Оцінка економічної ефективності ведення підсобного господарства військової частини ВВ МВС України у сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

Тема: „Оцінка економічної ефективності ведення підсобного господарства військової частини ВВ МВС України у сучасних умовах”

Вступ

Внутрішні війська (ВВ) Міністерства внутрішніх справ України - збройне формування, яке виконує великий обсяг службово-бойових завдань, як в мирний так і в воєнний час. Однак економічне становище в державі змушує уряд виділяти внутрішнім військам України матеріальні та фінансові ресурси тільки на підтримання життєдіяльності та реформування, що не дозволяє в повному обсязі забезпечувати потреби бойової підготовки частин і з'єднань, оснащувати їх сучасною технікою, поліпшувати їх матеріальне становище та підвищувати культурно-побутовий рівень життя особового складу.

З такими проблемами вже зустрічались інші країни світу і мають певний практичний досвід їх розв'язання. Найцікавішим для нас є приклад Китаю. Відомий фахівець з проблем конверсії В.І.Ольшевський пише: “Не менш як 60 військових аеродромів, 300 спеціальних залізничних ліній, 90 ліній військового зв'язку, 20 портів, 26 доків і 100 складів були відкриті для обслуговування цивільної сфери, залишаючись у розпорядженні силових структур країни. Слід відзначити, що і сама армія Китаю активно зайнялась підприємництвом. Вона організувала близько 2 тисяч сільськогосподарських ферм і більше як 1600 шахт і меблевих фабрик. Усе це дозволило 30% витрат армії профінансувати за рахунок її господарської діяльності”[10].

У внутрішніх військах України сьогодні є всі передумови для втілення досвіду Китаю по розвитку економічної роботи у війська в реальність.

Актуальність цієї роботи полягає в тому, що в умовах обмеженого фінансування життєдіяльності військ, перед кожним командиром постає питання, про пошук додаткових джерел отримання грошових коштів, матеріальних засобів та ефективного використання їх, мінімізації втрат та недопущення їх нецільового використання.

Метою роботи є постановка та дослідження задачі оцінки економічної ефективності ведення підсобного господарства військової частини внутрішніх військ з урахуванням ринкових факторів.

Дослідження задачі будується на методах воєнно-економічного аналізу, узагальнених показників ефективності проведення економічної роботи в умовах ринкової економіки.

Об'єкт дослідження: діяльність підсобного господарства військової частини в сучасних умовах.

Предмет дослідження: форми управління діяльністю підсобного господарства військової частини в умовах ринкової економіки.

Задачі дослідження:

- визначити роль економічної роботи у військовій частині внутрішніх військ та провести аналіз сучасних підходів до оцінки ефективності її здійснення;

- показати підсумки діяльності підсобних господарств військових частин внутрішніх військ за останній час;

- провести аналіз особливостей оцінки ефективності діяльності підсобного господарства військової частини в теперішній час та факторів, які впливають на її величину;

- розробити методику оцінки економічної ефективності ведення підсобного господарства військової частини внутрішніх військ з урахуванням ринкових факторів;

- провести апробацію розробленої методики на практичному прикладі.

У першому розділі даної роботи розглядаються загальні положення щодо проведення економічної роботи у військовій частині внутрішніх військ, а також методичні основи оцінки ефективності діяльності служб, що забезпечують війська різними видами постачання та метод „ витрати - обсяг -прибуток” як сучасний підхід до оцінки ефективності організації виробництва.

У другому розділі проаналізовано підсобне господарство як структурна складова продовольчої служби військової частини. Розкриті загальні підсумки діяльності підсобних господарств військових частин внутрішніх військ за 2001 - 2004 р.р. Проаналізовано особливості задачі оцінки ефективності діяльності підсобного господарства військової частини та факторів і умов, що впливають на економічну ефективність діяльності підсобного господарства військової частини.

Третій розділ роботи присвячений обґрунтуванню методики оцінки економічної ефективності ведення підсобного господарства військової частини. Розроблено методика калькулювання собівартості продукції підсобного господарства військової частини.

В четвертому розділі надано практичний приклад розрахунку економічної ефективності ведення одного з напрямків виробничої діяльності підсобного господарства військової частини економічної ефективності ведення підсобного господарства військової частини з застосуванням отриманої методики розрахунку.

Розділ 1. Теоретичні основи оцінки економічної ефективності ведення

підсобного господарства у військової частини

1.1 Загальні положення щодо проведення економічної роботи у

військовій частині внутрішніх військ України

Зміст Воєнної організації України визначає Воєнна Доктрина України. Відповідно до вказаного документу Збройні Сили України створені для захисту державного суверенітету і політичної незалежності, збереження територіальної цілісності і недоторканності границь.

Світовий досвід розбудови воєнної організації країн із різним суспільно-політичним ладом свідчить, що для забезпечення стабільності суспільства поряд з регулярними збройними силами, поліцейськими (міліцейськими) силами створюються та утримуються військові формування для вирішення внутрішніх проблем, що можуть мати існування в державі. Головна мета створення таких формувань - розв'язання раптово виникаючих завдань у мирний час та забезпечення підтримання режиму воєнного часу, забезпечення безпеки мобілізаційного розгортання регулярних збройних сил. Тому, у змісті Воєнної Доктрини України зафіксовано: ”Разом із Збройними Силами у воєнний час діють Прикордонні війська, Служба безпеки, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ та формування Цивільної оборони України”.

В теперішній час для виконання завдань, які поставлені перед внутрішніми військами, іде процес формування організаційно-штатної структури військ.

Перед внутрішніми військами МВС України ставиться цілий перелік завдань для виконання як в мирний, так і в воєнний час. Крім того внутрішні війська залучаються для забезпечення правового режиму воєнного та надзвичайного стану. Виконання вказаних завдань передбачає участь всіх частин та підрозділів організаційно-штатної структури військ.

Спроможність реалізувати бойовий потенціал сил внутрішніх військ МВС України проявляється в постійній бойовій готовності. В широкому смислі слова бойова готовність військ (сил) - це їх спроможність в будь-яких умовах обстановки розпочати дії за призначенням в обумовлені терміни та успішно виконувати поставлені завдання. В вузькому смислі - бойова готовність може характеризувати час переходу військових підрозділів, частин та з'єднань до бойових дій, час виконання конкретної бойової задачі або імовірність її виконання в обумовлений час.

