2.1 Причини виникнення економічної кризи в Україні

макроекономічний криза цикл влада

По-перше, Україна найбільше постраждала від міжнародної кризи ліквідності тому, що її економіка є дуже відкритою і водночас недостатньо диверсифікованою. Частка експорту становить 50% ВВП. Це не складало б проблеми, якби не той факт, що експорт країни здебільшого обмежується невеликою кількістю товарів з низькою доданою вартістю, зокрема металургійною та хімічною продукцією. Частка цих товарів складає більше 50% у загальному обсязі експорту товарів, в той час, як світовий попит на ці товари має тенденцію до значних коливань протягом глобальних бізнес циклів. Ця мінливість зовнішнього попиту призводить до непередбачуваності та нестабільності доходів від експорту. З іншого боку, товари з високою доданою вартістю, такі як машини, устаткування та транспортні засоби, складають лише 15% всього українського експорту. До того ж, експорт товарів України має вузьку географічну диверсифікацію. До ключових торговельних партнерів України належать лише декілька країн СНД та ЄС. Зокрема, сукупна частка Росії, Туреччини, Італії, Польщі, Білорусії та Німеччини разом складає близько половини всього експорту товарів України. Міжнародна криза ліквідності уповільнила світову економічну активність, суттєво знизивши світові ціни на товари (особливо сталь та хімічну продукцію). Все це викликало спад зовнішнього попиту на українські товари. Це означає, що залежність України від вузького кола товарів, що експортуються до невеликої кількості країн, помітно посилила негативні явища в реальному секторі, які й без того були загострені через падіння внутрішнього попиту. Обсяги експорту знизилися на 47% у річн. обчислені у першій половині цього року. Через свою залежність від експорту, промислове виробництво знизилося на 31%.( мал..2.1)

Мал. 2.1

По-друге, в 2008 році Україна мала дуже великий дефіцит рахунку поточних операцій (РПО), що становив $13 млрд. або 7% ВВП. В 2003-2007 рр. за рахунок сильної світової економіки зростання українського експорту складало в середньому 25% на рік, а під час світового товарно-сировинного буму у 2008 році сягнуло 50% у річн. обчисленні. Однак протягом останніх років зростання споживчого та інвестиційного попиту задовольнялося здебільшого за рахунок імпортованих а не вітчизняних, товарів та послуг. І дійсно, внутрішнє виробництво зростало значно повільніше через несприятливий діловий клімат в країні та перерозподіл економічних ресурсів на користь виробників промислових товарів, орієнтованих на експорт. В результаті, зростання споживчого та інвестиційного попиту, а також високі ціни на сировину та енергоносії, сприяли зростанню імпорту. Більше того, оскільки Україна майже не має власних енергетичних ресурсів, вона значно залежить від імпорту нафти та газу з обмеженої кількості країн-постачальників (а саме, Росії та Туркменістану). Таке недиверсифіковане постачання енергетичних ресурсів послабило конкурентоспроможність українських промислових виробників (передусім в хімічній та металургійній галузях), які не змогли швидко пристосуватися до зовнішніх шоків, пов'язаних зі зростанням цін на світових ринках енергетичних ресурсів. Також, значна частка енергоносіїв у структурі імпорту обумовила підвищену чутливість економіки до впливу глобальних товарних циклів. (мал. 2.2)

Мал..2.2

Протягом 2006-2007 рр. зростання імпорту складало в середньому 30% на рік, а за перші дев'ять місяців 2008 р. обсяги імпорту збільшилися на 60% в річн. обчисленні. Таке прискорення темпів росту імпорту призвело до формування від'ємного сальдо РПО, починаючи з 2006 року. Незважаючи на рекордно високі темпи росту експорту, дефіцит РПО України у 2008 р. склав $13 млрд. або 7% ВВП. Більше того, у 2008 році чимало аналітиків прогнозували, що у 2009 році від'ємне сальдо РПО зросте до $24 млрд. або 13% ВВП. Світова криза ліквідності поставила під сумнів здатність країни фінансувати такий значний дефіцит, що створило суттєвий девальваційний тиск на валютний курс.[3]

