Відповідно до нормативних актів України, право власності є тим фундаментом, на якому базується правова система України. Конституція України встановила основні засади права власності. Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Це право є непорушним.

Проте такий, загалом правильний, але спрощений погляд на власність у чинному вітчизняному законодавстві не цілком відповідає вимогам сучасного цивілізованого суспільства, в якому панують правова держава та громадянське суспільство.

Фактично він актуальний для розвинених капіталістичних країн ще XVIII-XIX століть.

Основна різниця між вітчизняним і західним поглядами на цю проблематику така. У розвинених країнах зі стабільною ринковою економікою законодавче втручання держави в економічні процеси суб'єктів усіх форм власності постійно посилюється. У вітчизняній юриспруденції триває процес "лібералізації" економічних відносин загалом та правового регулювання охорони власності зокрема, хоча практика потребує більш дієвої охорони власності та інших аспектів економічного життя зі сторони держави.

Західні вчені усвідомлюють усю гостроту проблеми, що постає перед суспільством, і відходять від застарілої класичної юриспруденції права власності, яка трактує власність як цілковите панування особи над річчю, запозичену ще з римського права, активно пропонують посилення державного регулювання проблем власності. Держава в цьому випадку впливає на відносини власності за допомогою системи планування економіки, бюджетного фінансування деяких її галузей, за допомогою правового регулювання майнових відносин.

Переважна більшість юристів вважали і вважають, що власність - це відносини між людьми, де праву власника речі протистоїть обов'язок всіх і кожного утримуватися від впливу на річ. Так, наприклад, В.Д. Рєзвих стверджував, що власність - це відносини між людьми.

Потреба дати пояснення феномену власності спричинила в західному правознавстві активні теоретичні пошуки нових конструкцій права власності. Мабуть, найпоширенішою серед них є концепція власності як соціальної функції. Автори теорії соціальної функції права (Конт, Дюга та ін.) стверджували, що суб'єкти не мають прав, вони зобов'язані підкорятися соціальним нормам, виконувати покладені на них соціальні функції.

Теорія соціальної функції права, напевно, як жодна інша, була з ентузіазмом сприйнята західними законодавцями. Так, наприклад, згідно із п.2 ст.14 Основного закону ФРН від 23 травня 1949 р., "власність зобов'язує. Користування нею повинне одночасно бути благом". Цю тезу майже дослівно відтворила Конституція України: "Власність зобов'язує. Вона не повинна використовуватись на шкоду людині і суспільству".

Інші автори намагаються дати універсальне визначення власності за допомогою укладання своєрідного каталогу правомочності власника. Англійський дослідник А. Оноре, запропонував визначення права власності, до складу якого входять такі 11 елементів:

1) право володіння - винятковий фізичний контроль над річчю, або право виняткового користування нею;

2) право використання (застосування корисних властивостей благ для себе);

3) право управління, тобто право вирішувати, як і ким може бути використана річ;

4) право на дохід, тобто на ті блага, які дає реалізація двох попередніх повноважень;

5) право на відчуження, споживання, витрату на свій розсуд, зміну або знищення речі;

6) гарантія від експропріації, або право на безпеку;

7) право передавати річ;

8) безстроковість;

9) заборона використовувати річ на шкоду іншим;

10) можливість використання речі для сплату боргу;

11) залишковий характер, тобто існування правил, що забезпечують відновлення порушеної правомочності.

Конкретне право власності може охоплювати лише деякі із зазначених елементів. Отже, на одне і те ж майно може існувати декілька прав власності.

Більшість західних авторів, поділяючи погляди А. Оноре, вносять у визначення власності певні уточнення. До права власності належить також будь-яке поєднання елементів, указаних Оноре, якщо в це право входить хоч б один пункт із перших п'яти правомочностей. За підрахунками Беккера, можливе існування близько 1500 варіантів права власності. Ця кількість зросте в багато разів, якщо у визначенні власності враховувати і цілі відповідного права.

Автор приєднується до позиції останніх авторів і вважає, що право власності - це надзвичайно складна юридична й економічна категорія, яка складається з обов'язкових та додаткових ознак.

Необхідними ознаками є врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування, управління та права на дохід і відчуження майна.

Тільки за наявності у суб'єкта всіх п'яти елементів правомочностей можна вважати, що він є власником речі.

