Функції грошей. Грошовий мультиплікатор

Размещено на http://www.allbest.ru/

Макроєкономіка

ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ. ГРОШОВИЙ МУЛЬТИПЛІКАТОР

ЗМІСТ

гроші пропозиція обіг мультиплікатор золотовалютний

Вступ

1. Походження грошей та їхні функції

2. Структура грошового обігу та грошові операції

3. Грошова система України і закон Грешема

4. Модель пропозиції грошей. Грошовий мультиплікатор

Висновок

Список літератури

ВСТУП

Поняття грошей. Готівкові гроші. Безготівкові гроші. Макроекономічні функції грошей. Грошова маса. Грошові агрегати. Ліквідність. Грошовий обіг. Кількісна теорія грошей. Рівняння І. Фішера. Рівняння Кембріджської школи. Грошовий ринок. Сеньйораж. Інфляція. Реальний та номінальний попит на гроші. Реальна та номінальна пропозиція грошей. Банківська система. механізм створення грошей комерційними банками. Депозитний мультиплікатор.

Грошова база. Грошовий мультиплікатор. Коефіцієнт депонування грошей. Грошово-кредитне регулювання. Операції на відкритому ринку. Політика “дорогих грошей”, політика “дешевих грошей”. Обов`язкова резервна норма. Облікова ставка. “Пастка ліквідності”. Стимулююча монетарна політика. Стримуюча монетарна політика. Фінансовий ринок. Первинний і вторинний ринок цінних паперів. Види цінних паперів. Депозитне свідоцтво, акція, облігація. Ціна облігації, ціна акції. Кредит. Безстрокові та строкові вклади. Норма резервного покриття.

Сукупний попит, його структура. Агреговані величини. Крива сукупного попиту. Цінові фактори впливу: ефект реальних касових залишків, ефект імпортних закупівель. Нецінові фактори впливу (екзогенні шоки).

Сукупна пропозиція. Крива сукупної пропозиції у довгостроковому періоді. Гнучкість цін і витрат виробництва. Закон Сея. Потенційний ВВП. Класична дихотомія.

Крива сукупної пропозиції у короткостроковому періоді. Жорсткість цін і заробітної плати. Депресивна економіка. Цінові фактори сукупної пропозиції. Екзогенні шоки сукупної пропозиції. Рівновага сукупного попиту та пропозиції. Зміни у рівновазі. Ефект храповика.Ринок товарів і крива IS. Графічна побудова кривої IS. Тлумачення кривої IS з позиції ринку залучених коштів. Проста алгебра кривої IS. Вплив бюджетно-податкової політики на зміщення кривої IS

Грошовий ринок і крива LM. Графічна інтерпретація кривої LM з позиції кількісної грошей. Графічна інтерпретація кривої LM з позиції терорії переваг ліквідності. Зсув кривої LM під впливом кредитно-грошової політики. Графічна інтерпретація кривої LM з позиції. Рівняння кривої LM. Модель IS - LM. Одночасна рівновага на товарному та грошовому ринках. Модель IS - LM і коливання економічної активності. Відносна ефективність грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики у моделі IS-LM.Взаємозв`язок моделі IS-LM із кривою сукупного попиту. Рівняння сукупного попиту з врахуванням відсоткової ставки.

Еволюція Гр поділяється на 3 етапи: повноцінні Гр, змішані форми, неповноцінні Гр. Повноцінні - перші товарні Гр, спочатку предмети 1ї необхідності до предметів розкоші. Форми: 1) товарні Гр предметів, 2) предмети розкоші, 3) металеві Гр поділяються на Гр з недорогих металів (кусків металу) до благородних; та на монети (мідні, срібні, золоті). Змішані форми (19-поч 20 ст) - металеві повноцінні Гр, неповноц. Гр. Процес демонетизації золота (переходу повноцін, метал Гр до неповноцінних) пояснюється недоліками золотих Гр: 1) обмеження запасу золота в природі, 2) високі витрати (дорогі Гр, витрати труда, знос), 3) слабка схильність регулюванню і впливу держави (19ст.), 4) незручність у використанні (важкі). Процес демонетизації завершився в середині 70х. «Ямайська угода»- 4 валютна система, погодилися, що золото - грошовий товар і припинили фіксувати до золота. Неповноцінні - це Гр, які не мають власної вартості. Це білонна (розмінна) монета, паперові Гр, банк. зобов'язання, депозитн. вклади, квазігроші. Класифікація по критеріям: форма існування: паперові, монети, депозитні Гр, електронні Гр. у залежності від статусу елемента Гр. і хар-ра емісії: казначейські Гр. - Гр, які емітують державу в особі казначейства для покриття державних витрат; банківські Гр. - Гр, які випускаються в обіг банк. системою на кредитній основі, що обумовлює хар-р сталості цих Гр., тобто банкноти -прості векселя банків. У основі лежать розписки банкірів про золото, які вони прийняли на збереження, а також комерційні векселя, білонна монета - розмінна монета, яка чеканітся з недраг. металів, депозитні Гр - Гр, які існують у вигляді записів на рахунках економ. суб'єктів у банках по платіжним дорученням, чеках, плат вимогам, пластиков карткам., електронні Гр., квазігроші - майже гроші, по своїх параметрах не дотягає до грошей: термінові банківські депозити - термінові банк депозити, види держ ЦП із високою ліквідністю.

