2. Аналіз соціальної політики в Україні

Економічне зростання в Україні минулого року було приголомшуючим. Динаміка ВВП вперше в історії незалежності вимірювалася двозначною цифрою -- 12%. Навіть з урахуванням можливих майбутніх уточнень, таке зростання у минулому році буде, ймовірно, одним із найвищих у світі (Серед країн колишнього Радянського Союзу найбільш високі річні показники зростання ВВП були досягнуті у Вірменії у 2002р. та 2003 р. -- відповідно 12,9 і 13,9% у 2001 р. та у Казахстані -- 13,5%.).

12% -- це показник піку зростання у фазі бізнес-циклу України. Але ресурс відновлювального зростання все ще не вичерпаний (З урахуванням зростання ВВП за 2004 р. його обсяг все ще становить лише близько 60 % від обсягу. Крім того,річні показники спаду в Україні теж нерідко вимірювалися двозначною цифрою, наприклад, у 1994р. -- 22,9%; у 1995р. -- 12,2%; у 1996р. -- 10%.), тому темпи зростання ВВП можуть залишатися високими й у поточному році.

Підбито підсумок першої п'ятирічки економічного зростання в незалежній Україні (2000--2004 pp.). Середньорічний темп спаду за декаду (1990--1999 pp.) становив 6,5% (Друга п'ятирічка (1995--1999 pp.) мала середньорічний темп спаду 5,46%. За п'ять років відновлювального зростання в Україні на 19,2% скорочено розрив із рівнем ВВП 1990 р. (у 1999 р. ВВП становив 40,8% рівня ВВП 1990 р., а у 2004 р. за нашими розрахунками близько 60%). У попередні п'ять років спаду (1995--1999 pp.) відставання від рівня ВВП 1990р. зросло на 13,6% (з 54,4% у 1994 р. до 40,8% у 1999р.). Отже, темпи відновленого зростання були дещо вищими за темпи попереднього спаду.). Натомість у першій п'ятирічці зростання (2000--2004 pp.) середньорічний темп зростання становив 9,8% . Цей показник у 1,6 рази перевищує той, що був закладений як середній у прогнозні директиви послання Президента Верховній Раді і Стратегії Уряду (2000 р.).

Динаміка ВВП у 2004 р. мала два основних тренди: висхідний (з січня по серпень) та низхідний (з вересня по грудень). З вересня зростання ВВП було піддане певній корекції і в останні чотири місяці у нього виявилися ознаки втоми -- на початку осені уповільнення кумулятивної динаміки становило 0,2%; у жовтні -- 0,7%; у листопаді -- 0,3% та у грудні -- 0,4%. Отже, динаміка ВВП зійшла з орбіти 13,6% (січень -- серпень) до 12% (січень -- грудень).

Макроекономічні успіхи грудня були скромними -- інфляція прискорилася, всі галузі збавили темпи (Тенденція зростання ВВП у грудні послабшала перш за все в таких галузях створення валової доданої вартості: в обробній промисловості скорочення кумулятивної динаміки порівняно з показником за січень -- листопад становило 0,9%; в оптовій і роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, послугах з ремонту -- 1%; у будівництві -- 3,4%.). Уповільнення зростання ВВП у грудні до 12% передбачалося з огляду на можливі наслідки листопадових політичних подій і грудневого погіршення очікувань виробників і споживачів в умовах передвиборчого напруження.

Як і прогнозувалося, річний показник ВВП вписався у верхню межу, вимірювану двозначною цифрою (11,4%), і на 0,6 % перевищив наш прогноз. Повністю підтвердився останній листопадовий прогноз (12%). Прогнозний показник зростання ВВП, закладений у розрахунки Державного бюджету на 2004 p., перевищено у 2,5 рази (12% проти 4,8%) (Прогноз зростання ВВП, представлений урядом, становив: на 2000 р. -- 1 %, фактично становив -- 5,9%; на 2001 р. -- 4--6%, фактично становив -- 9,2%; на 2002р. -- 6%, фактично становив -- 5,2%; на 2003 р. -- 4% фактично становив -- 9,4%; 9,6%; на 2004р. -- 4,8% фактично становив -- 12%; 12,1%.). Менш однозначними, ніж кількісні, були у минулому році якісні виміри зростання. Зростання ВВП стало менш безпечним. Інфляція перекрила динаміку ВВП (12,3% проти 12%). Підняття оптових цін вдвічі перевищило темп зростання ВВП (24,7% проти 12%). Удвічі перекрито не тільки урядовий прогноз зростання ВВП (12% проти 4,8%), що добре, а й прогноз інфляції споживчих цін (12,3% проти 6,3%), що свідчить про небезпечне збільшення "інфляційної плати" за економічне зростання.

