Главная
Коллекция "Otherreferats"
Экономика и экономическая теория
Економічний цикл та кон'юнктурні коливання
Економічний цикл та кон'юнктурні коливання
Логіка і схема макроекономічної моделі зростання, його показники та основні фактори. Модель Харода-Домара, неокласична модель Р. Солоу. Поняття економічного циклу. Перспективні структурні зрушення національного багатства України. Зміна моделі розвитку.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.03.2012 |
| Размер файла | 796,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1
Размещено на http://www.allbest.ru/
Економічний цикл та конйюнктурні коливання
Зміст
- Вступ
- Розділ І. Загальна характеристика економічного зростання
- 1.1 Вимірники і фактори економічного зростання
- 1.2 Загальна логіка і схема макроекономічної моделі зростання
- 1.3 Модель макроекономічного зростання Харода-Домара
- 1.4 Неокласична модель економічного зростання Р. Солоу
- Розділ ІІ. Економічний цикл та конйюктурні коливання
- 2.1 Поняття економічного циклу
- Розділ ІІІ. Перспективні структурні зрушення національного багатства України
- 3.1 Грошово-кредитна політика
- 3.2 Зміна моделі розвитку
- 3.3 Зростання цінової конкурентоспроможності економіки України
- 3.4 Уповільнення темпів економічного зростання
- 3.5 Аналіз економічної ситуації в Україні
- Висновки
- Список використаних джерел
Вступ
Незважаючи на активні процеси приватизації останнього років, роль держави-підприємця не можна переоцінити. Однієї з його найважливіших задач є забезпечення загальних умов економічного росту й інноваційної діяльності, створення сприятливого клімату для усіх видів приватного підприємництва, здійснюваного у великих, середніх і дрібних фірмах. Держава має у своєму розпорядженні матеріальні і фінансові ресурси, здійснює адміністративно-законодавчі міри і використовує різні форми і методи впливу на обсяг виробництва, інвестиційні процеси, ціни, структурну перебудову.
Різноманіття задач, що постають перед державою в ринковій економіці, можна виразити через виконувані державою економічні функції. До них відносяться:
створення і регулювання правової основи функціонування економіки;
антимонопольне регулювання;
проведення політики макроекономічної стабілізації;
вплив на розміщення ресурсів;
діяльність у сфері розподілу доходів.
Але основне завдання держави - це, насамперед, забезпечення економічного зростання.
Актуальність розгляду даної теми полягає в тому, що економічне зростання - основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни - є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.
Не менш важливою є проблема економічного зростання, тож її ми й будемо аналізувати.
Насамперед з'ясуємо, яка відмінність існує між короткостроковим та довгостроковим зростанням національного доходу.
Теорія зайнятості і політика стабілізації економіки ґрунтуються на короткостроковому, або статичному, підході. Основне питання теорії зайнятості можна сформулювати так: "Що необхідно зробити для повного використання наявних в економіці виробничих потужностей?" Прийнято вважати, що, маючи фіксований обсяг ресурсів, економіка здатна забезпечити виробництво певного рівня ВВП в умовах повної зайнятості, а тому мета стабілізаційної політики - усунути ситуацію недовикористання ресурсів, які є у нашому розпорядженні. Отже, короткострокове зростання національного доходу - це динаміка ВВП в межах до точки довгострокової рівноваги економіки при заданих ресурсах і технології.
На відміну від теорії оцінки економічного росту, що пояснює процес узгодження планів економічних суб'єктів при даних виробничих можливостях і споживчих перевагах, теорія економічного циклу досліджує причини, що викликають зміну економічної активності суспільства.
Теорія оцінки економічного росту - це теорія макроекономічної статики, оскільки її ціль - визначити умови, що забезпечують рівність попиту та пропозиції одночасно на всіх ринках.
Теорія економічних циклів поряд з теорією економічного росту відноситься до теорій економічної динаміки, що пояснюють розвиток (рух) народного господарства.
Процес економічного зростання відображає довгострокове зростання сукупної пропозиції, і саме цим воно відрізняється від короткострокових коливань випуску під впливом змін сукупного попиту.
Збільшення кількості і якості ресурсів та вдосконалення технологій забезпечують можливість економічного зростання.
Економічне зростання має важливіше значення, ніж стабільність. Це пояснюється тим, що саме завдяки такому процесові з'являється більша можливість для вирішення соціально-економічних проблем як у межах держави, так і на міжнародному рівні, підвищується матеріальний добробут та рівень життя населення.
Головною метою при розробці та дослідженні моделей економічного зростання є з'ясування і послідовне обґрунтування основних, найсуттєвіших факторів, які визначають процес удосконалення будь-якої економічної системи. Для досягнення цієї мети до моделі потрібно ввести цілу низку факторів, від яких залежить зростання потенційних можливостей економіки, дослідити їх з точки зору результативності, відкинути другорядні та вирізнити найголовніші (або один-єдиний основний фактор). Подібно до інших моделей, моделі зростання є абстрактним, спрощеним відображенням реального економічного процесу у вигляді рівнянь та графіків. Зрозуміло, що припущення та певні умови, за яких будується модель, спричиняють відхилення розв'язку моделі від реальної дійсності, проте це дає можливість проаналізувати окремі сторони й закономірності такого складного явища, як економічне зростання.
економічний цикл макроекономічне зростання
Розділ І. Загальна характеристика економічного зростання
1.1 Вимірники і фактори економічного зростання
Основна проблема теорії економічного зростання формулюється так: "Яким чином можна збільшити обсяг виробничих потужностей або, іншими словами, що потрібно зробити для збільшення потенційного рівня ВВП?" У відповідності з цим, економічне зростання графічно можна передати двома способами: [20]
Рис.1.1 Графічне зображення зміщення праворуч лінії довгострокової сукупної пропозиції.
Рис.1.2 Графічне зображення зміщення праворуч кривої виробничих можливостей.
1) зміщенням праворуч лінії довгострокової сукупної пропозиції LRAS (рис.1.1);
2) зміщенням праворуч кривої виробничих можливостей із положення АВ до положення CD (рис.1.2). (Доцільно використовувати при визначенні граничної корисності товарів)
Таким чином, процес економічного зростання відображає довгострокове зростання сукупної пропозиції, і саме цим воно відрізняється від короткострокових коливань випуску під впливом змін сукупного попиту.
Збільшення кількості і якості ресурсів та вдосконалення технологій забезпечують можливість економічного зростання.
