Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РАБОТА

на тему: «Використання системи національних рахунків в практиці управління економікою країни»

Зміст

Вступ

1. Поняття, зміст і принципи побудови системи національних рахунків

2. Використання системи національних рахунків в практиці управління економікою країни

3. Система балансів народного господарства

4. Проблеми переходу до системи національних рахунків в Україні

Висновки

Перелік використаної літератури

• Вступ

Розширене відтворення - це процес розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, тобто процес виробництва, розподілу, обміну, обігу та споживання своєї сукупності матеріальних благ та послуг, які створені суспільством за відповідний проміжок часу. Тому розширене відтворення є об'єктом макроекономічного аналізу та регулювання і прогнозування.

Розширене відтворення може здійснюватись лише за умови дотримання відповідних співвідношень як на макрорівні, так і між галузями та секторами економіки, зокрема між наявними економічними ресурсами і суспільними потребами, між виробництвом і споживанням, кінцевим споживанням і заощадженням та нагромадженням; пропорцій у розподілі матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, між доходам та витратами та ін., що впливають на формування структури економіки та обсяги і структуру макроекономічних показників, які відображають результати економічної діяльності. система рахунок баланс

Рахунки макроекономічних показників і важливих пропорцій розширеного відтворення здійснюється на підставі розроблюваних різними країнами економічних моделей, що відображають річний економічний оборот на макрорівні, тобто відповідних систем макроекономічного рахівництва. Вони також є важливим інструментом державного регулювання і прогнозування національної економіки.

Центральною проблемою макроекономічного регулювання і прогнозування економіки є наукове обґрунтування темпів економічного зростання і пропорцій процесу відтворення.

Найбільш дійовим інструментом аналізу, формування і підтримки економічних пропорцій є балансовий метод. Це система прийомів та процедур, покликаних забезпечити погодження і координацію макроекономічних показників, єдність та збалансованість всіх частин (умов і результатів) відтворювального процесу, погодженість потреб і ресурсів, порівняння витрат і результатів виробництва і доходів у процесі відтворення (кругообороту).

Балансовий метод в економічній практиці реалізується шляхом розробки системи взаємопов'язаних, взаємодіючих та взаємодоповнюючих загальноекономічних балансів та національних рахунків. Балансова робота полягає в кількісному аналізі, зіставленні та науковому обґрунтуванні раціональних економічних зв'язків, обсягів і пропорцій розвитку економіки згідно з економічною політикою держави, суспільними потребами і економічними можливостями.

На основі балансового методу розроблено дві системи макроекономічного рахівництва: баланс народного господарства (БНГ) і систему національних рахунків (СНР), які будуть розглянуті в даній курсовій роботі.

1. Поняття, зміст і принципи побудови системи національних рахунків

Система національних рахунків - це система взаємопов'язаних економічних показників, що відображає найбільш загальні і важливі аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів та послуг, утворенням, розподілом та використанням доходів, формуванням національного багатства країни.

СНР ґрунтується на таких методологічних принципах:

1. в основі СНР лежить концепція господарського кругообороту, відповідно до якої виробництво, розподіл, перерозподіл і споживання продукту і доходів розглядаються як різні, але взаємопов'язані аспекти процесу відтворення;

2. СНР базується на трактуванні, згідно з яким всяка економічна діяльність, що приносить доход, є продуктивною;

3. в основу СНР покладено передумову про тотожність продукту і доходу. Це означає, що вартість продукту, з одного боку, - це сума затрат факторів виробництва (праці, природних ресурсів, капіталу), а з іншого боку - це сума доходів, одержаних власниками виробничих факторів;

4. особливістю методології є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість, яка характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в економіці в цілому;

5. СНР за своїм змістом є взаємопов'язаною сукупністю двосторонніх рахунків (балансових таблиць), в яких кожна економічна операція (показник) відповідно до запозиченого з бухгалтерського обліку принципу подвійного запису фіксується два рази: один раз - в ресурсах рахунку, другий - у використанні іншого рахунку, що кореспондує з ним.

СНР побудована на категоріях, термінах, концепціях і визначеннях, які є характерними для ринкової економіки.

Однією із особливостей СНР є її всеосяжний (всеохоплюючий) характер. Це означає, що СНР в узагальненому вигляді містить упорядковану інформацію про:

- всі господарюючі суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі (юридичні та фізичні особи);

- всі економічні операції, пов'язані з виробництвом продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, нагромадженням активів та іншими аспектами економічної діяльності;

- всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні оборотні фонди, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і корисних копалин та ін.).

В економіці одночасно відбувається нескінченне число різних економічних операцій, які здійснюються нескінченним числом господарюючих суб'єктів: виробляються товари і послуги, виплачується заробітна плата і доходи від власності, купуються матеріали, сировина і устаткування, надаються позики, придбаються фінансові активи і приймаються фінансові зобов'язання та ін. Звичайно, для виявлення найбільш важливих результатів, пропорцій і закономірностей економічного розвитку всі ці економічні операції повинні бути відповідним чином упорядковані і згруповані з урахуванням певних принципів, критеріїв та вимог, на яких будується СНР. З своїм змістом СНР -- це комплекс балансових таблиць (рахунків) та система взаємопов'язаних показників, що відображають функціонування економіки, тобто економічний оборот. Тому основними споживачами даних СНР є органи державного управління, які розробляють економічну політику держави, приймають рішення та здійснюють заходи щодо регулювання ринкової економіки. Рішення та заходи стосуються насамперед податкової і бюджетної політики регулювання грошової маси в обігу, процентної ставки, антиінфляційної політики і політики зайнятості населення, розподілу доходів, стимулювання зовнішньої торгівлі та зовнішньоекономічній зв'язків та багатьох інших питань макроекономічної політики. Прийняття рішень за цими важливими питаннями повинно спиратися ні відповідну інформацію, яку надає СНР.

Другими важливими споживачами даних СНР є підприємці, менеджери, керівники компаній, представники бізнесу. Вони мають знати, в якому макроекономічному середовищі функціонує їх компанія або підприємство, в якій фазі економічного циклу перебуває економіка у кожний даний момент. Така інформація їм потрібна для правильного прийняття рішень про інвестування, розширення виробництва, для оцінки поточної економічної кон'юнктури та ін.

