Державна резервна система, гроші та кредит
Суть, форми і види грошей. Кредитна система і її складові елементи. Раціоналістична та еволюційна концепції походження грошей. Банківська система України. Федеральна резервна система США "ФРС". Національна резервна банківська система України "НБУ".
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.03.2012 |
| Размер файла | 72,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Тема
Державна резервна система, гроші та кредит
ВСТУП
Розбудова в Україні ринкової економіки висунула на передній план економічної науки та практики дослідження вивчення сутності та механізмів функціонування категорій «гроші» та «кредит». На їх використанні ґрунтується більшість інструментів ринкового господарювання: ціноутворення, розрахунково-платіжні відносини, банківська діяльність, системи економічного стимулювання, комерційний розрахунок, інвестиційна діяльність, фондовий і валютний ринки, страхування тощо. З урахуванням закономірностей функціонування грошей і грошового ринку, банків, банківської системи формується економічна політика держави взагалі і грошово-кредитна політика центрального банку зокрема, здійснюється державне регулювання всіх сфер економічного життя суспільства.
У зв'язку з цим дослідження питань державної резервної системи, грошей та кредиту є актуальним напрямком сучасної економічної науки.
Гроші це загальний товарний еквівалент, що відображає вартість усіх товарів та виконує роль посередника в обміні.
У грошей є ряд суттєвих рис, які відрізняють їх від звичайних товарів. По-перше, гроші не здатні прямо задовольняти будь-які фізичні чи духовні потреби людини, а тільки опосередковано - через відчуження їх на купівлю звичайних товарів чи послуг. По-друге, маючи здатність обмінюватись на будь-які цінності, гроші перетворюються в абстрактного носія вартості, в абсолютну ліквідність як абстрактну цінність чи багатство (в цій якості гроші здатні переносити вартість не тільки у просторі а й у часі).
Існування грошей дозволяє виключити прямий товарообмін (бартер). Проте, сьогодні через високий рівень інфляції, в окремих країнах та складності проведення грошової політики, в період війн бартер широко застосовується як інструмент безгрошового обміну.
Фінансова система країни, одним з елементів якої є вітчизняна валюта усього лише інструментарій реальної економіки. Її здоров'я або хвороба - визначальний фактор стабільності або дестабілізації усієї фінансової системи, включаючи гривню. А в самій фінансовій системі головним і визначальним фактором її функціонування є безперебійний грошовий обіг, включений у такий же нормальний оборот грошової маси.
В умовах сучасного розвитку товарного виробництва, коли воно набуло загального характеру, стан економічних зв'язків не тільки в межах однієї країни, а й в усьому світі дуже ускладнився. За таких умов його навіть неможливо собі уявити без кредиту. Адже внаслідок спеціалізації виробників на виготовленні певних товарів і викликаного нею кооперування суспільне виробництво перетворилось у свого роду величезний замкнутий ланцюг тісно пов'язаних між собою товарно-грошовими відносинами ланок -- товаровиробників, продавців, споживачів. І щонайменше порушення у будь-якій із цих ланок може призвести до того, що вона не розрахується за своїми зобов'язаннями з іншими його ланками. Як наслідок, може бути порушений нормальний обмін товарами між окремими учасниками товарно-грошових відносин, тобто цей ланцюг може «розірватись». Саме в цьому полягає абстрактно-теоретична можливість кризи збуту товарів у суспільстві, котра стає реальною, якщо подібні порушення набувають масового характеру. Все це досить негативно може вплинути на фінансово-господарську діяльність цілого ряду учасників суспільного відтворення. Тому суспільство повинно мати у своєму розпорядженні такі економічні інструменти, з допомогою яких можна було б запобігати перебоям у сфері суспільного виробництва, загалом суспільного відтворення. Одним із найважливіших таких інструментів і став кредит. Звідси існування товарного виробництва і пов'язаного з ним товарного обігу є найбільш загальною економічною причиною необхідності кредиту.
Україна вже більше 10 років розбудовує економіку ринкового типу, набула значного досвіду використання грошей і кредиту в надто складних умовах перехідної економіки, пережила небачену за мирних умов гіперінфляцію, розбудувала в основному інфраструктуру власних банківської, грошової і валютної систем, сформувала в загальних рисах грошовий, фондовий та валютний ринки тощо.
Основна мета курсової роботи полягає у розгляді науково-теоретичної моделі державної резервної системи, грошей та кредиту, а також у розробленні практичних рекомендацій щодо вдосконалення деяких з них.
Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких завдань:
1) проаналізувати побудову Федеральної резервної системи США;
2) проаналізувати побудову Національної резервної банківської системи України;
3) розглянути сутність, функції та властивості грошей;
4) проаналізувати основні поняття кредитної системи і її складових елементів.
Об'єктом дослідження є державна резервна система, гроші та кредит і їх характерні риси.
Предмет курсової роботи складає система функцій державної резервної системи, грошей та кредиту.
Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, два розділи (чотири підрозділи), висновки та список використаних джерел.
гроші кредитний резервний банківський
РОЗДІЛ 1 Побудова державної резервної системи
1.1 Федеральна резервна система США «ФРС»
Федеральна резервна система, або ФРС, як її називають у фінансових кругах. ФРС є системою центрального банку США. Вона здійснює клірингові розрахунки, забезпечує функціонування механізму телеграфних переказів грошових коштів і надає інші види банківських послуг приватним комерційним банкам, ссудозберігальним асоціаціям і федеральному уряду. Вона є одним з головних органів, які регулюють і контролюють діяльність банківської системи. Відповідальність, яка покладена на ФРС за проведення грошової політики, робить її, разом з виконавською владою, одним з найвпливовіших учасників процесу розробки і здійснення макроекономічної політики.
