Дж.М. Кейнс: теорія ефективного попиту

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЖ. М. КЕЙНС: ТЕОРІЯ ЕФЕКТИВНОГО ПОПИТУ

«Загальна теорія…» жахливо написана книга, вона погано організована… Вона повна ілюзій і плутанини… Коли її врешті-решт подолаєш, то виявляється, що аналіз у ній явний і у той же час новий. Коротше кажучи, це - праця генія.

Пол Семюелсон

Починаючи з 30-х років, коли робилися спроби поєднати старі, традиційні засоби використання простору і матерії з інноваційними механізмами, у галузі соціальної економіки мала місце гостра боротьба економістів навколо питання про державне втручання і свободу економічної діяльності, протекціонізму і фритредерства. Породжені у зв?язку з цим нові проблеми наукових досліджень і до наших днів не втратили своєї актуальності, оскільки основний їх зміст - державне регулювання економіки в ринковому господарстві. З того часу беруть свій початок орієнтовані на розв?язання цих проблем теорії, які з позиції сьогодення правомірно розділити на два напрями. Один з них виходить з учення Дж. М. Кейнса і його послідовників, а рекомендовані ними засоби державного втручання в економічні процеси отримали назву кейнсіанських. Другий напрям - це теорії, що обґрунтовують протилежні кейнсіанству концепції. Його представників прийнято називати неолібералами.

Суть та особливості еволюції теорій першого напряму і соціально-економічних моделей, що випливають з них і спрямовані на прийняття державою відповідних заходів законодавчої, виконавчої і контролюючої дії, є предметом викладення у цьому розділі.

Новизна економічного вчення

Основний зміст своєї концепції Дж. Кейнс виклав саме в книзі «Загальна теорія…» Основна відмінність теорії Кейнса від класичної - заперечення саморегулювання ринкової капіталістичної економіки. Ніякого механізму, здатного забезпечувати таке саморегулювання і стабільний розвиток економіки, не існує. Повна зайнятість при капіталізмі досягається лише у рідких випадках, і, всупереч твердженню класичної теорії, вимушене безробіття має місце завжди. Саме тому Кейнс зосередив свої зусилля на розробці нової теорії зайнятості, висновки якої погоджувались би з дійсністю, а саме - з наявністю при капіталізмі періодичних спадів виробництва і спричиненого ними безробіття.

Примітко, що у назві книги Кейнса говориться про загальну теорію зайнятості, яка принципово відрізняється від класичної теорії тим, що заперечує повну зайнятість і визнає вимушене безробіття. Мова, таким чином, у новій теорії йде не про безробіття, пов?язане з пошуком нового місця роботи або перебудовою структури промисловості, а про безробіття вимушене, яке виникає закономірно у зв?язку з періодичними спадами і кризами виробництва.

За оцінками багатьох економістів, "Загальна теорія..." Кейнса була поворотним пунктом в економічній науці XX ст. і багато в чому визначає економічну політику і в нинішній час. її основна і нова ідея полягала в тому, що система ринкових економічних відносин не є досконалою і саморегулюючою, що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити лише активне втручання держави в економіку. Сприйняття цієї ідеї прогресивним суспільством як належної було зумовлено тим, що до 30-х років XX ст. теза про існування конкуренції між багатьма дрібними фірмами, які є на кожному ринку, була необгрунтованою і безпідставною, оскільки "нерівність", яка виникла в результаті існування монополії й олігополії, розповсюджується на порівняно вузьке коло людей і саме тому вона може бути виправлена втручанням держави.

Якщо в теорії Кейнса і є щось суттєво нове, то це передусім зважена критика віри у внутрішні відновлюючі сили ринкового механізму. Прочитавши Кейнса, можна заперечити кожний окремий елемент його аргументації, піддати сумнівам навіть логічну спроможність усієї кейнсіанської схеми, але не можна вірити у здатність вільної ринкової економіки автоматично підтримувати повну зайнятість. У будь-якому випадку кейнсіанська революція означала справжній кінець "доктрини laissez faire". Звідси - і головний урок кейнсіанської теорії, згідно з яким "негнучкість" зарплати - це не економічний, а політичний феномен.

Новизна економічного вчення Дж. М. Кейнса в методологічному плані полягала, по-перше, у застосуванні макроекономічного аналізу, що зробило автора засновником макроекономіки як окремого розділу економічної теорії, і, по-друге, - в обгрунтованій концепції так званого ефективного попиту, тобто потенційно можливого і регульованого державою попиту. Спираючись на власну, «революційну» на той час методологію дослідження, Дж. М. Кейнс, на відміну від своїх попередників і всупереч пануючим економічним поглядам, стверджував необхідність недопущення з боку держави зниження заробітної плати як основної умови ліквідації безробіття, а також те, що споживання, внаслідок психологічно зумовленої схильності людини до заощадження, зростає набагато повільніше доходів.

У роботі «Загальна теорія…» Дж. Кейнс зосередив увагу на недостатній ефективності споживчого попиту. Саме попит, на його думку, відіграє вирішальну роль у стимулюванні і розвитку виробництва.

Що ж слід здійснити, щоб підняти ефективність попиту?

Потрібно знайти важіль розвитку всього суспільного (сукупного) попиту - попиту на споживчі товари і попиту на інвестиційні товари, тому що сукупний попит - це сума споживчих витрат і інвестицій.

Якщо сукупний попит більший від пропозиції, тоді «працюють» стимули росту виробництва. В цьому випадку сукупний попит дійсно ефективний, сприяє забезпеченню високої зайнятості, більш повному використанню виробничих потужностей.

Основні компоненти сукупного попиту: споживання, інвестиції і державні витрати. Основні фактори, які впливають на сукупний попит: схильність до споживання, очікувана прибутковість капіталовкладень, перевага ліквідності.

У теорії Кейнса національний доход У і рівень зайнятості N - залежні змінні (рис. 14). Розмір національного доходу зумовлений рівнем зайнятості. Сам же національний доход, з одного боку, виступає як фактор, що впливає на ріст споживчого попиту (споживчий попит росте, але не в тій мірі, що доход), з іншого боку, ріст національного доходу залежить від інвестицій.