До третьої групи споживачів даних СНР належать НДІ, що розробляють теоретичні основи макроекономіки, досліджують зв'язки між важливими макроекономічними змінними величинами, розробляють економічні моделі, які можуть бути використані для прогнозування економічних процесів.

Четверту групу споживачів даних СНР складають вузи, зокрема, економічні. Вони застосовують концепції та визначення СНР для навчання студентів, для розгляду змісту та складових сучасної макроекономіки, а також взаємозв'язків між її основними елементами.

Нарешті, п'ятим споживачем даних СНР є міжнародні економічні організації (00Н, МВФ, МБРР, ЄС, ЄБРР та ін.). Вони розробляють міжнародні стандарти у галузі СНР для того, щоб забезпечити зі ставність макроекономічних показників різних країн, використовують показники для аналізу та прогнозування розвитку світової та регіональної економіки тощо.

Отже, сучасна СНР містить загальну інформацію про економічний розвиток та діяльність всіх економічних суб'єктів. Ця інформація є різною за змістом, типами та видами. Тому можна сказати, що СНР -- це система взаємопов'язаних блоків інформацій, кожний з яких характеризує той чи інший аспект економічного процесу, а всі разом забезпечують відображення загальної картини економічного процесу.

Студентам треба знати, що головним блоком у СНР є блок інформації про важливі макроекономічні показники: ВВП, ВНД та інші. Історично цей блок виник першим у результаті інтеграції до єдиної системи розрахунків ВВП і ВНД, здійснюваних трьома мето дами: виробничим, розподільчим та методом кінцевого використання. Пізніше до центрального блоку СНР були додані інші блоки макроекономічної інформації, що характеризують різні аспекти економічного процесу:

- блок даних про активи і пасиви секторів економіки і національне багатство;

- блок даних про рух фінансових ресурсів, тобто про операції з фінансовими інструментами;

- блок даних про доходи і витрати органів державного управління, скоординованих з даними про державний бюджет;

- блок даних про зовнішньоекономічні зв'язки, скоординованих з показниками платіжного балансу;

- блок даних про міжгалузеві зв'язки, тобто баланс міжгалузевих зв'язків, що є елементом сучасної СНР.

Треба пам'ятати також, що для того щоб СНР об'єктивно і адекватно відображала економічні процеси, вона повинна спиратися на деякі науково обґрунтовані концепції політ економічного характеру. Одна з цих концепцій визначає зміст і межі економічного виробництва (економічної діяльності). Ця концепція є однією із центральних в економічній науці. Вона визначає галузі діяльності, де створюють ся вартість та національний дохід. Ця концепція покладена в основу методології СНР за одним винятком, який стосується діяльності домашніх господинь по приготуванню їжі, підтриманню житла у чистоті, вихованню дітей та ін.

У новій СНР 1993 р. економічне виробництво охоплює також тіньову економіку, тобто виробництво звичайних товарів та послуг, що здійснюється підпільно з метою приховання доходів від оподаткування, і виробництво юридично позазаконних товарів та послуг (наркотики, проституція тощо). Не включається до економічного виробництва сам факт володіння активами, навіть якщо це іноді приносить доход. Наприклад, приріст вартості активів внаслідок інфляції не розглядається як результат виробництва і не враховується у складі національного доходу. Не включається до економічного виробництва результат природного зростання рослин і тварин, яке відбувається без участі людини.

Отже, сфера економічного виробництва включає такі види діяльності:

1) виробництво товарів як для реалізації, так і для власного спо вживання та нагромадження;

2) виробництво не фінансових послуг з метою реалізації;

3) діяльність фінансових установ (банків, страхових компаній тощо);

4) діяльність органів державного управління, що надають неринкові колективні (суспільству в цілому) та індивідуальні (домогосподарствам) послуги;

5) діяльність некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства;

6) діяльність оплачуваної домашньої прислуги;

7) житлові послуги, що надаються власниками житла, квартир для власного споживання.

Інша концепція політ економічного характеру, що покладена в основу СНР, -- це теорія факторів виробництва, відповідно до якої вартість створюється не тільки працею, а й іншими факторами виробництва (земля, капітал). Колись В. Петті казав, що праця -- це батько багатства, а земля -- його мати. Пізніше він додав до цієї формули також капітал. Оцінка ВВП і ВНД за факторною власністю використовувалася раніше ширше. Вона використовується й зараз деякими країнами (США, Англія, ФРН та ін.). Проте нова СНР 1993 р. не передбачає оцінку макроекономічних показників за факторною вартістю, а пропонує застосовувати для цього ринкові ціни, які відрізняються від факторної вартості на сальдо податків на виробництво і субсидії. Нова СНР уникає у явній формі посилання на фактори виробництва, використовуючи для цього категорію «пер винних доходів». Це доходи, які отримують учасники економічного процесу в порядку первинного розподілу створеної вартості. Дотримувачами первинних доходів є не тільки підприємства, корпорації і домашні господарства, а й органи державного управління (у формі податків на виробництво та імпорт).

Нова СНР ґрунтується також на певних постулатах, що визначають підходи щодо обробки й упорядкування даних (інформації) з метою виявлення важливих результатів і пропорцій економічного розвитку. Найважливішими з цих постулатів є такі.

1. У СНР здійснюється розмежування між потоками і запасами. Потоки -- це показники, які характеризують величини (обсяги) тих або інших процесів за певний проміжок часу, наприклад, виробництво, купівля товарів, виплата заробітної плати тощо. Запаси -- це показники, що характеризують наявність ресурсів за станом на певну дату, наприклад, наявність основних фондів на початок року, стан грошової готівки на початок місяця та ін. Показники потоків і запасів пов'язані між собою: величина запасу на кінець періоду дорівнює величині запасу на початок періоду плюс поеток, що характеризує надходження даного ресурсу до запасів, мінус вилучення даного ресурсу із запасів.

2. Треба розрізняти рух потоків товарів і послуг від руху доходів і реєструвати їх в окремих таблицях і рахунках.