Економічне зростання означає:
1) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в абсолютних вимірниках за певний проміжок часу;
2) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на душу населення;
3) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на одного зайнятого. [15]
Використовуватися можуть всі три визначення. Так, наприклад, коли в центрі уваги перебувають проблеми військово-політичного потенціалу, то прийнятнішим вважається перший показник. Проте при порівнянні життєвого рівня населення в окремих країнах і регіонах безумовна перевага надається другому визначенню економічного зростання. Інколи вирізняють ще показник "зростання доходу в розрахунку на одного зайнятого", який відображає рівень і динаміку економічної активності населення. Зважаючи на те, що не все населення є економічно активним, а також, що певну частину економічно активного населення становлять безробітні, ми отримаємо зовсім різні дані щодо ранжування країн за темпами економічного зростання в розрахунку на душу населення і в розрахунку на одного зайнятого Незалежно від того, яке із наведених визначень обране для аналізу, економічне зростання завжди вимірюється річними темпами зростання за формулою [21]:
де Y0, та Y1 - відповідно, реальний ВВП (ЧВП або НД) у поточному та базисному роках.
Людина, добре обізнана із статистикою, може заперечити, що наведений показник називається темпом приросту, а не темпом зростання. Проте варто пам'ятати, що коли певна величина зростає за рік на 2%, то в міжнародній статистиці прийнято вважати, що темп зростання складає 2%, і лише за статистичною термінологією деяких колишніх соціалістичних країн вважається, що темп зростання складає 102%, тоді як 2% - це темп приросту.
Важливо також підкреслити, що в теорії і моделях економічного зростання не враховується відмінність між показниками ВВП, ЧВП та НД: вони об'єднуються однією категорією "випуск" або "доход" і позначаються загальноприйнятим символом "Y".
Якими ж факторами визначається динаміка економічного зростання в країні? Даючи відповідь на це запитання, зазначимо насамперед, що існує дві складові економічного зростання: екстенсивна (коли збільшується кількість залучених у процес виробництва ресурсів) та інтенсивна (коли зростає їхня віддача, або ефективність використання). У відповідності з цим, вирізняють дві групи факторів економічного зростання [15]:
1) екстенсивні фактори -
збільшення чисельності зайнятих,
збільшення фізичного обсягу капіталу;
2) інтенсивні фактори -
технологічний прогрес,
рівень освіти та професійної підготовки кадрів,
економія за рахунок зростання масштабу виробництва,
покращення розподілу ресурсів,
законодавчі, інституційні та інші фактори.
За розрахунками Едварда Денісона із Брукінського інституту, зростання національного доходу США за даними 1929-1982 pp. приблизно наполовину було зумовлене впливом екстенсивних факторів і наполовину - інтенсивних. Окрім цього, врахувавши, що реальний ВВП можна визначити як добуток затрат праці (чисельність зайнятих) на рівень продуктивності праці, і перегрупувавши у відповідності з цим зазначені фактори, Едвард Денісон показав, що основним чинником зростання доходу є підвищення продуктивності праці. Саме тому можна стверджувати, що всі фактори, які впливають на рівень продуктивності праці, найсуттєвіші з точки зору реального економічного зростання.
Є фактори, які стримують економічне зростання [15]. До них належать обмеження з боку сукупного попиту (недостатній рівень сукупних витрат призводить до того, що дійсні темпи зростання відстають від потенційно можливих), соціально-політична атмосфера в країні, ресурсні та екологічні обмеження, державне втручання у справи приватного бізнесу (законодавча діяльність щодо регулювання безпеки праці, охорони здоров'я працюючих та охорони довкілля тощо). До факторів, які негативно впливають на процес економічного зростання, належать злочини в царині господарської діяльності, недобросовісне ставлення до праці, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови (насамперед для сільськогосподарського виробництва), тобто все те, що стримує зростання продуктивності праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.
Чи суттєва різниця між темпами економічного зростання, скажімо, 3% та 4%? На перший погляд, ця відмінність здається досить незначною. А насправді? Припустімо, що існує дві країни з однаковим обсягом ВВП, проте різними темпами економічного зростання:
країна б, де темп економічного зростання становить 4% на рік;
країна в з темпом економічного зростання 3% на рік.
У відповідності із "правилом 70", ВВП країни б подвоїться за: 70/4 " 18 років, а ВВП країни в за: 70/3 = 24 роки. [4]
Отже, збільшення темпів економічного зростання є досить важливим і незаперечним завданням. Для населення дуже бідної країни навіть півпроцентне зниження у темпах зростання може означати перехід від недоїдання до голодної смерті.
Економічне зростання має важливіше значення, ніж стабільність. Це пояснюється тим, що саме завдяки такому процесові з'являється більша можливість для вирішення соціально-економічних проблем як у межах держави, так і на міжнародному рівні, підвищується матеріальний добробут та рівень життя населення.
Вивченню та виправленню зазначених недоліків і обмежень моделі Солоу присвячена сучасна теорія економічного зростання, яка почала розвиватися
на початку 70-х pp. і побудована на емпіричному аналізі факторів економічного зростання.
Одним з її напрямків є теорія ендогенного зростання, яка пов'язує процес зростання з усіма можливими якісними й кількісними факторами: ресурсними, інституційними, міжнародними тощо. Прикладами таких факторів є: частка робочої сили з початковою чи середньою освітою (характеристика якості трудових ресурсів), частка військових витрат у ВВП (характеристика структури розподілу ресурсів), середньодушове споживання алкоголю (як характеристика трудової та соціальної мотивації), кількість військових конфліктів (як характеристика суспільної та політичної стабільності) тощо. Такі моделі враховують інвестиції в людський капітал, наукові дослідження і дають змогу описати динаміку зміни технології, замість того щоб задавати її екзогенне. Проте формальний опис ендогенних моделей зростання є досить складним, і тому ми не розглядатимемо його.
При побудові таких моделей звичайно користуються лінійною регресією. За базу даних беруться перехресні вибірки для різних країн світу. Так, наприклад, Р. Левін і Д. Рене (1992) та Р. Баро і Й. - Х. Лі (1994) за результатами проведеного емпіричного дослідження вказують на такі фактори зростання (табл.1.3):
Таблиця 1.3 - Фактори економічного зростання та їхній вплив на реальний ВВП.
|
Фактори економічного зростання |
Напрям впливу на темпи зростання реального ВВП |
|
|
початковий рівень доходу на душу населення (чим нижчим він е, тим більше можливостей для зростання з використанням вже існуючих у світі технологій та форм організації виробництва) |
- |
|
|
середній темп приросту населення (коли темпи приросту населення дуже високі, то менша величина середнього доходу - на душу населення) |
- |
|
|
частка робочої сили, яка має середню та вищу освіту (характеризує якісний склад трудових ресурсів) |
+ |
|
|
частка інвестицій у ВВП (тісний прямий кореляційний зв'язок) |
+ |
|
|
очікувана середня тривалість життя людини (характеризує якісний склад трудових ресурсів) |
+ |
|
|
частка державних витрат у ВВП (без витрат на оборону та освіту) |
- |
|
|
різні показники соціальної і політичної нестабільності (наприклад, кількість збройних конфліктів) |
- |
|
|
нерівність у розподілі доходів |
- |
У сучасних умовах теорія ендогенного зростання розвивається переважно емпірично. Існує нагальна потреба в розробці її міцної теоретичної бази із чіткими передумовами, структурою та висновками з метою побудови максимально повного та значущого набору факторів, які пояснюють процес економічного зростання.
