Функції грошей. Грошовий мультиплікатор

Де-факто практики валютного регулювання дотримуються центральні банки Китаю та Японії, які цілеспрямовано зберігають слабкість своїх валют щодо долара США. Крім того, законодавство цих країн робить багато своїх ринків малопривабливими для іноземних інвесторів й експортерів.

Європейський центральний банк спокійно ставиться до зростання курсу євро відносно долара США, бо це сприяє зниженню витрат промисловості єврозони на енергоресурси, ціни на які котируються здебільшого в доларах. Інше ставлення до зростання курсу євровалюти стосовно єни. Керівник Євробанку Жан-Клод Тріше не стомлюється повторювати, що курс єни не відображає сили японської економіки. Річ у тім, що японська експортна стратегія, що базується на слабкій єні, ставить під загрозу перспективи європейських виробників на ринках третіх країн. Але оскільки йдеться про ринки країн, які не входять до Євросоюзу, єврочиновники відчувають певний дефіцит засобів впливу й поки що змушені обмежуватися докорами на адресу центробанку Японії.

У Сполучених Штатах Америки от уже 25 років триває практично безупинне економічне піднесення. Псують оптимістичну картину тільки кілька дефіцитів, зокрема дефіцит торговельного балансу. Розв'язувати проблему дефіциту зовнішньої торгівлі шляхом зниження курсу своєї валюти Федеральному резерву складно, оскільки американські фірми не знаходять у Китаї та Японії активів, заради придбання яких варто було б терміново скуповувати азіатську валюту в обсягах, що обчислюються сотнями мільярдів доларів. Більш того, значну частину доларів, випущених в оборот Федеральним резервом, поглинає не торгівля валютою, а гігантський ринок деривативів, умовна вартість яких уже досягла позначки 440 трлн. дол. США, що більш як удев'ятеро перевищує розміри всієї світової економіки.

Також неспроможна Федеральна резервна система виступити проти юаня та єни як самостійний гравець. Причина в тому, що для гри на валютному ринку в ФРС дуже мало грошей. Валютні резерви ФРС США (41 млрд. дол. США) трохи більше як у півтора разу перевищують валютні резерви Національного банку України (23 млрд. дол. США) і мізерно малі порівняно з резервами центральних банків Китаю (1,07 трлн. дол. США) і Японії (884 млрд. дол.). Як стверджує Вільям Песек з Агентства Блумберга, у США занадто мало грошей, щоб спрямовувати валютні ринки в потрібне їм річище. Тому американському уряду не залишається нічого іншого, як, використовуючи свій політичний вплив, а також погрози вживати всілякі протекціоністські заходи, домагатися поступок від Китаю та Японії. Зрозуміло, що така політика не має нічого спільного з принципами лібералізму.

Звертаючи увагу на те, що глобалізація загострила конкуренцію на ринках праці в країнах Заходу, Стівен Роуч, валютний стратег банку Morgan Stanly, в одній зі своїх статей пише: «Це зруйнувало ілюзію про те, що лібералізація торгівлі стане тим вітром, який наповнить вітрила всіх човнів одразу. У результаті маятник хитнувся від теоретичних обіцянок глобалізації до приватних інтересів окремих країн -- по суті, локалізації».

Як ми бачимо, попри свої ліберальні декларації, кожен із головних гравців світового ринку при кожній нагоді намагається використати методи валютного регулювання. І тільки коли такої можливості немає, згадує про принципи лібералізму. Україна в цій грі має не дуже сильні позиції. Тому відмова від захисних заходів валютного регулювання невдовзі матиме дуже сумні наслідки для нашої економіки.

Курс безготівкової гривні щодо долара США, безсумнівно, завищений і потребує коригування. Цю операцію можна здійснювати різними способами, й тут важливо пам'ятати, що такі заходи не проходять безболісно. Комусь доведеться за все це заплатити, а комусь -- узяти на себе відповідальність за всі неприємні наслідки.

Проте повернімося до наших банкнотів. Очевидно, фіксована ціна української банкноти щодо долара США має бути трохи нижчою за ринкове співвідношення. Це зробить її привабливішою для вітчизняних суб'єктів господарювання. При цьому якщо банкнота й безготівковий долар США мають утворити систему подвійної валюти, то співвідношення між банкнотою, казначейським білетом і національним готівковим грошовим знаком мають визначатися винятково на ринковій основі.

Начебто все дуже просто, але є певні моменти інституціонального характеру, які заважають це здійснити.

Чому це не працюватиме

Йозеф Шумпетер свого часу зауважив, що підставою для емісії грошових знаків є приватна власність.

