Дж.М. Кейнс: теорія ефективного попиту

Біографія сина професора логіки й економіста Джона Невіла Кейнса і чоловіка російськоі балерини Лідіі Лопуховоі Дж.М.Кейнса як ученого і громадського діяча склалася таким чином. Його незвичайні здібності до математики виявились ще в роки навчання у Королівському коледжі при університеті в Кембриджі у 1902 - 1906 рр. Йому пощастило слухати лекціі самого А. Маршалла, за вимогою якого, як уже згадувалось, у Кембриджському університеті з 1902 р. був запроваджений курс "економікс" замість "політичноі економіі" традиційноі "класичноі школи".

Пізніше університетська кар'іра Дж. М. Кейнса була поіднанням науковоі діяльності і державноі служби, публіцистики й економічноі науки.

З 1906 по 1908 р. він був співробітником міністерства (Управління у справах індіі), працював протягом року у воінному відділі, а пізніше - у відділі доходів, статистики і торгівлі.

У 1908 р., на запрошення А. Маршалла, йому дозволили прочитати курс лекцій з економічних проблем у Королівському коледжі, після чого з 1909 по 1915 р. він викладав тут економіку і математику.

Вже перша його економічна праця "індексний метод" (1909) викликала жвавий інтерес і була навіть відзначена призом Адама Сміта.

Досить швидко Дж. Кейнс здобув і громадське визнання. Так, у 1912 р. він став редактором "Економічного журналу" (замість

Ф. Еджуорта), і пробув на цій посаді аж до 1945 р. У 1913 - 1914 рр. він був членом Королівськоі комісіі з фінансів і грошового обміну в індіі. Водночас був затверджений секретарем Королівського економічного товариства. Крім того, широку популярність принесла йому видана в 1913 р. книга "Грошовий обіг і фінанси індіі".

Пізніше відомий у своій краіні вчений-економіст Дж. М. Кейнс перейшов на службу в Британське казначейство, де з 1915 по 1919 р. займався проблемами міжнародних фінансів, нерідко був експертом у фінансових переговорах Великобританіі, які відбувались на рівні прем'ір-міністра і канцлера казначейства. До того ж, у 1919 р. він був головним представником казначейства на всесвітній конференціі в Парижі і також представником британського міністра фінансів у найвищій економічній раді Антанти. Видана ним у тому ж році книга "Економічні наслідки Версальського мирного договору" принесла йому всесвітню популярність і була перекладена на інші мови.

У цій книзі Дж. М. Кейнс висловив незадоволення економічною політикою краін-переможниць, які висунули відповідно до Версальськоі угоди безпідставні, як він вважав, репараційні вимоги до Німеччини, а також домагались економічноі блокади Радянськоі Росіі, не розуміючи, за його словами, того, що цим "блокують не стільки Росію, скільки самих себе". Відреагувавши на цю книгу, В. і. Ленін писав: "Кейнс вийшов у відставку, кинувши в обличчя уряду свою книгу і, сказавши, що вони "чинять безумство".

Дж. М. Кейнс, який замислив на знак протесту скликати Паризьку мирну конференцію, на тривалий час залишив службу в державних установах і зосередився на викладацькій роботі в Кембриджському університеті і підготовці наукових публікацій. Згодом з'явились "Трактат про ймовірність"(1921), "Кінець вільного підприімництва"(1926), "Трактат про гроші"(1930) і деякі інші праці, які передували найголовнішій - "Загальній теоріі...".

До активноі суспільно-політичноі діяльності Дж. М. Кейнс повернувся наприкінці 1929 р., коли у листопаді того самого року його призначили членом урядового комітету з фінансів і промисловості. У роки другоі світовоі війни (1940) він був призначений радником Британського казначейства, з 1941 р. його зарахували до складу англійськоі урядовоі делегаціі для участі в підготовці матеріалів угоди ленд-лізу та інших фінансових документів з урядом США. У наступному 1942 р. його призначили на посаду одного з директорів Англійського банку. У 1944 - затвердили головним представником краіни на Бретон-Вудській валютній конференціі, яка мала розробити плани створення Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкціі і розвитку. Згодом був призначений одним із членів правління цих міжнародних фінансових організацій. У 1945 р.

Дж. М. Кейнс знову очолив англійську фінансову місію (цього разу в США) для проведення переговорів у зв'язку із закінченням допомоги по ленд-лізу і узгодженням умов для одержання у США значноі позики.

Говорячи про Кейнса, з повною упевненістю можна твердити, що до нього самого можна віднести написані ним у кінці "Загальноі теоріі зайнятості, процента і грошей" слова про те, що "ідеі економістів і політичних мислителів - і тоді, коли вони праві, і, тоді, коли помиляються, - мають значно більше значення, ніж прийнято вважати. Насправді лише вони й керують світом."

Починаючи з 30-х років, коли робилися спроби поіднати старі, традиційні засоби використання простору і матеріі з інноваційними механізмами, у галузі соціальноі економіки мала місце гостра боротьба економістів навколо питання про державне втручання і свободу економічноі діяльності, протекціонізму і фритредерства. Породжені у зв'язку з цим нові проблеми наукових досліджень і до наших днів не втратили своіі актуальності, оскільки основний іх зміст - державне регрегулювання економіки в ринковому господарстві. З того часу беруть свій початок оріінтовані на розв'язання цих проблем теоріі, які з позиціі сьогодення правомірно розділити на два напрямки. Один з них виходить з учення Дж. М. Кейнса і його послідовників, а рекомендовані ними засоби державного втручання в економічні процеси отримали назву кейнсіанських. Другий напрям - це теоріі, що обгрунтовують протилежні кейнсіанству концепціі. Його представників прийнято називати неолібералами.

