Основа стратегії дрібних і найдрібніших фірм -- постійний пошук потреб, які виникають і зникають, неперервне пристосування до них. Тому дрібні фірми, на відміну від усіх інших, звичайно не планують свою діяльність, а якщо і складають плани, то лише короткострокові. Звичайно, невелика фірма в умовах конкурентного протистояння гігантам має дві можливі форми поведінки. Перша пов'язана з вибором сфери діяльності, яка може бути ефективною в умовах дуже невеликого розміру підприємства. Наприклад, маленька перукарня може ні в чому не поступатися великій за рахунок якості обслуговування, цін і витрат, що залежать головним чином не від чисельності, а від кваліфікації, професійної майстерності персоналу. Схожа ситуація нерідко складається в найрізноманітніших галузях промисловості, сільського господарства і сфери послуг. Цілком конкурентоспроможними, як показує досвід, можуть виявитися і сімейна ферма, і програміст-одинак.

Друга форма поведінки дрібної фірми -- симбіоз із великою корпорацією. Справа в тому, що повне підпорядкування дрібного постачальника не узгоджується зі стратегічними інтересами самих гігантів. Одержувані від дрібної фірми комплектуючі деталі згодом стають частиною товару, виробленого самим концерном, і думка споживачів про продукцію цієї монополії залежить і від якості деталей, що постачаються дрібною фірмою. Концерн, що утискує інтереси дрібного постачальника, ризикує відштовхнути або розорити його. За невелику економію доведеться розплачуватися погіршенням якості власної продукції і відповідним зниженням її конкурентоспроможності. Усвідомлюючи це, багато провідних корпорацій дотримуються принципу одного постачальника (сінгл сорсінг). Зрозуміло, його попередньо ретельно добирають, приймаючи пропозиції, найкращі за ціною і якістю. Проте раз вступивши в ділові відносини, гіганти поводяться з ними як вірні партнери, особливо, якщо дрібній фірмі вдається успішно пристосуватися до їхніх запитів.

3. Проблеми державної фінансової політики щодо регулювання малого бізнесу в Україні

Поточний стан української економіки пов'язаний з тим, наскільки створені економічні умови узгоджені з вимогами й можливостями економічних суб'єктів. У той же час глибокі економічні і соціально-політичні перетворення в Україні за роки незалежності, послідовне проведення курсу подальшої лібералізації і поглиблення економічних реформ сприяли реалізації державної стратегії реформування економіки у перехідний період. Виникнення нових економічних та правових відносин, і насамперед, відносин власності, у процесі здійснення широкомасштабних реформ, спрямованих на створення багатоукладної економіки, потребує осмислення ролі та місця приватної власності, підприємництва в сучасній економіці на рівні держави і регіону.

Головним стрижнем, ланкою, яка пов'язує всі перетворення в країні, є лібералізація економічного життя. Говорячи про лібералізацію в сфері економіки, у першу чергу маємо на увазі вирішення ключового питання - питання власності та формування на цій основі нового класу власників. Наявність у країні переважного класу власників служить гарантом стабільності та добробуту в суспільстві. Свої можливості, свій фінансовий та інтелектуальний потенціал реальні власники реалізують у економічній системі малого та середнього підприємництва яка формується сьогодні.

Мале підприємництво - дійовий інститут і сьогодні одна з масових суб'єктивних баз цивілізованої ринкової економіки, невід'ємний елемент властивого їй конкурентного механізму. Приватне підприємницьке середовище надає економіці маневреності, концентрує значні фінансові і виробничі ресурси населення, має антимонопольний потенціал, є чинником структурної перебудови. Мале підприємництво сприяє вирішенню проблеми зайнятості й інших соціальних проблем ринкового господарства. Наведені обставини підтверджують, що становлення і розвиток малого підприємництва є однією з стратегічних задач економічних перетворень в Україні.