1 ПОХОДЖЕННЯ ГРОШЕЙ ТА ЇХНІ ФУНКЦІЇ

Ще в літописах часу Аристотеля згадується про гроші. Але дослідження грош. почалось з розвитком капіталізму. Засновниками класичної політекономії були Сміт, Рікардо, Маркс. Виникнення грош. обумовлено було тим, що бажання суб'єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не збігалися. Вони відокремлювали продукт, який мав найвищу споживну вартість. Тобто його можна було легко обміняти на необхідне благо. З часом цей продукт набував властивості загального товарного еквівалента. Саме поява загального еквіваленту і означало появу грош. в їх найпростішому вигляді. Саме вони виступили перевагою перед звичайним бартером при операціях грош. посередника. Вони вже могли виконувати основну функцію - засобу вимірювання вартості та засобу обігу. З розвитком товарн. вир-ва посилювались і вимоги до грош., а саме: їх портативність, тривалість зберігання фіз. якостей, здатність утримувати питому вартість на незмінному рівні та ін. З появою цих вимог, відбувається заміна загального еквівалента товарів першої необхідності (зерно) на товари-прикраси (хутро), потім на метали (мідь), а потім і на благородні метали (срібло, золото). В ролі природно споживчої вартості грош. товар здатен задовольняти потреби людей. І в решт-решт роль грош. перейшла до нематеріального носія, який не має ніяких споживчих якостей. Це сталося в 20 ст. через демонетизацію золота. З розвитком товарн. вир-ва та обміну, походження грошей дістало назву еволюційної концепції. З неї випливає, що гроші за походженням - це товар з певними суспільними відносинами, який виділився з звичайних товарів; гроші, як результат довгого еволюційного розвитку, повинні розвиватися по суті і за формами існування; гроші не можна скасувати доки існують суспільні відносини. Гроші і держава існують у тісному взаємозв'язку. Роль держави трансформуюча, тобто вона не створює гроші, як екон. явище, а тільки може змінювати зовнішній вигляд, не чипаючи їх сутності з метою ефективного виконання їх суспільної ролі. При втручанні держави екон. дійсність починає “шукати” найбільш надійні гроші, наприклад, ін.валюту. Тут держава повинна обмежити свій вплив, провести грош. реформу. Держава визначає форму грош., їх вартість, контролює їх виробництво, організує боротьбу з фальшуванням, регулює масу грошей в обороті тощо. Гроші - продукт ринку. Саме ринок спричиняє об'єктивну потребу в грошах і висуває вимоги перед державою щодо грошових функцій; кількість грошей визначається закономірностями, держава мусить їх регулювати.

Роль грошей у ринковій економіці.

Якщо функції гр. - це їх “робота” щодо обслуговування руху вартості, то роль гр, - кінцевий результат цієї “роботи” , її наслідок. Сприятливими умовами для реалізації ролі гр. настали при створенні капіталізму, коли товар став загальн. формою продуктів праці, коли робоча сила стала товаром, об'єктом купівлі-реалізації товарів) в ек-ці не вистачає грошей.

Рішення: позичити гроші на світовому ринку.

Мобілізація грошей на світовому ринку: прямий кредит і розміщення ЦП. Якщо імпорт менше експорту, то на внутрішній ринок прийде менше гр., буде більше зроблених товарів знецінювання грошей.

Рішення: грошовий потік - розміщення коштів на світовому ринку (кредити нерезидентам, ЦП у інвалюті). Грошовий ринок мобілізує кошти.

Збалансування гр. обороту забезпеч. вирівнюванням нац. доходу та реалізація нац. продукту. Існує 2 виду гр. потоку: потік відпливу (втрат) - чисті податки, заощадження, оплата імпорту і потік припливу (ін'єкцій) - інвестиційні витрати фірм, держ. закупівлі, надходження від експорту.

Структура грошового обігу за формою платіжних засобів та за економічним змістом.

У основі руху грошей лежать платежі, що здійснюють ек. суб'єкти. Сукупність платежів, що обслуговують окремий етап процесу розширеного відтворення, називається гр. потоком. Виходячи з цього грошовий обіг - це сукупність грошових потоків. Критерії гр. обігу: ек. зміст гр. потоків, відокремлюють 3 сектора:

1) Гр. обіг - це рух гр., що обслуговує сферу обміну, переміщення товарно-матеріальних цінностей. Рух гр. може бути: еквівалентним - гр. на продукти рівновеликої номінальної варт.; безповоротним - перехід гр. у власність суб'єкта обороту після продажі; прямолінійний - віддаленість гр. від суб'єкта обороту, який використав їх для купівлі, оскільки наступний суб'єкт теж витрачає їх для своїх закупок. Тут всі потоки зустрічні (реалізація ресурсів, купівля товарів, оплата імпорту, експорту, держ. закупок, інвентарю)

2) фін-кредитний - частина гр. об. пов'язана з розподілом варт. вал. нац. прод. Тут рух гр. здійснюється нееквівалентно, одностороннє, безповоротне, тобто платник не одержує реального еквівалента через товари чи посл. При сплаті податків, обов'язкових платежів до держави виникає безповоротній рух гр. який наз. фіскально-бюджетною частиною в фін-кредитн. обороті.

3) кредитний сектор - перерозподільчі відносини, при яких власність суб'єкта передається у тимчасове користування (банк. депозит, ЦП в нац. та інвалюті, заощадження) з подальшим одержанням доходу. Тобто односторонній рух гр. з зворотнім хар-ром.

залежно від форм гр. поділяється на безготівковий - гр. рух по рах. в банках. Їх можна контролювати та держава може впливати на ций оборот, і готівковий - гр. поза банком обслуговують відносини суб'єктів і знаходяться під їх прямим впливом.

Маса грошей, її склад та фактори зміни обсягу і структури.

Гр. маса - сукупність запасів гр. у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів гр. обороту (приватні особи, під-ва, держ. установи тощо) певний момент. Гр. маса має кількісний вираз (млн. або млрд. гр. одиниць), структуру та динаміку руху. За структурою виділяють критерії: 1) ступінь ліквідності, 2) форма гр. засобів (готівка, депозитні), 3) за розміщенням у суб'єктів гр. обігу; 4) за територіальним розміщенням.

Центральні банки структуризують гр. масу з врахуванням ліквідності окремих їх компонентів. НБУ відокремлює 4 гр. агрегати.

ЦБ забезпечує ком. банки додатковими резервами, які нарах. на рах. відкриті ком. банками в ЦБ.

ЦБ надає додаткові резерви в процесі кредитування ком. банків, в процесі придбання цін. паперів та інвалюти.

Функція грошей як міри вартості.

Функція Гр.- це певна дія чи “робота” Гр. щодо обслуговування руху варт в процесі суспільн. відтворення. Існує 5 функцій Гр: міри вартості, засоби обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових Гр. Міра варт - це функція, в якій Гр забезпечують вираження і вимірювання варт товарів, надаючи їй форму ціни. Гр виконують ідеально функцію міри варт. Виробних визначає ціну на товар, але встановлює її остаточно після зустрічі з покупцем і наявністю реальних Гр у нього. Ціна визначається в момент операції купівлі-подажу. Гр. як міра варт використовуються як рахункові (одиниця рахування) на мікрорівні, як визначення підприємством своїх витрат і доходів від реалізації пр-ції, так і на макрорівні - показники обсягу нац. доходу, ВНПр, інвестицій тощо.

Функція грошей як засобу обігу.