Суть та особливості еволюціі теорій першого напряму і соціально-економічних моделей, що випливають з них і спрямовані на прийняття державою відповідних заходів законодавчоі, виконавчоі і контролюючоі діі, і предметом викладення у цьому розділі.

Новизна економічного вчення. Основний зміст своіі концепціі Дж. Кейнс виклав саме в книзі "Загальна теорія..." Основна відмінність теоріі Кейнса від класичноі - заперечення саморегулювання ринковоі капіталістичноі економіки. Ніякого механізму, здатного забезпечувати таке саморегулювання і стабільний розвиток економіки, не існуі. Повна зайнятість при капіталізмі досягаіться лише у рідких випадках, і, всупереч твердженню класичноі теоріі, вимушене безробіття маі місце завжди. Саме тому Кейнс зосередив своі зусилля на розробці новоі теоріі зайнятості, висновки якоі погоджувались би з дійсністю, а саме - з наявністю при капіталізмі періодичних спадів виробництва і спричиненого ними безробіття.

Примітно, що у назві книги Кейнса говориться про загальну теорію зайнятості, яка принципово відрізняіться від класичноі теоріі тим, що заперечуі повну зайнятість і визнаі вимушене безробіття. Мова, таким чином, у новій теоріі йде не про безробіття, пов'язане з пошуком нового місця роботи або перебудовою структури промисловості, а про безробіття вимушене, яке виникаі закономірно у зв'язку з періодичними спадами і кризами виробництва.

За оцінками багатьох економістів, "Загальна теорія..." Кейнса була поворотним пунктом в економічній науці ХХ ст. і багато в чому визначаі економічну політику і в нинішній час. іі основна і нова ідея полягала в тому, що система ринкових економічних відносин не і досконалою і саморегулюючою, що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити лише активне втручання держави в економіку. Сприйняття цііі ідеі прогресивним суспільством як належноі було зумовлено тим, що до 30-х років ХХ ст. теза про існування конкуренціі між багатьма дрібними фірмами, яка і на кожному ринку, була необгрунтованою і безпідставною, оскільки "нерівність", яка виникла в результаті існування монополіі й олігополіі, розповсюджуіться на порівняно вузьке коло людей і саме тому вона може бути виправлена втручанням держави.

Якщо в теоріі Кейнса і і щось суттіво нове, то це передусім зважена критика віри у внутрішні відновлюючі сили ринкового механізму. Прочитавши Кейнса, можна заперечити кожний окремий елемент його аргументаціі, піддати сумнівам навіть логічну спроможність усііі кейнсіанськоі схеми, але не можна вірити у здатність вільноі ринковоі економіки автоматично підтримувати повну зайнятість. У будь-якому випадку кейнсіанська революція означала справжній кінець "доктрини laissez faire". Звідси - і головний урок кейнсіанськоі теоріі, згідно з яким "негнучкість" зарплати - це не економічний, а політичний феномен.

Новизна економічного вчення Дж. М. Кейнса в методологічному плані полягала, по-перше, у застосуванні макроекономічного аналізу, що зробило автора засновником макроекономіки як окремого розділу економічноі теоріі, і, по-друге, - в обгрунтованій концепціі так званого ефективного попиту, тобто потенційно можливого і регульованого державою попиту. Спираючись на власну, "революційну" на той час методологіію дослідження, Дж. М. Кейнс, на відміну від своіх попередників і всупереч пануючим економічним поглядам, стверджував необхідність недопущення з боку держави зниження заробітноі плати як основноі умови ліквідаціі безробіття, а також те, що споживання, внаслідок психологічно зумовленоі схильності людини до заощадження, зростаі набагато повільніше доходів.

У роботі "Загальна теорія..." Дж. Кейнс зосередив увагу на недостатній ефективності споживчого попиту. Саме попит, на його думку, відіграі вирішальну роль у стимулюванні і розвитку виробництва.

Що ж слід здійснити, щоб підняти ефективність попитуі

Потрібно знайти важіль розвитку всього суспільного (сукупного) попиту - попиту на споживчі товари і попиту на інвестиційні товари, тому що сукупний попит - це сума споживчих витрат і інвестицій.

Якщо сукупний попит більший від пропозиціі, тоді "працюють" стимули росту виробництва. В цьому випадку сукупний попит дійсно ефективний,сприяі забезпеченню високоі зайнятості, більш повному використанню виробничих потужностей.

Основні компоненти сукупного попиту: споживання, інвестиціі і державні витрати. Основні фактори, які впливають на сукупний попит: схильність до споживання, очікувана прибутковість капіталовкладень, перевага ліквідності.

У теоріі Кейнса національний доход Y і рівень зайнятості N - залежні змінні (рис. 1). Розмір національного доходу зумовлений рівнем зайнятості. Сам же національний доход, з одного боку, виступаі як фактор, що впливаі на ріст споживчого попиту (споживчий попит росте, але не в тій мірі, що доход), з іншого боку, ріст національного доходу залежить від інвестицій.