ФРС була заснована в 1913 році як незалежне агентство федерального уряду США і, отже, не підлягає контролюванню з боку виконавчої влади. Хоча вона і підкоряється Конгресу, останній не втручається в повсякденну діяльність ФРС. Міркування, яким керувалися творці ФРС, роблячи її незалежним органом, полягало в тому, щоб перешкодити Державному казначейству використовувати грошову політику в своїх власних інтересах. Проте насправді заходи, які здійснювались в рамках грошово-кредитної політики, завжди злагоджені з податково-бюджетними операціями Казначейства. І голова Ради управляючих ФРС підтримує тісний контакт з секретарем Казначейства, главою Ради економічних консультантів при Президенті США і директором Федерального відомства управління і бюджету. Відповідно до закону двічі на рік ФРС подає Конгресу офіційний звіт про свою діяльність. Крім того, вона дає пояснення про співвідношення цілі її грошової політики з економічними умовами і економічною метою, поставленою адміністрацією Президента і Конгресом. [8]
Структура ФРС. Її основу складають дванадцять федеральних резервних банків. Ці регіональні банки мають 25 філіалів. Кожний федеральний резервний банк є незалежною економічною одиницею і володіє чартером (дозволом, ліцензією) федерального уряду на право ведення операцій. Акціонерами федерального резервного банку є комерційні банки, які входять в структуру ФРС. Не дивлячись на те, що федеральні резервні банки випускають акції, які вони розміщують серед банків -- членів ФРС, перші не є приватними фірмами в традиційному розумінні, оскільки їх діяльність зовсім не орієнтована на отримання прибутку і, кінець кінцем, непідконтрольна акціонерам. Федеральні резервні банки одержують дохід у вигляді процентних платежів, по цінних паперах федерального уряду, якими вони володіють, і з 1981 року - % у вигляді платні за послуги, що надаються банкам і ощадним інститутам. Щорічно федеральні резервні банки повертають весь свій дохід, за вирахуванням операційних витрат в Державне казначейство США.
Діяльністю кожного банку керує Рада директорів, що складається з дев'яти членів. Шість членів Ради директорів вибираються банками -- членами ФРС, розташованими в даному окрузі, а три члени, що залишилися, призначаються Радою управляючих ФРС. Рада директорів кожного федерального резервного банку визначає політику власного банку в строгій відповідності з рекомендаціями Ради управляючих ФРС. Крім того, Рада керівників затверджує призначення вищих керівників кожного федерального резервного банку.
В банківській системі федеральні резервні банки виконують ряд важливих функцій, серед яких можна назвати клірингові операції, зберігання резервних депозитів і надання позик депозитним інститутам. Крім цього, вони випускають в обіг паперові гроші у формі федеральних резервних банкнот і забезпечують пропозицію металевих монет Казначейства. Нарешті, вони надають банківські послуги Казначейству.
Рада управляючих ФРС:-- Самим найвищим робочим органом ФРС є рада керівників. Порада здійснює керівництво діяльністю дванадцяти федеральних резервних банків і складається з семи членів, які призначаються Президентом і затверджуються Сенатом. Кожний член Ради керівників виконує свої обов'язки протягом 14 років, причому цей термін підрозділяється на періоди в два роки. Голову Ради з числа його членів призначає на чотирьохрічний термін Президент США.
Раді керівників дані повноваження затвердження змін ставки відсотка по позиках, що надаються федеральними резервними банками комерційним банкам і ощадним інститутам. В межах, що фіксуються законом, рада встановлює також мінімальний рівень резервів як певне відношення величини резервів, які зобов'язані зберігати банки і ощадні інститути, до загальної суми певних категорій депозитів. Рада керівників встановлює порядок діяльності багатьох типів банківських інститутів, включаючи такі як банки-члени ФРС, що отримали чартер на ведення операцій в уряду штатів, банківські холдингові компанії, а також американські відділення іноземних банків, і стежить за його виконанням. Крім того Рада керівників затверджує злиття банків і здійснює регулювання умов надання споживчого кредиту.
Федеральний комітет відкритого ринку. Операції, пов'язані з покупкою і продажем державних цінних паперів, якими володіє ФРС, є головним інструментом грошової політики. Відповідальність за здійснення цих операцій покладена на Федеральний комітет відкритого ринку (ФКВР). ФКВР формується з числа семи членів Ради керівників і президентів п'яти регіональних резервних банків. Постійним членом комітету є президент Федерального резервного банку Нью-Йорка, а чотири місця, що залишилися, по черзі займають голови інших одинадцяти регіональних резервних банків. Комітет збирається на засідання в середньому вісім разів на рік (крім засідань члени Комітету проводять наради по телефону) для ухвалення рішень з питань загальної стратегії грошової політики. Рішення Комітету щодо зміни кількості цінних паперів, що знаходяться у розпорядженні ФРС, здійснюються відділом керівника по поточних операціях на відкритому ринку федерального резервного банку.
Банки-члени і банки-нечлени ФРС. Наприкінці 1989 року з 12706 комерційних банків країн 5204, включаючи найкрупніші, були членами ФРС. Національні банки, що отримали у федерального уряду чартер на ведення операцій, зобов'язані бути членами ФРС згідно із законом. Банки ж, що отримали чартер в уряді штату, самостійно вирішують питання про вступ в члени ФРС. До 1980 року банки, що входять в структуру ФРС, володіли безперечними привілеями, а послуги ФРС надавалися їм безкоштовно. Проте при цьому вони піддавалися більш жорсткому регулюванню, ніж банки-нечлени ФРС, особливо відносно підтримки мінімального рівня резервів. Багато банків вважали резервні вимоги дуже обтяжливими і ухвалювали рішення про вихід із структури Федеральної резервної системи. Це зробило вельми скрутним здійснення грошово-кредитної політики. [11]
В 1980 році Конгрес прийняв Закон про дерегулювання діяльності депозитних інститутів і контроль за грошовим обігом. Він усунув багато з існуючих відмінностей між банками членам і банками-нечленами ФРС, а також між комерційними банками і ощадними інститутами. В результаті після 1980 року резервні вимоги по відношенню до банків-членів ФРС, комерційних банків, що не є членами ФРС, ссудосберігальних асоціацій, ощадних банків і кредитних союзів сталі більш уніфікованими. Ощадні інститути завоювали право безпосередньо конкурувати з комерційними банками в наданні певних видів позик і пропонувати послуги з відкриття трансакційних рахунків. Фінансові інститути, що не входять в структуру ФРС, отримали доступ до деяких послуг ФРС (кліринг чеків, телеграфні перекази грошових коштів і надання позик) на тих же умовах, що і банки-члени ФРС. В 1982 році депозитні інститути малого розміру були звільнені від дотримання резервних вимог. Внаслідок ухвалення Закону про грошовий обіг відмінність між банками і ощадними інститутами стала менш істотною.
