Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ I. Суспільне відтворення та його типи

1.1 Поняття економічного зростання та способи його виміру

1.2 Чинники економічного зростання, та його забезпечення

1.3 Типи та форми економічного зростання

1.4 Відтворення: Модель кругообігу доходів і видатків у ринковій економіці

1.5 Суть процесу відтворення

1.6 Моделі відтворення Франсуа Кене та К.Маркса

Розділ II. Діаграма Еджворта та побудова кривої виробничих можливостей суспільства

2.1 Ефективність виробництва

2.2 Виробничі можливості суспільства, та побудова кривої виробничих можливостей

2.3 Загальна рівновага та часткова рівновага

2.4 Побудова діаграми Еджворта

2.5 Визначення параметрів кривої виробничих можливостей, через аналіз діаграми Еджворта

Розділ III. Можливості використання моделі Р. Солоу в економіці України

3.1 Моделі економічного зростання. Модель Харрода- Домара

3.2 Модель економічного зростання Р. Солоу

3.3 Головні фактори економічного зростання за моделлю Р. Солоу

3.4 Висновок з моделі Солоу

3.5 Економічна ситуація в Україні

3.6 Можливості використання моделі Р. Солоу в економіці України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Теорія економічного зростання є одним з найбільш складних розділів економічної науки, присвяченої дослідженню ринкового господарства. Як визначити внесок кожного з факторів виробництва в процес збільшення суспільного продукту? Як вимірити якісне удосконалювання праці, капіталу і землі, тобто які показники можуть відбити ці зміни?

Характер і динаміка економічного розвитку країни є предметом найпильнішої уваги економістів і політиків. Від того, які процеси відбуваються в динаміці й рівні розвитку, які при цьому відбуваються структурні зміни в національній економіці, залежить дуже багато чого в житті країни та її перспектив.

Мета даної роботи: розглянути які бувають типи економічного зростання, які фактори впливають на нього, його зміст. Також ознайомлення з моделями економічного зростання, економічного стану України та можливостями використання моделі Р.Солоу для поліпшення економічної ситуації в Україні.

Задачі роботи:

ь Розглянути суть економічного зростання, способи його виміру, типи та форми.

ь Розглянути суть процесу суспільного відтворення та його типи.

ь Розглянути ефективність виробництва та виробничі можливості суспільства.

ь Визначити параметри кривої виробничих можливостей, через аналіз діаграми Еджворта.

ь Розглянути моделі економічного зростання, а саме модель Р.Солоу.

ь Ознайомитись із економічною ситуацією в Україні на квітень 2009 року.

ь Розглянути можливості впливу моделі Р.Солоу на економічний стан України.

Робота складається з вступу, основної частини та висновків. Основна частина складається із трьох розділів.

Розділ I Суспільне відтворення та його типи

1.1 Поняття економічного зростання та способи його виміру

У зв'язку з труднощами виміру процесу економічного розвитку у макроекономіці найчастіше за все аналізують економічне зростання. Це критерій економічного розвитку. Свій вираз він знаходить у збільшенні реального ВВП як в абсолютному обсязі, так й на душу населення.

Економічне зростання - це такі кількісні і якісні зміни в національній економіці за певний період часу, які характеризуються стійким розширенням масштабів виробництва національного продукту, його удосконаленням (покращенням структури). Економічне зростання означає, що на кожному даному відрізку часу певною мірою полегшується розв'язання проблеми обмеженості ресурсів і стає можливим більш повне забезпечення потреб людей в товарах і послугах.

Швидкий або, навпаки, нульовий й навіть негативне економічне зростання не завжди говорить про швидкий економічний розвиток, топтання на місці чи економічній деградації.

Наприклад структурні зміни в економіці країни можуть призвести до такої ситуації, коли стагнація чи скорочення випуску одних видів продукції через падаючий чи незмінний попит на них супроводжується швидким зростанням інших видів продукції.

Та при всіх недоліках економічне зростання залишається найбільш вживаним критерієм економічного розвитку.

Економічне зростання може вимірюватися як у фізичному виразі (фізичне зростання), так і у вартості (вартісне зростання). Перший спосіб більш надійний (тому що дає можливість виключити вплив інфляції), але не він не універсальний (при розрахунку темпів економічного зростання важко вивести загальний показник для виготовлення різних виробів). Другий спосіб вживається частіше, але не завжди можливо запобігти впливові інфляції. Щоправда, у статистиці ряду країн вимірюють макроекономічне зростання на базі зростання виробництва найбільш важливих для економіки товарів, використовуючи при цьому їх долю у загальному обсязі виробництва.

На макроекономічному рівні провідними показниками динаміки економічного зростання є:

- зростання обсягу ВВП;

- темпи зростання ВВП у розрахунку на душу населення;

- темпи росту промислового виробництва у цілому, за основними галузями й на душу населення.

В економічній статистиці для вивчення динаміки використовуються коефіцієнти зростання, темпи зростання й темпи приросту. Коефіцієнт зростання x обчислюється по формулі:

x=y₁ / y₀

де y_1, y₀ - показники співвідносно у досліджуваному та базовому періодах.

Темп зростання дорівнюється коефіцієнту зростання, помноженому на 100. Темп приросту дорівнюється темпу зростання мінус 100. Однак на практиці під темпом зростання часто розуміють темп приросту.

1.2 Чинники економічного зростання, та його забезпечення

На характер економічного зростання впливають різноманітні чинники, їх основні групи: чинники пропозиції, чинники попиту і чинники розподілу.

До чинників пропозиції відносяться такі:

- кількість і якість трудових ресурсів;

- обсяг капіталу (активів), зайнятого у виробництві;

- рівень технології й організації національного виробництва;

- розвиненість інфраструктури;

- кількість і якість природних ресурсів.

Саме вони роблять економічне зростання фізично можливим. Але їх наявність ще не зумовлює зростання як такого, тому що це ще лише потенціал. Реальне зростання стає можливим лише за умови освоєння і введення в оборот наявних ресурсів, їхнього ефективного використання.