Функція Гр.- це певна дія чи “робота” Гр. щодо обслуговування руху варт в процесі суспільн. відтворення. Існує 5 функцій Гр: міри вартості, засоби обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових Гр. Засіб обігу - це функція, в якій Гр є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг. Обмін товару йде за схемою Т-Г-Т. Участь грошей вносить зміну: виникає продаж (Т-Г) і купівля (Г-Т). При продажу (Т-Г) продавець отримує Гр, але може їх не відразу використати. Розрив схеми має велике значення: 1) з'являється можливість затримувати Гр. і нагромаджувати варт.розширює цілі і розвиток вир-ва; 2) поширюються межі бартеру: товар може продатися не тільки продавцеві, але й тому, хто має в ньому потребу розвиток конкуренції товаровир-ків. 3) власник Гр може придержувати Гр, використати на інш. ринку розширення ринк. відносин. Тобто розвиваються ринкові відносини.

У проблемі ролі гр. розрізняють 2 аспекти: якісний і кількісний.

В якісному ас-ті - роль гр. виявляється у тому, що саме гр. середовище позитивно впливає на розвиток сус-ного вир-ва через:

1) стимулюючу роль гр. - величезний стимул до праці.

2) виробляється стільки, скільки реалізується, а надлишок зберігається в гр. формі чи в позичковому капіталі.

3) дешевше реалізувати товар за гр. ніж за бартер, мінуючи посередників економія на витратах, менше потреб в обігов капітали, задовольняються потреби споживачем.

4) ринок стає могутнім завдяки конкуренції, стимулюванню вир-ва та ек. споживання. Гр. в ринков ек. стають носієм позичкового капіталу через банки. Через податки, позичков. %, ціни, бюджетн. фінансування держава може регулювати ек. процеси на мікро- та макрорівнях. Кількісний аспект ролі гр. полягає втому, що через зміну гр. в обороті можна впливати на ек. процеси. Держава через банки змінюють платоспроможний попит, ціни, %, вал. курс. Через ці показники забезпечується вплив на темпи ек. розвитку, на стабільн. цін, на рівень зайнятості населення, інвестиції, розвиток імпорту та експорту тощо

Функція грошей як засобу платежу.

Функція Гр.- це певна дія чи “робота” Гр. щодо обслуговування руху варт в процесі суспільн. відтворення. Існує 5 функцій Гр: міри вартості, засоби обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових Гр. Засіб платежу - це функція, в якій Гр обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами ек. відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення. Історично ця ф-ція походить з товарообороту. Поява була зумовлена продажем товарів в кредит. Виникає борг, погашення якого здійснювалась Гр. Тому варт платежу не завжди дорівнювала варт товарів, реалізованих у борг або варт Гр, які були віддані в борг. Гр як засіб платежу обслуговує більшу частину екон. обороту. Сфера охоплює: платежі організацій за боргов. зобов'язаннями; платежі по оплаті праці; платежі до фондів; платежі банку, отримання від нього позичок, погашення їх; платежі по виплатам, судові та ін. З цього зростають можливості під-ва, знімають обмеження, прискорюють обіг капіталу та ін. Основна вимога до Гр у функції засобу платежу - фактор часу, уникнення знецінення Гр під час користування кредитом. % ставка коригує знецінення Гр.

Функції грошей як засобу нагромадження

Функція Гр.- це певна дія чи “робота” Гр. щодо обслуговування руху варт в процесі суспільн. відтворення. Існує 5 функцій Гр: міри вартості, засоби обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових Гр. Засіб нагромадження - це функція, в як. Гр обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення. Нагромадження з'явилось тоді, коли товаровиробник міг відкласти Гр на майбутнє від виручки. Поначалу нагромадження Гр мало лише одну мету - збереження вартості в драг. металі. Така форма називалась скарбом. Але людина не хотіла приховувати свої доходи, а навпаки показувати їх, виникла естетична форма скарбу (предмети розкоші). Це було, як компенсація за те, що скарб не може стати капіталом і приносити прибуток. Згодом з'явилась ще одна ціль нагромадження скарбу - резерв платіжних засобів, як збереження і зростання прибутку. Так скарб став активно забезпечувати потреби суспільного відтворення, як регулятор Гр обігу. Розширюється вир-во й товаровиробники одержують додатковий прибуток у вигляді %%, дивідендів. Гр знаки (паперові, депозитні, електронні) успішно виконували роль багатства взагалі. Позитивний вплив нагромадження Гр: обсяги нагромадження вийшли за межі видобутку благородн. металів; нагромадження швидше капіталізовували через знецінення Гр знаків розвиток банків, ринку ЦП, зріст позичкового капіталу; оборот індивід. капіталу.

Гр. обіг та золотий запас пов'язани між собою.

Гр. доходи. На мікрорівні гр. - форма капіталу, елемент багатства. Чим більше гр. у індивідуального власника, тим він багатіше. В сукупному гр. обороті гр. не виступають функціональною формою капіталу. Їх маса не вважається багатством країни. Капіталізація гр. прискорює реалізацію сукупного вал. прод-ту, збільшення його - зростання сусп. багатства. Гр. кошти при індивідуальн. капіталі - це власні кошти, частина яких йде на погашення боргів, а інша вільна - на гр. ринок як ресурс для кредитування ін. суб'єктів.прискорюється гр. обіг. При виникненні потреби в додатковій масі гр., поповнення обороту здійснюється за рах. додаткової емісії, яка здійснюється при:

1) розширенні кредитування суб'єктів банками при зростанні обсягів вал. нац. пр-ту.

2) при перевищенні імпорту над експортом;

3) при уповільненні швидкості руху гр. по обороту. Тобто гр. оборот - самостійне ек. явище, безпосередньо пов'язане з процесом сус-ного відтворення в цілому. Суб'єкти - всі юр. та фіз. особи, які беруть участь у вир-ві, обміні і споживанні вал. нац. пр-ту: всі під-ва (с\х, промислов, буд-во тощо), державні, комерційні, банки, все населення, що одержує та втрачає гр. кошти. Ек. основа гр. обороту - процес сус-ного відтворення, який визначає його сутнісну єдність і безперервність.