Третім важливим чинником вразливості України в 2008 році були значні обсяги зовнішнього боргу, що підлягали виплаті в короткостроковій перспективі. З початку 2006 року приватний сектор України активно залучав зовнішні позики. Загальний обсяг приватного зовнішнього боргу збільшився з $28 млрд. на початку 2006 р. до $85 млрд. на кінець червня 2008 р. Більше того, обсяг зовнішнього боргу, що підлягав виплаті протягом року, оцінювався приблизно в $40 млрд. Маючи лише $35 млрд. валютних резервів, Україні було необхідно забезпечити рефінансування та реструктуризацію значної частини приватного зовнішнього боргу. Однак таке рефінансування стало надскладним завданням на початкових етапах світової кризи, що збільшило девальваційний тиск на валютний курс.[5]

Четвертим чинником є те, що останні декілька років банківський сектор демонстрував надзвичайно стрімке, але нестійке зростання - більше 70% на рік. Такому зростанню сприяло поліпшення доступу до світових ринків капіталу, прихід на український ринок багатьох іноземних банків та м'яка внутрішня монетарна політика. Однак світова фінансова криза перекрила основне джерело такого зростання, а саме доступ українських банків до міжнародних кредитних ринків. В результаті, місцеві банки зіткнулися з підвищеним ризиком ліквідності та кредитним ризиком, оскільки стало складно рефінансувати зовнішній борг, що підлягав сплаті, в той час як обсяг негативно класифікованих кредитів (НКК) почав стрімко зростати. Згідно з НБУ, частка сумнівних та безнадійних кредитів зросла з 2,5% на початку2008 року до майже 9% наприкінці червня 2009 року. Включаючи обсяги субстандартних кредитів, частка НКК у 2008 році склала 14,5%, що значно вище, ніж в інших подібних країнах. Окрім того, оскільки більше половини всіх наданих в економіку України кредитів деноміновані в іноземній валюті, як позичальники, так і комерційні банки стали надзвичайно вразливими до валютних ризиків. Таке поєднання зростаючих ризиків в банківському секторі викликало занепокоєння щодо можливої неплатоспроможності банків, що, в свою чергу, підірвало довіру громадськості до банківської системи та спричинило масовий відтік депозитів. В результаті, з жовтня 2008 р. по квітень 2009 р. банківський сектор втратив майже 25% своїх депозитів, що ще більше ускладнило рефінансування зовнішнього короткострокового боргу та різко призупинило кредитну активність банків. (мал. 2.3)

Мал.2.3

2.3 Динаміка макроекомічних показників

Нижче наведено малюнки, на яких відображене різке скорочення ВВП та експорту в грудні 2008 р. - січні 2009 р. (мал..2.4)

мал. 2.4

Таке стрімке погіршення макроекономічних умов було спричинене наступними чинниками:

По-перше, проблеми з фінансуванням в банківському секторі та непослідовна монетарна політика призвели до скорочення банківського кредитування реального сектора. Дійсно, українські банки були не в змозі запозичувати на зовнішніх ринках в попередніх обсягах. В той же час зростання негативно класифікованих кредитів та значний відтік депозитів обумовили хронічний дефіцит ліквідності та перехід до більш консервативних підходів до банківського кредитування. Тим часом, значні валютні інтервенції, які зменшили надходження гривні, та посилення резервних вимог ще більше скоротили обсяг коштів, доступних для кредитування приватного сектора. В річному обчисленні обсяг гривневих кредитів з січня по серпень 2009 р. зріс приблизно на 10%, що значно нижче, ніж темпи інфляції за цей же період та у 2,5 рази менше, ніж темпи кредитування за аналогічний період попереднього року. Обсяг кредитів, наданих в іноземній валюті, скоротився приблизно на 14% за перші вісім місяців 2009 року, порівняно з 30%-им зростанням у минулому році. В результаті, сектори, діяльність яких значно залежить від позичкових коштів (такі як будівництво, торгівля та промисловість), зазнали суттєвого спаду економічної активності. Опинившись у такій ситуації, влада не мобілізувала достатньо альтернативних джерел фінансування, які компенсували б брак зовнішнього кредитування. Уповільнення кредитування, яке виникло в результаті цього, спричинило загальний економічний спад. Хоча зменшення обсягів кредитування дозволило скоротити імпорт та збалансувати рахунок поточних операцій, його загальний вплив на українську економіку був досить негативним. І дійсно, залежність української економіки від банківського кредитування значно зросла протягом кількох останніх років, про що свідчить збільшення відношення обсягу банківських кредитів до ВВП з менш ніж 20% у 2002 році до 77% у 2008 році. Це означає, що погіршення умов кредитування мало вплинути на споживання та інвестиції значно сильніше, ніж під час попередніх фінансових криз, які пережила Україна. Більше того, економіка все ще потребує значних фінансових ресурсів для модернізації застарілих основних фондів, фінансування розбудови інфраструктури, реалізації енергозберігаючих проектів та втілення майбутніх структурних реформ. Враховуючи все вищесказане, обмежений доступ до кредитів є одним з основних факторів, через який ми прогнозуємо досить повільне відновлення економічного росту близько 3% у 2010 році. (мал. 2.5, мал.. 2.6)

