Діяльність будівельного підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Підприємництво - це визначена державою, підзаконна, самостійна, вільна, ініціативна та систематична, з метою отримання прибутку, діяльність фізичних та юридичних осіб по виробництву товарів, виконанню робіт, наданню послуг і торгівлі, здійснювана на власний ризик і під свою відповідальність.

Для врегулювання підприємницької діяльності, щоб вона була підзаконною і у рамках правових приписів, законодавець встановлює два види обмежень: а) обмеження на певні види діяльності;

Цей вид передбачає, з одного боку, заборону деяких видів діяльності, а з другого, - надання конкретним суб'єктам підприємництва права займатися тільки тією діяльністю, яка дозволена їм особисто. Таким дозволом є фіксація конкретних видів діяльності в установчих документах. Вони становлять предмет діяльності суб'єкта підприємництва.

б) обмеження права власності на ряд об'єктів;

відповідно до постанови Верховної ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 р. затверджено перелік видів майна, яке не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, юридичних осіб, недержавних форм власності, а також міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Да такого мана належить:

зброя, боєприпаси, бойова та спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, та спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва.

бойові та отруйні речовини.

наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби.

протиградні установки.

державні еталони одиниць фізичних величин.

спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.

електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами.

На законодавчому рівні зафіксовані принципи підприємницької діяльності:

- вільний вибір діяльності;

- залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

- самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

- вільний найм працівників;

- залучення до використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

- самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Чинне законодавство чітко визначає коло суб'єктів підприємницької діяльності:

3 громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності;

4 юридичні особи всіх форм власності, встановлених законом «Про власність».

Відповідно до законодавства України можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

· колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

· господарське товариство;

· підприємство, засноване на власності об'єднання громадян;

· комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

· державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

За розміром кількості працівників:

© великі (над великі);

© середні;

© малі (дрібні);

© мікропідприємства (до 10 осіб та обсягом виручки до 250 тис. грн. за рік від продажу продукції (надання послуг).

1. Аналіз народногосподарського комплексу України

Україна - індустріально-аграрна держава Східної Європи, її народне господарство (економіка) - це сукупність територіальне взаємозв'язаних галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери.

Матеріальне виробництво - це заводи, фабрики, шахти, ферми, колективні господарства тощо. До невиробничої сфери належать школи, лікарні, театри, спорткомплекси і т. ін. До виробничої сфери крім промисловості і сільського господарства належать транспорт і зв'язок.

У галузях матеріального виробництва зайнято близько 34 всього працюючого в народному господарстві України населення. Частка зайнятих у цій сфері постійно знижується. Між виробничою і невиробничою сферами існують досить значні відмінності, що залежать від структури народного господарства, спеціалізації окремих областей і територій на певному виді господарської діяльності.

Розрізняють галузеву і територіальну структури народного господарства. Галузева структура господарства - це склад, співвідношення і зв'язки між окремими галузями країни (поділ її господарства на окремі галузі).

Територіальна структура господарства - це склад і співвідношення виробництв, особливості їх розміщення в різних частинах країни і зв'язки між ними.

Досі господарство в Україні розвивалося за рахунок збільшення додаткових ресурсів (збільшення часу роботи, посівних площ, зростання кількості працюючих). Такий розвиток називається екстенсивним.

Інтенсивне ведення господарства передбачає розширення виробництва на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, автоматизації виробництва, використання новітніх технологічних процесів, передових методів організації праці тощо.

Деякі галузі народного господарства України відрізняються значною часткою валового суспільного продукту, тобто сумою матеріальних благ, вироблених за рік суспільством країни (табл. 4). Провідною і найважливішою галуззю виробничої сфери України є промисловість. Вона складається з окремих галузей: паливна промисловість, електротранспортна, чорна і кольорова металургія, хімічна промисловість, лісовиробничий комплекс та ін. Галузь промисловості - це сукупність підприємств, що виділяються на основі єдності економічного призначення їх продукції, однорідності сировини і матеріалів, що споживаються, спільності технологічних процесів, своєрідності професійного складу кадрів тощо.

Промисловість поділяється на важку, що виробляє засоби виробництва (група «А»), легку й харчову, що виготовляє предмети споживання (група «Б»). Підприємства групи «А» виробляють і предмети споживання (наприклад, легкові автомобілі, складне побутове обладнання), а фабрики легкої промисловості виготовляють продукцію виробничого призначення (наприклад, технічні тканини тощо).

Дедалі більшу роль в Україні відіграють галузі невиробничої сфери. Особливого значення набувають наука як безпосередній рушій науково-технічного прогресу в усіх галузях народного господарства і освіта. Значні перспективи мають такі ланки виробничої сфери, як АПК, будівництво, транспорт і зв'язок.

Поміркуйте, як пов'язані між собою промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв'язок.

Передумовами розвитку і розміщення народного господарства України є - природні і трудові ресурси. Важливе значення мають запаси кам'яного і бурого вугілля, залізної, марганцевої, титанової і ртутної руд, сірки, калійної і кухонної солі, каолінів, цементної сировини, флюсових вапняків тощо. Україна має значні запаси практично всіх відомих на сьогодні видів природної промислової сировини. Останнім часом розвідані великі поклади золота, платини, алмазів, бурштину (янтарь), алюмінієвої сировини, нафти і природного газу тощо. Значним природним багатством України є її родючі ґрунти. Перспективним вважається розвиток курортного і туристичного господарства на основі унікальних природнокліматичних ресурсів, мінеральних вод, історичних і природних пам'яток тощо.

Історія формування народногосподарського комплексу

Перехід людини від збирання дикоростучих плодів і полювання до землеробства відбувся на території сучасної України близько 10-5 тис. років тому.

На півдні Східної Європи в умовах сприятливого клімату на перетині давніх торговельних шляхів, у взаємодії з високо розвинутими цивілізаціями почався соціально-економічний розвиток українських земель. Найдавнішим містом східних слов'ян з V ст. став Київ. На 200-300 років пізніше було засновано друге місто - Чернігів. Основою їх заснування стало розмежування ремесла та сільського господарства.