2. СТРУКТУРА ГРОШОВОГО ОБІГУ ТА ГРОШОВІ ОПЕРАЦІЇ

У основі руху грошей лежать платежі, що здійснюють ек. суб'єкти. Сукупність платежів, що обслуговують окремий етап процесу розширеного відтворення, називається гр. потоком. Виходячи з цього грошовий обіг - це сукупність грошових потоків. Критерії гр. обігу: ек. зміст гр. потоків, відокремлюють 3 сектора:

1) Гр. обіг - це рух гр., що обслуговує сферу обміну, переміщення товарно-матеріальних цінностей. Рух гр. може бути: еквівалентним - гр. на продукти рівновеликої номінальної варт.; безповоротним - перехід гр. у власність суб'єкта обороту після продажі; прямолінійний - віддаленість гр. від суб'єкта обороту, який використав їх для купівлі, оскільки наступний суб'єкт теж витрачає їх для своїх закупок. Тут всі потоки зустрічні (реалізація ресурсів, купівля товарів, оплата імпорту, експорту, держ. закупок, інвентарю)

2) фін-кредитний - частина гр. об. пов'язана з розподілом варт. вал. нац. прод. Тут рух гр. здійснюється нееквівалентно, одностороннє, безповоротне, тобто платник не одержує реального еквівалента через товари чи посл. При сплаті податків, обов'язкових платежів до держави виникає безповоротній рух гр. який наз. фіскально-бюджетною частиною в фін-кредитн. обороті.

3) кредитний сектор - перерозподільчі відносини, при яких власність суб'єкта передається у тимчасове користування (банк. депозит, ЦП в нац. та інвалюті, заощадження) з подальшим одержанням доходу. Тобто односторонній рух гр. з зворотнім хар-ром.

залежно від форм гр. поділяється на безготівковий - гр. рух по рах. в банках. Їх можна контролювати та держава може впливати на ций оборот, і готівковий - гр. поза банком обслуговують відносини суб'єктів і знаходяться під їх прямим впливом.

Маса грошей, її склад та фактори зміни обсягу і структури.

Гр. маса - сукупність запасів гр. у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів гр. обороту (приватні особи, під-ва, держ. установи тощо) певний момент. Гр. маса має кількісний вираз (млн. або млрд. гр. одиниць), структуру та динаміку руху. За структурою виділяють критерії:

1) ступінь ліквідності,

2) форма гр. засобів (готівка, депозитні),

3) за розміщенням у суб'єктів гр. обігу;

4) за територіальним розміщенням.

Центральні банки структуризують гр. масу з врахуванням ліквідності окремих їх компонентів. НБУ відокремлює 4 гр. агрегати над вилученням означає емісію безгот. гр. ЦБ. Тобто

ЦБ забезпечує ком. банки додатковими резервами, які нарах. на рах. відкриті ком. банками в ЦБ.

ЦБ надає додаткові резерви в процесі кредитування ком. банків, в процесі придбання цін. паперів та інвалюти

Характеристика базових грошей та грошових агрегатів.

Центральні банки структуризують гр. масу з врахуванням ліквідності окремих їх компонентів. НБУ відокремлює 4 гр. агрегати. Гр. агрегат - це специфічн. показник гр. маси, що хар-зує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. М0 - вся готівка поза банк. сферою, найвужчий показник, регулювання і контроль за ним складніший. М1 - М0 + гр., які розміщені в банках на поточних рах. (депозити до запитання). Включає в себе гр., які виконують функцію засобу обігу та засобу платежу. Це найбільш ліквідні гр. М2 - М1+гр, які розміщені в банках на строкових вкладах, М3 - М2+ гр., які розміщені в банках для проведення трастових операцій. М2 і М3 - включають в себе функцію заощадження (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади). Ліквідність гр. маси знижується з кожним наступним агрегатом. Показник грошової бази - характеризує масу гр. з боку появу їх на балансі ЦБанку. Він включає в себе: всю готівку в обороті поза банк. сис-мою, резерви ком. банків на рах. в ЦБ, готівка в касах ком. банків. Гр. маса обчислюється за формулою:

MB =C+R або Гб= Гвип+Грез,

де Гвип (С) - сума готівки, випущен. ЦБ і не повернені в його фонди, він кількісно більший від М0 на суму готівки в касах банків., Грез - сума гр. резервів на рах. в ЦБ, він якісно і кількісно відрізняється від М1, М2, М3. Це сума зобов'язань ЦБ перед комерційними. Безготівковий елемент гр. агрегатів - зобов'язання ком. банків перед своїми клієнтами.

Швидкість обігу грошей, поняття, роль та фактори, що впливають на неї.

Швидкість обігу гр. - частота переходу гр. від одного ек. суб'єкта до інш. за певний період (рік, кв., місяць). Величина визначається за формулою:

V=PxQ\M,

де V - швидкість обігу гр., P- середній рівень цін на товари та посл, Q - фіз. обсяг товарів та посл., що реалізовані в даному періоді, M - середня маса гр., що перебуває в обороті за даний період. V -хар-зує інтенсивність використання запасу гр. в обороті М для оплати товарів та посл. Величина V залежить від частоти й обсягів товарн. відносин між суб'єктами. Нетоварні платежі (фіскально-бюджетн, кредитні) теж впливають на показник. Сер. тривалість 1го обороту = тривалості зберіган гр.

Вони поділяються на депозитні зобов'яз. - гр. у повне розпорядження покупцям за умов їх повернення і сплати % ( банки залучають гр. у клієнтів: ощадні, трастові вклади); позичкові зобов'яз - обмеження в правах покупців при розпорядженні гр.: визначають цілі, гарантії: кред. угод, облігації, векселі тощо. 3 групи інструментів гр. обігу: позичкові угоди - відносини банк-клієнт при розміщенні кред. ресурсів, цінні папери - прямі відносини між покупцями та продавцями, валютні цінності - відносини між власниками 2-х різних валют. Останні 2 мають здатність до обігу, тут відокремлюють 2 самостійні ринки - цін.папер та валютний. Ціна має форму %, вартість її за споживчою варт - дохід для задоволення потреб. На гр. ринку, як і на товарному, діють сили попиту та пропозиції. , їх рівновага - стабільний %, як ціни гр. Суб'єкти його: юр та фіз особи, їх поділяють на 3 групи: 1) з продажу гр., 2) з купівлі гр., (сім. гос-ва, фірми, держ управління), 3) посередницькі операції: банки, інвест. та фін. КО, страх .фонди, ПФ тощо.

За інстутиційними ознаками гр. потоків виділяють: фондовий ринок - переміщення небанк. позичкового капіталу за допомогою фондових цінностей (акції, облігації). Цей ринок - широкі можливості для інвестицій; ринок банк. кредитів - прийом гр. від клієнтів та вклади, кредити й створення нових плат. елементів, розрах. між клієнтами банків, ринок послуг небанківських фін-кредитних установ - страх. компаній, ПФ, ліз. компанії, інвестиц. фонди.

