Проблеми зайнятості населення та безробіття Сумської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Населення та його розселення

1.1 Загальна чисельність населення Сумської області та його розселення

1.2 Природний рух населення

1.3 Трудові ресурси Сумської області

1.4Статево-вікова структура населення

1.5 Міграційний рух населення

1.6 Освітня та професійна підготовка робочої сили

Розділ 2. Управління зайнятістю населення

2.1 Поняття,види та значення зайнятості

2.2 Регулювання зайнятістю населення

Розділ 3. Безробіття в системі управління трудовими ресурсами

Розділ 4. Проблеми зайнятості населення та рекомендації з поліпшення політики зайнятості населення в Сумській області

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить задачу збільшити кількість суспільного продукту і тим самим у більшому ступені задовольнити матеріальні потреби населення. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили система працює не досягаючи границі своїх виробничих можливостей. Чимало проблем безробіття наносить і життєвим інтересам людей, не даючи їм прикласти своє уміння в тім роді діяльності, у якому людина може найбільше виявити себе, чи лишає їх такої можливості, через що люди переносять серйозний психологічний стрес. З вищесказаного можна зробити висновок, що показник безробіття і проблема зайнятості є одним із ключових показників для визначення загального стану економіки, для оцінки її ефективності.

Актуальність роботи полягає в тому, що в умовах сучасної економічної кризи спостерігається неефективне та нераціональне використання праці людей, поширення безробіття, невідповідність між кваліфікацією робітників та їх реальним місцем роботи, а тому виникає необхідність дослідження зайнятості населення та трудового потенціалу в цілому на регіональному рівні.

Мета роботи полягає в ґрунтовному дослідженні зайнятості трудових ресурсів Сумської області на основі головних демографічних показників.

Для досягнення поставленої в роботі мети необхідно виконати ряд завдань.

1. Ознайомитися з теоретичними основами дослідження зайнятості трудових ресурсів;

2. Зібрати та систематизувати статистичні дані Управлінь статистики та Державного центру зайнятості в Сумській області.

3. Проаналізувати інформацію перепису населення та поточних обліків.

4. Знайти залежність між загальною економічною ситуацією в Україні та використанням трудових ресурсів в Сумській області.

Об'єктом дослідження в дипломній роботі є трудові ресурси Сумської області як частина населення області, що має необхідний фізичний розвиток, розумові здібності, знання і певні навички для роботи в господарстві.

Предметом вивчення в роботі використання трудових ресурсів Сумської області, а саме питання зайнятості населення в різних галузях господарства області та проблема безробіття як результат неефективної системи ринку праці

Новизна роботи полягає в тому, що ми вперше звернулися до проблеми зайнятості населення та проблеми безробіття Сумської області, незважаючи на поширеність та загальновідомість цього питання в суспільстві, ця проблема залишається не повністю вивченою через недоступність статистичної інформації для пересічного громадянина.

Методологічним фундаментом проведеного дослідження слугували праці відомих географів: Шевчука Л. Т., Шаблія О. І., Коберніка С. Г. та інших.

Інформаційно-статистичною базою для написання дипломної роботи слугували наукові публікації (монографії, статті, тези доповідей), друковані періодичні видання, закони та нормативні державні акти.

Методика дослідження полягає у використанні як загальнонаукових (аналіз і синтез, дедукція та індукція) так і суто географічних методів, зокрема порівняльно-географічного, історико-географічного та картографічного.

Дипломна робота складається із вступу, 4-х розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить сторінок. В роботі міститься дві таблиці та дві картосхеми.



Розділ 1. Населення та його розселення

1.1 Загальна чисельність населення Сумської області та його розселення

Населення - це сукупність людей, які проживають на певній території.

Найбільша чисельність населення Сумської області була зафіксована у 1939 р., на момент її утворення. Тоді в області мешкало 1706,7 тис. осіб. Далі спостерігаються демографічні втрати, які відрізняються тільки своєю інтенсивністю. Після різкого скорочення чисельності населення, пов'язаного з Великою Вітчизняною війною 1941-1945 рр., переписи 1959 і 1970 років фіксують деяке зростання чисельної населення області, однак довоєнних показників так і не вдалося досягти. Починаючи з 1965 року чисельність населення почала скорочуватись. Ця тенденція спостерігається і сьогодні. Щороку область втрачає близько 15-16 тис. осіб, причому зменшення чисельності сільського населення відбувається значно вищими темпами, ніж міського. Останніми роками спостерігається деяке уповільнення темпів скорочення населення за рахунок незначного збільшення народжуваності та вичерпання міграційного ресурсу. Наприклад, за 2005 рік чисельність населення скоротилася 17,6 тис. осіб, а за 2007 року - на 14,6 тис. осіб. Якщо ця тенденція збережеться, то за прогнозами до 2015 року чисельність населення області зменшиться у порівнянні з 2005 року за І варіантом (оптимістичним) на 100 тис. осіб населення (8 %), за II (песимістичним) - на 168 тис. осіб (16 %). [14]

Станом на 2010 рік в Сумській області проживає 1172,3 тисяч чоловік.

Міське населення та його розселення. Найбільша за людністю група поселень - міські поселення, у яких станом на 01.01.2008 року проживало 797,1 тис. осіб (66,6 %). Найпоширеніша категорія міських поселень - малі міста з чисельністю населення до 50 тис. осіб. Із загальної кількості міських поселень (35) на цю групу припадає 32, тобто 91,4 %, проте у них проживає всього 44,3 % міського населення області. У 2 середніх містах (з чисельністю населення ( 50-100 тис. осіб), що становить 5,7 % міських поселень, проживає 178,5 тис. осіб (21,5 % міського населення області).