Рис. 14. Основні зв?язки у системі Кейнса:

N - зайнятість; Y- національний доход; С - споживчий попит; І-інвестиції; D - доходи; C/Y - схильність до споживання; Р? - гранична ефективність (у процентах); r - норма процента; L - перевага ліквідності; М - маса грошей в обігу

Витрати на споживання визначаються схильністю до споживання C/Y. Тут діє психологічний закон, який виражає залежність між споживанням і доходом. З ростом доходу середня схильність до споживання падає під впливом зниження граничної схильності до споживання (DC/DY). А саме з нею зв?язаний споживчий попит. Обсяг заощаджень, який зростає, не встигає поглинатися попитом на інвестиційні товари (рис. 15).

Рівень інвестиційного попиту І залежить від очікуваної ефективності капіталу Р? і процентної ставки г. Процентна ставка, або норма процента, - це плата за «розставання» з ліквідністю. Перевага ліквідності - намагання володіти грошима, заощаджувати надлишки у грошовій формі.

Процент r - функція попиту на гроші (перевага ліквідності) і кількості грошей в обігу (пропозиція грошей).

Теорію Кейнса називають теорією ефективного попиту, виділяючи тим самим найголовнішу ідею. А вона полягає в тому, щоб через активізацію і стимулювання сукупного попиту (загальної купівельної здатності) впливати на виробництво і пропозицію товарів і послуг, підвищити рівень зайнятості. Якщо, наприклад, норма прибутковості дорівнює 12%, а процентна ставка - 6%, то очікувана ефективність капітальних вкладень досить висока і приваблива для інвесторів. Якщо ж норма прибутковості дорівнює 6% і процентна ставка також 6%, то розрахунок на отримання досить високих доходів від розширення і модернізації виробництва, збільшення запасів сировини і комплектуючих виявляється необгрунтованим. Попит на інвестиційні товари падає.

Згідно з висновками, до яких дійшов Кейнс, економічна рівновага визначається в остаточному підсумку рівністю між заощадженням і нагромадженням. А головною проблемою є недостатність сукупного попиту, якому перешкоджає, як уже відмічалось, скорочення граничної схильності до споживання, зниження прибутковості капіталу, розміри котрого зростають, надзвичайна перевага ліквідності (готівки). Загальна схема взаємозалежностей від ображена на рис. 16.

Кейнс показав, що у сучасних умовах немає вільного руху цін у бік зниження. Неможливо без кінця знижувати процентну ставку.

Рис. 16. Рівновага при неповній зайнятості

На якомусь етапі може виникнути така ситуація, коли власники грошей почнуть виявляти обережність і припинять давати їх як позику, будуть тримати гроші в запасі на випадок якихось непередбачених обставин.

Виділимо основні положення, на яких ґрунтується аналіз автора «Загальної теорії…»:

1. Сукупний попит не рівнозначний сукупному доходу. Доходи в найбільш загальному вигляді розпадаються на дві частини: споживання і заощадження.

2. Заощадження не обов?язково дорівнюють інвестиціям, вони через різні причини «відстають» і не перетворюються в інвестиції.

3. При аналізі ситуації, коли виникає нерівність на макрорівні, слід іти не від виробництва, а від попиту. Розміри попиту відіграють більш важливу роль при забезпеченні зайнятості і завантаження виробничих потужностей, ніж рух і «гнучкість» цін.

4. Розглядати функціональні зв?язки між найважливішими категоріями слід на макрорівні, що дозволить виявити фактори, які впливають на економічний ріст і рівновагу.

Розглянемо, під впливом яких параметрів, за Кейнсом, «рухаються» доходи (рис. 17).

Рис.17 Кейнсіанський "хрест"

Нехай доходи дорівнюють витратам. На графіку ця рівність відображена у вигляді прямої OF з кутом ухилу 45°(бісектриси). Всім значенням доходів, що дорівнюють витратам, відповідають точки, які лежать на цій прямій.

Відомо, що частина доходу йде на споживай -ня С, а частина відкладається у вигляді заощаджень S. Витрати зростають, але не у тій мірі, як збільшуються доходи. Для кривої БС, що відображає рівень споживання, характерно його прирощення з поступовим спаданням.

На початку споживацькі витрати забезпечуються як за рахунок поточного доходу, так і за рахунок минулих заощаджень («проїдання» раніше нагромаджених засобів і запасів). У точці А заощадження дорівнюють нулю. Після досягнення цього рубежу частина доходу починає відкладатися у вигляді заощаджень S. Тепер споживання зростає, дещо відстаючи від росту доходу.

Взаємозв?язки, виражені на графікові, можна проілюструвати числовим прикладом (цифри умовні);

Останній рядок у наведеному прикладі показує наявність на першому рубежі (точка Б) від?ємних заощаджень (S = -50), у точці А - нульових (S = 0), на останньому рубежі (точка F) - позитивних заощаджень (S = 200).

Відповідність між сукупним попитом і сукупним доходом - передумова для досягнення рівноваги в економіці. Вона буде мати місце тоді (див. рис. 17), коли заощадження дорівнюватимуть інвестиціям. Якщо інвестиції зменшуються, то зменшується і доход. Менші розміри доходу означають відповідне зменшення заощаджень, а від розміру заощаджень залежать інвестиції.

Таким чином, ми ще раз схематично виразили зв?язок між доходом, споживанням та інвестиціями. У даному випадку це не вартісна, а, так би мовити, «натуральна» система зв?язків. Але вона дозволяє уявити картину господарського механізму, яка обґрунтовується автором у «Загальній теорії…».

Крім теоретичних основ, слід відзначити і «рецепти», запропоновані Кейнсом з метою забезпечення ефективного попиту як визначального фактора росту і підвищення рівня зайнятості.

1. Грошова політика, регулювання процентної ставки. Пропонувалося знизити проценти на кредити, що дозволить збільшити розрив між вартістю кредитів і очікуваною прибутковістю капіталовкладень, а пізніше - їх «граничну ефективність». Підприємці будуть вкладати кошти не у цінні папери, а в розвиток виробництва. Але зниження процентної ставки - це не головний шлях. Кейнс попереджав, що не виключена ситуація, коли грошова маса продовжує зростати, а зниження процентної ставки практично зупиняється. Виникає «пастка ліквідності» (рис. 18).

2. Бюджетна політика. Щоб стимулювати ефективний попит, Кейнс пропонував збільшити державні витрати, збільшити державні інвестиції і державну закупівлю товарів. Пропонувалося також зменшити податки. Але все ж основним Кейнс вважав нарощування витрат. У подальшому збільшення витрат частини держбюджету буде компенсуватися новими податковими надходженнями, які утворюються за рахунок збільшення виробництва і розширення зайнятості.