За ек. призначенням гр., що купуються на ринку: ринок гр. - гр. купуються на строк до 1 року. Вони використовуються для руху накопиченого капіталу. Це краткострокові кредити банків, операції на міжбанк. ринку, казначейські операції; ринок капіталу - гр. на строк більше 1 року. Придбані гр. використовуються для звеличення основного та оборотного капіталу, для інвестиційних цілей (купівля житла). Основні операції: довгострокові кредити, облігації, акції.

Основні типи грошових систем.

Гр. системи розділяють на 3 групи:

I) залежно від форми, в якій функціонують гр.,

II) за хар-ром ек. сис-ми;

III) за хар-ром регулювання нац. вал. сис-ми.

За I) розрізняють 2 форми: саморегульовані гр. с-ми - базуються на використанні повноцінних гр. та банкнот, які розмінюються на повноцінні гр. (вже не існує). Тут роль держави незначно проявляється: визначає масштаб цін (фіксація вагомого металу в гр. один), порядок обміну банкнот на повноцінні гр. Саморег. сис-ми виступали в 2 формах: біметалізму - роль гр. товару одночасно виконувало 2 метала (срібло та золото), монети карбувалися та оберталися на рівні, банкноти розмінювались на них. Європа 16-18 ст. Монометалізму - роль гр. товару в 1-му металі, більш розповсюджена форма - золотий монополізм в 3-х видах: (але в Росії 1843-1857 - срібний): 1) золотомонетний стандарт - в обігу і металеві гр., і банкноти, розміняні на золото; встановлена чеканка золотих гр.; емісія банкнот була централізована емісійним банком; вал. курс на основі золотого паритету (порівняння в ваговій категорії 2-х валют). Це існувало до 1 світ. війни. Англія - 1 країна в кінці 18 ст. Золотозливковий стандарт - відсутність зол. монети в обігу, обмін банкнот на золот. зливки з певним обмеженням. Золотодевізний стандарт - відсутній обіг зол. монет, обмін банкнот на ін. валюту (девізи), яка обмінюється на золото. Сис-ма золотого стандарту в внутрішньому обороті до сер 30-х років. США забезпечували обмін $ на золото для ЦБ та казначейств інш. країн до 1971 по офіційній фіксованій вартості: 35$ за 31 гр. Зв'язок гр. з золотом був через $ до 1971. 1976 - країни МВФ підписали угоду про припинення зв'язку з золотом. Регульовані гр. с-ми - в залежності від емісії гр. відокремлюють 2 с-ми: 1) с-ма, в якій проходить емісія - для покриття дефіциту держ. бюджету; 2) для кредитування реального сектору ек.

За II) в залежності від втручання держави поділяються на неринкову та ринкову гр. с-му. Неринкові були притаманні командно-адміністративній с-мі, розмежування гр. на готівку і безготівку. Для ринкових - ек. методи та інструменти регулювання гр. обігу.

За III) є відкриті гр. с-ми - нема валютн. обмежень для суб'єктів, min втручання держави, конвертованість валюти. Закриті - валютн. обмеження. Гр. с-ма України регульована (за характером функціонування), перехідна (ми відійшли від неринкової та закритої, але не прийшли до ринковій та відкритої).

Валютні курси - можуть бути фіксовані, або гнучкі. Фіксовані - це система, що припускає наявність зареєстрованих паритетів. Фіксовані валютні курси можуть бути або дійсно фіксовані, що базуються на золотому стандарті, вони можливі лише за умов золотого стандарту, або договірно фіксовані, що базуються на одній чи кількох валютах або на умовно встановленій офіційній цін золота. Гнучкі курси - це системи, при який у валют не має офіційних валютний паритетів. Тут виділяють дві групи валют: плаваючі валюти (самостійно змінюються на базі попиту та пропозиції на ринку) та коливні валюти (прив'язують валютні курси до валютний кошиків).

Для держав з ринковою економікою найдоцільнішим є притримування керованого плаваючого курсу відносно ВКВ. На У. Нині діє режим валютного коридору, на 1998 рік валютний коридор встановлено: 1.7 за 1 $

Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька трильйонів доларів США і швидко збільшуються, що свідчить про величезні розмахи валютних потоків на світовому ринку.

Валютний ринок можна класифікувати і за іншими критеріями:

за характером операцій: ринок конверсійних операцій; ринок депозитно-кредитних операцій;

за територіальним розміщенням: європейський, північноамериканський, азіатський та ін.;

за видами конверсійних операцій: ринок ф'ючерсів, ринок опціонів тощо;

за формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.

Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. Якраз на цьому ринку складаються умови для формування зовнішньої ціни грошей - їх валютного курсу.

Ринок депозитно-кредитних операцій - це досить специфічний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на узгоджені строки та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На відміну від ринку конверсійних операцій на цьому ринку ціна валюти формується у вигляді процента.

Стан кон'юнктури в.р. виявляється у зміні співвідношення між попитом і пропозицією окремих валют, що, у свою чергу, є ключовим чинником впливу на валютний курс. На стан та динаміку попиту та пропозиції на в.р. впливає велика кількість чинників економічного, політичного, правового, психологічного характеру. Усі їх можна розділити на такі 3 групи:

Курсоутворюючі чинники:

стан платіжного балансу країни;

обсяги ВНП, які виробляються в країні;

внутріня і зовнішня пропозиція грошей;

процентні ставки в країнах, валюти яких порівюються;

співвідношеннявнутрішніх цін країни з зовнішніми.

Регуюючі чинники:

заходи прямого державного регулювання (фінінсово-бюджетна політика, квотування та лфцензування, грошово-кредитна політика, регулювання цін, інтервенційна політика, розподіл валюти тощо);

структурні чинники.

Чинники кризового характеру:

дефіцит державного бюджету;

безконтрольна емісія та інфляція;

штучне і надмірне регулювання цін;

висока монополізація виробництва.

Поняття, призначення та види валютної системи. Розвиток валютної системи в Україні.

Валютна с-ма - це організаційно-правоа форма реалізаціївалюних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому в.с. теж поділяються на три види: національні, межнародні (регіональні) і світову).

Платіжний баланс та золотовалютні резерви в механізмі валютного регулювання.