Найбільше місто області - м. Суми, з чисельністю 281 тис. осіб (35 % міських жителів області).

Всі селища міського типу (смт) області належать до категорії дрібних (від 2 до 10 тис. осіб.). Чисельність населення окремих смт. коливається від 1,8 до 9,4 тис. осіб. У них проживає 93,1 тис. міських жителів (11,3 % міського населення області). Найбільше смт зосереджено в Сумському (3) та в Білопільському, Великописарівському, Глухівському, Краснопільському, Недригайлівському і Ямпільському (по 2) районах.

Міські поселення, особливо міста обласного підпорядкування, характеризуються високою густотою населення (від 1442 до 3008 осіб/км²). Виділяється кілька районів з високим рівнем міського населення: Шосткинський - 85,3 % міського населення, густота населення - 84,45 осіб/км²; Сумський - відповідно 84 % та 166,9 осіб/км², Конотопський -71,4 % і 77,45 осіб/км².[14]

Сільське населення та розселення. Станом на 01.01.2008 року на
території області нараховувалось 1474 села, які неоднаково розподілені по
адміністративних районах. Мережа сільського розселення поступово
скорочується. Найбільша кількість сіл (більше 130) зосереджена у Роменсько
му, Лебединському, Білопільському та Сумському районах. За кількістю
жителів села поділяють на малі (до 50 осіб), середні (50-199 осіб), великі
(200-499 осіб), крупні (500-999 осіб) та найкрупніші села (1000 осіб і більше).
Переважна більшість сільського населення проживає у крупних і найкрупніших селах.

У регіоні чисельно переважають малі села з кількістю мешканців до 50 осіб (26,4 %) та середні - до 200 осіб (59,1 %), у той час як великі села з чисельністю населення до 500 чол. становлять 18,2 %. Крупні та найкрупніші села складають відповідно 13,9 % і 8 %, причому, їх кількість також скоротилась на 14 сіл. Відзначене вище частково слід розглядати і як результат негативного розвитку демографічної ситуації на селі, що спричинило перехід ряду сіл у попередню (меншу за величиною) групу. У 13 районах питома вага сіл чисельністю до 200 осіб становить більше 50 %. Особливе дроблення сільського розселення притаманне Лебединському, Білопільському та Недригайлівському районам. Найбільш висока частка малих сіл із чисельністю населення до 50 осіб притаманна трьом адміністративним районам області: Ямпільському, Лебединському, Кролевецькому (більше 40 % сіл). Підвищена частка сіл з чисельністю населення 500 осіб і більше, характерна для Шосткинського, Великописарівського, Буринського, Конотопського та Краснопільського районів. За крупністю сільських поселень найбільше виділяються Великописарівський і Шосткинський райони, де середня людність сіл - більше 500 осіб. [25]

Серед позитивних рис, які має сільське населення області, - зосередження більшості сільського населення (65 %) у крупних і найкрупніших селах, тобто сільських поселеннях з чисельністю населення 500 осіб та більше.

Ці села несуть на собі основне навантаження в системі сільського розселення, оскільки вони, переважно, є адміністративно-господарськими центрами. Вказана закономірність простежується у переважній більшості районів, окрім Середино-Будського та Путивльського, у яких менше 50 % населення - жителі престижних сіл. Таким чином, переважна частина селян (87,7 %) - жителі великих, крупних і найкрупніших сіл.

1.2 Природний рух населення

Народжуваність населення. Досліджуючи народжуваність у Сумській області з 1950 року спостерігаємо зменшення коефіцієнту народжуваності до 2002 року, коли він досяг свого мінімального значення. За період 2003-2005 роки показник народжуваності був стабільний і знаходився на рівні 7,2 народжених на 1000 осіб населення, а в 2007 році відмічається зростання показника до 8,4. [15]

Аналізуючи розподіл народжених в регіоні за загальною чисельністю та статтю, спостерігаємо зменшення загальної кількості народжених, яке тривало з 1985 року до 2005 року.

У 2006 році спостерігалося збільшення кількості народжених - народилося 10129 дітей, що становить на 8,6 % більше немовлят, ніж у 2000 році. Із загальної кількості дітей більша частка 69,4 % припадає на міське населення.

Це викликано як більшою часткою міського населення, так і вищою народжуваністю, яка притаманна цій групі.

Серед причин падіння народжуваності крім економічних, слід виділити й соціальні, психологічні та фізіологічні. На сьогодні задоволення потреби у дітях, материнстві та батьківстві конкурує з рядом інших потреб, причому, чим, нижчий рівень життя, тим простіші потреби. Якщо заможні верстви населення так чи інакше оцінюють витрати часу та грошей на забезпечення майбутнім дітям необхідного фізичного, розумового розвитку та професійної підготовки і порівнюють їх із задоволенням власних потреб у розвитку та дозвіллі, то бідні враховують майже елементарні потреби в їжі, одязі, житлі.