Як ми вже казали, банкнота повинна мати відповідне забезпечення у вигляді банківських кредитів суб'єктам господарювання. У свою чергу, банківський кредит має бути надійно забезпечений власністю позичальника або його поручителя. Надійність цього забезпечення визначається ефективністю дій держави щодо забезпечення зобов'язань, узятих на себе власником. Інакше кажучи, забезпеченість банкнотної емісії визначається наявністю в суспільстві повноцінної приватної власності.

Без приватної власності не може бути іпотеки, без іпотеки неможлива забезпеченість кредитів, без забезпеченості кредитів не має сенсу емісія банкнот. Тобто без приватної власності банкнота перетворюється на звичайні паперові гроші або казначейський білет.Приватна власність існує тоді, коли права власності захищені законом і державою й коли активи, що перебувають у власності, виступають гарантією (забезпеченням) зобов'язань, узятих на себе власниками.

Нині інститут приватної власності в Україні є привілеєм невеличкої групи населення, яка має стосунок до головних промислово-фінансових угруповань країни та великих міжнародних структур. Решта населення країни живе в умовах, які більше нагадують бурхливі часи епохи європейського Відродження: рекет держструктур, розгул рейдерства, сваволя й здирство чиновників, повсякденність убивств на замовлення і повальна продажність судів. За таких умов, не довіряючи державі, не сподіваючись на її захист і, більш того, побоюючись держави, більшість суб'єктів господарювання воліють працювати в тіньовій економіці, закони якої не передбачають права на недоторканність приватної власності.

Поділ суспільства на тих, чия власність захищена державою, і тих, чиї активи перебувають поза її захистом, -- основна причина існування тіньової економіки в постсоціалістичних країнах і країнах, що розвиваються.

Ми докладно не зупинятимемося на цьому твердженні, оскільки цю тему досить повно розкрито в працях Ернандо де Сото.

Держава в суспільстві приватних власників -- це скромний і чемний охоронець супермаркету, який сумлінно й за помірну плату виконує свою роботу -- захищати права приватних власників і забезпечувати виконання взятих ними на себе зобов'язань. Б'є кийком по голові він тільки тоді, коли ви порушуєте права чиєїсь приватної власності. Наш вітчизняний держапарат особисто в мене радше асоціюється з образом Вєрки Сердючки, яка займається рекетом у божевільні.

Для кожного, хто залучений у процес реалізації своїх прав в Україні, очевидно, що приватна власність і наша держава -- речі мало сумісні. Хоч би що казали апологети держави про те, що інститут держави є неминучим наслідком суспільного прогресу, ніхто поки що не зміг виразно пояснити, навіщо нормальним, нехай навіть прогресивним людям потрібні для спілкування такі посередники, як суддя, дільничний міліціонер і співробітник служби соціального забезпечення.

Швидше за все, ні ми, ні наші нащадки вже не будемо настільки хороші, аби обійтися без держави. Держава як суспільний інститут залишиться з нами до кінця. Але так хочеться, щоб держава стала якось краще до нас ставитися. Чи можливо це? Можливо, ухвалити на цю тему спеціальний закон? Гадаю, цього недостатньо. Ще апостол Павло зауважив, що закон нічого не довів до досконалості.

У світі безліч хороших і розумних законів, але ж тільки в одних країнах вони працюють, а в інших -- ні. В одних країнах різні державні люди (політики, депутати, держслужбовці тощо), спираючись на закон, захищають права приватних власників, в інших, навпаки, використовують законодавство для привласнення чужого майна. Усе залежить від того, як представники держави ставляться до закону, який вони повинні виконувати. Характер цього ставлення визначається не стільки особистими якостями окремих представників держави, їхніми політичними переконаннями і рівнем освіченості, скільки ставленням населення до держави загалом, до її окремих інститутів та її представників зокрема.

Ніколи держава не була й не буде людині ні покровителем, ні помічником, ні партнером, ні другом. Держава, у ліпшому разі, здатна бути тільки найманим охоронцем. Якщо цей охоронець не відчуває, що за погану поведінку його битимуть, то незабаром він починає нахабніти й перетворюватися на хазяїна країни.

Очевидно, народ має здійснювати контроль за своєю державою. Зрозуміло, що встановлення такого контролю потребує від населення країни певних зусиль. Контроль за діяльністю держави -- це перша й, мабуть, основна умова доступу населення до прав на приватну власність.

Зрештою, все залежить від людей, які населяють країну. Від того, як вони ставляться до тих чи інших процесів, які відбуваються у житті їхнього суспільства. Наскільки готові до того, щоб щось робити, щоб якось змінити ситуацію у своїй країні на краще. Від того, як вони ставляться одне до одного та наскільки ясно і тверезо усвідомлюють можливі наслідки своїх дій або своєї бездіяльності.