Чинники попиту - чинники, які реально можуть бути залучені для економічного зростання. Зростання неможливе без існування відповідного сукупного попиту на готову продукцію і ресурси, що є наявними в країні.

Для забезпечення економічного зростання треба стимулювати сукупний попит, зокрема на виробничі ресурси.

Чинники розподілу - чинники, які сприяють оптимальному (ефективному) розподілові доходу та виробничих ресурсів по галузях і секторах економіки. Для зростання виробництва і доходу недостатньо тільки нарощувати виробничі ресурси або ж збільшувати обсяги споживання товарів і послуг, не цікавлячись при цьому, ким (якими групами населення і підприємств) вони переважно споживаються.

Отже, економічне зростання можливе тоді, коли максимально ефективно задіяні усі його чинники - пропозиції, попиту і розподілу. Якість економічного зростання залежить від того, як використовуються чинники зростання національного продукту.

Економічне зростання можна забезпечити двома способами:

- шляхом використання у відтворювальному процесі більшої кількості виробничих ресурсів;

- шляхом більш раціонального й ефективного використання обмежених (рідкісних) економічних ресурсів.

1.3 Типи та форми економічного зростання

У залежності від того, яким способом досягається більший економічний результат, розрізняють два типи економічного зростання - екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивне економічне зростання означає збільшення масштабів виробництва суспільного продукту за рахунок використання додаткових одиниць праці, капіталу, природних ресурсів, коли технологічна база виробництва і кваліфікаційно-освітня підготовка працівників незмінні. Приріст товарів і послуг відбувається шляхом збільшення чисельності зайнятих, тривалості робочого часу,зростання обсягів інвестицій, використання більшої кількості сировини, матеріалів, палива, розширення посівних земель тощо. Цей спосіб господарювання є затратним, а форма відтворення - капіталомістка і ресурсомістка. Можливості екстенсивного шляху розвитку, в кінцевому рахунку, обмежені наявністю природних, капітальних і трудових ресурсів.

Інтенсивне економічне зростання - зростання суспільного продукту за рахунок більш раціонального й ефективного використання кожної одиниці ресурсного потенціалу. Досягається воно внаслідок якісних змін чинників виробництва (підвищення продуктивності праці, кращого використання матеріалів, енергії тощо), переходу виробництва на нову технологічну основу під впливом науково-технічного прогресу.

Інтенсивні та екстенсивні чинники взаємопов'язані між собою, знаходяться в певному співвідношенні, доповнюють один одного. Межа між ними відносна, рухлива. В реальному житті екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання в чистому вигляді не існують, тому можна говорити лише про переважаюче значення тих чи інших. В умовах науково-технічної революції переважаючим типом розвитку стає інтенсивне економічне зростання.

Інтенсивний тип економічного зростання можна здійснювати в різних формах. Найбільш відомі: капіталомістка, капіталозберігаюча, нейтральна.

- Капіталомістка (ресурсомістка) форма характеризується підвищенням результативності виробництва за рахунок зростання витрат основних капітальних засобів на одиницю вартості продукції, зростання його капіталомісткості. При цьому темпи зростання основного капіталу переважають над темпами зростання національного продукту.

- Капітало- або ресурсозберігаюча форма характеризується економією виробничих ресурсів на одиницю вартості виробленого продукту (зниження його капітало- або матеріаломісткості). При цьому темпи зростання національного продукту перевищують темпи зростання основного капіталу чи інших видів матеріальних ресурсів.

- Нейтральна форма економічного зростання характеризується тим, що зростання результативності (віддачі) ресурсів досягається за рахунок додаткових капіталовкладень, економія на основних засобах праці компенсує ці витрати. В таких умовах обсяг залучених виробничих ресурсів і капіталоозброєність зростають такими ж темпами, як і національний продукт.

Фондомістка форма інтенсивного економічного зростання має місце у виробництвах з низькою капіталоозброєністю, а капіталозберігаюча - в галузях і виробництвах з її високим рівнем. В сучасних умовах, завдяки НТП, створюються нові можливості для зміни якості економічного зростання. Електронна автоматизація матеріального виробництва й обігу, розвиток біотехнологій (генної і клітинної інженерії) і науково-технічної творчості сприяють появі нових видів продуктів, зниженню енерго- і матеріаломісткості в багатьох галузях суспільного виробництва. Завдяки НТП стають можливими швидка зміна питомої частки і темпів виробництва того чи іншого блага, суттєве підвищення його ефективності (корисності).

1.4 Відтворення: Модель кругообігу доходів і видатків у ринковій економіці

Суспільне виробництво макрорівня в процесі руху проходить чотири стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання. Всі ці стадії взаємопов'язані між собою, характеризують єдиний процес і перебувають у безперервному кругообігу.

Відтворення - це процес відновлення використаних чинників виробництва (природних ресурсів, робочої сили, засобів виробництва), шляхом їх подальшого виробництва. Відтворення означає безперервне повторення процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Суспільство не зможе існувати і розвиватися, якщо не буде постійно відтворювати всі чинники виробництва - сировину, засоби виробництва, робочу силу. В ринкових умовах господарювання відтворення можливе за умови, що всі товари, які виробляються, будуть продані, а всі засоби виробництва і предмети споживання - відшкодовані. Ця умова передбачає дотримання певних народногосподарських пропорцій.

Під час відтворення повинні постійно відновлюватись усі фактори виробництва, які беруть участь у процесі суспільного виробництва. До таких факторів виробництва належать: робоча сила, засоби виробництва і природні ресурси, капітал. В умовах сучасного ринкового господарства для суспільного відтворення національної економіки додається ще один фактор виробництва -- підприємницькі здібності.

Відповідно до методологічних принципів побудови Системи національних рахунків процес відтворення національної економіки розглядається як безперервний кругообіг двох потоків: доходів і видатків.

Рис. 19. Модель кругообігу доходів і видатків у ринковій економіці.