Аналіз економічної сутності малого підприємництва дозволяє виявити два підходи до цього феномена. З одного боку, мале підприємництво - це сектор економіки, який функціонує в національному, регіональному і місцевому масштабі. Різноманіття форм організації виробництва є об'єктивною основою появи підприємств різних розмірів, у т.ч. дрібних. Такою дрібною виробничою одиницею в умовах ринкової економіки стало мале підприємство, для якого характерні відособленість, спеціалізація на окремому виді виробничої діяльності, реалізація виробничих товарів (послуг).

До соціально-економічних особливостей малого підприємства відноситься те, що таке підприємство ґрунтується на особистій праці власника, його сім'ї, або використанні найманої праці в поєднанні з виробничою та управлінською діяльністю власника або членів його сім'ї. Мале підприємництво утворює особливий сектор економіки, який представлено сукупністю малих підприємств, є специфічною суспільною формою дрібнотоварного виробництва та сфери послуг. Таким чином, мале підприємництво характеризується особливою формою розмірності як виробництва товару, так і послуг, і в цьому розумінні воно збігається з поняттям «малий бізнес».

З іншого боку, мале підприємництво як вид підприємницької діяльності пов'язане із функціонуванням його суб'єкта -- власника. Підприємець як власник оборотного й основного капіталу є суб'єктивним організаційним чинником відтворювального процесу, покликаним на ініціативній та інноваційній основі, при повній економічній відповідальності й умовах ризику, ефективним засобом з'єднувати всі чинники відтворення, забезпечуючи підприємству додатковий прибуток.

У зв'язку з відносно невеликими масштабами виробництва умови господарювання набувають для суб'єктів підприємництва якісних особливостей. Так, ризикованість малого підприємництва більш висока у зв'язку з обмеженістю ресурсів. Те ж стосується гнучкості, сприйнятливості до інновацій, а також відсутності громіздких управлінських ланок. У той же час у випадку комерційного успіху малі підприємства одержують відносно вищий прибуток на первинні вкладення порівняно з великими та середніми підприємствами.

Система інституціональних структур, що безпосередньо впливають на становлення і функціонування малого підприємництва, формує його зовнішнє середовище, яке можна представити у вигляді наступних груп:

- сукупність ринків: ресурсних (засобів виробництва, інформації, робочої сили, фінансових ресурсів) і збутових;

ринкові інститути (державні і фінансово-кредитні);

- види суспільних відносин (правові, соціально-культурні, політичні);

- соціально-економічні процеси та явища (економічна кон'юнктура, екологія, науково-технічний прогрес, структура народного господарства і т. д.);

- засоби державної підтримки малого підприємництва.

Змістовність малого підприємництва та особливості його зовнішнього середовища дозволяють визначити стійкі риси (критерії) цього явища. Характер виробничого процесу на малому підприємстві визначає обмеженість масштабів застосовуваних засобів виробництва і технологічних процесів, невелику номенклатуру виготовлюваних виробів (що називається вузькою спеціалізацією), спрощення системи збуту продукції. Специфіка управління і поточного керівництва малим підприємством пов'язана з єдністю права власності і безпосереднього управління підприємством, що підкреслює та характеризує особливе значення ролі керівника і його безпосередню участь в усіх функціях управління, простоту схеми управлінської структури і багатофункціональність його як менеджера, відсутність ієрархії управління і, відповідно, складних інформаційних потоків, неформальність у системі планування і контролю, оперативність у прийнятті управлінських рішень.

Стан окремих організаційно-економічних елементів і чинників забезпечення виробництва на малому підприємстві зумовлюють персоніфікований характер відносин між власниками і найманими робітниками, патерналістську модель керівництва, сприйнятливість до нововведень, невеликий обсяг використовуваних фінансових ресурсів, низьку капіталізацію (низьку частку накопичення в прибутках підприємця), високу оборотність капіталу, значущість сімейних і родинних зв'язків і права спадкування, що впливають на кадрову політику, прийняття управлінських рішень, вибір засобів господарської діяльності.