Балансовий звіт Федеральної резервної системи. Державні цінні папери, поза сумнівом, є найзначнішою статтею активів ФРС. Управління портфелем цих цінних паперів грає головну роль в здійсненні контролю ФРС за статичною кількістю грошей в економічній системі. Хоча позики банкам і ощадним інститутам в порівнянні з іншими активами невеликі, вони, внаслідок їх особливої значущості в економічній політиці, вказані окремим рядком. Як правило, ці позики надаються депозитним інститутам на короткостроковій основі як підкріплення їх резервних зобов'язань. Проте в особливих випадках банкам і ощадним інститутам, що потребують грошових коштів для задоволення сезонних потреб або для подолання інших фінансових утруднень, надаються довгострокові кредити. В категорію інших активів включені активи, деноміновані в іноземній валюті, важливі для виконання ФРС своїх функцій в міжнародній валютній сфері. [11]
Банкноти ФРС є найкрупнішою статтею пасивів ФРС. За ними вказані резервні депозити банків і ощадних інститутів, що знаходяться на рахунку у федеральних резервних банках. Категорія інших пасивів включає внески Державного казначейства США і офіційні чекові рахунки, що належать центральним емісійним банкам інших країн. Оскільки активи ФРС перевищують її пасиви, чиста вартість капіталу є величиною позитивної.
Федеральні резервні банки мають зобов'язання перед всім населенням у формі федеральних банківських банкнот і перед банками і ощадними інститутами країни у формі резервних депозитів. Державні цінні папери є головною статтею активів ФРС. Об'єм позик, що надаються банкам для задоволення резервних зобов'язань, невеликий. Проте саме вони є істотним елементом банківської і грошової політики.
Резерви: обов'язкові і надмірні (федеральна резервна система встановлює якийсь мінімальний відсоток від величини певних категорій депозитів, який фіксує розмір грошових коштів, обов'язкових для зберігання кожним банком або ощадним інститутом у формі резервних внесків у федеральних резервних банках або у формі наявної грошової маси. Ці засоби називаються обов'язковими резервами. Відношення розміру обов'язкових резервів до загальної величини вказаних категорій депозитів відоме як норма обов'язкових резервів. Якщо величина банківських резервів перевищує мінімальну кількість обов'язкових резервів, говорять, що балансовий залишок складає надмірні резерви цього банку
Приступимо до розгляду інструментів грошової політики, що дають ФРС можливість контролювати величину грошової маси.
Принцип дії основного інструменту грошової політики - операції на відкритому ринку, який використовує ФРС для управління величиною грошової маси. Якщо ФРС вважає, що необхідно розширити величину грошової маси, вона віддає розпорядження керівнику відділом Федерального резервного банку Нью-Йорка по поточних операціях на відкритому ринку придбати державні цінні папери. Ця операція відома як покупка на відкритому ринку. А іноді, ФРС проводить остаточну покупку цінних паперів з невідкладною сплатою, проте набагато частіше вона придбаває цінні папери у формі угоди про зворотний викуп. За умов такої операції ділер, що продає ФРС цінні папери, дає згоду згодом викупити їх. Операції на відкритому ринку, що здійснюються у формі угод про зворотний викуп, надають лише тимчасову дію на величину банківських резервів. Як тільки умова «зворотного викупу» виявляється виконаною, величина резервів повертається до свого початкового рівня. Операції подібного роду використовуються для поточного коректування щодо незначних змін в структурі банківських резервів.
Незалежно від того, на яких умовах здійснюється покупка, ФРС оплачує цінні папери телеграфним перекладом. На дану суму проводиться кредитування резервного рахунку того банку, в якому продавець цінних паперів має свій рахунок. Оскільки ці грошові кошти є додатково створеними резервами, а не просто якийсь переклад грошей з резервного рахунку одного банку на резервний рахунок іншого, вони збільшують загальний об'єм резервних депозитів банківської системи. Більш того, кожний долар додаткових резервів, введений в банківську систему, дозволяє збільшити на декілька доларів об'єм тих категорій депозитів, резервне покриття яких він використовує. Кількісним показником експансії, що визначає збільшення грошової маси при введенні в економічну систему кожного додаткового долара резервів, є грошовий мультиплікатор. Проте насправді величина грошового мультиплікатора визначається набагато більш складними чинниками.
Якщо ФРС робить висновок про необхідність скоротити величину грошової маси, то ФРС віддає розпорядження керівнику поточними операціями на відкритому ринку провести продаж цінних паперів або у формі остаточного продажу, або на умовах угоди про зворотний викуп. Як тільки якийсь ділер купує у ФРС цінні папери і оплачує їх шляхом телеграфного переказу коштів з свого депозиту в деякому комерційному банку, банківська система позбавляється певної кількості своїх резервних депозитів. Відбувається стиснення об'єму пропозиції грошей на величину, рівну розміру грошового мультиплікатора і об'єму продажу на відкритому ринку. Не дивлячись на те, що операції на відкритому ринку найбільш часто використовуються для регулювання грошової маси, згаданий ринок є далеко не єдиним інструментом такого регулювання.
1.2 Національна резервна банківська система України «НБУ»
Тема взаємин національного банку і міністерства фінансів досить делікатна. В багатьох країнах центральний банк є незалежною від уряду установою (ФРС в США, Бундесбанк в Німеччині).
Національний банк України (НБУ) організований в 1991 р. на базі колишньої Української республіканської контори Держбанку СРСР і її обласних управлінь. Він є системою єдиного банка і включає центральний апарат, розташований в м. Києві, центральне республіканське і 24 обласні управління НБУ діють від його імені в межах наданих їм повноважень і функцій. Вони підзвітні Правлінню банку, функціональним підрозділам НБУ належать обчислювальні, розрахунково-касові центри, регіональні і центральні палати. Структурним підрозділом національного банку виступає апарат інкасації. [10]
Керівним органом Національного банку України є збори, склад яких призначається Президією Верховної Ради України. Голова Правління обирається Верховною Радою України з пропозиції Голови Верховної Ради строком на чотири роки.