Модель кругообігу доходів і видатків у національній економіці дає можливість продемонструвати систему взаємозв'язків між суб'єктами господарювання в ринкових умовах. Суб'єктами національної економіки на макрорівні виступають домашні господарства, підприємства і держава. Домашні господарства виконують функцію кінцевого споживання, а також виносять на ринок ресурсів (факторів виробництва) виробничі ресурси: працю, землю або природні ресурси, капітал і підприємницькі здібності. Підприємства (фірми) для виконання своєї виробничої функції виступають на ринку ресурсів у ролі споживачів, купуючи відповідно необхідні їм ресурси. Домогосподарства на цьому ринку є носіями пропозиції. В результаті діяльності підприємств створюються товари і надаються послуги, які надходять на ринок готових товарів і послуг. Далі їх через споживчі видатки купують представники сектору домогосподарств. Отже, на ринку товарів (послуг) суб'єктами попиту є домогосподарства, а пропозиції -- підприємства. Підприємства, реалізуючи вироблені товари, отримують натомість доходи. Держава витрачає кошти як на ринку ресурсів, купуючи їх, так і на ринку товарів, здійснюючи державні закупівлі товарів. Взаємозв'язок держави з домогосподарствами і підприємствами простежується через надходження податків до державного бюджету та отримання підприємствами дотацій, субсидій, субвенцій, домогосподарствами -- трансфертних платежів. Трансфертними платежами є безплатні і безповоротні кошти, які можуть бути надані державою. До державних трансфертів, що отримують домашні господарства, належать пенсії, стипендії, виплати у зв'язку з безробіттям. Усі три суб'єкти національної економіки під час відтворення несуть видатки й отримують доходи, що характеризує економічний розвиток країни. Кругообіг доходів і видатків здійснюється у двох формах: натурально-речовій і вартісно-грошовій.

Наведена модель кругового потоку характеризує функціонування закритої національної економіки. На практиці вона ускладнюється процесами відтворення не лише в межах закритого простору внутрішньої економіки, а також враховує складні взаємозв'язки з іншими країнами.

Ця модель відображає діалектичну єдність попиту і пропозиції, що врівноважує виробництво і споживання; єдність натурально-речових і вартісних пропорцій суспільства; узгодженість економічних інтересів і потреб продавців та покупців; взаємозв'язок потоків відтворення всіх ресурсів, товарів і доходів.

1.5 Суть процесу відтворення

Моделі економічного обороту продуктів і доходу - сучасні моделі функціонування безперервного виробництва в масштабах всього суспільства. Основними складовими елементами цих моделей, як ми вже знаємо, є господарські суб'єкти і ринки купівлі-продажу продуктів і ресурсів. Вони забезпечують обіг економічних благ в грошовій і натуральній формах, рух яких відбувається в протилежних напрямах. Постійне оновлення, повторення і продовження процесу руху продуктів, ресурсів і грошей складають зміст суспільного відтворення.

Процес відтворення охоплює відтворення:

1) національного продукту

2) робочої сили

3) капіталу

4) природних ресурсів

5) виробничих відносин.

Таке уявлення є доволі умовним, в реальній дійсності ж вони існують в єдності і взаємодії.

Відтворення національного продукту - безперервне відновлення витрачених обсягів продукції, товарів і послуг шляхом їх подальшого виробництва. Відтворення матеріальних і духовних благ необхідне в будь-якому суспільстві, тому що людям необхідно постійно і безперервно задовольняти свої потреби.

Відтворення робочої сили - безперервне відновлення і підтримання фізичних сил і здібностей людей до праці. Особливість відтворення робочої сили полягає в тому, що людина відтворює себе не тільки стосовно своїх фізичних й інтелектуальних здібностей, але й як працівник певної якості (кваліфікації) або типу (фаху). Економічний розвиток в країні визначає потреби відтворення певної кількості робочої сили, рівня її освіти і кваліфікації. Для відтворення відповідної необхідної робочої сили суспільство повинно створювати умови для відшкодування витрат, пов'язаних з народженням, фізичним і культурним розвитком людей, їх освітньою і професійною підготовкою.

Відтворення (обіг) капіталу - безперервне відновлення (обіг) засобів виробництва, що використовуються у виробництві товарів і послуг, і доставка їх до кінцевого споживача. Воно передбачає постійне створення більш якісних і досконалих машин, обладнання, механізмів, інструментів, програмного забезпечення тощо.

Відтворення природних ресурсів - це безперервне їх витрачання і відновлення. Природні ресурси не є невичерпними і вічними, якщо їх постійно витрачати; тому для забезпечення процесу відтворення необхідно: бережливо і раціонально використовувати все те, що дає нам природа (зокрема, стосовно не відтворюваних природних ресурсів); там, де ще можливо, відроджувати їх (поновлювати і підвищувати природну родючість землі, висаджувати ліси, відтворювати запаси водоймищ); максимально використовувати вторинну сировину, інші відходи виробництва та знешкоджувати їхній негативний вплив на природу і здоров'я людей (застосовувати безвідходні технології); всілякими способами підтримувати екологічну чистоту виробництва і природокористування.

Відтворення виробничих відносин - безперервне відновлення певних економічних відносин, в які постійно вступають люди. Вони визначаються власністю, особливістю поділу, кооперації і комбінування праці тощо, які утворюють соціально необхідне повторення виробництва.

Відтворення може відбуватися в різних варіантах (масштабах або пропорціях). Розрізняють такі типи відтворення: просте, розширене і звужене. Просте відтворення - відтворення за незмінних масштабів виробництва, коли ввесь отриманий дохід (продукт) нації використовується в особистому (кінцевому) споживанні. При такому відтворенні нагромадження відсутнє, запас капіталу залишається незмінним, економіка характеризується сталістю: немає ні зростання, ні спаду (тут обсяг заміщення капіталу, який вибув, дорівнює чистим інвестиціям).

Розширене відтворення - відтворення при зростаючих масштабах виробництва. При ньому частка отриманих доходів використовується для придбання додаткових ресурсів, за рахунок яких виробництво відновлюється і зростає.

Звужене, або регресивне відтворення - повторення процесу виробництва в скороченому обсязі через відсутність його доходів або недоцільність розвитку даного виду (індивідуальне виробництво). При звуженому відтворенні на споживання йде не лише національний дохід, а й частина фонду заміщення, тобто валових заощаджень - за рахунок коштів, що мали б піти на заміщення зношеного капіталу. "Проїдання" виробничого капіталу веде до зниження ВВП і доходів, а відтак призводить до економічного спаду, а це небезпечно для майбутнього країни.