Як показує аналіз, зовнішнє середовище визначає наступні стійкі властивості малого підприємництва: локальність ресурсних і збутових ринків (регіональний і територіальний їх характер), неформальність стосунків з вузьким колом постачальників і споживачів, залежне становище в системі коопераційних зв'язків із великими і середніми підприємствами, чутливість до змін економічної кон'юнктури та законодавства, обмеженість джерел фінансування і нестача коштів, значна залежність від засобів підтримки з боку держави.

У той же час малий бізнес здійснює важливий зворотній вплив на зовнішнє середовище. Вплив малого бізнесу на ресурсні і збутові ринки пов'язаний з його роллю споживача, що робить значні закупівлі для власних виробничих потреб; виробника, що гнучко реагує на зміни кон'юнктури ринку; роботодавця, що застосовує робочу силу, у т.ч. соціально уразливих верств суспільства (жінок, інвалідів та ін.)

Вплив малого підприємництва на політичні й соціально-культурні процеси дозволяє його суб'єктам стати, у певному розумінні, амортизатором соціальної напруженості, оскільки малий бізнес є масовою базою формування «середнього класу» і джерелом навчання кадрів, що дає змогу, хоч і неповною мірою, послабити тенденції до соціальної диференціації суспільства в умовах ринкової конкуренції.

Водночас малому підприємництву об'єктивно властива нестійкість, яка обумовлена тим, що воно функціонує в менш сприятливих, порівняно з крупними компаніями, умовах господарювання. Зовнішнє середовище малого підприємства характеризується невизначеністю через те, що малі підприємства, які функціонують на локальних ринках, схильні до стихійності більшою мірою, ніж великі компанії. Позначається й підпорядкована роль малого підприємства в його стосунках з державою, великими підприємствами та фінансово-кредитними інститутами.

Незважаючи на об'єктивно високу соціально-економічну значущість малих підприємств, їм властива низька життєздатність, у зв'язку з тим, що їхні можливості протистояти негативним впливам зовнішнього середовища обмежені невеликими масштабами виробництва та незначними обсягами спожитих ресурсів і фінансової бази, потужними зв'язками з місцевим ринком.

Отже, формування багатоукладної економіки, в якій головну роль займає приватна власність з значною часткою у ВВП підприємницького сектора (7,7% у 2003 р.), сприяє залученню його в процес подальшого реформування всього господарського комплексу країни з метою збалансованого та стійкого його розвитку, поліпшення процесу ринкової трансформації господарства.

Формування реальних власників-підприємців в економіці України стає одним із головних чинників найбільш ефективного використання внутрішнього потенціалу держави, сприяє вирішенню проблем економічного зростання виробництва, підвищенню рівня конкурентоспроможності продукції вітчизняних товаровиробників на внутрішньому і світовому ринках.

Формування і становлення в країні законодавчої та нормативної бази розвитку промислового підприємництва як частини загального сектора економіки повинно базуватися на наступних принципах:

створення чітких правових гарантій, що забезпечують захист і підтримку приватної власності і підприємництва, незалежність і самостійність господарської діяльності громадян і приватних підприємств, а також недоторканість приватної власності;

реалізація правових актів через систему законодавчих, виконавчих і судових органів, а також громадських формувань як виразників інтересів підприємців; взаємодія територіальних, галузевих і державних органів управління. Слід відзначити, що законодавчі акти, які прийняті в Україні в процесі економічних реформ, сприяли збільшенню масштабів роздержавлення і приватизації, прискоренню становлення підприємницького сектора економіки.