Смертність населення. Крім незначного зростання народжуваності
сучасна ситуація в Сумській області характеризується деяким зменшенням
смертності. Починаючи з 1965 році коли смертність становила 8,8 %о, вона
постійно зростала, і досягла максимуму у 2005 році - 19,3 %о. Станом на
01.01.2008 року становила 18,6 %о, коли за рік померло 22418 осіб.
Смертність сільського населення була вищою та становила 25,2 %о, а міського14,9 померлих на 1000 населення, тобто смертність сільського населення в 1,7 разів вища за смертність у міських поселеннях, насамперед через більш "стару" вікову структуру сільського населення. Залишається високим рівень смертності населення у працездатному віці. [16]

Глибока демографічна криза, яку переживає Україна та, в тому числі, Сумська область, проявляється у збереженні комбінованої структури причин смерті, яка поєднує в собі гірші риси традиційної й сучасної структури смертності. Структура причин смертності населення області збігається з даними у цілому по Україні. Найбільша кількість смертей спричиняється хворобами системи кровообігу. В області у 2006 році коефіцієнт смертності від хвороб системи кровообігу становив 11,4 %о, від новоутворень - 2,0 %о, від нещасних випадків і травм - 1,7 %о, від захворювань органів дихання -- 0,7 %о. [10]

Природний приріст населення. Аналізуючи природний рух населення Сумської області, відзначаємо тривалу тенденцію скорочення природного приросту населення. Найбільші показники природного приросту зафіксовані у 1950 році (13,8 %о), після чого темпи приросту населення поступово знижувалися, аж поки у 1980 році коефіцієнт природного приросту не опустився до негативних значень (-0,4 %о). Не зважаючи на незначне зростання народжуваності в останні роки, в області триває природне скорочення населення як у міських поселеннях, так і в сільській місцевості, яке визначається перевищенням кількості померлих над кількістю народжених.

Найнижчі (найкращі) показники природного скорочення характерні для міського населення. В обласному центрі та містах обласного підпорядкування темпи природного скорочення чисельності населення значно повільніші, ніж у середньому по області. [23]

Таким чином, у демографічній ситуації, яка спостерігалася у Сумській області в останні роки, відзначається деяке покращення, однак в цілому вона залишається негативною. Так, зріс коефіцієнт народжуваності, зменшився коефіцієнт смертності, відбулося зменшення темпів природного скорочення населення. Разом з тим, народжуваність залишається низькою і не забезпечує навіть простого відтворення населення, смертність у 2,2 рази перевищує народжуваність. Тому демографічну ситуацію, що склалася, можна характеризувати як кризову, хоча окремі позитивні тенденції, можливо, є передумовами до виходу з неї.

1.3 Трудові ресурси Сумської області

Наукову категорію «трудові ресурси» можна визначити двома шляхами:

1) Трудові ресурси - це частина населення країни чи регіону, що має необхідний фізичний розвиток, розумові здібності, знання і певні навички для роботи в господарстві.

2) Трудові ресурси - це сума людей, які знаходяться у працездатному віці (за винятком інвалідів), та працюючих людей старше або молодше працездатного віку.

Як бачимо, в першому варіанті визначення увага концентрується на якісних характеристиках, в другому - на кількісних параметрах.

При використанні обох підходів спільною залишається проблема визначення вікових меж працездатності. В Україні такими межами є 16 - 59 років для чоловіків та 16 - 54 роки для жінок. [28]

Кількість трудових ресурсів у області визначається процесами відтворення населення, народжуваністю та смертністю.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що чільну роль в структурі трудових ресурсів відіграє населення у працездатному віці. Але тривалість працездатного віку досить значна, тому принципово важливим є дослідження вікового складу трудових ресурсів.

1) Наймолодша вікова група (до 20 років) характеризується відсутністю досвіду роботи і відповідної професійної освіти. Продуктивність праці та її якість через це - ще невисокі. Ця ж група відзначається і високою плинністю кадрів внаслідок пошуку свого місця в житті, частої зміни уподобань.

2) Молодша вікова група (20 - 30 років) відзначається високим рівнем та якістю освіти, легким сприйняттям новинок науково-технічного прогресу, але недостатнім професійним досвідом та поки що невисокою участю у суспільному виробництві (адже це основний вік отримання вищої освіти, вік найбільшої міграційної активності у чоловіків та найвищої фертильності у жінок).

3) Середня вікова група (30 - 40 років) має найкращий баланс між рівнем професійної освіти на набутим виробничим досвідом, найвищі фізичні кондиції, відповідно, і найвищу продуктивність праці. Саме ця вікова група виступає основним рушієм науково-технічного прогресу та реформ.

4) Старша вікова група (40 - 50 років) характеризується великим набутим виробничим досвідом, найнижчою плинністю кадрів. Виступає своєрідним «кістяком» трудового колективу та головною стабілізуючою силою виробництва. Зберігається висока продуктивність праці. Але починають проявлятися і певні негативні риси, пов'язані з нестачею нових знань (освіта отримана досить давно) та об'єктивним зниженням рівня фізичних кондицій внаслідок професійних захворювань та вікових змін організму.

5) Найстарша вікова група (50 - 60 років) - це найбільш досвідчені працівники, але, як правило, дуже консервативні. Виступаючи за збереження традицій, інколи навіть навмисно гальмують впровадження нового. Стан здоров'я в цьому віці не дозволяє вже працювати з найвищою продуктивністю праці. [28]

1.4 Статево-вікова структура населення

Для Сумської області характерними є загальнодержавні процеси та тенденції стосовно статево-вікової структури населення. Статева структура всього населення досить стабільна, у ній переважають жінки. Кількість постійного населення станом на 01.01.2008 року становила 1209,2 тис. осіб. Із загальної кількості, населення у віці молодшому за працездатний становило 166,4 тис. осіб, працездатному віці - 717,2 тис. осіб, віці старшому за працездатний - 311,0 осіб. [14]

Станом на 01.01.2007 року в Сумській області нараховувалося 551052 чоловіків (45,6 %) та 658208 жінок (54,4 %). Серед дітей (0-17 років) переважає чоловіча стать - 51,2 %, жіноча стать становить 48,8 %, що пояснюється частішим народженням хлопчиків. Перевага чоловічої статі спостерігається до 29 років включно, а далі переважають жінки, особливо у віці 65 років і старше (у 2 рази). Перевага жінок по відношенню до кількості чоловіків притаманна не тільки Сумській області та Україні, а майже усім країнам світу.