1.6 Моделі відтворення Франсуа Кене та К. Маркса

В економічній теорії розроблено декілька моделей відтворення (господарського кругообігу). Найбільш відомими є: модель відтворення Франсуа Кене (перша відома спроба розглянути процес виробництва в масштабах суспільства), марксистська теорія відтворення суспільного капіталу, моделі економічного обороту продуктів і доходу. Модель відтворення Франсуа Кене (1694-1774), французького економіста, засновника школи фізіократів, базується на його теорії класів, які він виділив в залежності від їх участі в створенні і привласненні чистого продукту.

Згідно з цією теорією нація складається із трьох класів:

1) продуктивного

2) власників

3) безплідного

Продуктивний клас, до яких він відносив виробників сільськогосподарської продукції (фермерів і найманих ними робітників), створює чистий продукт. Клас власників (король,сеньйори, церква) привласнюють чистий продукт.

Безплідний клас - це громадяни, які не зайняті в сільському господарстві, не привласнюють і не створюють чистий продукт, вони лише перетворюють сільськогосподарський продукт в іншу натуральну форму.

Чільне місце в цій теорії відтворення посідає проблема реалізації сільськогосподарської продукції, створеної продуктивним класом, промислової продукції, створеної безплідним класом, грошових засобів, які тримали в попередньому періоді за оренду землі земельні власники. Весь процес реалізації охоплює п'ять актів.

Модель відтворення Ф. Кене показує, що повторення процесу виробництва можливе за умови певної пропорційності, яка досягається за рахунок конкуренції і вільної гри цін, тобто на основі природного порядку (ладу). Втручання ж держави у цей процес порушує стихійний порядок.

В теорії відтворення суспільного капіталу К. Маркса (1818-1883), німецького економіста, засновника марксизму, центральною проблемою суспільного відтворення є реалізація всього сукупного продукту, створеного в суспільстві. Його відтворення пов'язується зі співвідношенням між структурою виробництва і структурою суспільних потреб, тобто показується через певну пропорційність між ними.

Дана теорія базується на певних припущеннях - умовах, яких повинні дотримуватися. Все суспільне виробництво поділяється на два підрозділи:

І - виробництво засобів виробництва;

ІІ - виробництво предметів споживання.

Переваги надаються випереджальному розвитку першого підрозділу порівняно із другим.

Розділ II. Діаграма Еджворта та побудова кривої виробничих можливостей суспільства

2.1 Ефективність виробництва

Оскільки економічні ресурси рідкісні, обмежені, а наші потреби практично безмежні, ми не в змозі задовольнити всі матеріальні потреби суспільства. Отже, завданням економіки є вивчення шляхів найкращого (ефективного) використання предметів і засобів праці, робочої сили та підприємницького таланту.

"Ефективність" як поняття, має два значення. Це термін може стосуватися для технічної ефективності, яка означає використання мінімальної кількості ресурсів для досягнення певного обсягу виходу продукції або досягнення максимального обсягу виходу продукції при фіксованих витратах певних ресурсів. Оскільки технічна ефективність не бере до уваги різну вартість різних ресурсів, або неоднакову вигоду від виробництва різних видів продукції, то розгляд винятково з позицій технічної ефективності не може виявити найприйнятніші рішення. Наприклад, господарство може бути технічно ефективним у виробництві продукту, але якщо покупці не хочуть купувати продукт А, а віддають перевагу продукту В, то виробництво продукту А було би економічно неефективним.

Економічна ефективність - це ширше поняття, ніж технічна ефективність. Економічна ефективність йде далі технічної ефективності і враховує вартість, витрати і вигоду, пов'язані з різними ринковими вподобаннями, намірами і рішеннями. Щоб отримати максимальну користь від використання наших обмежених ресурсів, ми повинні здійснювати тільки ті економічні дії, які ведуть до додаткової вигоди, що перевищує додаткові витрати. Згідно з таким підходом, не варто здійснювати економічні дії, якщо додаткові витрати перевищують додаткову вигоду. Поняття економічної ефективності є центральним в економіці, на неї повинен робитися особливий наголос при ухвалі індивідуальних і соціальних рішень.

У зарубіжній практиці як синонім терміна “результативність господарювання” зазвичай застосовується термін “продуктивність системи виробництва та обслуговування”, коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів і послуг.

Не варто забувати також, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.

Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.

У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

Математично (у формалізованому виразі) закон економії робочого часу, який відображає механізм зниження сукупних витрат на виробництво продукції або надання послуг, має такий вигляд:

В_С = (В_УП + В_ЖП + В_МП) / Е_СК min

де В_С - сукупні витрати на виробництво продукції (надання послуг) протягом життєвого циклу товару; В_УП - затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання товару; В_ЖП - затрати живої праці, тобто заробітна плата всіх працівників, що припадає на даний товар на тій чи тій стадії його життєвого циклу, плюс прибуток на цій стадії (необхідна й додаткова праця); В_МП - затрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації) товару; Е_СК - сумарний корисний ефект (віддача) товару для споживача за нормативний строк служби.

Процес формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на цьому малюнку:

Економічна ефективність виробництва - це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.

Економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі.

До таких показників належать:

- обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції;

- величина одержаного прибутку, рентабельність виробництва;

- економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції;

- продуктивність праці тощо.

Ефективність визначається відношенням результату (ефекту) до витрат, що забезпечили його отримання:

Економічна ефективність = прибуток / витрати

Щоб досягти у виробництві максимальної кількості повного обсягу корисних товарів та послуг, суспільству необхідно ефективно використати свої рідкісні ресурси, тобто забезпечити їх повну зайнятість. Під повною зайнятістю розуміють використання всіх придатних для виробництва ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче і здатний працювати, повинен бути забезпечений роботою, не можуть простоювати орні землі, машини та устаткування тощо. Таким чином, ефективність означає відсутність втрат, тобто економічні ресурси використовуються настільки ефективно, наскільки це можливо, щоб задовольнити потреби і бажання людей за даних факторів виробництва. Економіка є ефективною, якщо суспільство не може збільшити виробництво одного товару, без зменшення виробництва іншого. Ефективна економіка перебуває на межі виробничих можливостей.