Починаючи з 1914 р., економіка України працювала в надзвичайно несприятливих умовах постійного напруження, періодичної руйнації і відбудови. Перша світова і громадянська війни, штучний голодомор 1932-1933 рр. і примусова колективізація, індустріалізація, друга світова війна вносили постійне сум'яття в розвиток її господарства. Не меншої шкоди завдала командно-адміністративна система, запроваджена комуністичним режимом. Україна не могла самостійно вирішувати своїх навіть дрібних економічних питань, залишаючись колоніальним придатком Москви.

У 30-ті роки в Україні були збудовані металургійні комбінати в Запоріжжі, Мелітополі, Кривому Розі, Дніпрогес, Харківський тракторний завод (ХТЗ), Краматорський машинобудівний завод та інші великі підприємства. Проте ціна індустріалізації виявилася страшною. Масові репресії 1937-1939 рр. дезорганізували виробництво. Замість його зростання почався економічний спад, посилилася територіальна нерівномірність розвитку господарства. Промисловий Донбас було перетворено на всесоюзну «кочегарку». Донецьке вугілля вивозилося переважно у Центральну Росію.

Металургія України також працювала насамперед на машинобудування російських центрів промисловості.

Структура промисловості і сільського господарства забезпечувала насамперед інтереси імперії. Переважали енерго- і матеріаломісткі екологічно небезпечні виробництва, в сільському господарстві - вирощування з року в рік одних і тих самих культур. Нехтування законами розвитку економіки призвело до незацікавленості робітників у результатах своєї праці, низької якості продукції і продуктивності праці, а все разом - до важкої економічної кризи.

Відсутність приватної власності на землю породила низьку продуктивність праці в сільському господарстві, величезні втрати продукції, відтік сільського населення в міста. Маючи чи не найкращі у світі природні умови для свого розвитку, сільське господарство України за роки радянської влади постійно перебувало у глибокій кризі. За валюту, виручену від продажу сибірського газу і нафти, до України почали завозити зерно з інших країн світу. Тому очевидною стала потреба в проведенні глибоких соціально-економічних перетворень у народному господарстві країни на засадах приватної власності, ринкових форм господарювання, використання досвіду розвинутих країн світу.

Шляхи подолання економічної кризи

24 серпня 1991 р. Верховною Радою було проголошено Акт про незалежність України. На загальнонародному референдумі 1 грудня 1991 р. український народ підтвердив це рішення. Перед нашою державою відкрилися можливості входження до світового співтовариства вільних і процвітаючих країн. Адже для цього Україна має всі можливості. За загальними обсягами природних ресурсів та економічним потенціалом наша країна посідає восьме місце у світі і має реальну перспективу перетворення в одну з найбагатших країн світу. Навіть нині за виробництвом окремих видів продукції Україна входить до першої десятки найбільших виробників продукції в світі. Назвемо тільки деякі з них: видобуток залізної і марганцевої руд, вугілля, виробництво сталі, вирощування цукрових буряків і соняшнику, картоплі, виробництво сірчаної кислоти, мінеральних добрив, електроенергії, цементу, зерна, м'яса, олії тощо.

Очевидною є разюча невідповідність між практично безмежними можливостями української економіки і сучасним її кризовим станом. Чому ж так сталося?

Основна причина кризи в економіці України криється у відсутності реальних економічних реформ у перші роки досягнення незалежності. Продовжувала діяти стара, віджила радянська система господарювання. Економічні негаразди в Україні не подолані тому, що вона проходить крізь труднощі перехідного періоду.

Які ж можливі шляхи подолання економічної кризи в Україні? їх кілька:перехід до ринкової системи господарювання на основі широкої приватизації землі і державних підприємств, створення акціонерних товариств, залучення іноземного капіталу тощо;

державне стимулювання структурної перебудови господарства з метою скорочення частки енерго- і матеріаломістких виробництв, пере спеціалізації підприємств, що виробляють непотрібну і неконкурентоспроможну продукцію, забруднюють довкілля;

проведення раціональної конверсії, тобто перепрофілювання військових підприємств на виробництво товарів народного споживання із державною підтримкою оборонних заводів, що виробляють конкурентоспроможну і потрібну українській армії продукцію;

інтеграція (зближення, об'єднання) української економіки у європейський і світовий економічний простір з урахуванням національних, економічних і політичних інтересів і захистом національного ринку;

введення національної грошової одиниці, яка буде конвертованою, тобто обмінною на іноземну валюту;

розвиток економічних відносин з усіма країнами світу, орієнтуючись на кращий світовий досвід.

2. Аналіз будівельного комплексу України

Будівельний комплекс складається з таких основних блоків: виробництво будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, проектно-конструкторські й дослідні роботи в галузі будівництва. Частка буді-вельного комплексу в господарстві досить значна. В Україні ВВП тільки будівництва становить 8%. Комплекс охоплює майже 10% усіх зайнятих у господарстві, з них 6% - у будівництві.

Будівельний комплекс тісно пов'язаний з усіма галузями господарства. За його участю створюється більшість основних виробничих і невиробничих фондів. Разом з тим комплекс є споживачем продукції багатьох галузей. У будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів. Воно споживає вироби хімічної промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Для виробництва будівельних матеріалів потрібна велика кількість палива й води. Будівельні матеріали, конструкції є важливою складовою частиною вантажообігу транспорту. Транспортні витрати в собівартості будівництва становлять біля 25%.

Будівництво - головна ланка комплексу. Тут створюються основні фонди господарства. Від інших галузей будівництво відрізняється своєю продукцією (будівлі), яка є нерухомою, великогабаритною.

За призначенням будівництво поділяють на промислове (заводи, фабрики), гідротехнічне (ГЕС, водосховища, канали), енергетичне (електростанції, електромережі), транспортне (автомобільні, залізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження ферм, елеваторів).

