Аналіз випуску та реалізації продукції на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сутність і принципи випуску та реалізації продукції

1.1 Поняття та класифікація готової продукції

1.2 Формування цін на продукцію

1.3 Виручка від реалізації (продажу) - основне джерело доходів підприємства

1.4 Документування господарських операцій, пов'язаних з рухом готової продукції

2. Організація обліку продукції та її реалізації на підприємстві

2.1 Техніко-економічна характеристика підприємства

2.2 Організація бухгалтерського обліку на підприємстві

2.3 Синтетичний та аналітичний облік випуску продукції та її реалізації

3. Аналіз діяльності підприємства

3.1 Аналіз фінансового стану підприємства

3.2 Аналіз випуску та реалізації продукції на підприємстві

3.2.1 Аналіз рівня, динаміки і структури обсягу виробленої та реалізованої продукції

3.2.2 Аналіз факторів та резервів збільшення випуску і реалізації продукції

4. Охорона праці і навколишнього середовища

4.1 Загальні питання охорони праці

4.2 Аналіз небезпечних шкідливих факторів

4.3 Метеорологічні умови роботи

4.4 Освітлення

4.5 Шум і вібрація

4.6 Електробезпечність

4.7 Пожежобезпека

4.8 Охорона навколишньго середовища

Висновки

Список джерел інформації

Вступ

Підприємництво відіграє особливу роль у національному господарстві країни, створюючи інноваційне середовище, руйнуючи традиційні структури і відкриваючи шлях до перетворень, тобто стаючи тією силою, котра прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналізації, бережливості та постійного оновлення. Підприємництво, як діяльність є одним з основних факторів виробництва, що визначають розвиток ринкової економіки.

Діяльність кожного підприємства має на меті отримання прибутку. Одним з варіантів досягнення даної мети є процес випуску та реалізації продукції.

Свою вироблену продукцію (роботи, послуги) підприємство повинно продати споживачу. В процесі реалізації виявляються корисність і якість продукції підприємства. Кругообіг засобів завершується реалізацією, в процесі якої підприємство відшкодовує свої витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції (робіт, послуг), і визначає створений у виробництві свій чистий дохід, який залишається у розпорядженні підприємства у вигляді прибутку після сплати передбачених законодавством податків, зборів (обов'язкових платежів), раціональність організації виробництва і рентабельність діяльності підприємства.

При проведенні аналізу ефективності діяльності підприємства оцінюється виконання плану реалізації продукції (робіт, послуг), як в цілому по підприємству, так і в розрізі виконання зобов'язань по окремим договорам постачання. План реалізації продукції вважається виконаним, якщо продукція (роботи, послуги) поставлена всім споживачам по всій номенклатурі, встановленій договорами.

Слід відмітити, що, виконуючи план по реалізації продукції(робіт, послуг), необхідно приділяти увагу її якості і асортименту.

На кожному підприємстві необхідно точно визначити, що для нього є готовою продукцією. Це важливо при наявності на підприємстві великої номенклатури деталей, напівфабрикатів.

Облік готової продукції повинен відображати її випуск, рух, реалізацію і розрахунки з покупцями.

Відповідно з цим основними завданнями обліку готової продукції і її реалізації є забезпечення контролю за: випуском продукції відповідно до об'єму, асортименту і якості, збереженню готової продукції на всіх стадіях її руху; повнотою і своєчасністю виконання договорів постачання готової продукції (робіт, послуг) покупцям (замовникам); розміром і рівнем результатів реалізації продукції; здійсненням своєчасних розрахунків за відвантажену продукцію(роботи, послуги).



1. Випуск та реалізація продукції

реалізація випуск продукція

1.1 Поняття та класифікація готової продукції

До готової продукції належить продукція, обробка якої закінчена та яка пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів і відповідає затвердженим стандартам та пройшла технічний контроль підприємства і здана на склад або замовнику (покупцю) згідно з діючим порядком прийняття продукції.[9,с.368] Крім випуску речовинної продукції , (машин, взуття, одягу, хліба, цукерок тощо), підприємство може виконувати певні роботи для інших підприємств або надавати їм послуги. Наприклад, ремонтні роботи, перевезення вантажів своїм автотранспортом для інших підприємств та ін.. На відміну від речовинної продукції, під якою розуміється вираз "Готова продукція", цей вид продукції називають "Виконані роботи та послуги".Таким чином продукція підприємства може складатися з готової продукції та виконаних робіт і послуг.[11, с.412]

Продукція є результатом виробництва. Всі елементи виробничого процесу - сировина, матеріали, які перебувають на різних його стадіях - утворюють незавершене виробництво.

При організації обліку продукції основним моментом є визначення її характеру. Згідно з цією ознакою продукцію групують за формою, ступенем готовності і технологічною складністю.

За технологічною складністю продукцію поділяють на просту і складну. При цьому вона може бути основною, побічною або супутньою. За своїми технічними та іншими характеристиками побічна та супутня продукція майже не відрізняється від основної, тому їх кількісні та якісні параметри визначають аналогічно основній продукції.

Супутня продукція - це продукція, отримана в одному технологічному циклі (процесі) одночасно з основною. За якістю вона відповідає стандартам та призначена для подальшої обробки або відпуску споживачам. Супутня продукція як вихідний елемент виробничого процесу має якісні та кількісні параметри, які повинні одержати вартісну характеристику.

Побічна продукція - це продукція, що іноді утворюється в комплексних виробництвах при виробництві основної і, на відміну від супутньої (допоміжної), не потребує додаткових витрат.