1.2 Загальна логіка і схема макроекономічної моделі зростання
Головною метою при розробці та дослідженні моделей економічного зростання є з'ясування і послідовне обґрунтування основних, найсуттєвіших факторів, які визначають процес удосконалення будь-якої економічної системи.
Для досягнення цієї мети до моделі потрібно ввести цілу низку факторів, від яких залежить зростання потенційних можливостей економіки, дослідити їх з точки зору результативності, відкинути другорядні та вирізнити найголовніші (або один-єдиний основний фактор).
Подібно до інших моделей, моделі зростання є абстрактним, спрощеним відображенням реального економічного процесу у вигляді рівнянь та графіків. Зрозуміло, що припущення та певні умови, за яких будується модель, спричиняють відхилення розв'язку моделі від реальної дійсності, проте це дає можливість проаналізувати окремі сторони й закономірності такого складного явища, як економічне зростання.
У загальному вигляді модель економічного зростання складається із системи п'яти рівнянь [15]:
1) формула виробничої функції, якою передається обсяг потенційного випуску, тобто випуску продукції за умов повної зайнятості ресурсів.
Цією функцією може бути, наприклад, функція Коба-Дугласа, у відповідності з якою випуск залежить від затрат праці Lt та капіталу Кt, причому змінна Lt, задається екзогенне, вона зростає з постійним темпом n;
2) основна макроекономічна тотожність Y=Ct+It показує, що вимірник випуску (доходу) У поділяється в теорії зростання на споживання С та інвестиції І; вимірники державних витрат G і чистого експорту NX окремо в таких моделях не вирізняються, а розподіляються на споживання та інвестиції держави й інших країн світу (тобто вводяться в компоненти С та І);
3) формула розрахунку динаміки обсягу капіталу з урахуванням інвестицій та амортизації основного капіталу (за умови нульового інвестиційного лагу) має вигляд:
Kt = Kt-1 + It - Wt,
де Кt - запас капіталу наприкінці періоду t;
It - інвестиції за весь період t;
Wt - амортизація капіталу за період t.
Наведена формула вказує на те, що кількість капіталу зростає на величину інвестицій та зменшується на величину амортизаційних відрахувань;
4) формула для розрахунку вибуття капіталу (амортизації) має вигляд:
Wt = д*Kt,
де д - постійна (незмінна) норма амортизації, яка задається екзогенне. Отже, вважається, що вибуття капіталу є пропорційним до величини його запасу;
5) щодо інвестицій, то передбачається, що вони складають постійний процент від випуску It = s*Yt, де s - норма інвестицій (частка інвестицій у сукупному продукті (доході). Норма інвестицій д збігається з нормою заощадження, оскільки сукупні заощадження St дорівнюють сукупним інвестиціям I,. Відповідно,
Yt=Ct+St = Ct+It
Таким чином, модель економічного зростання у загальному вигляді складається із системи п'яти наведених рівнянь, які містять сім змінних (Y, К, L, С, І, д, s), три із яких задаються екзогенно:
затрати праці L (зростають із постійним темпом n);
норма амортизації основного капіталу д;
норма заощадження s (задається безпосередньо або ж у вигляді певних умов, наприклад, максимізація споживання).
Мета дослідників - з'ясувати питання про те, як змінюються ендогенні змінні в моделі економічного зростання (Y, С та І) і який із чинників є визначальним фактором довгострокового економічного зростання.
Варто підкреслити, що моделювання економічної динаміки пов'язане з багатьма складнощами. Із всієї різноманітності факторів, які впливають на економічне зростання, до теоретичних моделей вдалося ввести лише три основні змінні:
1) робочу силу;
2) капітал;
3) технічний прогрес.
Ці фактори називаються факторами пропозиції. На жаль, фактори попиту (рівень державних витрат, експорт тощо) не розглядаються в теоретичних моделях зростання. Окрім цього, не всі фактори, які були розглянуті нами в попередньому параграфі, можна виміряти (оцінити) кількісно, а без такої оцінки їх неможливо ввести до моделі.
Саме ця однобокість і є головним недоліком найвідоміших теоретичних моделей зростання Харода-Домара і Роберта Солоу, які ми розглянемо далі.
1.3 Модель макроекономічного зростання Харода-Домара
Це найпростіша макроекономічна модель зростання, і була вона розроблена наприкінці 40-х pp. Модель описує динаміку доходу (Y), який є сумою споживчих (С) та інвестиційних (І) витрат. Економіка вважається закритою, тому чистий експорт (NX) дорівнює нулеві, а державні витрати (G) в моделі не вирізняються. Основним фактором зростання є нагромадження капіталу.
Основні передумови моделі:
постійна гранична продуктивність капіталу MPK=dY/dK;
постійна норма заощадження s=I/Y;
відсутній процес вибуття капіталу W=0;
інвестиційний лаг дорівнює нулеві, тобто інвестиції миттєво переходять
у приріст капіталу. Формально це означає, що dK (t) =I (t);
модель не враховує технічного прогресу;
випуск не залежить від затрат праці, оскільки праця не є дефіцитним ресурсом;
використовується виробнича функція Леонтьєва, яка передбачає неможливість взаємозаміни факторів виробництва - праці і капіталу. Припускається, що швидкість зміни доходу пропорційна інвестиціям:
dY=MPK-I (t) =MPK*s*Y, а темп приросту доходу dY/Y*dt є постійним і дорівнює s*MPK. Він прямо пропорційний нормі заощаджень та граничній продуктивності капіталу. Інвестиції (Г) та споживання (С) в моделі Харода-Домара зростають з таким же постійним темпом (s*MPK).
Модель Харода-Домара непогано описувала реальні процеси економічного зростання 1920-1950-х pp. Однак її передумова про те, що праця не є дефіцитним фактором, може не відповідати дійсності (зокрема тоді, коли темп зростання випуску перевищує темп зростання чисельності населення та зайнятих). Якщо праця не може заміщатися капіталом, а технічний прогрес відсутній, то праця в моделі може стати лімітуючим фактором, загальні темпи зростання зрівняються з темпами зростання затрат праці, а рівень виробництва і споживання в розрахунку на душу населення не зростатиме. Це припущення є значним недоліком даної моделі.
Технічний прогрес, якісні характеристики праці й капіталу, їхня взаємодія і взаємозаміщення у процесі розвитку все ефективніших технологій є сьогодні найважливішими ресурсами і факторами економічного зростання. А тому теорія зростання Харода-Домара, яка не враховує ці фактори і за якою основним джерелом зростання є фізичне нагромадження капіталу, а основним інструментом регулювання росту - норма заощадження, відійшла поступово на другий план.