3. Розмежування потребує кінцева і проміжна продукція. Кінцева продукція -- це продукція, яка використовується для кінцевого споживання, інвестування або експорту. Проміжна продукція -- це продукція, яка використовується для виробничого споживання, тобто це вартість витрачених у виробництві предметів праці: сиро вини, матеріалів, палива, енергії, а також виробничих послуг. Про ведення цього розрізнення (розмежування) важливо тому, що вартість кінцевих продуктів включає вартість проміжних товарів і товарів, витрачених на їх виробництво. Воно необхідне для більш точного визначення результатів економічної діяльності без повторного урахування. Зрозуміло, що фізичні характеристики продукту не завжди є достатніми для віднесення товару до проміжної чи кінцевої продукції.

Наприклад, мука, куплена хлібозаводом, -- це проміжна продукція, проте ця сама мука, куплена домашньою господинею для власного споживання, -- це кінцева продукція. Отже, класифікувати всі продукти на позначені дві групи можна лише на підставі даних про їх фактичне використовування.

4. Розмежування між доходами, отриманими від виробництва товарів та послуг, і доходами від пере розподільчих операцій є необхідним для того, щоб уникнути повторного урахування при обчисленні валового (чистого) національного доходу.

5. Нарешті, розмежування між поточними і одночасними (капітальними) витратами означає, що поточні і капітальні витрати винні реєструватися в різних рахунках і таблицях, і що є неприйнятним механічне сумування цих витрат.

Однією з головних ідей СНР є упорядкування інформації щодо різних аспектів економічного процесу таким чином, щоб забезпечити виявлення загальної картини і головних результатів економічної діяльності, а також структури економіки. Для цього в СНР застосовують різні типи класифікацій. Головні з них:

- інституційних одиниць за секторами економіки;

- галузей економіки;

- економічних операцій;

- активів і пасивів;

- товарів і послуг;

- витрат органів державного управління за призначенням витрат;

- податків та субсидій.

- оглянемо основні класифікації СНР.

1. Класифікація інституційних одиниць за секторами економіки -- одна з центральних у СНР. Одиниця класифікації -- так звана інституційна одиниця, тобто господарюючий суб'єкт. Існують два типи інституційних одиниць: юридичні особи (підприємства, корпорації, державні установи, банки і страхові компанії, громадські організації та ін.) і домашні господарства. Останні розглядаються як самостійні інституційні одиниці, оскільки є центрами прийняття рішень, що визначають їх поведінку.

Інституційні одиниці групуються у сектори економіки (інституційні сектори). Сектори -- це групи інституційних одиниць, які є однорідними з точки зору функцій, що вони виконують в економічному процесі, та способу фінансування витрат. З погляду цих двох критеріїв СНР розрізняє п'ять основних секторів:

1) не фінансових корпорацій, тобто підприємства, які виробляють продукти та надають не фінансові послуги;

2) фінансових корпорацій і квазікорпорацій;

3) органів державного управління;

4) некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства;

5) домашніх господарств.

До сектора не фінансових корпорацій включають підприємства, корпорації і квазікорпорації, які виробляють не фінансові товари і послуги для продажу їх на ринку за цінами, що відшкодовують ви трати виробництва та забезпечують прибуток. До цього сектора на лежать приватні і державні підприємства і корпорації, спільні підприємства, а також підприємства, які повністю перебувають під контролем іноземного капіталу. Одиниці, включені до цього сектора, відшкодовують свої витрати (видатки) за рахунок виручки від реалізації (продажу) товарів і послуг на ринку.

Сектор фінансових корпорацій і закладів включає комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та інші фінансові установи, основною функцією яких є фінансове посередництво, що здійснюється на комерційній основі. Фінансове посередництво по лягає у тому, щоб знаходити (вишукувати) на фінансовому ринку вільні грошові кошти, акумулювати їх, переробляти їх на форму, зручну для інвесторів, і надавати інвесторам за цінами (ставками), що складаються на ринку. Іншими словами, основна функція фінансових корпорацій полягає у тому, щоб бути посередником між тими, хто заощаджує, й тими, хто інвестує. Фінансові корпорації фінансують свої витрати (видатки) здебільшого за рахунок різниці між про центами, отриманими за надані фінансові ресурси, і процентами, сплаченими за залучені кошти (ресурси).

Сектор державного управління вміщує бюджетні державні установи, головною функцією яких є перерозподіл доходів і багатства, а також надання неринкових послуг як суспільству в цілому, так і окремим його членам (або групам осіб). Свої функції органи державного управління здійснюють з метою реалізації соціально-економічної політики, яка, як правило, передбачає надання допомоги певним групам населення (мало імущим, пенсіонерам, інвалідам, студентам та ін.), а також недопущення надмірного розриву в рівнях доходів найменш й найбільш забезпечених верств населення. Органи державного управління фінансують свої витрати (видатки) за рахунок податків, а також частково за рахунок доходів від власності, яку вони мають у своєму розпорядженні.

Сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, -- це громадські, політичні, профспілкові, релігійні організації та ін., головна функція яких полягає у наданні неринкових послуг членам цих організацій. Одиниці, що входять до цього сектора, фінансують свої витрати (видатки) за рахунок внесків, доходів від власності, пожертвувань тощо.

Сектор домашніх господарств вміщує домашні господарства, тобто одиниці, основною функцією яких є споживання, а також невеликі (дрібні) некорпоровані підприємства, власниками яких є домашні господарства (або окремі члени родини), наприклад, дрібні ферми, невеликі магазини, ресторани, майстерні, перукарні тої що. До цього сектора прираховують також осіб вільних професій. Передбачається, що вони є власниками некорпорованого підприємства, яке складається з однієї особи. Об'єднання домогосподарств і некорпорованих підприємств, власниками яких є домашні господарства, аргументується міркуванням практичного характеру, зокрема тим, що бюджет домогосподарств і некорпорованих підприємств часто є єдиним і його важко, неможливо відокремити один від одного. На практиці, проте, деякі країни до сектора домашніх господарств включають лише домогосподарства, а некорпоровані підприємства відносять до сектора корпорацій. До сектора домогосподарств відносять також власників житла, в якому вони самі мешкають. Річ у тім, що житлові послуги, які надаються власниками житла самим собі, розглядаються в СНР як виробництво для особистого споживання аналогічно споживанню овочів із власного городу фермером або іншим виробником. Оплачувана наймана прислуга (садівники, шофери, кухарі та ін.) розглядаються як члени тих домашніх госпїдарств, де вони працюють. Свої витрати (видатки) одиниці, що включені до сектора домашніх господарств, фінансують за рахунок оплати праці, доходів від власності, пере розподільчих надходжень (пенсій, допоміг і ін.), а також за рахунок виручки від реалізації продукції некорпорованих підприємств, що входять до цього сектора.