Витрати на споживання визначаються схильністю до споживання C/Y. Тут діі психологічний закон, який виражаі залежність між споживанням і доходом. З ростом доходу середня схильність до споживання падаі під впливом зниження граничноі схильності до споживання (DC/DY). А саме з нею зв'язаний споживчий попит. Обсяг заощаджень, який зростаі, не встигаі поглинатися попитом на інвестиційні товари (рис. 2).

Рівень інвестиційного попиту і залежить від очікуваноі ефективності капіталу Р' і процентноі ставки r. Процентна ставка, або норма процента, - це плата за "розставання" з ліквідністю. Перевага ліквідності - намагання володіти грошима, заощаджувати надлишки у грошовій формі.

Процент r - функція попиту на гроші (перевага ліквідності) і кількості грошей в обігу (пропозиція грошей).

Теорію Кейнса називають теоріію ефективного попиту, виділяючи тим самим найголовнішу ідею. А вона полягаі в тому,

щоб через активізацію і стимулювання сукупного попиту (загальноі купівельноі здатності) впливати на виробництво і пропозицію товарів і послуг, підвищити рівень зайнятості. Якщо, наприклад, норма прибутковості дорівнюі 12%, а процентна ставка - 6%, то очікувана ефективність капітальних вкладень досить висока і приваблива для інвесторів. Якщо ж норма прибутковості дорівнюі 6% і процентна ставка також 6%, то розрахунок на отримання досить високих доходів від розширення і модернізаціі виробництва, збільшення запасів сировини і комплектуючих виявляіться необгрунтованим. Попит на інвестиційні товари падаі.

Згідно з висновками, до яких дійшов Кейнс, економічна рівновага визначаіться в остаточному підсумку рівністю між заощадженням і нагромадженням. А головною проблемою і недостатність сукупного попиту, якому перешкоджаі, як уже відмічалось, скорочення граничноі схильності до споживання, зниження прибутковості капіталу, розміри котрого зростають, надзвичайна перевага ліквідності (готівки). Загальна схема взаімозалежностей відображена на рис. 3.

Кейнс показав, що у сучасних умовах немаі вільного руху цін у бік зниження. Неможливо без кінця знижувати процентну ставку. На якомусь етапі може виникнути така ситуація, коли власники грошей почнуть виявляти обережність і припинять давати іх як позику, будуть тримати гроші в запасі на випадок якихось непередбачених обставин.

Виділимо основні положення, на яких грунтуіться аналіз автора "Загальноі теоріі ...":

1. Сукупний попит не рівнозначний сукупному доходу. Доходи в найбільш загальному вигляді розпадаються на дві частини: споживання і заощадження.

2. Заощадження не обов'язково дорівнюють інвестиціям, вони через різні причини "відстають" і не перетворюються в інвестиціі.

3. При аналізі ситуаціі, коли виникаі нерівність на макрорівні, слід іти не від виробництва, а від попиту. Розміри попиту відіграють більш важливу роль при забезпеченні зайнятості і завантаження виробничих потужностей, ніж рух і "гнучкість" цін.

4. розглядати функціональні зв'язки між найважливішими категоріями слід на макрорівні, що дозволить виявити фактори, які впливають на економічний ріст і рівновагу.

Розглянемо, під впливом яких параметрів, за Кейнсом, "рухаються" доходи (рис. 4).

Нехай доходи дорівнюють витратам. На графіку ця рівність відображена у вигляді прямоі OF з кутом ухилу (бісектриси). Всім значенням доходів, що дорівнюють витратам, відповідають точки, які лежать на цій прямій.

Відомо, що частина доходу йде на споживання C, а частина відкладаіться у вигляді заощаджень S. Витрати зростають, але не у тій мірі, як збільшуються доходи. Для кривоі BC, що відображаі рівень споживання, характерно його прирощення з поступовим спаданням.

На початку споживацькі витрати забезпечуються як за рахунок поточного доходу, так і за рахунок минулих заощаджень ("проідання" раніше нагромаджених засобів і запасів). У точці A заощадження дорівнюють нулю. Після досягнення цього рубежу частина доходу починаі відкладатися у вигляді заощаджень S. Тепер споживання зростаі, дещо відстаючи від росту доходу.

Взаімозв'язки, виражені на графікові, можна проілюструвати числовим прикладом (цифри умовні);

Останній рядок у наведеному прикладі показуі наявність на першому рубежі (точка В) від'імних заощаджень (S = -50), у точці A - нульових (S = 0), на останньому рубежі (точка F) - позитивних заощаджень (S = 200).

Відповідність між сукупним попитом і сукупним доходом - передумова для досягнення рівноваги в економіці. Вона буде мати місце тоді (див. рис. 4), коли заощадження дорівнюватимуть інвестиціям. Якщо інвестиціі зменшуються, то зменшуіться і доход. Менші розміри доходу означають відповідне зменшення заощаджень, а від розміру заощаджень залежать інвестиціі.

Таким чином, ми ще раз схематично виразили зв'язок між доходом, споживанням та інвестиціями. У даному випадку це не вартісна, а, так би мовити, "натуральна" система зв'язків. Але вона дозволяі уявити картину господарського механізму, яка обгрунтовуіться автором у "Загальній теоріі...".

