Механізм антиінфляційної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕМА

МЕХАНІЗМ АНТИІНФЛЯЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Зміст

Вступ

1. Поняття інфляції

1.1 Сутність та причини виникнення інфляції

1.2 Основні типи і форми інфляції

2. Вплив інфляції на економічне становище держави

2.. Соціально - економічні наслідки інфляції

2.2 Стан України в період інфляції

3. Механізм антиінфляційної політики

3.1 Антиінфляційна політика України

3.2 Основні методи боротьби з інфляцією

Висновки

Список літератури

Вступ

У світі майже немає країн, де б у другій половині XX в. не існувала інфляція. Вона як би прийшла на зміну колишньої хвороби ринкової економіки, що стала явно слабшати, - циклічним кризам. Інфляція була характерна для грошового обігу: Росії - з 1769 до 1895 р. (за винятком періоду 1843 - 1853 р.); США - у період війни за незалежність 1775 - 1783 р. і громадянської війни 1861 - 1865 р. Англії - під час війни з Наполеоном на початку XIX в., Франції - у період Французької революції 1789 - 1791 р. Особливо високих темпів інфляція досягла в Німеччині після першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в звертанні досягала 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилася в трильйон раз.

Приведені історичні приклади доводять, що інфляція не є породженням сучасності, а мала місце й у минулому.

Перехід нашої економіки на ринкові відносини різко підвищив значення грошей. Проблеми грошового господарства стають основними і в практичних заходах по реконструкції народного господарства, і в теоретичних дослідженнях. Тому, незважаючи на жваве обговорення зазначених питань на сторінках економічної преси, актуальність їх не зменшується. Висока вартість аналізу інфляційних процесів, велике число діючих чинників ускладнюють виробіток правильної грошової політики. Як показує досвід нашої, а також інших країн, перехід на ринкові відносини супроводжується швидким зростанням цін, підсиленням дії інфляційних чинників. Дуже важливо правильно оцінити, чи є самий перехід на ринкові відносини причиною заглиблення інфляції чи при цих відносинах накопичений раніше інфляційний потенціал одержує свій реальний вислів.

Очевидно, що в умовах ринкових відносин можливості штучного стримування інфляції різко скорочуються. Разом з тим непослідовність в прийнятті рішень по переходу до ринку, непродуманість деяких кроків усугубляють існуючі труднощі, підсилюють інфляційні процеси.

Досвід багатьох країн показав, що тривале функціонування централізованого планування, як правило, призводить до порушення збалансованості матеріальних і грошових струмів.

Раніше інфляція виникала, як правило, в надзвичайних обставинах. Так, під час війн держави часто випускали велику кількість незабезпечених паперових грошей для покриття військових видатків. В останні двадцять - тридцять років інфляція стала хронічним захворюванням економік багатьох країн світу.

Історично склалося так, що одна з нових, у деякому відношенні, найважливіша функція уряду полягає в тому, щоб стабілізувати економіку, тобто допомагати їй забезпечувати повну зайнятість ресурсів i стабільний рівень цiн. Перед вченими-економiстами стоїть завдання глибоко й конкретно вивчати явища i тенденцiї у розвитку свiтової економiки. Одно з перших мiсць посідає аналiз iнфляцiї та факторiв, що її обумовлюють вищесказане ще раз підтверджує актуальність розгляду теми в курсовій роботі.

У процесi розвитку сучасної змiшаної економiки - ступiнь державного втручання, а у рамках останнього - вибiр адекватної макроекономiчної полiтики, що дозволяє запобiгти зростанню iнфляцiї та безробiття, мають особливе значення.

Макроекономiчна теорiя дає достатньо чiткi рекомендацiї вiдносно умов й наслiдкiв подiбних рiшень.

Жодна з вiдомих нинi ринкових економiчних систем не функцiонує стихiйно. Всi вони являються об'єктами державного регулювання. При цьому напрямок й форми державного втручання змiнюються вiдповiдно до ситуацiї, що склалася у економiчнiй системi.

Манiпулювання податками й розмiрами видаткiв бюджету , контроль за цiнами є одними з головних iнструментiв, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню безробiття та iнфляцiї.

В данiй роботi розглядаються деякi питання, пов'язанi iз стримуванням iнфляцiйних процесiв в економiцi, а саме: питання державного регулювання й контролю за цiнами та антиiнфляцiйного пiдходу до оподаткування.

1. Поняття інфляції

1.1. Сутність та причини виникнення інфляції

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов'язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана.

Термін інфляція (від лат. Inflatio - надування) вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни

1861 - 1865 рр. і означав процес збільшення паперово - грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в ХХ столітті відразу після першої світової війни.

На початок 90-х років ХХ сторіччя не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класичній економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж. М. Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії.[3 c.124].

Мілітаризм, змінивши кейнсіанській теорії у 80-х роках вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. “Під інфляцією, - пише М. Фрідмен, - я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції”. Це положення переконує в тому, що причини інфляції - у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення.

На противагу цьому в кейнсіанських теоріях під інфляцією розуміється надмірний попит, причини якого - як на стороні пропозиції, так і попиту: “В разі якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшилася, має місце інфляція”[18 c.317].

Як вважають деякі економісти, під інфляцією варто розуміти підвищення загального рівня цін в економіці. Полемізуючи з цією точкою зору, Л. Хейне писав, що не слід забувати: змінюються ціни не тільки товарів, але і вимірників їхньої цінності, тобто грошей[31. с. 484].