Таким є секторальна класифікація. Вона характеризує організаційну структуру сучасної ринкової економіки.

Зазначимо, що всі інституційні одиниці, тобто юридичні особи і домогосподарства, що групуються у сектори економіки, є так званими резидентами даної країни. Резидентами називають інституцій ні одиниці, які пов'язані з економічною територією даної країни і здійснюють економічну діяльність на цій території протягом відносно тривалого часу (рік і більше). Таким чином, поняття резидент не має нічого спільного з поняттям національності або громадянства. Практично резидентами даної країни є всі підприємства, організації і установи, що функціонують на території даної країни, незалежно від того, контролюються вони іноземним капіталом або ні. Більш складним є визначення президентства щодо окремих осіб. Резидентами даної країни відповідно до загального визначення є дипломати, що перебувають за кордоном (незалежно від строку перебування); особи, які перебувають за кордоном у відрядженні (менше року); туристи; студенти, що навчаються за кордоном (незалежно від тер міну навчання). Проте резидентами даної країни не можуть бути іноземні дипломати, туристи, студенти, особи, що перебувають у відрядженні, військовослужбовці інших країн, які обслуговують військові бази на території даної країни.

Для кожного сектора економіки в СНР передбачено певний набір стандартних рахунків, у яких відображають різні аспекти економічної діяльності, взаємозв'язки з іншими секторами, а також іншими країнами.

2. Класифікація галузей економіки -- одна з важливих у СНР. Одиницею галузевої класифікації є заклад, тобто одиниця відносно однорідна щодо виробленої продукції, застосованої технології і структури витрат; одиниця, що перебуває в одному місці і про діяльність якої може бути отримана певна інформація. Як заклад може виступати або підприємство (фірма), якщо воно достатньо однорідне, або окремі підрозділи підприємства, якщо вони відповідають за значеному визначенню. Наприклад, у складі промислового підприємства (об'єднання), як правило, як окремий заклад можна відокремити будівельну діяльність, житлово-комунальне господарство, підсобне сільське господарство, торгівлю та ін. Заклади не є інституційними одиницями. Вони не розпоряджаються доходами і активами, не можуть приймати економічних і фінансових рішень.

Для галузей у СНР передбачені рахунки, в яких фіксуються операції, пов'язані з виробництвом і утворенням доходів. Проте СНР не передбачає для галузей рахунків, призначених для характеристики інших аспектів економічної діяльності.

Галузева класифікація в СНР утворена відповідно до МСГК -- Міжнародної стандартної класифікації всіх видів економічної діяльності за галузями народного господарства (третє видання, схвалене Статистичною комісією 00Н у 1993 р.).

3. Класифікація економічних операцій

Усі економічні операції поділяються в СНР на такі групи:

а) операції з товарами і послугами (виробництво й імпорт та використання на різні цілі товарів та послуг, включаючи експорт);

б) операції з доходами (розподіл, перерозподіл і використання);

в) операції з фінансовими інструментами (придбання фінансових активів, прийняття фінансових зобов'язань, наприклад, позики, кредити, приріст депозитів у банках тощо);

г) інші операції, що характеризують зміну активів внаслідок екстраординарних подій (пожежі, повені, катастрофи тощо).

Проте остання група не стосується операцій, які передбачають добровільну взаємодію двох або більше партнерів. Тому четверта група операцій фіксується у «рахунках інших змін активів», передбачених у СНР для відображення такого роду змін в активах.

4. Класифікація активів і пасивів

Запаси -- це наявність активів станом на певну дату. В СНР передбачається така класифікація активів:

І. Нефінансові активи (1 + 2)

1. Вироблені активи (1.1 + 1.2).

1 .1. Матеріальні активи (1.1.1 + 1.1.2 + 1.1.3).

1.1.1. Основні фонди.

1.1.2. Оборотні матеріальні засоби.

1.1.3. Цінності, що мають здатність зберігати вартість протягом тривалого періоду часу.

1.2. Нематеріальні активи (1.2.1).

1.2.1. Основні фонди (1.2.1.1. + 1.2.1.2. + 1.2.1.3).

1.2.1.1. Витрати на геологопошукові роботи.

1.2.1.2. Програмне забезпечення ЕОМ.

1.2.1.3. Оригінали художніх і літературних творів.

2. Невироблені активи (2.1 + 2.2)

2.1. Матеріальні активи (2.1.1. + 2.1.2.).

2.1.1. Земля.

2.1.2. Природні копалини. |

2.2. Нематеріальні активи (патенти, авторські права, торгові знаки, ліцензії та ін.).

II. Фінансові активи (1+2+3+4+5+6+7)

1. Монетарне золото і спеціальні права запозичення.

2. Депозити і готівка.

3. Цінні папери (крім акцій).

4. Акції і інші форми акціонерного капіталу.

5. Позики і кредити.

6. Технічні резерви страхових компаній.

7. Інша кредиторська (дебіторська) заборгованість.

Усі активи (І + II).

Активи фіксують в окремих рахунках СНР, які називають Балансом активів і пасивів. Активи оцінюють за ринковими відновлюваними цінами. Класифікації активів відповідає симетрична класифікація пасивів. Єдиним винятком є монетарне золото, що розглядається лише як актив, якому не протистоїть пасив.

5. Класифікація товарів і послуг

Вона здійснюється за основними групами товарів та послуг відповідно до вимог Міжнародної центральної класифікації продуктів, схваленої Статистичною комісією 00Н у 1993 р.