мал. 2.5

мал.. 2.6

По-друге, при фінансуванні комерційних банків на початковому етапі кризи (очікуючи, що місцеві банки відновлять кредитування приватного сектора), використання цих коштів не було належним чином проконтрольовано. В результаті, більша частина цих коштів не була спрямована на збільшення банківського кредитування виробничих секторів, що відстрочило, таким чином, економічне відновлення. Судячи з усього, значна частина цих коштів була виведена з країни, що посилило зростання попиту на іноземну валюту.[8]

По-третє, економічний спад в країнах - основних торговельних партнерах України, суттєво знизив попит на товари українського експорту, зокрема метали та хімічну продукцію. В поєднанні з різким падінням світових цін на товари, це призвело до скорочення промислового виробництва на 30% у річн. обчисленні, що негативно вплинуло на економіку країни в цілому.

Розділ 3. Вирішення проблеми економічної кризи на Україні

3.1 Шляхи подолання економічної кризи України

Розвиток подій у світовій економіці за останній рік свідчить, що боротьба з економічною кризою буде довгою й виснажливою. Для розв'язання проблеми кризи треба реалізувати зокрема такі пропозиції:

введення економічних нормативів управління діяльністю агентів цінних паперів (на зразок регулювання діяльності комерційних банків);

запровадження системи державних рейтингів банків, ринків цінних паперів, фондів;

контроль емісії цінних паперів центральними банками держав;

- безпосереднє кредитування бізнесу, а також залучення депозитів та вкладів фізичних і юридичних осіб із боку ЦБ (НБУ).

Разом із зазначеними заходами загального характеру в Україні також необхідно, по-перше, підвищити рівень оподаткування імпорту, забезпечити рівномірне оподаткування всіх сфер економіки і прогресивність системи оподаткування. Вийти із кризи можна буде тільки тоді, коли за її негативні наслідки платитимуть усі. Також потрібно всіляко стимулювати заощадження і інвестиційну активність, аж до надання податкових преференцій. За збереження нинішньої системи оподаткування наслідки кризи переважно перекладені на плечі малозабезпечених верств населення.

Роль державного регулювання в умовах економічних криз дуже важлива. Основними положеннями антикризової політики в Україні повинні стати наступні: продумані і постійні дії уряду в цілях підтримки ефективного попиту на рівнях, що відповідають повній зайнятості; регулювання об'ємів приватних інвестицій, надання спеціальних державних кредитів, податкових пільг для заохочення приватних інвесторів; адаптація до економічної системи механізмів гнучкості, пов'язаних з прогресивним податком на прибуток і програмою соціального забезпечення; здійснення антициклічних заходів, які передбачають при зростанні безробіття зміну ставок податку на прибуток, зміну внесків на соціальне забезпечення, програму суспільних робіт; координація програм державних інвестицій в підприємства комунального обслуговування, транспорт, житловий сектор, підприємства державного сектора; стабілізація доходів сільського господарства за допомогою програм підтримки і гарантування цін, субсидій на потреби виробництва.[7]

Крім того економісти відзначають декілька шляхів виходу з кризи в Україні: зниження податкового навантаження і пряма підтримка населення замість банків і підприємств. Також експерти попереджають, що протекціонізм, зокрема, підвищення імпортних мит на окремі категорії товарів, наприклад, автомобілі іноземного виробництва, можуть дати зворотний ефект.[13]

Пряма підтримка населення замість утримання на плаву неефективних компаній, що випускають застарілу і в звичайних умовах неконкурентоздатну продукцію, має на увазі збільшення посібника з безробіття, допомоги в пошуку нової роботи тим, хто її позбувся, перепідготовці, навчанню і тому подібне.