З середини 60-х років у світовій економічній науці формується новий напрям у дослідженні інфляцій. Його представники виходять з необхідності комплексного аналізу явищ грошової сфери, що враховують загальні зміни в економіці 2-ї половини ХХ століття. Згідно з цим підходом, найважливішою рисою сучасних інфляційних процесів є тісне переплетіння грошових та загальноекономічних факторів росту цін. Звідси випливає, що незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підвищення обсягів грошової маси, і навпаки.

Іншими словами, зростання останнього часто виступає вже не як причина росту цін, а як його похідна. Грошові та загальноекономічні фактори в цьому процесі змінюють місцями причини та наслідки інфляції. Тому всіляке зростання рівня цін викликає підсилення інфляції і стає тим самим інфляційним. Згідно з цією теорією, інфляція, особливо в умовах перехідної економіки, зумовлюється багатьма процесами, що відбуваються у сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Де б не розпочалася дія інфляційних факторів - чи у виробництві, чи у сфері державних фінансів, чи у, власне, грошово кредитній сфері - інфляційне зростання цін супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень, а потім зростає загальна маса грошей. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції в її класичному вигляді.

Інфляція - це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально - економічне явище, породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція - одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

Пояснення причин дисбалансу різні. Одні економісти (Дж. М. Кейнс і його послідовники) пояснювали його надмірним попитом при повній зайнятості, тобто з боку попиту. Інші - неокласики - шукали причину в росту виробничих чи витрат виробництва, тобто з боку пропозиції. Здається, що дані оцінки однобічні й істину варто шукати в синтезі двох протилежностей, тобто пояснювати інфляцію як з боку попиту, так і з боку пропозиції. Диспропорції між попитом та пропозицією, перевищення доходів над споживчими витратами можуть породжуватися дефіцитом держбюджету (витрати держави перевищують доходи); надмірним інвестуванням (обсяг інвестицій перевищує можливості економіки); випереджальним ростом заробітної плати в порівнянні зі зростанням виробництва і підвищенням продуктивності праці; довільним установленням державних цін, що викликають перекоси у величині і структурі попиту; іншими факторами.

Різке загострення дефіциту держбюджету в нашій країні відбулося в другій половині 80-х рр. З 1985 р. по 1989 р. розрив між дохідною і видатковою частинами держбюджету виріс з 18 до 120 млрд руб., чи з 3,5 до 19% до національного доходу країни. Зрослий дефіцит наніс величезну шкоду грошовому обігу, підстьобнув інфляцію.

Існує і трохи інший погляд на природу інфляції, що цілком природно, тому що інфляція являє собою надзвичайно складний, суперечливий, недостатньо вивчений процес. Інфляція - це не збільшення розміру предметів, а зменшення довжини лінійки, якою ми користуємося. Він звертає увагу на те, що в умовах натурального обміну (при відсутності грошей) ми ні яким чином не зштовхнулися б з інфляцією, одночасне підвищення всіх цін було б логічно неможливе.

ь Зовнішні причини

Причини виникнення інфляції можуть бути як внутрішні, так і зовнішні. До зовнішніх причин відносяться, зокрема, скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі, негативне сальдо зовнішньоторговельного і платіжного балансів. Інфляційний процес у нас підсилювало падіння цін на світовому ринку на паливо і кольорові метали, що складають важливу статтю нашого експорту, а також несприятлива кон'юнктура на зерновому ринку в умовах значного імпорту зернових.

ь Внутрішні причини

По-перше, як правило, одним із джерел інфляційних процесів служить деформація народногосподарської структури, що виражається в істотному відставанні галузей споживчого сектора при явно гіпертрофованому розвитку галузей важкої індустрії, і особливо військового машинобудування.

По-друге, нездатність перебороти інфляцію породжується недоліками господарського механізму. В умовах централізованої економіки практично був відсутній зворотний зв'язок, не було ефективних економічних важелів, що були здатні регулювати співвідношення між грошовою і товарною масою; що стосується адміністративних обмежників, то вони «працювали» недостатньо ефективно. У системі фінансового планування визначальну роль грав Мінфін і Держбанк, що «працювали», підкріплюючи планові завдання фінансовими і грошовими ресурсами без яких-небудь обмежень.

1.2 Основні типи і форми інфляції

В теоріях, що опрацьовуються західними економiстами, виділяються у вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат. Ці концепції розглядають різноманітні причини інфляції.

Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: "Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів"

Інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути олігополiстична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати і т. і. Вона може також з'явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку.

Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін такими чинниками, що приводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції - це середні витрати при наданому обсязі виробництва. Такі витрати можна одержати, поділивши загальні витрати на ресурси на кількість виготовленої продукції:

Загальні витрати

Загальні витрати на одиницю продукції =

Кількість одиниць продукції

Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибуток і обсяг продукції, що фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. В наслідок зменшується пропозиція товарів і послуг в масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, підвищує рівень цін. Отже, по цій схемі витрати, а не попит роздувають ціни, як це діється при інфляції попиту.

На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють і, наприклад, зростання зарплати може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат [24].

Необхідно також визначити, що в кодній з економічно розвинутих країн не спостерігалася в другій половині ХХ сторіччя повна зайнятість, вільний ринок чи ж стабільність цін. Ціни по ряду причин в цей час зростали постійно і навіть у період застою виробництва. Таке явище називається стагфляцією - iнфляційним зростанням цін в умовах стагнації - застою виробництва, економічної кризи.