6. Класифікація витрат органів державного управління

Ця класифікація фіксує витрати органів державного управління за призначенням витрат. Вона передбачає такі рубрики, як загальне управління, оборона, освіта, охорона здоров'я, наука, культура, мистецтво тощо, що дозволяє розмежувати споживання органів державного управління на колективне та індивідуальне споживання.

7. Класифікація податків і субсидій

У СНР здійснюється розрізнення між поточними і капітальними податками, між податками на виробництво й імпорт, з одного боку, і податками на доходи і власність -- з іншого.

Податки на виробництво та імпорт розглядаються в СНР 00Н 1993 р. як первинні доходи органів державного управління; податки на доход і власність трактуються як пере розподільчі платежі. Податки на виробництво й імпорт, у свою чергу, поділяються на дві групи: податки на продукти (продуктові податки) та інші податки на виробництво і імпорт (неприбуткові податки). Такий розподіл має значення для оцінки валового випуску продуктів та послуг. Податки на продукти (крім ПДВ і податків на імпорт) входять до складу до даної вартості (ДВ) за цінами виробників, але не включаються до складу ДВ при оцінці за основними (базовими) цінами. Неприбуткові податки на виробництво виступають елементом ДВ як у цінах виробників, так і в основних (базових) цінах. Але ні перші, ні другі податки не є елементом факторної вартості.

Схема класифікації податків

І. Поточні податки (1+2).

1. Податки на виробництво та імпорт (1.1 + 1.2).

1.1. Податки на продукти (ПДВ, акцизи, мито, податки з продажу та ін.).

1.2. Неприбуткові податки на виробництво (податки на землю, споруди, будівлі, фонд оплати праці, транспортні засоби та ін.).

2. Податки на доход і власність (податки на прибуток, прибутковий податок з громадян, податки на власність, яка не використовується у виробництві).

II. Капітальні податки (податки на спадщину, податки на дарування власності та інші податки та операції з капіталом).

III. Усі податки (І + II).

Субсидії, тобто платежі з бюджету підприємствам, що мають на меті відшкодовувати збитки, які виникають внаслідок політики цін, а також здійснювані з метою впливу на рівень виробництва, є негативними податками на виробництво та імпорт, тобто від'ємними податками. Тому класифікація субсидій на виробництво симетрична класифікації податків на виробництво та імпорт. Але в СНР проводиться розрізнення між субсидіями на продукти (які більш-менш пропорційні кількості або вартості вироблених або реалізованих то варів) й іншими субсидіями на виробництво (які є більш-менш про порційними відносно субсидуючи факторів виробництва).

Субсидії на продукти, як зазначалося, включаються до ДВ у базових цінах, але не включаються до ДВ у цінах виробника. Всі субсидії на виробництво включаються до так званої факторної вартості, яка виключає всі податки на виробництво.

Всі економічні операції в СНР подаються у вигляді рахунків. Кожний рахунок відноситься до одного аспекту економічної діяльності. Відповідно до подвійного запису, прийнятого в системі, кожна операція відображається двічі: один раз - у ресурсах, інший - у використанні. Кожний рахунок - це двобічна таблиця, один бік якої характеризує ресурси, а інший - використання. Підсумки операцій на кожному боці рахунку балансуються або за визначенням, або за допомогою балансуючої статті, яка є перехідної до наступного рахунку.

СНР вміщує такі рахунки:

а) рахунки внутрішньої економіки -- продуктів та послуг, виробництва, утворення доходів, розподілу доходів, використання до ходів, капіталу, фінансового;

б) рахунки зовнішньоекономічних зв'язків -- поточних операцій, операцій з капіталом, фінансового.

Для економіки в цілому передбачається складання всіх рахунків. Вони утворюють зведені консолідовані рахунки і відображають відносини між різними показниками системи і відносини між національною економікою та іншими країнами.

Для кожного сектора економіки передбачається складання таких рахунків: виробництва, утворення доходів, розподілу доходів, використання доходів, капіталу та фінансового.

Для різних галузей виробництва передбачено складання рахунків продуктів і послуг, виробництва та утворення доходів.

У таблиці 1.1 наведено групування рахунків, що включаються до СНР, за групами одиниць класифікації (рахунки, які складаються, позначені знаком «+»).

Таблиця 1.1 - Зведення рахунків за групами одиниць класифікації

Група одиниць	Рахунки
	продуктів і послуг	виробництва	утворення доходів	розподілу доходів	використання доходів	капіталу	фінансовий	Зовнішньоекономічних зв'язків
1. Внутрішня економіка	+	+	+	+	+	+	+	-
2. Сектори економіки:
підприємства, що виробляють товари та надають послуги (крім фінансових)	-	+	+	+	+	+	+	-
фінансові заклади	-	+	+	+	+	+	+	-
державні установи	-	+	+	+		+	+	-
некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства	-	+	+	+	+	+	+	-
домашні господарства	+	-	-	-	-
зовнішньоекономічні зв'язки			+		-	+	+	+
3. Галузі виробництва		+		+		-	-	-

Крім зазначених рахунків СНР включає ряд допоміжних таблиць, зокрема таблицю «Ресурси і використання продуктів та по слуг», яка є агрегованим міжгалузевим балансом. Вона показує ресурси продуктів і послуг та їх використання за різними напрямками, а також включає дані про первинні витрати. Всі ресурси продуктів і послуг класифікуються за групами, забезпечується також їх поділ на продукти і матеріальні послуги, з одного боку, і нематеріальні по слуги -- з іншого.

СНР вміщує також баланс активів і пасивів на початок і кінець періоду (року), що дозволяє виявити збільшення (зменшення) національного багатства, а також зміни в структурі активів і пасивів.

Нарешті, у складі СНР використовують ряд балансових допоміжних таблиць для визначення нагромадження окремих елементів національного багатства.

2. Використання системи національних рахунків в практиці управління економікою країни

Система національних рахунків (СНР) -- це визнана у світі система обліку, що представляє економічний стан країни. СНР узагальнює грошові і не грошові потоки, ресурси та їх використання в економіці за основними секторами. Базовим показником СНР є валовий внутрішній продукт (ВВП). ВВП відображає вартість кінцевих товарів і по слуг, що їх резиденти виробили на території країни за рік.