1.4 Неокласична модель економічного зростання Р. Солоу
Іншим типом моделі економічного зростання є модель, яка була розроблена в 50-60-х pp. лауреатом Нобелівської премії Робертом Солоу. Ця модель дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва - праця, капітал, технологічні зміни - впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу.
Ми не ставимо перед собою завдання детально розглянути модель Солоу. Сформулюємо лише основні її передумови, позначення та висновки. Передумови та позначення моделі Солоу:
пропозиція товарів описується за допомогою відомої нам виробничої функції: Y=F (K,L), яка характеризується постійним ефектом масштабу виробництва. Це означає, що коли обсяги ресурсів капіталу (К) і робочої сили (Z,) помножити на довільне додатне число (z), то й обсяг випуску зросте пропорційно цьому множникові: F (z*K,z*L) =z*F (K,L). Якщо припустити, що z=l/L., то виробнича функція матиме вигляд:
Y/L = F* (K/L * L/L)
або y=f (k), де у - продуктивність праці Y/L, a k - капіталооснащення праці K/L (тут застосовані малі букви для позначення кількісних показники у розрахунку на одного працюючого). В результаті таких перетворень маємо функцію з двома змінними (у та k), хоча третя змінна (L) і залишається залученою до аналізу;
виробнича функція є нелінійною, y=f (k), і характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу (МРК), тобто при зростанні показника k графік виробничої функції стає все пологішим, а тому кожна наступна додаткова одиниця капіталу виробляє менше продукту в порівнянні з попередньою (рис.1.3). Іншими словами, накопичення капіталу не завжди має сенс: може настати момент, коли додатковий капітал не сприятиме зростанню обсягів випуску;
сукупний попит задається через характеристики споживання (с) та інвестицій (і) в розрахунку на одиницю праці: у=с+і, де c=C/L, а I/L.
Враховуючи, що споживання є пропорційним до доходу і залежить від норми заощадження (s), тобто с= (1-s) *y, отримаємо y = (l-s) *y+i. Звідки i=s*y => i=s*f (k). В умовах рівноваги інвестиції дорівнюють заощадженням і є пропорційними до доходу. Чим більший показник k, тим більшим буде обсяг виробництва f (k) і тим більшими будуть інвестиції і.
Внаслідок цих нескладних перетворень ми отримали сукупність рівнянь, які дають змогу виразити показники доходу, споживання та інвестицій в розрахунку на одного працюючого як функцію від капіталооснащення праці: y=f (k), i=s-f (k), c=f (k) - s*f (k). На рис.1.3 всі три показники зображено на одному графіку в системі координат "капіталооснащення праці - продуктивність праці".
Модель Солоу містить, окрім перерахованих, ще цілу низку передумов, а саме: вибуття капіталу W є пропорційним до величини його запасу К, тобто W=д*K, де д - норма амортизації; норма заощадження s постійна; інвестиційний лаг дорівнює нулеві; чисельність зайнятих L зростає з постійним темпом n;
Рис.1.3 Доход, споживання та інвестиції в розрахунку на одного працюючого
працезберігаючий технологічний прогрес (або ефективність праці під впливом технологічного прогресу) змінюється з темпом g. (Припустімо, що g=0,02. Це означає, що ефективність праці кожного робітника зростає на 2% на рік. За рахунок цього обсяг виробництва зросте настільки ж, наскільки він зріс би за умови, що кількість робочої сили збільшилась за рік на 2% при незмінній ефективності робочої сили. Показник g ще називають швидкістю науково-технічного прогресу).
Як уже зазначалося, ця модель дає змогу дослідити характер процесу економічного зростання у стані довгострокової рівноваги, тобто з'ясовує, як основні фактори виробництва впливають на темпи зростання потенційного
ВВП. А для цього потрібно насамперед задати умови довгострокового стану рівноваги.
Сталий рівень капіталооснащення. Відомо, що запаси капіталу в розрахунку на одного працюючого (Дk) можуть змінюватися з кількох причин, а саме: інвестиції (і) сприяють зростанню запасів капіталу, в той час як амортизація, збільшення чисельності населення, а також збільшення числа ефективних одиниць праці призводять до їхнього скорочення. Математично це передається так:
Дk=i-д*k-n*k-g*k, або Дk=i- (д+n+g) *k,
де д*k - показник вибуття (амортизації) капіталу;
n*k та g*k - величини, які показують, як зміниться запас капіталу в розрахунку на одного працюючого під впливом зростання чисельності населення та зростання ефективності робочої сили, відповідно.
Отже, темп скорочення капіталооснащення праці дорівнює (д+n+g), a
величина скорочення капіталооснащення при цьому визначається як (д+n+g) *k.
Станові сталої рівноваги в даній економічній системі відповідатиме такий рівень величини k, коли Дk=0, тобто коли приріст запасу капіталу за рахунок інвестицій дорівнюватиме його скороченню за рахунок інших факторів:
Дk=0 => i= (д+n+g) *k.
Враховуючи, що i=s*f (k), а сталий рівень капіталооснащення прийнято
позначати k*, умову, за якої економіка перебуває у сталому стані, запишемо як:
(д+n+g) - k*=s*f (k*).
Тобто коли економіка досягає рівноважного сталого стану, то інвестиції s*f (k) повністю компенсують знецінення капіталу внаслідок його зношення (д*k), збільшення чисельності працюючих (n*k) та технологічного прогресу g*k.
Використавши попередню формулу, легко знаходимо співвідношення "капітал-випуск":
k*/f (k*) = s / (д+n+g)
На рис.1.4 зображено рівноважний сталий стан економіки за умови, що k=k*. Це - точка рівноваги для показника k, оскільки саме тут величина
приросту запасу капіталу дорівнює величині його зменшення, і показник k залишається незмінним. Саме тоді, коли запас капіталу дорівнює k*, і утворюється довгострокова стала рівновага економіки. Це дійсно так, адже при k1<k* інвестиції перевищують вибуття капіталу, і його величина зростає. У випадку, коли k2>k*, навпаки, інвестиції менші, ніж вибуття капіталу, і запас капіталу зменшується до тих пір, поки процес не вийде на точку k*.
Рис.1.4 Умови довгострокової рівноваги економічної системи.
При збільшенні норми заощадження s графік функції інвестицій i=s*f (k) піднімається вище, і, відповідно, точка його перетину з прямою (д+n+g) *k переміщується праворуч (рис.1.5). Це дає змогу зробити висновок, що збільшення норми заощадження призводить до збільшення як стійкого рівня капіталооснащення k*, так і доходу в розрахунку на одного працюючого чи на душу населення, y*=f (k*), і, відповідно, потенційного ВВП в цілому. Якщо це так, то виникає питання: "Яка залежність між нормою заощадження та економічним зростанням?" Вища норма заощадження сприяє швидшому зростанню, проте це прискорення триває лише доти, поки економіка не досягне нового стану сталої рівноваги. А вже тоді зберегти високі темпи неперервного, сталого економічного зростання неможливо. Отже, у довгостроковому плані збільшення норми заощадження не впливає на темпи зростання.