В поточному обліку продукція (роботи, послуги) групується за укрупненими позиціями: вироби основного виробництва; товари широкого вжитку, вироблені з відходів; запасні частини; виконані роботи та надані послуги.[9, с.369]

1.2 Формування цін на продукцію

Виручка від продажу (реалізації) на внутрішньому і зовнішньому ринках товарів власного виробництва, виконаних робіт, наданих послуг, а також товарів, які придбані з метою реалізації, є основним джерелом надходження доходів підприємств. Ціни (а також тарифи) на товари, роботи, послуги мають передусім компенсувати витрати на їх виробництво (придбання), а також забезпечити підприємству одержання прибутку, інакше зникають стимули і сенс його функціонування. На цьому базується система ціноутворення в ринковій економіці. Основні принципи встановлення і застосування цін в Україні визначені Законом України "Про ціни і ціноутворення".

Ціни на товари і послуги залежно від суб'єктів товарно-грошових відносин поділяються на оптові, роздрібні та закупівельні.

Оптові ціни -- це ціни, що використовуються між підприємством- виробником продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання з іншими підприємствами (споживачами продукції) або зі збутовими організаціями, оптовими й роздрібними торговельними підприємствами. Оптова ціна включає в себе собівартість товару (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, інші витрати, необхідні для випуску й реалізації продукції) і прибуток. Якщо реалізація продукції відбувається через збутові, посередницькі та інші торговельні підприємства і організації, до оптової ціни додаються постачальницько-збутові надбавки (націнки), що є джерелом покриття витрат, пов'язаних з організацією постачання і збуту продукції. Оптова ціна може також вбирати в себе транспортні витрати, пов'язані з доставкою продукції споживачеві. Залежно від внесення або невнесення в оптову ціну транспортних витрат розрізняють ціни: франко-склад постачальника, франко-станція відправлення, франко-станція призначення. Термін "франко" показує, до якого пункту транспортні витрати покриваються за рахунок постачальника за даної оптової ціни.

Різновидом оптових цін є розрахункові ціни. Вони можуть встановлюватися для групи підприємств однієї галузі, виходячи з індивідуальної собівартості, з метою забезпечення їм нормального рівня рентабельності (прибутковості). Річ у тому, що в деяких галузях промисловості підприємства мають значну різницю у витратах на виробництво та інвестиціях порівняно з іншими підприємствами галузі з причин, незалежних від їхньої діяльності (різні гірничо-геологічні, природно-кліматичні, транспортні та інші умови). За допомогою розрахункових цін організовуються розрахунки всередині галузі між підприємствами, збутовими організаціями.

Оптові ціни, за якими проводяться розрахунки з постачальниками й покупцями, вбирають у себе податок на додану вартість і (в разі реалізації високорентабельної продукції) акцизний збір.

Роздрібні ціни використовуються при реалізації товарів і послуг населенню через підприємства торгівлі та громадського харчування як державної, так і інших форм власності, зокрема й товари виробничо-технічного призначення (наприклад, будівельні матеріали, нафтопродукти, автомобілі тощо), які надходять в особисте користування громадян. Вони вбирають у себе, поряд з оптовою ціною, торговельні надбавки (націнки), які є джерелом покриття витрат підприємств роздрібної торгівлі на організацію продажу.

Закупівельні ціни -- це ціни, за якими підприємства (заготівельні, промислові з переробки сільськогосподарської сировини) купують у сільгоспвиробників і населення сільськогосподарську сировину.

В період становлення ринкових відносин в Україні діють як вільні (договірні) оптові та роздрібні ціни й тарифи, що формуються тільки на договірних засадах між продавцями (виробниками чи посередниками) і споживачами, так і регульовані державою ціни і тарифи. Останні використовуються на окремі найбільш соціально значущі й дефіцитні товари та послуги з метою стримування інфляційних процесів у народному господарстві й здійснення соціального захисту прав споживачів, а також на продукцію підприємств-монополістів. Питома вага товарів, робіт і послуг, ціни й тарифи на які регулюються державою, невелика, основна ж маса товарів, робіт і послуг реалізується за вільними (договірними) цінами й тарифами.

Однією з форм державного регулювання цін, впливу на темпи їх зростання в галузі торговельної та постачальницько-збутової діяльності є періодичне встановлення державою для всіх підприємств, незалежно від форм власності, що займаються такою діяльністю, граничного розміру торговельних чи постачальницько-збутових надбавок (націнок) в ціні кінцевої реалізації деяких товарів споживачам. У законодавстві передбачено право центральних і місцевих органів влади на введення конкретних граничних розмірів надбавок і націнок та відповідальність підприємств і їхніх посадових осіб у разі кінцевої реалізації товару споживачеві з їх перевищенням.

У законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» є норми, які змушують продавців товарів (робіт, послуг) у їхніх взаємовідносинах із пов'язаними особами при встановленні договірних цін брати до уваги ринкову ситуацію, що склалася на момент укладення угоди. Наприклад, якщо при купівлі-продажу матеріальних цінностей підприємство і пов'язана з ним особа дійшли домовленості щодо ціни, нижчої за звичайну, підприємство-продавець зобов'язане внести до складу своїх валових доходів, які підлягають оподаткуванню, вартість проданих товарів за цінами, не меншими за звичайні.

В Україні низкою законодавчих актів держава намагається у сфері ринкового ціноутворення забезпечити сприятливі та рівні для всіх споживачів умови доступу до товарів і послуг. Законодавство України також запобігає демпінговим діям суб'єктів господарювання.[11, с.280]

1.3 Виручка від реалізації (продажу) - основне джерело доходів підприємства

Суб'єкти підприємницької діяльності можуть нормально функціонувати лише за умов, якщо їхня продукція (товари, послуги) регулярно знаходить на ринку своїх споживачів (покупців), передається їм, і від покупців надходять кошти у вигляді грошового еквівалента вартості продукції. Ці кошти використовуються виробником для підтримання процесу відтворення й поповнення фінансових ресурсів. Через оптові (роздрібні) ціни, якщо вони реально віддзеркалюють вартість продукції, підприємство, одержавши гроші за товари й послуги, покриває ними витрати на виробництво та обіг, тобто має можливість постійно авансувати кошти у виробничий процес і, крім того, одержує прибуток (якщо, звичайно, витрати на виробництво та обіг не досягають величини ціни продукції). Цим визначається значення реалізації продукції як важливої стадії кругообігу коштів у життєдіяльності кожного підприємства. У зв'язку з цим важливо насамперед точно з'ясувати саме поняття "реалізація", бо в господарській практиці розрізняють декілька термінів, так чи інакше пов'язаних з цим процесом.