Визначення ВВП за категоріями утворення, розподілу і використання

Таблиця 2.1 - Валовий внутрішній продукт у ринкових цінах (ВВП)

Утворення	Розподіл	Використання
Валовий випуск в ринкових цінах за галузями економіки, за винятком проміжного споживання	Оплата праці найманих працівників Чистий прибуток і змішаний дохід Податки на виробництво та імпорт (за винятком субсидій) Споживання основного капіталу	Приватне споживання Споживання державного сектору Валові інвестиції Чистий експорт (експорт без імпорту)

Методи обчислення ВВП

СНР подає ВВП у трьох вимірах: утворення ВВП, розподіл ВВП та використання ВВП. Вимір "утворення ВВП" відображає процес виробництва валової доданої вартості, яка є джерелом доходу. Вимір "розподіл ВВП" відтворює процес розподілу цього доходу на оплату праці найманих працівників, доходи само зайнятих підприємців, доходи підприємств та податки. Вимір "використання ВВП" вказує на те, як підприємства, домашні господарства та уряд використовують ВВП для споживання, інвестицій та експорту.

Утворення ВВП та похідні від нього величини

Випуск товарів і послуг
Проміжне споживання	Валова додана вартість у ринкових цінах
	Споживання основного капіталу	Податки на виробництво та імпорт (за винятком субсидій)	Оплата праці, внески на соціальне страхування	Чистий прибуток і змішаний дохід
	Валовий внутрішній продукту ринкових цінах (ВВП)
		Чистий внутрішній продукт у ринкових цінах
			Чистий внутрішній продукт в основних цінах

Відповідно, ВВП обчислюють за допомогою трьох меьодів: виробничого, методу витрат і методу доходів. Перевагу кожного методу визначають наявність та простота обробки вхідної інформації. Визначення балансу в обсягу ВВП, отриманому за кожним з трьох методів, дає змогу уникнути великих помилок в обчисленнях. У світі прийнято базувати розрахунки переважно на двох методах. При цьому ті складові ВВП, щодо яких не одержано належної первинної інформації, розраховують як залишок. В Україні основними методами обчислення ВВП є виробничий та метод витрат. Дані, отримані за цими двома методами, збалансовують. Обчислюючи ВВП за методом доходів, статтю "валовий прибуток та змішаний дохід" вважають залишком, отже, діють відповідно до міжнародних стандартів.

СНР дуже зручно застосовувати в макроекономічному аналізі. За допомогою виміру "утворення ВВП" можна представити структуру сукупної пропозиції, а завдяки вимірові "використання ВВП" -- структуру сукупного попиту. Розподіл ВВП на оплату праці, валовий прибуток та змішаний дохід відображає розподіл доходу між двома основними факторами виробництва -- працею і капіталом.

З 1998 року Держкомстат почав обчислювати компоненти номінального ВВП за кварталами. Водночас не є доступ ними динамічні ряди реального ВВП. Коли існуватимуть досить довгі часові ряди реального ВВП за кварталами, можна буде застосовувати методики сезонного коригування даних. Поки що Держкомстат додатково подає кумулятивні дані про обсяг ВВП за період від початку року. Ця практика не відповідає міжнародним вимогам, оскільки кумулятивні дані не дають змоги виявити точку зламу тенденції виробництва ВВП.

Виробничий метод

Обчислення ВВП за виробничим методом полягає в під сумову ванні валової доданої вартості окремих галузей економіки у ринкових цінах. Величину валової доданої вартості отримують як різницю між валовим випуском і проміжним споживанням галузей. Валову додану вартість визначають в основних та ринкових цінах. До валової до даної вартості в ринкових цінах входять суми податків на виробництво та імпорт (ПДВ, акцизи, плата за ліцензії) за винятком субсидій.

Дані про валовий випуск одержують на підставі статистичної звітності Держкомстату та обстежень підприємств, що належать, зокрема, до галузей промисловості, будівництва, сільського господарства, послуг, транспорту і зв'язку.

Виробництво не ринкових послуг (скажімо, освітніх) оцінюють за собівартістю. Обсяг випуску комерційних банків визначено як суму двох показників -- (1) різниці між одержаними і сплаченими відсотками за наданими позиками та (2) вартості допоміжних фінансових послуг (наприклад, комісійних). Обсяг випуску Національного банку визначають його поточні витрати.

Суттєві проблеми виникають під час обчислення валової доданої вартості у сфері послуг. При цьому застосовують екстраполяційні методи, спираючись на дані про відпрацьований робочий час, зміни доходів від діяльності (зв'язок, інформаційно-обчислювальні послуги), фізич ний обсяг наданих послуг (наприклад, паса жирообіг та вантажообіг у транспорті).

До проміжного споживання належать витрати на сиро вину, матеріали, паливо, електроенергію, напівфабрикат ти, послуги тощо.

Метод витрат

ВВП, обчислений за методом витрат, отримують з даних про кінцеве споживання домашніх господарств, некомерційних організацій та урядового сектору, а також з даних про валове нагромадження основного капіталу, зміну за пасів матеріальних обігових коштів та чистий експорт.

Кінцеве споживання домашніх господарств складається з витрат на купівлю товарів та послуг, із споживання товарів та послуг завдяки доходам, отриманим у натуральній формі, а також із споживання товарів власного виробництва. Таку інформацію черпають з документів обов'язкової статистичної звітності в торгівлі, даних про торгівлю на сільськогосподарських ринках та про неформальну торгівлю (йдеться про висновки, сформульовані на підставі обстежень домашніх господарств). Послуги, надані домашнім господарствам, прийнято оцінювати у фактично наданому обсягу за принципом нарахувань (наприклад, спожиті комунальні послуги, за які ще не сплачено, зараховують як дані показника "споживання ВВП"). Обсяг споживання некомерційних організацій (профспілок, релігійних організацій, спортивних товариств, клубів, соціально-культурних установ, що перебувають на балансі підприємств) визначають на підставі статистичної звітності некомерційних організацій.