Розглядаючи темпи зростання цін, можна виділити наступні види інфляції:

1. Помірна. Ціни зростають на 10% на рік, вартість грошей зберігається, відсутній ризик підписання контрактів в номiнальних цінах. Багато сучасних економiстів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до умов виробництва і попиту, що постійно змінюються.

2. Галопуюча. Ціни зростають на 20-200% на рік, гроші прискорено матеріалізуються в товари, контракти прив'язуються до зростання цін.

3. Гіперінфляція. Ціни зростають астрономічно, розходження цін і зарплати, руйнується добробут навіть забезпечених верств населення.

Деякі економiсти побоюються, що помірно повзуча інфляція, що може спочатку сприяти пожвавленню економіки, потім, наростаючи як сніговий ком, перетвориться в більш жорстоку гіперінфляцію. Цей темп зростання інфляції виявляє руйнівний вплив на обсяг національного виробництва і зайнятість. Справа в тому, що коли ціни поволі, але постійно зростають, населення і підприємства прилаштовуються до їх подальшого підвищення. Тому, щоб їх невикористанні заощадження і поточні прибутки не знецінились, тобто щоб випередити передбаченні підвищення цін, люди повинні витрачати гроші зараз. Підприємства поводяться так само, купуючи інвестиційні товари. Дії, диктовані iнфляційним психозом, підсилюють тиснення на ціни, і інфляція починає годувати сама себе. Більше того, оскільки вартість життя збільшується, робочі вимагають і одержують більш високу номiнальну заробітну плату. А профспілки прагнуть до такого підвищення заробітної плати, якої вистачило б не тільки на те, щоб покрити торішні підвищення цін, але і компенсувати інфляцію, що очікується у той період, коли новий колективний договір буде ще в силі. Зарплата і підвищення цін підгодовують одне одного, і це допомагає повзучій інфляції перейти до галопуючої.

Крім руйнівних наслідків для перерозподілу, гіперінфляція може прискорити економічний крах. Жорстока інфляція сприяє тому, що зусилля направляються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність. Підприємствам стає все більш та більш вигідним накопичувати сировину і готову продукцію в передбаченні прийдешнього підвищення цін. Але несумісність кількості сировини і готової продукції попиту на них веде до підсилення iнфляційного тиснення. Натомість, щоб укладати капітал в інвестиційні товари, виробники і окремі особи захищаючись від інфляції, набувають невиробничих матеріальних цінностей. Ювелірні вироби, золото і інші дорогоцінні метали, нерухомість і таке інше.

В надзвичайній ситуації, коли ціни підстрибують різко і нерівномірно, нормальні економічні відносини руйнуються. Власники підприємств не знають, яку ціну на товари слід призначити і промислові підприємства здебільшого переходять на інші, значно менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер.

Споживачі не знають, яку ціну сплачувати. Постачальники сировини бажають одержати реальні товари, а не гроші, що хутко знецінюються. Кредитори намагаються уникати своїх боржників, щоб не одержувати повернутий борг в дешевих грошах. Гроші фактично гублять ціну і перестають виконувати свої функції в якості міри вартості і засобу обміну. В окремих випадках з'являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Виробництво і обмін зі скрипом посуваються до зупинки і в кінцевому підсумку спромагається наступити економічний, соціальний і, дуже можливо, політичний хаос. Гіперінфляція прискорить фінансовий крах, депресiю і суспільно-політичні безладдя. Вона звичайно пов'язана з нерозумною політикою уряду.

Понад швидке зростання цін по відношенню до рівня інфляції можна легко пояснити при допомозі формули MV=PQ. Незважаючи на рівність M і V не можна забувати про показник швидкості обігу грошей V. Внаслідок утрати у господарських суб'єктів довіри до національної валюти обіг грошей надзвичайно збільшується, що в даному випадку рівносильне збільшенню їх кількості. Відповідно й ціна збільшується значно більше, ніж кількість наявних грошей в обігу. В розкручуванні спiралi гiперiнфляції надзвичайну роль також грають iнфляційні очікування.

Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її стані - тобто при відносно вільному ринку. При подавленій ж інфляції зростання цін на товари і послуги може й не спостерігатися, а знецінення грошей може виражатися в дефіциті пропозиції.

В 50-60 роки інфляція проходила в більшості країн помірними темпами. В зв'язку з нафтовою кризою початку 70х років інфляція стала виходити з-під контролю держави, деорганiзуючи нормальний економічний процес. Середньорічний рівень приросту роздрібних цін за час з 73 по 80 р. р. підскочив в середньому на 9%. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для країн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринковоi економiки; в Польшi цiни зростали бiльш як на 1000% щороку в 1989-1990 рр.

В кінці 80х років темпи зростання цін понизились до (в середньому) 4% на рік, що відповідає моделі помірної інфляції. Цьому можна привести декілька причин. В їх числі - падіння світових цін на нафту, підсилення конкуренції, передусім в світовому масштабі, підвищення продуктивності праці разом з узгодженими діями урядів і профспілок по утриманню рівнів заробітної плати на минулому рівні.

Існує також і певне співвідношення зростання цін по різноманітних товарних групах:

1. Збалансована інфляція. Ціни різноманітних товарних груп відносно один одного не змінені. Ціни підіймаються досить повільно і в одночас на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного зростання цін підіймається процентна ставка державного банка і таким чином ситуація стає рівносильною ситуації зі стабільними цінами.

2. Незбалансована інфляція. Співвідношення цін товарних груп змінюються в різних відсотках і по-різному на кожний тип товару.

Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, на очікувану і неочікувану:

ь Очікувану інфляцію можна зпрогнозувати на будь-який період часу і вона досить часто є прямим результатом дій уряду. Як приклад можна привести лiбералiзацію цін в Росії 1992 року і відповідний прогноз зростання цін, підготовлений урядом РФ напередодні - в грудні 1991 року.

ь Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що справляє негативний ефект на системі оподаткування і грошового обігу. В разі наявності у населення iнфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і викривляє реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозуваннi тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує iнфляційні очікування, які будуть підбурювати зростання цін. Проте в разі, коли раптовий скачок цін діється в економіці не зараженої iнфляційними очікуваннями, то виникає так званий "ефект Пiгу" - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник стає вимушений знижувати ціну і все вертається в стан рівноваги.

Рівень інфляції визначається через індекс цін:

I _pn - I _po

Темп інфляції =

I _po

де I _po - індекс цін базисного періоду( з яким проводиться порівняння);

I _pn - індекс цін поточного періоду( який порівнюється)

Як бачимо, iнфляцiя є дуже небезпечною для економiки, порушуючи макроекономiчну стабiльнiсть. Тому антиiнфляцiйна державна полiтика займає одне з головних мiсць серед засобiв державного регулювання економiки. Проте ключовий момент сучасної iнфляцiї полягає в тому, що вона розвивається як iнерцiйна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто iнфляцiя має властивiсть залишатися стабiльною, поки економiчна ситуацiя не змусить її пiдвищитись або впасти.

2. Вплив інфляції на економічне становище держави

2.1 Соціально - економічні наслідки інфляції

Головними соцiально-економiчними наслiдками iнфляцiї є: перерозподiл доходiв, прихована державна конфiскацiя грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння реальної процентної ставки на капiтал.

Основний розподiльчий вплив iнфляцiї виникає через вiдмiнностi у активах i пасивах, якими володiють люди. Для iндивiда, що отримав позику i має вносити по нiй щорiчний (або щомiсячний) платiж згiдно зi ставкою проценту, iнфляцiя фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено 100000 долл. для купiвлi будинку i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10000 долл. У разi пiдвищення цiн у 2 рази, тобто наявностi iнфляцiї, платежi по закладнiй нiяк не змiняться i будуть становити тi ж самi 10000 долл. за рiк, хоча кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi. Боржник при цьому тiльки виграє, оскiльки реальний процент за використання капiталу зменшився наполовину.

В цiлому непередбачена iнфляцiя перерозподiляє багатство вiд кредиторiв до боржникiв, а непередбачене зниження темпiв iнфляцiї дає протилежний ефект.

Iнфляцiя є головним чинником, що впливає на вiдсотковi ставки, оскiльки пiд її дiєю змiнюється купiвельна спроможнiсть грошових одиниць i зменшується реальна прибутковiсть iнвестицiй.

Окрiм перерозподiлу доходiв iнфляцiя впливає на економiку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив спирається на рiвень обсягу виробництва в цiлому. Тут слiд зауважити, що безпосереднього зв'язку мiж цiнами i обсягом виробництва нема. Збiльшення сукупного попиту збiльшує i цiни, i обсяг виробництва. Проте потрясiння в пропозицiї, перемiщуючи вгору криву сукупної пропозицiї, пiдвищать цiни i зменшать обсяг виробництва.

Iнфляцiя також породжує багато iнших спотворень в економiцi. Часто уряди не змiнюють реальної вартостi своїх програм, що фактично скорочується, коли цiни зростають. Це вiдбувається частково тому, що бiльшiсть трансфертних програм не iндексованi в залежностi вiд зростання рiвня цiн. Деякi види державних закупок можуть “проходити” по статтях бюджету у номiнальному розмiрi. Такий стан речей призводить до того, що номiнальнi витрати будуть меншi за необхiднi при зростаннi рiвня цiн, так що реальнi витрати будуть зменшуватись.

Iншi наслiдки: зростають цiни на товари та послуги, що купує держава у рамках соцiальних програм. Тодi, наприклад, урядовi витрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженнi, якщо уряд є неспроможний збiльшувати бюджет вiдповiдно до зростання витрат на медичне обслуговування.

У регульованих державою галузях iнколи виявляється, що прохання фiрм про збiльшення цiн повнiстю не задовольняються або вiдкидаються в iнфляцiйнi роки.

Серйознi загрози для нацiональної економiки, що створює iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i зовнiшнiй прояв. У разi iнфляцiї витрат, країни, економiка яких залежить вiд зовнiшньої торгiвлi перш за все промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цих країнах зростають швидше, нiж в iнших країнах. Таким чином, проблема стабiлiзацiї цiн тiсно пов'язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшніх ринках.

Звичайно, негативний вплив iнфляцiї на економiчну систему цим не обмежується.

Інфляція карає людей, що одержують відносно фіксований номiнальний прибуток. Інакше кажучи, вона перерозподіляє прибуток, зменшуючи його у одержувачів фіксованого прибутку і збільшуючи його у інших груп населення. Класичним прикладом є літні подружжя, які проживають на приватну пенсію що забезпечує фіксований щомісячний розмір номiнального прибутку.

Інфляція також погіршить положення землевласників, що отримують фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові одиниці, які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції опиняться деякі “білі комірці”, частина службовців державного сектору, прибуток яких визначаються фіксованою тарифною сіткою, а також ті що живуть на фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші трансфертні прибутки сім'ї.

Люди, що проживають на нефіксований прибуток, спромагаються виграти від інфляції.