Достатніми ознаками власності є суспільні відносини щодо гарантії від експропріації, право передавати річ та безстроково нею користуватися, можливість використовувати річ для сплати боргу, а також заборона використовувати річ на шкоду іншим. Необхідне також існування правил, що забезпечують відновлення порушеного права правомочності.

Одна, декілька, або всі шість додаткових правомочностей характеризують право власності за умови поєднання їх із п'ятьма елементами необхідних ознак, створюючи велику кількість різновидів прав власності. Останні є універсальними та можуть охопити всю гаму цієї категорії.

Охорона власності є надзвичайно складною та недослідженою категорією. Охороняти - значить стерегти, оберігати. Її можна розглядати з різних позицій, а саме: в теоретичному, методологічному та практичних аспектах.

Проаналізуємо погляди провідних учених юристів на цю проблематику. Класик правової охорони власності радянського періоду Резвих вважав, що в поняття "правова охорона власності" варто включити лише організаційно-правові заходи, які безпосередньо передбачені нормами комплексного юридичного інституту. В іншому випадку до правової охорони власності довелося б зарахувати заходи, закріплені багатьма інститутами різних галузей права, що мають до неї непряме відношення. Далі він продовжує: охорона власності - це створення таких умов, за яких попереджено кількісне зменшення матеріальних цінностей і грошових коштів у зв'язку з їх можливою крадіжкою, знищенням; якісне зниження якості майна внаслідок пошкодження, розкомплектування машин, обладнання і приборів. В умовах загрозливих явищ природного і техногенного характеру (пожежа, паводок, землетрус) охорона означає і порятунок майна, а у випадку протиправного посягання - протидія останньому, відновлення майнової шкоди, і покарання осіб, винних в антигосподарських порушеннях. Об'єктом охорони власності є матеріальні блага (ресурси). Охороняючи і захищаючи об'єкти власності, держава відмежовує власність від посягань.

Інший учений того ж періоду, З.М. Рахлін, стверджував, що держава встановлює загальні заборони, не дозволяє здійснювати визначені дії, які можуть завдати шкоди власності. Тими самими нормами встановлюються загальні правила поведінки людей у процесі управління і використання власності. Такими загальними заборонами встановлюється обов'язок для певних осіб не здійснювати дій, заборонених нормами права, якщо вони можуть завдати шкоди власності.

Загальні заборони не встановлюють конкретних адміністративно-правових відносин, але мають значне мобілізаційне значення, оскільки визначають поведінку людей у процесі використання власності. Порушення загальної заборони - це скоєння таких дій, якими завдано або могло б бути завдано шкоди власності, вони спричиняють вже конкретні адміністративні відносини між порушником і компетентним органом державного управління.

Вітчизняний учений О.І. Нікітенко вважає, що правова охорона власності передбачає встановлення законодавцем відповідних правил, що захищають власника майна від осіб, які заважають володіти, користуватися чи розпоряджатися своїм майном або іншими цінностями.

Інший вітчизняний учений Р.Б. Шишка досліджував цивільно-правову охорону інтелектуальної власності в динаміці, яка виявляється у створенні спеціальних державних інституцій, що вивчають можливість вчинення правопорушень, здійснюють їх профілактику та вживають дієві заходи впливу на порушників. На його погляд, "охорона полягає у можливості забезпечити безперешкодне користування правами відповідно до національного законодавства термін “охорона” використовується як загальне правове явище, яке включає захист". Далі він продовжує: "Правова охорона власності може і повинна здійснюватися всіма нормами права: матеріальним і процесуальним, публічним і приватним. У такій взаємодії вони доповнюють одне одного і за умови наявності дійсної, а не заполітизованої чи награної зацікавленості державних органів та суспільства можуть виконати свою охоронну функцію. Таке розуміння є широким".

Вузьке трактування терміна "охорона" - це лише передбачені законом засоби, спрямовані на відновлення чи визнання прав і захист інтересів потерпілих від правопорушення. Охорону у вузькому сенсі ще прийнято називати захистом прав. Така позиція є сталою в юриспруденції. Поняття "охорона" близьке за своїм значенням до поняття "захист", хоча і не тотожне. Захист - це лише одна сторона охорони, її компонент, який характеризується активною протидією порушнику права власності і виявляється у застосуванні примусових заходів попередження (припинення) порушень, відновлення порушених прав та притягнення до юридичної відповідальності.