4. МОДЕЛЬ ПРОПОЗИЦІЇ ГРОШЕЙ. ГРОШОВИЙ МУЛЬТИПЛІКАТОР

Загальніша модель пропозиції грошей враховує роль центрального банку, поведінку комерційних банків і можливий відтік частини грошових коштів з депозитів банківської системи в готівку. Вона містить ряд нових змінних.

Грошова база (Monetary base MB) - сума готівкових грошей (C), які є в обігу поза банками плюс мінімальні банківські резерви (TR):

MВ = С + ТR.

Готівка поза банками є безпосередньою частиною пропозиції грошей, тоді як банківські резерви впливають на здатність банків створювати нові депозити, збільшуючи пропозицію грошей. Оскільки грошовій базі властивий мультиплікативпий вплив на пропозицію грошей, її ще називають грошима активної або підвищеної сили.

Коефіцієнт депонування грошей (currency ratio - cr) характеризує структуру зберігання населенням ліквідних коштів у вигляді їхнього розподілу між готівковими грошима (С) і коштами на поточних (чекових) депозитах (D). Коефіцієнт депонування - це відношення попиту на готівку до депозитів:

сr = С/D.

Норма фактичного резервування депозитів (reserve ratio - rr) визначається відношенням загальних резервів комерційних банків до депозитів:

rr=-ТR/D

При системі часткового резервування рівень фактичного резервування (rr) залежить від норми обов'язкових резервів та від розміру надлишкових резервів:

rr = (R+Е)/D.

Отже, пропозиція грошей є функцією трьох екзогенних змінних: сr, rr, МВ.

Враховуючи, що обсяг готівки поза банками визначається сумою депозитів та коефіцієнтом депонування: С = сr?D, а загальні резерви - сумою депозитів та нормою фактичного резервування: ТR = rr?D, пропозицію грошей можна визначити як:

Мs = сr?D + D = D?(сr+1),

а грошову базу як:

МВ = сr?D + rr?D = D?(сr+rr).

Звідси випливає, що

D = МВ/(сr+rr), а Мs = МВ?(сr+1)/ (сr+rr).

З цього рівняння видно, що обсяг пропозиції грошей перебуває у прямій залежності від обсягу грошової бази (МВ) і в оберненій залежності - від коефіцієнта депонування (сr) та норми резервування (rr). Коефіцієнт пропорційності між пропозицією грошей і грошовою базою одержав назву грошового мультиплікатора, або мультиплікатора грошової бази (money multiplier - mm).

m = (сr+1)/(сr+rr)

Грошовий мультиплікатор визначає відношення пропозиції грошей до грошової бази, а також суму, на яку збільшується пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одну грошову одиницю. Оскільки сr>0, а 01. Збільшення коефіцієнта депонування і норми ре¬зервування зменшує грошовий мультиплікатор.

Центральний банк визначає пропозицію грошей насамперед через грошову базу, величина якої може контролюватися центральним банком. Збільшення або зменшення грошової бази, у свою чергу, супроводжується мультиплікативним розширенням або, відповідно, скороченням пропозиції грошей комерційними банками.

Таким чином, зміни обсягу пропозиції грошей в економіці, викликані змінами грошової бази, відбуваються у два етапи:

* зміни у грошовій базі, які включають зміну зобов'язань центрального банку перед населенням (зміни у величині готівки в обігу поза банками) та перед системою комерційних банків (зміни у величині резервів комерційних банків);

* мультиплікативна зміна пропозиції грошей в системі комерційних банків.

Попит на гроші: ефекти доходів, цін та процентних ставок

Основою сучасної грошової теорії є теорія портфельного вибору, яка розглядає економічного агента у певний момент часу, коли він володіє певним фондом багатства (портфелем активів) і приймає рішення щодо його розподілу між різними видами активів з метою максимізувати прибуток і мінімізувати ризик. Портфель складається з різноманітних активів - акцій, облігацій, нерухомості, грошей та ін. Попит на гроші визначається тим, яку частку портфеля своїх активів економічний аґент прагне тримати у ліквідній формі, тобто у вигляді грошей.

Для спрощення подальшого аналізу попиту на гроші припустимо, що портфель складається лише з двох активів: облігацій та грошей.

В цілому попит на гроші формується як попит на гроші для операцій (трансакційний попит) та для накопичення купівельної спроможності (попит на гроші як на актив), що обумовлено виконанням грошима двох основоположних функцій: як засобу платежу та засобу нагромадження.

Трансакційний (операційний) попит на гроші являє собою попит на гроші для обслуговування усіх видів угод в економіці. Зв'язок між сумою грошей і загальним обсягом операцій в економіці відображений у рівнянні кількісної теорії грошей, яке є макроекономічним рівнянням обміну:

М?V=Р?Y,

де М - кількість грошей в обігу,

V - швидкість обігу грошей,

Р - рівень цін,

Y - обсяг випуску у реальному вираженні.