Валове нагромадження обчислюють на підставі звітності підприємств про капітальні вкладення та капітальні ремонти. Обсяг експорту та ім порту визначають за даними платіжного балансу.

Структура ВВП України за витратами у 1997 - 1999 роки, %

Критерії використання ВВП	1997	1998	1999
Кінцеві споживчі витрати:	81,6	81,5	79,1
- домашніх господарств	54,2	56,9	57,4
- сектору загального державного управління	23,9	21,6	19,0
Валове нагромадження основного капіталу	19,8	19,6	19,8
Зміна запасів матеріальних коштів	1,5	1,1	-0,1
Придбання (за винятком вибуття цінностей)	0,2	0,1	0,1
Чистий експорт	-3,1	-2,3	1,1

Метод доходів

Застосовуючи метод доходів, ВВП обчислюють як суму оплати праці найманих працівників (заробітна платня в грошовій та натуральній формі і внески на соціальне страхування), валового прибутку і змішаного доходу (доходи від підприємницької діяльності), а також податків (за винятком субсидій) на виробництво та імпорт.

Обстеження домашніх господарств

У 1999 році Держкомстат запровадив щоквартальне вибіркове обстеження домашніх господарств. Дослідження про водять для отримання такої інформації:

- загальна характеристика домашніх господарств (роз мір і склад сім'ї, рівень освіти її членів, місце проживання, житлові умови). Ці дані одержують за допомогою інтерв'ю;

- витрати домашніх господарств. Два тижні реципієнти заповнюють щоденник поточних витрат (обліковують придбані товари і послуги, а також споживання продукції, отриманої з особистого підсобного господарства, та продукції, одержаної як подарунок). Раз на квар тал опитані заповнюють анкети про придбання товарів довготривалого використання;

- доходи домашніх господарств. Щокварталу реципієнти відповідають на питання про джерела доходів, зокрема, доходи, що їх отримує кожний член сім'ї (заробітна платня), та спільні доходи родини (допомога, житлові субсидії, доходи від продажу нерухомості та майна);

- одноразові тематичні дослідження. У 2000 році Держкомстат планує вивчити витрати на будівництво і ремонт житла та господарських будівель, дослідити питання про наявність товарів довготривалого використання, стан здоров'я реципієнтів.

Плануючи і здійснюючи обстеження, дотримують таких правил:

- вибіркову сукупність формують поетапно: (1) відбір територій (міст і сіл); (2) відбір виборчих дільниць у містах та сільських рад у сільській місцевості; (3) відбір домашніх господарств за списками виборчих дільниць у містах та книгами господарського обліку в сільрадах. Вибірку територіальних одиниць оновлюють кожних 5 років, вибірку домогосподарств - щороку;

- обстеження проводять за добровільної згоди членів домашніх господарств, оскільки в такому разі зменшується ризик одержати занижені дані про доходи і витрати;

- рівень життя домашніх господарства оцінюють за ви тратами, а не за доходами.

Первинну інформацію про доходи інституційних оди ниць (домашніх господарств, підприємств та уряду) отримують з річної звітності підприємств, обстеження домашніх господарств, звітності Державної податкової адміністрації, звітів Державного казначейства про виконання Зведеного бюджету. Оскільки повний облік доходів від підприємницької діяльності (валовий прибуток та змішаний дохід (дохід, який дає підприємницька діяльність домашнього господарства)) ускладнено, обсяг ВВП за доходами зважують з обсягом ВВП, обчисленим за допомогою виробничого методу.

Номінальні та реальні показники

Щоб порівнювати показники ВВП та його складових у часі, потрібно враховувати зміну цін в економіці. Для переведення номінальних показників у реальні застосовують індекси цін, які відображають сукупну зміну цін певного набору товарів або послуг. Найчастіше вживають такі агреговані індекси цін: індекс споживчих цін, індекс цін виробників, дефлятори ВВП та його компонентів.

Індекс цін виробників промислової продукції Держкомстат обчислює від січня 1991 року, а індекс споживчих цін -- від серпня 1991 року. В січні 1994 року Держкомстат вдосконалив методологію спостережень за цінами виробників і впровадив міжнародну методологію обчислення індексу споживчих цін. Отож тепер такі дослідження охоплюють більше товарів та послуг і ширшу територію України. Водночас досі не закінчено праці над розробкою методології дефляторів експорту та імпорту.

Статистика споживчих цін

Індекс споживчих цін (ІСЦ) відображає зміну цін репрезентативного "споживчого кошика" -- набору товарів та послуг, що їх споживають домашні господарства.

Для обчислення ІСЦ Держкомстат стежить за цінами на товари і послуги, що входять до "споживчого кошика". Згодом ціни зважують за часткою відповідного товару (послуги) в структурі споживання домашніх господарств.

Держкомстат оприлюднює значення ІСЦ за місяць. Щоб отримати значення ІСЦ за квартал або інший період від початку року, треба перемножити відповідні значення ланцюгового ІСЦ за місяці.

Спостереження за змінами цін і тарифів провадять з 25 числа попереднього місяця по 25 число поточного місяця, спираючись на постійну вибірку, до якої входять підприємства торгівлі і сфери послуг усіх форм власності, а також ринки. Інформацію збирають в усіх обласних та районних центрах України, інших містах, що найкраще відображають економічні та демографічні особливості регіону і мають насичений споживчий ринок.

Обчислені середні ціни щодо кожного міста на кожний товар (послугу) передають до регіональних статистичних управлінь, де здійснюють розрахунки цін щодо АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя (середні ціни в регіоні визначають зважаючи на питому вагу населення обстежених міст у загальному населенні регіону).

Щоб обчислити індивідуальні індекси цін на кожний то вар та послугу в регіонах, середню ціну кожного товару або послуги за поточний місяць ділять на відповідну сере дню ціну за попереднім місяць. На базі індивідуальних регіональних індексів цін Держкомстат визначає загальноукраїнські індекси на кожний товар (послугу). Відтак Держкомстат агрегує індивідуальні індекси в індекс продовольчих товарів, індекс непродовольчих товарів, індекс послуг. На підставі цих трьох індексів обчислюють ІСЦ.