Маса грошей Рис. 18. «Пастка» ліквідності

Розрахунок робився на те, що держава «буде брати на себе все більшу відповідальність за пряму організацію інвестицій». Передбачалось, що розширення інвестиційної діяльності держави буде спрямовано насамперед на організацію суспільних робіт - будівництво шляхів, освоєння нових районів, спорудження підприємств.

3. Перерозподіл доходів в інтересах соціальних груп, які отримують найбільш низькі доходи. Така політика була покликана збільшити попит цих соціальних груп, підвищити груповий попит масових покупців. Схильність до споживання у суспільстві має збільшитися.

4. Політика повної зайнятості, спрямована на недопущення значного безробіття, на розширення системи соціального забезпечення. Пропонувався комплекс заходів соціального характеру, включаючи виплату грошової допомоги, розвиток системи довгострокового кредиту і т.п.

Як основний інструмент Кейнс розглядав бюджетну політику, у тому числі збільшення видатків та «розширення» інвестиційної діяльності самої держави. Непрямі методи регулювання, зокрема зниження процентної ставки, вважалось малоефективним.

Важливу роль у кейнсіанській теорії відіграє концепція мультиплікатора.

Сказане свідчить про те, що в методології дослідження Дж. М. Кейнса враховуються і такі не менш важливі щодо впливу на економічний ріст неекономічні фактори, як держава, що стимулює споживчий попит на засоби виробництва і нові інвестиції, та психологія людей, яка визначає ступінь усвідомлених взаємовідносин господарюючих суб?єктів. Разом з тим, кейн-сіанське вчення являє собою сукупність методологічних принципів неокласичного напряму економічної думки, оскільки і сам Дж. М. Кейнс, і його послідовники, як і нео ліберал й, дотримуючись ідеї «чистої економічної теорії» і виходячи із пріоритетного значення в економічній політиці суспільства насамперед економічних факторів, визначали їх кількісні показники і зв?язки між ними, як правило, на основі методів граничного і функціонального аналізу, економіко-математичного моделювання.

З часу, коли була запропонована Кейнсом модель, пройшло більше піввіку, і хоч такі важливі змінні, як доходність і процентна ставка враховуються в сучасній теорії попиту на гроші, в цілому сучасна модель істотно відрізняється від кейнсіанської. Різниця полягає в тому, що сучасна модель розглядає також інші форми грошових активів, а не тільки готівкові гроші і вклади до запиту. Іншими словами, поряд з грошовим агрегатом М1 вона розглядає багато з того, що входить у грошовий агрегат М2 (термінові вклади, які приносять процент, взаємні фонди грошових ринків і т. д.). Крім того, сучасна теорія вважає багатство вирішальним фактором попиту на гроші. Якщо збільшується загальне багатство, то швидше будуть зростати і гроші. Нарешті, сучасна теорія попиту на гроші враховує інфляцію, оскільки вона підриває корисність грошей як засобу заощадження.

економічна теорія кейнс попит

Концепція мультиплікатора

Нарощування інвестицій і зумовлений цим ріст національного доходу і зайнятості населення може розглядатися як бажаний економічний ефект. Останній здобув в економічній літературі назву ефекту мультиплікатора і означає, що "збільшення інвестицій приводить до збільшення національного доходу суспільства, причому на величину більшу, ніж початковий ріст інвестицій". У розгадці механізму цього "ефекту" міститься відповідь на питання, чому в наукових дослідженнях Дж. М. Кейнса так багато уваги приділено концепції мультиплікатора. За його словами, цей термін увів в економічну теорію ще в 1931 р. Р.-Ф. Кан. У перекладі з англійської, мультиплікатор (multipliez) означає множник, а мультиплікаційний ефект - такий, що збільшує, посилює результат.

Однак, характеризуючи "мультиплікатор зайнятості" - співвідношення між збільшенням сукупної зайнятості в галузях, безпосередньо пов?язаних з інвестиціями, запропонований власний коефіцієнт Дж. М. Кейнс назвав "мультиплікатором інвестицій". Він, на відміну від мультиплікатора Р.- Ф. Кана, характеризує положення про те, що "коли відбувається приріст загальної суми інвестицій, то доход збільшується на суму, яка в К разів перевищує приріст інвестицій". Причина цього, підкреслює Дж. М. Кейнс, полягає в постійно згадуваному ним же "психологічному законі", згідно з яким "по мірі того, як реальний доход зростає, суспільство бажає споживати постійно зменшувану його частину".

У теорії Дж. Кейнса під мультиплікатором розуміється коефіцієнт, або множник, який показує залежність зміни прибутку від зміни інвестицій. Щоб чіткіше уявити механізм, за допомогою якого відбувається збільшення або розширення прибутку під впливом інвестицій, розглянемо конкретний приклад.

Підприємство інвестує 45 млн гривень для оплати праці додаткової кількості робітників, яких залучають для випуску додаткової продукції. Припустімо, що у цих робітників 2/3 заробітної плати витрачається на споживання, а 1/3 - йде на заощадження, точніше: ГСС (гранична схильність споживання) = 2/3 і ГСЗ (гранична схильність заощадження) = 1/3. Таким чином, із 45 млн гривень - 30 млн грн (2/3) йде на споживання, тобто на закупівлю товарів у виробника. Це перший рівень розгляду.

Для другого рівня візьмемо приклад, що робітники в свою чергу також будуть витрачати 2/3 отриманих грошей на споживання і, таким чином, їх витрати становитимуть 20 млн грн. Припустімо, що і в подальшому ГСС= = 2/3, тоді знайдемо, що на третьому рівні витрати на споживання становитимуть 13,333 млн грн. Продовжуючи розрахунок, врешті-решт дійдемо до результату, коли вся сума буде витрачена і витрати дорівнюватимуть нулю. Звідси зрозуміло, що 45 млн грн додаткових інвестицій спричинили послідовно вторинні, третинні і т.д. споживчі витрати. Підсумувавши їх, ми побачимо, що в сукупності вони становлять 135 млн грн. Подамо ці розрахунки у більш наглядній формі:

У правій колонці результати подані у вигляді суми членів спадної геометричної прогресії із знаменником, що дорівнює 2/3 і показує величину ГСС.

Беручи до уваги, що 45 млн грн становлять прирощення інвестицій, а 135 млн грн. - прирощення ВВП, ми можемо виразити залежність між прирощенням інвестицій і ВВП за формулою:

Оскільки ГСС = 1 - ГСЗ, то цю формулу можна виразити інакше:

Величину, обернену ГСЗ, або коефіцієнт, який показує, наскільки збільшується приріст інвестицій, називають мультиплікатором інвестицій і позначають літерою R.