Отже, охорону і захист власності розглядають як загальне і спеціальне поняття. У межах спеціального можливе окреме - спеціальні правові та інші заходи захисту порушених прав, охорона прав власності включає широкий спектр підходів до забезпечення правового режиму об'єктів права власності і захисту прав суб'єктів.

Відповідно до викладеної вище теорії власності як юридичної категорії, автор частково погоджується з думкою перших двох учених, проте критично, з теоретичної сторони ставиться до позиції третього автора, та вважає, що найбільш слушною є позиція Шишки.

З урахуванням поглядів провідних учених, законодавчих актів України, а також власних висновків, можна визначити особливості правової охорони власності.

охорона власності є надзвичайно складною та недостатньо дослідженою категорією.

охорона власності, як об'єкт управління - це процес послідовного пізнання законів розвитку природи і суспільства та виведення на цій основі теорії охорони власності, положення якої застосовуються для внесення коректив у практику охорони з метою збереження власності.

поділ права на приватне та публічне передбачає охорону прав власності приватного і публічного характеру. До першого належить цивільно-правовий напрямок, який забезпечує приватні інтереси; до другого - адміністративно-правовий та кримінально-правовий (забезпечують публічні інтереси).

публічне право охороняє власність за ініціативою влади в порядку визначеному адміністративним чи кримінальним правом. Цей напрям правової охорони є проявом виконання державою її обов'язків перед людиною, юридичною особою.

право власності як юридична категорія складається з необхідних та додаткових ознак.

Необхідними умовами охорони власності є врегульовані законом суспільні відносини щодо:

а) права володіння - виняткового фізичного контролю над річчю, або права виняткового користування нею;

б) права використання (застосування корисних властивостей благ для себе);

в) права управління, тобто права вирішувати, як і ким може бути використана річ;

г) право на дохід, тобто на ті блага, які дає реалізація двох попередніх повноважень;

д) право на відчуження, споживання, витрату на свій розсуд, зміну або знищення речі.

Тільки за наявності в суб'єкта всіх п'яти вказаних елементів правомочностей можна сказати, що він є власником речі.

Достатніми ознаками власності стають суспільні відносини щодо:

а) гарантії від експропріації, або право на безпеку;

б) право передавати річ;

в) безстроковість;

г) заборона використовувати річ на шкоду іншим;

д) можливість використовувати річ для сплати боргу;

е) залишковий характер, тобто існування правил, що забезпечують відновлення порушеної правомочності.

конституція, закони України охоронять правовласності. Стаття 13 Конституції України стверджує: "Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом", стаття 14: "Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави", стаття 41: "Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним".

Стаття 2 Закону України "Про власність": "Право власності в Україні охороняється законом", статті 321 Цивільного кодексу України: "Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні", статті 147 Господарського кодексу України: "Майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом".

Розділом шостим Кодексу України про адміністративні правопорушення під назвою "Адміністративні правопорушення, що посягають на власність", найчастіше використовуваною є стаття 51: "Дрібне викрадення чужого майна",

Також відносини охорони власності регулює низка інших законів України. Правова охорона власності здійснюється виключно на основі та відповідно до законів України або міжнародних нормативних актів, згоду на обов'язковість виконання яких надала Верховна Рада України.

держава для охорони власності створює та організовує роботи спеціальних державних інституцій, обов'язок яких - виявляти можливість вчинення правопорушень проти власності, здійснювати їх профілактику та вживати дієві заходи впливу на порушників. До державних інституцій, які здійснюють охорону власності належать усі три гілки державної влади України.

Підсумовуючи аналіз правової охорони власності слід зазначити, що вона має характеризуватися такими основними ознаками:

а) забезпечується діяльністю відповідних державних органів;

б) держава повинна виявляти можливі порушення правового режиму власності, здійснювати профілактику правопорушень та притягнення порушників до відповідальності;

в) держава повинна забезпечити власнику безперешкодне право володіння, користування, управління майном, право на дохід та відчуження майна, а також визначені законом конкретні додаткові правомочності;

г) здійснюється лише на основі і відповідно до закону.

Отже, правова охорона власності - це створення та організація державою відповідних інституцій, які мають на меті виявляти можливість вчинення правопорушень, здійснювати їх профілактику та вживати дієві заходи впливу на порушників власності, тобто забезпечити власнику безперешкодне право володіти, користуватися, управляти майном, право отримувати дохід та відчужувати майно, а також визначити конкретні додаткові правомочності, відповідно до чинного законодавства.

2.2 Реалізація права власності на нематеріальні ресурси