Нормативно-законодавчі акти, що регулюють організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, податкову систему, визначають реалізацію (продаж) як будь-яку операцію з купівлі-продажу товарів, поставки товарів, міни та інших форм цивільно-правових договорів, які передбачають передачу права власності на товари, тобто під реалізацією (продажем) мається на увазі відвантаження (передання) продукції, якщо мова йде про товари, а також підписання сторонами документів про виконані роботи, надані послуги. На жаль, у законодавстві терміни "реалізація" (продаж) і "виручка від реалізації" (виручка від продажу) ототожнюються. Датою реалізації і виручки від реалізації вважається дата відвантаження (відпуску) товарів або дата підписання приймально-здавальних документів про виконані роботи, надані послуги. Отже, у чинному законодавстві операція з реалізації продукції не прив'язана міцно до факту реальної оплати її вартості, до строків здійснення оплати.

У нових стандартах бухгалтерського обліку і звітності обсяг реалізації основної товарної продукції підприємств має назву "Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)". Він пов'язується з передачею власності покупцеві і з високим ступенем імовірності одержання оплати за відпущені товари (виконані роботи, надані послуги).

Решта виручки від реалізації товарів, робіт, послуг (які не є основною продукцією підприємства) знаходить відображення в "Інших операційних доходах", зокрема це може бути виручка від реалізації зайвих матеріалів, інших активів, дохід від операційної оренди та інша виручка, яка не пов'язана з реалізацією товарів, робіт, послуг основної діяльності, а також з неопераційною діяльністю підприємства, наприклад до складу інших операційних доходів не включається виручка від продажу об'єктів основних засобів, яка вважається елементом доходів від інвестиційної діяльності підприємства.

У повсякденній фінансовій роботі неабияке значення для її організації та контролю за фінансовим станом підприємства має показник, який не фігурує в будь-яких офіційних звітах, а саме "Виручка від реалізації продукції основної діяльності підприємства (товарної продукції), за якою завершені розрахунки з покупцями", тобто мова йде про реальну грошову виручку, що надходить підприємству разом із вартістю поставок товарів, робіт, послуг, які ураховуються через бартерні угоди або через будь-які інші форми взаєморозрахунків). На більшості підприємств саме виручка від реалізації є об'єктом оперативного планування, контролю та аналізу, бо від неї залежить нормальна фінансово-господарська діяльність підприємства.

Підприємства реалізують свої товари й послуги відповідно до укладених договорів безпосередньо зі споживачами, органами матеріально-технічного постачання і збуту торгівлі, через товарні біржі, а також через власну мережу продажу продукції, виконання робіт та надання послуг. Певна частина продукції державних підприємств і підприємств інших форм власності реалізується згідно з Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" (введений у дію у 2000 р.). Цей закон передбачає розміщення державних замовлень через договори про закупівлю з підприємствами усіх форм власності (в тому числі нерезидентів) продукції, необхідної для державних потреб. Він створює конкурентне середовище у цій сфері, встановлює певну процедуру участі підприємств-виконавців, які мають намір брати участь у процедурі закупівлі (подають так звану тендерну пропозицію) у торгах, на яких здійснюється відбір виконавців щодо закупівлі товарів, виконання робіт, надання послуг. Саме з переможцями таких торгів укладаються договори про закупівлю. Для підприємств-виконавців таких поставок це найвигідніша форма реалізації продукції, оскільки держава (через державних замовників -- міністерства, відомства, інші органи державної виконавчої влади, в тому числі обласні та міські (у містах Київ та Севастополь) державні адміністрації) гарантує виконавцям державного замовлення оплату продукції за рахунок відповідного бюджету або загальнодержавного цільового фонду.

Якщо підприємство експортує продукцію і одержує виручку в іноземній валюті, то вона потрапляє на його спеціальний валютний рахунок. Валютні рахунки відкриваються підприємствами у Експортно-імпортному банку або в комерційних банках за наявності в банку дозволу (ліцензії) Національного банку України на виконання операцій з іноземною валютою. Виручка, номінована у валютах, які визначено законодавством, може підлягати обов'язковому частковому (або повному) продажу державі за чинним офіційним курсом (плаваючим або фіксованим) із зарахуванням на поточний рахунок підприємства гривневого еквівалента.

Оскільки своєчасне і повне надходження виручки від реалізації є предметом особливої і постійної уваги підприємств, то фінансові служби у взаємодії зі збутовими та виробничими підрозділами домагаються суворого додержання договірної дисципліни поставок щодо асортименту, якості продукції, ритмічності відвантаження продукції споживачам, пильно стежать за своєчасністю розрахунків за продукцію.

Затримка надходження виручки від реалізації паралізує роботу підприємства: воно не може своєчасно розраховуватися з постачальниками, затримує виплату заробітної плати робітникам і службовцям, розрахунки з бюджетом; в кінцевому рахунку це призводить до зменшення обсягу виробництва.

Виручка від реалізації надходить підприємству здебільшого за оптовими цінами, тому на поточний рахунок у банку або готівкою надходять кошти, що покривають насамперед усі операційні витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Це, по-перше, матеріальні витрати на виробництво продукції, по-друге, амортизаційні відрахування на повне відновлення основних засобів нематеріальних активів, по-третє, інші витрати, які для підприємства мають такий самий характер, як і матеріальні витрати (мова йде, наприклад, про відрахування за рахунок собівартості продукції на соціальне страхування, на створення цільових бюджетних та позабюджетних фондів тощо), по-четверте, витрати підприємства у складі собівартості продукції на оплату праці (трудові витрати), по-п'яте, адміністративні витрати й витрати на збут, які, хоч і не є елементами виробничої собівартості, прилучаються до складу операційних витрат і формують повну собівартість реалізованої продукції.