«Коли відбувається прирощення загальної суми інвестицій, - пише Дж. Кейнс, - то прибуток збільшується на суму, яка в R разів більша від приросту інвестицій».

Отже, позначивши коефіцієнт, або мультиплікатор R, отримаємо більш компактну формулу.

Звідси легко знайти значення мультиплікатора

Отже, на думку Кейнса, ріст інвестицій означає залучення до виробництва додаткових робітників, що веде до збільшення зайнятості, національного доходу і споживання. Первинне збільшення зайнятості, спричинене новими інвестиціями, зумовлює додатковий ріст зайнятості, викликаний необхідністю задоволення попиту додаткових робітників. Цей коефіцієнт додаткового росту зайнятості Кейнс назвав мультиплікатором, який показує співвідношення між ростом інвестицій, з одного боку, і ростом зайнятості і доходу - з іншого. Формула мультиплікатора (за Кейнсом) така:

Чим більша гранична схильність до споживання, тим більший мультиплікатор, тим вища зайнятість.

У своїй економічній програмі Кейнс дотримувався положення, що «держава має здійснювати свій скеровуючий вплив на схильність до споживання частково через систему податків, частково - шляхом фіксування норми процента та іншими методами».

Кейнс пропонував регулювати не тільки інвестиції, але й національний доход. Засобом для цього він вважав податки, вимагаючи їх підвищення з метою вилучення заощаджень для збільшення державних інвестицій.

Далі він доходить висновку про те, що «принцип мультиплікатора» дозволяє дати загальну відповідь на питання, яким чином коливання інвестицій, що становлять відносно невелику частку національного доходу, характерізуються значно більшою амплітудою. Але, за його твердженням, «навіть якщо в нерозвиненому суспільстві розміри великі, вплив коливань у розмірах інвестицій на зайнятість буде набагато сильнішим у розвиненому суспільстві, оскільки можна припустити, що саме в останньому поточні інвестиції становлять значно більшу частку поточної продукції».

Отже, суть ефекту мультиплікатора дійсно проста. У результаті державного регулювання (прямого - через інвестиції або непрямого - через фіскальну політику) збільшується споживчий попит, який мультиплікує збільшує (примножує) попит на товари і послуги, що зрештою призводить до зростання національного доходу. У свою чергу, приріст національного доходу спричиняє зростання інвестицій, що пожвавлює підприємницьку діяльність і сприяє прискореному розвитку виробництва. Після кризи 1929 - 1933 pp. економісти, щоб вивести економіку із стану застою, зосередили свою увагу на проблемі ефекту від державного попиту. У зв?язку з цим виникла модель мультиплікатора. Про значення ефекту мультиплікатора М. Блауг писав: «Капіталісти, вчив нас Кейнс, можуть витягти себе зі скрутного становища за допомогою шнурків від власних черевиків, а саме - через мультиплікатор. Вирішальним моментом при цьому є стимулювання інвестицій».

Через кілька десятиріч, розвиваючи ідеї Дж. М. Кейнса, Гелбрейт писав, що "ці доходи мають бути інвестовані і, таким чином, витрачені або компенсовані витратами ще когось. В іншому випадку споживча спроможність буде знижуватись. Товари будуть залежуватися на полицях, обсяг замовлень зменшиться, обсяг виробництва спаде, а безробіття зросте. У результаті відбудеться спад виробництва".

Основні принципи концепції

Підсумком свого дослідження Кейнс вважав створення теорії, яка «вказує на життєву необхідність створення централізованого контролю в питаннях, які тепер в основному належать приватній ініціативі, тому що «саме у визначенні обсягів зайнятості, а не в розподілі праці тих, хто вже працює, існуюча система виявилась непридатною». Тому, затвердженням Дж. М. Кейнса, «запровадження централізованого контролю, необхідного для забезпечення повної зайнятості, потребує значного розширення традиційних функцій уряду…Але при цьому залишаються широкі можливості для виявлення приватної ініціативи і відповідальності».

Ефективність регулювання державою економічних процесів, на думку Дж. М. Кейнса, залежить від вишукування засобів для державних інвестицій, досягання повної зайнятості населення, зниження і фіксування норми процента. Він писав: «Рікардо і його послідовники прогледіли той факт, що навіть протягом тривалого часу зайнятість не обов?язково веде до повної зайнятості, що рівень зайнятості може змінюватися і що політиці кожного окремого банку відповідає відмінний від інших рівень зайнятості. Таким чином, існує багато умов довгострокової рівноваги, які відповідають різним варіантам процентної політики органу, який регулює грошову систему».

Як вважав Дж. М. Кейнс, державні інвестиції при їх нестачі мають бути гарантовані випуском додаткових грошей, а можливий дефіцит бюджету буде запобігати зростанню зайнятості і падінню норми процента. Інакше кажучи, чим нижча норма кредитного процента, тим вище є стимулювання інвестицій, зростання рівня інвестиційного попиту, що, у свою чергу, розширює межі зайнятості і веде до подолання безробіття. При цьому вихідним він вважав таке положення про кількісну теорію грошей, згідно з яким насправді «замість постійних цін при невикористаних ресурсах і цінах, які зростають пропорційно до кількості грошей в умовах повного використання ресурсів, ми практично маємо ціни, що постійно зростають із зростанням зайнятості».

На думку Кейнса, повна зайнятість залежить від правильного співвідношення процентної ставки і заробітної плати і може бути досягнута швидше шляхом зниження першої, ніж скороченням другої. Основна причина безробіття, як він вважав, полягає в тому, що ставка процента в довгостроковій перспективі залишається досить високою. Разом з тим, згідно з кейнсіанською теорією подвоєння грошової маси не призводить до подвоєння цін, але при цьому впливає на процентну ставку, тому що кейнсіанська функція попиту на гроші, зокрема спекулятивного, враховує «грошову ілюзію» або реакцію індивідів на будь-яке, навіть нелегальне зменшення запасів готівки.

Слід зазначити, що до Кейнса економісти не зввртали належної уваги на те, що заощадження властиві споживачам, а інвестиції - виробникам, і рішення перших і других не завжди узгоджуються між собою. Тому логічним є те, що ефективний попит і насамперед інвестиції мають стати об?єктом державного регулювання.