Аналогічно Р. Солоу розглядає питання про те, як впливають на динаміку рівноважного сталого стану економіки зміна норми амортизації, чисельності працюючих і темпів технологічного працезберігаючого прогресу. Так, коли зменшується норма амортизації д чи темп приросту чисельності населення п, меншим стає кут нахилу прямої (д+n+g) *k, внаслідок чого точка k* пересувається праворуч, і економіка досягає нового сталого стану, але з вищим рівнем доходу у (рис.1.6). Проте у новому рівноважному стані капітал і випуск продукції в розрахунку на одного працюючого залишаються незмінними, і це дає право стверджувати, що ні процес нагромадження капіталу, ні динаміка чисельності населення не можуть пояснити тривалого зростання рівня життя. На перший погляд, подібне відбувається і за нижчого (або нульового) темпу працезберігаючого технічного прогресу g: показник сталого рівня капіталооснащення зміщується праворуч, капітал на одиницю праці також стає більшим.
Рис.1.5 Вплив зростання норми заощадження на сталий рівень капіталооснащення.
Рис.1.6. Вплив норми амортизації, динаміки чисельності та темпу технологічного прогресу на зміну рівноважного стану економіки
Проте, оскільки віддача від кожної одиниці робочої сили зростає з темпом g, то продуктивність праці, або випуск у розрахунку на одного робітника, зростає з таким самим темпом g.
Отже, модель Солоу дає змогу зробити важливі висновки про те, що у рівноважному сталому стані економіки:
показники капіталу, доходу, споживання та інвестицій у розрахунку на одного працюючого зростають з темпом g;
загальний обсяг капіталу, доходу, споживання та інвестицій зростає з темпом (n+g).
Таким чином, єдиним джерелом довгострокового економічного зростання доходу на одного працюючого, а відповідно, і рівня споживання, є науково-технічний прогрес. Ні збільшення запасу капіталу, ні збільшення кількості робочої сили не є чинником довгострокового економічного зростання. Коли економіка досягає стану сталої рівноваги, темп підвищення продуктивності праці залежить тільки від темпу базових технологічних змін.
Розділ ІІ. Економічний цикл та конйюктурні коливання
2.1 Поняття економічного циклу
На відміну від теорії оцінки економічного росту, що пояснює процес узгодження планів економічних суб'єктів при даних виробничих можливостях і споживчих перевагах, теорія економічного циклу досліджує причини, що викликають зміну економічної активності суспільства.
Теорія оцінки економічного росту - це теорія макроекономічної статики, оскільки її ціль - визначити умови, що забезпечують рівність попиту та пропозиції одночасно на всіх ринках.
Теорія економічних циклів поряд з теорією економічного росту відноситься до теорій економічної динаміки, що пояснюють розвиток (рух) народного господарства. Розходження предметів дослідження цих двох частин економічної динаміки ілюструє рис.2.1, де на осі ординат відкладається значення показника, що характеризує рівень економічної активності суспільства (наприклад, величина реального національного доходу) в абсолютних одиницях (ліва вісь) чи в темпах росту (права вісь), а на осі абсцис - час.
Рис.2.1 Зміна економічної активності і фази економічного циклу
Теорія циклу покликана пояснити причини коливань економічної активності суспільства в часі (хвилеподібна крива), а теорія росту досліджує фактори й умови стійкого росту як довгострокової тенденції в розвитку економіки (пряма лінія).
Напрямок і ступінь зміни чи показника сукупності показників, що характеризують розвиток народного господарства, називається економічною кон'юнктурою. Тому теорію економічних циклів називають також теорією кон'юнктури.
Проміжок часу між двома однаковими станами економічної кон'юнктури називається економічним циклом. У структурі циклу виділяють вищу (пік) і нижчу крапки активності і лежачі між ними фази спаду (рецесії) і підйому (експансії). Загальна тривалість циклу виміряється звичайно часом (у місяцях) між двома сусідніми вищими чи двома сусідніми нижчими крапками активності (5-9 чи 3-7 на рис.2.1). Відповідно тривалість спаду виміряється часом між вищою і наступної нижчий крапками активності, а підйому - часом між нижчою і наступної вищий крапками активності.
В даний час деякі економісти слідом за Г. Хаберлером виділяють чотири фази циклу.
У фазі підйому (4-5) національний доход росте від року до року, скорочується безробіття, ростуть інвестиції і розмір реального капіталу. Фаза підйому закінчується бумом, при якому існують надвисока зайнятість і перевантаження виробничих потужностей; рівень цін, ставка зарплати і ставка відсотка дуже високі. Неминучим наслідком бума є криза (5-6), коли зростання виробництва змінюється його падінням. За фазою кризи йде фаза депресії (6-7). На цій стадії національний доход продовжує знижуватися, а безробіття збільшується, обсяг інвестицій близький до нуля. Через визначений час депресія змінюється фазою пожвавлення (7-8), на якій спад виробництва змінюється підйомом.
Для характеристики економічної кон'юнктури за допомогою окремих показників частіше усіх використовують динаміку ВНП чи рівень завантаження виробничих потужностей. В останньому випадку виникає проблема визначення виробничого потенціалу країни. Якщо відомий коефіцієнт Оукена, то виробничий потенціал, виражений через національний доход повної зайнятості, можна визначити по формулі
Синтетичний індикатор стану економічної кон'юнктури складається з ряду приватних показників економічних потоків і запасів. Так, у ФРН із початку 70-х рр. щорічно публікується індикатор SVR, що представляє собою агрегат з 12 показників, що характеризують обсяги виробництва й укладених договорів, стан ринку праці, динаміку доходів населення й індекси фінансових ринків.
У залежності від того, як змінюється значення економічних параметрів у ході кон'юнктурного циклу, вони поділяються на проциклічні, контрциклічні й ациклічні. Проциклічними називають параметри, значення яких у фазі підйому збільшуються, а у фазі спаду зменшуються. Відповідно контрциклічними перемінними називаються показники, значення яких під час спаду збільшуються, а під час підйому зменшуються. Ациклічними називаються параметри, динаміка яких не виявляє зв'язку з фазами економічного циклу. До процикличних відносять такі параметри, як сукупний випуск, завантаження виробничих потужностей, агрегати грошової маси, швидкість звертання грошей, короткострокові ставки відсотка, загальний рівень цін, прибутку корпорацій. У меншій мері проциклічними перемінними є довгострокові ставки відсотка, рівні цін і обсяги випуску у видобувних галузях і в сільському господарстві, виробництво товарів однократного користування. Контрциклічними перемінними є рівень безробіття, число банкрутств, розміри виробничих запасів готової продукції. До ацикличних параметрів може бути віднесений обсяг експорту.