Національний банк України не є незалежним. Він підзвітний Верховній Раді і оперативно підлеглий Кабінету Міністрів України. Голова Правління НБУ входить до складу Кабінету Міністрів. Верховна Рада щорічно затверджує основні напрями грошово-кредитної політики, а також розглядає звіт про роботу Національного банку України і затверджує розподіл його прибутку. Крім того, протягом 1992- 1993 рр. Верховна Рада України практикувала ухвалення рішень, що визначають оперативну діяльність НБУ: збільшення загальних об'ємів кредитування, видачу цільових кредитів на поповнення оборотних коштів, погашення заборгованості підприємств державного сектора, позик сільському господарству і ін. Політика Національного банку, його оперативна діяльність по грошово-кредитному регулюванню координується з програмою дій і практикою роботи Кабінету Міністрів України. З другої половини 1993 р. НБУ спільно з Кабінетом Міністрів почав встановлювати офіційний валютний курс національної валюти -- українського карбованця.
Законодавство України зумовило побудову банківської системи відповідно до дворівневого принципу організації, національний банк є банком першого рівня. Він виконує традиційні функції, характерні для центрального банку держави: є емісійним і розрахунковим центром держави, банком банків і банкіром уряду. Національному банку України надано монопольне право на випуск грошей в обіг. Казначейство Міністерства фінансів України не має права емісії грошей і здійснює фінансування державних витрат в межах доходів, що поступили, до бюджету, а також отриманих кредитів. Цим самим забезпечена кредитна основа сукупного грошового обороту України.
На Національний банк України покладена відповідальність за створення матеріально-технічної бази виробництва власної валюти, випущені в обіг на початку 1992 р. грошові знаки - українські карбованці (купони), а також гривні були виготовлені за кордоном. Він визначає організаційно-технічні основи здійснення грошового обороту:
· правила зберігання, перевезення і інкасації грошової готівки;
· правила виконання касових операцій банками і господарюючими суб'єктами;
· створює і управляє резервними фундаціями банкнот і монет;
· встановлює ознаки платоспроможності грошових знаків.
Як розрахунковий центр країни Національний банк встановлює правила проведення безготівкових розрахунків господарюючими суб'єктами, а також організовує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави у відносинах з у центральними банками інших країн, в міжнародних фінансово-кредитних установах. Важливою задачею банку виступає наладка системи міжнародних міжбанківських розрахунків і в першу чергу -- з країнами СНГ. Встановлює правила і проводить реєстрацію комерційних банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України. Як банк банків він веде рахунки комерційних банків, здійснює їх розрахунково-касове обслуговування, надає кредити комерційним банкам, встановлює правила функціонування міжбанківського кредитного ринку в Україні. Національний банк організовує касове виконання бюджету банківською системою України, надає кредити уряду. На нього покладено виконання операцій по розміщенню цінних державних паперів. [5]
Обслуговування і видача кредитів уряду здійснюється згідно з рішенням Верховної Ради України. НБУ заборонено фінансувати дефіцит державного бюджету. Крім того, на Національний банк покладено виконання операцій, пов'язаних з функціонуванням валютного ринку України. Він, за узгодженням з Кабінетом Міністрів України, встановлює офіційний валютний курс національних грошей, створює валютні резерви, організовує операції з монетарними металами
На НБУ покладено регулювання банківських операцій пов'язаних з обігом приватизаційних цінних паперів, встановленням форм безготівкових депозитів, емісію приватизаційних паперів, встановлення умов їх зберігання, обліку і погашення.
Основною економічною задачею банку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. На її вирішення направлена створена ним система грошово-кредитного регулювання.
Національний банк України відмовився від використання характерної для банківської системи колишнього СРСР системи касового планування, що визначало оборот грошей через каси банків і жорсткого регулювання грошових операцій в господарстві як форм прямого директивного управління грошовим обігом. Об'єктом регулювання виступає не грошовий, а сукупний грошовий оборот. Для його оцінки використовується прийняті в світовій практиці показники грошової маси (М1, М2, МЗ) і швидкості обігу грошей. Замість обмеження об'ємів кредитних вкладень комерційних банків за допомогою встановлення лімітів, планових розмірів кредитування Національний банк на відміну від Російської Федерації, що використовує форму паперових приватизаційних чеків, в Україні була впроваджена форма «ваучерної безготівкової приватизації»: відкриття громадянам України приватизаційних рахунків за балансами комерційних банків.
Почав використовуватись метод непрямої дії, здійснення комерційними банками депозитної емісії.
Це означало перехід від адміністративного до економічного обмеження об'ємів кредитних і інших активних операцій комерційних банків -- їх обмеження величиною мобілізованих кредитних ресурсів. Такий перехід потребував ліквідації прижитої в банківській системі колишнього СРСР системи міжбанківських розрахунків по рахунках міжфіліальних оборотів (МФО), впровадження розрахунків між комерційними банками через їх кореспондентські рахунки, відкриті в Національному банку. Наладка контролю НБУ за здійснюваною комерційними банками кредитною емісією зажадала зміни системи касового виконання бюджету, переходу від фінансування витрат державного бюджету на кредитній основі, за рахунок здійснюваної комерційними банками згідно бюджетним дорученням Мінфін України кредитної емісії до його проведення у відповідності з реально отриманими доходами. Методи дії, які використовуються Національним банком України для впровадження грошово-кредитної політики, знаходяться у процесі становлення.
Характерна для операцій на відкритому ринку дія і об'єм ліквідних платіжних засобів міжбанківського обороту використовується при здійсненні Національним банком операцій по покупці і продажу іноземної валюти. Здійснюючи скупку іноземної валюти, НБУ збільшує об'єм ліквідних засобів на кореспондентських рахунках комерційних банків, що збільшує їх можливості по видачі кредитів і здійсненні інших активних операцій. Продаж валюти Національним банком призводить до скорочення залишків кореспондентських рахунків і спонукає комерційні банки до скорочення, активних операцій, проте стан валютного ринку України в 1993 на початку - 1994 рр. не дозволяв широко використовувати цей інструмент регулювання.
На практиці роботи НБУ активно використовуються такі методи грошово-кредитного регулювання, як:
рефінансування (облікова і кредитна політика);
регулювання норм обов'язкових резервів;
регулювання ліквідності комерційних банків.