Найбільш чисельною в області є вікова група 45-49 р., у якій станом на 01.01.2007 року перебувало 96878 осіб. Населення області продовжує старіти. Наприклад, група молоді віком 15-19 років за 2005-2007 роки опустилася з третього місця на сьоме з чисельністю 83698 осіб, що становить

86 % до рівня 2001 року. Протягом 2001-2007 років у молодших вікових групах кількість населення скорочується, а у старших - збільшувалася. Наприклад, у віковій групі 40-49 років станом на 01.01.2007 року перебувало на 1379 осіб більше, ніж у 2001 році, незважаючи на загальне зменшення чисельності населення області. Одночасно чисельність дітей віком 5-9 років скоротилася у 2007 році у порівнянні з 2005 роком на 10,8 % (з 53839 осіб у 2005 році до 48051 осіб у 2007 році).

Незважаючи на зростання народжуваності протягом 2005-2007 роки і, як наслідок, зростання кількості населення у віковій групі 0-4 роки з 35404 до 45236 осіб (на 21,7 %) вона є найменшою з усіх вікових груп (без урахування вікових груп старше 70 років). Хоча збільшення кількості дітей віком 0-9 років 2007 році є дуже позитивною тенденцією. Позитивним моментом також є збільшення чисельності вікової групи молоді віком 20-24 роки, яка досягла 3232 осіб, вийшовши на друге місце серед усіх вікових груп. [15]

У віковій структурі населення спостерігається подальше старіння населення, внаслідок чого змінюються найважливіші показники його відтворення. Старіння населення є найістотнішою рисою довготривалих змін у віковому складі населення області. Основним показником старіння є коефіцієнт старіння "згори", який визначає частку осіб віком понад 60 років у всьому населенні. В регіоні він дорівнює 25,9 % (в Україні - 20,4 %), що за шкалою Россета розцінюється як "дуже високий рівень демографічної старості". [14]

Зафіксована за міжпереписний період (1989-2001 роки) тенденція скорочення демографічного навантаження на населення у працездатному віці, протягом 2001-2007 років змінилася на протилежну. За міжпереписний період у віковій структурі населення відбувалося скорочення демографічного навантаження на населення працездатного віку з 893 осіб (1989 р.) до 628 осіб (2001 р.) на 1000 осіб працездатного віку. Але вже станом на 01.01.2007 року демографічне навантаження на населення працездатного віку зросло до 670 осіб на 1000 осіб працездатного віку.

Отже, сучасна статево-вікова структура населення Сумської області характеризується старінням населення. Звуження основи вікової піраміди пов'язане не лише зі зменшенням кількості населення у близькому майбутньому, а з подальшим "розширенням" процесів старіння населення.

1.5 Міграційний рух населення

Міграційний рух населення впливає на різні сфери соціального, економічного та політичного розвитку Сумської області і є одним з основних чинників кількісних та соціально-демографічних характеристик її населення. В регіоні основні показники міграційної ситуації відрізняються від середніх по Україні, еміграція переважає над імміграцією. Область характеризується високим міжрегіональним відтоком. Окрім того, безпосередня близькість області до кордону з Росією призводить до особливо інтенсивної міграції населення у цьому напрямку. [25]

В останні роки область характеризується негативним сальдо міграції. Наприклад, за 2006 рік загальна кількість мігрантів склала 46829 осіб: в область прибуло 22123 особи, вибуло - 24706 осіб. Таким чином, сальдо міграції за 2006 рік було від'ємним -2583 осіб. За 2007 рік воно також було від'ємним (-2,3 тис. осіб). Ця тенденція зберігається уже тривалий час. Наприклад, у 2005 році сальдо міграції становило -2720 осіб, а у 1999 році -2931 осіб. За 2009 рік число прибулих по Сумській області становить 19967 осіб, число вибулих - 21205 осіб, відповідно сальдо міграцій - 1238 осіб.

Основним міграційним потоком населення Сумської області протягом 1999-2007 рр. була міжрегіональна міграція в межах України. [14]

Аналіз міграцій усіх категорій за потоками на початок 2007 року показує, що у структурі міграційних потоків частка прибулих завдяки міжрегіональній міграції становила 26,4 %, вибулих - 34,3 %, у міждержавній міграції прибулі становили 3,1 %, вибулі - 2,6 %. Найбільш активно проходила внутрішньо-регіональна міграція, кількість прибулих - 70,5 %, вибулих 63,1 % усієї кількості мігрантів. [10]

У місцевих міграціях зріс потік населення з села до міста. Для сільського населення спостерігається негативне значення коефіцієнту міграційного приросту -6,1 %о. За 2005 рік з сільської місцевості області виїхало 9364 особи, а прибуло 6783, сальдо міграції становило -2581 осіб. У міських поселеннях області сальдо міграції також негативне. За 2005 рік до міст області прибуло 13947 осіб, вибуло - 14086, коефіцієнт міграційного скорочення становив -0,1 %о. Хоча у деяких районах міські поселення мають позитивне сальдо міграції. Найбільші показники коефіцієнту міграційного приросту міського населення мають Сумський (12,2 %₀), Шосткинський (6,1 %о), Путивльський (11,2 %о) райони. Найбільш негативний коефіцієнт міграційного скорочення спостерігається у двох районах: Буринському (-19,3 %о), Великописарівському (-17,6 %о). За рахунок внутрішньої міграції у межах області у 2005 році скорочення чисельності населення відбувається у 10 районах з 18. Найбільше скоротилося населення у Буринському, Великописарівському, Глухівському районах. [14]