2.2 Виробничі можливості суспільства, та побудова кривої виробничих можливостей

Виробничі можливості суспільства - це можливості суспільства з виробництва економічних благ за умови цілковитого і ефективного використання всіх наявних ресурсів при даному рівні розвитку технології. Для кращого розуміння уявіть собі, що у якийсь певний момент часу країна може виробляти лише певну кількість товарів і послуг з її обмежених ресурсів: певну кількість бензину, певну кількість нафти для опалення, певну кількість літаків тощо. Однак більшу кількість одного продукту не можна виробляти без зменшення обсягу виробництва іншого. В економічній науці ми зображаємо цю обмеженість виробничого потенціалу країни кривою виробничих можливостей (КВМ). КВМ відбиває максимальні кількості товарів або послуг, які можуть одночасно вироблятися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються. Слід зауважити також, що ми розглядаємо економіку за станом на певний момент часу (тим самим передбачаємо постійну кількість ресурсів і незмінну технологію).

Припустимо, що повинні вироблятися лише два економічних блага (або види економічних благ). Для більшої наочності можемо взяти гармати і масло, щоб розкрити проблему вибору між воєнними витратами і товарами споживання. Необхідні дані для КВМ наведені у таблиці.

Альтернативні можливості виробництва

Альтернативні можливості	Масло (тисячі)	Гармати (тисячі)
А	0	15
Б	1	14
В	2	12
Г	3	9
Д	4	5
Е	5	0

Таблиця показує шість потенційних пар продуктів, що можуть виробитися за даних ресурсів. Країна може вибрати одну з шести можливих комбінацій. Наочно ці варіанти виробництва можна показати за допомогою графіка КВМ, де на горизонтальній осі відкладена кількість масла, а на вертикальній - кількість гармат, як це показано на графіку:



Крива виробничих можливостей.

Кожна нанесена точка є точним графічним виразом кількісних комбінацій гармат і масла. З двох наборів даних один дає можливе виробництво масла, а інший - можливий випуск гармат. Кожен рівень виробництва масла порівнюється з певною кількістю гармат, які можуть вироблятися за той самий час. Ви можете побачити, що коли кількість виробленого масла зростає, випуск гармат падає. Отже, якщо економіка виробляє 1 одиницю масла, то вона може випустити максимально 14 одиниць гармат. Проте, коли виробництво масла становить 2 одиниці, то можна виробити тільки 12 одиниць гармат. Одну з рис ефективності економіки можна проілюструвати за допомогою кривої виробничих можливостей: перебування на КВМ означає, що збільшення виробництва одного товару неминуче вимагає пожертвування іншими. Коли ми виробляємо більше гармат, то ними заміщуємо масло. Заміщення є законом економіки повної зайнятості. Отже, КВМ свідчить, що економіка завжди альтернативна, тобто вона має вибирати між виробництвом різних товарів шляхом перерозподілу ресурсів. Із точок, розташованих на цій кривій, що показують різні можливі поєднання випуску альтернативних товарів, ми маємо вибрати найбажанішу для нас у даний час.

Невикористані ресурси та неефективність:

Будь-яка точка не на КВМ, а всередині графіка (точка К) свідчить, що ресурси використовуються не повністю і у суспільства є можливість нарощувати водночас виробництво декількох товарів. Навіть випадкові спостерігачі погодяться, що наше суспільство має невикористані ресурси у вигляді незайнятих робітників, невикористаних земель і завмерлих фабрик. Таким чином, КВМ - графік, що характеризує набір товарів, які можуть бути вироблені економікою за умови повного використання всіх наявних ресурсів. Для більшої наочності цей набір зменшується до двох товарів, один з яких відкладається по горизонтальній, а інший - по вертикальній осі. Точка на кривій показуватиме співвідношення між виробництвом цих двох товарів. КВМ може бути використана не лише для аналізу наявного виробництва, але й для аналізу економічного прогнозування. Якщо точка (Х) наших економічних сподівань знаходиться за межею кривої, це означає, що має місце нереалістичне прогнозування та планування. Такі прогнози не є безневинною справою, як правило, вони обертаються для суспільства марнотратством (підготовчі витрати для робіт, на які не вистачить ресурсів, незавершене будівництво тощо). У наведеному прикладі КВМ показує такий рівень використання виробничих ресурсів, коли існує повна зайнятість і повний обсяг виробництва. Однак ця крива може пересуватися (зміщуватися) як ліворуч, так і праворуч. Зміцнення КВК праворуч означає, що в суспільстві досягнуто економічне зростання за рахунок збільшення та підвищення якості ресурсів, створення нових технологій, участі у міжнародній спеціалізації та розвитку зовнішньої торгівлі. Зміщення КВМ ліворуч означає, що технологічна база в суспільства застаріла; внаслідок політичних та економічних причин використання наявних ресурсів неповне, має місце економічна деградація, скорочення кількості працездатних громадян. До того ж, скорочення виробничих можливостей суспільства пов'язане зі зменшенням кількості ресурсів як внаслідок руйнування господарських зв'язків між країнами, так і через виведення земель та інших природних ресурсів з господарського обігу (як це сталось, наприклад, внаслідок аварії на ЧАЕС в Україні та Білорусії).

2.3 Загальна рівновага та часткова рівновага

Аналіз часткової рівноваги означає вивчення рівноважних цін та рівноважних обсягів виробництва на багатьох офіційних ринках, які є складовими загальної ринкової системи. Однак економіка - це тісний клубок найрізноманітніших зв'язків між господарюючими суб'єктами: економічний імпульс від одного з них через систему ринку обов'язково передається іншим. Тому необхідний аналіз загальної рівноваги, тобто всеохоплюючий розгляд взаємозв'язків між усіма ринками та цінами, які утворюють ринкову систему в цілому.