Причини таких високих темпів інфляції певною мірою обумовлені недоліками в проведенні грошово-кредитної політики. Позначилися організаційно-технічні труднощі становлення міжбанківських розрахунків і затримка впровадження нового порядку касового виконання бюджету (він почав функціонувати тільки з 1 липня 1993 р.), що не дозволяло налагодити ефективне регулювання депозитної емісії комерційних банків з боку Національного банку України. Слабою виявилася фінансова політика держави. Інфляція в Україні в основному протікала у формі «інфляції витрат». Її викликали монопольна поведінка виробників, спад виробництва і загальне зниження його ефективності. Дія цих чинників виявилася особливо чутливою зважаючи на особливості структури економіки України: високої питомої ваги (близько 3/4) виробництва засобів виробництва, переважання важкої і видобувної промисловості. Уряд відмовився від використовування системи жорстких бюджетних обмежень відносно підприємств-виробників. За допомогою бюджетної, податкової, кредитної політики виявлялася підтримка підприємствам державного сектора, сільськогосподарських товаровиробників. Не дивлячись на ухвалення ще в 1992 р. Закону про банкрутство, цей метод санації економіки практично не використовувався. Широко впроваджена з кінця 1992 р. система державного регулювання цін сама виступала додатковим чинником розкручування інфляції, додаючи їй самий руйнівний стрибкоподібний характер. [14]
Емісійні операції Національного банку України -- форма реалізації його монопольного права на випуск грошей в обіг. Вони є складовим елементом системи регулювання наявно-грошового обороту, який включає два основні рівні організації: регламентацію касових операцій банків і регламентацію касових господарюючих суб'єктів.
Організаційно технічно модель міжбанківських розрахунків включає ряд нових елементів. У складі НБУ створено новий підрозділ -- розрахункова палата, на яку покладено технічне проведення міжбанківських розрахунків на основі електронних технологій. Розрахункова палата побудована за дворівневим принципом:
· центральна розрахункова палата (ЦРП), підлегла безпосередньо НБУ;
· регіональні розрахункові палати (РРП), які є структурними підрозділами територіальних управлінь Національного банку.
Вимоги до резервів можуть розповсюджуватися або на всі банківські депозити (внески) і пасиви, отримані з інших джерел, або тільки на окремі типи банківських зобов'язань.
Розмір обов'язкових резервів встановлюють відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Законом визначено право Національного банку самостійно встановлювати норми (ставки) обов'язкових резервів і типи зобов'язань банку, на які вони розповсюджуються. В країнах з розвинутою ринковою економікою, наприклад США, ФРН, максимальні норми обов'язкових резервів і типи зобов'язань банків, для яких обов'язкове утворення резерву, передбачені в спеціальних законодавчих актах і не є прерогативою Центрального банку. В рамках законодавчо встановлених меж і залежно від економічної ситуації центральні банки можуть встановлювати різні норми резервування.
Досвід розвитку державного регулювання банківської системи в країнах з ринковою економікою показує, що історично спочатку використання центральними банками інструменту обов'язкових (мінімальних) резервів переслідувало мету забезпечити внески клієнтів в комерційних банках ліквідними резервами і таким шляхом захистити інтереси вкладників.
В сучасних умовах політика обов'язкових резервів, що проводиться центральними банками, має подвійне призначення:
· покликана забезпечити підтримку стійкої ліквідності комерційних банків;
· є інструментом регулювання об'єму грошової маси.
Застосування механізму обов'язкових резервів дозволяє центральному банку безпосередньо впливати на кількість грошей, що знаходяться у розпорядженні комерційних банків. Підвищення процентних ставок по обов'язкових резервах збільшує розміри безпроцентних внесків комерційних банків в центральному банку, що безпосередньо скорочує розміри внесків і інших залучених коштів, які комерційні банки можуть використовувати для надання позик. При цьому, незалежно від розміру обов'язкових резервів, банки зобов'язані виплачувати відсотки по всіх внесках.
Таким чином, діюча методика формування обов'язкових резервів надає комерційним банкам можливості для маневру, тобто зобов'язання по мінімальних резервах може виконуватися не щодня. Комерційні банки мають нагоду в певні дні використовувати на інші цілі гроші, які вони повинні перерахувати в обов'язкові резерви.
РОЗДІЛ 2. Аналіз основних понять та категорій грошово-кредитної системи
2.1. Сутність, функції та властивості грошей
2.1.1 Походження грошей. Раціоналістична та еволюційна концепції походження грошей
В світі існують дві концепції походження грошей: раціоналістична і еволюційна.
Раціоналістична - пояснює виникнення грошей погодженням між людьми, які переконались в тому, що для переміщення вартостей в обороті обміну необхідні спеціальні інструменти.
Представники раціоналістичної концепції (Аристотель, К.Р. Макконелл, С.Л. Брю) розглядають гроші як продукт погодження між людьми, знаряддя технічного обміну.
Еволюційна концепція доводить, що гроші з'явились поза волі людей внаслідок тривалого розвитку обміну, коли з величезного товарного світу виділився особливий товар, що виконує роль грошей. [4]
Дійсно, розвиток обміну проходить тривалий шлях зміни наступних форм :
Спрощена (випадкова) форма обміну, коли продукти безпосередньо обмінювались один на один. Формула такого обміну: Т - Т.
Повна (розгорнута) форма обміну, тобто, виділення в процесі розвитку обміну особливих товарів, які виконували функції еквівалентів. Ними ставали найбільш поширені товари місцевих ринків (скотина, хутро, метали тощо). Сутність такої форми полягає в тому, що певний товар може прирівнюватись до множини товарів-еквівалентів. Формула такого обміну:
Загальна форма обміну. Особливість загальної форми полягає в тому, що роль загального еквівалента не закріпилась за одним товаром, а в різний час її виконували різні товари. Формула обміну стала носити сучасний товарно-грошовий вигляд: Т - Г - Т.
|
X * Товар В |
|||
|
Товар А = |
Y * Товар С |
||
|
Z * Товар D |
Грошова форма обміну. Подальший розвиток товарного виробництва та виникнення міжнародної торгівлі закріпило роль еквівалента за металами (в першу чергу за золотом і сріблом), які стали виконувати функції загального еквіваленту і перетворились на гроші. Формула обміну: Т- Г- Т.
Таким чином, відбувалась еволюція грошового товару, змінювались функціональні форми грошей, поступово золото втрачало свої грошові функції.
Згідно з вищенаведеним, гроші можна визначити як загальний товарний еквівалент, що відображає вартість усіх товарів та виконує роль посередника в обміні.