Внутрішньорегіональна міграція не впливає на зміну чисельності населення області в цілому, а лише на формування чисельності міських і сільських поселень та окремих адміністративно-територіальних одиниць. Вона характеризує рух населення в межах області за напрямами "місто-село", "село-місто", а також "село-село" та "місто-місто". Основними причинами цієї міграції є економічні чинники. Більшість сільського населення в пошуках роботи виїжджає до міста. [16]

Зовнішня міграція призводить до зміни загальної чисельності населення області, а напрям такої зміни визначається співвідношенням кількості прибулого та вибулого населення. На початок 2007 року, як і в попередніх роках сальдо зовнішньої міграції було від'ємним і дорівнювало -2583 осіб. Серед зовнішніх мігрантів переважають особи працездатного віку. Крім механічного скорочення загальної чисельності всього населення, зовнішня міграція призводить до викривлення його статево-вікової структури. Наприклад, за 2005 рік, за рахунок неадекватного міграційного обміну область втратила 1121 чоловіка, тоді як втрати жінок складають 1579 осіб.

Найбільші за обсягом міграційні потоки формуються з Російською Федерацією, наприклад, за 2005 рік у результаті цього обміну міграційне скорочення населення області склало 121 особу. Значно менші обсяги міграції населення Сумської області були з Білоруссю та з іншими країнами СНД.

1.6 Освітня та професійна підготовка робочої сили

Якість підготовки робочої сили має першорядне значення саме у період економічного зростання в зв'язку з необхідністю запровадження нових технологій, схем організації виробництва, коли майже вичерпано екстенсивні чинники економічного зростання і необхідна інтенсифікація як виробництва, так і надання послуг. У цьому контексті слід позитивно оцінити невпинне зростання питомої ваги осіб з вищою (повною та базовою) освітою у складі робочої сили. Проте у розвитку сучасної системи освіти, передусім вищої, спостерігаються значні диспропорції. Триває тенденція випереджального збільшення масштабів підготовки економістів та юристів, обумовлена, насамперед, інерцією високої престижності отримання спеціальностей, які гарантували в недавньому минулому досить високі та стабільні доходи, і адекватною реакцією ринку освітніх послуг. Однак практична насиченість національного ринку праці економістами та юристами неминуче позначиться на працевлаштуванні фахівців з цих спеціальностей.

Натомість всупереч необхідності забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей, які зможуть реалізувати інноваційні принципи економічного зростання, і змінам у попиті на робочу силу, що вже відбуваються і вочевидь посиляться у найближчому майбутньому.

Однак здобуття вищої освіти не гарантує зайнятості. З одного боку, збереження високого ступеня монополізації економіки обумовлює існування значної частки технологічно відсталих виробництв, що суттєво обмежує можливості застосування отриманих знань та навичок безпосередньо у виробничому процесі. З другого - якість отриманих у процесі навчання знань часто не відповідає вимогам до робочої сили, які висуваються з боку високотехнологічних виробництв. Дається взнаки і стрімке старіння знань, обумовлене швидкими економічними зрушеннями, зокрема економічним піднесенням. Тому для забезпечення належної якості професійно-освітньої підготовки робочої сили необхідно запроваджувати систему освіти протягом всього трудового життя. [25]

Після тривалого скорочення стабілізувалися обсяги підготовки кваліфікованих робітників у системі професійно-технічної освіти. Є позитивні тенденції розвитку закладів професійно-технічної освіти, зорієнтованих насамперед на підготовку спеціалістів для аграрного сектору економіки. Збільшення обсягів виробництва і надання послуг створює об'єктивні передумови для зростання потреби в кваліфікованих робітниках, а отже, нагальною потребою стає реформування системи професійно-технічної освіти відповідно до нових вимог. Аналіз і прогноз потреби в робочій силі за професіями та рівнями кваліфікації має стати дієвим інструментом реформування системи професійної підготовки. [19]

Підготовка та підвищення кваліфікації кадрів охоплює працівників підприємств, установ, організацій, які пройшли навчання безпосередньо на виробництві та в навчальних закладах різних типів за договорами за рахунок коштів підприємства.

Підготовка новим професіям включає первинну професійну підготовку осіб, які раніше не мали професії, та перепідготовку кадрів за іншою, порівняно з раніше здобутою, професією.

Підвищення кваліфікації - навчання з метою поглиблення раніше здобутих знань, умінь та навичок на рівні вимог виробництва чи сфери послуг.

По Сумській області за 2009 рік навчилось новим професіям 5889 осіб, а підвищили кваліфікацію - 21935 осіб. [24]

Найгірші показники за здобуттям нових професій мають Середино-Будський (жодна особа не навчилась новим професіям), Великописарівський (1 особа), Путивльський (5 осіб) та Глухівський (6 осіб) райони. Найкращі показники відповідно мають Охтирський (306 осіб) та Тростянецький (209 осіб) райони. (Додаток А)

зайнятість населення розселення безробіття



Розділ 2. Управління зайнятістю населення

2.1 Поняття, види та значення зайнятості

Розвиток ринку безпосередньо пов'язаний з такою категорією, як зайнятість населення, а через неї з такими негативними процесами, як соціальна поляризація суспільства, безробіття.

