств в Україні: проблеми й перспективи.
реферат [21,7 K], добавлен 03.12.2007Роль малого бізнесу в економіці. Державне регулювання та нормативно-правове забезпечення розвитку дрібного підприємництва в Україні. Діючі системи оподаткування для суб’єктів малого бізнесу та організаційні форми здійснення господарської діяльності.
дипломная работа [166,5 K], добавлен 02.06.2011Суть, роль та функції малих підприємництв у різних моделях змішаної економіки. Особливості встановлення сектору малого підприємництва у Азії. Економічний розвиток країн Америки. Малі приватні підприємства в економіці держав Європи.
курсовая работа [159,1 K], добавлен 27.07.2003Підприємство малого бізнесу. Аналіз малого підприємництва. Організаційно-правові форми підприємства. Поняття малого підприємництва. Досвід малого підприємництва в зарубіжних країнах. Сучасне підприємництво. Роль жінок в розвитку малого підприємництва.
курсовая работа [47,4 K], добавлен 27.09.2008Роль малого підприємництва у структурі перехідної та розвиненої ринкової системи. Статистична оцінка діяльності підприємств малого бізнесу. Шляхи забезпечення позитивного розвитку, форм державної та регіональної підтримки малого підприємництва в Україні.
научная работа [182,3 K], добавлен 18.05.2014Характерні особливості діяльності малого та середнього бізнесу, класифікація факторів його розвитку. Порядок створення та реєстрації підприємницької діяльності в Україні. Розрахунок амортизації основних фондів пропорційним і прискореним методами.
контрольная работа [81,2 K], добавлен 24.04.2011