Платіжний баланс - це співвідношення між валютними платежами резидентів за її економічними межами та валютними надходженнями їм від нерезидентів за певний період часу (рік, квартал, місяць), відіграє важливу роль у розроблені та реалізації валютної політики. За формою - це статистичний звіт про надходження вал.коштів у країну та про витрачання їх за певний період у розрізі окремих статей, країн, груп країн. За економічним змістом - це макроекономічна модель, яка х-є стан та динаміку зовнішньоекономічних відносин даної країни з зовнішнім світом. Розділи платіжного балансу: рахунок поточних операцій, рахунок операцій з капіталом та фін.операцій, резервні активи, помилки та упущення. Статті платіжного балансу: баланс товарів (співвідношення експорту та імпорту по цій статті - торговий баланс), баланс послуг, доходи, поточні і капітальні трансферти, прямі, портфельні та інші інвестиції.

Економічна роль платіжного балансу визначається тим, що відображені в ньому обороти безпосередньо впливають на попит і пропозицію на вл.ринку: надходження валюти створює передумови для формування пропозиції її, а платежі - для формування попиту на валюту. Цей зв'язок можна виразити так:

1). П_рВ=ЗВ₁+НВ-ЗВ_2,

де П_рВ-пропозиція інвалюти протягом звітного періоду,

ЗВ₁- залишки інвалюти в суб'єктів ринку на початок періоду,

НВ-надходження інвалюти протягом звітного періоду по платіжному балансу,

ЗВ₂-залишки інвалюти в суб'єктів ринку на кінець звітного періоду.

2). П₀В=БВ₁+ПВ-БВ₂

П₀В-попит на інвалюту протягом звітного періоду

БВ₁-боргові зобов'язання резидентів перед нерезидентами на початок періоду,

ПВ-валютні платежі протягом періоду по платіжному балансу,

БВ₂- боргові зобов'язання резидентів перед нерезидентами на кінець періоду.

Можна зробити висновок, що попит (П₀В) і пропозиція (П_рВ) на валютному ринкубудуть урівноважуватися за умови збалансованості надходжень (НВ) та платежів (ПВ) платіжного балансу. У механізмі платіж.балансу важливе місце займають золотовалютні резерви (ЗВР) - це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у ропорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на ергулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення. Ці потреби визначають цілі накопичення ЗВР: 1) трансакційне призначення (запас ліквідних коштів, які забезпечують платоспроможність країни на світовому ринку), 2) інтервенційне призначення ЗВР (підтримка зовнішньої та внутрішньої вартості накціональних грошей). Оптимізація розміру ЗВР має важливе значення тому, що занижений їх обсяг погіршує платоспроможність країни на світовому ринку та обмежує регулятивні можливості держави у монетарній сфері, а завищений - призводить до заморожування значної частини національного рахунку

Рис.1Основні методики фінансування бюджетних розходів(2)

Бюджет	1. Розмір ассигнований по принятим програмам	8. Бюджетні засоби по головним распорядчикам
	2. Доведення ассигнований по принятим программ	9. Финансування по программам
Головний распорядчик	3. Коректування смет программ в пределах асигнованій	10. Розподіл средств по статьям бюджетной классификации и по распорядителям
	4. Доведение смет программ	11. Финансування по статтям бюджетной класифікації по програмах
Розпорядчик	5. Коректування смет бюджет отримувачів в програмах	12. Розподіл засобів по статтям бюджетной классификації в програмах по бюджетоотримувачам
	6. Доведення смет в програмах	13. Финансування по статтям смети бюджетной классификації по програмам
Бюджетоотримувач	7. Приннятя смет програм до виконання	14. Витрати бюджетних коштів

3. ГРОШОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ І ЗАКОН ГРЕШЕМА

Як відомо, гроші не просто товар, гроші -- це специфічний товар, універсальний посередник усіх товарів.

Протягом тривалого часу найціннішим грошовим знаком була монета з дорогоцінного металу (золота або срібла). На другому місці стояла розмінна на монетний метал купюра й на третьому -- купюра, яку емітент мав право не обмінювати на дзвінку монету.

ХХ століття все докорінно змінило. Металеві монети перестали відігравати роль посередника при обміні товарів, у обігу залишилися винятково нерозмінні грошові знаки. Зате з'явилося щось нове -- безготівкові грошові знаки, спочатку у вигляді записів у банківських облікових документах, а потім -- у вигляді цифрових записів в електронній системі платежів.

Поява й поширення безготівкових розрахунків і відповідних до них безготівкових грошових знаків змінило характер ринкових відносин. Ніколи держава не мала таких можливостей для контролю грошових розрахунків покупців і продавців, які вона одержала в міру поширення безготівкових грошових знаків. Із появою електронних платіжних систем контроль із боку держави й насамперед фіскальних органів за діяльністю суб'єктів ринку став тотальним.

З'явився поділ ринкових відносин на офіційні, тобто охоплені тотальним державним контролем, і неофіційні (тіньові), які перебувають поза сферою державного нагляду. З'явилася й відповідна спеціалізація грошових знаків: безготівкові почали обслуговувати переважно офіційну економіку, готівкові -- тіньову.

Відповідно, в офіційній економіці панує система безготівкових розрахунків, у тіньовій -- розрахунки готівкою й клірингові системи на зразок хавали, послугами якої користуються багато комерсантів у країнах Близького Сходу, Індії, Пакистану й Північної Африки, а також вихідці з цих регіонів, які проживають у Західній Європі та Північній Америці.

Особливості грошової системи України

Найчастіше громадяни України використовують такі грошові знаки: безготівкову й готівкову гривню, безготівковий і готівковий долар США. З названих представників сімейства грошових знаків два -- безготівкова й готівкова гривні -- у парі складають те, що в старій добрій класичній теорії грошей називається системою подвійної валюти. Система подвійної валюти виникає тоді, коли держава встановлює незмінне цінове співвідношення двох різних грошових знаків, що перебувають в обігу. У цьому разі зафіксоване співвідношення: 1 безготівкова гривня = 1 готівковій гривні.

Наявність системи подвійної валюти неминуче тягне за собою ефект, відомий як закон Грешема. Керівник монетного двору королеви Єлизавети Англійської Томас Грешем свого часу кинув фразу: «Гірші гроші витискують з обігу кращі». Треба сказати, що цей грошовий феномен був відомий задовго до Т.Грешема і, як стверджував В.Федоренко, «закон Грешема» вперше сформулював Міколай Коперник.