Крім покриття всіх елементів операційних витрат (повної собівартості реалізованої продукції), виручка від реалізації містить прибуток, а також податок на додану вартість і (при реалізації окремих товарів) акцизний збір, які мають у повному обсязі перераховуватися до державного бюджету, бо це накопичення, які централізуються державою.[11, с.311-317]

1.4 Документування господарських операцій, пов'язаних з рухом готової продукції

Випуск продукції з виробництва та передача її на склад оформлюється накладними, відомостями, приймально-здавальними документами, актами приймання, в яких вказується: дата, шифр цеху і складу, найменування продукції, номенклатурний номер, одиниці виміру, кількість, ціна за одиницю. Вони виписуються в двох примірниках, один з яких призначений для здавальника, а інший - залишається на складі. Кількість виробів, що оприбутковуються на склад, їх вага та обсяг вимірюються, підраховуються і, при необхідності, зважуються.

Для обліку випуску готових виробів з виробництва бухгалтерія складає накладну на здачу готової продукції на склад підприємства, в натуральному і грошовому вираженні. Дані цієї відомості використовують для контролю за виконанням завдання по обсягу виробництва і для бухгалтерських записів на рахунках синтетичного обліку.

Ціна проставляється на підставі номенклатури-цінника, наявність якого є однією з важливих умов організації обліку готової продукції.

При використанні ЕОМ в бухгалтерському обліку, крім номенклатури-цінника, розробляється комплекс довідників продукції, яка оподатковується та не оподатковується різними видами податків, довідники середньрквартальної та середньорічної собівартості, платників та вантажоодержувачів. У вигляді довідників формалізуються і способи визначення суми рахунку за продукцію, відвантажену на внутрішній ринок та на експорт. В довідниках зазначається найменування виробу, коди видів товарної продукції, вироби та змінні параметри (ціна, собівартість, ставки податків тощо). Всі ці дані записують на машинний носій інформації та використовують для оперативного управління запасами продукції і для складання відповідної внутрішньої звітності.

Залежно від виду випуску готової продукції з виробництва оформлюється та відображається в обліку по-різному. Якщо продукція має речовий характер (виріб), то це означає, що її потрібно передати на склад. В такому разі оформлюються первинні документи і використовуються бухгалтерські рахунки.

Якщо продукція не має натуральних параметрів робота (ремонт) або послуга (транспортні послуги), - то в бухгалтерському обліку випуск рівнозначний передачі продукції замовнику і тому факт випуску відображається в бухгалтерському обліку наступним чином.

Коли продукція є унікальною (пароплав, будинок тощо), то відповідний випуск (передача замовнику) оформлюється документами і відображається наступним записом.

Відпуск (відвантаження) продукції покупцю оформлюється видатковими накладними, приймально-здавальними актами із зазначенням номера накладної і дати оформлення, номера і дати договору з замовником, назви та реквізитів замовника, одиниць виміру, кількості, оптової ціни і вартості.



2. Організація обліку продукції та її реалізації на підприємстві

2.1 Техніко-економічна характеристика підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОЛІО-АРТ», створене рішенням учасників відповідно до протоколу зборів учасників № 1 від 14 липня 2004 року. Його учасниками є громадяни України.

Місцезнаходження товариства: м. Харків, вул. Велика Кільцева ,99.

Цілями товариства є здійснення торговельної, комерційної, виробничої, науково-дослідної та іншої діяльності з метою одержання прибутку та задоволення інших потреб учасників.

Статутний фонд товариства складає 50 000 гривень (п'ятдесят тисяч гривень), який у розмірі 14%, 51% та 35% внесений учасниками.

Розмір статутного фонду може бути змінений за рішенням вищого органу товариства. Збільшення розміру статутного фонду проводиться за рахунок додаткових вкладів учасників порційно їх часткам у статутному фонді або за рахунок прибутків, отриманих внаслідок господарської діяльності товариства, а також в разі прийняття до складу учасників товариства нових учасників за рахунок вкладів цих учасників.

Товариство є юридичною особою згідно законодавства України. Може набувати майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання і нести обов'язки, виступає як позивач і відповідач у суді, арбітражному суді та третейському суді.

Товариство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, в тому числі і валютний, печатку зі своїм найменуванням, штампи, товарний знак.

У своїй діяльності товариство керується Господарським кодексом України, Цивільним Кодексом України, Законом України "Про господарські товариства", та іншими законодавчими актами України та власним статутом.

«ФОЛІО-АРТ» діє на принципах повного госпрозрахунку, самофінансування, самоокупності, самоуправління. Несе відповідальність за своїми зобов'язаннями згідно з чинним законодавством своїм майном, коштами, на які може бути звернене стягнення.

ТОВ «ФОЛІО-АРТ» здійснює наступні види діяльності:

- поліграфічна діяльність;

- книговидавнича справа;

- оптова торгівля паперовими виробами, книгами, газетами та іншими періодичними виданнями;

- роздрібна торгівля книгами;

- інші види оптової торгівлі.

Товариство відповідно до чинного законодавства має право:

1) укладати як в Україні, так і поза її межами всякого роду угоди та інші юридичні акти з українськими та іноземними юридичними та фізичними особами.

2) будувати, набувати, відчужувати; брати та здавати в оренду, позику та безоплатне користування як в Україні, так і поза її межами, необхідні для його діяльності різного роду рухоме і нерухоме майно, землю.

3) створювати на території Україні, та за її межами філії та представництва, а також дочірні підприємства відповідно до чинного законодавства України.

4) створювати на договірних засадах об'єднання, господарські товариства і приймати участь у їх діяльності.