Зростання ВВП супроводжувалося подальшим нарощуванням боргу, як внутрішнього, так і зовнішнього, як державного, так і корпоративного (Зростання продажу нерезидентам боргових цінних паперів уряду, розміщених на зовнішніх ринках за 11 місяців минулого року, оцінюється в 2,4 млрд. дол. СІЛА. Під державні гарантії було залучено 1,3 млрд. дол. СІЛА. Чисте залучення довгострокових кредитних ресурсів недержавним сектором оцінюється у 1,9 млрд. дол. США, що у 4,3 рази перевищує рівень відповідного періоду (11 місяців) минулого року. Обсяг отриманих за 11 місяців кредитів у 2,3 рази перевищив рівень відповідного періоду 2003 р. Борг уряду за облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП) у 2004 р. зріс на 11,2% (11 млрд. грн.).). І це при значному зростанні активного сальдо поточного рахунку платіжного балансу. В цілому прямий державний борг зріс на 3,2% (за десять місяців), внутрішній -- на 4,3%, зовнішній -- на 2,7%, умовний -- на 47,8%. Підвищення невелике, але нелогічне в піковій фазі бізнес-циклу, коли кращим вибором було б скорочення боргу. Вперше за роки зростання настільки значним був дефіцит бюджету.

Соціальна результативність економічного зростання порівняно з 2003 р. істотно підвищилася. Реальні доходи зросли у 2,7 рази (16% проти 5,8), реальна зарплата -- в 1,5 рази (24% проти 15,3%). Відбулося суттєве підвищення пенсій. Якщо у 2003 р. реальні доходи зростали повільніше за ВВП (5,8% проти 9,4%), то у минулому -- випереджаючим темпом (16% проти 12%). Більш істотним, ніж у попередньому році було випередження зростання реальної зарплати над ВВП (12% проти 5,9).

Підвищення якості економічного зростання виявилось і у покращенні композиції внутрішніх і зовнішніх факторів динаміки ВВП (плюралізації факторів зростання). Значення внутрішнього контуру збільшилося, хоча експансія експорту тривала. Все ж більш динамічно зростав внутрішній інвестиційний та споживчий попит. Динаміка реальних доходів населення (16%) випереджала у 2004 р. зростання ВВП (12%) на 4% , хоча у 2003 p. відставала на 3,6% (5,8% проти 9,4). Таким чином, споживчий попит завершив минулий рік на високій ноті. Реальна зарплата на 12% випереджала у своїй динаміці зростання ВВП (24% проти 12), тоді як у 2003 р. цей показник становив 5,9% (15,3% проти 9,4). Те саме відбулося і щодо інвестицій. У 2003 р. зростання інвестицій в основний капітал випереджало зростання ВВП на 18,3 % (27,7% проти 9,4), а в минулому році за 9 місяців на 21,1% (34,5% проти 13,4).

Отже, хоч головним рушієм зростання ВВП у 2004 р. залишився зовнішній попит, проте роль попиту внутрішнього значно зросла, і баланс зовнішніх і внутрішніх факторів економічного зростання став кращим, ніж у 2003 р.

До ознак певного покращення якості варто віднести і продовження процесу вдосконалення відтворювальних пропозицій (подолання ригідності, тобто зайвої жорсткості структури виробництва). Ці пропозиції, хоча і повільно, але стають більш адекватними структурі внутрішнього споживчого попиту. Галузі кінцевого споживання, машинобудування і будівництво зростали швидше, ніж промисловість у цілому. Зменшилася динаміка матеріале- та енергомістких виробництв. А виробництво та розподілення електроенергії, газу та води вдруге за роки економічного зростання, скоротилося на 1,1% , при зростанні ВВП на 12% , а промисловості -- на 12,5%. Найбільш високими за всі роки незалежності темпами зросла і продуктивність суспільної праці -- ВВП збільшився на 12%, а зайнятість практично залишилася на рівні 2003 р. Отже, роль якісних інтенсивних факторів зростання ВВП посилилася.