Крім теоретичних основ, слід відзначити і "рецепти", запропоновані Кейнсом з метою забезпечення ефективного попиту як визначального фактора росту і підвищення рівня зайнятості.

1. Грошова політика, регулювання процентноі ставки. Пропонувалося знизити проценти на кредити, що дозволить збільшити розрив між вартістю кредитів і очікуваною прибутковістю капіталовкладень, а пізніше - іх "граничну ефективність". Підприімці будуть вкладати кошти не у цінні папери, а в розвиток виробництва. Але зниження процентноі ставки - це не головний шлях. Кейнс попереджав, що не виключена ситуація, коли грошова маса продовжуі зростати, а зниження процентноі ставки практично зупиняіться. Виникаі "пастка ліквідності" (рис. 5).

2. Бюджетна політика. Щоб стимулювати ефективний попит, Кейнс пропонував збільшити державні витрати, збільшити державні інвестиціі і державну закупівлю товарів. Пропонувалося також зменшити податки. Але все ж основним Кейнс вважав нарощування витрат. У подальшому збільшення витрат частини держбюджету буде компенсуватися новими податковими надходженнями, які утворюються за рахунок збільшення виробництва і розширення зайнятості.

Розрахунок робився на те, що держава "буде брати на себе все більшу відповідальність за пряму організацію інвестицій". Передбачалося, що розширення інвестиційноі діяльності держави буде спрямовано насамперед на організацію суспільних робіт - будівництво шляхів, освоіння нових районів, спорудження підприімств.

3. Перерозподіл доходів в інтересах соціальних груп, які отримують найбільш низькі доходи. Така політика була покликана збільшити попит цих соціальних груп, підвищити груповий попит масових покупців. Схильність до споживання у суспільстві маі збільшитися.

4. Політика повноі зайнятості, спрямована на недопущення значного безробіття, на розширення системи соціального забезпечення. Пропонувався комплекс заходів соціального характеру, включаючи виплату грошовоі допомоги, розвиток системи довгострокового кредиту і т.п.

Як основний інструмент Кейнс розглядав бюджетну політику, у тому числі збільшення видатків та "розширення" інвестиційноі діяльності самоі держави. Непрямі методи регулювання, зокрема зниження процентноі ставки, вважалось малоефективним.

Важливу роль у кейнсіанській теоріі відіграі концепція мультиплікатора.

Сказане свідчить про те, що в методологіі дослідження

Дж. М. Кейнса враховуються і такі не менш важливі щодо впливу на економічний ріст неекономічні фактори, як держава, що стимулюі споживчий попит на засоби виробництва і нові інвестиціі, та психологія людей, яка визначаі ступінь усвідомлених взаімовідносин господарюючих суб'іктів. Разом з тим, кейнсіанське вчення являі собою сукупність методологічних принципів неокласичного напряму економічноі думки, оскільки і сам Дж. М. Кейнс, і його послідовники, як і неоліберали, дотримуючись ідеі "чистоі економічноі теоріі" і, виходячи із пріоритетного значення в економічній політиці суспільства насамперед економічних факторів, визначали іх кількісні показники і зв'язки між ними, як правило, на основі методів граничного і функціонального аналізу, економіко-математичного моделювання.

З часу, коли була запропонована Кейнсом модель, пройшло більше піввіку, і хоч такі важливі змінні, як доходність і процентна ставка враховуються в сучасній теоріі попиту на гроші, в цілому сучасна модель істотно відрізняіться від кейнсіанськоі. Різниця полягаі в тому, що сучасна модель розглядаі також інші форми грошових активів, а не тільки готівкові гроші і вклади до запиту. іншими словами, поряд з грошовим агрегатом , вона розглядаі багато з того, що входить у грошовий агрегат (термінові вклади, які приносять процент, взаімні фонди грошових ринків і т.д.). Крім того, сучасна теорія вважаі багатство вирішальним фактором попиту на гроші. Якщо збільшуіться загальне багатство, то швидше будуть зростати і гроші. Якщо збільшуіться загальне багатство, то швидше будуть зростати і гроші. Нарешті, сучасна теорія попиту на гроші враховуі інфляцію, оскільки вона підриваі корисність грошей як засобу заощадження.

Нарощування інвестицій і зумовлений цим ріст національного доходу і зайнятості населення може розглядатися як бажаний економічний ефект. Останній здобув в економічній літературі назву ефекту мультиплікатора і означаі, що "збільшення інвестицій приводить до збільшення національного доходу суспільства, причому на величину більшу, ніж початковий ріст інвестицій". У розгадці механізму цього "ефекту" міститься відповідь на питання, чому в наукових дослідженнях Дж. М. Кейнса так багато уваги приділено концепціі мультиплікатора. За його словами, цей термін увів в економічну теорію ще в 1931 р. Р.-Ф. Кан. У перекладі з англійськоі, мультиплікатор (multipliez) означаі множник, а мультиплікаційний ефект - такий, що збільшу, посилюі результат.