5) створювати спільні з іноземними партнерами підприємства та приймати участь у їх діяльності.

6) встановлювати самостійні ціни та тарифи на продукцію (роботи, послуги).

Товариство користується всіма іншими правами, передбаченими чинним законодавством.

Фінансово-господарська діяльність здійснюється товариством самостійно. Фінансовий рік товариства співпадає з календарним роком.

Основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (дохід). Порядок його використання (доходу) визначає вищий орган товариства згідно з статутом та чинним законодавством.

Товариство самостійно розпоряджається виготовленою продукцією (роботами, послугами) і отриманим прибутком.

Прибуток товариства використовується на відшкодування витрат, сплату обов'язкових зборів і відрахувань. А той, який залишився в розпорядженні товариства, направляється на створення фондів:

- розвитку виробництва;

- матеріального заохочення;

- соціального розвитку;

- резервного (страхового).

Відрахування у резервний фонд здійснюється щорічно у розмірі 5% від чистого прибутку з досягнення суми, рівної 25% статутного фонду товариства. Обов'язкові відрахування встановлюються, якщо резервний фонд витрачено повністю або частково.

Прибуток товариства за вирахуванням сум по взаємовідносинах з державним бюджетом, сум, які спрямовуються на формування та поповнення фондів, інших витрат, затверджених вищим органом товариства, розподіляються між учасниками, пропорційно їх часткам у статутному фонді.

Товариство покриває збитки з коштів резервного фонду, а при недостатності їх - з коштів тих фондів, за рахунок майна товариства та додаткових внесків учасників.

Учасники товариства зобов'язані:

- вносити вклади і додаткові внески у статутний фонд у відповідності з рішенням вищого органу товариства

- приймати участь в управлінні товариством;

- надавати товариству інформацію, необхідну для розробки окремих питань, які відносяться до його діяльності;

- сприяти товариству у здійсненні його завдань і цілей;

- не розголошувати конфіденційну інформацію про діяльність товариства, зберігати комерційну таємницю;

- утримуватись від дій, які можуть причинити збитки товариству або пошкодити його діяльності.

Майно товариства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі товариства.

Джерелами формування майна товариства є:

- грошові та матеріальні внески учасників;

- доходи, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

- кредити банків та інших кредиторів;

- придбання майна іншого підприємства, організації;

- безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

- інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Товариство є власником:

- майна, переданого йому учасниками у власність;

- продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;

- одержаних доходів;

- іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Прибуток товариства за вирахуванням сум по взаємовідносинах з державним бюджетом, сум, які спрямовуються на формування та поповнення фондів, інших витрат, затверджених вищим органом товариства, розподіляються між учасниками, пропорційно їх часткам у статутному фонді.

Вищим органом товариства є збори учасників.

Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді.

Збори учасників обирають голову товариства. Голова товариства організує ведення протоколу.

Збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють в сукупності більш як 50 відсотками голосів. Вони мають право вирішувати будь-які питання, пов'язані з діяльністю товариства.

У товаристві створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників можуть винеси рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора), яка підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень.

Генеральний директор (директор) має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Контроль за фінансовою і господарською діяльністю товариства і його філіалів здійснює ревізійна комісія. Голова і члени цієї комісії призначаються зборами учасників.

Трудові відносини працівників товариства виникають на підставі трудового договору (контракту, угоди) і регулюються законодавчими актами України про працю.

Товариство самостійно визначає порядок прийняття та звільнення працівників, форми і системи оплати праці, розпорядок робочого дня, змінність роботи, встановлює порядок надання вихідних днів і відпусток та їх тривалість.

Максимальна заробітна оплата праці працівників товариства не обмежується ніяким одиничними розмірами. За рішенням зборів учасників працівникам товариства можуть надаватися додаткові соціально-побутові пільги.

Товариство самостійно приймає свої соціальні програми і фінансує їх виконання. Має право у встановленому порядку будувати та придбати житлові будинки квартири, дачі, об'єкти культурного та оздоровчого призначення, інше майно для потреб трудового колективу, надавати працівникам додаткові відпустки, пенсії, дотації, позики.

Трудовий колектив: '

- розглядає і затверджує проект колективного договору;

- розглядає і вирішує згідно з статутом товариства питання самоврядування трудового колективу;

- визначає і затверджує перелік і порядок надання працівникам товариств соціальних пільг;

- бере участь у матеріальному і моральному стимулюванні продуктивної працівників;

- заохочує винахідницьку і раціоналізаторську діяльність;

Кількість працівників та оплата їх праці представлена у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1?Кількість працівників та оплата їх праці

Показники	Всього	З них жінки
1	2	3
Середньооблікова кількість штатних працівників	1	-
Середня кількість позаштатних працівників(працюючі за цивільно-правовими договорами та зовнішні сумісники), осіб	3	1
Кількість неоплачуваних працівників(власники, засновники підприємства та члени їх сімей), осіб	3	3
Відпрацьовано штатними працівниками, людино-годин	1995	x
Кількість штатних працівників, які працюють на умовах неповного робочого часу(дня, тижня), осіб	-	x
Фонд оплати праці ? всього, тис.грн з одним десятковим знаком	33,4	7,7
З нього - позаштатних працівників	16,5	x
Прострочена кредиторська заборгованість із виплати заробітної плати станом на 31 грудня звітного року	-	x

Товариство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність. Воно має право:

- здійснювати експортно-імпортні операції;

- здійснювати інвестиції в закордонні підприємства шляхом утворення нових або придбанню частки участі (акцій) в діючих підприємствах;

- виступати учасником спільного підприємства з іноземним партнером з дотриманням порядку створення і діяльності таких підприємств як в Україні, так і за кордоном;

- здійснювати комерційно-посередницьку діяльність шляхом укладання договорів, агентських угод;

- користуватися валютними кредитами банківських установ у встановленому порядку;

- здійснювати операції з цінними паперами.