Нарешті, промисловість у цілому зростала такими ж темпами, як і ВВП (12,5% проти 12%), тоді як у 2003 р. вона на 6,4% випереджала динаміку цього показника (15,8% проти 9,4%). Це свідчить про зростання ролі сфери послуг, будівництва, транспорту як прогресивного структурного зрушення в економіці.

Перспектива зростання. Урядовий прогноз зростання ВВП у 2005 р. орієнтується на його інерційну модель -- 6,5% . Близькою була динаміка ВВП у 2002 р. -- 5,2% . У 2001, 2003 та 2004 pp. спостерігалося прискорене зростання -- 9,2; 9,4;12%. В 2000 р. зростання було початковим, стартовим -- 5,9% . Крім інфляційного та прискореного зростання може бути фоновим -- 2,5--3,5% . Близьким до фонового було зростання в Україні у другій половині 1999 р. та перші вісім місяців 1998 р.

У 2005 р. в Україні може бути збережене прискорене зростання на рівні 8--9% за певних умов.

2.2 Демографічна ситуація

Складна демографічна ситуація в Україні, особливості якої почали поступово виявлятися ще наприкінці 80-х років, оцінюється фахівцями як демографічна криза. За останні 14 років чисельність населення зменшилася на 3,7 млн. чоловік і становила на початок 2005 р. 47,9 млн. чоловік. Протягом останніх років чисельність населення України щорічно скорочується на 400 тис. чоловік (рис. 2.1). Природне скорочення населення спостерігається в усіх регіонах України, при цьому інтенсивність природного зменшення сільського населення значно вища, ніж міського.

Вихідними чинниками, які зумовлюють проблемні аспекти формування сучасної соціально-демографічної ситуації в Україні та створюють загрозу перспективам стабільності держави, є зниження рівня народжуваності, яка сьогодні майже на 35% нижча, ніж зареєстрована на початку 90-х років і у 2004 р. становила 8 осіб на 1000 чоловік.

Різке зниження народжуваності, перш за все, є наслідком відкладання народження дітей, навіть первістків, до «кращих часів», що зумовлено рівнем життя населення, труднощами з працевлаштуванням, відсутністю житла у молодих сімей, складністю екологічних проблем, загострених Чорнобильською катастрофою, тощо. Останнім часом не забезпечується навіть просте відтворення поколінь.

Позитивні зрушення у демографічній ситуації намітилися лише у 2002 р. (кількість народжених збільшилася на 3,8%). Це підвищення характерне для всіх регіонів України і пов'язане із вступом у дітородний вік народжених у 1983 р. і пізніше, коли в країні спостерігалося значне підвищення народжуваності.

Найгострішою демографічною проблемою України є неухильне і поки що неподолане зростання смертності населення працездатного віку. У 1989-- 2001 pp. імовірність прожити повністю весь працездатний вік зменшилася з 81% до 74%, у тому числі для чоловіків з 73% до 63%.

Продовжується зменшення кількості шлюбів, яка протягом 10 останніх років зменшилася з 9,3 до 6,4 на 1000 населення або на 32%. При цьому зростає кількість розлучених (на 3,5% у порівнянні з 2001 p.). Збільшується частка бездітних і однодітних родин, що ще більше погіршує демографічні перспективи держави. Це зумовлює підвищення рівня демографічної старості (понад 20% населення -- особи похилого віку). Найбільш «старим» (частка осіб віком 60 років і старше в загальній кількості населення перевищує 24%) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей.

Характерною ознакою сучасної демографічної кризи є те, що в Україні відбуваються негативні зміни не лише у кількісних, а й в якісних показниках розвитку населення.

Основними причинами смертності є хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, отруєння, нещасні випадки, вбивства і самогубства, на які припадає понад 80% загальної кількості померлих. Зросла загроза епідемії туберкульозу. Спостерігається висока смертність населення у працездатному віці. Не зменшується травматизм та інвалідизація працюючих, поширюється алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, захворюваність на СНІД. Особливе занепокоєння викликає те, що велика питома вага інфікованих припадає на молодь.

Рис. 2.1 Динаміка демографічних процесів в Україні, тис. осіб

Рис. 2.2 Індекс ВВП та індекс народжуваності, % до 1991 року

Своєрідним індикатором адаптації населення до нових соціально-економічних умов буття є смертність від зовнішніх дій. її показники збільшилися майже в 1,5 рази, у тому числі від самогубств -- на третину, а від убивств -- на три чверті. Натомість спостерігається помітне зниження кількості летальних випадків, пов'язаних із транспортом (майже вдвічі) і виробництвом (на три чверті). Передусім жертвами зовнішніх дій стають чоловіки (їх смертність від зазначених причин майже у 5 разів вища порівняно із жінками) та мешканці міських поселень.