Кейнсіанська революція дійсно мала місце. Проте, слід зауважити, що революція відбулася не просто в економічній політиці, а й у теорії. Це не означає, що всі елементи цієї теорії були відразу визнані.

Навпаки, перше видання "Загальної теорії..." ще не було розпродане, як почалася критика окремих частин учення Кейнса, яка з того часу не припиняється. Невдовзі вчення Кейнса спіткала доля теорій Рікардо, Маркса, Вальраса і Маршалла: його інтерпретували, зводили до графіків і альтернативних математичних моделей "Кейнс 1", "Кейнс 2" і т. д. У результаті Кейнс став автором, якого всі цитують, але ніхто не читає.

Таким чином, можна відзначити такі основні принципи концепції Кейнса.

По-перше, Кейнс і його послідовники рішуче заперечували відповідність між інвестиціями підприємців і заощадженнями населення, оскільки і ті, й інші керуються різними мотивами. Заощадження не завжди вкладаються у банк і тому не можуть бути видані як позика підприємцям. Коливання в інвестиціях спричиняють коливання рівня реального виробництва, зайнятості і цін.

По-друге, кейнсіанці вважають сучасні ринки неконкурентними, а тому і нездатними автоматично регулювати попит і пропозицію, особливо співвідношення між цінами і заробітною платою. Монополії і олігополії, займаючи панівне становище на ринках багатьох товарів, можуть штучно підтримувати високі ціни, незважаючи на те, що попит падає. Водночас профспілки виступають за гарантований рівень заробітної плати при укладанні трудових угод і колективних договорів з підприємцями. Все це призводить до того, що ринкове регулювання стає негнучким, і зниження попиту на продукцію хоч і веде до падіння цін, але навряд чи одночасно викличе зменшення ставок заробітної плати. У всякому випадку, розраховувати на те, що робітники добровільно погодяться на зниження заробітної плати, боячись конкуренції з боку безробітних, навряд чи слід. Ще більш безпідставно сподіватися, що загальне зниження ставок заробітної плати забезпечить повну зайнятість, як на це надіялись економісти-класики.

По-третє, оскільки ринок не може виступати як саморегулятор економіки і не спроможний забезпечити повну зайнятість, стабільність виробництва і цін, кейнсіанці вважають, що держава має відігравати активну роль у здійсненні цих завдань. Втручання держави у регулювання економіки має полягати у проведенні такої фіскальної і грошово-кредитної політики, яка б пом?якшила спади і різкі підйоми виробництва, що періодично виникають, і які отримали в літературі назву економічних циклів.

Економічна теорія Дж. М. Кейнса

Найгострішими проблемами, що постали перед Англією в повоєнні 1920--1930-ті роки, були масове безробіття та недовантаження виробничих потужностей. У проміжку між 1922--1927 рр. кількість безробітних тут ніколи не опускалася нижче за 1 млн. Найвищого рівня вона досягла 1932 р. (а це розпал кризи), коли без роботи залишилось 2829 тис. робітників, що становило 22,1 % застрахованих. Якщо 1924 р. в Уельсі безробітних серед застрахованих було 8,6 %, то в 1932 р. -- 36,5 %; у Шотландії 1927 р. безробіття становило 10,6 %, а в 1932 р. -- 27,7 %<!--[if !supportFootnotes]-->[1]<!--[endif]-->. «Нужденна людина не є вільною» -- гасло того дня. А це вже не капіталістична ідеологія. Втручання держави в економіку -- характерна риса цього часу для Європи та США, поряд з націоналізацією та корпоратизацією. Наближується «змішана економіка».

Англійські уряди, у тому числі лейбористський, 1924 р. працювали під гаслом «ми можемо подолати безробіття». Уряди Англії експериментували з рівнем процента в пошуках виходу з кризи як у повоєнні 1920-ті рр., а особливо в роки Великої депресії 1929--1932 рр., не кажучи вже про проблеми грошового обігу, який також піддавався експериментам.

Основна праця Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» присвячена цим питанням. Після виходу її у світ з'явилася брошура лейбориста Т. Роуса «Містер Кейнс і лейбористський рух», в якій автор запитує: «Що відділяє нині містера Кейнса від лейбористського руху?», -- і відповідає: «Як я можу вважати, нічого не відділяє. Коли ми подивимось на результати його аналізу сучасного суспільства, то виявляється неможливим знайти які-небудь відмінності між ним і тим, що досягнуто лейбористським рухом»<!--[if !supportFootnotes]-->[2]<!--[endif]-->. Автор має рацію -- соціальні ідеали Кейнса, які ми розглянемо нижче, близькі до лейбористських.

Проблеми зайнятості з'явилися ще в Давній Греції і Давньому Римі, але вони обмежувалися гаслом «хліба і видовищ». Один з ранніх випадків посилання на безробіття як на підставу для заборони імпорту товарів в умовах ринкових відносин можна знайти у Флоренції 1426 року. Англійське законодавство з цього питання сходить принаймні до 1445 р. Соціальні й економічні проблеми широко обговорюються в Англії в середині ХVI в. «Величезна кількість іноземних товарів, що їх доставляють щороку до Англії, не тільки спричинила брак грошей, але й підірвала всі ремесла, що забезпечували можливість заробляти гроші на їжу і пиття багатьом простим людям, які тепер вимушені жити безробітними, жебракувати і красти»<!--[if !supportFootnotes]-->[3]<!--[endif]-->. Але цей соціальний продукт у гільдійській системі практично не продукувався. Він міг з'явитися тільки через зовнішні чинники -- конкуренцію зарубіжних виробників.

Індустріалізація породила безробіття в масовому масштабі. Проте економісти класичної школи стверджували, що цей феномен -- результат дії недосконалої конкуренції, але «невидима рука» відновить рівновагу.

Дж. М. Кейнс у своїй основоположній праці «Загальна теорія зайнятості…» виступив проти цього постулату. Саме зайнятість у широкому значенні слова -- об'єкт дослідження. Саме проблему безробіття не вирішує сучасна економічна система. Безробіття вимушене -- тобто стан цієї системи -- її найтяжча вада. Воно народжується, посилюється, стає лихом індустріальної цивілізації.