З усіх капітальних вкладень в економіку України, які в 2003 р. становили 1 215 млн грн., вартість будівельних та монтажних робіт становила 970 млн грн.

Такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Луганськ, Дніпропетровськ, Одеса, Львів.

Промисловість будівельних матеріалів - комплекс галузей у складі важкої промисловості, які виготовляють матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. До неї належать галузі, цементна, азбестоцементних виробів, збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та виробів, стінових матеріалів, будівельної кераміки, будівельних матеріалів та виробів з полімерної сировини, нерудних будівельних матеріалів, пористих заповнювачів та ін.

За економічним призначенням продукція промисловості будівельних матеріалів належить до виробництва засобів виробництва (група А) і є основною частиною матеріально-технічної бази будівництва, забезпечує зростання обсягів капітального будівництва та його технічний прогрес на основі впровадження ефективних матеріалів і конструкцій. Ця промисловість має велике значення для індустріалізації будівництва, зниження його вартості, економії металу і деревини, підвищення ефективності капітальних вкладень у народне господарство. Розвиток промисловості будівельних матеріалів в Україні пов'язаний з наявністю будівельної сировини.

Україна багата на природну будівельну сировину: вогнетривкі глини, каоліни, кварцити, будівельний камінь тощо. Галузь виробляє матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. Основна її продукція - стінові (цегла, бетонні й гіпсобетонні панелі, шлакоблоки), в'яжучі (цемент, вапно, будівельний гіпс), покрівельні (черепиця, шифер, голь, руберойд), оздоблювальні, облицювальні, ізоляційні матеріали, будівельне скло, збірний залізобетон і бетон, покрівельні кераміка і фаянс, санітарно-технічні вироби тощо.

Сучасне будівництво використовує багато будівельних матеріалів, які виробляє хімічна промисловість, - пластмаси, смоли, клейкі речовини, лінолеум, полістирилові й кумаринові плити та ін. Для їх виробництва використовують шлаки металургійних заводів та електростанцій, з яких виробляють цемент, шлакоблоки, ситал, шлаковату, легкі наповнювачі для бетонних та залізобетонних виробів. У будівництві застосовують деталі з литого каменю, мінеральну вату, яку виробляють з розплавленого базальту, та нові види продукції деревообробної промисловості - дерев-но-сгружкові плити, клеєну фанеру тощо.

Промисловість будівельних матеріалів розвивається під впливом двох чинників - сировинного і споживчого, тому розміщення її залежить від переважання хоча б одного з них. Залежно від потреб будівництва і стадій технологічного процесу виділяють підприємства і виробництва, що орієнтуються на сировинні райони, наприклад, видобуток і первинна обробка сировини (піску, гравію, щебеню, бутового каменю тощо), виробництво в'яжучих (цементу, вапна, гіпсу) і стінових матеріалів, а також ті, що тяжіють до споживача (виробництво залізобетонних конструкцій, шиферу, будівельного і віконного скла тощо).

Найбільші центри промисловості будівельних матеріалів - Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь.

Комплексотворні функції промисловості будівельних матеріалів незначні через слабкий зв'язок її з іншими галузями виробництва щодо сировини і збуту готової продукції. У господарському комплексі економічного району вона виконує роль обслуговуючої галузі, тому сконцентрована здебільшого у великих містах. Так, у Києві є майже 40 заводів будівельних матеріалів.

Промисловість будівельних матеріалів відзначається складністю галузевої структури. Найважливішими підгалузями є виробництво стінових, рулонних покрівельних і гідроізоляційних матеріалів, азбестоцементних труб і шиферу, видобуток і переробка нерудних будівельних матеріалів, цементна промисловість, виробництво будівельної кераміки. На них припадає понад 80° о усієї продукції І майже 90% зайнятих у будівельній промисловості.

Цемент використовують як основний в'яжучий матеріал у виробництві бетону, залізобетону та шлакоблоків. Перший цементний завод споруджено в 1896 р. в Донбасі (Амвросіївка). У 1913 р. в Україні працювало 12 цементних заводів, які виробляли 269 тис. т цементу. У 1998 р. виробництво цементу становило 5591 тис. т (табл. 39). Цементні заводи розміщені у районах видобутку сировини. На виробництво 1 т клінкеру (напівфабрикату цементу) потрібно 1,5т карбонатних порід (мергелю, доломіту, вапняків, крейди) і майже 0,5 т глини.

У Донбасі залягають високоякісні карбонатні породи, тому тут споруджено найбільші цементні підприємства України - Амвросіївський цементний комбінат (до нього належать п'ять заводів і чотири кар'єри), Краматорський, Єнакіївський. За виробництвом цементу на першому місці в Україні Донецька область, потім Дніпропетровська й Харківська (Балаклія). Най-більші цементні заводи в Кривому Розі, Дніпродзержинську й Дніпропетровську. Вони виробляють портланд-цемент і шлакопортландцемент, використовуючи для виробництва останнього шлаки металургійних заводів.

Цементні заводи в західних областях виробляють третину цементу України. Найбільші з них у Львівській (Миколаїв), Рівненській (Здолбунів), Івано-Франківській (Ямниця) та Хмельницькій (Кам'янець-Подільський) областях. Порівняно менше цементу виробляється на півдні країни, хоча тут є високоякісна сировина. На території південних областей працюють Бахчисарайський (АР Крим), Ольшанський (Миколаївська область), Одеський та інші заводи.

На території України утворилися чотири великі зони виробництва цементу: південно-східна (Донецька область), північно-східна (Харківська область), центральна (Дніпропетровська) та західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська та Хмельницька області). Для цементної промисловості України характерна значна концентрація виробництва. В середньому одне підприємство (їх в Україні 15) може виробляли 1,3 млн т цементу за рік.