Номiнальний прибуток таких сімей спромагається обігнати рівень цін чи вартість життя, внаслідок чого їх реальний прибуток збільшиться. Робітники, зайняті в галузях промисловості, що розвиваються і представлені потужними профспілками, спромагаються добитися, щоб їх номiнальна зарплата йшла в ногу з рівнем інфляції чи випереджала його.

З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті, хто працює в нерентабельних галузях промисловості можуть опинитися в такій ситуації, коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.

Виграш від інфляції можуть одержати керуючі фірм, інші одержувачі прибутку.

Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість термінових вкладів в банці страхових полiсів, щорічної ренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід на пенсію.

Крім економічних наслідків інфляція має і соціальні. Вона веде до перерозподілу національного доходу, що є причиною відставання темпів росту номінальної і реальної заробітної плати від різко зростаючих цін на товари і послуги. Інфляція завдає шкоди всім категоріям найманих робітників, обличчям вільних професій, пенсіонерам і ін.

Інфляція робить також серйозний вплив на зайнятість населення. Це вплив наочний описується модельно “інфляція попиту”, запропонованої в 1958р. англійським економістом А.Філліпсом.

Використовуючи дані статистики Великобританії за 1861-1956р.м. він показав криву, що відбиває зворотну залежність, між рівнем ставок заробітної плати і рівнем безробіття. При цьому було встановлено, що збільшення безробіття в Англії понад 2.5-3% приводило до різкого уповільнення росту цін і заробітної плати. Звідси випливав висновок, що зменшення супроводжується підвищенням цін і заробітної плати. У такий спосіб рівень безробіття може бути знижений за рахунок прискорення темпів інфляції.

Теоретичну базу під розрахунки А.Філліпса підвів економіст Р.Ліпси. Надалі американські економісти П.Самуельсон і Р.Солоу модифікували криву Філліпса, замінивши ставки заробітної плати на темпи зростання товарних цін. У такому вигляді криву стали використовувати для економічної політики, насамперед для визначення рівнів, при яких можливі високий рівень зайнятості і виробництва і визначення стабільності цін.

2.2 Стан України в період інфляції

Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi України на етапi її ринкового реформування виявилася iнфляцiя.

Перiод 1992-1994 рр. характеризується надзвичайно високим рiвнем iнфляцiї, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприємств. Повністю розбалансованою виявилася грошова та фінансова система. Дефіцит державного бюджету покривався прямою грошовою емісією НБУ. Інших механізмів його обслуговування не існувало. Наслідком цього стала рекордна гіперінфляція, яка перевищила 10250 відсотків. Тільки за 1994 рік валютний курс українського карбованця у доларах США знизився у 8,3 раза. Ситуація ускладнювалася практичною відсутністю основних атрибутів національної економіки,втратою дієздатності держави, глибокими суперечностями між законодавчою та виконавчою владою, далеко не в усьому сприятливою зовнішньоекономічною та політичною кон'юнктурою.

За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцiї в Українi в другiй половинi 1993 р. був найвищим у свiтi. Якщо в 1992 р .її рiвень зрiс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. I хоча в 1994 р. рiвень iнфляцiї дещо знизився, однак сталося це не в результатi проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системi державних фiнансiв та запровадження цiнової лiбералiзацiї, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.[25].

До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце протягом останнiх рокiв, належать:

а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносiї та основнi види сировини й матерiалiв;

б) збiльшення наявної грошової маси за рахунок додаткової емiсiї грошей;

в) зростання безготiвкового обiгу як наслiдок кредитування низькорентабельних та збиткових пiдприсмств;

г) монопольне цiноутворення в умовах монополiзацiї бiльшостi видiв промислового виробництва, що веде до диктатного пiдвищення цiн виробниками, оскiльки споживачi позбавленi вибору i вiдсутнiй стримуючий контроль за цiнами.

Спочатку нашiй економiцi була властива iнфляцiя витрат, оскiльки випереджаючими темпами зростали цiни енергоносіїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та сировини.

Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносiї було iмпульсом для загального зростання цiн й iнфляції.

Пiдвищення пiдприємствами цiн на власну продукцiю, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. При цьому типi iнфляцїi зростання грошовоi маси с наслiдком пiдвищення цiн. Незважаючи на дедалi зростаючу грошову емiсiю, виникла нестача оборотних засобiв пiдприємств для розрахункiв із своїми постачальниками (криза неплатежiв) i для видачi зарплати. В результатi склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (i в тому числi-зарплати), яке вимагас збiльшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Укрїнi являє собою поєднання iнфляцiї попиту та iнфляцїi витрат, що значно ускладнює здiйснення антиiнфляцiйної полiтики.

До листопада 1995 року рiвень цiн порiвняно з груднем 1990 року зрiс в Українi у 37 тисяч разiв. Водночас з зростанням цiн вiдбувалося падiння валютного(долларового) курсу українського карбованця [21 с.215].

Місяць у мiсяць розвивався iнфляцiйний процес, i, вiдповiдно, зростали середнi оптовi та роздрiбнi цiни. Це явище перетворилося на могутнiй каталiзатор спаду виробництва, загального зростання виробничих витрат i собiвартостi товарної продукцї, що, в свою чергу, пiдштовхувало виробникiв до чергового пiдвищення цiн. Оптовi цiни особливо швидко зростали у паливнiй i хiмiчнiй промисловостi, електроенергетицi, чорнiй металургї та машинобудуваннi, а з роздрiбних цим характеризувалися цiни на продукти харчування, якi протягом багатьох десятирiч були штучно заниженi й дотувалися з держбюджету. Взагалi ранiше роздрiбнi цiни в Україні нiколи не зростали такими темпами, i це викликало справжнiй шок у основної маси населення.