Питання про величину наявних ресурсів, тобто кількість населення, яке може бути зайняте, обсяги природних багатств і нагромаджене капітальне устаткування часто трактується описово. Причому часто теоретичний бік проблеми -- чим визначається справжня зайнятість наявних ресурсів -- рідко досліджувався скільки-небудь детально. «Я маю на увазі, -- пише Кейнс, -- не те, що дану тему взагалі пропустили. Але теорію, що була в її основі, вважали простою й очевидною»<!--[if !supportFootnotes]-->[4]<!--[endif]-->.

В основу своєї теорії Кейнс поклав пріоритет праці. Він визнає чинники виробництва, але розглядає їх як своєрідну фондоозброєність праці. На наш погляд, цей оригінальний підхід сформувався в Кейнса в його працях, пов'язаних з Версальським договором, дослідженням причин, що породили Першу світову війну. Кейнс дав блискучий аналіз ситуації до 1914 р. в Європі і США.

Учений однією з причин подій 1914--1918 рр. уважає взаємозв'язок між зростанням населення і кількістю необхідного продовольства. Темпи збільшення населення Європи в останню третину XIX ст. випереджають зростання продовольчих продуктів. Аграрна технологічна революція певною мірою сповільнилася. Хімічна наука ще не вийшла на відкриття мінеральних добрив, хоча стрімкий розвиток сільськогосподарського машинобудування дозволив прискорити темпи збирання врожаю, а отже, скоротити втрати.

Аграрна криза 1880-х років важко відбилася на економічному стані селян. Різке падіння цін ударило по інвестиційних можливостях. Це була загальна ситуація в Європі, зокрема в Німеччині, де населення в 1870 р. дорівнювало 40 млн, до 1892 р. -- 50 млн, а до 30 червня 1914 р. -- 68 млн. У роки, що безпосередньо передували війні, щорічний приріст сягав до 850 тис., з населення незначна частина емігрувала. Цей сильний приріст став можливий лише завдяки глибокому перетворенню економічної структури країни. Із хліборобської країни Германія перетворилася на величезну і складну індустріальну машину, робота якої ґрунтувалася на рівновазі багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників. Щоб знайти заняття в себе вдома для населення, яке неухильно зростало, і коштів для закупівлі матеріалів за кордоном, Німеччина повинна була забезпечити цій машині повний хід.

Щоб зрозуміти сучасне економічне становище, ми повинні ясно усвідомити, яким надзвичайним центром стала середня Європа завдяки розвитку німецької системи. «Населення Німеччини й Австро-Угорщини разом майже дорівнювало населенню всієї Північної Америки. У цих числах лежить військова сила центральних держав. Проте якщо позбавити їх коштів для існування, які навіть війна не скоротила скільки-небудь значно, вони залишаються навряд чи меншою небезпекою для європейського порядку» Тут чітко змальовані ситуації життєвого простору для довоєнної Німеччини, до Версальського договору, Німеччини після нього. Кейнс також наводить дані про зростання чисельності населення Росії, яке становило в роки, що передували 1914 р., 2 млн осіб щороку, що «… було, проте, одним з найкращих явищ останніх років».

Ситуація, що спричинила війну 1914--1918 рр., була розглянута з політичної позиції соціал-демократії в Маніфесті Базельського Конгресу II Інтернаціоналу. Але у війни були й економічні корені. Було встановлено, що наприкінці ХІХ ст. Англія втратила свою першість у світовій економіці. На арену виходять США і Німеччина, маючи у своєму розпорядженні наймогутніший індустріальний потенціал. Франція посідає четверту сходинку в переліку індустріальних країн. До франко-прусської війни чисельність населення в цих країнах була однаковою, але Франція була багатішою. До 1914 р. чисельність населення Німеччини стала майже на 70 % більше, ніж у Франції. Кейнс підкреслює: «?вона стала однією з перших промислових націй усього світу, і технічна спритність і засоби для створення майбутніх багатств не мали собі рівних».

Але територія, або «життєвий простір», в Європі й у тій же Німеччині не збільшилася. Щоправда, після франко-прусської війни Німеччина відчужила у Франції Ельзас і Лотарингію, що, безсумнівно, сприяло зростанню економічної й військової потужності Німеччини. Були спірні території з Бельгією, Польщею, Чехією, Францією, оскільки ці території колись уходили до складу різних німецьких земель або були завойовані та анексовані тевтонськими лицарями в Польщі.

Індустріальна потужність Німеччини останньої третини ХІХ -- початку ХХ ст. зростала на залізі й вугіллі Ельзасу, Лотарингії і Руру. Не менше важливе положення Кейнса про те, що до 1914 р. ситуація взаємозалежності чисельності населення і ресурсів продовольства зазнала зміни порівняно з періодом до 1870 р. До 1870 р. Європа, узята в цілому, могла самостійно задовольняти свої головні потреби. Після 1870 р. завдяки поступовому розвитку в Європі утворилося в широкому масштабі таке становище, подібного якому не знає історія, і разом з тим протягом найближчих 50 років умови її економічного життя стали нестійкими і незвичайними. Настійлива потреба населення в їжі вже раніше задовольнялася доставкою продуктів з Америки; тепер уперше в історії в цьому плані відбувся повний переворот. Зростання чисельності населення забезпечувалося зростанням продовольства. Аграрна технологічна революція, поєднавшися з індустріальною, привела до зростання виробництва як у сільському господарстві, так і в промисловості. Це, за Кейнсом, пропорційно збільшило дохід. Доходи інвестувались у нові райони планети, там розви- вався транспорт для перевезень харчових продуктів до Європи, в якій панував добробут.

Соціальна й економічна організація Європи забезпечувала їй вищий ступінь нагромадження капіталу. Зростання чисельності населення в Європі дало поштовх до збільшення кількості емігрантів до Америки, де вони могли почати розробляти нові землі, а нагромаджені в Європі капітали стали тут джерелами інвестицій у розвиток залізничного і морського транспорту. Але до 1914 р. в США чисельність населення і продовольчі ресурси вирівнялися. Можливість експорту відкривалася тільки в урожайні роки.

Так Європа опинилася в ситуації, про яку згадував Мальтус наприкінці XVIII ст. Кейнс досліджує особливості психології суспільства в Європі. Суспільний устрій був налаштований так, що «…значна частина зростаючого доходу надходила в розпорядження одного суспільного класу, який все менш мав бажання спожити його цілком. Нові багачі XIX століття не були схильні до надмірних витрат і віддавали перевагу владі, що дається новим застосуванням капіталів у економічній діяльності, перед насолодою безпосереднім споживанням? Саме нерівність розподілу багатств дала можливість нескінченного їх нагромадження і постійних удосконалень, що відрізняє наше століття від попередніх. У цій обставині полягає головне виправдання капіталістичної системи.