Добуток Р?Y є ціновою оцінкою випущеної продукції, що задає попит на гроші для операцій.

Добуток М?V - це кількість грошей, які мають бути сплачені при купівлі виробленої продукції. Із рівняння обміну випливає рівняння попиту на гроші:

МD=(Р?Y)/V.

Рівняння показує, що трансакційний попит на гроші залежить від таких факторів, як абсолютний рівень цін, рівень реального доходу, швидкість обігу грошей. Підвищення цін і зростання реального обсягу виробництва підвищують попит на гроші, зростання швидкості обігу грошей, навпаки, зменшує трансакційний попит. Якщо швидкість обігу грошей та рівень обсягу випуску у реальному вираженні стабільні, то кількість грошей, необхідних для обслуговування угод в економіці, змінюється пропорційно рівневі цін.

Номінальний попит на гроші відображає ту кількість грошей, яку економічні суб'єкти хотіли б мати для фінансування ділових операцій. З економічної точки зору, доцільніше розглядати реальний (скориґований на рівень інфляції) попит на гроші, який визначається з урахуванням їхньої купівельної спроможності - реальної вартості грошей. Реальні грошові залишки, або реальні грошові запаси вимірюють той обсяг товарів та послуг, який можна придбати за певну номінальну кількість грошей М/Р. Величина М/Р отримала назву “реальних грошових запасів”.

Проста функція трансакційного попиту пропорційна реальному доходові, або кількості виробленої продукції:

(М/Р)d = k?Y, де k = 1/V.

Реальний попит на гроші позитивно пов'язаний із рівнем економічної активності. Якщо зростає реальний доход, а отже, і обсяг запланованих та непередбачених операцій, то підвищується реальний попит на гроші, і навпаки.

Попит на гроші як на актив - кількість грошей, яку економічні агенти прагнуть зберігати у формі заощаджень, тобто це бажана кількість фінансових активів у грошовій формі. Перевагою володіння грошима є їхня ліквідність. Недоліком володіння грошима як активом у порівнянні з іншими фінансовими активами (в нашому випадку - облігаціями) є те, що гроші не дають доходу у вигляді процента. Володіючи грошима, доводиться жертвувати доходом у вигляді номінальної процентної ставки.

Номінальна процентна ставка - ставка процента, виражена в грошах за поточним курсом (без поправки на інфляцію). Номінальна процентна ставка являє собою альтернативні витрати або альтернативну вартість зберігання грошей. Чим вища процентна ставка, тим більше потенційного доходу втрачає економічний агент, який на¬копичує гроші. Зростання процентної ставки змушує економічних агентів перерозподіляти портфель активів - змінювати його структуру: змен¬шувати запас грошей і, відповідно, збільшувати запас облігацій. Тому підви¬щення процентної ставки зменшує попит на гроші.

Функція попиту на гроші як актив відображає обернену залежність величини попиту на реальні грошові залишки з боку активів від динаміки номінальної ставки процентаРеальну альтернативну вартість зберігання грошей визначає реальна ставка процента (r) - номінальна процентна ставка, що скориґована на рівень інфляції. Ця корекція ведеться відносно очікуваного темпу інфляції, оскільки фактичний майбутній рівень її невідомий.

З урахуванням очікуваної інфляції, функція попиту на гроші як на актив може бути записана таким чином: (М/Р)d = L(r,?e ).

Якщо реальна процентна ставка падає, то реальний попит на гроші зростає, оскільки зменшується реальна альтернативна вартість зберігання грошей. Чим вищий очікуваний темп інфляції, тим нижчим буде рівень реального попиту на гроші, оскільки лише в цьому випадку зменшується зумовлена інфляцією втрата купівельної спроможності грошей.

Сукупний попит на гроші - це загальна кількість грошей, яку економічні агенти бажають мати для фінансування операцій та у формі активів, тобто сума трансакційного попиту на гроші і попиту на гроші як на актив.

В неявному вигляді функція сукупного попиту на гроші може бути записана таким чином:

(М/Р)d = L (і, y) = L(r,?e, Y ),

де і та Y є незалежними змінними функції попиту. Змінна доходу (Y) відображає співвідношення між грошовою масою і обсягом тих операцій, які необхідно профінансувати. Змінна процентної ставки (і) відбиває ступінь переваги грошових коштів відносно інших фінансових активів.

Проста лінійна функція реального попиту на гроші має вигляд:

(М/Р)d = кY- hі,

де коефіцієнти k та h відбивають чутливість (еластичність) попиту на гроші до доходу та процентної ставки відповідно.