Право підпису документів від імені товариства мають: генеральний директор (директор), особи, уповноважені генеральним директором (директором) на підставі довіреності, особи, уповноважені зборами учасників.

2.2 Організація бухгалтерського обліку на підприємстві

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОЛІО-АРТ» здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, веде статистичну звітність у відповідності з чинним законодавством України.

Фінансові результати діяльності товариства встановлюються на основі річного бухгалтерського звіту.

За рішенням зборів учасників товариства перевірка фінансової і господарської діяльності товариства може на договірній основі здійснюватися аудиторськими службами, а також іншими державними або спеціалізованими органами.

Для забезпечення необхідного обліку засобів підприємства і джерел їх формування, контролю, а також для цілей податкового, статистичного і управлінського обліків, на підприємстві існує бухгалтерська служба на чолі з головним бухгалтером. Головний бухгалтер здійснює ведення бухгалтерського обліку згідно принципів і методів, передбачених П(С)БО, а також забезпечує безперервність господарських операцій і достовірну оцінку активів, зобов'язань , капіталу у бухгалтерському обліку.

Для обліку виготовленої продукції Планом рахунків передбачено два рахунки - 26 та 27. Ці рахунки активні, балансові, призначені дія обліку господарських засобів.

Рахунок 26 "Готова продукція" використовується для узагальнення інформації про наявність та рух продукції, виготовленої підприємством.

По дебету рахунку 26 відображається надходження готової продукції власного виробництва за первісною вартістю, по кредиту - списання готової продукції за сумою відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами, що відноситься до реалізованої продукції, яка визначається у відсотках та обчислюється як відношення відхилень по залишку готової продукції на початок місяця та відхилень по продукції, яка здана на склад протягом місяця, до вартості продукції за обліковими цінами.

Операції з обліку готової продукції відображаються в журналі № 5 (5А).[9, с.370-371]

Реалізованою продукцією підприємства вважається продукція (товари, роботи, послуги), за яку покупцеві (замовникові) пред'явлені розрахункові документи. Пред'явленими розрахунковими документами (покупцеві, замовникові) вважаються документи з моменту подачі їх до установи банку (за умови здійснення розрахункових операцій через установи банків), або передачі їх покупцеві (замовникові) відповідно до умов, передбачених договором (контрактом), тобто без участі установ банків.

Якщо покупець (замовник) за умовами договору одержує продукцію безпосередньо на підприємстві-виготовлювачі, то така продукція вважається реалізованою після видачі і відповідного оформлення документами та пред'явлення пскупцеві-замовникові розрахункових документів.

Реалізованою вважається також продукція, за яку підприємство-продавець одержало плату або авансові платежі.

Підприємства, що здійснюють свою діяльність у сферах торгівлі та громадського харчування, де розрахунки за товари і продукцію здійснюються готівкою, валовий дохід від реалізації визначають у міру одержання готівки.

Перехід на визначення результатів реалізації за методом нарахування наближає застосовувану в Україні систему обліку і статистики до загальновизнаної у міжнародній практиці.

Таким чином, реалізованою продукцією (роботами, послугами) вважається продажна вартість відвантаженої продукції (виконаних робіт, послуг), зазначеної в оформлених як підстава для розрахунків з покупцями (замовниками) документах, або продажна вартість відвантаженої продукції (виконаних робіт, послуг), зарахована як платіж на рахунки підприємства в установах банків.

Згідно з таким трактуванням у поняття "реалізована продукція" внесено зміни до обліку реалізованої продукції.

Для відображення собівартості реалізованої продукції введено активний рахунок № 90 "Собівартість реалізації", який наприкінці звітного періоду списується в дебет рахунка № 79 "Фінансові результати". Для відображення податків на додану вартість, акцизного збору використовується рахунок № 70 "Доходи від реалізації" (в дебет рахунка). Витрати на збут (рах. № 93) списуються на зменшення фінансових результатів - в дебет рахунка № 79 "Фінансові результати". Доходи від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відображаються на кредиті рахунка № 70 "Доходи від реалізації", субрахунок № 701 "Доходи від реалізації готової продукції"". Для отримання фінансових результатів від реалізації продукції (робіт, послуг) наприкінці звітного періоду одержане сальдо на рах. № 70 "Доходи від реалізації" списуємо на активно-пасивннй рахунок № 79 "Фінансові результати".

У зв'язку з реалізацією продукції підприємство здійснює витрати, пов'язані з вивезенням цієї продукції своїм транспортом. Ці витрати відносяться за рахунок підприємства і включаються до складу витрат, на збут. Вивезення відвантаженої продукції можливе також і транспортом сторонньої організації. Запис в обліку такий:

Дебет рахунка № 93 "Витрати на збут"

Кредит рахунка № 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками".

Рахунок № 93 "Витрати на збут" призначений для обліку інформації про витрати, пов'язані з реалізацією продукції (робіт, послуг).

До позавиробничих витрат відносяться:

- витрати на здійснення складських, вантажно-розвантажувальних, пакувальних і страхових операцій постачальника, які включаються до ціни продукції відповідно до базису поставки, передбаченого договором;

- витрати на рекламу і попередню підготовку товарів;

- витрати на оплату транспортно-експедиційних, страхових і посередницьких послуг, вартість яких включається до ціни продукції згідно з базисом поставки, передбаченим угодою сторін, на оплату експортного мита і митних зборів та ін.

До витрат на рекламу відносяться:

- розробка й видання рекламних виробів (ілюстрованих прейскурантів, каталогів, брошур, альбомів, проспектів, плакатів, афіш, рекламних листівок та ін.);

- реклама в засобах масової інформації (об'яви в пресі, передачі по радіо і телебаченню), витрати на світову, комп'ютерну та іншу зовнішню рекламу;

- розробка і виготовлення ескізів, етикеток, зразків фірмових пакетів і упаковки;

- придбання, виготовлення, копіювання, дублювання, демонстрація рекламних кіно-, відео- і діафільмів;

- відшкодування витрат на участь у виставках, ярмарках, вартість безкоштовно переданих зразків і моделей на представницькі потреби, організація прийомів, конференцій та інших офіційних заходів (включаючи оплату праці обслуговуючого персоналу) у розмірі до 2% від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) за оподатковуваний період і в цілому за рік.