Принциповою особливістю підготовки військ і органів управління ВВ, на відміну від Збройних сил та інших родів та видів військ Міністерства оборони України, є те, що бойова підготовка ВВ є разом з виконанням службово-бойових завдань (СБЗ) змістом повсякденної діяльності військовослужбовців внутрішніх військ в мирний час, тобто, вона організується та проводиться щоденно, разом з несенням бойової служби та виконанням інших СБЗ, які стоять перед військами.

Реалізація Воєнної Доктрини України стосовно до воєнної організації держави здійснюється в рамках військового бюджету України, та безпосередньо внутрішніх військ - в рамках бюджету МВС України.

Рівень витрат на національну оборону в Україні в цілому дуже низок і складає в середньому 1,4% від ВВП (при цьому, об'єми фінансування ВВ МВС України є складовою частиною витрат на оборону держави в цілому). Одночасно з тим позначилася тенденція до його зниження.

Виникає дуже суттєве питання про можливість задовольняння існуючого рівня фінансування ВВ їхнім потребам.

В цих умовах особливе значення приділяється проведенню у військах економічної роботи. Зміст економічної роботи, яка проводиться в частині ВВ обумовлюється в діяльності командування і всього особового складу, та направлений на впровадження в життя режиму економії, тобто на збереження всіх матеріальних засобів і грошових коштів, а також на більш ефективне їх застосування (економне витрачення). Економічна робота організується і проводиться на усіх об'єктах військового господарства.

Виходячи з досліджень військової науки, економічну основу військової могутності держави не можна зводити лише до кількісної сторони наявності матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Важливе значення при цьому має вміння військових кадрів раціонально використовувати ці ресурси.

В сучасних умовах у військовій справі значно зросла роль економічного фактора при здійсненні заходів у всіх напрямках військової реформи. Тому вирішення будь-якого питання в тій чи іншій мірі пов'язане з розв'язуванням економічних задач. Дуже важливо, щоб управління господарчою діяльністю на всіх рівнях здійснювалось з урахуванням не тільки чисто військової результативності. При однаковій результативності перевага повинна віддаватись найбільш економічним рішенням.

В проекті Державного бюджету на 2006 р., вказано, що бюджет “є реальним, збалансованим, спрямованим на вирішення невідкладних проблем соціально-економічного характеру та структурних змін у національній економіці країни. В основу розподілу видатків Державного бюджету Уряд заклав програмно-цільовий метод, що дає можливість встановити безпосередній зв'язок між виділенням коштів та результатами їх використання” [17].

Під економічною ефективністю, стосовно військової справи, розуміється співвідношення об'єму затрат економічних ресурсів до досягнутих результатів по підтриманню необхідного рівня бойової підготовки та боєздатності військ. Господарська діяльність у військах проходить у специфічних умовах, але й тут діють об'єктивні економічні закони та принципи господарювання.

Основний принцип господарської діяльності - це досягнення найбільших результатів при найменших затратах, який виступає як основний закон діяльності кожної служби військової частини та всіх військовослужбовців. Одним з принципів (методів) господарювання є режим економії.

Режим економії це комплекс економічних, виробничо-технічних, організаційних, виховних заходів і умов, направлених на забезпечення найбільш раціонального використання всіх видів ресурсів на всіх стадіях діяльності військ 13.

Режим економії передбачає:

- впровадження наукової організації праці особового складу та посилення його дисципліни;

- впровадження прогресивної техніки та технологій;

- прискорення темпів комплексної автоматизації та механізації управлінських, виробничих процесів у всіх галузях господарської діяльності і на основі подальшого скорочення ручної праці воїнів;

- зниження собівартості ремонтних та будівельних робіт, скорочення транспортних витрат;

- удосконалення матеріального та морального стимулювання.

До військової праці застосовується і закон економії часу. Як і в умовах народного господарства, у внутрішніх військах час є мірою праці і являє собою соціальну, матеріальну та військову цінність.

Швидкість дії - один з важливих показників бойової підготовки та готовності військ. Практика показує, що досягнення в бойовій та спеціальній підготовці вагомі в тих військових частинах, де забезпечується чіткий режим занять, де по-господарськи використовується кожна хвилина учбового часу.

Економія часу - один із важливих критеріїв наукової організації військової праці. Використовувати цей критерій означає всебічно враховувати і визначати економічне обґрунтування заходів по організації військової праці.

Як відомо, головною задачею особового складу внутрішніх військ України є постійне вдосконалення практики дій, вишколу, забезпечення високої бойової готовності частин. І цю задачу варто вирішувати з урахуванням економічних можливостей, для чого в процесі керівництва військами необхідно постійно знаходити оптимальні варіанти розв'язання задач за критерієм “вартість - ефективність”, впроваджувати методи наукової організації праці, чітко планувати та матеріально забезпечувати військові навчання. Всі ці заходи дозволять не тільки зекономити державні кошти, зберегти дорогу техніку, але й розширити можливості матеріального забезпечення частини.

Зекономлені матеріальні та грошові засоби залишаються безпосередньо у військах і складають допоміжні ресурси для вдосконалення навчально-матеріальної бази, кращого утримання та експлуатації військової техніки, покращення побуту особового складу.

У даний час науково - обґрунтоване керівництво всіма об'єктами військового господарства передбачає застосування різних способів військово-економічного аналізу, різнобічної оцінки різних варіантів рішень по матеріальному та фінансовому забезпеченню військ не тільки з точки зору бойової, але й економічної ефективності.

Суть справи в тому, що при плануванні до здійснення заходів, пов'язаних із затратами матеріальних та грошових ресурсів, потрібно заздалегідь визначати джерела їх забезпечення, розробляти та затверджувати розрахунки і кошторис на покриття цих витрат із застосуванням економіко-математичних методів, які дадуть можливість визначити раціональні варіанти використання людських, матеріальних та фінансових ресурсів.