Аналіз загальної рівноваги може бути використаний для розгляду довготермінових ефектів зворотнього зв'язку при зміні цін на ринках. Ефект зворотнього зв'язку - це подальша зміна цін та обсягів товарів і послуг на певному ринку у відповідь на зміни цін, що сталися на пов'язаних з ним ринках.

Розглянемо це на прикладі ситуації, яка склалася в Україні в 90-х рр.. Через розрив традиційних економічних зв'язків після отримання незалежності постачання нафти на ринки України скоротилося. Крива її пропозиції перемістилася вліво, що призвело до зростання цін (графік А). Це негативно позначилося на ринках тих товарів, при виробництві яких використовується нафта, зокрема бензину. Крива пропозиції бензину теж перемістилася вліво, і ціни на нього зросли (графік Б).



Бензин, у свою чергу, є комплектарним благом для автомобілів. Зростання цін на бензин спричинило зменшення попиту на автомобілі (графік Г), бензин і, відповідно, на нафту. Крім того, первісне подорожчання нафти призвело до ефекту заміщення її на вугілля та збільшення попиту на нього (графік В). Внаслідок усіх цих ітерацій попит на нафту зменшиться, що призведе до зниження цін на неї. Економічний маховик почне знову розкручуватись, але вже у зворотньому напрямку: зростання пропозиції бензину, зниження цін на нього, підвищення попиту на автомобілі, бензин, нафту, зростання цін на нафту. Однак кожний наступний імпульс матиме меншу силу, ніж попередній. Тому після кількох ітерацій потенціал первинного імпульсу вичерпається, і в економіці встановиться загальна рівновага.

Загальна рівновага відбуватиметься тоді, коли ціни прореагували б на вихідну зміну попиту чи пропозиції таким чином, що обсяги попиту дорівнюють обсягам пропозиції на всіх ринках. За цих умов на жодному ринку немає тенденції до подальших змін попиту чи пропозиції.

Припустимо, що в економічній системі використовуються лише два фактори виробництва (праця та капітали). Протягом одного дня для виробничих цілей може бути використано 40 000 люд.-год. праці, та 20000 маш.-год. Капіталу. Сукупний обсяг послуг факторів виробництва, доступний за певний проміжок часу, називається ресурсним обмеженням економіки. Після того, як увесь цей обсяг ресурсів включено у виробничий процес, пропозиція буде абсолютно нееластичною.

2.4 Побудова діаграми Еджворта

Якщо виробництво обмежене лише двома продуктами (Х та Y), то можна стверджувати, що чим більше виробляється одного з них, то тим менші можливості суспільства у виробництві іншого.

Зручним інструментом для аналізу виробництва та розподілу ресурсів в економіці з фіксованою пропозицією праці та капіталу є діаграма Еджворта -- це модель, що дозволяє унаочнити зміни розміщення обмежених ресурсів між двома товарами (при виробництві) або між двома благами (при споживанні) і досягнення ефективного розподілу цих ресурсів.

Вона є прямокутником, сторони якого становлять обсяги ресурсів, які має у своєму розпорядженні суспільство для виробництва двох товарів. Кожна точка на діаграмі Еджворта відповідає певному варіанту розподілу наявної кількості ресурсів для виробництва товарів X та Y.

Тут ми маємо справу з ресурсними обмеженнями, які для двопродуктової моделі матимуть такий вигляд:

L = L_X + L_Y

K = K_X + K_Y



Діаграма Еджворта.

Приклад діаграми Еджворта:

На діаграмі від точки О у відповідні сторони відкладаються затрати праці та капіталу на виробництво товару X, а від точки О₁ -- на виробництво товару Y. Наприклад, у точці А на виробництво товару X буде здійснено такі затрати: Lx=28000, Кx=12000, а на виробництво товару = 10 000.

Y-L_y=1200; K_y=10000

Щоб визначити обсяги випуску товарів X та У при такому розподілі ресурсів, слід провести через точку А відповідні ізокванти. Для нашого прикладу обсяг виробництва товару X становитиме 600 одиниць, а товару У -- 300 одиниць.

Щоб визначити обсяги випуску товарів X та Y при такому розподілі ресурсів, слід провести через точку А відповідні ізокванти. Для нашого прикладу обсяг виробництва товару Х становитиме 600 одиниць, а товару Y - 300 одиниць.

Таким чином, кожна точка діаграми Еджворта відповідає певним значенням шести змінних: L_X, L_Y, K_X, K_Y, Q_X, Q_Y.

2.5 Визначення параметрів кривої виробничих можливостей, через аналіз діаграми Еджворта

Побудова та аналіз діаграми Еджворта дає змогу визначити параметри кривої виробничих можливостей. Лінія виробничих можливостей показує максимально можливий обсяг виробництва певного товару за даного виробництва інших благ, фіксованого ресурсного забезпечення та рівня технології. Кожна точка дотику ізоквант двох товарів у коробці Еджворта відповідає точці на кривій виробничих можливостей. При русі вздовж цієї кривої змінюються пропорції загального виробництва, і ці зміни дають змогу аналізувати граничну норму трансформації товару А в товар В. Вона показує від якої кількості товару А слід відмовитися для збільшення випуску товару В на одну одиницю:

.

Виробництво тоді буде ефективним, якщо воно буде максимізувати корисність для споживачів і водночас не виходитиме за межі наявних ресурсів, тобто знаходитиметься на кривій виробничих можливостей. Отже, межа виробничих можливостей та крива байдужості, що відображає максимальний рівень задоволення потреб, будуть мати тільки одну загальну точку -- точку дотику.

Лінія виробничих можливостей Умови ефективного виробництва

Отже, для ефективного функціонування економіки в цілому розміщення ресурсів між виробництвом різних товарів має бути таким, щоб структура цього виробництва за ефективного використання ресурсів збігалася із структурою споживання. Тобто споживачі мають бути готові заміщати блага саме у такій пропорції, в якій виробництво може трансформувати один товар в інший. Виконання цієї умови можливе тільки тоді, коли всі ринки є досконало конкурентними і на кожному з них встановлюються ефективні ціни:

Звідси

.