Ще один шлях виходу з кризи, по якому варто йти, - скорочення державних витрат в цілому (зокрема ж збільшивши фінансування деяких складових бюджету). Проте антикризові заходи уряду припускають зростання витрат, що на тлі падіння доходів бюджету може мати негативні наслідки для економіки. У цьому є велика частка здорового глузду. Часто міняючи прогнози, уряд підриває довіру до себе і до своєї здатності контролювати ситуацію. В період же фінансової кризи необхідно зберігати довіру до себе. Встановивши песимістичний прогноз одного разу, його вже не доведеться часто міняти, що сприятиме зміцненню довіри до антикризових заходів уряду.

Але в даний час для України заходи щодо зменшення ставок основних податків та істотного збільшення бюджетних видатків є неприйнятними з таких міркувань:

навіть за стабільних економічних умов у нашій державі її соціальні зобов'язання істотно перевищують фінансові можливості;

зниження податкових ставок як інструмент стимулювання інвестицій в умовах політичної нестабільності України не забезпечить бажаних результатів, а лише призведе до зменшення й без того обмежених фінансових можливостей бюджетів України;

відсутність джерел фінансування бюджетного дефіциту (зокрема реальних можливостей здійснення запозичень та приватизації державного майна на вигідних умовах) навряд чи дасть змогу збільшувати видатки держбюджету понад отримані ним доходи.

По-друге, треба підвищити рівень капіталізації фінансового ринку, розширити сфери капіталізації, забезпечити "відкритість" ринку землі. За такого вузького ринку в капіталу немає можливості переливатися з одних секторів економіки в інші, привабливіші. Підвищення капіталізації суб'єктів господарювання відноситься до важливих управлінських завдань менеджерів і зв'язується з досягненнями таких показників, як високий рівень інвестиційної привабливості, фінансової стійкості, перспективності функціонування і позиціонування на фондових ринках.

По-третє, варто встановити плаваючий, ринковий курс гривні. У період, коли капітал вивозиться із країни (за деякими даними, станом на лютий 2009 року було остаточно або майже вивезено близько 30 млрд. дол. США із 44 млрд., вкладених у банківський сектор України), низький курс долара вигідний інвесторам. Не правомірно, щоб на це шляхом інтервенцій були витрачені міжнародні резерви НБУ. І хоча є аргументи й за такі інтервенції (зокрема виплати "Нафтогазу" за імпорт блакитного палива з Росії та галопуюча інфляція, що триває), практика показує, що іноземці виграють від такої політики набагато більше, ніж українські резиденті.

Разом із тим, далеко не очевидним є зв'язок між курсом гривні та інфляцією (НБУ може допустити певне знецінення гривні при одночасному посиленні контролю грошової маси). Таким чином, практика засвідчила, що резерви НБУ потрібно насамперед витрачати на кредитування економіки, а не на підтримку курсу гривні. При цьому на даному етапі кризи НБУ повинен сам кредитувати бізнес (зрозуміло, ця функція має бути передбачена Верховною Радою в компетенціях Банку). Вважаємо, що така грошово-кредитна політика сприятиме збільшенню експорту та припливу валюти у країну

По-четверте, слід посилити заставне право, запровадити повну монетизацію соціальної допомоги, скасувати перехресні субсидії.

І по-п'яте, потрібно інтенсифікувати політику роздержавлення виробництва, посилити роль держави в управлінні фінансовим сектором. Наприклад, щодо діяльності інвестиційних фондів, страхових компаній, кредитних установ має бути застосована система гнучких економічних нормативів регулювання. До речі, через відсутність останнього стало можливим створення у країні фінансових пірамід. Так, обсяг іпотечного кредитування в Україні зріс з 1,5 млрд. грн. у 2004 році до 30,2 млрд. грн. у 2007-му, тобто в 20 разів. За цей самий час приріст будівництва сягнув 59 % (у 1,59 рази), введення житла - в 1,39 рази. Таке могло статися лише внаслідок перекредитації.