Військова справа у всіх випадках потребує точних розрахунків всього того, що необхідно для забезпечення бою, навчань і т.д., тому посадовим особам дуже важливо заздалегідь знати, в що обійдеться державі той чи інший захід.

При використанні матеріальних, трудових та фінансових ресурсів у військовій частині є суттєві особливості, які здійснюють вплив як на визначення джерел, так і на вибір напрямів економічної роботи, її організації, планування, облік і звітність. Як сказано в законі України “Про правовий режим майна у Збройних силах України”[2], якій діє і для внутрішніх військ, - “Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.

З моменту надходження майна до Збройних сил України і закріплення його за військовою частиною воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюється у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України”.

В сучасних умовах у зв'язку із обмеженими надходженнями матеріальних та фінансових ресурсів особливо підвищується значення їх правильного, економного витрачання, суворого обліку та охорони. Мова йде про те, щоб посилити контроль за використанням матеріальних ресурсів, боротьбу із проявами марнотратства та безгосподарності.

Режим економії передбачає не тільки збереження засобів, але й найбільш раціональне та ефективне їх використання. Боротьба за економію і бережливість була і залишається важливою частиною господарської діяльності військових частин.

Згідно [8], основними напрямами економічної роботи у військовій частині є:

1. Покращення планування бойової, гуманітарної підготовки та господарської діяльності, здійснення суворого контролю за виконанням відповідних планів.

2. Виховання у особового складу почуття високої відповідальності за збереження зброї, техніки, боєприпасів, пального, продовольства, речового майна, різного обладнання, меблів, навчально-матеріальної бази та інших матеріальних і грошових засобів, а також за ефективне їх використання.

3. Підвищення якості бойової та спеціальної підготовки всього особового складу.

4. Забезпечення ведення регулярного та повного обліку матеріальних і грошових засобів у всіх його ланках з використанням обчислювальної техніки.

5. Вдосконалення загальної та протипожежної охорони складів із запасами матеріальних засобів, зброї та майна в підрозділах, а також парків, навчальних центрів, класів, магазинів воєнторгу та інших об'єктів військового господарства.

6. Здійснення постійного контролю за наявністю, якісним (технічним) станом, обліком матеріальних і грошових засобів, а також за умовами їх зберігання.

7. Забезпечення використання матеріальних і грошових засобів тільки за прямим призначенням.

8. Всебічне покращення раціоналізаторської та винахідницької роботи, втілення її результатів.

9. Рішуче викорінення безгосподарності у всіх сферах діяльності особового складу.

10. Забезпечення найбільш повного використання внутрішніх ресурсів частин, кораблів і з'єднань при вирішенні задач військового господарства.

11. Вдосконалення (модернізація) матеріально-технічної бази всіх об'єктів військового господарства в цілях підвищення ефективності їх роботи.

12. Ретельний підбір за діловими і моральними якостями кадрів для заміщення посад матеріально-відповідальних осіб, їх навчання і постійний контроль за їх роботою.

13. Проведення зборів у підрозділах (частинах), а в з'єднаннях зборів господарчого активу з питань режиму економії.

14. Періодичне обговорення стану економічної роботи на засіданнях і зборах господарчого активу з'єднання.

15. Організація виховної роботи особового складу підрозділів, направленої на бережливе відношення до державного майна та економного використання матеріальних і грошових засобів.

16. Регулярне підведення підсумків економічної роботи в частині, розповсюдження передового досвіду в цій галузі господарської діяльності, а також прийняття відповідних заходів для усунення недоліків і викорінення причин їх створення .

17. Постійний пошук нових джерел економії матеріальних і грошових засобів.

18. Вдосконалення системи загальної і протипожежної охорони складів та баз зберігання матеріально - технічних засобів.

Аналіз економічної роботи на сучасному етапі показує [12], що зверненої уваги для вирішення економічних завдань виділяється явно недостатньо. Мало приділяється уваги економічному інформуванню особового складу, вихованню у кожного військовослужбовця розуміння необхідності економного використання державних коштів, вироблення у них навичок ведення економічної роботи. Для вирішення цього питання необхідно залучити радіогазети, телебачення, вечори запитань і відповідей, виставки, які передбачає економне використання державних коштів і які показують іноді і варварське становлення до матеріальних цінностей, що знаходяться в повсякденному використанню військовослужбовців.

Важливу роль у підвищенні рівня економії матеріальних засобів має максимальне використання всіх відомих і постійний пошук нових джерел економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Досвід показує, що такі джерела є в кожній службі, підрозділі і на кожному об'єкті військового господарства. Це буде показано в подальшому у даному розділі.

1.2 Методичні основи оцінки ефективності діяльності служб, що

забезпечують війська різними видами постачання

При розробці й практичному здійсненні планів військового будівництва в якості основного економічного завдання виступає завдання раціонального розподілу й ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, рішення якого дозволяє забезпечити високу бойову готовність збройних формувань. Конкретний зміст показників ефективності визначається характером розв'язуваного завдання, призначенням і складом структурного підрозділу, якому це завдання поставлене.

Визначальну роль у виконанні бойових завдань грають бойові підрозділи, оскільки тільки силою зброї досягається перемога. Підрозділи забезпечення у відповідності зі своїм цільовим призначенням вносять свій внесок у досягнення успіху в бою або операції. В умовах мирного часу основної силою, яка стримує агресора також є бойова міць збройних формувань.

По характеру й вагомості внеску різних структурних елементів у загальний результат бойових дій (у готовність виконати бойове завдання) можна судити про бойову ефективність заходів, проведених цими структурними підрозділами.

Ефективність діяльності бойових підрозділів характеризується їхньою здатністю до виконання бойових завдань по поразці супротивника в заданій обстановці або ступенем фактичного досягнення поставленої мети. Неодмінним елементом цієї ефективності є бойова ефективність озброєння, під якою розуміється його можливість завдати шкоди об'єктам супротивника в заданий час при наявності навченого особового складу й необхідних матеріальних ресурсів.

Бойовий ефект заходів щодо забезпечення керування й зв'язку оцінюється у тих частках, що вносить відповідна техніка й особовий склад у загальний результат бойових дій.