Аналітичний облік позавиробничих витрат ведеться у відомості № 15 за такими статтями:

- витрати на зберігання, завантаження, розвантаження і затарювання продукції;

- витрати, пов'язані з транспортуванням продукції;

- витрати на сплату мита;

- витрати на рекламу і передпродажну підготовку товарів;

- інші витрати, пов'язані з реалізацією продукції. Позавиробничі витрати відображаються в обліку в кореспонденції з такими рахунками:

Дебет рахунка № 93 "Витрати на збут"

Кредит рахунка № 201 "Сировина і матеріали"

Кредит рахунка № 66 "Розрахунки по оплаті праці"

Кредит рахунка № 65 "Розрахунки по страхуванню"

Кредит субрахунку № 372 "Розрахунки з підзвітними особами"

Кредит рахунка № 68 "Розрахунки за іншими операціями" та ін.

Позавиробничі витрати, враховані на дебеті рахунка № 93, щомісяця списуються у частці реалізації продукції в дебет рахунка №79 "Фінансові результати" записом:

Дебет рахунка № 79 "Фінансові результати"

Кредит рахунка № 93 "Витрати на збут".

На відповідному субрахунку рахунка № 93 "Витрати на збут" відображаються витрати на упаковку та транспортування відвантаженої продукції, що відшкодовується покупцями, також оплата доставки продукції до станції або аеропорту призначення. Якщо ж оплата такої доставки включена до ціни продукції, то вона відшкодовується постачальникові в складі вартості відвантаженої продукції.

На рахунку №. 79 "Фінансові результати" узагальнюється інформація про фінансові результати підприємства від звичайної діяльності та надзвичайних подій.

На кредиті рахунка № 79 "Фінансові результати" відображаються суми в порядку закриття рахунків обліку доходів, записом:

1) Дебет рахунків

44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)"

49 "Страхові резерви"

70 "Доходи від реалізації:"

71 "Інший операційний дохід"

72 "Дохід від участі в капіталі"

73 "інші фінансові доходи"

74 "Інші доходи"

75 "Надзвичайні доходи"

98 "Податки на прибуток"

Кредит рахунка №79 "Фінансові результати"

2) Дебет рахунка №79 "Фінансові результати"

Кредит рахунків №

23 "Виробництво"

26 "Готова продукція"

44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)"

49 "Страхові резерви"

70 "Доходи від реалізації"

80 "Матеріальні витрати"

81 "Витрати на оплату праці"

82 "Відшкодування на соціальні заходи"

83 "Амортизація"

84 "Інші операційні витрати"

85 "Інші затрати"

90 "Собівартість реалізації"

92 "Адміністративні витрати"

93 "Витрати на збут"

94 "Інші витрати операційної діяльності"

95 "Фінансові витрати"

96 "Втрати від участі в капіталі"

97 "Інші витрати"

98 "Податки на прибуток"

99 "Надзвичайні витрати". [11, с.413-423]

Одним із основних завдань цінового обліку готової продукції є приведення різної продукції промисловості до єдиного вираження: ціновий показник дає можливість, зробити підсумок різної продукції як одиничних виробничих одиниць, так і промисловості в цілому. В отриманні єдиного підсумку по різних видах продукції і полягає основне завдання оцінки продукції.

В бухгалтерському обліку готова продукція повинна оцінюватись відповідно до П(С)БО 9 "Запаси" за первісною вартістю. Але оскільки вартість продукції може бути визначена лише після збирання всіх витрат та калькулювання її фактичної собівартості, постає потреба в щоденному обліку наявності та руху готової продукції для визначення її вартісних характеристик. При визначенні первісної вартості продукції (робіт, послуг) також керуються П(С)БО 16 "Витрати".

Оцінка готової продукції при її продажу залежить від облікової політики підприємства, в частині оцінки запасів при їх вибутті. При цьому можуть застосовуватись методи, передбачені П(С)БО 9 "Запаси".

При відображенні продажу готової продукції в бухгалтерському обліку зазначаються, дві її оцінки: оцінка, що прийнята підприємством згідно з обліковою політикою, - первісна вартість (по дебету рахунку 901 "Собівартість реалізації готової продукції"), та оцінка, що визначається за домовленістю сторін (по кредиту рахунку 701 "Дохід від реалізації готової продукції").

Для складання фінансової звітності відповідно до чинних нормативних актів та надання її користувачам керівництво підприємства формує облікову політику: обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити звітність показників фінансових звітів.

Під обліковою політикою слід розуміти сукупність способів ведення бухгалтерського обліку, прийняту підприємством - первинного спостереження, вартісного виміру, поточного групування та узагальнення фактів господарського життя.

Основна її мета ? забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень.

Зміст облікової політики оформлюється спеціальним наказом про облікову політику, за розробку і формування якого несе відповідальність головний бухгалтер підприємства. Керівник затверджує наказ про облікову політику і несе відповідальність за його зміст, саме його підпис робить наказ про облікову політику чинним.

Наказ про облікову політику є одним з перших документів, які використовуються податковою інспекцією, аудиторськими фірмами та іншими відповідними службами при перевірці діяльності підприємства.

Облікова політика є сукупністю конкретних елементів організації бухгалтерського обліку, які визначаються підприємством на підставі загальноприйнятих правил.

Розкриття інформації про облікову політику та її зміни у фінансовій звітності є передумовою зіставленості фінансових звітів одного підприємства за різні періоди, а також фінансових звітів різних підприємств. Тобто користувачі набувають можливості оцінити, наскільки порівнювальними є дані окремих статей фінансової звітності того чи іншого звітного періоду, того чи іншого підприємства.