Останнє рівняння дає змогу визначити умову ефективного розміщення ресурсів в економіці:

.

При виконанні цієї умови конкурентна економіка досягає станів, що є оптимальними за Парето. Але існують передумови та ситуації, коли саморегульований ринок неспроможний забезпечити досягнення ефективного функціонування економіки. Такі передумови і ситуації розглядаються як загальна група під назвою «Причини неспроможності ринку». Крім них обмежують ефективність ринкового регулювання ще й наведені нижче причини. А саме:

- Наявність зовнішніх факторів, які виникають тоді, коли певна діяльність (у виробництві чи у споживанні) має побічний вплив на інші види діяльності, але цей вплив не відображається безпосередньо у ринкових цінах.

- Існування громадських благ. У цій ситуації неспроможність ринку проявляється тоді, коли ринки не в змозі (не здатні або не зацікавлені) запропонувати товари, корисні для багатьох споживачів.

- Позаринкова діяльність суб'єктів ринку та неринкові механізми регулювання. Відносини між суб'єктами господарювання можуть регулюватися не тільки ринковим механізмом (втручання держави, існуюча політична система, законодавча база тощо).

Наявність низки причин обмеженої спроможності ринкового регулювання обумовлює неможливість досягнення максимуму ефективності в економічній системі. За цих умов загальна рівновага досягається на новому рівні -- на рівні квазіоптимуму. Теорія квазіоптимуму стверджує, що у випадку, коли в одній галузі (чи в групі галузей) викривлення не можуть бути усунені, краще відмовитися від досягнення максимуму ефективності в іншій галузі (чи в групі галузей), щоб збалансувати економіку в цілому.

Теорія загальної рівноваги має широке застосування, але найбільшу роль вона відіграє при визначенні наукових основ політики в галузі економіки добробуту. Очевидно, що в загально зрівноваженій економіці відбувається й ефективний розподіл. Однак чи є ефективний розподіл справедливим? І які переваги має один ефективний розподіл відносно іншого? Будь-яке міркування з цього приводу припускало б суб'єктивні порівняння корисностей, і навіть розсудливі люди не змогли б домовитися щодо таких порівнянь. У зв'язку з цим, розробка критеріїв оцінки добробуту є надзвичайно актуальною задачею.

Поряд із універсальним підходом В. Парето існують й інші пропозиції щодо оціночних критеріїв динаміки добробуту. За Н. Калдором та Дж. Хіксом, добробут підвищується, якщо ті, хто виграє, оцінюють свої доходи вище збитків потерпілих. За Д. Роулсом, найбільш справедливий розподіл максимізує корисність для найменш забезпечених членів суспільства. Досить добре відомий принцип зрівнялівки теж може використовуватись як критерій оцінки добробуту.

економічний зростання відтворення

Розділ III Можливості використання моделі Р.Солоу в економіці України

3.1 Моделі економічного зростання. Модель Харрода-Домара

Виділяють два основні підходи до моделювання процесу зростання - це неокейнсіанський та неокласичний. Неокейнсіанськими називають ті моделі зростання, які як і кейнсіанська теорія взагалі, грунтуються на попиті. Один із факторів попиту - інвестиції, які мультиплікативно збільшують дохід. Водночас інвестиції самі обумовлюються зростанням доходу (ефект акселератора).

Відомим прикладом моделей даного напряму є модель Домара-Харрода, що з'явилася у 30- тих роках ХХ століття.

Головні особливості моделі Домара-Харрода:

- Модель не враховує технологічних змін.

- У моделі приймається, що К / Y = DK / DY;

- У моделі основним фактором економічного зростання є сукупний попит.

- У моделі приймається, що інвестиції (І) дорівнюють заощадження (S).

- Чисті інвестиції тотожні приросту капітал (І = DK).

Модель Домара-Харрода відображає зв'язок між рівнем заощаджень, інвестиціями (капіталовкладеннями) та економічним зростанням. Вона грунтується на так званій капітальній теорії вартості. Тобто приймається, що вирішальне значення для економічного зростання мають запас капіталу та його збільшення. Праці відводиться підпорядкована роль. В основу моделі покладено, що при зростанні капіталу відбувається пропорційне зростання праці (DL / DK = const, де DL - приріст праці; DK - приріст капіталу).

3.2 Модель економічного зростання Р. Солоу

Модель Р. Солоу (1956р.) враховує дію більшої кількості чинників, повніше відображає картину економічного зростання порівняно з моделлю Домара-Харрода. В 1987 році моделі Солоу було присуджено Нобелівську премію.

Модель Солоу показує як заощадження, зміна чисельності населення і технологічний прогрес впливають на економічне зростання. Солоу використовує для своєї моделі економічного зростання виробничу функцію Кобба-Дугласа.

Основними рисами моделі Солоу є такі:

Враховано вплив трьох факторів :

1) запас капіталу(капіталоозброєність)

2) зростання населення

3) технологічний прогрес.

У зв'язку з цим введено такі позначення:

Dу - приріст продукту на одного працюючого, або продуктивність праці;

Dk - приріст капіталу на одного працюючого, або капіалоозброєність праці;

L - чисельність працюючих;

п - приріст населення;

Е - ефективність технологічного процесу;

І - інвестиції;

К - капітал (основні фонди);

А - амортизація (вибуття) капіталу;

АN - норма амортизації;

S - заощадження;

S' - норма заощадження;

С - споживання

Серед чинників зростання визначено ті, що мають короткотерміновий вплив (запас капіталу та зростання кількості населення) і довготерміновий (технологічний прогрес).Визначальну роль відіграють заощадження, що споріднює її з моделлю Домара-Харрода.

Кінцевим результатом є не зростання продукту як такого (Y), а зростання продуктивності праці (Y / L = y). Заощадження дорівнюють інвестиціям. Пропозиція валового продукту в моделі Солоу формалізується у вигляді виробничої функції:

Y = F(K, L)

Цю функцію можна записати у вигляді взаємозвязку між рівнем продуктивності праці і фондоозброєності:

Y / L = f(K / L)

або y = f(k)

де, у - рівень продуктивності праці (Y / L);

k - рівень фондоозброєності (капіталоозброєності) (K / L).