Кількісно величина ефективності системи керування й зв'язку може бути оцінена зміною величини показника ефекту бойових засобів і підрозділів, у співвіднесенні з витратами на зміну ефекту.

Аналогічно можна говорити про бойову ефективність розвідки, матеріального, технічного й фінансового забезпечення як про ступінь пристосованості діяльності відповідних структурних підрозділів до виконання завдань, які стоять перед ними в умовах бойової обстановки в співвідношенні з додатковими витратами на їх утримання.

Таким чином, кінцевим результатом діяльності всіх структурних елементів збройних формувань є ефект бойових дій, а безпосереднім результатом - рівень виконання ними конкретних бойових і спеціальних завдань.

При оцінюванні ефективності враховуються досягнутий результат, обсяг й якість ресурсів, що витрачені у ході виконання заходу. Для бойових підрозділів показники ефекту можуть виражатися величиною нанесеного супротивникові збитку у вигляді кількості уражених об'єктів або зайнятих площ супротивника, розміром відверненого збитку, часом виконання поставленого бойового завдання. Наприклад, для зенітного підрозділу показниками ефекту його діяльності при заданих характеристиках бойових засобів можуть бути число збитих літаків супротивника, час, за який збиті ці літаки, кількість й якість об'єктів, які захищені від нападу супротивника. Для продовольчої служби з'єднання показниками ефекту можуть бути своєчасність і повнота продовольчого забезпечення військ та ін. Конкретне вираження мети діяльності структурних елементів збройних формувань різне. Проте, результати діяльності варто розглядати з погляду їхнього впливу на кінцевий результат, тобто на бойову готовність збройних формувань.

На ефективність діяльності збройних формувань й їх структурних елементів впливає значна кількість факторів (рис.1.1). Більшу роль у досягненні кінцевої ефективності діяльності збройних формувань має озброєння з його тактико-технічними характеристиками. Однак людина, що опанувала технікою, залишається головною, вирішальною силою на війні. Тому головним напрямком підвищення ефективності використання ресурсів, які виділені на оборону країни, є раціоналізація діяльності, спрямованої не тільки на створення зразків озброєння із сучасним рівнем тактико-технічних характеристик, але й на оволодіння технікою, на навчання особового складу, на його морально-психологічне загартування, на підтримку техніки у високому ступені готовності.

Для рішення завдань підвищення ефективності використання засобів у процесі планування застосовуються методи кількісного обґрунтування військово-економічних рішень.

Наприклад, для оптимізації планів бойової підготовки доцільно використовувати методи математичного програмування, а для перевірки обґрунтованості заявок на поставки продовольства, надавані продовольчою службою, - методи регресійного аналізу.

При такому підході стає можливим оцінити важливі вихідні показники діяльності, наприклад, продовольчої служби військової частини: ступінь обґрунтованості заявок служб частини, а також ступінь забезпечення реальної потреби військ у продовольстві й матеріальних ресурсах. Це дозволяє значно підвищити ефективність використання ресурсів.

Після того, як виділені фонди продовольчих і матеріальних ресурсів, починається етап діяльності служб і фінансових органів, основна мета якого складається в підвищенні ефективності використання фіксованих розмірів ресурсів.

Ефективність роботи служб вимірюється ступенем виконання завдання, поставленого перед даною службою зокрема , і досягнення мети, що стоїть перед військовою частиною в цілому. Найвищими показниками ефективності діяльності служб є повнота й своєчасність забезпечення необхідного рівня бойової готовності з'єднання (частини) при мінімальній витраті ресурсів.

Рис. 1.1. Фактори, що впливають на ефективність діяльності бойових підрозділів

Для оцінки ефективності діяльності служб розробляються й використовуються приватні методики. Так, для оцінки діяльності служб, що займаються обслуговуванням техніки, і фінансово-економічного органа, що забезпечує ресурсами для підтримання техніки в боєздатному стані, можна використовувати наступний методичний підхід.

Допустимо, заплановано щоквартальне технічне обслуговування, що компенсує природне падіння готовності певних технічних систем, що відбуває в результаті їх фізичного зношування.

Під технічним обслуговуванням розуміється комплекс профілактичних заходів з метою підтримки технічних систем у справному стані й постійній готовності до використання по призначенню в обсязі й строки, встановлені відповідними документами. Рівень готовності техніки вимірюється коефіцієнтом готовності КГ, який характеризує ймовірність того, що в будь-який момент часу надходження команди на застосування техніка буде перебувати в справному стані. Для окремої системи (літак, ракета, радіостанція й ін.) коефіцієнт готовності КГ визначається по формулі:

де Тр - сумарний час, протягом якого зразок військової техніки не може використатися по прямому призначенню (у ремонті, на регламентному або технічному обслуговуванні, у несправному стані);

Тз - сумарний час експлуатації (включаючи Тр) значення не менше нормативу, коли варіант капітальних вкладень вважається ефективним.

Для великої кількості однотипної техніки (танки, автомобілі та ін.) у складі з'єднання (частини) коефіцієнт готовності може бути розрахований по формулі:

Кr = 1 -

де nнб - кількість небоєздатних одиниць техніки;

n - загальна кількість одиниць техніки в з'єднанні (частини).

Якщо не проводити вчасно планових технічних і регламентних обслуговувань, то величина Кг згодом знижується. Коефіцієнт готовності відновлюється на величину Кг у результаті проведення профілактичних заходів (мал.4), що вимагають витрати матеріальних і коштів .

Рис.1.2. Вплив технічного обслуговування (ТО) на стан готовності техніки:

Кг0- початкова готовність техніки;

Кг - величина відновлення готовності техніки;

Кг1- коефіцієнт готовності техніки при своєчасному проведенні всіх ТО;

Кг1 - коефіцієнт готовності техніки без проведення ТО наприкінці кожного місяця.