Темпи зміни різних параметрів звичайно не збігаються. Як правило, одні з процикличних перемінних ще зростають, тоді як інші вже знижуються і відповідно одні з контрцикличних перемінних ще падають, а інші вже зростають. У зв'язку з цим має сенс розрізняти економічні перемінні по тому, чи досягають вони максимуму (мінімуму) до чи після досягнення економікою піка (нижчої крапки спаду).
Рис.2.2 Зрушення областей розподілу значень Су і х за допомогою грошової політики Центрального банку.
Параметр h аналогічно параметру / визначає зрушення розділової лінії. Якщо, наприклад, h = 0.25, то області, що визначають характер зміни yt при порушенні спільної рівноваги на ринках благ і грошей, розташовуються так, як показано на рис.2.2.
Таким чином, за рахунок відповідного підбора регулюючих параметрів а і b Центральний банк може зрушити області стійкої рівноваги таким чином, що в них виявляться комбінації Су, x, при яких х > 1, що більше відповідає дійсності, чим х < 1.
Якщо Центральний банк, з огляду на взаємодію ринку благ з ринком грошей, буде так здійснювати пропозиція грошей, що h = 0,55, то і при значеннях Су = 0.4 і х =.1,5 у випадку порушення динамічної рівноваги виникнуть не вибухові, а загасаючі коливання.
На рис.2.3 показано, як міняється значення yt (якщо в стані динамічної рівноваги при в = 2000, А = 100, Су = 0.4, х = 1.5, h = 0.55 автономний попит зростає до 300.
Однак треба мати на увазі, що одночасно зі зрушенням вправо лінії, що відокремлює області хиткої рівноваги від стійкого, униз зрушується лінія, що відокремлює коливальні зміни уt від монотонної його зміни. А це значить, що стійка рівновага виявляється досяжним при всі меншій граничній схильності до споживання. У крайньому випадку, коли h = 1, стійка рівновага можлива тільки при Су = 0.
Рис.2.2 Перетворення вибухових коливань національного доходу в загасаючі за допомогою грошової політики.
Розділ ІІІ. Перспективні структурні зрушення національного багатства України
У 2003 р. в Україні збереглася започаткована у II півріччі 1999 р. тенденція економічного зростання. За три роки реальний приріст ВВП становив 20,9 %, у т. ч. у 2003 р. - 4,6 %. Минулого року обсяги промислового виробництва збільшилися на 7,0 %, продукції сільського господарства - на 1,9 %. Кумулятивний індекс обороту роздрібної торгівлі досяг свого піку - 16,4 %.
Важливим чинником позитивної економічної динаміки стало суттєве випередження (порівняно з ВВП) темпів зростання реальних доходів населення. У 2003 р. вони підвищилися на 21,2 % Реальна заробітна плата зросла у 2003 р. на 18,2 %.
Попри погіршення зовнішньоекономічної кон'юнктури збереглася тенденція щодо збільшення українського експорту (10,3 %). Минулого року Україна увійшла у першу п'ятірку провідних держав-експортерів зерна. У структурі експорту зросла частка країн далекого зарубіжжя, що засвідчує зростання конкурентоспроможності української економіки. Чотири роки поспіль Україна зберігає позитивне сальдо поточного рахунку платіжного балансу: 2000 р. - 932 млн. дол., 2001 р. - 1, 207 млн. дол., 2002 р. - 1,402 млн. дол., 2003 р. - 3,100 млн. дол. (попередні дані).
Макроекономічні показники економічного розвитку України (2001 - 2003 рр.)
|
2001 |
2002 |
2003 |
||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
|
У % до попереднього року |
||||
|
Валовий внутрішній продукт |
105,9 |
109,2 |
104,6 |
|
|
Обсяги промислової продукції |
113,2 |
114,2 |
107,0 |
|
|
Виробництво товарів народного споживання |
124,5 |
117,7 |
108,4 |
|
|
Виробництво продукції машинобудування |
115,3 |
118,8 |
111,3 |
|
|
Обсяги продукції сільського господарства |
109,8 |
110,2 |
101,9 |
|
|
Інвестиції в основний капітал |
114,4 |
120,8 |
103,8 |
|
|
Роздрібний товарообіг |
106,4 |
114,8 |
116,4 |
|
|
Доходи населення |
140,51 |
125,91 |
120,7 |
|
|
Реальна заробітна плата |
99,1 |
119,3 |
118,2 |
|
|
Вклади населення в банках України |
153,7 |
168,4 |
170,8 |
|
|
Експорт товарів та послуг |
117,9 |
109,5 |
110,1 |
|
|
Імпорт товарів та послуг |
117,8 |
114,1 |
104,7 |
|
|
Індекс споживчих цін |
128,2 |
112,0 |
100,8 |
|
|
Рівень монетизації економіки, % |
15,9 |
19,2 |
24,9 |
|
|
Державний борг, % до ВВП |
37,0 |
31,0 |
30,0 |
|
|
Золотовалютні резерви, млн. дол. США |
1475,5 |
3089,5 |
4417,0 |
|
|
Сальдо поточного рахунку платіжного балансу, млн. дол. США |
1481 |
1402 |
3170 |
|
|
Доходи Зведеного бюджету, % до ВВП |
28,9 |
26,9 |
27,6 |
|
|
Видатки Зведеного бюджету, % до ВВП |
28,3 |
27,2 |
26,8 |
|
|
Сальдо Зведеного бюджету, % до ВВП |
0,6 |
-0,3 |
0,8 |
1 Грошові доходи населення
3.1 Грошово-кредитна політика
2003 р. став першим роком розвитку української економіки в умовах дефляції - індекс споживчих цін склав 99,4%. Така нехарактерна для української економіки динаміка пояснюється насамперед суттєвим зниженням цін на продовольчу групу товарів (картопля - на 41,7 %, м'ясо і птиця - на 16,9 %, яйця - на 6,5 %, хліб і хлібопродукти - на 4,2 %, олія - на 5,0 %). Зазначене зниження цін пов'язане з відчутним зростанням пропозиції на продукти харчування та відповідним посиленням конкуренції на продовольчому ринку: виробництво м'яса зросло на 40,6 %, ковбасних виробів - на 25,4 %, продуктів з незбираного молока - на 17,3 %, сирів - на 22,6 %. Якщо врахувати істотне зростання виробництва продовольчих товарів у господарствах громадян, то обсяги приросту пропозиції продовольства на вітчизняному ринку будуть значно вищими.
Іншою причиною стримування інфляційних процесів стала істотна активізація заощаджень коштів населення в комерційних банках. Обсяги залишків на депозитах фізичних осіб протягом 2003 р. суттєво випереджали рівень зростання доходів населення. За рік заощадження зросли до 19 млрд. грн. або на 70,1 %, у т. ч. в національній валюті до 11,4 млрд. грн., або на 76,5 %. Зазначена динаміка сприяла зменшенню пропозиції грошей населення на споживчому ринку, а це - дефляційним процесам.