Значна частина цементу витрачається на виробництво покрівельного шиферу. Шиферні заводи розміщені у місцях споживання готової продукції. Вони працюють на привізній сировині (азбест надходить з Уралу, а цемент - з найближчих цементних заводів). Найбільше шиферу в Україні виробляють Балаклійський і Здолбунівський цементно-шиферні комбінати.

Цемент завозять у Сумську, Чернігівську, Київську, Херсонську й Черкаську області, хоча на їх територіях є багато цементної сировини. Є умови для виробництва високомарочного портланд-цементу в Житомирській (Овруч), Херсонській (Туркули), Чернівецькій (Заставна), Сумській (Середина-Буда), Харківській (Куп'янськ) областях, нефелінового цементу - в Донецькій, алунітового - в Закарпатській, глиноземно-феритового - у Львівській областях, магнезіального - в АР Крим.

Виробництво будівельної цегли - одне з найстаріших у промисловості будівельних матеріалів. Його підгалузями є виробництва глиняної та силікатної цегли. Сировина для них є майже скрізь, тому їх розміщення зорієнтоване на споживача, бо перевезення цегли на далекі відстані економічно невигідне.

Сьогодні в цегельній промисловості важку ручну працю замінили механізми, а виробництво стало цілорічним. У високопродуктивних кільцевих тунельних печах глиняну цеглу випалюють протягом 18-36 год. її виробництво дуже матеріаломістке: на 1000 цеглин потрібно 2,5 м³ глини. Виробляють глиняну цеглу звичайну, порожнисту й пористу.

Найбільшими виробниками будівельної цегли є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Бахмут, Слов'янськ, Чернігів, Львів, Івано-Франківськ. Багато цегельних заводів споруджено в сільській місцевості.

Для виробництва будівельних матеріалів дедалі ширше використовують вторинні мінеральні відходи промисловості - розкривні породи родовищ, продукти збагачення руд та вугілля тощо.

Родовища піску й бутового каменю є майже в усіх областях України, а особливо Житомирській, Вінницькій, Запорізькій, Кіровоградській та Закарпатській. Підприємства з видобутку й переробки бутового каменю, сипких будівельних матеріалів розміщені в районах видобутку.

Україна славиться запасами граніту, лабрадориту, мармуру й мар-муроподібних вапняків, які використовуються для будівництва доріг, набережних, облицювання станцій метро, підземних переходів, фундаментів і стін будинків, як важкий наповнювач для бетону, виготовлення пам'ятників, розподільних щитів (мармур) і сувенірів. Найбільше видобувають бутового каменю, лабродориту, габро, червоного й сірого граніту в Коростишевському, Овруцкому, Черняхівському, Малинському, Воло-царсько-Волинському, Коростенському, мармуру - в дослідно-промислових розробках Радомишльського району Житомирської області.

Сучасне будівництво потребує різних за якістю і властивостями бетонів. Для виробництва легких пористих бетонів, з яких виготовляють стінові панелі житлових будинків, необхідні легкі наповнювачі (керамзит, термозит, сипкий перліт тощо), яких у природі немає. Керамзит - це штучний пористий матеріал, котрий виробляють з легкоплавких глинистих порід, які є в багатьох місцях України - біля Харкова, Полтави, Сум, Одеси, Кривого Рогу, Житомира, Могилева-Подільського та ін. Виробництво термозиту, який виготовляють з доменних шлаків розміщене в центрах чорної металургії. Пористий перліт виробляють з природної сировини - перліту, який залягає в Закарпатті.

У південних районах України виробляють черепашник, котрий має добрі тепло - та звукоізоляційні властивості, легко обробляється, дешевий.

Виробництво будівельної кераміки об'єднує низку підприємств, що випускають плитку фасадну керамічну, для підлоги, облицювальну глазуровану, санітарно-будівельну кислототривку кераміку, каналізаційні й дренажні труби.

Виробництво будівельної кераміки почало розвиватися в Україні ще наприкінці XIX ст., коли було споруджено Харківський керамічний завод, два заводи керамічної плитки у Слов'янську й Часовому Ярі та завод санітарно-будівельного фаянсу в Славуті. Тепер це сучасні механізовані підприємства. Працюють також керамічні заводи в Києві, Львові, Артемівську, облицювальної плитки і керамічних труб - у Харкові.

Виробництво керамічної глазурованої плитки зосереджене в Слов'янську (Донецька область), Харкові та Львові, а метлахської-в Харкові та Артемівську (Донецька область). Є можливості для розвитку цого виробництва у Вінницькій та Житомирській областях з використанням місцевих каолінів, у Закарпатській, Хмельницькій і Кіровоградській на базі тугоплавких і вогнетривких глин; у південних областях - вогнетривких і тугоплавких глин Причорномор'я та Приазов'я.

Виробництво будівельного фаянсу й фарфору. Будівельний фарфор і фаянс виробляють у Славуті (Хмельницька область) на комбінаті «Буд-фаянс», електроізоляційні вироби для електричної промисловості - в Первомайську (Житомирська область).

Виробництво будівельного вапна й гіпсу. У 1998 р. середньорічне виробництво будівельного вапна становило 562 тис. т, будівельного гіпсу - 68,4 тис. т, технологічного вапна (використовується в цукровій та металургійній промисловості) - 7,4 млн т. Сировиною для виробництва вапна є крейда, вапняки, мармур та інші карбонатні породи. Заводи галузі розміщені в районах видобутку сировини, а готову продукцію вивозять іноді на значні відстані.

Основними виробниками будівельного вапна в Україні є Донецька, Запорізька, Сумська, Харківська, Вінницька, Львівська, Хмельницька, Херсонська і Чернівецька області. Найбільше виробляють вапна в Хмельницькій області, звідки понад 100 тис. т його вивозять до Черкаської та Київської областей. З Вінницької області вапно вивозять до Кіровоградської, Дніпропетровської і Черкаської областей, а з Львівської - до Рівненської, Волинської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької та Київської.

На півдні найбільше вапна виробляє Херсонська область, звідти його вивозять до Одеської, Миколаївської та інших областей.