Ступінь привабливості того чи іншого грошового знака для продавців -- величина непостійна, бо надто залежить від примх ринкової кон'юнктури. Це робить вигідним купівлю грошових знаків, чия ринкова ціна зараз вища за фіксовану, за офіційною ціною для того, щоб їх потім або продати за ринковою ціною, або зберігати як скарб.

Таким чином, в умовах системи подвійної валюти один із двох грошових знаків, а саме той, чия ринкова ціна нині вища за фіксовану, буде йти з обігу, осідаючи на руках. Відповідно, канали обігу будуть заповнені тим грошовим знаком, який держава оцінила занадто високо.

Очевидно, що швидкість обігу «кращого» грошового знака буде нижча, ніж «гіршого».

Дані в наведеній таблиці свідчать про те, що швидкість обігу готівкової гривні 2006 року була помітно нижчою за швидкість обігу безготівкової. Таким чином, готівкова гривня є «кращим грошовим знаком», ніж безготівкова. Це підтверджується й фактом боротьби Української держави з переведенням грошей в готівку (тоді як в інших країнах держава бореться з «обезготівковуванням» кримінальних прибутків).

Однак щоб остаточно пересвідчитися в тому, що безготівковій гривні законом Грешема відведено роль гірших грошей, спробуємо розібратися з тим, що відбувається в нашій країні при банківському кредитуванні суб'єктів господарювання.

Заборгованість суб'єктів господарювання перед банками за кредитами, виданими безготівковою гривнею, зросла 2006 року на 28 млрд. грн. Згідно з теорією пропозиції грошей (ефект грошового мультиплікатора) ми мали б очікувати, що зобов'язання банків перед підприємствами країни (залишки на поточних і депозитних рахунках) зросли ще більше, ніж зобов'язання суб'єктів господарювання за банківськими кредитами. Але цього не сталося. Зростання зобов'язань банків перед суб'єктами господарювання становило тільки 11 млрд. гривень.

Куди ж пішли решта 17 млрд. безготівкових гривень, виданих як кредит суб'єктам господарювання?

Одночасно з кредитуванням суб'єктів господарювання банки 2006 року видавали кредити населенню. Приріст заборгованості населення банкам за кредитами, виданими безготівковою гривнею, становив 15 млрд. грн. Разом з тим зростання зобов'язань банків перед населенням становило 16 млрд. грн. Складається враження, що громадяни беруть у банках кредити безготівковою гривнею й використовують їх винятково для придбання зобов'язань українських банків.

Насправді це, звичайно, не так. Кредити, які населення бере безготівковою гривнею, використовуються найчастіше для придбання готівкових грошових знаків (якими й оплачуються потрібні громадянам товари та послуги) і значно рідше -- для безпосередньої оплати безготівковою гривнею.

Швидше за все, тут річ у такому: частину тих 17 млрд. гривень, які отримали суб'єкти господарювання у вигляді кредитів і не використали для оплати товарів і послуг, обміняли зрештою на готівкову гривню, що призвело значною мірою до зростання заборгованості банків перед населенням у сумі 16 млрд. грн.

Треба зауважити, зобов'язання банків перед населенням розподілені між вкладниками нерівномірно. Так, на рахунках фізичних осіб, які становлять менше 10% від загальної кількості депозитних рахунків населення, зосереджено 95% усіх зобов'язань банків перед населенням. Знаючи це, ми можемо припустити, що 95% приросту зобов'язань банків у безготівковій гривні перед населенням належить суб'єктам господарської діяльності, які працюють у тіні.

Якщо це так, то приріст заборгованості суб'єктів господарювання за кредитами у безготівковій гривні на 28 млрд. грн. викликав приріст залишків на одних тільки гривневих рахунках суб'єктів господарювання, які працюють як в офіційній, так і в тіньовій економіці, на 26 млрд. безготівкових гривень.

Таким чином, на операції, пов'язані з обміном безготівкової гривні на готівкову валюту, припадає не менш як 50% обсягу операцій із безготівковою гривнею, отриманою в кредит суб'єктами господарювання. Це служить ще одним доказом того, що суб'єкти господарювання прагнуть позбутися безготівкової гривні, обмінявши її на інші більш привабливі грошові знаки, і що найнепривабливіша валюта в нашій країні -- це безготівкова гривня.

Безготівкова гривня є єдиним законним засобом сплати податків державі. Українська держава силою примушує суб'єктів господарювання платити податки, при цьому на сплату приймає тільки безготівкову гривню. За великим рахунком, тільки завдяки цьому факту гривня присутня в грошовому обігу країни.

Судячи зі швидкості обігу, одна безготівкова гривня, що потрапила в обіг, не пізніше як через тиждень використовується для сплати податків і опиняється в Держказначействі.

За такої швидкості обігу грошовий знак, який приймають на сплату податків, може бути лише казначейським білетом, тобто зобов'язанням держави прийняти його на сплату податків за першим пред'явленням. Під час свого руху до державного казначейства безготівкова гривня використовується як засіб обігу. Нічого іншого вона зробити просто не встигає. Як будь-який інший казначейський білет, безготівкова гривня, випущена в обіг, незабаром осідає в Державному казначействі, де її більше, ніж у всіх комерційних банків України, разом узятих.

Проте повернімося до готівкової гривні. Ми встановили, що учасники ринку саме їй віддають більшу перевагу, ніж безготівковій. Безготівкова гривня більшою мірою використовується учасниками економічної діяльності в операціях з придбання готівкової гривні та безготівкових грошових знаків інших країн, ніж для купівлі факторів господарської діяльності та сплати податків.

Готівкова гривня використовується як засіб обігу та платіжний засіб. Водночас мало відомо про те, що вона використовується як засіб нагромадження скарбів і зовсім невідомі випадки її використання як світових грошей. Далеко не завжди готівкова гривня виконує функції міри вартості. Так, вартість багатьох товарів тривалого користування, насамперед нерухомості, учасники ринку вимірюють іншим грошовим знаком -- доларом США.

Оскільки готівковий долар США більше подобається нашим громадян, ніж готівкова гривня, то саме він використовується населенням України як засіб нагромадження скарбів.

Навпаки, доля готівкової гривні -- бути в основному засобом обігу.

Таким чином, готівкова гривня відповідає всім ознакам того, що в класичній теорії грошей називають паперовими грошима, тобто грошовими знаками, нерозмінними на те, що в тій самій теорії називають повноцінними грошима. Доти, доки паперовим грошам хоч скількись довіряють, вони не залишать каналів грошового обігу.