На якісний склад населення негативно впливають міграційні процеси, які зумовлені новими географічними, правовими та економічними умовами, пов'язаними з виникненням нових незалежних держав, ринковими реформами, входженням України до міжнародної системи обміну населенням.

В останні роки кількість мігруючого населення істотно зменшилася (якщо наприкінці 80-х років цей показник становив 3,9 млн., то нині -- 1,6 млн.), змінилася його структура. Раніше більшість мігрантів становила молодь, яка абсолютно переважала у навчальній та трудовій міграції, переїздах у зв'язку із службою в армії. Вищою була частка чоловіків. Нині переїзди набули переважно сімейного характеру, збільшився середній вік мігрантів, статевий склад став рівномірнішим.

Найпотужнішими є міграційні потоки між сусідніми областями. Позитивне сальдо міжрегіональних міграцій спостерігається найбільше у м. Києві, а також на Харківщині, Дніпропетровщині та у м. Севастополі. Зменшується відплив сільського населення.

До країн СНД мігрують в основному робітники: шахтарі, будівельники, водії, сільськогосподарські працівники. До країн далекого зарубіжжя -- висококваліфіковані фахівці: науковці, педагоги, програмісти, перекладачі, працівники морського транспорту та молодь, зорієнтована на роботу у сфері послуг. Найбільша кількість трудових мігрантів з України працює у Греції, Чехії, Словаччині, на Кіпрі, в Німеччині, Швейцарії.

Реальні масштаби і наслідки демографічних та міграційних процесів на сьогодні неможливо оцінити належним чином за браком адекватної інформації. Тому 5--14 листопада 2001 р. за дорученням Президента України було проведено перший Всеукраїнський перепис населення. Слід зазначити, що перепис населення -- єдине джерело унікальних даних про чисельність населення, його віковий, статевий, національний, мовний, шлюбний склад, розподіл за рівнем освіти, зайнятістю, джерелами засобів існування, міграційною активністю тощо. Тому більшість країн світу визначають перепис населення як захід надзвичайної важливості для оцінки та прогнозування соціально-економічного розвитку держави.

Більшість робіт із підготовки перепису населення виконувалися в Україні вперше. За часів СРСР Україна, як й інші республіки, займалася лише безпосереднім збиранням інформації про населення під час перепису. Всі важливі функції -- від розроблення методології до обробки, аналізу та поширення даних -- планувалися і виконувались у Москві. Таким чином, необхідно було практично з нуля створити національні правові, методологічні, організаційні та матеріально-технічні засади проведення перепису населення. Для цього був широко використаний міжнародний досвід.

Всеукраїнський перепис населення мав на меті показати стан оновленого українського суспільства, надати об'єктивну інформацію про соціально-економічну ситуацію в державі, оцінити вплив кардинальних змін, які відбулися, на рівень життя різних верств населення.

За даними Всеукраїнського перепису населення, кількість населення України за станом на 6 грудня 2001 р. становила 48 млн. 457 тис. осіб, з них 32 млн. 574 тис. осіб -- міське та 15 млн. 882 тис. осіб -- сільське населення; 53,7% -- жінки і 46,3% -- чоловіки.

2.3 Зайнятість населення і ринок праці

У 1993--1999 pp. чисельність трудових ресурсів досягла свого найбільшого рівня -- 30,1 млн. чоловік. Кількість осіб, які вибували з працездатного віку, була меншою від кількості осіб, які вступали у цей вік. Наступні три роки чисельність трудових ресурсів щорічно знижувалася. Проте у 2003 р. відбулося її збільшення за рахунок вступу у працездатний вік осіб, народжених у 80-ті роки минулого століття.

Суттєві зміни відбулися в обсягах зайнятості. Так, у 1993--2003 pp. чисельність зайнятих у всіх сферах економічної діяльності зменшилася на 4,8 млн. чоловік і становила у 2003 р. 20,9 млн. чоловік. Зниження чисельності зайнятих відбулося, перш за все, за рахунок зменшення кількості працівників на державних підприємствах і в установах, у громадському господарстві колгоспів та зайнятих на підприємствах споживчої кооперації, в кооперативах. Одночасно зростає кількість зайнятих у нових, недержавних формах, у господарських товариствах, на малих і спільних підприємствах, у фермерських господарствах та в особистому підсобному господарстві.