Випереджаюче зростання оптових цiн руйнує безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навiть припиняючи iнвестицiйнi процеси. Водночас, хоча й повiльнiшi, але теж досить бурхливi темпи зростання роздрiбних цiн руйнують соцiальну сферу, пригнiчують економiчнi iнтереси людей до активної пiдприємницької та трудової дiяльностi, тобто дiють у тому ж самому негативному напрямi.

Все це викликало таке явище, як неплатоспроможнiсть бiльшостi юридичних та фiзичних осiб, незважаючи на безперервне накачування грошового обiгу дедалi бiльшою масою паперових грошей. За оцiнкою СБРР, за 1992 р. неплатежi в Українi становили 40 % усього її ВВП. У 1993 р. обсяги неплатежiв продовжували зростати, викликаючи рiзке скорочення i навiть припинення товарного виробництва на багатьох пiдприємствах.

В цих умовах монетарна полiтика НБУ перетворилася на потужний iнфляцiйний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефiцит найпростiшим шляхом-емiсією вiдповiдноi маси грошей. Вони були направленi на покриття готiвкового попиту, бюджетнi дотації, кредитування виробникiв i споживачiв (включаючи i явних банкрутiв). Тiльки у першому кварталi 1993 р. для пiдтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пiльгових кредитiв й бiля 3 трлн. крб. фiнансової допомоги. Величезної кредитної допомоги потребували й iншi галузi народного господарства - в березнi того ж року їм було надано кредит у 606 млрд. крб. для проведення залiку взаємних боргiв. Загальна сума емiсiї готiвки за сiчень-квiтень 1993 р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разiв перевищувало емiсiю за такий же перiод 1992 р. На протязi 1993 року монетарна маса збiльшилася з 26 до 47,2 трилiона карбованцiв, тобто у 1,8 раза, нiж вона становила у попередньому роцi. Грошова емiсiя, як i цiни швидко вийшла з-пiд належного державного контролю.

Грошовi знаки (купоно-карбованцi), випущенi в України на початку 1992 р. замiсть росiйського рубля почали катастрофiчно знецiнюватися. Бурхливе знецiнення грошей пiдiрвало виконання ними властивих їм ринкових функцiй, i перш за все-стимулюючої. З'їдаючи фонди нагромадження i споживання, гiперiнфляцiя загальмувала пiдприємницьку i трудову активнiсть в країнi.

Втративши контроль за емiсiєю грошей, за рухом видаткiв та цiн, грошового обiгу i кредитних ресурсiв, український уряд тодi так i не знайшов надiйних регулюючих механізмiв для активного впливу на iнфляцiйнi процеси та погашення їх негативного впливу на економiчне i соцiальне становище в країнi.

Цiнова та iнфляцiйна спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччi знову пiшла вгору. До кiнця 1993 р., коли iнфляцiйна спiраль розкрутилася до найвищоi фази, банки змушенi були додатково випустити в обiг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цiн. Девальвацiя карбованця набула катастрофiчного характеру. В листопадi уряд адмiнiстративно запровадив його фiксований курс, що пiдхльоснуло активнiсть тiньового валютного ринку.

Серед найбiльш негативних наслiдкiв того перiоду слiд вiдмiтити:

ь серйозне порушення виробничої та фiнансової систем функцiонування економiки;

ь пiдiрвання схильностi до заощадження практично у всiх економiчних агентiв;

ь руйнування на цiй основi системи забеспечення вiдтворюючих процесiв в економiцi;

ь надмiрну диференцiацiю населення, окремих галузей й регiонiв за рiвнем доходiв.

Пiд впливом iнфляцiї обсяги номiнальних грошових доходiв населення зростали, а його реальнi доходи, у зв'язку з випереджаючим пiдвищенням роздрiбних цiн на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи iндексацiї доходiв не забеспечували компенсацiї втрат вiд гiперiнфляцiї. Тiльки у 1993 р. при зростаннi цiн на рiк бiльш нiж у 100 разiв реальна зарплата зменшилася на 52%.

Ефект вiд запровадження урядом пiльг на оподаткування доходiв громадян стосовно молозабеспечених, багатодiтних, чорнобильцiв, ветеранiв та iн. теж був мiнiмальним, оскiльки самi оподатковуванi доходи населення були мiзернi i не встигали за зростанням цiн.

Дилема, що постала перед українським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи iнфляцiї, не посилити стагнацiї виробництва. Але вона не була вирiшена належним чином. Вiдновити економiку за умов надмiрних податкiв, якi пригнiчують виробництво, звужують базу оподаткування i примушують платникiв приховувати своi доходи, неможливо. Слiд вiдмiтити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток пiдприсмств з 1993 року, стягався податок на доход пiдприємств. При цьому пiдприємства, за iснування спецiального податку на фонд зарплати, були змушенi фактично двiчi сплачувати його, оскiльки фонд зарплати є складовою частиною доходу.

У 1994 році було розпочато політику поступового подолання кризи та глибоких системних перетворень нашої економіки. Світова економічна історія не знає подібних масштабів падіння економіки у невоєнний час.