До елементів звітної політики також відносяться: 1) порядок обліку курсових різниць протягом звітного року; 2) порядок утворення та використання резервного капіталу, крім випадків, коли він утворюється в порядку, встановленому законодавством; 3) порядок розподілу чистого прибутку; 4) склад і порядок утворення і використання фондів спеціального призначення; 5) порядок збільшення статутного капіталу та оцінка вкладів; 6) встановлення порядку вибуття учасників і визначення розміру частки належного їм додаткового капіталу.[9,с.18-24]

Порядок проведення уцінки готової продукції аналогічний порядку проведення уцінки інших запасів.

Приклад 1.1

У вересні ц.р. уцінені на 50 % залишки готової продукції, собівартість яких 100 грн. Вартість матеріальних ресурсів у собівартості залишків становить 75 грн., або 75 %.

В бухгалтерському обліку дана ситуація буде відображена наступним чином:



Таблиця 2.2 - Документування господарських операцій, пов'язаних з рухом готової продукції

№ Оп.	Зміст господарської операції	Кореспондуючі рахунки	Сума, грн.
		Дебет	Кредит
1	2	3	4	5
1	Відображено уцінку залишків готової продукції на 50 грн.(50% х 100 грн.)	946	26	50,00
2	Віднесено суму уцінки на результати фінансово-господарської діяльності	791	946	50,00
3	Відображено у складі витрат звітного періоду суму ПДВ на суму уцінки	946	641	7,50
4	Віднесено на фінансові результати витрати звітного періоду	791	946	7,50

2.3 Синтетичний та аналітичний облік випуску та реалізації продукції

При організації аналітичного обліку готової продукції не повинно допускатись ведення обліку лише в кількісному вираженні без відповідної грошової оцінки.

Готова продукція обліковується на підприємствах за місцями її зберігання та окремими видами у встановлених одиницях виміру: натуральних (характеризують кількість, обсяг та вагу продукції відповідно до їх фізичних властивостей, використовують для кількісного обліку готових виробів); умовно-натуральних (показники, необхідні для одержання узагальнених показників з обліку однорідної продукції).

На складі в облікових регістрах (картках, відомостях, сальдових відомостях, оборотних відомостях або книзі складського обліку) готова продукція обліковується в кількісному вираженні.

Кількісний облік готової продукції за її видами та місцями зберігання може бути організований декількома способами:

1) в сортових картках складського обліку - в бухгалтерії складають та обробляють групувальні відомості оприбуткування продукції за її видами в розрізі підрозділів-виробників та за місцями зберігання;

2) безкартковим способом - кожен день складають оборотні відомості обліку випуску продукції з виробництва і руху готової продукції у розрізі складів та інших місць зберігання. При цьому необхідно звернути особливу увагу на збалансованість даних з оприбуткування, відпуску і по залишках продукції. Залишки готових виробів періодично інвентаризуються.

У картках або книгах складського обліку здійснюються записи про надходження і відпуск готової продукції та щоденно виводяться її залишки.

При створенні повністю автоматизованих складів облік готової продукції в традиційній картковій формі не ведеться, а необхідні для управління дані отримують як інформацію по запиту. Картки замінюються оперативними машинограмами залишків та руху готової продукції по кожному найменуванню та виду.

В кінці місяця за даними аналітичного обліку витрат на виробництво визначається фактична собівартість готової продукції.

Аналітичний облік приймання та відпуску готової продукції, ведеться на підставі прибуткових і видаткових документів, здійснюється за видами готової продукції, яка може відображатися за обліковими цінами (плановою собівартістю, оптовими та відпускними цінами тощо) з виділенням в регістрах відхилень фактичної виробничої собівартості виробів від їх вартості за обліковими цінами.

Дані аналітичного і синтетичного обліку готової продукції повинні забезпечувати отримання необхідних даних для складання внутрішньої бухгалтерської звітності.

Для управління готовою продукцією інформація повинна формуватись щодо стану запасів готової продукції на складі, своєчасності і правильності її оприбуткування, забезпечення зберігання, своєчасності відвантаження, а також щодо виконання обов'язків за поставками продукції споживачам, тобто керівництво підприємства повинно бути забезпечене інформацією про наявність та рух готової продукції по місцях зберігання і матеріально відповідальних особах.

Отже, бухгалтерський облік готової продукції повинен забезпечити контроль за виконанням завдань по випуску продукції згідно договірного асортименту на всіх стадіях її руху; зберіганням за обсягом, асортиментом та якістю (в місцях складування і в дорозі); своєчасною випискою документів на відвантаження; поданням розрахункових документів покупцям та контроль за здійсненням платежів; використанням матеріальних і фінансових ресурсів за допомогою складання планових і фактичних калькуляцій собівартості продукції.

Побудова обліку готової продукції можлива за різними варіантами. Продукція, яка має кількісні, якісні та вартісні характеристики, може бути здана на склад, а звідти відбуватиметься її відвантаження та реалізація. Водночас можливий інший підхід (здебільшого на малих підприємствах, фермерських господарствах тощо), коли готова продукція не передається на склад, а нагромаджується безпосередньо в цехах, звідки її відвантажують або передають покупцеві.

Продукція, яка не має кількісних характеристик, - виконувана робота, надана послуга (посередництво) або великогабаритні вироби - будинок, пароплав тощо, - безпосередньо передається з виробництва покупцеві (замовникові).

Якщо облік готової продукції ведеться за обліковими цінами, то по закінченні звітного періоду, після визначення фактичної собівартості готової продукції, записи по випуску і відвантаженню коригуються на суму відхилень фактичної собівартості від її вартості за обліковими цінами шляхом їх співставлення. Від'ємна сума відхилень фіксується методом червоного сторно, додатна - звичайним записом.