Якщо через несвоєчасне забезпечення коштами не може бути проведене чергове технічне обслуговування, то до кінця планового періоду готовність знизиться. Недостатня готовність техніки повинна бути компенсована або іншою додатковою технікою, яку необхідно придбати й утримувати у військах, або проведенням заходів неоптимальним, більше дорогим способом. Таким чином, збиток (негативний ефект) від несвоєчасного фінансового або матеріального забезпечення вимірюється тими додатковими витратами, які необхідно зробити для підтримання необхідного рівня бойової готовності.

Оцінка збитку або отриманого позитивного ефекту від своєчасності й повноти забезпечення матеріальними й фінансовими ресурсами дає можливість охарактеризувати найбільш істотну сторону діяльності служб.

Іншим повинен бути підхід до оцінки ефективності діяльності продовольчої служби по задоволенню особового складу необхідними видами продовольства. Через те що порядок виплати продовольчого забезпечення значною мірою регламентований установленими нормами забезпечення, то головними показниками оцінки результатів є повнота й своєчасність забезпечення особового складу продовольчим забезпеченням, законність витрати й збереженість продовольства.

Дотримання законності витрати продовольства характеризується кількістю й сумою пере видачі , не до видачі й неналежних видач продовольства. Однієї з кількісних мір ефекту діяльності продовольчої служби служить також величина зміни кількості й суми розтрат і розкрадань, що характеризує результативність діяльності по вихованню працівників продовольчої служби.

Важливу роль при оцінюванні ефективності діяльності служб має фактор часу. Оскільки держава в цілому й командування внутрішніх військ зокрема виступають у ролі інвестора й авансують ресурси для створення й реконструкції об'єктів, то необхідно визначати, у якому порядку повинні вироблятися й відшкодовуватися витрати. Для цього аналітики повинні обґрунтовувати міру "заморожування" засобів, що в остаточному підсумку еквівалентно залученню додаткових засобів, і навпаки. Тут фактор часу проявляється повною мірою . Методичні основи обліку фактора часу при оцінці якості інвестиційних проектів наступні.

При порівняльній оцінки ефективності варіантів капітальних вкладень необхідно усунути вплив різночасності використання матеріальних і фінансових ресурсів.

Фактор часу повинен виявитися не в "відкладанні" планових витрат на останні періоди освоєння засобів, а в обґрунтованому їхньому розподілі по етапах освоєння. Для цього варіанти капітальних вкладень, що забезпечують той самий кінцевий ефект, але різні за строками вкладень, повинні бути наведені до єдиного моменту часу.

Приведення різночасних витрат до одного моменту часу здійснюється за допомогою нормативу приведення Енп, що побічно відбиває ефективність капітальних вкладень. Величина Енп залежить від ефективності капітальних вкладень у тій або іншій галузі, а також від нормативно-правової й політичної стабільності. Для приведення різночасних витрат до одного моменту часу (дисконтування) необхідно показник витрат певного року С, помножити на коефіцієнт a, який називається коефіцієнтом дисконтування. Він визначається по формулі:

(1.1)

де Енп - норматив приведення (норма дисконту); t - число років, що відокремлює початок розрахункового року tр від року, у якому здійснюються витрати ресурсів t, тобто t = tp- t.

Тоді якщо планова витрата засобів в t -м року дорівнює Сt, то дисконтування показник Сtпр буде визначатися зі співвідношення Сtпр = Сt at . Для визначення сумарних за ряд років і наведених до розрахункового року витрат використовується формула:

(1.2)

Наприклад, розглядаються два варіанти переобладнання споруджень навчального центру. Витрати по кожному варіанту представлені в табл.1.2. Порівняти варіанти по величині наведених сумарних витрат.

Таблиця 1.2

Варіант	Витрати по роках, тис.грн	Сума
	1	2	3	4	5	6	7
1	10	10	2	2	2	2	2	30
2	7	8	3	3	3	4	4	32

Як розрахунковий приймемо четвертий рік (tр =4). Тоді сумарна наведена вартість першого варіанту по формулі (1.2) буде дорівнювати:

С1 =10(1+0,1)4-1+ 10(1+0,1)4-2+2(1+0,1)4-3+2(1+0,1)4-4 +2(1+0,1)4-5+2(1+0,1)4-6+2(1+0,1)4-7= 34,72 грн.

Для другого варіанту:

С2 =7(1+0,1)4-1+ 8(1+0,1)4-2+3(1+0,1)4-3+3(1+0,1)4-4 +3(1+0,1)4-5+4(1+0,1)4-6+4(1+0,1)4-7= 33,53 грн.

Таким чином, по абсолютній величині сумарних витрат перевагу має перший варіант (30 < 32). Однак з урахуванням характеру розподілу витрат по роках планового періоду перевагу варто віддати другому варіанту (33,53 < 34,72).

Дійсно, другий варіант дозволяє в першому році визволити в порівнянні з першим варіантом 10 - 7 = 3 тис. грн. На початок другого року вони дадуть певний економічний ефект, якщо їх використати для рішення інших господарських завдань. При нормі ефективності 10 % звільнена сума буде становити 3 + 0,1 х 3 = 3,3 тис. грн. У другому році вивільниться ще 10 - 8 = 2 тис. грн., крім того, буде використана раніше вивільнена сума 3,3 тис. грн. У наступні роки, навпроти, другий варіант зажадає більших витрат, але в підсумку він виявляється переважніше першого.

Фактор часу впливає не тільки на рішення питань капітальних вкладень. Він використовується також при аналізі тривалості виконання окремих робіт і заходів.

Графічно зв'язок між вартістю С, інтенсивністю споживання ресурсів q і тривалістю виконуваного заходу має вигляд, представлений на мал. 1.3. Існує мінімально необхідний час виконання будь-якої роботи. Тому, як би не збільшувалося число виконавців і механізмів, роботу виконати швидше, ніж за min неможливо. Перенасичення фронту робіт ресурсами до межі може привести лише до подорожчання робіт. При зменшенні інтенсивності насичення ресурсами час виконання робіт збільшується, але вартість зменшується внаслідок більше раціонального й повного використання ресурсів.

Рис. 1.3. Зв'язок між вартістю С, інтенсивністю споживання ресурсів q і тривалістю заходу

Однак при малій інтенсивності виділення ресурсів вартість знову починає зростати через розтягування строків виконання робіт і появи непродуктивних втрат.