Виробництво крейди. У будівництві крейду використовують для малярних робіт, виготовлення віконної замазки, шпаклівки, а також як наповнювач у паперовій та азбесто-гумовій промисловості, для виробництва соди, фарб, цементу, будівельного вапна тощо.

Великі запаси крейди є в Донецькій, Луганській, Сумській, Харківській, Рівненській, Волинській і Чернівецькій областях. Видобуток будівельної крейди в Україні становить понад 2 млн т, а як сировини для цементної промисловості - 7,5 млн т.

Виробництво віконного скла. В Україні функціонують 6 заводів листового і технічного скла. Найбільші з них - Лисичанський «Пролетар», Костянтинівський склоробний та завод «Автоскло» і Запорізький склоробний. Скло виробляється також на склозаводах Луганської і Донецької областей, на Львівському склоробному заводі й частково на Київському заводі художнього скла. Збільшується виробництво скла міркового віконного, полірованого, теплозахисного та архітектурно-будівельного, полірованого шлакоситалу, кольорового візерункового та армованого скла, штучного склоподібного мармуру.

Промисловість будівельних матеріалів досить рівномірно розміщена по території України, крім Донбасу і Придніпров'я (на Донецьку, Луганську, Дніпропетровську й Запорізьку області припадає понад 30% усього виробництва продукції галузі). Високий рівень розвитку промисловості будівельних матеріалів також у Харківській (7%), Одеській і Львівській (по 5%), Хмельницькій (4,5%) областях та АР Крим (4,5%).

У перспективі передбачаються реконструкція технічної бази промисловості будівельних матеріалів, подальші механізація та автоматизація технологічних процесів, розширення випуску нових будівельних матеріалів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій і виробів поліпшеної якості, а також комплексне використання сировини, ширше впровадження матеріалів супутнього видобутку, вторинної сировини, підвищення якості виробів для будівництва. Географія галузі розширюватиметься з урахуванням подальшого комплексного розвитку економічних районів та областей України, забезпечення повного виконання обсягів будівельно-монтажних робіт.

3. Виробництво теплоізоляційних будівельних виробів

Теплоізоляційні матеріали - матеріали, що відрізняються невеликою теплопровідністю. Використовуються для теплової ізоляції загороджувальних конструкцій будівель та інших споруд, промислового устаткування і трубопроводів.

Одна з основних характеристик теплоізоляційних матеріалів - це їх висока пористість і, відповідно, мала середня густина і низька теплопровідність. Застосування теплоізоляційних матеріалів в будівництві дозволяє знизити масу конструкцій, зменшити споживання конструкційних будівельних матеріалів (бетон, цегла, деревина тощо).

Призначення теплоізоляції

Вживання теплоізоляційних матеріалів призводить до економії основних будівельних матеріалів (цементу, металу, деревини, кераміки), до зменшення товщини і маси стін і інших захисних конструкцій, скорочення витрат праці, транспортних витрат і, врешті, до зниження вартості будівництва. Крім того, використання їх скорочує втрати тепла і витрата палива на опалювання будівель і технологічні процеси.

Теплоізоляційні матеріали істотно покращують комфорт у житлових приміщеннях. Найважливішою метою теплоізоляції будівельних конструкцій є скорочення витрати енергії на опалювання будівлі.

Види теплоізоляції

Теплоізоляційні матеріали класифікують:

- за об'ємною масою в сухому стані (у кг/м3) - на марки 15, 23, 35, 50, 75, 100, 125, 150, 175, 200, 225, 250, 300, 350, 400, 450, 500, 600 і 700;

- на вигляд за формою - на формовані (листи, плити, мати, рулони, шкаралупи, сегменти, цегла, блоки) і безформних (засипки, набивання, штукатурки і т.д.);

- за характером будови - на жорсткі (плити, камені, цегла, шкаралупи, сегменти), гнучкі (мати, напівжорсткі плити, шнури, джгути, листи, рулони) і рихлі (волокнисті, зернисті, порошкоподібні);

- за галуззю застосування - на ізоляційно-будівельні, що використовуються для утеплення конструкцій будівель та інших захисних споруд, ізоляційно-монтажні - для теплової ізоляції промислового устаткування і трубопроводів.

Розрізняють також теплоізоляційні:

- неспалимі матеріали, що під впливом вогню або високої температури не горять, не тліють і не обвуглюються;

- важкозаймисті, які під впливом вогню та високої температури важко займаються, тліють або обвуглюються і продовжують горіти чи тліти лише за наявності теплового джерела (після його видалення горіння або тління припиняється);

- спалимі і такі, що продовжують горіти і після видалення теплового джерела під впливом вогню або високої температури займання.

Властивості

Теплоізоляційні матеріали володіють багатьма теплотехнічними властивостями, знання яких необхідне для правильного вибору матеріалу конструкції і проведення теплотехнічних розрахунків. Точність останніх в значній мірі залежить від правильного вибору значень теплотехнічних показників.

1. Середня щільність - величина, рівна відношенню маси речовини до всього займаного ним об'єму. Середня щільність вимірюється в кг/м3. Слід зазначити, що середня щільність теплоізоляційних матеріалів достатньо низька, в порівнянні з більшістю будівельних матеріалів, оскільки значний об'єм займають пори. Щільність вживаних в даний час в будівництві теплоізоляційних матеріалів лежить в межах від 17 до 400 кг/м3, залежно від їх призначення. Відомо, що чим менша середня щільність сухого матеріалу, тим кращі його теплоізоляційні властивості за температурних умов, в яких знаходяться захисні конструкції будівель. Чим менша середня щільність матеріалу, тим більша його пористість. Від характеру пористості залежать основні властивості матеріалів, що визначають їх придатність для застосування в будівельних конструкціях: теплопровідність, сорбційна вологість, водопоглинання, морозостійкість, міцність. Якнайкращими теплоізоляційними властивостями володіють матеріали з рівномірно розподіленими дрібними замкнутими порами.