3.3 Головні фактори економічного зростання за моделлю Р. Солоу

Необхідно з'ясувати, які фактори визначають капіталоозброєність праці. Обсяг капіталу залежить від обсягу інвестицій та вибуття капіталу (амортизації). Тобто це є чисті інвестиції, які визначають зростання капіталу. Функція інвестицій зображується рівнянням:

І = S'f(k)

В останній функції прийнято, що норма заощаджень є постійною, а заощадження дорівнюють інвестиціям. Оскільки це так, то саме норма заощаджень визначає розподіл продукту на споживання (С) та інвестиції (І).

Чим більшим є обсяг капіталу, тим більшим буде його зношування. Але в економіці завжди є стійкий рівень капіталоозброєності праці (k*), за якого досягається рівність між величиною інвестицій та амортизації (вибуття) капіталу.

Отже, стійкий рівень капіталоозброєності (k*) - це певний стан рівноваги, що за моделлю Солоу, визначає економічну динаміку. Це означає, що з якого б рівня капіталоозброєності не починався рух економіки, вона завжди тяжіє до рівноважного (k*) стану, за якого величина капіталу, що вибуває, дорівнює капіталу, що інвестується. Якщо рівень інвестицій перевищує рівень вибуття капіталу, то в економіці нарощуються запаси капіталу. І навпаки, якщо рівень інвестицій є меншим, ніж рівень вибуття капіталу, то це означає абсолютне зменшення запасу капіталу.

Висновок Солоу: лише за умови, що капіталоозброєність праці не досягла стійкого стану (всі значення, менші за k*), зростання капіталоозброєності може розглядатись як фактор економічного зростання. Тобто, капіталоозброєність, як фактор зростання, діє обмежено, до досягнення значення k*.

Якщо нам відома виробнича функція (Y = F(K, L)), норма заощаджень (S') і норма вибуття капіталу (АN), ми можемо визначити стійкий рівень капіталозброєності. Як вже зазначалось, нарощування капіталу відбувається за умови, що інвестиції перевищують вибуття капіталу, тобто:

Dk = S'f(k) - АN k

На рівні k* приросту капіталу немає, тобто Dk = 0. Звідси, формула набуває такого вигляду:

S'f(k*) = АN k*

Розділивши обидві частини рівняння на АN f(k*), дістанемо:

S' / АN = k* / f(k*)

Отже, з цього рівняння моделі Солоу випливає, що норма заощаджень є ключовим параметром рівноважного економічного зростання. За інших рівних умов при зростанні норми заощаджень економіка матиме більше інвестицій, більший запас капіталу, більший рівень виробництва.

Але збільшення норми заощаджень супроводжується скороченням норми споживання. Як вирішується ця суперечність в моделі Солоу? Існує так зване, золоте правило, згідно з яким, критерієм при виборі норми заощадження є максимізація добробуту суспільства, тобто споживання. “Золотому правилу” відповідає така норма заощаджень, за якої формується стійка капіталоозброєність, але з урахуванням максимуму споживання. Максимум споживання в моделі Солоу досягається лише тоді, коли приріст продукту на додаткову одиницю капіталу дорівнює вибуттю капіталу. Тобто, “золоте правило” витримується за умови, коли гранична продуктивність капіталу дорівнює амортизації.

В моделі Солоу також досліджується вплив зростання населення і кількості зайнятих на капіталоозброєність праці. Доведено, що збільшення населення діє на капіталоозброєність так само, як і зношування капіталу. Якщо інвестиції збільшують запас капіталу і капіталоозброєність праці, то зношування капіталу і зростання кількості працюючих її зменшують. Цей зв'язок зображується рівнянням:

Dk = І - АN k - nk = S'f(k) - (АN + n) k

Складову ((АN + n) k) називають критичною величиною інвестицій, оскільки вона показує, на скільки треба збільшити величину капіталу, щоб його запас, який припадає на одного працюючого з урахуванням вибуття капіталу та зростання кількості працюючих, залишився незмінним. Зростання населення має досить неоднозначний вплив на економічне зростання.

У межах стійкого стану економіки випуск продукції (Y) на одного працівника залишається незмінним, оскільки незмінною є капіталоозброєність (k*). Однак, сукупний продукт може зростати за рахунок збільшення кількості працюючих. Але зростання населення може викликати і зменшення капіталоозброєності (k*), якщо воно не компенсується зростанням інвестицій. Цей елемент моделі Солоу використовується як аргумент для пояснення того, чому в країнах із високим щорічним темпом приросту населення є низькими продуктивність праці та випуск продукції на душу населення. Високий темп приросту населення гальмує економічне зростання у тому випадку, коли зростання інвестицій не може його компенсувати.

Третє джерело економічного зростання за моделлю Солоу - технічний прогрес. З урахуванням цього фактора зростання виробнича функція набуває іншого вигляду:

Y = F(K, L x E)

де, Е - ефективність праці одного працівника;

L x E - робоча сила, виміряна в одиницях праці з незмінною ефективністю.

Якщо прийняти, що технічний прогрес зумовлює приріст ефективності праці (Е) з темпом g, то це означає, що віддача від кожної одиниці праці зростає протягом певного часу на g. Тоді формули для визначення капіталозброєності і продуктивності набувають вигляду:

k = К / (L x E);

у = Y / (L x E).

де, k - капітал на одиницю праці з постійною ефективністю;

у - обсяг виробництва на одиницю праці з постійною ефективністю.

Звідси рівняння, що показує зміну капіталоозброєності, має вигляд:

Dk = І - (АN + n + g) k = S'f(k) - (АN + n + g) k

3.4 Висновок з моделі Солоу

Висновок з моделі Солоу такий: якщо населення зростає з темпом п, а ефективність праці - з темпом g, то загальний обсяг виробництва збільшується під впливом приросту населення та технічного прогресу з темпом (п + g). Провідною ідеєю моделі Солоу є те, що тільки технічний прогрес може зумовити зростання рівня життя населення. Адже він забезпечує постійне зростання продуктивності та загального обсягу виробництва.