Отже, є деякий оптимальний час *, при якому вартість буде мінімальної й інтенсивність насичення ресурсами раціональної. Наприклад, якщо для переустаткування складського приміщення роботи можна виконувати методом "авралів", що супроводжується перенасиченням фронту робіт людськими ресурсами, то це приведе до зменшення строків переобладнання, але будуть більші непродуктивні втрати. Навпроти, при виділенні матеріальних і людських ресурсів малими обсягами виникнуть непродуктивні втрати через збільшення строків і викликаних цим переробок, додаткових витрат на утримання охорони й таке ін.

1.3 Метод „витрати - обсяг - прибуток” як сучасний підхід до оцінки

ефективності організації виробництва

Аналіз “витрати - обсяг - прибуток” є досить універсальним методом фінансового планування.

Він дозволяє:

визначати обсяги виробництва й продажів з погляду їхньої беззбитковості;

ухвалювати рішення щодо цільових розмірах прибутку;

збільшувати гнучкість фінансових планів шляхом обліку можливих змін: у витратах матеріалів і витратах матеріалів і витратах праці, накладних витратах, продажній ціні й обсязі продажів.

Інакше метод “витрати - обсяг - прибуток” називають аналізом беззбитковості, або “break-even-point” аналізом (аналізом крапки розриву)[ ].

Суть методу є у пошуку точки нульового прибутку, або точки беззбитковості, що означає, що валовий доход від продажів підприємства дорівнює його валовим витратам. Тобто потрібно визначити такий мінімальний обсяг продажів, починаючи з якого підприємство не несе збитків. При цьому витрати підприємства рівні його доходам.

Валовий доход = Валові витрати, тобто

Q * P = F + V *Q

де Q - обсяг продажів;

P - продажна ціна;

F - величина постійних (фіксованих ) витрат;

V - величина змінних витрат на одиницю продукції

Тоді Q = F/ (P - V), де Q - крапка беззбитковості, тобто такий обсяг продажів, починаючи з якого продажна ціна товару перевищує витрати на його виробництво й реалізацію.

Таким чином, для визначення планової величини продажів, що відповідає беззбитковому стану підприємства, необхідно знати три величини:

1) продажну ціну одиниці товару;

обсяг постійних (фіксованих) витрат, тобто таких витрат, величина яких у короткому періоді часу не пов'язана з обсягом виробництва й продажів і його змін. Це витрати на встаткування, його зміст й експлуатацію, а так само амортизаційні відрахування, адміністративні витрати, витрати на оренду, рекламу, соціальне страхування, наукові дослідження й розробки й деякі інші витрати;

обсяг змінних витрат, тобто таких витрат, які міняють свою величину у зв'язку зі зміною обсягу виробництва й продажів. Якщо обсяг зменшується, - змінні витрати знижуються, і навпаки. До змінних витрат ставляться витрати на сировину й матеріали, заробітну плату основного виробничого й комерційного персоналу, транспортування й страхування й т.д.

Запропонуємо, що планову крапку беззбитковості шукає підприємство, що випускає виріб А.

Ціна одного виробу - 3 тис. грн.

Постійні витрати - 10 млн. грн.

Змінні витрати 1 тис. грн. на одиницю продукції.

Тоді формула точки беззбитковості буде такою:

Q = 10 000 000 /(3 000 - 1000) = 10 000 000/2 000 = 5 000 одиниць товару.

Підприємство повинно випускати й продавати не менш 5000 тисяч одиниць товару, щоб не понести збитків, тобто покрити свої загальні витрати.

Точку беззбитковості можна розрахувати не тільки у фізичних, але й у грошових одиницях - грн. Тоді формула точки беззбитковості буде такою:

Q = F/ (1- V/ P).

У прикладі Q = 10 000 000 / (1 - 1 000/3000) = 14 925 373 (близько 15 000 000 грн.)

Тобто підприємство повинно продати продукцію на суму близько 15 000 000 грн., щоб покрити свої витрати.

Графічно точка беззбитковості визначається як перетинання графіків валового доходу й валових витрат (рис.1.4)

Рис.1.4. Графічне відображення точки беззбитковості

Логіка аналізу беззбитковості може бути застосована також для визначення обсягу виробництва й продажів, необхідного для одержання цільової величини прибутку.

Запропонуємо, підприємство планує збільшити розміри прибутку до 2 000 000 грн. (що становить 20% обороту на фіксовані витрати). Тоді кількість продажів, необхідне для одержання планового прибутку, буде дорівнює:

Q = (F + Pr (прибуток) )/ (P-V) = (10 000 000 + 2 000 000)/(3 000 - 1 000) = 6 000 одиниць продукції.

Отже, підприємство повинно зробити й продати 6 000 виробів, щоб дістати прибуток в 2 000 000 грн.

Аналіз “витрати - обсяг - прибуток” дозволяє збільшити гнучкість фінансового планування й знизити фінансовий ризик за рахунок зміни структури витрат, необхідних для виробництва й реалізації продукції. Інакше кажучи, використовуючи цей метод, підприємство може змінювати (зменшувати або збільшувати) частку змінних і постійних витрат у загальному обороті витрат. Що більш вигідно для підприємства: зменшити або збільшити питому вагу постійних витрат у загальній структурі витрат?

Правило виробничого важеля затверджує, що збільшення постійних витрат вигідно позначається на прибутковості підприємства. Суть дії виробничого важеля укладається в тім, що при збільшенні питомої ваги постійних витрат прибутковість фірми зростає.

Наприклад, підприємство, що випускає аудіокасети, має два варіанти розподілу витрат між постійними й змінними витратами.

Вид витрат	І варіант	ІІ варіант
Постійні	10 млн. грн.	4 млн. грн.
Змінні	1 тис. грн.	2 тис. грн.

Розрахуємо крапки беззбитковості для кожного з випадків:

QI =10 000 000 / (3 000-1 000) = 5 000 одиниць продукції;

QII = 4 000 000/(3 000 - 2 000) = 4 000 одиниць продукції

На перший погляд другий варіант (з більше низькими постійними й більше високими витратами) переважніше з погляду одержання прибутку, тому що дозволяє швидше досягти порога беззбитковості (уже при 4 000 проданих одиниць продукції).