Індекси прийнято визначати для товарів (послуг) порівнянної якості. Якщо певного товару (послуги) немає в продажу, то його замінюють на товар (послугу), аналогічний за споживчими ознаками та якістю.

Для побудови структури базового споживчого кошика (визначення питомої ваги компонентів ІСЦ) використовують дані обстежень домашніх господарств. Частка певного товару чи послуги в ІСЦ щороку змінюється, тому щоб порівнювати споживчі ціни за різні роки застосовують процедуру пере прив'язування.

ІСЦ відображає коливання лише тих цін, які встановлено на споживчі товари і послуги, тому цей індекс доречно застосовувати для дефляції величин, що вказують на споживання домашніх господарств (наприклад, для визначення реальної купівельної спроможності доходів).

Статистика цін виробників

Індекс цін виробників відображає зміну цін, що їх встановлюють виробники для продажу товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках. Ціни виробників не враховують податку на додану вартість та акцизних зборів.

Для спостереження за цінами виробників формують вибірку з понад 2 тисяч підприємств, яка охоплює близько 6 тис. видів продукції усіх галузей промисловості. Під час дослідження реєструють ціни, що фактично сталися на 20 число поточного місяця. При цьому обліковують ціни виготовленої продукції.

На першому етапі обробки даних обчислюють індивідуальні індекси для кожного виду промислової продукції. Згодом індивідуальні індекси агрегують в індекси товар них груп, індекси підгалузей і галузей промисловості. Щоб агрегувати індекси, ціни зважують відповідно до структури виробництва промислової продукції в попередньому місяці.

Дефлятор ВВП

Дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі товари та по слуги, вироблені в економіці. СНР вимагає побудови дефляторів для компонент ВВП як з боку виробництва (га лузі і підгалузі економіки), так і з боку витрат (приватне і державне споживання, приватні і державні інвестиції. експорт та імпорт).

Держкомстат розробляє методики для обчислення квартальних і річних дефляторів. Валову додану вартість у постійних цінах для галузей, що виробляють товари та не ринкові послуги (наприклад, комунальне господарство), визначають на підставі індексів виробництва в натуральному вимірі (субіндексів фізичного обсягу). В такому разі одержана внаслідок обчислень величина відповідного дефлятора не є явною. В галузях ринкових послуг, де не можна одержати показники фізичного обсягу або не вар то брати їх за основу (наприклад, у торгівлі чи рекламі), для обчислення дефлятора використовують індекси цін.

Щоб визначити реальне приватне споживання, спираються на індекси цін споживчого ринку (індекси цін на відповідні групи товарів і послуг). Для обчислення дефлятора державного споживання застосовують або індекс фізичного обсягу за кошторисною документацією бюджетних установ і організацій, або індекс фізичного обсягу в галузі, або зміну кількості зайнятих у галузі -- залежно від доступності інформації.

Дефлятор інвестицій -- це зважений індекс цін капітальних вкладень та цін на ремонт. Обидва субіндекси є зваженими цінами будівництва та машинобудування.

Через брак дефляторів експорту та імпорту досить склад но аналізувати реальну динаміку зовнішньоторговельного обігу. Сьогодні вартість експорту або імпорту в національній валюті зіставляють за допомогою індексів внутрішніх цін. Проте такий підхід є некоректним з огляду на те, що ціни на світових ринках змінюються.

3. Система балансів народного господарства

Баланс народного господарства (БНГ) -- це система найбільш загальних економічних показників, об'єднаних у балансові таблиці, що характеризують матеріальні умови та наслідки розширеного відтворення в усіх галузях і секторах, а також обсяги, темпи й основні пропорції розвитку економіки. БНГ дає змогу визначити основні макроекономічні показники й складні народногосподарські пропорції: спів відношення між виробництвом, споживанням і нагромадженням суспільного продукту; між виробництвом, основ ними фондами і трудовими ресурсами; між двома підрозділами суспільного виробництва; соціальними секторами й групами населення у процесі відтворення доходів. Отже, у БНГ узагальнюються і поєднуються процеси економічного розвитку, визначаються напрями підтримання пропорційності у розвитку економіки.

Головним завданням БНГ є забезпечення збалансованості обсягу і структури суспільних потреб з обсягом і структурою суспільного виробництва. Він вирішує й інші завдання.

БНГ розробляється у вигляді балансових таблиць, що дає змогу здійснювати взаємозв'язок і збалансування економічних процесів і показників. Основними з них є такі:

- баланси суспільного продукту;

- національного доходу;

- основних фондів;

- трудових ресурсів і ринку праці;

- національного багатства;

- міжгалузевий баланс виробництва й розподілу продукції;

- системи важливих матеріальних та фінансових балансів і розрахунків.

- онкретним змістом БНГ є економічні показники, які характеризують процеси, явища та категорії розширеного відтворення.

У найбільш загальному вигляді система макроекономічних показників, що розраховуються на основі балансової системи, включає: сукупний суспільний продукт; ви роблений національний доход, у тому числі в структурі його первинного розподілу та перерозподілу; національний доход, використаний на споживання і нагромадження; кінцевий продукт; валовий національний продукт; чистий національний продукт; реальні доходи населення та ін. Кожний з цих показників, взаємодоповнюючи інші, має чітко визначену скерованість у структурі цілей економічного аналізу, прогнозування й регулювання соціально-економіч них процесів.

На попередньому етапі, коли немає будь-яких галузевих розрахунків, балансова система використовується як засіб побудови укрупненої моделі економічного розвитку, за допомогою якої можна визначити головні напрями роз витку економіки залежно від політико-економічних зав дань, що вирішуються державою, забезпечити взаємну ув'язку основних економічних показників, а також обґрунтувати рівень цих показників з точки зору реальних можливостей за обмежених умов та факторів розширеного від творення.

Для визначення основних макроекономічних показників на попередньому етапі використовуються такі методи роз рахунків:

1) визначення динаміки суспільного продукту і національного доходу через її залежність від змін у динаміці й пропорціях використання трудових ресурсів і можливого зростання продуктивності праці;