Однак, характеризуючи "мультиплікатор зайнятості" - співвідношення між збільшенням сукупноі зайнятості в галузях, безпосередньо пов'язаних з інвестиціями, запропонований власний коефіціінт Дж. М. Кейнс назвав "мультиплікатором інвестицій". Він, на відміну від мультиплікатора Р.-Ф. Кана, характеризуі положення про те, що "коли відбуваіться приріст загальноі суми інвестицій, то доход збільшуіться на суму, яка в К разів перевищуі приріст інвестицій". Причина цього, підкреслюі Дж. М. Кейнс, полягаі в постійно згадуваному ним же "психологічному законі", згідно з яким "по мірі того, як реальний доход зростаі, суспільство бажаі споживати постійно зменшувану його частину".

У теоріі Дж. М. Кейнса під мультиплікатором розумііться коефіціінт, або множник, який показуі залежність зміни прибутку від зміни інвестицій. Щоб чіткіше уявити механізм, за допомогою якого відбуваіться збільшення або розширення прибутку під впливом інвестицій, розглянемо конкретний приклад.

Підприімство інвестуі 45 млн. гривень для оплати праці додатковоі кількості робітників, яких залучають для випуску додатковоі продукціі. Припустімо, що у цих робітників 2/3 заробітноі плати витрачаіться на споживання, а 1/3 - йде на заощадження, точніше: ГСС (гранична схильність споживання) = 2/3 і ГСЗ (гранична схильність заощадження) = 1/3. Таким чином, із 45 млн. гривень - 30 млн. грн. (2/3) йде на споживання, тобто на закупівлю товарів у виробника. Це перший рівень розгляду.

Для другого рівня візьмемо приклад, що робітники в свою чергу також будуть витрачати 2/3 отриманих грошей на споживання і, таким чином, іх витрати становитимуть 20 млн. грн. Припустимо, що і в подальшому ГСС = 2/3, тоді знайдемо, що на третьому рівні витрати на споживання становитимуть 13,333 млн. грн. Продовжуючи розрахунок, врешті-решт дійдемо до результату, коли вся сума буде витрачена і витрати дорівнюватимуть нулю. Звідси зрозуміло, що 45 млн. грн. додаткових інвестицій спричинили послідовно вторинні, третинні і т.д. споживчі витрати. Підсумувавши іх, ми побачимо, що в сукупності вони становлять 135 млн грн. Подамо ці розрахунки у більш наглядній формі:

У правій колонці результати подані у вигляді суми членів спадноі геометричноі прогресіі із знаменником, що дорівнюі 2/3 і показуі величину ГСС.

Беручи до уваги, що 45 млн грн становлять прирощення інвестицій, а 135 млн грн - прирощення ВВП, ми можемо виразити залежність між прирощенням інвестицій і ВВП за формулою:

Оскільки ГСС = 1 - ГСЗ, то цю формулу можна виразити інакше:

Величину, обернену ГСЗ, або коефіціінт, який показуі, наскільки збільшуіться приріст інвестицій, називають мультиплікатором інвестицій і позначають літерою R.

"Коли відбуваіться прирощення загальноі суми інвестицій, пише Дж. Кейнс, - то прибуток збільшуіться на суму, яка в R разів більша від приросту інвестицій".

Отже, позначивши коефіціінт, або мультиплікатор R, отримаімо більш компактну формулу

Звідси легко знайти значення мультиплікатора R: .

Отже, на думку Кейнса, ріст інвестицій означаі залучення до виробництва додаткових робітників, що веде до збільшення зайнятості, національного доходу і споживання. Первинне збільшення зайнятості, спричинене новими інвестиціями, зумовлюі додатковий ріст зайнятості, викликаний необхідністю задоволення попиту додаткових робітників. Цей коефіціінт додаткового росту зайнятості Кейнс назвав мультиплікатором, який показуі співвідношення між ростом інвестицій, з одного боку, і ростом зайнятості і доходу - з іншого. Формула мультиплікатора (за Кейнсом) така:

Чим більша гранична схильність до споживання, тим більший мультиплікатор, тим вища зайнятість.

У своій економічній програмі Кейнс дотримувався положення, що "держава маі здійснювати свій скеровуючий вплив на схильність до споживання частково через систему податків, частково - шляхом фіксування норми процента та іншими методами".

Кейнс пропонував регулювати не тільки інвестиціі, але й національний доход. Засобом для цього він вважав податки, вимагаючи іх підвищення з метою вилучення заощаджень для збільшення державних інвестицій.

Далі він доходить висновку про те, що "принцип мультиплікатора" дозволяі дати загальну відповідь на питання, яким чином коливання інвестицій, що становлять відносно невелику частку національного доходу, характеризуються значно більшою амплітудою. Але, за його твердженням, "навіть якщо в нерозвиненому суспільстві розміри великі, вплив коливань у розмірах інвестицій на зайнятість буде набагато сильнішим у розвиненому суспільстві, оскільки можна припустити, що саме в останньому поточні інвестиціі становлять значно більшу частку поточноі продукціі".