На справі другий варіант переважніше лише до деякої точки Х, де прибутку, принесені I й II, стають однаковими.

Pr = PrII > P x QX - Fl - Vl *QX = P x QX - F2 - V2 x QX >

> 3 000 QX - 10 000 000 - 1 000QX = 3000QX - 4 000 000 - 2 000 QX

QX = 6 000.

Отже, поки продаж виробів не досягла 6 000 одиниць, варіант II переважніше: варіанта I, але після подолання цього порога продажів варіант II виявляється менш прибутковим. Це порозумівається тим, що у варіанті I після збільшення обсягу продажів від 6 000 одиниць і вище постійні витрати розподіляються між все більшою кількістю одиниць продукції й виявляються не дуже істотними для виробництва кожної наступної одиниці.

Так, при 8 000 одиницях продажів різниця між одиничними постійними витратами варіантів I й II становить усього 0,75 тис. грн. на одиницю (10 млн/8 тис. - 4 млн/8 тис.) . При цьому змінні витрати варіанта II більше змінних витрат варіанта I на 1 тис. грн. Отже, варіант I дає економію у витратах на кожну одиницю продукції в 0.25 тис. грн. (1-0.75) і тому є більше прибутковим.

Довга виробничого важеля дорівнює показнику точки беззбитковості, тобто в першому випадку це 5 000, у другому - 4 000.

Можна зробити висновок: чим вище питома вага постійних витрат , тим довше виробничий важіль, тим вище прибуток.

Однак, як переконливо було показано у випадку з фінансовим важелем, довга важеля, дозволяючи розширити розміри прибутку, одночасно збільшує фінансовий ризик діяльності підприємства. При подовженні виробничого важеля збільшується та частка витрат, що може бути змінена в короткому періоді часу. Отже, структура фінансових витрат стає менш пристосованої до змін. Наприклад, можна вкласти гроші в будівництво нового заводу виробів „А” (аудіо касет), а через якийсь час зштовхнуться з тим, що попит на них різко зменшився через зростання популярності лазерних дисків. Однак витрати на будівництво вже зроблені й зависнуть тяжким вантажем на балансі підприємства , знижуючи її прибутковість.

Змінні витрати, навпроти, є більше гнучкими, еластичними, краще реагують на зміни в зовнішнім і внутрішнім середовищі підприємства. Збільшуючи їхню вагу в сукупній структурі витрат, підприємство робить свій фінансовий план більше гнучким, менш підданим ризику невиробничих витрат.

Основні положення методу „ витрати - об'ем - прибуток” будуть використано для побудови методики оцінки економічної ефективності ведення підсобного господарства військової частини.

Висновки

Для виконання задач, які стоять перед внутрішніми військами Міністерства внутрішніх справ України, необхідно створити таку організаційно-штатну структуру, яка б дозволяла виконувати всі завдання в повному обсязі, а об'єм фінансування військ відповідав би цій організаційно-штатній структурі.

Рівень бюджетного фінансування ВВ МВС України низький. Тому у військах особливе значення приділяється проведенню економічної роботи. Зміст економічної роботи, яка проводиться в частинах внутрішніх військ обумовлюється в діяльності командування і всього особового складу, та направлений на впровадження в життя режиму економії тобто на збереження всіх матеріальних засобів і грошових коштів, а також на більш економне їх витрачення. Економічна робота організується і проводиться на усіх об'єктах військового господарства.

Розглянуто загальні та часткові джерела економії матеріальних засобів у військовій частині, які використовуються у сучасних умовах. Їх аналіз показав, що вони в основному є характерними для адміністративно - командної економіки.

Ефективність роботи служб вимірюється ступенем виконання завдання, поставленого перед даною службою зокрема, і досягненням мети, яка стоїть перед військовою частиною в цілому. Найвищими показниками ефективності діяльності служб є повнота й своєчасність забезпечення необхідного рівня бойової готовності частини при мінімальній витраті ресурсів. Для оцінки ефективності діяльності служб розробляються й використовуються приватні методики.

6. Розглянуто основні положення методу „витрати - обсяг - прибуток”, які будуть використано для побудови методики оцінки економічної ефективності ведення підсобного господарства військової частини. Суть методу є у пошуку точки нульового прибутку, або точки беззбитковості, що означає, що валовий доход від продажі продукції дорівнює його валовим витратам. Тобто потрібно визначити такий мінімальний обсяг продажів, починаючи з якого виробник не несе збитків.

Розділ 2. підсобне господарство як об'єкт оцінки ефективності

діяльності

2.1 Підсобне господарство як структурна складова продовольчої

служби військової частини

Продовольче забезпечення - один з основних видів матеріального забезпечення підрозділів МВС України. Від повного та своєчасного продовольчого забезпечення підрозділів МВС в значному ступені залежить їх бойова готовність, а тому й успіх виконання службово-бойових задач.

Головною задачею та кінцевою метою продовольчого забезпечення є повноцінне та високоякісне харчування особового складу, що визначає підтримання фізичних сил, витривалість, здоров`я військовослужбовців та в кінцевому рахунку - високу боєздатність частини.

Виконання завдань, покладених на продовольчу службу, здійснюється органами управління, в розпорядженні яких знаходяться елементи, що показано на рис. 2.1.

Продовольчу службу очолює начальник продовольчої служби, він підпорядковується заступнику командира (начальника) частини з тилу.

Для рішення задач забезпечення начальнику продовольчої служби підлеглі:

-діловод (старший писар, писар);

-начальник складу, сховища (комірник);

- начальник їдальні;

- інструктор-кухар (старший кухар);

- інструктор холодильного та технологічного обладнання;

- кухаря (пекарі).

Діловодство продовольчої служби призначено для організації і ведення обліку всіх матеріальних цінностей. Приміщення повинне бути обладнане необхідними меблями, обчислювальною технікою, металевими шафами (сейфами) для збереження документів строгої звітності, мати засоби зв'язку.