Гроші мають ряд суттєвих рис, які відрізняють їх від звичайних товарів. По-перше, гроші не здатні прямо задовольняти будь-які фізичні чи духовні потреби людини, а тільки опосередковано - через відчуження їх на купівлю звичайних товарів чи послуг. По-друге, маючи здатність обмінюватись на будь-які цінності, гроші перетворюються в абстрактного носія вартості, в абсолютну ліквідність як абстрактну цінність чи багатство (в цій якості гроші здатні переносити вартість не тільки у просторі а й у часі).
Існування грошей дозволяє виключити прямий товарообмін (бартер). Проте, сьогодні з-за високого рівня інфляції, в окремих країнах та складності проведення грошової політики, в період війн бартер широко застосовується як інструмент безгрошового обміну. [6]
Цікавим питанням є дослідження феномена держави у створенні грошей.
2.1.2 Суть, форми і види грошей та їх еволюція
Простежимо еволюцію форм грошей, та з'ясуємо причини, що зумовили перехід від простих до більш складних форм грошей.
Розвиток грошей пройшов певний шлях на якому виділяються два основних етапи - етап повноцінних та неповноцінних грошей.
Повноцінні гроші - це дійсні гроші в ролі яких виступає сам грошовий товар. (Зокрема, це золоті та срібні гроші, бо вони мають внутрішню реальну вартість.).
В зв'язку з цим розрізняють: власну вартість грошей яка визначається витратами на їх виробництво і номінальну вартість, тобто вартість грошей, що на них позначена.
Повноцінні гроші мали важливу перевагу: їх вартість була відносно сталою, змінювалась повільно, що забезпечувало економіку надійним стандартом виміру всіх економічних процесів і явищ.
Проте повноцінні гроші мали й ряд суттєвих недоліків. Це насамперед: високі витрати на їх виготовлення; низьку податливість до регулюючого впливу держави; незручності у використанні; довільна зміна вартості грошей всупереч потребам ринку, намірам держави, тощо.
Поступово на зміну повноцінним грошам прийшли неповноцінні - виготовлені з паперу та звичайних металів, які емітуються відповідно до потреб обороту в грошах.
Неповноцінні гроші - це “замісники” повноцінних, грошові знаки, власна вартість яких незначна. Неповноцінні гроші називаються ще кредитними грошима.
Неповноцінні гроші зберегли в собі деякі недоліки повноцінних грошей, а саме: високі витрати на виготовлення та слабку керованість їх обігу.
Різновидом кредитних грошей є паперові гроші, які емітуються відповідно до потреб державного бюджету, а не товарного обороту. Цікаво, що спочатку кредитні гроші з'явились як паперові знаки реальних (золотих) грошей і обмінювались на останні. З 30-х років ХХ століття кредитні гроші стали самостійними, оскільки перестали обмінюватись на золоті та срібні гроші.
Недоліки неповноцінних грошей призвели до появи депозитних грошей в формі запису в бухгалтерських книгах банків (на рахунках клієнтів) та в пам'яті комп'ютерів (електронні гроші). [4]
Тобто, потрібно усвідомити, що сучасні кредитні гроші мають кілька форм прояву - готівкову, депозитну, електронну, форму “торгових” грошей, кожна з яких має свої переваги та недоліки (див. тему 3).
Таким чином розвиток форм грошей - це тривалий шлях від простих товарів (худоба, сіль, хутро, тощо) до електронних сигналів у комп'ютерних системах.
2.1.3 Функції грошей та їх еволюція
В розвинутому товарному виробництві можна виділити такі функції грошей:
міра вартості;
засіб обігу;
засіб платежу;
засіб утворення скарбів та нагромадження.
світові гроші.
Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітніших товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю (визначити масштаб цін). Масштаб цін встановлює держава в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконують об'єктивно. Масштаб цін не залежить від зміни вартості грошового металу, бо він є фіксованою ваговою кількістю металу.
Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що гроші є посередником при обміні товарів. Цю функцію виконують реальні повноцінні і неповноцінні гроші.
Функція засобу платежу тісно пов'язана з функцією грошей як засобу обігу. В товарообігу, опосередкованому грошима (продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли ж гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони здійснюють функцію засобу платежу (тобто їх використовують для виплат без прямого обміну на товари (сплата податків, комунальних платежів, заробітної плати тощо)).
Функцію засобу утворення скарбів та нагромадження гроші виконують тоді, коли залишають сферу обігу (“випадають” із обігу) і затримуються в руках певних осіб. Гроші, виступаючи в своїй золотій та срібній формі, тобто це реальні повноцінні гроші, утворюють скарб. Зауважимо, що поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота та срібла. Це призводить до того, що, з одного боку, все більше розширюється ринок для з золота та срібла незалежно від виконуваної ними функції, а з другого - створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.
Функція світових грошей полягає в тому, що світові гроші функціонують як загальний купівельний засіб (при оплаті міжнародної товарної угоди наявними грошима); як загальне втілення суспільного багатства (коли багатство переноситься з однієї країни в іншу). Крім того, золото у вигляді скарбу одночасно є резервним фондом світових грошей. Зауважимо, що зростає також реальна роль у цій функції національних резервних валют та інших різновидів грошей. [11]
Для того, щоб будь-який товар міг вважатися грошима і виконувати відповідні функції, він повинен мати такі якості: транспортабельність, портативність, довговічність, одноманітність, недостатність, визнаність, стійкість і таким, що може бути прийнятим, збереженим, ділимим, розпізнаним.
Транспортабельність: грошима можуть бути тільки ті товари, що можуть транспортуватися з одного місця в інше.
Портативність: гроші повинні бути такими, щоб існувала можливість їх довгострокового зберігання.
Одноманітність: будь-яка держава повинна мати за одиницю виміру єдині гроші.
Недостатність: грошима можуть виступати тільки такі товари, які складно знайти і яких постійно не вистачає для задоволення потреб у них.
Визнаність: всі громадяни держави повинні визнавати даний товар як засіб взаємних розрахунків, тільки в цьому випадку цей товар може претендувати на те, щоб називатись грошима.
Можливість розпізнання: товар, що виступає як гроші, повинен мати такі характерні риси, які дозволили б відрізнити дійсні гроші від фальшивих.
Можливість зберігання: гроші повинні легко зберігатися і не вимагати значних витрат на зберігання.