2. Теплопровідність - передача тепла всередині матеріалу внаслідок взаємодії його структурних одиниць (молекул, атомів, іонів і так далі), і при зіткненні твердих тіл. Кількість тепла, яка передається за одиницю часу через одиницю площі ізотермічної поверхні при температурному градієнті, рівному одиниці, називається теплопровідністю (коефіцієнтом теплопровідності). Методики і умови випробувань теплопровідності матеріалів в різних країнах можуть значно відрізнятися, тому при порівнянні теплопровідності різних матеріалів необхідно вказувати за яких умов, зокрема температурі, проводилися виміри.

На величину теплопровідності пористих матеріалів, якими є теплоізоляційні матеріали, впливає щільність матеріалу, вигляд, розміри і розташування пір, хімічний склад і молекулярна структура твердих складових частин, коефіцієнт випромінювання поверхонь, що обмежують пори, вигляд і тиск газу, що заповнює пори. Проте переважаючий вплив на величину теплопровідності мають його температура і вологість. Теплопровідність матеріалів зростає з підвищенням температури, проте, набагато більший вплив в умовах експлуатації надає вологість.

3. Вологість - вміст вологи в матеріалі. З підвищенням вологості теплоізоляційних (і будівельних) матеріалів різко підвищується їх теплопровідність. Дуже важливою характеристикою теплоізоляційного матеріалу, від якої залежить теплопровідність, є і сорбційна вологість, що є рівноважною гігроскопічною вологістю матеріалу, при різній температурі і відносній вологості повітря.

4. Водопоглинання - здатність матеріалу вбирати і утримувати в порах вологу при безпосередньому зіткненні з водою. Водопоглинання теплоізоляційних матеріалів характеризується кількістю води, яку поглинає сухий матеріал при витримці у воді, віднесеним до маси сухого матеріалу. Слід звернути увагу, що водопоглинання теплоізоляційних матеріалів вітчизняного виробництва і інофірм визначається по різних методиках.

5. Морозостійкість - здатність матеріалу в насиченому стані витримувати багаторазову зміну заморожування і відтавання без ознак руйнування. Від цього показника істотно залежить довговічність всієї конструкції, проте, дані по морозостійкості не наводяться в ГОСТ або ТУ.

Поширені матеріали

Мінеральна вата

Найбільш освоєні у виробництві і експлуатації теплоізоляційні матеріали на основі мінеральної вати. До них відносяться:

- жорсткі формовані вироби (плити, напівциліндри, сегменти) на різних в'язках з об'ємною масою 200 ч 400 кг/м3, коефіцієнт теплопровідності в сухому стані (температура 25±5°С) 0,05 ч 0,075 ккал/м-ч-град і максимальною температурою застосування 70°C (бітумна в'язка), 300°C (в'язка з синтетичних смол) і 500°C (мінеральна в'язка);

- напівжорсткі і гнучкі вироби (плити, мати, джгути, повсть) з об'ємною масою 75 ч 400 кг/м3, коефіцієнт теплопровідності 0,04 ч 0,07 ккал/м-ч-град і максимальною температурою застосування від 60 до 600°C.

Мінеральну вату з об'ємною масою 100 ч 200 кг/м3 і коефіцієнтом теплопровідності 0,038 ч 0,045 ккал/м-ч-град застосовують як теплоізоляційну засипку при температурі до 600°C.

Аналогічні вироби з трохи кращими показниками об'ємної маси і теплопровідності виготовляють на основі базальтового і скляного волокна.

Азбестові матеріали

Освоєні в і експлуатації теплоізоляційні матеріали на снові азбесту: азбестоцементні і асбестомагнезиальні жорсткі формовані вироби з об'ємною масою 300 ч 500 кг/м3 і коефіцієнтом теплопровідності 0,07 ч 0,09 ккал/м-ч-град; гнучкі вироби (повсть, тканина та інші) з об'ємною масою 100 ч 900 кг/м3 і коефіцієнтом теплопровідності 0,045 ч 0,075 ккал/м-ч-град; рихлі матеріали для мастичної теплоізоляції. Крім того, волокнистий азбест входить до складу багатьох жорстких формованих теплоізоляційних виробів як армувальний матеріал.

Вспінені матеріали

Знаходять вживання жорсткі теплоізоляційні вироби з пінобетону, піносилікату, піноскла і піногіпсу. Для монтажної теплової ізоляції застосовують вапняково-кремнеземисті, пінодіатомітові, діатомові (трепельні), перлітові, вермикулітові, совелітові і вулканітові теплоізоляційні вироби з об'ємною масою 200 ч 700 кг/м3, коефіцієнтом теплопровідності 0,07 ч 0,15 ккал/м-ч-град і максимальною температурою вживання 600 ч 900°C (мінеральна в'язка) і 60 ч 150°C (органічна в'язка).

Перліт

Розроблені способи виробництва теплоізоляційних матеріалів на основі спученого перліту: скріпленням розрізнених зерен спученого перлітового піску різними мінеральними і органічними сполучними речовинами. З перлітових теплоізоляційних матеріалів освоєні в виробництво і експлуатацію жорсткі перлітоцементні і керамоперлітові вироби, монолітний перлітобітум і засипна ізоляція із спученого перлітового піску. Високотемпературні перлітові вироби (обпалювальний легковаг, керамоперліт і керамоперлітофосфат, використовуються при температурах 700, 900 і 1150°C) і призначені для футерування електротермічних реакторів, що експлуатуються в середовищі ендогазу, для турбін і трубопроводів пари високих параметрів, теплоізоляції промислових печей. Для теплоізоляції енергоустаткування застосовують переважно перлітовий легковаг, що при високих температурах не лише не дає усадки, але трохи розширюється, компенсуючи цим в значній мірі термічне розширення самого металу.

Поліуретанова піна

Для невеликої за обсягом теплоізоляції використовують поліуретанову піну. До її переваг належить простота використання, можливість заповнювати щілини, властивості парового бар'єру та можливість використання у невеликих обсягах.