Зростання і розвиток цієї чудової системи були засновані на містифікації й обмані. Робітничий клас підкоряється їй унаслідок свого неуцтва і безсилля, він мусив підкорятися їй через примушування, навіювання і приманки. Становище, в якому він перебував, давало йому мізерну частку цього пирога. Так, “заощадження” зробилось головною чеснотою нашого часу, а зростання пирога -- предметом його релігії. Принцип збереження пирога виховував всі ті інститути пуританізму Заощадження мало на увазі старість або добробут дітей. Діяльністю суспільства керував несвідомий інстинкт Війна показала всім можливість негайного споживання, вона показала багатьом даремність стриманості. Так був відкритий обман; робочий клас уже, мабуть, не погодиться більше жертвувати собою для інших, а клас капіталістів, не впевнених у своєму майбутньому, схоче повніше скористатися своєю свободою насолоджуватися, поки вона ще належить йому, і цим наблизить годину конфіскації свого майна».

Отже, Кейнс уже на початку 1920-х років доходить висновку про значення психологічних чинників у соціально-економічному розвитку суспільства.

Версальський договір був найбільшою помилкою, яка призвела до Другої світової війни. По-перше, він відобразив стару психологію. «Річ у тім, що сили, що керувати життям XIX ст., вчинили свій шлях і вичерпали самі себе. Економічні мотиви й ідеали колишніх поколінь більше не задовольняють нас; ми повинні знайти новий шлях, і нам знову доводиться відчувати нездужання, врешті-решт, навіть муки народження на світло нового індустріального порядку».

По-друге, Версальський договір позбавив Німеччину індустріального шляху розвитку, адже саме він дав її народу високий життєвий стандарт. Німеччина була першим покупцем у Росії, Норвегії, Голландії, Бельгії, Швейцарії, Італії й Австро-Угорщини. Вона була другим покупцем Великобританії, Швеції і Данії, третім -- у Франції.

Для багатьох країн Німеччина була постачальником капіталу. Вона несла сюди не тільки машини, а й організацію, зокрема психологію суспільства, у тому числі в країну обломових, де відбулася Велика жовтнева революція. Заслуговує на увагу висновок Кейнса: «Великі історичні події часто бувають наслідком вікових змін у чисельності населення, а також інших фундаментальних економічних причин; завдяки своєму поступовому характеру ці причини вислизають від уваги сучасних спостерігачів, які бачать у подіях наслідок помилок державних людей або фанатизму атеїстів. Таким чином, надзвичайні події останніх двох років у Росії, колосальні потрясіння суспільства, яке перекинуло все, що здавалося найміцнішим: релігію, засади власності, землеволодіння, рівно як політичний порядок і станову ієрархію, є, мабуть, більше наслідком зростання населення, ніж діяльності Леніна або помилок Миколи. Вельми можливо, що руйнівні сили надмірної плодючості раси відіграють більшу роль у розриві кайданів, що накладаються на народ умовностями, ніж могутність ідей або помилки аристократії»

І Кейнс проголошує: «Ми повинні знайти новий шлях. Велика депресія 1929--1933 рр. потребує пошуку нового шляху. В економічний аналіз суспільного відтворювання разом з об'єктивними чинниками вводиться суб'єктивний -- психологія суспільства в умовах нового індустріального порядку: психологічне відчуття споживання, психологічне відчуття переваги ліквідності і психологічна оцінка ефективності інвестицій як вияв основного психологічного закону нового часу: відома частина доходу не вступає в споживання, а вступаючи, збільшує цей дохід, індустріальний прогрес. Депресія змінила одну з рис ментальності громадянина ринкової економіки. Капітал утворюється в результаті не схильності до заощадження, а у в результаті попиту, обумовленого поточним і перспективним споживанням». Провідний чинник прогресу нового індустріального порядку -- ефективний попит. Цей методологічний підхід становить основу концепції геніального, за загальним визнанням, Дж. М. Кейнса.

Природно, що Кейнс мусив піддати критиці постулати класичної теорії, яка «…панує над практичною й економічною думкою панівних і академічних кіл нашого покоління. Я наведу докази того, що постулати класичної теорії застосовні не до загального, а тільки до особливого випадку, оскільки економічна ситуація, яку вона розглядає, є лише граничним випадком можливих станів рівноваги»

Класична загальна теорія ґрунтувалася на аналізі вартості і розподілу. Кейнс висуває і створює свою теорію на підставі особливої ролі ефективності сукупного попиту в трактуванні, відмінному від класичної школи.

Сукупний ефективний дохід є базовим поняттям кейнсіанської концепції. Оригінальність аналізу цієї категорії полягає в тому, що Кейнс за початковий пункт бере практичну діяльність підприємця. А початковий етап в тому, що він здійснює витрати подвійні: а) виплати власникам факторів виробництва -- факторіальні витрати за даного рівня зайнятості; б) виплати іншим підприємцям, вплетеним у техніко-технологічний ланцюг його діяльності, а також неминучі витрати в його діяльності -- витрати споживання за даного рівня зайнятості (натяк на те, що функціонування ринку чогось коштує). У результаті утворюється прибуток підприємця.

«У тих випадках, коли аналіз економічної кон'юнктури ми проводимо з позиції підприємця, сукупний дохід (тобто факторіальні витрати плюс прибуток), одержуваний за даного рівня зайнятості, доцільно назвати виручкою від цієї зайнятості. З іншого боку -- сукупна ціна пропонування продукції за даного обсягу зайнятості є очікувана виручка, яка якраз і спонукає підприємця представити попит на працю, рівну саме цьому рівню зайнятості».

Ще раз наголосимо, що Кейнс засадничими в аналізі сукупного доходу вважає економічні дії підприємця. Дохід підприємця є перевищення вартості виготовленої продукції над витратами за даного рівня зайнятості. Для суспільства ж сукупний дохід дорівнюватиме факторіальним витратам, а це дохід власників факторів виробництва плюс підприємницький прибуток. Основу цієї схеми становить рівень зайнятості праці з її технічною, технологічною, ресурсною озброєністю.