За таких умов НБУ проводив виважену грошово-кредитну політику. Дефляційні процеси не пов'язані зі штучним обмеженням пропозиції грошей. Темпи зростання монетарної бази за рік склали 33,6 % при прогнозі 32 - 36 %. На 41,6 % (при прогнозі 30 - 36 %) зросла грошова маса (агрегат - М3). Суттєве, порівняно з темпами ВВП, випередження темпів зростання грошової бази та грошової маси дозволило повніше задовольнити попит економіки на гроші. Продовжилася позитивна тенденція останніх років щодо підвищення рівня монетизації української економіки: порівняно з 2000 р. він зріс у 1,7 рази.
Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що дефляція 2003 р. не мала монетарної природи. Головним чинником цього явища було конкурентне зниження цін на групу продовольчих товарів, яким належить визначальна частка (до 64 %) споживчого кошика населення. Показовим у цьому є те, що ціни на непродовольчу групу товарів зросли на 1,6 %, на послуги - на 3,4 %, на товари оптового ринку - на 5,7 %.
ВВП, ІСЦ та монетарні агрегати
|
Показники |
2001 |
2002 |
2003 |
|
|
ВВП, приріст, % |
5,9 |
9,2 |
4,6 |
|
|
Монетарна база, приріст, % |
40,0 |
37,4 |
33,6 |
|
|
Грошова маса (Мз), приріст, % |
45,4 |
42,0 |
41,6 |
|
|
Індекс споживчих цін, приріст (зниження), % (грудень до грудня попереднього року) |
25,8 |
6,1 |
-0,6 |
|
|
Рівень монетизації економіки, % |
15,9 |
19,2 |
24,9 |
|
|
Обмінний курс гривні до дол., грн. за 100 дол., у середньому за рік |
544,02 |
537,21 |
532,67 |
Стабільною та прогнозованою протягом минулого року була ситуація на валютному ринку. З урахуванням динаміки цін відбулася (за курсом на кінець періоду) помірна (на 0,64 %) номінальна девальвація гривні. Зважаючи на значні обсяги критичного імпорту, у т. ч. імпорту інвестиційних товарів, значні обсяги платежів з обслуговування зовнішнього боргу держави та відповідна валютна політика сприяли позитивним процесам в українській економіці. Стабільність цін та валютного курсу гривні забезпечили зростання реальних доходів населення.
Основними джерелами валютних надходжень були перевищення експорту над імпортом, надходження поточних трансфертів над виплатами, а також зростання обсягів валютних кредитів. Перевищення пропозиції валюти над попитом на неї дало змогу обслуговувати у повному обсязі зовнішні зобов'язання при зростанні валютних резервів. Платежі за зовнішніми боргами (як уряду, так і НБУ) у 2003 р. склали близько 1,2 млрд. дол. Рівень міжнародних резервів зріс на 1,3 млрд. дол. і досяг 4,4 млрд. дол. Це сталося завдяки значним інтервенціям НБУ з купівлі валюти (1,7 млрд. дол.), а також надходженням від розміщених євробондів на суму 400 млн. дол. США.
Водночас у здійсненні грошово-кредитної політики НБУ мали місце й істотні недоліки. Позначаються відсутність належної координації дій уряду та НБУ, помилки, припущені при визначенні основних параметрів грошово-кредитної політики.
3.2 Зміна моделі розвитку
На 2003 р. припадає перехід від інвестиційної до споживчо-інвестиційної моделі розвитку. Протягом 2001 - 2002 рр. спостерігалася відчутна активізація інвестиційного процесу. Приріст інвестицій в основний капітал суттєво перевищував темпи зростання ВВП. У 2001 р. він досяг 14,4 %, у 2002 р. - 20,8 %. На цій основі сформувалася інвестиційна модель розвитку. У 2003 р. темпи зростання інвестицій уповільнилися. У річному вимірі вони склали 103,8 %. Водночас відбулося значне зростання споживчого попиту - найвагомішого елементу кінцевого використання ВВП. Утворився ланцюг взаємопов'язаних економічних процесів: зростання доходів домогосподарств за умов стабільної цінової динаміки - розширення купівельного попиту населення - зростання обороту роздрібної торгівлі - зростання виробництва та імпорту споживчих товарів без втрати вітчизняного сегмента на внутрішньому ринку. Особливістю зазначеної моделі є те, що випереджальне зростання доходів населення 120,7 % не супроводжувалося (як це мало місце у попередні роки) зростанням споживчих цін. Це пояснюється двома причинами.
По-перше, таке зростання супроводжувалося відчутним розширенням обороту роздрібної торгівлі (116,4 %) й активізацією вітчизняного виробництва товарів широкого вжитку (продовольчих та непродовольчих), що сприяло суттєвому розширенню внутрішнього ринку.
По-друге, зростання доходів домогосподарств (особливо заможної групи) супроводжувалося випереджальними темпами зростання заощаджень населення зі змінами у структурі його фінансових активів на користь готівки у гривнях та депозитів у комерційних банках. Приріст депозитів фізичних осіб у національній валюті склав 77,0 %.
Суттєве перевищення темпів зростання депозитів фізичних осіб над темпами зростання доходів домогосподарств та роздрібної торгівлі характеризує важливу позитивну макроекономічну тенденцію - відновлення процесу накопичення капіталу і стимулювання на цій основі інвестиційного попиту. Збереження цієї тенденції у 2004 р. може відіграти позитивну роль у розвитку економічної динаміки.
3.3 Зростання цінової конкурентоспроможності економіки України
У 2003 р. відбувалося зростання цінової конкуренції економіки України по відношенню до основних країн - торгових партнерів нашої держави. Це пов'язано з динамікою реального (ефективного) обмінного курсу гривні, який визначається як зіставлення номінального валютного курсу і рівня внутрішньої інфляції. Завдяки стабільній ціновій динаміці інфляційний чинник став головним фактором отримання у 2003 р. цінових переваг української економіки щодо всіх 18 головних зовнішньоекономічних партнерів України, де спостерігалася більш висока інфляція.
Зростання цінової конкурентоспроможності стало стимулом, з одного боку, збільшення експортних можливостей української економіки, з другого - збереження позицій вітчизняних товаровиробників на внутрішньому ринку. У 2004 р., за умов помірної інфляції та незначної девальвації валютного курсу гривні, а також з урахуванням прогнозів динаміки споживчих цін та курсів національних валют відносно долара США у 18 країнах - партнерах України по експорту (дані ОЕСД), цінова конкурентоспроможність економіки України залишиться на досить високому рівні. Це є одним з доказів необхідності підтримки і у поточному році мінімально можливого рівня інфляції та високої стабільності курсу національної валюти. Економічного підґрунтя для штучної девальвації гривні та відчутного зростання темпів інфляції не існує.