Крива сукупного попиту на гроші має назву “кривої переваги ліквідності”. Згідно з функцією сукупного попиту на гроші, збільшення/зменшення рівня доходу супроводжується зростанням або падінням попиту на гроші на величину к??Y, що на графіку відображається зсувом кривої попиту

При надто високій процентній ставці попит на гроші зменшується до мінімального, необхідного для проведення операцій в економіці, рівня - трансакційного попиту на гроші. І навпаки, при дуже низькому рівні процента попит на гроші цілковито еластичний за процентною ставкою. У цьому випадку альтернативні витрати зберігання грошей наближаються до нуля, і тому кожна запропонована кількість грошей користуватиметься попитом. Еко¬номічна ситуація, за якої процентна ставка перебуває на такому низькому рівні, коли доход від облігацій не компенсує пов'язані з ним ризики, і тому економічні агенти прагнуть тримати все своє багатство у формі грошей, тобто попит на гроші не має обмежень з боку ставки процента, отримала назву “пастки ліквідності” Види, цілі та інструменти грошово-кредитної політики

Цілі грошово-кредитної політики можна розділити на кінцеві: (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, життєздатний платіжний баланс) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютний курс).

Використання проміжних цілей дозволяє узгодити кінцеві цілі з інструментами грошово-кредитної політики. Конкретний вибір проміжного цільового орієнтиру визначається тим, наскільки стало він пов'язаний з кінцевими цілями грошово-кредитної політики у конкретній економічній ситуації.

Складність проведення грошово-кредитної політики зумовлена тим, що центральний банк не в змозі одночасно стабілізувати грошову масу і процентну ставку, якщо попит на гроші змінюється. Розглянемо моделі. грошового ринку в короткостроковому періоді. Згідно з цією моделлю, нахил кривої пропозиції грошей залежить від варіантів грошово-кредитної політики.

Гнучка грошово-кредитна політика - політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація або підтримка процентних ставок на певному рівні. Пропозиція грошей у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується горизонтальною кривою (див. рис.9.1). За гнучкої грошово-кредитної політики підвищення попиту на гроші супроводжується зростанням пропозиції грошей. І навпаки, скорочення попиту на гроші веде до зменшення пропозиції грошей, оскільки центральний банк регулює пропозицію грошей таким чином, щоб підтримати номінальну процентну ставку на фіксованому рівні. Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці. У моделі грошового ринку їй відповідає вертикальна крива пропозиції грошей.

За жорсткої грошово-кредитної політики зростання попиту на гроші призводить до зростання процентної ставки, а зниження попиту на гроші спричиняє падіння процентної ставки, оскільки центральний банк підтримує пропозицію грошей на певному рівні.

Проміжному типові грошово-кредитної політики відповідає така модель пропозиції грошей: при зміні попиту на гроші пропозиція грошей змінюється, але в обсязі, недостатньому для підтримки процентних ставок на фіксованому рівні. Тобто зростання попиту на гроші супроводжується зростанням і пропозиції грошей, і ставки процента .

Центральний банк може змінювати (варіювати) пропозицію грошей за допомогою використання інструментів грошово-кредитної політики. Вибір варіантів грошово-кредитної політики залежить від причин зміни попиту на гроші. Якщо зростання попиту на гроші пов'язане насамперед з інфляційним зростанням цін, то найкращою буде жорстка грошово-кредитна політика, яка стримує зростання грошової маси. Якщо зміна попиту на гроші спричинена нестабільною швидкістю обігу грошей, то для стабілізації грошового ринку пропозиція грошей повинна змінюватися обернено до змін швидкості обігу грошей. У цьому випадку найкращий тип політики - гнучка грошово-кредитна політика.

Політика, що спрямована на обмеження пропозиції грошей для зниження сукупних витрат і стримування інфляційного тиску в економіці, має назву стримувальної політики, або політики дорогих грошей. Стимулювальна, або політика дешевих грошей - це політика, спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості.

У довгостроковому періоді ефективність грошово-кредитної політики визначається її спроможністю забезпечити досягнення кінцевих цілей, і насамперед підтримувати стале економічне зростання при стабільних цінах і повній зайнятості в економіці. Але грошово-кредитна політика має значний зовнішній лаг - час від прийняття рішення до отримання результату від його здійснення, оскільки вплив її на розмір ВВП пов'язаний зі змінами процентної ставки та інвестиційної активності в економіці. Якщо під час проведення певної політики економічна ситуація зміниться на протилежну, то грошово-кредитні заходи можуть негативно вплинути на розвиток економічної системи. Щоб зробити грошово-кредитну політику послідовною та елімінувати її можливу невідповідність конкретному стану економіки, економісти пропонують дотримуватися певних правил грошово-кредитної політики. Ці правила ґрунтуються на певних номінальних показниках: пропозиції грошей, номінальному ВВП, рівневі цін.