Поняття «зайнятість» включає економічний, соціальний та правовий аспект. Зайнятість з економічної точки зору суспільства - це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян. [5]

Зайнятість з соціальних позицій - це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів у відповідності до потреб суспільства. Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів. Зайнятість показує, наскільки працездатне населення забезпечене робочими місцями в системі кооперації суспільної праці, а також рівень соціального захисту в реалізації права на працю. Враховуючи весь спектр відносин, які проявляються і перетинаються в змісті поняття „зайнятість”, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход. Громадяни вільно обирають види своєї діяльності, професію і місце роботи. Спонукання до праці в будь-якій формі не допускається, незайнятість громадян не є основою для притягання їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності. [23]

Відповідно до Закону України „ Про зайнятість населення”, зайнятість це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і право власності на засоби виробництва для її здійснення.

До зайнятого населення сучасне законодавство відносить громадян України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

· працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;

· громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у виробництві;

· обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;

· громадян, які служать у Збройних силах, Податковій міліції, органах національної безпеки, внутрішніх справ та ін.;

· направлених для виконання платних громадських робіт;

· громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, хто навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих закладах;

· зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;

· працюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням робіт посольств і місій.

Зайнятість населення можна розглядати з точки зору суспільства, окремих соціальних груп, в цілому по державі і окремих регіонах. Вивчення зайнятості показує: які соціальні групи зайняті в народному господарстві, яка міра їх участі в ньому, а також відповідність між трудовими ресурсами та робочими місцями. [25]

Зайнятість населення має економічне і моральне значення, створює не тільки економічні цінності, але й умови збереження психічного й фізичного здоров'я особистості, всебічного її розвитку.

Концептуально виділяють такі види зайнятості: повну, ефективну і раціональну. Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які б забезпечили можливість працевлаштування працездатного населення.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць та професійно-кваліфікаційної робочої сили. Ця зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами. [23]

За формою зайнятості, враховуючи вид діяльності населення, розрізняють:

Ш економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності по створенню валового продукту й національного доходу;

Ш службову зайнятість, пов'язану з службою в армії, роботою на вибраних, назначених посадах;

Ш соціальну зайнятість, яка пов'язана з виконанням функцій соціального характеру (це творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, похилими людьми та інвалідами).

Існує також неповна зайнятість. З числа опитаних, тільки кожний одинадцятий, працюючий у скороченому режимі, повідомив що не бажав мати роботу з повним робочим днем і кожний сімнадцятий мав такий графік роботи за станом здоров'я або у зв'язку з сімейними обставинами. Більше половини працівників були переведені на умови неповного робочого дня (тижня) за ініціативою адміністрації, а понад чверть - працювали в такому режимі через те, що не змогли знайти роботу з повним робочим днем (тижнем). [5]

Взагалі поширення неповної зайнятості є ознакою гнучкості ринку праці і спостерігається у сучасному світі далеко не тільки за умов економічної кризи - воно є, скоріше, віддзеркаленням обраної конкретним суспільством соціально-економічної моделі. Але в Україні воно є наслідком передусім низького рівня завантаженості виробничих потужностей, недостатності сфери докладання праці. Про це свідчить, зокрема, і помітне скорочення масштабів неповної зайнятості після подолання економічної кризи. Порівняно з 1999 р. питома вага працівників, переведених на скорочений графік роботи в загальній кількості працюючих знизилася на 31%, цей процес тривав і в 2005 p., де їхня частка становила 11,3%. [25]

Втрати робочого часу через неоплачувані відпустки та зайнятість неповний робочий день (тиждень) з ініціативи адміністрації в розрахунку на одного штатного працівника становлять 2,3% фонду робочого часу за 2005 рік.

Є також і додаткова зайнятість. За існуючими оцінками, значна частина дорослого населення має додаткові заробітки, причому у половини додаткова діяльність принципово відрізняється від заняття за основним місцем роботи. На двох і більше роботах чоловіки працюють в 1,8 рази частіше за жінок. Особливого поширення вторинна зайнятість набула серед чоловіків молодого та середнього віку (20-49 років). До додаткових заробітків найчастіше вдаються зайняті у сфері будівництва, послуг, охорони здоров'я, освіти, науки та культури, найрідше (серед галузей, які акумулюють значну частину зайнятого населення) - працівники промисловості та торгівлі. Що вищим є рівень освіти, то частіше спостерігається вторинна зайнятість: для високоосвічених осіб саме вона є основним видом нестандартної економічної діяльності, головним джерелом додаткових доходів. [30]

Зростання попиту на робочу силу сприятиме поширенню різних форм додаткової зайнятості, незважаючи на збільшення рівня оплати праці.

2.2 Регулювання зайнятості населення

Управління зайнятістю - це забезпечення ефективної зайнятості працездатного населення, недопущення надмірного безробіття та запобігання процесам маргіналізації в суспільстві; сприяння врівноваженню попиту й пропозиції робочої сили. [5]

Результатом управління зайнятості є досягнення оптимальних співвідношень: між рівнем зайнятості та продуктивністю праці; між попитом і пропозицією робочої сили, сформованих ринковими механізмами; між зайнятістю та ростом доходів; між формами зайнятості (повна, неповна, часткова, самозайнятість); між зайнятістю у галузях і секторах економіки; між зайнятістю та безробіттям; між чисельністю тимчасово незайнятих і мобільним резервом робочої сили; між зайнятістю окремих демографічних і соціальних груп.