«Отже, якщо припустити, що стан техніки, обсяг застосованих ресурсів і питомі (на одного працівника) факторіальні витрати незмінні, то рівень зайнятості як на окремому підприємстві, або в одній галузі, так і в цілому по господарству залежить від суми виручки, яку підприємець розраховує одержати за власну продукцію. Підприємець прагнутиме довести обсяг зайнятості до рівня, на якому він має намір мати найбільше перевищення виручки над факторіальними витратами»

Сукупний попит -- це сукупна ціна пропонування продукції, а сукупне пропонування -- виручка, очікувана підприємцем на базі відповідної зайнятості. Основа першого і другого -- зайнятість праці, оскільки пріоритет праці виступає абсолютно виразно.

Як бачимо, у поняття сукупного попиту і сукупного пропонування Кейнс вкладає відмінний від класичної схеми зміст.

«Позначимо сукупну ціну пропонування продукції за зайнятості N через Z. Взаємозв'язок між Z і N, який можна записати у формі Z = f (N), назвемо функцією сукупного пропонування. Виручку, очікувану підприємцем за зайнятості N, позначимо D; взаємозв'язок між D і N, який можна записати у формі D = f (N), назвемо функцією сукупного попиту. Якщо за даної величини N очікувана виручка більше, ніж очікувана ціна пропонування, тобто якщо D більше за Z, то підприємці прагнутимуть збільшити зайнятість понад N (якщо навіть конкуренція їх один з одним через залучення факторів виробництва призведе до підвищення витрат) до такої величини N, за якої Z стала б рівною D. Отже, рівень зайнятості визначається точкою перетину функцій сукупного попиту і сукупного пропонування. Саме в цій точці очікуваний підприємницький прибуток буде найбільшим. Величину D в тій точці кривої функції сукупного попиту, де вона перетинається з функцією сукупного пропонування, назвемо ефективним попитом».

Кейнс дає ще одне визначення поняття ефективного попиту: «Обсяг витрат праці N, на яку підприємці пред'являють попит, залежить від очікуваних витрат суспільства на споживання D1 і від очікуваних витрат на нові інвестиції D2. D = D1 + D2 і є те, що ми раніше визначили як ефективний попит». Проблема сукупного ефективного попиту проходить у Кейнса в усьому аналізі споживання, інвестицій, ефективності капіталу, норми процента, грошей, зайнятості, інфляції і дефляції та ін.

Так, він говорить, що первинний імпульс до збільшення по- питу дається зростанням споживання. Зі зростанням ефективного попиту зайнятість ресурсів зростатиме в точній пропорції зі збільшенням ефективного попиту, викликаним зростанням кількості грошей. Коли ж буде досягнута повна зайнятість усіх чинників, то з того часу одиниця заробітної плати і ціни зростатимуть у точній пропорції зі збільшенням ефективно попиту і т. д.

Рівноважний рівень зайнятості залежить від: а) функції сукупного пропонування, б) схильності до споживання і в) обсягу інвестицій D2. Це і є суть загальної теорії зайнятості.

Кейнс розглядає історію питання ефективного попиту, розкриваючи причини того, чому проблема ефективності попиту зникла після Мальтуса з економічної літератури. Він пов'язує це із соціальними коренями підтримки громадськістю концепції Рікардо, що нехтує функцією сукупного попиту. «Теорія Рікардо багато в чому вельми підійшла тому середовищу, до якого вона була звернута. Вона приводила до висновків, цілком несподіваних для непідготовленої людини. Рікардіанське вчення, переведене на мову практики, вело до суворих і часто неприємних висновків, що додавало йому відтінку чесноти? Властям імпонувало, що це вчення пояснювало багато виявів соціальної несправедливості й очевидної жорстокості як неминучі наслідки прогресу, а спроби змінити таке становище виставляло як дії, котрі можуть у цілому принести більше зла, ніж користі»

Не розглядається ефективний попит і в класичній школі. Від аналізу сукупного ефективно попиту Кейнс переходить до «…аналізу схильності до споживання, граничної ефективності капіталу і теорії процента -- трьох головних проблем у нашому теперішньому знанні»

Як уже зазначалось, у дослідженні економічних процесів Кейнс виходить з пріоритету праці. Функціонування інших фа- кторів виробництва відбувається як органічна складова праці.

Тож обов'язково мають з'явитися поняття, що розкривають цей засадничий початок: одиниця праці, грошова одиниця.

Визначальна роль в ефективному попиті належить доходу. Це знакове поняття в концепції. Взаємозв'язок доходу і зайнятості виражений у формулі, очікування доходу стимулюватиме досягнення рівня зайнятості. Серед понять, що вводяться в обіг, є «…короткострокове і довгострокове припущення як фактор, що ви- значає розміри виробництва і зайнятості. Стан розрахунків на майбутнє весь час піддається змінам, так що нові припущення ніби накладаються на старі. Тому економічний механізм у кожний даний момент випробовує вплив багатьох чинників, пов'язаних з різними минулими станами розрахунків на майбутнє»

Чистий дохід у Кейнса визначено як ?--Ј--(і)--U--?--V, де А -- виручка; U -- витрати споживання; V -- додаткові витрати. Це останній крок до поняття заощадження й інвестицій. Звідси: Дохід = Вартість продукції = Споживання + Інвестиції; Зао- щадження = Дохід - Споживання; звідси Заощадження = Інвестиції.

Отже, Кейнс установив, що одним з важливих наслідків Першої світової війни було висунення на перший план особистого споживання. Цей базис в економічному аналізі відзначається пріоритетом схильності до споживання перед схильністю до заощадження.

Кейнс Джон Мейнард (1883 -1946 ) - видатний учений сучасності. Він навчався у відомого економіста, засновника "кембриджськоі школи" економічноі думки А. Маршалла, але, всупереч сподіванням, не став його послідовником. Своі осмислення наслідків найтривалішоі і найтяжчоі кризи 1929 - 1933 рр., яка охопила багато краін світу, Дж. М. Кейнс висвітлив у книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", видрукованій 1936 р. у Лондоні.

Ця книга принесла йому надзвичайно широку популярність і визнання, оскільки вже в 30-ті роки стала теоретико-методологічною базою програм стабілізаціі економіки на державному рівні в ряді краін івропи і США. Сам автор книги став після цього радником у складі уряду Великобританіі і брав участь у розробці багатьох практичних рекомендацій у сфері економічноі політики, одержав солідну винагороду і прибутки, здобув високе становище у суспільстві. Адже за всю парламентську історію Великобританіі Дж. М. Кейнс був першим серед учених-економістів, хто одержав від англійськоі королеви титул лорда, який давав право участі у засіданнях Верховноі палати парламенту.