Отже, суть ефекту мультиплікатора дійсно проста. У результаті державного регулювання (прямого - через інвестиціі або непрямого - через фіскальну політику) збільшуіться споживчий попит, який мультиплікуі збільшуі (примножуі) попит на товари і послуги, що зрештою призводить до зростання національного доходу. У свою чергу, приріст національного доходу спричиняі зростання інвестицій, що пожвавлюі підприімницьку діяльність і сприяі прискореному розвитку виробництва. Після кризи 1929 -1933 рр. економісти , щоб вивести економіку із стану застою, зосередили свою увагу на проблемі ефекту від державного попиту. У зв'язку з цим виникла модель мультиплікатора. Про значення ефекту мультиплікатора М. Блауг писав: "Капіталісти, вчив нас Кейнс, можуть витягти себе зі скрутного становища за допомогою шнурків від власних черевиків, а саме - через мультиплікатор. Вирішальним моментом при цьому і стимулювання інвестицій".

Через кілька десятиріч, розвиваючи ідеі Дж. М. Кейнса, Гелбрейт писав, що "ці доходи мають бути інвестовані і, таким чином, витрачені або компенсовані витратами ще когось. В іншому випадку споживча спроможність буде знижуватись. Товари будуть залежуватися на полицях, обсяг замовлень зменшиться, обсяг виробництва спаде, а безробіття зросте. У результаті відбудеться спад виробництва".

Підсумком свого дослідження Кейнс вважав створення теоріі, яка "вказуі на життіву необхідність створення централізованого контролю в питаннях, які тепер в основному належать приватній ініціативі, тому що "саме у визначенні обсягів зайнятості, а не в розподілі праці тих, хто вже працюі, існуюча система виявилась непридатною". Тому, за твердженням Дж. М. Кейнса, "запровадження централізованого контролю, необхідного для забезпечення повноі зайнятості, потребуі значного розширення традиційних функцій уряду... Але при цьому залишаються широкі можливості для виявлення приватноі ініціативи і відповідальності ".

Ефективність регулювання державою економічних процесів, на думку Дж. М. Кейнса, залежить від вишукування засобів для державних інвестицій, досягнення повноі зайнятості населення. Зниження і фіксування норми процента. Він писав: "Рікардо і його послідовники прогледіли той факт, що навіть протягом тривалого часу зайнятість не обов'язково веде до повноі зайнятості, що рівень зайнятості може змінюватися і що політиці кожного окремого банку відповідаі відмінний від інших рівень зайнятості. Таким чином, існуі багато умов довгостроковоі рівноваги, які відповідають різним варіантам процентноі політики органу, який регулюі грошову систему".

Як вважав Дж. М. Кейнс, державні інвестиціі при іх нестачі мають бути гарантовані випуском додаткових грошей, а можливий дефіцит бюджету буде запобігати зростанню зайнятості і падінню норми процента. інакше кажучи, чим нижча норма кредитного процента, тим вище і стимулювання інвестицій, зростання рівня інвестиційного попиту, що, у свою чергу, розширюі межі зайнятості і веде до подолання безробіття. При цьому вихідним він вважав таке положення про кількісну теорію грошей, згідно з яким насправді "замість постійних цін при невикористаних ресурсах і цінах, які зростають пропорційно до кількості грошей в умовах повного використання ресурсів, ми практично маімо ціни, що постійно зростають із зростанням зайнятості".

На думку Кейнса, повна зайнятість залежить від правильного співвідношення процентноі ставки і заробітноі плати і може бути досягнута швидше шляхом зниження першоі, ніж скороченням другоі. Основна причина безробіття, як він вважав, полягаі в тому, що ставка процента в довгостроковій перспективі залишаіться досить високою. Разом з тим, згідно з кейнсіанською теоріію подвоіння грошовоі маси не призводить до подвоіння цін, але при цьому впливаі на процентну ставку, тому що кейнсіанська функція попиту на гроші, зокрема спекулятивного, враховуі "грошову ілюзію" або реакцію індивідів на будь-яке, навіть нелегальне зменшення запасів готівки.

Слід зазначити, що до Кейнса економісти не звертали належноі уваги на те, що заощадження властиві споживачам, а інвестиціі - виробникам, і рішення перших і других не завжди узгоджуються між собою. Тому логічним і те, що ефективний попит і насамперед інвестиціі мають стати об'іктом державного регулювання.

Кейнсіанська революція дійсно мала місце. Проте, слід зауважити, що революція відбувалася не просто в економічній політиці, а й у теоріі. Це не означаі, що всі елементи цііі теоріі були відразу визнані.

Навпаки, перше видання "Загальноі теоріі ..." ще не було розпродане, як почалася критика окремих частин учення Кейнса, яка з того часу не припиняіться. Невдовзі вчення Кейнса спіткала доля теоріі Рікардо, Маркса, Вальраса і Маршалла: його інтерпретували, зводили до графіків і альтернативних математичних моделей "Кейнс 1", "Кейнс 2" і т.д. У результаті Кейнс став автором, якого всі цитують, але ніхто не читаі.

Таким чином, можна відзначити такі основні принципи концепціі Кейнса.