Нині для зменшення гостроти фінансової кризи та нівелювання її руйнівного впливу на економіку України першочергового значення набуває започаткування дієвих структурних реформ у банківському секторі та проведення зваженої макроекономічної політики, вагомою складовою якої є боргова політика держави. Основну роль у поліпшенні управління державним боргом України має відігравати ефективна політика державних запозичень, яка повинна забезпечити утримання розміру державного боргу України в економічно безпечних межах, а також оптимізацію структури боргу за видами джерел і відсоткових ставок.[17]

3.2 Вжиті заходи українською владою

Наступні заходи, вжиті українською владою, були доцільними та ефективними для боротьби з кризою:[2]

· Після настання кризи українській владі вдалося домовитися з МВФ (програма "stand-by" у розмірі $16.4 млрд.), Світовим банком та іншими міжнародними фінансовими установами про надання термінової фінансової допомоги. Ці кредити мали надзвичайну важливість для того, щоб зміцнити довіру іноземних інвесторів, що полегшило рефінансування короткострокового зовнішнього боргу.

· Владі вдалося зберегти досить високий рівень фіскальної дисципліни: дефіцит бюджету склав 1,5% ВВП у 2008 році та близько 3% ВВП у січні-липні 2009 року. Цього вдалося досягти завдяки скороченню некритичних видатків. Планується, що у 2009 році дефіцит бюджету не перевищуватиме 6% ВВП, що відповідає рівню фіскального дефіциту інших країн, на які вплинула світова рецесія.

· Влада погодилася скоротити дефіцит бюджету у 2010 році до 4% ВВП (включно з відрахуваннями до Нафтогазу).

· Владі вдалося зберегти виплати у соціальній сфері та уникнути при цьому значного зростання заборгованості за платежами.

· Влада вжила необхідних заходів для подолання неплатоспроможності у банківському секторі та надання фінансової допомоги системним банкам.

· Влада внесла зміни до відповідних нормативних актів з метою пришвидшення переходу до більш гнучкої валютної політики.

· Влада також вжила заходів для ефективного вирішення проблем неплатоспроможності в несистемних банках.

· Владі вдалося задовольнити кількісні критерії МВФ щодо грошової бази. Вона зміцнила потенціал розвитку внутрішніх джерел фінансування, у тому числі шляхом визнання ринкових ставок під час проведення аукціонів з розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

· Владі вдалося приборкати інфляцію і досягти поступового зменшення дефіциту рахунку поточних операцій.

Наступні заходи, які було вжито українською владою, виявилися недостатніми або неефективними для подолання кризи:[2]

· Владі не вдалося досягти ефективного рівня координації зусиль на всіх рівнях державної влади щодо розробки стратегії подолання кризи.

· В умовах різкого скорочення обсягів зовнішнього боргового фінансування та внутрішнього ринку банківського кредитування влада не виділила достатньо коштів для підтримки вітчизняної економіки (особливо торгівлі та будівництва). Ріст кредитування було зупинено надто різко.

· Влада виявилася неспроможною здійснити належний контроль за використанням коштів, наданих на початковому етапі кризи у рамках заходів з підтримки ліквідності. Схоже на те, що ці гроші було витрачено не на оздоровлення внутрішнього ринку кредитування, як передбачалося, а на купівлю іноземної валюти, з метою виведення її за межі країни. Це могло посилити девальваційний тиск на гривню.

· Владі не вдалося досягти домовленостей з профспілками та іншими організаціями щодо підвищення цін на газ та комунальні послуги.

· Владі не вдалося реалізувати комплексну стратегію, спрямовану на відновлення платоспроможності Нафтогазу та Пенсійного фонду.

· Влада не змогла виконати початкові плани приватизації, що негативно вплинуло на фінансування державного бюджету. Крім того, потрібні додаткові зусилля для розробки прозорої та відкритої стратегії приватизації.

3.3 Заходи, які потрібно вжити для прискорення темпів економічного розвитку