Прихильники монетаризму вважають, що грошово-кредитна політика мусить бути підпорядкована так званому монетарному правилу. Згідно з монетарним правилом, в економіці має підтримуватися постійність темпів зростання пропозиції грошей відповідно до темпів зростання реального ВВП, оскільки коливання грошової маси - джерело найзначніших економічних потрясінь. Але монетарне правило не враховує, що грошово-кредитна політика, спрямована на підтримку сталого зростання грошової маси, малоефективна, коли швидкість обігу грошей мінлива або попит на гроші високочутливий до зміни процентної ставки.

Обмежити вплив змін швидкості обігу грошей на сукупний попит дозволяє грошово-кредитна політика, спрямована на постійний темп зростання номінального ВВП. Згідно з відповідним правилом, відхилення фактичних темпів зростання номінального ВВП від запланованого рівня коригується за допомогою зміни пропозиції грошей. Якщо фактичний темп зростання перевищує запланований, то здійснюється стримувальна грошово-кредитна політика, в іншому випадку - проводиться стимулювальна політика. Основна проблема, що виникає при проведенні політики стабілізації темпів зростання номінального ВВП, - нестійкість темпів зростання природного рівня випуску. Альтернативним правилом грошово-кредитної політики є підтримка стабільного рівня цін. Згідно з цим правилом, для стабілізації рівня цін використовується регулювання кількості грошей в обігу. Пропозиція грошей повинна зростати, коли рівень цін знижується, і навпаки, пропозиція грошей має зменшуватись, коли ціни починають підвищуватися. Але така політика супроводжується значним падінням реального випуску в економіці, якщо ціни зростають внаслідок шоків пропозиції.

Отже, хоча запропоновані правила дають змогу проводити послідовну грошово-кредитну політику, жодне з них не є досконалим і пов'язане з певними видатками для розвитку економічної системи.

Грошово-кредитна політика проводиться за допомогою певних кредитно-грошових інструментів, які направлені на регулювання грошової маси. Пропозиція грошей регулюється центральним банком за допомогою інструментів прямого та непрямого впливу. До прямих інструментів грошово-кредитної політики належать: ліміти кредитування для окремих банків; пряме реґулювання процентної ставки; ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям. До непрямих інструментів регулювання пропозиції грошей належать: операції на відкритому ринку цінних паперів; зміна облікової процентної ставки; зміна вимог до рівня обов'язкових резервів депозитних інститутів. Прямі інструменти грошово-кредитної політики традиційно використовуються в країнах, що розвиваються, інструменти непрямого регулювання застосовуються насамперед в індустріально розвинутих країнах.

Існує суттєва відмінність між інструментами прямого та непрямого регулювання. Інструменти прямого впливу є ефективними лише в короткостроковому плані як засіб запобігання надмірній кредитній емісії. Використання їх пов'язане з видатками у сфері розподілу ресурсів: зменшенням конкуренції між банками, викривленням структури їхніх кредитних портфелів, зменшенням посередницької ролі банків в економічній системі тощо. Ефективність застосування непрямих інструментів регулювання пов'язана з розвитком грошового ринку. Їхнє використання дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно до ринкової ситуації. Існує також безпосередній взаємозв'язок між політикою управління державним боргом (зокрема характером фінансування дефіциту державного бюджету) і використанням інструментів непрямого грошово-кредитного регулювання. Проведення центральним банком операцій на відкритому ринку цінних паперів можливе лише за умови, що державний борг фінансується за рахунок емісії державних цінних паперів.

Проводячи грошово-кредитну політику, центральний банк не може здійснювати повний безпосередній контроль над грошовою масою, оскільки вона містить депозити, які не є частиною балансу центрального банку. Непрямі інструменти грошово-кредитної політики коригують розмір грошової маси, впливаючи або на грошову базу, або на грошовий мультиплікатор.

Операції на відкритому ринку - це купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню, спрямовані на зміну розміру або структури резервів комерційних банків і, таким чином, на регулювання пропозиції грошей. Операції центрального банку на відкритому ринку прямо впливають на обсяг грошової бази, оскільки змінюють обсяг банківських резервів. Купівля цінних паперів збільшує пропозицію грошей за рахунок збільшення резервів комерційних банків. Додатково створені банківські резерви становлять основу подальшої кредитної мультиплікації грошей, а отже, визначають розширення грошової маси. Продаж цінних паперів вилучає ліквідні кошти з економіки. Якщо операції з купівлі або продажу цінних паперів здійснюються з небанківським сектором, то зміни в пропозиції грошей відбуваються безпосередньо, за рахунок зміни кількості депозитних грошей.