Властивість ділитися: гроші повинні ділитися на дрібніші одиниці, що дозволить здійснюватися будь-якій операції.
Стійкість: властивість грошей зберігати свою вартість при відносно незначних змінах економічних умов у державі.
2.2 Кредитна система і її складові елементи
2.2.1 Суть кредиту
У результаті реалізації вартості грошові кошти розподіляються й перерозподіляються між учасниками виробництва здебільшого не відповідно до реальної потреби в них. При цьому в одних з них виникають тимчасово вільні кошти, в інших -- вільні матеріальні ресурси, а в третіх -- нагальна потреба в цих ресурсах за відсутності грошей для їх купівлі. Щоб штучно не стримувався процес виробництва чи споживання, функціонують економічні відносини кредиту. [1]
Кредит -- система економічних відносин, за допомогою якої мобілізуються тимчасово вільні кошти і здійснюється їхнє спрямування на потреби розширеного відтворення. Кредит (лат. creditum -- позичка, борг) походить від «credo» -- вірю, довіряю, а пізніше стало означати позичку під довіру. З економічної точки зору поняття кредиту означає одну з найскладніших економічних категорій, пов'язану з передачею вартості у вигляді певної суми матеріальних ресурсів, готових виробів чи грошових коштів однієї юридичної чи фізичної особи у тимчасове користування на відповідно обумовлених засадах іншою. Це стало можливим тому, що капітал (К) має властивість розподілятися так
Становлення відносин кредиту тісно пов'язані з розвитком товарно-грошових відносин і налічує вже багато тисячоліть. Історично першою формою кредиту був лихварський кредит. Він надавався лихварями усім бажаючим на вкрай невигідних умовах під надвисокі проценти і не пов'язаний з процесом суспільного відтворення. Лише в умовах розвитку товарного виробництва кредит став формою руху позичкового капіталу і отримав безпосередній зв'язок з потребами забезпечення неперервності процесу відтворення. Умовно це можна зобразити у вигляді руху вартості
Проте рух вартості у кожного окремого товаровиробника пов'язаний з нерівномірністю видатків і надходжень. Відпливи і припливи коштів у кругообороті капіталів систематично породжують ситуацію, за якої у одних товаровиробників тимчасово вивільняються кошти, а в інших з'являються тимчасово зрослі потреби у них.
Тому об'єктивними причинами, що зумовлюють необхідність кредиту, стали: особливості співвідношення між часом виробництва і періодом обороту продукції, величини робочого часу, характер виробленої продукції і споживаної сировини, сезонність виробництва, рівень цін і їх рух тощо. Саме припливи і відпливи оборотних коштів зумовлюють відхилення фактичної потреби в них від норми і визначають мінімальні розміри власних грошових ресурсів сучасних підприємств і необхідність залучення додаткових, кредитних ресурсів. Щоб можливість виникнення кредитних відносин була реалізована, необхідні такі економічно-правові умови: по-перше, тимчасове використання у борг чужої власності вимагає наявності матеріальної відповідальності учасників кредитних угод і виконання взятих на себе зобов'язань. Це можливо за умов економічної відособленості господарських суб'єктів як власників, що володіють правом юридичної самостійності і функціонують на основі комерційного розрахунку. [6]
По-друге, обов'язковою умовою виникнення кредиту в збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Кредитор однаково мав бути зацікавленим у наданні позики, як і позичальник -- у її отриманні. Оскільки такий збіг інтересів автоматично не досягається, то вирішальним є узгодження конкретних параметрів позички. Зокрема, її забезпечення, строки кредитування, величини процентів тощо переважно визначаються кредитним договором.
Як найрозвиненіша форма товарно-грошових відносин кредит має складну структуру. На поверхні економічних інтересів він виступав як передача в тимчасове користування матеріальних вартостей у грошовій чи товарній формі. Але як економічна категорія кредит становить сукупність певних економічних відносин, відособлення яких відбувається на власній основі особливостей суб'єктів і об'єктів. З одного боку, кредит можна охарактеризувати як відносини між кредитором і боржником з метою повернення позиченої вартості. При цьому виникнення кредитора й позичальника зумовлене не самим фактом незбігання в часі відвантаження товару і його оплати, а угодою про відстрочку платежу, тобто укладанням кредитної угоди.
Кредитор -- суб'єкт кредитного відношення, що надає вартість у тимчасове користування. Джерелом коштів для надання позичок можуть бути як власні кошти кредитора, так позичені. [7]
Позичальник -- суб'єкт кредитного відношення, який отримує позичку. Позичальниками можуть бути юридичні < фізичні особи, що тимчасово потребують додаткових коштів. Водночас претендент на отримання позички має подати економічні і юридичні гарантії повернення позичених коштів після збігу строку кредиту. Такими гарантіями можуть бути: надання застави, зобов'язання гаранта (як правило, банку) погасити борг у випадку неплатоспроможності позичальника тощо.
Об'єктом кредитної угоди виступає позичена вартість, її відособлення як особливої категорії вартості пов'язане насамперед із характером її руху: від кредитора до боржника, а потім від позичальника до кредитора. Необхідність повернення позиченої вартості позичальником зумовлена збереженням прав власності на неї кредитора. А забезпечується воно поверненням після використання позиченої вартості в господарстві позичальника. Саме поворотний характер позиченої вартості передбачає її збереження на всіх стадіях цього руху. Це означає, що боржник після використання позички у своєму відтворювальному процесі повинен повернути кредитору вартість, що € рівноцінною отриманій у кредит.
Реалізація вимог законів ринку у кредитних відносинах забезпечується шляхом встановлення і дотримання принципів кредитування усіма їх учасниками. Провідними серед них є взаємна довіра, добровільність, рівноправність учасників кредитного договору, повага прав і обов'язків сторін, взаємовигода та економічна доцільність. Такі принципи кредитування, як строковість, повороткість, платність, забезпеченість позики, кредитоспроможність позичальника, рівноправність сторін у кредитних відносинах, розраховані на забезпечення господарської самостійності та матеріальної відповідальності за результати діяльності, на партнерський, взаємовигідний характер відносин кредитора й позичальника.
Кредит як економічна категорія пов'язаний з іншими вартісними категоріями. Тому його принципи також і загальноекономічні. З цієї точки зору йому притаманні такі принципи, як: а) економічність, тобто досягнення найбільшої ефективності використання позички при найменших кредитних вкладеннях; б) комплексність, яка означає проведення такої кредитної політики, що найкраще враховує закономірності розвитку економіки у визначений час; в) диференційованість -- різний, здебільшого навіть індивідуальний, підхід до кредитування кожної з категорій позичальників.