3.4 Уповільнення темпів економічного зростання
У 2003 р. чітко визначилася тенденція до уповільнення темпів економічного зростання. Приріст реального ВВП та промислового виробництва порівняно з торішнім показником зменшився у 2,0 рази, виробництва товарів народного споживання - у 2,1 рази, продукції сільського господарства - у 5,4 рази. Суттєво знизилися прибутковість підприємств та рівень рентабельності економіки, що стало основним чинником істотного уповільнення темпів зростання інвестицій в Україні: зі 120,8 % у 2002 р. до 103,8 % у 2003 р.
Відчутно ускладнилася ситуація у бюджетній сфері. Упродовж минулого року профінансовано всього 85,2 % планових видатків зведеного бюджету, затвердженого Верховною Радою України на 2003 р. За відповідний період рівень виконання плану з доходів склав 93,6 %. Бюджетна недоїмка за станом на 1 грудня 2003 р. зросла до 13,993 млрд. грн.
Причини зниження темпів економічного зростання української економіки такі.
Практично повністю вичерпали себе екстенсивні чинники економічного зростання - нарощування економіки за рахунок завантаження вільних виробничих потужностей, використання наслідків глибокої девальвації гривні попередніх років, скорочення боргів із заробітної плати тощо. За цих умов Кабінет Міністрів України не зміг переорієнтувати економічну політику, діюча модель якої фактично себе вичерпала, забезпечити, як це вимагалося попереднім Посланням Президента України до Верховної Ради, перехід на інтенсивні чинники розвитку економіки, стимулювання інвестиційного процесу та інновацій.
Суттєве уповільнення темпів реформування економіки, насамперед приватизаційних процесів. Більшість державних підприємств значною мірою вичерпали позитивний потенціал розвитку. Зростає їхня тінізація та збитковість. Якщо в цілому в економіці інвестиції в основний капітал упродовж трьох кварталів 2003 р. зросли на 6,2 %, то на державних підприємствах вони знизилися на 14,4 %.
Залишилися нереалізованими настійні вимоги Президента України до Кабінету Міністрів та Верховної Ради України стосовно відчутного зниження податкового навантаження і адміністративного тиску на товаровиробників щодо політики дальшої лібералізації економіки. За роки реформ в Україні не сформовано економічне середовище, яке б стимулювало підприємницьку активність, не створено ефективних механізмів захисту приватної власності, прав кредитора та інвестора. Серед країн СНД Україна має найменшу кількість малих підприємств на одну тисячу населення. Їхня частка у ВВП становить всього близько 11 %.
Останніми роками практично зупинилася у своєму розвитку банківська система, яка залишається відірваною від реального сектору економіки, активно не впливає на його якісні та кількісні перетворення. Рівень капіталізації українських банків становить 4,7 % від ВВП, тоді як у країнах Центральної та Східної Європи цей показник перевищує 40 %. Банківські кредити формують лише 51 % інвестицій в основний капітал. Не розвиваються страховий та фондовий ринки. У структурі цінних паперів частка акцій знизилася з 16,8 % у 2002 р. до 9,8 % - за 9 місяців 2003 р. Український фондовий ринок усе ще залишається практично поза межами ринків зарубіжних країн.
У 2003 р. збільшилася зношеність основних фондів та виробничої інфраструктури загалом, скоротилися резервні виробничі потужності, досі залишається низький технологічний рівень виробництва, що зумовлює його високу енергоємність та матеріаломісткість. Лише 4 % промислових підприємств у 2002 р. витрачали кошти на дослідження і розробки, спрямовані на випуск інноваційної продукції, частка якої не перевищила 7 % загального обсягу промислової. Серйозним гальмом розвитку української економіки залишається низька якість корпоративного управління, а також неефективна система державного регулювання природних монополій. Суттєвим чинником звуження інвестиційної та споживчої спроможності української економіки, стримування економічної динаміки є відплив фінансових ресурсів з України внаслідок зростання виплат за зовнішніми боргами. У 2004 р. цей чинник діятиме ще більшою мірою.
Подобные документы
Теоретико-методологічне обґрунтування економічного росту в Україні. Складові політики економічного зростання. Моделі державного регулювання економічного зростання економіки України. Кон’юнктурні дослідження циклічністі економічного зростання України.
курсовая работа [294,7 K], добавлен 20.03.2009Причини та типи економічних коливань. Суть і структура економічного циклу. Фактори, що визначають темпи економічного зростання. Теорія реального ділового циклу. Показники економічної динаміки у макророзрахунку. Сучасні дослідження теорії циклічності.
курсовая работа [413,3 K], добавлен 12.02.2013Поняття та головні властивості країн, що розвиваються, їх роль у політичному та суспільному житті сучасного світу. Моделі економічного розвитку даної категорії країн. Основні переваги та недоліки моделі Льюїса. Класифікація країн за версією ООН.
эссе [12,7 K], добавлен 06.12.2010Сутність і ідейне рішення моделі життєвого циклу Франко Модільяні, історія її створення та розвитку, значення в усуненні суперечностей між теоріями споживання Кейнса та Фішера. Застосування моделі циклу для дослідження поведінки людей похилого віку.
доклад [10,5 K], добавлен 04.05.2009Поняття про економічний цикл, його фази. Циклічність як форма економічного розвитку, їх різновиди та відмінні особливості. Циклічність суспільного відтворення. Державна політика та методи впливу на циклічні коливання національної економіки, інструменти.
курсовая работа [39,3 K], добавлен 10.12.2010Побудова та опис двогалузевої макроекономічної моделі. Визначення параметрів виробничої функції першої галузі. Дослідження моделі "витрати-випуск" Леонтьєва. Аналіз моделі міжгалузевого балансу виробництва та розподілу продукції та моделі Солоу.
курсовая работа [166,6 K], добавлен 24.04.2012Нова економіка як результат четвертої промислової революції. Причини зниження цін на товари і послуги та стрімкого поширення інформаційних технологій в виробничих системах. Моделі ринку інновацій. Особливості індійської моделі економічного розвитку.
контрольная работа [59,8 K], добавлен 10.02.2011Природа економічного циклу, його фази і види циклів. Причини циклічного розвитку економіки. Аналіз сучасного економічного циклу та його характерні риси. Методи регулювання циклічності. Рекомендації щодо стабілізації циклічних коливань в економіці України.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 19.05.2011Поняття макроекономіки як наукової дисципліни, її основні цілі та задачі, предмет та методи вивчення. Сутність класичної і кейнсианської теорія макроекономічної рівноваги. Інвестиційна діяльність та підхід до її формування. Моделі економічного зростання.
шпаргалка [332,7 K], добавлен 27.12.2009Поняття економічного циклу, його сутність і особливості, класифікація та різновиди. Теорія циклів К. Маркса. Пояснення коливань на базі змін сукупної пропозиції. Основні заходи антикризової політики. Сутність інфляції, її причини та шляхи подолання.
лекция [22,2 K], добавлен 27.01.2009