До недоліків поліуретанових пін відносять займистість та виділення токсичних речовин під час горіння, необхідність захисту від сонячного світла та розчинників, а також вміст потенційно небезпечних речовин. З часом зростає коефіціет теплопровідності, хоча і залишається порівняно низьким.

Я хочу створити підприємство, яке буде займатись виробництвом теплоізоляційних будівельних виробів, а саме пінополістирол (екструзійний пінополістирол й інші пінопласти), мінераловатні і скловатні вироби.

Висновок: відповідно до проведеного аналізу я визначила, що доцільніше було б займатись виробництвом теплоізоляційних будівельних виробів в районі м. Бориспіль, оскільки в Київській області немає підприємств - виробників теплоізоляційних матеріалів, то попит на дану продукцію буде великий. Це дуже вдале місце для будівництва заводу, оскільки поряд є залізна дорога, що значно спрощує експорт готової продукції, як і в різні регіони України, так і за кордон.

4. Мотивація, яка вона буває, її види

Привести у дію організовану систему для отримання необхідного результату можливо лише шляхом певного впливу на неї управляючого органу або особи.

Необхідні певні інструменти впливу на елементи системи, щоб вона почала своє функціонування. Одним із таких інструментів є мотивація. Для того, щоб ефективно рухатися назустріч меті, керівник має не тільки спланувати і організовувати роботу, але й примусити людей виконувати її згідно до опрацьованого плану.

Мотивація у широкому розумінні - це процес спонукання працівників до діяльності для досягнення цілей організації.

З цього визначення можна зробити висновок, що ефективна реалізація функції мотивації потребує:

1) усвідомлення того, що спонукає робітника до праці;

2) розуміння того, як направити ці спонукання в русло досягнення

цілей організації.

Психологія і соціологія розглядають спонукання як поведінкове виявлення потреб, сконцентрованих на досягненні цілей.

Потреба - це особливий стан психіки індивіда, усвідомлена ним незадоволеність, відчуття нестачі (браку) чогось, відображення невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами. При цьому потреби поділяють на:

- потреби першого роду, які за своєю сутністю є фізіологічними (потреби в їжі, сні тощо);

- потреби другого роду, які носять соціально-психологічний характер (потреби в повазі, владі, визнанні заслуг тощо).

Потреби першого роду закладені в людину генетично, а другого - є наслідком її соціальної життєдіяльності.

Потреби неможливо безпосередньо спостерігати або вимірювати. Про їх існування можна судити лише спостерігаючи поведінку людей.

Потреба, яка реально відчувається людиною, викликає у неї стан спрямованості здійснити конкретну дію (дії), спрямовані на задоволення цієї потреби. Такий процес і являє собою спонукання. Отже, спонукання - це потреба, усвідомлена з точки зору необхідності здійснення конкретних цілеспрямованих дій. При цьому конкретні дії (поведінка) людини розглядаються як засіб задоволення потреби.

Коли людина досягає поставленої мети, її потреба може бути:

- задоволена;

- частково задоволена;

- незадоволена.

Ступінь задоволення потреби впливає на спонукання (чи мотиви) поведінки людини в майбутньому

Потреби викликають у людини бажання (прагнення) до їх задоволення. Тому сутність мотивації зводиться до створення умов, що дозволяють робітникам відчувати, що вони можуть задовольнити свої потреби такою поведінкою, яка забезпечує досягнення цілей організації.

Інструментом спонукання людей до ефективної діяльності є винагородження. В теорії управління під винагородженням розуміється широкий спектр конкретних засобів, що базуються на системі цінностей людини.

При цьому розрізняють два типи винагородження:

1) внутрішнє - його дає сама робота, її результативність, змістовність,

значущість тощо;

2) зовнішнє - його робітник отримує від організації (зарплата, просування за службою, пільги, привілеї тощо).

Основні задачі мотивації:

формування в кожного співробітника розуміння сутності і значення мотивації в процесі праці;

навчання персоналу і керівного складу психологічним основам спілкування у фірмі;

формування в кожного керівника демократичних підходів до керування персоналом із використанням сучасних методів мотивації.

Однак, для рішення цих задач необхідний аналіз наступних явищ:

процесу мотивації в організаціях;

індивідуальної і групової мотивації, якщо така є;

змін, що відбуваються в мотивації діяльності людини при переході до ринкових відносин.

Для рішення зазначених задач застосовуються різні методи мотивації:

Ш першим і найбільш поширеним методом був метод покарання і заохочення, так звана політика «батога і пряника»: дії, які вважаються корисними - винагороджуються, а шкідливі (небажані) - караються. Прикладом мотивації такого типу є мотивація за Тейлором. Він запропонував оплачувати працю тих, хто виробляв більше продукції пропорційно їх внеску. Наслідком такого підходу до мотивації було значне підвищення продуктивності праці. Проте, простий «пряник» не завжди примушує людину працювати завзято. Робітники в сучасних організаціях значно більш освідченні і забезпечені, ніж в минулі часи. Тому, мотиви їхньої трудової діяльності значно складніші і важчі для впливу. Такий метод був ефективний при повторюваних рутинних операціях, незначної змістовної частини роботи, неможливості поміняти місце роботи (по різних причинах), а також в умовах бригадних і колективних підрядів, де діяли регламентовані надвишки й утримання.

5. Власна мотивація

Я для себе чітко вирішила, що в майбутньому буду займатись підприємницькою діяльністю. І як я вже раніше зазначала, створити підприємство я хочу самостійно. Воно буде займатись виробництвом теплоізоляційних будівельних виробів, а саме пінополістирола (екструзійний пінополістирол й інші пінопласти), мінераловатні і скловатні вироби.