Тому уряд пішов на кардинальні зміни. Приклад - введення національної валюти-гривні.Це дало змогу в значній мірі стабілізувати грошовий обіг в країні. За експертними оцінками, фаза економічної стабільності та зростання, в яку вступила українська економіка, почала формуватися ще у першій половині

1997 року, коли рівень інфляції знизився до 10,1% , а облікова ставка до 16 відсотків. Стабільний розвиток призупинився під впливом світової фінансової кризи, відновлення якого відбулося з другої половини 1999 року. Відчутний вплив спричинило запровадження на основі указів Президента за перехідними положеннями Конституції системи економічних стимулів, спрямованих на виведення з кризового стану металургійної, суднобудівної, переробної та легкої промисловості, виробництва сільгосптехніки, прискорення житлового будівництва, реформування аграрних відносин.

Згідно підсумків соціально-економічного розвитку України, економіка на сьогоднішній день вийшла з кризи. Вперше після 1989 року досягнуто реального зростання її основних параметрів.

Одне з головних хворих місць інфляції - це те, що ціни мають тенденцію підніматися дуже нерівномірно. Одні підскакують, інші піднімаються більш помірними темпами, а треті зовсім не піднімаються. Один з найбільш наочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини є показник індексу цін. Показники інфляції покликані дати кількісну оцінку інфляційних процесів.

Індекси - це відносні показники, що характеризують співвідношення цін у часі. Вони розраховуються стосовно базового періоду.

Таблиця 2.2 Індекси споживчих цін за 1998 - 2001 рік

Місяць	З початку 1998 р.	З початку 1999 р.	З початку 2000 р.
	1998р.	1999р.	2000р.	1999р.	2000р.	2000р.
Січень	101.3	121,8	149,6	101,5	124,7	104,6
Лютий	101,5	123,0	154,6	102,5	128,8	108,1
Березень	101,7	124,2	157,7	103,5	131,4	110,2
Квітень	103,0	127,1	160,3	105,9	133,6	112,1
Травень	103,0	130,2	163,7	108,5	136,4	114,4
Червень	103,1	130,3	169,8	108,6	141,5	118,7
Липень	102,1	129,0	169,6	107,5	141,4	118,6
Серпень	102,3	130,3	169,6	108,6	141,4	118,6
Вересень	106,2	132,1	174,0	110,1	145,1	121,6
Жовтень	112,8	133,6	176,4	111,3	147,1	123,3
Листопад	116,2	137,4	177,1	114,5	147,7	123,8
Грудень	120,0	143,0	179,9	119,2	150,1	125,8

Якщо проаналізувати рівень інфляції останніх років, то можна зробити висновок, що за 12 місяців 2000 року інфляція споживчих цін становила 25,8% в т.ч. за грудень 2,1%. Але половину інфляції закладено у першому кварталі року як наслідок причин попереднього року. У другій половині року рівень інфляції не перевищував 1,5% . Зокрема, після вересневих 2,6% у жовтні показник рівня інфляції знизився до 1,4% , а в листопаді її темпи уповільнилися до 0,4 %. Однак річний “ліміт” інфляції було вичерпано ще в середині року, що, на думку урядових експертів, спричинено лібералізацією аграрного ринку, підвищенням житлово-комунальних тарифів і 30- відсотковим збільшенням грошової маси. Призупинене восени “ понад планове ” швидке зростання цін у грудні поновилось. Втім, така ситуація за останні кілька років набула сезонного характеру - закінчення бюджетного року змушувало бюджетні організації швидше витрачати залишки грошей, аби їх не було відкликано, і ці суми, викинуті на ринок, цілком закономірно викликали зростання інфляції.

Найвищий індекс зростання цін характерний для енергоресурсів. В умовах монополізації виробництва і відсутності конкуренції відпуск цін на таку продукцію викликав значне їх зростання при невеликому зниженні попиту, хоча ціни на бензин в грудні 2000 року знизилися на 3,0 % .

Найнижчий індекс зростання - у заробітної плати, яка має високий рівень цінової еластичності попиту, характерний для періодів спаду виробництва і безробіття. Так, за 1991 - 1996 рр. Темпи інфляційного зростання цін на енергоресурси були в середньому в 10 разів вищими, ніж темпи зростання заробітної плати. Внаслідок істотно знизилися грошові доходи населення.

Спад виробництва та зменшення надходжень до бюджету підвищили податковий “тиск”. Високою є також його інфляційна спрямованість. У доходах бюджету більше 50 % надходжень становлять податки і платежі, які безпосередньо підвищують собівартість продукції і ціну її реалізації.

Міністерство економіки очікує рівень інфляції 2002 року 14 % , яка буде зумовлена пов'язаним з приростом ВВП зростанням доходів домашніх господарств, що збільшуватиме попит на товари та послуги і стимулюватиме інфляцію. На основі цього показника розраховані дані держбюджету на 2002 рік. І хоча трохи приборкати інфляцію планувалося вже в нинішньому році, досягти рівня в 10% і менше уряд вбачає реальним не раніше 2003 року.

Як це позначиться на курсі гривні - передбачити не важко. Уряд і Нацбанк не прогнозують зниження курсу, але водночас постійне зростання грошової маси( і відповідно рівня інфляції) ставить таку впевненість під знак запитання.

Сьогодні стійкість курсу забезпечується виключно старанням НБУ.

Крім того, як засвідчує досвід останніх місяців, зміцнення гривні є дуже серйозним чинником для зниження внутрішньої інфляції. Тому Нацбанк прагне скорочувати розрив між змінами курсу національної валюти і темпами інфляції не за рахунок зниження курсу гривні, а за рахунок зниження рівня інфляції.