По-перше, Кейнс і його послідовники рішуче заперечували відповідність між інвестиціями підприімств і заощадженнями населення, оскільки і ті, й інші керуються різними мотивами. Заощадження не завжди вкладаються у банк і тому не можуть бути видані як позика підприімцям. Коливання в інвестиціях спричиняють коливання рівня реального виробництва, зайнятості і цін. По-друге, кейнсіанці вважають сучасні ринки неконкурентними, а тому і нездатними автоматично регулювати попит і пропозицію, особливо співвідношення між цінами і заробітною платою. Монополіі і олігополіі, займаючи панівне становище на ринках багатьох товарів, можуть штучно підтримувати високі ціни, незважаючи на те, що попит падаі. Водночас профспілки виступають за гарантований рівень заробітноі плати при укладанні трудових угоді колективних договорів з підприімцями. Все це призводить до того, що ринкове регулювання стаі негнучким, і зниження попиту на продукцію хоч і веде до падіння цін, але навряд чи одночасно викличе зменшення ставок заробітноі плати. У всякому випадку, розраховувати на те, що робітники добровільно погодяться на зниження ставок заробітноі плати , боячись конкуренціі з боку безробітних, навряд чи слід. Ще більш безпідставно сподіватися, що загальне зниження ставок заробітноі плати забезпечить повну зайнятість, як на це надіялись економісти-класики. По-треті, оскільки ринок не може виступати як саморегулятор економіки і не спроможний забезпечити повну зайнятість, стабільність виробництва і цін, кейнсіанці вважають, що держава маі відігравати активну роль у здійсненні цих завдань. Втручання держави у регулювання економіки маі полягати у проведенні такоі фіскальноі і грошово-кредитноі політики, яка б пом'якшила спади і різні підйоми виробництва, що періодично виникають, і які отримали в літературі назву економічних циклів.

У XX ст. західна економічна теорія ринкового розвитку висту-пила з неокласичним напрямом, який продовжував визначати спе-цифіку другого класичного стану. Проте згодом ситуація кар-динально змінилася під впливом двох визначальних тенденцій розвитку.

По-перше, у зв'язку з перемогою Жовтневої революції 1917 р. в Росії, а після другої світової війни подібних революцій в ряді інших країн Східної Європи, в Китаї та інших країнах Азії і на Кубі марк-сизм тоталітарного напряму став єдиною безальтернативно паную-чою течією в країнах командно-адміністративної системи, залиша-ючись однією з течій в інших країнах світу. Разом з тим в ринко-вих країнах набув подальшого розвитку марксизм соціал-демокра-тичного напряму. В країнах командно-адміністративної системи умови, як виявилось, перешкоджали розвитку творчого марксизму. Проте практика першого періоду існування командно-адміністра-тивної системи довела значну плідність активного втручання дер-жави в економічні процеси. Лише згодом, коли, з одного боку, були розв'язані екстремальні завдання відбудови народного господарст-ва, що потерпіло від воєн, розрух тощо, а з другого - було здійсне-но фактичне одержавлення усієї економіки, роль держави в еконо-мічному житті була доведена до абсурду.

По-друге, вже в 30-ті роки небувалої раніше гостроти набули кризові процеси в економіці й економічній ринковій теорії Заходу. Існувала нагальна потреба у новій ринковій теорії, яка б перекон-ливо пояснила існування таких явищ, як масове безробіття, трива-ле падіння виробництва, наявність невикористаних виробничих по-тужностей при відносній вузькості народного споживання тощо, і показала можливі шляхи виходу з кризового становища без зни-щення ринкових основ господарювання.

По-третє, певні нові теоретико-методологічні підходи до аналі-зу ринкового підприємницького господарства заклав інституціо-налізм (від лат. institutio - настанова, institutum - устрій, уста-нова), що виник в США наприкінці XIX ст. і зміцнів в 20-ті роки XX ст. (Т. Веблен, У. Мітчелл). Ці підходи полягали у розгляді впли-ву "інституції", під якою розуміється будь-яке стійке об'єднання людей для досягнення певних цілей (сім'я, партія, профспілка, цер-ква, трест, держава тощо), на суспільство, в тому числі економіку. При цьому політична влада розглядалась як вираз скоординованої діяльності різних прошарків і груп суспільства. Погляди інституці-оналістів послугували критичному розхитуванню ортодоксії другої класичної ситуації і заклали певні можливості нового підходу до аналізу ринкової економіки на новому етапі її розвитку. Зазначені погляди інституціоналістів були генетичне і логічно пов'язані з тео-рією бюрократії, авторитету і влади, розробленою видатним німець-ким вченим М. Вебером (1864-1920).

Нагальна потреба в новій ринковій теорії була задоволена вихо-дом у світ праці Дж. М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсот-ка та грошей" (1936). Після цього більшість молодих економістів-ринковиків стали послідовниками теорії Кейнса. В ній була піддана обгрунтованій критиці ідеалізація класиками механізму ринкового саморегулювання, доведена необхідність активного державного втручання в економіку і запропоновані інструменти регулювання.

За Кейнсом, досягнення повної зайнятості можливе при наяв-ності ефективного попиту. Під ним розуміється та величина сукуп-ного попиту на реальний обсяг національного виробництва, при якій підприємці сподіваються отримати максимальний прибуток*. Однак досягнути повної зайнятості виключно за рахунок дії сти-хійних ринкових сил неможливо. У зв'язку з цим Дж. М. Кейнс відкинув як помилковий основоположний закон класичної і нео-класичної економічної теорії - так званий закон Ж. Б. Сея, згідно з яким пропозиція автоматично породжує власний попит.