Так наприклад, в Одеському регіоні в 2003 р. фактично діяло 13121 мале підприємство, або 84,7% усіх суб'єктів підприємницької діяльності. У той же час спостерігається певна тенденція до скорочення темпів збільшення кількості малих підприємств. Так, приріст у 2003 р. складав 11,8%, у 2002 р. - 10,1%, а в 2001 р. -11,1%. Це можна пояснити тим, що (якщо звернутися до структури підприємницького сектора економіки області за видами економічної діяльності) відбулося певне насичення в економічній системі тих секторів, що орієнтовані на обслуговування і не потребують великих капітальних витрат як на відкриття підприємницької справи, так і в процесі свого функціонування. Так, із загального числа створених у 2003 р. малих підприємств більшість (530 од.) було засновано в оптовій та роздрібній торгівлі, тому що саме в цій галузі межа розміру ефективності підприємництва є найнижчою, процес створення бізнесу - найпростішим, а термін окупності витрат -- найшвидшим.

Сьогодні практично вичерпані можливості надприбуткової торговельно-посередницької діяльності. Нормою стає прибуток на одного зайнятого в малому бізнесі на рівні, що коливається навколо середньої заробітної плати по країні, що відповідає закономірностям цивілізованої ринкової системи.

Слід зазначити, що в цілому в структурі українського малого бізнесу в останні роки намітилася тенденція до створення малих за чисельністю суб'єктів підприємництва в основному за рахунок збільшення кількості фізичних осіб. Так, у 2003 р. порівняно з 2001 р. їхня кількість зросла на 55,7%, у той час, як за рахунок фізичних осіб - суб'єктів підприємництва їх стало більше на 65,2%, а кількість власне малих підприємств збільшилася тільки на 8,6% .

У результаті зростання зайнятості в малому бізнесі істотно відстає від темпів розвитку цього сектора (зайнятість зросла на 34,4%), а частка малого бізнесу у виробництві товарів і послуг зростає значно повільніше (з 6,9% у 2000 р. до 7,7% у 2003 р.).

Усього в 2003 р. малими підприємствами було виготовлено продукції і надано послуг у фактичних цінах на 1781,2 млн. грн. Разом з тим за обсягами виробництва малі підприємства не досягли бажаного рівня (60-70% ВВП), забезпечивши тільки 9,1% загального виробництва.

У той же час збільшується частка малих підприємств у виробничій сфері, що пов'язано не тільки з проведенням завершального етапу широкомасштабної приватизації, яка охоплює основні галузі промисловості, але й з тим, що в структурі нових господарсько-технологічних ланцюжків великі підприємства стали активно формувати малі. Однак основна маса українських підприємців уперто не хоче розвиватися за рамки індивідуального підприємництва, а спрощена система оподаткування використовується головним чином не для реінвестування і розширення бізнесу, а для максимального приховування від оподатковування отриманих прибутків.

Так, в Одеському регіоні в 2003 р. фінансовий результат роботи суб'єктів малого бізнесу був негативний і склав 44,3 млн. грн. збитків, причому фінансовий результат роботи малих підприємств порівняно з 2002 р. погіршився на 4,4 млн. грн.

Для того, щоб малий бізнес зміг виконати свої соціально-економічні функції, необхідно реалізувати систему заходів, спрямованих на удосконалення зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування малих підприємств. При цьому велика роль відводиться формуванню інститутів ринкової інфраструктури, що здійснюють безпосередній позитивний вплив на поліпшення зовнішніх і внутрішніх умов функціонування малих підприємств. Зниження виробничих, інвестиційних показників цього сектора економіки дозволяє зробити принциповий висновок. В умовах сьогодення малий бізнес досяг тих розмірів, яких дозволила йому сучасна структура народного господарства України, інституціональна можливість й інші, сформовані за підсумками реформ економічні реалії, а його подальший розвиток може бути пов'язаний тільки з наступними соціально-економічними перетвореннями в Україні, із зміною самої парадигми розвитку країни.

Висновки

Мале підприємництво є першою сходинкою в розвитку підприємницької діяльності людини, у всьому суспільному виробництві. Часто в його надрах зароджуються інновації, що визначають цілі шари прогресивного розвитку суспільства. Разом з тим, рівень малого підприємництва - це найбільш незахищений рівень діяльності людини. Тут, насамперед, виявляється будь-який збій у діяльності інституціональної інфраструктури держави.