Управління зайнятістю з юридичної точки зору є дотриманням кодексу нормативних законодавчих або колективно-договірних актів, якими повинні керуватись партнери при реалізації політики зайнятості. [30]

У відповідності до рекомендації міжнародних організацій нормативних актів про зайнятість населення при розробці державної політики зайнятості керуються наступними принципами:

· забезпечення рівних можливостей всім громадянам в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;

· сприяння ефективній зайнятості, яка запобігає безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

· добровільність праці, у відповідності до якої зайнятість ґрунтується на вільному бажанні громадян. В основі цього принципу, крім права на працю, лежать й інші громадянські права, які розширюють можливості розпоряджатися працівникові своєю робочою силою. Кожен працівник має право самостійно вирішувати питання: брати чи не брати участь у суспільній праці; вибирати найбільш сприятливий (з врахуванням реальних можливостей) режим зайнятості (мова йде про різноманітність форм організації робочого дня, тижня, всього періоду трудового життя людини); вибирати географічне місце працевлаштування; [5]

· сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов'язано з розвитком системи загальноосвітньої та професійної підготовки з врахуванням загальних закономірностей динаміки професійної структури в період розвитку НТП, нових вимог до якості працівника в умовах ринку, а також з формуванням орієнтації людей на безперервне вдосконалення професійної майстерності, готовність до перенавчання в разі необхідності;

· єдність відповідальності, тобто політика зайнятості є складовою загальноекономічного механізму функціонування суспільства. Заходи державної політики зайнятості зосереджені не тільки на територіальному рівні реалізації, але й враховують галузевий рівень, тобто вона здійснюється не тільки виключно діями Державної служби зайнятості, а й передбачає активність галузевих міністерств, відомств, підприємств та організації різних форм власності. [5]

Управління зайнятістю на державному рівні здійснюється за двома напрямами: активним і пасивним. В рамках активної політики пріоритетними напрямами є:

ь сприяння працевлаштуванню через удосконалення діяльності центрів зайнятості;

ь організація професійного навчання, консультації та профорієнтація незайнятого населення;

ь застосування гнучкої форми зайнятості, регулювання вивільнення працівників, надання кредитів для збереження робочих місць та створення додаткових робочих місць на діючих підприємствах;

ь створення малих підприємств;

ь сприяння самозайнятості безробітних і незайнятих;

ь організація оплачуваних громадських робіт;

ь квотування робочих місць;

ь регулювання трудових міграцій.

Пасивна політика зайнятості включає в основному такі заходи:

· виплата допомоги по безробіттю громадянам, які зареєстровані у центрах зайнятості як безробітні; вони отримають виплату на період тривалості безробіття. Розмір її визначається залежно від зарплати за останній місяць роботи, стажу, кваліфікації;

· оформлення дострокового виходу на пенсію за умови наявного трудового стажу, що дає право на одержання пенсії;

· підтримка безробітних, які відкривають власну справу; соціальний захист;

· страхування від безробіття.

Аналіз особливостей формування ринку праці в Україні свідчить про те, що механізм його регулювання має враховувати, з одного боку, загальні закономірності організації ринку, властиві ринковій економіці, а з іншого - соціально-економічні й політичні особливості розвитку нашої держави.

Процеси зайнятості населення регулюються на трьох рівнях: державному, регіональному та на рівні підприємства. Для того, щоб політика регулювання процесів зайнятості була ефективною, необхідна максимальна узгодженість дій на всіх рівнях. На державному рівні визначаються мінімальні необхідні нормативи функціонування ринку праці, його загальні межі. Держава забезпечує уніфікацію системи соціального і трудового законодавства, визначає обсяг прав роботодавців і найманих працівників, можливості їхньої участі в управлінні виробництвом, межі компетенції місцевих органів управління ринком праці. [10]

На регіональному рівні складається програма зайнятості населення, вивчається стан ринку праці, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили з урахуванням специфіки коленого регіону.

Третій рівень регулювання ринку праці - підприємства. На цьому рівні регулюванню підлягають такі моменти: робочі місця і трудові процеси; планування у сфері кадрів, професійне навчання та соціальний захист.

Механізми державного регулювання зайнятості є ефективними лише тоді, коли вони ґрунтуються на правовій базі, гарантуючи забезпечення прав громадян на працю, регулювання та організацію зайнятості населення, компенсації при втраті роботи. [5]

З метою забезпечення зайнятості населення, задоволення потреб громадян в праці Кабінетом Міністрів і місцевими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довготермінові державні й територіальні програми зайнятості населення. Ці програми спрямовані на:

· сприяння розвитку та структурній перебудові економіки, розширення сфери зайнятості за рахунок створення нових робочих місць шляхом прямого інвестування пріоритетних галузей і регіонів;

· стимулювання нових форм господарювання, наукомістких виробництв, підприємницької діяльності, розвиток малих і середніх підприємств та організацій;

· поліпшення системи відтворення робочої сили в поєднанні з розвитком робочих місць; організацію профорієнтації, перепідготовка робочих кадрів та підвищення їх кваліфікації; [7]

· організацію оплачених громадських робіт; добровільне переселення громадян в межах України; соціальну підтримку, соціальний захист громадян, не здатних на рівних можливостях конкурувати на ринку праці;

· розробку заходів сприяння зайнятості сільського населення.

Слід відмітити, що програма сприяння зайнятості - це динамічний інструмент активної політики держави.

Розділ 3. Безробіття в системі управління трудовими ресурсами

Безробіття - це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям закону „ Про зайнятість населення ” законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці.

До безробітних в Україні відносяться особи, що досягли 16 років і старші і які в період, що розглядається:

§ не мали роботи (доходного заняття);

§ займались пошуками роботи, тому звертались у державну або комерційну службу зайнятості;

§ шукали роботу через засоби масової інформації, безпосередньо звертались до адміністрації підприємств (роботодавця), використовували особисті зв'язки та інші способи;

§ здійснювали кроки до організації власної справи. [32]

До категорії безробітних також відносяться особи, які приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів; знайшли роботу, чекають відповіді; навчаються за направленням служби зайнятості. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють. Важливо підкреслити, що до безробітних відносять не тільки звільнених за різноманітними причинами, але й осіб, які добровільно залишили роботу з метою знайти нову, відповідну професійному рівню.

Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його ріст створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство - персонал. Зростає ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних. [30]

Рівень зареєстрованого безробіття визначається як відношення (у відсотках) кількості безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, до середньорічної кількості населення працездатного віку. [32]

У Сумській області найбільший відсоток зареєстрованого безробіття за 2009 рік мають: Липоводолинський (6,9%), Великописарівський (5,0%), Недригайлівський (4,9%), Буринський (4,8%) та Лебединський (4,7%) райони. (Додаток Б)

Насьогодні, розрізняють, переважно, три типи безробіття: фрикційне, структурне й циклічне.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок того, що:

· ринкам праці притаманний динамізм (постійно відбуваються звільнення та працевлаштування; випадкові коливання попиту спричиняють, з одного боку, банкрутства і звільнення, а з іншого, створення нових підприємств і робочих місць; на ринку праці постійно з'являються нові люди, які займаються пошуком роботи, в той час як інші можуть виходити зі складу робочої сили);

· інформаційні потоки про стан ринку праці є недосконалими;

· потрібен певний час для того, щоб безробітні й роботодавці, які мають вакансії, знайшли один одного.

Отже, фрикційне безробіття пов'язане з пошуками або очікуванням роботи, що відповідає кваліфікації безробітних, їхнім уподобанням щодо умов праці.

Різновидом фрикційного безробіття є сезонне безробіття, яке виникає тоді, коли причини, що мають кліматичний характер, призводять до тимчасових, але таких, що повторюються, коливань.

Структурне безробіття є наслідком змін у структурі споживчого попиту і в технологіях, що, у свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Означене безробіття виникає тому, що робоча сила реагує повільно на вказані зміни і її структура повністю не відповідає новій професійній та регіональній структурам робочих місць.

Фрикційне й структурне безробіття мають більш-менш сталий характер і разом утворюють природне безробіття, що віддзеркалює реальні адаптаційні можливості в економіці. Навіть якщо в цілому попит дорівнюватиме пропозиції праці, завжди існуватимуть фрикційне і структурне безробіття. Інакше кажучи, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень називається природним.

Циклічне безробіття пов'язане з коливанням ділової активності, циклічним розвитком економіки.

Ще існує приховане безробіття - коли людина працює неповний робочий день чи неповний робочий тиждень не за власним бажанням.

В залежності від причин вивільнення робочої сили безробіття є добровільним та вимушеним. До добровільного відносять фрикційне та інституційне безробіття. [32]

Інституційне безробіття створюється інститутом соціального захисту безробітних (чим більші виплати по безробіттю, тим триваліший час пошуку нового місця роботи), а також таким фактором, як підвищення гарантованого мінімуму заробітної плати. Це безробіття пов'язане також з недосконалістю податкової системи. Так, чим вища ставка податку і менші доходи працівників, тим менша різниця між доходами і соціальними допомогами, тому менше бажання працювати і триваліший час пошуку роботи.

До вимушеного безробіття відносяться такі його види: технологічне, структурне, конверсійне, економічне, маржинальне і молодіжне.

Технологічне безробіття виникає в результаті переходу до нових поколінь техніки, технології, коли частка ручних робіт стає меншою, а нові технології потребують більш високого рівня кваліфікації і перепрофілювання працівників.

Структурне безробіття спричиняється масштабним перетворенням економіки, закриттям неперспективних підприємств, скороченням чисельності управлінського персоналу. До цього виду безробіття дуже близьке конверсійне, яке виникає в результаті скорочення армії і персоналу у галузях військової економіки. [5]

Економічне безробіття викликається кон'юнктурою ринку, недостатнім попитом на товари і послуги і веде до згортання виробництв і звільнення працівників. Цей вид безробіття зникає в період зростання виробництва.

Маржинальне безробіття - безробіття слабо захищеного населення. Сюди відноситься молодь, жінки з малими дітьми.

Молодіжне безробіття (до молоді, за статистикою, відносяться громадяни у віці від 16 до 30 років). Молодим людям після закінчення навчання, як правило, дуже важко влаштуватись на роботу. Молодіжне безробіття є досить економічно небезпечним тому, що із молодіжного середовища поповнюються ряди злочинців, загострюється кримінальна ситуація.

За часом і місцем виникнення безробіття може бути сезонним, циклічним, регіональним.

В залежності від величини часового інтервалу, безробіття може бути тривалим (4-8 місяців), довготривалим (8-18 місяців) і застійним (більше 18 місяців). У випадку застійного безробіття наступають незворотні зміни у відношенні до праці; зменшується бажання шукати роботу самостійно, проходить дискваліфікація, втрата трудових навичок, звикання до низького рівня життя.

У Сумській області за 2009 рік частка безробітних за тривалістю незайнятості у віці 15 - 70 років становить:

до 1 місяця - 7,5%, 1-3 місяці - 19,3%, 3-6 місяців - 27, 7%, 6-9 місяців 19,4%, 9-12 місяців - 9,0%, більше 1 року - 17,1%. [24]

Частка безробітних за причинами незайнятості за 2009 рік у Сумській області становить:

Ш вивільнені з економічних причин - 37,1%;

Ш звільнені за власним бажанням - 29,6%;

Ш демобілізовані з військової строкової служби - 0,3%;

Ш не працевлаштовані після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації - 13,0%;