3. Механізм антиінфляційної політики

3.1 Антиінфляційна політика України

Розвинуті країни світу нагромадили значний досвід проведення антиінфляційної політики. Основними заходами держави у боротьбі з інфляцією, передусім з голопуючою та гіперінфляцією, є:

1. регулювання попиту та пропозиції;

3. індексація доходів;

4. контроль за цінами та заробітною платою.

Найтиповіші дії держави за розбіжності попиту і пропозиції такі: якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію за умов виробництва ВНП нижче від оптимальної величини, держава повинна привести в дію три основних методи регулювання:

1) знизити податок на прибуток, щоб стимулювати інвестиції компаній і фірм;

2) збільшити витрати державного бюджету і насамперед державні закупівлі товарів і послуг,

3) зменшити відсоткову ставку за кредит і, отже збільшити грошову масу в економіці [31 с. 154].

Крім цих заходів слід провадити активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі тощо.

Якщо пропозиція вища від платоспроможного попиту, а виробництво ВНП перевищує оптимальну величину, держава повинна домагатися зниження сукупної пропозиції. Для цього їй необхідно збільшити податки на прибуток, скоротити державні витрати, збільшити плату за надання кредитів і, отже, зменшити грошову масу.

Застосування наведених важелів економічного регулювання не дає миттєвого ефекту. Наприклад, перші позитивні результати від збільшення чи зменшення податків на прибуток, подорожчання чи здешевлення кредиту з'являться не раніше, ніж через півроку.

Індексація доходів здійснюється залежно від темпів інфляції. Вона застосовується в усіх розвинутих країнах і визначається рівнем прожиткового мінімуму (або типовим споживчим кошиком) і узгоджується з динамікою індексу цін. За постійної інфляції індексацію через певні проміжки часу повторюють.

Контроль за цінами і заробітною платою здійснюють протягом нетривалого проміжку часу, оскільки в іншому разі відкритий тип інфляції трансформується у закритий і руйнується механізм ринкового саморегулювання. Крім того, держава впливає на інфляцію здебільшого опосередковано, через механізм очікувань.

Загалом боротьбу з інфляцією необхідно вести шляхом використання комплексу заходів, передусім скорочення бюджетного дефіциту, поступового усунення диспропорцій в економіці, проведення раціональної податкової політики, посилення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, підвищення курсу національної валюти, Стимулювання інвестиційної діяльності та ін.

Шляхи стабілізації грошового обігу. З'ясування основних причин (внутрішніх і зовнішніх) інфляції вказує і найважливіші шляхи стабілізації грошового обігу. Розрізняють такі три методи стабілізації грошового обігу: 1) нуліфікація, 2) ревалоризація, 3) девальвація.

Нуліфікація грошей (від лаг. nulificatio - знищення) - різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними.

Цей метод використовують за наявності супергіперінфляції, наприклад в СРСР під час проведення грошової реформи 1922 - 1924 pp. При цьому один новий карбованець обмінювали на 50 млрд старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 p. одну нову марку обмінювали на 1 трлн старих.

Ревалоризація - повернення до попередньої купівельної сили грошових знаків.

Для цього з обігу треба вилучити зайві гроші. Цей метод застосовується при невеликих масштабах інфляції.

Девальвація - зниження обмінного курсу (ціни) валюти порівняно з іноземною.

Протягом 1991 - 1994 pp. радянський карбованець був декілька разів девальвований, внаслідок чого його комерційний курс щодо американського долара наприкінці 1991 p. становив приблизно 100 крб., а у березні 1995 p. - понад 5000 крб. В Україні курс купона до долара з жовтня 1992 p. по лютий 1995 p. знизився у понад 440 разів. Крім того, грошова одиниця повинна бути захищена від підробок . Як відомо, долар США має 39, німецька марка - 40, гривня - 17 елементів захисту.

3.2 Основні методи боротьби з інфляцією

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю використовуються методи комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяє пом'якшити труднощi, припадаючi на долю економiки країни.

Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

Непрямі засоби включають:

ь Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.

ь Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.

ь Обов'язкові резерви комерційних банків на відкритому ринку цінних паперів.

ь Операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів.

ь Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь купівлю-продаж цінних паперів.

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають:

ь Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.

ь Державне регулювання цін.

ь Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.

ь Державне регулювання зовнішньої торгівлі.

Для ефективної боротьби з інфляційними процесами застосовують:

Методи антиінфляційного оподаткування:

Політика податкового регулювання доходів (ТІР)

В процесi стримування iнфляцiї податки вiдiграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.

Полiтика податкового регулювання доходiв (TIP) орiєнтована на використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiв не пiднiмати цiни й зарплату.

Скорочення податкiв у свiтi “концепцii пропозиції”

Як вiдомо, будь-яке втручання в функцiонування економiки, що затримує пересування кривої сукупного попиту вгору або змушує її зсуватися вниз вiдносно кривої сукупної пропозицiї, буде стримувати темпи iнфляцiї. Аналогiчного ефекту можна було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозицiю. Такий пiдхiд до економiчної практики став вiдомим як “концепцiя пропозицiї”.

Регулювання цін в умовах інфляційної нестабільності

Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цiнами, особливо в умовах кризи економiки i виходу з неї.

Пiд контролем над цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду заходiв - вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнiх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчної політики.

Одним з пiдходiв є перевiрений у свiтовiй практицi метод тимчасового заморожування цiн й надалi їх часткового перегляду. Вiн полягає у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу.

Заморожування цiн дозволяє долати iнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб'єктiв, кредитної cистеми, внести деяке заспокоєння в економiку.