Соціально-економічні аспекти підприємництва виявляються в тих функціях, що воно виконує в житті суспільства: задоволення потреб ринку, зростання виробництва на мікро-, а в кінцевому рахунку і на макрорівні; перерозподіл ресурсів і створення такої структури національної економіки, що відповідає ринковим потребам; поява і розвиток нових напрямків у всіляких сферах економічного і соціального життя; створення нових робочих місць, залучення найманих робітників до управління й ін.

Таким чином, підприємництво - це особливий вид економічної активності, під якою мається на увазі доцільна діяльність, спрямована на одержання прибутку, заснована на самостійній ініціативі, відповідальності й інноваційній підприємницькій ідеї.

Розвиток малого підприємництва значною мірою залежить від надання йому фінансової підтримки, особливо в умовах складної економічної ситуації в країні. Проте, через проблеми поповнення державного й місцевих бюджетів фінансова підтримка підприємництва є недостатньою. Крім того, залишається законодавчо не розв'язаною проблема мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва, а саме створення та діяльності спеціалізованих небанківських фінансово-кредитних установ з мікрокредитування.

Література

1. Конституція України від 28. 06. 1996 р.

2. Господарський Кодекс України від 16. 01. 2003 р.

3. Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19. 10. 2000 р.

4. Закон України «Про фінансовий лізинг»від 16. 12. 1997 р.

5. Смовженко Т.С. Державна політика сприяння розвиткові підприємництва: Монографія / Інститут регіональних досліджень НАН України. - Львів. -- 2004. - 464 с

6. Ісаченко Д.А., Буркинський І.Б., Згуров І.А. Підприємницький сектор економіки регіону // Економічні інновації. - Вип. 19. -- Одеса: ІПРЕЕД НАН України, 2004. - С 60-68.

7. Барановський О. Державна підтримка малого бізнесу: світовий досвід і Україна // Економіка України. - 2005. - №6. - С. 74-79.

8. Білоус Г. Розвиток малого підприємництва в Україні // Економіка України. -2005. - №2. - С 34-40.

9. Буряк П. Фінансове забезпечення розвитку підприємництва. -- Львів.: ІРД НАН України, 2004. - 246 с

10. Варналій 3., Сергійко О. Підприємницька діяльність в Україні: процес розвитку та проблеми державного сприяння//Приватне право і підприємництво. Зб.наук.праць. - Вип.З. - К.: НДІ приватного права і підприємництва АпрН України, 2003.-С. 136-150.

11. Варналій 3., Павлюк А. Мале підприємництво України як чинник регіонального розвитку: стан та перспективи//Актуальні проблеми економіки. - 2005. - №4. - с 64-73.

12. Малий бізнес України: підприємці здатні відродити країну / За ред. Д. Ляпіна - К.: Єднання, 2002.-С. 8-21.

13. Малий та середній бізнес / За ред. В. Сахарова. - К.: НАУ, 2003. - с. 22-23.

14. Закон України «Про кредитні спілки» від 20.12.2001 р. // Відомості Верховної Ради України, 2002, №15. - С 101.

15. Варналій З.С. Розвиток підприємництва як головний чинник соціально-економічного розвитку України та ії регіонів // Збірник наук, праць. Вип. 5 / НАН України. Інститут регіональних досліджень. - Ч. 1. - Львів, 2003.

16. Копченко І.М. Державне сприяння розвитку інфраструктури підтримки малого підприємництва в Україні // Актуальні проблеми економіки. -2005, № 4. - С 92.

17. Лагода Т., Деревянко Е. Лизинг в законе // Бизнес, №3 (574), 19 января 2004 года.

18. Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну // Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні «Єднання». -2005. - С 144.

19. Стаханов В.Н. Экономика инфраструктуры общественного производства; Учебн. пос. - Ростов н/Д, 1989. - С. 6.

20. Україна в 2004 році. Статистичний збірник. - К., 2005. - С. 389.

Размещено на Allbest.ru