Продовольчий склад призначений для організації прийому, обліку, видачі і збереження продовольства, фуражу і майна служби, що надходять для забезпечення військовослужбовців та службових тварин підрозділів МВС. Продовольчий склад повинний мати:

Рис.2.1. Схема організації продовольчої служби військової частини

Організація продовольчої служби військової частини:

сховище для розміщення борошна, круп, макаронних виробів, цукру й інших сухих продуктів;

холодильник, холодильні камери, для зберігання м'яса, свіжої риби, інших швидкопсувних продуктів;

сховище для, олії, томатної пасти, квашених і солоних овочів;

овочесховище для свіжих картоплі й овочів ;

квасильний пункт для засолювання і квашення овочів;

сховище для зернофуражу;

навіси для сіна, соломи, дерев'яної тари і перебирання овочів;

- сховище для їдальні і кухонного посуду, устаткування;

сховище для технічних засобів.

Їдальні організуються в кожнім підрозділі МВС і призначені для готування, видачі і прийому їжі по діючим нормах постачання.

Їдальні обладнаються засобами обробки продуктів (універсальними приводами, картоплечистками , м'ясорубками, формувальними машинами, овочерізками, обробними столами і т.д.) і засобами готування їжі (казанами, плитами, електрона сковородами , жарочними шафами, кип'ятильниками, котлами для приготування їжі).

Їдальні повинні мати відповідні приміщення для обробки продуктів і готування їжі, миття посуду і кухонного інвентарю.

Чайні (кафе) організуються в підрозділах за рішенням командирів (начальників) і призначені для культурного відпочинку військовослужбовців.

Під чайну (кафе) виділяється приміщення, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам, що має зал з посадковими місцями, прилавком і вітриною. Крім того, чайна повинна мати у своєму розпорядженні приміщення для установки плити, мийної ванни, роздавального столу і збереження запасів продуктів, а також кімнатою для відпочинку.

Кухні для готування корму службовим собакам повинні мати приміщення для збереження продовольства, його обробки і готування корму. Кухні обладнаються обробними столами, обладнанням для приготування корму, а також забезпечуються необхідним кухонним інвентарем.

Майстерня по ремонті холодильного і технологічного обладнання призначена для ремонту усіх видів обладнання, застосовуваного в продовольчій службі. Майстерня обладнається верстатами, тисками, токарським і свердлильним верстатами, шафами і стелажами для збереження інструмента, запасних частин і ремонтних матеріалів.

Підсобні господарства створюють для виробництва сільськогосподарської продукції на планове забезпечення продовольством підрозділів МВС, на додаткове харчування військових у святкові дні, у період проведення навчань, маневрів і інших аналогічних заходів, а також для продажу продукції підсобного господарства військовим, робітникам та службовцям і членам їхніх сімей. На рис.2.2 показано типова схема організаційної структури ПГ.

Рис.2.2. Типова схема організаційної структури ПГ військової частини

На типовій схемі до напрямків виробничої діяльності відносять: свинарництво; вирощування великої рогатої худоби; вивчарництво; кроливництво; птахивництво; розведення риби; вирощування сількгосппродукції та інш.

Підсобне господарство організується на землях, закріплених за МВС, або на землях державного фонду. Вони звільнені від продажу державі виробничої продукції, тому що вона ж враховується в державних планах.

У підсобному господарстві вирішується містити свиней, усі види м'ясної і молочної худоби, велика рогата худоба, овець, коней, кроликів, птицю, мати теплиці, парники, фруктові сади і водойми для разведения риби. Виходячи з місцевих умов і можливостей, може організовуватися рибна ловля, полювання на диких дичій (у дозволених місцях і у відведений час), збір і переробка їстівних плодів, ягід, грибів, зелені і т.д.

Вирощування і відгодівля тварин провадяться за рахунок кормів власного виробництва, харчових відходів, що утворяться в Їдальня підрозділу МВС, а також збору їх у населення і підприємств суспільного харчування.

Виробництво картоплі, овочів і зелені, зернофуражних, грубих і соковитих кормів здійснюється на землях державного фонду з дозволу місцевих органів влади. Поряд із цим підрозділам МВС вирішується використовувати на корм тваринним підсобного господарства за плату по цінах, по яких провадилися розрахунки з постачальниками, картопля, выбракованный при періодичних переділках, не більш 15% обсягу, заготовленого підрозділом МВС на планове забезпечення. Для вирощування картоплі й овочів повинні бути оброблювані земельні ділянки з розрахунку не менше 100 кв.м на кожного що харчується.

При неможливості і недоцільності будівництва теплиць або парників організується вирощування цибулі зеленого найпростішими (на стелажах, у ящиках, бочках і т.п.) засобами.

Для посадки картоплі і посіву кормових культур у підсобному господарстві вирішується взаимообразно використовувати насіння планових продовольчих фондів підрозділів МВС з обов'язковим поверненням їх із врожаю того ж року.

Мінімальні виробничі нормативи для підсобного господарства підрозділу МВС установлюються з розрахунку одержання в рік не менше 8-10 кг мясопродуктов, 50-80 кг картоплі й овочів, 3-4 кг цибулі зеленого на кожного що задовольняється.

Підсобне господарство свою діяльність здійснює на умовах самооплатності. Для вирощування продукції рослинництва, на роботах по відході за тваринними, опрацюванню земельної ділянки, вилову риби й інших робіт у підсобному господарстві може використовуватися праця військових. Там, де ці роботи не можуть бути виконані військовими, вирішується містити необхідну кількість робітників та службовців. При цьому праця робітників та службовців оплачується з засобів підсобного господарства в порядку, установленому чинним законодавством.

Організація підсобного господарства провадиться рішенням командира (начальника) підрозділи МВС і оформляється наказом. Керівництво підсобним господарством командир (начальник) підрозділи МВС здійснює через свого заступника по тилу і начальника продовольчої служби. Наказом командира (начальника) призначається відповідальний за утримання підсобного господарства (начальник підсобного господарства), а там, де ця посада штатом не передбачена, начальник їдальні військової частини, в окремо дислокованому підрозділі - старшина.