Рушійним мотивом кредитування є одержання додаткового доходу (прибутку) кожним суб'єктом кредитних відносин: кредитор одержує його у вигляді процента на позичені кошти, а позичальник -- у вигляді прибутку на позичені кошти, використані в підприємницькій діяльності чи на розширення. [8]
2.2.2 Банківська система України
Вся сукупність кредитних відносин разом з формами та методами кредитування, фінансовими та комерційними установами, що обслуговують їх, становить кредитну систему. Головною ланкою кредитної системи є банки, які одночасно виступають і покупцями, і продавцями грошових коштів. При цьому акції банків щодо залучення грошових коштів являють собою пасивні операції, а продаж та інвестування -- активні.
Активні операції банків здійснюються за принципами строковості, цільового характеру, забезпеченості та платності кредиту, а пасивні -- це грошові кошти, передані в банк їхніми власниками для зберігання на визначених умовах. Сучасна кредитна система включає, скажімо, в Україні державні кредитні та кредитно-фінансові установи, кооперативні, акціонерні кредитні товариства. Вже розпочинають фінансово-кредитну діяльність фінансово-виробничі об'єднання, консорціуми, а також іноземні банки та фізичні особи. [8]
Світовий досвід показує, що найефективніше себе зарекомендувала така банківська система, яка складається з дворівневих частин: на вищому рівні -- центральний, або національний, банк, який наділяється монопольним правом випуску свого особистого споживання. Саме завдяки цьому кредит здійснює важливий стимулюючий вплив на поведінку економічних суб'єктів. Стимулюючий вплив кредиту на поведінку боржника здійснюється також через повороткість боргу. Оскільки боржник зобов'язаний повертати позичені кошти у встановлений строк і з оплатою процента, то це змушує його так використати їх, щоб у потрібний час вони вивільнилися з обороту й принесли дохід, достатній для сплати процентів і одержання прибутку, не нижче від середнього рівня. Тобто боржник повинен використати їх обачно та ефективно. В іншому випадку боржник матиме великі збитки, може втратити свій підприємницький авторитет чи навіть збанкрутувати.
Кредит -- найдавніший і найприродніший спосіб подолати тимчасові труднощі у коштах. Суть кредиту та його характерні риси розкривають його функції. Залежно від вибраної методології аналізу й потреби розрізняють дві функції: 1) перерозподільчу функцію і 2) функцію заміщення готівкових грошей кредитними операціями. [11]
Перерозподільча функція кредиту полягає в прямому задоволенні тимчасових потреб у засобах одних юридичних і фізичних осіб за рахунок тимчасово вільних ресурсів інших. Щоправда, при комерційнім кредиті попереднього вивільнення ресурсів немає. Кредит у даному випадку надається тільки за умови наявності у кредитора вільних коштів, а при їх відсутності -- можливості їх позичити на засадах повороткості. Це дає змогу: а) перерозподілом коштів охопити практично всі тимчасово вільні кошти суспільного господарства; б) забезпечити значно більшу доступність кредиту порівняно з іншими джерелами, скажімо, з бюджетними ресурсами; в) задовольнити тільки тимчасові потреби в додаткових коштах; г) перерозподілити і грошові, й матеріальні ресурси.
Подобные документы
Процес грошового розвитку. Вплив грошей як предмету попиту на ринок товарів і послуг. Основні питання, що стосуються еволюції грошей з економічної точки зору. Концепції походження грошей: раціоналістична і еволюційна. Паперові та кредитні гроші.
контрольная работа [33,7 K], добавлен 20.01.2010Еволюція грошей. Функції грошей. Електронні гроші та їх поняття. Система електронних платежів в мережі Інтернет WebMoney Transfer. Безпека фінансових транзакцій. Розповсюдженість електронних грошей та їх перспективи.
курсовая работа [151,0 K], добавлен 18.05.2007Сутність, функції і концепції походження грошей. Історія становлення грошової системи України, законодавче регулювання. Формування сучасного механізму забезпечення сталості грошового обігу, економічні, соціально-політичні і фінансові мотиви стабілізації.
курсовая работа [64,3 K], добавлен 31.10.2011Визначення поняття “гроші”. Основні форми вартості і їх характеристики. Еволюція грошей. Функції грошей. Концепції грошей. Сучасні грошові системи. Становлення української грошової одиниці.
реферат [42,0 K], добавлен 15.07.2007Роль грошей в організації функціонування суспільного виробництва. Дослідження відмінності грошової форми вартості від загальної. Функції грошей: засіб платежу, нагромадження і обігу; міра вартості та світові гроші. Сутність масштабу цін під час еволюції.
курсовая работа [963,7 K], добавлен 26.03.2013Історія виникнення та походження грошей, зміст раціоналістичної та еволюційної концепцій. Особливості еволюції форм грошей. Сучасні гроші, їх роль та функції у ринковій економіці. Суть монетарної політики, характеристика та основні види грошових засобів.
курсовая работа [240,5 K], добавлен 26.06.2011Суть та складові елементи економічної системи. Класифікація економічних систем за типом власності. Характеристики економічних систем та їх функцій. Особливості становлення економічної системи в Україні. Економічна політика України на сучасному етапі.
курсовая работа [78,9 K], добавлен 17.03.2012Сучасні проблеми економіки і значення банків при їхньому рішенні. Банківська система. Національний банк України. Роль комерційних банків в кредитній системі. Причини разбалансування грошової системи.
реферат [14,2 K], добавлен 23.07.2007Визначення особливостей ролі грошей в економіці України з урахування здійснення сучасної грошово-кредитної політики. Дослідження методів державного регулювання кількості грошей в обігу. Огляд напрямів підвищення ефективності управління грошовою масою.
курсовая работа [206,5 K], добавлен 23.05.2013Гроші як загальний вартісний еквівалент та технічний інструментарій обміну товаром. Поняття натуральних та символічних грошей. Історія купоно-карбованця та нової гривні, види захисту. Функції грошей як міри вартості, засіб обігу, накопичення та платежу.
курсовая работа [50,7 K], добавлен 15.11.2010