В умовах запровадження ринкових механізмів господарювання у сфері зайнятості почали виявлятися нові фактори. Вибіркові обстеження показали, що на багатьох підприємствах запланований обсяг продукції можна було виробити з меншою (в середньому на 25%) чисельністю працівників, але продовжувалось утримання надлишкової чисельності зайнятих. Це пояснювалося, передусім, скрутним фінансовим становищем багатьох підприємств, що робило неможливою виплату вихідної допомоги при скороченні кадрів, а також бажанням керівників підприємств зберегти кваліфіковані кадри та зменшити майбутні видатки на відновлення кадрового потенціалу у разі поліпшення фінансового становища.

Керівники підприємств почали широко використовувати такі заходи, як надання неоплачуваних відпусток, встановлення скороченого робочого часу, тимчасове зупинення виробництва. В результаті застосування цих заходів зберігалися формальні обсяги зайнятості, проте така «зайнятість» не забезпечувала працівникам належних ресурсів для прожиття та відтворення робочої сили. Незважаючи на застосування таких заходів, перехід до нових суспільно-економічних відносин супроводжувався фундаментальними змінами у використанні трудових ресурсів, перерозподілом їх за сферами праці.

Починаючи з 1993 р. у структурі трудових ресурсів відбувалося постійне зменшення частки зайнятих. Якщо у 1993 р. вона становила понад 83%, то у 2002 р. -- близько 70%. Одночасно зростає питома вага незайнятого населення. Чисельність зайнятих на підприємствах з державною формою власності становила у 2002 р. 8,9 млн. осіб, або 43% усіх зайнятих. Частка зайнятих у недержавному секторі економіки за цей період збільшилася до 57%.

Суттєві зміни на ринку праці відбулися у 1996 р. та 1998 p., коли вивільнилося відповідно 1,2 та 1,1 млн. чоловік. Скорочення чисельності працюючих відбулося у переважній більшості галузей народного господарства, а найбільше -- у промисловості та будівництві.

Виникло нове соціальне явище -- безробіття. Скорочення числа зайнятих в економіці у 1993--1998 pp. слід вважати цілком закономірним з огляду на попередній період застою та руйнівний розрив господарських зв'язків між виробничими суб'єктами країн -- республік колишнього СРСР. Саме з цим пов'язане перше велике скорочення (близько 1 млн.) працівників з галузей економіки. Значний вплив на цей процес мало і нове законодавство про працю, яке принципово змінювало зміст зайнятості та її організаційні форми. Прийнятий 1 березня 1993 р. Закон України «Про зайнятість населення» став підставою для добровільної зайнятості та надав поштовх для переходу у недержавну сферу діяльності найбільш активної частини населення.

Світовий досвід свідчить, що сучасна ринкова економіка пов'язана з наявністю певного резерву трудових ресурсів. З іншого боку, тривале вимушене безробіття ставить перед державою чимало соціально-економічних питань. Тому Президент України, уряд постійно опікуються проблемами зайнятості населення, спрямовують діяльність відповідних державних органів на забезпечення регулювання ринку праці.

Основні завдання щодо регулювання ринку праці, визначені в указах Президента України від 3 серпня 2001 р. «Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу на період до 2010 року» та від 24 травня 2002 р. «Про Основні напрями соціальної політики на період до 2006 року». Ці укази сприяли подоланню кризових явищ в економіці, досягненню протягом останніх двох років позитивної динаміки економічного розвитку, появі позитивних ознак на ринку праці, зростанню попиту на робочу силу та зниженню рівня безробіття (рис. 2.3).

Стійка тенденція до зростання показників чисельності безробітних і рівня безробіття на зареєстрованому ринку праці, яка продовжувалася до 2001 p., у 2002 р. у зв'язку з позитивною економічною динамікою, підвищенням ділової активності зазнала змін. З'явилися перші ознаки стабілізації на ринку праці, створення нових робочих місць. У 2002--2003 pp. у 1,9 рази зросла потреба підприємств, установ і організацій у працівниках. За цей період навантаження на одне вільне робоче місце зменшилося з 28 до 17 осіб, а зареєстрований рівень безробіття знизився до 3,8%. Запроваджені з жовтня 1997 р. постійні обстеження з питань економічної активності, зайнятості населення та безробіття за міжнародною методологією також засвідчили аналогічні тенденції.

Відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в рамках створення законодавчих умов для становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування 2 березня 2002 р. прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», який визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Рис. 2.3 Динаміка зареєстрованого безробіття та вакантних робочих місць

На виконання зазначеного Закону було створено Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, кошти якого використовуються на виплату матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття принципово змінило діючу в Україні до 2003 р. систему соціального захисту від безробіття, перш за все, через запровадження нового механізму підтримки доходів безробітних, яким встановлена залежність отримання допомоги по безробіттю від сплати застрахованою особою страхових внесків та страхового стажу.

Становлення і розвиток системи страхування створило можливості для поетапного підвищення мінімального розміру допомоги для підтримки безробітних громадян. Тільки за період з 1 травня 2003 р. до 1 вересня 2004 р. мінімальна виплата по безробіттю підвищувалася 4 рази.

Позитивні зміни на ринку праці продовжувалися і у 2004 р. Чисельність зайнятих у цілому в країні у 2004 р. порівняно з попереднім роком зросла на 0,5% та становила 20,5 млн. осіб. Зростання було зумовлене збільшенням кількості працюючих у приватному секторі економіки, де приріст зайнятих становив 15,3%. При цьому чисельність найманих працівників підприємств, установ, організацій державної та колективної форм власності скоротилася відповідно на 5,7% та 1,9%.

За станом на 1 січня 2005 р. потреба підприємств у працівниках становила 123,9 тис. осіб, що на 27,9% більше, ніж на відповідну дату минулого року. При цьому приріст потреби в працівниках на підприємствах приватної форми власності досяг 62,3%, державної -- 24,0%, колективної -- 27,6%.

Для працевлаштування незайнятих громадян, передусім тих, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у 2003 р. було впроваджено надання за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття дотацій для створення додаткових робочих місць. Якщо у 2003 р. на ці робочі місця було прийнято 13,1 тис. клієнтів служби зайнятості, то у 2004 р. -- 27,7 тис. осіб.

Чисельність безробітних за рік зменшилася на 11,4% і становила, за методологією МОП, 2,2 млн. осіб. При цьому рівень безробіття населення скоротився з 11,1% до 10,2%. Істотно знизився рівень безробіття й серед молоді. Наразі рівень зареєстрованого безробіття серед населення сільської місцевості за рік зріс з 4,8% до 6,5% на 1 січня 2005 р. та вдвічі перевищив аналогічний показник (2,9%) у міській місцевості.

Однією з позитивних тенденцій зареєстрованого ринку праці за останні 12 місяців було скорочення довготривалого безробіття. Так, кількість безробітних, які за станом на 1 січня 2005 р. перебували на обліку понад один рік, зменшилася більш як на чверть (26,8%). Середня тривалість зареєстрованого безробіття (порівняно з відповідним періодом 2004 р.) скоротилася з 12 до 10 місяців.

Навантаження на одне вільне робоче місце за два роки зменшилося удвічі (з 16 до 8 осіб). Разом з тим на одну зареєстровану вакансію претендувало в Рівненській та Тернопільській областях 33 незайнятих громадянина, у Івано-Франківській -- 25, Херсонській -- 24, Закарпатській та Черкаській -- по 21, Вінницькій -- 20, Львівській та Чернівецькій -- по 19, Волинській та Житомирській областях -- по 16; у містах Києві та Севастополі -- по 1.

Державну політику у сфері зайнятості, забезпечення прав громадян на працю, здійснення соціального захисту тимчасово непрацюючих забезпечує Державна служба зайнятості (утворена постановою Ради Міністрів Української РСР від 21 грудня 1990 p.). Сьогодні ця служба має розвинуту інфраструктуру: майже 700 регіональних центрів із штатом в 14,5 тис. працівників, до яких за допомогою звертається кожний другий із числа незайнятих громадян.

Серед активних програм сприяння зайнятості населення, що здійснює служба зайнятості, -- працевлаштування незайнятого населення, організація для нього професійного навчання (перенавчання) та проведення громадських робіт (рис. 2.4).

Якщо у 2003 р. чисельність осіб, які проходили професійне навчання, збільшилася на 7,3% (порівняно з попереднім роком), то у 2004 р. їх кількість зросла на 11%, кількість працевлаштованих -- на 7,6%, а охоплених громадськими роботами -- на 14,3%. Середньомісячний розмір допомоги по безробіттю за два роки зріс у 2,5 рази і у 2004 р. досяг 135,69 грн. або 37% прожиткового мінімуму для працездатних осіб.