В основу моїх планів покладені звичайно певний задум, причина, тобто мотивація. В першу чергу, створення власного підприємства для мене спосіб самовираження та реалізації власних ідей та творчих задумів. Це, мабуть, і є основним пунктом моєї мотивації щодо того, щоб займатись підприємницькою діяльністю. Також, звичайно, ця фірма буде джерелом мого основного матеріального доходу, отримання прибутку для задоволення власних потреб, потреб моєї сім'ї. Ще в мене буде відповідна освіта, оскільки я навчаюсь в будівельному вузі.

Я планую бути єдиним власником свого підприємства. Капітал для створення і розвитку підприємства буде власний. Проте я не виключаю можливості, за якої частину коштів я візьму в банках в кредит (в крайньому випадку позичу в родичів, друзів чи знайомих).

На власному підприємстві я планую бути керівником. Тому я повинна ретельно, розумно, чітко, володівши всією інформацією, з розумінням, зваживши всі «за і проти» підійти до створення та організації навколо себе колективу.

За попередніми прогнозами моє підприємство, що займатиметься виробництвом та реалізацією теплоізоляційних будівельних виробів, налічуватиме для початку 10 працівників.

Важливим аспектом є визначення чітко сформулюваних загальних цілей і задач, щоб кожен зрозумів свою важливість у всьому процесі діяльності організації.

Звичайно, найперша мотивація і стимулювання до праці буде достойна заробітна плата. Також створення якомога теплішої та позитивнішої атмосфери в колективі. Я буду намагатись дати зрозуміти кожному співробітнику, що оскільки підприємство є новоствореним, то подальша його діяльність і розвиток залежить від тісної співпраці та взаємодопомоги між працівниками.

Спочатку головною мотивацією буде перспектива досягнення великих можливостей в недалекому майбутньому, я постараюсь пояснити, що розвиток, процвітання нашого підприємства залежить від роботи та ставлення до неї кожного робітника.

Наступним пунктом мотивації робітників буде підвищення заробітної платні, матеріальні винагороди, премії, кар'єрний ріст… Для тих, хто постійно витрачає кошти на проїзд до місця роботи організувати повернення затрачених коштів в кінці місяця, а в перспективі організувати автобус чи машину, які б привозили працівників на роботу і відвозили їх додому за рахунок підприємства. Також при можливості постараюсь створити власну невеличку їдальню: для початку харчування буде за кошти працівників, а згодом - за рахунок фірми. Ще з розвитком підприємства можна буде створити душові, оскільки робота на підприємстві пов'язана з виробництвом матеріалів, а не тільки їх реалізацією, медпункт, оплачувати дитячий садочок працівникам, які цього потребують.

Також я постараюсь практикували участь всіх членів групи в прийнятті якихось рішень, так як можливість впливати на загально групові процеси розвиває у членів групи позитивні відгуки про колектив, а також сприяє підвищенню продуктивності праці.

Як хороший керівник я постараюсь організовувати й різні мироприємства, щоб якось рофарбувати робочі будні. Також, пізніше з розвитком підприємства, можна буде організувати відпустки за рахунок підприємства, тобто надання путівок для відпочинку на певних курортних базах.

І обов'язково я попіклуюсь про те, щоб кожний мій працівник був застрахований, оскільки робота на виробництві не тільки важка, але й небезпечна.

Для нових працівників постараюсь скоротити період адаптації в колективі, допомогти встановити зв'язки з оточуючими. Такі процедури дають можливість людині відчути, що його чекали і готувалися до його приходу. Вони дозволяють уникнути на перших етапах багатьох помилок, а також сформувати позитивні відносини між співробітниками.

Висновок: обраний вид діяльності є обґрунтований і мотивований. Я збираюсь створити підприємство, яке займатиметься виробництвом теплоізоляційних будівельних виробів, самостійно на власний капітал. Хоча можливо (я не виключаю такий варіант), що частину коштів треба буде брати в банках у вигляді кредитів, позик… Створення даного підприємства мотивується також тим, що я маю відповідну освіту, добре обізнана у цій сфері діяльності, це буде основним джерелом мого прибутку. Також не потрібно забувати про те, що на ринку існує великий попит на теплоізоляційні матеріали, оскільки вони відрізняються невеликою теплопровідністю. Використовуються для теплової ізоляції загороджувальних конструкцій будівель та інших споруд, промислового устаткування і трубопроводів. Вживання теплоізоляційних матеріалів призводить до економії основних будівельних матеріалів (цементу, металу, деревини, кераміки), до зменшення товщини маси стін і інших захисних конструкцій, скорочення витрат праці, транспортних витрат і, врешті, до зниження вартості будівництва. Крім того, використання їх скорочує втрати тепла і витрата палива на опалювання будівель і технологічні процеси.

Кожній людині характерна конкретна мотиваційна структура, яка в конкретній ситуації призводить до певних дій. На мотиваційну структуру групи впливає стать, вік, вид діяльності, спрямованість на роботу, мораль, сумніви, які можуть призвести до розпаду. Тому як хороший керівник, я постараюсь до кожного працівника розробити індивідуальний підхід, показати на скільки він важливий для підприємства, наскільки велика його роль в розвитку підприємства. Я постараюсь зробити в колективі теплу, щиру, дружню обстановку. Я постараюсь зробити так, щоб кожен співробітник був задоволений, щоб кожному хотілось брати участь у розвитку підприємства, усвідомлював важливість своєї виконуваної роботи.

6. Місія та цілі підприємства

Місія - найбільш загальні орієнтири функціонування підприємства, як правило, зовнішнього спрямування,

що відображають зміст його існування, його філософію, бачення свого місця в даному бізнесі, в регіоні, в суспільстві.

Необхідність формування місії викликається наступним. В ринковому середовищі підприємство має постійно заявляти про себе, формувати, насамперед у клієнтів, заінтересованість, певний імідж. З другого боку, воно повинно об'єднати дії персоналу в обраному напрямку, консолідувати трудовий колектив. І в першому, і в другому випадках напрошується висновок про необхідність оголошення конкретних цілей підприємства. Однак цього робити не можна з огляду на конкурентів.