Центральний банк може проводити операції з цінними паперами як на первинному, так і на вторинному ринках. Операції на вторинному ринку проводяться у двох формах: угоди репо та угоди аутрайт. Операції у формі угоди репо - угоди про зворотний викуп цінних паперів - використовуються для поточного коригування змін у структурі банківських резервів і пропозиції грошей. Такі операції чинять лише тимчасовий вплив на розмір банківських резервів. Після завершення операції з цінними паперами обсяг банківських резервів встановлюється на попередньому рівні. Операції у формі угоди аутрайт - остаточної купівлі цінних паперів з негайною оплатою - спрямовані на остаточну зміну обсягу грошової маси в економіці. Пропозиція грошей змінюється на величину, що дорівнює добуткові грошового мультиплікатора і обсягу купівлі/продажу цінних паперів

Ринок грошей відображено в таблиці №2(4)

Операції на відкритому ринку бувають динамічними і захисними. Динамічні операції спрямовані на зміну банківських резервів з метою впливу на розвиток економічної системи. Захисні операції направлені на компенсацію небажаних змін у структурі банківських резервів, динаміці грошового мультиплікатора тощо.

Використання операцій на відкритому ринку цінних паперів має такі переваги порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики: ініціатива з проведення операцій належить центральному банкові; операції з цінними паперами забезпечують центральному банкові гнучкість щодо обсягів і часу його втручання у грошовий ринок; комерційні банки здійснюють угоди з цінними паперами добровільно, їхній доход визначається ринковою кон'юнктурою. Тому операції на відкритому ринку є основним інструментом грошово-кредитної політики.

Облікова процентна ставка - це ставка процента, під яку центральний банк кредитує комерційні банки. Ринок, на якому центральний банк надає позики комерційним банкам під оголошену облікову ставку, має назву “дисконтне вікно”. Специфіка кредитів, які надаються через “дисконтне вікно”, полягає в тому, що вони, як правило, надаються комерційним банкам для рефінансування їхньої діяльності. Позики центрального банку відіграють захисну роль у короткостроковому плані - вони надаються передусім для підтримки обов'язкових резервів комерційних банків на необхідному рівні (так звані адаптаційні позики) та підтримки ліквідності комерційних банків в умовах банківської кризи (центральний банк є кредитором в останній інстанції).

При отриманні комерційними банками позикових резервів у центральному банку зростають як зобов'язання комерційних банків, так і грошова база. Центральний банк контролює обсяг запозиченого капіталу, отже, і грошову базу, через облікову процентну ставку. Зниження облікової ставки стимулює комерційні банки частіше позичати у центрального банку, збільшуючи банківські резерви і кредитний потенціал банківської системи. Оскільки резервні вимоги на ці позики не поширюються, то всі нові резерви є надлишковими. Підвищення облікової ставки стримує “дисконтні позики” комерційних банків і, отже, сприяє скороченню пропозиції грошей в економіці.

Обсяг позичок комерційних банків у центральному банку визначається не лише обліковою ставкою, але й динамікою ринкової процентної ставки та вартістю отримання коштів з альтернативних джерел, зокрема на міжбанківському ринку. Якщо ставка процента на міжбанківському ринку нижча за облікову, то обсяг позик комерційних банків у центральному банку зменшується. Чим вища ринкова процентна ставка, яка визначає доход банку від кредитних та інвестиційних операцій, порівняно з обліковою ставкою процента, тим більшим буде обсяг “дисконтних позик” комерційних банків.

Наслідки зміни облікових ставок досить невизначені для фінансово-економічної системи, оскільки центральний банк не може точно передбачити обсяг кредитів, які візьмуть комерційні банки через “дисконтне вікно”. Загалом зміна облікової ставки процента створює інформаційний ефект щодо напрямку грошово-кредитної політики.

ВИСНОВОК

Отже, після всього вищесказаного можна зробити висновок, що в економічній теорії грошовий ринок є однією з найбільш суперечливих, але в той же час однією найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно намагаються висунути нові теорії з приводу регулювання і рівноваги на грошовому ринку.

Грошовий ринок -- це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля і продаж грошей, формується попит, пропозиція і ціна на цей товар. На ньому здійснюються певні операції між суб'єктами грошового ринку. Ринок складається з сукупності грошових потоків за рахунок існування яких він функціонує. Грошовий ринок поділяється на ринок грошей та ринок капіталів.

Існує декілька основних теорій обґрунтування попиту і пропозиції грошей. Особливості кожної з теорій, що до трансмісії кредитно-грошової політики полягають:

Сучасний монетаризм:

-приріст грошової маси більше приросту номінального доходу;

-швидкість обігу грошей має бути незмінно;

-виробництвоне залежить від грошової політики;

-грошова політика пов'язана тільки з інфляцією;

-пропозиція грошей відбувається екзогенно;

-державна інтервенція в господарство не бажана;

-мета - постійний низький темп зростання грошей і цін відповідно до обсягів ВВП.