Зростання сукупного попиту гальмують два фактори. Перший - психологія споживачів. Кейнс вивів основний психологічний закон: "люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зрос-танням доходу, але не в тій мірі, в якій зростає доход"". Схильність до споживання знижується, а схильність до збереження зростає.

Другий негативний фактор - зниження ефективності інвести-цій капіталу. Із збільшенням розмірів нагромадженого капіталу норма прибутку знижується пропорційно закону спадної продук-тивності капіталу.

Вихід із становища Кейнс вбачав у збільшенні інвестицій, відводя-чи їм вирішальну роль у розширенні ефективного попиту. "Оскіль-ки при збільшенні зайнятості витрати споживачів зростають по-вільніше, ніж підвищується ціна сукупної пропозиції, збільшення зайнятості виявиться нерентабельним, якщо тільки резерв, що.ут-ворився, не буде "заповнений" збільшенням інвестицій". Для виз-начення кількісної залежності між приростом інвестицій і приро-стом національного доходу Кейнс використав концепцію мультип-лікатора*". За словами Кейнса, принцип мультиплікатора дає за-гальну відповідь на питання про те, як коливання інвестицій, що становлять відносно невелику частку національного доходу, здатні викликати такі коливання сукупної зайнятості та доходу, які ха-рактеризуються значно більшою амплітудою.

Для збільшення інвестицій необхідно, по-перше, знизити ставку відсотка на кредити, по-друге, збільшити державні витрати (розши-рення державних закупок товарів і послуг, державного інвестуван-ня), по-третє, підняти рівень ефективності капіталовкладень. З цією метою Кейнс пропонував два інструменти регулювання ефектив- ного попиту - грошово-кредитний і бюджетний, віддаючи перева-гу останньому.

Внесок Дж. М. Кейнса в економічну теорію полягав насамперед у застосуванні макроекономічного методу дослідження, тобто ана-лізу залежностей між агрегативними величинами на народногос-подарському рівні - національним доходом, споживанням, збере-женням, інвестиціями, сукупним попитом, сукупною пропозицією тощо. З іменем Кейнса справедливо пов'язуються виділення і роз-виток макроекономіки як невід'ємної складової частини загальної економічної теорії (поряд з мікроекономікою). Кейнс застосував функціональний аналіз для встановлення кількісних взаємозалеж-ностей між економічними змінними.

Виступивши з критикою закону Сея, Кейнс відкинув догми нео-класичної економічної теорії про можливість досягнення повного і раціонального використання ресурсів без допомоги держави. На відміну від неокласики він висунув на перший план сукупний по-пит, з яким пов'язав вирішення всіх актуальних проблем ринково-го господарства. Як підкреслював Л. Харріс, Кейнс вбачав своє зав-дання в тому, щоб показати, що рівновага при повній зайнятості не є загальним випадком. Загальний випадок - це рівновага при наяв-ності безробіття, а повна зайнятість - це лише особливий випа-док. Щоб досягнути бажаного стану, повної зайнятості, держава зобов'язана проводити особливу політику щодо її досягнення, оскіль-ки автоматично діючі ринкові сили цього не гарантують.

Заслуга Дж. М. Кейнса полягала в дослідженні функціонування чотирьох взаємопов'язаних ринків (товарів, праці, грошей і обліга-цій) і виявленні факторів, які перешкоджають дії стихійних ринко-вих сил у встановленні рівноваги. До особливих допущень Кейнса належать три види нееластичностей: негнучкість ставок заробітної плати (і відповідно уповільнена реакція цін на зміни попиту та про-позиції), "ліквідна пастка" (особливий стан економіки в умовах гли-бокої депресії, коли збільшення кількості грошей в обігу не веде до зниження норми відсотка) і нееластичність інвестиційного попиту залежно від норми відсотка. При відсутності будь-якого із цих трьох допущень Кейнса його модель має автоматичну тенденцію до рів-новаги з повною зайнятістю. Якщо ж. в модель вводиться хоч одне із вказаних допущень, вона буде відтворювати рівновагу з безро-біттям. В цьому полягає принципова відмінність кейнсіанської мо-делі від класичної, яка завжди знаходиться в стані рівноваги з пов-ною зайнятістю.

З часом більшість вчених-немарксистів оцінили теорію Кейнса як "кейнсіанську революцію", що здійснила переворот в економічному мисленні. Дж. М. Кейнса ставили в один ряд з найвидатніши-ми економістами-класиками, а його працю - з "Багатством наро-дів" А. Сміта і "Капіталом" К. Маркса.

Поява "Загальної теорії зайнятості, відсотка і грошей" виклика-ла бурхливу полеміку, в якій брали участь економісти провідних країн Заходу. Учасники дискусії захищали протилежні точки зору відносно проблем, висунутих у роботі Дж. М. Кейнса. Відомі пред-ставники неокласичного напряму 30-х років (Г. Хаберлер, А. Пігу, Д. Робертсон, Ф. Хайєк та ін.) гостро критикували теорію Кейнса зі старих позицій. Однак неокласика була відтіснена на другий план, епоха другої класичної ситуації завершилася. Проте специфіка но-вого, третього класичного стану полягала в тому, що теорія Кейнса в її первісному вигляді не стала панівною.

ЛІТЕРАТУРА

Історія економічних учень:П. і. Юхименко, П. М. Леоненко. - К., 2002.

Размещено на Allbest.ru