Отже, ні готівкову, ні безготівкову гривню учасники ринку не сприймають як повноцінні гроші. Який же грошовий знак виконує в грошовому обігу України ці функції? Як випливає з усього вищенаведеного, функції повноцінних грошей у нашій країні виконують долари США (готівковий і безготівковий).

Відносини безготівкової національної валюти України та безготівкового долара США завдяки валютному регулюванню набули форму подвійної валюти. Де-факто встановлено та підтримується фіксований курс обміну безготівкової гривні і безготівкового долара США. У свою чергу, готівковий і безготівковий долар США утворили систему паралельних валют, яка характеризується вільним (ринковим) способом встановлення цінового співвідношення валют, що складають систему. Такі самі відносини пов'язують готівкову гривню і готівковий долар США.

Водночас у нашій країні склалася і відповідна спеціалізація грошових знаків. Функції повноцінних грошей, тобто всі функції грошей, виконують безготівковий і готівковий долар США. Функції другосортних грошових знаків, тобто грошових знаків, що виконують тільки деякі функції грошей, виконує безготівкова і готівкова гривня. Наші паперові гроші -- готівкову гривню -- поставляє на ринок Національний банк України. Безготівкову гривню поставляє на ринок не Державне казначейство, а центральний банк країни, хоча за своєю грошовою природою вона є не зобов'язанням емісійного банку, а казначейським білетом, тобто зобов'язанням державної казни.

Отже, у нашій грошовій системі є:

повноцінні гроші, які, потрапивши в обіг, швидко його залишають із тим, щоб осісти на рахунках далеких офшорних фірм чи в схованках наших громадян; казначейські білети, котрі, як бумеранг зі свистом пролетівши через рахунки підприємств і установ, незмінно повертаються до Держказначейства;

паперові гроші, які наповнюють канали обігу та які ніхто не хоче залишати в себе надовго.

Існуюча грошова система, по суті, являє собою систему подвійної валюти. І оскільки долар США істотно недооцінений, то, відповідно до закону Грешема, учасники ринкових відносин вважають за краще тримати його в себе, а грошові канали заповнює переоцінена державою гривня.

Така ситуація цілком влаштовує дуже багатьох. Не влаштовує вона лише тих товаровиробників, які поставляють свою продукцію на внутрішній ринок.

Чого ж їм не вистачає?

Вітчизняного товаровиробника пригнічує не лише завищений курс гривні та надмірні податки. Не дає йому розгорнутися і примітивний набір грошових знаків, які існують у нас.

У нашій країні є найрізноманітніші види грошових знаків, але є один специфічний, якого немає і ніколи не було в історії сучасної України. Цим грошовим знаком є банківський білет або банкнота, яку відносять до розряду кредитних грошей.

У сучасному світі банкнота -- це безстроковий кредит центрального банку, виданий комерційному банку під заставу його портфеля кредитів суб'єктам господарської діяльності. Зрозуміло, що всі кредити повинні мати хороше забезпечення. Краще забезпечення в цьому разі -- це іпотека нерухомості.

Таким чином, кількість банкнот, необхідна для обігу, визначається не потребами державного бюджету в платіжних засобах, не обсягом валюти, що надходить у країну, і не розміром золотовалютних резервів центрального банку, а потребами товарного обігу в засобах обігу та платежу.

Суб'єкт господарювання (у цьому разі він виступає як покупець-позичальник) оплачує взятими в кредит банкнотами купівлю факторів виробництва, необхідних йому для випуску продукції. У свою чергу, одержувач банкнот (тобто продавець якогось товару) використовує їх надалі як засіб платежу.

Повернімося до покупця-позичальника. Щоб погасити свій кредит, покупець-позичальник проситиме за вироблений ним товар або повноцінні гроші, які він потім має обміняти на банкноти, або безпосередньо банкноти. Таким чином, обіг банкнот сам по собі здатний підтримувати попит на самих себе. Після погашення кредиту покупцем-позичальником банкноти повертаються до комерційного банку, який може їх видати в кредит знову або ж повернути до центрального банку.

Якщо ж покупець-позичальник не може з якихось причин повернути комерційному банку кредит, а банк не може стягнути та реалізувати майно позичальника в рахунок погашення боргу, то банк списує безнадійну заборгованість собі на збиток, а з центральним банком розраховується банкнотами зі свого резерву банкнот.

Таким чином, на відміну від паперових грошей, банкнота перебуває в обігу тільки доти, доки існує комерційний кредит, що її забезпечує. Після його погашення вона повертається до центрального емісійного банку. Те, що банкнота завжди повертається до емісійного банку, є специфічною особливістю саме цього грошового знака.

Наявність товарного забезпечення банкноти обмежує розміри емісії цих грошових знаків. Тому випуск банкнот не спроможний створити інфляційну загрозу для економіки.

Потужна банкнотна емісія (рефінансування НБУ під заставу кредитів, забезпечених іпотекою) здатна лихварські за своєю економічною природою кредити українських банків перетворити на нормальні комерційні позики.

Грошовий знак, емітований Національним банком України, зможе виконувати функції банкноти тільки в тому разі, якщо йому не доведеться за сумісництвом «працювати» казначейським білетом. Одне з другим несумісне.

Державне казначейство має випускати свій грошовий знак (казначейський білет). Якщо казначейський білет не прийматимуть учасники ринку на сплату поставок державі, то Держказначейство зможе пропонувати його на грошовому ринку тим, кому такі білети потрібні для сплати податків. Вирученими грошовими знаками Держказначейство зможе оплачувати витрати держави.

Такий механізм обігу казначейських білетів унеможливить перетворення видаткової частини бюджету на інфляційний чинник. Перевищення пропозиції казначейських білетів над попитом призведе до падіння їх ціни та, як наслідок, до балансу видаткової й дохідної частин бюджету.

Про доцільність валютного регулювання

Валютне регулювання реалізується участю держави в обміні національної та іноземних валют між собою. Валютне регулювання може здійснюватися запровадженням адміністративних обмежень на ті чи інші дії учасників валютного ринку або виходом держави (як правило, в особі центрального банку) на валютний ринок як гравця для встановлення на ринку потрібної ціни на свою валюту. Вашингтонський консенсус і Лісабонський договір проголосили лібералізм (тобто свободу ринкової стихії) панацеєю від усіх бід і головною умовою економічного зростання. А що відбувається насправді?