Кейнсіанські теорії:

-приріст грошей призводить до приросту доходу(зв'язок не прямий);

- зміна цін являє інституційну залежність;

- державна інтервенція необхідна

- цілі - зростання виробництва, зайнятість, позиція міжнародного платіжного балансу.

Виходячи зі стислого огляду теорій попиту на гроші, ми можемо дійти висновку, що у найзагальнішому вигляді попит на гроші є функцією ряду чинників:

рівень цін. Їх номінальні значення на певний момент визначають стартовий обсяг попиту на гроші. Інфляційні очікування стимулюють зниження попиту на гроші - власники грошей у своєму намаганні уникнути можливих втрату результаті знецінення грошей вдаються до спроб трансформації грошей в інші види активів;

інтенсивність товарно-грошового обігу або інтенсивність здійснення укладених угод. Чим вище ділова активність, тим більше випускається продукції, тим більшим є попит на гроші;

схильність суб'єктів економіки до заощаджень у всьому можливому їх розмаїтті. Суб'єкти економіки, віддаючи перевагу іншим видам активів (і матеріальним і нематеріальним) , зменшують попит на гроші;

формування попиту на гроші, який базується на пошуку певного співвідношення поміж функціями грошей з тим, аби знайти його оптимальний обсяг і структуру. Тобто сформувати такий рівень і структуру попиту на гроші, який би дозволив максимізувати приріст багатства.

Основний сенс грошового мультиплікатора полягає в тому, що він примножує в кратно разів кількісні параметри грошової маси

Рівновага на грошовому ринку забезпечується завдяки дії механізму державного регулювання.

Важливо відзначити, що інституцією, яка здійснює грошово - кредитне регулювання в Україні, є НБУ - незалежний фінансово - економічний орган, який не підпорядкований ні Президенту, ні Кабінету Міністрів, ні Верховній Раді. НБУ проводить незалежну грошову (монетарну) політику. Постанови, положення та інші нормативні акти щодо регулювання грошового готівкового і безготівкового обігу приймає і затверджує Правління НБУ. Рішення Правління НБУ не потребують окремого затвердження в органах державної влади. НБУ координує діяльність банківської системи України та грошового ринку в цілому.

У формуванні в Україні ефективної і стимулюючої грошової системи потрібна не лише злагоджена і цілеспрямована взаємодія усіх ланок господарсько-управлінського механізму а й:

глибокі знання, вміння і навички формування сучасних паперово - кредитних грошових систем і подолання інфляційних загроз;

належне розуміння переваг досягнення конвертованості гривні;

втілення у життя антизатратного і антиінфляційного механізму економічного зростання;

аналіз форм і методів успішних грошових реформ і його використання в процесі наступного вдосконалення грошового обігу.

Таку грошово - кредитну систему, яка б застерігала від помилкових дій у сфері регулювання грошового обігу на основі гривні. При цьому історичний досвід грошового обігу в Україні і нинішнє державотворення мають прискорити остаточний вибір способу суспільного поступу і допомогти нашому суспільству остаточно обрати такий суспільно - політичний лад, у якому взаємодія суб'єктів господарського життя спиратиметься на засади добросовісної конкуренції, а гривня на повну потужність свого невичерпаного потенціалу запрацює на економіку і добробут громадян.

Таким чином для того, щоб Україна вийшла з тяжкої економічної кризи потрібно запроваджувати різноманітні ряди заходів, серед яких значне місце потрібно відвести і проблемам становлення і регулювання грошового ринку. Досвід зарубіжних країн показує, що перехід до ринкових відносин повинен бути системним. Для його нормального регулювання треба використовувати весь комплекс можливих заходів, здійснити докорінну перебудову грошової системи. Усе це має бути тісно пов'язане із заходами, передбаченими програмами рівноваги економіки та діяльності кредитно-грошової політики. Без такого комплексного підходу діяльність НБУ не дасть позитивного результату.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. “Мікроекономіка і макроекономіка”. К.: “Основи”. 1998.

2. Комісарук М.П. “Макроекономіка: курс лекцій”. Коломия - 1999.

3. Макконел, Брю. “Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд.. - М.: Республика, 1992.

4. Павловський М. “Макроекономіка перехідного періоду”. К.: “Техніка”. 1999.

5. Савченко А. та ін. “Макроекономіка”. К.: “Либідь”. 1999 с. 153-170.

6. Макроекономіка” Пол А. Семюелсон, Вільям Д. Нордгауз / К.: “Основи”, 2003.

7. “Мікроекономіка і макроекономіка” за заг. Редакцією Світлани Будаговської / К.: “Основи”, 2000.

8. “Финансы” под редакцией профессора В.М. Родионовой / Москва: “Финансы и статистика” 2002.

9. “Основи економічної теорії: політекономічний аспект” за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка / К.: “Вища школа” - “Знання” 2003.

Размещено на www.allbest.ru